Методичні рекомендації для вигоовлення народної ляльки.

Творчий проект "Народна лялька"

План

І. Організаційно-підготовчий етап.
Обґрунтування теми проекту
Історичний екскурс.
1.1. Призначення виробу, що проектується.
1.2. Аналіз моделей-аналогів.
1.3. Вимоги до конструкції.
1.4. Вимоги до матеріалів.

ІІ. Конструкторський етап.
2.1. Висновок за технічною пропозицією.
2.2. Опис зовнішнього вигляду.
2.3. Вихідні дані для побудови креслень деталей виробу.
2.4. Карта витрат матеріалу на виготовлення виробів.

ІІІ. Технологічний етап.
3.1. Технологічна послідовність виготовлення виробів (інструкційні картки, фото колаж тощо).

ІV. Заключний етап.
4.1 Економічні розрахунки
4.2. Реклама.
4.3 Висновок.
4.4. Захист творчого проекту.
4.5. Використані джерела

 

Обґрунтування теми проекту
Історичний екскурс
Лялька — дитяча іграшка у вигляді людини або тварини, або персонаж лялькової вистави. Історія виникнення назви «лялька» сягає прадавніх часів, коли перші ляльки створювались на честь чарівної Богині кохання та весни Лелі (або Лялі), яка була, за міфами, нерозривно пов'язана із весняним відродженням природи, початком польових робіт. Богиню завжди представляли собі юною, красивою, стрункою та високою дівчиною. Саме її образи створювали прадавні слов'яни, щоб лялька оберігала та вдихала силу життя в дитину. Колись виготовляти ляльки уміли в кожній родині. Цим ремеслом зазвичай займалися бабусі та матері. Бо лялька призначалася для дівчинки і мала, відповідно, жіночу природу. Iграшки були з полотна, льону, соломи, дерева, глини, тіста, сиру, плодів. Такі ляльки не шкодили здоров'ю дитини, а навпаки розвивали її духовний світ.
За традицією, лялька-мотанка повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під’юпник і запаску (фартушок). Усі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи – минулий, теперішній і майбутній, – намисто уособлює достаток. Також повинен бути головний убір – очіпок, стрічка чи хустка, що символізує зв'язок з небом. Щоб лялька мала чудодійні властивості, її потрібно робити за всіма правилами. Мотанка виготовляється методом намотування тканини чи пряжі за годинниковою стрілкою. Щоб іграшка не розсипалася, нитки потрібно зав’язувати дуже міцно і обов’язково на непарну кількість вузлів, зазвичай їх три. Ляльку в жодному разі не можна проколювати голками чи шпильками, виристовують тільки нитки і тканину. Лише в останні часи майстри, що роблять колекційні ляльки, які вже мають не тільки сакрально-обрядове, але й художнє та естетичне значення, використовують голку для оздоблення лише вбрання ляльки вишивкою або гаптуванням. Всі інші, найважливіші деталі ляльки-оберегу, дотепер виготовляються без застосування голки.
У деяких регіонах України ляльку робили не з самої тканини, а й допомогою інших матеріалів: наприклад, голову могли вирізати з дерева або робити з макової голівки. Втім, останній випадок – це теж зразок обрядової магії, адже мак – це водночас і символ родючості, і могутній оберіг проти нечистої сили. Мак-видюк здавна сіяли біля порогу хати, щоб він захищав оселю від нечисті. Також для голови використовують горіх – символ мудрості.
Українські народні ляльки (саморобні, хатні) у своїй образній основі є втіленням добра й лагідності. Лялька є посередником між бабусею та онукою, тобто між старшим і молодшим поколіннями. Тому в ній, чи зробленій нашвидкуруч, щоб заспокоїти дитину, чи виготовленій старанно, як подарунок на свято або на день народження, закладений, крім індивідуального, ще й родовий, етнічний фактор любові та сподівань, віри в добро та захист від злих сил. Мотанка – це й іграшка, й оберіг. Вважається, що вони з’явилися ще у добу пізнього палеоліту. Тож нині ляльці вже сім тисяч років. У дохристиянські часи мотанки робили з найпростішого матеріалу – сіна, клаптиків тканини, ниток, стрічок. Люди знали, лялька не може бути на когось подібною. Мати, створюючи донці іграшку, ніколи б не наважилась намалювати очі, ніс або губи. Замість людських рис у неї на обличчі хрест – символ Сонця. Чи має бути лялька красивою? Ні. Скоріше внутрішньо змістовною, образною, такою, яка б з’єднувала рід та природу, історію та сучасність. Мотанка – перш за все посередник між поколіннями тих, хто відійшов у Той світ, і ще не народженими людьми. Українці вірили, що зробивши ляльку, можна просити у Вищих Сил дощу, гарної днини чи добрих новин. Коли нездужала дитина, батьки спеціально робили ляльку і клали її під подушку або прикріплювали до хворого місця, сподіваючись, що мотанка перебере на себе недугу.
    Найретельніше готували ляльку для нареченої та напередодні народження дитини. Таку мотанку вбирали дуже гарно. Іноді українці вірили, якщо дітки у великій родині довгий час бавляться мотанкою, треба чекати лелеку… Чекаючи дитину, жінка клала лялечку у колиску, щоб та не стояла пустою. Якщо з діточками не виходило, робили ляльку, щоб прикликати до себе дитинку. Так само робилися лялечки, щоб знайти дівчині пару. Усі вони відрізнялися одна від одної. На кожен випадок була своя. Лялечка була уособленням того, про що мріялось. Хочеш лялечку (у значенні дитинку) – зроби лялечку. Хочеш бути нареченою – зроби лялечку-наречену, уяви, що це ти стоїш по-весільному вбрана, а поруч тебе чоловік-красень (можливо, вже й є який на думці), і гості зібралися, щоб привітати вас із цією подією. Ось така магія. Поки робитимеш лялечку, уявиш все так, наче це відбувається насправді. Саме це й запустить механізм втілення мрії.
Все це знали наші прабабусі, які жили у звичайних українських селах та з особливою любов’ю робили лялечок своїм онукам. Нині аби зрозуміти сутність мотанки, не обов’язково народжуватися у селі, варто лише відшукати та зберегти у собі чарівний дитячий світ маминої пісні чи дідової казки, збагнути яке довжелезне коріння народної пам’яті.
Сьогодні кожна з них має своє ім’я.

Ясна – світла, гарна.

 Рада – порадниця, радісна.

Іванка – життєва.

Дзвінка – дзвінка, гучна.

Зоряна – свіжа, як ранкова зоря.

Цвітана – квітуча та Ганночка…

Їх так багато. І Ви можете обрати свою.
Відомо, що прадавня лялька виконувала обрядову функцію та була оберегом. Іграшкою вона стала пізніше. На той час обрядовість була нерозривно пов’язана з життям людини, вона впліталася в життя, як стрічка в косу, і в ній не було нічого надприродного – це було природно.
В основі української ляльки-мотанки – хрестоподібна фігура, де єдина об’ємна деталь – це голівка. Її виготовлення – це найважливіший момент процесу створення ляльки-мотанки. Майстер (а частіше – майстриня) змотує спіраль – символ безконечності Буття і вічності (знову ми зустрічаємо спіраль, як основу для обличчя мотаної ляльки!), і покриваючи її шматинкою, вкладає свої думки і наміри: для чого ця лялька робиться, у чому вона покликана сприяти і в чому допомагати своєму майбутньому власнику. Потім голівка обмотується ниткою, яка викладається у формі хреста. Хрест в даному випадку є й оберегом – символом Сонця, життя і нових починань, і символізує саму людину, гармонію її персонального фізичного світу (горизонталь) і духовного (вертикаль). І обов’язково вузлова лялька мотається за рухом сонця – тоді вона принесе вдачу та щастя.
Коли голівка готова, майстриня нарікає майбутню ляльку тим іменем, яке буде символізувати її призначення. Далі з валиків тканини формуються ручки (перекладина хреста) і тулуб. Дехто з майстрів надає ляльці більшої схожості з жіночою постаттю, формуючи ще й груди. Після того ляльку одягають – вбрання та кольори підбирає майстер за своїми уподобаннями та враховуючи символічне призначення ляльки. Наприклад, якщо лялька робиться на добробут та здоров’я родини – для одягу підбираються червоно-зелені відтінки, для успіху в фінансових справах – зелені та золотисті, для щастя у коханні чи подружньому житті – червоні, рожеві, помаранчеві кольори, для успіху в творчості – блакитні. І, звісно, велику силу має вишивка, особливо, якщо це вишивка старовинна, яка несе в собі древню символіку і позитивну енергію багатьох поколінь. Потужну захисну силу мають ляльки, виготовлені з натурального конопляного полотна – це універсальний родинний оберіг від нещастя і хвороб.
     Українська народна лялька є втіленням добра і лагідності. Це оберіг людської душі й долі, символ предків. Це символ Великої Матері, яка сотворила все суще і береже дотепер народжені нею душі.