«ВІЧНЕ ДИВО КОХАННЯ»

Урок літератури  (11 Клас)

«ВІЧНЕ ДИВО КОХАННЯ»

Мета: навчати дітей сприймати художнє слово як спосіб передачі особливих почуттів людини, сприймати почуття кохання як людський фактор,а не жіночий або чоловічий; активізувати естетичні переживання учнів; сприяти вираженню ними власних думок за допомогою адекватних мовних засобів; розвивати інтерес до національної спадщини та світової культури; виховувати естетичний смак, почуття доброти і поваги, почуття гендерної рівності.

 Обладнання: портрети письменників, аудіо записи, картини.

 Тип уроку: інтегрований (українська література – музика), урок – літературний салон.

Форми роботи: евристична бесіда, виразне читання поезії, прослуховування музичних творів.

Епіграф:

Як рано ми вмієм кохати,

Як пізно любов цінувать

М. Луків

 ХІД УРОКУ

І. Вступне слово вчителя.

  Як надзвичайно сонце засвітило,

  Все по-новому зацвіло,

  Здається, мамо, зрозуміло:

  До мене кохання прийшло.

У ранню пору життя, як вранішнє сонце, сходить у душі кохання – трепетне, світле, що боїться розчарувань, але обнадійливе. Щаслива та людина, у житті якої воно було. А ще щасливішою є та, котра живе очікуванням свого кохання.

Для одного – це сором’язлива, боязка перша любов, а для іншого – сильна пристрасть, що заполонила все серце. І слова кохання теж звучать по-різному. Це й крик, що лунає начебто на весь світ: «Я тебе кохаю»; це й м’який ніжний шепіт: «Люблю, люблю, люблю».

Рядки кохання вічні, як і саме життя, нема й не буде їм кінця, до поки жива на землі людина. Кохання – це бажання жити.

 (К. Дуб. «Пісня про любов»)

ІІ. Актуалізація опорних знань.

 Двоє. Він і вона. Пригадайте літературні твори, що в них «зустрічаються двоє». (Петро і Наталка. І.Котляревський, «Наталка Полтавка»; Іван і Марічка. М.Коцюбинський, «Тіні забутих предків»; Шура Ясноградська і Черниш. О.Гончар, «Прапороносці»; Наталка і Григорій. І. Багряний, «Тигролови»; Ромео і Джульєтта. Шекспір, «Ромео і Джульєтта»; Ассоль і Артур Грей. О. Грін, «Пурпурові вітрила»)

 І неважливо чоловік це чи жінка! Кохання робить рівними усіх. Не зважаючи на вік, суспільне положення, норми моральної поведінки і традиції того часу чоловік і жінка у справжньому коханні самовідданні, вірні, здатні на героїчні вчинки, самопожертву.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Завдання нашого уроку ви визначите самостійно. Чого ви очікуєте від уроку?

ІV. Вивчення нового матеріалу.

1. Слово вчителя.

Вічне диво кохання… Його небесний вогонь не згасає. І ніхто не в змозі буде до кінця пояснити, що ж це таке. Індійська народна мудрість стверджує, що життя без кохання схоже на засохле дерево на кам’янистому ґрунті. Таїна кохання завжди хвилюватиме, вимагатиме свого осмислення.  Як не любов, то що це бути може?  А як любов, то що таке вона?

Українське поетичне слово може висловити все – навіть саму сутність кохання. Мабуть тому будь-яке сильне переживання людини обов’язково шукає виходу в слові. Майже всі закохані пишуть вірші.

 Прийшла любов. Непрохана й неждана.

 Я її зустріти не зумів,

 Вона до мене випливла з туману

 Моїх юнацьких несміливих слів.

 Вона прийшла, заквітчана і мила,

 І руки лагідні до мене простягла,

 І так чарівно кликала й манила,

 Такою ніжною і доброю була

 І я не знав, як жайвір в небі тане,

 Кого остерігає з висоти…

 Прийшла любов непрохана й неждана –

 Ну як мені за нею не піти.

                                (В. Симоненко, «Прийшла любов»)

 Кохання – це щастя чи горе? Кохаючи, ми знаходимо підкову на щастя чи втрачаємо її?

2. Читання новели В. Симоненка «Чорна підкова». (Розігрування за особами).

 (Уривок із новели В. Симоненка «Чорна підкова». Читають учні. Можна в особах.)

- Я не люблю тебе, - сказала дівчина, дивлячись у небо. – Ти брехав мені.

- Я не брехав тобі…

- Ти не любив мене.

Він дивився у землю й не бачив, що коїться над ним.

- Я люблю тебе, - хлопець нервово човгав черевиком по зеленому горбику і вже вибив на ньому чорну підкову. – Я люблю тебе…

- Ти просто боїшся втратити мене і залишитись самотнім.

- Дурниці! – раптом загарячився він. – Коли я став байдужим тобі, то…

Вони раптом заплакала і ледве втрималась, щоб не припасти йому до грудей.

- Я теж хочу бодай одну людину зробити щасливою, - сердито ввігнала підбор у глевку землю і прожогом кинулась геть.

- Почекай, - він рушив за нею.

Тягуче закашлявся грім, і об листя запорощали великі, мов боруб’яки, краплі. З хмар виринули двоє. Вони трималися за руки і бігли прямо під клен. Зупинилися, захекані і мокрі, щасливі, що знайшли таку густу крону.

- Дивися, підкова, - вигукнув хлопець.

Вони присіли біля чорної дуги, впаяної в зелене божевілля. І якось несподівано зустрілися їхні очі, потім руки і губи.

- Підкову знаходять на щастя, - прошепотіли її вуста.

Ті, що знаходять підкову, ніколи не думають про тих, хто її загубив.

3. Евристична бесіда.

- Що символізує підкова? (Підкова – символ щастя.)

- Чому другій парі вдалося її знайти? (Друга пара закохана, тому вона і побачила підкову, адже взаємне кохання – завжди щастя.)

- Хто на вашу думку винуватий у першій парі, дівчина чи хлопець? (Обидва, у втраті кохання завжди винуваті обидва).

4. Доповідь учня. І. Франко. Інтимна лірика.

«У коханні неминуча ідеалізація», - повторюють нам з дитинства. Той, хто кохає, бачить у коханому те, чого не бачать інші, «не засліплені коханням люди». Вони бачать вугілля, а він – алмаз, вони – «нічого особливого», а вона – чудо із чудес. Кохання окриляє людину, дає й відчуття повноти життя, навіть тоді, коли воно нерозділене.

 Як почуєш вночі край свого вікна,

 Що щось плаче і хлипає важко,

 Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

 Не дивися в той бік, моя пташко!

         Се не сирота, що без мами блука,

 Не голодний жебрак, моя зірко;

 Се розлука моя, невтишима тоска,

 Се любов моя плаче так гірко. (І. Франко, «Як почуєш вночі…»)

Для деяких жінок і чоловіків не важливо кохають їх чи ні, важливо те, що вони самі здатні відчувати такі почуття.

Тільки відчувши, тільки переживши почуття кохання, письменник може взяти на себе сміливість вдатися до його опису. Іван Франко сприймає кохання як нагороду, як вищий дар, посланий Богом. Вашій увазі уривок з повісті І. Франка «Перехресні стежки». Знайдіть слова, словосполучення, що передають неповторність першого кохання.

 «У Євгенія широко дихали груди, блищали очі, в голові фуркотіли дикі, смілі та енергійні думки; він мав те чуття, що відніс якусь важку побіду, здобув щось безмірно цінне, був в хвилину в раю і виніс відтак такий скарб, якого йому вистане на озолочення цілого, хоч би й як нещасливого життя.

І чим, властиво, він був щасливий у ту пору? Він і досі чує подих того щастя, але як воно прийшло, в чім проявляло себе, він не міг сказати».

- Які слова ви виділили? Як ви розумієте вислів «подих того щастя»?

5. Слово вчителя.

Звичайно для коханої людини хочеться віднайти якісь незвичайні, дивні слова. Та навіть сотні раз чувані слова любові закоханим здаються особливими.

Тема кохання не раз знаходила своє відображення в музичних творах. Кохання надихало Бетховена, Штрауса, Шопена на створення музичних шедеврів. Це і «Місячна соната» Бетховена і «Сентиментальний вальс» П. Чайковського, і безліч романсів. Перелік можна продовжувати й продовжувати.

Відомим твором про закоханих страв балет Сергія Прокоф’єва «Ромео та Джульєтта». Його музика яскраво розкриває основний конфлікт трагедії – зіткнення світлого кохання юних героїв з родовою ворожнечею старшого покоління.

Послухайте п’єсу з цього балету «Ромео і Джульєтта перед розлукою». (Звучить мелодія)

- Чим характеризується ця музика?

(Мелодія поступово наростає, потім повільно спадає. Здається, що от-от зазвучить голос Джульєтти. В уривку розкриваються образи Ромео і його коханої, котрі героїчно відстоюють свою любов.)

 Сонети Шекспіра надихали багатьох композиторів на створення музики до них. Надзвичайно гарними за музичними фразами є сонети Шекспіра у перекладі С. Маршака, покладені на музику М. Таравердієвим. Послухайте сонет «Люблю». Чим він схвилював вас?

6. Доповідь учня. Петрарка і Лаура.

Люди з досвідом кажуть, що кохання швидко проходить. Одні кажуть, що чоловіки вміють кохати сильніше, інші - що жінкам притаманна вірність і самопожертва. Та чи можна розділяти кохання на чоловіче чи жіноче. В коханні люди рівні… Не мають статі, не мають віку, мають тільки душу.

Старішає кохана жінка. Сивіє її волосся. Зморшки вкривають її обличчя, важкою стає хода. Але Петрарка стверджував, що й такою кохав свою Лауру. Можна заперечити, сказати, що Петрарка, засліплений своєю любов’ю, не помічав, як старіє Лаура, що її він бачив зрідка на вулиці чи в церкві. Та він помічав. Більше того, коли Лаура була молодою і він закохався в неї, то побачив її в своїй уяві постарілою, зі «збляклим ликом», і його пройняли така ніжність і біль, що не можна порівняти з жодним почуттям не лише у давній лицарській любовній ліриці, але й у його власних сонетах. Найбільше гостро він відчував, як кохав Лауру після її смерті.

Напевно, найтяжче в житті горе – втрата коханої людини. Леся Українка пережила таку біду.

7. Доповідь учня. Вірність кохання.

 Свого коханого Сергія Мержинського їй не вдалося врятувати: він помер у неї на руках.

 Все, все покинуть, до тебе полинуть,

 Мій єдиний, мій зламаний квіте.

 Все, все покинуть, з тобою загинуть,

 То було б щастя, мій загублений світе;

 Стать над тобою і кликнуть до бою

 Злую мару, що тебе забирає,

 Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

 З нами хай щастя і горе вмирає.

Ця жінка не соромилась своїх почуттів, відкрито віддавалася своєму коханню. Вона зробила усе, щоб бути зі своїм коханим. Не зважаючи на своє здоров’я, вона робить усе, щоб врятувати його… та нажаль він помирає на її руках.

Поетеса Олеся Омельченко у своїй поезії розповіла про жінку – вдову, котра втратила чоловіка під час війни.

 Любити знов? Чи ждати вороття?

 Для серця порятунку вже нема.

 Ні цим, ні тим кохання не вертають,

 Як не повернеш втрачене життя.

 І стала зрозумілою мені

 З мого села вдова стара і дивна –

 Її коханий вбитий на війні,

 Та стільки літ самотня, мов билина.

 Ні діточок, ні внуків – тільки сад.

 Та ще як зайдеш у світлицю,

 Усміхнений, красивий, яснолиций

 До вас озветься з рамки лейтенант.

 … А тітка Віра яблук принесе

 Червонобоких, рушником їх витре.

 На подив мій, неначе ждала вже

 Ще глибшим, світлим подивом освітить.

 І погляд її стане молодим,

 Й далеко десь задивиться крізь роки…

 Ні, не пробачте віхоли в мені,

 Та годі обпікати власний спокій!..

 Отак тоді посиділи удвох,

 Погомоніли про врожай, про квіти.

 І бачила, їй руки ніде діти…

 І щось у нас однакове було.

- Що вас схвилювало в цій поезії? Чи маєте ви власні життєві приклади?

(Моя знайома працювала в сільському музеї. Відкривався він лише у певні дні. Вона помітила, що у музей стала заходити старенька жінка. Експонатів ніяких не розглядала, зупинялася біля одного стенда і щось шепотіла. Знайома вирішила поговорити із старенькою. Вона запитала, чому бабуся стоїть завжди саме біля цього стенда. А та, показавши на групову фотографію, відповіла: «Так он же мій Андрій. Я приходжу сюди і розказую йому про дітей, про сусідів, новини сільські…»  Ця історія примусить защеміти й найжорстокіше серце.

 Може, в цій бабусі ви пізнали знайому вам людину? Можливо, і у вас є що розповісти про жінок, котрі втратили на війні своїх чоловіків?

- Яка на вашу думку найвизначніша риса жінки?

- Чи може такими рисами бути наділений чоловік?

 Про жіночу та чоловічу вірність у коханні написано й розказано чимало. Історії вражають і дивують глибиною почуття.

8. Слово вчителя.

Про кохання написано так багато! Багато, тому що коли це почуття з’являється, завмирає серце, тремтить душа, хочеться писати вірші й оспівувати свою любов.

Про кохання написано багато, адже це невичерпне почуття. І воно існуватиме до тих пір, поки жива на землі людина, поки б’ється її серце.

- Чи є у вас улюблені поезії про кохання?

- Може, ви маєте бажання прочитати свою?

(Учні виразно читають поезії відомих авторів та свої власні)

Зі словом «кохання» у кожного свої асоціації.

- З чим у вас асоціюється кохання у вас? Що найчастіше дарують коханим?

(Квіти. Червоні троянди – символ кохання.)

 На пероні, на люднім пероні,

 Де розлуки і зустрічі плачуть,

 Хтось розсипав троянди червоні…

 І здається, ніхто їх не бачить.

 А троянди, а троянди

 До людей пелюстками кричать:

 «Ми не квіти, ми кохання,

А кохання не можна топтать ».

V. Підсумок уроку. Оцінювання.

- Як ви розумієте зміст епіграфа до нашого уроку?

- Які музині твори про кохання ви знаєте? Назвіть їхніх авторів.

- Що вам сподобалося на уроці?

- Хто з українських поетів писав твори про кохання?

- Погляньте в записи, що їх ви зробили на початку уроку. Зачитайте їх. Скажіть,чи справдилися ваші сподівання. Чи виконали ми завдання, які ставили перед уроком?

- Що ви можете сказати про кохання чоловіків та жінок? Чи можна його розділяти? Хто, на вашу думку, кохає сильніше?

VI. Домашнє завдання (на вибір)

1 група. Написати твір-роздум на тему «Що таке кохання?».

2 група. Вивчити вірш про кохання.