Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

 

 

 

 

«Використання дидактичної гри як форми уроку у шкільному курсі хімії»

 

 

 

 

 

 

  Вчитель хімії                                                            

Сало Мар’яна-Ольга Михайлівна

 

 

ЗМІСТ

 

ВСтуп

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВИХ ПРИЙОМІВ НА УРОКАХ ХІМІЇ

1.1. Ігрова діяльність

1.2......Методичні принципи організації та проведення ігор на уроках хімії

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ ХІМІЇ

2.1. Сутність поняття дидактичної гри...................11

2.2. Структура дидактичної гри........................12

2.3. Характерні ознаки дидактичних ігор.................15

2.4. Функції дидактичних ігор та ігрові правила............15

2.5. Класифікація дидактичних ігор.....................18

2.6. Роль та місце дидактичних ігор на уроці хімії...........20

розділ 3. ВИКОРИСТАННЯ ІГОР У ШКОЛІ................22

ВИСНОВОК.......................................35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................37

ВСТУП

 

На цей час практично кожний учитель хімії застосовує в своїй діяльності нетрадиційні форми навчання школярів. На мій погляд, це пов’язано зі становленням нового стилю мислення вчителів, що орієнтуються на ефективне рішення освітньо-виховних задач та посилення самостійної творчо-пошукової діяльності школярів.

Проблема підвищення ефективності навчання тісно взаємопов'язана з активністю, самостійністю учнів, свідомим прагненням до пізнання основ досліджуваної науки. Засобом, що стимулює процес навчання хімії, є дидактична гра.

Дидактична гра – творча форма навчання, виховання і розвитку студентів, школярів і дошкільників.

Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам'ять, мислення, мову, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, справедливо вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагогів і учнів.

Витоки дидактичних ігор ми можемо знайти в народній педагогіці. Ігри та іграшки, які створив народ, завжди допомагали дітям пізнавати світ граючись. Тому ігри пізніше дуже тісно пов'язались з навчанням, постійно удосконалюючись.

Крім того, гра створює особливі умови, за яких розвивається творчість учнів. Сутність цих умов заключається у спілкуванні на рівних, де зникає боязкість, виникає відчуття ─ “я теж можу”, тобто у грі відбувається внутрішнє розкріпачення.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання учнями навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості і, як наслідок, підвищують рівень успішності учнів. В той же час, практика сучасної школи вказує на наявність невикористаного потенціалу дидактичної гри у навчально-виховному процесі.

Таким чином, вищезазначене зумовлює необхідність розгляду даної проблеми.

Отже, мета роботи – розкрити сутність поняття дидактичної гри, її функції та роль у навчанні, теоретично дослідити проблему використання дидактичних ігор на уроках хімії та виявити дидактичні умови, які забезпечують ефективність використання дидактичних ігор в процесі вивчення хімії.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ЗАСТОСУВАННЯ ІГРОВИХ ПРИЙОМІВ НА УРОКАХ ХІМІЇ

 

1.1.        Ігрова діяльність

 

Гра – це вид діяльності в умовах ситуацій,  спрямованих на відновлення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається та удосконалюється самоуправління поведінкою.

В людській практиці ігрова діяльність виконує такі функції:

•        Розважальну ─ це основна функція гри (розважити, доставити задоволення, надихнути, пробудити інтерес);
•   Комунікативну ─ засвоєння діалектики спілкування;
•   Ігротерапевтичну ─ подолання різних труднощів, що виникають у  інших видах життєдіяльності;
•   Діагностичну ─ виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання  в процесі гри;
•   Функцію корекції ─ внесення позитивних змін в структуру особистих показників;
•   Міжнаціональної комунікації ─ засвоєння єдиних для всіх людей соціально-культурних цінностей;
•   Соціалізації ─ включення в  систему суспільних відношень, засвоєння норм людського спілкування.

Більшості ігор властиві чотири головні риси (за С.О. Шмаковим):

○ Вільна розвивальна діяльність, що застосовується лише за бажанням дитини, заради задоволення від самого процесу діяльності,  а не лише від результату (процедурне задоволення);

○ Творчий, в значній мірі імпровізований, дуже активний характер цієї діяльності (“поле творчості”);

○ Емоційне піднесення діяльності, суперництво, змагальність, конкуренція, атракція та ін. (чуттєва природа гри, “емоційна напруга”);

○ Наявність прямих або непрямих правил, що відображають  зміст гри, логічну та тимчасову послідовність її розвитку [1].

В структуру гри як діяльності органічно входить цілепокладання,  планування, реалізація мети, а також аналіз результатів, в яких  особа повністю реалізує себе як суб’єкт. Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю, можливостями  вибору та елементами змагальності, задоволенням потреби в самоствердженні, самореалізації.

В структуру гри як процесу входять:

а) ролі, взяті на себе  граючими;

б) ігрові дії як засіб реалізації цих ролей;

в) ігрове застосування предметів, тобто заміщення реальних речей ігровими, умовними;

г) реальні відношення між граючими;

д)  сюжет (зміст) – область дійсності, що умовно відтворюється у грі.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старих поколінь молодшим люди використовували з давнини. Широке застосування гри знаходить в народній педагогіці, в дошкільних та позашкільних установах. В сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

▪ В якості самостійних технологій для засвоєння понять, теми та навіть розділу навчального предмету;

▪ Як елементи (іноді доволі суттєві) більш різноманітної технології;

▪ В якості уроку (заняття) або його частини (вступ, пояснення, закріплення, вправи, контролю);

▪ Як технології позакласної роботи.

Поняття “ігрові педагогічні технології” включає достатньо  різноманітну групу методів та прийомів організації педагогічного  процесу в формі різних педагогічних ігор [2].

2.      Методичні принципи організації та проведення ігор на уроках хімії

 

Організація гри починається з її задуму. Тут необхідно представити умови та закони існування ігрового світу. Схема опису така: місце дії → час дії → діючі особи та положення, яке вони займають → важливі події, що передували  ігровому періоду → ситуація, що склалася до початку гри.

При цьому особливу увагу необхідно приділити наступним моментам:

По-перше, задумана ситуація повинна бути цілісна та повна, і припускати численні ситуації, в тому числі заздалегідь не задані. Чим повніше та більше задумане, тим краще.

По-друге,  визначається форма проведення гри: кабінетна.

Наступний етап організації гри ─ розробка правил гри. При цьому слід враховувати наступні моменти: щоб запобігти суперечок в процесі гри правила повинні бути зафіксовані в письмовому вигляді.  Всі учасники гри повинні бути ознайомлені з правилами до  початку гри, та кожна команда повинна мати хоча б один  екземпляр цих правил.

В правилах повинна міститися наступна інформація:

•   Загальний опис гри та ситуації на момент початку гри;
•   Перелік учасників та основних команд;
•   Правила перерахунку реального та ігрового часу;
•   Окремі відомості гри.

Всім відомо, що динаміка гри побудована на досягненні кожним гравцем якихось своїх інтересів та цілей, а це означає, що в кожній грі присутня інтрига.

Динаміка гри в цілому забезпечується наступними факторами:

1. Фактор підготовки учасників. Для гри дуже важливо, щоб гравець усвідомив свою мету. Усвідомлення цілі відбувається в результаті особистої роботи майстра гри з гравцем, коли перший розповідає гравцю все, що він повинен знати. Дуже важливо, щоб потенціал гравця відповідав поставленій меті. Крім того, поставлена мета не повинна викликати у гравця явної неприязні.
2. Фактор пророблення цілі. Це визначальний фактор для  успішного проведення гри. Майстер повинен знати можливості гравця, а також і те, що гравець зробить для досягнення поставленої задачі. Крім того,  кожний гравець повинен уявляти, які ходи він буде здійснювати для досягнення своєї цілі. При цьому вірогідно,  що він може помилитися.
3. Фактор підтримки цілі. Ціль повинна супроводжувати учасника всю гру так як вона є  «пружиною», що штовхає учня до дії [3].

Форми організації гри на уроках хімії можуть бути такими: фронтальна гра, групова, індивідуальна.

Гра починається не тоді, коли учням дається завдання, а тоді, коли їм стає цікаво грати.

Під час проведення гри учитель повинен емоційно стимулювати учнів:

• Ігрове завдання можна стимулювати як відпочинок: «Ми з вами добре пропрацювали, а тепер відпочинемо і пограємо в таку гру…»;
• Завдання гри можна запропонувати так, ніби воно не планувалось раніше вчителем (гра-імпровізація);
• Ігрове завдання можна дати «з прив’язкою» до конкретного учня, але сам перехід до нього має бути несподіваним.

Для учнів перехід від традиційних форм роботи до гри має бути, по-перше, мотивованим з огляду на мету уроку, і водночас – несподіваним; по-друге, гра завжди має ґрунтуватися на проблемності, тому завдання, які вчитель ставить перед учнями, мають бути не простими, а посиленими для них. Вчителю потрібно дуже ретельно підготувати елементи гри на уроці. Він повинен сам програти найважчу роль, вибрати ініціативних і підготованих виконавців, забезпечити активність гравців.

Під час проведення гри функція вчителя як керівника навчального процесу трансформується: з одного боку, якщо вчитель постійно буде коригувати дії учасників гри, то вони не будуть привчатися самостійно шукати рішення, а з іншого боку, якщо вчитель не буде керувати ходом гри, то саме завдання гри може бути не виконане, а вчитель може втратити контроль над класом.

Але незважаючи на певні труднощі, гра дає вчителю як творчу наснагу і задоволення, так і можливість використовувати її на уроках доцільно і систематично [4].

 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ДИДАКТИЧНИХ ІГОР НА УРОКАХ ХІМІЇ

 

Поняття «навчальні ігри» до цих пір не має у вітчизняній та зарубіжній літературі однозначного визначення. Одні вважають іграми ситуації, що розігруються на спеціальних діаграмах або за розробленими схемами, інші виділяють ігри-інсценування, треті визначають гру як активну навчальну діяльність з імітаційним моделюванням системи, явищ, процесів. Деякі дотримуються більш загального визначення, в якому навчальні ігри об’єднуються з дидактичними іграми, а під останніми розуміємо вид гри, що організовується дорослими для розв’язання навчальної задачі [5].

Дидактична гра належить одночасно до двох сфер людської діяльності – гри й навчання. В системі ігрової діяльності дидактичну гру слід віднести до «інструментальних» ігор (поряд з дослідницькими та організаційно-діяльнісними іграми). Вона включає в себе продуктивний компонент – навчання і служить засобом («інструментом») для розв’язання його завдань. Оскільки ж виділення й усвідомлення системи ігрових і навчальних задач можливе лише за наявності фіксованих правил гри, то дидактична гра належить до класу ігор з правилами. Проте для деяких дидактичних ігор обов’язковим є дотримання лише частини правил, бо вони (ігри) передбачають більш або менш виражені елементи рольової поведінки. Таким чином, правила містяться в системі ігрових ролей і виконуються в міру суб’єктивного усвідомлення й розуміння учасниками гри їхніх рольових позицій.

 Система правил і рольових приписів кожної дидактичної гри дає змогу не лише фіксувати зміст освіти, що реалізується в грі, а й дозувати його, розподіляти за окремими навчально-ігровими циклами. Отож, дидактичну гру можна трактувати як форму навчання, де засвоєння учнями змісту освіти під керівництвом учителя опосередковано їхньою ігровою взаємодією, що регулюється певними, встановленими правилами гри, порядком і режимом [6].

1.      Сутність поняття дидактичної гри

 

Дидактична гра на уроці – не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін “дидактична гра” підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

г) вимоги до змісту ігрової діяльності;

д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення інших.

Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини. Разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність                          А. С. Макаренка, який писав: “Є ще один важливий метод – гра… Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки… Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, – звичайно, у грі гарній, правильній…” [7].

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра [8].

 

2.      Структура дидактичної гри

 

Природно, що в структурі дидактичної гри мають бути представлені відносно самостійні елементи обидва названі види діяльності – гра і навчання. Кожний з цих елементів має складну організацію, що відображає їх специфіку. Третім основним елементом структури дидактичної гри є ігрова модель, на основі якої може здійснюватись тільки реальна ігрова взаємодія учнів між собою та з педагогом у процесі гри. Ігрова модель є тією ланкою, що поєднує автора дидактичної гри і її учасників. Тому правомірно розглядати її з двох позицій.

 З одного боку, це форма втілення авторського замислу. Ігрова модель відображає наукові висновки про закономірності ігрової діяльності й навчання, про педагогічні умови ефективного застосування даної моделі під час засвоєння певної частини змісту освіти, про характер взаємодії учнів і вчителя в ході гри й навчання. Тому з точки зору проектувальної діяльності педагога ігрова модель є результатом цієї діяльності, що видно зі схеми:

автор → аналіз цілей і завдань навчання → співвідношення змісту й закономірностей навчання й гри → проектування → ігрова модель

З другого боку, в реальному ході дидактичної гри її модель стає вже вихідним елементом структури діяльності учасників, проектом здійснення цієї діяльності. Вона є ядром, організуючим стержнем динамічної гри. Це наочно відображено на схемі:                             

суб’єкт дидактичної гри  → ігрова модель → навчально-ігрова діяльність → співвідношення цілей і завдань ігрової діяльності й навчання → виділення й досягнення цілей навчання.

 Зі схем видно, що порівняно з процесом проектування дидактичної гри в її реальному ході змінюється не лише місце ігрової моделі, а й картина ігрової моделі й навчання. Якщо автор дидактичної гри підпорядковує ігрову форму змісту освіти, то суб’єкти дидактичної гри на основі ігрової моделі розгортають перед усім ігрову діяльність. У свою чергу гра виступає приводом для здійснення навчання і стає емпіричною базою навчальної діяльності. Це означає, що учні й учитель в межах ігрової діяльності є рівноправними партнерами, й учитель може здійснювати керівництво навчально-виховним процесом, тільки підкорившись правилам гри й керуючись разом з учнями її нормами і принципами.

 Одним з найважливіших елементів ігрової моделі є конкретний зміст освіти, чергова порція якого у кожному циклі дидактичної гри є метою навчання й об’єктом засвоєння учнями. Зміст освіти втілюється в ще одному компоненті ігрової моделі – дидактичному матеріалі.

 Два інших елементи ігрової моделі – ігровий кодекс, представлений системою правил і рольових приписів, та визначуваний кодексом ігровий матеріал. До складу ігрового матеріалу можуть входити жетони, фішки, ігрові дошки, рулетка, опис правил, ролей, сюжету тощо, через які реалізуються правила гри. Ігровий кодекс та ігровий матеріал цілком підпорядковані змісту освіти, що засвоюється в процесі гри, і обумовлені його складом і специфікою. Так, проектуючи модель рольової дидактичної гри, автор не лише не прагне до максимально точного відображення в ній реальної дійсності, але навіть навмисне може спотворювати її в дидактичних цілях. Він цілеспрямовано загострює і драматизує в моделі ті сторони відтворюваної діяльності, де знаходить втілення засвоюваний зміст. І, навпаки, ту реальність, яка стосовно цього змісту є другорядна, формалізує, виводить на другий план або взагалі виключає із сюжету гри.

                                                                                                                        Схема 1

Структура навчально-ігрового циклу

 

 

Діяльність учасників дидактичної гри розгортається на основі навчально-ігрових задач. Навчально-ігрова задача являє собою органічний синтез ігрової й навчальної задачі. Як видно із структури навчально-ігрового циклу (схема 1) – далі неподільної «одиниці» дидактичної гри, в межах якої розв’язується навчально-виховна задача, – ігрова задача виступає як привід для звернення учнів до навчальної задачі, викликає потребу в її розв’язанні. Вона створює установку і психологічну готовність школярів до виконання навчальних дій, формуючи тим самим мотив навчальної діяльності. В свою чергу розв’язання навчальної задачі сприяє засвоєнню учнями чергової порції змісту освіти й наповнює ігрову діяльність новим поглибленим теоретичним змістом.

Таким чином, засвоєний в кожному черговому навчально-ігровому циклі зміст освіти виступає в наступному циклі як засіб здійснення навчально-ігрової діяльності (зв’язки 4,5). Одночасно в кожному циклі дидактичної гри змінюється сама ігрова модель (зв’язки 6,7), тобто навчально-ігровий цикл є системою, що сама себе відтворює і розвивається [6].

3.      Характерні ознаки дидактичних ігор

 

Дидактична гра має свої ознаки. Характерними її ознаками є:

• моделювання ситуацій навчально-виховного характеру та прийняття навчально-педагогічних рішень;

• розподіл ролей між учасниками гри;

• різноманітність рольових цілей при виробленні рішення;

• взаємодія учасників гри, які виконують ті чи інші ролі;

• наявність спільної мети учасників гри;

• колективне вироблення рішень;

• багатоальтернативність рішень;

• наявність системи індивідуального чи групового оцінювання діяльності учасників гри [9].

 

4.      Функції дидактичних ігор та ігрові правила.

 

Дидактичні ігри, які використовуються в сучасній школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, вміння і навички, тренують сенсорні вміння. Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежить від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор, адже функція гри – це її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність.

Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Соціокультурне призначення гри. Гра – найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант вважав людство самою комунікабельністю, а ігри ─ національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Вони дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, вчать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри – це простір для самореалізації.

Комунікативна гра. Гра – діяльність комунікативна, хоча за ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство – колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв’язків.

Діагностична функція гри. Діагностика – процес постановки діагнозу, здатність розпізнавати. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніша, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі – це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д.Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують.

Розважальна функція гри. Розвага – це потяг до різноманітного. Ця функція пов’язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості. Розвага в іграх – пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність [10].

За функціями у здійсненні гри ігрові правила можна поділити на три групи.

Першу групу складають операційні правила. Вони обмежують виконувані учасниками в процесі гри дії й операції.

Друга група представлена процесуальними правилами, які задають логічні й часові характеристики навчально-ігрової діяльності й визначають спосіб зміни ігрових циклів. Ігровий цикл в деяких іграх не обмежений у часі й виступає як наслідок логічної завершеності попереднього циклу; в інших же – закінчення циклу обумовлене часовими обмеженнями. До процесуальних правил належать спеціальні ігрові процедури, що визначають ймовірнісний характер ігрового процесу (обертання рулетки, виймання з пакета карток тощо).

До третьої групи належать організаційно-управлінські правила. Вони визначають організаційну структуру гри (індивідуальної, групової, фронтальної), задають спосіб взаємодії учасників навчально-ігрової діяльності. Одні ігри передбачають обов’язкову взаємодію між учасниками, які спільно розв’язують одну проблему, хоч ігрові задачі кожного при цьому строго диференційовані. Інші – проходять переважно у формі змагання між учасниками, перед якими стоять однакові або однотипні ігрові задачі. До цієї ж групи входять і правила, що визначають спосіб контролю й оцінювання дій учасників дидактичної гри. Так, результати гри чи окремих її циклів може оцінити жюрі (група учнів разом з учителем або без нього). У деяких випадках контролюючу й оцінюючу функції здійснює сама ігрова модель (авто оцінка результатів). У частині ігор учитель виступає в ролі ведучого, в іншій здійснює «включене» керівництво навчально-ігрової діяльності, залишаючись на правах рядового учасника гри [6].

 

5.      Класифікація дидактичних ігор

 

На відміну від системи навчальних задач, на яких розгортається навчання у традиційних його формах, система навчально-ігрових задач у дидактичній грі не завжди буває представлена у явному вигляді, а послідовність зміни цих задач у процесі гри заздалегідь не визначена. Вона цілком залежить від обраних учасниками ігрових стратегій і результатів їхньої взаємодії в кожному ігровому циклі. Саме невизначеність ігрового процесу, непередбачуваність його розвитку є найважливішою процесуальною характеристикою ігрової діяльності. Джерело цієї невизначеності, закріплене ігровими правилами, зручно покласти в основу класифікації дидактичних ігор [6].

Для проходження навчальної програми, що містить вимоги до знань, умінь і навичок учнів, виокремлюють такі типи дидактичних ігор:

•   ігри з повідомленням нових знань і навичок;
•   ігри для закріплення одержаних знань і навичок;
•   ігри для самостійної роботи.

Подібна класифікація ігор допомагає педагогам, які повинні вміти гармонійно поєднувати варіанти різних ігор з метою забезпечення за­своєння знань і навичок, а також уточнення та закріплення їх.

Цікаво відзначити, що математична теорія ігор виокремлює най­більш загальні елементи гри, які містять:

1. чітку постановку ігрової задачі;
2. вибір гравцями певного варіанту розв'язання або стратегії пове­дінки;
3. практичне здійснення дій;
4. отримання пізнавального результату.

Беручи до уваги ці елементи гри, можна запропонувати ще одну кла­сифікацію дидактичних ігор залежно від їх цільового призначення: тре­нувальні, сюжетно-рольові та пізнавально-контрольні.

До тренувальних ігор належать: доміно, лото, кросворди, ребуси, різні настільні ігри. Цей тип ігор передбачає, в першу чергу, розвиток розумової діяльності учнів.

Сюжетно-рольові ігри передбачають відбір і комбінування знань зі знайомих і аналогічних предметів, вміння учнів комплексно застосову­вати знання в знайомих і аналогічних ситуаціях. Прикладами сюжет­но-рольових ігор є різні інсценування, ситуаційні задачі, диспути, прес-конференції.

Рольова гра вимагає використання сукупності різних методичних прийомів і засобів навчання. При цьому припускається максимальний ступінь активності та самостійності учнів. Переваги гри перед іншими видами пізнавальної діяльності пояснюються такими їх ознаками:

•   незвичайністю й цікавістю змісту, форми гри та ігрових дій;
•   отриманням практично або суспільно важливого знання;
•   великою активністю учнів;
•   орієнтацією на обов'язкову особисту пізнавальну або практичну роль кожного учасника гри;
•   економією часу навчання за рахунок позитивного емоційного настрою учнів.

Треба зауважити, що часто сюжетно-рольові ігри передбачають ко­лективну діяльність учнів. З метою розвитку колективних взаємовід­носин педагог відбирає учнів на основі вивчення індивідуальних особ­ливостей їх поведінки та взаємовідносин з однолітками. Учитель під час організації нових малих груп неодмінно враховує також особисті нахили та прихильності дітей. Не можна нав'язувати їм когось з однолітків, але можна не лише «включати» бажаного партнера, але й постаратися ви­кликати в учнів добре ставлення до партнера. Всі ці особливості сюжет­но-рольових ігор дозволяють зробити висновок про те, що цей тип ігор прищеплює учням навички спілкування, розвиває в них уміння будува­ти відносини з іншими людьми, правилами поведінки в суспільстві.

 Пізнавально-контрольні ігри спрямова­ні на стимулювання активного й самостійного одержання знань. При­кладами таких ігор є різні вікторини, конкурси, турніри тощо. Подібні ігри дозволяють учням проявити свої здібності, а також розвивати їх, у ході цих ігор відбувається формування упевненості в собі й навичок спілкування.

Певний інтерес являє класифікація ігор залежно від того, які дидак­тичні засоби застосовуються. В цьому випадку виділяють ігри-вправи, ігри-ролі, ігри-моделювання або ділові ігри.

Порівнюючи ці дві запропоновані класифікації, не можна не звер­нути увагу на те, що ігри-вправи й тренувальні ігри — поняття тотожні й виконують однакову функцію.

Найбільший інтерес становить різниця між сюжетно-рольовими та діловими іграми. Треба відзначити, що принципової різниці між рольо­вими та діловими іграми немає. Якщо рольова гра наближена до реальної дійсності й вимагає, щоб учасники дійшли певних висновків, то така дидактична гра називається діловою.

Зрозуміло, що дидактичні ігри повною мірою не за­мінять традиційних форм навчання, але їх значення є великим. Вони виконують не лише навчальну функцію, але й сприяють формуванню особистості учня [5].

 

6.      Роль та місце дидактичних ігор на уроці хімії

 

 Дидактичні ігри на уроках хімії можна використовувати для ознайомлення дітей з новим матеріалом та для його закріплення, для повторення раніше набутих уявлень і понять, для повнішого і глибшого їх засвоєння, формування умінь та навичок, розвитку основних прийомів мислення, розширення кругозору. Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання.

 Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. В іграх хімічного змісту ставляться конкретні завдання. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з хімічними реакціями, то й дидактична гра підпорядковується   цій меті, сприяючи розв’язуванню поставленого завдання.

 У  дидактичних  іграх  діти  спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз й синтез, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зрозумілій формі, використовуючи хімічну термінологію [11].

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ ІГОР У ШКОЛІ

 

Серед нетрадиційних форм, які використовують при викладанні хімії в школі, дидактичні ігри найбільш популярні. З одного боку, це обумовлено психологічними особливостями підлітків, з іншого ─ програмними вимогами по предмету.

Використання дидактичних ігор на уроках контролю знань і вмінь викликає інтерес і позитивні емоції, сприяє попередженню перевантаження, знімає відчуття неспокою.

Представлені ігри можна використовувати як командні, що сприяють розвитку організаційних і комунікативних умінь школярів, так і індивідуальні, які служать для перевірки, корекції знань конкретного учня.

 

Завдання 1. «Побудуй фігури»

Хімічний диктант проводять з метою перевірки знання хімічних елементів та їх символів. Кожному учневі видають аркуш паперу з хаотичним розташуванням точок, кожній з яких відповідає хімічний елемент (рис. 1, 2).

 

 

 

Учитель в певній послідовності називає хімічні елементи (фосфор, калій, нітроген, сульфур, флуор, оксиген, магній, кальцій, натрій, гідроген, гідраргіум, ферум, фосфор), а школярі з'єднують ці елементи лініями в тій же послідовності.

В результаті повинні вийти певні фігури (рис. 3, 4).

 

 

 Для ускладнення завдання на аркуші нанесені хімічні символи елементів, що не входять в диктант.

Така форма хімічного диктанту припускає безліч варіантів.

 

Завдання 2. «Логічні ланцюжки»

При вивченні періодичної системи і будови атома можна використовувати завдання у формі логічних ланцюжків, в яких деякі ланки пропущені. Кожному учневі видають картку із завданням.

 

Заповніть пропуски. Поясніть, як ви це робили.

 

 

 

 

 

Праворуч від завдання учні записують пояснення своїх відповідей.
При цьому можна користуватися тільки періодичною системою. Завдання від

а) до г) поступово ускладнюються.

Відповіді:

а) Na → Mg → Al  ─  елементи одного періоду;

б) N →  P →  As →  Sb →  Bi  ─  елементи V групи головної підгрупи;

в) R₂O →  RO →  R₂O₃ →  RO₂ →  R₂O₅ →  RO₃ →  R₂O₇  ─  формули вищих оксидів елементів головних підгруп I-VII груп періодичної системи;

г) 1s¹ → 1s² 2s¹ → 1s² 2s² 2p⁶ 3s¹ → 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p⁶ 4s¹  ─ електронні формули елементів I групи головної підгрупи.

 

Завдання 3. «Знайди тріаду»

Цю гру використовують для закріплення чи перевірки знань про будову атомів хімічних елементів і властивості утворених ними речовин. Гру можна проводити як з усім класом (ігрові поля зображують на дошці), так і індивідуально (ігрові поля видають на картках).

У трьох квадратах (рис. 5), що зображують ігрові поля, знаходяться оксиди (а), хімічні елементи (б), електронні формули атомів (в). Для виконання кожного завдання необхідно вказати спільну ознаку, згідно з якою можна поєднати три клітини поля прямою лінією по вертикальному, горизонтальному рядах або діагоналях. Попередньо учням повідомляється про наявність декількох тріад на кожному полі.

Відповіді:

а) 1-й ряд по горизонталі (оксиди металів), 1-3-й по діагоналі (вищі оксиди елементів I групи головної підгрупи);

б) 1-й ряд по горизонталі (відносяться до s-елементів), 1-й ряд по вертикалі (метали), 3-й ряд по вертикалі (неметали);

в) 1-й ряд по вертикалі (атоми всіх елементів мають по два електронних шару), 3-3-й по діагоналі (атоми всіх елементів мають по одному електрону на зовнішньому рівні).

 

Завдання 4. «Алфавіт»

Гра складається з трьох етапів, кожен з яких перевіряє:

- Вміння учнів визначити хімічний елемент за будовою його атома;

- Засвоєння поняття «амфотерність»;

- Вміння отримувати в лабораторії амфотерні гідроксиди та доводити їх властивості.

Для проведення гри на дошці записують алфавіт із зазначенням номерів букв:

Учитель зачитує характеристики хімічних елементів. Завдання учнів ─ визначити порядковий номер елемента в періодичній системі, якому відповідає певна літера в алфавіті.

Наприклад, відносну атомну масу 20 має неон. Його порядковий номер 10, якому відповідає буква И.

Відповівши на ряд запитань, учні отримують набір букв і складають з них назву хімічного елемента.

 

Питання для проведення гри

Варіант 1

1) Відносна атомна маса елемента дорівнює 20 (№ 10 Nе відповідає   букві И)

2) Елемент 3-го періоду II групи (№ 12 Мg відповідає букві К)

3) Елемент V групи, в його атомі три енергетичних рівня (№ 15 Р відповідає букві Н)

4) У ядрі атома 24 протона (№ 24 Сr відповідає букві Ц)

Таким чином, отримуємо наступний набір букв: И, К, Н, Ц.

Назва елемента з цих букв - цинк.

 

Варіант 2

1) Відносна атомна маса елемента 40 (№ 18 Аr відповідає букві Р)

2) Електронна формула атома хімічного елемента 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p² (№ 14 Si відповідає букві М)

3) Хімічний елемент 3-го періоду утворює вищий оксид RO₃ і водневий зв'язок H₂R (№ 16 S відповідає букві О)

4) Відносна атомна маса елемента 51, число нейтронів в атомі 28 (№ 23

V відповідає букві Х)

Набір букв: Р, М, О, Х.

Назва елемента з цих букв - хром.

 

Варіант 3

1) Елемент 3-го періоду III групи (№ 13 Аl відповідає букві Л)

2) Елемент 2-го періоду, інертний газ (№ 10 Nе відповідає букві І)

3) Електронна формула зовнішнього енергетичного рівня атома хімічного елемента 4s² 4p² (№ 32 Ge відповідає букві Ю)

4) Елемент 3-го періоду, лужний метал. (№ 11 Nа відповідає букві Й)

5) Xімічний елемент, атом якого має один електрон (№ 1 Н відповідає букві A.)

6) Електронна формула атома хімічного елемента 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p³ (№ 15 P відповідає букві H)

7) Атом хімічного елемента має 10 електронів (№ 10 Nе відповідає     букві І.)

8) Хімічний елемент IV групи, атом його сусіда зліва має 13 протонів (№14 Si відповідає букві M)

Набір букв: Л, І, Ю, Й, А, Н, І, М.

Назва елемента з цих букв - алюміній.

 

Після того як всі три елементи відгадали, вчитель звертається до класу із запитанням: «Які властивості характерні для алюмінію, хрому, цинку та їх оксидів та гідроксидів?»

Для перевірки засвоєння поняття «амфотерність» учням пропонують заповнити порожні клітинки в кросвордах на дошці (рис. 6).

 

Перевіривши правильність написання рівнянь в кросвордах, учні демонструють хімічні реакції, характерні для гідроксидів цинку та алюмінію, попередньо отримавши їх.

 

Завдання 5. «Морський бій»

Узагальнюючий урок з теми «Періодичний закон і періодична система хімічних елементів Д.І.Менделєєва» може бути проведено у формі дитячої гри «Морський бій».

У грі беруть участь дві команди. Кількість гравців в кожній команді повинно збігатися із числом питань. Кожній парі учасників видають лист з питаннями тестового типу. Поруч з відповідями в дужках стоять відповідні координати ігрового поля. Якщо відповідь вибрана правильно, то «корабель» «убитий» або «поранений». Щоб уникнути випадкового потрапляння в грі використовують тільки одно- і двопалубні «кораблі».

У процесі гри учасники команд по черзі відповідають на запитання. Гравці зачитують питання і вибирають правильну, на їхню думку, відповідь. Незалежно від правильності відповіді право ходу надається команді-противнику.

Обговорення питань, що викликали труднощі, відбувається в ході гри. За їх поясненням вчитель звертається до класу. Якщо ніхто з гравців команди, члени якої припустилися помилки, не може відповісти на питання, то право відповіді переходить до іншої команди. За правильне пояснення команда-супротивник одержує додаткове очко. Для проведення гри вчитель заздалегідь заготовлює на ватмані два ігрових поля (розміром 10×10 клітинок), записавши по горизонталі ряд букв: А, Б, В, Г, Д, Е, Ж, З, И, К, а по вертикалі ─ ряд цифр від 1 до 10.

Капітан кожної команди відзначає на відповідних ігрових полях відповіді своїх гравців і суперників, повідомляє результати «пострілів» всьому класу («поранений», «убитий», «мимо»), реєструє правильні відповіді своєї команди.

Питання, для гри можна розділити за змістом на три групи:
періодичний закон, структура періодичної системи; електронна будова атомів хімічних елементів; залежність властивостей хімічних елементів та їх сполук від положення в періодичній системі.

Пропонуємо наступні питання для проведення цієї гри.

 

• Питання першої команди (відповіді дивися на ігровому полі другої команди, рис. 7, б)

1. Сучасне формулювання періодичного закону: «Властивості хімічних елементів та їх сполук перебувають у періодичній залежності від ...»:

а) величини їх атомної маси (Д-2);

б) кількості нейтронів в атомному ядрі (К-3);

в) числа електронів в атомі (Б-3);

г) заряду ядра атома (Б-4).

2. Число електронних рівнів в атомі будь-якого хімічного елемента можна визначити:

а) за номером періоду (Д-3);

б) за номером групи (Д-4);

в) за номером ряду (Д-2);

г) за порядковим номером елемента (Г-3).

3. Кислотним і основним оксидами є відповідно:

а) Na₂О і СаО  (Д-4);   в) Р₂O₅ і СО₂  (Г-3);

б) СuО і СrО₃  (Д-2);   г) SО₃ і СаО  (E-3).

4. Зі збільшенням заряду ядра у атомів хімічних елементів в періоді:

а) металічні властивості посилюються (Ж-2);

б) неметалічні властивості посилюються (И-4);

в) металічні властивості не змінюються (К-3);

г) неметалічні властивості не змінюються (В-1).

5. Електронегативність має найбільше значення у хімічних елементів, розташованих:

а) на початку періоду (З-4);

б) в середині періоду (И-3);

в) у кінці періоду (И-5).

6. Електронна формула атома натрію:

а) 1s² 2s² 2p⁶ 3s² (В-2),   в) 1s² 2s²  (К-2);

б) 1s² 2s¹  (А-1);    г) 1s² 2s² 2p⁶ 3s¹  (Д-6).

7. Конфігурацію зовнішнього електронного рівня 3s² 3p² має атом елемента:

а) № 14  (Б-9),   в) № 6  (Е-1);

б) № 12  (Ж-6);   г) № 5  (Б-2).

8. Які елементи утворюють вищі оксиди із загальною формулою R₂О₃?

а) Мg, Са, Ве (Б-8);   в) В, Аl, Ga (A-9);

б) N, Р, Аs (Б-10);   г) С, Si, Gе (B-9).

9. Електронна формула атома хімічного елемента 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p³. Формула вищого оксиду цього елемента:

а) Р₂О₃   (З-7);   в) N₂О₅  (З-2);

б) Al₂О₃ (З-5);   г) P₂О₅   (З-8).

10. Допишіть рівняння реакції, розставте коефіцієнти:
ZnO + NаОН  → ? + ? Мольне співвідношення речовин, що вступило в реакцію, дорівнює:

а) 1:1 (Г-8);   в) 1:3 (Г-10);

б) 1:2 (Г-9);   г) 2:1 (Д-9).

 

• Питання другої команди (відповіді дивися на ігровому полі першої команди, рис. 7, а)

1. У періодичній системі до складу побічних підгруп входять елементи:

а) як малих, так і великих періодів (Б-2);

б) тільки малих періодів (Г-3);

в) тільки великих періодів (В-2).

2. Число електронів на зовнішньому рівні у атомів елементів головних підгруп можна визначити:

а) за номером періоду (Д-1);

б) за номером групи (Д-5);

в) за номером ряду (К-2);

г) за порядковим номером елемента (И-3).

3. Які речовини в парі є амфотерними гідроксидами:

а) Ва(ОН)₂  і  Сu(ОH)₂ (Д-4);

б) Zn(ОН)₂  і  NаОH      (Г-5);

в) Zn(ОН)₂  і  Аl(ОH)₃  (Д-6);

г) Fe(ОH)₂   і  Fe(ОH)₃   (E-5).

4. У елементів головних підгруп періодичної системи із збільшенням заряду ядра:

а) неметалічні властивості посилюються (Б-5);

б) металічні властивості не змінюються (Б-7);

в) неметалічні властивості слабшають (В-9);

г) неметалічні властивості не змінюються (А-6).

5. Електронна формула атома сірки:

а) 1s² 2s¹  (В-8);    в) 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p⁴  (Г-9);

б) 1s² 2s² 2p⁶ 3s¹  (Б-9);   г) 1s² 2s² 2p⁶ 3s² 3p⁵  (В-10).

6. Електронегативність збільшується в ряді елементів:

а) Сl, S, Р, Аl  (Б-3);  в) B, Аl, Ga, In   (Б-9);

б) Li, С, N, F  (Б-6);  г) Li, Nа, К, Rb  (A-7).

7. Атом якого елемента має конфігурацію зовнішнього електронного рівня 3s² 3p¹?

а) № 5 (Д-2);   в) № 15 (А-8);

б) № 3 (К-8);   г) № 13 (Ж-4).

8. Формула речовини, що утворюється при взаємодії вищого оксиду елемента № 6 з водою:

а) Е(ОН)₄   (З-7);   в) Н₂ЕО₃  (З-8);

б) Н₄ЕО₄    (З-9);   г) Н₂Е      (З-5).

9. Елементи утворюють газоподібні водневі сполуки із загальною формулою RН₃ і вищі оксиди складу R₂О₅. Яка електронна формула зовнішнього енергетичного рівня їх атомів?

а) ns² np³  (И-2);   в) ns² np⁴ (З-9);

б) ns² np⁵  (З-7);   г) np³       (Ж-8).

10. Допишіть рівняння реакції, розставте коефіцієнти:
Аl(ОН)₃ + НСl → ? + ?  Мольне співвідношення речовин, що вступили в реакцію, дорівнює:

а) 1:3  (З-2);   в) 1:2  (И-3);

б) 1:1  (И-1);   г) 2:1  (К-2)  [12].

 

Завдання 6. «Знайди мене»

Складіть формули оксидів, використовуючи складові частини, що розташовані поряд, по вертикалі або горизонталі:

[CaO, K₂O, BaO, Fe₂O₃, Al₂O₃]

 

                                                                 Ca                           

 

                                            Cu     O     Al₂

 

                          P    O     Fe₂      O₃    Li

 

 

                                        K₂    O    Ba      O₃      C^IV      O     Pb

 

 

Завдання 7. Гра у «Х» і «Y»

Виграшний шлях – кислотні оксиди.

 

Ag₂O         Cl₂O₇         CO₂

 

 CaO          Fe₂O_3­            SO₂

 

 CuO          N₂O₅          P₂O₅

 

Завдання 8. «Вічний пошук»

Чи можна отримати речовину із правого стовпчика, використовуючи речовину з лівого стовпчика?

         NaCl

Zn          H₂

NaOH          +        HCl                ZnCl₂

CaO      H₂O

Hg      CaCl₂

         HgCl₂

 

Завдання 9. «Від теорії до практики»

 Скласти формули солей, використовуючи «Хімічне колесо»  [13].       

                                                      

                                            PO^3-₄

 

                                                    Ca^2-

                            S^2-          K⁺               Al³⁺      CO^2-₃

                                               Mg                                         

 

 NO^3-₃

ВИСНОВОК

 

У роботі були розглянуті такі питання: теоретичні основи використання гри в навчальному процесі, особливості використання дидактичної гри на уроках хімії, характерні ознаки, функції та роль дидактичних ігор у навчанні.

Уроки хімії з використанням ігрових прийомів, які роблять  захоплюючим навчальний процес, сприяють появі активного  пізнавального інтересу школярів. На таких заняттях складається особлива атмосфера, де є елементи творчості та вільного вибору. Розвивається вміння працювати в групі: її перемога залежить від особистих зусиль кожного. Достатньо часто це вимагає від  учня подолання  власної сором’язливості та нерішучості,  невіри в свої сили. Таким чином, реалізується розвиток, який виражається  не лише в розвитку інтелекту, але і в збагаченні емоційної сфери та становленні вольових якостей особистості, формуванні адекватної самооцінки.

Хімічні ігри багатофункціональні. Вони дуже гармонійно поєднують практичний та теоретичний матеріал, звичайне сприйняття інформації та творчу роботу, примушують активно функціонувати різні рівні пізнавальної діяльності учнів.

Дидактичні ігри сприяють формуванню уваги, спостережливості, розвитку пам'яті, мислення, розвитку самостійності, ініціативи. Гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликаючи у них позитивні емоції у процесі навчальної діяльності.

Гру на уроці доцільно застосовувати лише тоді, коли вона служить методом навчання, а не засобом розваги втомлених учнів. Плануючи гру на уроці, треба точно знати, які саме операції і на якому етапі діяльності закріплюються в грі.

Можна зробити наступні висновки, що дидактична гра використовується з метою досягнення комплексних педагогічних завдань: засвоєння та закріплення нового матеріалу, формування загально-навчальних та спеціальних умінь, розвитку творчих здібностей.

Отже, дидактична гра сприяє вирішенню дидактичних завдань процесу навчання ─ освітніх, виховних і розвиваючих.

Тому, на мою думку, для того, щоб гра у навчанні стала дійсно методом навчання, вона повинна проводитися на уроках систематично і цілеспрямовано, одинична гра не дає ніякого розвиваючого ефекту. Лише систематичне цілеспрямоване використання дидактичних ігор може дати певні результати як у зміні основних якостей особистості дитини, так і в результативності навчальної діяльності і в навчанні в цілому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.  Шмаков С. А. Игры учащихся – феномен культуры / С. А. Шмаков. –
   М., 1994. ─ С. 94.
2. Яланська Н. В. Ігри та інші форми ігрової діяльності у курсі хімії /     Н. В. Яланська. ─ Харків: Основа, 2008. ─ С. 123-126.
3. Вивюрский В. Учись приобретать и применять знания по химии. Пособие для школьников / В. Вивюрский. ─ М.: ВЛАДОС, 1999.
4. Явор Н. М. Застосування інтерактивних технологій у викладанні хімії / Н. М. Явор. ─ Харків, 2009. ─ С. 3-36.
5. Туріщева Л. В. Особливості використання навчальних ігор на уроках хімії / Л. В. Туріщева. ─ Харків: Хімія, 2003. ─ С. 70-73.
6. Мальований Ю. І. Форми навчання в школі. Книга для вчителів /       Ю. І. Мальований. ─ Київ: Освіта, 1992. ─ С. 89-103
7. Макаренко А. С.  Гра / А. С. Макаренко. – К., 1954 – Т4. – С. 367-368
8.  Сутність поняття дидактичної гри.

http://firstedu.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=239:2011-01-27-11-59-39&catid=7:osv&Itemid=31

9. Минскин Е. М. От игры к знаниям: пособие для учителя /                     Е. М. Минскин. – М.: Просвещение, 1987. – 192 с.
10.  Кукушин В.  Ігрові технології на уроках / В. Кукушин // Відкритий урок. – 2006. – № 6. – С. 3-10.
11.  Саюк В. Ігрові методи та їх дидактичне значення / В. Саюк. ─ Рідна школа, 2001. ─ № 4. – С. 18.
12.  Занимательные дидактические игры на уроках химии.

http://tineydgers.ru/load/zanimatelnyj_urok/khimija/zanimatelnye_didakticheskie_igry_na_urokakh_khimii/88-1-0-11128#     

13.  Паргачова В. Б.  Дидактичні ігри на уроках хімії / В. Б. Паргачова // Все для вчителя. – 2003. – №12. – С. 73