Майстер-клас для вчителів на тему "Особливості педагогічного спілкування вчителя із сучасними учнями"

Тема: «Особливості  педагогічного спілкування  вчителя із сучасними учнями»

Мета:

• опанування педагогами прийомами ефективного спілкування;
•  сприяння популяризації педагогічних знахідок;
• вдосконалення вміння застосовувати свій творчий потенціал  для формування креативного середовища під час навчального процесу;
• знаходження свіжих ідей, оригінальних рішень;
• створення атмосфери психологічного благополуччя, емоційного комфорту  для кожного  учасника;
• сприяти формуванню почуття впевненості, підвищення самооцінки педагогів, умінню відволікатись від повсякденних  проблем, отримувати моральне задоволення.

 

Очікувані результати:

• ознайомити учасників  з теоретичним та практичним досвідом  педагогічного спілкування з учнями;
• дати змогу кожному вчителю бути активним учасником в обговоренні даного питання, підняти рівень методичної підготовки;
•      вироблення гуманного стилю спілкування, що базується на демократичних взаємостосунках та особистісно орієнтованому підході,  спрямованому  на облагородження душі, серця і розуму вчителя та  учнів.

Обладнання.

•                   Проектор, екран.
•                   Дошка.
•                   Бутафорський килим.
•                   Листи паперу різного формату: ватман, А3, А4, роздатковий матеріал   до  вправ на відпрацювання стилю спілкування,смужки,  скотч, ножиці.
•                   Фломастери або маркери, олівці або ручки.
•                   Вислови видатних людей про дитину, виховання, спілкування (перед заняттям смужки з висловами кріпляться скотчем на вхідні двері і розкладаються на столах перед кожним учасником).
•                   Два комплекти розрізаних картинок.

 

Майстер-клас складається із вступу (до 20 хв.), теоретичного та практичного блоків   (до 35 хв. кожен) і завершення (до 20 хв.).

 

 

Хід заняття

1. Вступ.

 «Небеса й пекло»

Ведучий розповідає притчу:

Один молодий воїн прийшов до мудрої літньої людини і  запитав:

•    О, мудрецю, розкрий мені таємницю життя! У чому різниця між небесами і  пеклом?

Мудрець замислився й відповів:

•    Ти дурний парубок! Як такий невіглас, як ти, може зрозуміти таке?!

Почувши це, молодий воїн розлютився.

• За такі слова я готовий тебе просто вбити! — закричав він і вихопив меч із піхов, щоб покарати мудреця.

Цієї миті мудрець вимовив:

•  Ось це і є пекло.

Почувши ці слова, воїн прибрав меч у піхви.

•  А ось це і є небеса,— зазначив старий.

 

Який висновок  можна зробити із цієї притчі? Вміння спілкуватися робить навколишній світ кращим. Слово має велике значення як для того, хто його промовляє, так і для того, хто його сприймає.

Усі люди користуються словами. Але для вчителя слово має особливе значення – це його головний професійний інструмент. І результат педагогічної діяльності вчителя залежить від уміння користуватися цим інструментом. За допомогою слова вчитель доносить до свідомості учня глибини наук, життєву мудрість. Тому окрім зовнішніх ознак (будова голосового апарату, особливості утворення звуків, техніка дихання, артикуляційна техніка, дикція, темп, логіка мови, ораторський хист) слід враховувати змістове й емоційне наповнення сказаного. За допомогою слова вчитель створює відповідну атмосферу, яка налаштовує на позитивну роботу або навпаки.

 

Ведучий. Шановні колеги! Сьогодні   розпочинається незвичайний методичний день для кожного із нас. Його особливість і незвичайність в тому, що, готуючись кожного разу до запропонованих нам методичних заходів, ми  беремо  на себе відповідальність за підготовку не тільки свою особисту, а й тих, хто готує  наші  засідання. Ми спільно відповідаємо за те, як пройде наше заняття, тема якого «Особливості  педагогічного спілкування  вчителя із сучасними учнями». Але найважливіше із усіх завдань, які стоятимуть перед нами – створити емоційний комфорт, забезпечити душевний спокій, моральну рівновагу  кожного з нас. А  на допомогу в цьому  пропонуємо вам  «Килим миру». 

 

•                   Інструкція: «Ви вже багато чого знаєте про те, як будується спілку­вання з людьми; про те, що іноді між ними виникають конфліктні ситуа­ції. Ви знаєте, як цим ситуаціям запобігати. Але в нашому житті, якими б терплячими, толерантними ви не були, конфлікти є неминучими. Нам необхідно подумати над тим, як поводитися, якщо конфлікт усе-таки виник. Насамперед зверніть увагу на цей «килим миру». Це символ нена­сильницького, мирного розв’язання конфліктів. І якщо протягом нашої зустрічі виникатимуть суперечки, то цей килим нам допоможе. У разі виникнення напруження, сторони, які конфлік­тують, сідають на килим, щоб мирно розв’язати суперечку. При цьому спочатку протягом 2 хв група пропонує варіанти подолання складної си­туації».

Примітка. Перед початком заняття або тренінгу в класі на видноті розстеляють бутафорський килим (наприклад, розфарбовані й склеєні аркуші паперу формату АЗ.

Наприкінці заняття учасники можуть написати свої імена на «килимі миру» й прикрасити його. Тоді цей «килим миру» назавжди залишиться   як символ неконфліктних взаємин.

 

ІІ. Вправа «Самопрезентація».

    Мета:  мотивація діяльності, створення комфортної атмосфери для

                 конструктивної роботи.

Гра-розминка «Інтерактивна реєстра­ція»

Мета:познайомити  та налаштувати кожного учасника на творчу  роботу.

Хід вправи

Усім учасникам роздаються картки, у яких по­трібно заповнити  два пункти:

1. Виберіть нік (віртуальне ім'я: ваше ім’я, назва пташки, квітки, звірятка тощо).
2. Виберіть аватар (картинка, яка презентує учас­ника).

 Представлення всіх учасників кола. Темою може бути: «Ви про  мене, напевно не знаєте...»

Ведучий пропонує учасникам оцінити свої комунікативні навички і уміння. Ведучий малює на дошці (чи вивішує заздалегідь підготовлений малюнок) «сходи комунікативної майстерності» (сім сходинок, найвища сходинка - ніби сьоме небо..). Завдання — знайти своє місце на цих сходах і прикріпити туди заповнену картку, відповідно до своїх міркувань.

Наприклад:

• Я -  георгіна. Ніжна квітка.  Ви про мене напевно не знаєте,  що я дуже люблю, коли мені дарують квіти, а ще зустрічатися і спілкуватися із цікавими, неординарними, талановитими людьми.   Моя сходинка- орієнтовно шоста.

4. Визначення групових  правил роботи. Вправа «Правила»

Ведучий.  Для чого в нашому житті необхідні різноманітні правила?

Правила вкрай необхідні для створення такої обстановки, щоб кожен учасник:

- міг відверто висловлюватись і виражати свої почуття й погляди;

- не боявся стати об’єктом глузувань та критики;

- був упевнений у тому, що все особисте, що обговорюється на занятті, не вийде за межі групи;

- одержував інформацію сам і не заважав отримувати її іншим учасникам.

Пропоную вам дотримуватися таких правил:

• Поважне ставлення до співрозмовника.

• Один говорить — усі слухають.

• Кожний має право на точку зору.

• Тут і зараз.

• Ми всі різні. Будь толерантним.

• Час дорого цінується.

 

-         Щоб запропонували  б ви?

-         Чи згодні ви та чи приймаєте ці правила?

 

5. Інтерактивна вправа «Очікування».

 Мета: визначити очікування учасників стосовно даної теми.

 Хід проведення: ведучий звертається до учасників з проханням на круглих стікерах (у формі «насінинок»)  записати свої очікування стосовно семінару, висловити надії, що покладаються на сьогоднішній день. Потім по черзі усі повідомляють, на що вони сподіваються і прикріпляють «насінинки» у символічну вазу. Останніми свої очікування зачитують ведучі.

 

6.  «Мозковий штурм». Вправа «Ромашка» (робота в групах).

Ведучий: будь-який матеріал краще сприймати, коли є опора на досвід, знання учнів.  Для виконання цього завдання об’єднайтеся в групи за кольорами. Для цього скористайтеся комбінованими картками, які лежать у ваших папках, але не губіть їх, тому що вони нам ще будуть потрібні.

Пропонуємо  виконати наступне завдання: записати на пелюстках ромашки слова, з якими у вас асоціюється поняття: сучасний учень, сучасний вчитель, особливості спілкування між сучасними учителем та учнем.

 

Підсумок: світ міняється стрімко, змінюються учні, змінюються взаємостосунки, вчитель також мусить оновлювати свій педагогічний арсенал. Процес навчання переходить із площини забезпечення учнів знаннями в іншу – вироблення вміння  спілкуватися за допомогою усіх засобів – вербальних і невербальних, онлайн та ін.

 

7. Інформаційний  блок. ( Тези керівника засідання)

   Для багатьох педагогів спілкування є найслабкішим місцем їхньої педагогічної діяльності, і саме такі педагоги не бачать у спілкуванні ніякої проблеми. Конфлікти, що виникають з учнями, вони пояснюють невихованістю останніх, не бажаючи бачити власних помилок у спілкуванні з вихованцями. Педагогічне спілкування — це мистецтво дипломатії. Це дуже складне завдання, але справжній професіоналізм педагога саме постає в умінні спілкуватися. В тому, щоб сказати: “Мені набридло панькатися з тобою. В тебе немає ні сорому, ні совісті. Я не знаю, що з тебе вийде в житті!” — немає ніякого педагогічного мистецтва, це типова реакція непрофесіонала. Педагогіка тому і здається батькам безхитрісною наукою, що вони часто бачать такий тип спілкування у педагогів.

Спілкування педагога з учнями складає певну манеру, що залежить від темпераменту, характеру і загальної культури педагога. Ця манера не може бути суворо визначеною та уніфікованою. Є педагоги щирі і доброзичливі, стримані і холодно-ввічливі, бурхливі у проявах своїх емоцій, іронічні — і всі вони можуть досягати плідних контактів з вихованцями. Теорія про те, що педагог повинен бути бездоганно витриманим і не виявляти своїх емоцій, що мала розповсюдження на початку XX століття, не знайшла підтримки в науці і практиці. А.С. Макаренко досить рішуче відстоював право педагога на природний прояв своєї особистості (але не на емоційну розбещеність, істеричність, галасливість). Та й самі діти люблять яскраві та оригінальні особистості, а не тих, про кого кажуть “ні риба, ні м'ясо”. Головною вадою педагогічного спілкування є помилкові переконання та установки, що втілюються в поведінку педагогів і в узагальненому вигляді заслуговують назви “педагогіки покарань”.

   Розглянемо типові види неусвідомлених покарань.

   Мабуть, найбільш поширеними з них є “профілактичні покарання”, тобто критичні зауваження або погрози відносно порушень, які ще тільки можуть відбутися. “Будь охайним, — каже вчителька не дуже старанному учневі, — бо знов напишеш, як курка лапою”. Учень дійсно може написати погано, але ж він ще цього не зробив, і така впевненість є для нього образливою. Вчительці здається, що вона звертає увагу учня на можливі недоліки, попереджує його, але насправді її слова сприймаються як несправедливі і викликають протест. Вихованці чекають від педагога-професіонала справедливості і віри в їхні кращі якості, а не впевненості в майбутніх помилках і порушеннях. Мотивом цих слів вчительки є не тільки і не стільки бажання попередити учня, скільки неусвідомлена реакція покарання. Так, цей учень завжди пише, як “курка лапою”, і на цей раз, напевно, зробить таким же чином, але висловлювати впевненість у цьому педагог не має ніякого права. В юриспруденції існує поняття презумпції невинності: людину не можна вважати злочинцем, доки її вина не доведена в законному порядку; щось подібне має бути і в педагогіці.

Різновидом профілактичних покарань є перебільшення і узагальнення негативних вчинків учнів, надзвичайно поширені серед педагогів. Перебільшення лунають як звичні звороти мови, майже штампи. Замість “мене занепокоює твоя поведінка” можна почути: “Ти розучивсь поводити себе нормально”, замість: “На тебе були неодноразові скарги” діти чують: “Від тебе вся школа плаче” тощо. Педагоги не замислюються над тим, що звороти: “У тебе в голові одні дурниці”, “Ти зовсім втратив совість”, “Я б на твоєму місці згоріла від сорому”, “Від тебе не дочекаєшся нічого путнього” не відповідають дійсності, бо немає такого учня, у якого б в голові були одні дурниці і зовсім не було сорому. Ці гіперболи, на думку педагогів, мають жахнути учнів і викликати гостре бажання виправитися, але, як правило, цього не відбувається. У перебільшеннях і негативних узагальненнях учні, природно, бачать несправедливість, якої припускається той, хто має бути зразком справедливості, тобто це ображає їх і начебто дає їм право на сперечання і порушення дисципліни.

   Аби відчути несправедливість негативних перебільшень і узагальнень, можна уявити ситуацію, коли після відвідання невдалого уроку директор школи каже вчительці, що у неї зовсім немає бажання сумлінно працювати. Будь-який вчитель відчує гостре почуття образи. Розуміючи це, педагоги в спілкуванні між собою виявляють поміркованість, обережність у виразах і тактовність, у той час як у ставленні до учнів перебільшення і негативні узагальнення вважаються нормальним педагогічним прийомом.

   Одним з варіантів цієї вади спілкування є уявне доведення негативної поведінки учнів до абсурду, наприклад: “Ти ще ноги поклади на парту!”. Педагогові це здається просто попередженням, але для учнів воно лунає досить образливо, має агресивне забарвлення.    Ще один прояв “педагогіки покарань” — характеристика особистості замість характеристики вчинків. Не “ти лінуєшся”, а “ти ледащо”, не “бешкетуєш”, а “бешкетник”. Не треба особливо заглиблюватись у наукову психологію, аби зрозуміти різницю. “Ледащо”, “бешкетник”, “хуліган”, “брехун”, “нахаба” — все це сприймається як сталі характеристики особистості, в той час, як “бешкетуєш”, “порушуєш” означає дії, що є тимчасовими. Різницю між виразами “ти говориш дурниці” і “ти — дурень” миттєво розуміє кожен. Застосування критичних іменників замість дієслів порушує принцип доброзичливості і оптимізму в оцінці учнів і тим самим ще раз підриває їх віру в доброту і справедливість педагогів і дорослих взагалі.

   Одного разу вчителька сказала учневі 9-го класу, що він нахаба, і почула у відповідь: “Нахабство — друге щастя”. В учительській вона прокоментувала цей вчинок, обурюючись моральними переконаннями цього учня. Насправді вислів “Нахабство — друге щастя” був просто найшвидшою реакцією (першою, що виникла в голові учня) на надмірно різке і образливе слово вчительки, а не справжнім переконанням. Використання образливих ярликів, як правило, провокує саме таку реакцію. Якби вчителька сказала, наприклад: “Твої вчинки здаються мені нахабними”, — ймовірність того, що учень замислиться, а не відповість захисною реакцією, була б значно вищою.

Так, наприклад, учень дошкуляє вчителеві постійними розмовами на уроці. Зауваження не допомагають, ставити “двійку” — неправильно, випровадити з класу — проти цього виступає адміністрація. Не знаходячи інших засобів, роздратований учитель робить найбільш образливе зауваження, яке він спроможний вигадати, наприклад: “Якби твій мозок працював так, як твій язик”, або: “Тебе ледве видно з-за парти, але ти перший базіка у класі” тощо.

      Мова багатьох педагогів немовби насичена “караючими” виразами, і складається враження, ніби вони не вміють звертатися до учнів без погроз. Замість: “Я нагадую вам...” або: “Я попереджую вас, аби ви не забули помити руки” використовується: “Якщо хтось не помиє руки...” або: “Спробуйте тільки не помити руки...”. Досить типовим є застосування погрозливих конструкцій із словом “мені”, наприклад: “Щоб мені були зроблені всі завдання”, “І дивіться мені, щоб все було у порядку”. Зрозуміло, що, чуючи кожного дня подібні вирази, учні звикають бачити у педагогах караючу силу, проти якої можна тільки захищатися, а не відноситися з довір'ям і повною відвертістю. Оскільки “караюча педагогіка” оточує учнів з першого класу і вдома у батьківському виконанні, психологічний захист вихованців постійно міцніє. Вони все менше реагують на критику та погрози, так що педагогам дійсно буває важко домогтися виконання своїх вимог. Складається “хибне коло”, коли покарання породжують захист, який, в свою чергу, посилює необхідність тиску на вихованців.

   Слід згадати і такий дефект педагогічного спілкування, як переривання учнів під час розмови. На перший погляд переривання здається несуттєвою помилкою, дрібницею, але насправді це дуже серйозна перешкода для нормальних стосунків педагога з вихованцями, як і для стосунків людей взагалі. Переривання є дуже негативним і небезпечним явищем, тому що воно не виступає такою зрозумілою вадою спілкування, як, скажімо, роздратований тон або різкі вирази.

Дуже характерним і показовим постає спілкування педагога з учнями на уроках, де добре помітні всі його позитивні і негативні сторони. В.А. Кан-Калик описує декілька типових моделей спілкування, які містять певні недоліки і помилки.

   “Монблан”. Учитель користується повагою учнів за свої знання, але він нібито стоїть над учнями і не “знижується” до довірливого спілкування з ними. Зрозуміло, що таку позицію може займати тільки хороший викладач, який може бути на висоті “Монблана”. Це один з варіантів “спілкування-дистанції”.

   “Китайська стіна”. Ця модель також є типовим виразом спілкування-дистанції. Учитель навмисно відгороджується від учнів, підкреслюючи свою владу і переваги, що є наслідком таких рис характеру, як властолюбність, підвищене самолюбство і гордість або педантизм та емоційна холодність. Природно, спілкування має переважно формальний характер, а поведінка педагога є найчастіше авторитарною.

   “Локатор”. Спілкування здійснюється вибірково, учитель переважно взаємодіє з якимись окремими учнями або частиною класу (сильними чи, навпаки, слабкими). Це є результатом недостатнього розвитку комунікативних якостей, зокрема розподілу уваги.

   “Тетеря”. Педагог погано сприймає клас, переважно чує тільки самого себе, тобто спілкування як таке зовсім відсутнє або ж воно одностороннє. В основі цього також лежить неповноцінність його комунікативних якостей.

   “Робот”. У процесі ведення уроку педагог занадто дотримується програми, не реагує на зміни, не має достатнього зворотного зв'язку. Це притаманне людям з рисами інертності вищої нервової діяльності.

   “Я сам”. Учитель не дає дітям проявляти ініціативу, все робить сам. При такому веденні уроку спілкування має дуже обмежений характер. Це пояснюється рисами авторитарності в характері педагога.

   “Гамлет”. Спостерігається невпевненість педагога у собі і результатах спілкування. Він часто сумнівається в тому, що його розуміють, сприймають позитивно, і це знижує ефект його педагогічного впливу.

   “Друг”. Педагог намагається підтримувати з учнями дружні стосунки без належної дистанції, внаслідок чого він втрачає достатню владу і керування вихованцями. Це може спостерігатися у педагогів з сангвінічним темпераментом і викликаною ним легковажністю, або у тих, кому не вистачає твердості і вимогливості, що вони намагаються компенсувати дружніми стосунками з учнями.

   Такі деякі негативні моделі спілкування. А яким же має бути його позитивний варіант, його позитивні типи?

   Ще раз скажемо, що повноцінне спілкування може бути різним, головне, аби в ньому не було вищезазначених типових помилок і стереотипів “караючої педагогіки”. Якщо педагог позбавлений цих стереотипів, то навіть несприятливі риси його темпераменту і характеру (якщо вони не сягають розмірів акцентуації) не завадять йому встановити плідний контакт з вихованцями. Найкращою основою такого контакту є захоплення спільною творчою діяльністю або взаємна дружня прихильність як наслідок доброзичливості педагога, якщо дружні стосунки не переходять у панібратство та безпринципність.

   Що стосується універсальних елементів технології педагогічного спілкування, які роблять його більш гуманним і професійним, можна, крім вищезазначеного, дати дві поради.

1. Багато хто навіть з досвідчених учителів робить дуже розповсюджену  помилку при оцінюванні успішності й дій учнів. Помилка ця зветься «зайве узагальнення». «Як завжди...», «Ну ось, знову...», «Знову...» — погодьтеся, і в позитивному, а особливо в негативному змісті ці вставні зауваження знижують ефективність впливу або загострюють взаємини. 

Уявіть, що ви приходите на роботу й чуєте від завуча: «Знову у Вас, Марино Петрівно, не в порядку папери!» Спробуйте описати, що ви при цьому відчуваєте... Не беремося вгадувати точно, але майже впевнені, що готовності моментально бігти й робити план у вас не виникло. А в чому причина? У згаданих вище узагальненнях.

Потрібно замінити звичні форми вимоги типу “Коли ти, нарешті почнеш приходити на уроки вчасно?” так званим Я-зверненням. Воно виглядає приблизно так: “Мені було б дуже приємно, якщо б ти приходив на уроки вчасно”. Зміст вимоги залишається тим самим, але інша форма утримує підтекст, за яким педагог не вимагає, а лише висловлює бажання, що істотно зменшує директивність його слів і не викликає опору з боку учня.

   2. У випадках констатації труднощів, невдач учня використовувати “Ми — підхід”. “Здається, у нас є проблеми з розумінням нового матеріалу”, “Давай подумаємо, як нам вийти з цього неприємного становища”. Як і в попередньому випадку, створюється більш демократичний, дружній підтекст.

Варто подумати, що діти у своїх реакціях нічим не відрізняються від учителів, а якщо й відрізняються, то лише більшою ранимістю й емо­ційністю, і тоді стають зрозумілими причини багатьох педагогічних невдач і помилок.

 

8. Релаксація.  Вправа «Усмішка»

Мета: психоемоційна розрядка, зняття напруження і втоми.

Ведучий. У цій скриньці лежить один із найважливіших засобів, необхідних людині для спілкування. Відгадайте, що це. Ось декілька підказок:

• Вона збагачує тих, хто її отримує, не збіднює тих, хто її дарує;
• Вона нічого не коштує, але багато дає;
• Вона триває мить, а в пам`яті залишається інколи назавжди;
• Ніхто не багатий настільки, щоб обійтися без неї, і немає такого бідняка, який не став би від неї  багатшим;
• Вона приносить щастя в дім і є паролем для друзів;
• Її  не можна купити, позичити чи вкрасти;
• Це те, без чого вихована людина не може обійтися.

 

Першому, хто відгадає загадку, ведучий дарує аплікацію усмішки.

Демонстрація мультимедійної презентації на тему «Книга сонячного дня»

 

9.    Практична робота.

9.1. Робота в групах. Вправа на створення атмосфери міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності.

Присутні розподіляються на учасників (дві групи по 4 учасники) та експертів (одна група 8 учасників), за допомогою комбінованих карток за фігурами.

Завдання учасникам – однакове: один учасник складає картинку з розрізаних кусочків. На столі знаходяться правила поведінки інших трьох учасників (для першої групи «кажи мені компліменти», «усміхайся мені», «підбадьоруй мене», «гладь мене по плечу», для другої групи «відштовхуй мене», «корч мені гримаси», «кажи мені неприємності», «не давай мені складати»), відповідно до яких учасники повинні ставитись до члена команди, який виконує завдання. Після завершення роботи  учасник, який виконував завдання, має розповісти про свої враження від роботи, про те, як йому було складати пазли в даних умовах. Першою виступає команда, яка швидше склала картинку.

Експерти уважно спостерігають за роботою груп і висловлюють свої думки щодо побаченого і почутого.

Експерти висловлюють свій вердикт.

 

9.2.  Робота в парах.  Гра «Робота над помилками».

Учасники об’єднуються у пари за числами. Парам пропонуються «стенограми» з аргументацією оцінок   учите­лями. Протягом практичної роботи потрібно  знайти помил­ки, проаналізувати їх.

 

Матеріал — цитатник для рецензування

1.   «Ти вивчив матеріал непогано, але протягом уроку поводився не­чемно, тому отримуєш 9 балів замість 11 зароблених».
2.   «Усі учні, які готували на сьогодні повідомлення, отримують найвищі бали».
3.   «Усна відповідь Михайла була правильною, повного, послідовно і стисло викладеною, а до того ж — вдало проілюстрованою прикла­дами. Вітаю з 11 балами».
4.   «Іванов — 9 балів. Гарна, як завжди, робота, але ти припустився однієї орфографічної помилки і кількох самовиправлень. Розумію, це випадково, але все ж таки помилка. Сподіваюся, що це востаннє, хоча не помиляється лише той, хто нічого не робить».
5.   «Олександре, цього разу в тебе тільки 6 помилок. Це вдвічі мен­ше, ніж минулого разу, з чим я тебе і вітаю. Додай ще трохи зусиль — і подолаєш бар’єр низького рівня. Я в тебе вірю. А поки що — 3 бали».
6.   «Сідай, 3 бали, як завжди».
7.   «Матеріали повідомлення знайдені самостійно, творчо опра­цьовані й креативно представлені. Байдужих не було, що означає — 12 балів!»
8.   «Петренко, зароботу на уроці — 5 балів, Іванов — 7, Сидоров — 10».
9.   «Євгеніє, з радістю поставила тобі за роботу 8 балів. Якщо і на­далі зберігатимеш таку активність на уроці і небайдужість до всього, що відбувається, дуже швидко прогресуватимеш. Саме цього від тебе й очікую».
10.  «Оленко, тобі 10 балів. Молодчина!»
11.  «Тобі, друже, 4 бали, і не питай чому. Це і так усім зрозуміло».
12.  «А ти, Миколо, мене вже дістав. Давай щоденник, передам бать­кам привіт, щоб знали, чим займається їхній синок, поки вони йому гроші заробляють. Один бал!»
13.  «Усі, хто сьогодні працював біля дошки, отримують по 9 балів. Якби не були біля дошки німими, мали б більше».
14.  «За влучність, дотепність, лаконізм і обізнаність із предметом дискусії ти, Сергію, заслуговуєш на найвищий бал — 12».
15.  «Постав оцінку собі сам. Оціни сам себе, а я поставлю все, що захочеш».
16. «Відповідь не повна, хоч і проілюстрована частково приклада­ми, досить логічно викладена. 5 балів з тебе вистачить».

 

10.  Підсумок  заняття.  Притча про жабенят.

Притча

    Жили-були маленькі жабенята, які організували змагання з бігу. Їх мета була забратися на вершину вежі. Зібралося багато глядачів, які хотіли подивитися на ці змагання і посміятися над їхніми учасниками. Змагання розпочалися ... Правда те, що ніхто з глядачів не вірив, що жабенята зможуть забратися на вершину вежі.

    Чутні були такі репліки: «Це занадто складно. Вони НІКОЛИ не заберуться на вершину. Немає шансів! Вежа занадто висока ». Маленькі жабенята почали падати. Одне за одним... За винятком тих, у яких відкрилося друге дихання, вони стрибали усе вище і вище. Натовп всеодно кричав: «Занадто важко! Жодне не зможе це зробити!». Ще більше жабенят утомилися й упали. Тільки ОДНЕ піднімалося все вище і вище. Те єдине не піддалося! Воно одне, приклало всі зусилля, забралося на вершину! Тоді всі жабенята захотіли дізнатися, як йому це вдалося? Один учасник запитав, як же цьому жабеняті, яке дісталося до вершини, вдалося знайти у собі сили? ВИЯВЛЯЄТЬСЯ - Переможець був ГЛУХИМ!

Ніколи не слухайте людей, які намагаються передати свій песимізм і негативний настрій, вони забирають у вас ваші найзаповітніші мрії та бажання!

 

11. Вправа  «Подарунок».

Інструкція: «Зараз, будь ласка,  розрахуйтеся по поряд­ку й запам’ятайте свій номер. Молодці! Тут, у цій кімнаті, для кожного з вас є невеликий подарунок. Згадайте свій номер, під таким самим номе­ром ви знайдете свій подарунок. І пам’ятайте: імовірно, ніщо не є випадко­вим. Те, про що розповість ваш подарунок,— призначене саме вам. Кож­ний знаходить у кімнаті аркуш (у вигляді зірочки, квітки та ін.) зі своїм номером, на звороті якого написано побажання. Прочитати побажання та прикріпити його до «килиму миру», таким чином прикрасивши його.

Орієнтовні побажання

1. Щоб контролювати ситуацію, потрібно залишатися спокійним.
2. У суперечці вмій вислухати співрозмовника до кінця.
3. Поважай почуття інших людей.
4. Будь уважнішим до людей, з якими спілкуєшся.
5.  Не гнівайся, посміхнися.
6.  Починай свій день із посмішки.
7. Подивися на інших: у тебе й оточуючих так багато спільного.
8. Озирнись на свого кривдника — можливо, він просто потребує твоєї допомоги.
9. Розкрий своє серце, і світ розкриє свої обійми тобі.
10. Завжди уважно вислуховуй свого співрозмовника.
11. Ніколи не припускайте зверхності у спілкуванні з колегами, учнями, батьками.
12. Вчіться бачити себе збоку, очима колег, дітей.
13. Частіше аналізуйте свою діяльність;
14. Ставте себе на місце колег, дітей;
15. Відвідуючи уроки колег, порівнюйте себе з ними.
16. Чесно визнавайте свої помилки;
17. Умійте слухати колег, дітей, батьків, намагайтеся зрозуміти їхній настрій.

 

12.  Вправа «Очікування» ( «Незакінчене речення»).

 Мета: оцінити результати проведення семінару та своєї роботи в ньому.

 

 Хід проведення: учасники в залежності від того, чи реалізувалися їхні надії й очікування від семінару, приклеюють або не приклеюють квіти над вазою.

Ведучий.

Підсумовуючи роботу, закінчіть думку:

Сьогодні мене вразило…

Сьогодні мені згадалося…

Мені запам’яталося …

Мене дратувало …

Мені було цікаво …

Мене порадувало ...

Спілкування було …

 

Ведуча. «Обережно доторкуйся до людини. Жити серед людей -- це однаково, що ходити в казковому саду, де навколо тебе найтонші пелюстки квітів із тремтячими краплями роси: треба так торкатися до квітів, щоб не впала на землю жодна крапля… Школа – святиня і надія народу. У школі навчають не тільки читати, писати, рахувати, мислити, пізнавати навколишній світ, багатства науки і мистецтва. У школі вчать жити». Ці слова Василя Сухомлинського завжди актуальні для педагога.

 

Підсумок: вчитель – особистість гармонійна. З учнями в школі, з дітьми дома, з чоловіком, дружиною, рідними, близькими, друзями, колегами, знайомими, – на всіх рівнях важливо слідкувати за культурою спілкування, стилем спілкування, словами, настроєм.

 

Подяка учасникам за цікаву і плідну співпрацю.

Прощання.