методична доповідь на тему:"Психолоічні особливості роботи диригента з духовим оркестром"

 

 

      МЕТОДИЧНА ДОПОВІДЬ

 

                  на тему:

 «Психологічні особливості роботи диригента з духовим оркестром»

 

     

         Викладача - методиста

КБУ«Музична школа №1 м.Чернівців»

 

               Гумінюка

    Павла Анатолійовича

 

              м. Чернівці - 2020

 

                  План

Вступ

Розділ І Роль диригента, як педагога – організатора духового оркестру.

Розділ ІІ Про дисципліну – елементарну і творчу.

Розділ ІІІ Практика і методика репетиційної роботи.

Розділ IV  Підбір репертуару.

Розділ V Розвиток музично – творчих здібностей на заняттях духового оркестру.  

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                Вступ

 

                Просто неможливо уявити собі життя без музики. Ми стикаємося з нею буквально на кожному кроці. Вона допомагає людям у найважчі хвилини; як найближчий друг вона втішає в печалі, дає приклад  мужнього ставлення до життя. Музика, так само як література чи живопис, розширює наше знайомство зі світом, який нас оточує, допомагає краще зрозуміти історію, перейняти духом тієї чи іншої епохи. Тисячі школярів у нас відвідують оперні театри, і це для них – не тільки розвага й відпочинок, подивившись виставу, цікавіше слухати уроки з літератури, з історії… Музика має різноманітне й велике значення в нашому житті. Однак найголовніша її роль – виховна. Вона виховує нас в такий спосіб, що ми навіть не помічаємо цього. Композитор, який би він твір не створив, - пісню чи оперу, симфонію чи п’єсу – завжди прагне збагатити музику великими думками, щирими почуттями. Музика, яку ми чуємо в театрі, по радіо, на концерті, завжди несе в собі високу ідею, розповідає про благородні вчинки, стверджує позитивне і прекрасне. Дістаючи насолоду від музики, ми сприймаємо задум композитора, співчуваємо його героям, хвилюємося разом з ними, вбираємо в себе все добре й справедливе. Від цього ми самі робимося кращими, красивішими. Видатний педагог В.О.Сухомлинський (1918 – 1970) називав музику могутнім засобом  естетичного виховання. «Умение слушать и понимать музыку – один из элементарных признаков эстетической культуры, без этого невозможно представить полноценного воспитания» - писав він. Багато сторінок книг Сухомлинського присвячені спостереженням над тим, як, якими методами досягається найбільший ефект в розвитку естетичної культури школярів. Музичне виховання як засіб формування інтелекту, емоційної культури -  такий підхід характерний для музичної педагогіки. Він базується на специфіці музики як виду мистецтва, на особливостях змісту музичного мистецтва. Надзвичайно важливо, щоб вплив мистецтва починався як можна раніше – в дитинстві. Вихована з ранніх років здібність глибоко відчувати й розуміти мистецтво, любов до нього зберігаються потім на все життя, впливають на формування естетичних почуттів й смаків людини. Якщо в ранньому дитинстві донести до серця красу музичного твору, якщо в звуках дитина відчує  багатогранні відтінки людських почуттів, вона підніметься на таку сходинку культури, яка не може бути досягнута ніякими  іншими засобами. Таким чином, мета занять  мистецтвом з дітьми – пробуджувати творчі сили, виховувати любов до прекрасного, любов до мистецтва. Музичне виховання можна розуміти в широкому та більш вузькому значенні цього слова. В широкому розумінні музичне виховання – це формування духовних потреб людини, її інтелекту, розвиток ідейно – емоційного сприйняття та естетичної оцінки життєвих явищ. В такому розумінні музичне виховання  - виховання Людини. В більш вузькому значенні музичне виховання – це розвиток здібності до сприйняття музики. Воно здійснюється в різних формах музичної діяльності, які ставлять своєю метою розвиток музичних здібностей людини, емоційного відгуку в музиці, розуміння і глибоке переживання її змісту. В такому розумінні музичне виховання – це формування музичної культури Людини.

               Духова музика – один із самих демократичних видів мистецтва, який володіє багатим арсеналом засобів ідейно – емоційного впливу та  різноманітними формами участі в масових святах  та концертній діяльності. Вона тісно пов’язана з життям народу, відображає різні явища й події наших буднів, відрізняється ясною і чіткою направленістю.

               Успішний розвиток цього жанру пов’язаний із залученням в духові оркестри молодого покоління та організацією широкої мережі дитячих духових оркестрів. Участь в оркестрі є також формою організації змістовного дозвілля дітей та підлітків, виховання їх громадських і естетичних почуттів. Нарешті, дитячі оркестри можуть стати головним резервом оркестрів дорослих.

               Музика духового оркестру – один з самих улюблених видів мистецтва, що зачаровує свою самобутністю.

               Сучасний духовий оркестр є результатом довгої еволюції духових інструментів і удосконалення його складу.

               Сила емоційного впливу духової музики на людину перевірена самим життям, практикою трудових буднів та бойових дій. Здатність яскраво звучати поза межами приміщень: на повітрі, на широких площадках, вулицях, в парках надала діяльності духових оркестрів особливу специфічність, демократичний напрямок. Духова музика стала носієм всього найкращого, що було створено в області музичної культури. Одним з найбільших її досягнень є жанрова різноманітність та ідейне художнє багатство репертуару духових оркестрів. Особливе місце в ньому займає марш, навкруги якого групуються всі інші жанри.

               Марш – історично початкова крапка становлення духової музики, той фундамент, на основі якого почався і продовжується її розвиток. Музика маршу чинить швидкий і концентрований вплив на людину завдяки тому, що вона втягує слухача в організовану та колективну «дію», роблячи його частинкою цієї «дії», тим самим впроваджуючи в образну систему твору.

               У виконанні духового оркестру чудово звучать танці: полька, мазурка, народні танці, а також вальси, танго. Концертна духова музика розвивається головним чином в жанрах, пов’язаних з принципами програмної музики: сюїти, рапсодії, фантазії, увертюри.

               Але, нажаль, духових оркестрів стає дедалі менше. Демографічна обстановка, економічні проблеми – все це в певній мірі вплинуло на те, що батьки менше стали приділяти уваги художньо – музичному вихованню дітей. Дуже мало молоді сьогодні виявляють бажання пов’язати своє життя з музикою на професійному рівні, і тим більше працювати в дитячих музичних школах.

 

І Роль диригента, як педагога – організатора духового оркестру.

 

               Діяльність диригента – одна з самих складних серед музично – виконавських професій. Тому перед диригентом ставляться надзвичайно високі професійні вимоги. Одним із важливих компонентів, який значно визначає творчий процес створення художнього твору, є цілий комплекс психологічних механізмів, які лежать в основі спілкування диригента і музикантів.

               Діяльність диригента спричиняє у слухачів, а також і у професійних музикантів суперечливі міркування. Шарль Мюнт дуже виразно ілюструє точку зору неввічливого, але самовпевненого слухача: « Оркестр чудовий, але мене дивує, чому перед ним завжди торчить диригент?!»

               Виконання музичного твору колективом музикантів вимагає величезного взаєморозуміння та вміння підпорядковувати свої дії спільній волі диригента, який відповідає за кінцевий результат зусилля багатьох музикантів.

               Виховання згуртованого музичного колективу – завдання, яке постає перед багатьма диригентами оркестру, вирішення цих завдань крім чисто музичних проблем включає в себе і деякі психологічні, пов’язані з закономірностями спілкування людей один з одним.

               Таємнича привабливість мистецтва диригента полягає в його неординарності, несхожості на інші види мистецтва. А головне, в умінні диригента підпорядковувати, впливати на велику масу виконавців – оркестр.

               Окрім великого музичного дару і спеціальної диригентської підготовки – оволодіння професійними знаннями, вміннями та навичками, - не менш важливими, а іноді  і вирішальними є психологічні якості диригента, вміння знайти контакт з колективом музикантів і виробити з ним систему робочого творчого спілкування, наявність вольових і сугестивних (сугестивність- здатність навіювати, впливати, переконувати) якостей, які в сукупності оправдовують його положення керівника як у професійних музикантів, так і у слухачів.

               Керівник духового оркестру поєднує у своїй роботі три функції – організатора, педагога і диригента.

               Отже, починаючи роботу з оркестром, диригент повинен для себе визначити коло суто професійних завдань: знати можливості інструментів і відчувати оркестр, володіти гармонічним і поліфонічним мисленням, аналізувати форму твору, знати стильові напрями в  естрадній і джазовій музиці.

               Диригування як творча діяльність можлива за умови музикальності, художнього смаку, загального рівня розвитку диригента, його особливої привабливості. Саме ці ознаки визначають рівень авторитету диригента серед оркестрантів. Всі наміри диригента, його запал, настрій проявляються в його зовнішності – в інтенсивності його диригентських рухів, в позі, в погляді, в рухах голови, корпусу.

               Диригент керує оркестром, музика звучить у звуках, які узгоджуються і чергуються у трьох вимірах – висота, тривалість і сила. Саме у цих  змінах і втілюється музичне мистецтво, утворюються найскладніші музичні форми, в яких слухач сприймає зміст твору.

               В реальних умовах, якщо диригент намагається активно впливати на виконавців, то відчуває начебто їх опір. Це заставляє його з більшими зусиллями « вести» музикантів, долаючи інертність, а тому і надавати жесту більшої наполегливості. Він не може пристосовувати до виконавця заздалегідь заготовлені жести, а використовує їх у відповідності до обставин з відповідною реакцією виконавців.

               Диригент – професія штучна, ексклюзивна, якій навчитися, практично неможливо. Диригентом треба народитися, до цієї професії йдуть роками. Головне завдання диригента – захопити музикантів, повести за собою. Оркестр – це команда. А в команді повинен бути лідер, який візьме на себе усю відповідальність.

               Перш ніж стати за диригентський пульт, необхідно здобути спеціальні освіту.

               Починається вона з музичної школи це перший і обов’язковий етап. Потім можна вступати в середній спеціалізований учбовий заклад  - музичне училище або у вище – академію або консерваторію. Диригентів готують військові консерваторії і  музично- педагогічні інститути.

               Диригент – це організатор, керівник діяльності оркестру, вихователь його учасників. Під його початком музиканти поєднуються у творчий колектив із єдиними устремліннями  в досягненні загальної для всіх мети на базі створеній диригентом ідеї і творчої атмосфери.

               Диригент духового оркестру крім того повинен володіти одним із духових інструментів, знати специфіку інших інструментів і впевнено орієнтуватися в природі їхнього звучання.

               Диригування (Dirigien, франц. Dirien, англ. Conducting – направляти, керувати) являє собою керування оркестром, хором, ансамблем, музично- сценічною дією в процесі реперицій і виступів.

               Техніка диригування є засобом, за допомогою якої диригент передає виконавцям свій задум і  викликає відповідну реакцію. Який буде вплив – така буде і реакція.

               Під диригентською технікою прийнято мати на увазі систему прийомів керування оркестром для реалізації творчого задуму диригента.

               Диригентський апарат – це сукупність виразних засобів, за допомогою яких диригент впливає на виконавський процес. До них відносяться: характер рухів рук, положення фігури, ніг, міміки обличчя й характерність погляду. Усі маніпуляції залежать від характеру  музики, що звучить.

               До основних вимог диригентського апарату відносяться:

• природність(зручність) і м’язова воля рухів;
• ясність і образність усіх диригентських маніпуляцій;
• естетика постави і диригентських рухів.

               Професія диригента виникла порівняно у ХІХ ст. Щоправда, постать людини, що виконувала схожі обов’язки, існувала вже із часів середньовіччя. У ті часи музика в основному була духовною і лунала у церквах. Диригентської палички не було, використовували все, що потрапляло під руку, зокрема складені у трубочку папери. Паперовою трубочкою хормейстер відбивав ритм і це було його головним завданням. Інструментальні ансамблі цілком обходилися без спеціальної людини, роль диригента виконувала перша скрипка, інші музиканти грали за ним. Часто роль ведучого виконував клавесиніст.

               З часів середньовіччя ремесло диригента  зміцніло й обросло безліччю деталей. Диригент став обличчям оркестру  і його душею. Диригент вибирає репертуар, задає настрій і тон, диригент не переписує, але заново інтерпретує той або інший твір. Словом, це стовп, без якого неможливо уявити собі жоден професійний оркестр.

               Висування фігури диригента й популяризації даної діяльності пов’язані з епохою романтизму. Диригентське мистецтво стало вищим вираженням інтерпретаторських можливостей музиканта і дозволило піднятися й розвиватися оркестровому виконавству в його історичному еволюційному шляху на вищу, кульмінаційну ступінь.

               Першим диригентом, що гастролює, ( у сучасному розумінні цього виду творчої діяльності), що взяв на себе сміливість повернутися спиною до публіки й обличчям до оркестру, був Гектор Берліоз. Ріхард Вагнер продовжив це починання і створив школу диригування.

               Так диригент замість «відбивача тактів», став елементом духовного впливу на оркестрантів. У деякому роді даний «телепатичний» вид  діяльності вимагав цілої системи прийомів – ритмічних рухів, сигналів, поз, міміки й уселянь. Велику роль починають грати в диригуванні такі компоненти як міміка, постава, образність корпусу, ніг. Голови, положення пальців, кисті, динаміка амплітуди руху рук у цілому. Крім того, ще необхідно володіти синхронністю використання всіх цих деталей, а це практично не можливо, якщо у виконавця, що вважає себе диригентом, немає, як сказав Берліоз чогось іще…

               Будь – який методичний прийом розучування твору з оркестром або ансамблем пов’язаний з індивідуальними даними диригента – його кваліфікацією, здібностями, практичним досвідом.

               При організації оркестру перед диригентом постає ряд принципових питань. На деяких з них ми постараємось зупинитись.

               Правильне комплектування оркестру по кількості виконавців і інструментів та основа, з якої починається організація, а потім творча робота з духовим оркестром, як виконавським колективом. Окремі диригенти аматорських духових оркестрів часто допускають в цьому питанні дві основні помилки:

1. Малочисельна група дерев’яних духових інструментів. Не так часто можна зустріти  у складі духового оркестру флейтистів, гобоїстів, необхідну кількість кларнетистів або саксофоністів, які виховані даним колективом.
2. Комплектування оркестру відбувається шляхом механічного об’єднання тих початківців - духовиків, які хочуть грати на тих чи інших інструментах, що уже є в даному колективі, а це часто порушує правильне співвідношення оркестрових груп Це негативно впливає на якість художнього виконання (незбалансоване групове звучання), обмежує оркестровий діапазон.

               Якщо у диригента оркестру є можливість збільшити кількість музикантів, то бажано, перш за все, розширити групу дерев’яних інструментів, і в першу чергу за рахунок кларнетів.

               Виходячи з практики слід відзначити, що найбільш розповсюдженим є такий склад духового оркестру: малий, що складається з 20 виконавців і середній  в кількості 30 чоловік.

               В оркестрі з 20 виконавців сформувався такий варіант співвідношення інструментів по голосах: одна флейта, три кларнети, дві труби, один тромбон, малий барабан, великий барабан і тарілки, три корнети, два альти, два тенори, один баритон, два баси.

               Оркестр з 30 музикантів організовується в такому співвідношенні інструментів: одна флейта, один гобой, шість кларнетів дві валторни, дві труби, три тромбони,  ударна група, чотири корнети, два альта, два тенори, один баритон і три баси.

               Наступне важливе питання стабільність складу оркестру. Щоб навчити нового кандидата грати на духовому інструменті (особливо на дерев’яних) необхідно затратити кілька років. Це вимагає від музиканта і диригента великих зусиль, внаслідок цього основний склад оркестру вимушений виступати у неповному складі. Щоб оркестр міг весь час ефективно працювати, диригент з самого початку, поряд з основним складом, створює підготовчу групу. В процесі навчання її можна поступово вводити в основний склад.

               Планування часу на репетицію – теж необхідна умова роботи оркестру. Наскільки глибоко продуманий виконавський задум, а практична реалізація його підкріплена організаційною роботою диригента, настільки і буде залежати підготовка твору до виконання.

               Щоб досягти намічених результатів у роботі, встановлюється першочерговість вивчення творів концертної програми, розподіляється час для роботи над кожним твором, призначається термін готовності окремих п’єс і програми в цілому, передбачаються прогонні та генеральні репетиції.

               Специфіка духового оркестру така, що кожен виконавець відчуває свою важливість і необхідність в ньому як музикантові в колективі. Не всі учні можуть бути виконавцями солістами в силу певних причин, але кожен виконавець – духовик зобов’язаний стати оркестровим  музикантом. Підготовка до гри в оркестрі  займає достатньо багато часу, так, як учень повинен відчути різницю між грою в колективі і окремо  виконавцем -солістом. Звичайно, на  заняттях з фаху в класі духових інструментів проходить таке навчання гри в ансамблі, коли учень працює з концертмейстером, він вчиться слухати акомпанемент,  інтонацію, але все одно, він соліст і ведуча партія в нього.

               В оркестрі все проходить інакше. Учень чітко повинен чути, де солірує його група, а де група інших інструментів. В процесі роботи над музичним твором учні повинні набути наступних знань та навичок:

1. навчитися слухати музику, яка виконується оркестром в цілому і окремими групами інструментів, супроводу;
2. виконувати свою оркестрову партію, керуючись вимогами диригента, розуміти його ритмічні та динамічні жести;
3. акомпанувати солістам;
4. застосовувати в оркестрі музично – виконавські засоби, які отримали на заняттях з фаху;
5. навчитися читати з аркушу.

              

 

ІІ Про дисципліну – елементарну і творчу.

 

               Кожен педагог, який працює з молоддю, знає, як нелегко іноді буває стримати під час занять, характерний для юного покоління і разом з тим природній для нього надлишок темпераменту, стримати і, головне, направити в потрібне русло. Головним показником організованості оркестрового колективу є його дисципліна – елементарна і творча в їх взаємозв’язку.

               Оркестрова дисципліна – невід’ємна складова частина репетиційного процесу. Без неї неможливо досягти високого художнього рівня. Під оркестровою дисципліною розуміємо твердо встановлений порядок, дотримання якого є обов’язковим для всіх членів колективу. Цей порядок встановлюється специфікою праці оркестру і залежить від професійної вихованості колективу: виконання вимог диригента, підготовка свого інструменту, робочого місця і нот для занять, участь усіх виконавців у репетиціях, своєчасний початок і закінчення занять тощо.

               В музичному колективі елементарна дисципліна схожа на серце: своєю безвідмовною роботою вона забезпечує існування організму, хоча ми цієї роботи навіть не помічаємо, поки воно здорове.

               Для занять оркестру відведено мало годин. Тому необхідно створити в колективі таку робочу атмосферу, щоб керівник оркестру за період короткого часу уроку був позбавлений  необхідності повторювати елементарні зауваження, такі як «Не крутися! », «Не розмовляй!», «Не грайся мобільним телефоном!»,  «Чому запізнився?» і т. д. Робочий ритм репетиції, її творчий тонус знаходиться в прямій залежності від багатьох простих речей – від того як встане оркестр, зустрічаючи диригента на початку репетиції (повага колективу оркестру до керівника), чи вчасно і правильно учні займуть місця за пультами, чи не буде тих, хто запізнився і т. д. Для того, щоб створити міцну основу дисципліни при створенні колективу, необхідно витратити чимало часу і проявити педагогічну винахідливість,  фантазію. Колектив повинен звикнути до  того, що вся «кухня», вся попередня підготовка до репетиції повинна закінчитися до появи диригента.

               Молодь любить порядок і дисципліну, особливо якщо організація цього порядку і дисципліни віддана їй в руки.

               Діти самі керують роботою: вибирається художня рада оркестру, концертмейстери груп і їх помічники, староста оркестру. Все, що пов’язано з організацією внутрішнього порядку в оркестрі, віддано в руки цих дітей, яким доручено ту чи іншу  ділянку для підготовки репетиційного процесу, вони повністю усвідомлюють те, що відповідають за дисципліну і виконують відповідальну і почесну місію. Діти самі слідкують за тим, чи  підтягнуті їх товариші за пультом; чи не сидить хто – небудь «розвалившись», широко розставивши ноги і згорбивши спину… 

               Старші за класом сидять  підчас репетиції за одним пультом зі своїми підшефними і передають їм свій «досвід» і «майстерність». В складний організм оркестру таким чином новачки вливаються непомітно, навчаються себе вести в оркестрі і грати так, як  прийнято в колективі.

               Творча дисципліна – найвища організація колективу, яка надає потрібну атмосферу, в якій внутрішній стан кожного члена колективу повністю підпорядковується вирішальним творчим завданням. Вона створює той необхідний контакт між диригентом і його колективом, який пов’язує їх тісними узами (непомітними з боку, але дуже відчутними всередині колективу) загального розуміння творчих намірів.

               Добре вихована в колективі творча дисципліна допомагає успішно перебороти боязливість, несміливість і зайві хвилювання під час концертних виступів.

               Творча дисципліна виховується тільки підчас гри. Тому диригентові необхідно уникати довгих проповідей і настанов, адресованих одній лише групі або навіть окремому виконавцю. Ясні, короткі, але образні зауваження диригента куди швидше і міцніше закарбовуються в пам’яті оркестрантів.

               Необхідно пам’ятати, що педагогу, який працює з великим колективом, призначено бути не тільки тонким психологом, який вміє багато передбачати, але і хорошим актором і розумним дипломатом.

               Бувають випадки, коли оркестр не відразу розуміє задум свого диригента, учні не завжди якісно виконують складні оркестрові партії. В таких ситуаціях диригенту не слід надто нервувати, злитись, тим більше, принижувати особистість учнів. Це не шлях  до створення ділової атмосфери в колективі. Навпаки, диригенту необхідно проявити особливе терпіння  до виконавців, повірити в їх можливості, дати час  обдумати і довчити оркестрові партії. А на наступних репетиціях довести виконання твору до необхідного виконавського рівня.

 

ІІІ Практика і методика репетиційної роботи.

 

               Важливою організаційно – методичною структурою є репетиція.

               Завдання диригента на репетиції – довести ідею твору до музикантів, зробити її особистою переконливою для кожного виконавця. Виконавці оркестру повинні бути однодумцями диригента.

               План, методи і прийоми розучування твору з оркестром повною мірою залежать від кваліфікації оркестру та віку виконавців. Кожен керівник, набуваючи досвіду роботи з оркестром, виробляє свою систему  прийомів що сприяють швидкому засвоєнню твору і виразному  виконанню на концертній естраді. Кожен оркестровий твір вимагає від диригента  різноманітних прийомів і способів роботи з оркестром, оскільки не можна  різні твори розучувати однаково. Однак вся система прийомів, що використовується диригентом на різних етапах роботи над твором, об’єднується в певну систему послідовного розучування.

               Планова репетиція – це творче піднесення, ділова робоча атмосфера в колективі. Керівник враховує психологічний стан кожного музиканта. Диригент є викладачем на репетиції і вихователем на концерті, а отже від нього вимагаються знання  педагогіки і педагогічні здібності.

               Творча дисципліна ґрунтується на великій любові до своєї професії, на прагненні постійно удосконалювати свою фахову підготовку. Диригент повинен ставити високі вимоги не тільки перед музикантами, а й перед собою, зацікавити, переконати і повести за собою оркестр, з повагою ставитись до думки музикантів. При необхідності неодноразових репетицій – вони повинні нести ясний, аргументований характер.

               У процесі репетиційної роботи з орке6стром над музичним твором вирішується багато  виконавських завдань. Головне з них – визначення художнього змісту твору в його реальному звучанні. Інші завдання спрямовані на вирішення головного: досягнення виконавського ансамблю – тембрової, ритмічної, агогічної і динамічної узгодженості, вдосконалення необхідних виконавських навичок і засобів виразності.

               Все, що потребує окремої роботи, необхідно відпрацьовувати підчас групових репетицій або персонально , і цим повинен керувати сам диригент.

               Існує думка, що оркестрові партії необхідно вивчати на заняттях  з фаху. Цілком доречно, на мій погляд, вимагати від викладачів з фаху допомоги в роботі оркестрового класу, але вона повинна бути направлена не на вивчення оркестрових партій, а на контроль і ступінь їх вивчення і засвоєння.  Стабільність перевірки на заняттях з фаху заставить, таким чином кожного учня класу, який грає в оркестрі, все ж таки заглядати в ноти оркестрової партії і поступово вивчати нотний текст.

               Допомога викладачів з фаху тут все ж таки необхідна, але її краще всього проявляти в морально – виховній сфері. Як важливо, щоб викладачі пояснювали учням свого класу розуміння необхідності і користь занять в оркестрі, цікавилися успіхами своїх учнів, виховували повагу до оркестрового класу, до гри в оркестрі як до майбутньої їхньої професії. Бажано деколи бачити викладача і на заняттях шкільного оркестру  - і не тільки тоді, коли його учень грає з оркестром в якості соліста. Наскільки старанніше буде грати учень на концерті, коли знає, що в залі слухає  його викладач, який потім прийме  участь в обговоренні концерту, підкаже свої зауваження не тільки про гру оркестру, але і, можливо, з похвалою відгукнеться про гру учнів свого класу.

               З точки зору виховної сторони справи, було би ідеальним, якщо би граючі викладачі іноді сідали разом зі своїми учнями в оркестр.

               Зведені репетиції оркестру – це вже творча робота, підчас якої диригент вирішує завдання інтерпретації твору. Цією роботою необхідно зацікавити весь колектив оркестру.

               На загальній репетиції краще всього по мірі можливості рідше зупиняти оркестр, а необхідні зауваження робити в процесі гри; іноді передчасно попереджувати, але не зупиняти її. Це призводить як до економії репетиційного часу, так і до активізації уваги граючих музикантів.

               Недопустимо знову витрачати час на перевірку готовності певної оркестрової групи, або окремого музиканта. Це приводить до спадання темпу оркестрової репетиції ; до розсіювання уваги учнів, що не задіяні в цей час в творчому процесі, приводить до порушення ними оркестрової дисципліни.

               По своєму призначенню загальна репетиція рідко відрізняється від групової. Завдання тут більш високого художнього рівня. Динамічна і ритмічна гнучкість, співвідношення звучності груп, підпорядкування звучності загальному інтерпретаційному задуму, стилістичний і емоційній взаємозв’язок ансамблева зіграність колективу – все це моменти, які роблять виконання оркестру впевненим і яскравим. Досягнуті на зведених репетиціях успіхи ставлять нові вимоги, ще більш високого художнього рівня, але щоб добитися подальшого прогресу –необхідно  продовжувати вдосконалювати вивчення оркестрових партій на групових репетиціях. Почергово і вміло плануючи систему занять групових і загальних репетицій, диригент уникне беззмістовних повторних програвань на зведених репетиціях, а також запровадить у кожного учасника колективу виховання вимогливості до себе і усвідомлення відповідальності за вивчення своєї оркестрової партії, щоб не підвести своїх товаришів, які поряд грають в оркестрі.

               Коли репертуар добре засвоєний оркестром, диригенту корисно частину репетиції проводити, слухаючи оркестр з залу, а не стоячи за пультом. Виконання без диригента дає музикантам впевненості у собі, розвиває творчу активність, а диригенту допомагає перевірити зайвий раз злагодженість гри. Корисно поспостерігати зі сторони за своїм колективом і вивчити не тільки як він звучить, але  і як виглядає на сцені з глядацького залу, чи достатньо підтягнуті і артистичні всі музиканти.

               Головне методичне завдання  педагога оркестрового класу – зуміти звільнити  учнів від внутрішньої скутості, яка проявляється  відразу, як тільки учні сідають за пульт. Труднощі ансамблевої гри сковують і без того обмежені можливості юного музиканта. Невпевненість іноді настільки подавляє новачка, що він втрачає впевненість у собі навіть тоді, коли грає технічно доступні йому місця. Відраховування пауз, зміни метроритму. Необхідність зрозуміти диригентські рухи (то на раз, то на три і т. д), які  зустрічаються в оркестрових партіях і особливо вступ після пауз і цезур – все це  з психологічної точки зору визиває невпевненість, а інколи боязливість. 

                «Підводних каменів» багато в оркестровій грі, педагогу приходиться їх передбачати і вміло вводити молодого оркестранта, посвячуючи   його  в таємниці оркестрового лабіринту. Навички оркестрової гри необхідно прививати так природньо, щоб учень не піддавався внутрішній скутості. Тут необхідний терпеливий, підбадьорюючий тон педагога, вміння швидко і доступно пояснити суттєвість окремих складних місць оркестрової партії, вміння жартома зняти напругу. Не5обхідно йти від простого до складного, допомогти учневі зняти внутрішню напругу, сконцентрувати  увагу і здатність повністю віддатися справі, якою він займається.

               Вирішальне значення має творчий тонус репетиції. Робота не зацікавить граючих оркестрантів, якщо завдання, що ставиться перед ними незрозумілі і виконання їх не   по силам, якщо репетиція ведеться в’яло: зауваження позбавлені образності, розкидані не націлені на вирішення головних завдань і виправлення головних недоліків. Якщо в основі всього, що говориться педагогом, нехай  навіть сказане жартома для розрядки лежить діловий і слушний початок, робота буде організованою і результативною. Дуже важливо не упускати темп репетиції не розхолоджувати учнів і не порушувати робочу атмосферу.

               Репетиційний час необхідно берегти і витрачати дбайливо. Диригенту треба пам’ятати, що не можна перетворювати репетиційну роботу з творчого процесу у важку і безрадісну працю, в постійне повторення окремих фраз і пасажів.

               Педагоги часто зловживають додатковими репетиціями, які перетворюються в беззмістовну «зубрьожку» . Свої прорахунки в плануванні роботи оркестру диригент не має  права перекладати на плечі музикантів, які  і без того  навантажені навчальним процесом. Якщо групові і зведені оркестрові репетиції велися  продумано і планомірно, ємкість уваги учнів  розвивалася цілеспрямовано, додаткових репетицій майже не потрібно (за виключенням  двох – трьох генеральних репетицій перед звітним концертом). Успіх залежить не від кількості репетиційного часу, а від його якісного використання.

 

IV  Підбір репертуару.

 

               Важливе значення має підбір репертуару звичайно все залежить від рівня  розвитку  музикантів. Репертуар підбирається з творів різних по стилю, характеру і різної технічної складності. В кожній програмі домінує головний твір. Навчального року, який відповідає максимальному рівню майстерності колективу. До того ж кожен рік вертаємось до раніше вивчених творів, які  добре вже відомі більшості учнів (виключення – новачки оркестру) і тому відновлюються з затратою мінімальної кількості репетиційного часу. Новачки, зазвичай, такі твори вивчають за допомогою старших  товаришів (окремого часу для вивчення не виділяється). Цим  самим поповнюється загальний репертуар оркестру і можна вже сміливо грати самостійно на концертних площадках в парках, на площі. 

               Вдало підібраний репертуар впливає на виховання музичного смаку і розвиває музикальність оркестрантів.. Ніякі методичні поради не допоможуть успіху в оркестровому класі, якщо не зуміти захопити дітей музикою, яку вони виконують. Репертуар повинен запалювати дитячі серця і визивати у них широкий діапазон емоцій. Тільки змістовна музика здатна прищепити любов до оркестрової гри, розвивати виконавську майстерність кожного учня окремо і всього колективу в цілому.

               Музику композиторів – класиків дуже  корисно грати в шкільному оркестрі. Не говорячи вже про виховання художнього смаку, вона відмінно розвиває відчуття ансамблю, формує ритмічну дисципліну, стійкість темпу, виразність штрихів. Різні по своєму  музичному характеру і змісту п’єси розширюють діапазон виконавських і виразних засобів оркестру.

               Стимулюючий вплив для учнів –їх  виступ ів якості соліста у супроводі  шкільного оркестру. Акомпанемент розвиває музичну гнучкість оркестру і відчуття ансамблю.

                 Для виступу з оркестром солістів – учнів  іноді не вистачає репертуару. Тому  рекомендовано диригенту оркестру  інструментувати акомпанементи до  найбільш популярних п’єс учнівського репертуару.

               Творчий шлях більшості наших  учнів на протязі всього їхнього життя буде пов’язаний з важкою, не завжди вдячною, але  благородною і відповідальною професією оркестрового  музиканта. Необхідно виховувати повагу, гордість за професію артиста оркестру.  В школі передбачити майбутнє учня, навіть якщо він талановитий, складно. Долю музиканта – виконавця вирішують багато обставин. Тому нам, педагогам, необхідно правильно і тверезо оцінювати можливості  сучасної молоді і направляти їх на той  чи інший шлях так, щоб їхнє життя в мистецтві змогло приносити більше радості, ніж смутку! А в цьому важливу роль відіграє робота оркестрового  класу.

               Якщо на початку свого шляху юний  музикант зуміє оцінити чарівність і красу  гри  в оркестрі, якщо його художній  темперамент увіллється в могучий океан музики і в цьому успіху він відчує долю свого творчого «я», перед ним відкриється радість  колективної роботи оркестрових музикантів, які несуть людям світ великої музики.   

    

V Розвиток музично – творчих здібностей на заняттях духового оркестру.  

 

               Проблема розвитку музично – творчих здібностей багатогранна і різнопланова, оскільки визначає не лише природу музичності, її структуру та діагностику, але  може досліджуватись у різних аспектах: філософському, психологічному, педагогічному, музикознавчому тощо. Музичні здібності – це характерні властивості індивіда, з допомогою яких він сприймає музику як художній феномен, виявляє і реалізує себе в музично – творчій діяльності. Наявність чи відсутність здібностей значною мірою визначать спроможність індивіда навчатися музичному мистецтву, а їх якісний рівень – доцільності вибору музики як галузі професійної діяльності.

               Видатний психолог, засновник школи диференціальної психології, Борис Теплов виділив такі основні музичні здібності: музичний слух – здатність диференціювати висоту звуків, їх темброві особливості, сприймати мелодію як певну звуковисотну послідовність, впізнавати і відтворювати її, точно інтонувати, відчувати міру завершення мелодії (ладове чуття), відтворювати ритм (почуття ритму), добирати по пам’яті мелодію (музична пам’ять). Визначним чинником формування і розвитку музично – творчих здібностей є мистецтво, а також колективне музикування. Найважливішими факторами впливу на їх розвиток  в учасників дитячого духового оркестру є перетворення психічних процесів у здібність, розвиток загального та художнього інтелекту, активна музична діяльність, використання синтезу мистецтва, високий рівень активності та творчого потенціалу керівника дитячого духового оркестру.

               Основою розвитку музично – творчих здібностей у навчально виховному процесі оркестрантів є, безумовно, музична освіта з широким використанням великого арсеналу кращих здобутків визначних педагогів – музикантів, добре дібраний  репертуар, який практичними методами формує майбутнього професійного музиканта, впливає на різноплановий розвитку галузі музичної підготовки і, звичайно, високоосвічений керівник дитячого духового оркестру.

               Оркестр – це творчий колектив, у якому об’єднання учасників відбувається із загальним завданням досягнення творчої мети, з установкою єдиних уявлень музичного матеріалу й уміння спільно і злагоджено його відтворювати. Завдяки спільній, злагодженій роботі колективу і хорошій атмосфері в ньому засобами музики виховується музикант духового оркестру – виконавець, що одночасно з індивідуальною грою на інструменті повинен уміти спільно музикувати з іншими оркестрантами, чути результат звучання ансамблю зокрема і всього оркестру в цілому, розмірюючи ступінь участі з загальним виконавством.

               Робота в оркестрі здійснюється під керуванням диригента, який виконує функції організатора, художнього керівника і виконавця, інтерпретатора музичних творів, пропагандиста музичного мистецтва. На диригента особливо дитячого колективу, покладена величезна відповідальність за музично – творчий розвиток учасників дитячого духового оркестру. Так як музично – творчі здібності визначають спроможність дитини до навчання музичному мистецтву, то керівник зобов’язаний не лише вміти визначати, а й розвивати їх.

               У процесі колективного музикування на духових інструментах, безумовно, відбувається розвиток музично – творчих здібностей і перш за все такі види музичного слуху, як: звуковисотний, метроритмічний, ладогармонічний, тембровий, динамічний.  

               Також  розвиваються музичне відчуття і сприйняття: чуття висоти, чуття інтенсивності звука в процесі гри. Відчуття часу, довготи звука, ритму, тембру, слухове сприйняття консонансу, об’ємності звука.

               Під час репетицій учні навчаються  контролювати висоту звука, його інтенсивність, тривалість у часі, а також з розвитком музичних умінь і навичок підсвідомо відбувається контроль ритму, тембру, об’ємності звука, що на перших порах має керуватися диригентом. Знову ж таки на заняттях духового оркестру відбувається розвиток музичної пам’яті і музичної уяви, а саме під час колективного музикування виникають слухові, рухові уявлення, що в свою чергу розвиває творчу уяву оркестрантів, відчуття руху музики. При систематичних заняттях дитячого духового оркестру, в ході роботи в учнів виникають вільні музичні асоціації, Здатність до музичної рефлексії, це відбувається за умови постійної роботи над розвитком здібностей і відноситься до такого компонента музичної здібності, як музичний інтелект. Музична чуттєвість ( музичний смак, емоційна реакція на музику, здатність емоційно виразити себе в музиці) також отримує розвиток на колективних музичних заняттях дитячого духового оркестру, з розвитком якої відбувається наступний етап, етап музичної творчості, коли музикант грає не лише ноти, тобто порожній текст, не вкладаючи в нього ніякого змісту, а виконує твір з частинкою себе, намагаючись з допомогою нотного тексту передати глибокий зміст задуму як композитора, так і виконавця.

               Заняття в духовому оркестрі дають позитивні результати всім без винятку дітям незалежно від того, наскільки швидко дитина просувається в своєму музичному розвитку.  Перш за все вони приносять задоволення в емоційному плані. Емоційна сфера дитини збагачується постійним спілкуванням з класичною музикою. Дітям дуже подобається грати ті самі твори, які вони чують на заняттях в аудіо запису у виконанні симфонічного оркестру. Вони щиро радіють кожному вдало виконаному ними твору. Велике задоволення їм доставляють « публічні» виступи перед дорослими, батьками на святах і розвагах, на відкритих заняттях перед гостями, на виїзних конкурсах і концертах.

               Розвиток музично – творчих здібностей на заняттях духового оркестру відбувається не лише з допомогою дружнього музикування, слухання музики, чуття себе в колективі, а й з допомогою диригента. Диригент як керівник, користуючись авторитетом і повагою колективу, найчастіше використовує метод психологічного впливу на учасників колективу, який за В.Федоришиним, ґрунтується на  «переконуючому навіюванні». Його основа – спілкування та взаємодія партнерів. Хоч таке м’яке «керівництво» й передбачає певну творчу ініціативу оркестрантів, наполегливість керівника щодо реалізації своїх  художніх цілей, але не виключає у разі потреби можливості застосування активніших форм психологічного тиску на колектив. Так навіювання відбувається на свідомому і неусвідомленому рівні залежно від мети, для якої  здійснюється процес спілкування. Кожна людина має здатність так сприймати передані їй  під час спілкування ідеї,  дії, почуття, що вони мимоволі стають ніби її власниками. Тривалий час  роль навіювання в педагогічному процесі не визнавалася. Однак поряд з переконанням як методом педагогічного впливу, елемент навіювання має місце практично в будь – якому акті педагогічної взаємодії. Правильно організоване навіювання опосередковано стимулює свідому активність учнів. Різні види навіювання збагачують арсенал засобів педагогічного впливу, дають  педагогу можливість найбільш тонко і тактовно здійснювати індивідуальний підхід до учнів.  Тому диригент дитячого духового оркестру, педагог не повинні ігнорувати цей метод впливу, зневажати ним.

               Також успішна робота з дитячим духовим оркестром визначається опорою керівника на глибокі знання дитячої психології, розуміння вікових особливостей. Розвиток музично – творчих здібностей можливий тільки через вирішення різноманітних творчих завдань. Отже, якщо ми хочемо розвивати ці здібності в учнів, то повинні відповідно організовувати їх творчу діяльність.

               Не слід забувати, що у процесі роботи над розвитком музично – творчих здібностей через використання творчих завдань слід враховувати такі аспекти: наявність особливого типу  спілкування диригента і оркестру, за якого зберігається рівноправність і зацікавленість співрозмовників у поглядах; створення такої ситуації, коли творчі завдання розробляються не з зовні, а в самому дитячому оркестровому колективі, адже розвиток музично –творчих здібностей можливий лише за високого рівня активності та творчого потенціалу викладачів, диригентів.

               Згідно з концепцією С.Додонової, у навчальному оркестрі виникають і розвиваються  специфічні феномени. До них автор відносить: згуртованість, ціннісно – орієнтаційне єднання, організованість і сумісність. Так, згуртованість проявляється в єднанні міжособистісних взаємовідносин і взаємодій учасників оркестру. Розрізняють організаційне і психологічне єднання. Організаційне єднання неможливе без активу – концертмейстерів інструментальних груп оркестру, які набули певних навичок виконавської майстерності та здатні розв’язати виниклі проблеми (щодо технічних і артистичних прийомів), можуть створити у групі нормальну психологічну атмосферу, тобто «повести за собою виконавців групи у загальному  музичному розвитку художнього образу твору», а також користуються у колективі повагою. Психологічне єднання передбачає: інтелектуальне, емоційно – почуттєве, вольове єднання всіх учасників колективу. Також легка психологічна атмосфера сприяє кращій співпраці, легшому засвоєнню матеріалу, що в свою чергу сприяє активній творчій діяльності.

               Творча діяльність визначається мотивацією, потребами, інтересами кожного учасника, що формують загальну атмосферу колективу. Міжособистісні стосунки, які складаються у творчому колективі, їх емоційно – чуттєве забарвлення є показником готовності учасників до самовизначення, самооцінки, самопізнання та самовиховання, чого потребує активна творча діяльність. Відповідно колективні стосунки визначають творчу спрямованість оркестрового колективу. Колективна музична творчість – це не тільки складний психолого – педагогічний процес відтворення музики, в якому художні завдання тісно пов’язуються з проблемами виконавських дій, а насамперед міжособистісні взаємини в колективі. Отож розвиток  і удосконалення відбуваються з допомогою учасників колективу, тобто члени творчого колективу мають психологічний вплив на його учасників.

 

Висновки

 

               Керівник духового оркестру повинен мати спеціальні та педагогічні знання, відзначатися високою мораллю та духовністю, бути прикладом для наслідування. Без цього досягти основної мети – виховати гуманні якості учнів оркестру в процесі навчання та виховання – неможливо.

               Морально – естетична орієнтація виховання особистості здійснюється, насамперед, під час спілкування та взаємодії: спочатку із дорослими, потім – із ровесниками під час спільної діяльності. Саме в ній створюються  передумови колективних  взаємовідносин, умінь діяти в  інтересах інших. Тільки такі якості особистості учня спрямовані на гуманну орієнтацію  і мають бути покладені в основу навчально – виховного процесу в оркестровому колективі. Виховний вплив формування морально – естетичних якостей учнів на заняттях оркестрового колективу відбудеться, коли: 

•                   музичний керівник чітко визначає мету репетицій, формування в учасників певних уявлень, якостей гуманіста;
•                   сконцентровує увагу на якостях вихованості учасників дитячого оркестру під час пояснення, закріплення, застосування знань, умінь та навичок;
•                   включає дітей в ініціативне виконання різноманітних творчих завдань;
•                   заохочує активність щодо з’ясування  незрозумілого матеріалу, ініціативності, співробітництва, спілкування, обміну інформацією;
•                   аналізує конкретні ситуації, виражає ставлення до діяльності дорослих, їхніх вчинків, що мають гуманістичну спрямованість.

               Враховуючи вищевикладені особливості формування морально – естетичних якостей в учнів, керівники мають виробити вміння акцентувати увагу учнів на усвідомлення загально – людських цінностей (чуйності, взаємодопомоги, взаємоповаги), включати  в репетиційний процес захоплюючий матеріал.

               Формуючи морально – естетичні якості у дитячому оркестрі, потрібно спиратися на знання про психолого – фізіологічні та вікові особливості учнів та уміти практично їх застосовувати у навчально – виховному процесі. Пошук різноманітних форм і методів впливу на дітей має відбуватися як у словесному спілкуванні, так і через правильно складений репертуар.

               Виховання творчої індивідуальності музиканта оркестру забезпечується образною системою педагогічного впливу керівника, вмінням створити музичний образ і розбудити творчу уяву учнів. Впливаючи на уяву оркестрантів, керівник встановлює внутрішній контакт. Таємниця такого спілкування полягає в гострому відчутті внутрішнього світу кожного учня. Інтуїтивно  діючи на внутрішній світ учнів, за умови знання їхніх інтересів, цілей, мотивів перебування в колективі, він поступово наповнює їхню свідомість відомостями про музичну та образно психологічну будову даного твору, ідеальну його модель, створену ним у  підготовчий період власної роботи. Керівник також ознайомлює учнів з ідейною і психологічною розробками твору, прагне до того, щоб вони збагнули важливість цих ідей. Після цього  дає  своє ідейно – художнє трактування того чи іншого твору. В поєднанні сюжетного характеру він мовою музики має забезпечити формування образної уяви музичного розвитку у внутрішньому баченні та відчутті виконавців.

               Створенням таких моделей досягається образне перевтілювання оркестрантів. У момент творчого переживання вони мають відчути себе в обставинах тієї художньої діяльності, яку вони створили в своїй уяві.

               Отже, в оркестрі існує певна система взаємозв’язків і взаємовідносин, яка регулює функціональну діяльність кожного члена колективу. Така система дістала назву « музичної взаємодії». З її допомогою здійснюється музично – психологічний вплив диригента на окремого виконавця. Вона є домінуючим фактором пізнавальної діяльності оркестрантів, досягнення виконавського ансамблю та художності колективного звучання. Таким чином, дитячий духовий оркестр як творчий колектив засобами мистецтва розвиває музично – творчі здібності і виховує самих учасників, надає їм широкі можливості для реалізації творчих планів. Найважливіша роль  у цьому навчальному процесі відводиться керівнику творчого колективу, оскільки він формує репертуар, з допомогою якого практичними діями виявляє і розвиває музично – творчі здібності учасників дитячого духового оркестру. Духовий оркестровий колектив, учасники якого перебувають у творчих контактах з іншими учасниками оркестру, з допомогою згуртованості, цілісно – оркестрової єдності і в творчої взаємодії спільними зусиллями досягають розширенню сфери естетичного пізнання мистецтва музики і досвіду інтерпретації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        Список використаних джерел:

1. Нежинский О. Детский духовой оркестр, -  М., Музыка, 1989
2. Сондецкис С. Из опыта работы со школьным оркестром, - М., Советский композитор, 1985
3. Терлецкий М. Методика работы с духовым оркестром, Ровно, 2000
4. Кондрашин К. Мир дирижера, - Л. 1976
5. Петрушин В. Музыкальная психология, -  М., 1997
6.  Готсдинер А. Музыкальная психология,  - М., 1993
7. Цыпин Г. Психология музыкальной деятельности. Проблемы, суждения, мнения. - М., 1994
8. Ержемский Г. Психология дирижирования, - М., 1983