Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми зі зниженим слухом

Методичні рекомендації щодо роботи з дітьми із зниженим слухом.

Порушення слуху дитини впливає на перебіг усього її психічного розвитку і насамперед – мовленнєвого. Наслідком порушення слуху є виникнення цілої низки вторинних ускладнень (порушень), які істотно відрізняються залежно від часу та ступеня втрати слуху, але закономірно призводять до порушення розвитку мислення, мовлення, пізнавальної діяльності та становлення особистості.

Порушення слуху та мовлення призводять до змін у формуванні особистості дитини: вольової поведінки, емоцій і почуттів, характеру.

Батьки дітей з обмеженим слухом швидко навчаються спілкуватися з ними вдома. Вони знають, як близько необхідно знаходитися, якої гучності має бути їхній голос, щоб дитина зрозуміла сказане.

Якщо застосовувати раннє втручання та наявні технології на кшталт слухових апаратів та кохлеарних імплантів, відставання у мовленні та навчанні, що колись вважались життєвим вироком, можуть бути зведені до мінімуму.

Завдяки цим досягненням у технологіях та розумінню проблеми все більше дітей з ураженням слуху можуть відвідувати заклади загальної середньої освіти та інші навчальні заклади, маючи при цьому особливі навички спілкування та слухання. Але у навчальних закладах існують зовнішні фактори, які впливатимуть на їх можливість слухати, навчатися та спілкуватися зі своїми ровесниками, тому необхідно це враховувати при плануванні навчального та виховного процесу для цієї групи дітей.

Специфічні помилки дітей з порушенням слуху під час навчання:

Для дітей з порушенням слуху властиві специфічні помилки, які слід враховувати педагогу під час навчання:

• перекручування слів;
• відсутність пом'якшень у словах;
• пропуски ненаголошених частин слова;
• труднощі в опануванні лексичним значенням слова, як наслідок – вживання слів не в тому значенні, в якому вони вживаються «чуючими» людьми;
• заміна слів за звукобуквеною подібністю;
• порушення правил словотвору;
• порушення синтаксичних зв’язків узгодження та відмінювання слів;
• порушення структури речення (від неправильного порядку слів до неправомірного членування одного речення на два);
• неправильні вживання частин мови або їхніх форм;
• труднощі розуміння прочитаного тексту (дитині не раз важко зрозуміти загальний зміст прочитаного, який часто криється не в окремих реченнях, а у зв’язках між ними).

Кілька пропозицій для зменшення рівня фонових шумів.

• Тримайте вікна зачиненими, у випадку сильних вуличних звуків.
• Вимикайте кондиціонери під час навчання.
• Наполягайте на тому, щоб учні не розмовляли під час усних презентацій.

Коли діти з порушенням слуху намагаються вчитися у гучному, недружньому, до їх потреб оточенні, їхні навчальні можливості значно знижуються. Намагання почути урок у подібних умовах буде схоже на спробу скласти пазл, коли половина його складових відсутня. Але якщо належні розумні пристосування будуть забезпечені, такі діти зможуть насолоджуватися шкільним життям і досягати вершин так само, як і їхні ровесники зі звичайними слуховими можливостями.

Кілька порад, як допомогти дитині з ураженням слуху.

• Під час уроків використовуйте наочні демонстраційні матеріали.
• Пишіть основні моменти на дошці.
• Надавайте роздаткові матеріали з важливою інформацією з теми.
• Говоріть голосно, чітко та рівно.
• Перед тим, як починати розмову чи опис завдання приверніть увагу всіх дітей.
• Не змінюйте тему раптово, без попередження.
• Під час викладання повертайтеся обличчям до дітей.
• Говоріть повільно і повторюйте основні моменти іншими словами (перефразовуйте).
• Дозвольте використовувати диктофони.
• Забезпечте подачу інформації, завдань на електронних носіях.
• Посадіть учня разом з однокласником (другом), щоб, в разі необхідності, той надав йому допомогу.
• Не забувайте про засоби безпеки в надзвичайних ситуаціях в класі та школі для цієї групи дітей.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ВЧИТЕЛЯМ, ЯКІ НАВЧАЮТЬ ДІТЕЙ З РОЗЛАДАМИ СЛУХУ

1. Учитель у роботі з такими дітьми повинен знати рівні слухової чутливості кожного з вух дитини (для того щоб знаходитися з боку вуха з меншою втратою слуху).

2. Взаємне розташування вчителя й дитини має бути таким, щоб учень бачив губи педагога, тому що такі діти добре «зчитують» з губ, що дозволяє їм розв'язати деякі проблеми.

3. Творчі завдання слід подавати у письмовій формі.

4. З огляду на те, що в дітей зі зниженою слуховою чутливістю спостерігаються проблеми з розумінням значення деяких слів і фраз, є сенс уточнити, чи правильно учень розуміє запропоноване завдання.

5. Недоліки граматичного ладу мови (неправильна побудова речень, неправильне узгодження всередині речень) веде до обмеження розуміння усного мовлення та тексту, який дитина читає.

6. В наслідок відхилення у розвитку мовлення, є складності в шкільному навчанні: утруднене засвоєння початкової грамоти (письма й читання), специфічні помилки в диктанті й самостійному письмі, труднощі в розумінні пояснень учителя; утруднення під час користування підручником через недостатнє розуміння тексту, який учень читає.

Педагог закладу загальної середньої освіти

в своїй роботі може використовувати такі прийоми:

• робоче місце дитини має бути розташовано так, щоб вона завжди добре бачила обличчя вчителя;
• деякі діти сприймають окремі звуки спотворено. У цьому випадку говоріть трохи голосніше й чіткіше, добираючи необхідний рівень звучання. Іноді достатньо лише понизити висоту голосу, оскільки дитина втратила здатність сприймати високі частоти;
• переконайтеся, що вас зрозуміли. Не соромтеся про це запитати. Якщо ви не зрозуміли, попросіть дитину повторити або записати те, що вона хотіла сказати, але уникайте при цьому навіть натяку на поблажливість;
• якщо ви повідомляєте інформацію, яка містить номер, правило, формулу, технічний або інший складний термін, адресу – запишіть її. У деяких випадках потрібно запитати, чи не буде простіше листуватися. За такої форми спілкування речення мають бути простими;
• не забувайте про середовище, що вас оточує. У великих або багатолюдних приміщеннях складніше спілкуватися з людьми, які погано чують;
• не змінюйте тему розмови без попередження. Використовуйте перехідні фрази на кшталт: «Добре, а тепер нам слід обговорити...»;
• під час розмови звертайте­ся безпосередньо до співрозмовника, який не чує, а не до того, хто його супроводжує. Не кажіть: «Запитай у нього...», «Скажи їй...»;
• дуже корисно разом з дитиною усно промовляти слова після  правильного їх прочитання. Багаторазове промовляння допомагає дитині запам'ятати звуковий склад слова;
• для уникнення помилок перед диктантом треба повідомити учню, про що йдеться у тексті; заздалегідь ознайомити зі складним для нього звуко-буквеним складом, значенням і граматичним оформленням слів і словосполучень;
• слід спеціально готувати учня до переказу. Наприклад, спочатку пропонують учневі почитати текст про себе, потім послухати, як читає вчитель. Якщо й після цього учневі важко переказувати самостійно, то скласти з ним разом запитання чи план до тексту;
• дитині зі зниженим слухом важливо побільше читати самостійно;
• усі нові слова необхідно давати дитині у письмовій формі;
• на всіх уроках необхідно проводити роботу з розвитку мовлення дитини;
• на уроках математики варто перевірити, чи дитина правильно зрозуміла умову задачі, де досить часто є неповні речення з пропущеними членами.