Методична розробка з дисципліни «Майстерність актора з лялькою» на тему: «Робота з тканиною – крок до розвитку уяви лялькаря»

ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

Циклова комісія майстерності актора з лялькою

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

з дисципліни «Майстерність актора з лялькою»

на тему: «Робота з тканиною – крок до розвитку

уяви лялькаря»

для закладів вищої освіти культури і мистецтв

галузь знань: 02 Культура і мистецтво

спеціальність: 026 Сценічне мистецтво

м. Дніпро

2019

Укладач: Колтиріна Л. А. викладач вищої категорії ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

Рекомендовано

на засіданні циклової комісії

майстерності актора з лялькою

(протокол № 2 від 21. 09. 2019 р.)

© Колтиріна Л. А., 2019 р.

© ОКВНЗ «Дніпропетровський театрально-художній коледж»

ЗМІСТ

Вступ

Театр ляльок існує багато тисячоліть, він відомий багатьом стародавнім культурам і є невід’ємною частиною сьогодення. За ці роки театр ляльок оволодів всілякими системами ляльок і різноманіттю видовищ. В театрі ляльок уживається міфологічна спадщина з сучасністю. Театр ляльок шанує місцеві традиції, за роки існування він виробив характерні прийоми, знайшов яскраві образи, завжди дивує своїм новаторством, готовністю до змін, трансформацій, запозичення. Він швидко відгукується на різні соціальні та історичні зміни, не зупиняється у своєму розвитку.  Кожен актор-лялькар береже і шанує здобутки театру ляльок. Помітно зросла зацікавленість до цього виду мистецтва, збільшилася аудиторія його шанувальників, у багатьох країнах театр ляльок став значущим суспільним явищем. З’явилися потреби в професійних знаннях, в необхідних навичках, в нових можливостях. Дніпропетровський театрально-художній коледж теж не стоїть на місті, він розвивається, шукає, досліджує, експериментує.

Сучасне сьогодення показує, що до театрального коледжу на спеціалізацію актор театру ляльок вступають студенти, які майже не стикались з театром ляльок. З дитинства вони зустрічалися з театром ляльок у дитячому садочку та в школі, передивляючись вистави на тему дорожнього руху та про пожежі. Є й такі, яких батьки водили до театру ляльок, але їх на превеликий жаль мало. Перед нами встає питання – як розбудити уяву у студента і закохати його в мистецтво театру ляльок.

Метою методичної розробки є додаткова освіта і сучасна форма лялькового мистецтва.

Методична розробка розрахована щодо практичного застосування для отримання цілісного поняття лялькового мистецтва, для розвитку мислення та фантазування, відповідно до навчальної програми першого курсу, першого семестру, спеціалізації актор театру ляльок – це робота з руками, предметом, тканиною тощо.

Методична розробка призначена для студентів, фахівців і для керівників аматорських колективів.

Слова великого лялькаря минулого століття Е. В. Сперанського і зараз як ніколи актуальні: «все, на що спрямовується людська фантазія, відшукуючи в ній живе – стає лялькою».

1. Будимо уяву

Робота зі студентами будується таким чином:

– по-перше, це індивідуальний підхід до кожного студента;

– по друге, це максимально комфортні умови щодо повного розкриття та розвитку кожного індивідууму.

Безумовно, потрібно активізувати ініціативу студента і розкріпачити його творчу природу. Важливо навчити майбутнього лялькаря вразливо реагувати на все, що трапляється навколо нього; все чути, все бачити, щоб потім перенести оточуючий світ на сцену театру ляльок, при цьому чітко мати свою життєву позицію.

Специфіка театру ляльок вимагає досконало вивчати дитячу психологію, знайомитися з досягненнями мистецтва театру ляльок у всьому світі, не втрачати зв'язок з новими здобутками й обов’язковим є розвиток комунікативних якостей, вміння жити в колективі.

Всім відомо, що дитина приблизно до шести років сприймає будь-який предмет як живу істоту, а коли дорослішає – сама грає цим предметом, наділяючи його голосом, пластикою та навіть думками. Отже, задача перед студентами ставиться така – побачити живу істоту в будь-якому предметі.

На першому етапі знайомства з мистецтвом театру ляльок студенти свої руки перетворюють у птахів, звірів, невідомих чудернацьких істот та людей. Вони відтворюють етюди на спілкування, відношення при цьому не забувають донести ідею етюду. Потім їм пропонується взяти будь-який предмет і, як в дитинстві, спробувати його оживити – знайти йому голосове та пластичне рішення. Такими предметами можуть бути будь-які речі починаючи з олівця, філіжанки й закінчуючи парасолькою, шкарпеткою та іншим.

Далі пропонуємо «оживленим» предметам спілкуватися звуками, вдаючи звуки звірів, птахів, шумів або словосполученнями – бі-ві-гі-ді-жі, ба-ва-га-да-жа і так далі, не забуваючи при цьому про емоційний стан персонажів та підтекст звуків. Коли студенти бачать, що «живі» предмети вміють співчувати, боятися, підслуховувати та інше, ось тоді вони й починають розуміти як це – «оживляти» предмети.

А коли у предметів з’являються ще й очі, руки, які можуть взяти квіточку і понюхати, або ноги, які відбивають чечітку – тоді вже починає працювати уява і студентам починає це подобатися, вони починають закохуватися в це «дитяче» мистецтво, і, як казав К. С. Станіславський: «Артист повинен любити і вміти фантазувати. Це одна з найважливіших творчих здібностей. Без уяви немає творчості» [9].  

Якщо студенти довго не можуть придумати етюд та форму подачі етюду треба їм трошки допомогти, підштовхнути до теми або до ідеї. Таким чином, пропонуємо їм створити етюд на тему казок. За приклад це можуть бути не тільки українські народні казки але й казки народів світу та навіть авторські казки.

Будуємо на ідеї казки сюжет але кінцівку залишаємо свою, щоб студент зміг проявити ідею етюду, тут можна побачити що у кожного в думках тобто що в середині майбутнього лялькаря.

Якщо з казками виникли труднощі, передивляємося улюблені мультфільми і переробляємо їх на свій лад, але ні в якому разі не переносимо повністю тему та ідею. Можна також взяти тему казки і запропоновані обставини перенести у майбутній час або в якусь конкретну країну. Також, запропонованих казкою персонажів людей перевтілити у звірів або в інопланетян або придумати ще щось цікаве. В такому етюді важко пізнати відому казку, але це може бути цікавим.

Також можна запропонувати предметами розповісти історію про Ромео і Джульєтту, хай це будуть парасольки білого і червоного кольору. До парасольки Джульєтти додайте руки у рукавичках, руки додадуть пластику статичній парасольці і лялька оживе. Джульєтта-парасолька може взяти келих з отрутою, понюхати його, оцінити запах і випити. Ромео може вступати в бій з суперниками і своїми руками він також може діяти, наприклад, битися на шпагах.

Чим більше прикладів ви запропонуєте студентам, тім більше етюдів вони принесуть і з часом це будуть неочікувані етюди, адже починає працювати фантазія.

      Студенти вже добре опанували свої руки і предмети, почали фантазувати на предмет фізичної дії, починає прокидатися образна уява і тут ви їм відкриваєте світ тканини, світ, який розширить їх уяву про театр ляльок.

2. Робота з тканиною

«Режисерами нового покоління активно залучаються виразні засоби з сусідніх мистецьких територій, а саме –  драматичного театру, театру масок, театру пантоміми, театру предмету, тощо. Як результат, у контакті з театром ляльок традиційним, вони створили цілу низку оригінальних мистецьких сполук та зробили саму систему театру ляльок України до кінця ХХ століття відкритою» [5].

Спочатку студенти приносять з дому різновиди клаптиків тканини, хустки які віднайдуться вдома, асоціативно на щось або когось схожі, і пробують створити з них живу істоту.

Коли ми придивляємося до хмар, ми собі домальовуємо певних істот і вочевидь їх бачимо. Так повинно бути і з тканиною. Але тут все залежить від кольору, текстури тканини та розміру.

Візьмемо, наприклад, тканину органзу – вона легка і дуже гарно рухається. Хмаринки з органзи [див. додаток 4] летять і починають перетворюватися в лоша, в дерево, в квітку, в людину, яка біжить по небу і знову повертається у форму хмаринки. І тут починається справжня уява. Всі студенти починають гратися з тканиною: хмари починають спілкуватися одна з одною, з’являється третя і починається конфлікт, потім вони миряться і всі разом перетворюються на якусь дивну істоту, яка розчиняється і перевтілюється знову в хмаринку.

Не треба стримувати фантазію студента. Навіть, якщо вона веде не туди куди потрібно. Трохи скоригувати, дати поштовх на потрібне і тоді починає працювати уява на плюсовий результат. Якщо ви бачите, що студенти з радістю працюють з органзою і добре її опрацювали – запропонуйте їм дослідження з тканиною іншої структури, наприклад, з атласом, трикотажем, підкладочною тканиною, хутровою, ватином [див. додаток 1, 2, 3, 6, 7].

Трикотажна тканина дуже добре розтягується, тому з неї можна зробити істот, які незвичайно рухаються. Тканина гарно пружиниться і тому з неї добре зробити тваринку, яка намагається стрибнути, стрибає і різко зупиняється, витягує шию, або ходить – здіймаючись то вгору, то вниз. Не забувайте, що колір містить не останню роль. Якщо одна тканина буде горошком, інша в клітинку і ще інша в квіточку то тут є де розгулятися уяві.

Всі тканини мають різну текстуру, отже, і істоти, яких створять студенти матимуть різні форми завдяки різним тканинам та різним кольорам.

Якщо взяти, наприклад, трикотажну тканину з візерунками ромашок і спробувати створити з неї жирафу, яка буде ходити по полю і їстиме ромашки, покласти на цей етюд романтичну музику, то глядачами буде сприйматися ця зарисовка зацікавлено.

Також, можна взяти тканину органзу, зробити з неї пташку, а до хвоста додати віяло такого ж кольору. З’явиться жива казкова жар-птиця.

В роботі з тканиною можна необмежено додавати інші предмети, і також «тканні» істоти надалі можуть мати очі, волосся та інші предмети, що відповідають «оживленню», але це необов’язково, бо це вже буде сприйматися як лялька [див. додаток 4].

Якщо ви переглянете телевізійну передачу «Світ лялькового театру. Філіп Жанті», яку вів видатний лялькар Зіновій Гердт, ви побачите як Філіп Жанті захоплюється «оживленням» всього що потрапляє під руку и обов’язково наділяє його душею. В цій передачі ми вперше зустрічаємо тканину, яка працює на театр ляльок, але тканина тут працює тілом ляльки. Це тіло має свою пластику, свої емоції і свій характер. Звичайна тканина має надзвичайні можливості.

Філіп Жанті з його великими розмірами тканин якось надихнув нас зі студентами зробити естрадний номер «Мама» …[див. додаток 5].

Для цього номеру необхідно сім метрів жовтої (колір пшениці) підкладочної тканини – вона не летить і добре тримає форму, п’ять студентів, обов’язково в чорних трико і музика «Адажіо» Т. Альбіоні у виконанні Фаусто Папетті. Далі  починаємо працювати. Колосся пшениці торкнув легкий вітерець і нам мариться, що серед пшениці ми помітили голову, за нею руки, тіло виросло і ми вже бачимо силует жінки.

Спочатку вона торкається свого животика, який чекає на дитину, потім ця дитина з’являється, росте і мати відпускає її у дальній путь. Мати сумує, але ось на обрії вона бачить свою дитину яка вже доросла, вони зустрілись після довгої розлуки, дитина цілує їй руки, просить пробачення за довгу розлуку і знову йде, а мати залишається знову одна… Ось вона вже стара, ходить з паличкою, але вона дуже сумує за своєю дитиною. І вона звертається до бога… вітерець торкає нашу вигадку і ми знову бачимо колосся пшениці… [див. додаток 8].

Якщо ви захочете спробувати втілити в життя такий номер, то дещо докладніше розповім вам як зробити саму маму.

Отже. Беремо сім метрів жовтої підкладочної (атласної) тканини, шириною 1,5 метрів. Чорним маркером ділимо тканину на п’ять частин для того, що студенти точно знали де у кожного середина [дим. додаток 9 ].

І починаючи з правої руки – підіймаємо тканину до рівня підборіддя одну руку, інша рука знаходиться на рівні талії; потім іншу і так по черзі, всі п’ять студентів це роблять синхронно – це колоситься пшениця. Коли починається основна тема мелодії, ми починаємо відтворювати жінку.

Краї тканини по передньому плану з’єднуються одна з одною перекриваючи середину на всю висоту тканини, в цей час 3-й студент робить голову жінки таким чином: підіймає низ тканини лівою рукою, підставляє туди праву руку, права рука розтопирює пальці ніби держить велике яблуко, пальці дивляться вниз, при цьому необхідно лівою рукою підтягнути тканину так, щоб капюшон спадав з голови не більше ніж на десять сантиметрів, а то і менше.

Коли голова готова, а це треба зробити дуже швидко – на одну звукову тему, бокові частини тканини повністю розкриваються наче крила і знову з’єднуються одна з одною щоб закрити голову жінки. У цей час ми будуємо руки, одночасно з двох сторін це роблять 2-й і 4-й студенти. У одного це – права рука, а у іншого – ліва рука, заздалегідь потурбуйтеся, щоб руки різних студентів не дуже розрізнялися. Підтягуємо тканину до свого плеча, а руку витягуємо таким чином ніби рука виглядає з рукава плаття.

І знову бокові частини (1-й і 5-й студенти) відкриваються і залишаються відкритими при цьому самі краї тримаємо наче крила трохи піднятими (коли мама буде сумувати ми краї відпустимо вниз), а внутрішня частина крила лягає на плечі поряд стоячим студентам 2-му і 4-му.

Таким чином у нас вималювалася жінка, яка має голову покриту капюшоном, руки і довге плаття. Далі ви вже можете фантазувати на предмет психофізичної дії персонажу, але важливо, щоб глядач відчував емоції. Люди люблять спостерігати за тим, як інші люди реагують на щось, які емоції вони відчувають, як сміються, як плачуть і т. д. тим самим разом з ними відчуваючи ті ж емоції.

 Зараз багато театрів України працюють з тканиною, нерідко тканина працює як символ чогось. Частіше ми зустрічаємо блакитну тканину – представляє собою воду або небо. Також зустрічається в театрах ляльок така лялька: голова – зроблена з пап’є-маше, а тулуб – тканина, але дуже мало хто «оживляє» тканину повністю, дає їй тіло, душу, голос.

Висновки

«Театр ляльок – особливий вид театральних видовищ, в яких діють ляльки (об'ємні і плоскі), їх приводять до руху актори-ляльководи, частіше всього заховані від глядачів (ширмою). Іноді в театрі ляльок діюча особа стає умовним предметом (кубиком, кулькою, паличкою та ін.), і яка стає живою істотою і також рухається завдяки акторам»

Хочеться додати, що діючою особою може стати і тканина, якою також будуть керувати актори-ляльководи.

Дуже важко на перших етапах взяти тканину там де потрібно, перенести з однієї руки в іншу на потрібному місці, підкинуту тканину піймати в потрібному місці, іноді тканина дуже неслухняна, або витримка підводить, але ніхто не казав що це легко. Як в кожній професії потрібні навички так і в освоювані професії лялькаря через тканину теж потрібні навички. Це дуже кропітка праця, але ця праця приносить задоволення, за це аплодують. 

Робота з тканиною це гарна студентська практика. Студенти полюбляють етюди та номери в яких діє тканина і до кінця навчання просять через деякий час попрацювати з тканиною, відновити свою уяву. Аналізуючи роботу з тканиною на першому курсі вже на третьому видно, що студенти навчились фантазувати над створенням образів, у них розвинулась творча уява, здатність до імпровізації, здатність до миттєвого і безпосереднього сприйняття подій і пропонованих обставин. Ось тут ми розуміємо, що вони почали сприймати з зацікавленістю це незвичайне мистецтво театру ляльок.

Робота з тканиною дуже цікавий етап роботи для розвитку фантазії, вона розвиває стійкий інтерес до театру, удосконалює пам’ять, мислення, уяву, сприйняття, удосконалює творчу самостійність і імпровізацію, формує почуття колективізму і взаємодопомоги.

Кожного дня на фабриках виготовляють все нові і нові тканини, час не сидить на місті, може колись придумають тканину, яка буде держати форму довго і не треба буде вп’ятьох її тримати, але те що ми маємо сьогодні – це чудова нагода придумувати нові форми та проявляти своє бачення світу.

Робота з тканиною – це легкість, гнучкість, оригінальність і ще одна сходинка до повного поняття мистецтва театру ляльок.

Додатки

Додаток 1

Рисунок 1 – Підкладочна тканина

Рисунок 2 – Біфлекс

Додаток 2

Рисунок 3 – Атлас

Рисунок 4 – Органза

Додаток 3

Рисунок 5 – Креш-шифон

Рисунок 6 – Трикотаж

Додаток 4

Рисунок 7 – Робота з тканиною і предметом (органза, парасолька, великі руки)

Додаток 5

Рисунок 8 – Нариси до номеру «Мама»

Рисунок 9 – Нариси до номеру «Мама»

Рисунок 10 – Нариси до номеру «Мама»

Малюнки викладача з технології виготовлення ляльки Тетяни Володимирової

Додаток 6

Рисунок 11 – Розподіл тканини для номеру «Мама»

Словник термінів

Аналіз – докладне дослідження чого-небудь, процес розчленування цілого на частини з метою пізнання.

Асоціація – спосіб досягнення художньої виразності, заснований на виявленні зв’язку образів з уявленнями, що зберігаються в пам’яті або закріпленими в культурно-історичному досвіді.

Дія – прояв енергії, діяльності, вплив. Розвиток подій, що складають основу сюжету (фабули). Психофізичний процес, спрямований на досягнення будь – якої мети в боротьбі з пропонованими обставинами. Основний засіб виразності в акторському і режисерському мистецтві.

Жест – рухи тіла, особливо рухи руками, можуть супроводжувати мову для посилення її виразності або замінюють її. Мова жесту розкриває для глядача характер, душевний стан, соціальне походження, освіту дійової особи. «Театр повинен користуватися тільки тим рухом, який миттєво розшифровується, все інше зайве» В. Мейєрхольд.

Задум –  вихідне уявлення художника про свій майбутній твір, його більш-менш усвідомлений прообраз, проект, з якого починається творчий процес.

Здібності – індивідуально – психологічні особливості особистості, особливі природні задатки, від яких залежить успішність виконання різних видів діяльності, придбання знань, умінь навичок. Здібності формуються і розвиваються у міру становлення і вдосконалення особистості. Художні здібності – особлива обдарованість, що виражається в потребі і можливостях до художньої творчості в легкості освоєння навичок творчої діяльності.

Колектив –  група осіб, об’єднаних спільною діяльністю, спільними інтересами, спільною ідеєю. Мистецтво театру завжди колективно. Успіх колективної творчості, насамперед, проявляється в роботі над виставою, поданням.

Натхнення – вищий духовний стан і настрій; захопленість, зосередження і незвичайне прояв розумових сил. Стан підйому творчих сил, що приводить до результатів, які в звичайному стані недосяжні.

 Оригінальність – самобутність, неповторність художнього твору і його творця, які проявляються в багатстві змісту і форми твору мистецтва, в глибині і нестандартності сприйняття і відображення світу.

Пластика – мистецтво витончених, ритмічних рухів тіла; узгодженість рухів і жестів. У мистецтві видовищ пластика є першоосновою дії і його виразності.

Сприйняття – процес прийому і переробки людиною різноманітної інформації, що надходить через органи чуття. Завершується формуванням образу. Естетичне сприйняття виражається в цілеспрямованому цілісному сприйнятті твору мистецтва як естетичної цінності, яке супроводжується естетичним переживанням.

Уява (фантазія) – властивість психіки людини. Запас життєвих вражень. Творчий метод відтворення в образи подій і фактів, що мали місце в дійсності, за допомогою комбінування в новому порядку пережитого в різний час, групування їх у нове ціле. Один з основних елементів акторської майстерності.

Фантазія (художня) – найважливіший елемент художньої творчості виражається в деякому відриві від реальності в процесі її відображення в мистецтві і створення чуттєвого сприймання образів того, що в даному вигляді не зустрічається в дійсності.

Список рекомендованої літератури

1. Андрианова Т. П. Тренинг актера в театре кукол. – Л.: ЛГИТМиК, 1983. –                      79 с.

2. Барнич М. Майстерність актора: техніка «обману»: навч. посіб. – К.: Ліра-К, 2016. – 304 с.

3. Венецианов Актерский тренинг. Мастерство актера в терминах Станиславского. – М.: АСТ, 2010. – 512 с. 

4. Відео номеру «Мама». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=dyE11ieUUrE. – Назва з екрану.

5. Грушецький Я. І. Синтез мистецтв як складова режисури сучасного театру ляльок України. Cайт Івано-Франківського академічного обласного театру ляльок                                     ім. М. Підгірянки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ifttl.ucoz.ru/. – Назва з екрану.

6. Захава Б. Е. Мастерство актера и режиссера. – М.: ГИТИС, 2008. – 230 с.

7. Коптев Л. Н. Истоки творческой готовности актера. – СПб.: СПбТИС, 1998. – 289 с.

8. Королёв М. М. Искусство театра кукол. – Л.: Искусство, 1973. – 112 с.

9. Станиславский К. С. Характеристики  Работа актера над собой в творческом процессе переживания. Дневник ученика. – М.: Азбука, 2015. – 512 с.

10. Театральная энциклопедия / Под ред. П. А. Маркова. – Т. 5. – М.: Советская энциклопедия, 1967. – 1137 с.

11. Фесенко С. Основи тренінгу і техніки актора театру ляльок. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. – 64 с.