Методична розробка: «Розвиток комунікативних якостей музиканта-виконавця»

 Методична розробка: «Розвиток комунікативних якостей музиканта-виконавця»

Викладач скрипки: Сидляревич Аліна Юріївна

Зміст

1.Вступ.

2. Специфіка музично-виконавської діяльності.

3. Структура інформаційно-комунікативних процесів.

4. Реалізації комунікативного потенціалу музичного навчання.

5. Види занять, використовувані для розвитку комунікативних якостей музиканта-виконавця.

6. Висновок.

7. Список використаної літератури.

Вступ

Динамізм розвитку сучасного суспільства нерозривно пов'язаний з інтенсифікацією інформаційно-комунікативних процесів, що передбачають активне включення людини в зростаюче різноманіття комунікативних зв'язків.

Стрімка інформатизація соціуму зводить комунікативний фактор в ранг домінуючого і обумовлює необхідність всебічної підготовки людини до взаємодії в системі соціальних, професійних, міжособистісних взаємин, що в свою чергу накладає відповідальність на сферу освіти і спонукає максимально повно використовувати комунікативні можливості у навчанні дітей з метою розвитку комунікативних якостей, умінь і навичок.

Мета: розробити методику розвитку комунікативно-виконавської майстерності у дітей в класі скрипки.

Завдання роботи:

• Проаналізувати наукову літературу.
• Розкрити поняття  «комунікативно-виконавські якості " музиканта.
• Виявити структуру комунікативних процесів у музично-виконавській діяльності.
• Обґрунтувати комплекс комунікативно-виконавських якостей музиканта, що забезпечує реалізацію інформаційного обміну та ефективну взаємодію у творчому середовищі.
•  Розкрити універсальні можливості скрипки, що сприяють розвитку комунікативно-виконавських якостей у дітей.

1.Специфіка музично-виконавської діяльності.

Комплекс важливих якостей фахівця-музиканта визначається специфікою музично-виконавської діяльності, яку вчені відносять до сфери комунікативно-орієнтованих спеціальностей, так як вона передбачає вміння сприймати, вірно тлумачити і передавати художню інформацію від композитора до слухачів (В. І. Петрушин, Г.М.. Ципін).

Це обумовлює наявність у музиканта не тільки розвинених виконавських умінь і навичок, а й комунікативних якостей, здатних забезпечити ефективну реалізацію інформаційного обміну та організацію конструктивної міжособистісної взаємодії в процесі творчої діяльності (Г.Г. Нейгауз).

У наукових дослідженнях останніх десятиліть розвиток важливих комунікативних якостей фахівця пов'язують із застосуванням комунікативно-орієнтованого підходу до навчання. Він передбачає організацію навчання через спілкування, на основі різноманітних форм міжособистісної взаємодії учнів, що і обумовлює спроможність і продуктивність комунікативних процесів.

Проблеми комунікативно-орієнтованого навчання найбільш широко розроблені в дослідженнях педагогів-лінгвістів.

Незважаючи на широкі теоретичні розробки комунікативно-орієнтованого навчання в музичній педагогіці і педагогіці виконавської діяльності впровадження цієї методики в навчальний процес у ДМШ залишається недостатньо дослідженою.

У працях вчених-музикантів переважно розкриваються питання, пов'язані з формуванням виконавських навичок музиканта, розвитком спеціальних музичних здібностей, активізацією пізнавальних процесів, особливостями інтерпретації музичного тексту і втілення композиторського задуму.

Науково-методична література з питань скрипкового виконавства висвітлює, головним чином, способи і методи розвитку координаційно-рухових здібностей скрипаля, подолання технічних труднощів, деталізації структурних компонентів нотного тексту та їх реалізацію у виконавському процесі. При цьому основна увага приділяється проблемам сольного виконавства.

 Мистецтву ансамблевого виконавства присвячені праці Є. М. Шендеровича, який висвітлює питання історії становлення жанру скрипкового ансамблю, розкриває особливості взаємодії партнерів в різних ансамблевих колективах, специфіку організації спільної роботи музикантів і синхронізації виконавських дій та ін.

Однак більша частина зазначених проблем розглядається в контексті вузько-предметної скрипкової спеціальної підготовки і визначається спрямованістю на реалізацію художніх задумів у концертній діяльності, тобто комунікативні аспекти музичного виконавства досліджуються, як правило, у зв'язку з процесами «спілкування» виконавця з композитором і слухачами за допомогою музичного твору.

Як показує практика, в існуючій системі професійної підготовки музикантів комунікативній стороні освітнього процесу приділяється недостатньо уваги. Традиційне навчання музикантів у виконавських класах, в тому числі в класі скрипки, відрізняється індивідуальним характером занять, має строго дидактичну спрямованість на освоєння комплексу виконавських умінь і навичок і не ставить завдання активізації творчого спілкування, розвитку комунікативних якостей учнів.

Це істотно знижує розвиваючий потенціал виконавських дисциплін і не сприяє реалізації комунікативних можливостей навчання. В результаті використання переважно академічних форм і методів навчальної роботи нерідко спостерігається зниження інтересу до навчання, падіння пізнавальної активності учнів.

У блоці виконавських дисциплін в початковій ланці музичної освіти виділяється клас скрипки. Специфіка полягає в тому, що на відміну від інших виконавських дисциплін, не має жорсткої цільової спрямованості на концертне сценічне виконання підготовленої програми.

Крім того, навчальна програма орієнтована на широке застосування в навчанні різноманітних індивідуальних, ансамблевих форм музичного виконавства, імпровізаційних видів творчої діяльності, що дозволяє встановлювати різноманітні комунікативні зв'язки в навчально-творчому процесі і активізувати розвиток у дітей комунікативно-виконавських якостей.

Однак, універсальні можливості скрипки на сьогоднішній день не достатньо висвітлені та оцінені в науково-педагогічних дослідженнях і залишаються не затребуваними в реальній музично-педагогічній практиці в дитячій музичній школі.

Вищесказане свідчить про те, що об'єктивно існують протиріччя:

• соціально-педагогічного характеру між комунікативно-орієнтованим характером діяльності музиканта-виконавця і організацією професійної підготовки;
• науково-педагогічного характеру  між теоретичною розробленістю проблем комунікативно-орієнтованого навчання в загальній психології і педагогіці і недоліком подібних наукових досліджень в педагогіці професійної музичної освіти;
• науково-методичного характеру між наявністю універсальних можливостей скрипки для розвитку комунікативно-виконавських якостей учнів, та недостатньою їх реалізацією в закладах початкової музичної освіти через відсутність відповідного науково-методичного забезпечення.

2. Структура інформаційно-комунікативних процесів

Поняття «комунікативно-виконавські якості»  - це сукупність комунікативних здібностей, які формуються в музично-виконавській діяльності, визначаються специфікою цієї діяльності, проявляються в процесі її реалізації і забезпечують ефективність комунікативної взаємодії музикантів.

Структура інформаційно-комунікативних процесів у музично-виконавській діяльності реалізується в комунікативному ланцюзі «композитор-виконавець-слухач».

У структурі комунікативної діяльності більшість вчених виділяють три компоненти: гностичний, інтерактивний і експресивний.

1). У музичній комунікації гностичний компонент забезпечує узгодження смислів сприйманої і переданої музичної інформації і пов'язаний з художньо-смисловою реалізацією композиторського задуму.

2). Інтерактивний компонент спрямований на активізацію комунікативних ресурсів суб'єктів процесу взаємодії та організацію інформаційного обміну між ними.

3). Експресивний компонент характеризує здатність до емоційного самовираження музиканта - виконавця при передачі інформації і визначає ступінь емоційного впливу на публіку.

Компоненти інформаційно-комунікативних процесів:

• гностичний (інформаційно-пізнавальний), що відповідає за сприйняття і розуміння музичної інформації;
• інтерактивний (інформаційно-регулятивний), що забезпечує взаємодію суб'єктів музично-виконавської діяльності та організацію інформаційного обміну;
• експресивний (інформаційно-афективний), що відображає ступінь емоційної реалізації трансльованої інформації.

Для ефективної реалізації інформаційного обміну в музично-виконавській діяльності та продуктивної взаємодії у творчому середовищі музикантів необхідний комплекс комунікативно-виконавських якостей, що включає:

• контактність;
• конструктивність;
• емоційний інтелект;
•  ситуативну креативність.

У структурі підготовки учнів скрипалів універсальними можливостями для розвитку комунікативно-виконавських якостей має навчальна програма, що передбачає:

• застосування колективних, діалогових, інтерактивних форм навчальної взаємодії;
• використання колективних форм творчого музикування, ансамблевого виконавства, імпровізаційних видів діяльності, що дозволяють встановлювати різноманітні вербальні і невербальні комунікативні зв'язки в навчально-творчому процесі.

Критеріями ефективності розвитку комунікативно-виконавських якостей учнів в навчальному процесі є:

• активність у встановленні комунікативних зв'язків з партнерами;
• результативність у вирішенні проблем і конфліктів, узгодженість колективних дій;
• переконливість у викладі виконавської та особистісної позиції; 
• адекватність поведінки в екстремальній ситуації.

Музиканти-дослідники вказують, що ефективність комунікативних процесів в музично-виконавській діяльності забезпечується не тільки наявністю технічних умінь і навичок, що безсумнівно є основою професійної майстерності музиканта, а й розвитком комунікативних якостей виконавця. При цьому підкреслюється, що значимість комунікативних якостей багаторазово зростає в колективній музичній діяльності, де виконавці взаємодіють не тільки з публікою, а й з партнерами-музикантами, художніми керівниками та іншими учасниками творчого процесу.

Для ефективної організації та регуляції механізму комунікативної взаємодії з партнерами музиканту необхідна така якість як конструктивність, що виражається в здатності позитивно оцінювати інформацію, робити доцільні дії, вирішувати проблеми і конфлікти, виробляти єдину структуру цільових і ціннісних орієнтирів в процесі колективної творчості.

Оскільки природа музично-виконавського мистецтва пов'язана з емоційним переживанням і емоційним самовираженням, велике значення для музиканта-виконавця має така якість як емоційний інтелект, що забезпечує, з одного боку, інтелектуальне осмислення емоційної інформації, з іншого – усвідомлене управління власними емоційними реакціями, що оптимізують комунікативні процеси в різних формах музично-виконавської діяльності.

Діяльність музиканта-виконавця, як правило, пов'язана з концертними виступами, в процесі яких можуть виникати екстремальні, непередбачені обставини, підвищене хвилювання та ін. У зв'язку з цим особливо популярним стає якість ситуативної креативності, що виражається в умінні швидко зорієнтуватись в нестандартній ситуації, знайти вірне рішення і зробити адекватні виконавчі дії.

Музично-педагогічні дослідження показують, що сформована система професійної підготовки музикантів-виконавців не приділяє належної уваги комунікативним аспектам навчання. Пріоритет традиційно віддається формуванню координаційно-рухових здібностей, пов'язаних з виробленням прийомів виконавської техніки музиканта.

Утвердилися методи навчання музично-виконавської майстерності (пояснення, показ) припускають виклад педагогом змістовної версії досліджуваного музичного твору, пошук і відпрацювання технічних прийомів його виконавської реалізації. При цьому навчально-комунікативна взаємодія нерідко має форму монологу з боку викладача, що не дозволяє встановити зворотний зв'язок з учнем і негативно позначається на результатах навчання.

3. Реалізація комунікативного потенціалу музичного навчання.

Реалізація комунікативних можливостей підготовки скрипаля забезпечується завдяки використанню комунікативно-орієнтованої методики, що відображає процес освоєння музичного твору і особливості комунікативних зв'язків, що виникають на кожному етапі цього процесу.

Методика передбачає три етапи.

1). Початковий етап, пов'язаний з первинним знайомством з музичним твором і розкриттям його змісту. Процес протікає в умовах навчальної діяльності і передбачає встановлення комунікативного обміну в ланці «композитор  –  виконавець». Даний етап базується на використанні методу «аргументації і контраргументації», ставить за мету формування інтересу до комунікативно-орієнтованого навчання за допомогою організації колективних дискусій, обговорень, «круглих столів», по суті є мотиваційно-орієнтовним.

2). Наступний етап, що передбачає пошук способів виконавської реалізації музичного твору і відпрацювання технічних прийомів виконання передбачає встановлення комунікативного обміну в ланках «композитор  – виконавець», «виконавець  –  виконавець». Тут передбачається використання методу контекстного моделювання та відтворення декількох типів моно-уроків (урок-імпровізація, урок-концертна репетиція, урок-змагання, урок-конфлікт). Даний етап ставить за мету розвиток комунікативно-виконавських якостей учня за допомогою занурення його в середовище творчого спілкування, а тому є комунікативно-розвиваючим.

3). Заключний етап, пов'язаний з підсумковим виконанням музичного твору на сцені або в навчальній аудиторії, розгортається в умовах самостійної творчої діяльності і передбачає встановлення комунікативного обміну в ланках «композитор  –  виконавець», «виконавець  –  виконавець», «виконавці  –  слухачі». Тут ставиться мета подальшого стимулювання комунікативно-виконавських якостей учня за допомогою організації особливих видів навчальних занять за типом «творчої майстерні»  і «музичної лабораторії».

Критичний рівень розвитку комунікативно-виконавських якостей учня характеризується тим, що він:

• не проявляє активності у встановленні комунікативних зв'язків з партнерами;
•  не здатний здійснювати узгоджені колективні дії;
• відчуває серйозні труднощі у вирішенні конфліктних ситуацій;
• не переконливий у викладі виконавської та особистісної позиції;
• проявляє неадекватні поведінкові реакції в екстремальній ситуації.

Допустимий рівень розвитку комунікативно-виконавських якостей учня передбачає, що він:

• проявляє достатню активність у встановленні комунікативних зв'язків з партнерами;
• за підтримки викладача та партнерів здійснює узгоджені колективні дії;
• цілком результативно вирішує нескладні конфліктні ситуації;
•  в цілому переконливий у викладі виконавської та особистісної позиції;
• не завжди вибирає адекватну модель поведінки в екстремальній ситуації.

Оптимальний рівень розвитку комунікативно-виконавських якостей констатується, якщо навчається:

• проявляє високу активність у встановленні комунікативних зв'язків з партнерами;
• вільно і впевнено здійснює узгоджені колективні дії;
• результативно вирішує будь-які конфліктні ситуації;
• вельми переконливий у викладі виконавської та особистісної позиції;
• виявляє стабільну адекватну поведінку в будь-якій екстремальній ситуації.

4. Види занять, використовувані для розвитку комунікативних якостей музиканта-виконавця

Успішний розвиток комунікативно-виконавських якостей музиканта забезпечується за рахунок використання в класі скрипки комунікативно-орієнтованої методики навчання, що включає три етапи: мотиваційно-орієнтовний, комунікативно-розвиваючий, творчо-узагальнюючий.

Для мотиваційно-орієнтовного етапу характерне застосування методу аргументації та контраргументації, форм ділової гри, колективної дискусії, «круглого столу».

Комунікативно-розвиваючий етап передбачає моделювання різних урочних форм (урок-імпровізація, урок-концертна репетиція, урок-змагання, урок-конфлікт).

Узагальнюючий етап заснований на використанні методів зміни рольових позицій в ансамблі і варіативності ансамблевих пар, занять у формі «творчої майстерні», «музичної лабораторії».

Урок-концертна репетиція пов'язаний з різними слухацькими аудиторіями, які дозволяють змоделювати клас-концерт,  відкритий урок, концерт для батьків, концерт-лекція.

Кожен тип уроку має різну цільову спрямованість і передбачає різний характер взаємовідносини музикантів:

• перші два типи уроків дидактично регламентовані і пов'язані з обіграванням концертної програми в присутності викладачів і учнів.
• концерт для батьків і концерт-лекція адресовані менш вимогливій і більш доброзичливій публіці, де виконавці можуть відчувати себе більш вільно.

Зміна з одного на інший вид концертної діяльності дозволяє музикантам відпрацювати різні моделі взаємодії партнерів в сценічному середовищі і дозволяє локальну проблему усунення сценічного хвилювання.

Урок-змагання заснований на використанні фактора конкурентності,  який закладений в природі ансамблевого виконавства, і дозволяє активізувати комунікативний і виконавський потенціал учнів.

Змагання моделюється з урахуванням:

• ступеня грамотності учнів в розборі тексту і технічності у виконанні;
• ступеня емоційності партнерів, яка проявляється в реакції на музику та ініціативності в прийнятті виконавських рішень.

Головна ідея форми уроку-змагання полягає в процесі взаємозбагачення, обумовленого впливом однієї творчої індивідуальності на іншу.

Урок-конфлікт передбачає навмисне створення викладачем в навчальному процесі моделі конфліктної ситуації з метою формування учнів знань про причини конфліктних ситуацій, можливі варіанти розвитку і врегулювання конфліктів, обумовлених вибором певної поведінкової позиції.

На основі теорії К.Томаса виділено 5 варіантів стратегії поведінки, які відпрацьовувалися в навчальному процесі: конкуренція (найменш ефективна поведінка), пристосування, компроміс, уникнення, співпраця (найбільш ефективна поведінка).

Найбільш актуальними для музично-виконавської діяльності є комунікативно-виконавські якості: контактність, конструктивність, емоційний інтелект, ситуативна креативність, які сприяють оптимізації міжособистісних відносин музикантів в процесі виконавської творчості і досягненню художнього результату в музичній інтерпретації.

Універсальні можливості скрипки  сприяють розвитку комунікативно-виконавських якостей учнів, що дозволяє в широкому застосуванні колективних, діалогових, інтерактивних форм навчальної взаємодії; використанні колективних форм творчого музикування, ансамблевого виконавства, імпровізаційних видів діяльності, що дозволяють встановлювати різноманітні вербальні і невербальні комунікативні зв'язки в навчальному процесі.

Висновок

Аналіз музично-педагогічних досліджень дозволив нам виділити ряд комунікативних якостей, необхідних для діяльності музиканта-виконавця. Спираючись на концепцію професійно-важливих якостей фахівця, ми встановили, що вони формуються на основі спеціальних комунікативних здібностей, що розвиваються в музично-виконавській діяльності, визначаються специфікою цієї діяльності, проявляються в процесі її реалізації і забезпечують ефективність комунікативної взаємодії музикантів, тому ми назвали дані якості комунікативно-виконавськими.

Оскільки музикант-виконавець є своєрідним інформаційним «провідником» між композитором і слухачами, він повинен бути відкритий для комунікативних контактів, готовий до створення позитивних відносин з колегами-музикантами, партнерами і публікою, тобто повинен володіти контактністью, яку ми розуміємо як відкритість до спілкування і взаємодії.

У ситуації сценічного виступу комунікативна якість контактності перетворюється в артистичність, яка допомагає виконавцю домогтися розташування публіки і встановити психологічний контакт із залом для глядачів.

Обґрунтовано комплекс комунікативно-виконавських якостей музиканта, що забезпечує ефективну реалізацію інформаційного обміну в музично-виконавській діяльності і продуктивна взаємодія музикантів у творчому середовищі, що включає такі якості, як:

• контактність (відкритість до спілкування і взаємодії);
• конструктивність (спрямованість на вирішення проблем і конфліктів);
• емоційний інтелект (інтелектуальне управління емоціями);
• асертивність (коректне і доброзичливе переконання);
• ситуативна креативність (творчий рішення нестандартних ситуацій).

Виявлено універсальні можливості класу скрипки, що сприяють розвитку комунікативно-виконавських якостей учнів, що складаються в широкому застосуванні колективних, діалогових, інтерактивних форм вербальної навчальної взаємодії, а також використанні колективних форм творчого музикування, ансамблевого виконавства, імпровізаційних видів виконавської діяльності, що дозволяють встановлювати різноманітні невербальні комунікативні зв'язки в навчально-творчому процесі.

Встановлено, що мотиваційно-орієнтовний етап методики навчання по класу скрипки ґрунтується на використанні методу аргументації та контраргументації, реалізованого у формах ділової гри, колективної дискусії, «круглого столу» і т.д. комунікативно-розвиваючий етап передбачає переважне використання методу моделювання різних видів навчальних занять (урок-імпровізація, урок - концертна репетиція, урок-змагання, урок-конфлікт).

Список використаної літератури

1.  Гінсбург Л. про роботу над музичним твором.\ О. Гінсбург - М.: "Музика" 1981.- 143с.

2.  Коган Г. М. У воріт майстерності.\ Г. М. Коган Г. М. - М.: "Музика" 1977.- 60 с.

3. Мазель В. музикант і його руки: Фізіалогічна природа і формування рухової системи.

4. Мострас К. Г. Система домашніх завдань скрипаля.\ К.Г. Мострас М.: «Музика». 1956, - 195с.

5. Музичний енциклопедичний словник.