14 квітня о 18:00Вебінар: Як урізноманітнити вивчення французької мови в класі та дистанційно

Методична розробка заняття з української літератури на тему: І.Франко.Життєвий та творчий шлях"

Про матеріал

Методична розробка заняття «І.Франко. Життєвий та творчий шлях» відображає сучасні вимоги до нових технологій у викладанні української літератури, призначена для поглибленого вивчення І.Франка.

Перегляд файлу

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ ГІРНИЧИЙ ТЕХНІКУМ

 

 

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

відкритого заняття

на тему:

«І.Франко. Життєвий та творчий шлях»

 

з дисципліни «Українська література»

для студентів спеціальності 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2014

 

         Методична розробка відкритого заняття з дисципліни   «Українська література»  для студентів спеціальності 5.03050901 «Бухгалтерський облік»

Підготувала: Служенко Ірина Володимирівна – викладач Дзержинського гірничого технікуму. – Дзержинськ, 2014

 

 

 

 

Методична розробка заняття «І.Франко. Життєвий та творчий шлях» відображає сучасні вимоги до нових технологій у викладанні української літератури, призначена для поглибленого вивчення І.Франка.

       Призначена для роботи під час викладання розділу «Українська література  70-90-х років 20 століття»

 

 

   Для викладачів української літератури ВНЗ І рівня акредитації, студентів

 

 

 

 

Рецензент:                                    І. М. Щербакова, методист технікуму,

                                                                  викладач вищої категорії, викладач-методист

 

 

Розглянуто та ухвалено

 на засіданні циклової комісії

гуманітарних дисциплін ДГТ

Протокол         від 

Голова комісії                        І. В. Служенко

 

Рецензія

на методичну розробку з теми:

«І.Франко. Життєвий та творчий шлях»

 

Тема методичної розробки відповідає діючій навчальній програмі з української літератури, входить до розділу:  «Українська література  70-90-х років ХІХ століття». Методрозробка відображає сучасні вимоги нових технологій у викладанні української літератури.

 Гуманістична спрямованість освіти нашої доби полягає в постановці мети – розвинути людину, її особистісні якості, адже розвиток людини визначає розвиток суспільства. Під час вивчення української літератури студенти розвивають розум, творчі здібності, емоційну сферу, естетичні почуття.

Нині актуальним є створення нових освітніх технологій, які мають сприяти загальному розвиткові особистості, формуванню її світоглядної культури, індивідуального досвіду, інтуїції, творчості.

Дослідницький проект  з теми «І.Франко. Життєвий та творчий шлях»

 має низку позитивних аспектів:

 - збір відомостей;

 - аналіз і синтез зібраних даних;
         - зіставлення відомостей і висновків;
         - підготовка і оформлення повідомлень;
         - виступ з підготовленим повідомленням;
         - переосмислення результатів у процесі відповіді на питання;
         - формулювання узагальнень та висновків.

 

  Одним з головних завдань навчального процесу у вищий школі є формування й розвиток у студентів дослідницьких умінь і навичок. Дослідницькі уміння і навички, як базові у підготовці фахівця, виявляють провідні характеристики процесу його професійного становлення, відображають універсальність його зв'язків з навколишнім світом, ініціюють здібності до творчої самореалізації, визначають ефективність пізнавальної діяльності, сприяють перенесенню знань, умінь і навичок дослідницької діяльності в будь-яку область пізнавальної і практичної діяльності.

Методична розробка підготовлена згідно з вимогами щодо оформлення, може бути використана викладачами української мови та літератури.    

 

 

           Викладач вищої категорії,

           викладач-методист,

           методист технікуму                                              І.М.Щербакова

 

 

 

 

ПЛАН  ЗАНЯТТЯ

Дисципліна: Українська література

Викладач: Служенко Ірина Володимирівна

Група: БО - 14

Кількість  студентів за списком : 24   

Аудиторія:  № 35

Дата проведення: 29.10.2014

Тема заняття:  «І.Франко. Життєвий та творчий шлях» 

Мета заняття:

Методична:     впроваджувати інноваційні методи проведення занять

Дидактична:   доповнити й поглибити знання студентів про І. Франка, відкрити нові грані життя і творчості Великого Каменяра, зупинитись  на ос­новних напрямках його діяльності; розвивати вмін­ня  студентів застосовувати свої знання, естетичний смак, творчі здібності;

Виховна:        виховувати у студентів патріотичні почуття, любов  і пошану до ви­датних діячів української культури.

Вид заняття:   лекція

Тип заняття:  дослідницький проект

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечуючі:   «Культурологія»

Забезпечувані:   «Українська мова», «Історія України»

Методичне забезпечення: портрет І.Франка, тестування «М.Старицький. Драма «Не судилось»

Технічне забезпечення: мультимедійний проектор, комп’ютер,  аудіо- та відеоматеріали

Література :

1. Басс І., Каспрук А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях.— К., 1983.

 2. Вервес Г. Іван Франко і світова література // Українська література в загальнослов’янському і світовому контексті: У 5 т.— К., 1987.— Т. 1.

 3. Гундорова Т. Франко — не Каменяр.— Мельбурн, 1996.

 4. Дей О. Іван Франко, життя і діяльність.— К., 1981.

 

ЗМІСТ ТА ХІД ЗАНЯТТЯ

1. Організаційна частина              2хв.

- привітання;

- перевірка наявності студентів.

2.Ознайомлення з темою, метою, планом проведення заняття.       2хв.

Стиха звучить лірична мелодія.

На  дошці – слайд № 1.

На ньому – портрет І. Я. Франка,  роки життя, епіграф до заняття.

До нього не заросте народна стежка.

До нього приходитимуть все нові покоління.

 

       Сьогодні у нас незвичайне заняття — заняття-відкриття.  Ми починаємо вивчати жит­тєвий і творчий шлях визначного діяча нашої культури Івана Яковича Франка, спробуємо сьогодні відкрити для себе нові, раніше невідомі нам грані життя і творчості цієї людини.

Тема заняття : «Іван Франко. Життєвий і творчий шлях»

    Мета нашого заняття  - доповнити й поглибити знання про І. Франка, відкрити нові грані життя і творчості Великого Каменяра, зупинитись на ос­новних напрямках його діяльності; розвивати вмін­ня    застосовувати свої знання; виховувати патріотичні почуття,  любов  і пошану до ви­датних діячів української культури.

3. Мотивація навчання                                                                               3хв.

 Він був середнього росту, а йшов, як велетень... мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо. Він був спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала. Його з війська відпустили за слабкий зір, а бачив краще від інших, з низин далі сягав оком, ніж інші згори. Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем усього народу. Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й то недовге. Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова.

 

 

4.     Актуалізація опорних знань.             10хв.

Тестування «М.Старицький. Драма «Не судилось» Див. Додаток  А

  5.    Вивчення нового матеріалу                                                                             45 хв.

         (Слайд № 4.      Портрет І. Франка )

«Він був... з гарним високим чолом, з трохи крученим рудавим волоссям, з рудавими невеликими вусами і сірими очима. На його обличчі малювалися розум і енергія. Очі й уста показували на впер­тість і завзяття.  Він був у вишиваній сорочці. Одяг на ньому був невибагливий, навіть убогий. У поведінці... скромний... навіть трохи несміливий».

     Важко знайти у світовій культурі лю­дину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко.

(Слайд № 5) Поет, прозаїк, драматург, перекладач, журналіст, філософ, фольклорист, етнограф, лі­тературний критик, публіцист, літературознавець, економіст, історик і теоретик літератури, театру, мистецтва, мовознавець, видавець, один з найвизначніших політиків Галичини кінця XIX - початку XX століття.

        Франко залишив нам колосальну ху­дожню і наукову спадщину. Вона є не лише безсмерт­ним історико-літературним фактом, золотим фондом культури й духовності, а й живим явищем нашого сього­дення, що впливає на формування громадсько-політич­них і естетичних орієнтирів та ідеалів сучасності.

Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академією в одній особі. Подумати тільки: за 40 років свідомого життя він написав близь­ко 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в се­редньому 2-3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було затратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити!

      50-томне академічне видання творів Франка - то лише частина із залишеного великим подвижником думки спадку своїм нащадкам. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у твор­чих звершеннях. Люди такого масштабу діяльності ре­презентують не лише свій народ і свою епоху, а й цілу світову культуру.

          (Слайд № 6. Відкриття № 1. «Іван Франко. Дитинство. Юність»)

        Наше перше відкриття має назву  «Іван Франко. Дитинство. Юність.»  

Мальовниче підгірське село Нагуєвичі на Дрогобиччині.  В сім'ї сільського коваля Якова Франка 27 серпня 1856 року народився син Іван, якому судилося стати гордістю України. У цьому велика заслуга його перших вихователів і наставників — батьків.

О батьку мій! Коли сьогодні

Хоч іскра тих огнів горить

У моїй груді, щоб народні

Злі дні в добро перетворить,

Коли нещастям, горем битий

Не засклепивсь, не знидів я,

А встав, щоби братам служити,

То все те — спадщина твоя.

              Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною

В мамині пісні заслухувавсь я;

 Пісні ті стали красою єдиною

 Бідного мого, тяжкого життя...

Мамо, голубко! Зарання в могилі

Праця й недуга зложили тебе,

Пісня ж твоя в невмираючій силі

В мойому серці ясніє, живе.

«Синку, кріпися! — мені ти твердила.—

Адже ж не паном родився ти  чей!

Праця, що в гріб мене вчасно вложила,

Та лиш тебе доведе до людей».

Правда, матусю! Спасибі за раду!

Я її правди не раз досвідив.

Праця дала до життя мні принаду,

Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

 

      Батько Івана Франка був на 30 років старший від матері. Він помер у 1865 році, коли Іванові минуло 8 літ, через 7 років померла мати.

       У своїх спогадах та оповіданнях І. Франко часто підкреслював, що саме в батьковій оселі, зокрема в кузні, засіялися ті зерна допитливо­сті, які пізніше дали рясні сходи знань.

 (Слайд   № 7 ) В оповіданні «У кузні» він писав:

«На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міц­ний огонь... Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».

        По закінченні сільської школи в с. Ясениці Сільній (1862-1864 рр.) батьки віддали Івася до так званої нормальної школи при базиліанському монастирі ордена Василіян у Дрогобичі. ( Слайд  № 8 )

        1864-1867 рр. «Нормальна школа в Дрогобичі ще пе­ред вступом дитини в неї була місцем постраху... Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаїв, карою, лихом. Як тільки прийш­ли діти до школи і стали перед учителем, так зараз щезав з лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязної прихильності ро­дилися відпір, здержливість, недовір'я і боязнь перед несправедли­вою карою». (К. Бондарівський)

        З 1867 року Іван Франко навчається в Дрогобицькій гімназії. «В гімназії був дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав». (І. Погорецький) 3 п'ятого класу гімназії почав купляти на зароблені гроші книжки. Пізніше Фран­ко писав:

             (Слайд № 9 ) 1867-1875 рр. – Дрогобицька гімназія

«Я набрав замилування до книжок і почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця моїх гімназіальних часів виросла до числа 500 томів. Ся бібліотека, в якій, крім різних класичних авторів, було зібрано немало й таких книжок, яких не було в гімназіальній бібліотеці... зробилася центром невеличкої громадки учеників».  Навчаючись у гімназії, Франко захопився збиранням усної на­родної творчості і сам почав писати вірші. Багато читав.

         (Слайд № 10.)  Відкриття № 2.  «Іван Франко. Освіта. Активна літературна і громадська діяльність»

    (Слайд № 11) Осінь 1875 року. Іван Франко у Львові — тодішньому центрі літературного і культурного життя Західної України. Він мріє по­глибити й розширити свої знання в університеті. Та життя готува­ло йому багато розчарувань і випробувань. Поряд із навчанням Франко розгортає активну літературну і громадську діяльність, стає одним з організаторів студентського журналу «Друг».

 (Слайд № 12)  «На Галиць­кій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну мо­лодь, який мав свого часу Іван Франко. У нього була гарна бібліоте­ка, з якої користалась молодь його кружка, в бібліотеці тій знахо­дили ми те, чого деінде в Галичині не можна було знайти: «Вестник Европы», «Отечественные записки», твори Щедріна, Бєлінсь­кого, Добролюбова, Золя, Флобера, Спенсера, Лассаля, а з українсь­ких — Драгоманова, Мирного»,— писав Є. Олесницький.

        У липні 1877 року  І. Франка було заарештовано. У тюрмі він пробув 9 місяців.

(Слайд № 13) «У в'язниці,— згадував Франко,— не знаю чому — стави­лись до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої камери, до злодіїв, убійників та інших звичайних злочинців... Протягом дев'я­ти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався привілею спати під вікном... про­кидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

   Ще три рази поліція заарештовувала І. Франка. Але він був не­схитний. Випробування лише зміцнювали його революційно-демо­кратичні переконання. І хоч часом було нелегко (варто згадати, як три центи, знайдені над Прутом, стали для нього порятунком), та моло­да енергія, революційний запал і глибока любов до трудового наро­ду перемагали життєві незгоди.

       Вищу освіту І. Франко здобув. Але не у Львівському університеті, а в Чернівецькому і Віденському. Успішно захистив докторську дисертацію, мріяв про кафедру в університеті. Та шлях до викладання був закритий. Австрійський уряд не міг допустити, щоб небезпечний соціаліст пропагував свої ідеї в стінах навчального закладу. У 1907 році Франкові запропонували очолити кафедру слов'янських літератур Софійського університету. Однак вірний син свого народу, не мислячи життя без батьківщини, відмовився від цієї цікавої пропозиції.

      «Мене так використовують, що вже і жити не хочеться. Я зму­шений вести коректуру чужих праць, справляти переклади на німе­цьку мови таких перекладачів, що й до белетристики не годяться, не то до научних діл. Я мушу слухатися, бо моє існування загрожене. З тої праці я осліп і оглух»,— зізнається І. Франко своєму това­ришеві А. Чайковському. Часто доводилося великому поетові через матеріальні нестатки виконувати нелюбу роботу. Надзвичайне пере­напруження фізичних сил призвело до того, що він тяжко захво­рів — на якийсь час втратив зір, здала нервова система. Але й у такі важкі часи його не покидала надія на краще майбутнє.

    І. Франко завдяки великому таланту і невсипущій праці став одним із найосвіченіших людей свого часу. Г. Величко згадує: «На іспиті в університеті професор дав мені, як завдання додому, опрацювати тему «Політико-торговельні відносини Русі та Візантії в X та XI століттях». Я зайшов якось до Франка і розповів йому про цю тему, він одразу подав мені багато літератури й цілий нарис роботи,, дав мені потрібні книжки,— так що я міг за два тижні закінчити тему, на яку сам мусив би витратити найменше півроку.

   Іншого разу, коли я складав іспити з французької мови, мені дали тему обробити добу романтизму й Шатобріана. Після іспиту за­йшов я до Франка й згадав це. І він розказав мені багато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готуючись до іспиту».

(Слайд № 14.   25-річний та 40-річний ювілей літературної діяльності.)

   Ще за життя до І. Франка прийшло визнання. Святкування 25-річного та 40-річного ювілеїв літературної діяльності Каменяра свід­чили про велику популярність його серед народу. У 80—90-ті роки Іван Франко був для молоді тим, ким Тарас Шевченко у 50-ті роки.

        Широко відзначався 40-літній ювілей літературної і громадсько-політичної діяльності Великого Каменяра у Чернівцях. Було створено ювілейний комітет, який запросив І. Франка прибути на Буковину. У день приїзду сотні людей зібралися на привокзальному майдані. Ювіляра до сліз зворушила тепла зустріч. Чернівчани піднесли улюбленому письменнику хліб-сіль і букет чудових троянд. Після привітальних промов процесія рушила до міста.

«Чернівці ніколи не бачили такої грандіозної демонстрації: це був своєрідний тріумфальний по­хід великого революціонера»,— згадував студент І. Василашко.

Коли у великому залі Народного дому Франко читав поему «Мойсей», присутні не могли стримати свого захоплення. Лунали вигуки: «Слава українському Мойсеєві!», «Слава Великому Каменяреві!».

(Слайд № 15. Збірки Франка)

Окремою сторінкою життя Франка була поезія. Його «Баляди і розкази», «З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Зів’яле листя», «Із днів журби»,  «Із літ моєї молодості», «Давнє і нове» - за життя поета вийшло дев’ять поетичних збірок – є окрасою української поезії і належать до найвищих досягнень її у ІІ половині ХІХ ст.. А скільки його поетичних творів покладено  на музику!

               (Прослуховування пісні «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»)

        Наприкінці життя Франко був уже загальновизнаним корифеєм науково-літературного життя Західної України. На смертному ложі, знеможений і приречений, він скаже:

(Слайд № 16) «Скрізь і завжди у мене була провідна думка — служити інтересам мого народу і загальнолюд­ським поступовим ідеям. Тим двом провідним я, здається, не споневірився досі і не споневірюся, доки мого життя».

            Весняного травневого дня 1916 року великого Каменяра не ста­ло. Його життєвий шлях був устелений терном, але коли б довелось усе почати заново, він би не зрадив своїх ідеалів.

(Слайд № 17) 28 травня 1916 року. «Подібно до леген­дарного Данко, розірвавши свої груди, він дістав вогненне серце і освітив ним шлях для визволення свого народу»,— сказав про Франка Агатангел Кримський.

Викладач (на фоні ліричної мелодії)

          "Поезію творить любов, а не злоба", - на­голошує Дмитро Павличко. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зі­гріває її теплом, дає наснагу  для діяльності, творчості.

    Любов великих людей - завжди леген­да. Згадаймо дантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. Стали легендами Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового "Зів'яло­го  листя" Ольга  Рошкевич.  Про особисте життя людей, а особливо видатних, треба говорити дуже делікатно і обережно. Бо це той бік життя людини, який часто не залежить від неї. Чи винен Франко, що втратив Ольгу Рошкевич? Чи хотів злого, коли вирішив поєднати своє життя з Ольгою Хоружинською вже не з любові, а з глибокої поваги до неї?

Отже, відкриття № 3. Про жінок Івана Франка, про його особисте життя – далі. І слово я надаю творчій групі № 1.

(Слайд № 18)  Відкриття №3  «Іван Франко. Особисте життя»

                                        Див. Додаток  Б.  Повідомлення творчих груп.

Слайди № 19 – Ольга Рошкевич

Слайд № 20  -  Юзефа Дзвонковська

Слайд № 21  -  Целіна Журовська

Слайд № 22  - Ольга Хоружинська

Викладач. Коли, готуючись до заняття, почали працювати  творчі групи, то  студенти  віднайшли ще одне дуже цікаве відкриття  «Іван Франко - перекладач».  Слово – творчій групі №2.

(Слайд № 23)  Відкриття №4  «Франко - перекладач»

                                                       Див. Додаток В 

    (Слайд № 24)  Відкриття № 5   «Цікавинки  про Франка»

  • Літературно-меморіальний музей Івана Франка розміщений у власному будинку письменника у Львові, де він жив з 1902 по 1916 рік.
  • У дворі ростуть посаджені ним дерева: чотири яблуні, груша і два горіхи.
  • На спорудження будинку пішов посаг дружини Ольги Федорівни, гроші, подаровані йому прогресивною громадськістю до 25-річного ювілею літературної діяльності, а також 12000 крон позики у банку.
  • В експозиції, фондах і бібліотеці музею зібрано більше 20 000 найменувань – майже всі видання творів Франка.
  • Франко любив одяг строгого кольору, нешнуровані черевики. Майже завжди носив вишивану сорочку.
  • Каменяр був завзятим рибалкою. Друга його пристрасть – грибництво, яке часто поєднував із пішими мандрівками
  • За 40 років свідомого життя він написав близь­ко 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в се­редньому 2-3 твори в день.
  • Джеджалик, Мирон, Брут Хома, Живий, Кремінь, Марко, Віршолот Голопупенко та інші  – під такими псевдонімами друкувався Франко

 

  1.  Закріплення  вивченого матеріалу.

 

Наше заняття-відкриття наближається до логічного завершення. До тієї інформації, що мали ви про Франка , додалася величезна кількість відкриттів сьогоднішньої нашої зустрічі. Пропоную відповісти на питання вікторини.

( Вікторина.  Слайд №25. Слайди  №№  26-27  - питання вікторини з відповідями.

1. Назвіть дату народження І. Франка.                            (27 серпня 1856 року)

2. В якому місті розташований літературно-меморіальний музей І. Франка?  (У м. Львові)

3. В якому селі і якого повіту народився І. Я. Франко?        

 (с. Нагуєвичі   Дрогобицького повіту на Галичині)

4. Як називають Франка в українській літературі?                   (Каменяр)

5. Які збірки Каменяра вам відомі? («З вершин і низин», «Мій ізмарагд», «Зів’яле листя»…)

6. Як у збірці «Зів’яле листя» образно називаються три цикли віршів?          («Жмутки»)

7. Назвіть імена жінок, які відіграли величезну роль у житті і творчості  Каменяра? 

     (Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Журовська, Ольга  Хоружинська)

8. Які твори для дітей І. Франка вам відомі?  («Лис Микита», «Олівець», «Малий Мирон»,  «Грицева шкільна наука»)

9. Назвіть дату смерті Великого Каменяра?     (28 травня 1916 року)

10. Ким був Франко для української культури і суспільства в цілому?  (Поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, видавець, учений-філолог, політик, філософ)

 (Слайд № 28 ) Академія в одній особі.

     Якщо духовне життя народу порівнювати з багатою, розлогою кро­ною, то постать Каменяра — це міцний стовбур, який понад сорок років тримав на собі цю крону на межі двох століть — XIX і XX.

   Його називають академією в одній особі, бо перу Франка належить близько 5 тисяч праць найрізноманітніших  жанрів. Найповніше ви­дання їх в Україні - 50 томів, але все написане Франком не вміс­титься, мабуть, і в 100 томах. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях.

  1. Підсумок заняття                                                                                                     1 хв.

 Мені разом із творчими гру­пами, які брали участь у дослідженні під час підготовки до заняття, дуже хоті­лося, аби ви  відкрили для себе Великого Каменяра, відчули гордість від того, що така людина належить до нашого народу, щоб зрозуміли, що Франко жив і титанічно працю­вав лише заради слави і кращого майбутнього України.

  1.  Домашнє завдання

Опрацювати за підручником  с. 122-130.   

Творче завдання: написати листа від імені І.Я. Франка Ользі Рошкевич або відшукати рідкісну інформацію про Франка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Б

Франко - перекладач

           В історії світової культури налічується не так багато лю­дей з таким діапазоном інтересів, з таким багатством виявів свого духовного внутрішнього світу, як Іван Франко. На ювілейному святі 1898 року, присвяченому двадця­тип'ятиріччю його літературно-громадської діяльності, І. Франко сказав: «Тільки те, що здобудемо своєю працею, те буде справді наше надбання; і тільки те, що з чужого культурного добра при­своїмо собі також власною працею, стане нашим добром. От тим-то я старався присвоювати нашому народові культурні здо­бутки інших народів і знайомити інших з його життям».

        Перекладав Франко з класичних старогрецької та римської літератур, староіндійської, староперської, староарабської, західноєвропейських поетів — староісландських, німецьких, французьких, англійських, італійських, мадярських, шведських, фінських та ін. Також з народної поезії не тільки європейських, а й азійських та африканських народів; перекладав також з усіх слов'янських літератур.

Коли 1875 р. дев'ятнадцятирічний випускник Дрогобицької гімназії їхав вступати на студії до Львівського університету, він мав уже певний перекладацький доробок. І. Франко перекладав до останніх днів свого життя, коли, тяжко хворий, згасаючий, уже не здужав сам писати й лівою рукою.

Невтомний дослідник секретів поетичної творчості, він за­клав й основи перекладознавства у вітчизняній філології. Поет дав чудові зразки перекладознавчого аналізу, а в найвагомішій своїй перекладознавчій праці «Каменярі. Український текст і польський переклад.  Дещо про штуку перекладання»   1911  р. проаналізував докладно мовну тка­нину власного вірша «Каменярі» та зіставив оригінал з польським перекладом, що його здійснив Сидір Твердохліб. Твори І. Франка, і віршовані, і прозові, перекладають багатьма мовами світу. Приміром, вірш «Каменярі» завоював уже певну позицію в світовій перекладній літературі — його перекладено 37 мовами світу.

      Серед перекладів Франка ми зустрічаємо всі жанри, починаючи від короткої мініатюри - «чотиристишія» до сонету, байки, політич­ної сатири, казки, ліричних віршів, епічних і романтичних по­лотен, пісень, поем, драматичних поем і т. д.

Франкову перекладацьку твор­чість можна виокремити в такі періоди:     

 початковий період (1874 — 1876 рр.) — перекладає з грецьких поетів, а також з поетів російських і польських;

другий період творчості Франка розпочинається з роботи поета в «Друзі», а точніше з часу після першого арешту — 1877 — захоп­люється поезією великих мислителів-гуманістів Ґете, Байрона, Гейне, Гюго;

третій період (1894 — 1900 рр.) — його ваблять ка­зання з староруської літератури, індійські легенди;

останній період — період надій і сподівань, муки і творчого піднесення, період, що увінчує всю творчість поета могутнім «Мойсеєм».

З дитинства знайомлячись з шедеврами світової літерату­ри, Франко захоплюється думкою перекласти їх ук­раїнською мовою. Латинські, грецькі, німецькі, російські поети, що ними зачитується Франко-гімназист, дають йому багатющий матеріал для перекладів. Уже в 1875 році Франко друкує під псевдонімом «Джеджалик» переклад пісні «При кужільці» з трагедії «Фауст» Гете. За умови спе­ціального дослідження можна буде докладно проаналізувати якість лі­тературних    перекладів поета, що потребує і такого знання мов, яке мав Франко, вільно володіючи німецькою, латинською, французькою, англійською, польською, болгарською, сербською, російською, чеською, єврейською та багатьма іншими мовами, які належним чином студіюватися під час навчання в Львівському університеті.

Що ж перекладає Франко зі світової літератури?

Насамперед його цікавлять твори, що своїм ідейно-тематич­ним спрямуванням імпонують йому. Це твори великих західноєвропейських гуманістів-борців проти всілякого деспо­тизму, твори російського поета Пушкіна.

Ставши редактором відділу літератури і критики в журналі «Літературно-науковий вісник» (1898—1906), Франко продов­жує свою діяльність щодо ознайомлення українського читача з кращими шедеврами світової літератури.

Саме тут Франко друкує переклади з Альфонса Доде, Анатоля Франса, Марка Твена, Ібсена, Лессінга, Міцкевича, а також переклади з маловідомих тоді австралійських новелістів Джона Гріна та Артура Девіса. Поряд з цим чудові твори світової спадщини — індійський епос, «Дон Кіхот» Сервантеса, поезії Гейне, староруська, старогрецька, ста­роіндійська поезії, народні сказання — творчо перероблюються письменником.

   Ще в 70-ті роки, накреслюючи план різних видань, Франко передусім ставить перед собою і своїми однодумцями завдання ознайомити український народ з творами Гоголя, Некрасова, Салтикова-Щедріна. Його ж перу належать переклади з Гоголя, Салтикова-Щедріна, Некрасова, Лермонтова, Пушкіна; ряд ста­тей, присвячений Толстому,  Горькому, Тургенєву та іншим.

Особливо цікавили Франка епоси різних часів і народів, по­чинаючи зі «Слова о полку Ігоревім», середньовічного епосу «Нібелунги», старогрецького епосу і кінчаючи індійськими і старовавілонськими епосами. Серед перекладів Франка чільне місце належить перекладам з античних літератур. Гомер і Гесіод, гомерівські гімни, переклад трагедії Софокла «Цар Едіп». Сапфо і Алкей, Піндар, Менандр, римські поети Горацій і Вергілій — цим далеко не вичерпується список античних перекладів Франка.

   Перекладаючи визначних поетів світового літературного зна­чення, Франко бере з них твори на суспільно-громадські теми, на мотиви гуманності. Важко навіть перелічити все, що переклав Франко. Багато чого він не встиг надрукувати, багато чого він не встиг обробити. Із загальної кількості перекладів Франка можна було б видати велику антологію світової поезії, починаючи з пое­тичних пам'яток давнього Сходу і завершуючи європейськими поетами XIXXX століть.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В       

 Іван Франко. Особисте життя.

«Тричі мені являлася любов, - зізна­ється поет, - тричі в руці від раю ключ держала», і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохан­ня залишали по собі "невтишиму тоску", засипали зів'ялим листям сподівання: "Замерзли в серці мрії молодечі, ілюзії криниця пересохла".

              Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі,

Розвійтесь, як тихе зітхання!

Незгасні рани, невтишені жалі,

Завмерлеє в серці кохання.

В зів'ялих листочках хто може вгадати                                                                                                   Красу всю зеленого гаю?                                                                                                         Хто взнає, який я чуття скарб багатий                                                                                                                             В ті вбогії вірші вкладаю?

Ті скарби найкращі душі молодої                                                                                                Розтративши марно, без тями,                                                                                                              Жебрак одинокий, назустріч недолі                                                                                                   Піду я сумними стежками.

 

У листі до Агатангела Кримського від 8 серпня 1898 року Франко писав:

«… Значний вплив на моє життя, а, значить, також на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом. Ще в гімназії я влюбився був у дочку одного руського попа, Ольгу Рошкевич...»

  Це була найбільша і взаємна любов у Івановому та Ольжиному житті.

   Ольга Рошкевич була донькою священика. Серед карпатських вершин ледь притулилось зелене село Лолин, де жила її сім'я. Глухе, Богом забуте місце. Але й тут вирує життя. У сім'ї священика ростуть дві доньки - Ольга й Михайлина, яким судилася доля стати відомими світу. Одній - як геніальному натхненнику поета, другій - як перекладачу й письменнику. То був 1874 рік. Від того часу Франко залишить своє серце в Лолині...

        Рука писала, а душа рвалася до коханої... Вони чекали весілля. В їхніх листах жило кохання. Воно летіло з поштовими екіпажами від одного серця до іншого...

«Олечко! Я маю тверде переконання, що для створення міцної сім'ї необхідна здорова, органічна любов, яка не ідеалізує коханого чи кохану... Подружжя має об'єднувати і зігрівати висока гуманна мета, за яку воно боролося б спільними силами весь вік, оскільки лише така боротьба може вічно підтримувати нашу любов, бо ми матимемо спільну ціль і спільне кохання».

       А грянув грім!  Перешкодою до щастя став арешт Фран­ка та його захоплення соціалізмом. Цей арешт Франка змінив у їхньому житті багато чого: обшуки в Рошкевичів, допити батька, сльози Ольги.  Вона починає боятися за своє щастя. І летить до Франка прохання: може Іван, її Іван, трошки зміниться, може, на час, бодай, закине ту свою роботу, щоб лише побратись, а тоді...   "Думка, що я для тебе мав би покинути своє переконання, видалася мені такою дикою, не гідною тебе і мене, що не раз бували хвилини, коли я насилу відганяв від себе твій образ, - відповів Франко Ользі. - Тепер я побачив, що ті слова твої могли бути не впливом егоїстичної буржуазної любові, котра, крім свого щастя, не хоче нічого бачити, ні знати, - а що вони радше були впливом надто великої старанності о моє власне добро, - я знаю се і тим сильніше люблю тебе за те..."

Він не може дочекатися, коли відкриються тюремні ворота... Нічого не сталось... Просто на хвилинку розлучили...

Франко знаходить найрізноманітніші способи, щоб листуватися з Ольгою. То він передає че­рез друга книжку, в якій наколоті букви. Ольга хо­вається від батьків і ночами виписує букви і складає слова від коханого. А то друзі привозять чистий аркуш паперу, який потрібно було потерти цибулиною, щоб проявився текст.

Але таткова розмова з Іваном поставила крапку над усіма сподіваннями. Лолин залишався болючою раною...

«Я приймаю поміч другого приятеля і йду заміж за Озаркевича... Я уступлюся, бо тут мені не життя, а смерть... Не кажи, що я тебе забула! Ти мені ніколи з думки не йдеш. Тебе люблю...»

Відповіді на лист не було... Він знав, що так станеться. Знав... але не витримав. Крововилив у мозок був відповіддю їй.  І вірш...    («І ти лукавила зо мною!»)

Чи можна звинувачувати Ольгу? Чи могла вона вчинити інакше? Шукаючи виходу, Ольга не знаходить його, бо життя з Озаркевичем було для обох великою життєвою трагедією.

     «... Маленька, похилена під тягарем літ, уся в чорному, старенька, зрідка показувалась на люди, лише при добрій погоді, та й то надвечір; бачили, як дибала тісною вуличкою, затіненою  бузиною та буйним пасльоном, до річки. Зупинялась аж коло верб, старих і дуплявих. Довго стояла, думала про щось своє, а відтак,  спираючись на палицю, вертала назад... Це була Ольга Рошкевич...»

Для Франка протягом усього життя бу­ло священним ім'я Ольги, а колишня наречена до са­мої смерті зберігала Іванові листи, сестрі ж Михайлині заповіла покласти їй у труну листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей вчинок не можемо: кожна людина має право на своє, особисте, на свою таємницю.

 Франко напрочуд точно й тонко подає образ коханої жінки, наче тонким різцем вирізьблює його з граніту. Для змалювання непорочної чистоти Ольги, її високої духовності використовує запозиче­ний з Біблії символ - білу лілію.

             Одна несміла, як лілея біла,

               З зітхання й мрій уткана, з обснов

               Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

                Купав її в рожевих блисках май,

                На пурпуровій хмарі вранці, сіла

                І бачила довкола рай і рай!

              Вона була невинна, як дитина,

              Пахуча, як розквітлий свіжо гай.

 

      Коли чуття в ньому брали гору над хо­лодними роздумами, всі його жіночі образи в чомусь ставали схожими на Ольгу. Франко буде писати про жіночу недолю в галицьких народних піснях, а єством відчуватиме присутність Ольги - то дівчиною, то заміжньою, такою, що запропастила свою долю. Для нього вона буде Анною в "Украденому щасті", етало­ном, до якого рівнятиме всіх інших жінок.

  А він мусив жити далі.

«Явилася друга - гордая княгиня...»           

«Велике враження справило на мене знайомство з однією полькою - Юзефою Дзвонковською...», – напише Франко у листі другу.

У старому Станіславі доживали віку польські політичні емігранти. З їхньою таємною організацією знайомиться Франко, коли перебуває у рідному селі Нагуєвичі. Йому важко, як ніколи. Ольга втрачена назавжди, мати й батько померли, загострюється хвороба. Голий і босий поет пасе худобу, жне снопи, заробляє гроші. Коли трохи полегшало, їде в Станіслав, де на устах друзів чує раз по раз ім'я - Юзефа. Усі вони були закохані в неї, та вона – «гордая княгиня» - не відповідала нікому. Була в неї якась загадка, яку жоден не міг розкрити...  І це заінтригувало Франка.

Вона справила на нього сильне враження Людини справжньої. І він, змучений душевним болем велета, покохав... Мало того, вирішив, що саме вона та жінка, що може йти поруч, стати дружиною. Та на лист з проханням відповідь матері була короткою:

" Уже саме положення моєї дочки противиться тому..."

Відмова вражає  поета.  Він думає,  що тільки  аристократичне походження заважає їй поріднитися з ним і звинувачує...

 Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара.

Що між нами народнії сльози,

Що любитись нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід...

 

«Пане, - писала Юзефа Франку, - я не знаю, на якій основі обвинувачуєте  мене  в кастовості.  Її  нема  й  сліду  у  моєму поводженні. Звертаючи передусім увагу на характер людей,   не засуджую закид: прагнете ви від особи, яку не знаєте добре,

довір'я. Це легковажно...»   Вона не відповіла взаємністю... Він страждав. І лише потім довідався про те, чому так зробила.  Юзефа була хвора на туберкульоз. Могила вже кликала до себе. Інші не знали цього, а Франку вона сказала. Чесно і відверто. Бо  лише  той,  хто  збагнув  велич  кохання,   зможе   зрозуміти закоханого.

Не собі я прагну здобути любов Твою,

Хоч за один її промінь я віддав би свою душу,

Хоча сил мені додавало б у ці заметілі життя

 Єдине слівце твоє: «Прагни! Не втрачай надії!»

Але я страждаю мовчки. Моїх бажань сплетіння

Лише Твого щастя прагнуть, мій сон злотий!

Нехай ніколи думка Твоя з ділами не буде в розладі

 І нехай для запалає Твоє серце!

Її могилу  віднайшли  зовсім  недавно  на  кладовищі  в Станіславі (тепер Івано-Франківськ).  «Юзефа Дзвонковська» - написано на тріснутій і порослій мохом плиті: 21.10.1862 - 05.05.1892... Усього 30 літ життя... Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут  зацвітають фіалки...

«Явилась третя - женщина чи звір...»          

Із спогадів Франка: "Познайомився з Целіною ще в Дрогобичі, коли та сиділа біля поштового віконця й обслуговувала публіку. Почував себе при ній несміливим, бо ні постаттю, ні красою не міг їй заімпонувати, його розуму дівчина не бачила, творів не знала..."  Целіна мучить Франка. Вона змушена виїхати. Щоб порвати з ним, друкує в його газеті фальшиве оголошення про одруження. А для поета вмирає. Вмирає образ, але не вмирає любов. А Целіна знову повертається. Він буквально переслідує її, як школяр, боїться промовити слово, підступити ближче, годинами стоїть під вікнами.

Бачити зорі в калюжах. Бачити сонце в людських душах. Зів'ялі листочки свого кохання класти на скрижалі пам'яті, на рани закоханих сердець.

       Журовська була єдиною з коханих Фран­ка, яка не любила поета, не розуміла його поривань, хо­лодно реагувала на освідчення й вірші і тільки на схилі віку втямила, хто любив і обезсмертив її своєю любов'ю. До образу Целіни Журовської-Зигмунтовської Франко добирає зовсім інші епітети й символи. Ця жінка була надзвичайно примхливою й гордою і не відповіла на любов поета. Ось чому в його уяві вона «женщина чи звір», «сфінкс». Коли потім Целіну запитають, чому во­на не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто, спокійно, не видумуючи різних причин, відповість: він їй просто не подобався. Був рудий, а їй імпонували брюнети, особливо брюнети з синіми очима. І прізви­ще не подобалося, не мав солідного становища, грошей і надій на них.

Тим часом Франко страждав.

                        Чого являєшся мені У сні?

Чого звертаєш ти до мене

Чудові очі ті ясні,

Сумні,

 Немов криниці дно студене?

          Франко знесилився, відчув неймо­вірну втому і пекучий біль, з якого й постали оті "ри­дання голосні" - пісні. Вірші були для нього ліками, бо ж відомо, що озвучений біль послаблюється. Фатальне кохання, яке опалило серце поета в соро­карічному віці, не принесло нічого, крім страждання і мук. Душа просила спочинку.

Любов Франка до жінки - велика, всеохопна, правдива. Він мав талант донести до людей свої почуття і створив неповторну пісню великої лю­бові, яка лунатиме вічно.

Звучить вальс Доги  

     Жінка, котра була поруч, - Франкова дру­жина Ольга Хоружинська. Родом зі Слобожанщини, з маленького села Борки на Харківщині, де народилася 10 квітня 1864 року у сім'ї титулярного радника.

     Саме тоді, коли в Києві перебував Франко (1885 р.), з Харкова приїздить Ольга Хоружинська. Позаду Інсти­тут шляхетних дівчат. Тепер вона - слухачка Вищих жіночих курсів, які зробили зі слобожанської про­вінціалки розвинену й освічену дівчину з демократич­ними поглядами. Ольга була привітна, дотепна і відразу впала в око Франкові. Він їй теж сподобався енергією, розмахом думки, культурою, розумом. Куди до нього ту­тешнім женихам! Та й зовнішність - гарні очі, високий лоб... Ольга своїм товаришкам розповідає, що Франко - людина «передових поглядів», на жінку дивиться, як на товариша і друга, сподвижника в боротьбі. Перед Оль­гою Франко не приховує, що йому такий друг і потрібен. Саме зараз...

    У вересні 1885 року Франко написав листа Ользі Хоружинській, в якому запитує: «Що б Ви сказали, якби якийсь-небудь галичанин, приміром я, приступив до Вас з просьбою: будьте моєю дружиною, моєю жінкою?»

    Ольга приймає пропозицію Франка. Він радіє, що вона відважилася через кордон подати йому руку і розділити з ним важке самотнє життя. «За Ваш лист я мусив хоч крихітку полюбити Вас, - пише Франко Ользі. - Показалась мені Ваша щира і ясна душа в гарнім світлі».

   Франко не кривить душею: «Я мусив хоч крихітку полюбити Вас». Так, Ольга знає, що він ніколи їй не скаже й не напише того, що колись писав першій Ользі, Рошкевич. Нехай та далека й загублена любов бу­де його зіркою. Нехай! Вона ж буде тою, хто піде з ним поруч, ділитиме з ним кусник черствого хліба, горе, біду, все. Зробить те, на що не відважилася ще жодна жінка.

 Ольга прийшла до нього в найтяжчі хвилини жит­тя і врятувала.

 Хоружинська вивчила українську мову, була вірною дружиною, доброю матір'ю (народила Франкові чотирьох дітей), дала гроші на його навчання в аспіран­турі. Допомагала чоловікові в літературній праці, вида­вала заснований ним журнал «Життє і слово», на свій кошт опублікувала книжку Франка «В поті чола» і вдруге збірку «З вершин і низин».

     Разом з чоловіком збирала казки, легенди, писала статті. Хіба цього замало? Хіба це не свідчення жертовності й любові? Здавалося б, що саме їй і були адре­совані любовні гімни. Але... Дочка Анна через багато років скаже: «Чи ж не вона була вірною помічни­цею - дружиною батька, чи ж не до­помагала йому в літературній праці? Скільки разів її ім'я містилось у видан­нях, але й безімен­на, вона жила жит­тям тата, була його порадницею».

    Чи любив Франко свою дружину, якщо писав, що одружився з нею «з доктрини», тобто їхній шлюб мав символізувати єдність Західної та Східної Ук­раїни? Важко сказати. Але годі звинувачувати Франка в нетолерантності, бо це все-таки був геній, а з геніальни­ми людьми вжитися не так просто. Вони несуть факел свого таланту, часто обпікаючи вогнем не тільки себе, а й найрідніших, зате народові факел не пече, а світить.

     На Личаківському кладовищі, недалеко від кам'яної брили-скелі, яку розбиває кайлом Каме­няр, видніється скромний маленький надгробок. Листя дерев та кущів спадає на нього блідо-зеленим, блідо-жовтим, червоним і коричневим неквапливим дощем. Міцно пахне листя дуба і бука. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони де­рев, довга тінь од скелі з могили Франка пригортає її могилу. Ольга Хоружинська з ним завжди...

 Франко, як Петрарка й Дайте, своїм життям і творчістю ствердив, що генії і любов наро­джуються нечасто, щоб доповнювати одне одного.

 

 

 

Додаток А

М. СТАРИЦЬКИЙ «НЕ СУДИЛОСЬ»

 

1. Первісна назва твору М. Старицького «Не судилось»...

А  «Панське болото».

Б  «У темряві».

В  «Хрест життя».

Г  «Талант».

2. Твір «Не судилось»  має таку кількість дій...

А  3;                                            В  7;

Б   4;                                           Г   5.

 3. Твір «Не судилось» М. Старицького належить до групи творів...

А Про долю демократичної інтелігенції в класовій боротьбі напередодні першої російської революції 1905-1907 pp.

Б  Класове розшарування пореформеного села.

В Трагічну долю людини мистецтва в буржуазному суспільстві.

Г Взаємостосунки батьків і дітей.

4. Хто із панів одружився з простою кріпачкою Мотрею Пальоною?

А  Іван Андрійович Ляшенко.

Б  Микола Степанович Бєлохвостов.

В  Павло Чубань.

Г  Дядько Олександр.

5. Чим займався батько Катрі Дзвонарівни?

А  Працював писарем.

Б  Учив сільських дітей.

В  Співав у церкві.

Г  Цікавився лікарською справою.

6. Що сталося з батьком Катрі Дзвонарівни?

А  Утопився у річці.

Б  Було прибито деревом.

В  Вирушив на заробітки до Києва і не повернувся.

Г  Потрапив у солдати.

7. Хто вкрав листа від дядька Олександра?

А  Харлампій.

Б  Жозефіна.

В  Аннушка.

Г  Шльома.

8. Чому Павло залишив Михайла і поїхав до пана Олександра?

А   Анна Петрівна домагалася його.

Б    Павло посварився з Михайлом.

В  Іван Андрійович вигнав його за те, що він допомагав селянам.

Г   Вирішив піти на заробітки.

9. Кому з героїв належать слова: «Я женщина слабонервная, чувствительная»?

А  Жозефіні.

Б  Анні Петрівні.

В  Степаниді.

Г  Катрі.

10. Закінчіть фразу  «Не судилось — то й ковтай нишком...»

А  Грози.

Б  Долю.

В  Болі.

Г  Сльози.

11. Як склалася доля Катрі Дзвонарівни наприкінці твору ?

А  Вийшла заміж за Михайла.

Б  Потрапила до в’язниці, де і померла.

В  Вийшла заміж за Дмитра.

Г  Померла від атропіну.

 

 

 

docx
Додано
7 квітня 2018
Переглядів
1008
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку