ЛОГОПЕДИЧНИЙ ЦЕНТР МАРІУПОЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЛОГОПЕДИЧНИЙ ПОРАДНИК ДЛЯ БАТЬКІВ

Підготувала:

вчитель-логопед

Косенко Таміла Миколаївна

МАРІУПОЛЬ

ЗАЇКАННЯ: ЙОГО ПРОЯВИ У ДИТИНИ

Заїкання – це такий дефект мовлення, при якому найперше порушується можливість вільного мовленнєвого спілкування дитини з тими людьми, які її оточують. Зовні воно виражене в мимовільних зупинках під час висловлювання, а також у вимушених повторюваннях окремих звуків і складів. У деяких дітей заїкання супроводжується супутніми рухами рук, ніг, голови.

Початок заїкання припадає на період інтенсивного формування мовлення в дитини, тобто на вік із 2-х до 5-ти років. 

Виділяють кілька груп дітей із чинником ризику із заїкуватості.

            Перша група – це діти з ознаками тривожності. Зазвичай вони дуже прив’язані до матері, іноді у таких дітей у відповідь на різку зміну навколишнього середовища виникають реакції у вигляді порушення сну, апетиту, дратівливості, плаксивості.

Друга група – це діти з раннім мовленнєвим розвитком, у яких перші слова з’являються до 1-го року, а у 1,6-1,8 формується фразове мовлення. У 2-2,5 роки діти починають говорити розгорнутими фразами, їхня мовленнєва активність має високий рівень. У мовленні дітей цієї групи з’являються множині ітерації. Мовлення виникає у період інспіраторної фази дихання.

Третя група – це діти з незначною затримкою мовленнєвого розвитку. Слова у таких дітей з’являються після 1-го року, найчастіше до 1,3-1,5 року. Фразове мовлення формується після 3 років. Мовлення таких дітей здебільшого невиразне з істотним порушенням його звукової сторони.

Четверта група  - це діти з генетичними чинниками ризику, тобто з ознаками ліворукості, наявності у родині осіб із заїкуватістю.

Відомо, що діти-лівши емоційно лабільні, тривожні, мають низький рівень адаптаційних можливостей центральної нервової системи. Для них особливо важлива емоційна стабільність у сімейних стосунках і шкідлива різка зміна навколишнього оточення.

Наявність заїкуватих у родині може мати патогенне значення для мовлення дитини. Насамперед слід значно обмежити мовленнєве спілкування заїкуватого з маленькою дитиною, особливо в період формування фразового мовлення.

Діти, що виховуються у родинах із двомовністю, також перебувають у ситуації ризику заїкуватості.

У родині з чинниками ризику заїкуватості мають бути створені умови для нормального соматичного і нервово-психічного розвитку дитини: дотримання режимних  моментів, правильне харчування, запобігання соматичним і психічним перевантаженням, створення сприятливого емоційного клімату в родині, погоджені однакові виховні впливи.

Варто звернути увагу батьків на те, що для дітей у віці від 1 до 7 років мовлення батьків є зразком. Загальними правилами мовленнєвого спілкування батьків є такі:

ü  мовлення має бути плавним, емоційно-виразним, темп помірний;

ü  бажано, щоб мовлення батьків було чітким;

ü  не       можна            розмовляти з          дітьми            інфантильним          мовленням    або            спотворювати звуковимову;

ü  мовлення дорослих не має бути перевантажене складними для дітей словами;

ü  під час спілкування з дитиною варто ставити тільки конкретні запитання, не квапити з відповіддю;

ü  дитину не можна карати за погрішності у мовленні, перекривлювати або роздратовано виправляти;

ü  рухи оточуючих повинні бути спокійними, не поривчастими, не знервованими.

       Оберігайте дитину від сильних вражень, стресових ситуацій, утримуйте її від надто збуджуючих, галасливих ігор. Підхід до дитини повинен бути спокійним, доброзичливим. Не загострюйте увагу дитини на погіршенні її мовлення. Дитина не повинна чути слова «заїкання». Не показуйте дитині, що ви засмученні через її заїкання. Дбайте про здоров’я малюка, стежте за  емоційним станом дитини.

Заїкання – це проблема, з якою можна впоратися. Зверніться по допомогу до фахівців і не втрачайте надії.

ПРАВИЛЬНИЙ ПРИКУС – ЦЕ ВАЖЛИВО

Що таке прикус, яке його значення для здоров’я та розвитку малюка? Від чого він залежить у ранньому віці, коли закладається підґрунтя фізичного, психічного та розумового розвитку людини?

Прикус – це співвідношення верхньої та нижньої щелеп, за якого спостерігається максимальний контакт зубів. Нормальним вважають такий характер цього співвідношення, коли при змиканні обох щелеп нижні зуби злегка прикриваються верхніми. Аномалії прикусу можуть мати різний вигляд.

Прогнатія – коли верхня щелепа звужена й помітно витягнута вперед; внаслідок цього нижні передні зуби не змикаються з верхніми.

Прогенія – коли нижня щелепа виступає перед передніми зубами верхньої щелепи.

Відкритий прикус – коли між зубами обох щелеп при їх змиканні залишається проміжок; в одних випадках він буває лише між передніми зубами, а задні змикаються нормально,- передній відкритий прикус. В інших випадках передні зуби змикаються нормально, а проміжок залишається між бічними зубами,- бічний відкритий прикус: він може бути двобічний, лівобічний або правобічний.

Виправлення зубів та щелеп здійснюється в зубних кабінетах: на зуби накладаються спеціальні шини. Ця процедура найбільш ефективна у віці від 5 до 6 років і від 10 до 12 років, коли кістки найбільш пластичні.

Розглянемо детальніше ті чинники, які можуть зумовити неправильний прикус у дітей, що сьогодні спостерігається досить часто. Його ймовірність закладається дуже рано – ще під час вагітності внаслідок перенесення в цей час низки хвороб, зокрема ГРВІ, ангіни, а також у разі будь-яких хронічних або інфекційних захворювань, токсикозів, ендокринопатії, отруєння, неповноцінного харчування матері, носіння тісного одягу. Особливо значними виявляються ці чинники у період закладання щелеп та зубів дитини (четвертий – сьомий тижні, шостий, восьмий та дев’ятий місяці вагітності).

Під час пологів щелепну патологію в новонародженого можуть зумовити вузький таз у матері, неправильне розташування плоду, затяжні пологи, застосування акушерських щипців, травми під час проходження плоду крізь родові шляхи та інше.

Окрім зазначених вроджених імовірних чинників наявності неправильного прикусу в дитини, всі інші чинники, які мають негативний вплив після її народження, є набутими:

•      під  час   штучного  вигодовування   немовляти  не відбувається повноцінного   акту  смоктання, коли активно рухається нижня щелепа, а відтак, позбавлена інтенсивного функціонування, вона недостатньо розвивається;

•      рахіт є хронічним захворюванням, що виникає внаслідок нестачі вітаміну Д; вітамін Д  регулює в організмі обмін Са  та Р  як основного будівельного матеріалу для кісток та зубів;

•      захворювання  верхніх  дихальних   шляхів (нежить, фарингіт, ангіна, аденоїди);   коли  повітря не проходить крізь ніс, ми отримуємо його через рот; при постійно відкритому роті щічні м’язи напружені й тиснуть на зубні ряди збоку, звужуючи їх, тим часом язик, при закритому роті є опорою зсередини, не торкається верхньої щелепи, що й зумовлює її деформацію; 

•      шкідливі звички  (прикушування  губив,  смоктання  пальців  та  язика  або будь-яких інших предметів).

І ще про дитячі молочні зуби. Їх треба обов’язково лікувати. Бо ці «молочники», власне сидять над постійними зубами. Якщо їх не лікувати вчасно, то нові постійні зуби переймуть їхню «чорну» хворобу. 

Шановні батьки!

Скориставшись поданою інформацією, ви можете допомогти своїй дитині, запобігти виникненню шкідливих чинників і звичок та їхнього негативного впливу на формування прикусу. За консультацією щодо патології прикусу потрібно звертатися до лікаря – ортодонта.

КОРОТКА ВУЗДЕЧКА ЯЗИКА

Коротка вуздечка виглядає як джгутик під язиком, що з’єднує його нижню поверхню з дном ротової порожнини. Якщо під’язикова вуздечка вкорочена, дитина не може правильно вимовляти звуки, які вимагають підйому язика вгору (шиплячі звуки [ш], [ж], [ч], [щ] ,та [р]).

Діагностика короткої вуздечки язика.

Попросіть дитину широко відкрити рот (як при вимові звука [е] та підняти язик вгору. Дитина повинна дістати до альвеол (горбиків за верхніми  зубами) та до основи верхніх зубів. Якщо дитині не вдалося це зробити, під'язикова вуздечка вважається вкороченою. Під час того, як дитина буде тягнутись язиком вгору, ви побачите, що під'язикова вуздечка натягується, стає тоншою та обмежує підйом язика. Якщо ж дитина не піднімає язик через недостатню рухливість м'язів, то ви побачите, що язик тремтить, сіпається, опускається вниз або ж відхиляється вбік.

Коротка вуздечка язика легко розтягується на необхідну довжину за допомогою спеціального комплексу логопедичних вправ. Якщо вуздечка дуже коротка, для її розтягування може знадобитись більше часу (близько трьох місяців).

Логопедичні вправи для розтягування короткої вуздечки язика.

Логопедична вправа «Коник»

Присмоктати язик до піднебіння (за верхніми зубами на альвеолах) і різко відірвати, імітуючи клацання копит коника. З кожним разом намагатись рот відкривати якнайширше. Нижня щелепа під час виконання вправи повинна бути нерухомою. Для цього її можна на початкових етапах притримувати рукою за підборіддя. Також слід поступово підсилювати напруженість язика під час клацання.

Логопедична вправа «Грибочок»

Присмоктати язик до піднебіння (за верхніми зубами на альвеолах). Не відриваючи язик від піднебіння, намагатись широко відкривати рот. Дитині слід пояснити, що спинка язика – це капелюшок гриба, а під'язикова вуздечка – його ніжка. І дитині необхідно виростити величезного гриба. Рот відкривати до тих пір, поки язик сам, клацнувши, відірветься від альвеол. З кожним разом намагатись ширше відкривати рот.

Вуздечка язика вважається розтягнутою, коли ці вправи вдається з лекістю виконувати при широко відкритому роті (як при вимові звука [е]).

Правила виконання логопедичних вправ для розтягування короткої вуздечки язика

•      Під час виконання логопедичних вправ ротик слід відкривати максимально широко, але так, щоб дитина могла дотягнутись кінчиком язика до альвеол.

•      Всі рухи слід виконувати близько до межі можливого.

•      Пам'ятайте, що виконувати ці вправи для дитини фізично важко: язик може втомлюватись, під'язикова вуздечка може створювати больові відчуття. Тому час від часу давайте дитині відпочивати.

Для розтягування під'язикової вуздечки корисно вилізувати ложку, тарілку, «Чупа-чупс», морозиво (порада: слідкуйте, щоб язичок піднімався вгору і при цьому звучав звук, який нагадує сьорбання, голову назад не закидати).

Ефективною є така вправа «Язичок навшпиньках» - попросіть дитину широко відкрити рот, на нижню губу покладіть складений у декілька раз бинт, нехай дитина покладе на бинт язик, потім дорослий, тримаючи бинт за два кінця, намагається підняти язичок догори, розтягуючи при цьому  під'язикову вуздечку.

Можна також використовувати логопедичний масаж для розтягування під'язикової вуздечки. Слід звернутись за консультацією до логопеда і спеціаліст підбере індивідуально для кожної дитини необхідні вправи.

КНИГА У ЖИТТІ ДИТИНИ

ЯК ВИКЛИКАТИ ЦІКАВІСТЬ ДО ЧИТАННЯ

( пам’ятка )

1.    Читайте малятам щодня. Книжка має стати органічною частиною вашого з дитиною співбуття, її особистого часу.

2.    Тривалість і «кількість» читання визначайте залежно від віку, індивідуальних особливостей, емоційного настрою дитини в певний момент.

3.    Читайте завжди із задоволенням. Ваш негативний настрій, примусовість читання швидко передаються малому, викликають подібні реакції з його боку, що закріплює супротив самій книжці.

4.    Розглядайте обкладинку перед початком читання, пояснюйте про що йтиметься у цій книжці, оповідці.

5.    Читаючи або розповідаючи прозовий, віршований твір, «оживлюйте» виклад його змісту, імітуючи голоси персонажів зміною тембру, інтонацій, темпу вашого мовлення.

6.    Пояснюйте незрозумілі слова, висловлювання, події, явища.

Краще робити це заздалегідь, щоб не уривати читання.

7.    Час від часу перечитуйте книжки.

8.    Не уникайте читання книжок, великих за обсягом, хоч таке читання й розтягується на тривалий час. Відтак намагайтеся читати невеличкими уривками – щоб одна певна пригода, подія закінчувалася й мало б розпочинатися щось нове.

9.    Розглядайте та обговорюйте вміщені у книжці ілюстрації. Не завжди обов’язково читати всю книжку – часом можна й переповісти її зміст за малюнками, детальніше спиняючись на окремих моментах, виразно проілюстрованих художником.

   10.Дозволяйте малюкові  (особливо до 3 років) самому перегортати           сторінки. Це ніби  долучає його до таємниці перетворення німих           знаків    у живі   слова, посилює    інтерес    до    самої   книжки   й читанням.

    11.Ставте   запитання    в ході   й  наприкінці  читання («Що це? Що            відбулося далі?).

    12.Дайте   малому змогу  й  самому  запитувати  щодо прослуханого            ним. Не варто відкладати всі його запитання до кінця читання, а            краще відразу задовольнити природну цікавість лаконічною,            чіткою відповіддю.

МОВЛЕННЄВИЙ КОДЕКС

 Розмовляйте з малюком кожної вільної хвилини.

 Пам’ятайте, що основними й провідними співрозмовниками для дитини в сім’ї є мати, батько, дідусь чи бабуся.

 Не забувайте, що ваше мовлення – взірець для наслідування.

 Не забувайте доручати старшим дітям якомога більше у вільний час розмовляти з меншою дитиною.

 Спонукайте дитину до звуконаслідування, правильного промовляння слів.

 Ні в якому разі не повторюйте неправильне мовлення дитини.

 Якомога більше залучайте дітей до ігор, розповідайте казки, розучуйте пісні, скоромовки, вірші.

 Привчайте дітей до вживання слів відповідно до літературної норми.

 Заохочуйте словесну творчість дітей. Ведіть словничок, записуйте перші мовленнєві творчості вашої дитини.

 Спонукайте дітей до складання віршів, лічилок, будьте їм помічником. 

 Уважно ставтеся до запитань вашої дитини.

 Ваша відповідь має бути чіткою, доступною, зрозумілою малюкові.

 Кожне незрозуміле слово обов’язково поясніть, у присутності дитини вдайтесь до словника.

 Не забувайте доречно вживати прислів’я, загадувати загадки.

ЗАСВОЄННЯ ДІТЬМИ ЗВУКІВ МОВИ

Дитина росте і розвивається. Відповідно відбувається розвиток її мовлення. Основними структурними компонентами мовлення є: звуковий склад, словник та граматична будова. Пам’ятайте, що кожна дитина – індивідуальна, особлива і, відповідно, загальний та мовленнєвий розвиток у різних дітей може мати  деякі відмінності. Одні діти у віці 4-5 років вже чітко вимовляють усі звуки нашої мови, а в інших відмічається порушення вимови більшості звуків. Пропонуємо Вам таблицю, в якій наведений орієнтовний порядок засвоєння дітьми звуків нашої мови.

ü У три роки у дитини зникає загальна пом’якшеність мовлення.

ü У чотири роки дитина здатна підтримати розмову, висловити думку простими поширеними реченнями, а також складними реченнями.

ü У п’ять років дитина вже здатна виділити у слові перший і останній звуки, підібрати слова з потрібним звуком, інтонаційно виділити вказаний звук у слові.

ü У шість років дитина повинна правильно та чітко промовляти усі звуки рідної мови. Діти цього віку здатні визначити кількість звуків у слові, їх порядок, місце звука у слові, поділити слово на склади, виділити наголошений склад, користуватися схемою звукового аналізу слів.

Кількісні зміни у словнику дитини:

ü у 1 рік    - 10-12 слів;

ü у кінці 2 року -   300 -400 слів;

ü у 3 роки   - 1,500 слів;

ü у 4 роки  - 1,900 слів;

ü у 5 років  -  до 2000-2,500 слів; ü у 6-7 років – до 3,500 – 4000 слів.

     Дошкільний вік – період швидкого збагачення словника. Його ріст знаходиться в прямій  залежності від умов життя і виховання. Тому, на думку відомого вченого Д. Б. Ельконіна, відмінності у словнику «значно більші, ніж у будь-якій сфері психічного розвитку».

МОВЛЕННЄВИЙ СЛУХ

У сприйманні мови велику роль відіграє слух. Слух може бути біологічний і мовленнєвий. За допомогою біологічного слуху людина розрізняє немовні, або навколишні звуки (свист вітру, спів птахів, голоси звірів, сигнал автомобіля тощо), може визначити джерело звуку, напрям звучання, віддаленість звуку, кількість звуків. Завдяки мовленнєвому слуху людина розрізняє голоси оточуючих її людей, розуміє зміст того, про що говорять, диференціює звуки рідної мови. Мовленнєвий слух впливає на якість оволодіння письмовою мовою.

Отже, якщо вже 3-4 річну дитину навчати правильно сприймати на слух різні звуки, розуміти їх, далі вона легко оволодіє плавним і красивим мовленням, навчиться грамотно читати, писати і виконувати завдання на аналіз звукового складу слова. Пропонуємо ігрові вправи для розвитку слуху вашого малюка.

У перших п’яти іграх  дитина повинна визначити джерело звуку (назвати, що звучало).

Перше ніж виконувати ці вправи, ознайомте дитину з предметами, що утворюють  звук

(іграшки, залізо, скло, дерево, папір та ін.). Чітко пояснюйте дитині кожне завдання і умови його виконання. Щоразу переконуйтесь, що дитина правильно зрозуміла завдання.

1.Гра «Що звучало?».

Дорослий добирає три-чотири іграшки, які можуть видавати різні звуки (барабан, брязкальце, дзвіночок, свисток тощо), знайомить дитину з  їх назвами  і звучанням. Після того як дитина це засвоїла, можна почати гру.

Дитина заплющує очі. Звучить одна з іграшок. Дитина має впізнати і назвати іграшку, що звучала.

2.Гра «Впізнай за звуком».

На столі лежать предмети зі скла, дерева, заліза, паперу тощо. Дитина заплющує очі. Дорослий бере по черзі предмети і створює ними різні звуки: бряжчить ключами, гортає книжку, стукає олівцем, шарудить газетою, переливає воду із чашки в чашку. Дитина повинна назвати предмет, яким був створений звук.

3.Гра «Магазин».

На столі стоять кілька однакових коробочок із різними предметами  всередині. Покупець (дитина) запитує: «Що є в магазині?». Продавець (дорослий) відповідає, що в магазині є квасоля, гречка, борошно, цвяхи, ґудзики. Покупець називає потрібний йому товар, бере по черзі коробочки, трусить ними і знаходить товар за звучанням. Продавець на слух перевіряє, чи не помилився покупець – знайшов за звучанням той товар чи ні. Дорослий і дитина можуть мінятися ролями.

4.       Гра «Зустрічай гостей».

Для гри беруть три іграшки, наприклад зайчика, мишку і мавпочку, і добирають три іграшки, які можуть звучати (дзвіночок, свисток, брязкальце). Дорослий оголошує дитині, що до неї зараз приїдуть гості. Попереджає, що зайчик приїде з брязкальцем, мишка – зі свистком, мавпочка -  із дзвіночком. Дитина відвертається, дорослий створює іграшками звуки. Малюк за звуком відгадує, який гість їде.

5.       Гра «Де звучало?».

Дитина сідає у центрі кімнати  на стілець і заплющує очі. Дорослий по черзі бере предмети, які можуть звучати, і з різних боків від дитини утворює ними звуки. Дитина на слух має визначити, який предмет звучав, і рукою показати, з якого боку було чутно звук.

6.       Гра «Тихо – гучно».

Для цієї гри потрібен бубон або інший музичний інструмент, яким можна утворювати гучні і тихі звуки ( якщо немає ні того, ні іншого, використайте якусь  іграшку).

Обов’язково стежте за тим, щоб за ходом гри малюк виконував саме потрібні рухи.

Варіант 1. Дорослий стукає у бубон тихо, потім голосно і дуже голосно. Відповідно до звучання бубна дитина виконує такі рухи: під тихий звук іде на носочках, під гучний – просто йде, під дуже гучний  - біжить.

Варіант 2. Дитині дають у руки два прапорці. Дорослий голосно стукає у бубон, дитина підіймає прапорці вгору й махає ними. Бубон звучить тихіше, дитина  опускає прапорці.

7.       Гра «Знайди іграшку».

Спочатку дорослий показує дитині іграшку, яку він буде ховати. Коли дитина вийде з кімнати, ховає її. Дитина заходить у кімнату – дорослий тихо плескає у долоні. Коли дитина наближається до того місця, де захована іграшка, дорослий плескає сильніше, коли віддаляється – плескати майже припиняє. Плескання у долоні можна замінити гучною і тихою музикою.

8.       Гра «Піжмурки з дзвіночком».

Дитині зав’язують очі. Дорослий  бере дзвіночок і ходить по кімнаті, дзвонячи ним.

Дитина має «спіймати» дорослого.

9.       Гра «Відтвори ритм». 

Дорослий паличкою чи олівцем відтворює прості ритми: та΄-та, та - та΄, та΄ – та –та, та – та΄- та, та – та – та΄. Дитина повторює їх.

10.  Гра «Визнач кількість звучань».

Дорослий створює наличкою чи олівцем  різну кількість ударів по столу. Дитина рахує і називає кількість. Потім сама відтворює таку саму кількість звучань. Гру можна проводити як з розплющеними очима, так і з заплющеними очима. 

11.  Гра «Хто летить (біжить, іде, стрибає)?».

Дорослий пояснює дитині: «Я буду казати правильно і неправильно. Якщо я казатиму правильно, ти плескаєш у долоні, якщо ні – в долоні плескати не можна. Наприклад, я кажу: птах летить, літак летить, метелик летить – це правильно, і ти плескаєш у долоні.  А якщо я кажу: кішка летить – це неправильно, у цьому разі плескати у долоні не можна».

Промовляйте фрази повільно, роблячи після кожної паузу, щоб надати дитині можливість подумати, правильно чи ні співвіднесено предмет із його дією.

12.  Гра «Хто іде по доріжці?».

Дорослий показує і пояснює дитині як ходить ведмідь, як стрибає зайчик, як біжить кінь. Після пояснення дорослий пропонує дитині заплющити очі і послухати, хто іде по доріжці. Дитина має вгадати і назвати тварину.

13.  Гра «Хто це?».

Для цієї гри потрібні сюжетні іграшки – півник, курка, жабенятко, собака, кішка, лоша тощо. Спочатку дорослий пропонує дитині пригадати, яку «пісеньку співає» півник, курка, жабенятко, собака, кішка, свиня тощо.  Після пояснення, дорослий закриває рот аркушем паперу і відтворює будь-яке звуконаслідування. Дитина має відгадати, хто це був. 

14.  Гра «Відгадай, хто тебе гукнув».

Дитині зав’язують очі і пропонують послухати як її гукають.  Дитина повинна за голосом відгадати, хто її гукнув.  

15.  Гра «Що робити?»

Ця гра спрямована на те, щоб дитина чула і розуміла шепітне мовлення. Дорослий на відстані  шепотом дає дитині різні команди: «руки вгору», «руки вперед», «руки вниз», «плесни в долоні», «присядь». тощо. Малюк виконує відповідні дії.

16.  Гра «Принеси іграшку».

Для  проведення гри  потрібні різноманітні іграшки: машинка, кубики, м’ячик, лялька тощо. Дорослий просить дитину  виконати завдання, наприклад: взяти ведмедика і посадити його у машинку. Дитина має виконати відповідне завдання і сказати, що вона зробила. Завдання даються короткі і прості. Поступово можна збільшувати відстань від дорослого до дитини від 3-4 до 5-6 м.

ГРАЙТЕ РАЗОМ З ДИТИНОЮ!

РАДІЙТЕ РАЗОМ З ДИТИНОЮ!

 ДОПОМОЖІТЬ  ДИТИНІ РОЗВИНУТИ І ЗБАГАТИТИ СВОЄ МОВЛЕННЯ!