Механізм лікувальної дії фізичних вправ

Механізм  лікувальної дії фізичних вправ

 В основі лікувальної дії фізичних вправ лежать наступні групи механізмів :

• тонізуючого дії фізичних вправ;
• трофічної дії фізичних вправ;
• компенсаторного дії фізичних вправ;
• нормалізує дії фізичних вправ

Тонізуючий Механізм дії фізичних вправ.

При захворюванні відбувається в більшій або меншій мірі, зниження життєвого тонусу людини. пов’язане з порушенням певних функцій систем організму і обов’язковими порушеннями в центральній нервовій системі.

Механізм трофічної дії фізичних вправ.

М’язова діяльність стимулює окислювально-відновні, обмінні а також регенеративні процеси в організмі людини. У м’язі, яка працює, відбувається збільшення і розширення кількості функціонуючих капілярів, підвищується швидкість кровотоку, посилюється приплив насиченої киснем артеріальної крові, та відтік венозної крові, покращується лімфообіг. Внаслідок чого швидше розсмоктуються продукти запалення, попереджається утворення спайок та розвиток атрофії.

Механізм компенсаторної дії фізичних вправ.

Позитивні зрушення, спрямовані на зменшення негативних наслідків хвороби, називають компенсаторними явищами. Сутність цих явищ полягає в тому, що ті органи, які безпосередньо не страждають від захворювання, беруть на себе функції органу, який постраждав. Залежно від типу захворювання компенсації можуть бути постійними або тимчасовими. Перші виникають у разі безповоротної втрати або обмеження функції, а другі — під час хвороби та зникають після одужання.

Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізмами. Фізичні вправи безпосередньо сприяють збільшенню розмірів як сегмента тіла так і парного органа, підвищуючи їх функції та функції ураженої системи в цілому. Фізичні вправи залучають до роботи ті м’язи, які раніше не брали участі у виконанні не рухів.властивих для них

Механізм нормалізації функцій, які постраждали.

 Нормалізація функцій виникає під впливом фізичного навантаження. постійно зростає, внаслідок цього поступово вдосконалюються регуляторні процеси в організмі, відновлюються моторно-вісцеральні зв’язки, усуваються тимчасові компенсації та рухові якості людини.

Лікувальна дія фізичних вправ заснована на позитивному впливі м'язової діяльності на функцію серця і судин. При роботі м'язів серцево-судинна система посилює їх кровопостачання і таким чином дає можливість продовжувати роботу. Тому з допомогою фізичних вправ можна надавати цілеспрямоване дію на багато функції серцево-судинної системи. При захворюваннях серця і судин фізичні вправи удосконалюють адаптаційні процеси серцево-судинної системи, які полягають у посиленні енергетичних і регенеративних механізмів, відновлюють порушені функції і структури.

Механізми лікувальної дії фізичних вправ

Цілюща дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гу­моральної систем, моторно-вісцеральними рефлексами. Будь-яке ско­рочення м'язів подразнює закладені в них численні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарату, спрямовуються у ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутріш­ніх органів. Одночасно у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна сис­тема, у якій продукти обміну речовин, що виникають у м'язах, потрапляють у кров і діють на нервову систему (безпосередньо на центри і через хеморецеп­тори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах над­ходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а по­тім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів.

Тонізуюча дія фізичних вправ. Спеціально дібрані вправи здатні поси­лювати процеси гальмування чи збудження у ЦНС і тим самим сприяють від­новленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз і стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісце­ральних рефлексів. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим біль­ше м'язів залучається у рухову діяльність і чим вище м'язове зусилля. В осіб, які займаються ЛФК, виникають позитивні емоції, створюється піднесений настрій і з'являється впевненість у швидкому одужанні.

Трофічна дія фізичних вправ. У процесі руху виникають пропріо - цептивні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетатив­ні центри і перебудовують їх функціональний стан, що сприяє покращанню трофіки внутрішніх органів та тканин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. М'язова діяльність стимулює обмінні, окисно-відновні та регене­ративні процеси в організмі. У працюючому м'язі відбувається розширення та збільшення кількості функціонуючих капілярів, посилюється приплив на­сиченої киснем артеріальної та відтік венозної крові, підвищується швид­кість кровотоку, покращується лімфообіг. За рахунок цього швидше роз­смоктуються продукти запалення, попереджується утворення спайок та роз­виток атрофій.

Засоби лікувальної фізичної культури

До засобів ЛФК належать фізичні вправи та природні чинники. Основни­ми серед них є фізичні вправи, які в ЛФК застосовуються у вигляді гімнас­тичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор. Найбільш широко у лікарнях та поліклініках використовують гімнастичні вправи, які легко дозу­вати. Це дає змогу змінювати величину навантаження хворим у процесі занять у різні періоди лікування.

Гімнастичні вправи класифікують за анатомічною ознакою (для м'язів го­лови, шиї, рук, ніг, тулуба); за активністю виконання (активні, активні з допо­могою і з зусиллям, пасивні, активно-пасивні); за характером вправ (дихальні, коригуючі, на координацію рухів, підготовчі та ін.); за використанням предме­тів і приладів (без них, з ними, на них).

Ідеомоторні вправи, які виконуються тільки в уяві, та вправи у надсилан­ні імпульсів до скорочення м'язів. Застосовуються вони, в основному, у лікар­няний період реабілітації при паралічах і парезах, під час іммобілізації, коли хворий не здатний активно виконувати рухи. У цей період такі вправи під­тримують стереотип рухів, рефлекторно підсилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.

Розрізняють вправи, що справляють переважно загальну дію на організм, — загальнорозвиваючі вправи і ті, що діють локально на хворий чи травмова­ний орган, — спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики не є сталим, а змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, статі і віку хворого, рухового ре­жиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

Спортивно-прикладні вправи. До них відносять ходьбу, біг, стрибки, лазін­ня, повзання, метання, елементи і цілісні побутові та трудові дії; пересування на лижах, ковзанах, плавання, веслування, їзда на велосипеді, прогулянки, ек­скурсії, туризм. Призначаються спортивно-прикладні вправи, переважно, у після лікарняний період на II та III етапах реабілітації для тренування організ­му, відновлення складних рухових навичок, фізичних якостей та психоемоцій­ного стану пацієнтів; удосконалення і закріплення постійних компенсацій, за­гальної тренованості організму. Вони можуть бути своєрідним етапом подаль­ших регулярних занять спортом, у тому числі й інвалідним.

Ходьба є складовою частиною практично всіх занять з ЛФК і широко ви­користовується при переважній більшості захворювань і травм у лікарняний і після лікарняний періоди реабілітації. Залежно від завдань вона може застосо­вуватись як спеціальна вправа, так і для загального розвитку, бути засобом роз­вантаження і поступового тренування організму до зростаючих фізичних на­вантажень.

Біг суттєво впливає на серцево-судинну та дихальну системи, обмін речо­вин. Звичайно він використовується у санаторно-курортних умовах, на почат­кових стадіях деяких захворювань, а також у період одужання як засіб підго­товки до навантажень побутового і трудового характеру. В заняттях з лікуваль­ної гімнастики біг чергують із ходьбою і суворо дозують.

Стрибки відносять до вправ підвищеної інтенсивності, що ставлять значні вимоги до організму хворих. Вони сприяють удосконаленню координації рухів та швидкості рухової реакції, зміцнюють опорно-руховий апарат, частіше призначають у формі підскоків та вправ зі скакалкою. Стрибки використову­ють за показаннями у поліклініках, санаторіях, групах здоров'я та спеціальних медичних групах.

Форми лікувальної фізичної культури

ЛФК застосовують у таких формах — ранкова гігієнічна гімнастика, ліку­вальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур, спортивні вправи та ігри, гідрокінезотерапія.

Ранкову гігієнічну гімнастику виконують після нічного сну у палатах, залах ЛФК. У після лікарняний період реабілітації її рекомендують проводити на відкритому повітрі, з музичним супроводом, поєднуючи з прогулянками і водними процедурами. Основними завданнями ранкової гігієнічної гімнастики є: збудження організму після нічного сну, підняття загального тонусу хворого, надання йому бадьорого настрою і приведення організму у робочий стан. Ком­плекси ранкової гігієнічної гімнастики складаються із загальнорозвиваючих вправ. Тривалість її від 5 до 20 хв.

Лікувальна гімнастика — головна форма ЛФК. Вона розв'язує основні завдання лікувальної дії фізичних вправ. У комплекс лікувальної гімнастики включають вправи для загального розвитку і спеціальні. Співвідношення їх за­лежить від характеру захворювання чи травми, методу лікування, клінічного перебігу хвороби, стану хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

При навчанні спеціальних вправ реабілітолог має показати, як виконувати вправи, і вимагати від хворого точного повторення рухів. Це дуже важливо при лікуванні хворих з травмами, опіками, після операцій, оскільки неправильно виконана вправа може посилити больові та неприємні відчуття, через що паці­єнт відмовиться від подальшого лікування фізичними вправами.

Заняття лікувальною гімнастикою складаються з трьох частин: вступної, основної та заключної.

Вступна частина становить 10-20 % часу всього заняття. її мета — підго­товка організму до виконання вправ основної частини, засобами є ходьба, еле­ментарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок, дихальні вправи, вправи на увагу.

Основна частина становить 50-70 % часу заняття лікувальною гімнасти­кою. У ній вирішують головні завдання. Вправи для загального розвитку чер­гують зі спеціальними. У санаторно-курортних умовах додатково включають спортивно-прикладні вправи.

Заключна частина заняття з лікувальної гімнастики триває 10-20 % часу. її завданням є зменшення фізичного навантаження і приведення організму до спокійного стану. Цього досягають, виконуючи дихальні вправи, ходьбу, вправи на розслаблення.

Методи, що застосовуються в лікувальній фізкультурі. Метод проведення лікувальної процедури вибирають відповідно до стану хворого, його функціональними можливостями і різних видів ЛФК. ЛФК проводиться індивідуальним, груповим і самостійним методами. Індивідуальні заняття застосовуються у тяжкохворих з обмеженою здатністю до руху. Перевага індивідуального методу полягає в точності дозування і виконання вправ, більш надійний контроль за станом хворого. найбільш поширені групові методи ЛФК, при яких заняття проводять з групою хворих. У групи підбирають осіб з однаковими захворюваннями (по можливості в одній стадії) і тренованістю. Груповий метод має більшу емоційністю, однак дозування і якість виконання вправ не дуже точні. Оптимальна кількість осіб в групі - 10-15. Розрізняють також мало груповий заняття - 3-5 чоловік в групі. Самостійний (консультативний) метод застосовується, якщо хворий не може регулярно в відведений йому час відвідувати закріплене за ним лікувального закладу або він, закінчивши лікування в стаціонарі або поліклініці, продовжує реабілітацію вдома. Самостійні заняття є незамінними при травмах, парези, паралічі, хронічних захворюваннях органів дихання, коли тільки багаторазове повторення вправ протягом дня може привести до відновлення функції або розвитку компенсації. Перед тим як приступати до самостійних тренувань, хворий повинен освоїти необхідний комплекс вправ під керівництвом фахівця. При проведенні ЛФК вдома хворому необхідно періодично приходити до лікаря або методисту лікувальної фізкультури для отримання вказівок щодо подальших занять.

 До основних різновидів форм ЛФК відносять: гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику, нетривалу, дозовану ходьбу, легкий оздоровчий біг, прогулянки, екскурсії, ближній туризм, спортивні вправи, теренкур, ігрові заняття.

Коригуючі вправи