Методична розробка на тему: "Фемінітиви в сучасній українській мові"

МIНIСТEРСТВO OСВIТИ I НAУКИ УКРAЇНИМAЛA AКAДEМIЯ НAУК УКРAЇНИЖИТOМИРСЬКE ТEРИТOРIAЛЬНE ВIДДIЛEННЯКОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ«ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР ЮНАЦЬКОЇ ТА ДИТЯЧОЇ ТВОРЧОСТІ» ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИФЕМІНІТИВИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Об’єкт дослідження: номінації на позначення осіб жіночої статі. Предмет дослідження:фемінітиви, історія їх появи, словотвірна й лексико-семантична структура загальних жіночих найменувань, особливості їх утворення і використання у художніх текстах.

роль фемінітивів в українській мові та способи їх утворення з подальшим аналізом прикладів. Мета дослідження: Завдання дослідження: -дослідити способи формування фемінітивів в українській мові; -виявити особливості вживання фемінітивів, визначити способи їх утворення; -проаналізувати вживання фемінітивів на основі творів О. Кобилянської та у засобах масової інформації.

Структура роботи: робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг – 40 сторінок.

Розвиток української мови – складний безперервний процес, пов’язаний з різними історичними, культурними, соціальними та іншими змінами в суспільстві. Фемінітиви як відображення історії українського жіноцтва XVI-XVII століть А досить чутливою до різноманітних мовних і позамовних змін є категорія жіночності, або фемінітивності. При відображенні діяльності жінок XVI-XVII століть фемінітиви найбільшою мірою показали сферу зайнятості жінок – господарсько-побутову. У межах власного дому, господарства жінки сприймалися перш за все як члени сім’ї та родини тому й маємо в цей період чимало назв споріднення і свояцтва, наприклад: мати, матір, матінка, братова, сестра, тітка.

Серед фемінітивів трапляється невелика кількість слів, які відтворили невід’ємну складову зайнятості жінок XVI-XVII століть – культурно-освітню діяльність. Здобуття освіти жінками того часу, особливо привілейованого стану, було обов’язковим і поширеним явищем. Вони здійснювали навчання переважно вдома, читали книги з власних бібліотек, займалися перекладанням і виданням книг, про що інформують слова на позначення жінок, які вчаться і які вчать, наприклад: вихованка, вихователька, научителька, учениця, учителька.

Значною мірою фемінітивами представлено досить поширену в XVI-XVII століттях доброчинну діяльність жінок. З метою долучитися до боротьби проти полонізації, стати в оборону православної віри, що зазнавала утиску з боку католицизму, жінки багато уваги приділяли церковно-релігійним потребам. Вони з власної волі засновували, розбудовували і фундували церкви, монастирі, а також школи, шпиталі при них, навіть віддавали церквам свої маєтки. Прикладом цього є численні назви жінок за доброчинною діяльністю, наприклад: благодетельница, добродейка, милосердниця, фундаторка.

У фемінітивах певною мірою втілилася і характерна для жінок XVI-XVII століть войовничо-військова діяльність. За нестабільних і непередбачених суспільних обставин, перебування чоловіків на військовій службі жінки самі захищали свій дім, брали на себе навіть військові обов’язки і виступали в збройних сутичках, що й ілюструють найменування жінок, наприклад: богатирка, гайдучка тощо. Загалом фемінітиви утворили обширну і семантично багату лексичну підсистему в українській мові XVI-XVII століть, яка стала відображенням історії українського жіноцтва – господарсько-побутової, культурно-освітньої, войовничо-військової, доброчинної діяльності жінок.

Лексико-семантичні групи та підгрупи фемінітивів Загальні найменування осіб чоловічої і жіночої статей – найбільш активна й динамічна категорія слів української мови. Вона швидко, безперервно й прогресивно розвивається, перебуваючи у великій залежності від позамовних чинників. Фемінітиви у дослідженнях називають по-різному: категорія «жіночість», найменування жінок (О. Земська), «назви істот жіночого роду», «назви жіночого роду» (І. Ковалик), «назви осіб жіночої статі» (Л. Родніна), «фемінативи» (А. Архангельська, З. Валюх, О. Тараненко, М. Федурко, А. Загнітко), «назви жінок» (А. Архангельська); «категорія nomina feminine», «фемінінний домінант», «фемінінний новотвір» (А. Архангельська), «фемінітиви» (М. Брус, С. Семенюк, Л. Кислюк) тощо.

Фемінні назви за семантикою поділяються на різні за обсягом групи назв, кожна з яких може поділятися на підгрупи: I. Загальні назви жінок. 1. Назви жінок за характерними ознаками: за зовнішнім виглядом (білявка, чорноброва); за фізичними якостями (кривоніжка, хвора, здорова, сліпа, зряча; за внутрішніми якостями (дочка-янгол, трудівниця, недбайлиця); за здібностями (відмінниця, невігласка); за поведінкою (білоручка, грубіянка, брехунка (брехуха), скупердяйка, манірниця, за стосунками з іншими людьми (подруга, подружка).2. Назви жінок за діяльністю: за родом діяльності (співачка, радниця, туристка, фізкультурниця); за професією (продавщиця, продавчиня, аптекарка, санітарка, різноробоча, двірничка, кравчиня, швачка); за виконанням завдань (чергова); за посадою (розм. завідувачка, директорка); за захопленнями (вегетаріанка, картярка); за певною подією в житті (ювілярка).

3. Назви жінок за родинними та сімейними стосунками: за спорідненістю та свояцтвом (мати, жінка, дружина, братова, мачуха, родичка, сестра, бабуся (бабуня)); за порядком народження (первачка); за сімейним станом (благовірна, наречена, єдиначка). 4. Назви жінок за відношенням до чоловіків: за діяльністю чоловіка (губернаторша, головиха, суддиха, диякониха, куркулиха, крамариха, лісничиха, мировиха, катиха); за діяльністю батька (гончарівна, паламарівна, суддівна, купцівна, москалівна, панівна, королівна, боярівна, гетьманівна). 5. Назви жінок за соціальним станом: за походженням (шляхтянка); за титулом (княгиня, героїня, герцогиня, графиня, дукиня, монархиня); за соціальним положенням (кріпачка, господиня, наложниця, наймичка, бурлачка); за способом життя (жебрачка, старцівна, безхатниця). 6. Назви жінок за біологічними ознаками: жінок узагалі (жінка, баба); за віком ((не)повнолітня (малолітня), стара (літня), юначка, дошкільниця, підліток, п'ятирічна); за зовнішніми рисами (маленька, довговолоса, біловолоса, золотоволоса, рудовлоса, красуня); за настроєм (тужниця, нещасна); за відношенням до народження (вагітна, поліжниця, породілля); за медичним статусом (хвора, навіжена, блаженна).

7. Назви жінок за церковно-релігійними ознаками: за віросповіданням (католичка, іновірка, язичниця); ставленням до Бога (боголюбиця); за церковно-релігійними особливостями, статусом (постриженка, черниця, грішниця). 8. Назви жінок за ситуативним станом (полонянка, утікачка, обраниця, студентка-породілля, квартирантка). 9. Назви жінок за місцем проживання (сусідка, селянка, волинянка, міщанка, тубілка, туземка, вінничанка). 10. Назви жінок за національністю чи расою (болгариня, туркеня, дружина-вірменка, українка). 11. Звертання до жінок (пані, мадам, леді, місіс, дама, панна, дівчина, жіночка, дамочка).

II. Назви самиць тварин та птахів: узагалі (самиця, самка, голубка, вовчиця, ведмедиця, ворона, пава, зайчиця (зайчиха), лосиця, моржиця, бабачиха, кізонька (коза, козуня), буйволиця, кішка (котвиця, кітка), верблюдка (верблюдиця)); за зовнішніми ознаками (орябка, беззубка, напівкровка); за особливостями поведінки (полетуха, погримуха); за темпоральними ознаками (перестрига, переярка, поденка); за місцем перебування (піщанка). III. Назви чоловіків і жінок іменниками «спільного» роду, що набувають граматичний рід відповідно до статі особи: за професійною діяльністю (листоноша, слуга, книгоноша, вишибала); за діями (роззява, незграба, діляга), за вчинками (нероба, нечема, нахаба, нікчема, ненажера, злодюга, завида), за рисами характеру (трудяга, добряка, розумака, забіяка, плакса, хитрюга, просторіка, ханжа), за зовнішніми ознаками (замазура, симпатяга, каліка, заїка, сердега, бідолаха, дохлятина, стиляга, лівша, правша), за звичками, поведінкою (єхида, ябеда, сплюха, п'яниця, п'янюга, вискочка), за станом (сирота, сиротина, волоцюга).

IV. Власні назви жінок: українські прізвища на -о та приголосний (Іваненко, Курило, Теглій, Скорик), за батьком або чоловіком (Петлюриха, Курилиха, Гулевичівна, Павленківна, Янчуківна, Іваненкова, Курилова); запозичені прізвища на голосний (Кюрі, Золя, Камю, Дідро, Дурново); зменшувально-пестливі форми імен жінок «спільного» роду (Валя, Женя, Вася, Яся, Маньок). V. Неживі поняття (команда-переможниця, фірма-підрядниця). Попри те, що сьогодні відомо багато загальних і спеціальних лінгвістичних праць з історії української мови, у яких більшою чи меншою мірою відображене минуле найменувань осіб жіночої статі, комплексного дослідження історії фемінітивів української мови (від витоків, упродовж усього писемного проміжку часу, аж дотепер) ще немає.

Особливості утворення та функціонування фемінітивів у мові

Сьогдні помітні такі основні тематичні групи фемінітивів, що поширені в українському мас-медійному дискурсі після прийняття нових правописних норм й уточнень до класифікатора професій. Назви політичних посад: премʼєрка, депутатка. Назви наукових ступенів і вчених звань: кандидатка, докторка, професорка, доцентка. Основні тенденції вживання фемінітивів у мові ЗМІ 

3. Назви керівних посад і керівних функцій: очільниця, ректорка, проректорка, завідувачка, директорка, бригадирка, менеджерка4. Номінації жінок-спортсменок: борчиня, плавчиня.5. Номінації жінок за виконуваними функціями: виборчиня, мисткиня, спадкоємиця, службовиця, адресатка, ораторка.

7. Номінації жінок за соціально-індивідуальними характеристиками: фахівчиня, ворогиня, добродійка, професіоналка. Таким чином, нові фемінітиви охоплюють сім тематичних груп: номінації жінок за керівними посадами, вченими званнями і науковими ступенями, політичними посадами і досягненнями, професіями, виконуваними функціями і родом занять, видом спорту і соціально-індивідуальними характеристиками.6. Номінації жінок за професією: парфумерка, видавчиня, викладавчиня.

ФЕМІНІТИВИ В ХУДОЖНІЙ МОВІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ Вишуканим майстром втілення фемінітивів у картини художнього твору, розкриття їх семантичної спроможності можна вважати Ольгу Кобилянську. Фемінітивами Ольга Кобилянська прагнула розкрити внутрішній і зовнішній світ жінки (її зайнятість, вмілість, стосунки, відносини, характер та ін.), прагнучи показати жінку як діяльну особу у власному й суспільному, у духовному й матеріальному житті.

На сучасному етапі суспільного й мовного прогресу категорія фемінітивності перебуває в стані активного розвитку. Ставлення суспільства до фемінітивів, їх уживання в усному й писемному мовленні є неоднозначним, однак вони все частіше з’являються в усному мовленні (диктори, ведучі заходів) та в засобах масової інформації. Пересічні користувачі мови, як правило, не надають особливого значення цьому питанню, одні з них вважають, що фемінітиви потрібно використовувати для досягнення гендерної рівності, а для інших це не має ніякого значення.

Дякую за увагу