Методична доповідь на тему: "Комплексний підхід до роботи піаніста-концертмейстера та його взаємодія з солістом"

Управління культури

Чернівецької міської державної адміністрації

КБУ «Музична школа № 2 м. Чернівців»

Методична доповідь

на тему:

«Комплексний підхід до роботи піаніста-концертмейстера

та його взаємодія з солістом»

                                                                      Методична доповідь підготовлена             

                                                                      Шишкіною А.К.

                                                                      Для курсів підвищення кваліфікації,          

                                                                      які відбулись 11.02 – 20.02.2021 р.

                                                                      для викладачів класу фортепіано,            

                                                                      концертмейстерів музичних шкіл та

                                                                      шкіл мистецтв.

Концертмейстер - піаніст, що допомагає виконавцям (співакам,

інструменталістам, артистам балету) вивчати партії і акомпанує їм на концертах. У великому полі діяльності піаніста-концертмейстера робота в дитячій музичній школі та школі мистецтв займає почесне місце. Не має завдання благородніше, ніж спільно з педагогом залучити дитину до світу прекрасного,  допомогти йому виробити навички гри в ансамблі, розвинути його загальну музикальність. Робота концертмейстера, у зв'язку з віковими особливостями дитячого виконання, відрізняється рядом додаткових складнощів і особливою відповідальністю.

Завдання і специфіка роботи концертмейстера

  Робота концертмейстера містить наступні задачі: вивчення з солістами їх партій, уміння контролювати якість їх виконання, знання їх виконавської специфіки і причин виникнення труднощів у виконанні, вміння підказати правильний шлях до виправлення тих або інших недоліків. Таким чином, в діяльності концертмейстера об'єднуються творчі, педагогічні і психологічні функції, і їх важко відокремити один від одного в учбових, концертних і конкурсних ситуаціях.

  Хто ж такий концертмейстер?  Варто нагадати, що до другої половини ХIХ століття поняття "концертмейстер" означало музиканта, що керував оркестром, потім групою інструментів в оркестрі. У другій половині ХIХ століття сталося збільшення кількості концертних залів, оперних театрів, музичних учбових закладів. З'явилася велика кількість камерної, інструментальної і пісенно-вокальної лірики і знадобилося особливе вміння акомпанувати солістові. Концертмейстерство стало окремим видом виконання.

Які ж якості і навички повинен мати піаніст, щоб бути хорошим концертмейстером?

  Передусім, він повинен добре володіти фортепіано - як в технічному, так і в музичному плані. Поганий піаніст ніколи не стане хорошим концертмейстером, як, втім, всякий хороший  піаніст не досягне великих результатів в акомпанементі, поки не засвоїть закони ансамблевих співвідношень, не розвине в собі чуйність до партнера, не відчує нерозривність і взаємодію між партією соліста і партією акомпанементу.

  Концертмейстерська область музикування припускає володіння як усім арсеналом піаністичної майстерності, так і безліччю додаткових умінь: "збудувати вертикаль", виявити індивідуальну красу виконуючого соло голосу, забезпечити живу пульсацію музичної тканини, дати диригентську сітку і тощо. В той же час в мистецтві концертмейстера є важливі складові - безкорисливість служіння красі, самозабуття в ім'я виконуючого соло голосу або інструменту. Концертмейстер повинен мати хороший музичний слух, уяву, вміння охопити образну суть і форму твору; навчитися швидко освоювати музичний текст, охоплюючи комплексно трьохрядкову і багаторядкову партитуру і відразу відрізняючи істотне від менш важливого.

Які ж знання і навички потрібні концертмейстерові в його професійній діяльності? Це:

- вміння читати з листа фортепіанну партію; граючи акомпанемент, бачити і ясно представляти партію соліста і усіма виконавськими засобами сприяти найбільш яскравому його вираженню;

- володіння навичками гри в ансамблі;

- вміння транспонувати;

- знати деякі прийоми гри на інструменті, якому доводиться акомпанувати;

 - знання основних диригентських жестів і прийомів;

- знання основ вокалу : постановки голосу, дихання, артикуляції, нюансування; бути чуйним, щоб вміти швидко підказати солістові слова, якщо потрібно - непомітно підіграти мелодію;

- знання історії музичної культури, образотворчого мистецтва і літератури, щоб вірно відбити стиль і образний лад творів.

  Концертмейстерові необхідно накопити великий музичний репертуар, щоб відчути музику різних стилів. Щоб опанувати стиль якого-небудь композитора треба зіграти багато його творів. Концертмейстер не повинен втрачати будь-яку можливості практично зіткнутися з різними жанрами виконавського мистецтва, намагаючись розширити свій досвід і зрозуміти особливості кожного виду виконання. Будь-який досвід не пропаде дарма; навіть якщо згодом визначиться вузька сфера акомпаніаторської діяльності, в обраній сфері завжди зустрічатимуться в якійсь мірі елементи інших жанрів. Специфіка гри концертмейстера полягає також в тому, що він повинен знайти сенс і задоволення в тому, щоб бути не солістом, а одним з учасників музичної дії, причому, учасником другорядним.

  Концертмейстер повинен мати ряд позитивних психологічних якостей. Так, увага концертмейстера - це увага абсолютно особливого роду. Вона багатоплощинна: її потрібно розподіляти не лише між двома власними руками, але і відносити до соліста - головної дійової особи. Встигати контролювати, що і як роблять пальці, як використовується педаль, слухова увага зайнята звуковим балансом, звуковеденням  у соліста. Так само в роботі концертмейстера важливі мобільність, швидкість і активність реакції. У разі, якщо соліст на концерті або іспиті переплутав музичний текст (що часто буває в дитячому виконанні), не припиняючи грати, вчасно підхопити соліста і довести твір до кінця. Воля і самовладання - якості, також необхідні концертмейстерові. При виникненні яких-небудь музичних неполадок, що сталися на сцені, він повинен твердо пам'ятати, що ні зупинятися, ні поправляти свої помилки неприпустимо.

  Функції концертмейстера, працюючого в учбовому закладі з солістами (з дитячим контингентом особливо), носять значною мірою педагогічний характер, оскільки вони полягають, головним чином, у вивченні з солістами нового учбового репертуару. Ця педагогічна сторона концертмейстерської роботи вимагає від піаніста, окрім акомпаніаторського досвіду, специфічні навички та знання щодо суміжних виконавських мистецтв, а також педагогічного чуття і такту.

  Одним з важливих аспектів діяльності концертмейстера є здатність  "читати з листа". У роботі концертмейстера часто бувають ситуації, коли у акомпаніатора немає часу для попереднього ознайомлення з нотним текстом. При цьому від піаніста потрібно швидкість орієнтування в нотному тексті, чуйність і увага до фразування соліста, вміння відразу охопити характер і настрій твору.

   Перш ніж почати акомпанувати з листа, піаніст повинен подумки охопити увесь нотний текст, уявити собі характер і настрій музики, визначити основну тональність і темп, звернути увагу на зміни темпу, розміру, тональності, на динамічні градації, вказані автором, як в партії фортепіано, так і в партії соліста. Уявне прочитання матеріалу є ефективним методом для оволодіння навичками читання з листа. При читанні з листа увага увесь час повинна йти вперед і бути зосереджено на подальшому; концертмейстер повинен добре орієнтуватися на клавіатурі, особливо не випускати з поля зору точне охоплення басової лінії, оскільки неправильно взятий бас спотворює основу звучання, руйнує тональність і навіть може збити соліста. При читанні з листа категорично забороняються зупинки і поправки, оскільки це порушує ансамбль і змушує соліста зупинитися. Концертмейстер повинен постійно тренуватися в читанні з листа і поступово доводити ці вміння до автоматизму.

 "Кращий спосіб навчитися читати з листа - це якомога більше читати" (И. Гофман).

  Оволодіння навичками читання з листа пов'язано з розвитком внутрішнього слуху, музичної свідомості, аналітичних здібностей. Необхідно добре орієнтуватися в музичній формі, гармонійній і метроритмічній структурі твору, вміти відокремити головне від другорядного у будь-якому матеріалі. Тоді відкривається можливість читати текст не "нота за нотою", не чіплятися за всі ноти, намагаючись виконати всю фактуру складного твору, а розчленувати фортепіанну фактуру, залишаючи лише саму основу фортепіанної партії, швидко і чітко уявляти собі головні зміни в п'єсі - характеру, темпу, тональність, динаміку, фактуру тощо.

"Прочитання нотного тексту має бути одночасно і прочитанням музичного змісту, що містить цей текст" ( М. Крючков ).

  Для цього читання повинне вестися по музично-смислових розчленовуваннях, починаючи від простих інтонаційних мотивів, і закінчуючи музичними фразами, періодами тощо. Піаніст повинен вміти швидко групувати ноти за їх смисловою приналежністю (мелодійною, гармонійною) і в такому зв'язку їх сприймати. Читання з листа акомпанементу - процес ще складніший чим читання звичайного дворучного викладу. Концертмейстер, що читає з листа частину трьохрядкової та багаторядкової партитури повинен зором і слухом стежити за солістом або іншими виконавцями і координувати з ними своє виконання. Тому для читання з листа акомпанементу необхідно передусім опанувати навички цілісного зорового і слухового охоплення усієї трьохрядкової партитури, включаючи слово.

  Е. Шендерович, виходячи з багаторічного досвіду роботи  концертмейстером , пропонує поетапну методику оволодіння навичками читання акомпанементу з листа. Такі навички формуються з декількох стадій поступового охоплення трьохрядкової партитури:

1. Граються тільки сольна і басова партії. Піаніст привчається стежити за партією соліста, відвикає від багаторічної звички охоплювати тільки фортепіанну дворядкову партитуру.

2. Виконується вся трьохрядкова фактура, але не буквально, а шляхом пристосування розташувань акордів до можливостей своїх рук, іноді міняючи послідовність звуків, знімаючи подвоєння. При цьому зберігається звуковий склад акордів і гармонійний розвиток в цілому.

 3. Піаніст уважно читає поетичний текст, потім грає один лише вокальний рядок, підспівуючи слова або ритмічно їх промовляючи. При цьому потрібно запам'ятати, в яких місцях розташовуються цезури (щоб співак взяв дихання), де виникнуть заповільнення, прискорення, кульмінація.

4. Піаніст повністю зосереджується на фортепіанній партії; добре орієнтуючись в акомпанементі, підключає вокальний рядок (яку співає соліст, або підіграє інший піаніст, підспівує сам акомпаніатор).

  Гра з листа нотного тексту є однією з найскладніших форм читання взагалі. Окрім напруженої діяльності зору, в читанні активно бере участь слух, що контролює логіку музичного розвитку, створюючи уявлення про найближче продовження музичного матеріалу, який виник у свідомості виконавця звуковий образ вимагає негайного  відтворення. Таким чином, задіюються слухові, зорові, рухові, розумові і психологічні процеси. При читанні акомпанементу досвідчений концертмейстер знає, що в початковому варіанті частину прикрас можна опустити, можна брати неповні акорди і не грати октавні подвоєння. У міру розвитку навичок читання з листа фактурні спрощення зводяться до мінімуму. Приступаючи до гри, концертмейстер повинен дивитися і чути трохи вперед, хоч би на 1-2 такти, щоб реальне звучання йшло навздогін зоровим і внутрішнім слуховим сприйняттям нотного тексту. Доцільно використати при цьому вказані в тексті паузи, і повтори фраз для підготовки до того, що слідує далі. Крім того, завдання концертмейстера при читанні з листа акомпанементу мають ще і свої специфічні особливості, враховуючи наявність соліста. Концертмейстер повинен швидко і точно підтримати соліста в його намірах, створити єдину з ним виконавську концепцію твору, підтримати в кульмінаціях, при необхідності бути непомітним і завжди чуйним його помічником.

       Робота концертмейстера у вокальному класі

   В обов'язки піаніста-концертмейстера вокального класу, окрім акомпанування співакам на концертах, входить допомога в підготовці нового репертуару. У цьому плані функції концертмейстера носять значною мірою педагогічний характер. Ця педагогічна сторона концертмейстерської роботи вимагає від піаніста, окрім фортепіанної підготовки і акомпаніаторського досвіду, ряду специфічних знань і навичок, і в першу чергу вміння коригувати співака, як відносно точності інтонації, так і багатьох інших якостей виконання. Працюючи з вокалістом, концертмейстер повинен вникнути не лише в музичний, але і в поетичний текст, адже емоційний лад і образний зміст вокального твору розкриваються не лише через музику, але й через слово.

  Вивчаючи з учнем програмний твір, концертмейстер спостерігає за виконанням співаком вказівок його педагога по вокалу. Він повинен стежити за точністю відтворення співаком звуковисотного і ритмічного малюнка мелодії, чіткістю дикції, осмисленої фразуванням, доцільним розставлянням дихання. Для цього концертмейстер має бути знайомий з основами вокалу - особливостями співецького дихання, правильною артикуляцією, діапазонами голосів, характерними для голосів теситурами, особливостями вокального дихання тощо. В процесі роботи із співаком концертмейстер повинен враховувати, що від точно знайденої фортепіанної звучності іноді залежить і звучання сольної партії. Наприклад, грубий, стукаючий звук акомпанементу викликає форсування звуку вокалістом, м'який "спів" фортепіано приручає соліста до правильного звуковедення, оберігає його від "крику".                                                                                                    

  Розпочинаючи роботу з учнем, концертмейстер повинен спочатку представити йому можливість почути твір в цілому. Для цього піаніст або інтонує голосом вокальну партію, акомпануючи собі, або відтворює вокальну партію на фортепіано разом з акомпанементом. При цьому можна поступитися деталями фактури. Твір краще виконати кілька разів, щоб учень з першого ж уроку зрозумів задум композитора, основний характер, розвиток, кульмінацію. Важливо захопити і зацікавити співака музикою і поетичним текстом, можливостями їх вокального втілення. Якщо юний співак ще не має навичок сольфеджування по нотах, піаніст повинен зіграти йому мелодію пісні або романсу на фортепіано і попросити відтворити її голосом. Для полегшення цієї роботи усю вокальну партію можна вивчати послідовно по фразах, періодах. Іноді робота над твором потрібна по окремих епізодах, але часто буває доцільно спочатку дати можливість твір виконати цілком, а після цього розібратися в помилках, добитися їх усунення і потім знову повторити твір вже у виправленому виді.

   Однією з серйозних проблем є ритмічна сторона виконання. Піаніст повинен допомогти розібрати ритмічний малюнок, прорахувати його в слух, іноді корисно диригувати, щоб відчути сильну долю такту, основний пульс твору, добитися ритмічної рівності. Концертмейстер застерігає  співака-початківця від безглуздих жестів під час співу, стежить за виконанням даних педагогом установок правильного дихання, що допомагає співу кантилени. Концертмейстер під керівництвом педагога вчить співака правильно розподіляти силу звуку упродовж усієї пісні або романсу.                                                                                                                                         

  Концертмейстер стежить за виконанням даних педагогом установок правильного, не поверхневого дихання, що дуже допомагає співу кантилени.

Крім того, йде робота над протяжністю голосних. Соліст повинен проспівувати голосну до останнього моменту, а приголосну, що примикає до неї, відносити подумки до наступної голосної, тоді всі склади розпочинатимуться з приголосної, але не кінчатимуться ними. Таке тренування дуже допомагає співу legato, хоча на початку дикція від цього дещо страждає, оскільки в дикції велика роль відводиться приголосним. Але через цей процес учень повинен пройти. Коли він навчиться співати, не пропускаючи жодної "не проспіваної" голосної, то зможе більше уваги звертати на приголосні, які не "рватимуть" кантилену, а прикрашатимуть її. Прагнучи до логічних точок опори, співак мимоволі об'єднує звуки, веде їх до важливіших в смисловому відношенні нот і слів.     

  Окрім цього, у вокальній літературі необхідно працювати над словесним текстом, при цьому спочатку треба відчути його основний настрій. Щоб, захопившись музикою, учень не недооцінив роботу над текстом і не забув слова в несподіваних місцях, потрібно рекомендувати свідомо вчити текст окремо від музики, а не запам'ятовувати його за інерцією разом з мелодією. Для того, щоб слова були виразними, на кожному уроці треба працювати над дикцією. Концертмейстер під керівництвом педагога вчить вокаліста правильно розподіляти силу звуку упродовж усієї пісні або романсу. Вокалісти-початківці іноді думають, що чим голосніше вони співають, тим красивіше звучить їх голос. Концертмейстер повинен нагадувати учневі, якої виразності він може добитися, різноманітить силу і забарвлення звуку, наскільки він при цьому збереже свій голос.

  Типова помилка молодих співаків - співати останній звук фрази або слова - голосно, не пом'якшуючи його, хоча це часто ненаголошений склад, слабка доля. Звичайно, це безграмотно, і за цим недоліком концертмейстер також повинен безперервно стежити. Робота над текстом нерозривно пов'язана з роботою над правильною вимовою голосних, щоб вони не були "строкатими" і в той же час зберегли кожна окремо своє індивідуальне забарвлення. Але окрім професійного, між концертмейстером і вокалістом, має бути ще і чисто людський контакт, тому між концертмейстером і вокалістом потрібна повна довіра. Вокаліст має бути упевнений, що концертмейстера любить і цінує його голос, дбайливо до нього відноситься, що концертмейстер не лише професіонал, але й чуйна людина.

  Для педагога по спеціальному класу концертмейстер - права рука і перший помічник, музичний однодумець. Для соліста (співака та інструменталіста) -  друг, наставник. Право на таку роль може мати далеко не кожний концертмейстер - воно завойовується авторитетом солідних знань, постійною творчою зібраністю, наполегливістю, відповідальністю в досягненні потрібних художніх результатів при спільній роботі з солістами, у власному музичному вдосконаленні.