Методична розробка на тему: «Міжпредметна консолідація історії та правознавства в умовах правового режиму воєнного стану в Україні».

      Методична розробка на тему: «Міжпредметна консолідація історії та правознавства в умовах правового режиму воєнного стану в Україні».

      Автор: Коритнюк Ярослав Олегович, юрист, учитель правознавства Одеського юридичного ліцею Одеської міської ради, учитель вищої категорії, «учитель-методист».

     Актуальність. Наша Батьківщина переживає найважчі випробування за весь період  своєї незалежності. Анексія Криму та воєнні дії на східних територіях  нашої держави, які відбувались останні 8 років, переросли в повномасштабну агресію - війну російської федерації проти України, яку ворог розпочав 24 лютого 2022 р., спрямувавши насамперед свій удар проти української державності та українського народу, маючи на меті знищення української нації, як такої, в чому вбачаються всі риси геноциду, як найбезпечнішого злочину проти людяності. 

Запропонований матеріал, який умовно поділений на 4 блоки, є прикладом міжпредметного зв’язку  історії та правознавства, коли вони фактично опинились в умовах міжпредметної консолідації.

      На шляху до Перемоги, історична наука вже вивчає і ще вивчатиме передумови та хід цієї страшної війни, історичні та юридичні факти пов’язані з нею, які вже мали і ще матимуть місце, роль Президента України-Верховного Головнокомандувача ЗСУ, інших вищих та центральних органів влади в умовах воєнних та бойових дій, нашої армії, поведінку різних прошарків суспільства як на полі бою так і тилу, де обов’язково згадають і освітян: тих тисяч з них, хто став на захист України із зброєю в руках; тих 24 тисяч, що опинились закордоном; тих 11 тисяч, що знаходяться в окупації і вчиняють опір агресору, і тих, хто вступив в колобарацію з ним; ту абсолютну більшість вчителів та викладачів (понад 90%), хто залишився в країні і продовжує в найскладніших умовах виконувати свою освітянську місію.

      Блок 1. ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ ЧАСТКОВО В САМОМУ ПИТАННІ (ТЕРМІНІ)

      Часто відповідь шукатимемо у термінах воєнного часу, їх етимології - це може бути суто історичне поняття (часто довільного характеру) або одночасно як історичне , так і юридичне (унормованого характеру), визначення якому дає законодавство. Успішне опанування та аналіз цього великого об’єму інформації потребуватиме копіткої роботи від вчителів історії над законами та підзаконними нормативно-правовими актами (НПА).

     Особливу увагу звертаю на специфіку мови юриспруденції, яка є виключно державною (українською), та одночасно це сотні і сотні філософських та спеціальних термінів іншомовного походження (грецького, латинського та ін.), історія яких сягає в далеке історичне минуле, як і саме право.   

     Особливої акцентуації потребують наші зусилля щодо протидії ворожій пропаганді. Тому звертаємо увагу на формування медіаграмотності учнів, умінь та навичок опрацьовувати юридичні джерела, які в умовах воєнного стану на уроках правознавства та історії в 9-11 класах набувають першочергової важливості. Наріжним стає розуміння учнями самих дефініцій періоду війни, які стали невід’ємною складовою нашого сьогодення з 24 лютого 2022 року, відображених як в чинному законодавстві України, так і понятійному апараті міжнародного права.  Найбільш вживаними стали: «національний спротив» (п.8,ч.1,ст.1 ЗУ «Про основи національного спротиву»),  «збройна агресія» (п.4, ст.1, ЗУ «Про оборону»), «бойові дії» (п.23, ст.1 ЗУ «Про оборону»), «державна зрада» (ст.111 ККУ), «колабораційна діяльність (фр. collaboration — «співробітництво»)» (ст.111-1 ККУ), «глорифікація (лат. glorificatio - прославлення, розхвалення)» (ст.436-1) «геноцид (грец. γένος – рід, плем'я та лат. caedo – вбиваю)» (ст.442 ККУ), «екоцид ( грец. οικος — середовище,будинок і лат. caedo — вбиваю)» (ст.441 ККУ), «найманство» (ст.447 ККУ), «репарація (лат.reparatio- відновлення)», «контрибуція (лат. contributio — загальний внесок, громадський збір коштів)» , «геополітика», «демократія», «експансія», «ідеологія», «імперія», «колоніалізм», «ксенофобія», «націоналізм», «національна держава», «нація», «політика “умиротворення”», «політична нація», «республіка», «сепаратистський рух», «тоталітаризм» та його різновиди («комунізм», «фашизм», «нацизм», «рашизм») тощо.

     У якості прикладу доречним буде безпосередньо ознайомитись з витягом із 1 розділу Особливої частини Кримінального кодексу України «Злочини проти основ національної безпеки України» та розділу 20 «Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку» (станом на вересень 2022 року), де ми знаходимо визначення частини нагальних сьогодні термінів. (ДОДАТОК 1)

      БЛОК ІІ. ЮРИСДИКЦІЇ ОРГАНІВ ВЛАДИ ПЕРІОДУ ВІЙНИ

       В умовах правового режиму воєнного стану слід згадати і звернути увагу на юрисдикції органів держави та місцевого самоврядування, які безпосередньо задіяні в обороні країни та забезпеченні функціонування економіки країни та життєдіяльності українського суспільства, їх повноваження щодо видання відповідних нормативно-правових актів ;

• вищі органи державної влади - «Президент», «Верховна Рада України», «Кабінет Міністрів України», «Верховний Суд»;
• центральні органи виконавчої влади- «Міністерство оборони», «Міністерство внутрішніх справ» та інші міністерства та відомства;
• органи влади із спеціальним статусом: «Рада національної безпеки і оборони України», «Збройні Сили України», «Генеральна прокуратура», «Служба безпеки України», «Національне антикорупційне бюро», «Державне бюро розслідувань» тощо; 
• «закон», «указ Президента», «постанова Кабінету Міністрів України», «наказ обласної державної адміністрації», «наказ профільного департамента», «наказ, розпорядження начальника військової адміністрації» тощо.

      БЛОК ІІІ. СПЕЦІАЛЬНІ ТЕРМІНИ ПЕРІОДУ ВІЙНИ

      Окремої уваги заслуговують додаткові юридичні поняття, які стали часто вживаними з причин введення воєнного стану в Україні і зміст яких розкривається в чинному законодавстві та міжнародному праві:

• «Міжнародне гуманітарне право (право війни, право збройних конфліктів», «воєнні злочини», «злочини проти людяності»;  «Міжнародний кримінальний суд» (Нідерланди, Гаага) тощо;
• «правовий режим воєнного стан», «стан війни», «Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України», «Ставка Верховного Головнокомандувача», «Генеральний штаб ЗСУ», «військово-політичне керівництво ЗСУ», «Головнокомандувач ЗСУ»;
• «військове командування», «військова адміністрація», «трудова повинність»;
• «примусове вилучення майна або реквізиція», «комендантська година», «спеціальний режим світломаскування», «повітряна тривога», «особливий режим в’їзду і виїзду», «обмеження свобод пересування» та інші обмеження прав і свобод людини і громадянина; «військово-квартирна повинність», «евакуація», «примусове оселення або інтернування»,  «етапування», тощо;
• «оборона України», «бойовий імунітет», «воєнні дії» (не слід плутати з бойовими), «територіальна оборона»;
• «внутрішньо переміщені особи», «тимчасовий захист», «шукач притулку або біженець» (українці за кордоном) тощо.

      Як приклад,  порівняємо зміст термінів з міжнародного права «тимчасовий захист» та «шукач притулку або біженець», які в нашій ситуації  стосуються людей,  які залишили Україну, рятуючись від війни, в період після початку повномаштабного вторгнення агресора. (ДОДАТОК 2)

БЛОК ІУ. ЗАКОНОДАВСТВО ПЕРІОДУ ВІЙНИ

Нижче пропонується перелік НПА, які сприятимуть в засвоєнні

запропонованого матеріалу (одні з них були прийняті понад тридцять років тому, інші вже в умовах повномаштабної війни):

- Конституція України: п.9, 31ст.85; п.19, 20 ст.106;

- Закон України «Про Регламент Верховниї Ради України (ст.189-191) (2010);

- Закони України: «Про оборону України» (ст.1,4,18) (1991), «Про правовий режим воєнного стану» (2015), «Про Збройні сили України» (1991), «Про основи національного спротиву» (2021), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів  України щодо забезпечення відповідальності осіб, які здійснювали колабораційну діяльність» (2022, зміни внесені до), Кодекс цивільного захисту (2012);

- Укази Президента України: від 24.02.22 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні»; від 17.05.22 №341/2022 та 12.08.22 №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» (відповідні Закони України про затвердження цих Указів Президента);

- Закони України: «Про забезпечення прав свобод внутрішньо переміщених осіб» (2014, стосується громадян України та інших осіб, які законно перебувають на території нашої держави);

 - Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки"(2015);

- Кримінальний кодекс України, Кодекс цивільного захисту України,  Цивільний кодекс України, інші НПА, міжнародно-правові акти періоду війни.

ДОДАТОК 1 (до Блоку 1. ВІДПОВІДЬ НА ПИТАННЯ ЧАСТКОВО В САМОМУ ПИТАННІ (ТЕРМІНІ).

Витяг з Кримінального кодексу України

Стаття 111. Державна зрада

1. Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, -

карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

2. Ті самі діяння, вчинені в умовах воєнного стану, -

караються позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацію майна.

3. Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.

Стаття 111^-1. Колабораційна діяльність

1. Публічне заперечення громадянином України здійснення збройної агресії проти України, встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України або публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України на тимчасово окуповані території України -

караються позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

2. Добровільне зайняття громадянином України посади, не пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, -

карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Здійснення громадянином України пропаганди у закладах освіти незалежно від типів та форм власності з метою сприяння здійсненню збройної агресії проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території України, уникненню відповідальності за здійснення державою-агресором збройної агресії проти України, а також дії громадян України, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладах освіти, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років.

4. Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, -

караються штрафом до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна.

5. Добровільне зайняття громадянином України посади, пов’язаної з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора, або добровільне обрання до таких органів, а також участь в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території або публічні заклики до проведення таких незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

6. Організація та проведення заходів політичного характеру, здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та/або його окупаційною адміністрацією, спрямованих на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації чи збройних формувань та/або на уникнення нею відповідальності за збройну агресію проти України, за відсутності ознак державної зради, активна участь у таких заходах -

караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

7. Добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових або правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території, а також добровільна участь громадянина України в незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях, створених на тимчасово окупованій території, та/або в збройних формуваннях держави-агресора чи надання таким формуванням допомоги у веденні бойових дій проти Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізовувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, -

караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

8. Вчинення особами, зазначеними у частинах п’ятій - сьомій цієї статті, дій або прийняття рішень, що призвели до загибелі людей або настання інших тяжких наслідків, -

карається позбавленням волі на строк п’ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Примітка. 1. У частині першій цієї статті публічним вважається поширення закликів або висловлення заперечення до невизначеного кола осіб, зокрема у мережі Інтернет або за допомогою засобів масової інформації.

2. У частині шостій цієї статті під заходами політичного характеру розуміються з’їзди, збори, мітинги, походи, демонстрації, конференції, круглі столи тощо.

3. У частині шостій цієї статті під здійсненням інформаційної діяльності розуміється створення, збирання, одержання, зберігання, використання та поширення відповідної інформації.

4. Тяжкими наслідками у частині восьмій цієї статті вважається шкода, що в одну тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Стаття 111^-2. Пособництво державі-агресору

1. Умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, іноземцем чи особою без громадянства, за винятком громадян держави-агресора, з метою завдання шкоди Україні шляхом: реалізації чи підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора; добровільного збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та/або окупаційній адміністрації держави-агресора -

караються позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п’ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 436^-1. Виготовлення, поширення комуністичної, нацистської символіки та пропаганда комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів

1. Виготовлення, поширення, а також публічне використання символіки комуністичного, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів, у тому числі у вигляді сувенірної продукції, публічне виконання гімнів СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік або їх фрагментів на всій території України, крім випадків, передбачених ч.2, ч.3 статті 4 Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки", -

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.

2. Ті самі дії, вчинені особою, яка є представником влади, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

Стаття 436^-2. Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників

1. Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, -

караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Виготовлення, поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, розпочатої у 2014 році, у тому числі шляхом представлення збройної агресії Російської Федерації проти України як внутрішнього громадянського конфлікту, виправдовування, визнання правомірною, заперечення тимчасової окупації частини території України, а також глорифікація осіб, які здійснювали збройну агресію Російської Федерації проти України, розпочату у 2014 році, представників збройних формувань Російської Федерації, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також представників окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та представників підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України, -

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою, або вчинені повторно, або організованою групою, або з використанням засобів масової інформації, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

      Стаття 442. Геноцид

      1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, -

      карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

      2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закликами до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів -

      караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п'яти років.

ДОДАТОК 2. (до Блоку 3. СПЕЦІАЛЬНІ ТЕРМІНИ ПЕРІОДУ ВІЙНИ)

Матеріали відкритого доступу з інтернету (liga.ligazakon.net) «Тимчасовий захист чи статус біженця»: в чому принципова різниця»

      Перш за все, тим хто залишає територію України варто знати, що тимчасовий захист та статус біженця є різними правовими категоріями, які мають різні юридичні наслідки.  Тимчасовий захист та біженство мають різне нормативне регулювання, різний порядок отримання та позбавлення, різне коло осіб і сфери застосування та в певній мірі схожі права, які надає кожен статус. Головна різниця в тому, що статус біженця - це індивідуальне, гарантоване міжнародними конвенціями право, тоді як право на тимчасовий захист є колективним, не передбачає звернення з індивідуальними заявами та проходження адміністративної процедури її розгляду.

      Тимчасовий захист. Головним документом, який регулює питання надання тимчасового захисту є Директива ЄС 2001/55/ЕС про тимчасовий захист, яка була прийнята в ЄС ще 20.07.2001 для забезпечення мінімальних стандартів надання тимчасового захисту у випадках масового напливу переміщених осіб. Проте вперше Директиву було активовано Рішенням Ради ЄС 2022/382 від 04.03.2022 саме для українців. І таке рішення беззаперечно можна назвати безпрецедентним в історії ЄС.

      Головна мета Директиви полягає у послабленні тиску на національні системи надання прихистку та забезпечення переміщених осіб на території держав-членів ЄС такими гармонізованими правами як право на проживання, медичну допомогу і освіту, доступ до ринку праці та житла та ін.

      При цьому поняття тимчасового захисту є винятковими тимчасовими та негайними мірами, які застосовуються при масовому напливі людей, які тікають з зони збройного конфлікту, направленими на забезпечення швидкого та відносно спрощеного механізму колективного захисту осіб, які потребують такого захисту, гарантуючи їм дозвіл на проживання та інші соціальні права.

      Право на отримання тимчасового захисту мають (1) громадяни України та члени їх сімей, переміщені 24.02.2022 та пізніше; (2) особи без громадянства, громадяни третіх країн, які мали в Україні статус біженця, або еквівалентний захист та члени їх сімей, переміщені 24.02.2022 та пізніше; (3) громадяни третіх країн, які на законних підставах проживали в Україні до 24.02.2022, зокрема на підставі чинного дозволу на постійне проживання, та наразі не можуть повернутись до країни свого громадянства (наприклад, білоруси). Кожна держава-член ЄС на свій розсуд може надавати тимчасовий захист особам, які не підпадають під вказані категорії. Зокрема, в першу чергу мова йде про громадян України, які виїхали до ЄС до 24.02.2022 з різних причин (відпустка, відрядження, або ж тікаючи від можливої війни).

      Згідно з Директивою 2001/55/ЕС термін тимчасового захисту становить один рік (до 04.03.2023) та двічі може бути автоматично подовжений на шість місяців, якщо не зникнуть причини надання такого захисту, але максимум до одного року (до 04.03.2024). При цьому Єврокомісія може запропонувати або продовження терміну ще на рік (до 04.03.2025), або ж припинення тимчасового захисту у разі покращення ситуації в Україні, що означитиме можливість безпечного повернення її громадян.

      При перетині кордону держави-члена ЄС, державні органи відповідної країни повинні повідомити особу про її право на отримання тимчасового захисту. Процес отримання такого статусу є досить швидким та максимально спрощеним. Зокрема в Польщі цей процес включає подачу запиту на отримання дозволу на проживання та реєстрацію даних особи, яка звернулась за відповідним захистом, а в Німеччині - реєстрацію особи в управлінні у справах біженців, отримання дозволу на проживання та реєстрацію в службах соціального захисту В різних державах ЄС питаннями тимчасового захисту займаються різні органи (наприклад, адміністрації гмінни у Польщі, органи поліції в Італії, державне управління у справах біженців - в Німеччині, міграційна служба - в Португалії).

      Процедура отримання тимчасового захисту є швидкою, а права, які вона гарантує, надаються особі одразу з моменту звернення, на відміну від тривалої процедури оформлення статусу біженця, і є оптимальною для особи, яка планує повернутись до України.

      Надання тимчасового захисту не означає автоматичне отримання статусу біженця. В той же час особа, яка отримала тимчасовий захист не позбавлена права отримати статус біженця в порядку, встановленому законодавством держави її перебування.

      Статус біженця. Головними міжнародними документами, які регулюють питання біженства є Женевська конвенція про статус біженців 1951 р., Нью - Йоркський протокол 1967 р. та Дублінська конвенція 1990 р. Відповідно до положень Конвенції про статус біженців 1951 р., біженцем є особа, яка через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань. Дублінська конвенція 1990 р. в свою чергу закріпила, що особа, може клопотати про отримання статусу біженця виключно в першій безпечній країні, кордони якої вона перетнула. Враховуючи, закрите авіасполучення на території України, просити притулку особа може виключно в тих державах, які межують з Україною. Якщо ж особа перетне кордони кількох країн і попросить притулку у країні, яка не межує з Україною, її буде депортовано до держави, кордони якої з Україною вона перетнула вперше.

Тож, головна принципова різниця між тимчасовим захистом та статусом біженця полягає в тому, що статус біженця - це індивідуальне право особи на міжнародний захист, яке надається після проходження тривалої адміністративної процедури, яка має свої особливості.

      За отриманням статусу біженця може звернутись особа, яка: (1) має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, релігії, громадянства, політичних поглядів; (2) знаходиться за межами країни своєї національної належності; (3) не в змозі, або не бажає користуватися захистом своєї країни; або особа, яка (1) не має громадянства; (2) знаходиться за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій; (3) не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок побоювань переслідування.

      Статус біженця гарантує право безстрокового проживання на території відповідної держави, а строк на який видається посвідчення біженця відрізняється в різних країнах, хоча передбачає право поновлення на аналогічний строк. Статус біженця може бути відкликаний одразу, коли з'являються докази, які вказують на те, що є підстави для його перегляду.

      Кожна держава самостійно встановлює на законодавчому рівні адміністративну процедуру отримання статусу біженця та систему органів, відповідальних за прийняття рішення про надання статусу біженця (наприклад, у Польщі така заява подається через прикордонну службу). Отримання статусу біженця передбачає проходження досить тривалої адміністративної процедури (від 6-ти місяців), яка розпочинається зі звернення особи з заявою про отримання статусу біженця до компетентного органу виключно тієї держави, кордон якої вона вперше перетнула. В кожній державі ЄС процедура розгляду заяви має свої особливості, як то, наприклад, вилучення паспорту особи до закінчення 6-ти місячного строку розгляду заяви, заборона працевлаштування протягом цього строку, заборона покидати державу перебування, а інколи і зовсім - тримання під вартою, якщо неможливо встановити достовірну інформацію про особу.

      На які міри захисту можна розраховувати особам, які залишили Україну в цей буремний час?

      Згідно з Директивою 2001/55/ЕС в рамках тимчасового захисту особа отримує: право на проживання в країні, в якій вона звернулась за тимчасовим захистом; доступ до праці, який можна отримати одразу з моменту звернення за отриманням захисту; доступ до житла; медичну допомогу; соціальну допомогу; доступ до освіти дітям та підліткам. Важливо знати, що перелічені права надаються особі хоч і на весь період дії тимчасового статусу, але тільки на території держави-члена ЄС, в якому отримано такий статус.

      Статус біженця передбачає досить схоже коло прав, але головна різниця в тому, що не всі права стають доступними особі, яка перетнула кордон з моменту звернення з заявою про отримання статусу біженця. Так особі з відповідним статусом надається: житло (як правило, це спальне місце в центрі для біженців); безкоштовне харчування; медична допомога (обмежена); безкоштовний проїзд у громадському транспорті тощо. Але головною особливістю при зверненні за отриманням статусу біженця є те, що протягом 6 місяців особа не може працевлаштовуватись, поки йде розгляд її заяви про надання статусу біженця, навіть, якщо до цього часу особа жила та працювала в цій державі.

     Тож з метою отримання доступу до всіх соціальних прав, які пропонують держави ЄС, краще звернутись за отриманням тимчасового захисту. В такому разі всі права та міри захисту будуть надані особі негайно, на відміну від заявника на отримання статусу біженця, який зможе скористатись більшою частиною прав тільки після отримання відповідного статусу, а отже - не раніше ніж через кілька місяців.

      Підведемо підсумки розглянутого порівняння двох статусів.

      При перетині кордону держави-члена ЄС, державні органи відповідної країни повинні повідомити особу про її право на отримання тимчасового захисту. Головне, в поспіху та паніці на переплутати, та замість тимчасового захисту не попросити статус біженця (якщо звісно особа не має такого наміру). Так в Польщі (яка наразі є найбільшим осередком наших громадян) заява про статус біженця подається через прикордонну службу. Тож є ризик, що при перетині особою кордону, у поспіху можна попросити не тимчасовий захист, а статус біженця, який має свої, не зовсім "приємні" особливості, на відміну від тимчасового захисту.

      Головне, потрібно пам'ятати:

      1) Тимчасовий захист можна отримати в будь-якій державі ЄС (крім Данії), тоді як статус біженця - тільки в тій державі, кордон якої особа перетнула вперше. Тобто на сьогодні - це сусідні з Україною держави.

      2) Працевлаштування для осіб, які попросили тимчасового захисту можливе з моменту звернення з відповідним запитом, тоді як для осіб, які звернулись за отриманням статусу біженця, недоступною є опція працевлаштування протягом 6 місяців з моменту подання заяви.

      3) Отримавші тимчасовий захист особи можуть безперешкодно в будь-який час повернутись до держави громадянства, а також подорожувати державами ЄС протягом 90 днів. Особі, яка звернулась за отриманням статусу біженця заборонено протягом 6-ти місяців, поки розглядається її заява перетинати кордон держави перебування.

      4) При зверненні за отриманням статусу біженця, особа вимушена бути здати свій паспорт допоки не буде прийнято рішення про отримання статусу біженця. При тимчасовому захисті - паспорт не вилучається.

      Щоб визначитись, який саме статус в державі перебування особа планує отримати, необхідно дати відповідь на запитання: яка мета отримання такого статусу- повернутись в Україну чи вже будувати своє майбутнє в іншій країні.