Методи і прийоми роботи з невстигаючими учнями

Методи і прийоми роботи з невстигаючими учнями

    Проблема шкільної невстигаючості- одна з важливих у педагогіці. З'ясовано, що шкільна невстигаючість може бути наслідком причин непсихологічного характеру:сімейно-побутові умови, педагогічна занедбаність, рівень освіти батьків, також і психологічного: недоліки в пізнавальній, мотиваційний сферах, індивідуально-психологічні особливості.

    Ефективне навчання іноземним мовам, а тому і подолання невстигаючості у цій сфері , здобуло на сьогоднішній день особливу актуальність у зв'язку з процесом інтеграції у сучасному світі. Невстигаючий учень з предмету іноземна мова не просто не засвоює нові знання і не здобуває нових умінь та навичок, він відстає у культурному розвитку. Крім того, який би рід занять він не обрав для себе в майбутньому, незнання іноземної мови готує йому певні прблеми у професійній діяльності. Таким чином якісне навчання іноземним мовам має особливу важливість і значення, як для особистості так і для всього суспільства. Виявлення причин невстигаючості у сфері іноземної мови та умов її подолання- одне з актуальних завдань сучасної педагогіки.

    Розглядати індивідуальні особливості школяра (увагу, пам'ять, мислення) неможливо окремо від вікового періоду та стадії його розвитку. Одна з основних умов успішного формування індивідуальних особливостей учня — це знання цих особливостей на кожній віковій сходинці. Вікові особливості завжди існують і у формі індивідуальних варіантів розвитку і є основою для індивідуальних розбіжностей. Врахування психологічних особливостей надзвичайно важливе і у вихованні, і в навчанні. Закономірності підліткового періоду проявляються нзалежно не тільки від навколишнього середовища, але й від особливостей організму та особистості.   

    Підлітковий період становить важливу фазу в загальному процесі розвитку людини як особистості, коли на основу якостей характеру та склад діяльності дитини закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна направленість у формуванні моральних уявлень та соціальних установок.

   Американський психолог С. Холл на початку ХХ століття, детально освітлив цю проблему. Підлітковий період він відносив до перехідного, проміжкового періоду, періоду “буревію та натиску”, а зміст його характеризував як “криза самосвідомості”. Тільки після подолання цієї кризи підліток здобуває “почуття індивідуальності”. А до тих пір він буде знаходитись у стані пошуку свого “я”, йому буде притаманна нестійкість, що проявляється в наступних моментах: висока активність змінюється ослабленістю, самовпевненість сором'язливістю, егоїзм може переходити в альтруїзм, веселий настрій замінюється апатією, спокійне зосередження раптово переходить у безкінечні розмірковування, намагання до новацій може поступитися місцем любові до рутини і т. ін.

     Підлітковий період — це період “допитливого розуму, жадного прагнення до пізнання”, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності. Поведінка та діяльність підлітка у більшій кількості визначаються особливостями самооцінки. В навчальній діяльності підлітка є свої труднощі, протиріччя, але є і свої переваги, на які може і повинен спиратися педагог.

   Характерним для цього віку є те, що у підлітків спостерігається острах бути “слабким”, несамостійним, тобто володіючим тими якостями, що дозволяють сумніватися у тому, що підліток вже не “маленький”.

     У підлітковому віці змінюється мислення школяра, з'являються нові риси та якості. У підлітків вчитель має попереджувати або усувати такі недоліки мислення, як схильність до надто “сміливих аналогій”, поспішних узагальнень та висновків. Індивідуальні відмінності у розумовій діяльності проявляються в тому, що деякі учні більш продуктивно працюють над образним матеріалом, а інші — над словесним, а ще інші — однаково добре працюють і над наочно-образним і над словесно-логічним матеріалом.   

      Вчитель обов'язково повинен прагнути розвивати такі індивідуальні якості мислення, як, наприклад: висловлюючи матеріал словесно, підкріплювати його оглядовим, і навпаки.

Увага підлітків поступово набуває характеру процесів, що організовуються, регулюються та керуються. Увага сама по собі не є особливим пізнавальним процесом. Вона притаманна будь-якому пізнавальному процесу ( сприйняттю, мисленню, пам'яті і т.ін. ) і виступає як форма, здібність організації цього процесу. У підлітковому віці людина стає винахідливою, аналізуючою та сприйнятливою.

     Із загальним зростом свідомого відношення до дійсності значно посилюється відношення до навчання. З іншого боку, саме в підлітковому віці спостерігаються окремі випадки негативного відношення до навчання; вчитель повинен з'ясувати причини такого відношення у кожному конкретному випадку. Однією з таких причин є своєрідна реакція підлітка на ті чи інші невдачі в навчанні, викликані інколи випадковими обставинами ( наприклад, хворобою ), які призводять до зниження встигаючості.

     Підліток зазвичай гостро переймається власними невдачами, і через порушене самолюбство виникає бажання замаскувати своє справжнє відношення до цих невдач: робить вигляд, що успіхи в навчанні не мають для нього значення.

З усього вище зазначеного можна зробити висновок, що шкільна невстигаючість зустрічається найчастіше саме в підлітковому віці. Щоб з'ясувати чому, розглянемо причини цієї невстигаючості.

2. Причини невстигаючості школярів при вивченні іноземної мови.

    Підлітковий період школярів (пубертатний період) традиційно вважається найскладнішим у дитячому розвитку. Його називають перехідним, “складним”, “небезпечним”, “бурхливим віком”. У цих назвах зафіксована головна особливість — перехід із дитинства у дорослість. Цей період є складним не тільки у виховному плані, але і в навчальних досягненнях.

    Знижується встигаємість, зникає інтерес до навчання, неуспішне виконання навчальних завдань припиняє сприйматися як щось засмучуюче і трагічне. Серед школярів зростає кількість невстигаючих підлітків, що вирізняються апатією та незадовільним відношенням до школи.

     Головними причинами невстигаючості підлітків у вивченні іноземної мови багато авторів вважають наступні:

- низька спроможність навчатися;

- недоліки у розвитку пізнавальних інтересів;

- педагогічна запущеність;

- інтелектуальна пасивність;

- індивідуально-типові особливості;  відсутність адекватної мотивації навчання.

     Недоліки у розвитку пізнавальної сфери зазвичай проявляються: у слабкій сформованості різних мисленнєвих операцій, превалює механічний тип запам'ятовування над змістовим, низька концентрація та нестабільна увага.

Інтелектуальна пасивність, або, “розумові лінощі”, негативно впливають на встигаючість, що пов'язано з особливостями навчальної діяльності, яка, насамперед, є пізнавальним процесом.

     Причини інтелектуальної пасивності різні, та вочевидь, пов'язані не стільки з відхиленнями в розвитку, скільки з недостатністю навчання і виховання. Інтелектуальна пасивність виявляється сильним фактором, що накладає негативний відбиток на мотиваційну сферу особистості, що активно формується у підлітка. В подальшому інтелектуальна пасивність, перетворюючись на сталу особистісну рису, визначає можливості людини у вирішенні різних завдань, які потребують розумового напруження і працездатності.

         Низька мотивація навчання — одна з найпоширеніших причин невстигаючості школярів у вивченні іноземної мови. Навчальна діяльність припиняє бути привабливою для подорослішалої дитини. Часто діти вчаться тільки для того, щоб “батьки несварили”, “ відпустили на прогулянку”, “купили щось нове” і т. ін. Часом вчителі та батьки самі провокують таке відношення до навчання, звертаючи увагу тільки на оцінки дитини. Не в кожній родині та школі вселяється цінність освіти як такої, а не як інструменту для досягнення певних цілей, пов'язаних з кар'єрою і матеріальною благополучністю. Часто для батьків та вчителів важливий рейтинг учнів саме за результатами їх успішності, і є незначним, що стоїть за цими “п'ятірками” - глибокі знання або фрагментарно вивчений матеріал.

     Існують спроби сгрупувати причини невстигаючості при вивченні іноземної мови. Так, наприклад, російський педагог А.М. Гельмонт, поставив завдання співставити причини невстигаючості з категоріями. Він виділив причини трьох категорій невстигаючості: глибокого та загального відставання (1 категорія), часткова, але стійка нестигаючість (2 категорія), епізодична невстигаючість (3 категорія).

     В якості причин 1 категорії зазначені: низький рівень попередньої підготовки учня; неблагополучні обставини різного роду (фізичні дефекти, хвороби, погані побутові умови, віддаленість місця проживання від школи, відсутність піклування батьків); недоліки вихованості учня( лінощі, недисциплінованість), слабкий розумовий розвиток.

     Для 2 категорії вказано: недопрацьованість у попередніх класах (відсутність належної наступності); недостатній інтерес учня до предмету, слабка воля до подолання труднощів.

     Для 3 категорії виявлені: недоліки викладання, нетривалість знань, слабкий поточний контроль, неналежне відвідування уроків, неуважність на уроках, нерегулярне виконання домашніх завдань.

     Всі причини поганого навчання, що були зазначені, звичайно ж, мають пряме відношення до батьків підлітка. Індивідуально-типологічні особливості здебільшого залежать від того, які природні особливості закладені в дитині, тут він може бути схожим на своїх батьків. У зв'язку з цим часто у погано встигаючих школярів батьки також не відрізнялися гарним навчанням.

     Суб'єктивні причини невстигаючості можуть бути наслідком того, що:

- батьки самі погано навчалися, не любили читати, вчити уроки;

-у родині не формується цінність оволодіння знаннями цивілізації та культури;

- батьки упереджено ставляться до школи і вчителів;

- у родині немає установки на працю, на докладання зусиль для досягнення цілі;

- вчитель у початковій школі був нечуттєвим до індивідуальності підлітка;

- в початковій школі батьки емоційно не залучалися в навчальний процес, не виявляли зацікавленості до шкільних проблем.

Таким чином можна зробити висновок, що для ефективної профілактики по підвищенню встигаючості слід спочатку вивчити причини невстигаючості, і залежно від них проводити прфілактику.

3.Профілактика невстигаючості школярів.

     В теперішній час широко розповсюджені уявлення про те, що розвиток дитини в учнівському колективі слід розглядати за аналогією з його розвитком у родині, крім того, свій вільний час дитина також проводить у складі певних груп. Ці уявлення дають вчителям можливість ніби переступити через ізольовані міри індивідуальної допомоги дитині, приділяючи основну увагу його залученню до колективної діяльності, створенню умов для побудування сприятливих міжособистісних відношень, що сприятимуть успішному навчанню дитини.

     За винятком цього, до важливих профілактичних заходів належать: усунення таких пробілів у знаннях, які перешкоджають подальшому засвоєнню предмета, допомога і контроль при їх усуненні;

передання школярам повноцінних основ орієнтації у навчальному предметі ( педагог навчає школярів шукати підходи до вирішення прблем, показує, як користуватися допоміжними засобами, як виділити суттєву інформацію з тексту, як свідомо запам'ятати навчальний матеріал та ін.);

створення умов для переживання школярами успіху (використання різних форм оцінки);

завдання і закріплення окремих навичок у навчанні та поведінці;

виділення сфер діяльності, під час виконання яких учень може проявити ініціативу і таким шляхом заслужити визнання в класі.

     Педагогічна підтримка — це така організація виховання, яка засновується на зверненні до внутрішніх сил і здібностей дитини та його самопроцесом, що виявляється в діяльності.

     Сучасна дидактика у якості головних шляхів подолання невстигаючості пропонує наступне:

- педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, ввввввввраховуючи активні методи і форми навчання, нові педагогічні технології поблемного та програмного навчання, інформатизація педагогічної діяльності;

- педагогічна діагностика — систематичний контроль і оцінка результатів навчання, своєчасне виявлення пробілів. Для цього використовують бесіди

вчителя з учнями та батьками, спостереження за важким учнем з фіксуванням даних у щоденнику вчителя, проведення тестування, аналіз результатів, узагальнення їх у вигляді таблиць за різновидами допущених помилок;

- педагогічна терапія — заходи по усуненню відставань у навчанні. Це можуть бути додаткові заняття або групи вирівнювання. Перевага останніх у тому, що заняття в них проводяться за результатами серйозної діагностики, з добиранням групових та індивідуальних засобів навчання. Їх проводять спеціальні вчителі та відвідування занять є обов'язковим.

- виховний вплив: оскільки невдачі в навчанні пов'язані здебільшого зпоганим вихованням, то з невстигаючими учнями потрібно вести індивідуально заплановану виховну роботу, яка вміщує і роботу із родиною школяра.

     Педагогічною практикою накопичений значний досвід з подолання невстигаючості. Аналіз різноманітних практичних заходів дозволив виявити деякі принципові положення.

     На перший план у роботі з невстигаючими школярами висуваються виховні та розвиваючі педагогічні дії. Метою роботи з невстигаючими визнається не тільки заповнення пробілів у їх навчальній підготовці, але одночасно й розвиток їх пізнавальної самостійності. Це важливо тому, що, наздогнавши своїх товаришів учень не повинен в подальшому від них відставати. Допускається тимчасове зниження вимог до невстигаючих школярів, що дозволяє їм поступово надолужити втрачене.

    У середніх класах рекомендується підвищити вимогливість, зробити акцент на формуванні в учнів свідомої дисципліни, відповідального відношення до навчання. Особливу увагу потрібно приділяти сприятливій психологічній атмосфері, тактовному, уважному підходу до учнів, у зв'язку з тим, що для цього віку характерні прагнення бути дорослим та підвищена роздратованість — слід враховувати їхні інтереси. Важливо звертати увагу і на об'єм домашніх завдань, тому що у школярів цього віку спостерігається підвищена стомлюваність.

    У старших класах важливо зосередити увагу на формуванні соціально значущих мотивів до навчання. На всіх етапах школи треба забезпечувати диференційований підхід до учнів. Намагатися залучати дітей до позакласної роботи. Характер відношень з учнями будувати за лінією більшої уваги, витримки, довіри, щирості та доброзичливості.

     Однією з передумов що викликають відставання є характерна для підліткового періоду нестійкість прагнень, схильність до позаурочних занять та захоплень. Наявність різних і сильних позанавчальних інтересів підлітків пов'язана, як відмічають спеціалісти, з найважливішою особливістю підліткового періоду — надлишком невитраченої енергії, прагненням до рухливих видів діяльності, до самостійності, звільненню від опіки дорослих. Присутність позанавчальних інтересів разом із негативним відношенням до школи характеризує тривало невстигаючих школярів.

     Таким чином педагогічна підтримка і профілактика — це організація виховання, яка засновується на зверненні до внутрішніх сил і здібностей дитини і його самопроцесом, що виявляється в дії.

     За результатами спостережень найбільші труднощі при вивченні англійської мови у школярів викликає оволодіння наступними знаннями і навичками:

- вимова міжзубних звуків;

- читання складних англійських слів;

- правопис;

- розуміння мовлення на слух;

- розпізнання слова у зміненій формі;

- використання присвійних та зворотних займенників ( замість слова “свій”);

-утворення ступенів порівняння прикметників та прислівників;

- побудова спонтанного діалогу в запропонованій ситуації з використанням мовних кліше;

- використання заперечних та запитальних речень;

- розпізнавання різних часів англійських дієслів.

Методи подолання невстигаючості

     Залежно від причин невстигаючості можна використовувати різні підходи до її здолання. До завдань вчителя входить в першу чергу діагностика причин шкільних невдач у кожному окремому випадку і розробка стратегії і тактики педагогічної діяльності вчителя, які передбачають встановлення психологічно комфортної навчальної атмосфери для кожного учня, формування навичок навчальної праці, розвиток мислення школярів, формування позитивнох навчальної мотивації і адекватної самооцінки учнів, створення для кожного з них ситуації успіха, реалізація диференційованого і індивідуального підходів

у навчанні.

МЕТОДИ РОБОТИ З НЕВСТИГАЮЧИМИ УЧНЯМИ

Щоб запобігти невстигаючості, потрібно своєчасно виявляти пробіли в знаннях, уміннях та навичках учнів і організувати своєчасну ліквідацію цих пробілів. Головне в роботі з невстигаючими учнями — навчити вчитися. Потрібно встановити правильність і доцільність способів навчальної роботи і, за необхідності, коригувати ці способи. Треба систематично навчати учнів загальнонавчальним вмінням та навичкам. Необхідно так організувати навчальний процес, життя учнів у школі та класі, щоб викликати і розвивати в учнів внутрішню мотивацію навчальної діяльності, стійкий пізнавальний інтерес до навчання і відчуття руху вперед.

Для зацікавлення учнів необхідно використовувати всі можливості навчального матеріалу:

- створювати проблемні ситуації;

- активізувати самостійне мислення;

- організувати співпрацю учнів на уроці;

- формувати позитивне відношення до групи;

- виявляти щиру зацікавленість до успіхів дітей.

Розвиваючи мотивацію на перший план слід ставити розвиток особистості учня, формування вміння вчитися. Особистість учня повинна бути в центрі уваги педагога. У зв'язку з цим необхідно враховувати психологічні характеристики дитини. Для вчителя, який бажає подолати труднощі в навчанні слабких учнів, головним способом є встановлення домінуючого каналу сприйняття навчального матеріалу і з огляду на нього побудувати свою корекційну роботу.

    Психологи умовно поділяють людей за головним каналом сприйняття інформації на такі категорії: візуали, аудіали,  кінестетики. Згідно цих категорій можна дібрати відповідний навчальний матеріал.

    1. Візуали ( головним є зоровий канал сприйняття інформації) думають і запам'ятовують малюнками, а словесні конструкції сприймають важко; надають перевагу самостійному читанню, ніж слуханню. Для таких учнів ефективним буде використання малюнків як допомога у складенні речення, розповіді або діалогу. У роботі з граматичним матеріалом — опорні картки, граматичні схеми, таблиці. При вивченні лексичного матеріалу — складення словникової мапи.

Завдання “перевертні”: скласти слово з переплутаних літер або речення — з переплутаних слів.

    Вправа “Найголовніше”: учні швидко та уважно читають текст, після цього їм пропонується переглянути його ще раз та назвати тему навчального матеріалу одним словом, потім — однією фразою, а після знайти в тексті якийсь “секрет”, те, без чого він втратив би зміст. Наприкінці вправи всі учасники зачитують слова, фрази та “секрети”.

     Цікавою та корисною може бути гра із словами на картках: діти отримують картки із словами англійською мовою за певною тематикою, вчитель називає слво українською — учень, який має картку з названим словом повинен підняти руку.

    2. Аудіали ( головним є слуховий канал сприйняття інформації). Вони розмовляють із собою, промовляють слова, читаючи; люблять музику, дискусії. Можуть проявити себе в роботі з аудіоматеріалом, прослуховуванням висловлення.

При закріпленні матеріалу їм легко даються вправи направлені на вираження своєї думки.

     Для запам'ятовування лексичного матеріалу ефективною буде гра “Сніжний ком” : перший учень називає слово, другий - повторює це слово і додає своє; останній учень повторює всі названі слова.

     Гра “Інтонація”: вчитель записує на аркуші назви певного почуття, емоції, роздає аркуші учням. Завдання учнів - вимовити заданий вираз з потрібною інтонацією. Інші учні повинні здогадатися, які почуття та емоції були вкладені в подау фразу. Гра дозволяє учасникам дізнатися, як можна використати тональність у навчанні.

    Стануть у нагоді ситуативні бесіди та сюжетні рольові ігри, мовні розминки.

     “Розмова великих пальців”

Робота в парах, вчитель дає теми для спілкування: пальці знайомляться, сваряться та знаходять спосіб помиритися. Ця вправа на розвиток виразності мови через жести, імпровізацію, концентрацію на своїх почуттях. Може використовуватись при вивченні діалогів.

     3.Кінестетик ( чуттєвий канал, внутрішні почуття, рухи). Для таких учнів характерна рухливість, фізична реакція, жестикуляція. Кінестетик краще засвоюватиме матеріал у рухливій грі, у грі-змаганні та буде успішним у складенні подібного за взірцем. На закріплення лексики підійдуть римівки з відповідними жестами, вправи на пантомімне відтворення певних явищ або дій. Ефективною буде гра в м'яч, що проводитиметься в оптимальному темпі. Багатократне повторення слова сприяє запам'ятовуванню.

     Вправа “Зрозумій вираз”

Вчитель говорить на вухо учневі певну фразу, він показує цю фразу пантомімічно, щоб інші учні змогли її правильно розгадати. Така гра являє собою тренування навичок образного повідомлення: тренінг вміння переробляти інформацію з кінестетичного каналу на аудіальний.

     Будуть корисними завдання, в яких потібно продемонструвати певний процес: як приготувати каву або чай, як накрити на стіл, як посадити квітку тощо, залежить від теми лексики, що подається для вивчення.

Викладаючи новий матеріал слід подавати його окремими невеликими смисловими дозами з обов'язковим закріпленням. На початку вивчення теми використовуються репродуктивні методи навчання, щоб учні переконалися у можливості відтворити матеріал, а потім уже використовуються творчі методи. Учні виконують завдання з підказкою або діють за алгоритмом тощо. Враховуючи, що для слабких учнів таке навчання було максимально можливим досягнення слід оцінювати не лише середнім, але іноді й вищим балом.

    Учням подобається те, що вони розуміють, що вміють робити і в чому досягають успіху. Будь-якому учневі приємно отримувати хороші оцінки, навіть порушнику дисципліни. Важливо, щоб його досягнення помітили. Фактор успіху має особливе значення для учнів з низьким рівнем активності.   

     Необхідно хвалити дитину навіть за незначні успіхи для того, щоб вона відчувала свій рух уперед.

     Створюючи ситуацію успіху, ми даємо можливість учню пережити радість і задоволення результатами його діяльності. Підбарьоюючи учня, ми знімаємо його страх перед помилкою, надаємо впевненості в своїх силах. Потрібно, щоб учень бачив, що вчитель радіє його успіхам або засмучений його невдачами. Оскільки центром є індивідуальність дитини, то методична основа полягає в індивідуалізації і диференціації навчального процесу.

     Найбільш раціональне використання диференційованого підходу передбачає 3 підготовку таких завдань:

- три варіанти завдань за ступенем складності — полегшений, середній, підвищений;

- загальне для всіх завдання із системою додаткових;

- індивідуальні диференційовані завдання;

- групові диференційовані завдання з урахуванням різної підготовки учнів.

     Не варто забувати, що залежно від інтелектуальних можливостей різним учням потрібен різний час на овлодіння однаковим навчальним матеріалом. Недолік часу є головною причиною низьких знань. Тому потрібно так індивідуалізувати заняття, щоб кожен учень отримав стільки часу, скільки треба для повного засвоєння знань. Але як вирішити цю проблему, щоб не втратити слабких учнів і не нашкодити сильним? Останнім часом з'явилась технологія “повного засвоєння”,мета якої полягає в створенні системи психолого-педагогічних умов, що дозволяють в єдиному колективі працювати з кожним окремо враховуючи індивідуальні пізнавальні можливості, потреби та інтереси.  Вчитель повинен надати своєчасну допомогу слабкому учневі на певному етапі уроку.

Під час контролю підготовленості учнів:

- створення атмосфери доброзичливості;

- зниження темпу опитування;

- дозвіл на використання допоміжних засобів;

- стимулювання оцінкою, підбадьорюванням, похвалою.

Протягом викладання нового матеріалу:

- підтримання зацікавленості за допомогою питань,

- залучення в якості помічників при підготовці обладнання;

- залучення до висловлювань.

Під час самостійної роботи:

- розділення завдань на дози, посилання на аналогічне завдання;

- нагадування прийомів і способів виконання завдання;

-більш ретельний контроль діяльності, вказання на помилки.

Часто перед учнями постає проблема спілкування учень — вчитель. Їм буває важко запитати, попросити пояснити через індивідуальні особливості. В однокласників простіше запитати незрозуміле, отримати консультацію. Тому необхідно побудувати роботу так, щоб у потрібний момент на допомогу міг прийти однокласник, щоб можна було запитати, з'ясувати, і при цьому не було страшно отримати незадовільну оцінку. Цьому сприятиме групова форма роботи. Клас поділяється на декілька груп по 4 учні. Діти в групі організовані з різним рівнем розвитку: середній — низький, високий — середній. У групі призначається старший, який допомагає вчителю в організації роботи. Всі групи отримують завдання, пид час виконання яких проходить обговорення, опитування один одного, вирішення завдання різними способами і т. д. Кожен бере участь в роботі, вносить свій вклад; сильний пояснює слабкому, кожен піднімається на сходинку вище. Потім група повинна презентувати класу свою роботу. Таким чином, абсолютно всі учні витратили час на досягнення головної мети уроку. Вчитель направляє роботу, частково допомагає, коректує. Створюються позитивні умови для:

- розуміння учня і поваги до учня,

-допомоги з боку однокласників і вчителя,

-для того, щоб учень в кінці уроку отримав задовільну оцінку за свою працю.

     Індивідуальна відповідальність кожного учня означає, що успіх всієї команди залежить від успіху кожного її учасника. Це стимулює всю групу слідкувати за успіхами один одного і приходити на допомогу своєму товаришеві.

Групову роботу можна проводити при роботі з текстом, виконанні перекладу або творчого завдання.

Стимулювання пізнавальної діяльності є необхідним в роботі із невстигаючими та слабовстигаючими учнями. Один із способів вирішення цієї проблеми — проектне навчання. Працюючи над проектом учні не тільки систематизують та узагальнюють отримані знання, але й розвивають увагу.

     Проектно-дослідницька діяльність дозволяє школярам на практиці скористатися знаннями, отриманими на уроках. Часто учні ставлять питання “Навіщо ми це вивчаємо?” Можна відповісти на нього запропонувавши, попрацювати над проектом.

      Підхід до організації роботи з невстигаючими повинен бути комплексним і системним. В рамках роботи з подолання труднощів у навчанні школярів важливим є здійснення класним керівником регулярних заходів, пов'язаних з:

- постійною корекцією відношень педагогів до дитини, зняттям психологічних навантажень;

-гуманізацією міжособистісних відношень у класному колективі;

-раціоналізацією навчально-виховної роботи в класі;

- взаємодією вчителів та батьків у педагогічному процесі.

     Крім навчально-виховної роботи на уроці необхідно організувати вільний час учня: залучення до гуртків і секцій та до участі в позакласних та шкільних заходах.

Слід приділяти увагу сімейному вихованню таких дітей: надавати допомогу батькам в організації діяльності дитини, підвищувати їхню психолого-педагогічну грамотність, проводити індивідуальні консультації щодо створення виховної ситуації в родині.

Всі діти різні: одні яскраві, талановиті, інші не дуже. Завдання вчителя - допомогти кожному учневі самореалізуватися, знайти його особистий шлях до навчання.

     Завдання “перевертні”: скласти слово з переплутаних літер або речення — з переплутаних слів.

Вправа “Найголовніше”:

учні швидко та уважно читають текст, після цього їм пропонується переглянути його ще раз та назвати тему навчального матеріалу одним словом, потім — однією фразою, а після знайти в тексті якийсь “секрет”, те, без чого він втратив би зміст. Наприкінці вправи всі учасники зачитують слова, фрази та “секрети”.

     Гра із словами на картках:

діти отримують картки із словами англійською мовою за

певною тематикою, вчитель називає слво українською — учень, який має картку з названим словом повинен підняти руку.

               Гра “Сніжний ком” :

перший учень називає слово, другий - повторює це слово і додає своє; останній учень повторює всі названі слова.

                    Гра “Інтонація”:

вчитель записує на аркуші назви певного почуття, емоції, роздає аркуші учням. Завдання учнів - вимовити заданий вираз з потрібною інтонацією. Інші учні повинні здогадатися, які почуття та емоції були вкладені в подану фразу.

“Розмова великих пальців”

 Робота в парах, вчитель дає теми для спілкування: пальці знайомляться, сваряться та знаходять спосіб помиритися. Ця вправа на розвиток виразності мови через жести, імпровізацію, концентрацію на своїх почуттях. Може використовуватись при вивченні діалогів.

               Вправа “Зрозумій вираз”

Вчитель говорить на вухо учневі певну фразу, він показує цю фразу пантомімічно, щоб інші учні змогли її правильно розгадати. Така гра являє собою тренування навичок образного повідомлення.