Матеріали з розвитку зв*язного мовлення

Матеріали з української мови для уроків розвитку зв’язного мовлення в 6 класі

Навчальне читання

1. Прочитайте текст.

На ринку в одному куті стояла велика юрба, найбільше вояки, – оточили вони густо якогось чоловіка, що стояв на столі. Підійшли ми ближче. Це був штукар. Він підстрибував, танцював, ходив на руках, підкидав угору тарілки, ставив на ніс палицю, кидав обручами, ставав на голову, вигинався на всі сторони, як би кісток не мав, показував усякі чудасії. Врешті пустив мавпочку, перебрану за вояка, що з мискою ходила і збирала гроші. Юрба ревіла з радості, до миски сипалися мідяки.

Підійшли ми до столу. Комедіант виглядав на молоду людину, але мав штучну борідку, сильно чорні брови. Після вистави прибрався у великий капелюх з пером і широкий плащ.

• А то штукар, – з заздрістю говорив Омелько, – той гроші вміє збирати, за часок і скільки того нагорнув.
• Зручний, дуже зручний, – казав я, – у нас колись у школі один учень такі штуки показував, пам’ятаєш, як він звався?
• Пам’ятаю, Федько, Федь Хмиз, цей штукар навіть голос подібний має.
• Це він сам, – відізвався штукар, – я Федько Хмиз!

Він відчепив борідку, витер чорні брови, – це справді наш давній товариш.

Федько виявився щедрим товаришем, повів нас у корчму, дав сніданок, якого ми давно не їли. Розказав, що з навчанням йому не пощастило: учитися було важко, ледве перейшов до наступного класу. Не мав з чого жити, почав учителювати, але то важка справа, треба хлопців пильнувати, а до того ще церкву обслуговувати, годити панотцеві. Прибуток був, але Федь відчував, що це не для нього. Одного разу, перебуваючи в господі зі знайомими, побачив скоморохів, які виступали так невдало, що гості позіхали. Сам почав жартувати й різні штуки показувати – вийшло добре. Жартом попросив нагороди, – дістав добру вечерю, ще й дещо до калитки. Так почав заробляти на прожиток легким коштом. Зразу промишляв сам, потім зробив спілку з двома музиками, мандрували разом. З’явилися в них гроші, але товариші обікрали його. Зараз походжає від міста до села разом з помічником – сиротою.

• А як же тепер – війна, як собі порадиш?
• Війна – це рай для нашого брата, вже тепер бачу. Людина все рада веселитися, а під час війни найбільше. Військові люди найщедріші. От зараз побачите.

У корчмі були самі майже жовніри з різних частин. Вони пили, частували один другого, балакали, сміялися. Якийсь підстаршина голосно оповідав про свої воєнні успіхи:

• Іду я, а тут сім козаків як не кинуться до мене, а я до них з шаблею – один лежить, другий лежить.
• Але хто втікав, козаки чи ти? – перебив йому якийсь голос.

Оповідач почервонів, встав, хотів вже кинутися до того, – в тій хвилі Федь витягнув свою мавпочку, що сиділа у нього за каптаном, і пустив її на стіл. Мавпа в червонім кунтуші, в шапочці на голові пішла по столу, кланяючись на всі сторони. Піднявся сміх, регіт. Товариші кинулися до неї, два розсварені вояки забули про свою сварку і сміялися разом з усіма. Мавпочка кинулася скакати по плечах гостей і вернулася до Федька. Той дав їй у руки миску, вона знов обійшла стіл і принесла пригорщу грошей.

Федь загорнув гроші до кишені.

• От якраз на сніданок Фрузя нам заробила.

Розпрощалися ми з Федем. Він пішов до другої господи, а ми у дальшу дорогу.

(За І. Крип’якевичем)

2. Доберіть з довідки відповідники до поданих слів, запам’ятайте їхні лексичні значення.

Штукар, прибратися, чудасія, комедіант, зручний, корчма, панотець, скоморохи, калитка, жовнір, каптан, кунтуш.

Довідка. Солдат, гаманець, вправний, священик, одягтися, шинок, дивина, циркач, верхній чоловічий одяг з довгими рукавами; артист, що смішить людей; мандрівні актори; верхній чоловічий одяг з розрізом рукавів навпроти ліктів або з рукавами, розрізаними по всій довжині.

3. Виберіть правильну відповідь.

1. Людей на ринку розважав:

а) купець; б) скоморох; в) скрипаль; г) штукар.

2. У виставі брала участь:

а) мавпа; б) папуга; в) голубка; г) кішка.

3. Артиста звали:

а) Миколка Ґудзь;  б) Федько Хмиз; в) Омелько Хмиз; г) Федько Ґудзь.

4. Артист виявився щедрим товаришем, бо

а) запросив у гості на вечерю; б) дав сніданок; в) дозволив переночувати; г) підвіз до найближчого селища.

5. Хлопець почав показувати різні штуки після

а) відвідин цирку; б) навчання в цирковій школі; в) невдалого виступу скоморохів; г) гастролей разом з мандрівними акторами.

6. Хлопця обікрали

а) його музики; б) його брати; в) його однокласники; г) його вороги.

7. Війна для таких, як він, артистів – це

а) пекло; б) страшне лихо; в) рай; г) гарна нагода помандрувати якнайдалі.

8. У корчмі сиділи майже всі

а) циркачі; б) селяни; в) купці; г) солдати.

9. Мавпочку звали

а) Фрузя; б) Муся; в) Нюся; г) Муня.

10. Мавпочка була вдягнена

а) у каптан і шапочку; б) у кунтуш і шапочку; в) у кунтуш і шолом; г) у свиту й шапочку.

11. Мавпочка допомогла уникнути

а) крадіжки; б) масової бійки; в) сварки; г) смертельної образи.

12. Після випадку в корчмі ми

а) розпрощалися з Федем; б) обмінялися з ним адресами; в) пообіцяли його навідати; г) помандрували по світу разом з ним.

4. Яка тема тексту?

5. Яка його основна думка?

6. До якого стилю належить текст?

7. Який тип мовлення в тексті є основним, а які допоміжними?

8. Пригадайте, як ви вперше потрапили до цирку. Що відчували, дивлячись, як актори майстерно й легко виконують трюки?

9. Напишіть, як сміх допоміг вам чи вашим рідним (знайомим) уникнути образ (сварки, бійки, непорозуміння, непоправної помилки).

 

1. Прослухайте текст.

Подарунок

Була неділя, Ігор заходився переглядати колекцію черепашок. Розкладені на столі, вони веселково вигравали у променях вранішнього сонця.

Несподівано в прихожій пролунав дзвінок.

„Хто б це так рано?” – здивувався Ігор і пішов відчиняти.

На порозі стояв кремезний моряк.

• Професор Чайка тут живе? – приклав він руку до чорного з блискучим козирком кашкета із золотим „крабом”.
• Будь ласка, проходьте, – показався зі свого кабінету батько. – Ви, певне, від капітана Теплова?

Виявилося, що Леонід (так звали моряка) привіз від капітана пакунок з мушлями, зібраними в різних місцях на прохання професора. Які знайшли самі, а які їм подарували.

• А ось ці мушлі – подарунок в’єтнамських дітей. Привезли ми їм одяг, зошити, шкільне приладдя, вони й прийшли на судно, щоб подякувати. Тож і подарунок принесли. Казали, дуже рідкісні. Це правда?

А Володимир Миколайович уже тримав у руках невелику, схожу на крапчасту яйце мушлю.

• Невже й справді плямиста каурі? Останнім часом знайдено всього кілька екземплярів цього молюска. А може... Може, в’єтнамські діти не знали, що це дуже цінна річ? Тоді треба повернути її.
• Знали, – заспокоїв його Леонід. – З дітьми був учитель. Я сам чув, як він кілька разів повторив: „Каурі”.
• Ця мушля дуже високо цінується колекціонерами.
• А що, й мушлі колекціонують? – вихопилося в Леоніда. – Як марки?
• Звичайно, – усміхнувся батько. – Для мого Ігоря колекціонування черепашок стало серйозною справою. Ану, синку, покажи своє господарство.

За якусь мить Ігор уже розкладав свої скарби. Не одне водоймище він обнишпорив, поки знайшов мушлю звичайної перлової скойки. Це в її тілі зароджуються дорогоцінні перлини. Були в його колекції й крихітні черепашки, а в окремій коробочці лежала величезна черепашка беззубки. Один край її мушлі був вищерблений – Ігор наступив на неї у воді й поранився.

Леонід зацікавлено розглядав колекцію.

•  Колекціонування мушель – моє захоплення, – провадив далі професор. – Та не треба ставитися до нього скептично. Адже існує ціла наука про черепашки. Називається вона конхіологією і має давню історію. Вважається, що першим колекціонером черепашок був Аристотель, котрий ще в 336 році до нашої ери написав велику наукову працю про молюсків. Одним з його учнів був Олександр Македонський. Він наказав своїм солдатам: де б вони не були, збирати й надсилати до Афін зразки  рослинного і тваринного світу, у тому числі й мушлі. Конхіологію у Франції називають красивою наукою, у Японії – імператорською, в Англії – королевою природничих наук. Різноманіття форм черепашок і їхня краса не можуть залишити людину байдужою.

Тут до кабінету зайшла дружина професора й запросила всіх до столу. Ігор трохи затримав моряка.

• А ви знову підете до В’єтнаму? – спитав.
• Через тиждень відчалюємо. А що, привезти ще черепашок?
• Я був би дуже вдячний...
• Гаразд. Тепер я весь екіпаж попрошу!..
• Спасибі! – подякував Ігор. – Є в мене прохання. Передайте, будь ласка, в’єтнамським дітям мушлі з моєї колекції. Нехай і вони знають, які в нас молюски водяться!

(За А Давидовичем)

2. Можна показати фотографію мушлі, запропонувати учням підібрати прикметники-епітети для її опису.

3. Дайте письмові відповіді на запитання.

1. Що колекціонували Ігор та його батько?

2. Що подарували в’єтнамські діти морякам?

3. Чому ця мушля вважається дуже рідкісною?

4. Що запропонував професор, коли виникла думка, що діти не знають про цінність мушлі?

5. З чого складалася колекцію Ігоря?

6. Що таке конхіологія?

7. Кого вважають першим колекціонером черепашок?

8. Що наказав Олександр Македонський своїм воїнам?

9. Як називають конхіологію в різних країнах?

10. Коли моряки знову підуть до В’єтнаму?

11. Що просив передати в’єтнамським дітям у подарунок Ігор?

12. З якою метою він це зробив?

4. Чи знаєте ви, що означає іншомовне слово хобі? Доберіть до нього український відповідник.

5. Напишіть про свої захоплення (7-8 речень). Чому захоплюєтеся саме цим?

 

Види мовленнєвої діяльності

Аудіювання

1. Прослухайте вірш А. Костецького.

Починається весна

Знов починається весна –

Знов починаються дива!

То серед двору із-за снігу

Раптово визирне трава,

То раптом лагідні веснянки

Засіють щоки та носи

Чи розщебечуться ще зранку

Птахи на сотні голосів!

А вчора!! Вчора! Що й казати!

Всі веселилися до сліз:

Славко – дражнила й задирака! –

Наталці проліски приніс!..

І зовсім це не дивина –

Так починається весна!

•      Чому поет називає веснянки лагідними? Які епітети до цього слова можете підібрати ви?
•      Які ще ознаки весни вам відомі?

2. Дайте письмові відповіді на запитання.

•      Що визирає з-за снігу?
•      Як спілкуються між собою та з нами птахи?
•      Чому всі веселилися до сліз?
•      Яким був Славко?
•      Чи можна вважати подарований букет квітів засобом спілкування між хлопчиком і дівчинкою? Чому?
•      Які ще весняні квіти ви знаєте? Чому ми їх любимо?

 

Письмо

1. Прочитайте виразно текст.

У давніх слов’ян рік починався весною, із березня. Весну зустрічали радісно: з піснями, танцями, іграми. Пісні називали веснянками, а ще гаївками, маївками, рогульками.

Як тільки починали танути сніги, дівчата виходили на пагорби, навіть залазили на дерева й співали пісень, запрошуючи весну скоріше повернутися. Обряд цей називався закликанням весни.

Із нетерпінням хлібороби чекали повернення птахів, які, за повір’ям, приносять на своїх крилах тепло. Тому випікали з борошна печиво у формі пташок і підкидали його вгору або носили на довгих палицях і співали пісні. Закликаючи весну, пекли круглі калачі – символ сонця.

Весна була для людей радістю, надією на гарний урожай. За довгу зиму всі набідувалися, намерзлися, а в бідніших сім’ях і наголодувалися. Саме тому люди, дочекавшись першої зелені й тепла, вірили, що Бог дасть їм і здоров’я, і сили. Коли розквітав ряст, вважалося за добру прикмету топтати його, примовляючи або приспівуючи:

Топчу, топчу ряст, ряст,

Бог здоров’я дасть, дасть!

Іще буду топтати,

Щоб на той рік діждати!

Ось звідки походить значення фразеологізму „топтати ряст” – „жити”.

2. Чи відрізняється читання прозового тексту від віршованого? У чому ця різниця виявляється?

Письмо

1. Напишіть коротку (7-8 речень) розповідь з елементами опису на тему: „Ой весна, весна, днем красна”.

 

Тексти для контрольного аудіювання та завдання до них

І. 1.

Перша сопілка

Як забачить, було, козак Сава Сковорода, Гриців батько, лірника чи кобзаря біля свого двору, так і кидає роботу, ще й дружину покличе:

• Палажко, іди-но швидше сюди! Ти ж охоча поплакати під спів про лихо людське...

А малий Гриць, зачувши під двором обережний зговір струн і стримане покахикування кобзаря, першим вибігав на вулицю. Приткнеться десь ближче до рідного тину та й зорить, затаївши подих, на урочисто-суворе лице натхненного співця. Чарують хлопця моторні дідові пальці на голосистих струнах...

Несила Грицеві запам’ятати все, про що співає кобзар. Але настрій, душу пісні він схоплював одразу. Дослухався і примічав, які з якими струни братаються, як і коли встряє голос співця. Придивлявся, з яким настроєм слухають думу батько, мати, сусіди. І не так слова, як музика зворушувала Грицеве серце. Марилося хлопцеві: „Взяв би оце зараз кобзу в руки і повторив би все без помилки!”

Одного разу до двору зайшов убогий сліпий лірник з поводирем – білявим підлітком у латаних вибійчаних штанцях. Обоє босі, в пошарпаних солом’яних бриликах. Совісливо поставали біля воріт. Дідусь узявся за ручку релі (ліри)...

Забачивши гостей, мати одразу ж послала Гриця, щоб запросив їх ближче до хати.

Сидячи на ґанку, лірник повертав кволою рукою неслухняну ручку релі й довго переказував старечим голосом одноманітну кантату про страшний всесвітній потоп. А коли скінчив, посунув релю з колін набік і дістав з-за пояса саморобну сопілку – пожовклу і гладеньку, на сім дірочок, пропалених розпеченим цвяхом. Потримав у руках, потиснув легенько у сухих долонях, ніби зігріваючи її теплом своїх рук, підніс до померхлих губ. Тихо і довірливо обізвалася сопілка...

Уперше почув Гриць таку зворушливу гру на сопілці. Застиг перед незрячим лірником, невідступно стежив, як бігають вузлуваті пальці по круглих дірочках, милувався і потай заздрив.

Мати пришанувала лірника і його поводиря обідом, а після одвела їх у садок спочити у холодку і поласувати солодкими грушками. На ґанку лишилася тільки дідусева реля і сопілка на ній.

Гриць спочатку теж зібрався йти разом з усіма в садок, але, кинувши оком на сопілку, враз передумав і лишився...

Крадькома зиркнувши на вулицю й на садок, він навшпиньки підійшов ближче до ґанку і несміливо простяг руку до сопілки. Брав обережно, з острахом, ніби живе щось чи гаряче. Довго вертів у руках, пильно придивлявся, заглянув і всередину, і дірочки двічі порахував. І таки не встояв перед спокусою заграти... Сопілка озвалася до сміливця по-змовницьки приглушеним, але лагідним голосом, неначе похвалила і підбадьорила хлопця. Гриць вдоволено посміхнувся, забув про будь-яку обережність і вже без упину став награвати якісь нікому не відомі мелодії, перебираючи пальцями по всіх дірочках...

• От тобі й на! – з докором озвалася мати до Гриця. – Хіба ж можна брати чуже без дозволу?!
• Певно, синок ваш? – догадався сліпий лірник, що вже стояв біля матері. Знайшов чутливою рукою Грицеве плече, ласкаво потис і злегка пригорнув до себе. – Ви не лайте, матусю, свого сина. Може, у нього вроджена любов до цього діла. А коли є пристрасть, то й талант розкриється. Щасти йому.

Потім тихо попросив свого поводиря Стьопу подати його торбинку.

Подлубався в торбі й дістав звідти ще одну сопілку. Обтер рукавом крихти, подув на неї і простяг Грицеві:

• Як знав, зробив дві однакових. Бери, Грицю... Бери, не соромся. Як полюбите одне одного, то навіки вона буде твоїм вірним другом і радником.

Грицеві перехопило дух від такої щасливої несподіванки. Не знав, що робити – чи взять, чи краще відмовитись... Запитливо поглянув на матір.

• Бери вже, синку, чого ж ти! – підказала збоку мати – Приймай подарунок і дякуй дідусеві та згадуй добрим словом.
• Дякую вам, – схвильовано прошепотів Гриць, узявши сопілку. І вклонився низько лірникові.

(За Л. Ляшенком)

2. Виберіть правильний варіант відповіді.

1. Гриців батько, Сава Сковорода, був

а) поміщиком; б) селянином; в) козаком; г) чумаком.

2. Кобзарів і лірників в Україні

а) поважали; б) боялися; в) ненавиділи; г) ставилися байдуже.

3. Найбільше малого Гриця в грі кобзаря чарували

а) його старечий голос; б) його натхненний спів; в) його розуміння музики; г) моторні дідові пальці на голосистих струнах.

4. Гриць одразу схоплював у пісні кобзаря

а) мелодію; б) настрій, душу пісні; в) слова; г) як співець поєднував музику і слова.

5. Одного разу до двору зайшов

а) ряджений скоморох; б) утомлений чумак; в) убогий жебрак; г) убогий сліпий лірник з поводирем.

6. Він грав на

а) релі й сопілці; б) кобзі й сопілці; в) сопілці й бубні; г) кобзі й бандурі.

7. Сліпий грав кантату про

а) життя Адама і Єви в раю; б) страшний усесвітній потоп; в) вавилонську вежу; г) вигнання Адама і Єви з раю.

8. Дідова сопілка була на

а) 5 дірочок; б) 6 дірочок; в) 7 дірочок; г) 8 дірочок.

9. Мати повела лірника з поводирем

а) у садок; б) у город; в) на леваду; г) на берег ставка.

10. Гриць не пішов з ними, бо

а) багато разів там був; б) боявся, що його вкладуть спати; в) побіг виконувати доручення матері; г) дід лишив на ґанку релю й сопілку.

11. Коли побачили, що Гриць без дозволу взяв дідову річ, то

а) мати побила його; б) мати поставила його голими колінами на просо; в) дід вилаяв малого; г) дід попросив матір не лаяти сина.

12. Пригода закінчилася тим, що

а) лірник пообіцяв ніколи не заходити до їхнього двору; б) дід подарував йому сопілку; в) дід узяв його з собою за другого поводиря; г) дід подарував йому срібну монету.

3. Тема даного оповідання – ...

4. Основна думка оповідання – ...

5. Даний текст можна поділити на ... мікротем.

6. Складіть план тексту.

7. Хто такий Григорій Савич Сковорода? Що ви про нього знаєте? Що нового довідалися про цю людину з оповідання Луки Ляшенка? Свою відповідь запишіть.

8. Як ви розумієте слова сліпого лірника: „А коли є пристрасть, то й талант розкриється”? Висловіть свої міркування письмово.

 

ІІ. 1. Прослухайте текст.

Кобзарі – творці та виконавці дум

Кобзарське мистецтво – це унікальне явище світової культури. Україна з давніх-давен славилася своїми співцями, яких називали кобзарями, бандуристами, лірниками. Слова ці походять від назв музичних інструментів, на яких грали народні музики.

Найпопулярнішим інструментом була кобза. Найдавніша кобза мала три струни. Наприкінці ХVІІ ст. на ній з’явилися додаткові струни. Так виник більш досконалий варіант – бандура, яка поступово витіснила кобзу. Так, на бандурі Остапа Вересая було 12 струн; на бандурі Павла Братиці – 20; а на інструменті Федора Грищенка-Холодного було 45 струн.

Кобзарі були чи не єдиною ланкою, що зв’язувала невільників з батьківщиною. Бандуристи безборонно мандрували Туреччиною, звідки й несли в Україну звістку про полонених. Так народжувались пісні-плачі, що розповідали про страхіття турецько-татарської неволі.

Кобзарі мандрували від села до села, від міста до міста. Кобзарську справу називали святою, бо роль її для народу українського була величезною. Лірники, бандуристи й кобзарі вважали себе обраними Богом, тому у своє братство будь-кого не приймали.

Перші кобзарські братства (гурти) виникла наприкінці ХVІІ ст. Вони мали статут (закони), касу, хоругви, суд і навіть особливу таємничу мову, що звалася лебійською або лобурською.

Братства керували діяльністю кобзарів та лірників, піклувалися про підготовку молодих співців. До кобзарської науки брали здібних, проте тільки сліпих дітей, котрі проходили сувору школу, досконало вивчали пісні, гру на інструменті. Навчання було нелегким і тривало три, а нерідко й більше років. Після цього відбувалася посвята в кобзарі. Учень приходив на зібрання з хлібом, який подавав учителеві, дякуючи за науку. Майстер тричі читав молитву, потім звертався до зібрання з проханням прийняти його учня. Той демонстрував свої знання.

Мало хто з лірників, кобзарів чи бандуристів мав власне житло, а якщо й мав, то не було йому коли доглядати домівку, ремонтувати її – господар увесь час вештався по світах. На старості літ співець просив кутка у якихось добрих знайомих або й помирав десь край дороги. Тоді місцевий священик відправляв похоронний обряд, березовий хрест на могилі перев’язували вишиваним рушником, а на могильний горбок клали музичний інструмент, який протягом життя служив співцеві.

Співці виконували ті твори, які хвилювали слухачів: думи, історичні пісні, сатиричні пісні, псалми. За це й переслідували творців, часто нелюдськи катували чи віддавали на мученицьку смерть.

Історія знає чимало фактів такої жорстокості. У січні 1770 року було покарано трьох кобзарів – Прокопа Скрягу, Василя Варченка, Петра Сокового посадили на палі за те, що „гайдамакам на бандурі гравав”.        1905 року в Сорочинцах покарали відомого кобзаря Михайла Кравченка за те, що своїм співом закликав народ до боротьби.

Кобзарі виховували в людей кращі риси характеру, будили волю до життя. 1934 року до Харкова ніби на зліт народних співців зібрали близько 225 кобзарів і лірників, а потім усіх розстріляли за містом.

Нині знову оживає кобзарська справа. У вересні 1989 року в селі Стрітівці, що на Київщині, відкрито школу кобзарського мистецтва. В Ірпені діє Київський кобзарський цех, де не лише виготовляють народні інструменти, а й учать грати на них.

Розвивається кобзарство й за межами нашої держави. У Канаді кобзарську школу організував Віктор Мишалов.

2. Оберіть правильний варіант відповіді.

1. Найпопулярнішим інструментом в Україні була

а) кобза; б) бандура; в) ліра; г) сопілка.

2. Найдавніший інструмент мав

а) 2 струни; б) 3 струни; в) 4 струни; г) 5 струн.

3. Перші кобзарські гурти виникли наприкінці

а) ХVІ ст.; б) ХVІІ ст.; в) ХVІІІ ст.; г) ХІХ ст.

4. Таємнича мова кобзарів називалася

а) адамаською; б) атичною; в) лебійською; г) ліберійською.

5. До кобзарської науки брали

а) тільки музично обдарованих дітей; б) тільки тих, хто погано бачив; в) тільки глухих; г) тільки сліпих.

6. Навчання тривало

а) 2 і більше років; б) 3 і більше років; в) 4 і більше років; г) 6 років.

7. Учень приходив на посвяту з

а) хлібом; б) сіллю; в) різкою; г) сопілкою.

8. На могильний горбик кобзареві клали

а) хліб; б) рушник; в) музичний інструмент; г) зшиток з піснями.

9. Кобзарів карали за

а) дуже голосний спів; б) використання лайливих слів у піснях; в) заклик народу до покори; г) заклик народу до боротьби.

10. Після фальшивого зібрання кобзарів у Харкові їх

а) розстріляли; б) вислали до Сибіру; в) вислали за межі країни; г) нагородили цінними подарунками.

11. У 1989 році відкрито школу кобзарського мистецтва на

а) Волині; б) Сумщині; в) Київщині; г) Смоленщині.

12. Віктор Мишалов організував кобзарську школу в

а) Америці; б) Канаді; в) Австралії; г) Австрії.

 

Говоріння

Пам’ятаєте перший рядок відомого дитячого віршика К. Чуковського: „У меня зазвонил телефон”. Ох, як часто лунають ці дзвінки сьогодні у часи масового використання мобільних телефонів. Телефонне спілкування – вагома частина нашого життя, тому слід пам’ятати правила телефонного етикету. Здивувалися? Звичайно ж, є й такі правила, дотримання яких робить наше спілкування приємним і повноцінним.

1. Згадайте, які правила спілкування по телефону вам відомі. Чи дотримуєтеся ви їх? Відповідь запишіть.

2. Якщо попереднє завдання викликало у вас певні труднощі, розгляньте опорну схему й запам’ятайте правила розмови по телефону.

Телефонна розмова

• час – з 9.00 до 22.00
• говорити коротко і ясно
• тривалість розмови не більше 3 – 5 хвилин

 

 

 

•      Добрий день! Це Сашко Пархоменко. Хто говорить?

привітання                   +           (чемно)

представлення             +          

питання                        __          (нечемно) 

•      До побачення (розмову закінчує той, хто телефонує).

3. З переліку ознак виберіть ті, що характеризують телефонну розмову.

Монологічний характер; використання технічних засобів; безпосередня; діалогічний характер; існування зворотного зв’язку; тривала; емоційна; підготовлена; байдужа; використання жестів, пози, міміки; непідготовлена (спонтанна); коротка і ясна; відбувається на відстані.

4. Прочитайте телефонну розмову між героями повісті Олексія Столбіна „Чортова дюжина”. Які правила телефонного етикету тут порушені? Які слова вказують, що це неофіційна розмова?

• Макс? Як поживаєш?
• Нормально.
• Ти куди вчора драпонув з п’ятого уроку?
• Додому. Голова щось заболіла.
• Чудова в тебе голова!
• У якому розумінні?
• Знає, коли боліти. А ми з Юнгою знову схопили по парі.
• Уявляю, як психувала класна.
• Ат, нам не звикати.
• Тоді живіть!
• І ти, старий, будь здоров!

5. Пригадайте і запишіть усі відомі вам етикетні формули привітання і прощання.

6. Побудуйте й запишіть діалог-телефонну розмову між вами й бабусею вашого однокласника, якому треба передати інформацію, а його вдома немає.

7. Побудуйте й запишіть діалог-телефонну розмову (7-8 реплік) – між друзями (привітання з Днем народження, побажання, запрошення в гості, домовленість).

8. Запишіть діалог-телефонну розмову між учнем і продавцем книгарні (учень телефонує, щоб пересвідчитися, чи надійшла книга, яку він замовляв, і цікавиться, чи може його друг купити її у вільному продажу).

9. Запишіть діалог-телефонну розмову між учнем, який цікавиться графіком руху автобусів у потрібному йому напрямку, і робітником довідкової служби.

10.                                              Хвилинка гумору

Прочитайте усмішки. Поміркуйте, чи є в них порушення правил телефонного етикету.

***

• Алло! Алло! Здрастуйте, тітонько Людо! А Миколка вдома?
• Удома, але гуляти він не піде, покараний.
• За що?
• Двійку приніс із зоології. А за що – не каже. Може, ти знаєш?
• Знаю! Неточно відповів на запитання.
• На яке?
• Учителька запитала, хто в нас найвірніший чотириногий друг.
• І він не знав?
• Він сказав, що це ліжко.

***

Друга година ночі. Пролунав дзвінок у квартирі директора кінотеатру.

• Це квартира директора кінотеатру?
• Так, а що трапилося? Хто говорить?
• Вибачте, я хотів би спитати, о котрій годині відкривається ваш кінотеатр?
• І для цього ви розбудили мене вночі? Як вам не соромно!
• Вибачте, але це дуже-дуже важливо для мене, пробачте заради Бога.
• Якщо вам так кортить, то приходьте о десятій ранку. Усе? 
• Мені не треба приходити. Мені треба вийти.

 

Ділові папери. Оголошення

І. 1. Згадайте й запишіть ознаки офіційно-ділового стилю.

2. У п’ятому класі ви навчалися писати ділові й особисті листи. Прочитайте ці листи, написані героями повісті Всеволода Нестайка „Незнайомець з тринадцятої квартири”, і поміркуйте, який з них відповідає правилам листування. Які помилки ви помітили в іншому зразку?

1. Лист справжніх запорожців фальшивому лжекошовому, плюгавому відміннику Карафольці і його задрипаному військові.

Ти – шайтан дурепський, проклятущого чорта брат і товариш і самого люцифера секретар! Який ти в чорта лицар? Який ти запорожець, та ще й кошовий? Слинько ти шепеляве! Дірка од бублика! Реп’ях ти з хвоста собачого! Латка на подертих штанях, шмат відміника недогризенний! Твого зачуханого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися з тобою! Не козаком тобі називатися. А у ляльки з безштаньками гратися! Не годен ти доброго слова, хай з’їсть тебе руда корова! І в голові в тебе не мізки, а полова, опудало ти городнє. Отак ми тобі відказали, плюгавче! І за це поцілуй нас у брудні порепані п’яти, свиняче порося ти! Ось-ось-о!.

2. Лист-відповідь.

Дорогі друзі! Ви лаєтесь дуже красиво, але тільки тому, що ви не козацького роду і вам прикро. Ми прекрасно це розуміємо. Ми залюбки прочитали вашого листа і навіть згодні прийняти вас у своє запорізьке військо писарями – хоч у вас і двійки з мови.

Між іншим, „недогризений” пишеться з одним „н”, а „відмінник”, навпаки, з двома (див. правило подвоєння приголосних, підручник граматики, стор. 4, § 23).

З привітом.

За дорученням славного війська запорізького кошовий Степан Карафолька.

ІІ. 1. Прочитайте текст.

Сова мешкала у старовинному замку „Каштани”.

Авжеж, у неї була не якась там хата, а справжній замок невимовної краси. Принаймні саме так здавалося. Вінні-Пуху, бо на дверях замку був і дзвоник з кнопкою, і дзвіночок зі шнурком.

А під дзвоником висіла табличка: Просю натицьни вітчинять.

А під дзвіночком висіла табличка: Просю по смикай вітчинять.

Обидва ці оголошення довелося написати Крістоферу Робіну, через те що тільки він один на весь Ліс умів писати. Навіть Сова, хоч вона й була мудра, як світ, і хоч вона знала читати й підписувати власне ім’я – Сова, навіть вона не спромоглася б правильно написати таких довжелезних важчезних слів, як, скажімо, чи то ГИГИЄНА, а чи БУТИБРОТ.

(За А. А.  Мілном)

2. Пригадайте, з якого твору взято уривок. Назвіть головних персонажів казки. Які смішні пригоди переживають вони на сторінках книжки?

3. Прочитайте оголошення, що є в тексті уривку. Чи правильно вони написані? Окрім орфографічних і пунктуаційних помилок, що ще неправильно в цих оголошеннях?

4. Прочитайте оголошення. Визначте, з яких частин воно складається (перевірте свої знання за опорною схемою).

Оголошення

З 30 жовтня по 6 листопада 2006 року в Центрі дитячої та юнацької творчості проходитиме перша персональна виставка творчих робіт учня ЗОШ № 3 Андрія Рибалка.

Запрошуємо всіх, хто цінує талант і майстерність.

Виставка працює з 9.00 до 15.00 год.

Вхід вільний.

                                                                       Адміністрація ЦДЮТ

 

 

Оголошення

 

про майбутню подію                                                         про послуги

         – назва                                                                         („Найму”, „Продам”,    

         –  дата                                                                                   „Обміняю”)

• місце                                                              – назва
• подія                                                              – текст про послугу
• коло осіб                                                       – адреса автора оголошення
• умови входу
• організатор

5. За поданим зразком напишіть оголошення про майбутню подію.

6. Прочитайте оголошення, яке дали в газеті батьки після зникнення дяді Федора (Е. Успенський „Канікули в Простоквашино”). Визначте, чи правильно воно побудоване, до якого виду оголошень його слід віднести?

Пропав хлопчик. Звати дядя Федір. Очі блакитні, зріст – 1 м 20 см. Любить тварин. Того, хто знайде хлопця, чекає премія – велосипед.

Тато і мама.

7.                                       Хвилинка гумору

Прочитайте оголошення. Що не врахував автор? Що спричинило неточність? Які помилки в оформленні оголошення ви помітили? Виправте їх усно й запишіть виправлений варіант тексту. До якого виду ви віднесете це оголошення?

Оголошення

По вул. Коцюбинській продається диван. Запитати діда Захарченка, він хоч і був у вжитку, але перетятий новими пружинами.

 

Тексти для контрольного читання мовчки

І. 1. Прочитайте текст.

Копійчині мандри

Жила собі Копієчка, яка мандрувала з гаманця в гаманець, але мріяла опинитися в скарбничці. Одного разу вона потрапила до гаманця старенької бабусі, але в переповненому автобусі злодій його поцупив, гроші забрав собі, а гаманець кинув посеред дороги. Там і лежала Копієчка...

Аж раптом вона побачила, що до неї біжить хлопчик, і почула його слова:

• Тату, я знайшов гаманець! Дивись!

Тут же копієчка почула розчарований голос хлопчика:

• Еге, та він пустий! От зараз я його пожбурю!

Копієчці від хвилювання перехопило подих. Але наступної миті вона почула ще один голос:

• Зачекай, Сергійку! Тут якийсь папірець. Може, ми знайдемо адресу того, хто загубив цього гаманця?

Голос був низький, хриплуватий, з теплими нотками! Копієчка зрозуміла, що це говорить тато хлопчика.

• Дивись, ось квитанція на ремонт взуття. Тут указаний телефон. Ми зможемо зателефонувати й порадувати власника гаманця.
• Тату, тут лежить монетка! Можна, я заберу її собі?
• Ні, Сергійку, чуже брати не можна, – суворо заборонив тато.
• Але ж це всього-на-всього копієчка! – намагався виправдатися хлопчик. – Не буде ніякої шкода, якщо я заберу її собі.
• Хай і копієчка, усе одно не можна, – правив своєї тато. – Чимало справ у житті – і хороших, і поганих – починаються саме з копієчки.

Його слова припали Копієчці до душі. Виходить, вона не така вже й мізерна, як сама про себе думала!

Прийшовши додому, вони відразу ж зателефонували бабусі. Копієчка чула, як тато говорив у слухавку:

• Дуже приємно, Євдокіє Іванівно, з вами познайомитися. Ми із сином знайшли вашого гаманця. Тут квитанція... Гроші? Які гроші? Зрозуміло... – Голос тата став уривчастим і хриплуватим. – так-так... Саме такі купюри... Усі на місці... Не плачте, усе буде добре... Сьогодні вже пізно, а зранку ми під’їдемо й привеземо гаманця. Яка ваша адреса?
• Таточку, що сталося? – запитав Сергійко, дивлячись на замисленого татка.
• Я щойно дізнався, що гаманець було викрадено у старенької, якій дуже важко живеться. У гаманці були гроші. Я сказав, що вони на місці й ми завтра їх повернемо разом з гаманцем. Я не міг чути, як гірко вона плаче, – із сумом пояснив тато.
• Татку, але ж грошей у гаманці немає! Як же тепер бути?
• А бути так, синку, що я покладу туди свої гроші!

Сергійко надув губенята.

• Учора ти насварив мене за те, що я розтринькав гроші на гральних автоматах, а сьогодні хочеш віддати набагато більшу суму зовсім незнайомій людині!

Тато поклав руку Сергійкові на плече:

• Якби ти витратив гроші на щось корисне, я б не сварив тебе. Треба вчитися заробляти гроші, а не вигравати їх. Ось я навчився їх заробляти й тепер можу дозволити собі приємність виручити з біди людину.
• У чому ж тут приємність? – не переставав дивуватися Сергійко.
• Справа не в грошах, а в тому, що мені приємно бути хорошою людиною. А хороші люди мають завжди допомагати один одному. Якщо ти допоміг комусь у його скрутний час, то обов’язково знайдеться той, хто згодом зарадить і твоїй біді. Добро завжди повертається. А гроші я ще зароблю.

Сергійко на хвилинку замислився, а потім сказав:

• Знаєш, татку, учора я витратив не всі гроші, залишилося ще кілька гривень. Давай я покладу їх у знайдений гаманець.

У відповідь тато міцно притис Сергійка до грудей.

Назавтра вони поїхали за вказаною адресою. Скільки радості почула Копієчка в голосі Євдокії Іванівни, коли вона вітала дорогих гостей!

Копієчку бабуся віддала внучці Іринці, а та кинула її до скарбнички. Так несподівано здійснилася її мрія.

(За О. Конечною)

2. Виберіть правильний варіант відповіді:

1. Копієчка мріяла про те, щоб

а) її хтось знайшов; б) вона потрапила до супермаркету; в) вона опинилася в скарбничці; г) вона потрапила до розкішного гаманця.

2. Гаманець із Копієчкою знайшли

а) тато із сином; б) тато з донькою; в) дідусь із онукою; г) дівчинка з песиком.

3. Тато заборонив Сергійкові

а) віддавати гаманець власникові; б) забрати з нього гроші; в) заховати гаманець; г) пожбурити гаманець і забрати копієчку.

4. Копієчці припали до душі слова тата:

а) „Пожбур гаманець у кущі!”; б) „Візьми собі копієчку”; в) „Чимало справ у житті – і хороших, і поганих – починаються саме з копієчки”; г) „Буде копієчка, буде й гривня”.

5. Власника гаманця допомогла знайти

а) записка; б) квитанція на ремонт взуття; в) квитанція з хімчистки; г) розповідь злодія, який украв гаманець.

6. Після розмови з бабусею тато вирішив

а) віддати пустий гаманець; б) покласти в гаманець свої гроші; в) віддати лише квитанцію, щоб взуття забрати з ремонту; г) не віддавати гаманця.

7. Сергійко витрачав гроші на

а) цукерки; б) морозиво; в) книжки; г) гральні автомати.

8. Сергійковому тату приємно бути

а) байдужою людиною; б) хорошою; в) поганою; г) злопам’ятною.

9. Сергійко вирішив

а) на невитрачені гроші купити бабусі подарунок; б) на невитрачені гроші купити книжки для шкільної бібліотеки; в) невитрачені гроші покласти в знайдений гаманець; г) невитрачені гроші роздати безпритульним дітям.

10. Бабусю було звати

а) Євдокія Іванівна; б) Євдокія Іллівна; в) Надія Петрівна; г) Єфросинія Петрівна.

11. Копієчку бабуся віддала

а) дідусеві; б) онучці Іринці; в) онучці Маринці; г) Сергійкові.

12. Казка закінчується

а) забуттям Копієчки; б) здійсненням мрії Копієчки; в) вигнанням Копієчки з гаманця; г) пригодами Копієчки в супермаркеті.

3. Поясніть значення фразеологізмів „перехопити подих”, „припасти до душі”, „надути губи”.

4. Тема цієї казки...

5. Основна думка казки...

6. Заголовок відображає...

7. Казка написана в художньому стилі, тому що...

8. Поясніть, як ви розумієте вислів „Добро завжди повертається”. Відповідь запишіть.

9. Поясніть, як ви розумієте слова Сергійкового тата: „Чимало справ у житті – і хороших, і поганих – починаються саме з копієчки”. Відповідь запишіть.

10. Доберіть епітети, які характеризували б Сергійкового татка.

11. Напишіть (7-8 речень), чого вас навчила казка.

 

ІІ. 2. Прочитайте текст.

Там, за порогом

Ще місяць тому Вітя жив у центрі міста, але сталося так, що його батька послали на роботу в лісництво, і родина перебралася на нове місце.

Усе тут подобалося Віті. І все – поруч, за хатнім порогом. Збирав букети рожевої смолки й приносив матері, гасав у заростях пекучої кропиви й навіть не кривився від болю, хоч ноги по самі коліна вкрилися червоними, як у мухомора, пухирями. Він уже знав, як називається та чи інша лісова пташка, визначав їх не тільки за оперенням, а й за голосом, співом. І не дивно, бо Вітя, як і його улюблений літературний герой Мауглі, став уже знавцем лісових мешканців.

Одного разу Вітя взяв мішок, поклав туди окраєць хліба, сірники, сказав бабусі: „Бувай здорова, я вже дикий, житиму з вовками, як Мауглі”, – і подався до лісу. Бабуся думала, що онук жартує, буде гратися десь поблизу хати, тому й не звернула увагу на серйозність його намірів. Коли на землю спустився вечір, а хлопця все не було, батьки не на жарт розхвилювалися.

І Вітя тим часом чимчикував собі лісом, усе більше оддаляючись од дому та прикидаючи раз по раз, чи далеко вже відійшов, чи не пора вже вважати себе дикуном.

А ліс вабив хлопчика співом іволги, зозулиним „ку-ку”, солов’їними трелями, заманював на таємничі стежки, кликав у хащі. І так від дерева до дерева, від стежки до стежки, від пташки до пташки.

Коли сонце сягнуло зеніту, Вітя вже й не здогадувався, у якій стороні світу його хата. Але так само не відав він, куди треба йти, аби дістатися в найглухіші куточки лісу та зустрітися з вовками... Натомився. Час уже й відпочити. Але де?... Та хоч би й отут. Пень низенький, зате широкий. У ньому, при самій землі, темніє щось схоже на печерку, торішнім листям встелену. Чим тобі не крісло? Сів, сперся плечима на рюкзачок із харчами, блаженно зітхнув і справді задрімав.

Розбудив хлопчика якийсь підозрілий шелест. Розплющив око й побачив за крок від себе... їжака.

Миттю сповз зі свого теплого ложа, нахилився.

• Їжачок, їжачок, – покликав лагідно, але той враз згорнувся в колючий клубок, і як не старався хлопчина розправити живу знахідку, йому це не вдавалось.
• Бач, який упертий, – образився малий. – Раз так, беру тебе із собою, будеш моїм першим лісовим другом.

І помандрував лісом далі. А вечір, проте, поволеньки сходив на землю. Страшно Віті. Стрибнула на руку жабка – аж пересмикнуло. Упала на стежку шишка – от нетерпляча, не могла до завтра повисіти на гілці. Повернувся хлопчик до пенька, почав умощуватися на ночівлю.

А це що? Наче десь далеко-далеко ріжок озвався. Це, мабуть, батько Вітю розшукує! Хлопчик вибіг на широку піщану дорогу. І раптом чує: хтось женеться за ним, слід у слід! Сопе, крекче, покашлює наче. Вовки! Заціпенів на місці, готовий до найстрашнішого. І крикнув на весь ліс:

• Рубін! Розумнику мій!

Спанієль шалено витанцьовував навколо хлопчика, стрибав йому на груди, тоненько гавкав.

Двоє вершників з’явилися перед хлопчиком, наче з-під землі виросли.

• Ти чому опинився тут? – запитав батько.
• Я дикий Мауглі.
• Не дикий, а дурний... Ось приїдемо додому, навчу тебе розуму.
• Не треба, тату, я сам навчився.

На світанку хлопчик прокинувся од ненастанного собачого гавкоту. Вітя вибіг надвір і одігнав собак від колючого клубочка. Закотив їжака на мішок, відніс у порожню кролячу клітку, побіг по молоко. Дізнавшись про їжачка, батько розсердився, аж почервонів.

• Та ти знаєш, як це називається? Злочин!

Хоч як упирався їжачок, а батько таки примудрився відкрити йому животик.

• Бачиш, це ж самка. У неї дітки зосталися в лісі. Ти ж маму в дітей украв!

Незабаром вони вже були на тому місці, де малий блукав уночі.

Тільки-но їжачок „опинився на волі”, одразу ж „розгорнувся”, устав на лапки й миттю щез у печерці під пеньком. Вітя вдивився в сутінок їжакового житла: їжачиха звелася на лапках, а під нею видніються чотири світло-сірих звірятка, кожне завбільшки з голубине яєчко.

Батько тихо сказав:

• Ніколи в житті не чіпай лісових мешканців. Та й не тільки лісових. Людська жалісливість іноді гірша за браконьєрство. Не журись, у тебе ще все попереду. Захочеш – збагнеш науку природи.

(За Ю. Букатевичем)

2. Допишіть речення.

Вітиного батька послали на роботу...

Улюбленим літературним героєм хлопчика був...

Одного разу Вітя пішов ... , бо...

У лісі хлопчик відпочивав...

Там він зустрів...

Вітя вирішив, що тваринка буде...

Хлопчик зрозумів, що його шукають, коли почув...

За малим гнався...

Вітя попросив батька не вчити його розуму, бо...

Батько звинуватив хлопчика в тому, що...

Заглянувши до їжакового житла, Вітя побачив...

Основна думка оповідання – це слова батька про те, що...

3. Згадайте свою першу зустріч з одним з лісових мешканців, розкажіть про свої враження від неї.

4. Подумайте й запишіть, як, на вашу думку, слід вивчати „науку природи”.

 

Особливості опису приміщення

1. Прочитайте текст.

І Томмі з Анікою помчали до Пеппі.

Підбігши до хвіртки, вони вражено спинилися. Все було як на різдвяній картці...

Коли вони струшували з себе сніг на веранді, відчинилися двері й на порозі з’явилася Пеппі.

• Веселих різдвяних свят у цій хаті! – сказала вона й повела їх до кухні.

Посередині кухні стояла справжня ялинка! На ній горіли свічечки й сімнадцять чарівних ліхтариків, що потріскували й надавали кухні приємного затишку. Біля вікна стояв стіл. А на ньому – кутя, шинка, ковбаса та інші святкові страви, навіть були пахучі тістечка у формі гномиків і пиріжки. У протилежному кутку кухні в плиті палав вогонь. Біля плити поруч з ящиком з дровами стояв кінь і легенько бив копитом. Пан Нільсон вистрибував по ялинці поміж чарівними ліхтариками...

(За А. Ліндгрен)

2. Продовжіть речення.

Уривок узято з твору...

Головна героїня...

Дівчинка подобається мені тим, що...

В уривку є опис...

Складовими частинами такого опису є...

Цей опис у тексті служить для...

Запам’ятайте!

Опис приміщення (інтер’єр) допомагає розповісти про життя людей, які тут мешкають або працюють, про умови їхнього існування, їх роботу, побут, інтереси й захоплення. Часто інтер’єр допомагає зрозуміти внутрішній світ людини.

3. Розгляньте схему побудови опису приміщення.

Опис приміщення = опис місця + опис предмета

Опис місця

 

            дане                                                                          нове

місце розташування предметів                           назви цих предметів

                         Д                          Н        Н                   Д          Н

Зразок. Посередині кімнати – стіл, стільці. Над столом люстра.

Опис предмета

 

           дане                                                                           нове

назва предмета                                                         ознака предмета

                   Д         Н                 Н

Зразок. Люстра велика, з кришталю

Схема побудови опису приміщення.

Де? – Що? – Яке це Що?

4. Прочитайте тексти, доведіть, що в кожному з них є описи приміщення. Визначте стиль мовлення кожного з уривків.

А) Я люблю свою кімнату. Вона біла, наче снігурка. На столі стоїть букет ірисів. На стінах – картини Ботічеллі. На столі – папери й книжки. Але найбільшу радість справляє мені вікно. Цілий день у нього дивиться море. Од сходу до заходу сонця віконні шибки в моїй кімнаті голубіють, неначе морські очі.

(За М. Коцюбинським)

Б) Кімнату лікаря Грімсбі Ройлотта, хоч і більшу від кімнати його падчерки, було вмебльовано з такою ж невибагливістю.

Вузьке ліжко біля вікна, невеличка книжкова полиця на стіні, поряд з ліжком крісла, простий дерев’яний стілець біля стіни, круглий стіл посередині кімнати і величезний сейф – це було майже все, що бачило око. Холмс неквапливо походжав по кімнаті і з гострою цікавістю досліджував кожну річ.

(За Артуром Конан Дойлом)

В) Настя, зіпершись на оксамитові блакитні подушечки, напівлежить у своїй золотій альтанці. Навколо – квіти. У срібних мілких вазах плещуться золоті рибки. По золотих тонких ґратах перестрибують униз головами барвисті папуги...

(За С. Плачиндою)

Г) Внутрішнє планування українського житла характеризувалося типовою єдністю. Внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей займала піч. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть). Тут розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками. Перед іконами вішали лампадку. Під іконами уздовж бічної стіни ставили стіл; біля столу розміщували дерев’яну лаву. Збоку від столу знаходилася скриня.

Простір між піччю та причілковою стіною заповнювався дерев’яним настилом – помостом.

У кутку, протилежному печі, біля дверей і над ними розміщували невеличку шафу для посуду (мисник).

(З довідника)

•      Подумайте, чим відрізняється опис приміщення в науковому стилі від опису приміщення в художньому стилі.

Ділові папери. План роботи

1. Прочитайте текст. Поміркуйте, чи правильно складений план роботи, опис якого є в уривку. Що б ви змінили, щоб він став справжнім офіційним документом.

– А тепер слухайте всі! – сказав Кролик, скінчивши писати.

Пух та Паць сіли й приготувалися  слухати уважно-уважно – аж роти пороззявляли.

І ось що їм прочитав Кролик:

План,

Як викрасти Крихітку Ру

1. По-перше. Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.

2. Ще найпопершіше. Кенга ніколи не зводить очей з Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.

3. Отже. Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, через те що Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).

4. Ідея. Якщо Ру вискочить з кишені Кенги, а Паць туди вскочить, Кенга не помітить різниці, через те що Паць – це всього лиш Малесенький Паць.

5. Такий самий, як і Крихітка Ру.

6. Але Кенга неодмінно мусить поглянути не в той бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.

7. Дивись параграф 2.

8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить одвернутися!

9. І тоді я зможу втекти з Ру.

10. Дуже швидко.

11. І Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже потім.

Кролик гордо прочитав усе, це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рот, але не міг промовити й слова.

(За А. А. Мілном)

2. Ознайомтеся зі зразком плану підготовки шкільного заходу.

План підготовки до різдвяного свята учнів 6-х класів

 

№	Назва і зміст заходів	Дата	Відповідальні	Відмітка про виконання
1	Написання сценарію свята	До 6.12	Пригара С., Бережна А.
2	Відбір акторів для участі в спектаклі.	До 6.12	Яненко М. А., Сокіл В.
3	Розучування колядок, віршів та пісень різдвяного циклу.	До 18.12	Божченко М., Савчук О., Нестайко Ю., Ященко Я.
4	Розучування сценарію вертепного дійства „Коза”.	До 18.12	Актори, що задіяні в спектаклі
5	Виготовлення гірлянд, іграшок для прикрашання залу.	До 25.12	Ковальчук Т., Демченко К., Андрієнко П.
6	Проведення генеральної репетиції вечора.	4.01	Президенти 6-А, 6-Б, 6-В класів

 

3. За поданим зразком складіть план підготовки до шкільних спортивних свят.

4. Внесіть зміни в план викрадення Крихітки Ру так, щоб він відповідав умовам офіційно-ділового стилю. Виправлений варіант запишіть.

 

Усний докладний переказ тексту-розповіді з елементами опису приміщення

1. Прочитайте уривок з повісті-казки М. Носова „Пригоди Незнайка та його друзів”.

Незнайко отямився в зовсім незнайомому місці. Він лежав на ліжку, тонучи в перині. Ця перина була така м’якенька, ніби її набили пушком кульбабок. Незнайка розбудили чиїсь голоси. Розплющивши очі, він покрутив ними в різні боки й побачив, що лежить у чужій кімнаті. У кутках стояли маленькі кріселка. На стінах висіли килимки й картини з різноманітними квітами. Біля вікна стояв круглий столик на одній ніжці. На ньому височіла купа різнокольорових ниток для вишивання й лежала подушечка з голками й булавками, що нагадувала їжачка з відстовбурченими голочками. Неподалік був письмовий стіл з приладдям для письма. Поряд стояла книжкова шафа. Біля найдальшої стіни, коло дверей, було велике дзеркало. Перед ним стояли дві коротульки – білявенька й чорнявенька – й розмовляли. Білявенька одягала перед дзеркалом капелюшок і весь час тріщала, як сорока.

• Такий гидкий капелюшок! Як не одягни, усе негарно. Мені хотілося зробити його із широкими полями, але матерії не вистачило, а коли поля вузенькі, то обличчя здається круглим, а це не дуже гарно.
•  Досить тобі перед дзеркалом крутитися! Терпіти не можу, коли перед дзеркалом вертяться, – сказала чорнявенька.
• А для чого, по-твоєму, його придумали?

Одягнувши капелюшок ледве не на саму потилицю, білявка відкинула голову назад і, примруживши очі, стала дивитися в дзеркало.

Незнайкові стало смішно. Він хрюкнув, не втримавши сміху. Коротульки відскочили від дзеркала й підозріло втупилися в Незнайка. Та він заплющив очі й удав, що спить.

(За М. Носовим)

2. Запам’ятайте й  використайте в переказі слова й словосполучення.

Різноманітний, височіла купа різноманітних ниток, відстовбурчені голочки, неподалік, коротулька; тріщала, як сорока; гидкий капелюшок, не втримати сміху, підозріло втупилися; удав, що спить.

3. Дайте відповіді на запитання.

1. Скільки мікротем можна виділити в тексті?

2. Які типи мовлення наявні в тексті? Який тип мовлення переважає?

3. На які предмети звертає увагу автор, описуючи кімнату?

4. Який заголовок можна дати тексту?

5. Яка тема даного тексту?

6. З якою метою цей уривок уведений у казку? Як опис кімнати характеризує її мешканців?

7. Що виражає придуманий вами заголовок: тему чи основну думку?

4. Прочитайте план, визначте, чи відповідає він прослуханому тексту. Відновіть логічний порядок мікротем. Якщо план вам сподобався, використайте його при переказуванні тексту, якщо ні – складіть власний варіант плану.

1. Розмова коротульок перед дзеркалом.

2. У незнайомій кімнаті.

3. Незнайкові стало смішно.

4. Опис кімнати:

а) кріселка;

б) одноногий столик;

в) письмовий стіл і книжкова шафа;

г) дзеркало біля дверей.

 

Письмовий докладний переказ тексту-опису приміщення

1. Прослухайте текст. Поясніть, чому автор дав таку назву оповіданню – „Басурмен”.

Басурмен

Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері.

Він недавно прибіг знадвору і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна – за дірки, в які зазирає ясний день. Уся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.

Коло печі порається мати, червона від огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка. Семен просить у матері снідати, але та не дає, бо він, такий лобань, ще цього лоба не перехрестив, не помолився.

• У дядька Микити лоб більший за мій, а його ще ні разу не молили! – гуде плаксиво хлопчина.
• Бач, з кого він приклад бере? З шибеника Микити. Тож тільки невіра, басурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещений. Та тебе ж цеє в пекло, в огонь негасимий кинуть! – мати показала рукою на стіну.

Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду.

Мати страхала Семена тим, що він сидітиме на гарячій сковороді, питиме киплячу смолу, що його чорти залізним гаком за язик тягнутимуть.

Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилася слина, і він сплюнув.

Мати, як побожну казку, лагідним голосом розповідає про всі пекельні муки, які дожидають на тім світі грішного Семена.

Стоїть хлопець, схилившись на причілок, задумався. Далі зітхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив

• Ну, моліть...

(За С. Васильченком)

2. Доберіть з довідки до поданих слів відповідні їм лексичні значення.

Льох, лампада, очіпок, причілок.

Довідка. Старовинний головний убір заміжньої жінки у формі шапочки; наповнена оливою невелика посудина з ґнотом, яку запалюють перед іконами; спеціально обладнана яма зі східцями для зберігання продуктів; бокова стіна будинку.

3. Запам’ятайте й використайте в переказі наведені слова й словосполучення.

Одчинені хатні двері, чорні сумні ікони, лампадки привішені на довгих шнурах, лобань, лоба не перехрестив, невіра, басурмени, хрещений, огонь негасимий, спідлоба, страхала, боязко заворушився, побожна казка, пекельні муки, схилився на причілок.

4. Прочитайте орієнтовний план. Його ви можете використати при написанні переказу.

1. Семен стоїть у сінях.

2. Що видно в одчинені хатні двері?

3. Коло печі порається мати.

4. Чому вона не дає хлопчикові снідати?

5. Картини пекельних мук грішного Семена.

6. Рішення хлопця.

 

Твір-роздум про вчинки людей

І. 1. Прочитайте текст

Скромна лісова орхідея

Чудові диво-квіти орхідеї вперше побачили в Європі 1731 року. Їх привезли зі спекотних вологих тропічних лісів Північної Америки. Красуні-чужинки назавжди полонили своєю красою серця людей.

Зростають орхідеї і в Україні. Вони дрібніші, скромніші, ніж тропічні. Але які милі! Тому й називають їх нічними фіалками, лісовими німфами, найчастіше – любками.

В Україні розповідають легенду про те, як рослина любка врятувала від вірної смерті козаків, що тікали з турецького полону. Ніби подарувала дівчина-красуня тим козакам намисто з бульбочок любки, аби вони голод втамували й сили відновили. Виявляється, ця рослина має лікувальні властивості, її використовують у народній медицині.

Не лише гарна рослина любка, а й корисна.

Тихо й безповоротно зникають любки з нашої планети. Бережи їх, не дай зникнути назавжди!

(І. Грущинська)

2. Дайте відповіді на питання.

1. Про що розповідається в тексті?

2. До чого закликає автор?

3. Які рослини, що зникають, ви знаєте?

4. Як держава піклується про зникаючі види рослин?

5. Уявіть себе серед квітучого лугу. Якою буде ваша поведінка (що ви робитимете)?

ІІ. 1. Прочитайте вірш. Поміркуйте над його змістом.

Простіть мені, конвалії

Весна лужок між липами

Перлинами усипала, –

Прибрала темнолистими

Конваліями чистими.

На липі зяблик ценькає.

Тримаю квітки жменькою,

Навіщо рвав – не відаю,

Побавлюсь і розкидаю.

Лишив жмуток під липою,

А сам я ледь не схлипую...

Покинуті, пов’ялі,

Простіть мені, конвалії!

(О. Пархоменко)

2. Чи доводилося вам зривати лісові квіти для букетів?

Як ви гадаєте, у яких рослин людям варто попросити вибачення?

Які думки виникають у вас тоді, коли доводиться викидати зів’ялі букети дикорослих квітів?

Чи схвалюєте ви вчинки тих людей, що продають букети квітів на ринках?

ІІІ. 1. Прочитайте текст.

Соромно перед соловейком

Оля й Ліда пішли до лісу. Після втомливого шляху вони сіли на траві відпочити й пообідати.

Витягли з сумки хліб, масло, яєчка. Коли дівчата вже закінчили обідати, недалеко від них сів на дерево соловейко й заспівав.

Зачаровані прекрасною піснею, Оля й Ліда сиділи, боячись поворухнутись.. Соловейко перестав співати.

Оля забрала недоїдки й шматки газети й кинула під кущ.

Ліда зібрала недоїдки в газету, загорнула й поклала в сумку..

• Навіщо ти зібрала сміття? – запитала Оля. – Це ж у лісі... Ніхто не бачить...
• Соромно перед соловейком, – тихо відповіла Ліда.

(В. Сухомлинський)

2. Чи доводилося вам спостерігати подібну картину? Що відчували ви в цю мить? Як би вчинили ви?

ІV 1. Прочитайте, що означає слово вчинок, поведінка (за тлумачним словником).

Вчинок – окрема дія кого-небудь; те, що здійснене кимось.

Поведінка – 1. Сукупність чиїх-небудь дій і вчинків.

2. Розгляньте опорну схему, запам’ятайте, з яких складових частин складається кожний вчинок, і гарний, і поганий.

мотив                                            Вчинок                              оцінка іншими

(що зацікавило?)                                                                                   людьми

 

мета                       дія                             наслідки                         самооцінка   

(що очікуєш від дії?)    

3. Поміркуйте.

Чи можуть незначні вчинки людей призвести до глобальних непоправних наслідків?

V. 1. Прочитайте текст.

Ліхтарик

Серед зелених луків і дрімучих лісів текла річка. Повновода, глибока, але тиха й ласкава. Багато віків несла вона свої чисті води. Річкою плавали човни й навіть маленькі кораблики.

Жив на березі ріки старий ліхтарик. Увечері сідав він у човен, плив на середину ріки, засвічував ліхтар. До світанку блимав посеред ріки вогник, показував дорогу мандрівникам. Лагідно хлюпались об берег хвилі – тішилась ріка: люблять її люди, й вона людям потрібна.

Та ось людям знадобилося багато дощок на столи й стільці. Вирубали вони ліси по берегах ріки. Здалося також людям, що зелені луки – це непотрібні розкоші. Зорали луки, посіяли кукурудзу.

Виснажилися студені джерела, задихнулася від спраги ріка й померла. Перетворилося русло ріки на город. Про річку нагадував тільки стовп, до якого ліхтарик за звичкою щовесни прикріплював ліхтар. Але над усе рідше збиралися хмари. Палючі вітри прилітали з пустелі й стукали в хати людей.

Як тільки на землю сідали сутінки, старий ліхтарик ішов на капустяне поле й засвічував на стовпі ліхтар.

Маленький Сергійко і питає:

• Дідусю, навіщо ви засвічуєте ліхтар? Ріки ж давно немає?
• Щоб люди краще бачили свою дурість.

(В. Сухомлинський)

2. Продовжіть речення.

Ріка була потрібна людям, бо...

Ріка відчувала, що...

Ставлення людей до ріки змінилося, коли...

Що призвело до того, що...

А старий ліхтарик...

3. Дайте розгорнуту відповідь на питання.

Навіщо горів ліхтар серед капустяного поля?

VІ. 1. Ознайомтеся з планом твору-роздуму про вчинки людей.

План

1. Вступ.

Який саме людський вчинок привернув мою увагу: з ким, де й коли це трапилось.

2. Основна частина.

Що саме трапилось.

3. Кінцівка у формі роздуму.

Як я оцінюю цей вчинок і чому?

2. За поданим планом складіть твори-роздуми про вчинки людей.

А) Купаючись у річці, діти звернули увагу на різнокольорові плями на поверхні води й нерухому рибку. За кілька метрів на березі огрядний чоловік мив нове авто.

Б) На присадибних ділянках люди намагалися знищити кротів, заливаючи їхні нори. Хлопчик знайшов напівживу кротиху. Знаючи, де знаходить її гніздо з кротенятами, він її врятовує. Дорослі звинувачують його в тому, що звів їхню працю нанівець.

 

Особливості побудови опису природи

1. Прочитайте уривки.

А) Стояв травень, цвіли садки. Гілля було залито біло-рожевим пахучим туманом, який хвилями перекочувався з одного обійстя до другого, від садка до садка. А в тому тумані, якого не могла розігнати ні тепла погода, ні лагідне сонце, співали пташки, бриніла комашва, стурбовано й працьовито гули бджоли. Під ногами наївно й мило стелилася травичка, аж шкода було по ній ступати... Іноді пускався бігцем прозорий вітер, неначе гнався з кимось наввипередки...

(За Є. Гуцалом)

Б) А над головою така краса! У бездонному небі жевріють, дотліваючи, сузір’я. Здається, то вітри у недосяжній високості роздмухують жаринки покинутих багать. Іскорками зближують самотні зірки. Чумацький Шлях вичах за довгу ніч, збляк і висить, як смужечка ріденького бинта. А Чумацький Віз, дарма що без коліс, перекотився, як через гору, через усе небо – от-от за обрій зайде...

(За Т. Кіньком)

2. Закінчіть речення.

А) В уривку описано...

Описані такі предмети та явища...

Їхні ознаки таки...

Стиль уривку...

       Дайте відповідь на питання.

Б) Яка подія доби описана в уривку?

Чи є поданий уривок описом природи?

Які ознаки описуваних предметів названо?

Визначте стиль уривку.

3. Розгляньте опорну схему побудови опису природи.

Опис природи

 

                дане                                                                       нове

назви описаних предметів                                       ознаки предметів

                        Д                     Н           Н     Д         Н               Н

Зразок. Конюшина в полі густа, як ліс. Вона пишна й соковита.

4. Літерами Д і Н позначте над відповідними словами „дане” й „нове”.

Ліс стояв рівний, підпираючи небо. Здавалося, що над соснами й над кучерявими хмарами стелиться синя морська вода. За деревами озерце лісове, глухе й чорне.

(За Ю. Яновським)

5. Уставте в речення пропущені прикметники.

От вже й крайню хату минула Харитя, вийшла на поле й задивилась на __________ краєвид. ___________ небо дихало на землю теплом. __________ жита вилискувались на сонці. Червоніли ___________ колоски пшениці. ___________ сонце огортало все навкруги.

(За М. Коцюбинським)

6. Доберіть з довідки порівняння і вставте їх за змістом у поданий текст. Звірте створений вами текст з первинним.

Долиною повилась річечка, _______________. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом уся гора вкрита, ______________, яриною. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, стелиться, _____________, ясно-зелений овес. Далі, _____________, темніє просо. Межи зеленими килимами, ____________, прослалася гречка.

Первинний текст.

Долиною повилась річка, мов синя стрічка. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом уся гора вкрита, мов розкішними килимами, яриною. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелитись, наче ковдра, ясно-зелений овес. Далі, як риза рути, темніє просо межи зеленими килимами, ніби великі шматки білого полотна, прослалася гречка.

(За М. Коцюбинським)

Довідка. Мов синя стрічка, мов розкішними килимами, неначе ковдра, як риза рути, ніби великі шматки білого полотна.

7. Прочитайте текст.

Раптом щось сталось у лісі. Туман перестав клубочитися і вклався до ніг дерев. Дерева дружно затріпотіли листочками, струшуючи росу, і вмочили свої верховіття в червону фарбу. Якусь мить зелений колір був червоним, а блакитний лимонно-жовтим, потім червоний став жовтим, і ще за мить у лісі панували тільки два кольори – зелений і блакитний. І, ніби чекаючи цієї хвилини ще звечора, вдарив тисячоголосий хор пташок. Тільки тепер усі зрозуміли, що сталося, – зійшло сонце.

(За М. Білкуном)

Дайте відповіді на питання.

Яке явище природи описує автор?

На що звертає автор увагу, описуючи схід сонця?

Як змінюються кольори в природі і для чого автор показує цю зміну?

8. Не лише прозаїки, а й поети змальовували схід сонця, вражені неперевершеною його красою. Прочитайте вірш П. Тичини й уривок з поеми Т. Шевченка.

Пробіг зайчик.                                               ...Світає,

Дивиться –                                                      Край неба палає,

Світанок!                                                         Соловейко в темні гаї

Сидить, грається,                                            Сонце зустрічає.

Ромашкам очі розтулює.                                Тихесенько вітер віє,

А на сході небо пахне.                                    Степи, лани мріють,

Півні чорний плащ ночі                                 Між ярами над ставами

Вогняними нитками сточують.                      Верби зеленіють.

– Сонце –                                                                             Т. Шевченко

Пробіг зайчик.

                     П. Тичина

Порівняйте описи природи.

Чий опис сходу сонця вам більше припав до душі?

Які предмети у творі Т. Шевченка змальовані як живі?

Як ви розумієте такі слова з вірша П. Тичини: „Ромашкам очі розтулює...”?

Чим, на вашу думку, уранці може пахнути небо?

Що автор має на увазі, говорячи „Півні чорний плащ ночі вогняними нитками сточують...”?

9. Чи доводилося вам спостерігати схід сонця? Опишіть побачений вами схід сонця (7-8 речень).

 

Твір-опис приміщення

1. Прочитайте текст. Виділіть у ньому елементи опису приміщення, підкресліть їх у тексті прямою лінією.

Сьогодні великий день у Тополівській школі: у цей день має відбутися екзамен, а на ньому повинен бути член шкільної ради. До такої події готуються в школі від учора. І молодий учитель, і сторож Кирило Криворукий працюють з усієї сили. Ще вчора маленька хатка, завбільшки сорок квадратних аршин, почала чепуритися. Усі ями в зеленій долівці позасипувано, а потім сторож попримазував їх глиною і наказав школярам не бігати по примазаних місцях.

Тим часом учитель щедро примазував рудою й білою глиною пообпадалі шпарини на стінах та грубі. Школярські парти, що стільки разів цієї зими розсихалися від школярами, позабивано тепер гвіздками й клинцями. Та й учительському стільцеві треба було лікаря, і вчитель довго працював, щоб замість трьох було в стільця чотири ноги. Ще два стільці взято в батюшки і у волості – для самого батюшки й члена шкільної ради.

(За Б. Грінченком)

2. Запам’ятайте лексичні значення слів.

Аршин – давня міра довжини, яка дорівнювала 0,711 м.

Долівка – вирівняна та помазана глиною земля (підлога) в приміщенні.

Груба – піч, що служить для опалення приміщення.

Батюшка – священик.

Волость – тут: приміщення волосної управи.

Згадайте, до якого шару лексики ми віднесемо слова „аршин”, „долівка”, „волость”. Поясніть свій вибір.

3. Продовжіть речення.

У даному тексті подано опис...

Автор виділив у інтер’єрі такі деталі: ...

Стиль тексту ... , бо ...

Мета опису – ...

4. Прочитайте текст. Зверніть увагу, як відрізняється опис інтер’єру сучасної шкільної кімнати від опису приміщення, де навчаються діти на початку ХХ століття.

Шкільний кабінет інформатики – це світла простора кімната прямокутної форми розміром шість на вісім метрів. Чотири вікна виходять на схід. Стеля висока (висота стіни приблизно чотири метри), з неї опускаються шість світильників. По периметру кабінету розташовані столи з комп’ютерами, біля столів – офісні стільці.

У центрі шкільної кімнати – вісім парт зі стільцями. Направо від дверей на стіні висить стандартна дерев’яна шкільна дошка. Біля вікна – учительський стіл зі стільцем. На поверхні стола – персональний комп’ютер викладача. На стіні зліва полиці зі спеціальною літературою.

5. Продовжіть речення.

У тексті подано опис...

Складовими частинами інтер’єру є...

Стиль тексту..., бо...

Мета опису – ...

6. За поданим планом складіть і запишіть твір-опис у науковому стилі одного зі шкільних кабінетів.

План твору-опису приміщення

1. Призначення приміщення.

2. Його розмір, форма.

3. Освітлення в приміщенні.

4. Меблі та речі, наявні в приміщенні.

 

Усний докладний переказ тексту-розповіді з елементами опису природи

1. Прочитайте текст, дайте йому заголовок.

Жив на світі хлопчик Ясь, який нічого не хотів робити, у якого ніколи нічого не виходило, за що б він не брався, бо йому було сумно. А сумував він, тому що не відчував краси природи.

Одного разу Ясь прийшов до лікаря по допомогу, а той закапав у його вушко й очі краплі й вивів хлопчину в сад.

Хлопчик одкрив очі – і здивовано скрикнув. Це був чарівний сад, чи його очі й вуха стали чарівними? Він так багато побачив і так багато почув.

У саду росли чарівні квіти, і Ясь бачив найтонші переливи на їхніх пелюстках. У саду були великі озера з такою прозорою водою, що всі квіти й дерева кольористо, з найніжнішими відтінками, відбивалися в них. Усе було сплетено, вишито, вимережено з чудових різноманітних фарб, і кожна тоненька травинка була живою дивною істотою. Та найдивніше було те, що в саду лунала чарівна музика. Хто це грав? Хлопчик прислухався й почув, що це грають дерева. Так, це грали дерева, коли вітер гойдав їхнє листя. Бузок дзвенів, як ніжні китайські дзвіночки. Берізки, ніби скрипки, виводили тонку мелодію. Немов кларнети, що завжди прагнуть вище за всіх, стриміли вгору високі стрункі тополі, і, як старий поважний барабан, інколи подавав свій голос дуб. Усе грало й співало в саду, і хлопчик усе-усе чув. Він чув, як розпускаються квіти й наливаються, червоніють вишні.

Хіба ж могло бути сумно, коли стільки чуєш?

(За О. Іваненко)

2. Запам’ятайте й використайте у власному переказі подані слова.

Найтонший, пелюстки, кольористо, вимережено, китайські дзвіночки, кларнет.

3. Продовжіть речення.

У тексті розповідається про...

Основний тип мовлення ... , бо ...

В уривку є опис...

Складовими частинами опису є...

Стиль тексту ... , тому що ...

Назви таких музичних інструментів ... використано автором для...

Основна думка тексту – ...

4. Перевірте себе. Дайте усні відповіді на запитання.

• Чому Ясю було сумно?
• Як лікар допоміг хлопчикові?
• Де опинився Ясь?
• Що побачив малий на пелюстках чарівних квітів?
• Як дерева й квіти відбивалися в озерах?
• Ким була кожна тоненька травинка?
• Хто грав у саду?
• Як дзвенів бузок?
• Мелодію якого інструмента виводили берізки?
• Як подавав свій голос дуб?
• Який музичний інструмент нагадували тополі?
• Що чув хлопчик?

5. Складіть і запишіть план тексту. Підготуйте усний переказ тексту-розповіді з елементами опису природи.

 

Докладний переказ тексту художнього стилю з творчим завданням

1. Прочитайте текст.

Бо я людина

Вечоріло. Дорогою ішли два подорожні: батько й малий син. Посеред дороги лежав камінь. Батько не помітив його, спотикнувся й забив ногу. Йому заболіло. Крекчучи, він обійшов камінь і, взявши хлопчика за руку, пішов далі.

Другого дня батько із сином ішли тою самою дорогою назад. Батько знов не помітив каменя, знов спотикнувся й забив ногу.

Третього дня батько й син знов ішли тою самою дорогою. До каменя ще було далеко. Батько сказав синові:

–     Дивись уважно, сину. Треба обминути камінь.

Ось і те місце, де батько двічі спотикнувся й забив ногу. Вони зменшили ходу, але каменя вже не було. На обочині дороги сидів сивий дід.

• Дідусю, – питає хлопчик, – ви тут не бачили каменя?
• Я прибрав його з дороги.
• Ви теж спотикнулися й забили ногу?
• Ні, я не спотикнувся й не забив ногу?
• Чого ж ви прибрали камінь?
• Бо я людина.

Хлопчик став та й думає.

• Тату, – питає він, – а хіба ви не людина?

(В. Сухомлинський)

2. Продовжіть речення.

Тема тексту – ..

Основна думка – ...

Тип мовлення – ... , тому що ...

Стиль мовлення – ... , бо ...

3. Подумайте, чому оповідання має таку назву.

4. Складіть і запишіть план тексту.

5. Запишіть переказ тексту, подавши в кінці вашого висловлювання відповідь на запитання: „Хіба тато хлопчика не людина?”

6. У творчому завданні використайте вислови: я думаю, я вважаю, я переконаний (-а), я впевнений (-а), хочу підкреслити, що ... ; хочу відзначити, що ...

 

Вибірковий письмовий переказ тексту з елементами опису природи

1. Прочитайте текст.

Андрійко з дядьком подалися з узбережжя вгору покрученою стежиною. Коли було занадто круто, дядько Спиридон підтримував Андрійка, а іноді навіть переносив його, хоч хлопчина того соромився. Адже він не маля якесь, він, будьте певні, хлопець-ого!

Щось зашуміло, загуло. Андрійко хоча й був хлопець-ого!, а злякано притулився до дядька Спиридона.

• Що воно так шумить?
• Не лякайся, то водоспад, Зараз ми підійдемо ближче – ти побачиш, який він гарний.

І справді, звідкись згори падали струмені води і вже не шуміли, а ніби гули в мідні сурми: „Погляньте, які ми могутні!” У повітрі хмарою вирував холодний водяний пил, аж обличчя Андрійкове стало прохолодне й вологе. Водоспад був схожий на бунтівну душу гір. Величні й непорушні, вони нагадували величезне кам’яне море.

Дядько Спиридон спритно набрав у порожню флягу води з водоспаду.

• А вона не солона? – запитав Андрійко.
• Ну що ти, це прісна вода. До того ж цілюща.

Ще трохи піднялися на гору і зупинилися на порослій пахучим чебрецем площині. Озирнулися. Під ним лежало море. Андрійко заплющив очі, згадавши, як вчора морські хвилі накривали його з головою. Знову глянув униз.

Море! Безмежна вода! Кучеряво-синє – все в сонячних зайчиках. Воно ніби сміялося до людей, Андрійко усміхався йому. Зараз перед ним простяглося блакитно-зелене, бурхливе полотно, вилискуючи на сонці гребенями хвиль. Хвилі підкочувалися до скелі, раптово зупинялися, але силі нікуди було дітися і вона здіймалася вгору, гримаючи, ніби невдоволено, розбризкуючи безліч бризк. Вода здавалася густою, зовсім не такою, як у річці. Андрій згадав, як вона легко тримала, ніби колисала його на веселих хвилях.

• Ну, як тобі тут подобається? – запитав дядько Спиридон.
• Дуже! Дуже-дуже!

(За Л. Письменною)

2. Прочитайте, запам’ятайте й використайте в мовленні слова.

Узбережжя, Спиридон, водоспад, цілюща вода, чебрець.

3. Як ви зрозуміли вислів „хлопець-ого!”? Доберіть синонімічні поняття.

4. Згадайте і прочитайте описи водоспаду, моря. Виділіть прикметники, за допомогою яких створюється образ водної стихії.

5. Знайдіть порівняння в описах Яку роль вони виконують у даному тексті?

6. Цей орієнтовний план за потреби ви можете використати при написанні переказу.

1. Хлопчик почув водоспад.

2. Опис водоспаду:

   а) падаючі струмені води;

   б) водяний пил у повітрі;

   в) водоспад наче бунтівна душа гір;

   г) гори нагадують кам’яне море.

3. Безмежна вода – море:

   а) сонячні зайчики;

   б) море сміялося до людей;

   в) бурхливе полотно;

   г) невдоволені хвилі.

 

Замітка в газету типу роздуму про вчинки (поведінку) людей

1. Згадайте, який жанр називається заміткою.

Якою обов’язково повинна бути замітка? (Правдивою, злободенною.)

Над яким типом заміток працювали в п’ятому класі? (Інформаційного характеру.)

На які питання дається відповідь у замітці інформаційного характеру? (Що? Де? Коли відбулося?)

Цікавішою буде замітка, якщо окрім відповіді на ці питання в ній пояснюватиметься, як, з ким і чому це сталося.

2. Прочитайте замітку.

Котигорошко нашого часу

Надзвичайна пригода сталася на бульварі Б. Хмельницького міста Рівного. Напередодні вийшов з ладу водогін, і місцеві дітлахи наввипередки бігали дивитись, як вода виливається з каналізаційного колодязя.

Того дня малюки вирішили влаштувати стрибки через відкритий колодязь, глибина якого, до речі, більше двох метрів. Наймолодший серед дітей був трирічний Сашко. Так сталося, що саме Сашко впав у холодну, брудну воду. Кілька хлопців перелякано одступило і поспішило за дорослими. Але п’ятирічний Богдан Ілюк виявився єдиним серед дітей, хто не побоявся наблизитися до глибокого колодязя, схопити малюка за руку й витягти того з води. На питання, чи не боявся він сам потрапити у воду і потонути, Богдан здивовано відповів: „А хто ж іще зміг би так швидко прийти Сашкові на допомогу?”

Подібного факту врятування дитини дитиною не пам’ятають навіть найстаріші мешканці міста.

Відвага маленького хлопчика вражає. Хотілося, щоб і дорослі не тікали від проблем, а повчилися у Богдана, бо п’ятирічна дитина не злякалася ризику впасти в колодязь, а діяла рішуче і грамотно, як справжній чоловік, намагаючись врятувати життя людини.

А ще хотілося побажати дорослим відповідально ставитися до своїх обов’язків, дбати про безпеку людей, що їх оточують, тоді б і не лишалися відкритими каналізаційні люки і на сталося багатьох неприємних випадків.

Днями сміливий рятівник отримав почесну грамоту і багато подарунків. А головне, йому щодня щиро з вдячністю посміхається маленький Сашко.

(З газети)

3. Дайте відповідь на питання.

Розповідь про який факт покладено в основу замітки?

Чим вразив вас вчинок Богдана?

Яку мету поставив перед собою автор замітки?

4. Складіть і запишіть замітку. Доберіть заголовок. Завершіть замітку аргументованою оцінкою вчинку.

Хлопчик знайшов на подвір’ї хворого папугу, забрав його додому, вилікував, виходив, але незабаром знайшлися господарі пташки і, як не хотілося хлопцеві розлучатися з новим другом, він все ж таки віддає папугу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Ці зразки, як цікаві й оригінальні, можна використати, навчаючи дітей складати діалоги.

В. Нестайко. „Загадка старого клоуна”

Коли  я  тільки  вперше  переступив  поріг  отого  злополучного шостого   „Б”   класу,   якесь   недобре   передчуття   охопило   мене.

—  О! Новачок! – дзвінко  вигукнув  із  задньої  парти  чорня­вий хлопець у джинсовій курточці.

— Новачок! Новачок! — майже одноголосно підхопили двоє невисоких кругловидих хлопчаків, які сиділи за першою партою.

Бу-бух! — наче щось вибухнуло. Всі посхоплювалися зі своїх місць і вмить оточили мене з усіх боків.

—  Звідки, пане, будете? — глузливо-ввічливо спитав чорнявий.

— З села Витребеньки, звідси далеченько, іти прямо, де ве­лика яма, потім з-за рогу навприсядки через дорогу, потім трохи проповзти на пузі у  тому лузі, де Іван теля пасе, от і все! — бадьоро відтарабанив я зарані придумане.

—  Диви! Язикатий який. Га? — обернувся чорнявий до мордатенького, рум’яного, як яблуко, хлопця.

—  Язикатий, нахаба! — кивнув той.

—  Тихого пса й муха куса! — хвацько відповів я.

—  Ну, дурному псові усе мухи в голові,— усміхнувся чорня­вий, і всі зареготали.

В. Нестайко. „Таємниця трьох невідомих”

  — Драстуйте,  дідусю! — чемненько привітавсь я, заходячи у двір.— Можна до вас?

—  О! Здоров, шелегейдику! — звів догори бро­ви дід Салимон. — Заходь! Що тобі? Меду?

У мене враз затремтіли ноги. Це ж були майже ті слова, що уві сні. І я відчув, що я зараз скажу теж так, як уві сні, і злякався цього. І не міг наважитися сказати. Тільки заперечно похитав го­ловою.          

— Значить, просто так, у гості? — усміхнувся дід Салимон. — Будь ласка! Прошу!.. Ну, як живеш? Яку нову авантюру придумали ви з корешем? Га?

Я розгубився. Якось не знав, з чого почати, як заговорити про те, що мені хотілося.

—  Чого соромишся?  Щось же ж треба, я ба­чу! — підморгнув    дід   Салимон. — То давай, ну!

—   Та ні, я просто... просто спитати хотів...— нарешті зваживсь я.

—   То  питай — чого  там.  Та  швидше, не  муч. Бо я весь аж тремтю.

—  Діду, ви позавчора уночі, перед тим, як на весілля їхати, нічого не помічали?

—  Уночі? Позавчора? — дід здивовано опустив куточки губ.— Гм... Уночі... Та, чесно кажучи, не дуже придивлявся, бо... бо темнувато було... А що?

—   Ну, не відчували нічого... такого?

—  Відчував?  Гм...  А-а!.. Здається,  вкусило щось. Чи то комар, чи, хай   бог милує, блоха. А що?

—   Та ні! У такому... у... душевному відношенні.

—   А-а...   у   душевному? Відчував! Відчував! Точно. Мучило мене, що за вечерею я вареника од­ного з сиром не доїв — скисне ж, думаю, на ранок. У сметані на тарілці залишив.

—  От які ви, діду, їй-богу! Я не про те! Я про видіння. Видіння якесь не уявлялося вам уночі по­завчора?

—  Тю! Видіння! Та що я — хворий який, чи що? Хай бог милує!

— Та я теж вроді не хворий, а позавчора уно­чі у вашому садку біля   Горбушиної могили не тільки бачив, а й сфотографував... Ось гляньте! — І я простягнув дідові фотографію привида.

Виразне читання

Б. Олійник. „Мати наша – сивая горлиця”

Мати наша – сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола — намистиною,

Небо — празниковою хустиною,

Сивий дуб — прокуреним прадідом,

Білочка — мальованим пряником,

Жура-журавель над криницею —

Чистою сльозою-водицею,

А земля — пшеницею ярою,

А літа — замисленим явором,

Що із сорок першого журиться:

„Де ж це, молодице, твій суджений?”

Місяць — непоколотим золотом,

А береза — вранішнім солодом,

Хата — ластівками над стріхою,

А туман — вдовиною втіхою.

Крашанкою — сонечко в миснику...

А вона до всіх до них — піснею.

М. Пригара. „Михайлик – джура козацький”

Високий, ставний чоловік з чорною бородою легко скочив на берег, притримуючи дорогу шаблю, рясно цяцьковану само­цвітами, простяг руку Бородавці:

-  Чолом, пане Якове!

-  Чолом, пане Петре!

Гострі чорні очі на мить прошили Бородавку, ніби вгадуючи приховані думки, але зараз же Сагайдачний одвернувся, потис руки старшині й рушив берегом, вітаючи братчиків.

-  Чолом, панове молодці! Як живі-здорові?

- Чолом, батьку, чолом! Живемо здорові... А ти ж як ся маєш?! – загукали козаки.

-  Та живу... Топчу ряст потроху. – Сагайдачний погладив бороду, вже добре припалу сивиною; бистрі очі його оббігали юрбу, вишукуючи знайомі обличчя.

- О, Задуйвітер тут! Здоров, братчику! Здоров, Непийводо, здоров, Присліпо! А Коржа чого нема? А Манджула де?

- Нема Коржа, - хором відказували братчики. - Як пішов повесні до Криму, так і досі вертається... А Манджулі ногу ядром розтовкло, коли оце під Очаків плавали бусурменські каторги палити... На одній нозі, мов журавель, скаче...

-  Шкода хлопців, шкода... -  хитав головою гетьман.

„Ото ще лисом підшитий! - хмуро думав Бородавка, намага­ючись не дивитися на гостя. – До кожного скаже й прикаже, буцім такий уже добрий. Краще б казав одразу, чого приїхав... Ох, не з добром, мабуть...”

• Зверніть увагу на привітання запорожців. Подумайте, звідки взялася така форма. Чому ми зараз її не вживаємо? Згадайте й запишіть усі відомі вам етикетні форми привітання.
• Випишіть прізвища запорожців, з’ясуйте, яким способом вони утворені. Спробуйте самим створити подібні козацькі прізвища.
• Знайдіть у тексті фразеологізми, поясніть їхні значення.

Опис приміщення

І. Крип’якевич. „Пригоди малих козаків”

Вже сонце йшло до заходу, як старшина братства почала сходитися на раду. Кімната, де відбувалися сходини, була простора, ясна, пишно прибрана. До Львова часто приїжджали гості з далеких сторін, братство їх приймало, то й уладило свою домівку так, щоб кожний почувався добре й добру славу розносив про братство по світу. Вікна і двері мали довкола різьби з каміння: різьбяр викував у камені прегарні зірки, квітки та листки. Різьблені були й балки на стелі. У червоному світлі сонця, що заходило, видко було різнобарвне малювання, написи старовинним письмом, рік, коли дім збудовано, — 1582. Із стелі звисав мідяний свічник у формі корони. Він блищав тепер як золото в сонячному промінні. Стіни були сірі, немальовані, але пообвішувані великими килимами перської роботи. Привозили їх львівські купці зі своїх мандрівок по Туреччині.  Килими були грубі, пушисті, а на них предивні взори: невидані птиці, дивовижні звірі, картини з ловів, люди в чужосторонніх одягах. На стіні проти дверей висів великий образ Успення Богородиці — під цим ім’ям була братська церква, і Успення було гербом і знаком братства на печатках, письмах і книгах. На інших стінах можна було бачити портрети опікунів і добродіїв братства.

Для твору-роздуму про вчинки людей

Б. Антонечко-Давидович. „Золотий кораблик”

Ви драли коли-небудь змалку пташині гнізда? Чи відоме вам оте лоскітне почуття азарту — хто з вас, малих шибеників, найбільше на­збирає біленьких, голубуватих, сіреньких, з цяточками й без них, теп­леньких ще яєчок; хто видереться, ризикуючи зірватись з гілляки або порвати штани, до найвищого воронячого гнізда на вербі чи осиці? Чи зазнавали ви гордого почуття малого володаря, який стискає в руці пійману, тріпотливу пташину, тішачись своєю необмеженою владою над бідолашним створінням, коли від вас залежить, чи пустити її на чотири вітри, чи занести до хати, чи дати котові на розправу?

В нас не було тоді ні гуртків юннатів, ні палаців піонерів, ні літ­ніх піонерських таборів. Чи не найбільшою з небагатьох доступних нам розваг було драти гнізда. І ми драли їх наввипередки один перед одним, не замислюючись ні над шкодою, яку ми чинили птахам і людям, ні над тим, чи маємо право позбавляти волі й життя ці маленькі невинні істоти. Це був своєрідний спорт зі своїми майстрами, невдахами й „бо­лільниками”.

Опис природи

Є. Гуцало. „Вуйко і дівчинка”

Шум ріки долинав з ущелини.

Гори розбігалися на всі боки, як овеча отара. За ближчою горою, залитою зеленим сяянням трави, ще вище здіймалася чорна й крута, затемнена лісом, а за нею — третя синіла не­ясно й ховалася в хмарах. Величні й непорушні, вони були схо­жі на застиглі хвилі кам’яного моря, яке в сиву давнину ко­тилось весело і вперто, але раптом зупинилося, перелякавшись власної сили або ж зачудувавшись простором, який відкривався перед ним і який не в силі було подолати жодне море на світі. Небо тут злинало вище, ніж гори, воно немов при­прошувало рости їх угору, підніматися врівень з подихом студеної блакиті. Проте гори супились, брижились — і вперто не бажали рости. І здавалось, тільки шум ріки не дає їм остаточ­но заснути, тільки шум ріки постійно будить їх.

Ріка була схожа на бурхливу, бунтівничу душу гір, вона, не затихаючи ні вдень ні вночі, розповідала про самі гори значно більше, ніж вони могли розповісти своїм мовчанням. Ріка котилася й котилася, її невга­мовна погоня, заворожувала не тільки прибережне каміння, не тільки прибережні смереки, але й далекі вершини, яким — зачудованим і вра­женим — також час од часу починало здаватись, що вони покотились разом з рікою, що вони також стали учасниками великої вічної погоні.

В. Близнець. „Звук павутинки”

Я колись і не знав, що в нашій хаті живуть Вишневі Пушинки.

Так, так, саме Вишневі.

Коли квітнуть сади, і тополі стоять у білому пусі, немов обліплені ватою, і кульбаби світять під хатою жовтими со­нечками, — ось тоді Вишневі Пушинки живуть у саду, на волі. Вони сидять у чашечках квітів, білі-білі клубочки. Вітер колише їх, сонце зігріває, бджоли годують медом. А потім: одцвітають вишні, опадає пух із тополі, мати від­чиняє вікно, і Пушинки із сумом  перебираються в хату.

Бува, прокинешся вранці, а скрізь — на підвіконні, на лаві, на долівці — повно білого пуху, білого цвіту, жовтого пилку. А на тій пороші — кволі й холодні Пушинки; вони ледь ворушаться, розповзаються хто куди.

До нової весни ховаються Пушинки у темних закутках. Бо їх, маленьких, може і дощ прибити, і вітер завіять, і комар задушити.

Цілими днями вони сидять нишком. Сумують за сон­цем, за фіалками, за вишневим цвітом. І тільки тоді, коли тихо, коли в хаті жевріє промінь, виходять на світло і по­чинають свої забави.

Гляньте, які вони чемні й поважні. Гуртом, поволеньки виступають із темряви маленькі живі клубочки. Все біль­ше й більше їх прибуває на світлу галявину.

Освітлені сонцем, вони мерехтять, немов зірочки. їх без­ліч, їх густо, як маку, і всі рожево зблискують, снують і рояться в пітьмі, сплітаючи свої сліди в химерне мереживо.

Вони танцюють.

В. Близнець. „Звук павутинки”

Ви чули, як наближається рівний і тихий дощ? Отак сидиш у хаті,  мати одчинила вікно, і знадвору повіває свіжістю, а ти слухаєш... Десь далеко, в невідо­мому світі, зачинається шум... І то ще не шум, а шепотіння землі, шерхіт сухої трави, шелест пожовклого листя. Ти прислухаєшся: невже переспав І тобі шумить в голові? Ні, це вже садом іде неквапливий шум, іде до вікна і шу­мить у стіну — рівно, густо, заспокійливо, і пахне тихим дощем і тихими снами. Злипаються очі, і тебе огортає теп­лий спокій.

Ти сидиш заколисаний, а слух, проте, гострий — чуєш, як скрипить, набухаючи, мокре дерево.

Стихло муркотіння під вікнами, шум одійшов за хату, і щось торкнуло тебе за плечі: ей!..

Стріпнувся, глянув у вікно: нема вже дощу. І сонця нема, десь за хмарами. Але небо, димчасто-сіре, просвічу­ється, воно підрожевлене захмарним вогнем, воно розсіває кремове світло. Від того світла блищать краплини дощу на мокрих стеблах.

З дрімотного поля потягло вітерцем, заплюскали краплі, струшені додолу. Вітерець дужчав; він, мабуть, не долетів ще сюди, він тільки набирав розгону в степу. І там, у степу, щось починалось. Хтось від когось тікав чи хтось когось до­ганяв, — не знаю. Але там переполох, це ясно, і переполох страшний. Низько, при самій землі, котились, стрибали прудкі втікачі. Сірі, кудлаті, стрибали вони по канавах, зупинялись на хвильку, щоб перепочити, і припускали чим­дуж. Гнались за ними такі ж волохаті клубки. Разом вони бігли по всьому полю, цілою отарою, бігли до села і злякано ховались у садки, у кущі, у канави. Що це таке? Зай­ці? Вовки?

Один клубок відірвався від гурту і боком, як підстре­лений, покотився до нас. Стриб, стриб — заячим скоком влетів у наш двір і шасть під солому, затих.

Я вискочив з хати й біжком до соломи: курай. Забив­ся в кубло, сидить. Ніби й досі труситься від дощу.

Отакі зайці.

Вітер гнав із поля мокрий курай.

В. Близнець. „Земля світлячків”

Над озером стояла тиха чудесна ніч. В таку пору хіба можна було думати про щось страшне й погане? Тишею, чарами ночі впива­лася ваша душа. Гляньте! Повний місяць плив у небі і світив червоно, мов жар. Падали на воду темні тіні від сосен, і золота доріжка стелилася від берега до берега.

Товариство наше спустилося до озера. Легкий гостро­носий човен дрімав на воді, прив’язаний до прикорня. Кум­кали жаби, сухим тріскотом заливалися цвіркуни в при­бережних травах.

Вертутій сів за весла, Чублик вмостився попереду (він не випускав із рук свій скарб, перламутровий ящик із ме­рехтливими, із живими світлячками). Сиз поважно роз­сівся позаду, щоб спокійно попихкати люлькою, милуючись, як дим довгою змійкою стелиться ген позаду над водою.

Відштовхнулися від берега, попливли.

І поплив за ними повен місяць, попливли тіні від сосен, золота доріжка перебігала, виблискувала, наздоганяла їх. Вода тихо хлюпала, булькотіла десь за човном. Сонно ски­далась риба, і така тиша, така благодать були розлиті над озером, що Вертутій кахикнув, а тоді сказав: „Ніч яка гарна”... І, легенько підгрібаючи веслами, замугикав густим баском, як джміль на дощ.

Човен легко й нечутно, як птах над водою, плив сонним озером; від берега тяглась до нього, виблискуючи жаром-мерехтінням, червона доріжка, а Чублику здавалося, що то місяць грається з ними, держить їх на прив'язі, на золотому перевеслі.

Просто матеріали, які можна використати в роботі

КАЗКИ

Як у світ прийшла українська пісня

Жили собі дід та баба. Уже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід і баба: „Хто нас до смерті догляне, якщо в нас дітей немає?” Пішли вони на молебень та й просять у Бога дитину.

Увечері лягають старі спати. Дивляться: зірка з неба впала... Уранці повставали та й пішли до того місця, де зірочка-віщунка впала. Бачать: стоїть колисочка, а з тієї колисочки мелодії лунають. Підійшли ближче – аж там дитина співає.

Забрали вони її до себе додому та й назвали Піснею. Росте вона в них та й росте, така вже красуня стала. Старі собі на роботу йдуть, а дівчинка за ними йде та все співає.

А в них пан був дуже злий і звали його Кам’яне серце. Чує – на полі пісні лунають, думає: „Піду подивлюся, що воно там таке?”

Приходить – аж то пісня співає. А люди намовили дівчинку співати лише правду.

Так, пан, почувши пісні, став добрим, а його серце стало м’яким, чуйним.

А Пісня залишилася жити серед українців і дарувати їм радість.

Ось така історія української пісні.

Лайко Олена

Як у світ прийшла українська пісня

Колись давним-давно в Україні жили дуже бідні дід з бабою, і в них не було дітей. Думали-думали, хто ж їхню старість доглядати буде. Почали вони просити Бога, щоб дав їм дитину.

Та незабаром з’явилась у них дівчинка. Дід з бабою дуже зраділи. Жили вони ще десять літ, але потім дід з бабою захворіли і померли. Залишилася сирітка одна. Тяжко було в неї на душі, вийшла вона на подвір'я. Аж бачить: насіння лежить та й золотом світиться. Посадила дівчинка насіння, і дуже скоро виросла маленька квіточка. Нахилилася сирота до квітки й почула ніжний спів. Не стрималася дівчинка і викрикнула: „Це ж пісня!”

Забулася дівчинка про своє тяжке горе. Пішла вона в місто заробити собі на хліб, а коли їй було сумно, починала вона співати пісню. Почули люди українську пісню і теж почали співати.

Ось так і прийшла у світ українська пісня.

Пташка Катерина.

Як у світ прийшла українська пісня.

Жили-були три сестри: Дисципліна, Любов та Пісня. Пісню не любили її сестри. Вони їй дошкуляли, наказували робити за них брудну працю. Та ось одного разу їхній батько Хист зібрав їх і каже: „Ідіть, дочки мої, у світ, шукайте собі нове життя”. Дисципліна пішла в Німеччину, Любов у   Францію.

Сидить Пісня та журиться. Ходила вона по різних державах, але ніде її не залишають, звідусюди виганяють. Та ось бачить вона: український народ страждає, важко працює і не має ніяких радощів. І пішла вона в Україну. Радісно прийняли її українці й так піднесли та полюбили, що стала вона відомою на весь білий світ.

Самойленко Максим

Мамі

О мамо, ненько рідна ти моя!

Тобі моя хвала і шана!

Тобі я всім своїм завдячую життям:

Бо ти мене з колиски доглядала

І доглядаєш все своє життя.

Ще змалку, як заплачу я,

Торкалась ти мого чола

Своїми ніжними руками,

Які трудилися роками!

І тоді твоє дитя замовкало й засипало,

Тебе люблю я понад все у світі!

Без тебе я не можу жити,

Бо ти в мене одна-єдина,

Моя ласкавая і мила,

Моя матуся дорога!

Пташка Катерина

Ніжні руки

Підняли мене з колиски

Ніжні руки мами,

Берегли від горя-лиха

Днями і ночами.

Вчили на землі стояти

І ходити вчили,

А коли бувало важко –

Додавали сили.

Працьовиті та невтомні,

Ласкою зігріті,

Руки мамині для мене

Найсвятіші в світі.

Пугачова Марина

БАЙКИ

Лисиця і ведмідь

Жила собі лисиця, і жив собі ведмідь.

Не випало кумі лисиці

В неділю гарно поживиться.

Голодна ж страх була вона,

Але не втратила ума,

І менше хитрощів не стало.

Отож, як і раніш воно бувало,

Пішла шукати дармівця.

Аж гульк – Ведмідь

Прямує помаленьку,

Несе у лапах меду глек важкенький

Лисичка стала міркувать,

Як у ведмедя мед забрать.

Сама ж медок той полюбляла страх!

За нею діло не пропало:

Обдурить всіх, як і бувало.

Розпатлана, вся в реп’яхах

З кущів вискакує навстріч Ведмедю

І злякано кричить: „Тікай-бо доброздею,

Облава, пси, ловці навкруг,

Не попадайся псам у зуби

Позбудешся не тільки шуби,

Життя позбудешся, ледащо,

Не визнавши навіть, як і за що,

Із ляку меду глек зронивши,

Щоб гарну шубу ж хоронивши,

Ведмідь пустився в хащу бігти.

На радощі лисиці задум вдався;

Легенько мед же їй дістався.

За глек кумася – і в кущі,

Поїла смачно від душі.

А як Ведмідь? Йому наука:

Хай не тіка щораз чимдуху,

Коли зустріне хитруна,

Не вірить хай речам облудним

І зна ціну трудам марудним –

Свою поживу хай їсть сам!

Люльков Микола

Лиска й зайці

Жила собі лиска

В гарненькім домку

І зайчиків пасла

Собі на току.

А зайчики ті

Хоч маленькі були,

Все ж відсіч лисичці

Дати змогли.

А справа тоді

Була отака.

Що ніби та лиска,

Весела й струнка,

Щодня зайченят

На обід забере,

А після обіду –

Шукають одне.

Тож Лиска, виходить,

Зайчат поїдає,

А кари на неї ніколи немає.

Тож зайці рішили

Зробити отак:

Впіймати ту Лиску

Й у річці таку –

Гарненьку, стрункеньку –

Втопити сяку.

Як вирішили –

Так і зробили:

Нещасну Лиску –

Утопили.

Тож і в людей буває отак:

Полізеш до інших – й тобі буде гак.

Лайко Олена

Справжній мисливець

Повернувся Лис додому

І матусю привітав.

Вона його і питає:

„Де ж ти пропадав?”

„Зайшов до друга в гості,

Корову придушив,

Зайців впіймав чимало

І всіх їх зразу ж з’їв.

Зайшов до брата Вовка,

Й його я обдурив,

Із п’ять рибин спіймав я

І всі десь загубив”.

„О! Ти вже в нас мисливець, –

Мати йому відповіда, –

І вловиш їжу сам,

А я курей зготую

Собі цілий казан”.

„Та я же спав у батька, –

Брехун заговорив, –

Й мені цей сон наснився,

Але ж то все брехня.

Прошу тебе, мамуню,

Не муч свого синка,

Готуй мерщій корову.

Тягни скоріш бичка!”

Не хвали себе сам,

Нехай люди похвалять.

Бойко Ольга

Котячі лови

Одного разу Кіт по вулиці ходив,

І їсти так хотів, що аж трусився –

Усе б на світі з’їв.

На щастя, пташеня побачив,

І як погнався він за ним,

Що аж пилюка піднялася.

Та не здогнав Котище пташенятко,

І розлютився він, що знову не поїв.

І тут згадав він мамині слова,

Що лінь марнує, а праця годує.

Максимова Дар’я

Морквиця і Будяк

Жила Морквиця у садочку,

А недалеко, у куточку,

Під парканом на межі,

Проріс собі Будяк бридкий.

Морквиця все росте й росте,

Все соковитою стає.

І Будяк собі не спить.

Виростає теж умить.

І так розрісся Будячина –

Став Будяк і, певним чином,

Все Морквині докуча:

Світло сонця затуля.

Але раз Морквиця – зир,

А Будяк вже як пузир:

Не Будяк це вже, а пан

Такий червоний, і жупан

У нього червоненький,

Та це ж Буряк! Такий повненький

І до Морквиці не рівненький,

Все до неї він тулився,

А Морквиця вже дівиця,

І не байдужа до нього.

Про що говорять ці слова?

А відповідь буде така:

Не вирішуй остаточно, що це,

Доки він не виросте й не зацвіте.

Пугачова Марина

Вовк і Заєць

Знову літо в краснім цвіті,

В зорях плеще світанок рудий,

Назад дорогами сяйво крилате.

Мов солов’їв посилає в лет.

Ненароком крикне птиця,

І по стежці в чагарник

Черконе хвостом лисиця,

Мов запалюють сірник.

Правда ж, гарно?

Це краса лісова.

Тут живуть усякі звірі,

Гарні і погані.

Зайчики весь час страждають,

Бо вовки й лисиці ображають.

Так і цього разу сталось.

Послала мати Зайчика капусти пошукать

І наказала ні з ким не розмовлять.

Зайчатко жалібно сказало,

Що ні з ким не буде розмовляти,

І весело капусту шукати поскакало.

Шука годину, другу –

Капусти ніде нема.

Зайчатко дуже засмутилось

І плакать йому захотілось.

І тут прямісінько на нього

Бреде Вовчисько.

Зайчаті нікуди тікати

І почало воно благати

Його додому відпустити,

Та Вовк голодний був – спіймав малого й з’їв.

Мораль тут легко зрозуміть:

У кого влада й сила є,

Себе він Богом визнає.

Ковальчук Надія

ГУМОРЕСКИ

Поговорили...

Зустрілися якось дві старі баби. Сидять на лавці й балакають, аж раптом одна з них вигукує:

- Які красиві Мотрині сини ці!

- Я погоджуюся з тобою, що вони гарні, але чому ж саме Мотрині? Вільно живуть на світі, де хочуть там і бувають.

- Ой, які моторні! Аж приємно дивитися: то в хату, то з хати.

- Звичайно, вони такі молоді, – відповіла інша баба.

- То бабі дров нарубають, то їсти зварять.

- Як це? Вони й сокири не піднімуть!

- Хто? Вони?! Та вони ж до тренажерного залу ходять у місті. Сини ці мажуть по сто кілограмів підняти!

- Та як вони можуть ходити до тренажерного залу?! Хіба що літати...

Отак дві старі сперечались та ледве зрозуміли, що одна каже про синів, а інша про синиць.

Люльков Микола

Іменини у Марини

Були у Марини іменини...

Дарували дівчинці апельсини,

І раділа вона дуже-дуже

Подарункові своєму-папузі.

Звать папугу того – Боба,

Він справжнісінькій нероба!

А Маринка давай у нього питати, –

Чи уміє він віршики складати.

- От я тобі кажу „лопата”,

а ти повинен сказати мені „хата”,

Я кажу – „свічка”,

А ти кажеш „пічка”.

Ну, нехай буде слово ”олівець”,

- Зошит, – каже Боба-молодець.

-  Бобо-Бобо, що за віршик,

Спробуй скласти мені інший.

– Така-мака-гака-лака,

А на вулиці собака.

Роба-лоба-чота-тоба,

Я веселий птаха Боба!

–Боба-Боба, поет із тебе ніякий,

Давай краще музику складати.

Знаєш нотки ти усі:

До-ре-мі-фа-соль-ля-сі,

Заспівай же звукоряд,

Може, буде якійсь лад.

- Боба нотки знає всі:

До-ре-мо-ре-бе-ля-сі!

- Бобо-бобо, пісня ця

Вийшла якось без кінця.

- Боба всіх не знає нот:

До-ре-море-суп-компот!

Сів наш Боба на машину,

І співає він щосили:

- До-ре-мі-фа-соль-ля-сі,

Їде Боба у таксі.

- Вийшло, вийшло, Бобо, так,

А тепер сідай в літак:

Будем разом ми літати

І загадки відгадати.

Є у мене дядько-льотчик,

Він літає швидко так!

Візьме він мене з собою

І посадить на...

- Будяк, -

Каже Боба – наш дивак.

-   Та який же там будяк,

• Садить дядько у літак.
• Дуже весело мені,

Їду верхи на ...

-   Свині!

-   Та хто ж їздить на свині?

Їздять люди на коні.

Що ж це, Бобо? Все не так,

Поганенький ти мастак!

• Ру-ду-ду! Ру-ду-ду!

Завтра в цирк я піду.

На собачці й на свині

Буду там кататися,

Буде весело мені,

Будуть всі сміятися.

Лайко Олена

У перукарні

Того дня в перукарні працювали дві перукарки. Їх звали Соня й Марина. Десь о дванадцятій до салону зайшов здоровенний культурний чолов’яга, а разом з ним у двері проскочив замурзаний кіт. От Марина й заходилася:

- Глянь, Соню, який котяра прийшов! Що за бродяга!

А чоловік, який пройшов, подумав, що це про нього кажуть. Так він аж спітнів!

А Марина все за своє:

- Соню, Соню, подивись, який кудлатий! А шерсть на ньому яка! Уся поскубана, брудна, закуйовджена! І чого тобі, котяро бродячий, захотілося сюди зайти! Іди звідси! Кацу!

Марина ще почала по підлозі віником гамселити.

Чоловік подивився на себе і подумав: „Що це за люди! Де це вони на мені шерсть якусь побачили? Зайшов сюди підстригтися, а вони!... Ну що за люди! Краще піду звідси!” Чоловік ще трохи подивився на себе, почухав потилицю, так нічого й не зрозумівши, пішов. А кіт за ним теж чкурнув.

Пташка Катерина

Монолог

Ви, звичайно, знаєте, що таке монолог. Це коли одна особа висловлюється дуже довго й широко, нікому не дозволяючи перебивати себе репліками. Дехто вважає, що справжні монологи можна почути лише в театрі, дивлячись і слухаючи якусь класичну драму. Але це зовсім не так.

Ось я їду автобусом і слухаю барвистий, темпераментний монолог кондукторші. Дзвінкоголоса й життєрадісна, вона нікому не дає слова сказати:

І що за люди?! Поберегла б нерви на майбутнє, так хіба ж дадуть. Не встигнеш слова сказати, як воно зразу ж рота роззявить і давай тебе воспитувати... А що я сказала? Що я таке сказала? Піднімайся, кажу, ще на п’ять копійок, чи куди ти там їдеш, а то стоїш, як велика бариня. Що? Місця тобі нема? Може, прикажеш, у проході тобі ліжко поставити чи диван імпортний? Саме лізе, ще й сумку за собою тягне, як контейнер. Та я з тебе за цю сумку, як за багаж, візьму. Не маю права? Вона мені ще права буде диктувати! Плати за багаж, бо висаджу, ще й коліном піддам. Хто грубіянка? Я?!

А ви, бабо, чого тут розсілися? Це ж місця кондуктора, пора вже знати! А чого це я кричу? І яка я вам дитина? Ах, ноги болять? То сиділи б дома...

А вам, дядьку, чого треба? Чого рота роззявили? Я до вас діла не маю, то й не булькайте тут. Ага, з вами тут культури нахватаєшся, аж боком випиратиме. Кожне тобі мозги промиває... Хто там ще без білета? Передавайте на білет, передня площадка! Що? Ви передали сорок копійок? А білет на скільки я дала? На двадцять? Ну, помилилася, так чого кип’ятитися? Думаєш, розбагатію на твоїх копійках? Забери їх собі на поминки! Скаргу вона на мене напише... Пиши, пиши! Скаргою вона мене лякає. Аякже, злякалась... Думаєш, роботи собі не знайду? Була б шия, а сумка знайдеться. Може, я сама прошу, щоб мене звільнили. А воно лякає... Усі грамотні, усі язикаті – слова сказати не дають.

- Як жаль, що мені треба виходити на наступній зупинці. Хотілося б ще послухати, бо тут тобі й монолог і драма.

Пугачова Марина

В. Сухомлинський. „Що краще?”

Одна маленька дівчинка любила розпитувати:

—  Що краще — яблуко чи груша? Троянда чи коса­рик? М’ячик чи лялька?

Мама терпляче відповідала, але щоразу більше ди­вувалась. Справді, хіба можна сказати, що краще — м’ячик чи лялька, троянда чи косарик, якого ще звуть гладіолусом.

Коли це якось дівчинка питає:

—  Мамо, що краще — казка чи пісня?

— А ти подумай, що краще — сонце чи небо? Як від­повіси на це питання, тоді скажу тобі, що краще, —  казка чи пісня, —  усміхається мама.

Довго думала дівчинка й не могла нічого придумати. Дивилась на небо, на ясне сонечко. Вони були прекрасні й нероздільні.

Після того дівчинка перестала питати, що краще. Вона тепер питала по-іншому: чим гарна казка? чим гар­на пісня? І мама залюбки їй відповідала.

В. Сухомлинський. „А пісня жива”

У Країні Зелених Луків жив веселий народ-співець. Він ростив хліб і співав пісні. У кожного була маленька сопілка.

Та ось у Країну Зелених Луків звідкись прийшов Живоїд — Ненавидник Радості. Як тільки хто заспіва чи заграє на сопілці, він підкрадається ззаду, хапає пісню — і в рот. То й назвали його Живоїдом. Там, де він пройде, помирають пісні.                                                 

От уже всі пісні поковтав Живоїд. Залишилась у Країні Зелених Луків одна тільки сопілка. Маленький хлопчик зарив її в землю й сказав пошепки:

— Помовч, а тоді ми з тобою переможемо Живоїда.

Все мовчить у Країні Зелених Луків. Радіє Живоїд — Ненавидник Радості. І сонечко померкло...

Коли це там, де хлопчик зарив сопілку, зазеленіла пшениця, заколосилась. Заспівало колосся, як сопілка. Співає уся земля, співає небо, співає уся Країна Зелених Луків. Пораділи люди, поробили собі нові сопілки й знову заграли.

Живоїд лежав на осонні, об’ївшись пісень. Ледве по­чув він, як усе співає, так і лопнув зі злості.