Методичні рекомендації "Депресія"

Депресія (від латинського слова depressum - знижувати, придушувати, гнітити) - стан, що характеризується пригніченим чи сумним настроєм і зниженням психічної активності, що сполучаються з руховими розладами і різноманітними соматичними (тілесними) порушеннями (втрата апетиту, схуднення, запори, зміна ритму серцевої діяльності і т.п.).

Прихована (маскована) депресія. Не завжди депресія виявляється симптомами, що описані вище. Часто буває, що вона виявляється одним - двома симптомами, і це утруднює діагностику. Депресія може виявлятися тільки болями в груди, у животі, головними болями, болями в суглобах, болями у всім тілі, тільки ранніми пробудженнями, порушеннями подиху (утруднений вдих на відміну від бронхіальної астми, при якій утруднений видих), зловживанням чи алкоголем наркотиками, сексуальною розгальмованістю (людина хоче гострими відчуттями підняти чи настрій перебороти хворобливу психічну нечутливість).

Визначають наступні маски депресії:

1. Стриманість, крізь яку прориваються психовегетативні пароксизми, гіпертензійні кризи, інфаркт міокарда.

2. Ворожість. Частіше буває в юнацькому віці.

3. Підвищена трудова і соціальна активність.

4. Тяга до подорожей.

5. Іронія, сарказм, безшабашність, розгул.

6. Булімія (підвищений апетит), полідипсія (підвищена спрага), посилення тяги до паління, алкоголю, медикаментам.

7. Підвищена сексуальність, своєрідний запій.

ЯК ПОДОЛАТИ ЛЮДИНІ ХВОРОБУ, ЩО СУПРОВОДЖУЄТЬСЯ ПРИГНІЧЕНІСТЮ, ПОЧУТТЯМ ВЛАСНОЇ НІКЧЕМНОСТІ, ПЕРЕКОНАНОСТІ В ТОМУ, ЩО ТИ НІКОМУ НЕ ПОТРІБЕН, ТОБТО ДЕПРЕСІЮ?

Депресія - це один з найбільш розповсюджених психічних розладів сучасності. Але поняття депресії в клінічному і в побутовому розумінні різняться. В клінічному розумінні , депресія - це повна байдужість до всього, яка супроводжується пригніченістю, погіршенням настрою та активності, вона часто є симптомом психічних захворювань. В побутовому розумінні, ми називаємо депресією пригнічений стан із зниженням цікавості до життя, стан, коли людина втрачає здібність відчувати радість. Від депресії страждає багато людей у різні періоди свого життя. Зазвичай депресія - це тип реакції людини на обставини її життя: на втрату, невизнання, невдачі, хвороби. Депресія може бути пов’язана з професійними чи особистісними невдачами. Вона також може виникати у перехідні періоди життя людини і пов’язана з переоцінкою цінностей або якоюсь їх зміною. Ознаками цього типу депресії є непевність в собі, агресивність, гнів, роздратованість, смуток, стурбованість, страх, безпам’ятність; різке зниження активності, втрата апетиту, порушення сну.

Окрім такої звичайної депресії, є так звана прихована (замаскована) депресія. В цьому випадку людина відчуває почуття, що неминуче викликають депресію, але ознак явної депресії в неї немає. Справжні почуття відчужуються або маскуються. Людина намагається звільнитися від страждань через підвищення активності: надмірно завантажує себе роботою або іншою діяльністю. Нерідко невивільнений біль або інші приховані почуття “соматизуються”, тобто перетворюються на тілесні страждання, які, згодом, людина видає за причину свого пригніченого стану, хоча насправді саме психологічні проблеми провокують фізіологічні недуги. Ознаками цього типу депресії є зарозумілість, придушена злоба, неуважність, звинувачення оточуючих у своїх невдачах, відчуття себе жертвою, упертість; підвищена активність, збільшення ваги тіла, зниження потреби в сні. Є ще один вид депресії - невротична, яка розвивається на тлі невирішеної конфліктної ситуації. Зазвичай це тривалий емоційно-депресивний стан. Ознаками цього типу є самобичування, гнів, злоба, відчуття безнадійності, апатія (зниження настрою), відсутність інтересу до життя, іпохондрія, нездатність до прийняття рішень; а також хронічна втома, втрата ваги, втеча від реальності через сон. Протікання депресії може бути монотонним - хронічно знижений емоційний стан або нестійким, що характеризується зміною емоційного стану від крайнього збудження до крайнього занепаду.

Але, якщо Ви здатні звернутися за допомогою спеціаліста, то швидше за все у Вас звичайна депресія (перший тип), що спіткає більшість пересічних громадян. Самий вірний спосіб боротися з депресією це усунути її причину, знайти своє “психологічно слабке місце”, яке через ураження викликало у Вас духовну пригніченість. Звісно, краще всього це робити із спеціалістом, або разом із своїм близьким другом бо причини, які викликали у Вас такий стан можуть бути досить болючими, щоб Ви могли викрити їх самостійно.

Але в якості першої самодопомоги можна спробувати декілька заходів:

- перш за все, КИНЬТЕ СЕБЕ ЖАЛІТИ та ДУМАТИ ПРО ВЛАСНЕ НЕЩАСТЯ - розмірковування породжує почуття; якщо Ви зробите центром Ваших думок розчарування, яке спіткало Вас, - Ви будете поглинені глибокою депресією;

- киньте звинувачувати життя та оточуючих у своїх проблемах (звісно, якщо Ви це робите);

- почніть дотримуватися вірного режиму дня;

- намагайтеся уникати перевтоми;

- намагайтеся збалансувати Ваш режим харчування та його раціон;

- займіться фізичними вправами або гуляйте на свіжому повітрі;

- не витрачайте багато часу на телефонні розмови;

- намагайтеся не сидіти багато перед телевізором;

- слухайте бадьору, життєрадісну музику;

- кожен день ставте перед собою маленькі, але реально досяжні цілі;

- спробуйте поміркувати над тим, які втрати Ви не змогли пробачити собі;

- спробуйте перемогти свій біль та гнів, попросивши пробачення, або дякуючи людині, яку Ви вважаєте винуватцем Ваших негараздів. Розвиньте в Вашому серці любов та розуміння до цієї людини. Вона так вчинила з Вами не від власного щастя.

Сподіваюся, Ви знайшли для себе відповіді на певні питання. Але з коротких електронних запитів важко розібратися в чому справа.

Депресія — плата за урбанізацію

За прогнозами спеціалістів, через 20 років депресія посяде перше місце серед усіх хвороб. Без сумніву, це плата людства за урбанізацію. Іноді буває, що різні проблеми із здоров’ям, які довго і безуспішно лікувалися — це також прояви депресії, коли емоційне перенапруження або тривога, що затаїлася в глибині душі, набирають вигляду хворобливих відчуттю.

Буває, що депресія маскується під підвищену працездатність або соціальну активність. Люди, які втратили впевненість у собі, прагнуть заглибитися в турботи, щоб вийти з неприємних думок та відчуттів. У чоловіків частіше ознаками депресії є кількість випалених сигарет протягом дня. Безперервне паління, коли в полоні тривоги людина прикурює одну сигарету за іншою, служить найпростішим “народним” способом заспокоїтися, Аналогічний спосіб – вживання спиртного з бажанням забутися. На жаль, цей спосіб має суттєвий недолік – скорочує шлях до алкоголізму внаслідок того, що з кожним разом потрібна більша доза алкоголю. Це, в свою чергу, призводить до психологічної, а з часом – і фізичної залежності. При цьому причини тривоги не зникають, а, як правило, поглиблюються.

Існує поширене явище – самолікування. Як медикаментами, купленими на свій страх і ризик в аптеці, так і популярними в побуті лозунгами: “візьми себе в руки”, “де твоя сила волі”. Звичайно, можна мобілізувати резервні можливості організму та пересилити депресію, але в житті це можливо далеко не завжди.

Важливо знати, що депресія не є:

• почуттям незначного погіршення настрою;
• ознакою слабкості. Депресія у всіх випадках виникає через порушення балансу особливих хімічних субстанцій мозку; індивідуальні особливості, а також життєві ситуації, які викликають стрес, можуть підсилити дисбаланс;
• кара за те, що ви погана людина. Депресія — це хвороба, яка може вразити кожного;
• приводом для почуття провини.

Тільки з’єднавши зусилля з лікарем, можливо досягнути максимального контролю над хворобою, вміння керувати хворобою і перемогти її.

Не підлягає сумніву факт, що кожна у світі людина перебуває на шляху до присвячення. Одні вибирають довгий шлях, інші короткий. Кожен є творець своєї долі, і ніхто не може йому в цьому допомогти, - хіба що добротою, щедрістю та нетерпінням

Генрі Міллер

Однією із проблем сучасної клінічної медицини є своєчасна діагностика депресивних розладів та надання спеціалізованої допомоги. За даними ВООЗ, у 2004 році депресивні розлади займуть провідне місце серед 10 основних хвороб, які приводять до інвалідизації населення. За даними МЗ України, в структурі захворюваності на психічну патологію 71,1% становлять психічні розлади непсихотичного рівня, серед яких переважають депресії. Більшість пацієнтів не усвідомлюють наявність симптомів депресії, не віддають належне необхідності щодо спеціалізованого обстеження, займаються самолікуванням. Така ситуація створює значні діагностичні труднощі та подекуди зумовлює призначення не патогенетичних, а симптоматичних методів терапії. Зважаючи на те, що депресивні розлади вражають людей в найбільш працездатному, творчому, активному віці (20-40 років), проблема діагностики та лікування депресій набуває значного соціально-економічного значення. 46% хворих на депресію за первинною допомогою звертаються до лікарів-соматологів та інтерністів загальномедичної практики, 11,3% лікуються амбулаторно.

Традиційно депресії поділяють на соматогенні, ендогенні та психогенні. Ендогенні депресії становлять основу багатьох психічних хвороб, потребують лікування у лікаря-психіатра. Соматогенні депресивні стани супроводжують прояви соматичної хвороби, і разом з тим не буває депресії, котра б не супроводжувалась функціональними або ж органічними порушеннями різних органів чи систем організму (захворювання серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, ендокринної системи тощо). Варіанти поєднання депресії з соматичною патологією (коморбідні стани) можуть бути різноманітними. Так, депресії можуть виникати у хворих на хронічні соматичні хвороби (наприклад, ІХС, жовчокам’яна хвороба, гіпотиреоз, цукровий діабет, бронхіальна астма, хвороба Паркінсона, демієлінізуючі захворювання нервової системи, червоний вовчак, цироз печінки і т.ін.). Крім того, депресія може виникати як особистісна реакція на важкі соматичні хвороби та пов’язані з ними наслідками або ж можуть формуватись медикаментозні депресії, які виникають як наслідок застосування деяких лікарських засобів, котрі володіють побічним депресогенним ефектом (резерпін, препарати на основі дигіталісу, антиаритмічні та протипаркінсонічні препарати, анаболіки, кортикостероїди, прогестерон, естроген, блокатори Н2-гістамінних рецепторів (циметидин, ранітидин), барбітурати тощо). Психогенні депресії зустрічаються доволі часто в загальній соматичній практиці. Їх поява спричинена психотравмуючим впливом соматичної хвороби (нозогенні депресії) чи іншими стресовими чинниками. Однак існують депресивні стани, котрі виявили найбільшу схильність до негативного впливу сучасного соціуму, змін еколого-інтоксикаційного характеру, набули різнобарвних нівельованих проявів і не можуть бути віднесені суто до ендогенно чи психогенно зумовлених депресивних станів. Такі депресивні стани мають багато назв: “депресія без депресії”, “маскована депресія”, “ларвована депресія”, “соматизована депресія”.

Соматизовані депресивні стани - це психічні розлади, в клінічній картині яких домінують псевдосоматичні симптоми, в той час як психопатологічні прояви депресії залишаються нівельованими, прихованими за різноманітним “соматичним фасадом”. Незважаючи на велику поширеність соматизованої депресії та її термінологічну різноманітність, її своєчасна діагностика, визначення клінічних рамок, принципів та методів лікування залишаються актуальними для лікарів різного фаху. Клінічна практика свідчить про те, що хворі на соматизовані депресивні стани у 84% випадків за первинною медичною допомогою звертаються до лікарів загальної медичної практики і лише декілька років поспіль - до лікаря-психіатра.

Прояви соматизованої депресії найчастіше приховані за кардіальним, церебральним або ж абдомінальним псевдосоматичним фасадом. Хворі виказують скарги на посилене серцебиття, що супроводжується відчуттям “внутрішнього хвилювання та завмирання серця”, періодичне підвищення артеріального тиску (ст 140-150мм рт.ст., дт 90-100мм рт.ст.), відсутність апетиту, порушення моторики та тонусу органів шлункового-кишкового тракту (тривалі закрепи).

Певна частка хворих виказує скарги на порушення ритму дихання, що суб’єктивно проявляється відчуттям “утрудненого вдоху та неповноцінного дихання”, постійну присутність головного болю без визначеної локалізації, тиску в очних орбітах на тлі “вранішньої слабкості”, періодично виникаюче системне паморочення голови. Крім того, пацієнти відмічають періодичне (частіше в ранкові години) безпідставне підвищення температури тіла до 37-37,5 градусів, яке зникає впродовж дня без додаткового застосування медикаментозних препаратів. Транзиторний субфебрилітет поєднується з розладами вегето-судинного забезпечення, що посилює у хворих підозри та впевненість у наявності у них важкої недіагностованої хвороби. На наявність інтрацеребральних та псевдокардіальних соматопсихічних відчуттів по типу “пульсує мозок”, “пекучий біль поширюється на все серце”, “серце миготить і зупиняється” вказують практично всі хворі на соматизовані депресивні стани. З посиленням інтенсивності неприємних, незвичних для “соматичного хворого” соматоформних відчуттів спостерігається формування страху за власне життя. Пацієнти з великою насторогою слідкують за станом серцевої діяльності, з трудом підбирають слова, щоб описати характер больових відчуттів, підкреслюють їх відмінність від звичного болю. Надто часто це спостерігається в практиці роботи лікаря-гастроентеролога, коли пацієнти вказують на присутність в ранкові години, а подекуди і ввечері, пекучого болю без чіткої топографічної локалізації, що протягом незначного часу мігрує з однієї половини тіла в іншу, на різні ділянки тіла. Поява таких больових відчуттів не пов’язується хворими з прийомом їжі чи наявністю хронічної хвороби шлунково-кишкового тракту. Виявлені у хворих кардіальні, інтрацеребральні, абдомінальні соматопсихічні відчуття є настільки актуальними для пацієнтів, що порівнюючи їх з власними больовими відчуттями, які хворі переносили раніше, вони неодмінно підкреслюють невідповідність актуального страждання у порівнянні з попередніми (”ніколи раніше такого не відчував”). Звертає на себе увагу те, що хворі вказують на контрастний характер соматоформних сенсацій “пече у серці, а руки ніби сковує крига”.

Поява незвичних, невизначених больових відчуттів формує у хворобливій уяві пацієнтів думки про небезпечність для власного життя існуючого страждання і слугує основою для появи у хворих афекту тривоги, більш вираженого у вечірній час, але хворі трактують його прояв як стан “внутрішнього хвилювання, невизначеної напруги”. Порушення сну є облігатним симптомом соматизованого депресивного стану. Виявляються труднощі засинання та раннє (3-4 години ранку) пробудження. Сон поверхневий, насичений страхітливими снобаченнями. Постсомнічні періоди супроводжуються тривогою, нав’язливими думками песимістичного змісту без визначеної фабули.

Емоційна непереносимість больових відчуттів, страх повторення нападів неприємних тілесних відчуттів, присутність відчуття бесперспективності щодо майбутнього, розчарування від власного фізичного та психологічного дискомфорту спонукає хворих без лікарських рекомендацій вживати різноманітні комбінації медикаментозних препаратів. Увага пацієнтів повністю переключається на пошуки “магічних ліків” та нових методів діагностики та лікування. Спостерігаються зміни поведінкових патернів та стосунків з оточуючими. В бесіді з лікарем хворі наголошують на необхідності проведення повторних інструментальних та лабораторних досліджень, аргументуючи свою концепцію посиланнями на нові дані науково-популярної літератури, намагаються мінімізувати свої обов’язки в домашніх умовах. Все це можна розглядати як прояви аномальної хворобливої поведінки.

Кожний пацієнт по-особливому сприймає світ власних хворобливих переживань, намагаючись виробити для себе нові форми зовнішнього реагування. Виявляється деяка манірність, демонстративність, експресія в поведінці, елементи театральності під час розмови з лікарем. Такі особи намагаються привернути до себе максимум уваги лікаря, вважають себе ображеними, тому що лікар не може діагностувати їх хворобу.

Постійна присутність у пацієнтів стану “внутрішнього дискомфорту та напруги”, “немотивованого безсилля” невід’ємно пов’язується пацієнтами з пониженням відчуття радості, бадьорості духу, властивих раніше пацієнтам інтересів та бажань. У висловах хворих звучать ідеї малоцінності, зменшення соціальної вартості. Між тим у пацієнтів, котрі схильні до ретельного самоаналізу, надмірної розсудливості, спостерігається тенденція щодо формування ідей провини на тлі вітально забарвленого відчуття прихованої туги. Актуальними для хворих стають питання професійної спроможності, подальшої соціальної перспективи, альтернативні роздуми песимістичного змісту. Депресивно опосередковані переживання настільки контрастують зi звичним раніше способом життя та фізичним самовідчуттям пацієнтiв, що вони впевнено та гротескно вишукують факти та докази, які б виступали в якості суб’єктивно психологічно зрозумілої реакції на об’єктивне падіння творчої та фізичної активності. І лише ретельний огляд лікаря допомагає їм усвідомити наявність симптомів прихованої депресії.

Отже, облігатними проявами соматизованого депресивного стану є: незначне пригнічення настрою, відсутність бажання виконувати ті справи, які раніше приносили задоволення, звуження кола інтересів, обмеження стосунків з оточуючими, немотивоване зменшення енергії та активності, нерішучість, відчуття тривоги, неспокою, роздуми песимістичного змісту у передранкові години, порушення сну (раннє пробудження в 3-4 години ночі або ж нездатність заснути ввечері), різноманітні скарги сомато-вегетативного характеру, які не є притаманними тій чи іншій хворобі, зниження апетиту, схуднення, порушення лібідо, потенції, оваріо-меструального циклу, відсутність лікувального ефекту від “соматичної симптоматичної терапії”, позитивна реакція на антидепресанти з послідовною редукцією сомато-вегетативної та психічної складової депресивного стану.

Терапевтична тактика щодо соматизованих депресивних станів має певні особливості. По-перше, лікування соматизованої депресії проводиться лікарем-психіатром, незважаючи на те, що пацієнти, які страждають на соматизовані депресивні стани, концентруються переважно у лікарів-соматологів та інтерністів; по-друге, існує певна насторожуваність хворих щодо звернення за медичною допомогою до лікаря-психіатра; по-третє, пацієнти не завжди погоджуються на лікування психотропними засобами; у більшості хворих має місце фармакофілія. Тому лікування соматизованої депресії повинно бути тривалим (від 3 до 6 місяців), комплексним та індивідуальним. У схеми лікування, поряд з загальнозміцнюючою терапією, включають: антидепресанти (миансерін, коаксіл, мапротілін, міанскрін, міртазапін), транквілізатори (переважно седативної дії), нейролептики з антидепресивним ефектом (сульпирид, хлорпротиксен, флупентиксол), вегетостабілізатори (ліки, що містять алкалоїди беладонни), психостимулюючі та ноотропні засоби (пірацетам, прамірацетам), снодійні (зопіклон, золпідем). Поряд з медикаментозною терапією доцільно використовувати і психотерапевтичний вплив (переважно методи недирективної психотерапії) з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей.

ДЕПРЕСІЯ - у медицині один з видів психічного розладу. Д. виражається в тужливому, подавленому настрої, усвідомленні своєї нікчемності, песимізмі та ін. Стимули до діяльності слабшають або зовсім зникають, хворий робиться малорухомим, байдужим до своїх найважливіших життєвих інтересів, вважає кращим результатом смерть і нерідко робить суїцид. Д. страждають не тільки дорослі, але й діти й підлітки. Д. у дітей і підлітків може виникнути внаслідок певних життєвих ситуацій (наприклад, нерозуміння в родині, розірвання шлюбу, труднощі адаптації до школи, погана готовність до шкільного навчання й ін.). Якщо в дитини зустрічаються лише окремі прояви депресивного стану, пов’язані із труднощами психологічного характеру, можна із захворювання, ліквідувавши негативні фактори, що викликають Д., надати дитині психологічну допомогу. Якщо ж Д. прийняла хронічну форму, необхідно тривале лікування, що найкраще робити в спеціальних закладах…

Депресія - це коли висиш у нескінченній порожнечі, вдихаєш її мертве повітря і не знаєш, що тобі потрібно далі - дряпатися догори, чи плюнути на все і полетіти за цим своїм плювком донизу.

Транс. Озираєшся і споглядаєш ілюзію. Усе навколо ілюзія - кохання, зло, гроші, друзі, малюк, що розбив коліно і, мабуть, ще на додаток отримає від мами по шиї. І люди навкруги - актори, ілюзіоністи. Хтось - справжній талант, у когось виходить поганенько.

Боляче аж до нудоти. Втрачається сенс. Мій безсенсовий організм, в якому тече кров - качає кисень. Чи то тече концентрат безсенсового страждання?

Звідки я? Куди я? І що я? А головне - навіщо??? Як виборсатися і чи варто? Збираю залишки сил - дряпаюся догори, ламаючи нігті, збиваючи у кров руки. Невпевненим кроком виходжу із порожнечі. Продовжую жити ілюзіями. Продовжую грати свою роль. Трохи прикро. Ми - піддослідні.

Депресія - то тест на слабкість.

Останнім часом у мене постійне відчуття що я стою на місці, а життя в мене вислизає з рук. Оглянувшись назад я не бачу нічого гарного й вартого що я зробив за своє життя й не бачу ніяких перспектив у майбутньому. Іноді хочеться просто закрити очі й більше їх не відкривати, але це був би найпростіший вихід із ситуації, так роблять боягузи, а я не збираюсь повертати неприємностям спину! Я спробую змінити своє майбутнє щоб Raven не виявився правим і я не викинув своє драгоцінний час на вітер. Краще скажіть чому на світі всі так важко? Яка користь якщо тобі здається що ти знайшов щастя, а воно виявляється недосяжним.

Депресія:

“Депресія - допоможи собі сам… звертайтайся до психіатра”

Автор: О.В. Юрченко

Коли немає настрою, на душі нудь й нічого в житті не миле, ми кажемо: депресія.

Ще 70-х роках XX століття на неї страждало близько двох відсотків населення земної кулі, то нині — вже чотири-п’ять відсотків, а за деякими прогнозами, через 20—30 років депресія займе перше місце серед усіх захворювань у світі, обігнавши й хвороби серця. Вочевидь, це плата за урбанізацію.

Ці цифри лише верхівка айсберга і скоріш за все її потрібно збільшити в кілька разів, оскільки далеко не всі з хворих потрапляють в поле зору психіатрів. Багато хто не йде до фахівця зі страху дістати клеймо «психічно хворого».

Інші просто не знають, що різні хвороби, від яких вони довготривало та безуспішно лікуються, це теж депресія, коли емоційна перенапруга або тривога і страх, що таяться в глибині душі, набувають вигляду болісних тілесних відчуттів. Діагностичною підказкою тут може бути повна безуспішність численних і повторних курсів лікування, як соматичних захворювань. А остаточно зірвати маску з такої депресії можна лише одним способом — проконсультуватися в психіатра, який поставить правильний діагноз та призначить адекватне лікування, що дасть можливість видужати колишньому «сердечнику» чи «хворому на виразку шлунку».

Буває, що депресія маскується під трудоголізм, підвищену трудову чи громадську активність. Емоційно нестабільні люди, які втратили впевненість у собі, намагаються поринути в турботи, щоб забутися в них і втекти від своїх неприємних думок і відчуттів.

Туга також може проявлятися анорексією – відмовою від харчування, або булімією - підвищеним апетитом, особливо це проявляється у жінок. Для чоловіків більш характерною ознакою депресії — кількість сигарет, викурених за добу. Безперервне паління, коли охоплена тривогою людина відразу прикурює одну сигарету за другою, служить найпростішим «народним» способом заспокоїтися. Аналогічно можна трактувати і пристрасть до спиртного, коли п’ють через бажання забутися, прогнати тривогу чи нудьгу, але цей спосіб має великі вади, наприклад це найкоротшій шлях до алкоголізму внаслідок того, що з кожним разом потрібна все більша і більша алкоголю, що в свою чергу призводить до психічної залежності, а пізніше і до фізичної залежності при цьому причини тривоги та нудьги не вирішуються, а як правило тільки поглиблюються.

Існує глибинний, так званий вітальний страх перед психічними захворюваннями і навіть перед самим словом «психіатрія». Хворі на нервові розлади та депресію уникають візиту до психіатра, спершу звертаються, до різних народних цілителів, екстрасенсів, чаклунів, які знімають «наврочення», «лікують» за фотографією, «заговорюють» тощо, якщо такі міри не допомагають звертаються до лікарів загальної практики, наприклад невропатологів, бо як говорять самі хворі назва пов’язана з нервами. На жаль деякі „спеціалісти” які не тільки не мають юридичного права ставити діагноз, а й не вміють розпізнавати ці стани, дуже часто беруться за лікування.

Поширене явище — самолікування. Як ліками, купленими на свій страх і ризик в аптеці, так і популярними в побуті гаслами на кшталт — «візьми себе в руки», «не бери в голову», «напруж силу волі» тощо. Іноді справді можна «взяти себе в руки», тобто мобілізувати резервні можливості організму й подолати депресію. Та, на жаль, далеко не завжди.

Є ще одна проблема. Полікували депресивного хворого, йому стало краще, він виписався, і як правило, перестав, приймати рекомендовані як підтримуюча терапія ліки та з’являтися на профілактичні огляди до психіатра, через деякий час потрапив у ту саму важку життєву ситуацію, і знову занедужав. Після цього виникають міфи, якщо потрапив до психіатра то це на все життя. Люди погоджуються на тривалі реабілітаційні заходи після операційних втручань, та різних видів важких захворювань, але нажаль не розуміють, що нервова система потребує ще більш тривалого реабілітаційного періоду та щадящого режиму, ніж після складного перелому руки, чи то після вилікуваного гепатиту.

Хочеться вірити, що з часом у нас зросте рівень культури не тільки в плані естетики, а й в плані культури лікування захворювань як у фахівців і у пацієнтів, так і в ставленні в загалом до психіатрії.