Методичні матеріали "Використання технологій «Сторітеллінг» і «Фреймове структурування» на уроках сталого розвитку."

 

Томаківський навчально-виховний комплекс

«Загальноосвітня школа  І-ІІІ ступенів –

дошкільний навчальний заклад»  №1

 

 

 

 

 

 

  Методичні матеріали

 з інтегрування змісту

випереджаючої освіти для сталого розвитку

у навчально-виховний процес

«Сталий розвиток – краще майбутнє для всіх»

 

 

 

 

Використання

технологій «Сторітеллінг»

та «Фреймове структурування»

 на уроках сталого розвитку 

 

 

 

 

 

 

 

Хижняк Ірина Василівна,

вчитель української мови та літератури,

спеціаліст вищої категорії

вчитель-методист

 

 

 

 

2017

 

             Використання технологій «Сторітеллінг»

           і «Фреймове структурування»  на  уроках   сталого розвитку

 

 

  Пропоную збірку методичних матеріалів за технологіями «Сторітеллінг» та «Фреймове структурування» для використання в роботі вчителями природничих дисциплін ЗНЗ з метою реалізації завдань випереджаючої освіти для сталого розвитку.

Матеріал обґрунтовує необхідність залучення  учнів  до вирішення   екологічних проблем, покликаний формувати компетентну особистість, здатну до адекватної оцінки оточуючих подій, спроможну творчо вирішувати поставлені перед нею завдання, а головне – мати мотивацію натхнення до дій, уміти приймати рішення щодо власного стилю життя і виконувати їх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використання технологій «Сторітеллінг» і «Фреймове структурування» на  уроках   сталого розвитку

 

 

Скажи, навіщо людству розум,

щоб так цей світ занапастить? 

 

Ліна Костенко

 

Перед сучасною освітою стоїть безліч завдань, які передбачають не просто забезпечення учнів якісними знаннями, а й формування компетентної особистості, здатної до адекватної оцінки оточуючих подій, спроможної творчо вирішувати поставлені перед нею завдання, а головне – мати мотивацію натхнення до дій, уміти приймати рішення щодо власного стилю життя і виконувати їх.

Сучасний учитель повинен прагнути зробити кожен свій урок не тільки цікавим, а й корисним.  Досягнути поставленої мети педагогу допоможуть уроки  сталого розвитку.   Розуміння поняття «сталий розвиток» і досвід діяльності, отриманий учнями у школі, сьогодні є важливими елементами підготовки до життя в сучасному інформаційному, полікультурному, демократичному суспільстві. Вагомими складовими елементами таких уроків є самопізнання, самонавчання учнів через діяльність, прийняття ними самостійних рішень у повсякденному житті, виконання дій у напрямі сталого розвитку.

Учитель – друг і помічник учня у його розвитку і самовдосконаленні. Головне завдання таких уроків для сталого розвитку -  навчити дітей думати і любити! Любити рідний край, своє село, вулицю, кожну стежину. Любити природу: оберігати, допомагати, примножувати. Любити людей: ставитися до них з повагою, бути толерантним, уміти співпереживати, випромінювати доброту й милосердя. Любити свою культуру: знати й відроджувати звичаї, традиції, обряди рідного краю.

Щоб зробити уроки не схожими один на одного, доцільно використовувати різноманітні інноваційні форми роботи.  Одним із цікавих і  повчальних методів навчання  є Сторітеллінг.

Сторітеллінг - ефективний метод неформального навчання, який дозволить зробити навчальний процес цікавим і захоплюючим. Сторітеллінг (англ. Storytelling, «розповідання історій») – це мистецтво захоплюючої розповіді.   Учитель, розповідаючи історію в класі, має можливість бачити реакцію учнів. Дітям сторітеллінг допомагає навчитися розумовому сприйняттю й переробці зовнішньої інформації.  Після того, як дитина вислухала старшого наставника, вона починає йому довіряти, а  учителю стає значно простіше переконати її в чомусь чи мотивувати на якусь дію.

Починати уроки сталого розвитку можна саме із розповідей історій із життя чи й просто вигаданих. Якщо учні ще  не навчилися складати історії, можна використати твори відомих письменників і поетів.

 Наприклад,  уроки  «Водойми рідного краю. Їх стан та охорона» пропоную почати з цікавих і повчальних казок: «Історія однієї Краплі (сумна казка про воду)»  та  «Жила-була річка».

«Історія однієї Краплі (сумна казка про воду)»

Прозора цівка води бігла з незакритого крана. Вода падала прямо на землю і зникала, безповоротно всмоктуючись у потрісканий  від палючих сонячних променів ґрунт. Важка крапля води, боязко виглянувши з цієї цівки, з острахом подивилася вниз. У якусь мить секунди в неї в голові промайнула все її довге, насичене подіями життя.

 Пригадала, як, пустуючи і граючись на сонці, з'явилася вона, Маленька Крапелька, вискочивши із юного й зухвалого Джерела. Зі своїми сестрами, такими ж пустотливими Маленькими Крапельками, вона гуляла серед берізок, які нашіптували  їм ласкаві слова, серед палаючих яскравими фарбами квітів лугів, серед запашних лісових трав. Як любила Маленька Крапелька дивитися в чисте високе небо, на легкі, як пір'їнка, хмари, що повільно пливуть і відбиваються в маленькому дзеркалі Джерела.

Крапелька згадала, як Джерело, що став згодом зухвалим і сильним, перетворився в гучний потік і, збиваючи на своєму шляху каміння, горби й піщані насипи, пронісся по низині, облюбовувавши місце для свого нового пристанища.

Так народилася Річка, яка вилася, мов серпантин, в обхід незайманих лісів і високих гір. І ось, ставши зрілою й повноводною, Річка прихистила у своїх водах лина і окуня, ляща і судака. Гуляла в її теплих хвилях дрібна рибка, а хижа щука вела на неї полювання. По берегах гніздилося безліч птахів: качки, дикі гуси, лебеді-шипуни, сірі чаплі. Навідувались зі сходом сонця на водопій косуля, олень, гроза тутешніх лісів - кабан зі своїм виводком - був не проти спробувати чистої та смачної студеної води.

Нерідко на берег приходила Людина, розташовувалася біля Річки, насолоджувалася її прохолодою в літню спеку, милувалася світанками і заходами сонця, дивувалася  хору жаб під вечір, розчулено поглядала на пару лебедів, які оселилися  біля води.

А взимку біля Річки лунав дитячий сміх, малюки й дорослі влаштували на Річці каток і  ковзали по блискучому дзеркалу льоду на санах і ковзанах. І де вже тут було всидіти на місці! Крапельки спостерігали за ними з-під товщі льоду і раділи разом із людьми. Все це було. Але було, здається, так давно!

За стільки років Крапелька багато побачила. Дізналася вона і те, що ДЖЕРЕЛА Й РІЧКИ ВИЧЕРПНІ. А Людина, та сама Людина, яка так любила бувати на березі, насолоджуватися Річкою, пити холодну джерельну воду, ця Людина бере  воду для своїх потреб. Та не просто бере, а витрачає її зовсім не по-хазяйськи.

Ось і зараз вода витікала тонкою цівкою з крана, а Крапля води, заплющивши очі, вирушила  у  незвідане майбутнє.

«А ЧИ Є У МЕНЕ МАЙБУТНЄ? - з жахом подумала Крапля. - Адже я вирушаю, здається, в НІКУДИ.»

Н.А.Рижова «Жила-була річка»

Жила-була річка. Спочатку вона була маленьким веселим струмочком, який ховався серед високих струнких ялин і білокорих берізок. І всі говорили: «Яка смачна, яка чиста вода в цьому струмку!» Потім струмок перетворився на справжню річку. Вода в ній текла вже не так швидко, але все ще була прозорою і чистою.                                              

Річка дуже любила подорожувати. Одного разу вона опинилася в місті. Тут не росли ялини і берези, зате стояли величезні будинки, в яких жили люди. Багато людей. Вони зраділи річці й попросили її залишитися в місті. Річка погодилася, а її закували в кам’яні береги. Річкою стали ходити пароплави й човни, на берегах засмагали люди. Річка напувала все місто.

Ішли роки. Люди звикли до Ріки і вже ні про що її не просили, робили все, що їм заманеться. Одного разу на її берегах побудували величезний завод, із труб якого в Річку потекли брудні потоки. Потемніла Річка від печалі, стала брудною і каламутною. Ніхто вже не говорив: «Яка чиста, красива річка!» Ніхто не гуляв на її берегах. У ній мили машини, прали білизну. І ніхто з городян не подумав, що річка теж жива. А вона дуже хвилювалася. «Чому люди погано до мене ставляться? Адже я їх напувала, крутила турбіни електростанцій, давала світло, захищала у спекотні дні від спеки?» - думала вона.

Ішов час Люди  більше й більше забруднювали Річку. А вона все терпіла, чекала, коли вони схаменуться. Одного разу по Річці проплив великий танкер, з якого у воду вилилося багато нафти. Покрилася Річка чорною плівкою. Стали її жителі - рослини і тварини  - задихатися без повітря. Зовсім захворіла Річка.

«Ні, — думає, — не можу більше залишатися з людьми. Треба йти від них, інакше я стану мертвою рікою». Покликала вона на допомогу своїх жителів: «Я завжди була для вас рідним домом, а тепер прийшла біда, ваш будинок зруйнували люди, а я захворіла. Допоможіть мені одужати, і ми підемо звідси в інші краї, подалі від невдячних людей»

Зібралися річкові жителі: і рослини, і риби, і равлики, і звірі. Очистили свій будинок від бруду, вилікували Річку. І побігла вона в край свого дитинства. Туди, де росли ялини і берези, де людина — рідкісний гість.

А жителі міста  наступного дня виявили, що залишилися одні, без Річки. Не стало в будинках світла, зупинилися заводи, зникла вода з кранів …

Нічим умитися, нічого напитися, ні з чого суп зварити. Зупинилося життя в місті. Стали його мешканці настільки брудними, що перестали впізнавати один одного. Втім  це було неважливо, все одно вечорами не було світла.

І ось одного разу настав день, коли жителі міста з’їли всі свої запаси їжі. Тоді найстаріший і наймудріший чоловік сказав: «Дорогі співгромадяни! Я знаю, чому від нас пішла Річка. Коли я був зовсім маленьким, я купався в її чистій воді. Вона завжди була нам другом і помічником, а ми не цінували цього і ставилися до неї погано. Ми несправедливо образили Річку і повинні попросити у неї вибачення. Я пропоную вирушити в далеку путь на уклін до нашої годувальниці. Ми повинні вибачитися перед нею і пообіцяти поважати її. Може, тоді вона повернеться ».

Вирушили найсильніші й найвитриваліші городяни шукати Річку. Довго шукали і знайшли, але не відразу впізнали, адже вона стала чистою і прозорою. Попросили люди Річку скоріше повернутися в місто, розповіли, як їм погано без неї, пообіцяли свою турботу. Річка була доброю і не пам’ятала зла.

Повернулася Річка в місто допомагати його жителям. А люди прибрали все сміття, очистили стоки заводу і навіть виділили спеціальних вчених стежити за здоров’ям і самопочуттям Річки. З тих пір у цьому місті люди і Річка живуть дружно.

 

Подібні історії  змушують замислитися над проблемою, переосмислити свої вчинки, а може, й по-іншому ставитися до навколишнього середовища, навчають  розрізняти добро і зло.

Щоб показати варварське ставлення до природи (вивчаючи розділ «Ліси. Насадження»), можна взяти уривок із новели О.Кобилянської «Битва», яка є зразком пристрасного захисту рідної природи. Ліс ніби жива істота, здатна відчувати красу, переживати біль і страждання. Він не має наміру здаватися легко і стає до запеклого й жорстокого бою з людиною. Прочитавши рядки з твору, діти задумаються над людськими діями і не вчинять подібного. Учні дійдуть висновку: чи думаємо ми про те, що ж залишиться у спадок нашим нащадкам, чи побачать вони кра­су природи, чи вона залишиться їм тільки у вигляді описів у книгах? 

 

«Битва»

Зупинився локомотив і з нього вийшла група людей. Вони розійшлися по долині, що розташовувалася між горами. Один чоловік заніс над смерекою сокиру і глухий звук удару пролунав серед тиші. Те бідолашне дерево в житті не знало людської руки, а тут почуло крик «Зрубати!» і як луна пройшли ці слова серед лісу.

Небо нахмурилося і вкрилося хмарами, розпочалася справжня гірська буря. Блискавки освітлювали землю, дощ не зупинявся, грім полохав все живе навкруги.

 Усе стемніло. Старі дерева стояли нерухомо, а більш молоді ледь-ледь похитувалися від залишків грізного вітру. Земля була мокрою, трава та мох зберігали в собі ще вологу дощу. Одного ранку розпочалася битва. На залізній дорозі, що проходила через долину, зупинився він – тяговий поїзд, що привіз із собою ворога.(людину)

 Орел, що сидів на горі і споглядав цю картину, ще декілька хвилин мовчки дивився, а потім піднявся в повітря і полетів звідти. Сум огорнув все навкруги, відчувався похмурий настрій.

Всі дерева чекали нападу. Більш старі не хотіли вірити, що для них взагалі можлива така насильницька смерть, стояли неприступно і переживали, щоб молоді не показати своїх коливань. Ці дерева жили тут роками, але і подумати не могли про такий кінець.

Розпочалося. Люди пішли у бій, намагаючись випередити один одного, піднімалися на гору; кожен сподівався першим зробити удар і розпочати роботу. Але праліс не хотів віддаватися просто так: вони отримали опір.

 Люди відбирали все більше землі, метр за метром займали територію вікових дерев, цілих популяцій дивовижних тварин та птахів. Земля розсипалася на малі крихти під їх ногами,   комахи вилізали з-під коріння вирваних ними кущів і повзали в них по руках. Спроби руками вхопити стовбури дерев та кущів отримували невдачу, люди кололи собі обличчя, руки, ноги. Мурахи боляче кусали, отруйні гриби звертали на себе увагу, трава росла так густо, що заплутувала їх ноги.

Зсередини лісу заблищало щось величне та могутнє – морське око. Це була краса, що роками стояла і берегла себе від людських рук. Не вбереглася

Вони складали у вагони спиляні та зрубані дерева один до одного; по цій дорозі в останню путь ішли столітні величаві дуби, берези, клени.  Так ішла робота з молодими, але згодом черга дійшла до столітніх насаджень. В ніч, перед тим як розпочати вирубувати ці величаві старі дерева, місяць освітлював всю долину. Здавалося, що дерева протягували свої руки-гілля до небес в пошуках порятунку. Передчуття майбутньої смерті лякало їх, і рослини хотіли використати останню можливість показати себе небу у всій красі.

    Вирубка триває вже сім років, а на меті ще три роки такої ж праці. За день знищується близько семисот величних дерев. Сімсот пнів щодня.  Деревина вивозиться закордон, а лісу продано ще на десять років вирубки, а що буде мати з цього його земля? Нічого.

На таке майбутнє чекали інші ліси, столітні дерева, до яких ще не дібралися люди.  На це з жахом чекали ті дерева, що проводжали тіла своїх товаришів.  Гори лежали голі в своїй самоті, намагаючись зберегти залишки своєї гідності, прикриваючись залишками тієї скупої флори, що не могла прожити довго без тієї тіні, що забезпечував їй праліс. Вона загине без нього, просто не зможе існувати…

 

Такі історії наводять дітей на думку, що природа жива, вона, як і все живе на землі, відчуває біль, плаче, просить про допомогу. І хто, як не людина, повинен їй допомогти, а не приносити біль і страждання.

 

«Голос трави»

      Вона почула голос трави, і це не цвіркун співав під ногами. Не був це голос ні птаха, ні звіра, ні людини, ні комахи — так могла говорити тільки трава. Ішов той голос приглушено, мов шепіт.

Знову дивилася собі під ноги й бачила траву. Тихий голос відчувала, і щось таке дивне й сумне в ньому бриніло. Щось наче зелений плач чи жаління якесь, а може, пісня. «Радше пісня, — подумала вона, — але співає її хтось не вельми веселий». Той хтось не вельми веселий, здається, підійшов до неї і став поруч. Хтось не мав тіла, але він був. Відчувала, що дихає й дивиться на неї. Дивиться, наче очікує, щоб вона щось одповіла.

То був той-таки голос трави…

 

Кожен, хто прослухає ці невеличкі оповідки, може зробити для себе висновок: Про що шепоче трава? Чому саме шепоче, а не кричить? Може, це останній шепіт, і треба діяти, щоб встигнути врятувати і траву, і річку, і ліс.

 

Важливо не тільки розповідати історії, але й давати дітям можливість створювати їх самим. Наприклад, вивчаючи тему «Збереження лісів», ми з учнями склали вірші  «Шепіт трави» і  «Боятися чи любити?» і використали їх як поетичну хвилинку:

«Шепіт трави»

Про що трава шепоче?

Про що просить людину?

Та просто вона хоче,

Щоб ми її любили!

 

Сміття щоб не кидали,

Ногами не топтали,

І трішки, зовсім трішки

Водою поливали.

 

Нехай гуляють діти,

Качаються, радіють.

І горілиць побачать,

Як небеса синіють.

 

Як небо буде чисте

І поле колосисте -

Пташки будуть співати

І в небесах літати.

 

Яка  краса природи!

Тож всі її любімо!

Ми збережем планету,

Бо все в руках людини.

 

«Боятися чи любити?»

 

 Саджанець ніжний, маленький

Руки людини тримають.

Трепетно і з любов’ю

В землю родючу саджають:

 

«Ти виростай нам на радість –

Станеш великий з роками.

Потім людей обдаруєш

Свіжими з гілки плодами».

 

Як деревцю не радіти:

Поряд і тато, і мама.

Мама від сонця сховає,

Тато  - від вітру з дощами.

 

Раптом прокинувсь від  стуку –

Мами і тата не бачить…

Тільки листочки, що впали

Тихо без сліз гірко плачуть:

 

«Як же ви, руки людини,

Ті, що життя дарували,

Бездумно, байдуже, жорстоко

Вмить його і відібрали?»

 

Хто мені скаже, як жити?

Боятись людей чи любити?

 

 

 

У наш час безперервно збільшується обсяг   інформації, яку потрібно критично переосмислювати. Зростає і обсяг навчальної інформації, який необхідно засвоїти учням у школі. Це обумовлює необхідність пошуку методів і технологій, що забезпечують засвоєння такого обсягу  інформації в ті ж терміни навчання. Сучасна людина змушена жити, навчатись і творити у швидкому інформаційному круговерті. Треба вміти швидко орієнтуватися в потоці інформації, самостійно  здобувати  знання.  Тому актуальною є потреба  впровадження нових інтенсивних технологій навчання, які забезпечували б активізацію розумових дій, розвиток пам’яті, задіювали б психологічні можливості людського мозку, активізували довготривале і мимовільне запам’ятовування. Великий потік інформації з усіх предметів вимагає згорнутого, компактного вигляду подачі інформації навчального матеріалу. Згорнути  й компактно подати  навчальний матеріал можна шляхом використання фреймового способу подання знань, який отримав свою назву від поняття «фрейм».

Фрейм - стереотип, стандартна ситуація. Фрейм (англ. frame — «каркас, остов», «будова, структура, система», «рамка», «окремий кадр фільму» та ін.) — структура,  шаблон, що  відображає у свідомості (пам'яті) людини певні ситуації, за якими творяться нові.   

Фрейм можна вважати різновидом критичного мислення, так як його створення вимагає творчої уяви, креативного  самостійного мислення, здатності до узагальнення,  уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях тощо. Одну й ту ж інформацію можна представляти різними методами і формами роботи.

      Наприклад, ставлення людей до лісу в цій же новелі О.Кобилянської «Битва» можна подати «битву» природи з людиною за допомогою такого фрейму:

 

    

 

Цікавим за асоціаціями є фрейм у кольорах і почуттях. Якщо один учень створив фрейм «Битва природи і людини»,  де показав між якими героями твору виник конфлікт, то іншого учня зацікавила психологія героїв під час битви, і він  створив фрейм у кольорах і почуттях, які виникають  і у природи, і у людей під час зіткнення.

Учні побачать, що під час сутички природи з людиною все міняється: і небо, і місяць, і гори. Все вболіває за ліс і захищає його. Гілки намагаються боляче подряпати людей, комахи вкусити, птахи вдарити крилами тощо.

• Чому все стає на захист лісу?
• Чому не залишається байдужим навіть найменший лісовий мешканець?

 

Тому що праліс – це їхня домівка, і все живе в лісі просто не зможе без нього існувати.

 

 

Безперечною перевагою фреймів є те, що вони мають високу ємність, легко використовуються під час проблемного навчання:

• передбачають самостійну роботу учнів, що в сучасних умовах розвитку освіти є достатньо актуальним;
• формують інтелектуальний і пошуковий досвід;
• формують прийоми дослідницької пізнавальної діяльності;
• залучають до наукового пошуку, творчості.

 

 Що ж ми з вами можемо зробити, щоб зберегти баланс Людина-Природа для себе і для нащадків?   До вашої уваги декілька посильних навіть для найменших жителів планети порад використання енергоресурсів,  складені самими учнями на занятті поетичного клубу «Диво калинове»   

 

 

Земля для нас – це рідний дім.

Тож бережімо все у  нім!

 

Увімкну у домі ріднім світло –

Стане всім і тепло, і привітно.

 

Телевізор ввечері вмикаю –

Світових новин багато знаю.

 

Світло в домі є – книжки читаю

І уроки залюбки усі вивчаю.

 

Холодильник, радіо, комп’ютер

Працювати без електрики не будуть.

 

Влітку швидко кондиціонер

Всю задуху в домі розжене.

 

Знаємо: енергія не вічна,

Як її не стане, буде нічка.

 

Щоб  не довелось без світла жити,

Всім енергією треба дорожити.

 

Світлом нам не треба зловживати,

Всі прибори в домі не вмикати.

 

Електроенергію повинні берегти

На планеті нашій всі: і я, і ти.

 

Світло вчасно треба вимикати

І дарма його не витрачати.

 

Бо в негоду чи зимову стужу

Світло зігріває нашу душу.

 

Тож хай буде закликом єдиним:

«Збережи енергію, людино!

 

 

 

 

 

А скільки повчань можна знайти у висловах філософів та митців світової літератури.

Видатні філософи  та діячі культури завжди вбачали у природі щось таємниче, говорячи про неї  так:

 

Природа так про все подбала, що повсюди ти знаходиш, чому вчитися.                                                                                                                                                Леонардо да Вінчі

 

Природа завжди діє не поспішаючи і по-своєму економно.        

Ш. Монтеск'є

 

Природа - єдина книга, кожна сторінка якої сповнена глибокого змісту.

 Й.Гьоте

 

Вдавнину найбагатшими країнами були ті, природа яких найбільш щедра; нині найбагатші країни - ті, в яких людина найбільш діяльна.             

          Генрі Бокль

 

Основним законом природи є збереження людства.  

          Джон Локк

   

 

 

Давайте жити за законами природи і за девізом:

 

Люби природу не як символ

Душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї

М. Рильський