Методична розробка "Використання медіаресурсів на уроках історії"

Методична розробка

уроку з історії України

Тема:  Україна в 1923-1928 рр.

Мета уроку: проаналізувати політику більшовиків в цей період;  розкрити справжній зміст політики радянської влади в національному питанні;  сформувати в здобувачів освіти поняття про зміст, мету, наслідки, значення політики українізації, причини її згортання; розвивати логічне та історичне мислення; продовжувати формувати вміння працювати з історичними джерелами, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити висновки; сприяти  вихованню національної самосвідомості.

Здобувачі освіти повинні знати:

- зміст понять: коренізація, українізація;

- суть, засоби впровадження та наслідки політики коренізації;

- протиріччя між доктриною інтернаціоналізму та політикою коренізації.

Уміти:

– встановити послідовність подій історії України 1923–1928 рр.;

– охарактеризувати громадсько-політичну діяльність Миколи Скрипника, Олександра  Шумського.

Тип уроку:  засвоєння нових знань, вмінь і навичок

Обладнання: В. С.Власов, С. В. Кульчицький «Історія України», роздатковий дидактичний матеріал (таблиці), проектор, мультимедійна дошка,    М. Куліш «Мина Мазайло».

Медіаресурси: відеоролик «Політика українізації та коренізації 1920-1930 років | Пишемо історію» http://surl.li/rwbyo

https://www.youtube.com/watch?v=41j0Wcoeyv0

 https://www.radiosvoboda.org/a/30576563.html

Епіграф (на дошці) «Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову».

 Л. Костенко

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань («Мозкова атака)

1. Який період історії України ми вивчаємо? (Встановлення й утвердження тоталітарного режиму)
2. Що таке неп і який період він охоплює?  (1921-1928 р.)
3. Які найважливіші  суспільні процеси відбуваються в цей період?

(перемога більшовиками своїх противників; впровадження непу; створення СРСР; боротьба з інтелектуальною елітою)

4.  Якою була політика більшовиків в сфері національній? ( «Декларація прав народів Росії», створення СРСР, гасло «Пролетарі, всіх країн єднайтеся! »)

ІІ. Повідомлення теми, очікуваних результатів.

План

1.Національна політика радянської влади в УСРР

2. Політика коренізації (українізації)

4. Релігійне життя в УСРР

Викладач: «Армія, мова і віра» - це формула нашої сучасної української ідентичності. Армія боронить нашу землю. Мова боронить наше серце. Церква боронить нашу душу. Це гасло, за великим рахунком, раніше не зачепило серця всіх українців. Зрештою, знайшлося чимало його критиків. Та й тренди тоді серед електоральної маси були інші.

За часів незалежної України робилися певні кроки щодо поширення української мови, нарешті з’явилася автокефальна Православна церква України… Можна говорити про певні недоліки, помилки. Та все ж відбувалося формування української ідентичності, скажемо так – «українізація». Хоча цей процес ніхто так не називав.

На жаль, ця «українізація» не мала повної підтримки ні серед верхів, ні серед низів. А зараз, в умовах війни, вона відбувається дуже швидкими темпами.

Історія начебто повторюється. Щось подібне ми мали в 1923–1928 роках у радянській Україні.

1.Переглянемо відео фрагмент

2. Коренізація — політика залучення представників корінного населення радянських республік до місцевого керівництва та надання офіційного статусу їхнім національним мовам, унеможливлення реального національного самовизначення, утвердження національних державних форм, оформлення кооперативної системи за національною ознакою тощо.

В УСРР ця політика отримала назву “українізація”.

Складові українізації: (демонстрація на екран)

1. підготовка та залучення кадрів із представників української національності до партійних та державних органів та установ;

запровадження в усіх установах та навчальних закладах української мови;

2. видання газет, журналів, книжок українською мовою;
3. всебічний розвиток української культури і партійне керівництво нею;
4. глибоке вивчення національної історії, відродження традицій;
5. створення умов для розвитку мови та культури всіх національних меншин, які мешкали в Україні.

Українізацію підтримували   політики Шумський Олександр Якович та Скрипник Микола Олексійович

відеоролик «Політика українізації та коренізації 1920-1930 років | Пишемо історію» http://surl.li/rwbyo

Робота в парах  з документами.

 Документ 1. (роздатковий матеріал)

Секретар ЦК КП(б)У  Дмитро Лебідь обстоював так звану «теорію боротьби двох культур», з якої випливало, що оскільки російська культура на Україні пов'язана з прогресивним пролетаріатом і містом, у той час як культура українська — з відсталим селянством і селом, то російська культура рано чи пізно переможе, і обов'язок комуністів полягає в тому, щоб підтримати цей «природний процес».

   Квітень 1923 р.  « Поставити перед собою завдання активно українізувати партію, отже, й робітничу клясу тепер буде для інтересів культурного поступу заходом реакційним, бо націоналізація, тобто штучне запровадження української мови в партії, робітничій клясі за теперішнього політичного, економічного  й культурного співвідношення між містом і селом, означає стати на погляд нижчої культури села, як рівняти з вищою культурою міста»

Запитання

Документ 2. (роздатковий матеріал)

З виступу Г. Зинов’єва на У конференції КП(б)У, листопад 1920 р.                           « Ми вважаємо, що мова може вільно розвиватися: кінець кінцем переможе та мова, яка життєздатніша, культурніша. Таким чином , наша політика повинна полягати в тому, що не на словах, а на ділі показати українському селу, що Радянська влада не буде перешкоджати йому розмовляти й вчити своїх дітей будь-якою мовою»

Запитання

Документ 3. (роздатковий матеріал)

З резолюції VIII Всеросійської партійної конференції (грудень 1919р.) «Про радянську владу на Україні»

«Члени РКП на території України повинні на ділі забезпечувати право трудящих мас учитися й розмовляти в усіх радянських установах рідною мовою, усіляко протидіючи спробам штучними засобами відтіснити українську мову на другий план, прагнучи, навпаки, перетворити українську мову в знаряддя комуністичної освіти трудових мас. Негайно ж повинні бути вжиті заходи, щоб в усіх радянських установах була достатня кількість службовців, які володіють українською мовою, і щоб надалі всі службовці вміли розмовляти українською мовою».

Запитання

Ознайомитись з текстом і заповнити схему  https://www.radiosvoboda.org/a/30576563.html

                                      Українізація

 «Мозковий штурм».

Причини українізації  (перегляд  відеоролика «Політика українізації та коренізації 1920-1930 років | Пишемо історію» http://surl.li/rwbyo (продовження)

Варіанти відповіді:

Радянська влада прагнула привернути на свою сторону:                        

- вороже налаштованих проти більшовиків учасників Української революції та визвольних змагань 1917-1921 р.;  (Й. Сталін: «Українці – слабка ланка радянської влади»);                                                                                                          

- українську інтелігенцію і діячів культури;                                                                                       - обурене продрозверсткою селянство, яке вчиняло численні повстання (українці селянська нація, 85 % населення - селяни);

- відновити змичку між робітниками і селянами, між російськомовним містом і україномовним селом;

- створити позитивний образ більшовицької влади як всередині країни, так і за кордоном;                                                                                                                               - створити ілюзію реалізації національних прав,  проголошених Конституцією

- прагнення доказати, що більшовицька влада не окупаційна, а своя – рідна.

- історики діаспори вважають, що українізація мала на меті ще й виявлення національно свідомих груп українців з наступним їх знищенням

Робота з підручником: В. С.Власов, С. В. Кульчицький ,«Історія України», § 39, п.3, стор.167.

Визначити складові українізації. Результати роботи занести до першої колонки  таблиці.

Провідники українізації : Наркомос УСРР, наркоми освіти:

Перегляд учнівських презентацій:                                                                             

Робота в групах.

 1 група. Робота з таблицею «Національний стан справ в Україні у 1923 та 1927 р.»

Дати відповіді на запитання:

1.Дайте загальну оцінку змінам, що сталися у справі запровадження української мови.                                                                                                                                                            2. У яких сферах успіхи у справі «українізації» були найбільш відчутними?                                                                                  3. До яких наслідків, на ваш розсуд, мала призвести успішна реалізація політики «українізації»?

2 група. Робота з таблицею «Українізація державного апарату»

«Вільний мікрофон»

Варіант відповіді:

- верхівка КП(б)У (Е. Квірінг - німець, Л. Каганович - єврей, С. Косіор - поляк,  Л. Мельников, М. Хрущов – росіяни );

-національні меншини, вважаючи українізацію націоналізмом, «петлюрівщиною»;                                                                                                                            - вузівські російські викладачі відмовлялися викладати «селянською» мовою;
- російські чи зрусифіковані міщани, робітники, інтелігенція;

- РПЦ;

- чиновники   

Викладач. Мовою джерел. Основною формою опору було просте ігнорування українізації – масове й по суті безкарне. Так, в 1930 р. в Артемівську (Донбас) близько половини службовців цілковито ігнорували українізаційні приписи, а кілька сотень осіб домоглися офіційного звільнення від цього тяжкого обов’язку… Одеська опера відмовилася ставити вистави українською мовою, аргументуючи це тим, що її колектив спирається на традиції італійського та російського виконавського мистецтва. Набуло поширення глузування з українізації («вы говорите это серьезно или по-украински?»), гіперболізація її «жахіть», уїдливі кпини, анекдоти тощо.   

            Додатковий матеріал

          М. Куліш, «Мина Мазайло».

Ставлення основного героя службовця апарату тресту           «Донвугілля» Мини Мазайла до українізації негативне, адже був переконаний, що це спосіб зробити його «другосортним і не допустити до вищої посади».

 У п’єсі є натяки на облудність скороминучої радянської українізації: «І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем відчуваю, що українізація – це спосіб зробити з мене провінціала… а вся велетенська країна перетвориться на суцільну тюрму чи концтабір, бо тільки в цих закладах немає імен та прізвищ…»

 Тьотя Мотя з Курська із цього ж твору вважала, що «краще бути зґвалтованою, ніж    з українізованою».

М. Вороний казав, що повірить в українізацію лише тоді, коли «катеринославські повії пропонуватимуть себе українською мовою»

… Масове ж ставлення росіян до цього процесу вповні засвідчує відомий вірш Маяковського «Долг Украине» («Говорю себе: товарищ москаль, на Украину шуток не скаль»).

Дерево рішень. Значення українізації.

Варіант відповіді:

• українська мова в цей період мала статус державної;                                                                               • сприяла розвитку освіти і культури;                                                                                                • ліквідація неписьменності;

• розвиток національної свідомості українського народу;

Проте московський центр розглядав політику коренізаціі як засіб зміцнення радянської влади. Досягнувши цього, партійне керівництво відразу, із середини 20-х років, почало гальмувати українізацію, а на початку 30-х років українізацію було зведено нанівець.

Ось тому процес українізації вступав у протиріччя із великоросійською державницькою політикою і був оголошений «шкідливим, «національним ухилом».

ІІІ. Ставлення радянської влади до церкви (демонстрація на екран)

ІV. Рефлексія

 Тести:

1. Провідниками політики українізації були:                                                                                     а. Д.Лєбєдєв, Л. Каганович, П. Постишев;                                                                                           б. Л. Каганович, О. Шумський, М. Скрипник                                                                              в. Й. Сталін, О. Шумський, М. Скрипник 

2. Результатом процесу «коренізації» в УСРР стало:                                                                                                 А  зменшення українців серед службовців держапарату;                                                                                                           Б  еміграція значної кількості української інтелігенції;                                                                                   В  обмеження культурно-національних прав національних меншин;                                                                       Г  бурхливий розвиток української культури («Відродження»).

3.  Установити відповідність між датами і подіями:                                                                                                                 А. ХІІ з’їзд РКП(б)           1. 1922р.                                          

 Д/З: §39-40, п. 3, опрацювати опорний конспект, дати відповіді на запитання 7, 9.

Список використаних джерел

1. Даниленко В.М.,  Верменич Я.В,  «Українізація» 1920—30-х років: передумови, здобутки, уроки / За ред. В. А. Смолія. Київ, 2003.
2. Кульчицький С. Зміст радянської українізації 20-х рр.//Сучасність. - 1999. - №9. - С. 66 - 70
3. Петро Кралюк. Українізація у 1923—1932 роках. Український національний рух становив загрозу для влади СРСР. Радіо Свобода, 26.04.2020.
4. Позняк-Хоменко Наталка // Український тиждень / Українізація 1920-х років: «винахід» більшовиків чи джин із пляшки?  Режим доступу: http://surl.li/einfz
5. Сергійчук  В. «Українізація Росії». Політичне ошуканство українців російською більшовицькою владою в 1923 - 1933 рр. - К., 2000. - 333 с