Методичні настанови "Формування здорового способу життя, як засіб здоров’язберігаючої компетентності"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Формування здорового способу життя,

як засіб здоров’язберігаючої компетентності

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Красноград

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні настанови розкривають основний зміст здорового способу життя молоді, рекомендації батькам, щодо формування свідомого відношення до здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

ВСТУП	4
РОЗДІЛ І.  КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ	7
1.1. Здоров’язберігаюча компетентність як цілісне індивідуальне психологічне утворення особистості.	7
1.2. Особливості функцій організму учнів старших класів.	14
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДІ	24
Недоліки сучасних навчальних закладів - чинник, який негативно впливає на здоров’я молоді	24
2.2. Зміст здорового способу життя молодої особистості.
2.2.1. Раціональне і збалансоване харчування школяра.
2.2.2. Активна рухова діяльність молодої людини.
2.2.3. Загартування.
2.2.4. Шкідливі звички, що негативно впливають на здоровий спосіб життя.
2.2.5. Національні традиції здорового способу життя.
2.2.6. Рекомендації викладачам і батькам щодо формування здорового способу життя.
ЛІТЕРАТУРА

 

ВСТУП

 

Визначальною загальносвітовою тенденцією є процес розбудови інформаційного суспільства, у якому основним капіталом і головним ресурсом економіки стають знання.

Тенденція спричинила виникнення жорстких вимог до національних освітніх систем щодо рівня функціональної та інформаційної грамотності всіх громадян.

При інформаційному типі соціального устрою особливого значення набувають здатність особистості до само актуалізації. У цих умовах освіта повинна виступати в декількох аспектах: як засіб самореалізації, саморозвитку та самоствердження особистості, як гарант її соціального захисту та адаптації, як механізм забезпечення конкурентоспроможності людини на ринку праці.

Зрозуміло, що традиційна освіта, яка ґрунтується на засадах соціоцентричного підходу, не здатна виконувати зазначені функції, тому сучасні вчені розглядають її як гальмо подальшого суспільного прогресу.

Таким чином, системотворним завданням модернізації національних систем освіти високорозвинених країн визначається формування в громадян здатності до самоусвідомлення, самооцінки, самовизначення та самореалізації.

Найсуттєвішою ознакою інформаційного суспільства є системний характер інноваційного розвитку всіх сфер суспільного життя. Надзвичайна швидкість оновлення інформації, інтенсивне впровадження науковоємних технологій, зростаюча складність, інтенсивність і суперечливість інноваційних процесів, що відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, вимагають відмови від парадигми підтримуючої освіти на користь парадигми інноваційної освіти, спрямованої на підготовку громадян, здатних генерувати нові ідеї, творчо мислити, гнучко адаптуватися в життєвих ситуаціях.

Отже, основним завданням модернізації національних освітніх систем визначається формування в громадян здатності до ефективної життєдіяльності в світі, якому притаманні риси інноваційності, складності, мінливості та суперечливості.

 Сутнісним фактором, який визначає напрям розвитку національних освітніх систем, є тенденція до глобалізації всіх аспектів суспільного життя. Вона характеризується такими основними рисами: створення спільного економічного поля, військово-промислових альянсів, єдиного інформаційного та освітнього простору; залежністю прогресу кожної держави від здатності спілкуватися зі світом.

 В умовах інтенсивних інтеграційних процесів стратегічною ідеєю, навколо якої об’єднуються зусилля європейської педагогічної спільноти, є створення загальноєвропейського освітнього простору.

 Тому провідним завданням модернізації систем освіти європейських країн вважається формування в європейської молоді здатності до життєдіяльності в об’єднаній Європі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Розділ   КЛЮЧОВІ КОМПЕТЕНТНОСТІ  ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

 

1.1. Здоров’язберігаюча компетентність як цілісне індивідуальне психологічне утворення особистості

 

 З метою виявлення шляхів модернізації національних програм освіти відповідно до загально цивілізаційних тенденцій розвитку людства в ІІІ тисячолітті країни Євросоюзу, країни-учасники Організації економічного співробітництва та розвитку та деякі інші країни розпочали ґрунтовну наукову дискусію. Її результатом стало розуміння педагогічною спільнотою цих країн доцільності розбудови навчально-виховного процесу в закладах освіти на засадах компетентнісного підходу.

 З визначенням О.Пометун, «компетентнісний підхід» - це спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток базових і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу є сформованість загальної компетентності людини як сукупності ключових компетентностей, інтегрованої характеристики особистості.

 Аналіз наукових джерел уможливив висновок про те, що зарубіжні вчені під компетентністю розуміють: здатність людини застосовувати свої знання.

На відміну від зарубіжних науковців, більшість вітчизняних дослідників прагнуть розширити зміст поняття «компетентність», включивши до нього, крім знань і вмінь у певній галузі, ще й різноманітні особистісні утворення – цінності, мотиви, ставлення.

Прикладом може служити трактування                         О.Пометун, яка включає до змісту компетентності «спеціальним шляхом організовані набори знань, умінь, навичок і ставлень, які набуваються особистістю в процесі навчання».    

Принциповим моментом компетентнісного підходу є питання про системну ієрархію компетентностей, яка виявляється стратегічним орієнтиром при визначенні змісту середньої освіти. Та являється наступним чином: надпредметні>загальнопредметні>спеціально предметні.

Надпредметні компетентності відносяться до предметного рівня змісту загальної середньої освіти, що ґрунтується на засадах компетентнісного підходу. Вони визначаються як складність людини здійснювати складні  полі функціональні, полі предметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми.

Загальнопредметні компетентності, які відносяться  до другого, загальнотеоретичного рівня змісту загальної середньої освіти, визначаються як «компетентності, яких учень набуває впродовж усього терміну вивчення того чи іншого предмета».

Спеціальнопредметні компетентності – «компетентності, яких набуває учень при вивченні певного предмета упродовж конкретного навчального року».

«Освітня політика та освіта «рівний - рівному», запропонували орієнтовний перелік ключових компетентностей, до якого увійшли 7 надпредметних компетентностей:

• уміння вчитися,
• загальнокультурна компетентність;
• громадянська компетентність;
• підприємницька компетентність;
• соціальна компетентність;
• компетентність у застосуванні інформаційних і комунікаційних технологій;
• здоров′язберігаюча компетентність.

Здоров′язберігаюча компетентність розуміється як цілісне індивідуальне психологічне утворення особистості, спрямоване на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я – свого та оточення. Передбачає наявність у людини комплексу сформованих навичок, до яких належить - життєві навички, що сприяють фізичному здоров’ю:

1. Навички раціонального харчування (дотримання режиму харчування; уміння складати харчовий раціон, враховуючи реальні можливості та користь для здоров’я; уміння визначити і зберігати високу якість харчових продуктів).
2. Санітарно-гігієнічні навички (навички особистої гігієни; уміння виконувати гігієнічні процедури).
3. Режим праці та відпочинку (уміння чергувати розумову та фізичну активність; уміння знаходити час для регулярного харчування й повноцінного відпочинку).
4. Навички рухової активності (виконання ранкової зарядки; регулярні заняття фізичною культурою, спортом, рухливими іграми, фізичною працею).

Анатомо-фізіологічні особливості розвитку старшокласників.

Фізіологічний розвиток дитини - складний процес морфологічних та функціональних перебудов, який зовні виражається в зміні розмірів тіла, співвідношення окремих частин тіла між собою та рівня активності функцій дитячого організму. В зв'язку з цим темпи фізичного розвитку можуть бути легко оцінені за допомогою антропометричних методик. Важливою умовою - являється наявність однакових методик, підбір інструментів для проведення  антропометрични вимірювань. Виділяють  соматометричні   ознаки   (довжина   тіла,   вага)   та   соматоскопічні (форма хребта, грудної клітини).

Антропометричні обстеження юнаків дозволяють не тільки визначити ступінь фізичної зрілості але й дати загальну оцінку стану дитини. Тобто для старшокласників головним показником розвитку є зміна пропорцій тіла, зменшуються відносні розміри голови та збільшується абсолютна й відносна

довжина рук та ніг. Зміна пропорцій тіла є однією з ознакою біологічної зрілості юнаків та готовністю їх до навчання.

Старший шкільний вік (з 16 до 17-18 років) припадає на закінчення   підліткового   та   початок   юнацького   вікового   періоду постнатального розвитку людини. В кінці підліткового період значно збільшується вага серця та обсяг, товщина його стінок, більші зміни відбуваються й у мікроструктурі міокарда, які дозволяють йому функціонувати на більш високому енергетичному рівні.

         В цьому віці майже завершується диференціація серця і воно за своїми структурними показниками (крім розмірів) стає подібним до серця дорослої людини.

У старшому шкільному віці значно збільшується систолічний та хвилинний обсяги крові. У юнаків значно збільшується адаптаційна можливість апарату кровообігу та підвищується економізація серцевої діяльності. Абсолютна та відносна величини систолічного та хвилинного обсягів крові наближається в 17-18-річному віці до величин, характерних для дорослих.

Максимальні величини ЧСС у юнаків можуть бути досягнуті при виконанні роботи більшої інтенсивності, фазова структура ЧСС після 15-річного віку набуває характеру, який відповідає дорослій людині.

У старших школярів ЖЄЛ, МОД, резервні можливості легеневого дихання досягають середнього рівня здорових дорослих.. Проте, слід відмітити, що в старшому шкільному віці кількість гемоглобіну та еритроцитів практично не змінюється, а киснева місткість крові та склад кисню в артеріальній крові не досягає рівня дорослих.

У старших школярів суттєво підвищується працездатність, більш економними стають кисневі режими організму при фізичних навантаженнях. Найбільш суттєво підвищується витривалість до праці великої та помірної інтенсивності. Помітно збільшується можливість організму працювати "в борг", тобто підвищується анаеробна      продуктивність.      Кисневий      борг,      при      якому старшокласники зупиняють роботу, наближається до рівня дорослих. Кисневе куштування роботи у цьому віці продовжується знижуватись, а коефіцієнт повної дії - збільшуватись.

У цьому віці йде велика внутрішня робота по завершенню дозрівання різних систем організму, по усуненню диспропорцій в їх розвитку, що викликані нерівномірністю їх дозрівання, яка призводить до серйозних перевантажень організму в цілому і особливо нервової системи. Основна структура центральної нервової системи формується в дитинстві. Нервова система служить безпосереднім матеріалом нашої психічної діяльності. В шкільному віці вона зазнає в своєму розвитку важливих змін та поступово наближається за функціональними характеристиками систем організму до будови дорослих людей.

Розвиток центральної нервової системи характеризується збільшенням асоціативних волокон, що сприяє посиленню взаємозв'язків між окремими ділянками кори великих півкуль та різноманітними відділами мозку, удосконаленню процесу сприймання та пам'яті. Морфологічне дозрівання кори головного мозку наближається до рівня дорослої людини. У цей період різко підвищується збудження нервових центрів кори головного мозку та послаблюється процес гальмування. Тому, нерідко, в поведінці часто спостерігаються неадекватні реакції, з'являються емоційні зриви.

В опорно-руховому апараті проходять зміни, що характеризуються подальшим збільшенням закостеніння та збільшенням м'язової сили. Збільшується фізична витривалість, вдосконалення координації рухів.

 

1.2. Особливості функцій організму учнів старших класів.

 

ДИХАННЯ.

Розвиток органів дихання в старшому шкільному віці характеризується деякими можливостями. У юнаків та  менше у дівчат прогресивно збільшується розміри грудної клітини та розміри її дихальних рухів. Важливим показником фізичного розвитку є дихальна екскурсія. Вона характеризується рухомістю грудної клітини та визначається різницею між величинами максимального вдиху та повного видиху ( в середньому 8-9см) відбувається розвиток дихальних м'язів, їх сили удосконалюється регуляція дихання значних розмірів досягає життєва ємкість легень: 15р.-3840мл., 16р.- 4200мл., 17р.- 4430мл. Частота дихальних рухів за 1хв. у старшокласників стає дещо менше. Глибина дихання збільшується в значній мірі та досягає у 16 років 300-450 мл.

Збільшення глибини дихання в цьому віці пов'язане з більшими розмірами грудної клітини та обумовлює збільшення життєвої ємкості легень та хвилинного об'єму дихання - легенева вентиляція.

Одним з головних показників функціональних можливостей дихального апарату є так звана границя дихання, або величина максимальної легеневої вентиляції ( кількість повітря яке може бути про вентильовано легенями за хвилину при максимальному збільшенні дихання). У старшокласників її величина також збільшується. Спортивне тренування сприяє швидкому збільшенню максимальної вентиляції легень - до 100 л/хв.

В цьому віці більш ефективним стає обмін газів в легенях: підвищується відсоток використання кисню. Його величина, досягає 4%.    Але   дихальний    апарат   у    старшокласників    за    своїми функціональними можливостями не досягає тих розмірів, які властиві дорослим. При інтенсивних фізичних навантаженнях у юнаків швидко знижується рівень насищення крові киснем (гіпоскемія), швидко настає киснева недостатність (гіпоксія).

За цією причиною та у зв'язку з більш вищею збудливістю дихального центру учні старших класів не можуть так тривало, як і дорослі, затримувати дихання та переносити затруднення дихання при фізичних вправах, зберігаючи високу працездатність.

СЕРЦЕВО-СУДИННА СИСТЕМА.

В юнацькому віці відбувається формування органів кровообігу. Продовжується, хоча й повільно, чим до цього, ріст розмірів серця та ваги. Удосконалюється також регуляція його діяльності, збільшується потужність серцевих м'язів. В результаті таких змін значно збільшується ударний та хвилиний об'єм серця (об'єм крові, що проходить через серце при одному скорочені за одну хвилину), збільшується сила серцевих скорочень при одночасному зменшені їх частоти, пристосованість серця стає більш досконалішим. Частота серцевих скорочень (ЧСС) - пульс в стані покою зменшується до 70-75 уд. за 1 хв та стає таким же як у дорослих. При потужній м'язовій роботі пульс у юнаків доходить до 196-202 уд. за 1 хв. Під час спортивних змагань, пов'язаних з додатковими емоційними переживаннями, він збільшується ще більше. Кров'яний тиск у дітей та підлітків дещо нижче, чим у дорослих. У старшокласників кров’яний тиск приближається до показників дорослих.

Частота пульсу та рівень кров'яного тиску у старшокласників ще не зовсім стійкі. Збільшення серцевої діяльності при м'язовому навантажені та емоційному збудженні більш виражено, чим у дорослих.

Короткочасні навантаження у старшокласників викликають, як правило, також зміни кількості елементів у крові, як у дорослих. Важливе значення для продуктивної навчальної діяльності та збереження здоров'я старшокласників має вірна організація їх активного відпочинку, необхідною частиною якої є заняття фізичною культурою та спортом.

Після фізичних вправ артеріальний тиск значно збільшується. У окремих учнів він досягає після змагань з бігу 150-220 мм рт. ст.

До 16-17 років найвищого удосконалення досягає нервова та гуморальна регуляція діяльності серцево-судинної системи. Реакція органів кровообігу на зовнішні подразники стає більш адекватною. В результаті подібних змін функціональні можливості серцево-судинної системи в старшому шкільному віці по відношенню до фізичним навантаженням суттєво збільшується.

Учням старших класів вже посильні, значні за об'ємом, тривалістю та інтенсивністю фізичні навантаження: вправи, що потребують великої швидкості та високих координаційних рухів, силові вправи. Але при цьому слід притримуватися певних правил.

Для непідготовлених юнаків занадто інтенсивні навантаження є іноді шкідливими та можуть спричинити серйозні зміни в діяльності серцево-судинної системи з появою болі в області серця, збільшення пульсу. Вірне дозування навантаження, їх поступове збільшення, систематичні заняття під час шкільних уроків, в спортивних секціях, виконання домашніх самостійних занять дозволяє уникнути подібних явищ.

ОБМІН РЕЧОВИН.

Життєдіяльність організму, та також й м'язова робота, тісно пов'язана з обміном речовин. В результаті окислювальних процесів відбувається розпад білків, жирів, вуглеводів, виділяється необхідна для функціювання організму енергія. Частина її йде на синтез нових тканин - пластичні процеси.

Обмін речовин у старшокласників характеризується великою інтенсивністю, ніж у дорослих, так як поверхня тіла юнаків та дівчат ще відносно більша у порівнянні з вагою. Внаслідок цього через поверхню тіла у них віддається у навколишнє середовище більше тепла. А віддача тепла, та ріст, й значна рухова активність учнів потребує значних затрат енергії, що в свою чергу висуває високі вимоги до інтенсивності окислювальних процесів. У юнаків швидше, ніж у дорослих, знижується рівень цукру в крові. Це пояснюється не тільки меншою економністю у витрачанні енергетичних ресурсів, але й недосконала регуляція вуглеводного обміну, що виражається у недостатній спроможності печинки до виділу цукру в кров.

Абсолютних запасів такого важливого джерела енергії, як вуглеводи, у юнаків менше, ніж у дорослих. Тому у них можливість виконання тривалої роботи без необхідних інтервалів відпочинку менша.

 ОРГАНИ РУХУ ( ОПОРНО-РУХОВИЙ АППАРАТ ).

Формування наших органів руху - кісного скелету, м'язів, суглобів закінчується приблизно в юнацькому віці.  В  16-17 років закінчується формування більшої частини скелету. Повністю формування скелету закінчується до 23-25 рр.

Відбувається інтенсивний ріст всіх частин тулуба, його стан формується на протязі періоду статевого дозрівання. Збільшується рухомість тулуба, особливо під впливом спеціальних вправ. Ріст трубчастих кісток в довжину відбувається повільніше, а в ширину збільшується. Кістки стають більш масивними й міцними. В цей період енергійно розвивається грудна клітина (особливо у юнаків). Скелет у старшокласників стає більш міцним та менше здатний до будь-яких викривлень. Він вже здатний переносити значне навантаження. Але слід мати на увазі, що всі ці зміни в значній мірі пов'язані з умовами життя учнів. Багаторазові функціональні дії (фізичне навантаження при занятті спортом та різні вправи) змінюють темп росту кісток, відображається на їх структурі. У юнаків та дівчат, що займаються спортом, формування скелету закінчується раніше, він стає більш міцним.

На відміну від підлітків у старшокласників розвиток м'язів не відстає від росту кісток та йде рівномірно й швидко. Якщо до 15 років маса м'язів збільшується до 32,6%, то у юнаків до 18 років вона складає 44,2%маси тіла. Відповідно збільшується й м’язова сила. Станова тяга (сила м'язів-розгиначів тулуба) у 15-річних хлопців становить в середньому 92, а у 18-річних юнаків - 125 кг.

У старшокласників більш помітна, ніж у підлітків, різниця в збільшенні сили м'язів правої та лівої половини тіла.

Розвиток сили м'язів залежить від фізичного виховання. У 16-річних юнаків, які займаються спортом, сила правої кисті досягає 42 кг, а у тих, хто не займається, тільки 34 кг, станова сила відповідно складає 131,3 кг та 110 кг.

В старшому шкільному віці тривають помітні зміни фізико-хімічних властивостей м'язів, збільшуються їх функціональні можливості. М’язова тканина за своїм хімічним складом ( співвідношенню білків, жирів, води), будови, скорувальними якостями наближаються до показників дорослих. Досягають високого рівня здубливість м'язів, їх нервова регуляція. Разом з цим м'язи у старшокласників еластичні, чим у дорослих спроможні в більшій ступені укорочуватися та збільшуватися. Все це складає основу для швидких, різнобічних за характером та амплітуди рухів.

Крім загальних особливостей, в розвитку рухового апарату юнаків та дівчат присутні статеві відмінності. У юнаків швидше збільшується загальна маса м'язів, їх сила, швидкість та координація рухів. В цей період для дівчат характерні більш розвинутий таз та м'язи тазового дна.

ЦЕНТРАЛЬНА НЕРВОВА СИСТЕМА.

Їй належить головна роль в регуляції всіх функцій організму. В старшому шкільному віці завершується її розвиток, найвищого розвитку досягає її відділ - кора головного мозку. В юнацькому віці
повністю дозріває головний мозок. Вага його збільшується порівнюючи з немовля в 4-5разів і складає приблизно у хлопців 1400г. , а у дівчат -1260г. Закінчується розвиток спинного мозку, на цей період вага мозку збільшується в 8 разів.

В цьому віці слід враховувати складність удосконалення рухових навиків у дітей, особливо в перехідному віці, на який припадає друга фаза перехідного     періоду.     Функції     нервової     системи підходу до них з боку педагогів. В цей період при певному вихованні існують всі можливості для рухового вдосконалення.              можуть здійснюватися   з   переважанням  то  збудження,   то   гальмування. Прояв психічної неврівноваженості, образливості та інших відхилень від звичайних норм поведінки дітей потребують особливого 

Нервовим процесам притаманні більша рухомість, сила, проходження процесів збудження та гальмування стає більш врівноваженим. Високого рівня досягає друга сигнальна система. Все це створює сприятливі умови для розвитку у старшокласників рухових якостей, які необхідні для заняття спортом.

В зв'язку з високим рівнем розвитку рухового аналізатора у старшокласників значно збільшується можливість краще повторювати різні рухи, контролювати та оцінювати правильність їх виконання. Але в цьому віці все ще спостерігається де яке переважання процесів збудження над гальмуванням. Так, збудження, що викликане виконанням інтенсивними вправами, не залишається в певних центрах, а поширюється по корі головного мозку, охоплюючи в свою сферу нові центри, викликаючи тим самим скорочення м'язів, які б могли не приймати участь в даному русі.

ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ.

Протягом всього шкільного періоду розвиток ендокринних функцій у дітей має важливе значення для удосконалення фізичного розвитку. З дозріванням функцій статевих залоз прискорюється темп росту організму, збільшується працездатність. При цьому збільшується функціональні можливості вегетативних систем організму. В період статевого дозрівання дещо змінюється характер   реакцій організму на різноманітні подразнення. Так, на початку цього період, відновлюючи процеси після м'язової діяльності проходять довше. В цьому періоді спостерігається також зниження емоціональної стійкості, що необхідно враховувати при дозуванні змагальних, спортивних навантажень. -18 років - 43%. Високого рівня досягає спроможність до координації рухів. У цьому віці доступні будь-які складнокоординовані рухи.

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ

ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ МОЛОДІ

 

 

1.                  Недоліки сучасних навчальних закладів - чинник, який негативно впливає на здоров’я молоді

 

Щоб сучасна школа, училище, коледж не були джерелом перевантажень і хвороб, система освіти має потребу в глибокому реформуванні чи, принаймні, в істотній корекції усіх сфер діяльності. Необхідно значно покращити роботу з оздоровлення шкільного і студентського середовища. Кожний навчальний заклад в Україні повинен стати ”Навчальним закладом здоров'я”, в якому навчання не впливає негативно на здоров'я школярів і студентів, учителів і викладачів.

Науково-педагогічні дослідження виявили, що негативний вплив на здоров'я учнів і студентів мають:

1. Відсутність єдиної світоглядної концепції пропонованих молоді знань, калейдоскопічність і великий обсяг навчального матеріалу, що не відповідає законам сприйняття.

2.                Навчальні перевантаження, пов'язані з інтенсифікацією навчання і використанням методичних прийомів, що не враховують індивідуальних можливостей і вікових психофізіологічних особливостей школярів і студентів.

3. Морально-етичні проблеми навчання: авторитарність, примус, взаємна агресія вчителів, викладачів і батьків.

4. Як наслідок перерахованого, зникнення у молоді мотивації до навчання.

5. Недостатня рухова активність.

6. Недотримання санітарно-гігієнічних вимог до організації педагогічного навчально-виховного процесу.

7. Недостатня підготовленість вчителів і викладачів та масова безграмотність батьків у питаннях збереження здоров'я.

8. Нерозвиненість служби шкільного і студентського лікарського контролю.

На здоров'я молоді негативно впливають:

- відсутність режиму дня;

- відсутність повноцінного харчування у школі, училищі і коледжі;

- розумові навантаження на центри кори головного мозку, що викликають їхнє перенапруження і порушення у кровопостачанні головного мозку;

- психоемоційні перевантаження на заняттях, пов'язані з великим обсягом роботи, з необхідністю постійного самоконтролю і напруженої уваги.

 

2.2. Зміст здорового способу життя молодої особистості

 

З сивої давнини до сьогоднішніх днів усіх людей, лікарів, учених, філософів цікавить питання “Що таке здоров’я?”, “Як його зберегти?”, “Чому одні люди здорові, а інші хворі?”. Кажуть людина вмирає не від конкретної хвороби, а від власного способу життя. Постарайтесь вести здоровий спосіб життя і у вас значно виростуть шанси на збільшення його тривалості. Фізична культура не панацея від всіляких поневірянь, але можна впевнено стверджувати, що життя тих, хто раціонально використовує її досягнення, буде значно здоровішим, цікавішим, щасливішим.

Геніальний лікар, вченій, філософ Авіценна, який жив у Середній Азії, стверджував: ”Головним скарбом життя на землі є не багатства, що у тебе в скринях... Головним скарбом життя є здоров’я, і щоб його зберегти, потрібно багато що знати”.

Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хворіб чи фізичних вад (ВООЗ).

Здоров’я залежить:

50% -     від способу життя;

20% -     генетичної спадковості;

20% -     довкілля;

10% -     рівня розвитку медицини (мал.1).

 

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             Мал.1. Складові здоров’я молодої особистості       

Дивлячись на малюнок -  можна зробити висновок, що одним із найголовніших чинників формування, збереження і зміцнення здоров`я молодої людини є здоровий спосіб життя.

Складовими  здорового  способу життя  є:

-             рухова активність;

-             раціональне і збалансоване харчування;

-             повноцінний сон;

           -            загартування;

-            особиста і громадська гігієна;

           -            режим дня;

-            відмова від шкідливих  звичок.

На формування здорового способу життя у молодої людини впливає:

• спосіб життя суспільства і особи (рівень, якість, устрій і стиль життя);
• рівень культури суспільства і особи;
• валеологічне і гігієнічне виховання.

 

1.            Раціональне і збалансоване харчування школяра.

 

Харчування – одна з основних потреб організму людини. Їжа потрібна людині для виконання роботи, підтримання теплового балансу, відновлення тканин, які руйнуються в процесі життєдіяльності. Харчування повинно бути раціональним і збалансованим, тобто скільки витратив організм – стільки потрібно поповнити поживними речовинами: білками, жирами, вуглеводами, мінеральними речовинами, вітамінами.

У склад добового раціону повинні входити білки, жири, вуглеводи, вітаміни, мінеральні солі і вода.

Білки входять до складу клітини і являються для них основним “будівельним” матеріалом. Білки містяться в сої, фасолі, картоплі, творозі, м’ясі, горосі. Дорослій людині потрібно 2 г білка на 1кг  ваги тіла. Для осіб, які займаються інтенсивно фізичними вправами норма підвищується, адже білок забезпечує розвиток м’язів людини.

Жири використовуються організмом як енергетичний матеріал. Наявність жирів у їжі збільшує її калорійність. Жири містяться в салі, маслі, сметані, молоці. Добова потреба  - до 2г жиру на 1 кг ваги тіла.

Вуглеводи є енергетичним матеріалом для організму.  Вони містяться у борошні, крупах, хлібі, кулінарних виробах, фруктах, овочах, меді. Добова норма - 8-13 г на 1 кг ваги.

До мінеральних речовин належать: макроелементи (кальцій, калій, фосфор, залізо…) і  мікроелементи (йод, мідь, цинк, марганець…).

Вітаміни (від лат. vita – життя) – це органічні речовини, які беруть участь в обміні речовин в якості регуляторів та каталізаторів фізізологічних процесів. Джерелом вітамінів є рослинні  і тваринні продукти. Їх нестача веде до тяжких наслідків: цинги, порушення росту і розвитку організму, рахіту. Вітаміни поділяються на жиророзчинні (А, D, F, E)  та водорозчинні (С, P, K, вітаміни групи В).  

Складаючи раціон харчування, треба обов'язково враховувати вік людини, стан здоров'я, кліматичні умови, умови праці.

Перерва між прийманнями їжі має бути 5-6 годин. Цього часу досить, щоб їжа перетравилася у шлунку і перейшла до наступних відділів травного тракту. Найраціональнішим є такий час приймання їжі: сніданок  о 7.30-8.00, обід - 13.00-13.30, вечеря - 19.00-19.30 год. Cтуденти повинні харчуватися чотири-п’ять разів на день: перший і другий сніданки, обід, підвечірок, вечеря.

Сніданок повинен складати -  30-35% добової калорійності. Сніданок має бути ситним і включати каші, м'ясні та мучні страви, вершкове масло, овочі, фрукти.

Обід повинен становити 40-45% добової калорійності і включати перші та другі страви. На перше може бути суп або борщ з м'ясом. На друге — м'ясні, овочеві або рибні страви. На третє — компот, кисіль, солодкий пиріг, чай, фрукти. Для підвищення апетиту подають різноманітні салати.

Вечеря повинна становити 20-25% і бути легшою, ніж сніданок, добре і швидко засвоюватись. Найціннішим для вечері є молоко і молочні продукти: кефір, сир, масло, каша, а також овочі і фрукти. Вечеряти потрібно за 1,5-2 годин  до сну.

Їсти треба обов’язково у визначені години. При дотриманні цього правила виробляється умовний рефлекс на час приймання їжі. Безладне харчування призводить до розладу налагодженої роботи травних залоз і всього травного тракту. Їсти треба не кваплячись, добре розжовуючи їжу, що це сприяє кращому її засвоєнню. Калорійна цінність їжі має відповідати енерговитратам організму. Перевищення маси тіла на 6-14% свідчить про надмірність харчування. Систематичне перевищення калорійності денного раціону над енерговитратами призводить до ожиріння.

Ожиріння - хвороба, що пов'язана з порушенням обміну речовин. Ожиріння призводить до розвитку таких захворювань, як атеросклероз, цукровий діабет, порушення діяльності серця, гіпертонії. Інколи не розуміють, що таке переїдання і, намагаючись його попередити, вдаються до обмеження кількості прийомів їжі. Це призводить до порушення жирового обміну, зниження розумової і фізичної працездатності, головокружіння і головного болю та загальної слабості. Людям, схильним до ожиріння, слід обмежити кількість цукру, солодощів, борошняних виробів, круп'яних, гострих і солоних страв. Доцільно більше вживати овочів і фруктів.  Крім цього необхідно знизити калорійність їжі і підвищити енерговитрати організму шляхом збільшення фізичного навантаження. Вид і спосіб фізичного навантаження на організм повинен відповідати загальному стану здоров'я.

  Сократ говорив: “Ми не для того живем, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити”. Гляньте навкруги, і ви побачите різних людей. По їх зовнішньому вигляду можна визначити, який стиль життя вони ведуть. Хоча потрібно врахувати і генетичну спадковість. Їжа необхідна молодій людині для життєдіяльності, це паливо для нашого організму. Сьогодні ми нагадаємо про основи здорового харчування, які повинна знати кожна людина.

Науковці різних країн дають такі рекомендації:

1. Необхідно, щоб харчування було збалансоване і раціональне. Продукти харчування повинні містити вуглеводи, білки, жири, органічні і мінеральні речовини, вітаміни.
2. Зменшуйте споживання калорій.
3. Їжте менше жирної їжі.
4. Споживайте менше цукру.
5. Їжте більше низькокалорійних, об’ємних і волокнистих продуктів (наприклад, сирі овочі і фрукти).
6. Надавайте перевагу пісному м’ясу і рибі.
7. Для приготування їжі обмежуйте використання жиру, бійтесь смажених страв.
8. Їжте багато фруктів і овочів, пийте виготовлені з них соки.
9. Кожного дня пийте соки, перекип’ячену і відстояну воду.
10. Їжте повільно, розслаблено, у спокійній і приємній обстановці.
11. Харчуйтесь регулярно.
12. Не споживати алкоголь, солі натрію, копченості і консервовані продуктів.
13. Систематично займайтесь фізичними вправами і спортом, які допомагають “спалювати” зайві калорії.
14. Постійно контролювати власну вагу.

Вивчаючи різні системи харчування, потрібно думати і вибирати те, яке підходить для кожної молодої людини, консультуватися із лікарем.

Ми переконані, що живемо у чудовому карпатському краї, де є всі складові здорової їжі.

 

2.2.2. Активна рухова діяльність молодої людини.

 

Вам не один раз приходилось чути: ” …все, що у мене є, я віддав би за здоров’я!”

Тільки сама особа, оволодівши необхідними знаннями і перемігши власну лінь та забобони, зможе зміцнити і зберегти власне здоров’я. Це можна зробити за допомогою рухової активності. Кажуть, що людина вмирає не від конкретної хвороби, а від свого способу життя. Фізична культура не панацея від усіляких поневірянь, але можна впевнено стверджувати, що життя тих, хто раціонально використовує її досягнення, буде значно здоровішим, цікавішим і щасливішим.

Медики всіх часів одностайно застерігали, що недостатня рухова активність підриває здоров’я, старить людину, наближає її смерть. На теперішній час раціональна організація рухової активності набула особливої актуальності внаслідок порушення балансу між споживаною їжею, фізичним навантаженням і відпочинком людини.

Організм людини чудово збалансований. Кожному з нас потрібна конкретна кількість різноманітної їжі, рухової активності, сну  та відпочинку.

Дитина інстинктивно і практично безперервно рухається, незважаючи на зауваження турботливих батьків. Активні рухи їй необхідні так само як їжа, повітря і сон. Але з віком рухові інстинкти згасають, а свідомість не завжди спонукає нас до забезпечення організму життєвої збалансованості. Тут важливо знати, що не тільки брак рухової активності, їжі, сну і відпочинку, але і їх надмірність ведуть до порушення рівноваги в його функціональних системах. Наприклад, на думку деяких геронтологів, щоденний сон більше 10 годин негативно впливає впливає на тривалість життя. Коли немає рівноваги – немає здоров’я і добробуту. Недарма ж кажуть: “Здоровий жебрак – щасливіший хворого короля”. Коли ми молоді і хвороби нас ще не турбують – над цим не задумуємось. Нехтуємо раціональним режимом харчування, праці і відпочинку, фізичним тренуванням і загартуванням. За даними фахівців Львівського університету фізичної культури половина випускниць і третина випускників середньої школи мають надмірну масу тіла. Кількість жінок, котрі страждають ожирінням, в нашій країні перевищує 70%, чоловіків – 40%.

М. Яковлєва доводить, що до 60-річного віку доживають 90% худорлявих і лише 60% - повних, до 70–річного відповідно – 50 і 30, а до 80–річного – 30 і 10.

Зв’язок між ожирінням і тривалістю життя був добре відомим ще в Стародавньому Римі, про що свідчить напис на пам’ятнику римлянину, померлому у віці 112 років: “Він їв і пив у міру”.

За даними досліджень лікарів існує три ”чинники ризику”, які безпосередньо створюють загрозу – це низький рівень фізичної активності, високий рівень холестерину в крові, поганий функціональний стан серцево-судинної системи.

У людей, в яких недостатня рухова активність, порушується обмін речовин, погіршується функція дихання, травлення, виникають застійні явища в області малого тазу. Все супроводжується зниженням витривалості, падінням працездатності, погіршується кровопостачання головного мозку, що може призвести до запаморочення і навіть до втрати свідомості. Зниження рухової активності призводить до падіння тоносу кровоносних судин. Внаслідок цього можливі розтягнення вен, застій крові в них, що негативно відбивається на кровообігу вцілому, суттєво підвищують ймовірність серцево-судинних захворювань, надмірна маса тіла і стреси. Вчені стверджують, що при надмірному нервовому емоційному збудженні рухова активність і фізична робота найбільш сприятливі для нормалізації нервової діяльності.

Звичайно, одного лиш фізичного навантаження недостатньо, щоб уникнути захворювань серця. Найбільший ефект фізичні вправи мають у поєднанні з раціональним харчуванням, оптимальним дозуванням праці, відпочинку, сну, відмови від тютюну і алкоголю. Заняття фізичними вправами будуть сприяти зміцненню здоров’я вцілому, підтриманню оптимальної маси тіла, зниженню нервового напруження.

Представляємо центр оздоровлення М.Амосова. М.Амосов – відомий український учений, лауреат багатьох Державних премій, академік, кардіохірург, яким зроблено тисячі операцій, в тому числі на серце. Він був палким прихильником здорового способу життя, особливо занять фізичними вправами. Його ідеї і вислови – це ніби закони здорового способу життя:

1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше вона хворіє через лінощі і пожадливість, а часом і через нерозумність.
2. Не покладайте надій на медицину. Вона чудову лікує багато хвороб, але не здатна зробити людину здоровою.
3. Щоб стати здоровим, потрібно докласти власних зусиль, постійних і значних. Їх нічим замінити. Людина, на щастя, така довершена, що майже завжди їй можна повернути здоров’я.
4. Потрібно проявити характер. Слабовольну людину навіть смерть не може залякати.
5. Для здоров’я потрібні 4 умови: фізичні навантаження, обмеження в харчуванні,  загартування, час і вміння відпочивати.
6. Природа милосердна: вистачить 20–30 хв фізкультури щодня, але такої, щоб виснажитися, спітніти, і щоб пульс удвічі зріс. Якщо цей час подвоїти, то взагалі буде чудово.
7. Треба обмежити себе в харчуванні, підтримуйте масу тіла як мінімум – ріст (у см) – 100.

М. Амосов говорив: “Якщо пригадати, скільки кілограмокілометрів накручував хлібороб, ідучи за плугом, чи землекоп, мисливець, то чого варті наші 20–30 хвилин вправ? Чи навіть бігу? Ні, для здоров’я потрібні належні навантаження. Інакше вони зовсім не потрібні. Фізкультура зміцнює м’язи, зберігає рухливість суглобів, поліпшує статуру, збільшує хвилинний викид крові, дихальний об’єм легень, стимулює обмін речовин, зменшує масу тіла, заспокоює нервову систему, збільшує опірність організму проти простудних захворювань”.

Простий тест М. Амосова: повільно підніміться східцями на 4-й поверх і полічіть пульс. Якщо він зріс на 10 % - чудово, на 30 % - добре, на 50 % - посередньо, понад 50 % - погано.

Система виконання фізичних вправ М.Амосова така: кожного дня – 1000 рухів.

 

 

 

2.2.3. Загартування.

 

Загартовування безпосередньо пов’язане з підтриманням стану здоров’я людини. Тому будь-хто і будь-коли має знати про корисність загартовування і всебічно користуватися цією безкоштовною цілющою скарбничкою підтримання здоров’я. Існує два правила загартування. Їх два – щоденність і поступовість. Холодна вода не даремно називається “королевою здоров’я”. Загартовувальна дія її на організм найсильніша. Починають водні процедури поступово після ранкової зарядки. Температура води має бути 28-30 градусів. Кожні наступні два-три дні роблять її холоднішою на один градус. Обтирання роблять губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, плечей, шиї, тулуба. Відтак швидко витираються досуха і надягають білизну. Холодну воду використовують і як засіб проти зайвої ваги. У ній можна “спалювати” надлишки жирів завдяки високій теплопровідності води.

Повітряні ванни теж позитивно впливають на людину. Завдяки ним людина стає більш урівноваженою, спокійною. Непомітно зникає підвищена збудливість, поліпшується сон, з’являються бадьорість і життєрадісний настрій. Позитивно впливають повітряні ванни на серцево-судинну систему – сприяють нормалізації артеріального тиску і кращій роботі серця. Отже, у процесі загартовування повітрям відбувається підвищення працездатності всіх систем, що забезпечують терморегуляцію. Стосовно судинної системи це значить, що чим швидше судини після охолодження (звуження) повернуться до свого нормального стану, тим краще організм пристосовується до холоду. Саме повітря, на думку вчених, найбільш універсальний засіб загартовування. З повітряних ванн медики рекомендують починати систематичне загартовування організму. Вплив холодного повітря на велику поверхню тіла викликає в організмі визначену реакцію. У перший момент, унаслідок великої віддачі тепла, виникає відчуття холоду, потім кровоносні судини шкіри розширюються, приплив крові до шкіри збільшується і відчуття холоду змінюється почуттям приємної теплоти. Систематичний і правильний прийом таких ванн тонізує нервову систему, підвищує несприйнятливість організму до захворювань. Поліпшуються настрій, сон, апетит, з’являється бадьорість, знижується підвищена збудливість, зникають головні болі. Тривалість прийому перших ванн 10-15 хв, поступово її доводять до 1-2 год, а в окремих випадках і більше, у залежності від погодних умов і індивідуальних особливостей хворого. В даний час повітряні ванни широко використовуються з лікувальною і профілактичною метою протягом усього року. У холодні місяці паралельно з ними успішно застосовуються цілодобове перебування на верандах, а також сон на свіжому повітрі або на березі моря.

 

2.2.4. Шкідливі звички, що негативно впливають на здоровий спосіб життя.

 

Вчені доводять, що шкідливі звички – куріння, вживання алкоголю та наркотиків негативно впливають на здоров’я молодої людини. Вони значно знижують розумову та фізичну працездатність. У багатьох випадках призводять до негативних хвороб. Тому не сумісні із заняттями фізичними вправами та спортом.

Куріння – найбільш поширена, негативна звичка, що прищеплюється за принципом умовного рефлексу. З димом до організму надходять отруйні сполуки, серед яких особливо токсичним є нікотин. Розповсюджується нікотин по організму дуже швидко. Встановлено, що через 7 с. Після початку куріння, він з’являється в клітинах мозку, а через 15-20 с у пальцях ніг. Найбільш вразливу дію нікотин справляє на ЦНС. Шкідлива дія отрути призводить до погіршення забезпечення мозку кров’ю та поживними речовинами. Серце курця за добу виконує на 12-15 тис. скорочень більше, ніж у людини, що не курить. Крім звуження судин нікотин призводить до прогресу атеросклерозу і появи в судинах незворотних змін.

Ті, що курять, частіше захворюють на рак язика, нижньої губи, гортані, легенів, їм більше притаманні гастрит, виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, коронарний склероз. Отруйні речовини, що входять до складу тютюнового диму, негативно діють на залози внутрішньої секреції: гіпофіз, щитовидну, яїчники.

Нікотин - сильна отрута. Смертельна доза нікотину для люди­ни - 1 мг на 1 кг маси тіла, тобто для підлітка – 50-70 мг. Смерть може настати, якщо підліток випалить півпачки сигарет. Дослідження­ми встановлено, що під час куріння 20% шкідливих речовин, які є в тютюновому димі, згорає, 25% - затримується в легенях, 5% - за­лишається в недопалку і 50% - забруднює навколишнє середовище. Вдихання задимленого повітря викликає такі самі негативні наслідки.

Куріння поділяють на активне і пасивне. Шкоду організмові завдає і “пасивне куріння”, під яким розуміють перебування у накуреному приміщенні або в компанії тих, хто курить. Систематичне “пасивне куріння” призводить до таких самих наслідків, як і активне.

Куріння зменшує тривалість життя людини. Вважається, що рівень смертності прямо пропорційний кількості викурених цигарок і стажу курця. За даними статистики, тривалість життя цих людей на 10 років коротша, ніж тих, хто не курить.

Дуже негативний вплив на організм школяра справляє алкоголь.

Алкоголізм – одна з найгостріших проблем сучасного суспільства. У першу чергу алкоголь вражає ЦНС. Навіть малі дози алкоголю порушують необхідний баланс між гальмуючими процесами і процесами збудження. Крім суттєвого впливу на ЦНС алкоголь впликає на порушення в роботі серцево-судинної системи, печінки, нирок, сечового міхура, статевих органів.

Алкоголь (спирт, горілка, вино, лікер, шампанське, пиво, тонік) - це наркотик, що має згубний вплив на функціонування всіх систем організму школяра. Алкоголь отруює серцевий м’яз, змінює стінки кровоносних судин, насамперед судин серця. Серцевий м’яз, одержуючи недостатню кількість кисню і поживних речовин, поступово перероджується і замі­нюється сполучною тканиною. Під впливом алкоголю стінки кровоносних судин втрачають еластичність. Вони стають ламкими і руйнуються, особливо при підвищенні кров’яного тиску. На внутрішніх стінках су­дин відкладаються жироподібні речовини і солі кальцію, звужуючи їх просвіт. Це є причиною утруднення кровообігу. Крім цього, алкоголь значно підвищує здатність крові до зсідання, що призводить до утво­рення тромбів. Внаслідок цього припиняється кровопостачання окремих ділянок тканин і відбувається їхнє омертвіння.

При зловживанні алкоголем може виникнути цироз печінки, при якому клітини печінки замінюються сполучною тканиною; печінка збільшується у розмірах. У більшості випадків захворювання закін­чується смертю. Зловживання спиртними напоями призводить до значних порушень функцій нервової системи. Виникають розлади пам’яті, уваги, підси­люється втома, притуплюється слух, зір.

Отже, зловживання алкоголем негативно впливає на функціонуван­ня всіх систем організму, призводить до порушень життєво важливих процесів, зменшує тривалість життя і знижує соціальний статус люди­ни у суспільстві.

До наркотиків відносять опій та його похідні (морфій, героїн, діонін, конеїн), кокаїн, припарати коноплі (гашиш, онсила), а також снотворні (барбаміл, люмінал, веронал). Особливістю їх є те, що їх негативний вплив на організм проявляється не зразу, а через деякий час. Їх вживання викликає збудження, піднімає настрій, та водночас знижує увагу, порушує мислення і координацію рухів.

Підступна дія наркотиків полягає у звичці до них. По-перше, людина відчуває постійну потребу в дозі наркотиву. По-друге, непереборне тягнення до препарату, бажання його отримати. По-третє, у людини, що звикла до наркотиків і не отримує їх, розвивається важкий стан, який характеризується фізичною слабкістю, нудотою, безсонням.

Вживання наркотиків призводить до хронічного отруєння організму з глибокими порушеннями розумової та фізичної діяльності, послаблення волі, втрати відчуття обов’язків, до деградації та до злочину.

Частіше всього кроком до наркоманії стає одноразове вживання наркотиків, викликано бажанням дослідити їх дію, з цікавості, які у наступному переростають у звичку. З часом, особи, що вживають наркотичні засоби втрачають здоров’я, працездатність, деградують в якостях, притаманних людині.

Наркотики - це група хімічних речовин (рослинного або штучного походження), вживання яких призводить до наркозалежності. До них належать: кокаїн, анаша, гашиш, марихуана. Під наркоманією розуміють зловживання речовинами, які викликають явища звикання і законом визнані наркотичними; вживання хімічних речовин з метою зміни психічного стану.

Приймання наркотиків супроводжується значними патологічними змінами всіх органів і систем. Руйнується внутрішня оболонка судин мозку, виникають мішкоподібні випини стінок судин (аневризми). Порушення судин призводить до зменшення постачання нервових клітин киснем і поживними речовинами, змінюється будова їхніх ядер, части­на клітин гине. Патологічні зміни у нервовій системі призводять до по­рушень психіки. У наркомана послаблюється пам’ять, інтелект, з’явля­ються ознаки слабоумства, нічні жахи. На цій стадії хвороби відбувається подальша соціальна деградація особистості: наркомана нічого не цікавить, крім задоволення своєї потреби у наркотичній ре­човині, погіршуються його професійні навички та вміння, знижується працездатність, з’являється моральна розпущеність і схильність до антисоціальних вчинків.

Наркоманія є одним із найнебезпечніших соціальних явищ суспільства. Зловживання наркотиками може стати причиною травм, катастроф, втра­ти людиною працездатності, духовних потреб і вольових рис.

Про це завжди повинні пам’ятати вчителі, викладачі та батьки.

 

2.2.5. Національні традиції здорового способу життя.

 

В основі традицій здорового життя українського народу була праця на землі. З ранньої весни посильна праця на свіжому повітрі зміцнювала організм, розвивала його. Перебування у природних умовах сприяло споживанню рослинної їжі, багатої всіма необхідними для життя речовинами.

Достатньо високою традиційно була особиста гігієна та гігієна місця проживання українця. Тіло та одяг завжди утримувались у чистоті, одяг та білизна регулярно піддавалась провітрюванню під дією прямого сонячного проміння. Кілька разів на рік проводилося повне оздоровлення хати і обісця, яке збігалось з підготовкою до великих релігійних свят.

Підтриманню високого рівня здоров’я сприяло дотримання традиційного харчування тієї чи іншої місцевості, виконання постів та дотримання правил і особливостей харчування у періоди посту.

Традиційно розвинутою була своєрідна психогігієна, основою якої були розважання в часи посту, традиційні жартівливі забави та ігри. Ососбливе місце займало шанобливе ставлення до старших людей і, особливо, до батьків. У кожній сім’ї обов’язково засвоювались навички догляду за хворими людьми, приготування профілактичих засобів та ліків з рослинної сировини.

Своєрідною демонстрацією навичок ведення здорового способу життя віддавна було традиційне дозвілля. Танці та ігри у своїй основі мали показ спритності людини, її сили та витривалості. При цьому засуджувалося зловживання спиртними напоями та куріння тютюну. У традиційному застіллі значне місце відводилося змаганню у жартах та гуморі.

Особливою повагою серед людей завжди користувались старші люди, які вміли зберегти високу працездатність, не мали шкідливих звичок, до яких завжди можна було звернутись за доброю порадою.

Кожний може і повинен підтримувати своє здоров’я протягом усього життя. Це досягається дотриманням певного режиму праці і відпочинку, раціонального харчування, відмовою від шкідливих звичок, але перш за все духовною чистотою та регулярною фізичною активністю.

Здорова і духовно розвинута людина щаслива: вона відмінно себе почуває, отримує задоволення від роботи, прагне до самовдосконалення, досягає нев’янучої молодості духу і внутрішньої краси.

Народні методи лікування українців дуже різноманітні і прадавні. Як зазначає Є.Товстуха, з писемних пам'яток Київської Русі довідуємося, що українські ченці для зцілення недужих застосовували сироватку, мед, віск, шипшину, звіробій, подорожник великий, горицвіт весняний, наперстянку, полин звичайний, золототисячник, ялівець, капусту, льон, редьку, гірчицю, ліщину, цибулю тощо.

Рухова активність як обов'язковий чинник зміцнення здоров'я повсякденно супроводжувала життя людини, згідно наших народних традицій. Варто лише нагадати про значний об'єм фізичної праці, про різні ігри, забави, розваги, танці, змагання, двобої, перегони, полювання, рибальство. І дорослі і діти використовували біг, стрибки, качання, катуляння, лазання, гойдання, кидання, штовхання, плавання, пірнання, веслування, ковзання, катання, масажування, розвиваючи свій фізичний потенціал. У дні постів рухова активність дещо зменшувалася. Але тим, хто виконував важку фізичну, дозволялося вживати м’ясну їжу (наприклад, під час косовиці).

Традиційними розвантажувальними днями, що історично склалися у тижневому циклі, стали середа і п'ятниця, коли не вживали тваринної їжі.

Недільний день вважається не робочим днем, люди йшли до церкви, збагачувалися духовно через релігію, мистецтво. Молодь цього дня влаштовувала різноманітні змагання, розваги, участь в яких подекуди брали і дорослі.

Особливості харчування. Як зазначають науковці, у харчуванні українців здавна (часів Київської Русі) був хліб житній, пшеничний, ячмінний грубого помолу, різні каші, молоко (коров'яче, козяче, овече, кобиляче), риба, овочі, гриби, ягоди, мед, трави, рідше м'ясо.

З прийняттям християнства позначений розділ на пісну їжу (рослинно-грибно-рибну) і скоромну (молочно-яйцево-м'ясну). До пісних продуктів відносяться: зернові, бобові, овочі, фрукти, ягоди, гриби, їстівні рослини, горіхи, прянощі, мед, рослинні олії, риби. До скоромної їжі відносяться: м'ясо, м'ясні продукти, молоко, молочні продукти, рослинні жири, яйця і виготовлені з їх використанням харчові продукти, страви. Осудженню піддавалось вживання конини. У подальші часи конина вживалася тільки у разі крайньої потреби. У козаків коні особливо цінувалися, оспівані в піснях. Домашні тварини цінувалися більше, ніж дикі.

Українці у календарі мають більше пісних днів, ніж скоромних. М'ясо не було основою раціону. 250-300 років тому відбулися деякі зміни у харчовому раціоні, у який були включені нові продукти - картопля, кукурудза, баклажани, соняшник, помідори. Одночасно звузилося вживання ріпки, пастернаку, кваску, листочків буряку, кропиви, бобових (фасоля).

Під час постів заборонялося вживання м'ясних продуктів. В окремі дні постів дозволялося вживати рибу. У скоромні дні дозволялося вживати будь-яку їжу. Рибні страви українців - борщ з рибою; карась, запечений у сметані; щупаки тушені з хроном, карп фарширований грибами і гречкою; рибні крученики, товченики; тарань обмочена в муці, полита медом і запечена, щерба - рибне філе, зварене у міцному відварі з голів риб, з прянощами. У Дніпрі козаки ловили рибу. Чорна ікра була звичною у харчуванні жителів Придніпров'я, Азовського і Чорноморського узбережжя.

Народна медицина. У давнину в шпиталях при монастирях з прадавніх часів молилися. Люди використовували цілющі рослини: листки подорожника великого, траву споришу, корені, квітки липи, листя і кору дуба, кореневища перстачу прямостоячого (калгану), корені родовика лікарського.

 

6. Рекомендації викладачам і батькам щодо формування здорового способу життя

 

Результати нашого дослідження дають змогу запропонувати рекомендації викладачам ВНЗ, вчителям і батькам щодо формування здорового способу життя у школярів і студентів:

• кожного дня виконувати ранкову руханку (зарядку);
• скласти і дотримуватися режиму дня;
• у навчальному закладі та вдома дотримуватися правил особистої і громадської гігієни;
• навчити молодь виконувати загартувальні процедури;
• навчати учнів і студентів раціональному і збалансованому харчуванню;
• щоденно перебувати на свіжому повітрі;
• щоденно виконувати різноманітні фізичні вправи;
• відмовитися від шкідливих звичок.

Викладачі, вчителі та батьки повинні виховувати у молодих людей інтерес та переконання щодо ведення здорового способу життя. При цьому, використовувати бесіди, зустрічі із цікавими людьми (лікарями, спортсменами, бізнесменами). Зі школярами і студентами можна обговорювати актуальні проблеми, програми телебачення, статті газет і журналів. Батьки, викладачі та вчителі повинні бути прикладом для молодої особистості у веденні здорового способу життя.  

 

 

 

 

Література

 

1. Амосов Н.М. Роздуми про здоров’я. – К.: Здоров’я, 1990. – 168 с.
2. Баранов В.М. В мире оздоровительной физкультуры. – К.: Здоров'я, 1987. – 135 с.
3. Брехман И.И. Валеология - наука о здоровье. – М.: ФИС, 1990. – 208 с.
4. Булич Е.Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології. – К.: ІЗМН, 1997. – 224 с.
5. Глухов В. И. Физическая культура в формировании здорового образа жизни.- К.: Здоровья, 1989. – 72 с.              
6. Грибан В.Г. Валеологія: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2008. – 214 с.
7.  Душанін С.А., Пірогова О.Я., Іващенко Л.Я. Оздоровчий біг. – К.: Здоров'я, 1982. – 128 с.
8. Концепція формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя у дітей і молоді. – К, 2004. – 15 с.
9.  Купер К. Аэробика для хорошого самочувствия. – М.: ФИС, 1989. - 224 с.
10.  Линець М.М.. Андрієнко Г.В. Витривалість, здоров’я, працездатність. – Л., 1993. - 132 с.:
11.  Лозинский В.С. Учитесь быть здоровыми. – К.: Центр здоровья, 1993. – 160 с.
12.  Магльований А.В. Фізичне виховання в здоровому способі життя студентів: методичні рекомендації. – Л: ЛДМУ, 2002. –  20 с.
13.  Основы валеологии / Под ред. акад. В.П.Петленко. – В 3 кн. – К.: Олимпийская литература, 1998. -  220 с.
14.  Рябуха О. М. Вчення про здоров’я. – Л.: Ліга-Прес, 2003. – 124 с.
15.  Паффенбергер Р., Ольсен Э. Здоровый образ жизни. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 320 с.
16.   Харчування і Ваше здоров’я. Регіональна програма навчання здорового способу життя для шкіл Центральної та Східної Європи.  – К.: АбрисЮ, 1995. – 86 с.
17. Шаталова Г.С. Выбор пути. – М.: Елен и К, 1996. – 256 с.
18. Шапіро С. Запобігання палінню. – К.: Абрис, 1995. – 70 с.
19. Шиян О.І. Валеопрактикум: Мет. посібник. – Л.: ЛДІФК, 2004. – 34 с.