Методичні рекомендації "Дислалія"

ДИСЛАЛІЯ:

причини, прояви, шляхи подолання

Підготувала:

вчитель-логопед

Городнянського ясла-садка №4

Боженко Ж.А.

Городня 2018

Спектр мовленнєвих порушень у сучасних дошкільнят, на жаль, доволі широкий. Конче важливо, аби батьки й пе­дагоги вчасно помічали перші їх прояви, а вчителі-логопеди надавали необхідну допомогу. На які недо­ліки у мовленні дітей варто звертати увагу, аби уникнути дислалії, і як будувати корекційно-розвивальну роботу з подолання цієї проблеми.

Одна з найпоширеніших мовленнєвих вад, що спостерігаються у сучасних дошкільнят — дислалія.

Дислалія (з грец. дис - розлад, лаліо - мовлен­ня) - порушення звуковимови (найчастіше шиплячих, свистячих і сонорних) за збереження слуху та іннер­вації (зв'язку органів і тканин з центральною нерво­вою системою) мовленнєво-рухового апарату.

Основні причини дислалії.

Аномалії зубно-щелепної систе­ми: дефекти прикусу; проміжки між пе­редніми зубами, відсутність або аномалії різців, коли язик просувається у щілини; аномальна будова твердого піднебіння — як "го­тичне" (високе), так і пласке піднебіння заважає правильній артикуляції.

Міофункціональні проблеми: недостатнє функціонування  м'язів  і  м'яких тканин  щелепно-лицевої ділянки, підвищена чи знижена ак­тивність язикових і губних м'язів, асиметрична робота жувальних м'язів, що призводить до "змазаності" мовлення.

 Патологічні зміни язика або губ: надто довгий чи короткий язик, товсті губи, відвисла нижня губа, малорухома або вкорочена верхня губа ускладнюють вимову всіх груп звуків; вко­рочена під'язикова зв'язка унеможливлює підйом язика вгору.

Порушення    фонематичних    процесів,функцій та операцій (фонематичного сприй-­
мання, уваги, пам'яті, контролю та уявлень), вна­слідок чого дитина замінює або змішує звуки у вимові (наприклад, жука називає "зюк", а зозулю — "жожуля").

Неправильне родинне виховання, коли батьки не приділяють мовленню дитини жодної уваги (педагогічна занедбаність) або коли "сюсю­кання" стає звичним способом спілкування.

Патологічне наслідування, що виникає пе­реважно через калькування вимови малолітніх дітей або дорослих з пошкодженою зубно-ще­лепною системою.

 Раннє вивчення іноземної мови без до­статнього опанування рідної, білінгвізм (дво­мовність) у сім'ї (наприклад, міжзубна англомов­на вимова переноситься на вимову свистячих в українській мові).

Для подолання міофункціональних проб­лем за призначенням дитячого лікаря-ортодонта чи стоматолога використовують силіконові трейнери, які нормалізують положення та активність губ і язика, а також вестибулярні пластинки з на­мистинкою, рухання якої кінчиком язика сприяє активізації м'язів. Іноді дітям, яким важко підні­мати кінчик язика за верхні зуби, здійснюють під­різання під'язикової вуздечки.

Завважимо: підрізання потрібне тоді, коли вуздечка або дуже масивна, і сполучна тканина утруднює (унеможливлює) підняття язика, або занадто довга, але місцем прикріплення обмеж­ує рухливість переднього краю язика.

В інших випадках доцільно пропонувати дитині вправи, які допомагають розтягнути під'язикову зв'язку ("Гармошка", "Грибочок", "Смачне варен­ня" тощо). Якщо малюк вільно клацає язиком на­віть при закритому роті (вправа "Конячка"), це означає, що для вимови звука [р] уже наявна основна артикуляторна база, і втручання стоматолога-ортодонта не потрібне.

Пропуски: дитина випускає складний для її вимови звук (наприклад, вимовляє "коова" за­мість "корова".

Заміни: замінює один звук іншим, найчастіше легшим у вимові ("фобака" замість "собака").

Спотворення: вимовляє звук у спосіб, не при­таманний фонетичній системі рідної мови (на­приклад, двогубна вимова звука [в], подібно до англійського М).

Одзвінчення та оглушення приголосних.

Порушення твердості та пом'якшеності, що проявляється у заміні м'яких приголосних парни­-
ми твердими або навпаки, а також у змішуванні звуків.

Основні форми порушень звуковимови при дислалії

1) Сигматизм. Існує кілька видів тако­го порушення.

Міжзубний сигматизм — порушення вимови як свистячих, так і шиплячих звуків, що супроводжується просуван­ням кінчика язика між нижніми і верх­німи різцями, внаслідок чого виникає шепелявий звук. Останнім часом такий дефект фіксується досить часто, що зу­мовлено надто раннім (за недостатньо­го засвоєння рідної мови) вивченням англійської, для окремих фонем якої характерна саме міжзубна вимова.

Бічний сигматизм може бути одно- чи двобічним та проявлятися у двох варі­антах:

1) кінчик язика впирається в альвео­ли, а один з його країв піднімається до внутрішньої сторони корінних зубів, про­пускаючи видихуване повітря по бічних краях язика, що спричинює виникнення хлюпального звука замість свистячих і шиплячих;

2) кінчик язика впирається в альвеоли, пропус­каючи повітря по боках, як під час вимови звука [л]; при цьому бічні краї язика не прилягають до верхніх корінних зубів і повітряний струмінь про­ходить одночасно по бічних краях язика.

За носового сигматизму корінь язика підні­мається і примикає до м'якого піднебіння, яке опускається й утворює прохід для видихуваного через ніс повітря, що спричинює появу звука [х], доповненого гугнявістю, замість вимови свистя­чих і шиплячих.

2)Каппацизм. Замість звуків [к] і [к¹] чуєтьсянегучне фарингальне клацання, що виникає вна­ слідок шумового прориву повітряним струменем щільного зімкнення голосових зв'язок.

3)Гаммацизм. Замість приголосних [г] і [ґ] чути звук, який нагадує одзвінчений [х], утворе­ний сильним зближенням та вібрацією голосових зв'язок.

4) Хітизм. Замість звуків [х] і [х'] чується слабкий гортанний шум, утворюваний повітря­ним струменем, що проходить крізь щілину між зближеними голосовими зв'язками.

5) Йотацизм. Пропускання звука [й].

6) Ламбдацизм. Позначається на вимові звуків [л] і [л'], що може проявлятися у подов­женні суміжних голосних (наприклад, "ооох-ка" — "ложка", "ааапа" — "лапа") чи інших спо­твореннях.

Бічна вимова характеризу­ється тим, що повітря прохо­дить тільки з одного боку язика, горлова вимова — зміщенням звуковимови у задній відділ артикуляційного апарату, носо­ва—у носову порожнину (нага­дує англійське звукосполучення [пд]). Також можлива міжзубна вимова, за якої кінчик язика про­сувається між різцями.

7) Ротацизм. Позначається на вимові звуків [р] і [р'].

Найпоширеніший варіант — одноударна вимова, за якої не вдається тривале рокотан­ня, адже не виникає вібрація, передній край язика лише один раз торкається альвеол (нага­дує англійський звук [сі]).

Носова вимова спричинюєть­ся змиканням кореневої части­ни язика з м'яким піднебінням за вільного прохо­дження повітря з глотки в ніс, що зумовлює появу звука, дещо схожого на [пд].

Двогубна вимова може проявлятися двома способами:

1. вібрують обидві губи ("кучерський" [р]);

2. звуки промовляються крізь щілину між губами (нагадує англійський звук [л]).

За велярної вимови коренева частина язика наближається до нижнього краю м'якого під­небіння, утворюючи з ним щілину, проходячи крізь яку, видихуване повітря викликає дрібну хаотичну вібрацію м'якого піднебіння, внаслі­док чого виникає шум, який, поєднуючись із тоном голосу, створює специфічне дефектне звучання.

За увулярної вимови чітко чується рокотання, але при цьому вібрує тільки язичок.

За щічної вимови видихуваний струмінь про­ходить крізь щілину, утворювану кінчиком або одним з бічних країв язика і верхніми корінними зубами, викликаючи коливання щоки.

За бічної вимови вібрує простір між бічним кра­єм язика і корінними зубами, що спричинює зву­чання, яке дещо нагадує звукосполучення [р'л].

8)Парасигмагизм

За шиплячого парасигматизму, коли кінчик язика відтягнутий від нижніх різців углиб рото­вої порожнини, а його спинка різко вигнута в напрямку до твердого піднебіння, замість свис­тячих чути пом'якшені шиплячі приголосні ([С] ->[Ш], [3] -> [Ж]).

За свистячого парасигматизму, навпаки, за­мість шиплячих чути свистячі звуки ([ш] -> [с], [ж]-> з).

За губно-зубного парасигматизму, коли нижня губа піднімається до верхніх різців, звужуючи та­ким чином канал проходження повітряного стру­меня, звуки [с] та [ш] вимовляються як [ф] і [з], а [ж] — як [в].

За призубного парасигматизму звуки [с] та [ш] вимовляються як [т] і [з], а [ж] — як [д], адже кін­чик язика впирається у верхні різці, утворюючи перепону та заважаючи проходженню повітряно­го струменя.

9)Паракаппацизм. Звуки [к] і [к’] можуть за­мінюватися на [т] і [т'] або на фрикативний [х].

10) Парагаммацизм. Звук [ґ] замінюється на [г], а приголосні [г] і [г'] — на [д] і [д'].

11) Парахітизм. Звуки [х] і [х'] замінюються на [к] і [к'] або на приголосний [т].

12)Парайотацизм. Приголосний [й] заміню­ється на звуки [л] і [л'].

13)Параламбдацизм. Звуки [л] і [л'] можуть замінюватися на вкорочені голосні [й], [у], приголосні [й], [н], [в] або [г].

14) Параротацизм. Спостерігаються численні заміни звуків [р] і [р'] на голосний [й] чи на при­голосні [л], [л'], [й], [г], [г'], [д], [д'].

Якщо  в дошкільника 4-4,5  року порушена звуковимова (це стосується  вимови навіть одного звука), слід обов'язково звернутися до вчителя-логопеда у дитячій поліклініці.

Корекційно – розвивальна робота

Мета корекційно-розвивальної роботи при дислалії — постановка, автоматизація та ди­ференціація звуків на різнорівневому мовлен­нєвому матеріалі з використанням яскравої та доступної зорової й слухової наочності для впливу на емоційну сферу, підвищення тонусу кори головного мозку, поліпшення когнітивної діяльності дитини.

У випадках еволюційних порушень звуковимови (найчастіше у разі пропусків) найдоцільнішим є прийом викликання звука (вправа "Скажи, як я"), за патологічних (спотворення) — постанов­ки, яку здійснює вчитель-логопед різні способи: від інших звуків (вправа "Підніми язик за верхні зуби, протяжне вимов [й]" -> [л]); за артикуляцій­ним укладом (вправа "Зроби «чашечку», подми на неї -> [ш]); з механічною допомогою (з вико­ристанням зондів, зондів-замінників тощо); у змі­шаний спосіб.

Переважно спостерігається порушення звуковимови приголосних, однак і окремі голосні у складних випадках також потребують корек­ції. Навіть після підготовчої роботи, вже на ета­пі формування первинних звуковимовних умінь і навичок, учителеві-логопеду не завжди вдається домогтися від дитини вимови того чи іншого звука шляхом наслідування. Саме тому ми роз­робили "Абетку постановки звуків", у якій про­понуємо різні способи їх постановки. Звуки для зручності розміщені за абеткою. Педагог вибирає серед запропонованих найбільш прийнятний для кожної конкретної дитини спосіб.

Щоб поставити твердий звук, його м'яку пару доцільно вимовити пошепки. За міжзубного сигматизму завести язик за зубки дитині допоможе їх стиснення, за носового — незначне притиску­вання крил носа, за губно-зубного парасигматизму — притримування нижньої губи.

Варто зазначити, що під час постановки дзвін­ких звуків можна за допомогою долоні створити вібрацію гортані або просто масажувати кадик; по черзі відтворювати то беззвучний вдих-видих, то стогін. Доцільно також переходити від голосно­го до сонорного приголосного, а потім до звука, який потрібно одзвінчити (наприклад, промов­ляючи амммда чи анннда); вимовляти голосний спершу тихо, а потім гучно, згодом глухий ви­мовити стишено, а далі — дзвінкий гучно (напри­клад: іі -> с -> з). Одзвінчуючи щілинні приголосні голосний слід вимовляти плавно, а одзвінчуючи вибухові — уривчасто. З метою здійснення так­тильного контролю дитина одну долоню прикла­дає до шиї вчителя-логопеда, а іншу — до своєї. Ще варто пропонувати дошкільнику співати улю­блені пісні, що також сприятиме розвитку дзвін­кості голосу.

Педагог спочатку не говорить дитині, який саме звук має в неї вийти, щоб уникнути зайвої плутанини, і тільки коли отриманий акустичний ефект повністю відповідатиме орфоепічним нор­мам, його слід поступово відпрацьовувати на різ­номанітному мовленнєвому матеріалі.

Логопедична робота на цьому етапі має кілька основ: зорову —- дитина розглядає ігрового пер­сонажа, зосереджуючись на положенні органів артикуляційного апарату; слухову — малюк чує певний звук; слухо-зорову — він і бачить, і чує звук, що промовляється; рухову — відчуває рухи власних губів та язика; тактильно-вібраційну — відчуває у власній ротовій порожнині повітряний струмінь і вібрацію голосових зв'язок.

Дошкільнята "лікують" звук, який "захворів". Таким чином вироблена в ігровій формі артикуля­ційна основа порівнюється з колишньою дефект­ною, а правильне звучання — з неправильним.

У пригоді стає також виконання вправ ручної, пальчикової, мімічної гімнастики та психогімнастики, вправ на конструктивний праксис, оптико-просторове орієнтування, проведення різних видів масажу (зондового, логостимулонного, зондозамінного, мануального, вібрального, щітково­го, котраст-термічного, самомасажу). Саме тоді можна досягти вироблення необхідного безпо­милкового артикуляційного укладу того чи іншого звука, що вже не потребує зорового контролю.

Отже, подолання дислалії — необхідний корекційно-розвивальний процес, спрямований на ак­тивізацію пізнавальної та мовленнєвої активнос­ті дітей, формування правильної звуковимови з обов'язковим використанням яскравої наочності та продуманого мовленнєвого матеріалу.

Завдання на постановку звуків

[Р]

Дути із задіюванням голосу на нерухомий ши­рокий язик, що лежить на верхній губі. Так само дути, перевівши язик за верхні зуби (вправа "Стійкий олов'яний солдатик") -> р-р-р (фри­кативний).

Проводити широким язиком по піднебінню від його середини до зубів із задіюванням голосу (зі звуками [дж], [ж]), при цьому стежачи, щоб рухався язик, а не закривався й відкривався рот (вправа "Бджілка (джмелик, жучок)") -> р-р-р (фрикативний).

Вимовляти у швидкому темпі д-д-д (т-т-т, ж-ж-ж, дж-дж-дж), здійснюючи рухи кульковим зон­дом чи вказівним пальцем праворуч-ліворуч, почергово змикаючи та розмикаючи передній край язика з альвеолами (вправа "Заведемо моторчик") -> р-р-р (розкотистий). (Надмірне рокотання прибирається промовлянням мов­леннєвого матеріалу у швидкому темпі). Дути у напрямку кінчика носа на нерухомий ши­рокий язик за верхніми зубами з задіюванням голосу;  вказівним  пальцем  швидко ударяє по нижній губі (вібрація передасться на верхню губу та кінчик язика) -> р-р-р.

Белькотіти язиком по верхній губі, потім за зубами, роблячи акцент на останньому складі (вправа "Ґоґель-моґель") -> р-р-р.

Вимовляти у швидкому темпі д-д-д (т-т-т), змінюючи акценти та з силою видихаючи повітрі на кінчик язика — нижня щелепа при цьому має бути нерухомою (вправа "Мотоцикл") -> др-р-і(тр-р-р).

Чергувати швидку вимову звуків [т] і [д] у сполученнях тддд чи тттд -> др-р-р.

Сильно дути на кінчик язика, схований за стиснутими зубами (вправа "Кулемет") -> тр-р-р.

Широкий язик нерухомо розташувати за верхніми зубами, уривчасто промовляючи ди-ді-ди, рухаючи вказівним пальцем біля верхнього краю під'язикової зв'язки (вправа "Моторний човен") - дри-дри-дри. Великим і вказівним пальцями щільно притиснути до піднебіння бічні краї язика (середня частина язика та вуздечка при цьому мають залишатися вільними); зробити глибокий вдих і видих, промовляючи звукосполучення тж -> тр-р-р.

[р']

Промовляти ір-р-рі, роблячи акцент на остан­ньому голосному -> рі.

Промовляти пошепки склади зі звуком [р], роблячи гучний акцент на останньому, з го­
лосним [і] -> рі.

[с]

Протяжно проспівувати звук [т'] -> с-с-с.

Протяжно вимовляти звук [і], зафіксувати по­ложення язика, подути -> с-с-с.

Губи розтягнути в усмішці; сірником без голів­ки (зондом) утримувати кінчик язика за нижні­
ми зубами, дмухаючи на нього -> с-с-с.

Промовляти за-за-за, приклавши долоню до шиї вище гортані для контролю відсутності ві­
брації ("Зроби так, щоб горлечко заснуло") -> са-са-са.

[с']

[ш]

Дути на язик у формі "чашечки" зі звуком [т].
Витягнути губи вперед, довільно або натиска­ючи вказівним і великим пальцями домінуючої руки на щоки на рівні рота -> ш-ш-ш.

Підняти широкий язик за верхні зуби, довго промовляти звук [с], що переходить у [ш]).