МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КАЛИНІВСЬКИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ТЕХНІКУМ

 

 

                                          

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

 « ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА ЗАНЯТТЯХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ПОЗААУДИТОРНИЙ ЧАС, ВИВЧАЮЧИ ЗВИЧАЇ  І ТРАДИЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗРОБИЛА

 ВИКЛАДАЧ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 ІСАНКОВА Т.О.

План

Вступ

 

1. Впровадження інтерактивних технологій на заняттях української літератури:

 

а) правила організації навчання з інтерактивними методами;

 

б) план підготовки студентів до таких занять;

 

в) пошукові методи інтерактивних технологій у викладанні української літератури;

 

г)загальні рекомендації щодо проведення занять з використанням інтерактивних технологій.

 

2. Традиції та звичаї – неоціненна спадщина українського народу.

 

3.Зображення народного життя, побуту і звичаїв українців у творах класиків та використання  інтерактивних методів при їх вивченні:

а) І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім‘я »;

б)  М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»;

в) Ю. Яновського «Вершники» та у творах інших письменників.

 

4. Вивчення звичаїв та традицій українського народу у Калинівському технологічному технікумі.

 

5.  Висновки.

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Нинішні економічні, політичні та національно-духовні реалії, які визначають Україну як незалежну державу, актуалізували проблему забезпечення якісно нового рівня вихованості національної самосвідомості підростаючої особистості. У контексті такого реформування освіти особливо актуальною є проблема виховання в студентів позитивного ставлення до традицій і звичаїв українського народу.

     Виховання студентів в традиціях нашого народу вкрай актуальне комплексне завдання. Воно потребує науково обґрунтованого підходу, розвиток якого криється передусім у розбудові всього навчально-виховного процесу на національно-культурних традиціях українського народу. Досвід переконує, що без знання своєї історії, культури, свого родоводу, традицій народу і сім'ї неможливо виховувати підростаюче покоління країни.

Проблема ставлення студентів до традицій і звичаїв українського народу займає значне місце в теорії та методиці виховання. Особливо гостро постали такі проблеми: визначення змісту аудиторної та  позааудиторної виховної роботи, побудованої з урахуванням традицій і звичаїв українців; виявлення ефективних педагогічних умов запровадження досвіду народної педагогіки у навчально-виховний процесі; навчально-методичного забезпечення гурткової роботи, побудованої на традиціях і звичаях українського народу.

Об’єкт дослідження - виховання студентів вищих  навчальних закладів в традиціях українського народу на заняттях української літератури та в позааудиторний час.

Предмет дослідження – педагогічні умови виховання в студентів позитивного ставлення до традицій і звичаїв українського народу у процесі вивчення української літератури та в позааудиторний час з використанням інтерактивних методів навчання.

Мета дослідження полягає у обґрунтуванні  педагогічних умов виховання студентів та їх ставлення до традицій і звичаїв українського народу в процесі вивчення української літератури та в позааудиторний час з використанням інтерактивних методів навчання.

  Гіпотеза дослідження полягала у припущенні того, що використання національно-культурних традицій під час вивчення творів українських класиків та в позааудиторний час буде ефективним за умов:

- використання різноманітних інтерактивних методів навчання;

 - доступності;

- емоційності;

- враховування вікових та індивідуальних особливостей студентів;

- зв'язку з життям;

- комплексного підходу до виховання національними традиціями.

Практична значущість даної методичної розробки полягає у з'ясуванні методичних орієнтирів щодо використання національно-культурних традицій українського народу у вихованні студентів.

 

1. Впровадження інтерактивних технологій на заняттях української літератури

Педагогіка співробітництва найбільше від­повідає принципам гуманізації та демо­кратизації освіти, активізує пізнавальну діяль­ність студентів, забезпечує партнерство викладача і студента, допомагає розв'язати суспільно та особистісно найважливіші навчальні й життєві проблеми. За такого підходу студент є співавтором заняття, а завдання викладача полягає в тому, щоб виявити індивідуальні здібності й нахили дітей, створити сприятливі умови для подальшого роз­витку їх. Досягненню окресленої мети сприяє використання на заняттях  інтерактивних техноло­гій навчання .

Слово інтерактив означає взаємодіючий. Ін­терактивний метод уперше застосували за кор­доном, упроваджуючи демократичну педагогіку. Щоправда, він частково використовувався і в практиці вітчизняних педагогів, маючи інші назви. У 20-30-х рр. минулого століття це були лабораторно-бригадний та проектний методи, робота у змінних парах, кооперативне навчання. Подібні спроби оптимізації навчального проце­су, реалізації окремих елементів інтерактивності робили у свій час В.Сухомлинський та В.Шаталов. Так твердять автори посібника "Інтерак­тивні технології навчання: теорія, практика, до­свід", у якому йдеться про те, що процес навчан­ня - не автоматичне викладання навчального матеріалу. Він потребує напруженої розумової праці та власної активної участі студентів в на­вчальному процесі. Цього можна досягти, впро­ваджуючи інтерактивні технології .

На заняттях літератури нові технології навчання спрямовані на розвиток в студентів здатності бачити проблеми, виявляти суперечності, висувати гіпо­тези, оригінальні ідеї, аналізувати, інтегрувати, трансформувати та синтезувати інформацію, здійснювати пошук, дослідницьку діяльність.

Інтерактивна діяльність ґрунтується на діало­гічному спілкуванні, яке сприяє взаєморозумінню, взаємодії, спільному розв'язанню загальних, проте важливих для кожного учасника завдань. Інтерактив унеможливлює домінування як од­ного доповідача, так і однієї думки над іншими. Студенти перебувають у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь чи з ким-небудь: з художнім текстом, уявлюваним автором, літературним героєм, критиком, реальним товаришем, викладачем і т. ін. Отже, інтерактивне навчання - передовсім діалогічне навчання, якому притаманна тісна взаємодія викладача і студента.

У виборі інтерактивної технології мають бути додержані відповідні правила організації такого навчання:

- до роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу;

- вони повинні мати певну психологічну підготовку (скутість, неконтактність, самозаглибленість зава­жають);

-  група ділиться на підгрупи;

- до заняття відповідно готується приміщення (на­приклад, столи ставляться "ялинкою", щоб кожен студент сидів боком до ведучого і мав змогу спілкува­тися в малій групі);

- викладач розробляє необхідні для творчої роботи ма­теріали;

- студенти налаштовуються на неухильне додержання процедури і регламенту;

- створюється атмосфера довіри, природності, неви­мушеності, приємної бесіди.

Орієнтація сучасного  літературо­знавства на діалогізм як принцип аналізу ху­дожнього тексту, а в педагогіці - на діалог двох суб'єктів навчального процесу – студента і викладача робить інтерактивну технологію особливо при­вабливою і корисною для викладача-словесника. Стимулюючою при цьому є й атмосфера змагальності, однак не стільки виборювання першості, скільки змагання учня з самим собою - подолання власних лінощів, комплексу непов­ноцінності або амбіцій, відкидання чужих догм і відкриття та вдосконалення самого себе.

На інтерактивному занятті літератури етап рефлексії особливо потрібний тоді, коли розв'я­зуються проблемні питання та ситуації, коли інтелектуальний пошук переважає над емоцій­ними читацькими реакціями. Але в усьому тре­ба знати міру і не зловживати цим прийомом, бо наша література відрізняється від інших саме душевністю й емоційністю, які кожен студент має пережити сам.

Специфікою інтерактивних занять  є обов'яз­кова клопітка попередня домашня робота студента з різноманітним матеріалом і багатьма літератур­ними джерелами за раніше оголошеною викладачем проблемною темою. Тоді такі заняття будуть особливо цікаві.

План підготовки студентів до заняття з інтерактивними методами

1. Визначення теми дослідження та способів її роз­криття.

2. Обгрунтування актуальності теми.

3. Цілевизначення і добір матеріалу.

4. Первинне сприймання художнього тексту.

5. Спостереження, аналіз тексту і висунення власної гіпотези.

6. Ознайомлення з науковою літературою з даного пи­тання та її опрацювання.

7. Фіксування прочитаного: виписки, тези, цитати.

8.Обробка нагромадженого матеріалу, систематиза­ція спостережень, встановлення певних закономір­ностей, висновків.

9.Аргументація висновків (це неодмінна умова дове­дення істинності всіх тверджень дослідника) найпе­реконливішими прикладами, цитатами.

10. Орієнтовний план відповіді опонентові.

11.Посилання на використані літературні джерела. Варто наголосити на найважливішому пункті  плану - на аргументації. Оскільки головна роль у цьому процесі належить міркуванню, то й володіння відповідним типом мовлення є необ­хідною передумовою переконливості всіх твер­джень студента.

Інтерактивне навчання - це й застосування фронтальної та кооперативної форм організації навчальної діяльності студентів. Кожна з них має свої особливості, на які потрібно зважати, визнача­ючи способи організації засвоєння студентами знань. Фронтальна форма передбачає навчання однією людиною (здебільшого викладачем) групи студентів. За такої форми навчальної діяльності кількість слухачів завжди переважає кількість тих, хто говорить. Усі студенти в певний момент працюють разом чи індивідуально над одним завданням з подальшим контролем результатів.

У кооперативній формі організації навчаль­ної діяльності студентів провідну роль відіграє спіл­кування і взаємодія студентів. Продуктивною коопе­ративна робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється і студент щораз спілку­ється з іншими одногрупниками.

 

Пошукові методи інтерактивних технологій у викладанні української літератури

1. Аналіз художнього тексту з використанням знань з інших гуманітарних галузей - філософії, естетики, історії, мистецтвознавства, народознавства.

2.  Бесіда за Сократом. (Студенти ставлять проблемні пи­тання і шукають шляхи їх розв'язання.)

3. Ділова гра. (Відтворюється поведінка і робота кон­кретних працівників: викладача, редактора, журналіста, перекладача.)

4. Дискусія. (Висловлюються різні погляди під час об­говорення складної проблеми і пошуку істини.)

5. Мікродискусії. (Те саме, лише з мінімальною кіль­кістю диспутантів.)

6. Творча лабораторія. (Учасники мікрогрупи подають свої творчі здобутки: власні вірші, міні-твори, новели, сценарії.)

7. Мозкова атака. (Група ділиться на дві частини: гене­ратори ідей і критики. Першими виступають генератори, потім - критики.)

8. Саморозвиток. (Після виступу студент критично оці­нює себе й аналізує недоліки.)

9.  Проблемний семінар. (Студенти доходять істини, про­йшовши шлях суперечок і дискусій, застосовуючи форми групової роботи.)

10. Акваріум. (Кілька студентів з групи сидять у центрі ка­бінету в оточенні інших і ведуть дискусію. Кожен з тих, хто спостерігає, закріплений за кількома учасниками дискусії, уважно стежить за нею, а потім висловлює свої зауваження і коментарі.)

Загальні рекомендації щодо проведення занять з використанням інтерактивних технологій

1. Заздалегідь до проведення заняття рекомендується література, забезпечується знання тексту - лише в такому разі дискусія  буде ефективною,  а доведення  істини аргументоване й переконливе.

2. На першому занятті вивчення творчості письменника треба викликати в студентів інтерес до постаті митця – це спонукатиме до інтенсивного пошуку найцікавішого матеріалу про письменника, до читання й аналізу його творів.

3.  Викладач зобов'язаний забезпечити системний підхід у викладанні свого предмета, поступовість упровадження нових технологій, дозування завдань за принципом - від простого - до складного.

4.  Разом з експертною групою педагог має об'єктивно оцінювати відповіді, ідеї, аргументи студентів, тактовно коригу­вати і спрямовувати їхні думки.

5. Одне з важливих завдань викладача  - створити в групі ситуацію успіху, яка дасть змогу розкритися "замкненим характерам", з'явитися оригінальним ідеям.

Організація базисних груп.

Група "Літературний ексклюзив" (3-4 чол.). До неї входять студенти, котрі претендують на пошук виняткової ін­формації, виклад невідомих фактів біографії письменника, складної долі видання творів, відомостей про ще не надруковані матеріали, архівні документи.

Група "Авторська лабораторія" (3-4 чол.). Кільком здібним студентам, які мають творче мислення, естетичний смак, володіють художнім стилем мовлення, даються завдання: доповнити авторський текст, написати свою версію твору на задану тему, зробити власний портрет-опис героя тощо.

Група "Пошук  мемуарів" (2-3 чол.). Члени групи розшукують і наводять мемуарні свідчення самого автора або думки про нього відомих діячів. Використання на уроці таких матеріалів зацікавлює студентів, допомагає правильно трактувати певні дискусійні питання, логічно узагальню­вати гострі полеміки.

"Експертна група" (3-4 чол.). Члени групи здійснюють контроль за регламентом, стежать за висловленням оригі­нальних ідей, розкриттям проблем, допомагають викладачеві об'єктивно оцінити роботу на занятті, підбити його підсумок.

Завдяки використанню інтерактивних техно­логій студенти і  формують власне світо­бачення, орієнтовно визначають життєву пози­цію, своє місце в сучасному світі. Вони вчать­ся пояснювати і вмотивовувати, а де треба - об­стоювати свою точку зору. А це дуже важлива риса, необхідна в сучасному інтенсивному  світі.

 

2. Традиції та звичаї – неоціненна спадщина

українського народу.

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група мають свої традиції, звичаї, обряди та свята, становлення яких відбувалося протягом багатьох століть. Обрядово-звичаєва сфера – це ті прикмети й ознаки, по яких розпізнається народ не тільки в сучасному, але й у його історичному минулому. Адже вона охоплює всі ділянки особистого й суспільного життя кожної окремої людини. Святково-звичаєва спадщина, а також мова – це ті найміцніші елементи, що об’єднують і цементують окремих людей в один народ в одну націю.

Традиція (від лат. traditio – передача, оповідання, переказ) – це те, що передається від покоління до покоління як загальноприйняте, загальнообов’язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу, держави, суспільства. Мета традиції полягає в тому, що закріплювати й відтворювати в нових поколіннях уставлені способи життєдіяльності, типи мислення і поведінки. Форми реалізації традиції різноманітні, але основними з них є звичай, свято й обряд

Звичай – загальноприйнятий порядок, спосіб дій, загальноприйнята норма поведінки: те що стало звичним, засвоєним, визнаним, що увійшло у вжиток. Слово звичай походить від дієслова звикнути, тобто привикнути, привчитися до чогось, взяти щось за звичку. Таким чином, звичай – це звичка робити щось певним чином у праці, в побуті, в суспільному, духовному житті; це звичайний давно заведений, який став звичайним порядок, однотипні масові дії, які відтворюються тривалий час. Соціальна роль звичаю та ж, що й традиції. Вона служить засобом збереження та передачі досвіду, освячення порядків і форм життя, які встановилися, регламентації й контроль поведінки індивідів, зміцнення їх зв’язку із тією нацією, суспільством, до якої вони належать.

Обряд – це особлива колективна символічна дія, яка призначена для того, щоб наочно – образними засобами оформити й відзначити важливі події суспільного й особистого життя. Відмінною особливістю обряду є його символічність, умовність, образність. Характерним для обряду є художнє оформлення всього його комплексу. Український термі “обряд” походить від слова обряджати, що значить приводити в належний вигляд, упорядкувати, прикрасити, прибрати, зробити красивим, ошатним. За винятком похоронних і поминальних, всі обряди є радісними й святковими подіями. Але якщо в обряді головним є особлива символічна дія, то у святі – безпосередній вираз почуттів, настроїв, переживань у зв’язку з пам’ятними подіями в житті суспільства, колективу, сім’ї, особи. Свята й обряди були і є відносно самостійними явищами культури, засобами передачі досвіду від покоління до покоління.

Роль традицій в розвитку людства можна порівняти з роллю пам’яті в розвитку окремої людини. Основна функція пам’яті полягає в збереженні набутого досвіду. Отже, це функція консервативна. Проте, коли б людина не володіла пам’яттю, коли б вона не зберігала попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки рухалась би вперед, а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй можливість з успіхом пристосуватись до умов життя й боротись за своє існування. Таке ж саме значення в розвитку людства й окремих націй. Поступ можливий лише тому, що молодші покоління отримують від старших певні здобутки культури. Через це молодшим поколінням не треба започатковувати культурний рух: їм залишається продовжувати і вдосконалювати те, що вже здобули предки. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національності. Тому поки нація дотримується своїх традицій, можна сказати, що вона справді існує.

 

3.  Зображення народного життя, побуту і звичаїв українців у творах класиків та використання  інтерактивних методів при їх вивченні.

I. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ «КАЙДАШЕВА СIМ’Я»

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села.

Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi — оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I сааме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм — йшли працювати напанське поле за снопи. Крiм того, старий Кайдаш був добрим стельмахом i робив вози та iнший сiльськогосподарський реманент. За це його поважали, як i кожного гарного майстра.

Свята i недiлю селяни шанували, не працювали, хiба що виконували неважку роботу по господарству.Опис жiночого трудового життя у I. Нечуя-Левицького бiльш докладний. Жiнкам треба було дбати про одяг. Тож їм доводилося вибирати коноплi, мочити їх, бити на бительнi, терти на терницi, сукати ниткив починки, мотати на мотовило, виробляти полотно, потiм вiдбiлювати його, шити сорочки i вишивати їх. От яким важким i довгим був цей процес! Саме за такою роботою ми часто бачимо Марусю Кайдашиху i її невiсток. Та ще ж кожнiй жiнцi хотiлося, щоб полотно було тоншим, бiлiшим, i щоб сорочки були гарно вишитими. По цьому судили на селi, чи добра господиня.

А як не помiтити такої характерної деталi: i Омелько, й Маруся, й iншi члени їхньої родини завжди ходили в чистих бiлих сорочках, навiть на роботi, в будень, не кажучи вже про свята. Це свiдчить про любов до чистоти й охайностi українського жiноцтва.

Як бачимо з повiстi, селянки багато уваги придiляли чистотi оселi —щотижня пiдмазували пiч, розмальовували її, чепурили й зовнi хату — бiлили стiни, призьбу пiдводили темнiшим, обсаджували садком. Щодня замiтали, прибирали у хатi та на подвiр’ї. Потiм пекли хлiб, варили обiд. Страв у буднi було небагато — борщ та каша, галушки, лемiшка, але вони мали бути смачними та поживними.

Кайдашиха та її невiстки жили оцими щоденними турботами, їхня душа мiлiла й дрiбнiла, бо саме для неї роботи й не було. Тому почалися сварки, колотнеча за розподiл хатньої роботи, за власнiсть. Основною винуватицею цього була свекруха, яка вважала невiсток, за прийнятою тодi думкою, свiжою робочою силою. I поважалася дружина сина саме за роботящість та господарнiсть, а ще бiльше за той посаг, який принесла з собою.

Замолоду Маруся Кайдашиха довго служила у панiв i набралася вiдних з одного боку облесливостi — «до природної звичайностi українки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне», а з другого боку —зверхностi, пихи та грубостi. Це одразу ж вiдчули на собi спершу Мотря, згодом Мелашка. Отже, панщина наклала свiй вiдбиток не лише на Кайдаша, а й на Кайдашиху, i, мабуть, на багатьох iнших селян, що виявилось у їхньому пияцтвi, егоїзмi, сварливостi та грубостi.

Письменник не вдається у повiстi до детального опису цiкавих в етнографiчному вiдношеннi i визначних у життi людей подiй — весiлля, родин, хрестин, похорону. I це новий крок у розвитку української лiтератури, адже                     I. Нечуй-Левицький прагне дослiдити психологiю селянина iндивiдуалiста, засудити його егоїзм, причому специфiчними засобами—засобами гумору та сатири. Хоча у нього ми можемо знайти детальний опис святкового i буденного одягу української дiвчини та жiнки, парубка та чоловiка.

За повiстю «Кайдашева сiм’я» можна вивчати звичаєве право українського народу. Час, коли дiти повиннi одружуватись, визначали батьки. Вони ж здебiльшого i радили, кого обрати в подружжя, давали свою згоду, ходили на оглядини. За звичаєм старшi сини вiддiлялися, а молодший залишався з батьками i догодовував їх.

У родинi важливе мiсце вiдводилося вихованню пошани до старших, до матерi  («Ти - бо, Мотре, повинна таки поважати матiр, бо мати старша в хатi,— почав навчать старий батько,— треба ж комусь порядкувати в хатi та лад давати».); поваги до гiдностi людини, честі, до святого хлiба («Чого ж ти кидаєш ложкою нам усiм у вiчi? Честi не знаєш, чи що?»— сказав старий Кайдаш. «Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на святий хлiб ложкою»,— обiзвався вперше сердито на свою жiнку Карпо). Якщо хлопець ходив до дiвчини на чужу вулицю, то повинен був вiдкупитися вiд тамтешнiх хлопцiв могоричем, як це зробив Лаврiн. Великого значення надавали селяни вiруванням i забобонам. Кайдаш постився по п’ятницях, щоб не втонути, баба Палажка щороку їла паски в Київськiй Лаврi, щоб потрапити до раю, Мотря сіяла пшеницю для того, «щоб виявити, чи «чисте» мiсце пiд їхню нову хату». У разi хвороби на селi зверталися до баби «знахурки». У Семигорах це була баба Палажка, i до неї послали Мотрю, щоб заспокоїти старого Кайдаша.

Менi здається, що жоден пiдручник iсторiї не дасть такого яскравого, глибокого знання народного життя, побуту, звичаїв i традицiй українського народу, одержати вiдчуття епохи, як це робить талановитий художнiй твiр, зокрема повiсть «Кайдашева сiм’я» I. Нечуя-Левицького.

 

 

Метод технології ситуативного моделювання «Рольова гра»

 

«Кайдашева сiм’я» I. Нечуя-Левицького один з найяскравіших прикладів зображення звичаїв та традицій українського народу. І звичайно, при вивченні цього твору не можна було не звернути увагу на увесь колорит життя у селі                     кінця XIX ст.

Студентам було запропоновано прочитати повість та на свій вибір обрати уривок, де б найкраще підкреслювалися  традиції   та звичаї   сім’ї  Кайдашів.

Для реалізації такого завдання долучаються практично усі студенти групи. Одні підбирають уривок, інші шукають костюми, решта розприділяє між собою ролі. При виборі виконавців ролей студенти звертають увагу не тільки на творчі здібності своїх одногрупників, а й на те, чи схожі вони на персонажів з твору.  Завдяки цьому методу студенти активізуються. Краще усвідомлюють матеріал, а найголовніше, усі долучаються до роботи, що дає можливість проявити себе як особистість.

 

 

 

 

 

 

 

Іван Нечуй – Левицький змалював надзвичайний колорит української розмовної мови, яка є невідємною частиною при вивченні звичаїв та традицій свого народу.

Тому метод «Аналіз художнього тексту » дає можливість вивчити її з усіх ракурсів.

 

 

Робота в групах

Дослідники аналізують мовні засоби І. Нечуя-Левицького, використані в творі.

1-ша група. І. С. Нечуй-Левицький володіє високохудожньою літературною мовою, широко використовує багатства народної творчості. Передусім треба сказати про прислів’я і приказки, якими пересипана мова персонажів.

Так, старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить»; «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,— говорить Лаврін до матері прислів’ям і цим натякає на свою закоханість у Мелашку. У нього зустрічаємо ще таку приказку: «Не питай старого, а питай бувалого».

Улесливість Кайдашихи підкреслюється прислів’ям, зверненим до Мотрі в час сватання: «Щоб ти була здорова, як вода, щоб цвіла, як рожа».

«Нащо тобі заглядати в наші горшки?» — говорить Кайдашиха до баби Палажки, використовуючи приказку. Щоб розважити й заспокоїти Мелашку, стара Балашиха наводить таку приказку: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься».

«Не питай, бо старий будеш»,— грубо відповідає Мотря Карпові, виявляючи свою круту вдачу. Проти свекрухи вона використовує такі прислів’я: «Наговорила на вербі груші, а на осиці кислиці», «Старе, як мале» тощо.

2-га група. У повісті «Кайдашева сім’я» використано також пісенну творчість. Так, Мотря співає жартівливу народну пісню про свекруху. Лаврін словами пісні звертається до Мелашки: «Десь ти, моя мила, з рожі та з барвінку звита, що додержала мене до самого світу». Навіть мовчазний Карпо пригадує слова пісні, коли думає про Мотрю: «Ой, важу я на цю дівчину вражу, та не знаю, чи буде моєю». Мати Мелашки, стара Балашиха. розглядаючи свою дочку після розлуки, також говорить словами народної пісні: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла».

Нечуй-Левицький використовує й такі види фольклору, як казки та замовляння. Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».

Вкладаючи в уста баби Палажки слова знахарки-шептухи, автор висміює нікчемність цього заходу лікування. Палажка не знає добре всіх слів замовляння, дещо додає від себе, і це викликає в читача сміх: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савтирю і ще й тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яхах».

Цим гумористичним зображенням шептухи письменник виступив проти мракобісся, що було невід’ємним супутником життя селян за капіталізму.

3-тя група. Мова повісті багата на різні образні звороти. Серед них насамперед треба відзначити багатство художніх порівнянь.

Нечуй-Левицький недарма вважається майстром порівнянь, і всі твори його пересипані, мов перлами, різноманітними порівняннями. Деякі з них посилюють виразність мови, інші — підкреслюють гумористичне звучання окремих виразів.

Для ілюстрації добираємо художньо яскраві порівняння, наприклад, про Кайдаша автор говорить: «червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину»; про Кайдашиху: «вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині»; або ще: «висока та суха, неначе циганська голка»; про Мотрю: «Мотря теліпалась на стіні, неначе павук на павутинні»; «в великій, як макітра, хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою»; про Мелашку: «Мелашка затріпала рученятами, неначе пташка крилами».

Доцільно навести ще таку фразу, насичену різними порівняннями, які мають гумористичне забарвлення: «Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину, геготало, як гуска, гавкало, як собака, пищало, а далі ніби завило: ґвалт, ґвалт, ґвалт!»

У повісті використано гіперболи, наприклад, говориться про Мелашку, що вона «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». Мотря говорить про свекруху: «Та вона незабаром поріже та повкидає в борщ моїх дітей».

У творі зустрічаємо багатство інших тропів: метафор, епітетів тощо: «під її солодкими словами ховається гіркий полин», «горщик завищав під ножем, неначе цуценя», «заскубуть, заклюють вони мене, мамо, як лихі шуляки голубку», «в хаті гризла  Мелашку свекруха», «горшки застогнали», «Мелашка частувала миски рогачем» та ін.

Нечуй-Левицький збагачує мову твору, використовуючи синоніми. Для прикладу можна навести такі дієслівні синоніми: бити — «вхопила з полиці горшка і хрьопнула ним об землю»; «свиснула по купі горшків кочергою»; «Кайдашиха цупила… горшки»; «Мелашка частувала миски»; кричати — «вони разом верещали, ґвалтували, лаялись»; «пищала Кайдашиха», «мовчала б уже та не гавкала,— кричала Мотря»; «їх лайка дзвеніла»; «Кайдашиха сичала»; Мотря «репетувала та кляла Кайдашиху»; «Кайдашиха наробила галасу».

Окремі вирази, а то й цілі діалоги нагадують живу народну розмову, немов підслухану письменником: «Та випийте-бо, свахо, більше. Невже оце ви зоставляєте стільки на сльози?» Або: «Це, мабуть, свекрушище тобі наговорило на вербі груші, а на осиці кислиці».

 

 

 

Ю. ЯНОВСЬКИЙ «ВЕРШНИКИ»

Одразу після виходу роман Ю. Яновського «Вершники» одержав схвальні, захоплені відгуки читачів. Офіційна ж критика сприйняла його насторожено, незважаючи на яскраво виражену прихильність автора до партії комуністів, більшовицькій ідеї.

Тепер ми можемо зрозуміти, чому. Адже письменник змалював Україну не тільки в її кривавому протиборстві, а також в її багатих традиціях та звичаях, народній творчості. Це не тільки не схвалювалося, а навіть заборонялося. Художня тканина твору наскрізь пронизана пісенністю, героїзмом народних дум, сумом плачів та закликань.

Найбільш цікава з цього погляду новела «Дитинство». Перед нами проходить усе життя українського селянина - степовика — від народження до смерті. Це його радощі та болі, нестатки та злидні, темнота і пияцтво, а разом з тим — дивовижне єднання з природою, вміння задовольнятися малим, бачити прекрасне у найбуденнішому, потяг до краси.

Ось як малий Данилко сприймає «голу, порожню рівнину», яка викликає подив у нестеповиків — як там можна жити взагалі: «…степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти…»

Навіть малий хлопець знає, які рослини їстівні, а які — ні, бачить навколо багато своїх друзів — і жайворонка, й орла, і чорногуза-землеміра, і ящірку, і диких бджіл.

Постійні нестатки привчили цінувати і вважати смачними «шкоринку з хліба й маленьку цибулину та солі до неї», а «кислий- прекислий сирівець та ячні коржі» — «розкішною вечерею».

Прадід Данилків був «господарем степових звичаїв». Він говорив, що весну починає бабак, який прокидався на Явдохи до сходу сонця й свистів.

Примічав, «звідки в цей день вітер, коли з Дніпра — риба ловитиметься, коли з степу — добре на бджоли, коли з низу — буде врожай, а побачивши першу ластівку, треба було кинути на неї жменю землі — «на тобі, ластівко, на гніздо!» Радив онукові топтати перший ряст, щоб Бог дав діждати рясту й наступного року.

Після першого весняного грому дівчата бігли умитися з криниці і втертися червоним поясом — на красу; хлопці намагалися підняти ріг хати — на силу. На Сорок Святих у школу учительці несли сорок бубликів, а самі діти ласували печеними з тіста жайворонками. На Теплого Олексія виставляли бджіл для обльоту. Вербної неділі прадід злегка хльостав онуків свяченою вербою, приказуючи: «Верба хльос, бий до сльоз!

Верба б’є, не я б’ю. За тиждень — Великдень: будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля!» Вечорами дівчата співають веснянки, славлячи весну.

Потім діти, замурзані й голодні, бігали під теплим дощем, закликаючи цілющу вологу на поля та городи: «Дощику, дощику! Зварю тобі борщику в новенькому горщику, поставлю на дубочку, дубочок схитнувся, а дощик линувся».

Невимовно тяжким було життя селян. Таким, наприклад, що навіть смерть когось із близьких здавалася Данилкові святом — можна досхочу наїстися. Але при тому залишалося поняття честі роду (хлопчик бився з кожним, хто посмів глузувати з його п’яного батька); потяг до краси (мати чудово розмальовувала печі собі й людям, пекла найкращих жайворонків).

Батькові прощали все за його спів, за любов до праці, майстерності як визначника вартості людини: «Малий чабанець… може вивчитися на чабанчука й вийти на чабаненка, і, нарешті, заступити батька-чабана…»

То ж не можна не замилуватися оцим чарівним поетичним світом, змальованим письменником, не подивуватися мудрості наших предків, кожен обряд і звичай яких мали глибокий зміст і практичне значення.

 

Метод «Творча лабораторія»

 

 

 

Технологія опрацювання дискусійних питань «Займи позицію»

Цей метод допоможе при обговоренні спірного питання, надасть можливість висловитися кожному, продемонструвати різні думки з тем, обрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргументи протилежної сторони були переконливими.

Тому, при вивченні твору Ю. Яновського «Вершники» використання такого методу є дуже вдалим. Як приклад, можна поставити питання «Чому сини Половця стали братовбивцями, адже батьки їх виховували в любові до рідної землі, шануючи традиції свого народу?»

Для підсумку,  при обговоренні, можна використати метод «Мікрофон», де кожен чітко, швидко наведе приклад для підтвердження своєї думки.

 

М. Коцюбинський "Тіні забутих предків"

 

 

Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Повертаючись з Італії, де перебував на лікуванні, письменник на кілька днів зупинився в селі Криворівня на Гуцульщині, яке вразило його своєю незвичайною красою й самобутністю. За рік, 1911 року, М. Коцюбинський знову їде до Криворівні, тепер уже не для відпочинку: він збирав матеріал для свого майбутнього твору. Відвідавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований їх величною красою, самобутніми звичаями та віруваннями гуцулів. Письменник починає ретельно вивчати життя й побут гуцулів, їхні звичаї, знайомиться з фольклором, записує говірку, назви рослин. У листі до Євгена Чикаленка Михайло Коцюбинський писав про свої враження: "Якби ви знали, яка тут велична природа, який цікавий народ гуцули, з багатою своєрідною психікою, з буйною фантазією, дивними звичаями і мовою". Письменника надзвичайно захопила самобутність і неповторність цієї чарівної гілки на дереві життя українського народу.

У повісті Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали і бачили її самі гуцули, котрі вірили в те, що природа одухотворена, жива, діюча, населена добрими і злими духами.

Письменник не ідеалізує життя в Карпатах. Немає в повісті і сліпого замилування екзотичною етнографією. Навпаки, ми бачимо, які нелегкі, навіть суворі умови життя в цьому краї: часто трапляються трагічні випадки з лісорубами, тяжка праця вівчарів та скотарів, важке господарювання в постійній боротьбі з природними стихіями. Земля Гуцульщини небагата на посівні площі, тому головним заняттям гуцулів було скотарство та вівчарство, і через те вони особливо ставилися до худоби, яка їх годувала, охороняли від злих духів, ворожили на неї. У сім'ях гуцулів завжди було багато дітей. Усі члени родини були дружними.

Разом з героєм повiстi Iванком читач побуває серед вiвчарiв i дiзнається про їх побут, звичаї, послухає гуцульськi коломийки. "Ось високий ватаг, наче дух полонини, обходить з вогнем стоїще. Обличчя в нього поважне, як у жреця, ноги стоять щедро i широко... Вiн серцем чує хiд полонинський, далеке дихання отари, подих весни, зiтхання землi". Все в життi гуцулiв возвеличене i оспiване письменником, вимальова не в деталях.

 Здавна дотримувалися гуцули і народних звичаїв. Наприклад, трембіта збирала горян і на похорон, і на весілля. А за давнім звичаєм, на похороні, біля труни небіжчика, його родичі танцювали і співали пісень, бо вважали, що проводжають людину в інший, кращий світ.

 Властиве було також гуцулам почуття прекрасного. Вони мали добре розвинені чудові естетичні смаки. Досить згадати лише деякі мистецькі вироби, зроблені ними: вишиті рушники чи сорочки з незвичайними мережками і візерунками, майстерно і зі смаком оздоблені криниці, чудові іграшки та різні предмети побуту, вироблені з дерева і розписані яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий національний одяг. А любов до музики, коломийок, які супроводжують гуцула все його життя! Здається, у цьому співучому краї, серед квітучих полонин, співають всі - від сивого шумливого Черемоша до старої гуцулки. Добре вміє фати на флоярі Іванко. Складає й співає пісень і Марічка своєму Іванкові. Вони з'являються в неї ніби самі по собі.

При вивченні твору Коцюбинського «Тіні забутих предків» можна використати метод « Аналізу художнього тексту», використавши при цьому  знання з історії та народознавства. Адже традиції та звичаї у гуцулів значно відрізняються від звичаїв тих, які існують в інших регіонах України.

При цьому вдало було б  перегляну художній фільм, де наглядно можна усе побачити.

Дуже часто на занятях з літератури ми практикує метод «Творча лабораторія». (Студенти  подають свої творчі здобутки: власні вірші, міні-твори, новели, малюнки).

Багато письменників, зокрема М. Рильський, відзначають також велику роль народної пісні — «Пісня і праця» — великі дві сім’ї.

Найбільше обрядів і традицій пов’язано з народно-релігійними святами й хліборобським календарем.

У романі І. Багряного «Тигролови» показано, як українці, що змушені були покинути Батьківщину й оселитися на Далекому Сході, зберігали не лише одяг, рушники, а й спосіб життя, звичаї та традиції, мову, усну народну творчість. На Різдво уся сім’я обов’язково намагалася зібратися вдома, співалися колядки та щедрівки, а на свято Василя ще й посипалося.

В оповіданні Б. Харчука «Новолітування», де йдеться про події часів Другої світової війни, бабуся говорить онукам:

- Як би не було і що б не було, ось вам, хлопці, рукавиця, а в ній пашня: підете завтра новолітувати.

І діти пішли, приказуючи, як «наставляла бабуся», «не поминувши жодної хати…» — так велить звичай.

Родинні традиції у сучасній сім’ї показує і О. Коломієць у п’єсі «Дикий Ангел».

Батько дбає насамперед, щоб його діти були працьовитими, вміли чесно заробляти гроші й ощадливо ними розпоряджатися. Йому не байдуже те, що думатимуть люди про його сина, який підписав проект будівництва житлового будинку у несприятливому для цього місці.

Дуже дорожать сімейними традиціями, вірою і в родині Катранників з роману В. Барки «Жовтий князь».

Хотілося, щоб сучасні сім’ї не цуралися родинної педагогіки, дотримувалися народних звичаїв і традицій, освячених віками.

Технологія колективно-групового навчання ( «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Навчаючись-учусь») та індивідуального(складання кросвордів, усна презентація, складання таблиць) – усі ці методи потрібно постійно використовувати у роботі для стимулювання активності студентів.

 

 

3. Вивчення звичаїв та традицій українського народу в позааудиторний час у  Калинівському технологічному технікумі

 

Багатющий скарб звичаїв нашого народу ми отримали в спадок і мусимо зберегти його та, нічого не втративши, передати нашим дітям, щоб не перервався зв'язок поколінь, щоб зберегти генетичну пам'ять нашого народу.

У Калинівському технологічному технікумі для цього створюються усе неохідне. Щорічно проводять різні тематичні вечори та свята: «Різдвяні зустрічі»,  «Вечорниці», «Свято  писанки»…, на сцені відворюються театральні дійства з творів відомих українських класиків: М. Старицького, Лесі Українки,              І. Нечуя-Левицького…. Усе це тільки заради того, щоб ми пам’ятали, що звичаї — це обличчя народу, подивившись в яке ми відразу можемо дізнатися, що це за народ.

 

Виховний захід «Писанкарство»

Мета:

Розширити і поглибити уявлення студентів про історію походження
писанки, про народну символіку; ознайомити із традицією описування
писанки як оберегу, розповісти про основні символічні знаки писанки, їх
магічні значення, роль кольорів.
      Формувати у студентів усвідомленне ставлення до свят, дотримуватись традицій та обрядів свого народу. Розвивати окомір, відчуття кольору, виховувати інтерес до декоративного мистецтва, бажання самим творити красиві візерунки. Розвивати зацікавлення у пізнанні багатогранної культури нашого народу.
       Виховувати у студентів повагу до національних звичаїв і традицій, потребу  дарувати людям радість своєю творчістю.
Матеріали: таблиці та кольорові фотокартки  писанок, таблиці символіки писанок різних регіонів України, писанки виготовлені майстринею.
Обладнання:  віск бджолиний, серветки, м’яка тканина для зняття воску, яйця курячі, писачки, олівці, барвники, пластмасові ложки, лотки для яєць.

Мотивація навчальної діяльності.

Студенти повинні знати звичаї та обряди українського народу, народну символіку, символічні знаки писанок та їх магічне значення.

Учасники свята: викладач української мови та л-ри Ісанкова Т.О., студенти            гр.. Ш-01, Ш-02, гості.

 

 

 

 

 

Сценарій

 

Викладач

Доброго дня шановні студенти, викладачі, гості свята. Сьогодні ми зібралися для того, щоб  розширити   і     поглибити ваше уявлення  про історію походження писанки,  про народну символіку;    ознайомитись із традицією описування писанки як оберегу, розповісти про основні символічні знаки писанки, їх магічні значення, роль кольорів.

   З давніх-давен писанки були вірними помічниками й захисниками наших
предків.   Їх вважали    символом    добра,  сонця.   Наші    предки вірили, що
писанка має магічну силу, вона приносить добро, щастя,   достаток,   захищає
людину від усього злого, недоброго. Писанка – це символ краси, весни,
Великодня й України.
      Сьогодні і ми заглянемо до світлиці, де створюються писанки.
Зустрінемось із мистецтвом писанки, відкриємо і прочитаємо сторінки
історії писанкарства, пригадаємо народні звичаї та обряди, пов’язані з
писанкою.

 

Студент 1.

Ой, Писанка люба,
Які в тебе взори,
То олені, то півні,
Ялинки та зорі...
Дивуюсь, любуюсь...
Та знати хотіла б,
Що скажуть ті взори?
Скажи мені, мила!
Ялинка зелена
І олень рогатий
Тобі нагадають
Зелені Карпати
А той безконечник
Біжить безконечно,
Бо правда не згине,
А житиме вічно!
Тепер розумію,
Недарма ж мати
Нам наказала
Тебе шанувати
Бо щастя віщуєш ти,
Писанко-чічко,
Посвячена в церкві
В Воскресную нічку.

Викладач

       Дотепер серед народу живуть перекази, що з писанки (яйця) почався світ.

Легенда

       У давнину яйце було символом життя,   символом    його зародження. В
афінських оповіданнях мовилося: “З однієї половинки шкарлупи утворилася
земля, з  другої    небо, з   жовтка – сонце, з білка – місяць, а     з    інших
решток – зорі”.
            У стародавніх перських храмах зберігалися золоті зливки у формі яйця,  розмальовані різними кольорами.
       Звідки взялися писанки?

 

Студент 2.

Як Христа вели на муки,
Хрест дали йому у руки,
І, зітхаючи о Бозі,
Хрест той ніс він по дорозі
У скорботі і нарузі...
Десь його поділись друзі,
А сторожа навкруги –
Все кати і вороги,
Але ось прийшов гостинцем
З своїм хлопчиком-мізинцем
Чоловік марний, убогий,
Та вступається з дороги
Він узяв яєць в торбинку,
Наскладав у кошелику,
Ніс до міста їх продати,
Щоб на сіль і хлібець мати.
А хлопчина каже: “Тату,
“Тату,
В Бога матимеш заплату
І доступне в раї чести,
Як поможеш хрест той нести”
І послухав він дитини
Та й поніс той хрест на спині,
Облегшив Христові біль
А синок поніс кошіль.
На Голгофі хрест лишає
І до міста повертає,
Хоче яйця ті продати
А кошик глянув: “Рідна мати!
Замість яєчок біленьких –
Сотня писанок пишненьких”.
Всі радіють – чудо! Диво!
І купують радо й живо.
За хвилину розкупили
Й дуже гарно заплатили,
А син каже: “Це вад Бог,
Бо Христові ти поміг”
І пішли ці давні вісті
На весь світ. В селі і в місті
Люди писанки писали,
Бога – Творця величали.

 

 

Студент 3.

Виводить мама дивним писачком
По білому яйцю воскові взори
Мандрує писанка по мисочках
Із цибулини золотим узором,
З настоями та травах і корі,
На весняній і на осіннім зіллі -
І писанка оранжево горить
У філігранному сплетінні ліній
То вже, вона, як дивовижний світ,
То вже дзвенить, як згусток сонця
Буяють буйно квіти у росі.
Олені бродять в березневім сонці
І стилізовано сплітаються сади
У маєві густих обрамлень
Мереживом найтоншим мерехтить
Космацький пращурів орнамент.

      Студент 4

Наші предки вірили, що писанка має магічну силу. Старі люди і нині
вважають її особливою святинею, що приносить добро, щастя, достаток,
захищає людину від усього злого.
     Моя     бабуся     розповідала,    що писанки приносять добробут. Колись пасічники клали їх під вулик, щоб роїлися бджоли.
     Я знаю, що шкарлупу від писанок зберігають, а потім вивішують на городі
на палицях, щоб у землі не заводились черв’яки.
    Моя бабуся підвішує освячені писанки під образами, бо вірить у те, що
вони охоронятимуть усіх мешканців хати від злих духів.

Студент 5

Мені мама розповідала легенду про писанку. 
        Щороку змій Ірод, прикутий залізними ланцюгами у пеклі, посилає на світ  Божий своїх гінців. А коли повернуться, запитує, чи ще творять люди
писанки. Якщо гінці цього   не заперечують, Ірод   заходиться від плачу, бо
немає ще в нього сили і влади на землі. Тож поки малюють писанки, доти й світ
буде.

Студент 2
       Беручи в    руки розмаїто-барвисте яйце,   ми    передусім милуємося його
красою, орнаментом і мало замислюємося над його історією символікою, над
тим, що означає, наприклад, “кривулька”, “рибка”, “олень”, “хрест”.
 

Викладач

Традиція писати писанки сягає своїм корінням в сиву давнину,коли людина була неподільною з природою. В ті часи все навколо було живим і вміло розмовляти. Щоб вижити серед могутніх стихій, потрібно було мати серце, чисте, як гірські води, а руку міцну, як гілля дуба, а ще знати дивовижну мову Всесвіту.

Згодом виникли символи, неначе букви тієї чарівної мови. Зображуючи їх на стінах печер, посуді та одязі, люди зверталися до сонця, вітру, води, землі. З часом ті послання почали писати на пташиному яйці. Чому саме яйці? Мабуть тому, що прадавніх людей вражала поява з неживого предмета нового життя. І так, не знаючи астрономії, наші предки перетворили кругле яйце в маленьку модель Землі і Всесвіту. Модель з вогненною кулею всередині...Що це? Передбачення? А може вони знали світобудову?

Так, вони були мудрими. І тому змогли поєднати Християнство, як ідею спасіння душі від мороку, з найсвітлішими образами минулого. Так виникла писанка - символ нового життя, воскресіння Бога, і відродження природи. Відтоді кожне творіння писанки, - ніби пробудження-перетворення засніженої, замерзлої землі в яскраву, весняну, радісну. Хочете навчитися таємного мистецтва розпису писанки, і водночас допомогти силам добра і світла побороти холод і темряву?

 

А що означають кольори на писанці?
 

 

 

 

Студент 3

Найдавнішими вважаються крашанки - це писанки одного кольору. Згодом виникли багатоколірні писанки, в яких застосовувались різноманітні природні барвники. Такі фарби, на відміну від сучасних, мали приємні м'які відтінки. Але колір в писанці з'явився не лише заради краси, а й отримав своє символічне значення, походження якого не випадкове.

Жовтий, золотистий, оранжевий кольори писанки впливають на людину подібно до сонячного проміння, дають радісний, світлий настрій. В писанці означають тепло, надію, небесні світила, врожай в господарстві.

Студент 4

Червоний колір на писанках мабуть є найбагатозначнішим. Недаремно в народній мові він зблизився з поняттям красивого, слова "красний" - "гарний" стали взаємовідповідними. Червона барва символізує добро, радість життя, для молодих - надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню.

Зелений колір означає весняне пробудження природи, надію на гарний врожай.

Блакитний - небо, повітря, а також здоров'я.

Студент 5

Бурий, коричневий - землю і її приховану життєдайну силу.

Чорний колір - колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. В писанці, будучи тлом, виявляє силу інших кольорів, так само, як в житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло. Також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті.

Студент 1

Багатоколірна писанка є символом родинного щастя, миру, добробуту.

Темні писанки писали на проводи, як вираз поваги до тих, хто відійшов у інший світ.

 

Викладач
     Орнаменти, що найчастіше зустрічаються на писанках, тісно пов’язані з
нашим життям. Вони необхідні людям.

 

Студент  2
Трикутник репрезентує Трійцю; сітка – потяг Христа до людей

Риба – символ Христа; перші букви слів “Ісус Христос – Син

Бога-Спасителя” грецькою мовою утворюють слова “ іchthys” що означає
“риба”

Хрест емблема страждання, смерті і воскресіння Христа; зустрічається в
багатьох формах

Студент  3
Шестикутна або восьмикутна зірка - символ воскресіння і безсмертя Христа.
Зірки – вічність життя земного, що продовжується на небесах.
Крапки – сльози Діви Марії, яка вічно оплакує Христові муки.
Хвилі, кривульки, безконечник без початку і кінця символізують вічність.

Студент  4
Символ Церкви означає відділити добро від зла.
Птахи – істоти, що можуть найвище злетіти і наблизитися до світу богів.
Також птахів вважають передвісниками весни.
Олень - міфічна тварина, образ якої пов’язується зі сходом Сонця. За
легендою Олень щоранку виводить Сонце з підземного царства на небо.

Студент  5
Жіночі фігури на писанках – це зображення Великої Богині, Богині Неба,
що дарує життя на землі, а також забирає на небо, посилає небесну вологу
– дощ. Є охоронницею всього живого на землі.
Писанки з рослинним орнаментом сприяли росту рослин, вчасному
дозріванню, щедрому урожаю.

 

Викладач

    Сьогодні на свято ми запросили  майстриню свого діла - Тичинську Аллу , яка багато років займається розписуванням писанок. Вона люб’язно погодилась сьогодні показати нам усім майстер-клас.

   Майстриня

Для людини, не обізнаної з секретами розпису писанки, може здатися, що справа ця складна, і під силу лише тому, хто гарно малює. Не бійтеся, спробуйте, і ви неодмінно досягнете успіху. Запам'ятайте, писанку пишуть не руки, а душа. Тобто, найголовніше - налаштуватися на відповідний настрій.

 Наші предки завжди молились перед будь-якою роботою і тому в усьому були майстрами. А що таке молитва? Це коли забуваєш всі незгоди, пробачаєш образи, відкидаєш погані думки. Тільки очищена від всього зайвого свідомість здатна відчувати і творити.

Підготуємо яєчка - курячі, гусячі, або качині, але обов'язково з чистою і гладенькою шкарлупкою. Якщо до Великодня кілька днів, пишіть по варених яйцях. Такі писанки будуть лежати у святковому кошику поруч із паскою. Коли свято нескоро (писанки пишуть впродовж усього посту), для роботи потрібні видуті яєчка. З них потім можна зробити гарні обереги і подарувати близьким до свята. Видувають яєчка так: кінчиком ножа знизу яйця просвердлюємо маленьку дірочку, потім великим  шприцом  над  мисочкою  обережно  вдуваємо  всередину повітря. Тиск, що утворився, почне виштовхувати назовні вміст яйця. Не поспішайте, щоб яйце не тріснуло! Так продовжуємо до тих пір, поки жовток і білок не витечуть у миску. Тепер потрібно промити шкарлупку всередині водою. Для цього напустіть в неї шприцом води, покалатайте і видуйте. Ззовні промийте шкарлупку слабким розчином оцту. Він знежирить яйце, що дасть змогу фарбі рівномірно, без плям покривати писанку.

 

Для писання писанок найкраще придбати інструмент, зроблений майстром. Але писачок можна виготовити і самотужки. На фото ви бачите два види писачків. Той, що зліва, робимо з консервної бляшанки за такою викройкою.

 

Лійка для 1 писачка

За допомогою круглогубців скручуємо лієчку, слідкуючи, щоб шов був добре завальцьований, інакше розплавлений віск може витекти і капнути на яйце, зіпсувавши малюнок. Держачок до писачка потрібно зробити заздалегідь. Для цього беремо тонку гілочку, найкраще з ліщини, знімаємо кору і відрізаємо паличку довжиною 10-12 см. Потім розщеплюємо паличку, відгинаємо хвостик біля основи лієчки і вставляємо його в роз-щеп, міцно примотуючи тонким дротом. Дріт не тільки триматиме лієчку, а ще й не дасть держачку обгоріти на свічці.

 

Лійка для 2 писачка

Писачок другого типу виготовляємо так: з мідної бляхи товщиною 0,2 - 0,4 мм вирізаємо маленький трикутник. Обрізаємо в нього кінчик і заокруглюємо низ. Так само за допомогою круглогубців скручуємо лієчку. Беремо паличку, за сантиметр від краю робимо дірочку, а потім старими ножицями розсвердлюємо її так, щоб лієчка міцно зайшла всередину, виглядаючи на однакову відстань з обох боків. Міцно перев'язуємо тонким дротом. Писачок готовий.

В давнину люди самі робили барвники: чорний із сажі, коричневий з кори, жовтий з цибулиння. Зараз найзручніше користуватися харчовими барвниками. Фарби розводять так: три пакетики барвника засипте в півлітрову банку і залийте кип'ятком, але обережно, поставивши всередину ложку, щоб банка не тріснула від високої температури. Коли фарби трошки прохолонуть, додайте до них по ложці оцту.

Для роботи також потрібні: олівець, гумка, свічка, сірники, бджолиний віск, серветки і лоток для яєць.

 

Викладач

Ви прослухали цікаву пізнавальну інформацію перед початком розписування. А тепер перейдімо до діла.

Майстриня

Давайте спробуємо разом написати одну з найпростіших писанок. Візьміть яйце. Олівцем легенько намітьте ті лінії, які на малюнку є білими. Вони становлять основу орнаменту. Спочатку потрібно поділити яйце на чотири частини поздовж. Потім робимо поперечний пояс. Вийшло вісім трикутничків. Помітьте в них центри і проведіть лінії до кутів. Якщо потрібно, можна користуватися гумкою, але дуже обережно. Намалювали? Тепер запалимо свічку і візьмемося до..

 

1

Візьмемо писанок і покладемо до нього маленький шматочок воску. Потім нагріємо лієчку на свічці, поки віск не розтане. Тепер знімемо краплю з носика писачка об підсвічник, чи серветку і спробуємо намалювати лінію на папері. Коли виходить рівномірна лінія, можна починати писати на яйці. Зараз пишемо по лініях, намічених олівцем. Не бійтесь, коли в кінці роботи з писанки зняти віск, слід від олівця зникне. Час від часу необхідно знову підігрівати писачок. Це дозволить підтримувати постійну температуру воску. Добре розігрітий віск дає рівну, гарну лінію. Перегрітий - робить товсту лінію і може капнути на яйце. Коли ж писачок нагрівати недостатньо, лінія буде тоненька, нерівна, віск слабо проникатиме в шкарлупку і під час роботи може злущитися, зіпсувавши малюнок. Не забувайте періодично потрохи підкладати до лієчки віск.Буває, що віск в лієчці є, а писачок не пише. В такому випадку лієчку треба нагріти та легенько прочистити тонкою голкою від сажі і дрібненьких смітинок, що інколи трапляються у воску.

2. Фарбуємо в найсвітліший - жовтий колір.

Якщо пишете по видутому яйці, перед тим як його класти в банку з фарбою, крапелькою воску закрийте дірочку, щоб рідина не потрапила всередину. Повне яйце зануриться саме, видуте потрібно притримувати ложкою.

Коли колір стане достатньо насиченим, дістаємо яйце і легенько загортаємо у серветку, для того, щоб зібрати залишки фарби. Наше яєчко стало жовтим, а під воскові лінії фарба не потрапила.

 

 

3. Після того, як яйце повністю висохне, за таким самим принципом продовжимо роботу - замалюємо воском пелюстки, вони в нас будуть жовтими.

4. Покладемо яйце в наступну - оранжеву фарбу. Найголовніше - завжди дотримуватися цієї послідовності - фарбувати яйце від світлішого до темнішого кольору.

5. Далі замальовуємо центри квіточок, вони в нас мають бути оранжевими.

6. Тепер можна класти яйце в червону фарбу.

7. На червоному яйці ставимо цяточки, вони залишаться червоними.

8. Після цього занурюємо яйце в найтемнішу -синю фарбу.

9. Наша писанка майже готова. Залишилось найцікавіше - зняти віск і побачити результат своєї праці.

10. Легенько нагріваємо писанку на полум'ї свічки і витираємо розплавлений віск серветкою. Якщо яйце видуте, насамперед звільняємо отвір, бо від високої температури повітря всередині розширюється, і писанка може тріснути. Тримати писанку потрібно не над вогнем, а трошки збоку, щоб яйце не закоптилося.

Майстриня

Наша писаночка готова.

Зрозуміли технологію воскового розпису? Правда, не так складно, як здавалось відразу? Тепер ви зможете самотужки скопіювати традиційні узори, а згодом, досягнувши майстерності, навіть створювати власні. Але для цього потрібно вивчити значення чисел, кольорів і символів.

 

 Викладач

      Писанка - це неповторне багатство... Його треба берегти, як безцінний
скарб! Нам слід пишатися ним перед усім світом.
    Невеличка за розміром, а глибока за змістом українська писанка стала
втіленням образу світла й образом народу – творця,   його    світогляду й
високого Сонця над ним, зростання його життя,  невпинне    пульсування
космічних ритмів Світобуття.

 

             Викладач

      Ми дуже вдячні наші майстрині за чудовий майстер- клас, за те, що зуміла нам так доступно усе показати  і  розповіла про усі таємниці творення української писанки.
     Українська   писанка   перемагає зло. Вона вічна, як сам український
життєлюбний народ.  Любімося і даруймо одне одному писанки!
На щастя, на долю, на віки!  Прийміть від нас дорогі гості та студенти найкращі вітання, сердечні побажання.   Добра вам і щастя!!!
 

 

Роботи Тичинської Алли

 

 

 

 

 

 

 

Фото виховного заходу  «Як парость виноградної лози…»

 

 

 

 

 

Уривок з твору Лесі Українки «Лісова пісня»

СВІТЛИЦЯ

      Для кращого вивчення  традицій нашого народу у технікумі створено музей – світлицю, який відтворює типовий інтер'єр української сільської хати.

Якщо увійти до світлиці, то з одного боку можна побачити велику піч. Під піччю, звичайно, стоять предмети домашнього вжитку: діжки, масниця, горщики, кочерга, рогач, хлібна  лопатка. За піччю дерев'яний піл (поміст) для спання. Під ним зберігаються хатні речі. До стелі прикріплена колиска для дітей. На стіні висить мисник. Найпочесніше місце – покуть. У покуті стоять ікони, які прикрашені рушниками.

У нашій світлиці багато рушників, яким більше 150 років.  

 Разом з активістами музею створена експозиція рушників, які зібрані студентами технікуму та подаровані мешканцями Калинівського району.

З давніх-давен в Україні найпоширеніший хатній посуд – це глиняні глечики, горщики. макітри, миски, дерев'яні ложки. Ці речі хатнього начиння подарували для музею студенти - першокурсники.    

 

 

 

              

 

 

 

 

                        

 

 

 

Традиційно у нашому технікумі проходять виховні годиниу групах першокурсників.

              «І рушник вишиваний на щастя, на долю дала»

Мета: Ознайомити студентів із давнім символом слов’янських народів (і зокрема – українського) – вишитим рушником. Розкрити його красу, поетичність, чистоту. Прищеплювати студентам цікавість до народних звичаїв, обрядів, пісень.

 Виховувати у студентів почуття глибокої поваги до предків, своїх рідних і близьких, що несли до наших днів і зберегли глибину символу – вишитого рушника, що захоплює красою, історією, значенням.

Обладнання: Вишиті рушники, портрет Т.Г.Шевченка (вишитий), паляниця хліба на рушникові прикрашена калиною.

 Вступне слово викладача.

 Зараз – особливий час. Ми звертаємось до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і, мабуть, чим більше ми будемо їх знати, то можливо, життя наше буде більш радіснішим, духовно багатшим.

 Сьогодні наша година народознавства називається “І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” (звучить запис пісні А.Малишка “Рідна мати моя”. 2 куплети).

Викладач. Пісня ця зачаровує прекрасними словами поета А.Малишка і не менш прекрасною музикою Платона Майбороди. І захоплює вона уже не одне покоління людей, бо її мелодія, слова перегукаються з найріднішим, найближчим для кожної людини образом рідної людини – образом матері, яка дарує своєму сину, виряджаючи його в далеку дорогу життя – вишитий рушник, як символ материнського благоговіння, любові.

 (Після цих слів діти разом з викладачем співають 3 куплет пісні “Рідна мати моя”:

“...Я візьму той рушник,

простелю наче долю,

В тихім шелесті трав,

в щебетанні дібров.

І на тім рушникові

оживе все знайоме до болю:

і дитинство, й розлука,

й твоя материнська любов”.

Викладач. (Продовжує розмову, говорить, звертаючись до всіх присутніх на виховній годині). Ось сьогодні про рушник ми починаємо нашу розповідь. Учасниками нашої пошукової групи ми надаємо слово.

 (За столом сидять студенти, що займаються пошуковою діяльністю).

1-й студент. Рушник на стіні, давній звичай. Не було, здається, жодної оселі, котру не прикрашав би рушник.

2-й студент. Рушник з давніх-давен був своєрідним обличчям оселі, відтак і господині. В тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. І завжди цінувалися рушники справжніми пошанувачами.

3-й учень. Вишитий рушник створював настрій, був взірцем людської працьовитості. З рушником ушановували появу немовляти в родині, виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей; проводжали людину в останню путь. Молодята на весіллі ставали на рушник. Про це співалося в давній українській пісні.

 (Дівчата співають пісню “Ой, у лузі криниця стояла”).

4-й учень. Рушник і хліб – одвічні людські символи. Хліб на рушникові був в усі часи високою ознакою гостинності.

 (Стук в двері. В аудиторію заходить бабуся Оксана у вишитій кофтинці, великій квітчастій хустині з китицями).

Бабуся. Щедрий вечір, добрим людям на здоров’я!

 (Викладач запрошує бабусю пройти до столу, сісти. Бабуся дякує студентам, що запросили її на годину народознавства. Звертаючись до бабусі, дівчата просять розказати що-небудь про рушничок).

Бабуся. Еге, рушничок... Колись без рушника й заміж не виходили. Ось я пам’ятаю, як закохалась у свого Петра, то все думала не стільки про нього, як про скриню, в яку посаг складала. І все вишивала рушники.

 Сорок – не сорок, як люди кажуть, а хоча б дюжина була – старостів пов’язати та світлицю прикрасити. А до цього ми знайомилися із своїми майбутніми женихами на вечорницях, на ігрищах.

Викладач. А ось дівчата заспівають пісню “Ой на горі два дубки”, яка відтворює цей момент у житті сільської молоді.

 (Дівчата співають пісню. Після цього дівчина з пошукової групи продовжує).

Дівчина. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Готувати рушники – означало дбати про дівочий посаг. До їх виготовлення привчали ще з юного віку.

5-й студент. Довгими зимовими вечорами дівчата мережили узори, і від того, якими вони виходили, скільки встигла дівчина їх вишити, складалась думка про її працьовитість, вдачу.

6-й студент. Рушниками часто хизувались, неодмінно показували придане. Якій матері не хотілося, щоб селом йшла добра слава про доньку із золотими руками. Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку матері обрядовою піснею: “Та спасибі тобі, моя ненько...”

7-й студент. Найпершою ознакою, коли приходили свати, було давати рушники. Якщо дівчина і її батьки бажали того, вони пов’язували молодого і сватів рушниками.

  У своїх творах багато письменників і драматургів описували сватання. Пропонуємо нашим глядачам уривок з твору К.-Основ’яненка “Сватання на Гончарівці”.

 (Студенти інсценують уривок на 5-8 хвилин).

8-ий студент. А якщо дівчина не хотіла дати згоди на шлюб, вони виносила гарбуз. Ось про такий випадок розповідає українська народна пісня “Мав я раз дівчиноньку”.

 (Хлопці співають пісню під супровід баяна).

Викладач. І сьогодні зберігається традиція стати на рушничок під час весілля. Подивіться, діти, ще раз на рушник. Два кольори – червоний і чорний – найчастіше зустрічається на вишивках. І як співається в пісні “Два кольори”, червоне – то любов, а чорне – то журба.

 Закінчуючи наша година народознавства, хочеться подякувати вам, діти, за проведену клопітку роботу і побажати, щоб у вашому молодому житті більше переважав червоний колір – ознака любові, щастя, радості, благополуччя.

 

                              

 

 

 

 

«Вклонімось Кобзарю»

(Уривок з виховного заходу).

Звучить пісня В. Зінкевича «Це моя Україна», ансамбль технікуму виконує танцювальну композицію.

Ведучий.

Щороку приходить до нас весна, а з нею – Шевченківські свята. І хоч минуло досить багато часу, народ пам´ятає, знає і шанує свого генія. Тож запрошуємо Вас на наше свято. 
відео «Проект до 200- річчя …»
Ведуча.

9 березня 1814 року 
В похилій хаті край села. 
Над ставом чистим і прозорим 
Життя Тарасику дала 
Кріпачка-мати, вбита горем. 

Ведучий 1: Шевченко прожив коротке і вкрай важке життя. Із своїх     47-и років він 24 роки був кріпаком, 17 років –невольником у засланнях, під наглядом жандармів і тільки 10 років – вільною людиною.

Ведучий2: І в цих несприятливих умовах Тарас створив свій безсмертний “Кобзар”, написав декілька томів прозових і драматичних творів, став академіком Академії мистецтв. З його мистецької спадщини збереглося 835 творів живопису і графіки. Є дані про 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Звучить пісня Т. Шевченка «Думи мої». 
          Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Т. Шевченка. До неї підходить хлопчик. 
Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться? 
Мати: Так, мій синочку, правда. 
  Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає «Колискову». 
Хлопчик: А чому так багато зірок на небі? 
Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив? 
Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечку, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно? 
Мати: Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно. 
Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше. 
Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові). 
Як гірко, як нестерпно жаль, 
Що долі нам нема з тобою! 
Ми вбогі, змучені раби, 
Не маєм радісної днини, 
Нам вік доводиться робить, 
Не розгинаючи і спини. 
Ведучий 1: Тарас уже в ранньому дитинстві зіткнувся з тяжкою нуждою. Коли йому було всього 9 років - 20 серпня 1823 року померла мама, а через півтори року 23 березня 1825 року помер тато. А сирітська доля завжди є вкрай гіркою.

Вірш “Не називаю її раєм” розкаже …        

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину... В тім гаю,

У тій хатині, у раю,

Я бачив пекло... Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

Ведучий 3: Помираючи, тато Тараса розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною поророчою проникливістю щодо свого сина, майбутнього генія українського народу:

Батько

– Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не потрібно.

Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо. Для нього мій спадок або нічого не значитиме, або нічого не допоможе.

Читання вірша «Мені тринадцятий минало». 
Інсценізація вірша. 

Оксана:Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж? 
Тарас:Еге ж, малярем. 
Оксана:І ти розмалюєш нашу хату. 
Тарас:Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть! 
Оксана:

Ми вкупочці колись росли, 
Маленькими собі любились. 
А матері на нас дивились 
Та говорили, що колись 
Одружимо їх. Не вгадали. 
Старі зарані повмирали, 
А ми малими розійшлись 
Та вже й не сходились ніколи. 
 

«Щедрий вечір»

 

         Через тиждень після Коляди 31 грудня, або 13 січня (за новим стилем), відзначали Щедрий вечір (День преподобної Меланії).
          Щедрування — давній звичай новорічних обходів, під час яких групи щедрувальників (переважно молодь) піснями славили господарів, бажали їм здоров'я й достатку, за що отримували винагороду. Щедрування супроводжувалось магічними діями, музикою, танцями, пантомімою, обрядовими іграми з масками.

       Щедрівка -  українська обрядова пісня. Співається на Новий рік, після Різдва, із щедрими побажаннями врожаю, здоров’я і достатку на майбутній рік. Щедрівки співали окремо господареві, господині, хлопцеві, дівчині, усій родині.                   Студенти нашого технікуму з такими обрядовими піснями вітали педагогічний та студентський колектив закладу,  відвідували різні організації та підприємства у районі. Метою такого заходу є ознайомлення студентів з культурною спадщиною рідного краю, традиціями, звичками, обрядами для того, щоб  розвивати творчі здібності дітей, бажання примножувати родинні традиції.

Студенти виходять на сцену і співають пісню «Добрий вечір тобі, пане господарю»

 Добрий вечір тобі, пане господарю.

Радуйся, ой радуйся, земле,

Син Божий народився,

Син Божий народився.

 (наприкінці мелодії одна з дівчат в дзвіночки дзвонить)

 Чути, чути. чути дзвін,

Ллється пісня в кожний дім.

Старий рік вже за горами,

Рік новий вітайте з нами!

 

 Виконується пісня «Ой чи є, чи нема»

 Ой чи є, чи нема Пан господар вдома?

Щедрий вечір, добрий вечір,

Пан господар вдома?

 Ой нема, ой нема.

Та й поїхав до млина.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Та й поїхав до млина.

 Та й муки спитлювать,

Меду-пива купувать.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Меду-пива купувать.

 Меду-пива купувать,

Щедрівників частувать.

Щедрий вечір, добрий вечір,

Щедрівників частувать.

 

Береза (або Отаман) промовляє вітання, а щедрівники хором підтримують:

 Прийшли щедрувати до вашої хати.

Щедрий вечір, добрий вечір!

Тут живе господар – багатства володар.

Щедрий вечір, добрий вечір!

А його багатство – золотії руки.

Щедрий вечір, добрий вечір!

А його потіха – хорошії діти!

Щедрий вечір, добрий вечір!

  

Виконується пісня «Щедрий вечір всім нам»

 

Щедрий вечір всім нам, щаслива година.

Народила Діва предвічного сина.

           Ладо, ладо, ладо всім на світі радо.

            Щедрий вечір на землі.

            Ладо, ладо, ладо всім на світі радо.

            Щедрий вечір на землі.

 Не поміж царями Господь нам явився,

А між вівчарями в ясла положився.

           Ладо, ладо, ладо всім на світі радо.

            Щедрий вечір на землі.

            Ладо, ладо, ладо всім на світі радо.

            Щедрий вечір на землі.

 

Дівчина Маланка (частіше хлопчики, але бувають і дівчата) читає вірш:

 Щедрик, щедрик, щедрівочка!

До нас його мандрівочка.

Час настав защедрувати,

З новим роком привітати!

 

Студенти виконують пісню «Від села до села»

Від села до села відлунала коляда, коляда,

А щедрівочка-щебетівочка, хоч дороги добре знала,

Тільки шлях свій розпочала, тільки шлях свій розпочала.

Приспів:

Щедрику, щедрівочку, не сиди там у куточку,

Йди від хати і до хати, будеш з нами щедрувати.   

Щедрику, щедрівочку, не сиди там у куточку,

Йди від хати і до хати, будеш з нами щедрувати.

Щедрувати.

 

Щедрівник виводить козу (переодягнений хлопець, а якщо щедрують самі дівчата, то чучело кози):

Де коза ходить, там жито родить,

Де не буває – там вилягає…

Де коза ногою, там жито копною!

Де коза рогом, там жито стогом!

 

Лунає пісня-інсценівка «Ой, сивая тая зозуленька»

 Ой, сивая тая зозуленька

          Щедрий вечір, добрий вечір.

          Добрим людям на здоров’я.

 Усі сади облітала.

Та в одному та і не бувала.

А в тім саді три тереми.

А в першому ясен місяць.

А в другому красне сонце.

А в третьому дрібні зірки.

 Меланка з віником проситься до хати:

Ой, господар, господарочку,

Пусти в хату Маланочку,

Маланочка чисто ходить,

Нічого в хаті не пошкодить.

Як пошкодить, то помиє,

Їсти зварить та й накриє.

Добрий вечір!

 Пісня «Ой, учора із вечора»

 Щедрівниця говорить грізним тривожним голосом:

               Ішли кози в лози, як були морози.

               Всю б лозу потоптали, та їх цигани вкрали!!!

 Вибігає циганка і обурено каже:

              Всьо время вам циганє віновати,

              Ну подождітє, я вам сейчас нагадаю.

           Циганка гадає господарю, або господарці (жарти на побутову тематику, наприклад: багато грошей, дітей, здоров’я) на картах (розмір А4). Наприкінці гадання щедрівники оплесками вітають господаря з гарною долею.

Лунає пісня «Ой, там за горою»

 Береза (або Отаман):

Ой, рано-рано кури запіли,

А іще раніше господарка встала.

Господарка встала, на стіл накривала,

Гарною вечерею нас зустрічала.

 Господар бере живу курку або півня, кидає в двері на кухню. Господарка іде за куркою у кухню і повертається вже із запеченою, ставить на стіл.

Всі співають «Многая літа»

 

Многая літа, літа, многая літа,

Многая літа, літа, многая літа,

Во здравіє, во спасєніє,

Многая літа, літа, многая літа.

 Меланка:

Добрий вечір тому, хто в домі цьому.

Старий, молодий і Бог святий.

Щоб здорові були і нас не забули.

Старий, молодий і Бог святий.

 Щедрівники виконують пісню «Щедрик, щедрик, щедрінець»

 

Виконується фінальна пісня «В щасливу пору», студенти посівають всіх присутніх.

 В щасливу пору, в ясну годину

Весела наша зійшлась родина.

Хай наше свято дзвенить піснями,

Бо вже Новий рік ось тут між нами.

 На ріднім полі сійся, родися

Жито, пшениця, всяка пашниця.

Нехай Вас друзі у Новім році

Стрічає радість на кожнім кроці!

… З Новим роком!!!

 Усі вклоняються.

 

 

«Наш Руданський»

 

Любов до влучного і дотепного слова — одна з характерних рис українського народу. Вона відобразилась у величезній кількості народних жартів, байок, приказок, жартівливих порівнянь.

Це справило свій вплив і на творчість багатьох письменників. Степан Руданський — один із них. В історії літератури він відзначився тим, що започаткував новий жанр — співомовки. Степан Руданського усе своє недовге життя захоплювався усною народною творчістю, і не тільки українською, а й російською, польською, чеською, сербською, татарською. Більше того, цей інтерес був органічним, оскільки вся оригінальна поезія Руданського виростає з уснонародної творчості, з фольклору.  Його співомовки легкі й невимушені.  Автор використовує у своїх творах різні засоби — від легкого гумору до в’їдливої гнівної сатири. Для цих творів характерне різке протиставлення моральних якостей простих людей і панів. При цьому порівняння не на користь панства. В очах Руданського прості селяни, козаки — це носії найкращих рис, вони чесні, порядні, розумні, кмітливі і дотепні. «Запорожці у короля» не дали себе образити й перехитрили пихатих поляків («Запорожці у короля»); Іван не дозволив себе ошукати хитрому панові та ще й сам мав прибуток («Пан і Іван в дорозі»).

 

Епіграф: 

 Він так любив людей, що сяяв весь зорею,

       Він серцем сяяв так, як і його пісні,

       У дні, які встають,

       Мов сонце над землею,

       І світять людям всім.

                                                                            В. Сосюра

 

Мета: - допомогти студентам осягнути багатогранність особистості С.Руданського;           

 - ознайомити зі співомовками – унікальним явищем у світовій культурі;

- розкривати різноманітність тематики творів С.Руданського та їхні художні особливості;

- удосконалювати вміння виразно і усвідомлено читати поетичні твори;

- формувати вміння презентувати результати власної праці;

- розвивати творчі здібності;

- виховувати повагу до особистості.

Обладнання: Портрет С.В. Руданського, рушник, книжкова виставка, мультимедійний екран, проектор, відеоролики та презентації, музичне оформлення.

План виховного заходу

1. Розробити сценарій.
2. Оформити сцену і виставку
3. Запросити гостей поетів-гумористів

Хід виховного заходу

Пролог:  Звучить пісня "Повій ,вітре, на Вкраїну".

Ведуча 1

  Святе ім'я - поет народний,

Хай доля видалась тобі полинна,

Дзвенить над світом золота струна,

І пахне материнка запашна

Подільським вітром з України

Коротке життя С.В. Руданського нагадує драму , що пройшла десь за кулісами історії,ніким, здавалося б не помічене, ніде не занотоване. Доля його була типовою для певного кола інтелігенції середини 19 століття. Сумною була посмішка чародія посмішок, які ще за життя автора тепло сприйняв і полюбив народ. Бо сміхотворець зумів проникнути до самих глибин серця народу свого. І справжня поезія, зігріта серцем теплим, не вмирає. Скільки б літ не пройшло з часу смерті поета, неопалимою купиною світить нам вона в мороці економічних, політичних, інших кризових бур.

Поет не лише чародій сміху, а й пронизливий лірик, майстер балад, поем, драматичних творів, здібний етнограф.

Ведуча 2

В мальовничому куточку Поділля в с. Хомутинці  Калинівського району 6 січня 1834 року в сім'ї священика народився Степан Руданський. 

Відеоролик1 (Святкування свята Руданського в с. Хомутинці )

Ведуча 1 Батько доклав чимало зусиль наполегливо готуючи Степану духовну кар'єру, і він 1841 році посилає свого сина вчитися в Шаргородську духовну школу, (слайд 1) а потім продовження навчання в духовній семінарії у Кам'янець - Подільському (слайд 2).

 

     

Ведуча 2 Але Степан замість духовної академії подався до академії, але до медико-хірургічної у м. Петербург.

Ведуча 1 Отець Василь дуже розсердився на сина через непослух. Начувайся ж тепер і ані мідного шеляга не одержиш з батьківської кишені.

Ведуча 2 Виручала Степана бабуся. Коли отець Василь приносив гроші з церкви, вона допомагала йому розкладати мідяки та срібляники на окремі купки. Як не стежив батюшка, а бабуся все ж ховала кілька монет в рот, а потім передавала їх внукові.

Ведуча 1 Залишившись без матеріальної підтримки, Руданський дуже бідує: мізерна стипендія, сирий і холодний куток на далекій околиці міста, в якому довелося прожити всі шість студентських років. Гіркі роздуми й пережите стануть на папері у вірші «Студент»  читає студент ( слайд 3)

 

Ведуча 2 До свої літературної праці студент Руданський ставився вельми серйозно. Він сподівається, що його вірші в сотні душ живих перекинуться. З'являються такі поезії, як: «Гей, бики», «Над колискою» та інші.

Але найбільше допікала батькова гординя й зневага до рідної мови. У листі до брата Григорія 1859 році він сказав пророчі слова: «Заказують мені рідну мову, - заказує батько, але в мене був прадід і прапрадід - вони мені не заказують: не слухає батько моєї мови - за то мене і по смерті, може, послухають, може, чотирнадцять мільйонів моїх однодумців».

Ведуча 1. Поет не помилився. Десятки мільйонів поетових однодумців ось уже понад століття зачаровуються його співучим словом, сміються собі на здоров'я, читаючи дотепні співомовки, веселі і дошкульні. Гострі та мудрі.

 

Ісценівка «Вареники, вареники»  (слайд 4)

Ведуча 2 Сучасники згадують що С. Руданський мав чудовий голос і любив співати українські пісні.

І сьогодні у нього зявилася маса однодумців, які цінують, плекають українське слово і несуть в світ українську пісню.

Звучить пісня «Ой місяцю…»  та  «Тетянене лихо» (Відеоролик 2)

 

Ведуча 2 1-го вересня 1861 року Руданський залишив Петербург. По дорозі на місце служби він востаннє завітав до рідних Хомутинець, де не був 6 років. Там поет зустрівся з братом Григорієм, батька не застав живим.

Ведуча 1 Маючи звання доктора медицини додатково склав іспити на повітового лікаря і приступив до роботи в м. Ялта. Тут він прожив близько 12 років. (слайд 5)

Як лікар і громадянин він піклувався про благоустрій Ялти, розробив проект нового базару, віддав місту частину власної землі для спорудження фонтану, організував при лікарському відділенні медичну бібліотеку. Тут він продовжував літературну діяльність.

Інсценівка «Вовки» у виконання студентів  (слайд 6,7)

 

Ведуча 2 В Ялті Руданський зажив широкої слави лікаря - благодійника. (слайд 8) Згадував про нього найближчий друг Віктор Ковальов так: «Недолюблював панів, зате бідних любив, і вони відповідали йому взаємно. Занедужає, буває, бідний чоловік. Зараз йде до лікаря Руданського. Цей допоможе і грошей не візьме.

 

Гуморесками «Свиня свинею»  та «Баба в церкцві» вас порадує студентка  гр. Ш-01 Нежид Анастасія. (слайд 9,10)

 

Ведуча 1 Влітку 1872 року в Криму спалахнула епідемія холери і С.Руданський з обов'язку карантинного лікаря і постійного члена санітарної комісії міста взявся винищувати джерела інфекції. Рятуючи людей від хвороби, сам заразився і надовго зліг. Дев'ять місяців йшла боротьба зі смертю. Але, нажаль, Степан Васильович помер 3-го травня 21 квітня 1873 року на 39-му році життя.

Ведуча 2  Поховано було його на Масандрівській горі м. Ялта. Проводжала його в останню путь група бідного люду, приятелі, сім'я, тільки через 2 десятиліття на могилі поета було встановлено невеликий надгробний пам'ятник. (Слайд11) Біля могили поета ростуть кипариси. Їх любив С. Руданський, бо вони йому нагадували тополі.

На могилі не заплаче

Ніхто в чужині,

Хіба хмаронька заплаче

Дощем то мені..

 

Ведуча 1  В одному з листів до брата Григорія поет писав: «Думав у світ пустити жартівливі і зажурені думи свої, та так і не пережив оту блаженну мить, коли беру у руки нерозрізану книжку, що пахне друкарською фарбою. Заборонили, не дозволили… не пустили. Кому писати і хто те питання читатиме?»

Ведуча 2 Читали, читаємо, будемо читати, славний наш поете. Олена Пчілка видала першу збірку Степана Руданського «Співомовки». Її справу продовжив Іван Франко. У1886 році він на сторінках журналу «Зоря» надрукував 48 творів С.Руданського, які й сьогодні ваблять нас свою дотепністю, гостротою. Вони стали окрасою української літератури.

 

Гумореску «Москаль з полотном» читає студент (слайд12)

Ведуча 1  Пам'ятаємо, любимо і шануємо пам'ять про С. Руданського. В                        с. Хомутинці діє літературний музей Степана Руданського, єдиний край на Україні, куди приїздять студенти нашого технікуму. (Слайд13)

 

Ведуча 2  Художній досвід поета взяли на озброєння вінницькі гумористи, створивши 1998 року веселий козацький курінь імені С. Руданського.

Ведуча 1 1993р. колективне сільськогосподарське підприємство с. Хомутинці та Вінницьке обласне відділення спілки письменників України заснували щорічну літературну премію ім. С. Руданського. У рідному селі поета діє народний аматорський фольклорний театр «Вінок Руданського».

Ведуча 2 Вшановуючи пам'ять і творчість нашого славного земляка з'їжджаються гості з різних куточків України: Києва, Житомира, Вінниці. З районів нашої області: Бершадського, Барського,  Шаргородського та інших.

Ведуча 1 М. Ялта також свято береже пам'ять про С.Руданського, його іменем названо вулицю, капелу бандуристів, встановлено меморіальну дошку на будинку, де він жив. Не заростає стежка і до пам'ятника на могилі. А в школі №4 обладнано музейну кімнату С.Руданського, а в школі №5 в Ялті, єдиній україномовній школі також шанується пам'ять про нашого земляка - С.Руданського.

Ведуча 2  Вже стало традицією проводитися на Калинівщині дні сатири гумору ім. С.Руданського, які в січні кожного року збирають багато шанувальників його творчості. Якась невидима сила змушує людей залишати свої домівки і поспішати на веселі дійства

(Презентація 1 – фото фрагменти заходів свята С.Руданського в м. Калинівка).

Ведуча 1 Сьогодні у нас в гостях шановні поети Калинівки. Це - Микола Микитович Сарахан, лауреат премії ім.. С.Руданського гуморист, сатирик, вхожого до козацького куреня ім.. Руданського, який розповість нам про . вшанування поета в Ялті та про творчі здобутки в сатирі та гуморі, та Гончаренко Василь Іванович.

Ведуча 2 Чи потрібна поезія С.Руданського сьогоднішньому читачеві?

Ведуча 1 Співомовки С.Руданського нам потрібні і сьогодні, бо висміюють такі негативні риси, як жадібність, тупість, нечесність, що є і сьогодні у вдачі деяких людей. Вони завжди сучасні, особливо нині.

Гуморески «Гусак» та «Господар хати» виконує студент Дмитро (Слайд 14, 15 )

Ведуча 2 Сміх С. Руданського передовсім делікатний, хоч і ущипливий.(слайд 16) Автор ніколи не дозволяє собі насміхатися з людини, принижувати її, виявляти зневагу чи зверхність до осіб неукраїнської національності. В співомовках зустрічаємо й цигана. Й шинкаря - єврея, і росіянина, і поляка і турка.

Ведуча 1 Українця поет не ідеалізує. Вони, як і інші, потрапляють у комічні ситуації,обдурюють і обдурюються, грішать.

Ведуча 2  Поет і сьогодні вчить українців бути українцями, ненавидіти будь-яке ярмо, прагнути волі і мати почуття національної гідності.

Звучить пісня «Україна»

Заключне слово надається викладачу української мови та літератури ..

Ім’я С.В. Руданського Стало відоме в Україні після опублікування його «Співомовок» Оленою Пчілкою. Співомовки пішли у світ і полюбилися читачам, шанувальникам гумору, бо висміювали недоліки, негативні риси людей. Сміх гумориста Степана Руданського доброзичливий, людяний і тому на сьогодні – актуальний.

С.Руданський шанований на його рідній землі – Калинівщині, до якої тягнуться люди побачити с. Хомутинці в якому він народився і прочитати його твори.

Студенти Калинівського технологічного технікуму вивчають твори Степана Руданського і шанують пам'ять про поета.

 

 

«КАЛИНОВЕ НАМИСТО»

 

Щороку у Калинівському технологічному технікумі проходить міжрегіональний конкурс «Калинове намисто»,  який проводився за сприяння Департаменту регіонального економічного розвитку та Департаменту освіти і науки Вінницької облдержадміністрації. Метою конкурсу є визначення рівня професійної підготовки учасників, підвищення їхньої майстерності, пошук, виявлення та підтримка талановитої молоді, розкриття здібностей і творчих можливостей майбутніх модельєрів.  Конкурс проводився в 4-х номінаціях, серед яких одна обов’язково передбачає  пошиття одягу у народному стилі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Роль традицій у розвитку людства є дуже вагомою. Молодому поколінню потрібно продовжувати і вдосконалювати те, що вже здобули наші  предки. Націю звичайно визначають як цілісність поколінь минулих, сучасних і майбутніх. Таку цілісність підтримують передусім традиції. Завдяки їм зберігається все те, що створює обличчя народу, що відрізняє його від інших народів. Отже, відмовлення від національних традицій рівнозначне відмовленню від своєї національності. Тому поки нація дотримується своїх традицій, можна сказати, що вона справді існує.

А  завдяки використанню інтерактивних техно­логій при вивченні звичаїв та традицій у творах письменників, студенти  формують власне світо­бачення, орієнтовно визначають свою життєву пози­цію, своє місце в сучасному світі, вчаться пізнавати та шанувати здобутки наших пращурів. А також пояснювати і вмотивовувати, а де потрібно - відстоювати свою точку зору. А це дуже важлива риса, необхідна в сучасному інтенсивному  світі.

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела: 

1.     Пометун О.І. та ін. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. – метод. посіб.- К.: А.С.К., 2005. – 192 с.

2.  Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К., 2002. – 135 с.

3. Пересунько Т. М.Інноваційні технології навчання у розвитку творчих здібностей на уроках української мови та літератури

     4.Т.П. Симоненкова Інноваційні технології навчання на уроках української мови та літератури

     5.Стасюк Н. А. Інтерактивні методи навчання на уроках української мови та літератури.

    6.Т. В. Колган Мультимедіа на уроках української мови та літератури

    7 .С.А. Корват Інноваційні технології навчання у процесі розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови та літератури.

    8. Біляєв О. Проблема методів у навчанні мови. //Укр. мова і літ. у школі.-1986.-№10.-С.60-64.