Методична розробка уроку Етика

Урок 1

Розділ 1. Спілкування як наука та мистецтво

ТЕМА 1.1  СОЦІАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ СПІЛКУВАННЯ

План

1. Спілкування як основа людської життєдіяльності. Соціальне значення спілкування
2. Культура спілкування
3. Моделі та стилі спілкування
4. Етична сторона спілкування

 

1. Спілкування як основа людської життєдіяльності. Соціальне значення спілкування

 

Спілкування – основна форма людського  буття. Його відсутність чи недостатність може деформувати людську особистість.

Спілкування є основою практично всіх наших дій, служить життєво важливій меті – встановленню взаємозв’язків і співпраці.

Здібність до спілкування завжди була однією з найважливіших людських якостей. До людей, які легко вступають у контакт і вміють привернути до себе увагу, ставляться із симпатією. Із замкнутими людьми намагаються обмежити контакти або взагалі уникати їх.

Більшість людей вважає, що вони вміють спілкуватися. Але практика свідчить, що ефективно це робити вміють далеко не всі, у тому числі й керівники, менеджери. До 90% робочого часу управлінці повинні витрачати саме на спілкування. Адже звіти, проведення нарад, засідань, бесід, дискусій, переговорів – усе це різні форми ділового спілкування.

У процесі спілкування можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними і водночас пережити емоційний стан, що виникає в результаті цього. Таким чином можна зробити висновок:

Спілкування – це процес установлення й розвитку контактів між людьми, що виникає, як потреба у спільній діяльності.

Спілкування включає:

• Сприйняття, пізнання і розуміння партнерів по спілкуванню (перцептивна сторона спілкування);
• Обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);
• Вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру, яка передається з покоління до покоління. Спілкування є також важливим фактором психологічного розвитку людини.

Соціальна функція спілкування помагає в тому, що воно виступає засобом передавання суспільного досвіду. Спілкуючись, люди можуть обмінюватися думками, досвідом,інтересами, почуттями. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляє свої індивідуальні особливості.                                                                                                                  

За своїми формами і видами спілкування досить різноманітне.

Способи, сфера і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями людей – учасників спілкування, соціальним статусом, службовими обов’язками.

 Спілкування регулюється факторами пов’язаними з виробництвом, обміном і потребами, а також сформованими і прийнятими в суспільстві законами, правилами, нормами тощо.

ВИДИ СПІЛКУВАННЯ:

 

До візуальних засобів спілкування належать: рухи м’язів обличчя, вираз обличчя, жести рук, ніг, рухи тіла, просторова дистанція, реакція шкіри, поза, зовнішній вигляд.

До паралінгвістичних аудіальних засобів спілкування відносяться: якість голосу, його діапазон, тональність, темп, ритм, висота звуку.

До екстралінгвістичних засобів спілкування належать: мовні паузи, сміх, палч, зітхання, кашель, плескання.

Тактильні засоби спілкування представляють собою потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах.

Ольфакторні засоби спілкування включають в себе приємні і неприємні запахи навколишнього світу, природні та штучні запахи людини.

 

 

2.  Культура спілкування.

 

Головна особливість спілкування – це взаємодія. Процес спілкування охоплює соціальну взаємодію членів суспільства ( їх спільну діяльність, інтеракцію і власне комунікацію). Упорядкованість досягається за допомогою правил і норм, які регулюють характер спілкування залежно від його мети і засобів. Спілкуючись, люди повинні рахуватися із соціальними нормами, звичаями, традиціями, що існують у даному суспільстві,колективі.

Від того як люди розмовляють між собою, залежить настрій, стан нервової  системи, благополуччя і спокій у сім’ях, колективах. Від манери спілкування багато в чому залежить успіх у роботі.                                                                                    Володіючи нормами культури спілкування, людина зможе уникнути багатьох проблем, конфліктів, швидше досягне життєвих цілей.

Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у колективній ситуації.

Культура людського спілкування – це частка загальної  моральної культури особистості.

Відсутність культури спілкування – свідчення бездуховності людини. Нині проблема культури спілкування – набуває високо значення. Відбувається становлення України як самостійної держави, інтенсивно розвиваються міжнародні та міжособистісні зв’язки з різними країнами світу.

З огляду на це, визначальною стає для нашого суспільства проблема вміння спілкуватися як на офіційному, діловому, так і на побутовому рівнях.

Нині важливо закласти основи культури спілкування в нашому суспільстві відповідно до часу, в якому живемо, до нашої історії, до духовно-творчого потенціалу українського народу.

За даний час, цій проблемі приділяється мало уваги як в освітньо-виховних закладах так і державі в цілому. Якщо ми прагнемо збудувати цивілізовану державу, то мусимо прагнути до цивілізації, а першим виявом є культура спілкування.

Сім’я, навчально-виховні і культурно-освітні заклади повинні, формуючи особистість, розвивати в ній такі морально-психологічні якості:

- людяність;            

- уважність;            

        - чуйність;          

   

- уміння бачити моральний бік своїх і чужих дій і вчинків;  

- витримка;            

- володіння собою;           

- здатність стримувати негативні емоції;      

- уміння слухати іншу людину;       

- здатність передбачати можливі наслідки своїх слів, дій, вчинків.

     Результат спілкування – налагодження певних стосунків з іншими людьми. Культура спілкування у вузькому розумінні – це сума набутих людиною знань, умінь та навичок спілкування, які створені, прийняті та реалізуються в конкретному суспільстві на певному стані його розвитку.

Культурна людина має бути спокійною, урівноваженою, знати що, до і як спочатку. Щоб оволодіти культурою спілкування, фахівець повинен мати елементарні знання з психології, етики спілкування, уміти  застосовувати на практиці комунікативні установки.              Установка – це готовності індивіда чи групи реагувати на об’єкти чи суб’єкти та вплив. Комунікативні установки допомагають установити контакт між співрозмовниками, підготувати їх до позитивного сприймання інформації, перебороти негативне ставлення до тих чи інших ідей, людей, ситуацій.

Культура спілкування в мировому розумінні. Високий рівень культури спілкування створюють компоненти:

- комунікативні установки (механізм спілкування);

- етичні норми спілкування, прийняті в даному суспільстві;

- психологія спілкування; 

- уміння застосовувати ці знання з урахуванням ситуацій;

- відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

 

3. Моделі та стилі спілкування

Учені виділяють такі типи особливостей:     

1.Споживацький тип  - людина цього типу намагається утвердити себе серед інших. З усього хоче мати користь. Довіряє лише собі.

2. Конформістський тип – людина цього типу має колективістський характер. Намагається бути як усі.

3. Аристократичний тип – це яскраві особливості з почуттям власної гідності. Люди цього типу обожнюють створений ними власний світ, часто вони діють, не думаючи про наслідки.

4. Героїчний тип – люди цього типу завжди з чимось борються. У спілкуванні вони активні й наступальні, не сприймають світу та інших людей такими, якими вони є, намагаються їх  змінити.

5. Релігійний тип -  люди, для яких головна цінність – сенс життя а джерело моралі не в людині й суспільстві, а поза ними.

Потрібно навчитися розпізнавати моральний тип людини з якою доведеться спілкуватися. Це допоможе зорієнтуватися і вибрати відповідну лінію поведінки для досягнення успіху. Серед особливостей спілкування відокремлюють стилі, як інтегровані характеристики.

Стиль спілкування  - це система прийомів діяльності, поведінки людей.

Стиль проявляється у діловому і професійному спілкуванні, у взаємовідносинах між керівником та підлеглими, у лідерстві.

Розрізняють три стилі лідерства:

• Авторитарний;
• Демократичний;
• Ліберальний.

Вони характеризують : спілкування, манеру поведінки лідера що до інших, тип його влади, ставлення до роботи та до інших.

При авторитарному стилі лідер віддає накази, дає вказівки, інструкції.                                                                                                           

Демократичний стиль –  підтримується активність учасників спілкування та їхня ініціатива.

Ліберальний стиль – проблеми обговорюються формально, керівник може і не бути лідером.

Спрямованість у стилі ділового спілкування може бути різ­ною — на іншого або на себе.

 

Якщо людина потребує іншого, або заклопотана собою, то кажуть, що у неї піддатливий стиль. Якщо співрозмовник прагне досягти успіху в спілку­ванні та діяльності, контролюючи інших, його стиль називають агресивним. Якщо людина зберігає емоційну дистанцію, неза­лежність у спілкуванні, її стиль вважають відчуженим. Крім того, розрізняють такі стилі: альтруїстичний (допомога іншим), маніпулятивний (досягнення власної мети) та місіонерський (обережний вплив).

Особливості взаємин і характер взаємодії у процесі навчання та виховання певною мірою визначили стилі педагогічного спілкування.

 

 

4. Етична сторона спілкування

Етика — це наука про мораль: її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу сферу люд­ської діяльності, ЇЇ закономірності та прояви в історичній практиці людей, у моральних поглядах, структурі моральної свідомості.

Розглядаючи моральність у практичному значенні, яка вира­жається у спілкуванні, здатності людини співвідносити себе з ін­шими людьми, що покладається в основу аналізу поняття ганеб­ного або гідного людини.

Прояви моральності в діяльності конкретних індивідів визна­чаються як доброчесність, порядність, відповідальність тощо.

Важливим елементом загальнолюдського в моралі є моральна культура спілкування — це «культура, що пов'язана з утвер­дженням у суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це здатність людини до вибору в спілкуванні необхід­них форм і засобів, що сприйняті й трансформовані людиною в процесі виховання і самовдосконалення. Це культура, що активі­зує прагнення людини до особистісного самовираження, до само­ствердження людської гідності. Це культура, яка спонукає до мо­ральної творчості під час спілкування». Під моральним спілку­ванням мають на увазі стійкі зв'язки між людьми, а також потре­бу в морально-психологічному взаєморозумінні, навіть у вирі­шенні ділових проблем.

Рівень культури може, з одного боку, сприяти повноцінному спілкуванню, або, з іншого — породжувати почуття відчуженос­ті, самотності, непорозуміння, якщо рівень культури спілкування є низьким.

Моральна культура спілкування є складовою культури спілку­вання загалом. Останнім часом виокремлюють такі рівні мораль­ної культури:

• ритуальний (спілкування людей у буденному житті з дотриманням загальноприйнятих правил етикету);
• маніпулятивний (спілкування людей з метою досягнення своїх цілей, часто за рахунок інших);
• гуманістичний (спілкування з повагою один до одного, з прагненням вирішити проблеми і врахувати інтереси кожного).

Спілкування є однією з найфундаментальніших, найвищих соціальних потреб людини. Воно має практичне значення, ефек­тивність і результативність якого залежить від багатьох факторів, властивих людям, учасникам процесу спілкування.

Для моральної культури спілкування властиве прагнення до взаєморозуміння, відвертості, симпатії, довіри, вміння говорити та вміння слухати. Не випадково в деяких соціальних сферах людської діяльності протягом століть відшліфовуються такі по­няття, як: моральні цінності, моральні норми та принципи, гума­ністичні комунікативні установки у спілкуванні, професійна (службова) етика, моральні вимоги до представників професій, які найбільше включені у сферу людських відносин.

До моральних цінностей відносять об'єкти, явища та їхні властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють у собі узагаль­нені ідеали. Це своєрідний еталон. У духовному відношенні цін­ності творять або відроджують людину з усіма ЇЇ потребами. Обираючи певні моральні цінності, людина підтверджує свідоме ставлення до норм і принципів моралі, дієвість своїх мотивів, ці­лісність моральної свідомості загалом.

Моральні цінності добра, морального обов'язку, відповідаль­ності, справедливості, честі й гідності людини, совісті особливо впливають на поведінку людей, їх взаємини з іншими, на харак­тер і культуру спілкування.

У житті людей моральні цінності регламентуються моральни­ми нормами і принципами.

Моральні норми і принципи — це певні вимоги та заборони, що регулюють діяльність, поведінку людей, їхню взаємодію та спілкування. Ці норми та принципи, встановлені людьми в суспі­льстві на певному етапі його розвитку, є взірцем поведінки та обов'язкові для виконання.

Люди у своїй поведінці та спілкуванні дотримуються різних моральних норм та правил. Розумна людина весь час намагається контролювати свої дії, вчинки. Нерозумна, на думку Конфуція, робить три помилки: говорить, коли не час говорити; не гово­рить, коли настав час говорити; і говорить, не помічаючи міміки. Нині людина звертається або до моральних норм, прийнятих суспільством, або до особистих моральних норм і принципів.

Щоб реалізувати свої здібності, потрібно бути в єдності зі сві­том і водночас у злагоді із собою. Якщо цього не вдається досяг­ти, то перед людиною постають моральні проблеми, а неможливість їх розв'язання часто призводить до неврозу.

Щоб цих про­блем не виникало, зокрема під час спілкування, слід дотриму­ватись основних принципів етики:

• не роби іншому того, чого б ти не хотів, щоб він робив
  тобі;
• що ти робиш іншим, те робиш і собі.

Тобто в діловому спілкуванні не можна, маніпулюючи іншим, досягати вигоди лише для себе, особливо за допомогою хитрощів, махінацій, нечесної гри.

До поняття професійна етика відносять моральні обов'язки, в яких відбивається ставлення представника певної професії до об'єкта праці, до колег за професією, до партнерів, до суспіль­ства загалом. Це насамперед усвідомлення своєї моральної відповідальності й готовність виконувати свій професійний обов'язок.

Центральним поняттям професійної моралі є поняття профе­сійного обов'язку, яке поєднується з поняттям відповідальності. Проаналізувати результати своєї праці з позицій загальнолюдсь­ких моральних цінностей спеціалістові допомагає професійна со­вість. Вона пересікається з таким поняттями, як професійна честь, професійна гідність, професійна справедливість. Від професійного такту залежать взаємини з іншими людьми, вирі­шення з ними під час спілкування ділових проблем. Ділова етика регулює відносини бізнесмена з партнерами, керівника організації з підлеглими. Нажаль, серед тих, хто сьогодні займається біз­несом, є люди, дії яких вступають у суперечність з чинним зако­нодавством і моральними цінностями.

Існує чимало важливих факторів, які стимулюють формування етичної поведінки.

Перший — економічний.

Етика високого рів­ня —- це запорука успішного бізнесу, наприклад, коли покупці та продавці прагнуть чесних (етичних) ділових стосунків. Якщо ж ви продаєте товар навіть за найнижчою ціною, але не постачаєте його вчасно, чи якість ваших товарів незадовільна, то ви можете втратити потенційний прибуток.

Другий — законослухняність.

Необхідно не тільки поважати закон, а й виконувати його. Неетичні, протиправні дії можуть призве­сти до того, що хтось постраждає чи економічно (збитки), чи юри­дично. Ці збитки можуть перевищити одержаний прибуток.

Третій — виховання.

 Духовне виховання, що закладається в особистість як основні християнські цінності, є основою майбут­ньої етичної ділової поведінки, її основним фактором. Тому що внутрішні переконання, внутрішні «закони», моральні норми мо­тивують і визначають зовнішню поведінку, вчинки, дії людини.

Саме морально-духовне виховання формує в особистості такі риси характеру, як відповідальність за свої вчинки і слова, до­тримання свого слова, акуратність і пунктуальність, коректність, повага до іншої людини, дотримання законності тощо.

Сучасний рівень професійного етикету в Україні формується з орієнтацією на європейські стандарти та з урахуванням націона­льного історичного досвіду та культури.