Медіарозробка із зарубіжної літератури "Життєвий і творчий шлях Фредеріка Стендаля"

Життєвий та творчий шлях Фредеріка Стендаля

(1783 (1783-1842) Стендаль (фр. Stendhal, справжнє ім'я: Анрі-Марі Бейль (фр. Henri-Marie Beyle)Видатний французький письменник ХІХ століття. Анрі Бейль, створював свої безсмертні твори під псевдонімом Фредеріка Стендаля (Штендаль — назва німецького міста, в якому народився відомий німецький мистецтвознавець XVIII століття Йоганн Вінкельман).

 Анрі-Марі Бейль народився 23 січня 1783 року в Греноблі (Франція), у родині багатого адвоката. Його дід, лікар і громадський діяч, був шанувальником Вольтера і захоплювався ідеями Просвітництва. Дід, батько матері, Анрі Ганьон. Поліна Бейль – сестра Стендаля. Шерюбен Бейль – Батько письменника

Коли Анрі виповнилося сім років померла його мати, і він залишився з батьком (людиною черствою, суворою і недовірливою) свою руку до виховання докладала і тітка Серафі, яких хлопчик ненавидів. Батько позбувся сина, довіривши його виховання католицькому абатові Ральяну. Церез це Стендаль зненавидів і церкву, і релігію. Таємно від свого вихователя він захоплювався працями філософів-просвітників Дідро та Гольбаха.

Читання серйозних філософських праць, а також сильні враження і переживання, пов'язані з Першою французькою революцією, сформували світогляд майбутнього письменника. Революційні ідеали він проніс через усе своє життя.

У1797 р. Анрі Бейль вступив до Центральної школи у Греноблі, метою якої було озброєння молодого покоління знаннями й ідеологією буржуазної держави, що народжувалася шляхом введення в республіці державного і світського навчання замість релігійного. Тут хлопець захоплювався математикою. Після закінчення курсу його відправили до Парижа для вступу в Політехнічну школу, куди він так і не вступив.

Стендаль прибув до Парижа коли молодий генерал Бонапарт захопив владу і оголосив себе першим консулом.

Анрі Бейль замолоду захоплений ідеями Французької революції 1789—1794 років і філософією французьких просвітителів, в сімнадцять років, у 1800 р. вступив до наполеонівської армії і пройшов з нею Італію, Австрію, Німеччину, не раз сміливо дивився в очі смерті під час походу на Росію.

Відступаючи, з наполеонівською армією від Москви Стендаль писав у листі до друзів: «...про те, що я бачив і пережив, письменник-домосід не здогадався б і за тисячу років». Він уже давно зрозумів деспотичний стиль правління свого колишнього кумира-генерала Бонапарта як «повторення монархічної нісенітниці», спробу «знищити соціальну свідомість французів».

Демократ і республіканець, Стендаль після падіння Наполеона виїхав до Італії не бажаючи служити дворянській монархії Бурбонів (1814— 1830). Живучи на невеличку військову пенсію та незначні літературні гонорари, у Італії письменник зблизився з національно-революційним рухом, був особисто знайомий з італійськими поетами-карбонаріями Уго Фосколо, Сільвіо Пелліко та з видатним англійським поетом-романтиком Байроном.

Дж. Байрон. У Міссолонгах. Карбонарії

Вже перші кроки Бейля - письменника ( "Життєпис Гайдна, Моцарта і Метастазіо" (1814), "Історія живопису Італії" (1817 ) "Рим, Неаполь, Флоренція" (1817), "Прогулянки Римом" (1829), демонструють особливий стиль його творчості.

Загроза шибениці після розгрому карбонаризму змусили непокірливого літератора повернутися до ненависної йому Франції Карла X.

Творчість Стендаля належить до першого етапу в розвитку французького критичного реалізму. Стендаль вносить у літературу бойовий дух і героїчні традиції нещодавньої революції. Стендаль стверджує, що мистецтво за своєю природою соціальне, воно служить суспільним цілям. Це положення Стендаль перетворює на дієву зброю проти мистецтва свого часу, насамперед проти класицизму. Його мистецтвознавчі роботи були гостро публіцистичні.

Однією з головних його робіт з літератури є есе «Расін і Шекспір» (1825). Головну помилку класицистів Стендаль вбачає в тому, що вони хочуть зберегти те мистецтво, що склалося задовго до революції. Новим напрямком він вважає романтизм — як нове мистецтво, що веде боротьбу з усім відсталим, приреченим на вимирання. Ще одне важливе положення: мистецтво повинне бути правдивим. У романі «Червоне та чорне» він характеризує роман як «дзеркало, яке проносять по великій дорозі». Якщо дорога брудна, якщо на ній є калюжа, це неминуче відіб'ється в цьому дзеркалі, і дарма було б обвинувачувати дзеркало в тому, що воно відображає точно; треба обвинувачувати дорогу, або, правильніше, доглядача дороги, в тому, що він погано порядкує на ній".

Стендаль був тяжко-хворим, але часто їздив з Чівіта-Веккіїдо Рима. У щоденнику він писав, що інколи настільки слабкий, що ледве тримає перо, а тому змушений диктувати тексти. Але, незважаючи на це, Стендаль працював до самого кінця. У 1841 році з ним стався,перший апоплексичний удар. Йому дали відпустку, і восени він знову приїхав до Парижа, маючи намір пробути там усього кілька днів. І несподівано його звалив другий удар. А 23 березня 1842 року він, втративши свідомість, впав прямо на вулиці і через кілька годин помер. Смерть, найвірогідніше, настала від розриву аневризми аорти. Похований на кладовищі Монмартр. У заповіті письменник просив написати на могильній плиті (виконали італійською): Енріко Бейль Міланець Писав. Кохав. Жив.

За життя Стендаля як письменника оцінило небагато людей, та серед них були Бальзак, Гете, Пушкін.   Після смерті письменника навколо його імені критики створили «змову мовчання». Першим, хто заговорив про нього і змусив звернути увагу на Стендаля, був Бальзак. Називаючи Cтендаля чудовим художником, Бальзак стверджував, що зрозуміти його можуть тільки найбільш піднесені розуми суспільства.

В літературу ХІХ століття Стендаль вносить бойовий дух революції, віру в розум, у гармонійну особистість, культ сильних пристрастей. Письменник з розчаруванням помічає, що героїчне стає непотрібним у практиці буржуазних відносин, там, де панує безнадійна тупість, гонитва за наживою та кар'єризм. У цих умовах людині сильних пристрастей, яка жадає героїчного, немає місця, і вона неминуче вступає в протиріччя з буржуазною дійсністю. У цьому й полягає трагедія головних героїв Стендаля. У 20-х роках Стендаль пише чудову новелу «Ваніна Ваніні» що ввійшла пізніше в «Італійські хроніки». У ній розкривається епізод з історії революційно-демократичного руху карбонарів в Італії.

Протягом творчого життя Стендаль написав такі романи: Арманс (фр. Armance, 1827)Червоне та чорне (фр. Le Rouge et le Noir, 1830)Пармський монастир (фр.  La Chartreuse de Parme, 1839)Ламієль (фр.  Lamiel, писаний протягом 1839-42, незакінчений, виданий 1889)Люсьєн Левен (фр. Lucien Leuwen 1835, незакінчений, виданий 1894)Життя Наполеона (фр.  Vie de Napoléon, 1817–1818, виданий у 1929)

Широко відомі та любимі читачами новели: Рожеве і зелене (фр. Le Rose et le Vert, 1837, незакінчено)Mіна де Ванґель. Вітторія Аккорамбоні (Vittoria Accoramboni)Італійські хроніки (фр.  Chroniques italiennes, 1838–1839)Ченсі (фр.  Les Cenci)Герцогиня де Пяно (фр.  La Duchesse de Palliano)(фр.  L'Abbesse de Castro, 1832)"Ваніна Ваніні, або деякі подробиці щодо останньої венти карбонаріїв, розкритої в Папській області" (1829)