УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИН В ПЕРІОД 1943-1944 РОКІВ НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ ЗБАРАЗЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

Назарій Івахів

УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИН В ПЕРІОД 1943-1944 РОКІВ

НА ТЕРИТОРІЇ СУЧАСНОЇ ЗБАРАЗЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ

В історіографії українсько-польських відносин утвердилася думка, що конфлік між поляками та українцями розпочався лише задля помсти за полонізацію та дискримінаційну політику влади Другої Речі Посполитої. [2, с.174-175] Проте на початок конфлікту вплинули і низки чинників, серед яких зовнішній вплив на який і хочемо звернути увагу.

17 вересня СРСР вторгся на територію Польщі і з перших днів агресії літаки розкидали на теренах Західної України відозву С. Тимошенка «До робітників і селян Західної України» у якій зазначалося наступне: «Зброєю, косами, вилами і сокирами бий одвічних ворогів твоїх – польських панів, які перетворили твою країну в безправну колонію, які тебе ополячували, в болото запихали твою культуру і перетворили тебе і дітей твоїх в бидло, в рабів…». [8, с. 202] З цього звернення бачимо, що радянська влада одразу почала проводити агітацію, налаштовуючи українство проти поляків, нагадуючи нещодавні обіди.  Як ми знаємо, найжорстокіші сутички між поляками та українцями відбувалися на території Волині, де з вересня 1939 р. по червень 1941 р. перебувала радянські армія, влада, а найголовніше – ідеологія.

Українських і польських партизанів хотіли позбутися їхніми ж руками. Радянська влада підтримувала і співпрацювала з польськими повстанцями, оскільки українці стали їхніми спільними ворогами.

УПА знала, що поляків використовують лише для агресії проти українців. У рапорті від 8 серпня 1944 р. про ситуацію в Чортківському інспектораті Тернопільського округу, капітан С. Чернецький зазначав: «З першого погляду ставлення Рад до поляків нібито прихильне. Більшовики приймають їх в усі адміністративні установи… Вже за Рад у Борщові сталися випадки мордування поляків українськими бандами. У відповідь на польську інтерпеляцію з приводу того, чому Ради не реагують на це, комендант місцевого винищувально го батальйону пожалкував за  тим, що німці не вимордували всіх поляків». [3, с.309]

Під час Другої Світової війни, українсько-польський конфлікт не обмежився лише територією Півнінчої Волині, а перейшов на Південь Волині та Галичину, на терени сучасної Тернопільщини про що буде далі.

В  період німецької  окупації 1941-44 рр. Збаразький район був поділений між областями дистрикт «Галичина» та Рейхкомісаріат Україна. Села які розглянемо у даному дослідженні перебували на території Доброводівської волості, Крайсгауптманшафт Тернопіль, Дистрикту «Галичина» і межували з Рейхкомісаріатом Україна.

Одним із перших сіл із польським населенням, яке атакувала УПА, була Нетреба, розташована біля кордону між Генерал-губернаторством і Райхскомісаріатом Україна, що охоронявся німецьким ґренцшуцом (прикордонна охорона).

У другій половині лютого 1943 р. у маєтку магната з села Нетреба відбулося вбивство. Один чоловік-поляк  грав у карти з двома українськими друзями. Після гри українці піднялися і сказали, що настали такі часи, що їм доведеться вбити його. Чоловік вважав це жартом і сміявся, проте вони вбили його та його дружину (обидвом 50-60 років). [9, с.27]

Масштабніші конфлікти розпочалися 8 жовтня 1943р. «гурт волинських українців напали на польське прикордонне село Нетреба. Перший удар збоку банди відбувся біля 19:30, після чого нападники почали оточувати село… повстанці потім почали палити хати, рубати двері та вікна, вбивати людей». Проте це тривало не довго, оскільки як було згадано вище, біля села стояв ґренцшуц (прикордонна охорона), які відреагували на сигнальну ракету, що була пущена в Нетребі. [10, c.32] Проте багатьом людям вдалося втекти у новколишні села такі як: Новики, Доброводи, Глинчуки та ін. та вберегти себе від агресії.

Згідно демографічного дослідження Володимира Кубійовича село Нетреба складалося лише з поляків, на території якого проживало 280 осіб, станом на 1 січня 1939 року. Проте в сутичці українців з поляками в селі загинуло 39 осіб, 12 з яких були біженцями з Північної Волині.[4,с.99] З цього можна сказати, що трагедія не була настільки великою, як це описують польські історики. Звісно, село було повністю спустошене і близько 200 людей лишилося без домівок, а у своїй статті «75-rocznica ludobójstwa: Październik 1943» Станіслав Журик описує, що було спалено 25 господарств. [10, c.32]

На території села діяв римо-католицький костел (Рис. 1,2), який також був зруйнований. [1, с.240] Ще й досі на території костелу знаходяться великі шматки каміння, які ймовірно саме з храму. Єдине шо залишилося від села це «Рamiatka małżonków … Ro.1872», яка складається з трьох частин і яка сьогодні практично знищена та історія якої не відома. 

Поляки, які були вбиті у Нетребі, поховані у спільні могилі в суботу 9 жовтня 1943р. о 5 годині ранку.

Наступний населений пункт – Мала Березовиця. У ніч з 22 на 23 лютого 1944 року прибув на возах і санях відділ УПА. Армія розпочала наступ із розстрілу мешканців хутора, що знаходився за кілометр від села. Вони наближалися мовчки, намагаючись використати елемент несподіванки. Їх вбили без застосування вогнепальної зброї, щоб не спровокувати втечу мешканців будинків, розташованих далі. Владислав Корильчук, який втік від катів і біг через село, сповістив населення. Завдяки йому було врятовано більшість поляків із Березовиці Малої. [ 7, c.2]

Після скоєння злочину на хуторі, УПА зайняла належну частину села. У незахищені будинки в Березовиці вони легко заходили, а мешканців вбивали сокирами, багнетами та вогнепальною зброєю. Поляки ховалися у своїх сусідів-українців, у кам'яних сховищах або в мурованих корівниках. Один із поляків вижив коли він промовив молитву українською. [7, c.2]

Ян Кропць – поляк, подвір’я якого знаходився впритул до забудови сусідів-українців. Цей сусід врятував полякам життя, бо обдуриввійськових УПА, сказавши, що в корівнику вже обшукали. [7, c.3]

Тих, хто втікав до лісу, стріляли здалеку. Більшість тих, хто вижив, сховалися в Тернополі. Частина втікачів пішла до сусіднього села Ігровиця і стала жертвою вбивства на Святвечір 24 ​​грудня 1944 року. [5, c.86]

За Кубійовичем, на тереторії Малої Березовиці проживало 10 поляків та 730 «латинників». [4,с.99] У розумінні Володимира Андрійовича «латинники» - це «це штучна, не вживана серед народу назва на означення римо-католиків, що їх розмовною мовою є українська мова і вони взагалі своїм побутом майже не відрізняються від українців… це — почасти колишні поляки, які зайшли із заходу й серед українського оточення зазнали мовної та етнографічної українізації, але зберегли свою віру». [4,с.10] Також поляки втікали у Березовицю з навколишніх сіл, як от Нетреба, яке згадувалася вище, що призвело до збільшення чисельності польського населення в Малі Березовиці. В результаті дій УПА було вбито 130 поляків, це вбивство було масштабнішим аніж в с. Нетреба, проте в порівняні з статистичними даними це малий відсоток жертв від усього польського населення.

У 2007 році Уряд Польщі та родини загиблих встановили пам’ятний хрест та плиту із іменами 130 вбитих поляків та українців. (Рис. 4)

Ситуацію в краї у 1944 році описує римо-католицький священник села Опрілівці - Йосафат Бірнат. Отець сам став жертвою нападу повстанців на поляків у даному селі та у своєму листі від 9 грудня 1944 року, пише: «Я був пограбований, побитий, був у несвідомості, мій будинок був весь в крові. Під час одного пограбування  двоє нападників були вбиті радянськими воїнами, на щастя. Це сталося у Страсна п’ятницю в ночі (14.04.1944р). Я відчуваю всі ці побиття, це страшний біль. Чотири місяці у пресвітерії була лікарня для солдатів і жінок, їх було дуже шкода, але це була велика небезпека. Зруйнований повністю мій сад. Це було голосно та страшно, у селі була бідність і депресія. Я переживаю кожні кілька тижнів важке випробування, найгірше це – ніч, бо не знаєш чи ще проснешся. Мої люди не сплять в будинках, вони ховаються у підвалах від страху. Парафія зменшилася майже на третю частину, тому що багато парафіян з Нетреби переїхали в інші села». [6, c.113-118].

Конфлікти між поляками та українцями також відбувалися в інших навколишніх селах, але не в таких масштабах, як це було в Нетребі, Малі Березовиці чи Опрілівцях, оскільки кількість поляків на території Волині та Галичини збільшувалася впродовж років спільного життя. Змішувалися сім’ї, поляк брав собі за дружину українку, таким чином змінювалися традиції, мова та віра, ті українці які були православними стають уніатами, пізніше римо-католиками. Конфліктів, в цих селах, як таких не було, два народи старалися співпрацювати один з одним поки на арені їхніх відносин не з’являється радянська та німецька влада з своєю ідеологією. Навіть у розпал вбивств поляків у Нетребі чи Малі Березовиці, знаходилися українці які допомагали полякам  спастися. [7, c.3] Дживак Любов жителька села Новики казала, що в дійсності не УПА вбивала поляків, а радянські військові або повстанці, які переодягалися у форму УПА і хотіли перекинути відповідальність за вбивства на українців.

Список використаної літератури:

1.                   Збаражчина. Збірник статей, матеріалів і споминів / ред. В. Жила ; Літератур. ред. Я. Славутич. Торонто : Київ, 1985. Т. 1. 737 с.
2.                   Іващенко О. Волинська трагедія в українських та польських національних історіографіях. Матеріали ХІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конфереції «Вітчизняна наука на зламі епох: проблеми та перспективи розвитку»: Зб. наук. праць.- Переяслав-Хмельницький. 2015. № 11. URL: http://surl.li/gpijk (дата звернення: 20.04.2023).
3.                   Ільюшин І. Українська повстанська армія та Армія Крайова. Протистояння в Західні Україні (1939-1945рр.). Київ : Вид. дім «Києво-Могил. акад.», 2009. 399 с.
4.                   Кубійович В. Етнічні групи південнозахідньої України (Галичини) на 1. 1. 1939. Вісбаден : Otto Harrassowitz, 1983. 173 с.
5.                   Białowąs J. KRWAWA PODOLSKA WIGILIA W IHROWICY W 1944 ROKU. Lublin : Polihymnia, 2003. 232 s.
6.                   Białowąs J. Żył i umarł dla innych. Lublin : Polihymnia, 2010. 139 s.
7.                   Kruczek A. Krwawe zapusty w Berezowicy Małej w woj. tarnopolskim. Nasz Dziennik. 2003. S. 1–31.
8.                   Szawłowskі R. Woina polsko-sowiecka 1939. Tło polityczne, prawnomiędzynarodowe i psychologiczne. Agresia sowiecka i polska obrona: sowieckie zbrodnie wojenne i przeciw ludzkości oraz zbrodnie ukrańskie. Warszawa : Neriton, 1995. T. 2. 353 s.
9.                   Żurek S. 75.rocznica ludobójstwa:Październik 1943. KRESOWY Serwis Informacyjny. 2018. 1 lutego. S. 26–28.
10.              Żurek S. 75.rocznica ludobójstwa:Październik 1943. KRESOWY Serwis Informacyjny. 2018. 1 października. S. 30–36.