Методичні матеріали з модуля " Виготовлення статичної та динамічної іграшки"

Радивилівська НВК « Школа №1 – гімназія»

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні  матеріали з  модуля  " Виготовлення  статичної та динамічної  іграшки"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               

 

 

                                Автор:    Вишницький Василь Ілліч

    вчитель трудового навчання

       Радивилівська

                                  НВК « Школа №1 – гімназія»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М. Радивилів

2020 р

 

З М І С Т

 

1. ВСТУП……………………………………………………………… 3
2. ІСТОРИСНІ  ВІДОМОСТІ………………………………………. 6
3. ТЕХНОЛОГІЇ  ВИГОТОВЛЕННЯ 

      ДЕРЕВ’ЯНОЇ  ІГРАШКИ…........................................................... 8

4. ТИПОЛОГІЯ  ДЕРЕВЯНОЇ  ІГРАШКИ……………………….. 10
5. ЗРАЗКИ  ВИРОБІВ………………………………………………... 12
   •          «Коваль  та  ведмідь»………………………………………............ 12
   •          «Накинь  кільце»……………………………………………………… 13
   •          «Кінь-качалка»………………………………………………… ……... 14
   •          Модель  літака………………………………………………… ……... 15
   •          «Фліпер»……………………………………………………………….. 17
   •          Модель  моторного  човна…………………………………………. 20
   •          «Гімнаст  на  брусах»……………………………………………….. 21
   •          «Білочки»……………………………………………………………… 23
   •          «Зайчики»……………………………………………………………… 23
6. ВСНОВКИ………………………………………………………….. 24
7. ВИКОРИСТАНА    ЛІТЕРАТУРА………………………………. 25
8. ДОДАТОК  1……………………………………………………….. 26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. В С Т У П

Ми живемо в складну для всієї планети епоху, коли на перший план висувається потреба збереження самої людської цивілізації на Землі. Не легкий та необхідний животворний період переживає і наше суспільство. Час ще активніше вимагає від художника глибини і змістовності його творчості, натуральної щирості, талановитості, уміння ввести людей у коло серйозних роздумів.

Дія мистецтва, конкретних його проявів в значній мірі зростає, коли воно звернено до актуальних потреб сучасності, розділяє з епохою її труднощі, радощі і здобутки. Художникам це необхідно для того, щоб вірно вибрати тональність своїх робіт, щоб не було в них ні надуманості, ні фальшу, щоб вони торкалися всіх таємних струн людської душі, заставляли думати і співпереживати і в той же час зміцнювати в людях оптимізм і мужність так необхідні в наш час.

Іграшка – давній, можливо багатогранний вид мистецтва, якась особлива поезія, захоплюючий казковий світ, приходить в кожну оселю з іграшкою.

В українській іграшці знайшли відображення явища історичного буття, етичні і естетичні уявлення. Вона засвідчує своєрідні мистецькі риси, виявляє художню обдарованість народу, його прагнення до краси, творчу фантазію.

Секрет привабливості іграшки у жвавості розповіді, в простоті, лаконізмі. Умовність зображення та узагальненість форм не бентежить дитину, в цьому вигаданому напівреальному, напівфантастичному світі для неї все своє добре знайоме і близьке. Він її захоплює, дає можливість щось домислити, до уявити. Світ іграшки, яка стала втіленням любові до дітей це світ симпатичних ляльок, лагідних звірів і співучих птахів. Майстер-художник схожий на доброго чарівника, все, що виходить з-під його рук пройняте любов’ю до природи, тонким гумором.

Цінність іграшки не лише в її зовнішньому художньому оформленні. Це безперечно важливий фактор. Разом з тим цінність і в тому на скільки вона активізує гру, спонукає дитину до дії, розвиває естетичне ставлення до світу.

Іграшка – пам’ять етносу, нації, народу, людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм що до освоєння людиною навколишнього середовища.

Еволюція іграшки зумовлювалась притаманною людині потребою у передачі життєвого досвіду, духовним запитам дитини.

Художні якості української іграшки формувались у руслі традицій національного декоративного мистецтва, зокрема таких його видів як деревообробництво.

Загальними мистецькими рисами української іграшки є лаконічність та виразність засобів формотворення і декорування, своєрідного емоційного ладу, надає її здатність звукоутворення і рухомості.

Іграшка перш ніж ввійти цілком у сферу дитячого середовища пройшла досить тривалий шлях еволюції і мутацій. Відчутних змін на цьому шляху, зазнали її функції та зміст і значно менше форма.

Дитина, наприклад, не оцінює іграшку, як витвір мистецтва, а бо як образ пов’язаний з певними легендами, казками, міфами. Однак граючись нею, здійснює зорове та сенсорне сприйняття її форми (матеріально пластичної, кольорової, орнаментально-знакової) непомітно для себе, приєднується до місцевої, а через неї і до етнонаціональної сфери образних уподобань, художніх особливостей, які водночас мовою свого змісту, розповідають про виробничо-господарську та святково-обрядову діяльність населення, тієї місцевості, того краю, який ця дитина згодом, коли стане дорослою людиною, усвідомить як рідний.

Однак слід зазначити, що новим етапом еволюції іграшки, новою закономірністю є частковий перехід останньої із сфери дитячої гри до сфери колекціонування музейних фондів та експозицій, прикрашення інтер’єрів.

Сучасна дитина здебільшого відірвана від того середовища, яке створило народну іграшку, народну пісню, вишивку, писанку. Народний майстер, особливо талановитий, своєрідний, а також виконавець, володіє традиційною образною мовою та багатьма мотивно-інтонаційними нюансами нового середовища, осередку, який становить складову частину етнонаціональної фольклорної культури. У такому разі посередником між майстром, як володарем цієї культури, і дитини, як спадкоємця її багатства, має бути педагог, вчитель. Він повинен привчити дитину не стільки гратися іграшкою, скільки вдивлятися в неї творчо, емоційно. Сприймати її як твір мистецтва.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.    І С Т О Р И Ч Н І    В І Д О М О С Т І

 

З давніх часів і навіть до наших днів дерев’яні іграшки займають одне з вагомих місць в декоративно-прикладному мистецтві всіх народів. Пластичні, конструктивні, технологічні і декоративні можливості матеріалу лежать в основі постійного зацікавлення до художньої іграшки з дерева.

Як вид мистецтва і ремесла художні вироби іграшок з дерева, приховують у собі безмежні можливості, у виробництві прекрасних виробів та в застосуванні різних матеріалів.

Сфера використання дерева не обмежена, тільки в побутовій області. В цьому матеріалі створено багато творів мистецтва. Кращим виробам з дерева притаманна велика естетична якість, вони вражають умінням використовувати матеріал, знаходити все нові і нові його сторони.

Сьогодні художні вироби іграшок з дерева – це невід’ємна частина нашого життя. Широкого застосування набув це вид декоративно-прикладного мистецтва в художньому оформленні.

Українська іграшка вирізняється тематичною неоднорідністю та глибоким змістовним наповненням. Вона представлена розмаїттям матеріалів технічних і художніх способів опрацювання, багатством формальних, композиційних орнаментальних, колористичних вирішень.

Народна іграшка включає в себе декілька видів народного мистецтва і отже становить полівидове явище. В водночас деякі види мистецтва щодо іграшки мають допоміжне, другорядне значення. Це наприклад вишивка, розпис, ткацтво. Вишивка і ткацтво стосується народних ляльок, розпис покриває іграшки з дерева. Проте ні вишивка, ні розпис, ні ткацтво не є матеріалом іграшки. Матеріалом її традиційно є дерево.

Ігрові функції є однією із суттєвих основ іграшки, що певною мірою виявляють її дуалістичну природу.

Важливу роль у створенні іграшки, як усіх видів декоративно-ужиткового мистецтва, відігравали матеріал, спадкоємний досвід, розуміння його властивостей, досконале володіння прийомами обробки й оздоблення та вміння передбачити декоративні ефекти майбутнього твору. У народному середовищі іграшки виробляли з різних легкодоступних та безпечних для здоров’я дитини матеріалів.

Найуживанішим серед них, зокрема для тих іграшок, яким властиві ознаки художнього твору – виразність і духовна наповненість були дерево, глина, рослинні трав’янисті матеріали (рогоза, солома, листя кукурудзи).

Змістове наповнення іграшки до певної міри зумовлювалось її функціональним призначення. Іграшка, як об’єкт гри і водночас засіб виховання, передусім відображала звичаї, побут та заняття дорослих.

Серед іграшок не було випадкових у кожну пору дитинства, відповідно до вікового розвитку дитини, вони змінювали одна одну та мали конкретне виховне значення.

Малюкам від народження до 1,5 року призначалися брязкальця літунці, що сприяли їхньому психофізичному розвитку, стимулювали рухи, активізували зір та слух. Дітям які вчилися ходити, призначалися іграшки пташки, коники, візочки на коліщатках, служили для розвитку ходьби та бігу. У віці від 3 до 14 років з’являлися іграшки, що привчають дитину до її майбутніх занять.

Багатством образного і предметного світу відображено в українській дерев’яній іграшці групуються на типологічні групи:

• іграшки, які зображають людей, птахів та тварин;
• звукові іграшки та моделі музичних інструментів;
• моделі меблів;
• моделі посуду і кухонного начиння;
• моделі казкових сюжетів;
• іграшки, які не мають аналогів у природі та предметному світі;

Отже систематизація іграшки проведена шляхом послідовного вибору характерних ознак й розподілу на їхній основі на підвиди, групи, типи, дозволить з’ясувати локалізацію глибше й повніше осмислити іграшку, як своєрідне явище культури українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.  Т Е Х Н О Л О Г І Я    В И Г О Т О В Л Е Н Н Я   

Д Е Р Е В ’ Я Н О Ї    І Г Р А Ш К И

Матеріал. Іграшки виготовляли з дерева різних порід, які використовувались у практичній діяльності регіону. Однак перевагу надавали м’яким – сосні, липі, осиці, тополі, ліщині. З твердих застосовували: бук , явір, клен, дуб, горіх, рідко грушу.

Окрім дерева для виготовлення іграшок застосовували також кору переважно сосни і дуба.

Техніка  виготовлення.  Іграшки виробляли відомими у деревообробці техніками-вирізуванням, витісуванням, столярними і бондарними прийомами. Дерево попередньо готували, його обтесували сокирою, й відповідно до способу подальшого опрацювання, розрізали на валики чи прямокутні дощички. При вирізуванні наступна обробка полягала у поступовому моделюванні цілісної форми іграшки або її окремих частин, яке здійснювали ножем чи пилкою.

Вирізування поєднували з видобуванням. Таким способом виробляли в основному предмети побуту. У виготовленні дерев’яних іграшок застосовували також виточування, яке здійснювали на ручних, механічних верстатах. Завдяки поєднанню механічних і рукотворних прийомів, точіння дозволяло створити численні варіанти пластичних та декоративних рішень поверхонь іграшок й водночас збільшувати обсяг виготовлення, що вплинуло на впровадження його у серійне виробництво, пов’язане з народним промислами.

Види  дерев’яної  іграшки.  За особливостями формування дерев’яні іграшки можна поділити на:

• іграшки виготовлені одним об’ємом з суцільного шматка дерева – вирізуванням, виточуванням;
• іграшки виготовлені з окремих частин, які попередньо обробляли також вирізуванням, виточуванням і з’єднували столярними прийомами.

У свою чергу, залежно від з’єднання іграшки поділяються на: нерухомі – іграшкові меблі, сани, скрипочки; рухомі – візочки, тачки, деркачі та інші.

Оздоблення  дерев’яної  іграшки.  При оздобленні дерев’яних іграшок, передусім враховували, природну текстуру, й забарвлення дерева, які у кожної породи є своєрідними.

Переважно поверхню дерев’яних іграшок залишали чистою. Роль їхнього оздоблення виконували орнаментальні порізки. Для посилення художніх якостей та безпечності іграшок їхні поверхні натирали бджолиним воском, від нього вони набували гладкості і приємного матового блиску.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.  Т И П О Л О Г І Я    Д Е Р Е В ’ Я Н О Ї    І Г Р А Ш К И

Українська іграшка з дерева ще на початку ХХ ст. мала розгалужену типологію. Значну частину її становлять іграшки, які зображують людей, звірів, птахів.

Якщо ляльки привертали увагу дівчат, то фігурки коників були улюбленими іграшками хлопчиків.

Образ коня відноситься до одного із поширених у народній творчості й зокрема, в іграшці слов’янських народів. На думку вчених він пов’язаний з давніми язичницькими віруваннями. У пантеоні слов’янських богів, які одухотворювали сили природи, кінь символізував одного з наймогутніших богів – Хорса, Бога Сонця.

Однак у той час, коли фігурка коника зберегла ознаки середньовічних прототипів, сама іграшка зазнала суттєвих змін, передусім у композиційному вирішенні.

В Україні виготовляли фігурки коників, розміри яких дозволяли дитині гойдатися, сидячи верхи. Вони складені у міцну конструкцію з окремих вирізаних циліндроподібних об’ємів, що передають, голову, тулуб, ноги.

Анімалістичну тему в українській іграшці доповнюють фігури птахів. Часто фігури зображували голубів, ластівок. Їхні форми утворені плавними взаємопереходами об’ємів, що передають овальний тулуб, видовжену шийку, невелику піднесену до гори чи опущену до низу голівку з гострим дзьобом. М’якому плавному силуету фігурок відповідає гладко вкрита воском поверхня. Рідше вона розмальована тонкими, горизонтально-розташованими вздовж тулуба, смужками червоно і синього кольорів, які імітують пір’я. у пташок спинка вкрита плямами, шийка обведена двома пасками, а живіт і хвостик суцільно помальовані темно-коричневою фарбою, що також у стилізовані формі передає особливості і забарвлення пір’я і водночас декоративно її збагачує.

Фігурки пташок – качечок вони, як і коники розташовані на прямокутній підставці, але з двома коліщатами. Великі округлі крила з’єднані з тулубом й коліщатами за допомогою дротиків, таким чином, що при поштовхові держака, вставленого в отвір підставки можуть рухатися, сплескуючи немов під час польоту. Динамічній конструкції фігурок відповідає колоритний розпис – помальована у зелений колір голова, шия окреслена рядком білих цяток, немов разкою намиста, жовті крила обведені по контору червоною смугою з рядком білих крапок, тулуб жовтого кольору, довільно вкритий стилізованими листочками, наче пір’їнками.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.    З Р А З К И    В И Р О Б І В

 

5.1.   « Коваль  та  ведмідь»

 

 

2.        «Накинь  кільце»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.3.  «Кінь-качалка»

 

 

4.        Модель  літака

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.        «Фліпер»

 

 

 

 

6.        Модель  моторного  човна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7.        «Гімнаст  на  брусах»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.        Білочки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.9.   Зайчики

 

 

 

 

 

 

 

 

6. В И С Н О В К И

 

Іграшка – пам’ять етносу нації, народу людства про своє історичне та доісторичне минуле. Її форма є однією з початкових субстанціональних форм щодо освоєння людиною навколишнього середовища.

Отже справа з іграшкою засвідчує, що в національній культурі немає нічого другорядного, такого, що можна оминути і не помітити. Все по-своєму головне і важливе.

Регіональні і локальні художні особливості виробів та предметів з дерева, насамперед залежить від художньої традиції, яка триває в часі й просторі.

Зараз стоїть потреба розвитку і вдосконалення, а також відновлення традицій та своєрідних витворів мистецтва. Бо скрут негараздів не обминув і це. Майстри долаючи потреби ринку втрачають власні традиції та своєрідність. А врешті-решт і своє “его”.

Я вірю, що ще не раз молоде покоління звернеться до українських традицій, казок, пісень, переказів. Не просто полюбить їх, а буде жити ними. Тоді мистецтво буде жити вічно.

Пригадую з розповіді моїх батьків, ріка, яка тече посеред мого села, текла рівно з дорогою, та з часом вона почала кудись втікати і віддалятися від нас і між двома старими вербами утворилися великі береги.

Чому би це так? Чи вона тікає від несправедливості, дволикості чи глуму життя. А може вона назавжди зникне – пропаде?

Та ніхто не допоможе нам в цьому, окрім нас самих. Ми народжені людьми і людьми потрібно відійти для того щоб наблизити вічність.

 

 

7.  В И К О Р И С Т А Н А    Л І Т Е Р А Т У Р А

 

Будзак А.Ф Різьба по дереву в західних областях України. –Київ. Видавництво АН УРСР , 1960 рік – 106 с.

Вальницькая С. Яворовська народна іграшка – ЛОМ – 1959 - №5 – с.26-28 ілюстрований

Велігоцька Н.І. Юрченко П.Т. Декоративне Ужиткове мистецтво // Історія українського мистецтва. У 6 т. – Київ. Головна редакція енциклопедії, 1967 – т.5. – с. 363 – 390 ілюстрований

Вовк Л.В. Студія з української етнографії та антропології – Київ: Мистецтво, 1995 – 336 с. Ілюстрований

Воропай О. Звичаї нашого народу – Київ. Оберіг 1993 – 90 с. Ілюстрований.

Кузеля З. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу // МУЕ – Львів, 1907 – т.9 – с. 144 , ілюстрований.

Заєць І.М. Технологія виробів з деревини: Навчальний посібник – Київ, 1993 рік

Лащук Ю. Народне мистецтво українського Полісся. Львів 1992 рік

 

 

 

 

 

 

 

 

Д О Д А Т О К    1.