Міністерство освіти і науки України

ДНЗ «Вище професійне училище №2 м. Херсона»

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ СТУДЕНТІВ

 

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

 

 

підготовки  фахових молодших бакалаврів

 

галузь знань 19 «Архітектура та будівництво»

освітньо-професійна програма «Будівництво та експлуатація будівель і споруд»

спеціальності  192  «Будівництво та цивільна інженерія»

 

Схвалено на засіданні цикловою випусковою комісією за напрямом підготовки «Будівництво та експлуатація будівель і споруд» за спеціальністю  192  «Будівництво та цивільна інженерія»

Протокол №        від  «       »             2021 року

Голова  циклової випускової комісії спеціальності 192 «Будівництво та цивільна інженерія»                                                   Лисенко О.М.                                                                

 

 

 

 

Херсон – 2021 рік

 

Методичні рекомендації до семінарських занять  студентів з навчальної дисципліни „Безпека життєдіяльності” для студентів галузі знань 19 «Архітектура та будівництво» спеціальності 192  «Будівництво та цивільна інженерія», 2020 року – 80 с.

 

 

 

 

Розробник: Воїнова Л.Л. викладач

 

 

 

 

Обговорено та рекомендовано до використання цикловою випусковою комісією за напрямом підготовки «Будівництво та експлуатація будівель і споруд» за спеціальністю  192  «Будівництво та цивільна інженерія»

 

Протокол №        від  «       »             2021 р.

 

 

 

 

©Воїнова Л.Л. 2021

© ДНЗ «ВПУ №2 м. Херсона» 2021

 

 

 

 

Плани семінарських занять

Модуль 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Змістовий модуль  1.1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик, як кількісна оцінка небезпек

Семінарське заняття 1. Якісний аналіз небезпек

План

1.Типи аналізу небезпек

2. Попередній аналіз небезпек

3. Аналіз дерева відмов

Питання для самопідготовки

1. Структура наук про безпеку.
2. Безпека життєдіяльності як наука і навчальна дисципліна.

1. Генеалогічне дерево наук, що займаються питаннями безпеки життєдіяльності.

3. Характеристика та аналіз основних понять в безпеці життєдіяльності.
4. В чому полягає сутність безпеки життєдіяльності людини?
5. Джерела небезпеки та їх класифікація.
6. Небезпечні, шкідливі та вражаючі фактори.
7. Небезпечні зони.
8. Системний аналіз та його застосування у безпеці життєдіяльності.
9. Система «людина — життєве середовище» та її елементи.
10. Людина як елемент системи «людина — життєве середовище».
11. Рівні системи «людина — життєве середовище».

12. Ризиковий баланс та оцінка ризику.
13. Серйозність небезпек.
14. Ймовірність небезпек

      15. Управління ризиком.

16.Якісний аналіз небезпек, його різновиди.

17.Попередній аналіз небезпек.

      18.Аналіз дерева небезпек.

Теми для доповідей, рефератів

1. Безпека людини — невід'ємна складова характеристики стратегічного напряму розвитку людства.

2. ООН та концепція сталого людського розвитку.

3. Європейська програма навчання у сфері наук з ризиків.

4. Безпека життєдіяльності і споріднені науки та навчальні дисципліни.

5 .Життя як вища форма існування матерії.

6. Діяльність — специфічно людська форма активності, необхідна умова існування людського суспільства.

7. Класифікація небезпек — перший крок до забезпечення безпеки.

8.Небезпеки очевидні і приховані.

9. Системно-структурний підхід і безпека життєдіяльності.

10. Приклади найбільших техногенних катастроф у світі (Бхопал, Севезо, Чорнобиль та ін.) як приклади порушення вимог безпеки систем.

11. Система «людина — життєве середовище» та її елементи.

12. На прикладі реальних подій та ситуацій, взятих з життя або наведених в засобах масової інформації, визначити серйозність та ймовірність небезпеки.

13. Основні принципи управління ризиком.

14. На прикладі реальних подій та ситуацій показати, як застосовуються на практиці основні принципи управління ризиком.

15. На прикладі реальних подій та ситуацій виконати попередній аналіз небезпек та побудувати дерево помилок.

Рекомендована література:

 

1. Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки: Навч. посібник/ В.В. Бєгун, І.М. Науменко -  К.:  , 2004. – 328с.
2. Березуцький В.В., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / За ред.. проф. В.В. Березуцького. – Х.: Факт, 2005. – 348 с.
3. Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України I-IV рівнів акредитації/ за ред. /Є. П. Желібо, і В.М. Пічі. – Львів: Піча Ю.В., К.: "Каравела", Львів: “Новий Світ., 2002. – 328 с

Теоретичні передумови до виконання роботи

 

 

Тема:Якісний аналіз небезпек

Жодна система чи операція не гарантує абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагаємося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети, З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифіку­вати джерела небезпек. Потім, при необхідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.

Типи аналізу:

- попередній аналіз небезпек (ПАН)

- системний аналіз небезпек (САН)

- підсистемний аналіз небезпек (ПСАН)

- аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

- аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)

- аналіз дерева відмов (АДВ)

- аналіз ризику помилок (АРП)

- прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР)

- аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)

- аналіз поетапного наближення (АПН)

- програмний аналіз небезпек (ПрАН)

- аналіз загальних причин поломки (АЗПП)

- причинно-наслідковий аналіз (ПНА)

- аналіз дерева подій (АДП).

Ознайомимось з основами двох з наведених вище методик, а саме: з попереднім аналізом небезпек (ПАН) та аналізом дерева відмов (АДВ).

Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в системі.

ПАН звичайно виконується у такому порядку:

- вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали, встановлюють їхні небезпечні та шкідливі властивості;

- визначають закони, стандарти, правила, дія яких поширюється на даний об'єкт, систему чи процес;

- перевіряють технічну документацію на відповідність її зако­нам, правилам, принципам і нормам безпеки;

- складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинни­ки, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявле­ні недоліки.

При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо-пожежнонебезпечних та токсичних речовин, виявленню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна си­туація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.

Після того, як виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище.

Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи на те що деякі з них можуть здаватися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які мають бути вирішені, включають наступні:

- який процес/система аналізуються?

- чи залучені до цієї системи люди?

- що система повинна зазвичай робити?

- чого система не повинна робити ніколи?

- чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?

- чи використовувалась система раніше?

- що система виробляє?

- які елементи включено в систему?

- які елементи вилучено із системи?

- що може спричинити появу небезпеки?

 - як оцінюється ця поява?

- що і де є джерелами та перешкодами енергії?

- чи існує критичний час для безпечності операцій?

- які загальні небезпеки притаманні системі?

- як може бути покращений контроль?

- чи сприйме керівництво цей контроль?

Аналіз дерева відмов (АДВ) вважається одним з найбільш корисних аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева відмов в процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Оскільки аналітик починає ідентифікувати окремі події, які сприяли кінцевій події, може бути побудовано дерево відмов. Розташовуючи кожний фактор у відповідному місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які пошкодження в системі, який зв'язок існує між подіями і яка взаємодія відбулась (чи не відбулась, але може відбутись).

Створення дерева відмов починається з визначення кінцевої події. Ця подія може мати широкий та загальний характер – відмова чи пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева відмов, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть розташовуватись як гілки на дереві. Рис. 2.3 ілюструє початок простого дерева відмов, з розташування кінцевої події, потім тих подій, які впливають на те, що ця подія відбудеться, та нерозвинутих подій і далі аж до первісних (основних) подій.

Рис. 7.3. Концепція дерева відмов

Коли користувач крокує від кінцевої події вниз, буде матеріалізуючись кожен рівень дерева. Для того щоб перейти від одного рівня до наступного, аналітик повинен постійно ставити фундаментальне запитання: «Що могло б призвести до здійснення цієї події?» Як тільки причинні події ідентифіковані, вони розміщуються у відповідній позиції на дереві відмов.

Приклад побудови дерева відмов

При побудові основного дерева відмов використовуються спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події (рис. 2.4).

Найбільш розповсюджений тип подій, на який накладені додаткові характеристики (головна або сприятлива подія)

Основна (вихідна) подія, забезпечена достатніми даними  

Рис. 2.4. Позначення базисних (основних) подій

Спеціальна форма символів дає наочність і значно полегшує побудову дерева відмов. Прямокутний базисний елемент – це головна подія, тобто така небажана подія, яка можлива під дією чинника, або сприятлива – така, що веде до появи головної події. Базисний елемент круглої форми – це відмова устаткування, людська помилка (похибка) чи несприятлива умова. Коло означає, що подія відмови не вимагає подальшої розробки. Ромб показує нерозвинуту подію, показану на рис. 2.3, яку як і низку інших подій, ми тут не розглядаємо.

Базисні події поєднуються між собою логічними елементами (рис. 2.5), які інформують користувача про результат події. 

  "І" - вихідна подія відбувається, якщо всі вхідні події трапляються одночасно

 

"АБО" - вихідна подія відбувається, якщо трапляється будь-яка з вхідних подій

Рис. 2.5. Позначення логічних елементів

Так, якщо вхідні події поєднуються знаком «І» (рис. 2.6), то це означає, що результуюча подія можлива лише тоді, коли всі вхідні  події відбудуться одночасно. Вираз для визначення ймовірності настання головної події в разі логічного символу «І» буде:

                 Р_I = Р_II × Р_III

Рис. 2.6. З’єднання базисних подій знаком «І»

Якщо вхідні події поєднуються знаком «АБО» (рис. 2.7), то це означає, що результуюча подія можлива, коли відбудеться хоча б одна (будь-яка) з вхідних подій. Вираз для визначення ймовірності настання головної події в разі логічного символу «АБО» буде:

Р_I = 1- (1-Р_II) × (1-Р_III)

Рис. 2.7. З’єднання базисних подій знаком «АБО»

Виконання аналізу дерева відмов можливе лише після деталь­ного вивчення робочих функцій усіх компонентів системи, що роз­глядається. При цьому слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева. Оскільки дерево відмов пока­зує статичний характер подій, розвиток подій у часі можна розгля­нути, побудувавши кілька дерев відмов.

Після побудови дерева відмов визначають ймовірність реалізації головної події. Для цього складають логічне вираження, що пов'язує ймовірність головної події з ймові Виконаємо аналіз ризику виникнення небезпек при експлуатації побутової праски. Для цього перш за все проведемо декомпозицію системи (рис.2.6), тобто розіб’ємо її на складові елементи.

Рис.2.8. Склад системи «побутова праска»

Далі виявляємо небезпеки і частини системи, які є джерелами цих небезпек, і оцінюємо їх якісні характеристики (табл.2.6).                    Таблиця 2.6

Визначення якісних характеристик небезпек
№ з/п	Елемент об’єкта	Небезпека	Якісний опис
			Категорія	Імовірність	Ранг
1	Вилка	Ураження електричним струмом	III	Рідке відмовлення	3D
2	Вилка	Пожежа	IV	Рідке відмовлення	4D
3	Шнур	Ураження електричним струмом	III	Рідке відмовлення	3D
4	Шнур	Пожежа	IV	Рідке відмовлення	4D
5	Підошва	Ураження електричним струмом	III	Рідке відмовлення	3D
6	Підошва	Пожежа	IV	Рідке відмовлення	4D
7	Підошва	Опік	II	Ймовірне відмовлення	2B
8	Підошва	Механічна травма	II	Можливе відмовлення	2C
9	Корпус	Механічна травма	I	Можливе відмовлення	1D

Вводимо обмеження на аналіз небезпек: не будемо надалі розглядати небезпеки, ранг яких становить 2С і нижче. Для даного прикладу – це небезпека механічних травм.

Для проведення кількісного аналізу небезпеки вибираємо небезпеку, яка має, згідно з результатами якісного аналізу, найбільш високий ранг. Це небезпека виникнення пожежі. Будуємо дерево відмов для небезпечної події "пожежа" (рис.7.7).

Рис.2.9. Дерево відмов для небезпечної події "пожежа"

Складаємо логічне вираження для визначення ймовірності головної події:

Р1 = Р2 × Р3	(1)	Р4 = 1- (1-Р8) × (1-Р9)	(4)
Р2 = 1- (1-Р4) × (1-Р5) × (1-Р6)	(2)	Р5 = 1- (1-Р10) × (1-Р11)	(5)
Р3 = Р7	(3)	Р6 = Р12	(6)
Вираз для визначення ймовірності головної події:
Р1 = Р7 × (1- (1-Р8) × (1-Р9) × (1-Р10) × (1-Р11) × (1-Р12)).			(7)

Захисні заходи й ефект від їхнього впровадження (табл.8.7).Таблиця 8.7

Захисні заходи й ефект від їх впровадження
Захисні заходи	Ефект
Своєчасна заміна вилки і шнура	Усунення подій 8, 10, тобто Р8 = 0, Р10 = 0
Виконання вимоги "не залишати включеною праску без догляду"	Усунення події 7, тобто Р7 = 0

Нові логічні вираження для обчислення ймовірності головної події:

своєчасна заміна вилки і шнура:

Р₁ = Р₇ × (1- (1-Р₉) × (1-Р₁₁) × (1-Р₁₂));

виконання вимоги "не залишати включеною праску без догляду":

Р₁ = Р₇ × (1- (1-Р₈) × (1-Р₉) × (1-Р₁₀) × (1-Р₁₁) × (1-Р₁₂)) = 0.

Висновок: з двох запропонованих захисних заходів виконання вимоги "не залишати включеною праску без догляду" є більш ефективним, оскільки дозволяє уникнути появу головної події.

рностями основних подій. З цією метою використовують наведені вище залежності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Модуль 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Змістовий модуль  1.1. Категорійно-понятійний апарат з безпеки життєдіяльності, таксономія небезпек. Ризик, як кількісна оцінка небезпек

Семінарське заняття 2. Ризики в будівельній галузі

План

1.Визначення ризику

2. Фактори виникнення ризиків у будівництві

3. Заходи щодо зниження рівнів будівельного ризику

Питання для самопідготовки

 

1. Особливості ризиків та методи їх мінімізації у житловому будівництві
2.  Що таке ризик і яка класифікація ризиків?
3.  Чому необхідно прогнозувати ризики і враховувати у планових розрахунках?
4. Які заходи необхідно розробляти по зниженню (запобіганню) ризиків?
5.  Які ризики потребують обов'язкового страхування?
6.  Як визначається ваговий коефіцієнт ризику і як він враховується в планах?

Теми для доповідей, рефератів

1. Особливості ризиків та методи їх мінімізації у житловому будівництві

2.Приклади найбільших техногенних катастроф у світі (Бхопал, Севезо, Чорнобиль та ін.) як приклади порушення вимог безпеки систем.

Рекомендована література:

1.Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки: Навч. посібник/ В.В. Бєгун, І.М. Науменко -  К.:  , 2004. – 328с.

2.Березуцький В.В., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / За ред.. проф. В.В. Березуцького. – Х.: Факт, 2005. – 348 с.

3.Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України I-IV рівнів акредитації/ за ред. /Є. П. Желібо, і В.М. Пічі. – Львів: Піча Ю.В., К.: "Каравела", Львів: “Новий Світ., 2002. – 328 с.

4.Касьянов М.А., Ревенко Ю.П., Медяник В.О., Арнаут І.М., Друзь О.М., Тищенко Ю.А. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. – 284 с.

5.Концепція освіти з напряму "Безпека  життя і діяльності людини" / В.О. Кузнецов, В.В. Мухін, О.Ю. Буров та ін. // Інформаційний вісник. Вища освіта. – К.: Вид-во наук.-метод. центру вищої освіти МОНУ, 2001. – № 6. – С. 6–17.

6.Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 208 с.

 

 

Теоретичні передумови до виконання роботи

 

Тема:Ризики в будівельній галузі

 

Будівельна галузь є однією із найбільш перспективних та прибуткових галузей народного господарства, але водночас – проблемною та небезпечною. Аналізуючи обставини та причини нещасних випадків на будівництві встановлено, що переважна більшість з них відбувається, через падіння з висоти при зведенні будинків монолітно-каркасним способом. Помилки різного характеру можуть коштувати життя, погіршення здоров’я та значних матеріальних втрат. На практиці досягнути абсолютної безпеки не можливо, завжди є певний надлишковий ризик. Ризик (слово запозичене з італійської - «небезпека», «загроза») – це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діях, небезпека настання для здоров’я людини небажаних наслідків; певні явища, прояв яких супроводжується можливими матеріальними втратами. Для ризику характерні несподіваність, раптовість настання небезпечної ситуації, що передбачає швидкі рішучі дії щодо усунення чи послаблення впливу джерела небезпеки. Поняття ризику поєднує два елементи: частоту (вірогідність), з якою відбувається небезпечна подія та наслідки негативного впливу. Першочергово термін «ризик» застосовано в комерції, при цьому протиставлялись можливі втрати при невдачі пов’язані з випадковістю підприємства та величиною переслідуваного прибутку. Як бачимо , ризик є кількісною характеристикою впливу небезпек, що формуються діяльністю людини, тобто кількістю смертельних випадків, захворюваністю, інвалідністю, що викликана дією на людину визначеної небезпеки. Ризик безпосередньо пов'язаний з поняттям збитку, тобто з імовірністю загибелі або пошкодження об'єкта, чим менше вивчені ризики, тим більше шкоди. У зв'язку з цим виникає потреба у накопиченні та аналізі інформації відносно різних несприятливих явищ з метою з'ясування загальних тенденцій розвитку і закономірностей їх прояву. Будівництво, в порівнянні з вугільною, хімічно, соціально-культурною сферою та торгівлею, транспортом та ін., відноситься до однієї із тих галузей, для яких характерна вірогідність виникнення значної кількості ризиків. Крім того, важливу роль відведено фінансовим ризикам в будівельній галузі, які виникають, через непередбачувані зміни в законодавстві чи економіці, враховуючи тривалість інвестицій та капіталомісткість процесу будівництва, можуть негативним чином відбитись на результатах. Фактори виникнення ризиків у будівництві економічні юридичні адміністративні архітектурно-будівельні В галузі будівництва очевидною є висока небезпека виникнення різноманітних форс-мажорних обставин та ситуацій, які пов’язані із виконанням різноманітних будівельних робіт та складними виробничими процесами, наприклад, висотні, монтажні, розвантажувально-завантажувальні роботи, транспортні засоби, складні технологічні процеси, що відбуваються при високих температурах (1000 - 15000С), тиску, застосування отруйних хімічних речовин, електрообладнання та ін. На даний час, ризик все частіше використовують для оцінювання впливу негативних факторів виробництва будівельних матеріалів та виробів. Це пов’язано з тим, що ризик як кількісну характеристику реалізації небезпек можна застосовувати для оцінки стану умов праці, економічних збитків, кількості нещасних випадків і захворювань на виробництві, а також формувати систему соціальної політики на підприємстві (компенсації, пільги). Кількісна оцінка ризику є процесом оцінки значень вірогідності і наслідків негативних явищ та подій. Небезпеки можуть реалізуватися у формі травм чи захворювань, лише в тому випадку, якщо формування небезпек (ноксосфера) перетинається із зоною діяльності людини (гомосфера). В промислових умовах – це робоча зона та джерело небезпеки (один із елементів промислового виробництва). Згідно офіційні даних , встановлено зменшення в 2012 р. при порівнянні з 2011р. загального рівня виробничого травматизму (- 47) та смертельного (-19) в будівельній галузі. Основні причини виробничого травматизму в будівельній галузі : - організаційні ( ≈ 55 %) – недоліки в організації робіт на будівельному майданчику, недостатнє навчання працівників, відсутність необхідного спостереження за проведенням робіт, порушення технології виробництва, а також режиму праці та відпочинку, зайнятість працівників не за спеціальністю; - технічні ( ≈ 35 %) – незадовільний стан обладнання та інструментів, конструктивні недоліки машин, механізмів, вантажних засобів, будівельних конструкцій і устаткування; - психофізіологічні та ін. (≈ 10 %) – неуважність при виконанні робіт, порушення правил безпеки, ігнорування засобів захисту. До основних заходів щодо зниження рівнів будівельного ризику відносять розробку планів. Такі плани повинні передбачати виконання наступних завдань: управління ризиками та мотиваційне регулювання. Отже, в будівельній галузі рівень ризику може зростати від незначного до неприпустимого. Зниження величини рівня ризику залежить від особистісних якостей людини задіяної у процесі трудової діяльності, а також від заходів щодо його зниження. Попередження та зниження ризиків у будівництві Для зниження ризику (попередження та зменшення ймовірного збитку) в надзвичайних ситуаціях природного і техногенного характеру в суспільстві використовують вимоги нормативних документів і стандартів з будівництва, а також закони та підзаконні акти, що регулюють питання проектування та будівництва. Передбачаються цими документами заходи встановлюють обов'язки конкретних суб'єктів (виконавців) щодо зменшення можливого ризику і санкції в разі їх невиконання, а також визначають умови та порядок регулювання господарської та іншої діяльності. Важливим фактором, що підвищує якість і надійність проектованого об'єкта будівництва та безпека перебування у ньому людини, є державна система ліцензування будь-якої діяльності в будівельній галузі. В принципі можливі три ступені жорсткості регулювання будівельних процесів в залежності від встановленого (нормативно або іншим чином) рівня ризику: - повна заборона діяльності (проживання людей, будівництва, функціонування об'єктів тощо) у визначеному районі (регіоні), де рівень природного ризику неприйнятно високий (наприклад, заборона поселення безпосередньо в зонах постійного затоплення, підвищеної лавинної небезпеки тощо). В Україні кількість таких територій порівняно невелика; - постійне обмеження і використання спеціальних прийомів ведення господарської діяльності в районах, в яких рівень природного ризику прийнятний з рядом істотних умов (застережень). Це означає необхідність прийняття спеціальних організаційних, технічних та інших заходів захисту населення і господарських об'єктів (наприклад, використання сейсмостійких конструкцій, укріплення зсувних схилів, дисперсної районного планування і ін). - тимчасове обмеження проживання і господарської діяльності (тимчасова евакуація або огородження) на певній ділянці території, рівень природного ризику для якого загалом прийнятний, у зв'язку з порушенням умов безпеки у процесі зазначеної діяльності (наприклад, провали і осідання ґрунту та руйнування будівель з-за поганої якості водопровідних та каналізаційних мереж тощо). Положення встановлює основні вимоги до процедури інформування населення про стан безпеки небезпечних об'єктів та умови проживання на територіях поблизу них і поширюється на діючі, реконструюються і виводяться з експлуатації небезпечні об'єкти, які використовують, виробляють, переробляють, зберігають або транспортують радіоактивні, пожежо - і вибухонебезпечні, хімічні та біологічні речовини, що створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій. Нормативні акти, регулюючі діяльність по зниженню ризику, можуть бути умовно поділені на дві групи: приватні та загальні (загальносистемні) акти. В останніх формулюються базові принципи, цілі, завдання, основні напрями державної політики, в тому числі у сфері управління природним ризиком (попередження природних і природно-антропогенних лих і катастроф), а також умов їх ліквідації.

Модуль 1. Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Змістовий модуль  1.2.Природні загрози, характер їхніх проявів та дій на людей, тварин,

Семінарське заняття 3. Природно-техногенні небезпеки

План

1. Природні стихійні явища
2. Природно-соціальні небезпеки
3. Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі
4. Забруднення атмосфери міст
5. Забрудненя питної води

Питання для самопідготовки

Тема «Природні небезпеки»

1. Що є причиною виверження вулканів та землетрусів?
2. Яке стихійне лихо завдає найбільших матеріальних збитків?
3. Які види стихійних лих викликають найбільшу кількість людських жертв?
4. Появу яких стихійних лих можна прогнозувати?
5. Які стихійні лиха вважаються непередбачуваними?

Тема «Небезпеки техногенного характеру»

1. Чим відрізняються аварії від катастроф?
2. Визначте основні джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища та дайте їх характеристику.
3. Охарактеризуйте основні принципи радіозахисного харчування. Наведіть приклади радіопротекторів та антимутагенів.
4. До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести:

• викиди та витоки небезпечних хімічних речовин;
• загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища;
• аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Дайте характеристику та визначте наслідки цих аварій і катастроф.

5.Визначте основні причини дорожньо-транспортних пригод. Які заходи попереджень аварій на автотранспорті ви знаєте?

Тема «Соціально-політичні небезпеки»

1. Поясніть поняття «конфлікт» та спробуйте дати власне визначення.
2. Що є формою насильства, яка застосовується окремими групами людей для боротьби проти держави?
3. Який вид тероризму найбільше поширений в Україні?
4. Як уникнути небезпечних ситуацій криміногенного характеру?
5. Дайте оцінку соціальним аспектам алкоголізму.
6. Визначте хвороби, викликані курінням.

Тема «Комбіновані небезпеки»

1. Дайте оцінку основним причинам виникнення екологічної кризи.
2. Визначте екологічні проблеми, які мають глобальний характер, та дайте їм характеристику.
3. Які шляхи виходу з глобальної екологічної кризи, на Ваш погляд, найбільш ефективні?
4. Які хвороби викликають віруси, бактерії, які захворювання передаються кишковим шляхом?
5. Які клітини організму найбільш чутливі до дії ВІЛ, який найпоширеніший шлях передачі ВІЛ-інфекції в Україні?
6. З'ясуйте причини вживання наркотиків. Які наслідки наркоманії? Чи можна позбутися наркотичної залежності.

Тема «Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі»

1. Що таке урбанізація? Визначте етапи й стадії розвитку урбанізації. Які особливості сучасного етапу урбанізації?

2. В чому полягає привабливість міського способу життя?
3. Порівняйте якість повітря в приміщенні та зовні. Де повітря чистіше? Аргументуйте свою точку зору.
4. Що є основними джерелами забруднення атмосфери міста?
5. Порівняйте переваги та недоліки проживання в місті та селі.
6. Визначте основні шляхи поліпшення екологічного стану міст.

 

Теми для доповідей, рефератів

Тема «Природні небезпеки»

1. Стихійні лиха, які завдають шкоди сільському господарству.
2. Загальні закономірності прояву природних стихійних лих.
3. Стихійні лиха, які найчастіше трапляються в Україні.
4. Характеристика найбільш руйнівних стихійних лих в історії людства.

Тема «Небезпеки техногенного характеру»

1. Вплив техносфери на навколишнє середовище.
2. Найнебезпечніші аварії на підприємствах атомної енергетики.
3. Порівняльна оцінка впливу на людину природних та техногенних випромінювань.
4. Характеристика сильнодіючих отруйних речовин та їх влив на організм людини.
5. Найвідоміші техногенні катастрофи на території України.
6. Аварія на ЧАЕС: причини та наслідки.
7. Медичні аспекти можливих наслідків промислових аварій та катастроф.

Тема «Соціально-політичні небезпеки»

1. Політичні конфлікти в Україні: причини виникнення та способи розв'язання.
2. Політико-правове виховання молоді як засіб запобігання політичним конфліктам.
3. Екологічні наслідки військових дій.

4. Соціально-політичні проблеми тероризму.
5. Злочинність — соціальна проблема сучасності.
6. Соціальні небезпеки: алкоголізм, куріння.

Тема «Комбіновані небезпеки»

      1.Екологічні проблеми в Україні.

2. Фактори, які становлять загрозу для генофонду української нації.
3. Соціальні хвороби.
4. СНІД — чума XX—XX! століття.
5. Наркоманія— шлях у безодню.

Тема «Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі»

1. Урбанізація в Україні.
2. Демографічні проблеми України.
3. Людина в міському середовищі.
4. Фактори ризику життя в урбанізованому середовищі.

Рекомендована література:

1.Безпека життєдіяльності (забезпечення соціальної, техногенної та природної безпеки: Навч. посібник/ В.В. Бєгун, І.М. Науменко -  К.:  , 2004. – 328с.

2.Березуцький В.В., Васьковець Л.А., Вершиніна Н.П. та ін. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник / За ред.. проф. В.В. Березуцького. – Х.: Факт, 2005. – 348 с.

3.Желібо Є. П., Заверуха Н. М., Зацарний В. В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти України I-IV рівнів акредитації/ за ред. /Є. П. Желібо, і В.М. Пічі. – Львів: Піча Ю.В., К.: "Каравела", Львів: “Новий Світ., 2002. – 328 с.

4.Касьянов М.А., Ревенко Ю.П., Медяник В.О., Арнаут І.М., Друзь О.М., Тищенко Ю.А. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. – 284 с.

5.Концепція освіти з напряму "Безпека  життя і діяльності людини" / В.О. Кузнецов, В.В. Мухін, О.Ю. Буров та ін. // Інформаційний вісник. Вища освіта. – К.: Вид-во наук.-метод. центру вищої освіти МОНУ, 2001. – № 6. – С. 6–17.

6.Ліпкан В.А. Безпекознавство: Навч. посіб. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 208 с.

 

Теоретичні передумови до виконання роботи

 

Тема: Природно-техногенні небезпеки

У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруд­нення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований ха­рактер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.

Природні стихійні явища є відхиленнями від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Але природне середовище загалом, наприклад, у масштабі всієї біосфери, може впоратись з наслідками природних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони становлять небезпеку через те, що загрожують здоров'ю та завдають економічних збитків.

 Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним систе­мам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екоси­стем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруд­нень у заключних ланках ланцюгів живлення.

До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпе­ки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природ­ного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального ха­рактеру:  порушення озонового шару,  посилення парникового ефекту,  кислотні дощі,  забруднення Світового океану,  зниження родючості ґрунтів,  деградація лісів та ландшафтів, зменшення біологічного різноманіття.

 Парниковий ефект. Люди тисячоліттями намагались впливати на погоду, а зараз ми раптом опинились на порозі суттєвої зміни клімату, спричи­неної людиною. Розглянемо цю проблему детальніше. Світлова енергія проникає крізь атмосферу, поглинається поверхнею землі, перетворюється в теплову і виділяється у вигляді інфрачервоного випромінювання. Однак вуглекислий газ на відміну від інших природних компонентів атмосфери, інфрачервоне випромі­нювання поглинає. При цьому він нагрівається і у свою чергу нагріває атмосфе­ру. Тобто, чим більше в атмосфері вуглекислого газу, тим більше інфрачервоних променів буде поглинуто, тим теплішою вона стане. Температура і клімат, до якого ми звикли, забезпечується концентрацією вуглекислого газу в атмос­фері на рівні 0,03%. У наш час люди збільшують концентрацію вуглекислого газу, коли вирубують ліси та використовують викопне паливо, внаслідок чого концен­трація вуглекислого газу за XXcm. зросла приблизно на 20%, що може призвести до потепління клімату. Якщо допустити збереження існуючих тенденцій, то до 2050року концентрація вуглекислого газу в атмосфері подвоїться. Комп'ю­терні моделі різних кліматичних параметрів показують, що це призведе до по­всюдного потепління на 1,5-4,5 °С. На перший погляд воно здається помірним. Але підвищення навколишньої температури на 4,5-5,5 °С вище її піків, які досягають 38 °С, може виявитись катастрофічним. Таке потепління викличе танення льодовиків, що спричинить підйом рівня Світового океану на 2-3 м. Це призведе до затоплення багатьох узбережних ділянок, де живуть мільйони людей. Вплив глобального потепління на опади і сільське господарство, вірогідно, виявиться ще сильнішим. Природні опади можуть скоротитися на 40%, літо стане більш спекотним, випаровування з поверхні землі збільшиться, ґрунти пересохнуть...

Світова промисловість і транспорт настільки залежать від викопно­го палива, що в недалекому майбутньому значне надходження вугле­кислого газу в атмосферу неминуче. Однак існують заходи зменшення вуглекислого газу в атмосфері, зокрема:

• збільшення к.к.д. використання пального на транспорті;
• енергозбереження (виробництво електроенергії майже повністю базується на спалюванні викопного палива);
• розробка та впровадження сонячних та інших без паливних джерел енергії;
• припинення вирубки лісів, особливо тропічних;
• організація та підтримка компаній, які насаджують дерева.

Усі ці дії сприяють вирішенню й інших природоохоронних завдань. Енергозбереження та розвиток альтернативних джерел енергії ведуть до зниження забруднення. Насадження дерев — метод охорони ґрунтів та водних ресурсів, а також підтримка біологічного різноманіття.

• Порушення озонового шару. Ультрафіолетове випромінювання (ком­понент сонячного випромінювання) проникає крізь атмосферу, поглинається тканинами живих організмів і викликає руйнування молекул білка та ДНК. Ми захищені від агресивного впливу ультрафіолетового випромінювання шаром озону в стратосфері на висоті 25 км від поверхні землі. Цей шар зазвичай називають озоновим екраном. Необхідність його збереження не потребує дове­дення. Але деякі антропогенні забруднювачі його руйнують. За оцінками спе­ціалістів, озоновий шар зменшився за останні десять років на 4-8%, а над по­лярними шапками виникли так звані озонові дири. Крім збільшення ризику ракових захворювань, зменшення озонового шару навіть на 1% може, за дани­ми ООН, призвести до того, що 100 тисяч осіб осліпне від катаракти.

Серйозну загрозу озоновому шару, становлять хлорфторвуглеводні (фреони). Вони використовуються як хладоагенти в холодильниках, кондиціонерах повітря і теплових насосах. Фреони використовують також для очищення електронних пристроїв і виготовлення твердих полістиролових ізоляційних матеріалів. І, на­решті, в деяких країнах їх використовують як носії в аерозольних балончиках.

І хоча існує домовленість між: багатьма країнами про повну заборону виготов­лення та застосування фреонів (Гельсінкі, 1989), проблема полягає в тому, що в існуючих холодильниках і кондиціонерах накопичено надто багато фреонів: через їх звичайний поступовий вихід з ладу кількість фреонів в атмосфері буде збільшува­тись ще довгі роки.

• Кислотні опади. Дуже поширеним явищем стали кислотні дощі. Кислот­ ними називають будь-які опади — дощі, тумани, сніг, — кислотність яких вища за нормальну. На значних територіях промислово розвинених країн випадають опади, кислотність яких перевищує нормальну в 10-1000 разів. Хімічний аналіз кислотних опадів вказує на присутність сірчаної та азотної кислот, які утворюються внас­лідок сполучення оксидів сірки та азоту з парами води. Кислотні опади пов'язані насамперед з роботою вугільних електростанцій, транспорту і промислових підприємств.

Кислотні опади негативно впливають майже на всі екосистеми. рН прісноводних озер, річок, ставків зазвичай складає 6- 7, і організми адаптовані саме до цього рівня. Коли середовище водних екосистем підкислене, практично всі організми швидко ви­мирають, якщо не від прямого впливу іонів водню, то через неможливість розмноження організмів. Додаткові збитки виникають у зв'язку з тим, що кислотні опади, прохо­дячи крізь грунт, здатні вимивати алюміній та важкі метали, які досить токсичні для тварин та рослин. Зокрема, алюміній викликає аномалії розвитку та загибель ембріонів риб.

Під впливом кислотних дощів також відбувається деградація лісів. Можливі такі шляхи їх впливу на рослинність:

• порушення поверхні при прямому контакті;
• вимивання мінеральних речовин;
• вимивання алюмінію та інших токсичних елементів.

Ще один з наслідків кислотних опадів — руйнування творів мистец­тва. Деякі спеціалісти занепокоєні тим, що вимивання кислотними опадами алюмінію та інших токсичних елементів може призвести до забруднення як поверхневих, так і ґрунтових вод.

• Виникнення пустель. Шкідливий антропогенний вплив, а також розгул стихій, природних та посилених людиною, завдає Ґрунтам величезної, інколи не­ поправної шкоди. Найбільш руйнівний вплив на Грунт має ерозія, тобто процес вивітрювання або вимивання часток Грунту. Потоки води або вітру виносять з Грунту гумус, глину, роблять його все більш грубим. Пісок — це те, що залишається. Іншими словами, внаслідок ерозії земля може втрачати родючий шар Грунту доти, поки не перетвориться в пустелю, тобто відбувається її опустелювання.

Страждає від ерозії грунт, не захищений рослинним покровом. Найважливішими причинами, які призводять до оголення ґрунту внас­лідок ерозії та виникнення пустель, є:

• часта оранка;
• перевипас худоби;
• вирубка лісів;
• засолення ґрунтів унаслідок зрошення.

+Ерозія набирає силу через те, що ріст населення та економічні труд­нощі штовхають людей на вирубку лісів, оранку схилів і малородючих посушливих територій, а також на використання методів інтенсивного землеробства, які ненадовго збільшують врожаї за рахунок додаткової ерозії. Ерозія та виникнення пустель — результат недбалого ставлення до навколишнього середовища. Ці процеси можна контролювати та по­переджати.

Природно-соціальні небезпеки

Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чин­ники природного та антропогенного походження, які у великих кілько­стях перебувають в природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов'язане з присутністю в воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове роз­повсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.

■ Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання лю­дини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загаль­ний рівень захворюваності.

Окрім того розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби.

■ Соціальні хвороби — це захворювання людини, виникнення і роз­повсюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).

Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфек­ційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.

В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворю­вань на рік. Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викли­кані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція —pun, яка виникає як епі­демія щорічно. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 p., інша — охопила практично всю Європу в 1918-1920 роках, при цьому загинуло 20 млн осіб.

Вірус грипу дуже мінливий, має типи А, В, С, D, а також багато інших підтипів. Найбільш розповсюджені віруси групи А (гонконгський грип, китайський грип). Грип передається при контакті з хворими людьми через дрібні крапельки, які потрап­ляють в повітря при кашлі та чханні хворого. Інкубаційний період становить 1-2 дні. Симптоми грипу: хворого морозить, піднімається висока температура, відчувається сильний головний біль, біль у м'язах. Існує небезпека ускладнення вто­ринною інфекцією (наприклад, пневмонією, запаленням середнього вуха, плевритом тощо), яка може призвести навіть до смерті. В окремих випадках грип викликає ускладнення у вигляді ураження серця, суглобів, нирок, мозку та мозкових оболо­нок. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15% населення, смертельних випадків від грипу налічується близько 2 млн.

Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж вилі­кувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому неоціниму допомогу.

Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань — вакцинація. Всі сучасні вакцини створюються за таким принципом: навесні в Азії (вірус грипу приходить до нас з Азії) виділяють три найбільш агре­сивних і розповсюджених різновиди хвороби, і на них виробляється вакцина до початку осені. При застосуванні вакцини захист від за­хворювання досягає рівня 90-98%.

* Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, досить поширена вірус­на інфекція. Відомо мінімум сім збудників захворювання — А, В, С, D, Е, G і TTV, різних за симптоматикою та серйозністю наслідків. Найрозповсюдженіший і найменш небезпечний — гепатит А. Його з повним правом можна віднести до так званих хвороб «брудних рук», пов'язаних Із нехтуванням правил гігієни. Збудник гепатиту А потрапляє в організм людини також із забрудненою водою та їжею. Як правило, гепатит А не дає важких і хронічних форм. Хворі виліковуються вже через два тижні.

Вірус С, який спеціалісти називають «ласкавим вбивцею», — найпідступніший. Досить тривалий час захворювання проходить безсимптомно, але в більшості випадків закінчується важкими ураженнями печін­ки. Частіше цією формою гепатиту заражаються при медичних маніпу­ляціях, наприклад, при переливанні крові.

Дуже небезпечний і, на жаль, досить розповсюджений гепатит В. Вірус гепатиту В характеризується тривалим інкубаційним періодом, персистенцією в організмі й важкими наслідками. Він здатний трива­лий час не виявляти своєї присутності, очікуючи моменту ослаблення захисних реакцій організму. Причинами, що викликають активізацію вірусу, можуть стати простудні захворювання, грип, невиправданий прийом антибіотиків тощо.

Гепатити посідають п'яте місце серед найпоширеніших інфекцій, поступаючись лише ОРВІ, грипу, вітряній віспі й краснусі. Цифри, які реєструються в Україні, — близько 150 тисяч хворих за рік, навряд чи повністю відображають реальну картину розповсюдження захворювання. У значної частини інфікованих захворю­вання протікає безсимптомно, і такі хворі до лікарів не звертаються. Лікувати цю інфекцію досить складно, легше попередити.

Що робити, щоб запобігти цій небезпечній хворобі? Ось основні правила: мийте руки перед їжею, кип'ятіть воду, обливайте кип'ятком овочі і фрукти, при сексуальних контактах користуйтесь презерватива­ми. Можна ще додати рекомендацію по застосуванню індивідуальних засобів захисту від захворювань, які передаються через кров. Найна­дійніший захист від гепатиту В — вакцинація.

Необхідно детальніше зупинитися на такому захворюванні, як туберкульоз, через те, що епідемія туберкульозу в Україні стала реаль­ністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз (або, як казали раніше, сухоти).

• За всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн осіб.
• Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд. осіб, тобто майже третина населення Землі, 10% інфікованих захворіє.
• Хворий на відкриту форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік.
• Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних захворювань разом узятих.
• 26% усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу.
• Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу.
• На туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення, це збільшує негативний економічний ефект хвороби.

• Неправильне застосування анти туберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн осіб хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу. У світі щорічно з'являється не менше 8 млн хворих на туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може ви­рости до 90 млн, ЗО млн з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з

1993 р. ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальною небезпекою для людства».

Оскільки туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним в нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію).

• Туберкульоз (сухоти) — це різноманітне за своїми проявами інфек­ційне захворювання.

Туберкульозна паличка {паличка Коха) може викликати ураження не тільки органів дихання (легень, бронхів, гортані), а й кишечника, се­чостатевих органів, наднирників, шкіри, кісток, суглобів, головного мозку тощо, але в переважній кількості випадків (80-90%) спостерігаєть­ся ураження легень. Основне джерело розповсюдження інфекції — хворий на туберкульоз, який виділяє мокроту з бактеріями. Зараження відбувається, коли здорова людина вдихає дрібні крапельки рідкої або частки висохлої мокроти хворого на туберкульоз. Палички Коха можуть потрапити і через ушкоджену шкіру або слизову оболонку носа чи рота, а також при вживанні в їжу молока, м'яса від хворої на туберкульоз худоби.

Прояви хвороби залежать від стану організму, характеру та ступеня ушкодження окремих органів і систем. Загальними ознаками для всіх форм хвороби є: *підвищення температури, *потовиділення ночами, *погіршення сну і апетиту, *втрата ваги, *дратівливість, *зниження працездатності. При туберкульозі легень також спостерігається кашель, сухий або з виділенням мокроти, може виникнути легенева кровотеча.

Як же можна запобігти захворюванню на туберкульоз? Насамперед щеплен­ням. Існуюча вакцина (так звана БЦЖ) була запропонована французькими дослі­дниками А.Кальметом і К.Гереном 1921 р. Це жива послаблена культура бак­терії туберкульозу. Вакцинована людина, отримавши послаблений штам тубер­кульозної палички, виробляє на неї імунітет. Але навіть невелике послаблення імунітету, наприклад, після грипу, веде до того, що вакцинована людина стає беззахисною перед туберкульозом.

Визначимо ще деякі досить поширені захворювання.

Кишковий тракт — це природне місце існування багатьох видів бак­терій, і більшість з них при звичайних умовах нешкідливі. Однак бага­то мешканців кишечника — небезпечні патогенні мікроорганізми, до них належать збудники черевного тифу, паратифу, дизентерії, холери і сальмонельозів.

Розрізняють дві групи харчових захворювань мікробного поход­ження: харчові інфекції і харчові отруєння (інтоксикації).

*Харчові Інфекції. Харчові інфекції (дизентерія і холера) виникають при активному розмноженні і утворенні токсинів збудників в організмі. Ці заразні захворювання передаються від однієї людини до іншої через харчові продукти, воду, рідше іншими шляхами. Разом з їжею в організм вносяться збудники різних захво­рювань. Найбільшу небезпеку представляють збудники шлунково-кишкових захво­рювань, їжа служить для них лише переносником, доставляє їх в ті органи люди­ни (наприклад, в шлунково-кишковий тракт), де вони здатні активно розмножу­ватись і виробляти токсини.

Харчові інфекції заразні та дуже небезпечні через те, що більшість продуктів харчування, з якими вони можуть розповсюджуватись, вжи­ваються людьми кожного дня.

*Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичення в них токсинів. Особ­ливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби. Через 2-24 го­дини після вживання їжі можуть виникнути блювота, різкі болі в області живо­ та, головний біль і загальна слабкість, пронос, а в окремих випадках і більш важкі симптоми з наслідками.

Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та от­руєння, які викликають стафілококи.

*Харчові токсикоінфекції. Ця група захворювань займає проміжне по­ложення між: харчовими інфекціями та харчовими отруєннями. Проходять вони подібно до отруєнь, як гострі шлунково-кишкові захворювання, але вони заразні. Пояснюється це здатністю збудників розмножуватись як у продуктах харчуван­ня, так і організмі людини.

Викликаються токсикоінфекції різними бактеріями, але найчастіше сальмонелами. Харчові токсикоінфекції, які викликаються сальмоне­лами, називають сальмонельозами. Серед харчових бактеріальних от­руєнь вони посідають перше місце.

Природним джерелом патогенних сальмонел є тварини: худоба, свині, коні, собаки та різні гризуни.

*Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ).

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічується близько ЗО захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю кате­горію входять декілька груп, наприклад:

• хвороби, які викликають віруси — генітальний герпес, СНЩ, вірусні генітальні бородавки та ін.;
• паразитарні — короста та ін.; оптимальні умови для передавання створю­ються при статевих контактах;
• бактеріальні — сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бакте­ріальний вагіноз;
• грибкові — кандідоз на статевих органах та ін. Можуть виникати і без зара­ження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

У табл. 4 додатку 1 зібрані відомості про захворювання, які переда­ються статевим шляхом.

Враховуючи складну ситуацію в Україні щодо розповсюдження цих захворювань, слід зазначити, що важливе значення має профілактика, а саме: слід уникати випадкових зв'язків, користуватись презерватива­ми, дотримуватись санітарно-гігієнічних правил.

Розглянемо найбільш поширені захворювання, які передаються ста­тевим шляхом.

*Сифіліс — це хвороба всього організму, перші прояви якої найчастіше бувають на статевих органах. Людина заражається сифілісом від хворого. Зараження, як правило, відбувається статевим шляхом, дуже рідко можливе зараження через поцілунки, а також через предмети домашнього вжитку (ложки, чашки, цигарки тощо).

Збудник сифілісу — бліда трепонема, яка не стійка в зовнішньому середовищі. Висока температура, різні дезінфікуючі засоби згубно діють на трепонему. Вона дуже швидко гине при висиханні. Проте в організмі людини трепонема досить стійка.

Під час статевих контактів з хворою людиною бліда трепонема потрапляє на мікротравми слизової оболонки статевих органів і проникає в кров'яне русло. При класичному перебігу сифілісу розрізняють чотири періоди: інкубаційний та три клінічних (первинний, вторинний та третинний). Інкубаційний період хвороби триває 3-4 тижні. Потім, як правило, на статевих органах утворюється безболісна кругла ранка, або виразка, червоного чи брудно-жовтого кольору, тверда на до тик, яка зовсім не турбує хворого. Це, так званий, твердий шанкер. Через 7-8 днів після появи шанкеру збільшуються найближчі до нього Лімфатичні вузли, найчастіше — пахвинні. Через деякий час починають збільшуватись інші лімфа­тичні вузли. Це і є первинний сифіліс.

Значне розмноження блідих трепонем та їх розповсюдження по організму відбу­вається наприкінці первинного періоду сифілісу. Наступає своєрідний трепонемний сепсис, який досить часто супроводжується слабкістю, нездужанням, безсон­ням, головним болем, втратою апетиту, іноді біллю в кістках та суглобах, підви­щенням температури тіла до 37-38 °С.

Якщо в цей період не розпочати лікування, то через 3 місяці з часу зараження хвороба переходить у вторинний сифіліс. Його тривалість становить зазвичай 2-4 роки, але може розтягнутися і до 20 років. На шкірі, слизових оболонках, на статевих органах з'являються дрібні рожеві плями або тверді мідно-червоні вуз­лики, які не турбують хворого. Якщо хворого не лікувати, то через 2-3 місяця ці ознаки зникають, але це не означає, що хворий одужав. Ознаки хвороби зника­ють із зовнішніх ділянок тіла, але уражаються серце, печінка, кровоносні судини, кістки, нервова система, суглоби.

Через декілька років (3-5-10) з'являються ознаки третинного періоду хворо­би — горбинки й вузлики (так звані гуми), які, розпадаючись, зумовлюють глибокі виразки. У хворих, крім шкіри і видимих слизових оболонок, вражаються печінка, серце, нирки, кістки, суглоби, а також нервова та ендокринна системи, органи чуття. При цьому нерідко хворий вмирає. До тяжких форм сифілісу належить і прогресивний параліч, при якому у хворих виникають тяжкі психічні розлади.

Слід пам'ятати, що сифіліс виліковується. Лікування тим ефектив­ніше, чим раніше воно розпочате. Від зараження сифілісом можна вбе­регтися. Для цього треба уникати випадкових статевих контактів, користуватись презервативами.

♦ Гонорея. Збудником гонореї є бактерія — гонокок. Заражаються гонореєю найчастіше при статевому контакті з хворою людиною. Перші прояви хвороби з'являються через 3-5 днів після зараження. Перебіг хвороби у чоловіків і жінок має деякі відмінності.

У чоловіків, коли починається хвороба, свербить і пече у сечівнику, виникає різкий біль під час сечовипускання. Потім з'являються гнійні виділення. При цьому спосте­рігаються почервоніння і набряк слизової оболонки біля зовнішнього отвору сечівника. Якщо хворого не лікувати, то хвороба прогресує і уражається весь сечівник.

У більшості жінок, на відміну від чоловіків, гонорея проходить без суб'єктив­них симптомів, але з ураженням майже всіх відділів сечостатевої системи, а також прямої кишки. Інфекція спочатку проникає в сечівник і шийку матки. При цьому з'являються гнійні виділення із сечівника і статевих органів. Подразнюється сли­зова оболонка піхви. Якщо хвора не лікується, то процес запалення переходить на слизову оболонку матки, труб і яєчників. Внаслідок запалення звужується просвіт труб. Якщо уражені обидві труби, то жінка не може завагітніти. Коли інфекція потрапляє в черевну порожнину, може розвинутися перитоніт (запалення очеревини). У жінок іноді уражаються суглоби, м'язи, кістки, внутрішні органи і нервова система.

Дуже небезпечний безсимптомний перебіг захворювання, коли хво­рий не має ніяких суб'єктивних відчуттів. Це створює великий резер­вуар інфекції. У зв'язку з малосимптомним та безсимптомним перебігом процесу хворі продовжують статеві зв'язки, своєчасно не звертаються за медичною допомогою, що сприяє розповсюдженню інфекції.

Гонорею виліковують. І чим швидше розпочато лікування, тим кращі наслідки. Уберегти себе від зараження можна. Для цього потрібно пам'ятати про небезпеку випадкових статевих контактів. Також уберегтись від гонореї можна, застосовуючи презервативи.

* Онкологічні захворювання. В останні роки збільшилась кількість хворих на рак як в Україні, так і в усьому світі. Кожна четверта люди­на в світі має шанс захворіти на рак, котрий посідає друге місце серед причин смертності. Щорічно в Україні фіксується 160 тисяч нових випадків, на обліку перебуває більше 700 тисяч онкохворих.

Сутність природи раку полягає в тому, що клітини тканини пере­роджуються і можуть розповсюджуватись на інші органи. Звичайно, клітини завжди ростуть, діляться і відмирають.

• Ракова клітина — це така клітина, яка виходить з-під контро­лю власного організму: її ростом організм не керує.

Зараз відомі деякі механізми переродження клітин, і тому лікарі впевнені, що 60- 70% всіх ракових захворювань можна запобігти, якщо уникати тих факторів, які провокують клітини до ненормального росту. Такі причини, як куріння та забруднення довкілля відомі давно. З'ясували також, що вплив ультра­фіолетового випромінювання на шкіру збільшує ризик виникнення раку шкіри. їжа людини містить багато канцерогенів — речовин, які викликають рак. Нещодавно установили зв'язок між харчуванням з великою кількістю жирів і раком молочної залози. Відомо, що харчування з великою кількістю клітковини суттєво знижує вірогідність раку кишечника. Деякі види раку — спадкові, в своїй основі мають ген, який відповідає за схильність до раку в майбутньому житті. Серед них і такі розповсюджені, як рак молочної залози, поліпоз кишечника, рак легень та інші. Серед тих, хто належить до так званих ракових родин, це зах­ворювання трапляється у 2-3 рази частіше. Але не слід вважати, що хвороба неминуча. Велике значення мають профілактика, спосіб життя. Таке важке захворювання, як сімейний поліпоз, передається майже в 100% випадків. У та­ких випадках необхідно регулярно перевірятися у лікаря. Раннє діагностування захворювання дозволяє ефективніше його лікувати.

Основний критерій ефективності в онкології — так зване п'ятирічне виживання. Якщо за цей період часу хвороба не рецидиву є, рак вважається вилікуваним, тому що після 5 років рецидиви бувають у дуже небагатьох пацієнтів онкологічних лікарень.

Табл. 5 додатку 1 статистичних даних про ефективність лікування (розроблена Асоціацією американських онкологів) називає не тільки відсоток п'ятирічного виживання, але й найбільш суттєві фактори ри­зику при виникненні різних форм раку.

Як видно з таблиці, успіхи в лікуванні різних форм раку неоднакові, деякі форми, як і раніше, надзвичайно важко піддаються лікуванню. Тим важливіше знати фактори ризику й прагнути уникати їх.

* СНІД — синдром набутого імунодефіциту. За оцінками ООН та ВООЗ у світі налічується 50 мільйонів осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів осіб померли від СНІДу. Більшість випадків інфіку­вання припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припа­дає на молодих людей у віці 15-24 років.

За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об'єднана програма ООН з питань СНІДу) в минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції у Східній Європі. На 1 січня 2000року зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян України, 283 випадки — серед іноземців. При цьому спостері­гається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне вияв­лення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80% всіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркомани у віці статевої активності (від 15 до ЗО років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях, Автономній Республіці Крим та місті Київ.

Перші випадки СНІДу було зареєстровано в червні 1981 р. в Центрі контролю за захворюваннями в Атланті (США).

У 1982 р. Центр контролю за захворюваннями у США офіційно повідомив про реєстрацію нового захворювання, названого синдромом набутого імунодефіциту.

Перші повідомлення про СНІД свідчили, що це хвороба виключ­но гомосексуалістів. Однак невдовзі було виявлено, що СНІД часто вражає також наркоманів, які вводили внутрішньовенно героїн бруд­ним шприцом або голкою.

■ СНІД — трагедія людства, з нею ми увійшли у XXI cm. СНІД — це глобальна смертельна інфекція, яку людство досі не може подо­лати.

. Небезпека захворіти на СНІД виникла і серед тих, хто не був гомосек­суалістом і наркоманом. Стало очевидним, що хвороба передається статевим шляхом і через кров. Захворіти можна і при звичайному (гетеросексуальному) контакті за умови, коли один з партнерів — носій СНІДу.

Відкритим лишається питання: коли виник збудник СНІДу? А чи дійсно зазначені вище хворі були першими? Ретроспективний аналіз , історій хвороб, а потім вивчення заморожених зразків крові та окре­мих органів дали підставу для висновку, що в Африці, США випадки СНІДу були вже в 1968 р. і навіть раніше.

Честь відкриття вірусу, який викликає СНІД, належить французькому вченому професору Пастерівського інституту в Парижі Люку Монтаньє (1983). Менш аніж за рік надійшло ще одне повідомлення про відкрит­тя вірусу, що викликає СНІД, з Америки від професора Національного інституту раку Роберта Галло.

Отже, СНІД — смертельне захворювання людини, що викликається ВІЛ (вірусом імунодефіциту людини).

• Хвороба не передається: через рукостискання, через поцілунок, через їжу, через предмети домашнього вжитку, при купанні в басейні, душі, через спортивні предмети; через укуси комах, при догляді за хворими.

Попри поширену думку про неспроможність науки подолати СНІД, хочеться вірити, що ця хвороба буде переможена в найближчому май­бутньому.

Треба пам'ятати, що сьогодні вирішення проблеми попередження СНІДу залежить від кожного з нас. Здоровий спосіб життя, критичне ставлення до себе і оточення в плані інтимних статевих відносин, відпо­відальне виконання своїх обов'язків тими, чия трудова діяльність пов'я­зана з ризиком передачі інфекції (медики, перукарі та інші) допоможе створити надійний заслін для СНІДу. СНІД — це ніби тест для людей на здоровий глузд та совість.

♦ Наркотики та наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьо­му світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 р). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і може скласти 600-800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. Заданими Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 ти­сяч розповсюджувачів наркотиків.

Молоді необхідно усвідомити, що вживання наркотиків не просто шкодить здоров'ю людини, а й знищує, вбиває її. Наркоманія — це насамперед проблеми молоді. Дослідження показали, що середній вік початку прийому наркотиків — 13-15років, а в деяких містах нашої країни ще менший — 9-13 років. Наркоманія — це важка хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку. Як свідчать дослідження, часто вживати нарко­тики починають зовсім випадково, через цікавість. Молодь «знайомиться» з нар­котиками на дискотеках і вечірках, в компанії з друзями. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів, а саме: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати «кращого життя», але це життя без майбутнього.

Незважаючи на те, що зловживання наркотиками стало однією з найгостріших світових проблем XX—XXI ст., досвід вживання людьми наркотичних речовин вимірюється тисячоліттями. Початково вживан­ня наркотиків було пов'язане з релігійними та побутовими звичаями. Багато тисяч років тому наркотики почали використовуватись служи­телями різних релігій для досягнення стану містичного екстазу при ви­конання культових обрядів та ритуалів.

Першою рослиною з психоактивними властивостями, про яку є згадка в історії, був мак. Ще п'ять тисяч років тому його використовували шумери, які жили на землях Ниж­ньої Месопотамії (сучасний Ірак). На глиняних табличках, які були знайдені через сто­ліття в Ниппурі, залишились рекомендації щодо приготування та вживання опіуму.

Про гашиш як ліки від кашлю та проносу говориться в 2737 р. до н.е. в лікувальнику китайського імператора Шен-Нуна, складеному ще в стародавньому Китаї. Гашиш ви­користовувався як знеболювальний засіб при хірургічних операціях, в Індії він також використовувався як ліки.

Стародавні культури використовували в релігійних цілях галюциногенні гриби. Ще з XVI ст. іспанські хронікери повідомляють про наркотичні гриби з Мексики.

Праіндіянці століттями, а то й тисячоліттями просувались через джунглі Центральної Америки у землі Мачу-Юнга (тепер Болівія) — це і є батьківщина страшного зілля коки. Кущ цей вічнозелений, 2-2,5 м заввишки. Після жування листочків коки знесилена лю­дина без відпочинку може подолати десятки кілометрів, не відчуваючи спраги і голоду. Правда, потім настає втома, знехіть до всього, байдужість і розумова тупість.

Окрім поодиноких географічних осередків вживання різноманітних речовин, які мають психоактивні властивості, Європа не знала більшості сильних наркотиків до кінця XII ст., коли хрестоносці привезли з Ближ­нього Сходу опіум. Перші препарати опіуму мали назву «лаудан». На . початку минулого століття, в 1805 p., аптекар Зертюрнер виділив пер­ший алкалоїд опіуму і дав йому назву «морфін» на честь грецького бога сну Морфея. Трохи пізніше, 1832 р.Робіке виділив кодеїн, а 1848 р. Мерк виділив із опіуму папаверин.

Масове вживання наркотиків в Європі почалось в XIX ст., коли група інтелектуальних авантюристів почала експериментувати над власною свідомістю, вживаючи наркотики, які привезли з Єгипту та Індії (га­шиш, опіум).

1938 рік став дуже важливим в історії наркоманії. Цього року швей­царському хіміку Альберту Хофману вдалося синтезувати лізергінову кис­лоту (ЛСД-25), що стало початком розвитку масового вживання нарко­тиків в обсягах, які до цього не мали прецеденту в історії людства.

У XX ст. з розвитком технічного прогресу та початком лаборатор­ного виробництва алкалоїдів опіуму і кокаїну наркоманія перейшла в інший вимір — масовість та епідемічне розповсюдження, переставши бути проблемою однієї особистості, стала соціальною проблемою.

* Класифікація наркотиків та типи залежності. Сьогодні нар­команія є світовою проблемою, вона присутня на всіх континентах і демонструє тенденцію до непохитного зростання.

Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодично­го або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани — залежність та звикання.

• Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркоти­ком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфіч­ності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котру цей наркотик задовольняє.

Чим швидше наркотик задовольняє ці потреби та викликає очікуваний емо­ційний стан, тим складніше перебороти звичку вживання цього наркотику. В умо­вах сильної психічної залежності позитивний психологічний стан особистості залежить тільки від того, чи є наркотик під рукою. Врешті-решт він стає необ­хідною умовою нормального стану особистості. В випадку відсутності наркоти­ку людина катується, і щоб виправити настрій або поліпшити стан, наркоман намагається знайти його за будь-яку ціну. Відсутність наркотику, до якого лю­дина звикла і від якого стала психологічно залежною, може найдраматичнішим чином вплинути на все його життя. Потреба в наркотику стає найголовнішою в житті наркомана, він перестає виконувати свої обов'язки, кидає сім'ю і друзів, концентруючи всі свої інтереси на добуванні та вживанні наркотиків.

Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов'язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.

• Фізична залежність — це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання нар­котиків. Це явище перебуває в безпосередньому зв'язку з фармаколо­гічною дією наркотику на живу клітину.

Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який фактично свідчить про «наркотичний голод». Абстинентний син­дром характеризується низкою проявів у психічній та фізичній областях, специ­фічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж психофармакологічні властивості.

Толерантність є адаптаційним станом, проявляється у зниженні інтенсивності реакції організму на ту саму кількість наркотику, або виникає потреба в збільшенні дози для досягнення ефекту, котрий раніше досягався при дії меншої кількості того самого наркотику.

Усі наркотики за походженням можна розділити на дві групи — природні і синтетичні. Що ж таке наркотик?

• Наркотиком вважається кожна речовина рослинного чи синте­тичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призве­сти до психічної або фізичної залежності. Відчути дію наркотику і не втягнутись неможливо.

♦ Наркотики та їх ефекти. З точки зору психофармакологічного впливу наркотики можна розподілити на три великі групи:

• наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової систе­ми (опіати, барбітурати);

• наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш); ^]
• наркотики, які викликають галюцинації(марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).

Серед речовин, які при надходженні в організм депресивно впли­вають на вищу нервову діяльність, виділяють опіум та його похідні, а також барбітурати.

їх загальною ознакою є здатність до зняття психологічної напруги і до послаблення невпевненості у собі й сором'язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реакції, порушують координа­цію руху. Вживання цих препаратів у великих дозах викликає сон, сер­йозні порушення свідомості, призводить до безпам'ятства і навіть смерті. Ефекти цих наркотиків використовуються в медицині. Ми зупинимось на дії опіуму та його похідних, а також на дії барбітуратів, через те, що ці психоактивні речовини найчастіше вживають наркомани.

*Опіум та його похідні.

• Опіум — це психоактивна речовина, яка має найдовшу історію. Опіум — це молочний сік, який отримують з надрізаних головок опіум­ного маку.

Мак вирощують у всьому світі, але за вмістом морфіну найкращим вважаєть­ся балканський і малоазіатський мак. Вміст морфіну є головним фактором, який визначає ефективність та якість опіуму.

Спосіб вживання опіуму з метою отримання наркотичного сп'яніння зале­жить від географічних та культурних особливостей, а також традицій. В Ірані і Туреччині опіум їдять, китайці його найчастіше курять, а європейці та аме­риканці вводять шляхом ін'єкцій. Від способу вживання залежить інтенсивність дії препарату та яскравість відчуттів.

Найбільш швидко і сильно діє опіум, який вводиться шляхом ін'єкцій. Цей спосіб вживання більш діє в фізичному, а не в психологічному плані. Після уколу наступає фізичне оніміння та спокій, стан характеризується повним розслабленням. Функція інтелекту наближається до нуля. Ці ефекти опіуму притягують напружених, емоційно незрілих людей, які намагаються штучно розслабитись та досягнути стану спокою.

Знаючи склад опіуму, можна зрозуміти, що його дія є сумарним ефектом всіх алкалоїдів, які входять до його складу (морфін, кодеїн, тебаїн, наркотин, папаверин).

Протягом перших декількох місяців прийому опіуму переважають позитивні ефекти, і наркомани, прагнучи до їх повторення, приймають опіум досить час­то. Цей період являється вступом до психологічної залежності. Пізніше, через розвиток толерантності, щоб досягнути колишнього ефекту, необхідно збільшу­вати дози. Незважаючи на те, що приємні ефекти слабшають, наркоман вже не може відмовитись від наркотику, тому що потрапляє в фізичну залежність. Він приймає наркотик не для задоволення, а прагне уникнути абстинентної кризи.

Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є:

• опіумна гарячка;
• вірусне запалення печінки;
• гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.

*Морфін. Морфін — найбільш відомий алкалоїд опіуму, виділений у 1805 р.

Це білий кристалічний порошок, який не має запаху, його легко розпізнати за терпким смаком. Він використовується як знеболювальний засіб у меди­цині. До морфіну швидко виникає толерантність, і хронічні морфіністи можуть приймати наркотик в дозах, більших за терапевтичні в 20-200 разів. Але необ­хідно пам'ятати, що толерантність ніколи не є абсолютною, а це означає, що існує межа, за якою доза стає смертельною. Толерантність розвивається про­тягом приблизно трьох тижнів щоденного вживання.

Наркомани найчастіше приймають морфін шляхом ін'єкцій, щоб швидше досягнути ефекту. Найбільш розповсюдженим ефектом впливу морфіну є його пригнічена дія на центральну нервову систему.

У невеликих кількостях морфін викликає ейфорію та приємну сонливість, яка супроводжується відчуттям розслабленості й безтурботності. Людина відчуває себе впевнено і безпечно. Думки можуть бути багатими і змістовними, але ними неможливо керувати. Довготривала концентрація уваги зазвичай стає немож­ливою, повністю зникає прагнення до активних дій. Людина стає апатичною, .цікавиться тільки собою, не відчуває потреби спілкування. Гострота зору зни­жується, настає стан летаргії. Досить частим ускладненням при прийомі мор­фіну є смерть через передозування препарату, а також підвищена чутливість до нього.

Про вживання морфіну можуть свідчити такі симптоми: ♦ важкі запори, які чергуються з проносом, *шрами та гнійні запалення від недотримання правил стерильності при ін'єкціях, ♦ звужені зіниці і головний симптом — ^розвиток абстинентного синдрому при рапто­вому припиненні прийому морфіну.

• Морфін — наркотик, до якого дуже швидко настає звикання. Вже через декілька днів постійного вживання препарату формується залежність.

*Героїн. Героїн — це напівсинтетичний похідний морфіну, вперше отриманий в Німеччині в 1898 р. Дессером як ліки, які ліквідують за­лежність від морфіну.

Героїн у 20-25 разів сильніший за морфін і вдвічі сильніший в плані зви­кання. У хімічно чистому вигляді він являє собою сіро-коричневий порошок. Нелегальні торговці додають до нього кофеїн, лактозу, лимонну кислоту і навіть таку отруту, як стрихнін, котрі підсилюють його дію, водночас збільшуючи вагу.

Героїн сам по собі має слабку фармакологічну дію, але він дуже швидко перетворюється у мозку в морфін, тобто ефект героїну насправді є ефектом морфіну. Чистий морфін не в змозі подолати гематоенцефалічний бар'єр й у ве­ликих кількостях потрапити в головний мозок, в той час як молекули героїну без перешкод проходять цей бар'єр і тільки в мозковій тканині трансформу­ються в молекули морфіну.

Героїн — наркотик, який найшвидше викликає звикання. Вже че­рез кілька днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовують у медицині. Героїн в організм вводиться шляхом ін'єкцій. Після уколу героїну зазвичай виникає дрімота, зіниці максимально звужені, пульс та дихання вповільнені. Наркоман, який перебуває під впливом героїну, безпечний. Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.

• Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати ^ причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку. Серед психічних ускладнень найчастіше трапляється звикання на всіх рівнях. Спочатку переважає бажання повторити приємне відчуття, пізніше — страх перед абстинентною кризою.

* Барбітурати. Барбітуратами називають ліки, які є похідними бар-бітуратової кислоти. Всі вони викликають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

У медичних цілях препарати вводяться в організм шляхом ін'єкцій, через рот або через пряму кишку. Наркомани їх ковтають або вводять шприцом. У невеликих дозах барбітурати виявляють заспокійливу дію та знімають боль­ові відчуття, які спровоковані спазмами гладкої мускулатури. В середніх дозах вони викликають більш сильне почуття спокою та сон, а в високих дозах бар­бітурати роблять сон набагато глибшим, і пацієнт може впасти в довгостроко­ву сплячку або навіть померти від паралічу дихального центру.

Барбітуратна наркоманія з урахуванням ЇЇ ефектів та наслідків більш небезпечна, ніж опіоманія, При отруєнні організму барбітуратами нарко­ман більше хворий психічно та емоційно збуджений, у нього порушена координація рухів та підвищена схильність до епілептичних припадків, які проявляються у фазі абстиненції.

Довгострокове вживання барбітуратів призводить до виникнення психічної та фізичної залежності. Психічна залежність безпосередньо пов'язана з ефек­тами наркотику. В особистостей напружених та нерішучих залежність виникає швидко, через те що наркотик вивільняє їх від неприємних переживань, про­понуючи натомість приємні. Це стає причиною частого вживання барбітуратів.

Найбільш численною групою серед психостимулюючих засобів є амфетаміни. Також сильну стимулюючу дію має кокаїн.

*Амфетаміни. Перші амфетаміни були отримані 1920 р. і — як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому й млявість, одразу почали застосо­вуватись у медичній практиці. Пізніше виявилось, що вони також знижують апетит, і ця їх властивість досить широко сьогодні застосовується.

Найчастіше вживаються такі амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо навіть швидше за інші відомі наркотики. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Перебуваючи під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.

Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати — деколи в сотні разів. Хоча ці величезні дози рідко бувають небезпечними для фізичного здоров'я людини, вони досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення в свідо­мості, особливо, якщо препарат вводити внутрішньовенно.

*Кокаїн. Кокаїн — це алкалоїд, який міститься в листі південноамери­канської рослини коки.

При будь-якому введенні в організм кокаїн має збуджуючу дію. При вдиханні кокаїн викликає подразнення та сухість слизової оболонки носа. Тривале вживання наркотику може призвести до перфорації носової перегородки, і за цією ознакою кокаїномана можна легко пізнати. Ін'єкції кокаїну дуже подразнюють шкіру. Вени, в які вводиться кокаїн, швидко мертвіють.

Через те, що кокаїн не викликає толерантності взагалі, або викликає її в незначному ступені, наркомани довго можуть дотримуватись того ж самого дозування. Вони не потрапляють в фізичну залежність, як, наприклад, опіомани, але психічна залежність від кокаїну виражена досить сильно.

Перший ефект кокаїну приємний: проходить втома, з'являється відчуття сили та переваги, наркоман відчуває підвищення інтелектуаль­них можливостей та фізичної сили. Він стає діяльним, відчуває впев­неність в собі, знаходиться в постійному русі, відчуває потребу весь час говорити і доводити свою значущість для суспільства. Але цей стан триває недовго і замінюється депресією і неспокоєм. Щоб поліпшити самопочуття, потрібно знову ввести кокаїн в організм.

• Постійне і часте вживання кокаїну викликає дуже несприятливі стани, такі як параноя, марення, галюцинації та манія переслідування. Кокаїноман думає, що за ним хтось стежить, що йому постійно загрожує небезпека. Психічні відхилення можуть перейти в психоз, який супроводжується галюцинаціями, в котрих довкілля набуває мініатюрних розмірів.

*Галюциногени. У той час як інші наркотики викривлено сприймають реальність, або нейтралізують її неприємні прояви, викликаючи ілюзію, галюциногенні наркотики пропонують бачення зовсім іншого світу, іншої реаль ності, яка існує незалежно від нас. Іноді цей, інший, світ притягує настільки, що той, хто пізнає його хоч раз, вже не хоче повертатися або бажає бувати в цьому ілюзорному світі якомога частіше. Саме в цьому криється найбільша небезпека безконтрольного застосування галюциногенних наркотиків.

Галюциногенні наркотики викликають досить серйозні порушення в психічній сфері, які супроводжуються викривленням сприйняття часу і про­стору, а також змінами сприйняття своєї особистості. Людина, яка перебуває під їх впливом, виявляється викинутою в інший світ, в якому звуки і барви здаються більш живими й наповненими іншим сенсом. Ці процеси можуть супроводжуватись підвищеною зоровою чутливістю, яка призводить до появи марень та галюцинацій.

*Марихуана. Марихуана — наркотик рослинного походження.

її готують з висушеного листя та суцвіть індійської коноплі. Ця конопля росте в місцевості з переважно теплим кліматом, насамперед, в Мексиці, в Африці, в Індії і на Середньому Сході. її можна також вирощувати в помірному кліматі. Марихуану курять у вигляді цигарок, за допомогою трубки або кальяну.

Більшість курців марихуани після вживання наркотику спочатку відчувають короткочасний страх та неприємну напругу, яка швидко змінюється гарним настроєм та ейфорією, нападами неконтрольованого сміху та підвищеною по­требою у спілкуванні. Порушується сприйняття часу і простору, кольори і зву­ки здаються більш насиченими. Наркомани впевнені, що можуть читати дум­ки своїх співрозмовників та передавати свої думки іншим.

Підвищення дози марихуани викликає серйозні зміни в емоційній сфері: *послаблення уваги, *порушення пам'яті, *помилкове некритичне ставлення до свого стану. Окрім того, можуть проявлятися галюцинації та різні фобії. Вислови наркомана незрозумілі для оточення. Він демон­струє прояви манії переслідування, при цьому може бути небезпечним.

Багато авторів вважає, що помірне вживання марихуани не викликає несприятливих змін в організмі та фізичної залежності. Пропагандисти ідеї легалізації марихуани стверджують, що цей наркотик менш шкідли­вий, ніж навіть алкоголь. Можливо, до певної міри це і так. Однак не можна розглядати небезпеку вживання марихуани виключно з точки зору її фармакологічних ефектів. Небезпеку потрібно шукати, насамперед, в особистості самого наркомана. На відміну від азіатів, представники зах­ідної цивілізації рідко зупиняються на цьому наркотику. Марихуана стає відправною точкою для вживання сильніших наркотиків.

*ЛСД-25. Діетиламід лізіергінової кислоти (ЛСД-25) — найбільш відомий, найбільш вивчений і водночас найбільш вживаний психоделічний наркотик. Найчастіше цей галюциноген зустрічається у вигляді порошку або розчину, не має кольору, смаку та запаху. Швидкість дії ЛСД залежить від способу вживання, кількості препарату та індивідуальної чутливості. Наркотик, який вживається через ротову порожнину, починає діяти через 45 хв., в особливо чутливих до препарату осіб — через 15 хв. Після ін'єкції ефект проявляється вже через лічені хвилини. Перші відчуття бувають, як правило, приємними. У людини виникає почуття очікування чогось надзвичайного. Потім починають проявлятися симптоми збудження нервової системи, виникає почуття необгрунтованого страху, тіло починає тремтіти, людину ,нудить. Ці явища часто супроводжуються запамороченням та частим серце­биттям. Зіниці дуже розширені, і часто для полегшення світлобоязні людині необхідно навіть вночі носити темні окуляри. Після того, як молекули нар­котику досягли головного мозку, починається зміна стану свідомості, яка триває декілька годин, і багаті галюцинаторні переживання.

Існує така класифікація ускладнень, які виникають внаслідок хрон­ічного зловживання ЛСД:

• гострий стан психозу і паніки. Іноді вони можуть виступати разом з суїци- дальними реакціями, зі схильністю до вбивства;
• явище відлуння. Це означає можливість спонтанного повторення психоде- лічної зміни свідомості, яке може настати через декілька тижнів або місяців після припинення вживання наркотику, в надзвичайно гострій формі та супро­ воджується гострою манією переслідування. У цьому стані людина може закін­ чити життя самогубством або застосувати насильство по відношенню до інших;
• довгостроковий стан слабкої концентрації уваги, апатія, байдужість до усього навколишнього. Людина, яка хронічно зловживає ЛСД, кидає сім'ю, друзів, роботу і в повній ізоляції проводить весь свій час у роздумах про ЛСД та його властивості;
• проблемою, яка має велике теоретичне і практичне значення, є хромосомні порушення. Вони були виявлені у деяких наркоманів, які вживали ЛСД.

*Людина і наркотик. Процес звикання до наркотику розвивається поступово протягом тижнів, місяців, і навіть років, тому важко виз­начити межу часу, на котрій людина стає наркоманом. Але навіть не­зважаючи на термін виникнення залежності, життя наркомана зазнає кардинальних змін, коли це відбувається. Тоді всі його дії спрямовані на те, щоб дістати наркотики, які стають єдиною річчю на світі, яка здатна принести йому задоволення. Сім'я, друзі, робота, навчання, їжа, секс, здоров'я — все це відходить на другий план. Усі наркомани, незважаючи на те, чим вони займаються, де живуть, скільки у них грошей, який їх рівень розумового розвитку, в цьому відношенні живуть однаково. їх перша думка одразу після пробудження — де і як дістати наркотик. Немає такої жертви, яку не можна б було принести заради наркотику.

З часом наркомани перестають реагувати на інші види задоволення. Ніщо для них не може буди кращим за наркотичний «кайф» і ніщо не може бути страшніше за абстинентну кризу, тобто «ломку». В цей пе­ріод наркоман здатний на вбивство, крадіжку, зраду заради мінімаль­ної дози наркотику. Усі дні життя наркомана, за суттю, однакові.

• Наркоманія — це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці.

Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворюван­ня на СНІД (серед хворих на СНІД 70% це наркомани). Це зумов­лено як фактором введення наркотиків ін'єкцією, так і ризикова­ною психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуац­іях, в тому числі і сексуальній.

Звичайно, наркоманами не народжуються. Найчастіше наркотик пробу­ють з цікавості, через легковажність, копіювання когось, а іноді до вживання наркотиків привчають більш «досвідчені друзі». Наркоманія поширюється за законами епідемії: хворий на наркоманію втягує в свої тенета все нові й нові жертви. Ті, хто вживає наркотики, без них вже обійтись не можуть, і дози вживання їх з кожним днем все збільшують. Наркоман стає рабом цієї звич­ки. Розповсюджувачі наркотиків пропонують їх безкоштовно доти, поки людина не стає залежною від них. Потім вона приноситиме їм гроші й до­сить великі. Відсутність грошей штовхає наркоманів на злочин.

Торгівля наркотиками дає величезні прибутки. Зберігання, транспортуван­ня й торгівля наркотиками карається законом.

+Погляньте на тих, хто звик до наркотиків — це люди без майбутнього. Сьо­годні вони втратили своє здоров'я й загрожують здоров'ю власних дітей і сус­пільству. У Наркоманів народжуються діти з тяжкими фізичними та психічними вадами. Зовнішній вигляд наркомана далекий від привабливого: сіре обличчя, суха шкіра, волосся та зуби поступово випадають. У них значно послаблена пам'ять, вони не в змозі запам'ятати прочитане.

• Наркоманія — це не пустощі, не проведення вільного часу в то­варистві друзів, а небезпечна хвороба. Не кожному вдається вирватись з полону цієї хвороби, яка може призвести до смерті в молодому віці.

 Небезпеки в сучасному урбанізованому середовищі

Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони вирішально зумовлені двома факторами — «демографічним вибухом» другої половини XX ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.

• Урбанізація (від лат. urbanos — міський) означає процес зростан­ня міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виник­нення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).

Процес світової урбанізації розпочався в Європі, де вперше почали форму­ватися міста завдяки концентрації засобів виробництва, великої промисловості. Становлення урбанізації почалося на зламі XVIII— XIX ст., коли міста в Західній Європі зосереджували найважливіші засоби виробництва й посідали ключові позиції у світовій економіці. Локальний розвиток міст породив певну просто­рову послідовність світового процесу урбанізації: Західна Європа — Північна Америка — Австралія та Океанія — Східна Європа — Латинська Америка — Азія — Африка.

Уже сьогодні в багатьох країнах світу, особливо економічно розвинених, частка міського населення становить 85-90% і більше в загальній його чи­сельності. За прогнозами Комісії ООН з народонаселення, на початку XXI ст. у містах буде мешкати не менше 51,% усього населення земної кулі, тоді як 1970 р. частка міського населення становила 38,6%. З'являються і зроста­ють багатомільйонні міста — мегаполіси (Нью-Йорк, Лондон, Токіо та ін.), збільшується їх кількість, розміри та проблеми.

Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939pp., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. За 1940-1970 pp. чисельність міського населення в Україні зростала вже значно нижчими темпами, бо за ЗО років воно збільшилось лише у 1,9 рази. З середини 50-х років XXст. почався новий етап інтенсивного зростання кількості міст і чисель­ності міського населення в Україні. Тільки за останні 30 років частка міського населення в Україні зросла у 2,2 рази та становила на кінець XX ст. близько 70% загальної чисельності населення. За кількістю великих міст (з населенням понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зараз — 61. В Україні є 7міст з населенням, яке перевищило або май­же сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріж­жя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні 30 років був характерний надзви­чайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2 млн 600 тисяч мешканців.

Урбанізацію неможливо розглядати без зв'язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населен­ня. Сучасні великі міста — це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених жит­лових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб'єктивного характеру, а саме:

• наявність місць роботи та можливість зміни роботи;
• зосередження закладів науки та культури;
• забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;
• можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;
• розвиток міжнародної та регіональної культури.

Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячо­літтями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров'я населення через забруднення атмосферного по­вітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, не­достатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров'я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.

+Отже, в умовах великого міста загострюються всі сторони жит­тєзабезпечення людей: * постачання достатньої кількості повноцін­них продуктів харчування та питної води, *контроль і запобігання забруднення повітря, *водних ресурсів, ґрунтів, *утилізація та захоронення нагромаджуваних шкідливих виробничих та побутових відходів, а також асоціальні проблеми., пов'язані з різким зменшен­ням вільного «життєвого» простору, зростанням міст у висоту, збіль­шенням захворювань, зумовлених забрудненням та інші.

Визначимо основні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.

Забруднення атмосфери міст

Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний, власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. В Україні зареєстровано більше 1 млн вантажних автомобілів та близько 3 млн легкових. Частка автотранспортного забруднення атмосфери в загальній їх кількості становить в Ужгороді — 91%, Ялті, Полтаві — 88%, Львові — 79%, Києві — 75%. За останній час в міському повітрі виріс об'єм оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі. Але найбільшу небез­пеку окрім оксидів азоту становлять сірчані та свинцеві сполуки. їх вміст у міському повітрі значною мірою зріс. Міста не пристосовані до такої кількості автотранспорту. Довжина пробігу без зупинок між світлофорами становить лише 400-600 м, внаслідок чого середня швидкість руху вдень в центрі міста (зокре­ма, Києва) і на великих автошляхах знижується до 12-20 км/год, а це збільшує витрати палива в 3-4 рази. Відповідно збільшуються й викиди. Автотранспорт також призводить до специфічних форм забруднення повітря. При русі стира­ються шини, і тисячі тон гуми у вигляді пилу потрапляють у повітря. Міський автомобільний транспорт не тільки забруднює повітря продуктами згорання палива, він сприяє зростанню надходження свинцю в навколишнє середови ще. В Україні поки ще використовують бензин із вмістом свинцю 0,36 г/л, тоді як в Англії, Німеччині та США — 0,013-0,15.

Міста — основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних фор­мах. Досить широко використовується викопне паливо -- кам'яне вугілля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До житлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров'я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чад­ний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втом­люваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму,

 Забруднення міських приміщень

Специфіка проживання в місті веде до того, що люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря .приміщень. Згідно з оцінкою Агентства з охорони навколишнього середовища США, повітря всередині міських приміщень забрудне­но у 100 разів більше ніж зовні.

Токсичні матеріали приміщень — олійні фарби і розчинники, килимовий клей, меблевий лак, із яких виділяються бензол, толуол та інші речовини.

Заходи щодо поліпшення якості повітря в приміщеннях:

• поставити від­криту коробочку з харчовою содою; внести в кімнату свіжу гілку ялини або сосни;
  • замість відбілювачів використовувати харчову соду або буру;
  • робити регулярне вологе прибирання приміщення, а також провітрювання;

• обладнати кухню витяжною шафою;

• не залишати відкритими пляшки з миючими та дезінфікуючими засобами.

е фективний засіб проти токсинів

•  

 

 

 

 

 

Забруднення питної води в містах

Питна вода — найважливіший фактор здоров 'я людини. В крани міських квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних гли­бин. Найчистіша — підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не вистачає.

За даними ВООЗ, вода може містити 13 тисяч токсичних речовин, во­дою передається до 80% усіх захворювань, від яких у світі щорічно вмирає 25 млн осіб.

У реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро і макроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні ком­поненти питної води незмінні — гідрокарбонатні, сульфатні та солі кальцію, магнію та натрію. З мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій, цинк, з макро­елементів — залізо і калій. Вміст цих речовин не повинен перевищувати ГДК.

Частки грунту і все, що може гнити, вносить в воду органічні сполуки. їх різноманіття величезне.

Щоб природна вода була придатна для вживання, вона проходить декілька стадій очищення та знезараження на водопровідних станціях. Способи очищення забруднених вод можна об'єднати в такі групи:

* механічні, * фізичні, *фізико-механічні, * хімічні, * фізико-хімічні,

* біологічні, * комплексні.

Після механічних, хімічних та фізико-хімічних методів очищення стічні води підлягають біологічному очищенню (мікроорганізми) для остаточної очистки стоків від органічної речовини. Біологічне очищення здійснюється в біофільтрах, в аеротенках, в біотенках тощо.

Після визначених методів очищення уводі можуть знаходитись різноманітні віруси та бактерії (дизентерійні бактерії, холерний вібріон, збудники черевного тифу, вірус поліомієліту, вірус гепатиту та ін.). Знешкодити мікроорганізми, які залишились, можна чотир­ма способами:

• термічно (скип'ятити);
• за допомогою сильних окисників (наприклад, хлору, озону, марганцевокислого калію);
• впливом іонів благородних металів (зазвичай використовується срібло);
• фізичними методами (за допомогою ультрафіолетових променів або ультра­ звуку).

Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кож­ним роком ускладнюється, стає більш гострою. Склалася ситуація, коли прак­тично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруд­нення не відповідають вимогам стандарту до джерел водопостачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на здоров'я і першопри­чин виникнення багатьох небезпечних масових інфекційних захворювань, зокрема вірусного гепатиту А. Внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки, наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендовані ВООЗ. Окрім того, в питну воду можуть потрапити інші токсичні речовини: іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити. Про недостатню ефективність існуючої технології очистки води свідчить високий рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Взагалі ж на сьогодні відомо близько 100 хвороб, які «дарує» нам питна вода.

Яку ж воду треба пити, щоб бути здоровим? Одні спеціалісти радять пити воду кип'ячену та відстояну, інші наполягають на воді «срібній», /через те що срібло вбиває мікроорганізми. Але срібло — це метал, який здатний нако­пичуватись в організмі людини, зокрема, в нирках. Сьогодні можна сказати, що «срібна» вода є лікувальним засобом, який може допомогти при лікуванні деяких хвороб тільки у випадку її вживання в певних дозах і нетривалий час. Як альтернативу питній воді використовувати її просто недопустимо.

Згідно з розпорядженням Київської міської держадміністрації, в місті збудовано та введено в експлуатацію 25 павільйонів бюветної роздачі арте­зіанської води. Вода в них чиста, доброякісна, радіонукліди та важкі метали на таку глибину не потрапили. Але приблизно в 66% свердловин вода містить підвищену кількість заліза, марганцю, сірководню, сульфідів, сульфатів, хлоридів, карбонатів та інших домішок, що звичайно вимагає додаткового очищення цієї води. Нерідко артезіанська вода не відповідає вимогам щодо бактеріологічних показників. Наслідком неконтрольованого й довгостроко­вого використання таких вод як питних можуть бути різні захворювання у людей — отруєння важкими металами, нітратами та ін. Як правило, арте­зіанська вода є умовно питною й може служити лише додатковим джерелом водопостачання.

+У торговельних закладах можна придбати різноманітні індивідуальні та колективні фільтри для водопровідної води, але лише деякі з них здатні зробити воду максимально безпечною. Універсальних фільтрів, здатних повністю очистити воду від усіх шкідливих домішок, просто не існує. Але в наш час фільтри стали предметом першої необхідності.

Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст

Для мешканців міста шум — справа звичайна. Досить часто лю­дина навіть не замислюється над його протиприродністю. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з пев­ним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродрому літа­ки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під'їздах — ліфти. Цей перелік можна продовжити. Якщо шуму так багато в нашому житті, може здатися, що він не шкідливий. Однак за своїм впливом на організм людини шум більше шкідливий, ніж хімічне забруднення. За останні 30 років у всіх великих містах шум збільшився на 12-15 дБ, а суб'єктивна гучність виросла в 3-4 рази.

Шум знизив продуктивність праці на 15-20%, суттєво підвищив ріст захворюваності. Експерти вважають, що у великих містах шум ско­рочує життя людини на 8-12 років.

Частота захворювань серцево-судинної системи у людей, які живуть у за-шумлених районах, у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них трап­ляється утричі частіше. Зростає також загальна захворюваність.

Особливо вражає вплив шуму міських жителів. Якщо на 100 тисяч сільських мешканців припадає 20-30 тих, хто погано чує, то в містах ця цифра виростає в 5 разів. За даними статистики, жителі великих міст втрачають гостроту слуху вже з 30 років (в нормі — в 2 рази пізніше). Під впливом шуму погіршується сон та сприйнятливість до навчання. Діти стають більш агресивними та веред­ливими.

Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін — «шумова хвороба». Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудо­та, дратівливість, які досить часто супроводжуються тимчасовим знижен­ням слуху. До шумової хвороби схильні більшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження. Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні становить 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносять вагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зі значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі у 80 дБ.

Шум діє на організм людини не тільки прямо й опосередковано. Шум має й інші можливості впливу. Так, у міських умовах тривалість життя дерев коротша, ніж у сільській місцевості. Головною причиною цього є вплив інтенсивного шуму. При дії шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днів. При цьому швидко гинуть квіти і уповільнюється ріст рослин.

Отже, шум шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми, включаючи людину. Виявляється, можливо, і таких заходів багато. Насамперед, необхідно суворо дотримуватись чинних норма­тивів. На сьогодні на вулицях великих міст шум не спускається нижче 80 дБ. Для того, щоб зменшити цей рівень, докладаються значні зусилля, насамперед, з удосконалення самої техніки. Конструкто­ри працюють над мало шумними двигунами й транспортними засо­бами, житлові забудови віддаляють від вуличних магістралей, останні відокремлюють від будинків бетонними екранами, поліпшують по­криття.

Ефективним заходом боротьби з шумом в містах є озеленення. Дерева, які посаджені близько одне від одного, оточені густими кущами, значно знижують рівень техногенного шуму і покращують міське сере­довище.

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є: *рейковий транспорт, * автомобільний транспорт, *будівельна техніка, *промислові установки.

Зазвичай вібрація розповсюджується від її джерела на відстань до 100 м. Найбільш потужне джерело вібрації — залізничний транспорт. Коливання грунту поблизу залізниці перевищує землетрус силою 6-7 балів. В метро інтенсивна вібрація розповсюджується на 50-70 м.

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні ви­промінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапа­ратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромі­нювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль, пору­шення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечним випромінювання є, коли людина (а особливо дитина) спить.

Безперечно, обійтися без електропобутових приладів неможливо, та й не потрібно. Головне — дотримуватись певних правил:

• у спальні не варто встановлювати комп'ютер, «базу» для радіотелефони, а також вмикати на ніч пристрої для підзарядки батарейок та акумуляторів;
• телевізор, музичний центр, відеомагнітофон на ніч треба вимикати з елек­тромережі;

• електронний будильник не повинен стояти в головах;

• потужність мікрохвильових печей може змінюватись, тому час від часу треба звертатися до майстра, щоб контролювати рівень випромінювання.

 

Модуль 2. Безпека  життєдіяльності в сфері проживання

Змістовий модуль  1.2. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення т у НС. Управління силами та засобами ОГ під час НС

Семінарське заняття 4. Правові основи безпеки життєдіяльності

План

1. Основи законодавства України про охорону здоров 'я
2. Санітарне та епідемічне благополуччя населення
3. Обов'язки громадян
4. Принципи державної політики в галузі охорони праці

Питання для самопідготовки

1. Визначте правові основи безпеки життєдіяльності. Які юридичні заходи входять до її складу?

2. Які завдання законодавства щодо охорони здоров'я громадян.

3. Визначте загальні положення закону «Про цивільну оборону України».

4. Охарактеризуйте основні положення закону «Про охорону праці».

5. Які основні завдання екологічного законодавства?

6. Що служить юридичною базою для природоохоронного законодавства?

7. Коли було прийнято закон України «Про охорону навколишнього природного середовища». Що є об'єктами охорони природи?

8. Заповніть таблицю.

Основні закони щодо безпеки життєдіяльності

Назва закону	Дата прийняття

Теми для доповідей, рефератів

1. Правове регулювання безпеки життєдіяльності.

2. Законодавство України про охорону здоров'я.

3. Законодавство України про охорону праці.

4. Основні положення закону «Про цивільну оборону України».

5. Екологічне законодавство України.

6. Організаційна структура управління безпекою життєдіяльності.

Рекомендована література:

1. Адо В.А. Екологія, алергія і СНІД,— К.: Видавництво товариства "Знання України",

2. Апанасенко Г.Л. Здоров'я, яке ми вибираємо. - К.: Т-во "Знання", УРСР, 1989.

3. Баб'як І.П., Біленчук О.Г. Екологічне право України. — К.: Атіка, 2000.

4. Бакка М.Т., Мельничук А.С, Овко В.І. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій. — Житомир: Льонок, 1995.

5. Бедрій Я.І., Джигирей В.С, Кидискж А.І. та ін. Основи екології та охорона

6. Головченко О.М. Чи можна вберегтись від СНІДу? - Одеса: Маяк, 1995.

7. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного срередовища: Навчальний посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000.

 

Теоретичні передумови до виконання роботи

Тема: Основні закони щодо безпеки життєдіяльності

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися ство­ренням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає зако­нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль­ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич­ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України => про охорону здоров'я, => про охорону праці, => про дорожній рух, => про цивільну оборону, <=> про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо­пада 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами Украї­ни, проголошують, що кожна людина має природне невід'ємне і не­порушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відпові­дальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, на­вчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро­вого способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров 'я визначають ^правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, врегулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез­печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра­цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво­рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти­туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід­но до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.

У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:

• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства

і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров 'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;

• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до­помоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;

• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного роз­витку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;

• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;

• випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, еко­логічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

• багатоукладність економіки охорони здоров я і багатоканальність її фінан­сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприє­мництва і конкуренції;

• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.

! Право на охорону здоров'я має кожний громадянин України, що перед­бачає:

• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціа­льне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він про­живає;

* безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;

* кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;

* достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я насе­лення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;

* участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;

* участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;

* можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;

* правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;

* відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;

Законодавством України може бути визначено й інші права грома­дян у галузі охорони здоров'я.

СУ Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен­нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечен­ня санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра­ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде­міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч­ного нагляду в Україні.

В статті І визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:

* безпечні для здоров'я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;

* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;

* відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприєм­ствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;

* достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров'я населен­ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров'я та їх ступінь.

Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

У статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:

■ піклуватися про своє здоров'я та здоров'я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;

■ брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;

■ проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;

■ виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітар­но-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміоло­гічного нагляду;

■ виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.

Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю­ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення». Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї­ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство­рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро­мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.

Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров 'я, які розроблялись останнім часом:

* Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 «Про затвердження Пра­вил санітарної охорони території України».

* Постанова Кабінету Міністрів від 1999:04.23, № 667 «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом».

* Постанова Кабінету Міністрів від 1999.03.09, № 341 «Про Програму профілак­тики СНІДу та наркоманії на 1999 — 2000 роки».

* Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-XIV «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб».

* Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, №357 «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших норматив­них актів.

Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права

громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль­ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже­ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо­рони праці в Україні.

У статті 1 проголошується: «Охорона праці — це система пра­вових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямо­ваних на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці».

Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що перед­бачено законодавством України, то застосовуються правила міжнарод­ного договору або угоди.

У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

Принципи державної політики в галузі охорони праці:

♦ пріоритет життя і здоров 'я працівників по відношенню до результатів ви­робничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

♦ комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних про­грам з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середо­вища;

♦ соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

♦ встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, неза­лежно від форм власності і видів їх діяльності;

♦ використання економічних методів управління охороною праці, проведен­ня політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і не­шкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

♦ здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення квалі­фікації працівників з питань охорони праці;

♦ забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між влас­никами та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.

Національна програма поліпшення стану безпеки, гігієни праці та ви­робничого середовища на 1996 — 2000роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. №. 1345) розроблена відповідно до За­кону України «Про охорону праці». '

Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез­печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад­кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.

 Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части­ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на­ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає змагальні правові, економічні та соціальні основи забез­печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов’язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, „ інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання...!.

Зокрема, % статті 14 визначені права та обов'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, ву­лиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та переве­зення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, пого­ничі тварин.

Учасники дорожнього руху мають право на:

* безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внас­лідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів ви­могам безпеки руху;

* вивчення норм і правил дорожнього руху;

* отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших орга­нізацій, а також органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.

Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі по­рушення з його боку чинного законодавства.

Учасники дорожнього руху зобов'язані:

* знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;

* створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і гро­мадянам;

* виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків

аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій за­безпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівниц­тва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного ха­рактеру.

У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є держав­ною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для

організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзви­чайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєн­ного характеру.

Завданнями цивільної оборони України є:

* запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походжен­ня і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, ка­тастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;

* оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

* захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихій­ного лиха та застосування засобів ураження;

* організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти­хійного лиха та у воєнний час;

* організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у райо­нах лиха і осередках ураження;

* створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологіч­ним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

* підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуаль­ного захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях,

Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпеченні

захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іонізуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом виконання запобіж­них та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.

статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка про­живає або тимчасово перебуває на території. України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забез­печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впли­ву іонізуючих випромінювань на організм людини вище встанов­лених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань».

Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих ви­промінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:

* пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину;

* реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, які спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та (або) захисту від цього впливу людини;

* впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на ринках в інших місцях їх масової реалізації;

* організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нор­мативами, визначеними відповідними центральними органами виконавчої влади;

* надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побу­ту та захоронення побутових радіоактивних відходів;

* прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіа­ційного контролю;

* створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних та дезактиваційних робіт на замовлення населення та умов для збирання і захо­ронення побутових радіоактивних відходів.

Також в цьому законі розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продо­вольчій сировині та питній воді.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Зако­ну України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня Ц991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охоро­ни довкілля, забезпечення екологічної безпеки. '

У Законі визначені принципи охорони навколишнього середовища:

* пріоритетність вимог екологічної безпеки;

* гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров 'я людей;

* екологізація матеріального виробництва;

* науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;

* збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;

* гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;

* науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;

* стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруд­нення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ре­сурсів;

* вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.

Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України:

+ право на безпечне для життя і здоров 'я навколишнє природне середовище;

+ участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розмі­щення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;

+ участь у проведенні громадської екологічної експертизи;

+ одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природ­ного середовища та його вплив на здоров 'я населення;

+ право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Громадяни України зобов'язані: .

* берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;

* не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;

* вносити плату за спеціальне природокористування;

* компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впли­вом на навколишнє природне середовище.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середо­вища» визначає поняття екологічної безпеки та заходи, щодо її за­безпечення, є екологічні вимоги до розміщення, проектування, будів­ництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрив, засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідли­вого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.

Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загаль­ного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхід­них потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).

Верховною Радою України були прийняті закони щодо охорони довкілля:

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від; 8 лютого 1995 року. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» та 3О червня 1995 року.

Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року. Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 року.

Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулю­ються Земельним кодексом України (1992); охорона і використання надр — Кодексом про надра України (1994); охорона і використання вод — Водним кодексом (1995); охорона і використання лісів — Лісо­вим кодексом України (1994).Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. На­самперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів Украї­ни: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992), «Про зат­вердження Положення про державний моніторинг навколишнього природ­ного середовища» (1993), «Про затвердження концепції охорони та відтво­рення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998), «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998), «Про Комплексну програму поводження з радіоактивними від Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяль­ності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адмініст­рації.

Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролюва­ти діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охо­рони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.

* Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:

* Кабінет Міністрів України;

* Міністерство праці та соціальної політики України;

* Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

* Місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.

Кабінет Міністрів України забезпечує:

♦ реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

♦ затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеку, гігієни праці і виробничого середовища;

♦ визначає функції міністерств, інших центральних органів державної вико­навчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охо­роною праці;

♦ визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіо­нальних фондів охорони праці.

Для розробки і реалізації цілісної системи державного управлін­ня охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Державний комітет України по нагляду за охороною праці:

► здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалі­зує державну політику в цій галузі;

► розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної ви­конавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;

► координує роботу міністерств, інших центральних органів державної вико­навчої влади, місцевої державної адміністрації та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

► опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здо­ров'я систему показників обліку умов і безпеки праці;

► бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вив­чає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого се­редовища;

► одержує від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Міністерство праці та соціальної політики України: +здійснює державну експертизу умов праці; + визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці; +бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контро­лю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших цен­тральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.

• Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.

Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент Украї­ни у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реа­лізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Кабінет Міністрів України

• організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загаль­нодержавних програм;

• створює економічні, правові та організаційні механізми, що сти­мулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;

• забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;

• укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітниц­тво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;

• здійснює інші повноваження, покладені на органи державної ви­конавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Міністерства, відомства та інші центральні органи державної вико­навчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і про­гнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунто­вані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охо­роні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення ' з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють дер­жавний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної вико­навчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затвер­джується Кабінетом Міністрів України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і закла­ди санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров 'я України, відповідні установи, заклади, частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордо­ну України, Служби безпеки України.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконав­чої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.

* Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює голов­ний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняєть­ся з неї Кабінетом Міністрів України.

Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби є:

* здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;

* визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також і у охороні здоров'я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнього середовища;

* вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколиш­нього середовища, що шкідливо впливають на здоров'я населення;

* підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;

* контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;

* державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;

* видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

* встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;

* методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня і небезпечності відходів.

Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудо­ви покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші цен­тральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Респуб­ліки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, ус­танов і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр Украї­ни, а його заступником — керівник міністерства з питань надзвичай­них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль­ської катастрофи.

Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.

Органи управління у справах цивільної оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпоряд­кування.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків

розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб — за категоріями щодо реалізації заходів з цивільної оборони

створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання

вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій

створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій

визначає порядок створення спеціалізованих професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань

задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони

Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захис­ту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

■ забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

■ організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;

■ керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивіль­ної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;

■ здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

■ координує діяльність центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичай­них ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;

■ здійснює оповіщення населення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайні ситуації;

■ забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;

■ здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивіль­ної оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;

■ організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення військ цивільної оборони, пошуково-рятувальних та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

■ створює згідно із законодавством підприємства з виробництва спеціальної й аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

Державне управління в галузі охорони навколишнього природного се­редовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство екології та природних ресурсів, ради народних депутатів та їх виконавчі й розпо­рядчі органи, а також спеціальні уповноважені на те державні органи з питань охорони природного середовища і використання природних ресурсів в Україні.

Міністерство екології та природних ресурсів:

 здійснює координацію всіх природоохоронних робіт в Україні;

 готує для Кабінету Міністрів пропозиції з питань охорони природи і раціо­нального використання водних ресурсів;

 розробляє Пропозиції щодо вдосконалення господарського механізму управ­ління процесом природокористування, екологічні нормативи, правила та стан­дарти;

 готує довгострокові державні цільові програми з охорони довкілля;

 здійснює екологічну експертизу схем розвитку і розміщення продуктивних сил України, контроль за дотриманням екологічних норм під час розроблення нової техніки, технології та матеріалів, екологічну експертизу проектів усіх новобудов і діючих промислових об'єктів.

Міністерство екології та природних ресурсів має право заборонити будівниц­тво, реконструкцію або розширення об'єктів промислового чи іншого призна­чення, проведення робіт з експлуатації природних ресурсів, якщо вони порушу­ють природоохоронне законодавство, а також притягти до відповідальності як організації, так і окремих громадян у разі порушення природоохоронного законодавства.

Міністерство екології та природних ресурсів працює в тісному зв 'язку з Мі­ністерством охорони здоров'я та підпорядкованими йому санітарно-епіде­міологічними службами, Міністерством аграрного комплексу, Державним коміте- • том по водному господарству, Державним комітетом по земельним ресурсам, Міністерством транспорту України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ З БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Абстинентний синдром — реакція організму на відсутність наркотичної речовини.

Аварія - небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, пору­шення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю. Це - вихід з ладу машин, механізмів, пристроїв, комунікацій внаслідок порушення технології виробництва, правил експлуатації, правил безпеки, поми­лок, які допущені при проектуванні, будівництві, а також внаслідок стихійних лих. Адаптація (щодо наркоманії) - пристосованість організму до певної дози наркотичної речовини. Адекватне — відповідне, розмірне, узгоджене, вірне, точне. Анаболізм - засвоєння речовин та синтез специфічних для кожної тканини сполук.

Аналіз дерева помилок — один з інструментів системної безпеки, що використовується при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем.

Аналізатори — сукупність взаємодіючих утворень периферичної і центральної нервової системи, що здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.

Антидепресанти - різні за хімічною будовою і механізмом дії психотропні засоби, які покращують настрій, знімають тривогу і напругу.

Антимутагени - фізичні та хімічні чинники, які знижують частоту виникнення спадкових змін організму — му­тацій.

Антиоксиданти — природні або синтетичні речовини, які вповільнюють або запобігають окисленню органічних сполук організму.

Антитіло - субстанція, що виробляється лімфоцитами у відповідь на агресію в організм антигенів. Антропометрія - вимір і опис тіла людини в цілому й окремих його частин.

Асфіксія - задуха, викликана кисневим голодуванням та надлишком вуглекислого газу в крові та тканинах. Атрибути - невід'ємні властивості, без яких людину не можна уявити і без яких вона не може існувати (стать, вік, темперамент, здоров'я, мова, спрямованість).

Афект— найсильніша емоційна реакція, яка повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи. Бактерія - одноклітинний організм, який розмножується простим розподілом.

Безпека — 1) стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди; 2) збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека життєдіяльності - галузь знання та науково-практичної діяльності, спрямованої на вивчення загаль­них закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на організм людини, основ захи­сту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.

Безпека людини - складова характеристика стратегічного напрямку людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток».

Безпека систем — наука, що застосовує інженерні та управлінські принципи для забезпечення необхідної безпе­ки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протя­гом життєвого циклу системи та з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості. Безумовні рефлекси — стереотипи поведінки, надбані людиною у постійних умовах зовнішнього середовища, які формувалися в процесі всієї попередньої історії розвитку і передаються у спадковість. Біологічні ритми — періодичне повторювання зміни характеру та інтенсивності біологічних процесів та явищ в живих організмах.

Біомеханіка — розділ біофізики, що вивчає механічні властивості живих тканин, органів і організму в цілому, а також механічні явища, що відбуваються в них.

Біота (життя) - історично сформована сукупність рослин і тварин, об'єднаних загальною областю розподілу. Вакцина - хімічна речовина, отримана з живих чи мертвих мікроорганізмів, що використовується для вироблен­ня імунітету до збудників цієї хвороби у тварин і людей.

Вивих - стійке зміщення суглобних кінців костей за межі їх нормальної рухомості. Виробниче середовище — простір, в якому здійснюється трудова діяльність людини.

Вібрація - коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.

Відмороження — пошкодження тканин організму, викликане дією низьких температур. Відповідальність - це поняття, що відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особис­тістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення пред'явлених взаємних вимог. Відчуття - основа знань людини про навколишній світ.

Війна — збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у пере­носному розумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами. Вік - поняття, що характеризує період (тривалість) життя людини, а також стадії її життя. ВІЛ — вірус імунодефіциту людини.

Вірус — збудник хвороб рослин, тварин і людини, за розмірами менший за бактерій (внутрішньоклітинний паразит).

Вісцеральний аналізатор - аналізатор внутрішніх органів. ВООЗ — всесвітня організація охорони здоров'я.

Вражаючий фактор — чинник життєвого середовища, який за певних умов завдає шкоди як людям, так і системам життєзабезпечення людей, приводить до матеріальних збитків.

Гармонія — відповідність розмірів частин і цілого, злиття різноманітних компонентів об'єкта в єдине органічне ціле. Ген — молекулярний носій спадкових властивостей організму.

Генетичний код - система запису спадкової інформації в молекулі дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК) живих істот (людей, тварин, рослин, бактерій, вірусів).

Геохімічні процеси — процеси зміни хімічного складу гірських порід і мінералів, а також розплавів і розчинів, із яких вони утворилися.

Гіпотеза — виражене у формі судження припущення або передбачення чого-небудь. Гістологія — наука про тканини тварин і людини.

Глікоген — тваринний крохмаль, основний запасний вуглевод тварин і людини, особливо великий його вміст в печінці і м'язах.

Гомеостаз — відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища й сталість основних фізіологічних функцій організму людини, тварин і рослин.

Гормони — біологічні активні речовини, вироблені ендокринними залозами або залозами внутрішньої секреції; служать для гормональної діяльності окремих органів, систем і всього організму в цілому. Гравітація — тяжіння, універсальна взаємодія між будь-якими видами матерії.

Граничнодопустима концентрація (ГДК) - максимальна кількість небезпечної хімічної речовини в одиниці об'єму (повітря, води тощо) чи ваги (харчових продуктів), яка при щоденному впливі протягом необмежено тривалого часу не викликає в організмі патологічних відхилень, а також негативних змін у нащадків. Грибки — одно- та багатоклітинні мікроорганізми рослинного походження.

Демографічний вибух — різке прискорення темпів росту населення (переважно в країнах Азії, Африки, Ла­тинської Америки).

Деструкція — порушення або руйнування нормальної структури чого-небудь. Деформація — зміна відносного положення часток тіла, пов'язана з їхнім переміщенням. Джерело небезпеки — природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії, що несуть в собі загрозу небезпеки.

Дисгармонія — відсутність або порушення гармонії, немилозвучність, розлад.

Дисиміляція (катаболізм) — ферментативне розщеплення органічних речовин та виведення з організму про­дуктів розпаду.

Дискретність - переривчастість; протиставляється безперервності.

Дистрофія - дегенерація, переродження, патологічний процес, що виникає в зв'язку з порушенням обміну речовин і характеризується появою в тканинах продуктів обміну речовин, змінених кількісно і якісно. Діяльність - активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо по­ставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби. ДНК — дезоксирибонуклеїнова кислота, носій спадкової, генетичної, інформації.

Довкілля — навколишнє середовище людини, обумовлене в даний момент сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну або віддалену дію на діяльність людини, її здоров'я і життя. Евакуація — організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Ейфорія — відчуття задоволення від дії наркотику.

Еквівалентна доза — міра біологічної дії іонізуючого випромінювання на людину. k

Експозиційна дозі - іонізуюча спроможність іонізуючого випромінювання в повітрі.

Електрика — сукупність явищ, обумовлених існуванням, рухом і взаємодією електрично заряджених тіл або часток. Електричний струм — упорядкований (направлений) рух електрично заряджених часток. Електричний удар - див. загальна електротравма.

Електричні знаки (мітки) - чітко окреслені плями найчастіше сіро-синього або блідо-жовтого кольору на поверхні шкіри людини, яка потрапила під дію струму.

Електроліз — сукупність процесів електрохімічного окислення-відновлення на опущених в електроліт електро­дах при проходженні через них електричного струму.

Електролітична дисоціація — розпад речовини на іони при розчиненні.

Електромагнітне поле - особлива форма матерії, за допомогою якої здійснюється взаємодія між електрично зарядженими частинками.

Електрофтальмія — запалення зовнішньої оболонки ока ~ рогівки і кон'юнктиви ~ внаслідок впливу потуж­ного потоку ультрафіолетового випромінювання від електричної дуги.

Електротравма — пошкодження організму, спричинені протіканням через нього електричного струму, електрич­ною дугою або блискавкою.

Емерджентність - здатність систем мати властивості, яких немає і навіть не може бути у елементів, що складають її. Емоції — психічні процеси, які відображають особисту значимість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Епідемія — 1) масове розповсюдження інфекційної хвороби людей у часі та просторі у межах певного регіону, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності, який реєструється на цій території; 2) поширення, у принципі тимчасове, якоїсь хвороби серед людності на більш-менш значній території.

Епізоотія — одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на певній території. Епілепсія - падуча хвороба, хронічне захворювання головного мозку людини, що характеризується головним чином повторними припадками, а також поступовим розвитком змін особистості.

Епіфітотія - масове інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зни­женням їх продуктивності.

Ергономіка (від грець, ergon - робота і nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Ерготична система — система, одним з елементів якої є людина, Етнос — історично сформоване стійке угруповання людей — плем'я, народність, нація.

Єдина державна система запобігання і реагування на НС — центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.

Життєве середовище — частина Всесвіту, де знаходиться або може знаходитися в даний час людина і функ­ціонують системи її життєзабезпечення.*

Життєдіяльність — 1) властивість людини не просто діяти в оточуючому її життєвому середовищі, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей; 2) складний біологічний процес, що відбувається в організмі людини і дозволяє їй зберігати здоров'я та працездатність.

Життя - одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.

Життя — (по К.М.Ситніку) особлива форма руху матерії з специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів.

Життя — (по Ф.Енгельсу) спосіб існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є постійний обмін з оточуючим їх зовнішнім середовищем.

Загальна електротравма (електричний удар) — враження центральної нервової системи або загроза ура­ження всього організму через порушення нормальної діяльності життєво важливих органів і систем під впливом електричного струму або електричної дуги.

Закон — нормативно-правовий акт, що приймається з ключових питань суспільного, державного життя і має вищу юридичну силу.

Здібності — психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції, дії, увага). Здоров'я — «стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад» (за визначенням ВООЗ).

Землетрус— сильні коливання земної кори, викликані тектонічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж, людських жертв.

Зовнішній (непрямий) масаж серця — комплекс заходів, спрямованих на відновлення роботи серця в разі його зупинки.

Зона небезпеки — визначена просторова область, в якій проявляється дія небезпечних та шкідливих факторів, що мають місце в системі.

Зсув - сковзкі зміщення мас гірських порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Ієрархія - розташування частин або елементів цілого в порядку від вищого до нижчого.

Ізотопи — різновиди атомів одного і того самого елементу, які мають однакові заряди ядер, але-різні масові числа. Імунізація — створення штучного імунітету — активного (при введенні вакцини) або пасивного (при введенні сироваток).

Імунітет—1) неприйнятність організму до інфекційних та неінфекційних агентів і речовин, які потрапляють до організму ззовні чи утворюються в організмі п'и впливом тих чи інших чинників; 2) стан стійкості організму людини до дії патогенних мікробів.

Імунодепресанти - лікарські препарати, які подавляють імунні реакції організму.

Інкубаційний період — період між часом входження мікробу в організм і часом прояву перших симптомів хвороби.

Інстинктивна поведінка — дії, вчинки, які успадковуються людиною у ході еволюції людства. Інтелект (розсудок, розуміння) — розумові здібності людини; здатність людини виділити в ситуації суттєві власти­вості та адаптувати до них свою поведінку, вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Інтуїція - спроможність розуміння істини шляхом прямого їх розсуду без обґрунтування за допомогою доказів. Інфразвук — звук, частотою до 16 Гц. ,

Інфрачервоне випромінювання (14) — частина електромагнітного спектру з довжиною хвилі 700 нм —1000 мкм, енергія якого при поглинанні у речовині викликає тепловий ефект.

Іонізуюча спроможність випромінювання - питома іонізація, тобто число пар іонів, що утворюються частин­кою в одиниці об'єму, маси середовища або на одиниці довжини шляху.

Іонізуюче випромінювання - будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утво­рення електричних зарядів різних знаків.

Ірраціональне — те, що знаходиться за межами розуму, непов'язане з раціональним мисленням або суперечне йому. Ймовірність небезпеки — відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливого їх числа за конкретний період часу. Катаболізм - див. дисиміляція.

Канцерогенні речовини, канцерогени — речовини, що викликають, як правило, злоякісні новоутворення пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).

Катастрофа - великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослин­ного світу, змінюючи умови середовища існування.

Кваліфікаційна картка надзвичайної ситуації - документ, за допомогою якого аварійна подія, що сталася або може статися у прогнозований термін, оцінюється, обґрунтовано виноситься до рангу надзвичайних ситуацій та визначається рівень реагування, що відповідає масштабу цієї події.

Клас надзвичайної ситуації — характеристика надзвичайної ситуації, яка визначається походженням подій, що зумовлюють її виникнення.

Клінічна смерть - стан організму, при якому відсутні видимі ознаки життя (серцева діяльність та дихання), згасають функції центральної нервової системи, але зберігаються обмінні процеси у тканинах. Компенсація — відновлення порушеної рівноваги несприятливими внутрішніми або зовнішніми впливам. Компоненти життєвого середовища — природне, соціальне та техногенне середовища. Комунікація — спілкування.

Комфорт — сукупність побутових зручностей: упорядженість і затишок житла, суспільних закладів, засобів по­відомлення та інше.

Конфлікт — зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Концепція прийнятного ризику — прагнення створититаку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час; компроміс між рівнем безпеки й можливостями її досягнення.

Кореляція — взаємозалежність будови і функцій клітин, тканин, органів і систем організму, що виявляється в процесі його розвитку і життєдіяльності.

Корпускулярне іонізуюче випромінювання — потік елементарних частинок із масою спокою, відмінної від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, або генеруються на прискорювачах. Креаціонізм — концепція, що трактує різноманіття форм органічного світу як результат створення їх Богом. Кровотеча - витік крові з кровоносних судин через порушення їхньої цілісності. Лабільність — час, у плині якого тканина відновлює працездатність після чергового циклу збудження. Локальний — віднесений до визначеного місця, обмежений тісними кордонами, територіальними межами. Людина — вища сходинка живої природи на нашій планеті, суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури, цілісна єдність біологічного, психічного і соціального начал. Матеріальне/культурне середовище — див. техногенне середовище.

Металізація шкіри — проникнення у верхні шари шкіри дрібних частинок металу, що розтопився або випарився під впливом електричної дуги.

Мислення — найвища форма відображення реальності та свідомої цілеспрямованої діяльності людини, що на­правлена на опосередкування, абстрактне узагальнене пізнання явищ навколишнього світу, суті цих явищ і зв'язків між явищами.

Мікроелементи — група хімічних елементів, присутніх в організмі людини і тварин в малих концентраціях, Місцева електротравма — чітко окреслені місцеві порушення цілісності окремих ділянок та тканин тіла під впливом електричного струму або електричної дуги.

Мораль (моральність) — один з основних засобів нормативної регуляції дії людини в суспільстві; особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин. Мотивація — дії, спрямовані на задоволення своїх потреб. МСК- максимальне споживання кисню.

Мутагенні речовини — призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Мутагенні фактори, мутагени — фізичні явища та хімічні речовини, що діють на спадковий апарат організмів, викликаючи мутації в їх потомстві.

Мутація — 1) зміна властивостей чи ознак виду під впливом мутагенних факторів; 2) раптово виникаючі при­родні (спонтанні) або викликані штучно стійкі зміни спадкових структур живої матерії, відповідальні за збережен­ня і передачу генетичної інформації.

Надзвичайна ситуація — подія, при якій відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і яка може привести або приводить до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат. Надзвичайний стан — особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіо­нального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом «Про надзвичайний стан» обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юри­дичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.

Наркотик — речовина рослинного чи синтетичного походження, яка при введенні в організм може змінити одну чи декілька функцій та внаслідок багаторазового вживання призвести до психічної чи фізичної залежності. Настрій — найстійкіший емоційний стан. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або неприйняття людиною світу. Настрій може бути похідним від темпераменту. Наукова гіпотеза — судження про закономірний зв'язок явищ.

Небезпека - негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту.

Небезпечна ситуація — подія, при якій створюється реальна можливість прояву небезпеки або небезпека проявляється. . . .

Небезпечне природне явище - подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

Небезпечний фактор — чинник життєвого середовища, який приводить до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.

Непритомність — стан організму, при якому людина втрачає усвідомлений контакт з оточуючим середовищем, але рефлекторно реагує на зовнішні подразники.

Нервова система - сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму, як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем. Ноосфера — сфера людського розуму, частина Всесвіту, де людська свідома діяльність стає визначальним фак­тором існування та розвитку.

Нуклеїнові кислоти (ДНК, РНК) — органічні кислоти, основна складова частина (разом з білками) живої матерії. Обмін речовин - постійне поглинання речовин з навколишнього середовища і виділення кінцевих продуктів розпаду в це середовище. '

Онтогенез — індивідуальний розвиток організму, сукупність послідовних морфологічних, фізіологічних і біохіміч­них перетворень, що відбуваються в організмі від моменту його зародження до кінця життя. Опік — пошкодження тканин організму, викликане дією високих температур, хімічних речовин або електричного струму.

Опромінення — вплив на живий організм будь-якими видами випромінювань.

Організм людини - сукупність тілесних (соматичних) і фізіологічних систем: нервової, серцево-судинної, кро­вообігу, травлення, дихання, сенсорної, опорно-рухової та ін.

Особистість — стійка система соціально-значимих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства або спільності.

Отруєння - група захворювань, викликаних дією на організм отрут різноманітного походження. Памороки — перехідний стан до непритомності через раптову недостатність кровонаповнення мозку. Пам'ять — здатність людини фіксувати,, зберігати і відтворювати інформацію, досвід (знання, навички, вміння, звички).

Пандемія — масове одночасне розповсюдження інфекційної хвороби людей з досить значним рівнем захворю­ваності на величезній території, яка охоплює цілі регіони, групи країн та континенти. Паразитарні захворювання — захворювання, що викликаються паразитами. Партія — група людей, об'єднаних спільністю ідей, інтересів.

Патогенні мікроорганізми — мікроорганізми, які викликають захворювання людини. Патогенність - хвороботворність, спроможність мікроорганізмів викликати появу інфекційних хвороб. Перегрівання - порушення процесів терморегуляції при дії на організм високих температур. Передпатологічний стан — стан неповного здоров'я. Перелом — порушення цілісності кістки.

Переохолодження — порушення процесів терморегуляції при дії на організм низьких температур. Перша долікарська допомога — комплекс простих термінових дій, спрямованих на збереження здоров'я і життя потерпілого.

Побутове середовище - середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Поведінка за навичками - дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань.

Повінь - значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі. Поглинена доза — енергія іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Подразнюючі речовини - викликають подразнення слизистих оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри. Пожежа — неконтрольований процес горіння, який викликає загибель людей, знищення матеріальних цінностей. Попередній аналіз небезпек — аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомен­дації щодо контролю; перший етап у визначенні та класифікації небезпек, які мають місце в системі. Порог болісного відчуття — максимальна інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати біль. Порог чутливості — мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває.

Почуття — стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретної події або людей, так і до уявлення.

Пошкодження м'яких тканин тіла — удари, стискування, порізи та інші травми шкіри, м'язів, внутрішніх органів. Праця - цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Природа — у широкому розумінні все існуюче, весь світ у різноманітті його форм, всесвіт; у найбільше вживаному тлумаченні сукупність природних умов існування людського суспільства.

Природне середовище — компонент життєвого середовища, утворений об'єктами природного походження і створеними ними екологічними системами.

Проникаюча спроможність випромінювань — величина пробігу, тобто шлях, пройдений часткою в речовині до її повного припинення, обумовленого якою-небудь взаємодією. Професіографічна оцінка - опис характеру праці.

Психіка — здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктив­них образів об'єктивного світу. Проявляється у трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.

Психічні властивості— сталі душевні якості, що утворюються у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на певні дії адекватними психічними діями (темперамент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).

Психічні процеси - короткочасні процеси отримання, переробки інформації та обміну нею (наприклад, відчуття, сприйняття, пам'ять і мислення, емоції, воля тощо).

Психічний стан — відображення порівняно тривалих душевних переживань, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, депресія, стрес).

Психомоторні здібності — дії, спрямовані на досягнення елементарної мети одним або декількома рухами. * Психофармакологія — комплексний поділ теоретичної і клінічної медицини, що використовує методи фармако­логії, біохімії, нейрофізіології і розробляє методи лікарського лікування психічних хвороб. Радіонукліди — радіоактивні елементи, продукти поділу інших радіоактивних елементів (урану, торію тощо). Радіопротектори — речовини, які підвищують стійкість організму до дії іонізуючих випромінювань. Регенерація — відновлення структури ушкоджених органів чи тканин організму.

Режим функціонування ЄДСЗР — характер діяльності ЕДСЗР в залежності від масштабів і особливостей над­звичайної ситуації, що прогнозується або виникла. Ремісія — тимчасове ослаблення або зникнення проявів хвороби. Рецидив — повернення клінічних проявів хвороби після ремісії. Ризик — 1) частота проявлення небезпеки, ймовірність небезпеки; 2) усвідомлена можливість небезпеки.

Риси - стійкі властивості, що проявляються постійно (розум, наполегливість, сміливість, ніжність, самостійність тощо). Рівень надзвичайної ситуації — масштаб (величина) надзвичайної ситуації, що визначається її територіаль­ним поширенням, обсягами заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількістю людей, які загинули або отримали травми.

Рівень системи «людина - життєве середовище» — сходинка в ієрархії систем «Л — ЖС», місце якої в цій ієрархії визначається соціальною спільнотою, що є елементом цієї системи. Нижчий рівень системи «Л — ЖС» — система з однієї особою.

РНК— рибонуклеїнова кислота, у клітині вона передає генетичну інформацію.

Рятувальні та інші невідкладні роботи - комплекс робіт та заходів, що виконуються з метою порятунку людей, надання допомоги ураженим, локалізації аварій, усунення пошкоджень, створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт. ,

Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Сель — бурхливий руйнівний потік (у руслах гірських річок) води, насиченої глиною, піском, валунами. Сенсибілізатори - речовини, що діють як алергени.

Серйозність небезпеки — величина реальної чи потенційної шкоди, яку може спричинити небезпека. Синдром - поєднання симптомів та ознак, які можуть служити спільним знаменником деяких хвороб. Сироватка - рідка частина крові тварин, які перенесли інфекційне захворювання внаслідок штучного зараження. Система — сукупність взаємопов'язаних компонентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Система «людина - життєве середовище» — один з різновидів ерготичних систем, елементами якої є людина або соціальна спільнота та оточуюче її життєве середовище.

Системний аналіз — сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань.

Системно-структурний підхід — методологічний принцип, який полягає в тому, що вивчення окремих еле­ментів системи здійснюється без відриву ви екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонент системи) до якої вони входять.

Системотехніка — науково-технічна дисципліна, що охоплює питання проектування, створення, випробовуван­ня й експлуатації складних систем (систем великого масштабу). СЛМС- система «людина — машина - середовище». СНІД - синдром набутого імунодефіциту людини.

СОЗ - система охорони здоров'я; сукупність взаємопов'язаних підсистем: санітарно-профілактичних, лікуваль­но-профілактичних, фізкультурно-оздоровчих, санітарно-курортних, аптечних, санітарно-епідеміологічних. Соціальна спільнота — сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв'язками і відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Соціальне середовище — компонент життєвого середовища, який утворюють інші люди (ті, що не входять до елемента «людина» системи «Л — ЖС»), їхня діяльність та взаємовідносини.

Соціальні хвороби — захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов'язано головним чином з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та інші). Соціально-політичне середовище — створений людством духовний світ, що охоплює національні, соціальні, економічні, політичні та інші суспільні відносини і вироблені людством протягом всієї історії духовно-культурні цінності, які впливають на людей, формують їхній світогляд, зокрема, обумовлюють поведінку у сфері взаємовід­носин з навколишнім середовищем.

Соціум — система підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія котрих забезпечує цілісність суспіль­ства, і навпаки - дисгармонія її веде до суттєвих конфліктів і деформацій.

Сприйняття - відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Сталий людський розвиток - розвиток суспільства, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загаль­нолюдського досвіду.

Стать — сукупність анатомо-фізіологічних ознак організму, що забезпечує продовження роду і дає змогу розріз­нити у більшості організмів жіночі і чоловічі особливості.

Стихійні лиха — природні явища, які носять надзвичайний характер і призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, знищення матеріальних цінностей.

Стрес - 1) неспецифічна реакція організму у відповідь на несподівану та напружену ситуацію; 2) стан особливої хворобливої напруженості організму, викликаний надміру сильними захисними фізіологічними реакціями. Струс мозку — травматичне пошкодження тканин і діяльності мозку внаслідок падіння на голову, при ударах і стисненні голови.

Суспільство — у широкому розумінні сукупність історично сформованих форм суспільної діяльності; у вузькому розумінні історично конкретний тип соціальної системи, певний соціальний організм, що належить до такого типу, або певна форма соціальних відношень. Темперамент — риса, яка визначає нашу індивідуальність.

Температурно-сенсорна система — частина шкіряного аналізатора, спрямована на підтримання терморегуля­ційних процесів в організмі.

Тероризм — політика залякування, пригнічення супротивника силовими засобами.

Техногенне середовище (матеріально культурне середовище, техносфера) — компонент життєвого середови­ща, утворений людиною, сукупність досягнень суспільства в результаті матеріального і духового розвитку. Техносфера — регіон біосфери, перетворений людиною за допомогою прямого або непрямого впливу техніч­них засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соціально-економічним потребам. Токсичні речовини — речовини, що викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського організму (наприклад, кровотворення, ЦНС). Токсичність - отруйність.

Толерантність (щодо наркоманії) — стійкість організму людини до певної дози наркотиків. Травма — пошкодження тканин організму з порушенням їхньої цілісності і функцій, викликане зовнішнім чинником. Трансформація — перетворення.

Увага — спрямованість та зосередженість в свідомості на об'єктах або явищах, що сприяє підвищенню рівня сенсорної, інтелектуальної та рухової активності. Ультразвук - звук, частота якого перевищує 20 кГц.

Ультрафіолетове випромінювання (УФ) — спектр електромагнітних коливань з довжиною хвилі 200 - 400 нм. Умовні рефлекси — поведінка, яку набувають у результаті навчання або у разі дій, які часто повторюються, особливо якщо послідовність їх виконання довго залишається незмінною.

Управління ризиком — такий підхід до зменшення ризику небезпеки, який полягає у порівнянні витрат на заходи та засоби, що забезпечують прийнятний рівень небезпеки, з рівнем зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження і виборі оптимального варіанту.

Урагани — вітри, що мають велику швидкість (тропічні циклони, торнадо, тайфуни тощо). Урбанізація (від латинського urbanos — міський) - процес зростання міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства.

Утопления — порушення діяльності організму або окремих його органів в результаті занурення під воду. Фізіологія — наука про життєдіяльність організмів, їхніх окремих систем, органів і тканин. Фотонне іонізуюче випромінювання — потік електромагнітних коливань, що поширюється у вакуумі з пос­тійною швидкістю 300 000 км/с.

Фотосинтез — утворення вищими рослинами, водоростями, фотосинтезуючими бактеріями складних органічних сполук необхідних для життєдіяльності як для самих рослин, так і всіх інших організмів із простих з'єднань (наприклад, вуглекислого газу і води) за рахунок енергії світла.

Фотохімія — розділ хімії, у якому вивчаються хімічні реакції, що відбуваються під дією світла. Характер — сталі риси особистості, що формуються і проявляються в її діяльності і спілкуванні та зумовлюють типові для неї способи поведінки.

Хромосома — частина ядра клітини, що містить генетичний матеріал. Хромосфера — один із прошарків атмосфери Сонця.

Хромосферні спалахи — сонячні спалахи, яскраві утворення, що спостерігаються в активних областях хромо­сфери Сонця.

Цунамі— гігантські морські хвилі, що виникають внаслідок підводних землетрусів.

Шкідливий фактор - чинник життєвого середовища, який приводить до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання і навіть до смерті як результату захворювання. Шкода — якісна або кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою.

Шок - загрозливий для людини стан її організму, який виникає в результаті реакції на біль, травму, опік, порушення серцевої діяльності, втрату крові і характеризується слабкістю, зниженням артеріального тиску, при­гніченням центральної нервової системи, порушенням обміну речовин.

Штучне дихання — комплекс заходів, спрямованих на відновлення дихання у людини, що втратила його. Шум — сукупність звуків різноманітної частоти й інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частинок у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).

Якісний аналіз небезпек — методики, що дозволяють визначити джерела небезпек, потенційно небезпечні ситуації, ситуації ініціатори небезпеки, послідовність розвитку подій, шляхи попередження небезпечних ситуацій та зменшення шкоди.

Якості— властивості, які мають різний ступінь вияву залежно від умов ситуацій (здібності, сприйняття, пам'ять, мислення тощо).

Додаток 1

Таблиця 1

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин в атмосфері населених пунктів

Речовина	Максимальна разова, мг/м3	Середньодобова, мг/м3
Нітробензол	0,008	0,008
Оксид сірки S03	0,5	6,05
Сірководень H2S	0,008	0,008
Чадний газ CO	3,0	1,0
Аміак NH,	0,2	0,004
Оксиди азоту	-	0,04
Пил нетоксичный	0,5	0,15
Кіптява (сажа)	0,15	0,05
Сірчана кислота (пари)	0,3	0,1
Фтороводень (пари)	0,02	0,005
Пари свинцю, ртуті	-	0,0003
Хлороформ СНС13	-	0,03
Хлор СІ2	0,1	0,03
Оцтова кислота СН СООН (пари)	0,2	0,06
Ацетон	0,35	0,35

Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у питній воді

Таблиця 2

Речовина	Максимальна разова, мг/л	Середньодобова, мг/м3
Кадмій	0,001
Кобальт, манган, вісмут, барій	0,1
Бензол, бор	0,5
Діоксан		Норми країн Зх. Європи, що в
	J 1U	700 тис. разів перевищують наші
Діоксин	3,5* т5	ГОСТ 4630-88
Нітрати (за - NCy	, 45,0
Нітрити (за - N0)	3,3
Срібло	0,005
Ртуть	0,0005
Свинець	0,03
Стронцій (стабільний)	7,0
Бензин, гас, цинк, кобальт, залізо	0,1
Хром, нікель, мідь, молібден, вольфрам	0,01

Таблиця З Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у ґрунтах

(ГОСТ 3034-84, 3210-85, 42-128-4433-87)

Речовина	мг/кг	Речовина	мг/кг
Бензпірен	0,02	Бромофос, метилспірал	0,4
Свинець РЬ	20,0	Сірководень HjS, поліхлорпілен	0,5
Хром шестивалентний Сг+6	0,05	Фтор F2	10,0
Ртуть	2,1	Хлорофос	0,5
Бензол С6Н6, Толуол ^НСЦ,	0,3	Карбофос	2,0
Нітрати	130,0	Хлорамін	2,0
Мідь Си	3,0	Метафос	0,1
Нікель Ni	4,0	Гексахлоран	1,0
Цинк Zn	23,0	Бромофос, метилстирол	0,4
Манган Мп	1500,0	Гетерофос	0,005
Ванадій V	150,0	Атразин	0,01
Кобальт Co	5,0	Сірка S	160,0
Кадмій Cd	1,0

Таблиця 4 Захворювання, які передаються статевим шляхом

Назва захворювання	Збудник	Інкубаційний період	•І Патогенез
Сифіліс Гонорея Хламідіоз Генітальний герпес Трихомоноз Урогенітальний кандідоз Лобковий педікульоз Короста	Бліда трепонема Гонокок Хламідїя Вірус герпесу Трихо­монада Гриби роду Candida Воші Кліщ	3-4 тижні 3-5 днів 5-30 днів Від 1-2 до 3-4 днів 10 днів 10-90 днів ЗО днів 10-30 днів	Після статевого зараження виникає локальне запалення в області зовнішніх статевих органів - твердий шанкер (первинний сифіліс). Вторинний сифіліс проявляється через декілька тижнів ураженням очей, кісток, суглобів та центральної нервової системи. Для третинного сифілісу притаманні ураження серця, центральної нервової системи, очей, кісток, шкіри. Потрапляючи в слизову оболонку, викликає гостре захворювання статевих органів, яке часто переходить в хронічне; можливе ускладнення - сепсис. Спричиняє тяжке захворювання очей у немовлят. Хламідії викликають запальні процеси сечостатевої системи. У інфікованих чоловіків вражається сечовий канал, передміхурова залоза тощо. У інфікованих жінок найчастіше вражається канал шийки матки, інфекція також може захопити матку і навіть черевну порожнину. Хламідії можуть проникати в сечовий міхур, викликаючи цитоуретрит. Захворювання характеризується хворобливими виразками на слизових оболонках статевих органів. Деком з'явля­ється головний біль, хворобливе сечовипускання, підвищу­ється температура, збільшуються лімфатичні вузли. Вірус викликає хронічні запалення органів сечостатевої системи. Паразити мешкають у сечостатевих шляхах і вражають ці органи, викликаючи запалення статевих органів у чоловіків (простатит) та жінок (ендоцервицит). Трапляється частіше у жінок, ніж у чоловіків, викликаючи запалення статевих органів. Лобкові воші викликають свербіж різної інтенсивності статевих органів, стегон, тулуба тощо. Захворювання характеризується появою на певних місцях тіла висипів, які викликають свербіж.

Таблиця 5 Ефективність лікування онкологічних захворювань

Вид раку	5-річне ви­живання, %	Фактори ризику
Легень	13	Куріння, азбест, хімічні речовини, радіація, радон
Товстої та прямої кишки	58	Сімейна схильність, їжа з надлишком жирів та недостатньою кількістю рослинних волокон
Молочних залоз	79	Вік, сімейна схильність, відсутність вагітності, ранні менструації, пізня менопауза
Передміхурової залози	77	Вік, сімейна схильність, можливо, надлишок жирів у раціоні
Підшлункової залози	3	Вік, куріння, вживання жирів
Лімфатичної системи	52-78	Послаблення імунітету, гербіциди, розчинники, вінілхлорид
Крові	38	Генетичні порушення, іонізуюча радіація, хімічні речовини, віруси
Яйників	39	Вік, сімейна схильність, генетичні порушення, відсутність вагітності
Нирки	55	Куріння
Сечового міхура	55	Куріння
Матки	67-83	Раннє статеве життя, часта зміна сексуальних партнерів, куріння, відсутність вагітності
Горла	53	Куріння, зловживання алкоголем
Шкіри (меланома)	84	Сонячне опромінення, світла шкіра, кам’яновугільна смола, дьоготь, креозот, миш'як, радій