Методична розробка «Професійний розвиток педагога як складова його творчої індивідуальності»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА НА ТЕМУ:

«Професійний розвиток педагога як складова його творчої   індивідуальності»

 

Викладач вищої категорії

Державного професійно-технічного навчального

закладу «Одеський професійний ліцей

технологій та дизайну»

Загрибельна Наталія Володимирівна

 

 

У даній методичній розробці порушено проблему професійного розвитку педагога як складової частини його творчої індивідуальності. Підкреслено, що термін «професійний розвиток» учителя відноситься до міждисциплінарних понять в різних областях знань. В роботі виокремлено суттєві складові  професійного розвитку педагога.

Ключові слова: професійний розвиток, самоосвіта, професійне зростання, саморозвиток, самовиховання, етика, творча індивідуальність.

Творчий характер педагогічної діяльності вимагає від учителя постійного розвитку. Професія вчителя – одна з тих, яка змушує людину весь час зростати, змінюватися відповідно до нових соціальних вимог, відповідно до нових запитів суспільства, учнів, кожне наступне покоління яких привносить нові цінності, традиції, норми спілкування. Учитель не може дозволити собі «зупинитися» на тому етапі розвитку та освіти, який він отримав в процесі професійної підготовки. Професійна освіта – це лише важлива і значуща основа, платформа для подальшого професійного становлення і зростання педагога.

Давно відомо, що професія здатна не тільки розвивати особистість, але і деформувати її, приводити до різних негативних змін. Особливо гостро ця проблема стоїть в професіях типу «людина – людина», де найбільш часто спостерігаються такі явища, як емоційне вигорання та професійні деформації.

Щоб досягти вершин педагогічної діяльності, не втратити до неї інтерес, відчувати внутрішнє задоволення від виконуваної роботи, вчитель повинен постійно працювати над собою.

1. Професійне зростання вчителя

Професійне зростання спрямоване на реалізацію педагогом себе як особистості. Прагнення до самовдосконалення, самоосвіта є важливими чинниками професійного зростання вчителя, що забезпечують розширення його творчих можливостей, пізнавальних інтересів та формування творчої індивідуальності.

Важливе значення для професійного зростання вчителя мають:

1. Оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідною роботою. Унаслідок ознайомлення з діяльністю кращих педагогів та її аналізу вчитель глибше осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен учинок дитини, знаходити причини конфліктів і способи їх розв'язання.

2. Систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання; зустрічі з новаторами; участь у роботі методичних об'єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань тощо.

3. Ознайомлення з педагогічною пресою, радіо, телебаченням, Інтернетом. Вони швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти та навчально-виховному процесі, ознайомлюють із досвідом педагогів-новаторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різноманітних зустрічей, конференцій тощо.

4. Ознайомлення із національною системою виховання, що втілює виховну мудрість українського народу, його кращих учених, прогресивні традиції українців у родинному вихованні, виховне значення українських народних звичаїв, традицій, свят, обрядів.

Якщо педагог буде мати професійну свободу, то можлива буде ефективна організація процесу професійного зростання вчителя, що є своєрідним пошуком свого шляху, набуття власного "голосу", власного "почерку". Людина, що володіє свободою самовираження, уміє керувати власним розвитком, може спрямувати свої творчі сили на пошук нових шляхів навчання і виховання учнів.

Учителю необхідно знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі внутрішній стрижень особистісного зростання, яке є неодмінною умовою досягнення професіоналізму.

Професійна діяльність неодмінно супроводжується змінами в структурі особистості педагога: відбувається посилення та інтенсивний розвиток якостей, що сприяють успішному здійсненню діяльності, а також придушуються і навіть руйнуються структури, що не беруть участі в цьому процесі. Позитивний вплив професії на особистість учителя виявляється у формуванні професійної самосвідомості, педагогічної спрямованості, педагогічного мислення, у розвитку професійно важливих якостей, оволодінні педагогічним досвідом тощо. Проте вплив професії на особистість може мати деякі негативні прояви, наприклад різке загострення небажаних особистісних якостей, "огрубіння" і винесення назовні стереотипів поведінки, мислення, спілкування. Усе це спричиняє ускладнення у взаємодії з іншими людьми і робить поведінку таких людей неадекватною ситуаціям.  Ідеться мова про професійні деформації особистості.

Професійні деформації (лат. deforma - перекручую, спотворюю) - деструктивні зміни особистості в процесі професійної діяльності.

Отже, професійний розвиток - це не тільки зростання та вдосконалення, а й руйнування та професійні деструкції, які характеризуються як зміни психологічної структури особистості в процесі педагогічної діяльності.

Професійні деформації мають такі ознаки: - авторитарність (франц. autoritaire - владний), яка виявляється в централізації всього навчально-виховного процесу, використанні повчального стилю спілкування; домінантність, консерватизм, догматизм;

- емоційна індиферентність (лат. indifferens - байдужий), яка характеризується емоційною сухістю і байдужістю до учнів;

- експансіонізм (лат. expansio - розширення), що виявляється в перебільшенні значення дисципліни;

- поведінковий трансфер (лат. transfero - переношу, переміщую), який реалізується в прояві ознак рольової поведінки, характерної для учнів;

- самовпевненість, прямолінійність, низька критичність мислення;

- відсутність комунікативної гнучкості;

- орієнтація на соціальне схвалення та ін.

 Професійні деформації заважають учителю в роботі з учнями. Особливо чутливі до них важковиховувані учні. Саме вони переважно потрапляють під "гарячу руку" педагога й вислуховують нескінченні нотації. Вони прагнуть до самостійності, а педагогу здається, що краще їх застерігати від поганого вчинку, спокус. Так збільшується прірва непорозуміння, несприйняття позицій одне одного, назріває конфлікт.

Сприятливим періодом для виникнення професійних деформацій є професійна криза.

Професійна криза - глибока невдоволеність від своєї діяльності, її результатів, відчуття власної неспроможності, нездатність до самореалізації, невідповідність задумів.

Зміни поведінки під час професійної кризи є відповіддю на складність завдань, розв'язання яких спричиняє поведінкові реакції, які закріплюються, перетворюються на стереотипи, загострюють певні особистісні якості.

У педагогічній діяльності вчителя виокремлюють такі типи професійних криз:

1) криза адаптації до професії, яку переживає кожен четвертий учитель на початку професійного шляху (24- 25 років);

2) криза рутинності роботи, яка зачіпляє учителів, які працюють у школі 10-15 років (32-33 роки);

3) криза вчителя з високим досвідом роботи (42- 43 роки).

Кризи настають найчастіше під час переходу від однієї стадії професійного становлення до іншої. Вони є закономірним явищем і постають як різкі зміни вектора професійного розвитку особистості педагога; або призводять до особистісної і професійної дезадаптації, або зумовлюють перехід на вищий рівень професіоналізму.

Конструктивний варіант розв'язання кризової ситуації передбачає вироблення вчителем нової стратегії життя, професійної діяльності, переосмислення, ревізію і корекцію ним своєї особистісно-професійної позиції, прийняття дійсності такою, якою вона є, відкриття в собі нових можливостей для самореалізації, підвищення професійної кваліфікації.

Найпоширенішим засобом профілактики цього явища є безперервна психолого-педагогічна освіта вчителя, підвищення його кваліфікації. Знання, здобуті під час навчання, швидко застарівають. У зарубіжній літературі фігурує навіть одиниця застарілості знань фахівця - т. зв. період напіврозпаду компетентності. У цьому разі цей термін, запозичений з ядерної фізики, означає тривалість часу після закінчення вищого навчального закладу, коли внаслідок застарілості набутих знань компетентність фахівця знижується на 50%.

Самоосвіта сприяє формуванню індивідуального стилю педагогічної діяльності, допомагає в осмисленні педагогічного досвіду і власної самостійної праці, є засобом самопізнання і самовдосконалення, шляхом педагогічного розвитку.

Одним із сучасних методів професійного самовдосконалення є метод "портфоліо" - опис роботи з аналізом її ефективності, найбільш вдалі методичні розробки, приклади творчих робіт учнів тощо. Він може містити також документи, які фіксують професійний розвиток (дипломи, грамоти, подяки, характеристики та ін.), наукові, творчі роботи, власні статті, статті відомих науковців, які висвітлюють особливості тієї проблеми, над якою працює власник портфоліо, психологічні дослідження, конспекти уроків, виховних заходів. Метод "портфоліо" допомагає вчителю не тільки систематизувати педагогічний досвід, накопичені знання, а й дати об'єктивну оцінку власному професійному рівню. Матеріали портфоліо можна упорядкувати за напрямами педагогічної діяльності, інтересами, обраною науковою проблемою, роками роботи тощо. Основою роботи над портфоліо є відображення професійного шляху, поглядів і планів учителя.

Для того щоб наблизити свій реальний образ до ідеалу, потрібно вміти керувати власним розвитком. Насамперед це означає уміння взяти на себе відповідальність за власне життя і професійну діяльність, вибудувати таку професійну освітню стратегію, яка б враховувала індивідуальні особливості, можливості, запити, задовольняла потребу в освіті, підвищенні кваліфікації в обраній сфері, інтелектуальному, фізичному, духовному розвитку. А це все передбачає оволодіння навичками самоорганізації і саморегуляції. У самоорганізації виявляється психологічна готовність до педагогічної діяльності, у саморегуляції - свідоме управління своєю поведінкою, психікою, енергетичним потенціалом, контроль над емоціями, збереження здатності критично мислити і розв'язувати складні проблеми.

Отже, основними шляхами професійного розвитку є професійне навчання, розвиток кар'єри і самоосвіта педагога. Професійний розвиток веде до принципово нового способу життєдіяльності вчителя - творчої самореалізації в професії, яка дає змогу виявити свої індивідуальні і професійні можливості. Найкоротша формула професійної діяльності педагога - постійна праця, творчість, гармонія знань, почуттів і поведінки.

2.                Самоосвіта викладача

Суб’єктом передачі основ самоосвітньої діяльності для молодого покоління є вчитель. Кваліфіковане керування самоосвітою та навчання своїх вихованців продуктивним способам її здійснення можливе за умови володіння самим педагогом засобами самоосвіти. Таким чином, однією з актуальних проблем педагогічної науки та практики є визначення сучасних підходів до самоосвітньої діяльності вчителя.

Самоосвіта – це вид пізнавальної діяльності, яка характеризується активністю, самостійністю, добровільністю та спрямованістю на вдосконалення розумових здібностей, формування культури розумової праці.

Сутність, структуру та зміст самоосвіти обґрунтовано у працях багатьох педагогів та психологів. Н. В. Бухлова пропонує розглядати самоосвітню діяльність як сукупність декількох "само": самооцінка – вміння оцінювати свої можливості; самооблік – вміння брати до уваги наявність своїх якостей; самовизначення – вміння вибирати своє місце в житті, в суспільстві, усвідомити свої інтереси; самоорганізація – вміння знайти джерело пізнання й адекватні своїм можливостям форми самоосвіти, планувати, організовувати робоче місце та діяльність; самореалізація - реалізація особистістю своїх можливостей; самокритичність – вміння критично оцінювати переваги та недоліки власної роботи; самоконтроль – здатність контролювати свою діяльність; саморозвиток – результат самоосвіти.

Шляхом досконалої організації самоосвітньої діяльності постійно удосконалюється професійна майстерність вчителя і, як наслідок, формується авторитет педагога серед учнів, батьків, колег. Творчо працюючий педагог сам створює свій особистий імідж.

У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:

•                               Принцип цілісності (системність самоосвітньої діяльності).
•                               Принцип діяльності (практична спрямованість роботи).
•                               Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
•                               Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
•                               Принцип самореалізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Освітою називається процес засвоєння систематизованих знань, умінь та навичок, спрямованих на формування світогляду або процес та результат завершеного навчання.

На основі узагальнення наявного понятійного загалу самоосвітою називається такий специфічний вид діяльності, в ході якої завдяки самостійному визначенню цілей особистість задовольняє власні пізнавальні потреби або вдосконалює власні здібності, якості та властивості.

Поняття самоосвіти у різних вчених визначається по-різному:

•                               форма отримання та поглиблення знань (Г. Б. Бичкова, С. Лебедєв);
•                               процес розвитку інтелектуальних якостей та розумових здібностей (О. І. Кочетов);
•                               вид пізнавальної діяльності (І. Ф. Гончаров, Н. В. Косенко, П. Г. Пшебильський);
•                               засіб саморозвитку творчої особистості, керування її розумовою діяльністю (Л. І. Рувiнський).

Враховуючи психологічний та педагогічний аспекти вирішення проблеми, специфіку самоосвіти, можна зробити такі висновки:

а) Самоосвіта є результатом освіти і обов’язковою умовою ефективності останньої.

Взаємозв’язок процесів освіти і самоосвіти зумовлений тим, що:

•                               самоосвіта сприяє накопиченню знань, формуванню інтелекту, розвитку розумових сил та здібностей;
•                               самоосвіта є інформативним процесом, є складовою розумового самовиховання, завдяки якому виробляються якості, необхідні для успішного оволодіння знаннями;

б) Самоосвіту не можна ототожнювати з самостійною роботою, тому що самоосвіта є цілеспрямованим добровільним удосконаленням особистості в сфері науки, культури за допомогою самостійної та науково-дослідницької діяльності. Таким чином, самостійна робота є одним із засобів самоосвіти. Зрозуміло, що самоосвіта має як позитивні та і негативні риси.

Ще древні казали: "Ми можемо стільки, скільки ми знаємо", - тому кожен вчитель повинен удосконалюватись, адже процес розвитку суспільства, різноманітних новітніх технологій знаходиться у постійному русі і тому, звичайно, кожному педагогу потрібно теж рухатись у ногу з часом.

3. Професійний саморозвиток педагога

Майстерність педагога доцільно розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності, як вияв творчої активності особистості вчителя. Педагогічна майстерність - це комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлективній основі. До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка; педагогічна майстерність у структурі особистості - це система, здатна до самоорганізації.

 Концепція педагогічної освіти України визначила своєю метою «формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини і зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах освіти різного типу». Тому особливого значення в наш час набуває проблема самоосвіти вчителів, спрямована саме на їхній професійний саморозвиток.   

Поняття «професійний саморозвиток» є центральним у педагогічній психології і визначається як складний інволюційно-еволюційний поступ, у ході якого відбуваються прогресивні й регресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині.

За Л.С. Виготським, «розвиток є неперервним процесом саморуху, що характеризується передусім постійним виникненням утворенням нового, чого не було на попередніх етапах».

Професійний розвиток педагогічного працівника - це свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійної компетентності й розвитку професійно значущих якостей відповідно до зовнішніх соціальних вимог, умов професійної діяльності та власної програми розвитку.

Не існує меж професійного саморозвитку, оскільки цей процес динамічний, діалектичний і зумовлений новими цілями й вимогами, які з'являються відповідно до змін стандартів професійної діяльності, ідеальних уявлень про сенс, зміст, форми і методи професійної діяльності.

         У психолого-педагогічній літературі виділяють два напрями саморозвитку особистості - самовиховання (виховання  волі, якостей, рис характеру, певної поведінки) та самоосвіта (розумове виховання, інтелектуальне зростання, накопичення знань). Самоосвітня діяльність учителя передбачає не лише накопичення нової інформації, а й системне осмислення цієї інформації, її інтеграцію з наявними знаннями. Потреби в самоосвіті у кожного педагога свої, специфічні, оскільки на них впливають різні фактори, а саме: особистість учителя, його інтереси, наукова і педагогічна підготовка, загальноосвітній і культурний рівень; власна педагогічна робота і її результати, оцінка його роботи іншими суб'єктами навчального процесу.

        Сучасним учням потрібен, по-перше, вчитель-професіонал, який є творчою особистістю, здатною до самонавчання упродовж життя, самовдосконалення і саморозвитку; по-друге, вчитель-дослідник, який постійно шукає, аналізує, пробує найраціональніші шляхи, умови, методи, засоби, форми ефективного вирішення конкретних завдань виховання, освіти і навчання. Вчитель-майстер, вчитель-професіонал відрізняється від рядового вчителя високими морально-духовно-етичними якостями. Характер поведінки, дій та вчинків розкриває характерологічну суть майстерності вчителя-новатора. Думки та погляди відрізняються своєю прогресивністю, націленістю на майбутнє. Критерієм професійної майстерності вчителя є з одного боку: доцільність (за спрямованістю); продуктивність (за результатами); діалогічність (характер стосунків з учнями); оптимальність (у виборі засобів); творчість (за змістом). А з іншого боку характеристиками професійної майстерності буде результат всіх даних процесів: професіне самовизначення; професійна орієнтація; професійна діяльність; професійна активність; професійна компетентність; професійний досвід.

Щоб учитель діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і корегуючи засоби з орієнтацією на мету (формування професійної культури), він повинен мати певні властивості, риси, рівень розвитку, забезпечити професійний саморозвиток, а через нього і професійну культуру.

Свідомий, творчий учитель завжди займається самоосвітньою діяльністю для розвитку у себе навичок: контролю за своїм психічним станом, вчинками; швидкого оцінювання ситуації; аналізу своїх дій та діяльності учнів; спілкування та обробки інформації; організації будь-якого педагогічного процесу. Головним критерієм підвищення індексу професійної майстерності є процес професійного самовдосконалення. Самовдосконалення є одним із головних факторів формування професійної культури педагога. Вчитель-професіонал ніколи не може бути задоволений рівнем свого професійного зростання та розвитку. Якщо вчитель задовольняється мірою свого розвитку і перестає вдосконалюватися - він "помирає" як вчитель, він припиняє своє професійне зростання.                                                

Учитель – це покликання і заклик до безперервного творчого саморозвитку. Здатність вчителя здійснювати навчання й виховання, тобто сприяти становленню особистості дитини, її громадянської активності, творчого потенціалу потребує, у першу чергу, постійного самовдосконалення педагога і буде розвиватись лише за умови, коли він сам буде прагнути розвивати у себе особистісну й професійну зрілість, яка найбільш продуктивно може бути розкрита при включенні вчителя, молодого або вже навченого досвідом, у інноваційну діяльність.

Саме творче включення у інноваційну діяльність значно впливає на особистісно-професійне становлення, якщо:

•                               реалізується забезпечення інформованості про суть та механізми інновацій, про особистісно-професійний саморозвиток й оволодіння особистісно-значущіми засобами цього саморозвитку;
•                               здійснюється підтримка самостійного включення вчителя у активну творчу діяльність з перетворення педагогічної дійсності й самого себе;
•                               реалізується ідея орієнтації внутрішньошкільного врядування на особистісно-професійний саморозвиток вчителя.

4.  Професійне самовиховання

Одним з необхідних чинників професійного росту є самовиховання. У процесі професійного самовиховання вчитель має відчути свободу самовираження. Учительську діяльність не можна регламентувати і втиснути у рамки інструкцій.

Самовиховання - це систематична і свідома діяльність людини, спрямована на саморозвиток і формування своєї базової культури. Самовиховання покликане зміцнити і розвинути здатність до добровільного виконання зобов'язань, як особистих, так і заснованих на вимогах колективу, формувати моральні почуття, необхідні звички поведінки, вольові якості. Самовиховання - складова частина і результат виховання і всього процесу розвитку особистості.

Робота над собою починається з усвідомлення і прийняття об'єктивної мети як суб'єктивного, бажаного мотиву своєї діяльності. Професійне самовиховання, як і будь-яка інша діяльність, має у своїй основі досить складну систему мотивів і джерел активності. Зазвичай рушійною силою і джерелом самовиховання вчителя називають потребу в самозміні і самовдосконаленні. Однак сама ця потреба не виростає автоматично з необхідності вирішити протиріччя між вимогами, що пред'являються суспільством до вчителя, і наявним рівнем його розвитку як особистості і професіонала. Зовнішні джерела активності (вимоги й очікування суспільства) або стимулюють роботу над собою, або ускладнюють її.

В основі професійного самовиховання, як і в основі всієї діяльності вчителя, лежить протиріччя між метою і мотивом. Забезпечити зсув мотиву на ціль - значить викликати справжню потребу в самовихованні. Викликана таким чином потреба вчителя в самовихованні надалі підтримується особистим джерелом активності (переконаннями; почуттями обов'язку, відповідальності, професійної честі, здорового самолюбства і т.п.). Суб'єктивна постановка певної мети поведінки або своєї діяльності породжує свідоме напруження волі, визначення плану діяльності на майбутнє. Здійснення цієї мети неминуче супроводжується виникаючими перешкодами як об'єктивного (зовнішнього), так і суб'єктивного (внутрішнього) характеру.

До зовнішніх факторів, що впливає па процес самовиховання, відносять:

- Положення вчителя в суспільстві (позитивне або негативне ставлення до вчителя);

- Педагогічний колектив (психологічний клімат, згуртованість, відносини всередині колективу і т.д.);

- Стиль керівництва (створення для вчителя ситуації успіху, підтримка його починань і т.д.);

- Фактор вільного часу (наявність часу для читання художньої літератури, періодики, відвідування музеїв, театрів, виставок, перегляду фільмів і телепередач, вивчення соціальної, а також психолого-педагогічної літератури).

До внутрішніх факторів, що впливає на процес самовиховання, можна віднести особисті джерела активності вчителя:

- Самооцінка;

- Переконання;

- Почуття обов'язку, відповідальності.

Процес самовиховання повинен носити не фрагментарний, а постійний, безперервний характер. Він повинен бути спрямований на адаптування своїх індівідуальнонеповторних особливостей до вимог педагогічної діяльності, на постійне підвищення професійної компетентності та безперервний розвиток соціально моральних та інших властивостей особистості.

До основних форм і методів самовиховання відносять: самоаналіз, самокритику, самооцінку, самонавіювання, емоційно-уявне перенесення в становище іншої людини та ін.

В якості одного із способів формування самооцінки вчителі називають порівняння своїх результатів з ідеалом особистості та діяльності вчителя-вихователя, і така робота повинна починатися якомога раніше, з першого курсу. Найпростіший і в той же час надійний спосіб формування професійного ідеалу - читання спеціальної літератури, знайомство з життям і творчістю видатних педагогів. Правильно сформований ідеал вчителя - умова ефективності її самовиховання. Однак даний ідеал не повинен перетворитися на сухий шаблон, стереотип, позбавлений здатності змінюватися відповідно з новими вимогами життя. При цьому будь-яке порівняння повинно бути глибоко усвідомленим, особистісно осмисленим, інакше воно може призвести до формування неадекватної самооцінки.

Процес професійного самовиховання надзвичайно індивідуальний. Однак він завжди повинен починатися з самопізнання. Щоб працювати над собою, треба чітко усвідомлювати свої достоїнства і недоліки, свої труднощі та досягнення. Шляхи і способи самопізнання вельми різноманітні. Наприклад, один з них - самодіагностика з використанням психологічних тестів, що дозволяють виявити мотиви педагогічної діяльності, педагогічну спрямованість, здібності та якості, необхідні для здійснення педагогічної діяльності. При аналізі результатів самодіагностики важливо усвідомлювати, що всі ті вимоги, які пред'являє педагогічна діяльність до вчителя і які відображені в якісних характеристиках особистості педагога, практично не можуть бути присутніми в рівнім ступені вираженості у однієї конкретної людини (любити дітей, бути терпимим, уважним, спостережливим, товариським і т.д., і т.п.). Саме тому важливо знати свої сильні сторони, за рахунок яких можуть бути компенсовані інші здібності та якості (недостатньо виражені), а також розроблена індивідуальна програма їх розвитку.

Засоби та способи самовиховання нескінченно різноманітні. Враховуючи особливості своєї особистості і конкретні умови, кожна людина вибирає їх оптимальне поєднання. Особливе місце в ряду засобів самовиховання займають засоби управління своїм психічним станом, тобто кошти саморегуляції. До них відносять різного роду прийоми відключення, відволікання, розслаблення м'язів (релаксації), а також самопереконання, самонаказ, самоконтроль, самонавіювання та ін.

Досконале оволодіння інтегральним умінням педагогічно мислити і діяти не може бути забезпечено без спеціальних вправ, спрямованих на розвиток спостережливості, уяви як основи передбачення і творчого проектування своїх дій і дій вихованців. Наукове педагогічне мислення виражається у вільному оперуванні педагогічними фактами, їх розкладанні на складові компоненти з метою проникнення в їхню сутність, встановленні аналогій, подібності та відмінності в педагогічних явищах. Для цього вчитель повинен навчитися класифікувати факти та явища, встановлювати причини і виявляти мотиви поведінки і діяльності учасників соціальної взаємодії, вирішувати аналітичні, прогностичні і проективні завдання.

Сьогодні існує безліч розроблених програм психолого-педагогічного тренінгу для вчителів (тренінги особистісного та професійного зростання, тренінги професійно-педагогічного спілкування, тренінги педагогічної творчості і т.д.). Початківець вчитель за даними програмами може або працювати в групі під керівництвом психолога, або використовувати як основу для розробки індивідуальної програми самовиховання і саморозвитку.

Самовиховання і самоосвіта - два нерозривні процесу, що не існують одне без одного. Рівень знань, отриманих при навчанні в професійному навчальному закладі, лише необхідний, але недостатній для того, щоб стати справжнім професіоналом. Особливо очевидно це стає в сучасних умовах розвитку освіти і суспільства в цілому. Безперервнеа педагогічна освіта стала невід'ємною частиною професійного та особистісного розвитку сучасного вчителя. Сьогодні педагог повинен бути не тільки практиком, але і дослідником.

Тільки на підставі самостійно отриманих нових знань педагог буде здатний вибудовувати свій індивідуальний шлях професійного розвитку, коригувати програму самовиховання. Тільки людина, постійно працюючи над собою, займається самовихованням, усвідомлює необхідність самоосвіти.

Постійне самовиховання і самоосвіта - єдиний шлях, який дозволить сучасному вчителю стати справжнім професіоналом, розвинути професійну компетентність.

А. В. Хуторський зазначає, що компетенція включає сукупність взаємопов'язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності), що задаються по відношенню до певного кола предметів і процесів і необхідних для якісної продуктивної діяльності по відношенню до них; компетентність - володіння, володіння людиною відповідною компетенцією, що включає його особистісне ставлення до неї і предмету діяльності. Отже, володіти компетентністю - означає мати певні знання, певну характеристику, бути обізнаним в чому-небудь, володіти певними можливостями в якій-небудь сфері.

Бути компетентним означає вміння мобілізувати в даній ситуації отримані знання і досвід. Часто можна зустріти людей, що володіють великими знаннями, але не вміють мобілізувати їх відповідним чином в потрібний момент, коли представляється можливість.

Педагогічна професія є одночасно перетворюючою і керуючою. А для того щоб управляти процесом розвитку особистості, потрібно бути компетентним. Поняття професійної компетентності педагога висловлює єдність його теоретичної і практичної готовності в цілісній структурі особистості і характеризує його професіоналізм.

Багато вчених відзначають, що професійна компетентність педагога - це здатність до ефективного виконання професійної діяльності, обумовленою вимогами посади, що базується на фундаментальній науковій освіті і емоційно-ціннісному відношенні до педагогічної діяльності. Вона припускає володіння професійно значущими установками та особистісними якостями, теоретичними знаннями, професійними вміннями та навичками. В цілому професійна компетентність являє собою інтеграцію знань, досвіду та професійно значущих особистісних якостей, які відображають здатність педагога ефективно виконувати професійну діяльність і включають професіоналізм і педагогічну майстерність вчителя.

Головну роль у розвитку компетентності педагога відіграють його професійно-педагогічні здібності. Розвиток здібностей безпосередньо пов'язане з педагогічними вміннями і навичками, якими повинен володіти кожен компетентний викладач.

Важливим у змісті професійної компетентності є професійна мобільність педагога, що забезпечує йому можливість жити і працювати в умовах змін, здатність гнучко реагувати на постійно мінливі умови, бути заповзятливим, відрізнятися динамізмом, конструктивністю, розвиненим почуттям відповідальності у професійній діяльності. Бути мобільним у професійній діяльності, означає вміти переходити зі стану виконавця в стан активно діючого суб'єкта. Бути суб'єктом - значить бути внутрішньо готовим до самозміни у швидко мінливому світі, мати здібності перебудовувати самі життєві ситуації, змінюючись і розвиваючись при цьому як особистість і як професіонал. Мобільність педагога пов'язана також з виконанням інноваційної діяльності. Формування мобільності педагога пов'язана з потребою освітньої практики в експертизі рівня розвитку складових інноваційного освіти (середа, учнів, навчальних), оцінці корекційних і розвиваючих освітніх програм, їх розроблення, визначенні ефективності. У професійній діяльності педагога виникає необхідність у застосуванні отриманих знань до різних областей психолого-педагогічної інноватики: кадрові та соціально-педагогічні процеси, інноваційна поведінка, спілкування, міжособистісні і міжгрупові відносини в інноваційному середовищі; виборі адекватних методик діагностики рівня особистісного і пізнавального розвитку учнів дошкільних, середніх та вищих навчальних закладів, включених в систему інноваційної освіти.

5. Етичний розвиток сучасного педагога

Проблема розвитку професійної етики педагога є сьогодні надзвичайно актуальною. Саме етика дозволяє подолати іноді ціннісний хаос не тільки у свідомості педагога, а й у суспільстві в цілому. Саме через професійну етику конкретизуються загальнолюдські принципи моралі щодо умов фахової діяльності. При цьому професійна етика містить сукупність моральних норм, які відзначають ставлення працівника до свого професійного обов’язку, а через нього – до людей, з якими він контактує у процесі діяльності.

Учительська етика присутня в кожному фрагменті педагогічної дії. Вона орієнтує вчителя у смисловому і ситуативному полі, підказує необхідну стратегію і тактику поведінки. Особистісно орієнтовний характер навчально-виховної діяльності, стосунки з учнями, їхніми батьками та іншими учасниками цього процесу передбачають необхідність переорієнтації свідомості вчителів на визнання нових освітніх пріоритетів: поваги до особистості учня та його права на самовизначення, оволодіння відповідними етичними нормами, адекватну поведінку в різних ситуаціях мінливого життя, які потребують морального вибору.

Таким чином, професійна поведінка вчителя в різноманітних ситуаціях в стінах навчального закладу пов’язана з постійною динамікою і вибором оптимальних педагогічних рішень. Їхній позитивний результат, у значній мірі, пов'язаний з тим, наскільки вчитель актуалізує норми педагогічної етики у практичній діяльності, спирається на них для розв’язання моральних дилем.

Непоодинокими є факти, коли вчителі не дотримуються вимог до їх професійної діяльності, що проявляється у грубості, безтактності, зведенні рахунків із тими учнями, які не підкорюються їхній волі, хабарництві, безвідповідальності, прагненні довести лише власну позицію, зробити батьків заручниками ситуації, залежними від себе і т.д. Такі прояви неетичної поведінки є наслідками несформованості в учителя відповідних професійно значущих цінностей та якостей, нерозуміння норм професійної етики, міри професійної відповідальності, релятивістського характеру дій тощо.

Нагальною потребою фахового вдосконалення педагога є його етичний розвиток. Його можна розглядати як неперервний процес особистісно-професійного зростання, який передбачає підвищення рівня моральної свідомості, здійснення професійної рефлексії педагога та формування його системи ставлень до всіх суб’єктів навчально-виховного процесу відповідно до норм і правил педагогічної етики.

Слід зазначити, що етика як суспільне явище, формується сьогодні в складних умовах перехідного періоду розвитку нашої держави, в якій виникає чимало суперечливих явищ і процесів. Як феномен культури етика визначається особливою залежністю від соціально-економічних процесів, характеру суспільних відносин. Нормою в наш час стають такі аморальні прояви поведінки, як хамство, брутальність, байдужість, авантюризм, безвідповідальність, здирництво тощо.

Осмислюючи практичні аспекти розвитку професійної етики педагога, необхідно збагнути, усвідомити на рівні понять основні загальнолюдські та педагогічні цінності. Серед них провідне місце займають пошана людської гідності, прав людини, верховенство права, свобода, солідарність, відповідальність у професії та ін. Саме ці поняття дозволять вивести педагога у сферу світоглядного осмислення соціальної і педагогічної дійсності, уникнути процесів підміни цінностей, які поширені сьогодні в суспільстві, зробити їх орієнтирами у виборі способів педагогічної діяльності.

Отже, головний шлях розвитку моральної самосвідомості педагога – розширення інтелектуально-аксіологічного кола у процесі опанування філософської, історико-етичної, етико-психологічної, етико-педагогічної літератури. Однак не лише раціональне, а й емоційне є основою сходження особистості до професійно-етичного ідеалу як основи вчительської професії.

Основою формування еталонів поведінки вчителя є загальнолюдські цінності та норми. Відповідно до них моральна регуляція в умовах педагогічної діяльності дозволяє розкрити її «інструментарій». До нього можна віднести такі елементи, як моральні ідеали, моральні норми, моральні принципи, традиції, заповіді, звички, правила. Моральна регуляція педагогічної діяльності здійснюється завдяки специфічній диференціації моральних норм на норми-заборони, норми-рамки, норми-зразки.

Оволодіння нормами професійної етики дозволяє сформулювати у педагога такі моральні регуляції, як професійний обов’язок і відповідальність, совість та гідність, чесність і шляхетність, а разом із цим уникнути або звести до мінімуму, моральні суперечності між: належним і сутнісним; свободою та необхідністю; волею, розумом і почуттям тощо. Адже саме визначені категорії презентують рівень моральної регуляції поведінки вчителя, без яких неможлива реалізація будь-якої педагогічної технології, функціонування навчально-виховних систем, результативна педагогічна дія.

Етика поведінки вчителя коригується не тільки певними рекомендаційними положеннями, нормами, а й суворими заборонами. Такі заборони часто називають педагогічними табу (від полінезійського – заборона на предмет, дію, слово). У педагогічній праці В.Сухомлинського «Як виховати справжню людину» чітко визначені «Дев’ять негідних речей», які великий педагог називає головними правилами виховання учнів. Серед цих педагогічних табу визначаються такі:

• не порівнюй дитину з іншими дітьми;
• не моралізуй;
• не принижуй;
• не загрожуй;
• не вимагай обіцянок;
• не нашкодь;
• не використовуй фізичних покарань та інші.       

До визначеного В.Сухомлинським слід додати ще декілька педагогічних заперечень, які також важливі для педагогічної етики вчителя, а саме не слід:

• робити зауваження з приводу зовнішніх або внутрішніх недоліків дитини у присутності інших;
• нав’язувати дітям свою волю;
• триматися ізольовано від дітей, постійно підкреслювати свою зверхність;
• створювати стресові ситуації для дітей і колег;
• бути байдужим до фактів недисциплінованості та грубості дітей по відношенню одне до одного;
• займатися особистими справами в робочий час;
• потурати лінивим;
• давати прізвиська дітям;
• вести бесіди на заборонені теми в присутності учнів;
• зганяти свій поганий настрій на дітях тощо.    

Отже, процес етичного розвитку вчителя передбачає самоаналіз власної поведінки щодо дотримання педагогічних табу, які за своїм змістом мають етичну природу і виступають регуляторами його поведінки.

Процес оволодіння педагогом нормами професійної етики має своє предметне поле, яке визначається моральним вибором учителя в різних ситуаціях суб’єкт-суб’єктної взаємодії, адже етика завжди має діяльнісний характер. Усі норми педагогічної етики за своєю сутністю самі по собі не є керівним інструментом діяльності вчителя, їх реалізація вимагає від нього душевної енергії, творчих сил, педагогічного такту, які дозволяють застосувати ту чи іншу норму в конкретній ситуації, формують відповідний стиль педагогічної діяльності. Останній, як елемент професійно-педагогічної етики вчителя, може бути оцінений за такими критеріями:

• вибірковість – здатність диференціювати поставлені педагогічні завдання з позиції етичного змісту;
• усвідомленість – спрямованість на обрання оптимальних способів вирішення педагогічної ситуації, які спонукають дитину до позитивних дій та подолання своїх недоліків;
• результативність – оцінюється ступенем розбіжності між належним (нормою) і бажаним.

За цими критеріями вчитель може оцінити успішність розв’язання педагогічних ситуацій, що є найважливішим показником сформованості педагогічної етики вчителя. У цьому контексті ефективність педагогічної дії вчителя визначається результатами морального впливу, який вимірюється якісними змінами у свідомості та поведінки учнів.

Важливим є також визначення стереотипів, які впливають на ставлення вчителя до педагогічної професії та до себе як професіонала.

Усвідомлення вчителем зразків власного стереотипного мислення, поведінки, діагностика індивідуальних особливостей і проблем, помилкових дій – шлях до професійного самовдосконалення. Саме це допоможе педагогу розібратися в сутності різних труднощів і проблем, наблизите професійне й особистісне в розумінні сучасних вимог до діяльності вчителя.

Актуальною проблемою професійного вдосконалення залишається рефлексивний контроль і аналіз учителем своїх дій. Спонукати до них педагога можуть відповіді на питання:

• Як мене бачать мої вихованці?
• Чи відчувають вони мою любов?
• Чи є в них підстави вважати мене справедливою людиною?
• Чи хотів би я, щоб мене виховували так, як я їх?
• Яких тем я уникаю в розмовах із ними?

Рефлексія також передбачає аналіз педагогом своїх переконань, педагогічних дій, станів, що дозволяє йому усвідомити свої проблеми, стимулює бажання не тільки змінити ситуацію, а й вдосконалити себе. Орієнтирами цього процесу можуть бути такі зразки етичної поведінки вчителя:

• відсутність роздратування, емоційна стриманість;
• позитивна відкритість до суб’єкта педагогічної дії;
• терпимість до думки іншої людини;
• перевага організаційних можливостей над дисциплінарними;
• зниження в суб’єктів спілкування тривожності та напруженості;
• перевага активних форм реагування над реактивними тощо.   

Таким чином, самовдосконалення є невід’ємною складовою педагогічної професії, яке насамперед передбачає формування морального світогляду вчителя, навичок моральної поведінки, етикету, пошук шляхів власної професійної самоактуалізації на засадах етики тощо. Планомірна і послідовна робота педагога в цьому напрямі уможливить кінцевий результат – його етичний розвиток.

6. Творча індивідуальність педагогічного працівника

Творча індивідуальність вчителя - це системне, інтегративне особистісне утворення, що являє собою сукупність інтелектуальних, мотиваційних, емоційно-вольових і професійно-ціннісних якостей. Дана освіта виникає і розвивається лише у взаємодії суб'єкта зі специфічними творчими формами людської діяльності. Крім того, творча індивідуальність педагога проявляться в неповторному, самобутньому способі здійснення педагогічної діяльності, що передбачає якісне перетворення особистості педагога, розвиток його творчого потенціалу.

Категорія «потенціал» відноситься до числа загальнонаукових понять, методологічне значення яких надзвичайно важливо для педагогіки. Педагогічна функція потенціалу реалізується в направляючій ролі творчої діяльності особистості, яка виступає в якості підстави творчого перетворення своєї життєдіяльності. Термін «творчий потенціал» нерідко ототожнюється з поняттями «творча особистість», «креативність особистості», «обдарованість». У той же час багато дослідників розглядають ці якості як цілісну сукупність.

Структура творчого потенціалу педагога розглядається як сукупність:

1) власне-потенційної складової (індивідуальні психічні процеси, здібності);

2) мотиваційної складової (переконання, соціально-психологічна установка на розгортання сутнісних сил індивіда-потреб, ціннісних орієнтацій, мотивів);

3) когнітивної складової (придбаний в результаті утворення досвід творчої діяльності, включення у процес соціалізації знань, умінь, відносин, способів діяльності та самоактуалізації).

Отже, творчий потенціал педагога включає не тільки природні ресурси і резерви особистості, але і ті утворення, які формуються в індивіда в результаті соціалізації та безперервної освіти.

Творча індивідуальність педагога може виявлятися в меншій або більшій мірі і, отже, відбивати різні етапи її становлення. У числі таких етапів можуть бути наступні:

I етап характеризується стійко виявляється інтересом, ясно вираженою спрямованістю особистості на професійно-педагогічну діяльність, занурення в її середовище. І хоча діяльність педагога на цьому рівні носить ще відтворює характер, даний етап цінний вже тим, що педагог накопичує певний обсяг знань, який є базою на шляху подальшого вдосконалення власної діяльності, самого себе.

II етап характеризується розвитком наслідувальної активності і пов'язаний з підвищенням рівня освоєння діяльності, інтенсивним творчим оволодінням професійними методами, засобами, прийомами цієї діяльності, на основі чого стає можливим вибір варіанту здійснення діяльності, адаптація накопичених знань стосовно особливостей об'єкта педагогічної праці, досить ефективне поєднання відомих методів і засобів педагогічного впливу. Тому характер діяльності педагога на цьому етапі може бути названий як творче наслідування.

III етап - відбувається збагачення діяльності педагога за допомогою поступового зниження загального числа наслідувальних дій, і, одночасно, збільшенням ініціативних дій і дій узгодження (узгоджувальних наслідувальні та ініціативні, що виникають на їх основі). Діяльність педагога на даному етапі характеризується вільним володінням комплексом продуктивних педагогічних технологій, розробкою та впровадженням в практику нових технологічних елементів, що наближає діяльність педагога до діяльності ідеалу. Інакше кажучи, цей етап може бути охарактеризований як етап перших значних творчих досягнень особистості.

IV етап характеризується переходом від наслідування до самостійної творчості. Діяльність педагога супроводжується звільненням від ідентифікації з особистістю педагога-зразка, різким зниженням числа наслідувальних дій, зростанням числа творчих і характеризується високою, стійкої творчої продуктивністю, пов'язаної з розробкою власних програм і методів педагогічного впливу, відкриттям і реалізацією нових ідей, що свідчить про набуття педагогом самостійного творчого «Я».

V етап характеризується підвищеною професійно-творчою активністю особистості, наявністю індивідуального творчого стилю діяльності, за допомогою якого реалізується потреба у формуванні та розширенні акме - простору, що сприяє створенню творчих колективів та вихованню творчо мислячих і творчо діючих поколінь, здатних вирішувати нестандартні завдання свого буття.

Сама творча індивідуальність як якість особистості без професійного досвіду і майстерності не має опори і засобів реалізації, може згаснути під впливом незадоволеності собою: відбувається зниження самооцінки, руйнування цілісності педагогічного «Я» і педагогічної «Я-концепції», виявляються спроби шукати інші області самореалізації.

Отже, щоб індивідуальність могла бути пред'явлена, вона, по-перше, повинна бути в тій або іншій формі усвідомлена самою особистістю, по-друге, необхідні певні засоби, що дозволяють висловити власну індивідуальність, по-третє, необхідні певні умови, в яких такий прояв індивідуальності можливий.

Ю.Г. Фокін призводить розширений перелік потенційних продуктів творчості в сфері освіти. Кожен з них може втілюватися в різних творах викладача, як в усних (лекціях), так і в друкованих (підручники, навчальні посібники), або в конструкції наочних посібників.

1. План кожного заняття і його реалізація. Досвід показує, що навіть повторювані заняття по одній і тій же темі доводиться варіювати з урахуванням особливостей навчальних груп, результатів попереднього заняття і багатьох інших особливостей навчального процесу. Формалізовано враховувати ці особливості поки не вдається, тому кожен план заняття і його реалізація - продукт творчості (іноді свідомого, іноді інтуїтивного).

2. Методична знахідка. Новий методичний прийом (нове виконання відомої дидактично необхідної операції).

3. Методичне удосконалення. Застосування відомих засобів навчання з розробкою нових дидактичних матеріалів для них (наприклад, нова наочна організація навчального матеріалу, розробка опорного сигналу для репродуктивного навчання на конкретному занятті), перетворення наукової інформації в навчальну, що відповідає рівню і мети освіти, або генералізація навчальної інформації (звільнення від частковостей, «згортання» ознак).

4. Методичне узагальнення. Розробка приватної методики (методики викладання конкретної навчальної дисципліни), у якій узагальнюється досвід багатьох викладачів кафедри.

5. Методичний винахід. Розробка нових методичних прийомів і засобів (наприклад, виклад інформації, призначеної для репродуктивного засвоєння, на тлі опорного сигналу з багаторазовим повторенням на занятті).

6. Дидактичне узагальнення (наприклад, класифікація методів навчання за джерелами інформації).

7. Дидактичний винахід. Розробка нових способів і засобів навчання.

8. Дидактичне відкриття. Розробка нових методів навчання (нових процедур, потенційно забезпечують через виконання спеціально підібраною психічної або іншої навчальної активності суб'єкта навчання реалізацію явно сформульованої мети навчання або нових продуктів такої активності під управлінням викладача).

9. Удосконалення теорії. Уточнення або розробка окремих ухвал чи тверджень відомої теорії.

10. Теоретичне узагальнення. Включення до відому теорію нових об'єктів. Підведення під відому теорію нових процесів.

11. Нова теорія. Об'єднане єдиною концепцією теоретичне узагальнення досвіду викладання і поглядів попередників, втілене у сукупності взаємозалежних визначень та тверджень.

12. Педагогічне вдосконалення. Розробка нового навчального плану навіть на основі освітнього стандарту.

13. Педагогічний винахід. Обгрунтування нового змісту освіти (оскільки відсутні методи і формалізовані процедури такого обгрунтування).

14. Педагогічне відкриття. Розробка нової системи навчання і виховання для кожного рівня освіти.

Підсумовуючи все сказане, наведу висловлювання А.К. Маркової: «Сутність педагогічної творчості полягає у вдосконаленні себе та своєї діяльності на основі дослідницького підходу і через зв'язок з практикою».

7. Методичне удосконалення

 

Сучасний український соціум в освіті, науці, діяльності державних інституцій послуговується українською літературною мовою, що консолідує націю, з’єднує покоління між собою, збирає та зберігає інтелектуальні надбання нації. Саме тому одним із найважливіших завдань сучасної освіти в Україні є виховання фахівців нової ґенерації, висококваліфікованих, грамотних, з високим інтелектуальним потенціалом, які вільно володіють українською мовою, користуються нею в усіх сферах життєдіяльності, особливо у професійній. Формування мовно-професійної компетенції фахівця можливе лише за умови належної лінґвістичної підготовки.

Проте у суспільстві панує легковажне ставлення до мовної освіченості представника робітничої професії, що зумовлене поверхневим розумінням сутності мови і зведенням її функцій до однієї – комунікативної.

Дійсно, така функція є важливою, але кожна національна мова, у першу чергу, є скарбницею всієї історичної спадщини етносу, його інтелектуального досвіду, його неповторного способу пізнання світу.

Виходячи з нових завдань, що стоять перед освітянами, мовна освіченість представника робітничої професії набуває непересічного значення. Духовний світ людини нерозривно пов’язаний з розвитком її мовних здібностей. Установка на контакт, взаєморозуміння, взаємоповагу спрямована на утвердження манери ввічливості, духовне оздоровлення народу.

Реформа вищої школи дає можливість сформулювати соціальне замовлення суспільства щодо надання мовної свідомості учням – майбутнім фахівцям з різних галузей. Принципово це завдання визначається одним із чинників формування особистості громадянина України незалежно від його національності на основі державної мови. Сучасний робітник-інтеліґент повинен мати “чуття” мови, націленість на самовдосконалення, внутрішнє прагнення до знань, краси й контактності з людьми свого середовища.

Пріоритетами державної політики щодо розвитку освіти в першій чверті ХХІ століття, визначеними в «Національній доктрині розвитку освіти», затвердженої Указом Президента України та наказом Міністра освіти і науки України, є такі:

•           постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;
•           розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;
•           розширення україномовного освітнього простору;
•           інтеґрування в навчальний процес дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням».

Через вищезазначені зміни мною були розроблені робочі зошити з української мови за професійним спрямуванням. В Одеському професійному ліцеї технологій та дизайну Державного закладу «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського» загальну середню освіту отримують учні з чотирьох професій: «Оператор комп’ютерного набору; фотограф (фотороботи)», «Кравець», «Оператор комп’ютерного набору; конторський (офісний) службовець (бухгалтерія)» та «Перукар (перукар-модельєр), манікюрник».

Перед викладачами навчального закладу стоїть завдання щодо застосування професійної спрямованості на уроках загальноосвітніх дисциплін. Виникло питання про створення робочого зошиту з української мови за професійними напрямками.

Робочий зошит розробляється для кожної професії окремо.

У зв’язку з тим, що українська мова викладається на ІІ та ІІІ курсах, зошит поділено на чотири частини: ІІ курс (І та ІІ семестр) та ІІІ курс (І та ІІ семестр).

Завдання, які пропонуються в робочому зошиті, розроблені відповідно до чинної навчальної програми для професійно-технічних навчальних закладів України з предмету «Українська мова» (рівень стандарту).

Зошит містить короткі теоретичні відомості з орфографії, лексики, стилістики, фонетики та інших розділів мовознавства. Після кожного розділу теорії учням пропонуються тренувальні вправи. Тексти для цих вправ підібрані відповідно до тієї чи іншої професії з художньої літератури та із спеціалізованих посібників, які рекомендовані МІНІСТЕРСТВОМ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.

Зошит-практикум містить тестові завдання для оцінювання мовних знань і вмінь, тексти і тестові завдання для читання мовчки, логічні завдання та інше.

На уроках української мови учням пропонуються завдання, які виконуються із задоволенням. Це відбувається через те, що тексти вправ їм знайомі з уроків виробничого навчання.

Отже, розробка таких зошитів дає змогу учням розвивати не тільки свої професійні навички на уроках виробничого навчання, але й правильно користуватися професійною лексикою та термінологією на уроках загальноосвітніх дисциплін.

Предметом робочого зошиту «Українська мова за професійним спрямуванням» є:

•           опанування мови спеціальності в межах обраної галузі знання;
•           формування навичок і вмінь з актуальних видів професійної мовленнєвої діяльності;
•           продукування та компресія наукової інформації за фахом;
•           знайомство учнів з:

а) основними категоріями термінознавства;

б) мовними особливостями науково-технічної термінології за обраним фахом;

в) перекладом і редагуванням науково-технічної літератури.

Згадаємо вислів Ф. Ларошфуко: "Ваша доля у Ваших руках: змінюйте себе, і Ви зміните навколишній світ". Я повністю згодна з цим філософом, тому вважаю, що гарний, справжній вчитель ніколи не повинен зупинятись на досягнутому, він просто зобов’язаний постійно вести пошук нових форм та методів навчання і, відповідно, рухатися уперед, у ногу з часом, до нових вершин педагогічної майстерності не зважаючи на будь-які труднощі на своєму шляху. Адже дійсно навчаючи інших, ми вчимось і самі. І, на мій погляд, звичайно, лише справжній творчий вчитель може заразити своєю вірою і талантом учнів.

Список використаної літератури

 

1. Борисюк В. В. Розвиток соціально-педагогічних ідей в Україні (кінець ХІХ ст.) // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя: Зб. наук. -метод. пр. – Київ-Житомир, 1999. – 188 с.
2. Дистервег А. Обрані педагогічні твори. М., 1956. С. 74.
3. Дубасенюк О. А. Методи формування професійної умілості майбутніх вчителів// Шлях освіти. – 1998. - № 3. – С. 37-40.
4. Сігаєва Л. Є. Проблема підготовки й підвищення кваліфікації вчителів у контексті неперервної освіти// Педагогіка і психологія. – 1999. - № 3. – С. 94-100.
5. Сластёнін В. А. Суб'єктно-діяльнісний підхід у безперервному педагогічній освіті // Безперервне педагогічну освіту. 1999. № 1. С. 4.
6. Михайлова Н. С. Самообразовательная деятельность: сущность понятия, механизмы управления. – 2007, №1, стр. 28-37.