Тема: |
писанка – оберіг нашого народу
|
Мета: |
ознайомити студентів з дохристиянським походженням писанки, особливостями її написання; узагальнити знання про символи-обереги “живої землі”, “берегині”, “безконечника”, які зустрічаються на мальованій кераміці епохи неоліту, та показати їх знакову тотожність з писанками Полтавщини; зацікавити і виховувати інтерес до народної історії у пізнанні багатогранної культури нашого народу.
|
оснащення: |
рушники, вишита сорочка, ваза з вербою, тарелі та кошик із писанками, свічка, магнітофон із записами пісень, відеозаписи, таблиці “Оберегова символіка у писанкарстві”, “Кераміка епохи неоліту – джерело оберегової символіки наших пращурів”, композиції з використанням символів дохристиянського періоду, сучасні писанки гуртківців Полтавського базового медичного училища
|
хід проведення свята
Уміти берегти стає настійним велінням часу. Важливо сьогодні з усією пристрастю будити в людях саме цю потребу – оберігати життя в усіх його виявах, в природній мудрості і гармонійності.
О.Гончар
Ведуча (дівчина в традиційному українському одязі зі свічкою в руках):
Я просто людина, звичайна людина,
Та кожен свій ранок і кожен свій день
Я з вдячністю згадую Божого сина,
Що віру й надію приніс для людей.
Для кожного серця існує надія,
У кожній душі є частинка добра.
Нам віра у краще хай душі зігріє,
Свіча сподівань хай повік не згаса!
Мій вогнику, мій посвіте предвічний!
Світи мені, завжди світи!
Любов до рідного, святого
В душі моїй не погаси!
Вступне слово викладача:
Цей малесенький, тремтливий вогник – невмируща душа народу, тоненька ниточка, що єднає людей, їхні серця, покоління. І поки горить той вогник у людських серцях, поки в людей є любов до рідної землі й своєї історії.
Кожне людське покоління залишає після себе слід на землі. Наші пращури передали нам скарби своєї душі: влучне прислів’я, веселу приповідку, мудру казку, хвилюючу легенду, ніжну пісню, добрий звичай. Тож давайте вивчимо все це і збережемо для наступних поколінь.
Ведуча:
Блакитними очима дивиться мені в очі весна. Вона ще молода, ніжна, усміхається святково й чисто, у її ледь чутному диханні – збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується і відроджується.
Де твоя донька паняночка?
Весна:
Шиє миленькому сорочку!
Ведуча:
Весна:
Ведуча:
Весна:
Ведуча:
Та в цей час на вулицю
Весну красну зустрічати,
Весну красну вітати!
Будемо весну зустрічати
Та віночки сплітати,
Віночки сплетемо,
Хороводом підемо.
Під мелодію “Веснянки” дівчата у традиційному українському одязі водять хоровод “Ой весно, весно, ти красна…”
Дівчата розступаються і питають:
Ведуча:
– Ой весна, весна, ти красна,
Що ти, весно красна, нам принесла?
Весна:
– Принесла я вам літечко,
Ще й запашненьке зіллячко,
Ще й зеленую травицю,
І холодную водицю.
Ведуча:
– Ой вербо, вербице,
Час тобі, вербице, розвиться.
Ой, верба, верба, тополя,
Схилила гіллячко додолу
На зеленую діброву,
На холодную водицю,
На шовковую травицю.
Там соловейко гніздо в’є,
А зозуленька кує.
1-а студентка:
О, скільки голосів, скільки дивних: і ніжних, і могучих, і солодких, і гострих голосів в одному молодому хорі. До неба вони сягають божественною музикою, з сонцем єднаються, пахощами повиваються, могучою силою у дзвони б’ють, у дзвони воскресіння!
Ви чуєте їх – скрізь вони!.. Ось вони й тут озвалися, складаючи хвалу Великодню. Дзвенять до неба, звучи осяйні дні щастя, звучи славу…
2-а студентка:
Так натхненно дзвонять Великодні дзвони,
Срібний голос вітер зносить до небес.
Хай ніхто не плаче, хай ніхто не стогне,
Бо Христос сьогодні, бо Христос Воскрес!
Воскресіння Боже – милосердя Боже
Українську душу зцілює сповна,
І стоять дівчатка, мов прекрасні рожі,
В оченятах чистих розцвіта весна…
Слухають, як дзвони Великодня дзвонять
Світанкові гімни Богові й весні,
І як ніжно рожі пелюсточки ронять
Личенька їх ронять усмішки ясні.
3-я студентка:
Писанка – найперший символ і необхідний атрибут свята – має свою давню і цікаву історію. За церковними джерелами, вперше вона з’явилась у 34 році, коли Марія Магдалина подарувала її римському імператорові Тиберію зі словами: “Христос Воскрес”. За народними переказами, перші писанки зробила Пречиста, щоб забавити малого Христа. Як би там не було, а яйце, пофарбоване у червоне, з давніх-давен шанувалось у багатьох народів як символ відродження життя.
Писанка (мала дівчинка у традиційному українському костюмі тримає кошик з писанками):
Я писана красуня,
Вся в рисках і квітках,
Красу митців несу я,
Їх славлячи в віках.
Без мене наше свято
Не буде тим, чим є,
Бо писанка багато
Всім радості дає.
В цій писанці вкраїнській
Душевна глибина:
Жива блакить барвінка
Й хода весни красна.
4-а студентка:
Що таке писанка? Понад усе – атрибут весняного відродження природи, предвіковічного свята сонця – великого дня, Великодня. Думаєте випадково свято свят Пасха має в нас іще одну назву – Великдень? Споконвіку яйце уособлювало образ сонця, яке дає життя, є символом життєдайності. Священний символ. А тому не просто яйце, а барвисте, розписане – писанка!
Писанка (мала дівчинка у традиційному українському костюмі тримає кошик з писанками):
Яйце і розмальоване, й барвисте,
Ним тішиться і старець, і дитя,
Творіння людських рук святе і чисте,
Маленький символ нашого життя.
Творіння Божої краси у мить натхнення,
Весна… Великдень… Боже Воскресіння…
І писанка – як серця одкровення,
Як Боже й людське трепетне творіння.
Вкраїнська писанка проміниться життям,
Великдень славить перед цілим світом.
Співзвучно до весни серцебиття
В ній оживають трави, птахи, квіти.
Тут кожна лінія промінчиком з небес
Окреслює хвалу і славу Богу,
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
До вічності вказавши нам дорогу.
5-а студентка:
Писанка була і залишається окрасою Великого свята, святинею і оберегом, життям і надією. Слов’янський Великдень без писанки не є повноцінним. Саме в ці весняні дні, після страшних страждань і мученицької смерті, завершилося велике чудо Воскресіння Господнє. З цією подією пов’язується цілий ряд легенд, які пояснюють приурочення розпису писанок саме до цього свята.
6-а студентка:
Наші пращури переповідали з роду в рід про те, як Ісуса розіп’яли на хресті і з його ран поточилася кров. З кожної краплини виникла червона крашанка. Під хрестом стояла Матір Божа, яка молилася і гірко плакала. Ті червоні крашанки, на які падали її сльози, перетворилися на розкішно прикрашені писанки. Богородиця зібрала всі крашанки, писанки в хустину і пішла до Пілата просити дозволу, щоб поховати свого сина. Дорогою вона дарувала дітям писанки й наказувала їм жити в мирі та злагоді. Прийшовши до Пілата, Матір Божа зомліла, а писанки з хустини розкотилися по всьому світі.
7-а студентка
А я чула іншу легенду, в якій оповідається про те, як Марія Магдалина і св. Соломія першими виявили пусту печеру, де був захоронений Христос. Біля пустого одра Ісуса вони побачили миску з яйцями, які з білих стали червоними.
Вражені чудом воскресіння, вони кинулися розносити радісну новину людям і на знак підтвердження цього стали роздавати взяті в печері яйця. Промовляючи при цьому: “Христос Воскрес!”.
8-а студентка:
Так дивно… розцвіла собі троянда
На гілочці терновій серед ночі.
А вранці сльози, наче діаманти,
Скропили в Воскресінні Божі Очі.
То були сльози Божої Любові,
І крізь ті сльози поглядом Небес
Дивився в нашу душу, в нашу совість
Христос, який Воістину Воскрес!
І думкою, що терня те колюче
Не зможе погубити дух життя,
Що істина, воскресши, неминуче
Покличе багатьох до каяття.
Тією думкою троянда посміхнулась:
Вже не вселяло страх колюче терня,
Бо ніжними пелюстками торкнулась
І на Очах Христових сльози втерла…
9-а студентка:
З прийняттям християнства писанки стали своєрідним символом Великодня – свята воскресіння Христа. Розписані писанки після освячення в церкві дарують родичам, знайомим, друзям, промовляючи: “Христос Воскрес!”. У відповідь кажуть: “Воістину Воскрес!” – і щиро дякують. Дарувати писанку – означає бажати щастя, здоров’я, доброї вдачі.
10-а студентка:
З настояним на травах і корі,
На веснянім і на осіннім зіллі –
І писанка оранжево горить
У філіграннім сплеті ліній.
То вже дзвенить, як згусток сонця,
Буяють буйно квіти у росі,
Олені бродять в березневім сонці.
І стилізовані сплітаються сади
У мареві густих обрамлень,
Мереживом найтоншим мерехтить
Геометричний космацький орнамент.
Ведуча:
Існує ціла серія дохристиянських символів, інтерпретація яких змінилася відповідно до нової віри. Крапки, які символізували зорі на небі, стали символом сліз Божої Матері, риба – первісно символ здоров’я, хрест, який колись був суголосним з чотирма сторонами світу, набрав християнського значення. Так сталося і з трикутником. Спочатку він репрезентував трійцю – землю, небо, вогонь; нині він є символом Бога Отця, Бога Сина, Бога Духу Святого.
Варто згадати про ще один найдревніший символ Берегині, який використовувався на українських писанках і уособлював життя і родючість усього існуючого.
1-а студентка:
Хрест – знак світостворення. Вертикальна лінія хреста – знак вогню. Горизонтальна – знак води. При перетині цих двох чинників виникає третя сила – сила любові, життя, творення. Хрест здатний розширюватись безмежно в будь-якому напрямку, отже, позначає вічне життя і 4 сторони світу.
2-а студентка:
Одним з найпоширеніших символів на писанках є символ “Дерева життя” – стержень світобудови. Дерево життя – це і дерево роду, де кожна квіточка позначає якогось родича, а всі разом – втілення родоводу певної людини, стовбур з трьома гілочками: батько, мати і дитина.
Ромб – символ родючості, загальний символ жіночої основи в природі. Ромб є уособленням зоряного та засіяного поля.
4-а студентка:
Знак тризуба є знаком триєдності світобудови, символом Триєдиного Бога. Тризуб символізує минуле, теперішнє і майбутнє. У ньому втілена ідея триєдності природи Всесвіту: неба, Землі і людини. Це також трійця любові, істини, мудрості.
5-а студентка:
На писанках поряд з космічними, солярними знаками широко поширеним є зображення рослин, дерева, квітів, які символізують Прадерево життя так само, як і Чумацький шлях.
Квіти є одним із найпоширеніших мотивів на писанках Полтавщини. Існують повір’я, що в квітах заховано душі людей, і вони виходять з них після народження немовлят, яке дає Велика Мати. Після смерті людини саме у квітку ховається її душа.
За звичаєм, жінки, котрі хотіли мати дітей, але не мали їх, писали писанки з квітами і дарували їх дітям.
7-а студентка:
На писанках часто малюють тварин та птахів. Це олені, коні, півні. Олень – образ Бога, а ріг – символ вранішнього сонця. Кінь – символ невтомного руху сонця та образ безстрашного віщуна віри. Птахи – істоти священні. Вони є символом вічності, безсмертної душі. Саме птахи можуть якнайвище долетіли до Бога.
8-а студентка:
Сонце – носій світла та життя. Сонце – це небесний вогонь, про який люди в різні часи мали своє уявлення, але завжди шанували і возвеличували. Його уявляли як отвір, крізь який видно справжнє яскраве небо, як іскру. На писанках Сонце позначається знаками у вигляді кола.
Колесо є символом безсмертя і майбутнього небесного існування, образом безкінечності.
9-а студентка:
За кольором писанки також різні. Кожен колір також має свою символіку. Так, червона фарба означає радість життя, любов, надію на одруження. Жовта – присвячена сонцю, зорям, місяцеві, зелена символізує весну, воскресіння природи, бронзова (коричнева) матір-землю, її врожаї, щедрість для людини. Кілька фарб на писанці (від 4 до 5 одночасно) означає родинне щастя, мир, злагоду.
10-а студентка:
У 1987 році в м. Коломиї відкрито музей писанки, де показано найкращі орнаментальні мотиви писанкарства з різних регіонів України. Музей такого профілю єдиний у світі. Він став можливий завдяки винайденню та консервації писанок.
У краєзнавчому музеї Полтави зберігається 1500 екземплярів писанок.
Писанки – це символ України для тих українців, що виїхали за кордон. У багатьох куточках світу зведені величні монументи красуні-писанці. А кожен, хто відвідує Україну, прагне, як пам’ятний сувенір, повезти з собою писанку.
Демонструється відеофільм “Земля і небо! Небо і земля!
Господь благословив усе навіки…”
Виходить дівчина в традиційному українському одязі, тримаючи кошик з писанками.
Ведуча:
Це – Божий світ, і ти у нім – дитя,
Бог дарував тобі своє найвище чудо.
Бог дав тобі прекрасний дар – життя,
Світись життям, світись на радість людям.
Неси тих Десять Божих Заповідей в світ,
Щоб вберегти усі Його творіння,
Гармонію і вічний дивоцвіт,
І Божу істину, і Боже Воскресіння.
Викладач:
На очах змінюється ставлення і до народних звичаїв, і до релігійних свят. Сподіваємось, що писанкарське мистецтво не піде в небуття – тішитиме красою, дивуватиме фантазією, збагачуватиме дух і душу, житиме!
“Воскресни, писанко!
Воістину воскресни!”
1