Методичні матеріали "Козацький полковник - Семен Палій"

Козацький полковник Семен Палій: сторінки боротьби

Семен Палій (Гурко) народився в 1641 р. у м. Борзна на Чернігівщині, помер між 23 січня і 13 травня 1710 року у Фастові.

Якби образ України з її необмеженими можливостями і наївними політичними ілюзіями потрібно було б показати через біографію однієї людини, нею став би Семен Палій, про відвагу і титанічну силі якого польський шляхтич Ф. Замойський писав, що він "з тих, хто хоче з мотикою на Сонце кинутися", кидається і... домагається свого, ставши за життя героєм народного епосу, зрадженим тим, кому він наївно вірив і довіряв, - Московським царством.

Воістину королівські амбіції 2-метрового запорізького козака не знали меж:

в 40 років (1680) виводить з Запорізької Січі (стало "нудно") кілька полків у малозаселені райони на північний захід від Києва і починає приєднувати до своєї столиці в Фастові практично всю Правобережну Україну, ставши там на довгі роки єдиним справжнім "сувереном", а всю територію на захід від Дніпра при ньому називали не інакше, як "Держава Палія";
Палій брав штурмом міста, аж до Відня, де завдав поразки турецькій армії, приймав послів, спілкувався з монархами і в той же час особисто поспішав прийняти участь в кожній січі, рубці або перестрілці; куди дивилася Річ Посполита через 40 років після повстання Богдана Хмельницького, коли практично на тій самій території Семен Палій створив фактично незалежну державу зі своїми полками, самоврядуванням і загонами самооборони? Спочатку не сприймала всерйоз, радіючи зміцненню "власних" кордонів і припиненню набігів татар і турків. Потім вислала кілька каральних експедицій, потім регулярних військових з'єднань, кожне з яких було вщент розбито козачим військом Семена Палія; про Палія складено народних пісень, козацьких дум і просто легенд більше, ніж про будь-якого іншого воїна-запорожця. Він єдиний козак, який дійсно існував (якщо не брати до уваги міфічних козаків Мамая і Голоту), про якого існує цілий епос (як легенди про Короля Артура і лицарів Круглого столу, скандинавські саги про героїв або давньоруські билини). Що, як не це, може бути найкращим свідченням народної любові?
 

Що згубило героя? 
Союз з Москвою, що закінчився в липні 1704 арештом і засланням до Сибіру.

Головний подвиг Семена Палія - встановлення української козацької влади на Правобережжі.

Коли в серпні 1699 року Вальний сейм Речі Посполитої розпорядився розпустити так звану "козацьку міліцію" (фактично це означало ліквідацію козацького устрою на Правобережній Україні), фастівський полковник Семен Палій намагався вирішити справу миром, що дозволило йому виграти час. Однак у 1701 році польське військо розпочало широкомасштабний наступ на Правобережжі, після чого Палій публічно відмовився від протекції польського короля і оголосив підконтрольні йому землі "вільної козацької областю" і приніс присягу на вірність лівобережному гетьману І. Мазепі та його сюзерену російському у цареві Петру І.
 

Протягом 1702-1704 років українські повстанці під проводом Семена Палія і його соратників Самуїла Самуся та Андрія Абазіна розбили польські регулярні війська гетьмана Х. Любомирського і шляхетське ополчення Я. Потоцького. Козаки за цей час зуміли захопити Вінницю, Немирів, Бердичів, Котельню, Бихів, Бар, Старокостянтинів, Дунаївці, Шаргород, Хмільник, Бушу, Рашків, Калюс та інші міста. У листопаді 1702 пав головний оплот польського війська на Правобережній Україні - фортеця Біла Церква, куди Палій переніс свою резиденцію з Фастова. Події тих років називали "другою Хмельниччиною", настільки вони були грандіозні за своїми масштабами. До весною 1704 року влада козаків-повстанців поширилася практично на всю Правобережну Україну, охопивши Київщину, Брацлавщину, Поділля і значну частину Волині.

У травні 1704 року сорокатисячна армія лівобережного гетьмана І. Мазепи увійшла на територію Правобережної України за наказом царя Петра. Її метою було покарання місцевих польських магнатів і шляхти, які підтримували "самозваного" (на думку Москви) короля Речі Посполитої Станіслава Лещинського, визнаного шведським королем Карлом ХІІ. Однак у 1704 карати на Правобережжі було вже нікого. Семен Палій зі своїми козаками звільнив цю частину України вже давно і абсолютно самостійно. Тепер він з армією повстанців прагнув возз'єднатися зі своїми побратимами з лівого берега Дніпра. Коли війська з'єдналися, то всім здавалося, що возз'єднається і Україна. Але, на жаль, згода у верхах панувало зовсім недовго.

Вже в липні 1704 року Семена Палія заарештували люди Мазепи, причому зроблено це було якщо не за вказівкою, то при повному схваленні Москви. Представник царя Петра Ф. Головін повністю підтримав дану акцію і називав Палія зрадником, який був у змові з королем Станіславом Лещинським (що само по собі - цілковитий абсурд). Вийшло так, що і Гетьманщина, і Росія, від яких правобережні повстанці марно очікували допомоги впродовж двох найважчих років війни, спочатку прийшли на все готове, а потім ще й заарештували їхнього лідера. Дії Івана Мазепи в цій ситуації ще можна пояснити (але не виправдати) - він бачив у народному герої Палії справжнього конкурента, здатного повести за собою народ. Мало хто в Україні міг тоді зрівнятися з харизматичним козацьким полковником. А Москва, як завжди, сама заплуталася в хитросплетіннях своєї візантійської політики, намагаючись обдурити кожного і нацьковуючи всіх. Ще в розпал боїв правобережних козаків з поляками Петро І наказував Семену Палію (хоч і не мав на це ніяких прав) негайно звільнити захоплені міста. За умовами Нарвського російсько-польського договору, козацький отаман повинен був "добром чи злом повернути фортеці і міста, які в недавній українській бучі взяв". Таким чином і ціною життів тисяч українських козаків російський імператор планував зробити приємне своєму союзнику польському королю Августу ІІ Саксонському. Самого ж Семена Палія потім цілий рік тримали у в'язниці в гетьманській столиці Батурині і потім на вимогу царя перевезли до Москви, а вже звідти 21 серпня 1705 року відправили в сибірське місто Тобольськ.
 

Таким чином, один з найяскравіших українських героїв здійснив практично неможливе - звільнив силами своїх побратимів величезну територію (не меншу, ніж Гетьманщина Мазепи), зумів організувати там козацьке самоврядування і потужну оборону. Польща вже змирилася із втратою цих земель, і Україна могла б нарешті об'єднатися, якби не інтриги російського царя, який українськими землями розплачувався за свої імперські амбіції і сумнівні союзи.

Біографія Семена Палія, або низка нескінченних подвигів.

У 1641 році в невеликому містечку Борзна на Чернігівщині в родині звичайного міщанина народився син - Семен Гурко (тоді ще не Палій). Під час національно-визвольної війни (1648-1657 рр.) батько майбутнього героя Пилип Гурко записався в Ніжинський полк і став козаком. Пізніше до цього ж полку вступив і молодий Семен.


Сотня, де служив юний козак, стояла у с. Пухівка біля містечка Остер, що на Чернігівщині. Однак незабаром Семен перейшов під булаву гетьмана П. Дорошенка. Однак і там довго не затримався. Переживши особисту трагедію (смерть дружини), Семен на початку 1670-х років пішов на Запорозьку Січ, де швидко завоював авторитет і "говоряще" прізвисько Палій.

Влітку 1683 року Семен Палій вже як отаман очолює запорожців, які відгукнулися на заклик польського короля Яна Собеського і виступили на допомогу військам антиосманської коаліції, зосередженої під Віднем. Козаки взяли активну участь у Віденському тріумфі, а Палій, як завжди, відзначився особисто, за що і був названий великим Яном Собеським "богатирем з-під Відня". Потім запорожці ще чимало погуляли по Східній Європі, звільняючи від турків фортеці Угорщини та Словаччини.

У березні 1684 року запорожці як подяку отримали привілей від Яна Собеського з дозволом оселитися на землях Київщини, а Семен Палій здобув право сформувати з них добровольчий (охочекомонний) полк. Однак гордому отаману здалося мало полковницької булави, і він захотів гетьманську. Відмовившись підкорятися Правобережному гетьману Андрію Могилі, Палій повів козаків на Січ, але незабаром повернувся на правий берег з великим підкріпленням і тепер залишився там надовго.

Нікому не підкоряючись, запорожці зайняли великі території Київщини та Брацлавщини, почавши формувати там нові козацькі полки. Благо, Варшава дивилася на події крізь пальці, розраховуючи, що козаки колонізують земля, які спустошилися після Руїни (громадянська війна 1660-1687 рр.), і будуть захищати їх від татарських набігів. Використовуючи цей фактор, Палію вдалося домогтися від поляків відновлення старовинних прав і вольностей Війська Запорозького, затверджених Сеймом у 1685 році.

При козаках Палія на землях Правобережжя настав відносний порядок, в міста і села почали повертатися численні українські біженці, що ховалися від війни на Лівобережжі. Поверталася навіть польська шляхта, задоволена спокоєм, яким настав, але незадоволена тим, що Семен Палій в цій частині Речі Посполитої потихеньку "будує свою удільну державу".
 

Сам же Палій створив на підвладній території Фастівський і Білоцерківський полки і з ентузіазмом взявся за організацію внутрішнього життя (ввів податки, мита, повинності). За спиною Польщі він пробував навіть вести свою зовнішню політику, зокрема, у 1688 році звернувся в листі до російського царя з проханням прийняти Правобережну Україну під свою руку. Зрозуміло, йому відмовили, - Вічний мир міцно зв'язував руки Москві. У 1690 році Палій просив у листах гетьмана Мазепу посприяти його прийому у царя, але гетьман також відмовив.

У 1691 році війська Палія здійснили успішний похід на Білгород - столицю білгородської орди, що на Дністрі. Тоді ж почалася і уповільнена війна з Польщею, що закінчилася витісненням козаків Семена Палія з Полісся.

В 1693 році правобережний отаман робить чергову ласку Івану Мазепі, допомагаючи йому розгромити запорожців самозваного протатарського гетьмана Петрика Іваненко, після чого розпочинає спільний з лівобережними козаками успішний похід на Казі-Кермен.

Взагалі, Семен Палій дуже багато воював. Про його походи проти турків писали в Австрії, Голландії, Венеції, Франції та Швейцарії. Гроші на війну він отримував і від польського короля, і від московського царя, і від гетьмана Мазепи. Якщо навіть коротко спробувати розповісти про походи, які здійснював невгамовний полковник, то вийде досить значний список.

У складі польського війська Семен Палій у 1685 році вирушив у похід до Молдавського князівства, де 1 жовтня було поранений в битві з турками під Боянами на Буковині. У 1686 році він відзначився під час захоплення армією Речі Посполитої молдавської столиці - міста Ясси. Правобережні козаки воювали проти турків і татар на Західному Поділлі, наприклад, поблизу знаменитого Кам'янця-Подільського. Палій обороняв від татарських нападів Немирів (1688), Умань (1689), Білу Церкву (1687, 1690), Смілу (1693) та Фастів (1690, 693, 1695 роки). Очолював військові операції в Північному Причорномор'ї і Молдавії: березень 1688 - у р-ні Дністра; липень-серпень 1690 - поблизу Казі-Кермен (Газі-Кермен) та в околицях Очакова і Білгорода (Ак-Кермен). У жовтні того ж року нападу його козаків зазнали Кілія і Буджак. У квітні 1691 року здійснив набіг на урочищі Пересип під Очаковом; у вересні 1691 взяв фортецю Сороки на Дністрі, у жовтні-листопаді того ж року здійснив успішний напад на Бєлгород. У березні 1692 козаки Палія спустошили передмістя Очакова, а вже в серпні правобережні полки відзначилися поблизу Сорок в Молдавії. У березні 1693 нападу палієвих хлопців зазнали Ягорлик, Казі-Кермен, трохи пізніше, у липні, - Бендерська фортеця (Тягин) і знову Бєлгород. У вересні 1693 знову дісталося місту Бендери. У березні 1694 знову постраждав Казі-Кермен, у вересні-жовтні козаки повернулися і попалили Сороки, Бендери, Білгород, а в серпні 1695 вогнем і мечем пройшлися по Дубоссарам, Бендерам і Очакову. Настільки часті походи в одному напрямку можна пояснити війною, яку вела "Священна ліга" держав (куди входила і Польща) проти Османської імперії і залежних від неї держав. Варшава вимагала постійної військової діяльності проти татар і турків, а Палія про таке не потрібно було просити двічі. Тут, як мовиться, збіглися політичні інтереси з особистими прагненнями.

Проте ж протягом 1690-1702 років Палій ще встигав вести безперервні бойові дії проти польських військ, як коронних, так і магнатських. На правобережжі взагалі в той час велася безперервна тиха війна, як би висловилися зараз, по "віджиму" земель. Західний кордон "Палієвої держави" проходив по лінії Демидів - Литвинівка - Бородянка - Радомишль - Коростишів. Північна межа окреслювалася річками Прип'ять і Словечна, які межували з Великим Князівством Литовським. У 1696 році правобережні козаки поступово поширили владу на Горностайпільську, Бородянську і Казаровіцьку волості в Білорусії. У 1702 р. війська Семена приєднали до своїх володінь Балтський, Ольгопольський та Ямпільський повіти, вийшовши на кордон з османськими землями.

Фастівський полковник вів листування з польськими королями Яном II Собеським і Августом II Саксонським, московськими царями Іваном і Петром, молдавським господарем Г. Дукой, великим литовським князем М. Радзівіллом, великим литовським гетьманом К. Сапегой і, звичайно, з Іваном Мазепою. Його посланці їздили в королівські резиденції, а до самого Палія також регулярно приїжджали різні делегації з дипломатичними дорученнями.

Після арешту Семен Палій жив у Сибіру до 28 листопада 1708 року, коли іменним указом імператора Петра був помилуваний і повернувся на батьківщину. Тоді, після переходу гетьмана Мазепи на бік шведського короля, всіх його супротивників спішно почали прощати і навіть нагороджувати.

Діяльна натура Палія вимагала помсти, і він прийняв участь у Полтавській битві 1709 року в складі військ нового лівобережного гетьмана Івана Скоропадського. Після Полтави колишнього опального отамана відновили у званні фастівського полковника, і він продовжив воювати з польською шляхтою, але здоров'я могутнього козака вже було підірвано війнами, а головне, ув'язненням та засланням, і на самому початку 1710 року великий воїн помер і був похований у Києво-Межигірському монастирі.

Цікаві факти про Семена Палія

Про фастівського полковника Семена Палія в народі складено багато легенд. Більшість з них прославляє небачену силу козака і його лицарський характер. Розповідали, що був Палій півтора сажня на зріст (тобто значно більше 2 метрів) і важив 12 пудів (192 кг!). Отаман під час походів змушений був пересуватися на колісниці, оскільки жоден бойовий кінь не міг нести на собі такого велетня. Шабля, якою Семен Палій вправно володів, була зроблена козацькими ковалями спеціально для полковника. При довжині близько двох метрів вона важила 16 кілограмів.

За народними переказами, ніхто не міг вистояти проти Семена Палія під час поєдинку. Якось поляки виставили проти полковника свого найсильнішого лицаря на прізвище Колодієвський. Палій з одного удару "розрубав шляхтича навпіл, як грушу". Тоді поляки випустили проти нього відразу двох бійців, але він вже не захотів з ними битися, сказавши: "Вони для мене занадто маленькі".

Рідну сестру Семена Палія татари забрали в ясир. Можливо, багато в чому саме цим пояснюються його численні походи в Крим і Причорномор'я. Хоча ходили легенди, що сестра козака в полоні вийшла заміж за впливового мурзу і взагалі-то жила непогано.

У тексті Нарвського договору, підписаного між Росією і Польщею, особисто Семену Палію був присвячений цілий пункт. Це унікальний випадок в історії дипломатії та міжнародних відносин.

При арешті у Палія було вилучено 2144 золоті монети, 5709 єфимків (талерованних монет високої проби, очевидно, срібних) і 29 кг срібла. І це тільки те, що було передано в казну.