Методичні рекомендації. "Краєзнавча робота на уроках історії. Культурно-мистецьке та духовне життя Ковеля в 1919 – 1939 рр."

Про матеріал

Матеріали дослідження можуть бути використані на факультативних заняттях з історії, для проведення екскурсій по Ковелю, під час уроків з теми «Наш край», у дослідницькій роботі тощо.

Перегляд файлу

Краєзнавча робота на уроках історії.

Культурно-мистецьке та духовне життя

Ковеля в 1919 – 1939 рр.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….2

РОЗДІЛ І. СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ ТЛО КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ У КОВЕЛІ (1919 – 1939 рр.)………………………………………………………...6

РОЗДІЛ ІІ. ОСВІТНІ ЗАКЛАДИ КОВЕЛЯ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД…….12

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ МІСТА………………...19

РОЗДІЛ ІV. ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНІ ІНСТИТУЦІЇ…………………………...26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...32

ДОДАТКИ

ВСТУП

«Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову».

(Л. Костенко)

Наше місто – дивовижне. Дух полікультурності, дух співжиття і взаємоповаги представників різних культур став ідеалом і для тих, хто проживає в Ковелі, і для тих, хто покинув свою маленьку батьківщину. Тут, в одному товаристві, вільно почувались українець, поляк та єврей, тут можна було розмовляти українською, ідиш, польською – і тебе розуміли. Та війни і міжвоєнні лихоліття дуже зашкодили цій ідилічній картині...

Актуальність теми нашого дослідження полягає у необхідності більш ґрунтовного вивчення й повнішого та об’єктивного висвітлення особливостей культурно-мистецького життя Ковеля в 1919 – 1939 рр. із залученням історичних першоджерел місцевого та іноземного походження. На наш погляд, потрібно ширше розкрити багатоманітність культурної спадщини міста, особливості та характер суспільно-історичних умов та чіткіше визначити можливості розвитку освітніх, літературно-мистецьких та релігійних процесів у досліджуваний історичний період. В українському вимірі дослідницька робота з даної теми може бути потужним знаряддям відходу від спадщини тоталітаризму, формуванні терпимості і толерантності до духовної спадщини представників різних національностей, без чого неможлива побудова цивілізованого громадянського суспільства. Саме такий підхід до вивчення минулого допоможе зруйнувати старі історичні міфи та наблизити наше суспільство до європейських цінностей.

Об’єкт дослідження – історичні та етнокультурні процеси в м. Ковелі у 1919 – 1939 роках.

Предметом дослідження є особливості системи освіти та основні прояви літературно-мистецького і церковно-релігійного життя міста.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1919 по 1939 рр. – час перебування міста у складі Другої речі Посполитої.

Мета роботи – на основі вивчення та аналізу різноманітних джерел та літератури охарактеризувати основні напрями розвитку культури в Ковелі в період між двома світовими війнами, визначити їх характер, зміст та вплив на загальноісторичний розвиток міста.

Відповідно до мети у процесі дослідження даної теми були поставлені наступні завдання:

відтворити основні віхи суспільно-історичних процесів у Ковелі в міжвоєнний період;
проаналізувати становище освітніх установ: триступеневість, багатонаціональність, професійне спрямування;
визначити та дослідити особливості літературно-мистецького життя через призму діяльності видатних особистостей міста;
розкрити вплив українських, польських та єврейських церковно-релігійних інституцій на формування духовної культури;

Історіографія проблеми. Питання культурно-мистецького та духовного життя Ковеля тою чи іншою мірою висвітлено в узагальнених виданнях з історії України та Волині [12, 13, 14,17, 18]. Однак у цих працях міститься лише загальна інформація про політичні чи культурні особливості розвитку краю.

Серед робіт міжвоєнного періоду слід виділити праці українських дослідників М. Лозинського «Теперішній стан будови української держави і задачі західноукраїнських земель» та С. Томашівського «Десять літ українського питання в Польщі».

Радянська історіографія міжвоєнного періоду розглядала історію нашого краю в контексті «боротьби західноукраїнського народу за возз’єднання з Радянською Україною», публікації радянської доби майже не зачіпали тем, пов’язаних з активною громадсько-політичною і культурно-освітньою діяльністю масових організацій і товариств українців.

Першими спробами розглянути історію Ковеля з нових позицій стали дослідження викладачів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Результати досліджень викладачів містять матеріали конференцій, статті зі збірників та періодичних видань таких науковців, як М. Кучерепа, Ю. Крамар, Л. Понєдєльнік, Я. Шабала та інших. Проте у дослідженнях М. Кучерепи міститься інформація, яка головним чином стосується політичного життя та органів державної безпеки міжвоєнної Волині, у працях Л. Понєдєльнік – розвитку культури, архітектури і видавничої справи Волинського воєводства, у Я. Шабали – головна увага приділяється економічним проблемам досліджуваного періоду тощо. Вагомий внесок у вивчення історії міста зробили М. Мороз – головний зберігач фондів Ковельського краєзнавчого музею та М. Матвійчук – директор цієї установи.

Джерельна база. Джерела, використані для написання роботи, можна поділити на декілька груп.

Архівні документи Державного архіву Волинської області (ДАВО). До них варто віднести матеріали фондів 60, 191, 389, у яких вміщено документи та матеріали, присвячені українській суспільно-політичній думці, тогочасним українсько-польським відносинам, діяльності польської державної адміністрації, роботі українських громадських організацій «Просвіта» та «Союз українок», стратегії освітньої та культурної політики польської влади.
Документи, зосереджені у фондах Ковельського історичного музею.
Матеріали періодики, зокрема місцевих періодичних видань.
Збірники матеріалів наукових конференцій.
Інтернет-ресурси.

Практична значущість роботи полягає в тому, що матеріали дослідження можуть бути використані на факультативних заняттях з історії, для проведення екскурсій по Ковелю, під час уроків з теми «Наш край», у дослідницькій роботі тощо.

Структура роботи визначена проблемним принципом у висвітленні досліджуваної теми. Робота складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

РОЗДІЛ I.СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНЕ ТЛО КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ У КОВЕЛІ (1919 – 1939 рр.)

З часів створення і по сьогодні історію Ковеля створюють люди багатьох національностей. За переписом 1921 року загальна кількість мешканців міста складала 20818 чол., з яких – 2901 українців (13,9%), 4640 поляків (22,2%), 12504 євреїв (60%), 48 німців (0,2%), 725 людей інших національностей (3,4%): 683 росіяни, 24 білорусів, 12 чехів, 3 французи, 2 литовці, 1 грузин. Це одна з причин багатогранності історії та полікультурності Ковеля [29,118].

По закінченню Першої світової війни на рубежі 1918-1919 років розпочинається польсько-українська війна у Східній Галичині, що згодом охоплює і Західну Волинь. На початку 1919 року Ковель почергово переходить від поляків до Армії Української республіки. У травні 1919 року польські військові частини займають місто. У той час у Ковелі розташовувалася резиденція польської влади на території Західної Волині.

Не дивлячись на складну воєнно-політичну й економічну ситуацію в регіоні (великі масштаби воєнних руйнувань, господарська розруха і політична нестабільність), поляки розпочинають формування органів тимчасової адміністрації. Однією з перших інституцій, що представляла польську владу на зайнятих територіях, стало Цивільне управління східних земель (ЦУСЗ) [7,арк1]. Ця структура була створена на підставі декрету тимчасового Начальника Держави Ю. Пілсудського від 19 лютого 1919 року і мала виконувати функції цивільної адміністрації на новоприєднаних землях.

Очолив ЦУСЗ Генеральний цивільний комісар. Він призначався Начальником Держави за поданням голови уряду і наділявся вищою виконавчою владою на підвладній йому території. До компетенції Генерального комісара входили питання, які торкались усіх сфер цивільного життя, за винятком військових справ. Управління Генерального комісара розташовувалось у Варшаві, а з жовтня 1919 року – у Вільно. Очолив ЦУСЗ, згідно з рішенням Ю. Пілсудського, відомий польський історик, професор Людвик Коланковський. Після його відставки з посади у квітні 1919 року комісаром став Єжи Осмоловський. Ці обов’язки він виконував до часу ліквідації ЦУСЗ 9 вересня 1920 року [42,69].

Структура органів влади ЦУСЗ була досить розгалуженою. Генеральний комісар у своїй діяльності безпосередньо спирався на підлеглий йому Генеральний комісаріат, а також – на окружних комісарів, яким, у свою чергу, підпорядковувалися повітові й міські комісари, а також війти в сільських гмінах.

7 червня 1919 року розпорядженням Генерального комісара Єжи Осмоловського було утворено нову адміністративну структуру ЦУСЗ на зайнятих польськими військами теренах Волині – Управління повітів Волині. Його повноваження тимчасово поширювалися на територію трьох повітів – Володимирського, Ковельського і Луцького.

У зв’язку з подальшим переходом під контроль Війська Польського нових повітів Волині 9 вересня 1919 року створюється окремий Волинський округ у рамках ЦУСЗ з тимчасовим адміністративним центром у Ковелі, а з листопада 1919 року – у Луцьку. Посаду Окружного комісара Волині обійняв Едвард Бонєцький, а з листопада 1919 року – Мацей Ямонт [26,114].

Певні зміни в організації структури ЦУСЗ відбулись у жовтні 1919 року. Насамперед, вони були пов’язані зі зміною назв посадових осіб: окружний комісар відтепер називався начальником округу, повітові комісари – старостами, міські комісари – комісарами цивільного управління. Ці зміни мали підкреслити цивільний характер місцевої адміністрації, що формувалася на східних землях.

Одночасно з центральними формуються нижчі щаблі адміністрації ЦУСЗ. Важливим етапом у розбудові повітової адміністрації стало розпорядження заступника Генерального комісара від 5 листопада 1919 року про організацію повітів і повітової влади. На повітових старост, передовсім, покладалась відповідальність за координацію робіт, пов’язаних з підтримкою внутрішньої безпеки на підлеглій їм території.

Щодо структурних підрозділів повіту, то найнижчою ланкою повітової адміністрації була громада окремого села. Кілька сіл утворювали гміну на чолі з війтом. З метою кращої координації низових ланок адміністрації повіти наприкінці 1919 року поділили на райони, територія яких включала від 4 до 6 гмін.

Перші призначення на посади повітових старост на Волині відбулись уже влітку 1919 року. Так, повітовим комісаром Ковельського повіту (старостою) став Тадеуш Двораковський [23,112].

Формування структур повітової і гмінної влади в межах ЦУСЗ на Ковельщині і, загалом, на Волині відбувалося з дуже великими труднощами. Волинський округ ЦУСЗ як адміністративна структура проіснував до кінця 1919 року. 19 грудня того ж року Сейм прийняв рішення про виділення волинських повітів в окрему адміністративну одиницю. Наказом Начальника Держави від 17 січня 1920 року запроваджується посада Головного комісара для землі Волинської і Подільської, який очолив нову структуру – Цивільне управління Волинських земель і Подільського фронту (ЦУВЗ і ПФ) [6, арк.1]. Головним комісаром Волинських земель і Подільського фронту Юзеф Пілсудський призначив Антоні Мінкевича.

У липні-серпні 1920 року Ковель був зайнятий більшовицькими військами, що намагалися розбудувати тут власну адміністрацію. У місті було створено ревком, на чолі якого стояли Смирнов, Таск і Соколовський. Згодом революційний комітет було реорганізовано в тимчасове управління Ковельського повіту. Підприємства і магазини було взято під контроль нової влади [45].

Із вересня 1920 року в місті знову відновлено польський управлінський апарат, що проіснував тут до початку Другої світової війни. Ковель став повітовим містом у складі Волинського воєводства.

14 червня 1920 року польська влада дозволила зареєструвати «Просвіту». Над її становленням та організацією активно працювала Олена Левчанівська. Видатними діячами просвітянського руху на Ковельщині були Самійло Підгірський та Микола Косач – молодший брат Лесі Українки. Окрім того, подібною діяльністю займався і Марко Луцкевич [38,135].

Складне економічне та суспільно-політичне становище західноукраїнських земель під польською окупацією в період між двома світовими війнами сприяло зростанню хвилі протестів і невдоволень з боку всіх верств українського населення. Важливою подією організаційного життя цього періоду стала активізація громадського руху, зокрема, жіночого. Відомою організацією жіночого руху на західноукраїнських землях став «Союз українок».

У Ковелі така організація була створена у 1924 р. на основі жіночих секцій національного товариства «Просвіта».

Разом із представниками громадських організацій і культурно-просвітницьких установ жіночий конгрес «Союзу українок» у Станіславі вітав від імені своїх членів і прихильників греко-католицького й православного віросповідань Братство Божої матері й неустанної помочі при греко-католицькій Свято-Юріївській церкві в Ковелі, закликаючи докласти всіх зусиль для об’єднання нації і держави (1934 р.). П’ять ковельчанок гідно представляли ковельську філію «Союзу українок» на конгресі в Станіславі.

На початку 30-х років на Волині відбувається радикалізація політичного життя, спричинена рядом обставин, зокрема, поглибленням економічної кризи в 1929-1933 рр. та ухильництвом до радикалізму тієї частини інтелігенції, яка повірила фальшивій сталінській політиці українізації в Радянській Україні.

27 травня 1938 р. – постанова повітового старости про припинення діяльності філій «Союзу українок» у Ковелі, Мацієві, Турійську [39,48].

Рішучу боротьбу за вплив на населення на території Волинського воєводства повели ряд політичних партій, у тому числі Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Комуністична партія Західної України (КПЗУ), Організація українських націоналістів (ОУН) та інші.

Важливу роль у процесі асиміляції українського населення воєводська адміністрація відводила змішаним за національним складом організаціям («Волинський союз сільської молоді», кооперативний союз «Гурт», «Товариство сільськогосподарських організацій і гуртків»). Їхніми членами переважно були поляки й українці [38,231].

Сіоністський рух зміцнів у місті в 1919-39 рр. Діяли Відділи різних єврейських партій і організацій. Велика частина ортодоксальних євреїв належала до Агудат Ісраель. Головною сіоністською партією була МАПА, що отримала в 1939 році більшість місць у делегації на 21-й Сіоністський конгрес [47].

Зміцненню національної свідомості євреїв сприяли організація Тарбут, що відкрила в цей період у Ковелі дитячий сад, дві початкові школи і (з 1921 р.) гімназію з викладанням на івриті, а також тижневики на ідиші «Ковлер Штим» (1927-39) і «Унзерлебн » (1936-39) і спортивні гуртки «Маккабі», «Бар-Кохба» і «Кадіма» [48].

Таким чином, культурно-мистецьке та духовне життя Ковеля у 1920-1930-их роках розвивалося в суперечливих умовах. По-перше, складне економічне й суспільно-політичне становище, до якого призвели Перша світова, польсько-українська та радянсько-польська війни. По-друге, становлення польської влади нанесло свій відбиток не тільки на історію, а й на культуру Ковеля. По-третє, оскільки місто було багатонаціональним, то тут діяли численні українські, польські, єврейські та змішані громадські та політичні організації. Усі ці обставини визначили полікультурні особливості мистецького та духовного життя Ковеля у період між двома великими війнами.

РОЗДІЛ ІІ. ОСВІТНІ ЗАКЛАДИ КОВЕЛЯ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У 1920 р. за розбудову освіти в Ковелі беруться більшовики. За наказом ревкому, який було створено в Ковелі, на облік брали всіх неписьменних і малописьменних осіб, було відкрито школи для дорослих і створено декілька дитячих закладів – дитячий садок і дитячий притулок. Ревком провів конференцію вчителів, на якій було організовано профспілку працівників освіти. Однак ці плани порушує Ризька мирна угода, за якою місто стає «польським». Поляки ведуть тверду антиукраїнську політику. У 1924 р. виходять два протиукраїнських закони. Перший обмежував українську мову в урядових установах, а другий реформував освіту, яка знищувала українську школу.

І все-таки громадське, духовне, культурне, мистецьке життя в Ковелі не занепадало. Величезну роботу проводили активісти товариства «Просвіта». До 1926 р. діяли українська початкова школа, читальня, книгарня. Національне виховання та особливе піклування мали 50 українських дітей Ковеля, які відвідували дитячий садок, організований членами філії «Союзу українок» [38,395].

Загалом у місті діяло кілька початкових шкіл: 4-класна школа товариства «Тарбут» та єврейська школа «Талмуд-Тора» (директор – І. Ліберман); однокласна школа для дітей військових по вул. Стрілецькій; 3-класна школа російського товариства доброчинності для дітей російських емігрантів при вул. Помнікова [додаток А], повшехна школа ім. Мосціцького [додаток Ж]. Чимало приватних шкіл діяло при церквах і синагогах [30,136].

Найпрестижнішим освітнім закладом у Ковелі була гімназія імені Ю.Словацького [додаток Є]. У ній в 1929 році побував президент Другої Речі Посполитої І. Мосціцький. Директором «коедукаційної» (спільної для хлопців і дівчат) гімназії був учитель фізики Ян Лясковський. За його сприяння з 1924 року почав діяти літературно-історичний гурток (керівник – професор історії Каєтан Лукашевич). При гуртку діяла бібліотека, яка містила 2505 книг, читальний зал. У читальні гімназисти могли скористатись підписними виданнями гуртка (16 часописів). Щонеділі тут проходили лекції історичного характеру, тут же знаходився радіоприймач [24,4]. Найбільшого розквіту досягла наукова робота в 30-ті рр., коли тут почав діяти музей «Землі Ковельської». Експозиція музею складала 7 залів. Це відділи археології, історії, етнографії, нумізматики. Найбільшою в музеї була етнографічна колекція, у відділі знаходились зразки народного одягу, різноманітних вишивок, ремесел. При гімназії діяла секція моделювання літаків. Гімназійна газета «Nakresach» 1929 р. писала: «Кількість членів секції становить 68 гімназистів. У листопаді вони виготовили 5 літаючих моделей, у тому числі гідроплан, який випробували на невеликому озерці біля гімназії» [30,136]. Міська влада в 1936 році неподалік від гімназії, біля вул. Перацького, розпочала будівництво стадіону. У зимовий період за приміщенням гімназії та тиром заливалась ковзанка, поряд знаходилась роздягальня.

У 1936 році при гімназії було відкрито ліцей. Очолив ліцей-гімназію Ян Гура, директор-новатор і гуманіст, автор поеми «Прощання з Волинню», надрукованої в Луцьку в 1944 році. У 1937 році директором цього освітнього закладу був призначений п. Яворчак. Навчання проводилося польською мовою за кількома профілями: хіміко-біологічний, математичний, фізичний, гуманітарний та інші. Навчання було платним – 220 злотих на рік. Викладання здійснювали висококваліфіковані спеціалісти, в основному професори. В останні роки (1936 – 1939) викладались такі предмети, як географія – Гльот, історія – Лукашевич, латинь – Липко, німецька мова – Сегерт Годовський, французька мова – Шгуцька-Канська та Корчовська, математика – Виськовський, фізика – Рушкевич, біологія – Дзвінецький, Закон Божий (православна релігія) – священик Левицький (настоятель Хрестовоздвиженської церкви) та священик Калиновський (Введенська церква), Закон Божий (католицька релігія) – ксьондз Гіжинський, фізкультура – Бондиковський [24,4]. Проводились також уроки дисципліни (на зразок наших виховних годин) і риторики. Діяли гімназія та ліцей до липня 1939 року.

Кількість освітянських закладів зростає, адже у їхньому відкритті була нагальна потреба (згідно статистики, на східних теренах Волинського воєводства в 1921 – 1922 рр. у школах навчалося 32 % дітей, що становило найнижчий відсоток стосовно інших регіонів Польщі). Стан покращився у 1927 – 1928 рр., коли понад 75 % дітей почали відвідувати школи. Разом з тим у Ковелі з’являється і діє інспекція шкіл (при вулиці Понятовського). У 1938 році шкільним інспектором був Станіслав Панек [30,135].

На цей час у місті діяли такі загальноосвітні школи:

№1 – ім. Тадеуша Костюшка (так звана «колійова»). Знаходилась біля паровозного депо, у двох приміщеннях. Керівником школи був Сковринський, згодом – Юзеф Вось.

№2 – жіноча, що знаходилась при вул. Луцькій [додаток Б], керівником був Цепелевський.

№3 – знаходилась у приміщенні колишньої жіночої гімназії к. ХІХ ст., по вул. Макіївській. Директор – Ігнатій Стаднюк.

№ 4 – чоловіча, ім. проф. І. Мосціцького. Знаходилась разом зі школою № 2 в одному приміщенні по вул. Луцькій; директор – Станіслав Бара.

№ 5 – в районі «другого Ковеля», неподалік сучасної школи № 9. Керівник – Нементовський. У 1938 р. була перенесена до нового будинку біля парку (так званий «Пітомнік»). Директором нової школи був Юзеф Фронік (загинув від рук НКВС у 1940 р. в Катині).

№ 6 – єврейська школа. Знаходилась у колишньому будинку рабина по вул. Брестській (нині ЗОШ № 6).

№ 7 – єврейська школа товариства «Тарбут» по вул. Міцкевича, неподалік кінотеатру «Miejskie» [31,162].

Школи товариства «Тарбут», на відміну від релігійних хедерів і талмуд-тор, мали виразно національно-світський характер. Навчання в них здійснювалось винятково мовою іврит. Рівень викладання в школах «Тарбуту» був досить високим, особливо в гімназіях, свідченням чого стало надання деяким з них прав державних навчальних закладів. У школах «Тарбуту» єврейська молодь виховувалась у національно-релігійному дусі, однак акцент робився не стільки на дисциплінах юдаїстики, скільки на опануванні івриту, пізнанні світської єврейської культури.

На відміну від початкових єврейських приватних шкіл, мовою викладання середніх навчальних закладів була, головним чином, польська. Більшість єврейських навчальних закладів цього типу були польськомовними. Це пояснюється тим, що здобуття євреями середньої освіти польською мовою розглядалось ними як важливий етап підготовки до навчання у вищих навчальних закладах. Тому в початкових школах перевага віддавалась вивченню предметів єврейською мовою, а в середніх – польською [48].

Політика польської держави щодо єврейського шкільництва в 1920– 1930-х рр. була спрямована на поступове обмеження шкіл з єврейською мовою викладання. Лояльним було ставлення польської адміністрації до двомовних (польсько-єврейських) шкіл, натомість неприхильною була позиція влади щодо навчальних закладів, у яких навчання велось на ідиш та івриті. Школи з мовою викладання іврит чи ідиш у міжвоєнній Польщі, втім і на Волині, були винятково приватними навчальними закладами і перебували на утриманні єврейської громади або ж фінансувались єврейською діаспорою з-за кордону.

З початку ХХ століття діяла приватна єврейська гімназія ім. Клари Ерліх на вул. Сінкевича та єврейська гімназія № 252 по вул. Варшавській [47].

Певною мірою розвивалась професійна освіта. У 1938 році в Ковелі діяла професійно-технічна «землемірно-дорожня» школа. Знаходилась вона на розі вулиць Королеви Бони та Вігури у приміщенні колишньої жіночої гімназії Ю. В. Пирогової. Її директором був інженер Адам Годовський. Про історію розвитку навчального закладу чимало можна дізнатись з його літературно-наукового молодіжного щомісячника «Na Strazy. Kowel», який виходив з 1923 р. в м. Любліні [30,136].

Високої репутації на цей час у Ковелі набула приватна торгова школа, яка знаходилась в центрі міста по вул. Варшавській. У першій половині 30 рр. під час шкільної реформи була замінена на купецьку «гандльову» гімназію. Її директором був Грабовський [31,162].

У 1925 р. за сприяння товариства «Просвіта» відкрито платні курси крою, гафту й вишивання, які працювали у дві зміни (76 учениць навчалися в першу, а 28 – у другу зміну), засновники писали звернення до Пана Отця – настоятеля Свято-Благовіщенської церкви з проханням відслужити молебень на початок доброго діла [1,арк.17].

У 1937 р. у Ковелі створено державну механічну гімназію, яка свої навчальні корпуси і майстерню ділила з «мерничо-дороговою» школою.

На Волині не існувало державної системи професійно-технічної освіти для євреїв. Школи цього типу перебували на утриманні єврейських товариств і приватних осіб. У 1920-х рр. кілька фахових ремісничих шкіл на Волині було засновано єврейським Товариством розповсюдження праці (жіноча кравецька школа у Ковелі).

У 1938 р. у місті діяло ряд спеціалізованих шкіл: музична школа ім. Станіслава Монюшки на вул. Варшавській; автомобільна А. Тушинського при вул. Понятовського; школа крою і шиття Сущевської при вул. Фабричній; ткацького промислу по вул. Луцькій; державна підвищення кваліфікації, музична школа імені Словацького, школа підготовки господарок (так звана «заводувка») на вул.Міцкевича, де вчили в’язати, шити, обслуговувати гостей та готувати їжу; «інтролігаторська» школа на вул. Варшавській (навчали ремонтувати книжки та весь шкільний інвентар)[30,136].

У 1921 р. біля Введенської церкви Марко Луцкевич організував перший на Волині сирітський притулок і на власні кошти утримував його, у 1922 році тут утримувалося 38 українських дітей від 5 до 18 років [2,арк.31]. Будучи послом Польського сейму, Марко всіляко допомагав дітям-сиротам та дітям з малозабезпечених сімей.

У всіх школах велика увага приділялася Закону Божому.

В 1932 р. згідно з проведеною шкільною реформою створюється три типи шкіл – І, ІІ і ІІІ ступеня, кожному з яких навчання велось 7 років. Школа І ступеня визначалась як чотирикласна, де перший і другий класи трактувались як однорічні, третій – як дворічний, а четвертий – трирічний. Школи ІІ ступеня були семирічні з однорічним терміном навчання в кожному класі [31,162].

У польських школах учні здобували знання досить глибокі та різнопланові. Вчили математики, фізики, хімії, історії, географії, малювання, співів, іноземних мов. Пріоритет надавався німецькій і французькій. При школах працювали різні гуртки. У змішаній школі був урок української мови і на перервах можна було розмовляти українською. Але викладання велося польською мовою.

Таким чином, у міжвоєнному Ковелі діяли польські, українські та єврейські освітні установи. Утім польська влада лояльніше ставилася до двомовних (утраквістичних) шкіл: польсько-українських і польсько-єврейських. Найбільш престижними вважалися польські, бо тут можна було здобути ґрунтовнішу освіту. Існували дитячі садочки: українські були створені «Союзом українок», єврейські – організацією «Тарбут». Крім того, в місті діяли освітні заклади професійного спрямування.

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКЕ ЖИТТЯ КОВЕЛЯ

Непростими, але по-своєму яскравими були шляхи розвитку культури міста у міжвоєнний час. З 1920 по 1939 рр. Західна Україна була окупована Польщею. У ставленні до місцевого населення проводилась фактично колоніальна політика. Польська адміністрація розглядала українські землі, як «східні креси» своєї держави, тому саме місцеві громадські організації та товариства взяли на себе роль «будителів» національної свідомості. Величезну просвітницьку діяльність розгорнули «Союз українок» та товариство «Просвіта».

Ковельська філія «Союзу українок» проводила, головним чином, допомогову діяльність і культурно-освітні акції націоналістичного спрямування серед молоді та своїх членів. При жіночих організаціях діяли бібліотеки та читальні. Фонди їх формувалися за рахунок книг забороненої у 1932 р. «Просвіти» і подарованих громадянами. Особливе місце займали книги і часописи, які виходили у видавництві «Союзу українок» у Львові. Серед них – журнали «Нова хата», «Жіноча доля» з її ілюстрованими календарями-альманахами «На новий шлях», «Наш світ», «Наша книга», «Для неї – все!», додатки-часописи для сільського жіноцтва «Жіноча воля» й українських дівчат «Світ молоді», газета «Жінка». Видання товариства користувалися особливою популярністю серед жінок, оскільки торкалися жіночих проблем, проблем сімейного виховання й освіти дітей тощо [39,48].

Традиційними стали щорічне проведення академій, присвячених вшануванню визначних українських діячів: Т. Г. Шевченка, (у 1926 р. товариство «Просвіта» зверталося з проханням про дозвіл «улаштування свята пам’яті роковин смерті Великого українського Поета-Генія Т. Г. Шевченка у помешкання Цукерні Удзялової»)[3,арк.5], Лесі Українки, І. Я. Франка, Миколи Лисенка, а також у пам’ятні дні української історії, до яких належали свято Базару (у листопаді), свято Державності (22 січня), академія пам’яті оборонців Крут (29 січня). У липні жінки разом з усіма православними українцями відзначали річницю прийняття християнства на Русі. У цей день вони вшановували заслуги княгині Ольги перед Україною. З травня 1929 р. в осередках Союзу українок почали проводити свято Матері. Це свято традиційно проводили в бібліотеках, читальнях, школах, притулках. 12 травня 1929 р. його влаштували ковельчанки в театрі «Експрес». У програму свята ввійшли урочисті промови, декламації, виступ дитячого, змішаного та жіночого хорів, постановка фрагментів з п’єси «Мати-наймичка» [4, арк 10].

У 1927 р. товариством «Просвіта» було проведено свято «Ялинки», під час якого відбулася вистава на 2 дії, український хор виконував колядки, влаштовувалися ігри та розваги для дітей та було роздано 435 подарунків. З 1927 р. у Ковелі діяла рада українського хору, до якої входили 42 особи [5, арк.15].

Визначальну роль у формуванні національної єврейської свідомості відігравала організація «Тарбут». Культурному збагаченню євреїв сприяли три публічні бібліотеки, акторська студія і гуртки (спортивний, шаховий, тенісний), а також два єврейські клуби: Шолома Алейхема і Переца, один з яких фінансував Данзігер – власник млина [45].

Крім того, безперечно, визначальний вплив на формування літературно-мистецького життя Ковеля здійснили ті непересічні особистості, котрі в означений період проживали та працювали в нашому місті, чий вклад у розвиток багатонаціональної культури Ковельщини викликає захоплення.

До них відноситься Модест Левицький – український письменник, лікар, педагог, громадсько-культурний діяч, життя і творчість якого пов’язані з Волинню, з родиною Косачів, яка мешкала в Ковельському повіті.

Лікарська практика, перебування серед людей підказували зворушливі теми для його творів. З оповідання «Ніобея» довідуємося про гірку долю бродячої трупи акторів, яка виступала в Ковелі та інших містечках Волині, про талановиту акторку Настю-Ніобею. Письменник у творах зображував нужденне життя бідноти, трагедію рекрутчини, події Першої світової війни, викривав шовінізм прихильників «Союзу руського народу», глибоко вболівав за знедолених трударів різних національностей.

Дбав про розвиток української мови, кількаразово перевидавалась його «Граматика для самонавчання».

З 1927 до 1932 року М. Левицький разом із сім’єю сина мешкав у Луцьку, займався просвітницькою, громадсько-культурною роботою. Належав до членів Товариства імені Петра Могили. Був не тільки добрим музикою, а й композитором, про це свідчать його учні-волиняни.

У 1932 р. у Луцьку на землі Волині знайшов свій спочинок [11].

Іншою видатною особистістю нашого краю є Микола Косач – український громадський діяч, рідний брат відомої української поетеси Лесі Українки. Займався громадською діяльністю. Так, 1920 року надав безпроцентну позичку у 5000 марок ковельській «Просвіті» (засновником і головою якої був). За його сприяння у Ковелі було відкрито притулок для дітей-сиріт. Сприяв поповненню просвітянських бібліотек Волині книжками. За його ініціативи 9 лютого 1926 року на зборах Ковельської «Просвіти» було ухвалено надати їй ім'я Лесі Українки. Також у цей час за його підтримки постали «Просвіти» у Мацієві і Колодяжному.

16 липня 1937 року Миколи Косача не стало. Похований на сільському кладовищі у селі Колодяжне [38, 447].

Не менш відомою є постать Марка Луцкевича – видатного українського громадського й політичного діяча. Початкову освіту здобув у міській двокласній школі. Батьки направили до Києва, де навчався на агрономічних курсах. Закінчив вільний Народний університет у Москві, після закінчення працював агрономічним старостою в Камені-Каширському. Співпрацював із Союзом визволення України, був активним діячем ковельської «Просвіти», а також сприяв відкриттю, а згодом опікувався притулком для дітей-сиріт.

У ході передвиборчих перегонів 1922 року до польського сейму 2 листопада був заарештований за активну громадську позицію. 10 квітня арештований у Львові за проведення маніфестацій проти рішення Ради амбасадорів; оголосив голодування. Незважаючи на опір українських, білоруських та єврейських депутатів, був позбавлений недоторканності, і справу передали до суду.

Займався письменницькою діяльністю. Друкувався в газетах «Українські робітничі вісті», журналах «Голос праці», «Голос робітниці», «Робітниця». Друкує нариси «Нех жиє…», «Мати», «Станція Рихальськая», «Тринадцятий минає».

На початку 1927 року був арештований радянською владою, у Харківській тюрмі розстріляний 1940 року (за іншими джерелами — помер на засланні в Сибіру 1934 р.)[38,452].

Не українка за походженням, але українка по духу – Олена Левчанівська. Щиро любила Україну, переживала за її долю, організовувала школи й викладала в них. У 1919-1921рр. – співробітниця Ради соціального забезпечення й товариства «Просвіта» в Ковелі. У 1922 р. вибрана в Сенат Речі Посполитої, була членом комісії закордонних справ. Львівський український жіночий журнал «Нова хата» в 1926 р. писав: «Сенаторка Левчанівська в 1923 р. в серпні місяці була присутня на літній школі Міжнародної Ліги Миру і Свободи в Подебрадах (Чехія), де виголосила на меншостевій комісії великий реферат про сучасне положення українців у Польщі».

Про неї було знято фільм «Пані Сенаторка» [49].

Михайло Вашинський (справжнє ім’я Мойсей (Моше) Вакс) – один із найвідоміших режисерів, монтажерів та сценаристів Польщі, за походженням волинянин.

Майбутній творець відомих фільмів народився 29 вересня 1904 року в місті Ковелі на Волині в єврейській родині Вакс. Батько Петро був ковалем, а мати Цецилія продавала птицю. Вже в дитинстві в Міхала помітили артистичні здібності, правда, хлопець не був дисциплінованою дитиною, чим не раз заслуговував покарання у своїх вчителів. У 1918 році Моше був відрахований з Ковельської єшиви (єврейського вищого релігійного навчального закладу) за погану поведінку. За легендою, юнак задав вчителю питання про існування диявола.

Саме тоді майбутня знаменитість у віці 16 років залишає сім’ю в Ковелі, щоб шукати щастя, роботи і перспективи. У 1919 році хлопець переїжджає до Києва, де стає учнем акторської школи польської актриси Софії Висоцької. У 1922 році Моше Вакс з’являється у Варшаві. Там за порадою польського актора та режисера Віктора Бєганського він змінює своє ім’я та прізвище на Міхал Вашинський. Уперше в титрах фільму Віктора Бєганського «Заздрість» глядачі бачать нове ім’я актора, а в майбутньому режисера. У 1937 році Вашинський дебютував як режисер з фільмом «Диббук» на єврейську релігійну тематику. Навіть сьогодні картина вважається однією із найвідоміших на мові ідиш.

Помер в Іспанії у 1965 році. Похований відомий волинянин у Римі.

Протягом свого життя він співпрацював з такими відомими акторами, як Ава Гарднер, Клавдія Кардінале, Грегорі Пек.

Цікавим фактом з біографії відомого режисера є той, що саме Вашинський у 1951 році помітив статистку Софію (Шиколоне) Лорен на зйомках фільму «Камо грядеши» у Римі, яка пізніше стала всесвітньовідомою актрисою. Також той же Вашинський відкрив світу кіно Одрі Хепберн і обрав її на головну роль у легендарних «Римських канікулах» Вільяма Вайлера. У 1982 році Єжи Гоффман зняв ремейк фільму Вашинського — мелодраму «Знахар», яка стала дуже популярною в Європі. А в 2006 році Самюель Блюменфельд описав біографію Міхала Вашинського в книзі «Людина, яка хотіла бути принцем» [46].

Отже, незважаючи на політику польської влади, спрямовану на полонізацію місцевого населення, українське та єврейське літературно-мистецьке життя у період між двома великими війнами було яскравим та багатогранним. Цьому сприяли активна робота «Просвіти» і «Союзу українок», організації «Тарбут» та самовіддана, творча і меценатська діяльність видатних особистостей нашого міста.

РОЗДІЛ IV. ЦЕРКОВНО-РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ

Ковель є тим містом, котре протягом століть без значних конфліктів поєднує різні конфесії вірян. Тут протягом століть проживали православні, католики, юдеї, а також представники інших релігійних громад. Саме тому ковельчани будували та опікувалися церковно-релігійними інституціями, що давали можливість задовільнити духовні потреби представників різних національностей та релігій.

Православні християни мали змогу відвідувати Свято-Воскресенський собор [додаток Г], Введенську церкву (приписана вона була до Воскресенського собору, зруйнована під час Другої світової війни) та Хрестовоздвиженську церкву (до цього приходу належали села Довгоноси, Люблинець, Будище). Ці храми ревно несли службу під час польської окупації, дарували прихисток і розраду всім потребуючим.

Гарнізонний Храм Св. Миколая в 1922 році став парафіяльним. 15 серпня 1937 року церкву відвідав високопреосвященний владика Олексій.

З церковних відомостей відомо, що в пожертвах на будову храму взяли участь не лише військові, а й місцева людність, яка в ній теж молилась. Але несподівано розпочався похід, військо вирушило на позиції, церква зосталася вільною. Тоді місцева людність вирішила зробити церкву парафіяльною, бо в цьому відчувалася потреба [35, 137].

Доля, особливо у першій третині ХХ століття, поклала на Свято-Благовіщенський собор благородну місію нести прапор українізації православних богослужінь. Про Благовіщенську церкву [додаток В] згадує М. Орлов у своїй праці «Путівник по Волині», виданій в 1929 році. У 20-х роках церква повністю була підпорядкована українським канонам церковного будівництва: мінімум прикрас, одна баня, оббита дошками і покрита гонтами із стандартними прибудовами із заходу біля входу і по боках. У цей час Благовіщенський собор стає основним осередком українського православ’я в нашому краї. У 1923 році тут вперше прозвучала служба Божа українською мовою.

У 1928 році до Ковеля приїхав священик Ігор Губа. Він розпочинає активний процес відновлення церкви. Реставрується іконостас, у національні кольори з середини розфарбовуються стіни. Богослужіння у той час проводилися українською мовою. У 1939–1941 роках Іван Губа змушений був переховуватися від радянської влади. Він дбає про розбудову церкви, її розквіт. У фонді документів «Українська парламентська репрезентація на Волині» зберігається лист світлої пам’яті о. Ів. Губи від 28 грудня 1932 року. «В урядовому проекті про репродукцію православних церков на Волині значиться, що 310 осіб підписало до Міністерства Визнань релігійних у Польщі прохання затвердити парафію як штатну. В часи національної руїни вона вистояла, зберегла своїх прихильників Божого слова, окрім того, збудувала церкву, для осушення боліт викопала 10 км ровів, заклала фундамент під будівництво семикласної школи». При церкві діяв хор, яким у свій час керував відомий лікар Микола Пирогов [7, арк. 155].

12 вересня 1927 року до Ковеля прибули отці-монахи Чину Найсвятішого Ізбавителя Української Греко-Католицької Церкви (редемптористи). Саме латинське слово «Redemptor» означає «Ізбавитель –Відкупитель».

Редемптористи східно-візантійського обряду в Україні завдячують своїм існуванням митрополиту Андрею Шептицькому. Найперше вони оселилися у м. Уневі, що біля Львова, ще в 1913 році. На Волинь до Ковеля отці-монахи прибули 12 вересня 1927 року. Душею місії був Миколай Чарнецький.

Спочатку ченцями був найнятий дім на вул. Колійовій (Ветеранів), де було влаштовано вівтар, келії, розмовна і трапезна. Молитовна служба проходила щодня – вранці і ввечері. У ній обов’язково була коротка наука про Бога. Отці-монахи їздили по навколишніх селах і навертали до церкви вірних. Швидко здобули прихильність селян. За кілька років на Волині діяло 29 парафій, в яких було понад 20 тис. вірян.

У 1931 році отця Миколая Чарнецького висвячено на єпископа. У тому ж році редемптористи отримали церкву св. Юрія на вул. Будивляній. Це була церква Кінгсбурзького піхотного полку. Завдяки зусиллям та енергії Миколая Чарнецького швидкими темпами велося будівництво монастиря. Уже через два роки постала простора каплиця, 10 келій, трапезна та світлий зал прийняли отців-монахів. Освячення будівлі провів владика Миколай. Будував монастир інженер Васильківський. У 1933 році парафія налічувала 300 осіб. Регентом хору був Дем’ян Куліш.

Віру ковельчан кріпили такі велетні духу, як митрополит Володимир Стернюк. У Ковелі перебували душпастирі з інших міст і країн, які несли свої проповіді вірним церкви про спасіння та навернення і справу Відкуплення, як здійснює це все Син Божий через Своїх обраних [22,6].

З 1924 по 1931 рік велося будівництво нового, кам’яного і найбільшого в Луцькій дієцезії костелу святої Анни [додаток Е]. Ініціатором цієї будови був настоятель парафії Фелікс Шнарбуховський. Йому було видіння Божої Матері, що він буде будувати костел. І місце було вказане. Але було й застереження, що не добудує святині, яка потім зруйнується. Передбачення збулося. Він виконав Божий наказ. Після смерті Шнарбуховського будівництво продовжував ксьондз Мар’ян Токажевський, відомий священик, замордований у 1941 році НКВС.

1938 року парафія св. Анни нараховувала 14782 вірних, і до неї належали навколишні села: Білин, Бахів, Будище, Черкаси, Довгоноси, Гішин, Кашівка, Колодяжне, Люблинець, Мощена, Зелена, Вербка, Воля-Ковельська, Облапи, Радошин, Скулин, Стеблі, Троскоти та інші [47].

До 1939 року в Ковелі функціонував гарнізонний Костел святого Войцеха.

На початку ХХ ст. в Ковелі було декілька синагог (у тому числі Велика синагога, побудована в 1886–1907 рр. [додаток Д]). Цій унікальній пам’ятці вдалося зберегти свою велич попри війни і революції. Тут був хор, а у свята виступали найкращі єврейські кантори (співаки у синагогах): Кусовіцкі, Розенблат [46].

Також була ще й приватна синагога в місті. Вона належала заможному Епельбауму. Він жив у громадському шлюбі з українкою, і місто завжди йому дорікало за це. Оповідали, що він задля того і побудував синагогу, ніби прагнув у майбутньому позбутися свого гріха. Багато євреїв приходило туди молитися в найбільші свята: Рошха-Сана, Йом Кіпур, Песах, Шавуот і Сукот [48].

У Ковелі діяли протестантські конфесії. Однією з них, близькою до баптизму за віровизнанням і особливостями культової практики протестантською течією, були євангельські християни. Громади цієї конфесії в Польщі міжвоєнного двадцятиліття були найбільш поширеними саме на західноукраїнських землях. Перша з них з’явилася ще в 1909 р. у Ковелі. Ковельська громада була зареєстрована як філія петербурзької громади євангельських християн. Її пресвітером був Франц Венцкевич, поляк за національністю [25].

Дослідження протестантських конфесій цього періоду ускладнюється тим, що далеко не всі вони були офіційно зареєстровані (місцева адміністрація вимагала, щоб заява на реєстрацію була доповнена підписами 50 осіб, а керівник громади мав бути громадянином Польщі).

Таким чином, у міжвоєнний період Ковель був місцем спілкування з Богом людей найрізноманітніших конфесій. Це православні, греко-та римо-католики, іудеї, протестанти. Усі вони не тільки оберігали рідне місто животворчою молитвою, а й займалися культурно-просвітницькою діяльністю.

Загалом, така багатоконфесійність перешкоджала спробам польської влади швидко полонізувати місцеве населення.

ВИСНОВКИ

У період між двома світовими війнами Ковель за Ризькою мирною угодою підпадає під владу Польщі і тому загальний дух полонізації стає присутнім у всіх сферах життя. Оскільки місто було поліетнічним, то боротьбу за вплив на населення повели різні політичні сили:

українські – Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО), Комуністична партія Західної України (КПЗУ), Організація українських націоналістів (ОУН) та інші;
змішані за своїм національним складом (поляки, українці) «Волинський союз сільської молоді», кооперативний союз «Гурт», «Товариство сільськогосподарських організацій і гуртків» покликані були посилити процес асиміляції українців;
єврейські – сприяла сіоністська партія МАПА, найбільш представлена на 21-ому Сіоністському конгресі, та організація Тарбут.

Величезну роботу проводили активісти українських громадських організацій, зокрема товариство «Просвіта» та «Союз українок». Якщо головна функція «Просвіти» полягала у просвітництві ковельчан, то основною діяльністю Ковельської філії «Союзу українок» було проведення культурно-освітніх акцій націоналістичного спрямування серед молоді та своїх членів. Це сприяло формуванню національної свідомості молодого покоління.

Антиукраїнська політика нової влади (чого були варті два протиукраїнські закони 1924 року, за якими обмежувалась українська мова в урядових установах і реформувалась освіта задля знищення української школи) не змогла повністю завадити просвітницькій діяльності в місті.

У Ковелі діяли польські, українські та єврейські освітні установи, проте здобути добру освіту, щоб мати можливість продовжувати навчання у вищих навчальних закладах, можна було лише у польських або утраквістичних школах. Проведена в 1932 р. реформа забезпечує створення трьох типів шкіл (І, ІІ, ІІІ ступеня). У місті існувала мережа доволі престижних установ, де можна було здобути професійну освіту.

Культура спадщини досліджуваного періоду творилася людьми різних національностей, серед яких непересічні постаті Модеста Левицького, Миколи Косача, Марка Луцкевича, Олени Левчанівської, Михайла Вашинського (Мойсея Вакса) та інших. Кожен із них зробив неоціненний вклад у розвиток культури Волині, зокрема Ковельщини, і жоден з них не може бути забутим нащадками.

Тогочасне релігійне життя Ковеля було представлене багатьма конфесіями: православними, католицькими, унійними, іудейськими та іншими. Різні конфесії вірян співіснували безконфліктно на теренах Ковеля у першій третині ХХ ст., так вони функціонують і нині. Спостерігалась тісна співпраця окремих конфесій з громадськими організаціями.

Отже, збереження національної ідентичності представників різних національностей під окупаційною владою Польщі стало можливим завдяки багаторічній діяльності українських та єврейських патріотичних сил, товариств, політичних організацій, окремих громадсько-культурних діячів. Як наслідок, зростала національна свідомість жителів полікультурного міста. Ковельчани доклали чимало зусиль для збереження своїх мовних, релігійних та національних традицій, тим самим вони чинили великі перешкоди політиці полонізації, яку активно впроваджувала тут Друга Річ Посполита.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Джерела

Державний архів Волинської області, ф.389, оп.1, сп. 32, арк.17.
ДАВО, Ф.389, оп.1, сп. 18, арк.31.
ДАВО, Ф.389, оп.1, сп.57, арк.5.
ДАВО, Ф.389, оп.1, сп.72, арк.10.
ДАВО, ф. 389 оп.1, сп. 111, арк.15.
ДАВО, ф.191, оп.3, спр.1.
ДАВО, ф. 60, оп. 1, сп. 2, арк. 155.
Фонди Ковельського історичного музею (ДМ – 1422, 1396, 1474, 1476).
Минуле і сучасне Волині і Полісся: Ковель і ковельчани в історії України та Волині. Матеріали ХІІ Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 12-й річниці Незалежності України і 485-й річниці надання Ковелю Магдебурзького права. Збірник наукових праць. У 2-х частинах. Луцьк: Надстир’я, 2003. – 342 с.
Минуле і сучасне Волині та Полісся. Модест Левицький в історії України і Волині та проблеми формування інтелектуальної еліти. Науковий збірник. Випуск 60. Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 150-річчю від дня народження відомого українського письменника, педагога, державного і громадського діяча Модеста Левицького (1866-1932), м. Луцьк, 15-16 грудня 2016 року. Упоряд. А. Силюк. – Луцьк, 2016. – 212 с.
Розвиток освіти на Волині: історія і сучасність (до сторіччя заснування Ковельської гімназії). Матеріали науково-педагогічної історико-краєзнавчої конференції 21 грудня 2006р. - Ковель, 2006.- 280с.

Література

Гаврилюк О. Н. Суспільно-політична історія Волині 1927–1932 рр. (на матеріалах газети «Українська нива») / О. Н. Гаврилюк // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи : (тези доп. та повідомл. ІІ регіон. і VІ обл. іст.-краєзн. конф.). – Луцьк, 1992. – С. 65.
Гадзевич О. І. Формування промислового виробництва Волинського воєводства в 1921–1939 рр. / О. І. Гадзевич // Зб. навч.-метод. і наук. ст. іст. ф-ту / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1997. – Вип. 2. – С. 110–114.
Гайналій В. М. Селянський рух на Волині в період національно-визвольних змагань 1917–1919 рр. / В. М. Гайналій // Зб. навч.-метод. матеріалів і наук. ст. іст. ф-ту / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2005. – Вип. 10. – С. 35–41.
Галуха В. Л. З історії аграрних реформ на Волині: комасація земельних угідь у 20–30-х рр. ХХ ст. / В. Л. Галуха // Наук. вісн. / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2001. – № 5 : Іст. науки. – С. 144–148.
Галуха В. Л. Особливості комасації у поліських повітах Волинського воєводства / В. Л. Галуха // Наук. вісн. / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2001. – № 11 : Іст. науки. – С. 65–70.
Герасимчук Ю. В. Українська інтелігенція Волині 20–30-х рр. в боротьбі за збереження культури, освіти, віри / Ю. В. Герасимчук // Минуле і сучасне Волині. Краєзнавство: історія, здобутки, перспективи : тези доп. та повідомл. ІІ регіон. і VІ обл. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 1992. – С. 121–122.
Греченко В. А. Історія України. Модульний курс. / В. А. Греченко. - Харків: Форсинг плюс, 2009.
Гусєв В. І., Казьмирчук Г. Історія України: [Підручник]. / В. І.Гусєв, Г. Казьмирчук. – К., 2008.
Гуцалюк І. Культурно-освітні процеси на території Західної Волині доби Української Центральної Ради / І. Гуцалюк // Минуле і сучасне Волині. Олександр Цинкаловський і край : наук. зб. : матеріали ХХVІІ міжнар. наук. іст.-краєзн. конф. – Луцьк, 2008. – Вип. 27. – С. 288–290.
Гуцалюк І. Культурно-освітні процеси на території Західної Волині періоду української революції 1917–1921 рр. / І. Гуцалюк // Зб. навч.-метод. матеріалів і наук. ст. іст. ф-ту / Волин. держ. ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 2007. – Вип. 13. – С. 68–74. – Бібліогр. : 13 назв.
Задорожній Є. 80-ліття від дня заснування у Ковелі монастиря Редемптористів/Є. Задорожній//Вісті Ковельщини. – 2007р. – 22 вересня. – С.6.
Історія органів державної безпеки на Волині [Текст] : документально-публіцистичне вид. / наук. ред. М. М. Кучерепа ; за заг. ред. В. А. Мельниковича. – Луцьк : Ініціал, 2012. – 240 с. : іл.
Корнелюк Д. Навчальний заклад із 100-літньою біографією/Д. Корнелюк//Вісті Ковельщини. – 2006р. – 19 грудня. – С.4.
Крамар Ю. В. Західна Волинь 1921–1939 рр.: національно-культурне та релігійне життя : монографія / Юрій Вікторович Крамар. – Луцьк : Вежа-Друк, 2015.
Крамар Ю. Формування польського державного апарату влади на Ковельщині у 1919-1921 рр./Ю. Крамар// Науковий збірник «Ковель і Ковельщина в історії України та Волині». – Ковель, 2013 р. – с. 109-114.
Кучерепа М. М. Українські національні партії на Волині (1921–1939 роки) [Текст] : у 2 ч., ч. 1 : монографія / Микола Кучерепа, Ярослав Цецик; Ч. 2 : Документи і матеріали / Микола Кучерепа, Ярослав Цецик. – Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. – Ч. 1 : 304 с. (17,3 обл.-вид. арк.); Ч. 2 : 292 с.
Лозинський М. З Новим роком 1924. Теперішній стан будови Української держави і задачізахідно-українських земель / М. Лозинський. – Женева: 1924. – 76 с.
Марчук В. Етнічний склад населення Ковельського повіту у 20-х роках ХХ століття./В. Марчук// Науковий збірник «Ковель і Ковельщина в історії України та Волині». – Ковель, 2013 – с. 118.
Матвійчук М. З історії освітніх закладів м. Ковеля 1921 – 1938 рр./ М. Матвійчук//Розвиток освіти на Волині: історія і сучасність (до сторіччя заснування Ковельської гімназії) Матеріали науково-педагогічної історико-краєзнавчої конференції 21 грудня 2006р. - Ковель, 2006. – 280с. - с. 136.
Пащук О. Історія освіти міста Ковеля/О.Пащук//Розвиток освіти на Волині: Історія і сучасність (до сторіччя заснування Ковельської гімназії) Матеріали науково-педагогічної історико-краєзнавчої конференції 21 грудня 2006р. – Ковель, 2006. – 280 с. – с.162.
Понєдєльник Л. А. Польська культура на Волині у міжвоєнний період / Л. А. Понєдєльник // Наук. вісн. Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Іст. науки. – 2001. – № 1. – С. 97–101.
Понєдєльник Л. А. Видавнича справа політичних партій та громадських організацій міжвоєнної Волині / Л. А. Понєдєльник // Історичні студії Волинського національного університету імені Лесі Українки. – Луцьк : [б. в.], 2012. – № 8. – С. 45–51.
Понєдєльник Л. А. Архітектура міжвоєнної Волині (1921–1939 рр.) (на прикладі центру Волинського воєводства – міста Луцька) / Л. А. Понедєльник // ScienceandEducation a NewDimension. HumanitiesandSocialSciences. – Budapest, 2014. – II (4), Issue 23. – P. 31–35.
Протоієрей Михайло Тучемський. По глухих закутках Волинського Полісся. Проповіді. Дорожні нотатки. Луцьк: Надстир’я, 2007. – с. 137.
Разиграєв О.В. Генезис пенітенціарної системи міжвоєнної Польщі (1918–1922 рр.) // Український історичний збірник Інституту історії України НАН України. / За заг. ред. Т. Чухліба. – Київ, 2015. – Вип. 18. – С.164–174.
Разиграєв О.В. Луцька в’язниця між двома світовими війнами: становлення, організація, особливості функціонування // Український історичний збірник Інституту історії України НАН України / За заг. ред. Т. Чухліба. – Київ, 2014. – Вип. 17. – С.185–193.
Семенюк А. Ковель: шлях через віки: історико-краєзнавчі нариси. - Луцьк: Надстир’я, 2010. - 552
Томашівський С. Десять літ українського питання у Польщі. – Львів, 1929. – 48 с.
Шабала Я. М. Аграрна політика Польщі на Волині у 1921–1939 рр.: автореф. дис. ... канд. іст. наук : 07.00.01/Шабала Ярослав Миколайович; НАН України, ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича. – Львів, 1997. – 16 с. – укр.
Шабала Я. М. Аграрна політика Польщі на Волині у 1921-1939 рр. : дис. ... канд.іст. наук : 07.00.01 / Шабала Ярослав Миколайович ; Волин. держ.

ун-т ім. Лесі Українки. – Луцьк, 1997. – 167 арк. – укр.

Rachwalski E. Kowel. Przewodnikhistoryczny. – Wroclaw, 2004. – S. 69

Інтернет-ресурси

http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_3_2013/09.pdf (Ю. В. Крамар УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ НА ВОЛИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (за документами Державного архіву Волинської області).
http://www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_6_2014/11.pdf (Ю. В. КРАМАР ОСВІТНЄ ЖИТТЯ ЄВРЕЙСЬКОЇ ГРОМАДИ НА ВОЛИНІ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД) - Гунчак Т. Україна першої половини ХХ століття. Нариси політичної історії. – К., 1993.
http://www.ejwiki.org/wiki/Ковель_(еврейская_община)#(Ковель (еврейская община) Материал из ЕЖЕВИКИ - EJWiki.org – Академической Вики-энциклопедии по еврейским и израильским темам
http://bug.org.ua/news/volynyany-moshe-vaks-vidkryv-svitu-sofi-loren-108357/ "БУГ" Інформаційний сайт Західної Волині
http://shtetlroutes.eu/ua/kovel-cultural-heritage-card/(Брама Гродська. Ковель. Карта історико-культурної спадщини)
protecting-memory-ua.org/bakhiv/dodatkovi-materialy
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ковель (Вікіпедія)