методична розробка. "Читацька конференція . Проблема екологічного виховання

Про матеріал

Методична розробка читацької конференції на екологічну і патріотичну тему , пов'язана з місцевим матеріалом, виховує читачів берегти рідну природу: водойми і птахів.

Перегляд файлу

Комунальний заклад Синельниківської райдержадміністрації

Циганівська середня загальноосвітня школа

Методичний кабінет

Методична розробка

читацької конференції

На допомогу вчителям-словесникам

Проблема екологічного виховання у поемах «Крило» Б.Олійника та «Убил охотник журавля» Є.Ісаєва

З досвіду вчителя

української мови та літератури

Харламової Алли Григорівни

с.Луб’янка

2016 рік

Методична розробка читацької конференції за творами Б.Олійника та Є.Ісаєва

На допомогу вчителям-словесникам

Вивчення літератури в старших класах на сучасному етапі вимагає від учителя пошуків нових , більш гнучких , нестандартних форм організації навчального процесу. Ось чому широко практикуються сьогодні на уроках літератури у 11 класах уроки-диспути, семінарські заняття, ділові ігри.

Неабияку роль відіграють уроки-конференції, прес-конференції, читацькі конференції. Вміла організація конференції вчить школярів вдумливо читати, аналізувати теоретичні проблеми, самостійно оцінювати переваги й недоліки художнього твору, користуватися декількома джерелами при підготовці виступу. Обмін думками на конференціях привчає школярів ясно висвітлювати і переконливо аргументувати свої думки, чітко визначати своє ставлення до проблем художнього твору, письменника взагалі.

Широке і всебічне обговорення художніх творів і тем , що хвилюють учнів, має важливе значення для згуртування шкільного колективу, формування читацьких інтересів школярів, виховання у них навиків «радитися» з книгою.

Таким чином , виховне значення конференції полягає в тому, що вона сприяє підвищенню ідейно-теоретичного рівня учнів, формуванню культури роботи з книгою,

розвиткові навиків самостійних виступів і задовольняє

потребу учнів поділитися з товаришами своїми думками і спостереженнями про ту чи іншу книгу, статтю, про літературного героя, обговорити порушені в ній проблеми.

Учителям-предметникам і особливо класним керівникам підготовка і проведення конференції дає багатющий матеріал для індивідуально-психологічних особливостей учнів, їхніх нахилів і духовних потреб, рівня загальної і естетичної культури, їхніх переконань і моральної вихованості.

Слід пам’ятати, що ефективність конференції залежить у першу чергу від якості її підготовки. Тільки самостійна робота над книгою, вміло спрямована учителем, допоможе їм виробити необхідні погляди і зробити самостійні висновки.

Конференції на уроках літератури умовно можна поділити на тематичні, підсумкові та читацькі. При підготовці до тематичних конференцій учитель має широко використовувати навчальний матеріал з літератури, художню і критичну літературу з певної теми.

Підсумкові конференції по творчості того чи іншого письменника проходять успішно , коли ми вивчаємо додатковий матеріал, здатний зацікавити учнів (нові критичні статті з газет та журналів, твори живопису, образотворчого мистецтва, музики) ; якщо тема ставиться так, що в ній виділяються проблеми, які хвилюють школярів (щастя, смисл життя, дружба, товаришування, кохання)формують критичне мислення особистості, якщо тема має узагальнюючий характер , охоплює ряд творів або творчість декількох письменників.

Особливого значення набувають читацькі конференції.

Пропоную читацьку конференцію за творами літературного процесу 90-х років у 11 класі , щоб привернути увагу учнів до болючих проблем сучасності, які порушують у своїх творах поети Б.Олійник та Є.Ісаєв.

Читацьку конференцію на тему «Проблема екологічного виховання у поемах «Крило» Б.Олійника та «Убил охотник журавля» Є.Ісаєва рекомендую провести спільно з вчителем зарубіжної літератури. Вона вимагає довготривалої підготовки (1 місяць). Починаємо цю роботу з вивчення читацьких інтересів школярів, пропоную анкетування:

1.Які твори на теми екологічного виховання ви прочитали останнім часом?

2.Які бачили фільми, пов’язані із проблемами захисту навколишнього середовища?

3.Ваш улюблений твір на цю тему?

4.Екологічні проблеми вашої місцевості?

Анкетування дасть змогу учителеві побачити , як орієнтуються учні у даній проблемі, після аналізу анкети запропонуємо прочитати поеми Б.Олійника «Крило» та Є.Ісаєва «Убил охотник журавля». Важливо привернути увагу до проблем конференції всіх учнів, тому бажано у бібліотеці організувати виставку творів, пов’язаних із темою конференції, провести екскурсію в заповідне місце нашого краю.

У кабінеті літератури вивішуємо девіз : «Не цар природи – людина, не цар, а син»(Є.Ісаєв)

План конференції , рекомендовану літературу подаємо на стенді після девізу.

План

1.Тема охорони природи у сучасній літературі.

2.Коротка розповідь про поетів.

3.Типологічна спорідненість поем «Крило» Б.Олійника і «Убил охотник журавля» Є.Ісаєва.

4.Характеристика екологічних ситуацій у поемах.

5.Пристрасний захист природи юнаком («Крило» Б.Олійника), болісний, складний шлях екологізації свідомості ліричного героя поеми «Убил охотник журавля» Є.Ісаєва.

6.Своєрідність художнього письма.

7. Морально-етичні уроки поем і складності екологічних проблем нашого життя.

Л І Т Е Р А Т У Р А

1.І.Ільницький М. У дзеркалі поеми. Передмова.- у кн.:Борис Олійник.Поеми.- К., 1983, с.14-18.

2.Ільницький М.На спокій права не дано. – К., 1980.

3.Машарова Я.Б. В согласии с разумом и совестью. – У зб. Вопросы литературы народов СРСР, вип.13, с.37-45.

4.Числов М.На службе времени (о поэмах Э.Исаева). – Знамя,1986, №5, с.219-221.

5.Шаповалова Е.О. Тема охорони природи в українській радянській прозі. – Радянське літературознавство, 1982,№ 9, с.52-56.

ХУДОЖНІ ТЕКСТИ

1.Олійник Б.Поезії. – К.,1986.

2.Исаев Е. Убил охотник журавля. – Москва, 1985, №11

3.Е.Исаев. Избранные произведения в 2 томах.-Москва,1999

Важливо також після вибору теми, чіткого визначення мети конференції, підготовки питань і рекомендації літератури організовувати повсякденно висвітлення ходу підготовки до конференції. Дуже важливо в ході підготовки до конференції підтримувати живий зв’язок з учнями. Оскільки тема конференції актуальна, тісно зв’язана із сучасними проблемами, то варто у кабінеті зробити виставку періодики (газетних і журнальних публікацій із даної теми) . Бажано організувати індивідуальні і групові бесіди з учасниками конференції, вияснити інтереси, допомогти в підготовці до виступу. Теми виступів , як правило, учні обирають добровільно. Готуючись до доповіді, підбирають літературу, складають план, читають критичну літературу. Підготовка до виступу сприяє розвиткові комунікативної компетенції, самостійної оцінки порушуваної у творі проблеми. Учитель рекомендує учням основне джерело, вказує додаткову літературу, допомагає скласти розгорнутий план, вчить формулювати деякі положення й висновки. Особливо необхідно, щоб виступи були яскравими, відзначалися проблемною постановкою питань. З кожного питання конференції можуть виступати 2-3 учні, але й бажані експромти «з місця» , це вносить особливе пожвавлення в хід конференції.

Інформуємо про час і місце конференції (зразок).

ОГОЛОШЕННЯ

24 квітня 2016 року о 14 годині в актовому залі школи відбудеться читацька конференція на тему: «Проблеми екології в поемах «Крило» Б.Олійника, «Убил охотник журавля» Є.Ісаєва»

Друзі, ми хочемо привернути увагу до актуальних

проблем охорони навколишнього середовища.

Сподіваємося бачити не лише слухачів, але й активних співрозмовників!

Оргкомітет

Дуже важливо створити настрій , що гармонує з важливістю заходу. На стінах 2-3 плакати-девізи, виставка книг, спеціальний номер стінгазети, літературного бюлетеня, запрошені гості, батьки. На столі квіти, бажано, щоб ведучими були учні.

Хід конференції

Ведучий. Дорогі друзі! Сьогодні ми зібралися сюди, щоб обговорити проблеми екології, захисту навколишнього середовища, порушені у творах письменників української та зарубіжної літератури: Б.Олійника та Є Ісаєва. Відзначимо, що дана проблема є провідною для красного письменства на цю тему.

1-й учень. Найактуальнішою ще з ХХ століття стала проблема взаємодії людини і суспільства. Природа все частіше і тривожніше нагадує людям про їхню жорстокість і байдужість. Чи часто ми думаємо про землю – про планету, по якій ходимо, на якій стоїть наш дім, ростуть діти?

Велика роль у вихованні бережливого і любовного ставлення до природного оточення людини належить художньому слову. Питання екології, захисту

навколишнього середовища – давня турбота літератури,

бо історія природи і історія людей взаємно зумовлюють одна одну. Визначається вона, передусім, світоглядом, способом життя, моральними та ідеологічними переконаннями людини, рівнем свідомості, розвитком її естетичного почуття.

Глибоке мистецьке осмислення теми охорони природи посідає в українській літературі. Згадаємо твори О.Гончара, Ю.Мушкетика, І.Григурка , В.Яворівського, П.Загребельного, М.Зарудного, М.Чабанівського та ін.

Так новела «Черешні цвітуть», роман «Прапороносці» О.Гончара, його «Собор», «Твоя зоря», «Чорний яр» порушують проблеми екологічного виховання. Ось що непокоїть студента Миколу Баглая із роману «Собор».

«Дим із труб – це розпечений газ із пилюкою, невидима оком пилинка – вона твій найбільший ворог! Тільки збільшивши її в чотириста п’ятдесят разів, починаємо бачити цю пилюжинку, власне мініатюрну скалку заліза. Тому-то вона добре летить і легко засвоється організмом. Є закон про допустиму санітарну норму пилюки в повітрі, але хто його дотримується? Повсюди повітряні басейни над металургійними заводами бурунять брудом, різні інспекційні служби теж ковтають той бруд...» 1

Для того, щоб легше дихалось людям, Іван Задорожний (роман «Гілея» М.Зарудного) насаджує ліси, аби припинити шлях чорним бурям і відродити Гілею, молоді скреперисти (роман І. Григурка «Канал») прийшли на будівництво , щоб приборкати суховії , які руйнують родючі чорноземи.

Пристрасно виступаючи за охорону навколишнього середовища, українські прозаїки утверджують активний гуманізм сучасної людини, гармонійний зв’язок з природою як невід’ємну, складову частину її світорозуміння.

2-й учень. Тема природи, її краси і захисту широко

представлена в українській поезії. Класики української

лірики залишили нам безсмертні зразки тонкого,

1.О.Гончар. Собор. –-К.,Дніпро, 1968, с.197-198.

глибокого і живого відчуття природи.

Для М.Рильського природа – це символ, але й не скатерть-самобранка для споживання. На думку поета , не треба «підкоряти» нашу давно «підкорену» природу, а скоріше домовлятися з природою на користь суспільства. Поезія М.Рильського зміцнює і збагачує в людині почуття господаря і друга рідної землі, саме господаря і друга, а не «временщика» і дачника. Людина за будь-яких умов повинна залишатися людиною. Про це його рядки :

Хай осінь мертвим листям шелестить,

Хай старість чеше сивину лукаво,

А для людини, як вона людина.

Само страждання в щастя виростає.

А над землею, вкритою туманом,

Веселиками линуть журавлі.

Світ природи , її кольори і звучання становлять основу поетичної стихії А.Малишка, тому поет охоче «йде до ріки під зелені віти», щоб розмовляти з птахами.

Тому він чує і скаргу ромашки:

Куди мені дітись з планети широкої?

Тут у мене і вітер, і сонце , і друзі...

1-й учень. Як ми почули із виступів учнів, поети і письменники приділяють значну увагу темі природи.

Ось перед вами портрети двох поетів – Єгора Ісаєва , Бориса Олійника. Як прийшли вони в літературу? Як досягли в ній значних висот? Про це скажуть наступні доповідачі.

3-й учень. Єгор Олександрович Ісаєв народився 2 травня 1926 року в селі Коршево Воронезької області.

Мати, сільська вчителька, виховала сина в суворості і чесності. Тут, в степових російських просторах , в материнській добрій суворості, батьківськім завзятті – початок характеру поета. Коли почалася Друга Світова війна , Є .Ісаєву було 15 років . Сталося так, що поет став учасником останнього етапу війни. Пройшов дорогами розтерзаної, пограбованої , окривавленої Росії. Він, як і всі радянські солдати, прийшов у Німеччину не месником, а визволителем від фашистської смерті. В 1945 році написав свої перші вірші, відтоді і почав друкуватися. У 1946 році, ще не демобілізувавшись, Є .Ісаєв побачив у Німеччині величезний пустир. Йому, молодому солдатові, вихідцеві із села, з дитинства звиклому до живої землі, ця мертвородяща земля здавалась страшною пусткою. Образ її не зразу дав страву для уявлення, але з пам’яті

не зник.

Пустырь, пустырь,

Здесь нет могил, но здесь начало их.

Пустырь, заброшенный пустырь,

Забытая земля.

Ни колоска здесь, ни креста,

И не следа борозд.

Ці спогади війни пізніше вилились в поему «Суд пам’яті». У книзі «Поговорим как современники» Є.Ісаєв писав: «Мы порой упрощаем понятие «Земля» - только деревня, только поля, сады, цветы..Нет, Земля – это все. Земля – это и уголь , и нефть, и золото, это сама почва, воздух, которым мы дышим, вода, которую мы пьем. То, что на земле, под землей и над землей, в небе – все земля. Она наша постоянная опора, движение, хлеб наш насущный, жизнь наша Земля». Тому

проблемам захисту землі, природи присвячено поему «Убил охотник журавля», яка стане предметом нашого сьогоднішнього обговорення.

4-й учень. Тема любові до людини, землі, навколишнього середовища є однією із провідних у поезії поета Б.Олійника. Переконливим прикладом є рядки з вірша «До землі», сповненого щирих синівських почуттів:

Тиха моя. Скорботна моя і велика

Що я без тебе?

Так собі – сірий суб’єкт.

Он журавель. Хвали небесам накурлика,

А від землі ж почина і себе, і дітей.

Народився Борис Олійник 22 жовтня 1935 року в селі Запелівка неподалік від райцентру Нові Санжари на Полтавщині. Розпашіла , студена м’ятою , у довгім

зітханні лепехи над рікою, у стоголосі горобиних ночей розкривається у поезії автора полтавська земля усім своїм соковитим простором.

У 1941 році батько пішов добровольцем на фронт. Міг не піти – мав травмовану ще під час роботи на шахті руку, однак пішов. За цією совістю завжди звірятиме Борис Олійник слова і вчинки , насамперед власні. Це і буде головна спадщина, яку лишив синові батько.

У 1953 році Б.Олійник вступає до факультету журналістики Київського університету, де починає писати вірші, перша збірка – «Б’ють у крицю ковалі» (1962), невдовзі стає лауреатом Республіканської комсомольської премії імені М.Островського (збірка «Дванадцятий вал» ). Як і поет Є.Ісаєв , Б.Олійник -

автор багатьох поем, яким притаманна глибина філософських узагальнень, масштабність мислення , поєднання різноманітних стильових пошуків, характерних для сучасної поезії. Назвемо найвідоміші з них – «Дорога», «Доля», «Урок», «Небо полеглого безвісти», «Заклинання вогню», «У дзеркалі слова», «Сім...» Борис Олійник – лауреат Державної премії СРСР (збірка «Стою на земле», 1975), у 1983 році присуджена Державна премія УРСР ім.Т.Г.Шевченка (за збірки «Заклинання вогню», «Сива ластівка», «У дзеркалі слова»). До збірки «Сива ластівка» входить поема «Крило», адресована юнацтву, у якій поет порушує важливі проблеми екологічного виховання.

5-й учень. Обидва поети – Є.Ісаєв і Б.Олійник у своїх поемах «Убил охотник журавля» і «Крило» звернулися до змалювання драматичних екологічних ситуацій.

Мелодійно і плавно , мов народна пісня, починається поема «Крило» Б.Олійника:

Потяглися журавлі вдалеч плавко,

Доганяв їх листопад за селом.

А один, як сирота, гірко плакав

З перебитим у лікті крилом.

Поет щиро вітає дружбу юнака з журавлем, вона збагачує обох, додає наснаги. Та ось далі темнішають фарби, і якась невловима тривога пронизує рядки: «суцільний мур...сад, задушений глухим парканом (Той сад здаля минають солов’ї). Собаки не любили його страх!». Через цей опис автор досягає зримого розкриття характеру людини, у якої «зеленим люто світились очі». Зла, бездушна, жорстока людина , яка весь час мріє про наживу , піднімає руку на довірливого

журавля, а від кари своєї хоче сховатись.

Та, бач схотів чого:

В тюрмі сховатись. Пересидіть кару...

Не вийде, дядько, ти таке вчинив,

Що і статті у кодексі немає,

За котру судили б ми тебе.

Ти ж найсвятіше – небо – дядьку, вбив,

А це вже вище від людського суду.

Ось саме в цих словах судді-ветерана і є головна думка твору – найсвятіше, найдорожче – це природа, яка оточує нас, не дає нам зачерствіти душею, замкнутися в собі і кожного разу дивує своєю чарівністю, красою. А ми - люди – повинні захищати , а не варварськи знищувати, ставитися по-людськи, щоб і наступні покоління могли жити і милуватися цим багатством.

Аналогічну екологічну ситуацію змальовує російський поет Є.Ісаєв у поемі «Убил охотник журавля»:

Как эхо выстрела – в поля

За кругом круг:

-Убил охотник журавля!-

Разнесся слух.

Такими рядками починається поема. Вся природа повстає проти цього зловісного звірства, яке вчинила людина:

- Убил!..Убил!..- весь небосвод

Кричал о том.

Та й мисливець, блискавично усвідомивши свій горезвісний вчинок, був готовий зробити все, щоб повернути птахові життя, повернути на місце – до журавлиного ключа:

Поднял его к плечу.

И так вот с рук

Туда, назад отдать хочу:

Лети, мол, друг…

Хочу, как на печь, подсадить

На облака,

Ну, милый, ну…

Не лише людина переживає за життя журавля, а й самі птахи, які, залишившися без вожака, полетіли в далекі краї. Вдало вжита алегорія передає прощання з товаришем своїм і вожаком, передає заповіт:

Держать все тот же курс

По той звезде и землю нашу,

Нашу Русь,

Всегда , везде любить…

Вони з величезною тугою та смутком, кружляючи над пораненим товаришем, прокричали своє останнє «Кру-кру!..». Ця пісня жалоби й смутку надзвичайно схвилювала мисливця, викликала «мороз в душе», а в уяві автора народжує паралельну картину – серце вбитого журавля і серце маленького хлопчика – онука мисливця, яке так же злякано гупає, готове вирватися із грудей, коли хлопчик чує біду чи лякається грому.

У народі вже давно існує легенда, що журавлі – це воїни-бійці, що полягли на полі бою. Вбити журавля – це все одно, що поцілити в серце захисника життя. Тому цілком виправданим у даній ситуації є прийом сну. Приснився мисливцю брат Іван, що загинув смертю хоробрих. Прийшов він звідти, з пам’яті людської, з далеких вогняних днів, щоб засудити вчинок брата:

Ты что же, брат?

В своих-то бьешь?

Не хорошо.

Ты что, фашист?

Загинув журавель, залишивши пляму сорому та каяття на совісті мисливця. Як бачимо, обидві поеми змальвують дві яскраво виражені екологічні ситуації, у яких людина перебуває у протиріччях із природою (сусід-завидюх, мисливець) або прагне до гармонії і захисту її.

6-й учень. Пристрасним захисником природи у поемі «Крило» є образ безіменного юнака, який будучи ще дитиною, запримітив пораненого птаха:

Узяв як дитину на руки

І додому приніс журавля.

Ми бачимо, з якою любов’ю разом з батьками доглядає сірому, годує, поїть, лікує птаха. Хлопчик був невимовно щасливий, коли птах почав літати, зажури -вся він, знаючи, що друг його мусить покинути, але його улюбленець скоро повертається з теплих країв:

Вийшов з гурту у кедах цибато

І сказав хлопчаку:

- Не журись!

Щовесни прилітатиму, брате,

Бо крилом я до тебе приріс.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Отак вони росли як близнюки.

Навчив журавлик хлопчика літати.

Високі помисли і думки людини і птаха єднають обох , а згодом і кохану хлопця. Така гармонія людини і природи породжує щастя спілкування, високі духовні потреби. Проте сталася трагедія – гармонію відносин людини і природи порушує злодій. Смерть журавля так вплинула на хлопця, що він на очах почав старіти

важко:

Одна по одній зморшки проступали,

Кришились зуби, западали щоки.

І він ставав столітнім, древнім дідом.

Метаморфози відбуваються дуже швидко, він став «сивішим» од туману, а замість руки мав «перебите у лікті крило». Кожного вечора на роковім «дванадцятім ударі» він з’являвся на порозі хати сусіда-завидюхи, лівицею простягаючи ціпок увесь у крові.

Цей образ набуває значення символу, алегорії. Він ніби попереджає, наголошує на потребі єдності людини і природи, їхньої одвічної гармонії, порушення якої може призвести до трагічного кінця:

Потяглися журавлі вдалеч плавко.

Доганяв їх листопад за селом.

Тільки сивий чоловік тихо плакав.

Юний...сивий чоловік гірко плакав

З перебитим у лікті крилом.

7-й учень. На відміну від поеми «Крило» Б.Олійника, «Убил охотник журавля» Є.Ісаєв носить більш ліричний , сповідальний характер, що дає змогу автору більш докладно прослідкувати болісний , складний процес екологізації свідомості мисливця. Він здійснив злочин – вбив журавля, цей трагічний вчинок приводить до гірких страждань, переживань над тим, що зробив це ніби згарячу:

И все ж таки…

И все ж таки вот где-то тут

Болит с тех пор,

Как будто сам себя на суд,

Под приговор

Веду по совести своей

Один молчком.

Веду.

Друге «я» більш свідоме, гуманне, людяне починає боротьбу з тим, яке тягне його на дно і здається спочатку перемагає:

Шагнул в болото – и не встал,

Завяз на дне.

У цей момент, на наш погляд, дуже вдалим є використання прийому «ретро» - спогадів про Другу Світову війну, згадує мисливець, як «жег фердинандов, тигров и пантер», боровся за визволення своєї країни від фашизму:

Нет образины – образ есть

Твоей страны.

Есть гнев святой – не злая месть.

Після перемоги починаються для нього , як і для всього народу, важкі післявоєнні роки – голод, неврожаї, подолавши їх, мисливець здіймається вище до матеріального добробуту:

Рубль, он – силач,

Но у рубля есть тоже тень.

Такою мірою бездуховності є «яма», «дыра», «тот самый змий»:

За кадыки

Из стаканов,

А иногда

Так, - из горла…

Когда б не он, я б никогда

Не снял с крыла такую птицу…

Велика любов до природи не вбита до кінця, у глибині душі мисливця жевріє людяне, гуманне, що примушує рятувати птаха.Особливого значення у дослідженні

внутрішніх переживань мисливця набуває уявна зустріч із братом , що приходить до нього із небуття:

А из тумана, вижу он,

Мой брат Иван

Идет.

В петлицах – кубари

На голубом,

Идет, касается зари

Высоким лбом

Как будто с неба, где был сбит,

Из-за Днепра

И прямо в сердце мне глядит:

- ты что же, брат,

В своих то бьешь?

Нехорошо.

Ты что, фашист? –

И отодвинулся, ушел.

Высок, плечист.

Во цвете лет…

Ушел посмертно молодой,

А я за ним кричу: «Постой!»

Во двор , в рассвет

Он – на денник, а я за ним

Рад и не рад.

Гляжу, а он уж недвижим,

Мой журка-брат,

Лежит –

Крылами на восток,

Как в пепле весь…

Вот с той поры я не ходок

В тот самый лес.

Там суд идет,-

Он глянул вверх

В пустую синь,-

Не царь природы человек,

Не царь, а сын.

Я ці рядки з Х розділу поеми вивчив напам’ять. У них висловлена філософська ідея твору: природа – мати , а ми – її діти - мусимо до неї ставитися бережно. До цього закликає нас автор поеми «Убил охотник журавля» Є.Ісаєв.

8-й учень. Майже одночасно народжуються незалежно одна від одної типологічно споріднені поеми «Крило» (1981) і Б.Олійника в українській поезії та «Убил охотник журавля» (1985) Є.Ісаєва в російській . Обидві поеми піднімають надзвичайно важливу проблему – захист навколишнього середовища. В обох творах змальовано в особливих формах загибель журавля. Народженню задумів творів прислужилися конкретні життєві факти. Так, Єгор Ісаєв згадував , що восени , коли відкрилося полювання на качок, мисливці напивалися до безтями і стріляли у птахів. Такий горе-охоронець природи одного разу захмелівши, стрелив у небо, вцілив птаха...

У поемі Б.Олійника «Крило», що ввійшла до циклу «У дзеркалі слова», втілюється ідея Синього птаха, постійного прагнення висоти. Мусить людина жити високо, і хоч немає кари за вбивство жаги, мрії, та й страшнішого злочину теж немає.

Типологічна спорідненість поем простежується у сюжетній канві творів. В обох поемах події

відбуваються восени, коли птахи відлітають у вирій. Ось закличний вигук вожака журавлиного ключа, проте його вже не чує лелека. Борис Олійник пише:

потяглися журавлі в далеч плавко.

Доганяв їх листопад за селом.

А один, як сирота, гірко плакав

З перебитим у лікті крилом.

Устами ліричного героя Є.Ісаєв зауважує:

И я застыл, как сам не свой…

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Их вожак –

Раз протрубил,

Два протрубил

И в третий раз.

И до меня дошло:

То был сигнал,

Приказ лететь –

Держать все тот же курс

По той звезде

И землю нашу,

Нашу Русь,

Всегда, везде любить –

В гостях ли, не в гостях –

И век, и миг…

И не ослушался косяк –

Ушел, затих,

И стаял ветром вдалеке,

В дожди, в ночи…

У поемі «Крило» Б.Олійника наявні елементи казковості : адже вона присвячена дітям і юнацтву. Прийоми метафоричного письма дозволяють поетові змалювати кару страхом:

...Щоразу, саме опівночі,

І саме на дванадцятім ударі

Незрима сила прохиляла двері,

І на порозі виростав юнак

З обличчям сірим, як сира земля,

Сивіший од туману. А з плеча

Замість правиці важко оподало

Крило.

Повільно, ніби в напівсні,

Лівицею господарю підносив

Ціпок терновий...у крові по лікоть...

Так же побивався мисливець у поемі Є.Ісаєва після злочинного вчинку. Сусіда-завидюх у Бориса Олійника тільки шукав пощади для себе, як у «пастці вовк метався, не знаючи виходу із становища» і «врешті зламався, як ціпок у лікті». Мисливець же мучиться власною совістю, розуміє свою провину:

Он говорил

Не как всегда,

А все курил, курил, курил

Как ждал суда.

В дыму повинные слова, картуз, пиджак…

- Ведь надо ж так, Ликсаныч, а?

Ведь надо ж так? Убил!

За что не знаю сам, сорвал с крыла.

А он и сердцу, и глазам

Родней орла

И ближе памятью своей

Не прав – поправь.

Злодій у поемі Б.Олійника шепоче:

Це я! Це я ...Убив

О, знову він іде

По мене, той ...

З крилом замість руки!

Сховайте...А як треба – посадіть.

Та тільки ж не насправжки, а

Для ока.

Мо, пересиджу, доки той...забуде!

Тут ми бачимо різний підхід у зображенні й оцінці підлого вчинку. Мисливець Є.Ісаєва усвідомив провину перед природою. Дядько у поемі Б.Олійника – справжній злодій. Він навмисне вбиває журавля, вбачаючи в ньому свідка, бо ніс «щось крадене за пазухою». І саме в цей час журавель «за звичкою довірливо ішов, бо думав же – людина...» А зустрів... свою смерть. Від злочинності сусід хоче сховатися у тюрмі, автор залишає його на суд із страхом, оскільки злодій позбавлений совісті, яку «вже давно продав утридорога... із салом на базарі». Обидва автори переконані в тому, що природа потребує захисту, синівського піклування.

9-й учень. При типологічній спорідненості теми, образів, сюжетних ходів поеми відрізняються своєрідністю поетичного письма, індивідуальною манерою творців. Борис Олійник у поемі «Крило» поєднав високу поетичну майстерність з народною мелодикою з елементами казковості, алегоричності. Так, малюючи образ птаха, Олійник свідомо наділяє його рисами людськими, використовує порівняння «як сирота», «як дитину». Синонімічними до слова «журавель» такі: «сірома», «цибато», «цибатий брат». Б.Олійник створює своєрідну кольорову палітру полеми. Початок її золотих, теплих тонів: «листопад»,

«луки», «вересневий ранок». Дні дружби, злагоди і товаришування сповнені барвистих і яскравих образів – «Ніл», «піраміди», «зорі», «крило», «левади», «високо». На зміну їм приходять драматичні події, колір домінує чорний – «опівночі», «петляв», «місяць мертвий», «старіло», «зморшки!. І ось «сивий», холодний , мертвий кінець поеми. Це попередження , застереження, заклик поета змінити наше ставлення до природи.

Юнак і журавель – це символ людини і природи, тому спільним для обох є образ крила. Носієм найгіршого, найогиднішого є сусід-завидюх. Допомагають розкрити

його міщанську психологію мікрообрази, що малюють садибу – «суцільний мур», «вужі антен», «шпари», «глухий паркан», «дебелий ціпок», «вовк».

Якщо поема Б.Олійника має сюжетний стрижень, то аналогічний поетичний твір Є.Ісаєва медитаційного характеру . Автор широко використовує прийом внутрішнього монологу, невласне-прямої мови, повторного співпереживання здійсненого. Дуже частими є повтори («курил, курил», «бегом, бегом», «быстрей, быстрей»), що допомагають передати напружений стан персонажа, його глибокі переживання.

Короткий аналіз поетичного письма дає змогу робити висновок про своєрідність творчої манери, яка забезпечує творам неординарність , неповторність у висвітленні близької теми.

10-й учень. Проблеми , порушені в аналізованих творах, мають прямий вихід у життя , дійсність.

Екологія природи, її здоров’я завжди були й лишаються вічно невід’ємними від екології душі і здоров’я людського духу. Не так давно ми навіть гадки не мали , яка страшна тривога чекає нас попереду. І охопить вона не тільки передових юдей науки, мистецтва, просто чесних громадян землі, здатних тверезо мислити, аналізувати, прозоро дивитися в недалеке майбутнє і уявити з холодом у крові ту реальність, яка чатує на майбутні покоління, якщо ми не вживемо кардинальних заходів у своєму споживацько-браконьєрському ставленні до природи, як неповторного дива, сповненого краси і поезії. Ось чому письменники активно виступають на захист навколишнього середовища не лише своїми художніми творами, а й публіцистикою. Згадаємо О.Гончара, С.Плачинду, І.Драча, Б.Олійника, Ю.Мушкетика, В.Яворівського, Ю.Щербака, П.Ребра а також сучасних письменників Придніпров’я , яких не залишила байдужими ця тема.

Складна екологічна обстановка в нашій Дніпропетровській області. Зокрема нашого рідного з вами міста Синельникового. Проте, чимало ставків Синельниківського району мають приватного господаря, а отже і охоронців. Частіше можна любуватися не тільки мальовничими краєвидами природи, а й парою лебедів з їхніми малятами-лебедятами. А пара лелек на стовпі при в'їзді в село, як охоронці, стережуть спокій жителів села. Хай вони дарують вам ніжність і красу, вірність рідному краю, який не можна продати і купити за гріш.

ДОДАТКИ ДО КОНФЕРЕНЦІЇ