Методичні рекомендації  щодо вивчення дисципліни 

«Музичне виховання з методикою»

Методичний посібник допоможе озброїти майбутніх учителів теоретичними знаннями з методики проведення уроків музичного мистецтва в початковій школі, а також забезпечити професійну готовність майбутніх педагогів до здійснення морального й естетичного виховання учнів засобами музичного мистецтва.

ЗМІСТ Вступ…………………………………………………………….....................3

Розділ 1. Загальні питання музичного виховання    молодших школярів…………….....……………………............4

1.1. Вимоги до вчителя музичного мистецтва …….……………………....4

1.2. Урок музичного мистецтва в початковій школі…………………...….5

1.3. Міжпредметні зв’язки………………………………………………......6

1.4. Музичне сприйняття……………………………………………………9

1.5. Музичні здібності……………………………………………………….12

1.6. Музичний слух…………………………………………..………………14

Розділ 2. Види музичної діяльності молодших школярів……...…...…16

2.1. Спів на уроці музичного мистецтва…………………………................16

2.2. Слухання музики…………………………………….......…...................18

2.3. Музична грамота………………………………………………………..19

2.4. Музична діяльність дітей…………………...…….........……................21

2.5. Розвиток творчої активності учнів у різноманітній музичній

 діяльності………………………..................................................... 24

Розділ 3. Особливості музичного виховання учнів

   початкових класів………………………………………..……..26

3.1. Музичне навчання й виховання  в 1 клас…………………........……...26

3.2. Музичне навчання й виховання в 2 класі………................…………...27

3.3. Музичне навчання й виховання в 3 класі…….……..............................28

3.4. Музичне навчання й виховання в 4 класі...............................................29

Висновки………………………………………………………………….…31

Список використаних джерел…………………………………………….32

ВСТУП

Початкова ланка освіти – фундамент шкільного навчання, адже саме тут закладається основа для формування особистості майбутнього громадянина. Вона покликана забезпечити подальше становлення і різнобічний розвиток особистості дитини, цілеспрямовано виявляти й розвивати її здібності в різних видах діяльності, створити умови для повноцінного засвоєння базового рівня освіти й уміння вчитись. 

Початкова школа повинна закласти основи всебічного розвитку дітей через розвиток їхніх здібностей, формування основ загальної й національної культури. Рішення завдань по естетичному вихованню можливо лише шляхом залучення школярів до духовних цінностей свого народу. 

Під естетичним вихованням варто розуміти виховання учнів засобами прекрасного в природі, розвиток їхніх почуттів і культурних потреб. 

Музика є специфічною формою художнього відбиття дійсності. Основу її змісту становлять різноманітні життєві явища, внутрішній світ людини, відображення явищ природи. Життєвий зміст відтворюється в музиці через художній образ, що багатосторонньо й цілісно впливає на особистість школяра. Всі предмети естетичного циклу початкової школи спрямовані у своїй основі на систематичний розвиток образного мислення. Тому завдання естетичного виховання полягають у формуванні особливого механізму «розширення» людських почуттів, що опирається на можливості мистецтва й пов’язане з естетичним вихованням у широкому змісті, як вихованням гуманності, людського відношення до навколишнього середовища. Отже, специфіка музики як естетичного явища має значення для визначення спрямованості шкільного навчання в її соціальній обумовленості. 

Вивчення дисципліни «Музичне виховання з методикою» є важливим розділом професійної підготовки студентів спеціальності «Початкова освіта». Мета й завдання предмету випливають з програми вивчення навчальної дисципліни «Музичне виховання з методикою», складеною відповідно до освітньо-професійної програми підготовки молодшого спеціаліста спеціальності 5.01010201 «Початкова освіта».

Студенти повинні придбати навички роботи з літературно-музичним матеріалом, навчитися спостерігати, аналізувати й узагальнювати свій досвід. Зміст посібника представлений певною структурою. Кожна тема розкрита на основі теоретичного аналізу наукової літератури. Посібник «Методичні рекомендації щодо вивчення дисципліни «Музичне виховання з методикою» студентами спеціальності «Початкова освіта» повинен допомогти в здійсненні творчого підходу до викладання музичного мистецтва. Необхідно відроджувати національне мистецтво й прилучати школярів до кращих зразків народної й професійної музичної творчості. 

Організація музично-естетичного виховання в початковій школі повинна мати морально-етичну спрямованість: вивчення рідної мови, художньо-мовна й образотворча діяльність, знайомство з історією, релігією, предметами матеріальної та духовної культури.

Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ПИТАННЯ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

1.1.  Вимоги до вчителя музичного мистецтва

Учитель повинен бути пропагандистом національного мистецтва. Знаючи народні пісні, танці, звичаї й традиції, учитель знайомить із ними своїх молодших школярів. Зацікавити учнів музикою, емоційно захопити, прищепити любов до музики - завдання першочергової важливості. Постійне знайомство й спілкування школярів з досягненнями національної культури є значимим не тільки для їх естетичного виховання, але й для духовного росту в цілому. 

У програмі по музичному мистецтві конкретно визначений зразковий ступінь труднощів для кожного класу. Учитель підбирає музичний матеріал у кожному випадку індивідуально. Критеріями у вибірковій спрямованості такого підбору будуть: яскравість, доступність музичних образів, емоційність, захопливість змісту твору, педагогічна доцільність. Учителеві варто визначати пізнавальну цінність кожного твору й зв'язувати це з конкретними завданнями музичного навчання й виховання, що дозволить знайти методично вірні шляхи подачі музичного матеріалу на уроці. У процесі роботи над твором буде особливо важливо співвіднести художній образ із тими почуттями й емоціями, які близькі й зрозумілі молодшим школярам. При цьому необхідно враховувати рівні розвитку загальної й музичної культури різних вікових груп учнів.  

Підбираючи для молодшого класу музичний твір, учитель повинен зробити його художньо-педагогічний аналіз. З одного боку, це розкриття художніх цінностей твору, з іншого боку - визначення його педагогічних можливостей. Ці дві сторони аналізу взаємообумовлені і тільки у своїй єдності вони будуть сприяти цілеспрямованій роботі вчителя. 

У діяльності вчителя необхідна послідовність форм роботи по підготовці до уроку музичного мистецтва з урахуванням реалізації основних способів підвищення ефективності навчально-виховного процесу:

1.             Знайомство зі змістовною спрямованістю музичного твору впливає на постановку виховних завдань. Це сприяє посиленню цілеспрямованості навчання на кожному уроці. 

2.             З метою створення інтересу до музичного твору бажано залучати додатковий матеріал, що допоможе глибше розкрити зміст і художні образи твору. Це можуть бути репродукції картин, уривки з літературних творів, що ілюструють зміст, історичні відомості. Такий метод активізує навчальнопізнавальну діяльність учнів. 

3.             Ознайомлення із програмним матеріалом інших навчальних предметів і встановлення міжпредметних зв'язків сприяє поглибленню знань і підвищенню інформативної ємності змісту уроків при збереженні його доступності для учнів.

4.             При знайомстві дітей з музичним твором необхідно дати відомості про авторів, історію створення, «життя» твору. Це розвиває пізнавальні інтереси, поліпшує всю систему мотивації навчання школярів. 

5.             Знайомство з музичним твором починається з музично-теоретичного аналізу. Тут визначаються основні елементи музичної мови (тональність, метр, ритм, темп, склад оркестру й т.д.), а також роль і характер акомпанементу. 

6.             При методичному аналізі вчитель заздалегідь виявляє труднощі, які можуть зустрітися при розучуванні пісенного твору й намічає шляхи для їхнього подолання.  

7.Наступним етапом у домашній роботі вчителя є вибір оптимальних для даного класу методів, форм і засобів навчання, що визначається знаннями, уміннями й навичками, які здобувають учні в процесі навчання. Все це повинно опиратися на забезпечення диференційованого підходу до учнів. 

8.Особлива увага вчителеві треба звернути на впровадження методів, що активізують навчальну діяльність школярів, що забезпечують продуктивне засвоєння знань і вмінь. 

9.При підготовці до уроку вчитель намічає способи використання в навчанні аудіовізуальних і звуковідтворюючих технічних засобів, а також різного роду наочності. 

10. Учителеві необхідно пам'ятати, що для успішного навчання вкрай важливим є прискорення темпу виконання навчальних операцій на уроці до реально можливого в кожному віці. 

1.2. Урок музичного мистецтва в початковій школі

Зміст музичного навчання в початкових класах визначено програмою по музичному мистецтву для початкових класів загальноосвітніх шкіл. В основі викладання предмету «Музичне мистецтво» лежать єдині загальнодидактичні принципи, методи й форми організації. Але як урок мистецтва, урок музичного мистецтва має й свої специфічні особливості. 

Урок повинен бути цільним, мати свою драматургію. Всі елементи уроку повинні бути підлеглі основній темі заняття. При плануванні уроку вчитель вільний від традиційних схем уроку. Він сам вибирає шляхи, засоби, намічає контрасти в драматургії, визначає кульмінаційну крапку. 

Але, незважаючи на волю в побудові уроку, учитель не повинен перевантажувати в тимчасовому відношенні хоча б один з видів музичної діяльності, тому на уроці зберігається умовний розподіл на розділи: хоровий спів, слухання музики, музична грамота. У плануванні ця умовна схема приблизно намічає контури майбутнього уроку. Однак всі ці види музичної діяльності можуть по-різному сполучатися між собою. Дії ж учителя повинні бути спрямовані на всебічну активізацію процесу навчання. Необхідно сприяти пробудженню ініціативи в учнів, розвитку в них творчого початку, формування духовності. 

Домашнє завдання додому в початкових класах школи звичайно практикується у вигляді творчих завдань: підібрати ілюстративний матеріал, виявити себе в поетичній, художній творчості, спробувати відобразити музичні враження в малюнку, ліпленні, вишиванні й т.д. Часте завдання додому може спрямувати інтереси дітей у перегляді навчальних передач по телевізорі, ознайомленні з музичним спектаклем у театрі або в передачах по радіо. 

       1.3. Міжпредметні зв’язки

Під міжпредметними зв'язками ми маємо на увазі взаємну погодженість навчальних програм, підручників, систему роботи вчителя й учнів, при якій у процесі оволодіння новими знаннями використаються зміст суміжних дисциплін з метою більше міцного засвоєння програмного матеріалу. 

Міжпредметні зв'язки становлять одну із сутнісних характеристик навчального процесу в початкових класах школи. Вони органічно вплітаються на уроці в зміст кожної навчальної дисципліни. Особливість міжпредметних зв'язків у початкових класах полягає в тому, що знання, пропоновані дитині і формовані поняття в його свідомості є не що інше, як цілісне подання про світ, доступне для дітей даного віку. У самих же навчальних предметах, у їхньому змісті немає чіткого розмежування на незалежні, абстрактні знання. Конкретність, наочність навчального матеріалу обумовлені включенням різних елементів з інших областей знань. На уроці музичного мистецтва в початкових класах звичайно використаються знання з навчальних предметів - навчання грамоті, ознайомлення з навколишнім світом, образотворчого мистецтва, читання, природознавства й т.д. 

Міжпредметні зв'язки закладені в пізнавальній діяльності учнів. У структурі навчання виділяються: процес навчальної діяльності й засвоєння навчального матеріалу. Школярі не тільки здобувають конкретні знання, уміння, навички, але й опановують способами дій відносно засвоєного змісту. 

На уроках музичного мистецтва необхідно використати знання різних навчальних предметів. Зближення двох-трьох навчальних предметів формує здібності й уміння переносити знання й способи діяльності з однієї дисципліни в аналогічну ситуацію іншої. Таке залучення знань суміжного навчального матеріалу сприяє більше глибокому розкриттю сутності досліджуваного явища й тим самим робить засвоєння понять і законів даного навчального предмету більше осмисленим і усвідомленим. Можна використати матеріал: 1) досліджуваний одночасно в різних предметах; 2) вивчений раніше в іншому предметі; 3) ще не вивчений в іншому предметі. 

У навчанні учнів доцільно застосовувати наочні приладдя, які служать не тільки джерелами нових знань, але й містять матеріал іншого навчального предмету. 

При організації навчального матеріалу в теорії й практиці початкового навчання привертають увагу такі завдання реалізації міжпредметних зв'язків, як:

–           виявлення спільності проблем (по різних предметах);

–           підбор        матеріалу   з        урахуванням        змістовності,         доцільності,

доступності;

–           організація дій учнів по виконанню завдань на основі змісту різних предметів. 

Нормами, що регулюють діяльність музичного навчання, є методи, які пронизують весь навчально-виховний процес і за допомогою яких установлюється міжпредметна взаємодія елементів змісту утворення. Міжпредметні зв'язки реалізуються також і в організації самостійної творчої роботи учнів (музично-художня творчість, імпровізація). 

Ці методи організують учбово-пізнавальну діяльність учнів і впливають на шлях встановлення міжпредметних зв'язків, які утворяться на основі:

–           повідомлення, ілюстрації навчального матеріалу;

–           нагадування або повторення навчального матеріалу;

–           конкретизації навчального матеріалу;

–           порівняння навчального матеріалу;

–           узагальнення навчального матеріалу;

–           постановки проблемних питань і логічних завдань;

–           переносу методу дії;

–           відбиття засвоєного матеріалу в діяльності учнів. 

В активізації пізнавальних здібностей дітей на уроках музичного виховання значну роль здобуває створення проблемних ситуацій. Під впливом завдань і питань учителі дитина не пасивно, і цілеспрямовано встановлює зв'язок між предметами й пробує застосовувати суміжні знання при засвоєнні нових. У цих випадках у школярів виробляється вміння використати знання суміжних предметів у якості опорних у різноманітних ситуаціях освоєння нового. 

У підготовці до уроку музичного мистецтва вчителеві необхідно бачити загальну мету навчання й на її основі визначити мету конкретного уроку і його дидактичні завдання, які вбирають у себе всі компоненти процесу навчання. Вивчення нового, закріплення, завдання для самостійної роботи особливо важливі в організації виховної діяльності міжпредметного характеру. Таким чином, на уроці зароджується прагнення школярів установити зв'язок досліджуваного матеріалу з наявними знаннями й особистим досвідом. Діяльність учителя музичного мистецтва спрямована на розвиток такого прагнення й інтересу учнів у пізнанню. 

У процесі навчання вчитель музики веде безперервний контроль і облік стану знань учнів, і його робота спрямована на формування психологічної установки особистості учня на активне оволодіння вмінням установлювати взаємозв'язок. 

Аналізуючи уроки музичного мистецтва, можна помітити, що в розкритті чергової «дози» навчального матеріалу міжпредметні контакти будуть відрізнятися по питомій вазі й за часом тривалості таких контактів. По ступені «наростання» міжпредметних взаємодій можна запропонувати, що випливає класифікацію уроків:

1.             Урок, де відбувається звертання до матеріалу уроків іншого предмету. Головною умовою тут буде єдність об'єкта пізнання, коли той самий факт, явище розглядаються з різних сторін, але на новому рівні пізнання. На такому уроці відбувається укрупнення одиниці знання, дається закріплення й узагальнення того або іншого поняття. У зміст нової теми епізодично включається матеріал суміжної дисципліни. При цьому структура уроку залишається незмінної. Такий урок музичного мистецтва можна назвати уроком з міжпредметними зв'язками. 

2.             Урок, де структура не порушується, але відбувається більше енергійне залучення матеріалу суміжної дисципліни. Тут спостерігається паралельний розвиток матеріалу двох-трьох предметів. Така взаємодія досягається шляхом пригадування різнопредметного матеріалу й пов'язане з більше системним використанням суміжних дисциплін. Даний урок музичного мистецтва можна назвати уроком міжпредметного характеру.  

3.             Урок, що складається зі структурних елементів різних дисциплін, об'єднаних загальною метою або організаційною ідеєю. Тут відбувається синтез двох-трьох предметів. Якщо нова тема містить у собі різні об'єкти або способи дії, то при вивченні її необхідно стежити за логічністю й послідовністю переходу від одного предмета до іншого. Майстерність учителя й полягає в тому, щоб зробити як можна непомітніше, органічніше, перехід від одного структурного елемента до іншого, від матеріалу одного предмета до матеріалу іншого. Дана міжпредметна взаємодія небагато змінює звичну структуру уроку й утворить більше вільну форму. Даний вид уроку більше застосуємо при вивченні естетического циклу предметів, де об'єкти пізнання й способи дії є найбільш близькими. Часто форма уроку може наближатися до форми занять у дитячому садку, у яких сполучаються різні види діяльності й де об'єкти пізнання постійно міняються. Такий вид уроку музичного мистецтва можна назвати міжпредметним уроком.  

4.             Узагальнюючі уроки музики вимагають не простого відтворення раніше вивченого матеріалу, а строгої послідовності в залученні знань і методів навчальної діяльності з інших навчальних предметів. Поступове наростання інформації відбувається одночасно в заелементним узагальненням наявних і придбаних знань, де кожний новий щабель буде відповідати етапу формування нового більше складного поняття. Такий урок можна назвати узагальнюючим міжпредметним уроком.

Запропоновані види уроків можуть проводитися в школах, які будуть обумовлені обумовлені змістом навчання, віковими й психологічними особливостями дітей початкових класів. Методи контрастних зіставлень, чергування на уроках різних видів діяльності, нагадування й відтворення раніше засвоєного сприяють більше глибокому засвоєнню знань, умінь і навичок. 

Практика показала, що міжпредметні зв'язки сприяють удосконалюванню навчально-виховного процесу, впливають на молодшого школяра, розвиваючи в ньому такі якості, як кмітливість, оперативність у застосуванні знань, розуміння загального зв'язку, і формують різноманітні вміння вчитися. Вивчення музики може бути забезпечено тільки на основі міжпредметних зв'язків, які піднімають на більше високий рівень весь процес навчання, формують інтерес і активність учнів. 

1.4. Музичне сприйняття

Музичне сприйняття - це здатність людини емоційно переживати музичний зміст як художнє. 

Музичне сприйняття має певні властивості: 

–           емоційність, пов'язана з естетичними переживаннями людини, його почуттями, емоціями;

–           цілісність, що відображає становлення у свідомості людини музичного образу твору через сукупність елементів музичної мови;

–           асоціативність, коли на основі попереднього досвіду людини відбувається утворення різного роду зорових і слухових асоціацій, що ведуть до виникнення образних уявлень і естетичних відношень людини до музики;

–           свідомість, оскільки сприйняття пов'язане з мисленням впливає на пізнавальні процеси й оціночні судження. 

У механізмі музичного сприйняття закладені не тільки загальні закономірності процесу пізнання, але і його психологічні основи, які обумовлені залежністю нашої свідомості від навколишньої дійсності. Пізнавальна діяльність дитини - це єдність почуттєвих подань, теоретичного мислення й практичної діяльності. Уміло направляючи заняття, учитель виявляє й розвиває в дітей такі компоненти музичного сприйняття, як:

–           емоційну чутливість на музику,

–           музичний слух,

–           розумову діяльність,

–           пам'ять,

–           здібності до виконавської й творчої діяльності. 

Глибина впливу музики на кожну людину не однакова. Вона індивідуальна й визначається багатьма умовами, що спричиняються вплив музики на людину:

1.             Глибина впливу музики на людину залежить від його слухової чутливості до відображення, сприйняття й відчуття різних якісних сторін звуку: висоти, тембру, тривалості, гучності. 

2.             Наявність зв'язків між музично-слуховими й конкретними (уявлюваними) образними уявленнями не тільки ведуть до виникнення емоцій, переживань, інтересів людини, але також спричиняють зміни у властивостях людської психіки й впливають на формування якостей особистості. 

3.             При цьому чималу роль грає досвід нагромадження музичнослухових уявлень і пов'язаних із цим проявів різних властивостей і видів людської пам'яті. 

4.             Облік індивідуальних, фізіологічний, вікових і типологічних особливостей сприйняття сприяє доступності досліджуваного матеріалу й міцності його засвоєння. Тут необхідно ще пам'ятати про психологічні закономірності дитячого віку, оскільки для кожного віку дітей здатність сприймати музику й зосередженість уваги будуть різними. У першому й другому класах твори, які слухають діти, тривають від 45 секунд до півтори хвилини. У третьому й четвертому класах діти можуть слухати п'єсу, що триває три хвилини. Тому для дітей молодшого шкільного віку оптимальний час для розділу по слуханню музики не повинне перевищувати 10 хвилин (1-2 класи) і 15 хвилин (3-4 класи), по хоровому співі - по 15-20 хвилин (для творів веселого характеру) і 10-15 хвилин (для творів спокійного характеру). Час по музичній грамоті встановлюється вчителем індивідуально залежно від видів музичної діяльності учнів на уроці. 

5.             Для    сприйняття музики        необхідне   створення   сприятливих морально-психологічних, шкільно-гігієнічних і естетичних умов. 

Залежно від особливостей музичної мови й динаміки розвитку слуху можна виявити різні рівні сприйняття людиною навколишньої музичної дійсності. Новий досвід в освоєнні музичного матеріалу завжди пов'язаний з подоланням труднощів. Незрозуміле часто відкидається людиною і праця педагога в школі повинна направлятися на подолання цих труднощів. 

Головним завданням сприйняття є формування музично-слухових уявлень дитини: чим повніший й багатший досвід, тим глибше сприйняття. Нагромадження музично-слухових уявлень сприяє більшому проникненню в сутність музичних явищ. А це веде до освоєння основних норм музичної мови у вихідному рівні при сприйнятті. Перехід до більш високого рівня відбувається на основі злиття попереднього досвіду з новим. Це відбувається спочатку за допомогою вчителя, а потім осмислення нового рівня в сприйнятті відбувається самостійно. Тому головною метою музичного розвитку дитини в початковій школі є осягнення й осмислення музики як соціального явища. 

Розуміти музику - значить сприймати її не тільки емоційно, але й свідомо. Здатність до усвідомленого сприйняття музики ґрунтується на розвитку музичного мислення дітей через порівняння й аналіз. Необхідно спочатку навчити дітей виділяти головне в музиці (емоційний, образний зміст, загальний характер музики), а потім аналізувати засоби музичної виразності. Після аналізу цих частин загальне сприйняття буде узагальнюватися й поглиблюватися. 

Тренований слух дорослого може одночасно почути кілька ліній у музичному творі: ритм, мелодію, форму, тембр і т.д. Емоційне враження під час слухання музичного твору тут як би складається воєдино з безлічі музичних компонентів. Молодші ж школярі не можуть одночасно аналізувати більше однієї ознаки. Тому в процесі навчання доводиться аналізувати по черзі спочатку одну лінію, потім іншу. Діяльність учителя повинна бути спрямована на те, щоб у сполученні звуків різної висоти, тривалості, сили, тембру почути красу співзвучь, їхню виразність, почути цілісні художні образи, що викликають у молодших школярів настрої, почуття й думки, пов'язані з ними. 

Рушійною силою у формуванні й розвитку сприйняття є взаємодія між зовнішніми й внутрішніми факторами, які впливають на особистість. До зовнішніх факторів відносяться: середовище й спрямована діяльність педагога. Внутрішні процеси визначаються індивідуальним реагуванням людини на зовнішні фактори, причому в кожної людини будуть різні відповідні реакції на зовнішні подразники, тобто проявляється різна активність. Зовнішні фактори впливають на розвиток особистості через внутрішні і між ними існує постійний взаємозв'язок. 

На уроках музичного мистецтва навчальна діяльність педагога (зовнішній фактор) повинна являти собою різноманітність у виборі форм, методів і засобів впливу й припускати активізацію пізнавальної діяльності учнів. Методи активізації музичного сприйняття являють собою систему дій учителя, що створюють стимули і спонукають дітей, включатися в процес навчання. Такими методами можуть бути:

–           багаторазовість музичного сприйняття, що веде до закріплення в пам'яті музично-слухових уявлень і визначає вибірковий підхід і відношення до музичних творів. Це сприяє формуванню музичного смаку - основи естетичної культури;

–           творча переробка у свідомості учнів одержуваної інформації, різноманіття у формах перевірки знань на уроці;

–           вироблення навичок переносу знань і вмінь при здійсненні

міжпредметних зв'язків;

–           застосування ігор і ігрових ситуацій;

–           введення проблемного навчання;

–           збільшення ролі наочності в навчанні з метою залучення до сприйняття якнайбільше органів почуттів. 

Активність учнів (внутрішній фактор) при сприйнятті музики проявляється через такі характерні риси навчальної діяльності, як емоційновольові прояви дитини (зосередженість, стійкість уваги), розумова діяльність і зовнішні прояви. Все це визначає якість засвоєння знань, умінь застосовувати знання у творчій і пошуковій діяльності. 

Внутрішні ознаки, що визначають активність дитини при сприйнятті музики, можуть бути відбиті через:

–           моторну реакцію організму, що, у свою чергу, загострює розвиток ритмічного почуття й відбивається через м'язову діяльність, зовнішні рухи;

–           потреби й мотиви діяльності;

–           інтереси й схильності дітей;

–           емоції, почуття;

–           ціль, перспективи;

–           переконання, внутрішню позицію, установку до дії й т.д. 

Пізнавальна діяльність учнів при сприйнятті музики відбувається з опорою на пізнавальну активність і пізнавальну самостійність. Якщо пізнавальна активність у своїй основі опирається на пізнавальний відгук і ініціативу дітей, то пізнавальна самостійність при музичному сприйнятті являє собою критичний підхід, відбір, активний пошук і власний шлях у рішенні поставлених завдань. При цьому практична діяльність учнів є здійсненням зворотнього зв'язка в навчанні й відбивається через способи діяльності учнів для рішення поставлених завдань, де відбувається злиття прагнення й уміння діяти самостійно. 

Завдання педагога полягає в тім, щоб уміло використати зовнішні й внутрішні фактори як рушійні сили всебічного розвитку й виховання учнів. 

            1.5. Музичні здібності

Музична діяльність є необхідною й найважливішою умовою розвитку музичних задатків, які по своїх анатомо-фізіологічних властивостях бувають у дітей уродженими. Здібності людини формуються в процесі діяльності й характер цієї діяльності впливає на ступінь розвитку здібностей. І недарма психологи вважають, що нездатних до музичної діяльності дітей немає. 

Таке розуміння музичних здібностей служить підставою для більш інтенсивного їхнього вдосконалювання в учнів. Знаючи, що здібності людини піддаються розвитку й що наявність природних задатків самі по собі не забезпечують становлення здібностей, учителеві необхідно створити відповідні умови для їхнього розвитку й забезпечити систематичну працю у відповідній області. Крім цього необхідно постійно й активно встановлювати зв'язок музики з життям, забезпечувати більше тісні зв'язки зорових, рухових і інших здібностей зі слухом, розвивати мелодичний слух як узагальненої музичної здібності, включати музичні знання в процес сприйняття музики в якості його пізнавальної основи. 

Музикальність - загальнолюдська властивість психіки, вона властива кожній людині, однак ступінь його прояву в кожної людини буде різною. Б. М. Теплов висунув важливе положення про музикальність як про комплекс здібностей. Основою музикальності є, на його думку, здатність емоційно відгукуватися на музику. 

Основне ядро музикальності, її структуру становлять три основні музично-слухові здібності - музичний слух (ладове почуття), здатність до слуховому подання (музична пам'ять), музично-ритмічне почуття. 

Ладове відчуття засноване на сприйнятті емоційної виразності звуковисотного руху й проявляється через пізнання мелодії, у відчутті до точності інтонації. Ладове відчуття разом з почуттям ритму утворять основу емоційного відгуку на музику, що у дитячому віці відображається через любов і інтерес до слухання музики. 

Музично-ритмічне відчуття пов'язане зі сприйняттям емоційної виразності ритму й точним його відтворенням; ця здатність виражається через активну, рухову форму переживання музики. Ритмічне відчуття разом з ладовим відчуттям утворить основу емоційної чуйності на музичний твір. 

Початковий прояв музикальності в дітей носить примітивний характер. Це виражається через емоційні й рухові реакції грудних дітей на звуки, тембр музичного звучання, «гудіння» у тон колискової пісні, власні вокальні імпровізації. У два-чотири роки діти впізнають знайому музику, намагаються підспівувати, а також самостійно співати прості мелодії, уміють підкорити свій рух ритму й загальному характеру музичного твору. У п'ять-сім років намагаються проспівати відносно складні мелодії, розрізняють ладові відтінки в мажорі й мінорі, більше різноманітніше реагують на музику рухом; у цей період доцільно навчати дітей грати по нотах, а деякі діти починають навіть складати. 

У момент початку навчального року в першому класі деяка частина дітей має певну музичну підготовку: програма музичного сприйняття в дитячому садку, домашні заняття батьків з дітьми. У той же час інші діти по музичному розвитку перебувають на рівні середньої й навіть молодшої групи дитячого садка. Завдання педагога-музиканта полягає в тоиу, щоб розвити відстаючих дітей до рівня шкільної програми й одночасно проводити індивідуальну роботу з добре встигаючими школярами. 

Для розвитку музичних здібностей дитини необхідно створити певні умови. Найважливішу й основну роль грає наявність музичних вражень, тобто досвід, що здійснюється при участі музично-слухового апарату. Розвиток музичних здібностей протікає індивідуально, і часто в кожному класі зустрічаються окремі діти, які дуже довго не будуть піддаватися наполегливим зусиллям з боку педагога. Якщо одна з музичних здібностей не піддається швидкому розвитку, то це затрудняє розвиток іншої здібності. Нерідко нерозвиненість музичних здібностей у більше старшому віці дітей можна пояснити несистематичністю музичних занять або відсутністю в дітей інтересу до музики. Тому найважливіше завдання вчителя - розбудити у всіх дітей активний інтерес до музики, прищепити бажання чути й слухати перші добутки, проявляти себе музично у творчому самовираженні (імпровізація, художньо-поетична творчість, гра на музичних інструментах, рух). Велике значення при цьому грає сумлінна й терпляча праця вчителя й самих дітей. 

У музично-педагогічній літературі даються рекомендації для розвитку окремих здібностей, що входять у загальну структуру музикальності. Ці методи й прийоми спрямовані на виявлення й удосконалювання задатків дитини з метою рішення виховних завдань, спрямованих на загальний і музичноестетичний розвиток дитини. 

Емоційний відгук на музику виробляється через виразне виконання твору, залучення суміжних видів мистецтва, міжпредметні зв'язки, образні характеристики музичних добутків. 

Музично-сенсорні здібності розвиваються через роз'яснення вчителем властивостей музичного звуку з одночасною практичною роботою. Сенсорна основа (тобто дізнавання, розрізнення, відтворення) слуху передбачає діюченаочне орієнтування у звуковисотних, ритмічних, тембрових і динамічних співвідношеннях і пов'язана з усіма «шарами» музичного розвитку дитини. 

Ладовий мелодичний слух виробляється в співі дітей при відчутті різних звуковисотних     співвідношень      щаблів        ладу, при    співі без     супроводу інструмента. 

Почуття ритму виражене вмінням дітей відчувати в музиці метроритм і вчитель для цього користується практичними вправами по виробленню спочатку відчуттів рівномірної пульсації, а потім і відчуттів сильних і слабких дітей. 

Внутрішній слух і музичну пам'ять виробляють за допомогою співу «про себе», дізнавання мелодії по окремих фрагментах, транспозиції, підбирання мелодії на інструменті. 

Пошуково-творча діяльність дітей проявляється у всіх видах роботи на уроці й пов'язана з ініціативою й самостійними діями учнів через імпровізацію, художньо-поетична, пісенно-танцювальна, музично-ігрова творчість. 

Вчителеві-музикантові у своїй роботі з дітьми необхідно завжди пам'ятати:

–               наявність природних задатків саме по собі не забезпечує розвиток   здібностей;

–               не буває здібностей, які б не розвивалися в процесі виховання й навчання;

–               здатність дитини існує не сама по собі, а тільки в конкретній діяльності людини;

–               головним для розвитку здібностей є наполеглива систематична праця у відповідній області;

–               затримка в розвитку однієї здібності впливає на розвиненість інших;

–               здібності людини формуються в діяльності по специфічних психо- логічних закономірностях. 

1.6. Музичний слух

Музичний слух дослідники відносять до прояву людиною музичних здібностей. У вузькому й найбільш конкретному змісті музичний слух потрібно розуміти як звуковисотний слух. 

Б. М. Теплов установив, що музичний слух складається із двох самостійних здібностей: ладового відчуття й музично-слухових уявлень. 

Музичний слух здатний розрізняти стійкий і нестійкий характер окремих звуків, їхнє тяжіння один до одного. 

Слухові уявлення є основою ладового відчуття й несуть у собі сприйняття й подання звуковисотних щаблів ладу або окремих інтервалів незалежно від ладової приналежності (фонізм). 

Якість музичного слуху Гейнріхс І. П. («Музичний слух як здатність») розглядає як сукупність трьох параметрів: точності, швидкості сприйняття й увлення ладових звуковисотних співвідношень. 

Процес розвитку звуковисотного сприйняття Гейнріхс І. П. ділить на три етапи:

1               етап. Сприйняття кожного звуку за допомогою інтонування його вголос. 

2               етап. Сприйняття кожного звуку за допомогою його внутрішнього проспівування. 

3               етап. Симультанне  (синтетичне, цілісне) сприйняття, при якому ряд звуків сприймається відразу, одночасно, без зовнішнього або внутрішнього проспівування. 

Точність слуху пов'язана із чутливістю людини до розрізнення звуковисотних ладових співвідношень і пояснюється насамперед самим принципом інтонування щаблів ладу в мелодії («зонна» природа звуковисотного слуху). Тому музичний розвиток дитини доцільно починати з інтонування звуків тонічного тризвуку, які засвоюються легше й скоріше, ніж нестійкі звуки. У дітей необхідно формувати ступеневі уявлення мажорного ладу, опираючись на характерні для нього ладові зв'язки, інтонації й насамперед на головний опірний звук - тоніку. Точність сприйняття й відтворення звуковисотних співвідношень проявляється через усвідомленість сприйняття й уявлення щаблів ладу, як осмислення й уточнення їх в інтонуванні. Таким чином, найважливішим методом розвитку точності музичного слуху є розвиток ладового почуття. 

Розвиток музичного слуху залежить від удосконалювання зазначених трьох параметрів - точності, швидкості слухової реакції і сили слухових уявлень. Педагогові необхідна системність у роботі над слухом: ураховувати види й послідовність вправ, способи і якості їхнього виконання й дотримання строгої поступовості при введенні нових звуковисотних і інших труднощів. 

Музичний слух може розрізнятися як слух мелодичний і слух гармонічний. 

Основою мелодичного слуху є ладове почуття, що проявляється в здібності розрізняти стійкі й нестійкі звуки, їхнє тяжіння один до одного. У дітей відбувається формування й розвиток ступеневих ладових уявлень, засвоєння інтонаційного місця кожного ступеню ладу, насамперед, мажорного. Мелодичний слух проявляється: 1) в особливостях самого процесу сприйняття мелодії; 2) у дізнаванні мелодій; 3) у відтворенні мелодії й окремих ступенів ладу; 4) у чутливості до точності інтонації. 

Музичний слух - це, насамперед, звуковисотний слух (мелодичний і гармонічний). Слухом сприймаються основні властивості звуку, які представлені висотою, тривалістю, гучністю й тембром. Тому прийнято розглядати слух людини як єдність різних компонентів, граней музичного слуху: звуковисотного, ритмічного, динамічного, тембрового. Існує не тільки нерозривний взаємозв'язок всіх цих слухових компонентів у процесі сприйняття музики, але і їхній нерівномірний розвиток. Часто гармонічний слух відстає від мелодичного, а ритмічне почуття не завжди розвинене тією самою мірою, як звуковисотний слух. Особливо погано розвинений у дітей тембровий слух. 

Починати музичне навчання дитини необхідно з розвитку звуковисотного слуху, що є основою сприйняття музики, що у більшості першокласників розвинений недостатньо. Система розвитку слуху в школі повинна опиратися на розвиток ладового почуття. Для інтонування вчитель підбирає художньо-музичний матеріал, а не схоластичні вправи. Разом з розвитком музичного слуху в початкових класах школи повинен проходити розвиток вокальної культури учнів. Вузловим питанням методики розвитку слуху є розвиток внутрішнього слуху, пов'язаного з пам'яттю, уявою й формуванням естетичного смаку. Методика розвитку музичного слуху повинна визначатися психологією й повністю опиратися на неї. 

Розділ 2 ВИДИ МУЗИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Спів на уроці музичного мистецтва

Вокально-хоровий спів. Розспівуванню на уроці можна відводити до п'яти хвилин. Музичний матеріал розспівок умовно ділять на три категорії: 1) народно-пісенний матеріал; 2) технічні вправи, які застосовуються поза зв'язком з яким-небудь конкретним музичним твором (вони сприяють послідовному нагромадженню вокально-хорових навичок як основи підвищення художнього виконання); 3) музичні уривки з пісень, що розучують, пов'язаних з подоланням конкретних труднощів у пісні. 

Особлива увага необхідно приділити технічним вправам. Матеріал цих розспівок складається з виспівування на різні голосні або на окремі склади. Особливість вправ у тім, що вони мають дуже просту будову, швидко запам'ятовуються й не відволікають увагу учнів від завдань, поставлених вчителем. 

Багато педагогів рекомендують починати розспівування із примарних звуків (це звуки, які найлегше та найзручніше співати (фа-соль першої октави)), що вимагають мінімуму витрат м'язової енергії голосового апарата. 

Рухливість голосу в дітей молодшого віку повинна вироблятися на основі раніше засвоєних навичок зв'язного співу й чіткої дикції. У роботі над рухливістю голосу вчитель повинен дотримувати поступовості, тим більше, що саме поняття «швидко», «голосно», «тихо» до співу молодших школярів носить умовний характер, і ці вимоги необхідно здійснювати в рамках, доступних дітям. 

Особливий інтерес представляють ті вокально-хорові вправи, які, з одного боку, служать розвитку співочого голосу й слуху, з іншого боку, входять органічною частиною в розділи по музичній грамоті або слуханню музики. У таких випадках спів дітей є ілюстрацією до досліджуваного матеріалу й сприяє більше глибокому засвоєнню музичних понять. 

Методика розучування хорової пісні. Протягом року учні знайомлять із 15-20 хоровими творами. Будь-яка пісня повинна проспівуватися учнями на трьох уроках. На першому уроці вчитель розучує зі школярами перший або два куплети пісні; на другому уроці - відбувається знайомство з усією піснею; на третьому уроці - пісня закріплюється у виконанні дітей. На цьому ж третьому уроці можна познайомити дітей з новою піснею й розучити з ними перший куплет пісні. На підсумкових уроках, на заключних уроках наприкінці чверті учні згадують пройдені хорові твори. 

Розучування хорових творів відбувається в класі на слух. Для розучування пісні рекомендуються наступні етапи роботи. 

1.                  Ознайомлення з піснею:

а) вступне слово вчителя;

б) виконання пісні вчителем;

в) бесіда про виконану пісню. 

2.                  Засвоєння літературного тексту. 

3.                  Розучування мелодії й робота над виразністю співу. 

4.                  Закріплення й повторення. 

1.                  Ознайомлення з піснею. У вступному слові вчителя реалізуються виховні цілі, закладені в змісті музичного твору. Тут повідомляється матеріал, пов'язаний з авторами, історією створення й «життям» пісні. Більшу роль грають міжпредметні зв'язки й залучення суміжних видів мистецтв. 

Виконання пісні заглиблюється яскравою бесідою, що допомагає кращому сприйняттю пісні. У перших двох класах бесіда повинна бути спрямована на виявлення загального характеру музики у зв'язку зі змістом. У третьому й четвертому класах можна розбирати елементи музичної мови. 

2.                  Робота над літературним текстом. У навчанні співу приділяється велика увага на осмислене розуміння поетичного тексту й правильність у вимові кожного слова. Учитель пропонує дітям осмислити зміст кожного куплету. Засвоєння літературного тексту необхідно зв'язувати з розумінням значеннєвих зв'язків у пісні. Текст пісні вчитель може заздалегідь записати на дошці або роздати всім листочки зі словами. 

3.                  Розучування мелодії й робота над виразністю співу. Мелодія розучується з голосу вчителя по музичних фразах з осмисленим виявленням подібності й розходження музичних настроїв. Розучуючи пісню, учитель звертає увагу на рух мелодії з показом її звуковисотності через наочне положення руки або нотний текст. Учителеві необхідно володіти такими прийомами розучування пісень, які не зводилися б до багаторазового «довбанню» фрази за фразою, а будили б творчу активність дітей. Методами активізації при розучуванні пісні можуть бути: роз'яснення мети повторних проспівувань, спів групами або спів окремих співаючих учнів, виконання заспіву пісні вчителем, а приспіву учнями, чергування співу а капела з акомпанементом і т.д. Для технічно важких місць учитель використає такі види допоміжних вправ: проспівування з опорою на нотний запис, уповільнений темп, сольфеджування, спів напівголосно або шепотом, «уявний спів». У процесі розучування пісні більшу роль грає індивідуальне опитування учнів. 

Аналізуючи хоровий твір, учитель знайомить дітей з видозмінами в супроводі й допомагає дітям осмислити зміст кожного куплету. Це сприяє усвідомленню загального плану твору і діти будуть намагатися дотримуватися динамічних вказівок. 

4.                  Закріплення й повторення куплету або пісні в цілому сприяє творчому осмислюванню змісту, розвитку оцінних суджень, підвищенню інтересу й активності надалі хоровому навчанні. 

Спів а капела – це спів без супроводу інструмента. На уроках діти звикають співати з опорою на інструмент, тому в співі без супроводу виникають труднощі. При співі а капела в дітей відбувається активний розвиток музичного слуху (загострюється слухова увагу до інтонації, розвивається ладове й ритмічне почуття), закріплюються хорові навички. Головною умовою у виборі пісень без супроводу для вчителя повинна бути ясність ладової й гармонічної структури музичного твору. 

2.2. Слухання музики.

Слухання музики - дієвий засіб музично-естетичного виховання учнів. Ознайомлення із кращими зразками вітчизняної й закордонної музики є основою розширення музичного кругозору учнів, виховання в них художнього смаку. У процесі слухання музики збагачується музично-слухова уява, розвивається фантазія учнів, виховується естетичне відношення до дійсності. 

Як розділ уроку слухання музики передбачає в цілому 10-15 хвилин. 

Для слухання музичних творів пропонують наступну схему:

1.                  Вступне слово вчителя. 

2.                  Слухання твору. 

3.                  Бесіда про прослуханий твір. 

4.                  Аналіз прослуханого твору. 

5.                  Повторення, закріплення. 

Вступне слово вчителя підготовляє учнів до свідомого сприйняття твору. Учителеві необхідно заздалегідь визначити головне, що необхідно довести до свідомості дітей і як це варто здійснити. У вступному слові можна використати такі методи роботи, як розповідь, бесіда, словесні пояснення з ілюстраціями, складання розповідей дітей по змісту малюнків, спогаду дітей про певні події й т.п. Учителеві необхідно викликати зацікавленість дітей до твору, бажання його прослухати. У вступному слові вчитель використовує виховні аспекти. 

У початкових класах переважає наочно-образний характер мислення, тісно пов'язаний з їхнім життєвим досвідом. Тому при вихованні музики в дитячій свідомості виникають різні зорові уявлення.

Використовуючи дитячу фантазію, можна застосовувати різні наочні приладдя. Однак при поясненні музичного образу немає потреби створювати й нав'язувати дітям який-небудь сюжет. Суб'єктивні подання з боку вчителя обов'язково зашкодять справі, оскільки розуміння змісту музики через прослуховування в ній літературного сюжету є помилковим. Переказувати музичний «сюжет» словами неможливо. Головне для музичного сприйняття - це емоційне співпереживання самої музики, уміння уловити характер, настрій. 

При слуханні музики необхідно дітям сидіти тихо. Тут потрібна особлива атмосфера очікування радісного, котра веде до більше глибокого проникнення у звучну палітру твору. У першому й другому класах твори тривають від 45 секунд до напівтори хвилини. У третьому й четвертому класах діти  слухають п'єсу, що триває три хвилини. Можна в момент прослуховування дітям користуватися нотним записом (нотами), де графічно виставлені позначення динаміки, розмірів, темпів. 

Після прослуховування твору бажано провести бесіду, у якій учні діляться своїми враженнями й думками про цей твір. Учитель допомагає учням підібрати визначення, які найбільше повно розкривають художні особливості музичного твору і з'ясовує правильність у розумінні дітьми змісту музики. 

При аналізі твору необхідно усвідомити ті засоби музичної виразності, які використав композитор для зображення характеру музичного образу. 

У процесі аналізу бажано частіше використовувати метод порівняння. Цей метод застосовують спочатку при зіставленні двох контрастних творів, а потім і окремих елементів музичної мови в межах одного твору. Так, наприклад, при поясненні форм музичних творів учитель може використати колірну наочність. Однаковість у музичних побудовах діти сприймають через кольори. При складанні двох контрастних мелодій підбираються різні фарби. Крім кольорів, діти можуть зіставляти різні геометричні фігури або рухи кривої лінії з різними контурами. 

Дуже важливо, щоб у процесі розбору вчитель допоміг дітям зрозуміти, що ті або інші засоби музичної виразності не випадково використані композитором у творі, а необхідні для того, щоб правдиво передати його зміст. Учитель повинен завжди пам'ятати, що розбір не ціль, а лише засіб для найбільш повноцінного сприйняття музики. 

Для того, щоб діти навчилися любити й розуміти музику, твори повинні бути ними добре засвоєні. К. Д. Ушинський писав про те, що твір мистецтва тільки тоді буде глибоко відчуто, коли воно буде до кінця зрозуміло. Тому необхідно кілька разів прослухати твір, щоб він запам'ятався дітям і став для них близьким. Інтерес до музики, що діти слухають неодноразово, не тільки не вгасає, а, навпаки, підвищується. 

На уроці новий твір слухається повторно. Ще перед уроком учитель може поставити нове питання або продумати хід творчого завдання, де одночасно із прослуховуванням або в домашнім завданні можна використати особисті переживання й уявлення кожної дитини, що веде до можливості появи малюнка, поетичного, словесного образу. Методами активізації в повторному сприйнятті музики можуть бути методи попередніх питань або постановка нової мети перед повторним виконанням твору. Сприйняття повторюваного знову твору завжди буде збагаченим, більше свідомим і глибоким. Саме заради такого сприйняття й робиться аналіз твору. 

На наступних уроках окремі твори можуть звучати знову, причому вчитель тепер повинен намагатися направити увагу дітей на те, щоб вони почули щось нове. На підсумкових уроках твори повторюються, тут часто використаються ігрові форми, наприклад, концерт за заявками дітей. Можна влаштувати концерт-загадку, згрупувавши твори тематично або по жанровій ознаці й т.п. Учитель поступово дає окремі завдання, ціль яких - виявити якість придбаних знань, ступінь запам'ятовування й оцінного відношення учнів до музики. 

          2.3. Музична грамота.

Музична грамотність учнів визначається рівнем розуміння музики як живого, образного мистецтва, нерозривно пов'язаного з життям. Нагромадження слухового досвіду й музично-образних уявлень формують систему знань по музичній грамоті дітей, що часто може бути провідною на уроці, а в окремих випадках вона може служити й підтемою кожного заняття. Так, у початкових класах учитель присвячує урок певному елементу по музичній грамоті, що як би «цементує» всі види робіт, і кожний розділ уроку лише поглиблює й доповнює знання учнів. Музична грамота підкріплюється прикладами з хорового співу й слухання музики, і вчителеві необхідно при цьому завжди пам'ятати, що теорія є наслідком звучної музики, а не навпаки. 

Музичній грамоті на уроці можна відводити будь-який час. Вона може бути представлена двома моментами:

1) теоретичні відомості по музичній грамоті; 2) практичне засвоєння теоретичного матеріалу. 

Існуюча множинність у закріпленні знань по музичній грамоті виявляється в різних варіантах, як музичні прояви, музичні дії дітей: 

а) сольфеджування;

б) слуховий аналіз;

в) музичний диктант;

г) ритмічні вправи;

д) музично-дидактична гра;

е) імпровізація;

ж) гра на музичних інструментах;

з) рух під музику. 

Учитель на власний розсуд вибирає будь-яку форму практичної діяльності й пропонує її дітям на кожному уроці. 

Характерною рисою системи музичної грамоти в школі є шлях придбання знань, що ведуть від поступового нагромадження музично-слухових вражень до їхнього узагальнення. Тому необхідний різнобічний розвиток музичного слуху, що здійснюється на основі співу, слухання, руху. А це, у свою чергу, сприяє їхньому вдосконалюванню. 

Музичним слухом можуть бути сприйняті такі якості звуку, як висота, тривалість, гучність, тембр. Тому слух розвивають як слух звуковисотний, ритмічний, динамічний і тембровий. Повноцінне сприйняття й відтворення музики можливо лише при певному рівні розвитку всіх видів слуху. 

Музична грамота в школі повинна виховати здатність розрізняти на слух звуковисотні й метроритмичні співвідношення в музиці, які психолог Б. М. Теплов назвав головними носіями музичного змісту. 

Точність сприйняття висоти завжди є основним і головним фактором, що визначає точність її відтворення. Для досягнення точності у відтворенні звуку відіграють роль вокальні вміння, стан голосового апарата, зібраність уваги, спосіб і якість настроювання. Процес формування слуху в кожної людини протікає індивідуально. 

Розвиток музичного слуху учнів варто починати з формування в них ступеневих уявлень мажорного ладу. Для цього можна рекомендувати спів дітей з показом руки висоти звуків (руховий аналізатор), спів ступенів ладу  по нотному стані з опорою на стійкі звуки («подорож по звукоряду»), імпровізацію на задану мелодію. Спочатку діти співають із підтримкою інструменту або голосу вчителя, потім без супроводу, і, нарешті, співають «про себе». При неодмінній умові досить сформованого мелодичного слуху можливий розвиток гармонічного слуху, в основі якого лежить ладове почуття й музично-слухові уявлення. 

Тимчасова організація музики. Вся сукупність явищ тимчасової організації музики (тривалість, метр, темп, співвідношення частин) поєднуються поняттям «ритм». Головною тимчасовою мірою в музиці є рахункова доля. Рівномірне проходження доль один за одним являє собою тимчасовий стрижень музичного твору, ритмічно організовуючи всі звуки. Першою й найважливішою умовою музично-ритмічного розвитку людини є сприйняття й відтворення рівномірної пульсації доль музичного твору. Формування почуття ритму в науковій літературі розглядається, як придбання вміння сприймати й відтворювати спочатку послідовність однакових тривалостей, потім привнесення в цю послідовність відчуття сильних і слабких долей. Метричні співвідношення в музиці різноманітні і засвоюються вони учнями поступово, протягом тривалого часу. Паралельно із засвоєнням метричних співвідношень учні засвоюють співвідношення різних тривалостей. Засвоєння ритмічної фігури ґрунтується не на звучанні її як такої, а на придбанні навичок порівняння вхідних у неї тривалостей. 

В розвиток почуття ритму входить відчуття учнями будови музичного твору. Найбільш яскраве подання про членування музичної мови діти вперше одержують при співі. У початкових класах ці уявлення закріплюються у всіх видах роботи на уроці з теоретичним обґрунтуванням основних форм творів (одночастинна, двохчастинна, трьохчастинна, рондо, варіації). 

Нотний запис є узагальненням звуковисотних і ритмічних понять. Запис допомагає уточнити уявлення про твір як про сукупності висоти звуків, ритму, розміру, ладу, динаміки, темпу, форми. 

          2.4. Музична діяльність дітей.

Сольфеджування - це спів по нотах. При першому ознайомленні дітей з нотами вчителеві необхідно користуватися системою «сходи». Учні співають і показують рукою рух мелодії, називаючи ноти. Найважливішим завданням учителя є розвиток у дітей зв'язку співочого руху, музичного слуху й зорового сприйняття. 

Початок співу по нотах означає спів поспівки на одному звуці з різними ритмічними співвідношеннями. Діти співають по графічному записі, знайомлять із поняттями про короткі й довгі звуки. 

Це відбувається до знайомства дітей з позначенням четвертної й половинної нот. Поступово вводяться вправи, що розширюють уявлення дітей про музичну висотність і закріпляючі поняття про різні висотні співвідношення звуків. 

При розширенні діапазону нот дітей знайомлять із назвами основних музичних звуків і зі скрипковим ключем. Діти співають поспівки, гами по нотах і починають сольфеджувати прості пісні. Пісні розучуються з голосу вчителя з опорою на нотний запис (простежування по нотах). 

Тому читання нот найкраще давати на пісенних мелодіях. 

Слуховой аналіз припускає прослуховування дітьми музичних творів, а також ілюстрацій до теоретичного матеріалу. Це може бути представлено демонстрацією цілого або частини твору, окремої мелодії або елемента музичної мови. Увага дітей повинне бути цілеспрямованим. Учитель пояснює музичні приклади, пропоновані для прослуховування, а також ставить питання з метою з'ясування, як діти засвоїли музичний матеріал. 

Музичні диктанти бувають трьох видів: ритмічний, звуковисотний, мелодичний. Ритмічний диктант відображає тривалості звуків, пропонованих дітям учителем; звичайно цей диктант записується різними тривалостями на звуці однієї висоти або робиться запис тривалостей без нотного стану (із вказівкою метра або без нього). 

В звуковисотному диктанті відбувається запис висоти нот без вказівок тривалостей. 

Мелодичний диктант поєднує в собі звуковисотне співвідношення ступеней ладу й метроритм. Цей вид диктанту є найбільш складним для школярів. 

Метро-ритмічні вправи основані на розвитку ритмічного почуття в дітей. Не можна розвивати почуття «ритму взагалі», воно розвивається у відповідній діяльності дитини (трудовій, мовній, музичній, танцювальній). Учитель підбирає завдання, що спрямовано на вироблення певної ритмічної навички і яке допоможе довести цей навик до автоматизму. Це веде до усвідомлення й закріплення в пам'яті дітей ритмічних формул. 

Для розвитку почуття ритму використовуються різні прийоми: стежити при співі за ритмічним малюнком спочатку за схемою, потім по нотах; вимовляти слова пісні, окремі склади, назви нот або ступеней у відповідному ритмі; проспівувати слова або склади на одному звуці; виконувати ритмічний малюнок рухом, співом, прохлопуванням і т.д. 

Музично-дидактична гра вражає уяву дитини своєю емоційністю, захоплюючою формою заняття. Ігри повинні розвивати всі види слуху, почуття ритму, пам'ять, вони сприяють розвитку дитячої творчості. Учитель сам придумує ігри або користується іграми з музично-методичної літератури. Музичне лото, ребуси, цікаві подорожі в світ музики плануються відповідно до мети і завдань уроку. Діти можуть самостійно придумувати варіанти ігор. 

Імпровізація як вид навчальної діяльності, являє собою творчість дитини, пов'язане з уміннями оперувати знаннями й навичками й застосовувати їх у нових видах практики. В імпровізаціях провідним початком є музичне чуття учня з опорою на його попередній музично-слуховий досвід. У початковій школі можна використати ритмічні й мелодичні імпровізації. 

Завдання по імпровізації необхідно тісно пов'язувати із засвоєнням програмного матеріалу по хоровому співі, музичній грамоті, слуханню музики й пропонувати дітям залежно від їхніх знань і вмінь. 

На початкових стадіях навчання вчитель пропонує продовжити мелодію у відповідному характері або дати відповідь на поставлене ритмічне питання. Кожний учень складає свій варіант мелодії або ритмічну відповідь. Дітям можна запропонувати: придумати слова, фрази в заданому ритмі; скласти мелодію імен або ритмізованих слів; скласти відповідь на мелодичне вітання вчителя; імпровізувати в діалогах, при прощанні із учителем по закінченні уроку; скласти мелодію на заданий ритм або на знайомий текст і т.д. Такі завдання сприяють пробудженню творчих сил дитини і їхньому розвитку. Всі школярі повинні випробовувати радість творчості, тому що з нею пов'язана емоційна чуйність на музику. 

Гра на музичних інструментах має на меті знайомство дітей з найпростішими дитячими інструментами й основними навичками гри на них. Учителеві необхідно дати дітям початкові відомості про музичні інструменти, їхні темброві особливості. 

Дитячі музичні інструменти діляться на чотири групи. До струнних інструментів-іграшок відносяться: гуслі, цитра, ліра, цимбали, гітара. До духових інструментів відносяться: баян, акордеон, гармоніка, дудка, свистулька. До ударно-клавішних інструментів - дитяче піаніно й рояль. Ударні інструменти представлені металофоном, ксилофоном, трикутником, бубном, барабаном, тріщоткой, маракасами, музичним молоточком, пандейрою, кастаньєтами.

У класі звичайно іграшки розподіляються по рядах: один ряд грає на духових, інший - на струнних або ударних інструментах, що мають певну висоту звуку, третій - на шарудливих або дзвенячих ударних. Учитель знайомить дітей з елементарним записом партитури й графічно показує на дошці кожну партію інструментів або ритмічного супроводу. 

На початкових етапах художньо-творчого виховання важливо використати той самий пізнавальний матеріал для формування в школярів елементарних виконавських уявлень, ладового, ритмічного почуття й почуття музичної форми, елементарних навичок гри на інструментах. Дітям необхідно дати елементарні поняття про принципи твору шумового або мелодичного вступу до твору, найпростішого акомпанементу до мелодії, про вибір інструменту підходящого тембру й т.д. 

Рух під музику можна включати в усі види діяльності на уроці й направляти на засвоєння навчального матеріалу по музичній грамоті, хоровому співу, слуханню музики. Рухливі ігри під музику з використанням елементів художньої гімнастики сприяють фізичному й естетичному розвитку дітей. Вивчення музично-ритмічних рухів спрямовано на розвиток у дітей почуття ритму, активного й свідомого сприйняття художнього обрауа музичного твору. 

Перше педагогічне завдання - розвити навички сприйняття рівномірної пульсації доль у музиці. Найбільш ефективним засобом розвитку цієї навички є ходьба під музику. Потім учні засвоюють відчуття сильних і слабких долей. Відомо, що метричні співвідношення в музиці засвоюються учнями поступово, протягом тривалого часу. 

У якості вправ для розвитку почуття ритму можна взяти основні принципи Жак-Далькроза:

1.                   Засвоєння навичок рівномірної пульсації долей. 

2.                   Закріплення цієї навички за допомогою марширування під музику з різним темпом. 

3.                   Засвоєння всіх ритмічних фігур за допомогою великих зовнішніх рухів. 

4.                   Доведення засвоєння ритмічних фігур до повного автоматизму. 

Залежно від навчальної мети використаються такі рухи: ходьба, танцювальні кроки, рух рук, повороти корпусу й т.д. Вибір рухів залежить від особливостей пісні або танцю і повинні завжди залежати від характеру музики. 

Коли учні здобудуть певні навички сприйняття музики й навчаться погоджувати рухи з її характером, бажано, щоб вони самостійно підбирали відповідні рухи. 

2.5. Розвиток творчої активності учнів у різноманітній музичній діяльності.

Активізація процесу музично-естетичного виховання через творчість дитини обумовлено високою роллю творчості в пізнанні світу, необхідністю всебічного розвитку особистості. Творча діяльність дітей перебуває в прямій залежності від їхньої природної активності, а сам процес в атмосфері творчості здобуває розвиваючий характер. 

Б. В. Асаф’єв писав: «Людина, що випробувала радість творчості, навіть у самому мінімальному ступені, поглиблює свій життєвий досвід, стає іншою по психологічному складі, чим людина, яка лише наслідувала інших». 

Творчість дитини пов'язана із самостійними діями, з уміннями оперувати знаннями, навичками, застосовувати їх у раніше невідомих умовах, у нових видах практики. Творчість тренує й розвиває пам'ять, мислення, активність, спостережливість, цілеспрямованість, логіку, інтуїцію. Метод дитячої творчості як метод виховання активізує процес засвоєння досвіду в пізнавальнопошуковій діяльності учнів. 

На думку Б. М. Теплова, із всіх музичних здібностей  важливою є здатність емоційно переживати музику. Потреба дітей виражати себе в музиці відображає, поряд з емоційним, і особистісне відношення до неї, розвиває естетичні смаки. Проявляючи себе музично, діти є не тільки слухачами або виконавцями музики, а також виступають як її творці. Творчий характер музичної діяльності визначається через синтез емоційної чуйності й мислення, логіки й інтуїції, абстрактного й конкретного. 

Творчість школярів не є самостійним розділом уроку, а органічно включається в будь-яку форму прояву музичної діяльності: спів, слухання, рух, музичну гру, твори, мелодекламацію. Учителеві необхідно відібрати для уроку такі твори, які служили б основою для формування конкретних творчих навичок. На уроці необхідно створити атмосферу творчої активності, продемонструвати перед дітьми, як зразок, певний прийом музичної діяльності. Учитель керує й направляє дитячу фантазію, проявляє себе сам у творчому відношенні, оскільки вся його музична діяльність є зразком для дітей. Творчі завдання від уроку до уроку необхідно ускладнювати, однак на уроці варто застосовувати взаємодію всіх видів діяльності, що відповідають основній темі заняття. 

При хоровому співі дітям можна запропонувати скласти другий голос до основного, придумати ритмічний або мелодичний супровід, вступ або закінчення до пісні, використовуючи для цього дитячі музичні інструменти. При слуханні музики діти проявляють себе через художню або поетичну творчість, через рух, танець, пантоміму. 

Особливе місце для пробудження творчих сил дитини і їхнього розвитку приділяється імпровізації. В імпровізаціях дитина, як би, вільно почувається, їй не потрібно наслідувати іншим, вона виступає із власною творчістю. На першому етапі вчитель учить дітей ритмізувати різні слова, приказки. При цьому він звертає увагу на різну ритмізацію слів, приказок, загадок. Потім діти вчаться будувати мелодії на задані ритми і підтекстовувати запропоновані вчителем ритми, що відповідають словам. Необхідно навчити дітей зробити продовження заданого ритму, продовжити задану мелодію. 

В імпровізаціях можна запропонувати дитині проілюструвати розповідь або маленьку історію інструментально-шумовим супроводом, скласти музичноінструментальні загадки. У знайомих дітям музичних творах варто визначати характер ритму, темпу й підкреслити все це придуманим супроводом. Можна запропонувати дітям музикувати на вільну тему. Таким чином, у вільних імпровізаціях провідним початком є музичне чуття учня, що опирається на попередній музичний слуховий досвід. Творчі завдання необхідно проводити систематично й цілеспрямовано, ускладнюючи їх відповідно рівню пізнавальної діяльності учнів. 

Розділ 3

ОСОБЛИВОСТІ МУЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ 

В ПОЧАТКОВИХ КЛАСАХ

          3.1. Музичне навчання й виховання в 1 класі.

Рівень розвитку пізнавальних процесів і пізнавальної діяльності в шестирічних дітей неоднорідний до моменту надходження в школу. Він пояснюється темпами психологічного розвитку дітей, умовами життя й виховання в родині й дошкільних установах, індивідуальними задатками, інтересами й працездатністю кожної дитини. Особливу увагу вчителеві необхідно приділити визначенню внутрішньої позиції кожної дитини, що проявляється в особистісному відношенні до події, що має різний відтінок у виборчому підході дитини й навколишньої дійсності. 

При збереженні основної мети музичного виховання - засобами музики розвивати й формувати особистість школяра - особливо важливими завданнями в 1 класі будуть:

1)      навчити дітей слухати й розуміти музику, пробуджути в них емоційну чуйність на різнохарактерні твори;

2)      встановити зв'язки музики з життям;

3)      встановити координацію музичного слуху й голосу;

4)      розвивати ладове почуття;

5)      навчити дітей відчувати рівномірну пульсацію в музиці; 6) викликати активне бажання до творчої діяльності. 

У першому класі діти засвоюють такі теми:

1.   Про що розповідає музика?

2.   Музика навколо нас.

Зміст програми включає доступні дітям даного віку види музичної діяльності, які органічно зв'язані між собою: спів, слухання музики, музичну творчість. 

В області вокально-хорового співу діти повинні співати в діапазоні (до1), ре1 - сі1 співучим, легким, дзвінким звуком, без напруги. Домагатися чистого унісону як основи гарного співу; прагнути до художнього виконання пісень у супроводі інструменту, індивідуально й колективно; окремі вправи, поспівки й частини пісень співати без супроводу. Знати правила співу, значення диригентських жестів учителя (увага, подих, початок і кінець співу), дотримуватися правильної співочої постави. Розрізняти хорові та вокальнохорові твори по характеру: веселі, жартівливі, сумні, урочисті, танцювальні. Запам'ятовувати й розрізняти характерні риси пісень по вступі й мелодії. 

В області слухання музики дітям необхідно прищеплювати навички сприйняття, нагромаджувати музичні враження. Учні повинні знати, що музика може розповісти про навколишній світ: необхідно дати початкові відомості про композиторів, народну творчість, про композиторів-класиків. Діти повинні розрізняти пісню, танець, марш, визначати характер музики залежно від змісту твору, мати поняття про мелодію й акомпанемент, дізнаватися про твір у цілому й окремі його частини; мати початкові уявлення про форму (вступ, заспів, приспів, закінчення). Охарактеризувати засоби музичної виразності: регістр (високий, низький), темп (швидкий, повільний), силу звучання (тихо, голосно), мелодію (уривчаста, плавна), тембр (розрізняти характер звучання різних інструментів, голос своїх товаришів) і вміти співвіднести зміст твору з виразністю цих музичних засобів.

В області музичної грамоти необхідно дати дітям початкові відомості про будову мелодії, навчити дітей розрізняти високі й низькі звуки, рух мелодії (вгору, вниз, на одній висоті), знати назва звуків у межах першої октави й закріплювати ці знання під час гри на дитячих музичних інструментах. У розвитку ритмічного почуття - засвоїти рівномірну пульсацію доль у музиці, засвоїти сильну долю, мати поняття про тривалості - четвертні, дві восьмі у розмірі 2/4; уміти передавати ритмічні малюнки пісень, поспівок, вправ, підбирати ритмічний акомпанемент до виконуваних пісень. Уміти грати на металофоні, на ударних народних інструментах, відгукуватися на музику різного характеру. Також необхідно проводити роботу, пов'язану з музичноритмічними рухами, музичними іграми, виконанням танців. 

3.2. Музичне навчання й виховання в 2 класі.

Одними з головних питань музичного виховання в 2 класі є: а) розвиток інтересу й любові до музики, бажання слухати й виконувати її; б) поглиблення зв'язків музики з життям; в) нагромадження відомостей по музичній грамоті, освоєння дітьми нотної грамоти; г) розвиток музичних здібностей: емоційної чуйності на музику, музичного слуху (ладове й ритмічне почуття), музичної пам'яті, творчого відношення до музики; д) освоєння дітьми основних вокально-хорових навичок. 

При сприйнятті музики вчитель націлює увагу дітей на засвоєння основних тем четвертей:

1.   Типи музики. 

2.   Виражальне та зображальне в музиці.

3.   Основні музичні жанри.

4.   Мова музики.

В області хорового співу учні повинні співати в діапазоні нот першої октави, знати правильну співочу поставу, розуміти основні моменти диригентського жесту, співати пісні в унісон чисто й злагоджено, окремі поспівки й уривки пісень співати без супроводу, правильно користуватися диханням, чітко вимовляти слова пісень. Діти знайомлять із піснями різних жанрів: марш, пісня, танець. При цьому вчитель повинен звертати увагу дітей на структуру творів, елементи музичної мови й на зв'язок змісту твору з його музичною виразністю. Особливе місце в роботі вчителя повинна зайняти робота над правильним звуковидобуванням і звуковеденням, манерою виконання пісні. Ця робота повинна йти через осмислення образу твору, його характеру й настрою. 

В області слухання музики учні повинні мати уявлення про роль музики в житті народу й кожної людини, знати, що засобами музичного мистецтва можуть бути зображені різні важливі події в житті народу, почуття, думки й настрої людини, образи героїв, рідної природи, відтворюватися святкові події. Діти повинні впізнавати на слух твори, які вивчаються в класі; знати назви творів, їхніх авторів, необхідно аналізувати нескладні музичні твори по таких властивостях: темп, динаміка, тембр, мелодія, регістр. У зв'язку зі змістом визначати характер твору й уміти зіставляти, порівнювати прослухані твори. Школярам доступні основні жанри (марш, пісня, танець) і музика ілюстративного характеру. Діти можуть дати загальну характеристику твору через визначення образу, настрою й змісту. Необхідно також відрізняти музику вокальну і інструментальну, звучання оркестру і окремих інструментів, знати їхній зовнішній вигляд. Діти повинні орієнтуватися в найпростіших музичних формах: куплетна форма, двох- і трьохчастинна, варіації; розуміти музичні жанри - опера, балет, симфонія, інструментальний концерт. 

В області музичної грамоти учні повинні знати знаки нотного запису, розташування нот на нотному стані. Необхідно відчувати рівномірну ритмічну пульсацію (супровід співу рівномірними ударами, кроками, танцювальними рухами), мати уявлення про сильну й слабку долі, знати й практично застосовувати четвертну ноту, парні восьмі, половинну ноту, мати поняття про четвертну паузу. Відчувати стійкі звуки в розмірах 2/4, 3/4, відтворювати ритмічний малюнок пісень на ударних інструментах (бубон, барабан, палички); сольфеджувати найпростіші поспівки, вправи, складати ритмічні малюнки й мелодію на заданий текст. Рекомендується проводити різноманітні ритмічні ігри і вправи, канони, танцювальні рухи під музику. 

В області творчості діти проявляють прагнення до музично-творчої діяльності - можуть імпровізувати, інсценувати пісню або інструментальну п'єсу винахідливого характеру. 

3.3. Музичне навчання й виховання в 3 класі.

При збереженні в 3 класі основної мети музичного виховання - засобами музики розвивати й формувати особистість - особливо важливими завданнями будуть:

а) виробити вміння школярів сприймати й переживати музичний

зміст твору, його емоційність;

б) підсилити взаємозв'язок між сприйняттям, аналізом твору і

виконавським втіленням;

в) розвивати музичний слух (ритмічне й ладове почуття).  Основними темами четвертей в 3 класі будуть теми:

1.                    Основні властивості музики: пісенність, танцювальність і маршовість. 

2.                    Інтонація. 

3.                    Розвиток музики. 

4.                    Музична форма. 

В області хорового співу - співати в діапазоні до1 – ре2, при співі відтворювати мелодію інтонаційно вірно, дотримуючись чіткої артикуляції й дикції. Уміти співати на одному диханні більш довгі музичні фрази. Необхідно прислухатися до власних співів і співу товаришів, точно вести свої партії при співі каноном і в піснях з елементами двоголосся при самостійному голосоведенні; співати вивчені пісні всім класом, невеликими групами або індивідуально із супроводом або без нього. Добре розуміти диригентський жест у розмірах 2/4, 3/4, 4/4. 

В області слухання музики учні 3 класи закріплюють знання про зміст музики, її характер, засобах музичної виразності, поглиблюють знання про структуру твору, основних форм - одночастинної, двохчастинної (куплетної), трьохчастної, варіації, рондо. Необхідно навчити дітей розрізняти звучання окремих музичних інструментів, оркестрів (духового, симфонічного, народних інструментів), хорів (однорідного й змішаного). Уміти за допомогою вчителя робити порівняльний аналіз двох музичних творів за їхнім характером та засобами музичної виразності. Уміти привести приклади різнохарактерних творів. Розуміти музичні терміни, пов'язані з досліджуваними творами. 

В області музичної грамоти учні повинні знати знаки нотних записів, тривалості (четвертна, восьма, половинна) і паузи цих тривалостей, про крапку біля ноти; орієнтуватися в позначеннях темпу й динаміки; визначати на слух сильні й слабкі долі в розмірах 2/4 і 3/4. Учні повинні мати уявлення про мажорний і мінорний лад і їхні тризвуки. Відтворювати ритмічний малюнок пісень, що виконують, різноманітні ритмічні вправи (одноголосно й двоголосно), ритмічні ігри, канони, записувати ритмічні диктанти, використовуючи чвертні і восьмі, а також паузи цих тривалостей. Сольфеджувати вправи, уривки пісень, закінчення на тоніці або іншому стійкому ступені (за вказівкою вчителя). 

3.4. Музичне навчання й виховання в 4 класі.

Особливо важливим завданням в 4 класі становить всебічний музичнослуховий розвиток школярів. Насамперед це стосується розвитку музичного слуху в області мелодичного й гармонічного сприйняття, пов'язаного з ладовими відчуттями. Ритмічне почуття буде грунтовано на відчутті метричної пульсації, учні закріплюють поняття сильних і слабких доль у різних метрах. Тембровий слух дітей формується при сприйнятті звуковисотних співвідношень ладу, при зіставленні звучання різних інструментів. Одним з засобів активного музичного слухового розвитку школярів є їх власна музична діяльність: імпровізація, рух під музику, гра на музичних інструментах, спів, слухання. 

Особливе місце на уроках музики 4 класі займає тема про музику свого народу, про особливості музики нашої країни, про її зв'язки з музикою інших народів, про ролі музики в інтернаціональному, патріотичному вихованні, установленні дружніх відносин між народами світу. З деякими творами народної творчості й композиторів рідного краю діти займалися на уроках попередніх класів і мають уявлення про музику рідного краю. Учителеві необхідно звертати увагу на специфічні особливості народної музичної мови. 

Школярі знайомляться із такими темами: 

1.   Музика мого народу. 

2.   Музика єднає світ. 

В області вокально-хорового співу діти повинні співати в діапазоні до1 - ре2 (мі2), не зловживати крайніми звуками діапазону. Знати основні співочі правила (співоча постава, звукоутворення, звуковедення, дихання, дикція та ін.). Правильно користуватися співочим диханням, співати на одному подиху музичні фрази в піснях повільного темпу, ощадливо витрачати дихання у співучих піснях, уміти швидко вдихати у рухливих піснях. Співати інтонаційно вірно, правильно в дикційному відношенні, злагоджено й виразно пісні різного характеру, із супроводом і без нього. Співати канони, двоголосні пісні, нескладні поспівки і вправи із самостійним голосоведенням, виразно виконуючи свою партію. Користуватися при співі нотним записом. Добре розуміти диригентський жест на 2/4, 3/4, 4/4. 

З області слухання музики учні повинні мати короткі відомості про авторів досліджуваних творів. По звучанню визначати, хто виконує твір: оркестр (духовий, народний, симфонічний) або окремий інструмент (фортепіано, скрипка, флейта, гобой, кларнет, фагот, труба, баян і т.д.), хор (жіночий, чоловічий, змішаний, дитячий) або окремий голос (чоловічий, жіночий, дитячий). Орієнтуватися в елементах, термінах щодо темпу, динаміки, ладу, регістру, жанру твору і т.д.; у музичних формах (куплет, заспів, приспів, проста трьохчастинна форма, варіації, рондо). Орієнтуватися в поняттях - опера, балет, симфонія, інструментальний концерт, квартет, сюїта, кантата, інструментальна п'єса, соната, вокальна або хорова пісня. Дітей необхідно навчити аналізувати прослуханий твір відповідно до обсягу знань, названих вище, застосовувати при цьому знання, уміння й практичні навички, придбані при вивченні музичної грамоти й хоровому співі. Уміти за допомогою вчителя робити порівняльний аналіз двох музичних творів за їхнім характером та засобами музичної виразності. 

В області музичної грамоти учні повинні знати розміщення нот на нотному стані в межах першої октави знати тривалості (ціла, половинна, четвертна, восьма) і паузи відповідних тривалостей. Учні знайомлять із нотою із крапкою (до половинної і четвертної тривалості з позначенням пауз, що відповідають цим тривалостям), орієнтуються в розмірах 2/4, 3/4, 4/4. Діти повинні визначити на слух лад, стійкі й нестійкі ступені ладу, уміти тактувати, сольфеджувати вправи, поспівки та уривки з пісень у розмірах 2/4 і 3/4. Сольфеджувати і записувати нескладні мелодії в тональностях до мажор і ля мінор із застосуванням вивчених тривалостей і розмірів. Відтворювати більш складні ритмічні малюнки, канони, ритмічні вправи. Виконувати імпровізації, вправи, спрямовані на розвиток творчої активності. Створювати ритмічний супровід до вивчених пісень. 

ВИСНОВКИ

Ефективність музичного виховання школярів багато у чому залежить від особистості вчителя, його світогляду і професійної підготовки, педагогічного таланту і майстерності, високого рівня інтелекту і душевної чуйності. Він повинен не лише любити музику, а й уміти зацікавити нею дітей, знати й розуміти її в значно більшому обсязі, ніж хоче навчити цього своїх вихованців, бути поінформованим у питаннях педагогіки і психології, естетики і мистецтвознавства, постійно збагачуватися новими знаннями.

Учитель, який усвідомлює складність поставленої мети — виховання духовності підростаючого покоління засобами музичного мистецтва, — не відступить перед можливими труднощами і невдачами, а продовжить свої пошуки і відкриє собі і своїм учням шлях до творчої свободи. Бо коли учні нудьгують на уроці, то лише тому, що нудьгує сам учитель. Спільна робота повинна давати радість усім її учасникам — і дітям, і вчителю.

Щоб іти в ногу з часом, учитель музичного мистецтва має завжди прагнути до збагачення своїх знань, удосконалення власної виконавської майстерності. Теорія і практика музичного навчання й виховання постійно розвиваються і вчитель не може не цікавитися досягненнями сучасної науки, передової педагогічної практики. Він повинен уміти самостійно розібратися у складності методичних проблем, зробити правильні висновки щодо застосування кращих досягнень у практичній роботі. Він мусить відчувати педагогічний пульс сьогодення і спрямовувати свою професійну діяльність у русло постійного творчого пошуку.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ   ДЖЕРЕЛ

1.     Асафьев Б.В. Про музично-творчі навички в дітей // Вибрані статті про музичну освіту й утворення. М., 1973.

2.     Гасенко Л.І. Методика викладання музики в школі. Лебедин, 2009.-260с. 

3.     Гейнрихс И.П. Музичний слух; Почуття ритму і його розвиток // Музично-педагогічна підготовка вчителі: Учений. записки № 399, МГПИ. М., 1970.

4.     Гейнрихс И.П. Навчання співу по нотах у початковій і середній школі. - М.-Л., 1964.

5.     Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах. - К. Либідь,  2001.267с.

6.     Ростовський О.Я. Методика музичного виховання в початковій школі. - Тернопіль, 2000.-212с.

7.     Теплов Б.М. Психологія музичних здібностей // Избр. праці: В 2 т. М., 1985. Т. 1.

8.     https://knowledge.allbest.ru/pedagogics/2c0b65625a3bc78b5c43a88421216c37

_0.html - Особливості викладання музики в початкових класах.

9.     http://metodportal.com/node/595 - Інтернет ресурси для вчителів початкових класів.