Методичні рекомендації вчителям природничого циклу по використанню сучасних педтехнологій."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методичні рекомендації

вчителям щодо використання сучасних педагогічних технологій при викладанні предметів природничого циклу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                          Вчитель  хімії           

                                                            Качанівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

                                                            Вчитель – методист

                                                             Горалечко Люба Михайлівна                                                  

 

 

 

 

 

Об'єктивне прискорення науково-технічного і соціального прогресу, кризові економічні, екологічні, демографічні, політичні та інші явища, що виникли у сучасному світі, неминуче позначаються на системі освіти, загострюють протиріччя і труднощі формування молодого покоління. Традиційні педагогічні засоби виховання, змісту й організації навчально-виховного процесу все частіше не спрацьовують. Через невідповідність темпів і характеру соціальних та педагогічних процесів виникають кризові явища в педагогіці.

Найважливіші з них виявляються у нездатності освітньо-виховних закладів, по-перше, впливати на дитину для формування цілісної, а не "часткової" особистості, по-друге, у невмінні враховувати індивідуальні, вікові та соціо-біопсихологічні особливості вихованця, неповторність особистості кожного. Тому у сучасному вимогливому та швидкозмінному соціально-економічному середовищі рівень освіти, її вплив на особистісній розвиток дитини, значною мірою залежатиме від результативності запровадження технологій навчання, що ґрунтуються на нових методологічних засадах, сучасних дидактичних принципах та психолого-педагогічних теоріях, які розвивають діяльнісний підхід до навчання.

СУЧАСНІ НАВЧАЛЬНІ ТЕХНОЛОГІЇ

1. Технології розвивального навчання.

2. Технології інтерактивного навчання:

2.1 Технології кооперативного навчання.

2.2 Технології колективно-групового навчання.

2.3 Технології ситуативного моделювання.

2.4 Технології опрацювання дискусійних питань.

3. Проектна технологія (метод проектів).

4. Нові інформаційні технології навчання.

 

1. Технології розвивального навчання.

Розвивальне навчання базується на понятті „зона найближчого розвитку”, сформульованого Л.С.Виготським. У 50-х роках ХХ ст. воно розроблялося двома науково-практичними колективами, очолюваними Л.В.Занковим і Д.В.Ельконіним для початкової школи.

 Основні дидактичні принципи концепції Л.В.Занкова:

1. Навчання на високому рівні трудності.

2. Провідна роль теоретичних знань.

3. Високий темп вивчення матеріалу.

4. Усвідомлення школярами процесу учіння.

5. Систематична робота над розвитком усіх учнів.

 Дидактичні принципи концепції В.В.Давидова-Д.В.Ельконіна:

1. Основний компонент змісту освіти – система наукових понять.

2. Навчальна діяльність спрямована на абстрактно-теоретичні форми мислення.

3. Змістом навчальної діяльності є теоретичні знання, оволодіння якими розвиває в дітей теоретичну свідомість і мислення.

4. Основний метод навчання – дедуктивний – від абстрактного до конкретного.

5. У процесі навчальної діяльності учні здійснюють мислительні дії, відповідні тим, які здійснюються ученими в процесі історичного розвитку.

Основна відмінність розвивального навчання від традиційного в цілях навчання:

мета традиційної (початкової) школи – навчити дитину читати, писати, рахувати;

мета розвивального навчання – сформувати в дитини конкретні здібності (рефлексії, аналізу, планування) до самовдосконалення. Головне завдання педагога – вивчаючи особисті навчально-пізнавальні можливості учня, визначити індивідуальну зону найближчого розвитку дитини, допомогти формуванню її ще не розвинених здібностей.

Розвивальне навчання – такий процес діяльності учнів, у ході якого кожна дитина повинна самостійно або з допомогою вчителя осмислити матеріал, творчо застосувати його в нестандартних умовах та свідомо запам’ятати для дальшого навчання.

Мета розвивального навчання – формування активного самостійного творчого мислення учня і на цій основі поступового переходу до самостійного навчання.

Завдання розвивального навчання: формування особистості з:

а) гнучким розумом;

б) розвиненими потребами до дальшого пізнання та самостійних дій;

в) певними навичками і творчими здібностями.

Побудова уроку за технологією розвивального навчання:

1) формування в учнів мотивів навчання, позитивного ставлення до нього;

2) оволодіння новою інформацією шляхом пізнавальної діяльності школярів, спрямованої на опанування нових знань та способів навчальних дій;

3) відтворення учнями засвоєного матеріалу;

4) формування умінь і навичок у стандартних і нових умовах;

5) узагальнення знань, умінь та навичок школярів;

6) продуктивна пізнавальна діяльність учнів для формування знань, умінь та навичок на творчому рівні.

Готуючись до уроку, вчитель має продумувати та організовувати діяльність так, щоб відбувався розвиток процесів сприйняття, щоб учні засвоювали матеріал, щоб у них поступово нагромаджувався індивідуальний досвідпошукової діяльності, розвивалась уява, здатністькомбінувати, конструювати, перетворювати.

Зміст освіти залишається програмовим, можливо, дещо розширюються його межі.

Методи для організації розвивального навчання найкраще використовувати проблемні, продуктивні, дослідницькі, які сприяють розвитку творчого мислення.

Існує система прийомів навчання, які сприяють розвитку інтелекту:

– перенесення засвоєних прийомів з відомої навчальної задачі на нову;

– пошук нових прийомів навчальної роботи;

– управління своєю навчальною діяльністю;

– узагальнення.

Ефективності уроку сприяє:

– проведення стартової діагностики, що визначає рівень розумового розвитку учнів, їхнє ставлення до навчання, вміння самостійно організувати свою пізнавальну діяльність;

– диференціація учнів не менш, як на 6 груп, щоб мати можливість давати різні завдання групам;

– надання учням можливості самостійно ставити перед собою завдання, вибирати види діяльності, визначати їх обсяг;

– розвиток колективного мислення, обговорення проблеми;

– піклування про психологічний контакт з класом, творче самопочуття;

– постійна робота вчителя над підвищенням своєї майстерності.

 

 

2. Технології інтерактивного навчання

 

 Інтерактивне навчання (inter–взаємний, act – діяти) – це такий спосіб організації навчання, за якого навчальний процес відбувається за умови постійної активної взаємодії всіх його учасників. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, уміють, здійснюють.

Мета інтерактивного навчання – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Інтерактивна взаємодія виключає домінування одного учасника навчального процесу над іншим, однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення.

Елементи взаємонавчання мали місце в багатьох навчальних системах, альтернативних класно-урочній: бел-ланкастерській, Дальтон-план, Вінетка-план. У 20-х роках ХХ століття були поширені в педагогіці та практиці української школи бригадно-лабораторний та проектний методи, робота в парах змінного складу (колективний спосіб навчання). В 1918 році в м. Корін (між Києвом і Житомиром ) учитель А.Рівін організував навчання за методикою „навчаючи інших, навчайся сам” у змінних парах, і діти проходили програму 3-4 років навчання за один рік.

Елементи інтерактивного навчання можемо знайти в працях В.Сухомлинського, в творчості вчителів-новаторів (Ш.Амонашвілі, В.Шаталова, Є.Ільїна, С.Лисенкової та ін.).

 Особливого поширення інтерактивне навчання набуло в сучасній Західній Європі та США. В результаті досліджень доведено, що інтерактивне навчання дозволяє різко збільшити процент засвоєння уроку (див. піраміду навчання)

Звичайно, взаємонавчання має не тільки сильні, а й слабкі сторони:

– взаємонавчання, як постійно діючий механізм налагодити важко;

– процес взаємонавчання важко контролювати;

– за невдалого навчання потрібно переучувати і учня–„учня” і учня – „вчителя”, що потребує додаткових зусиль.

Тому для успішного застосування інтерактивних технологій вчителю необхідно пам’ятати:

– інтерактивне навчання – не самоціль, а лише засіб для досягнення атмосфери співробітництва в класі, реалізації особистісно орієнтованого підходу;

– інтерактивна взаємодія потребує певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготовки як учнів, так і вчителя;

– необхідно провести особливе, організаційне заняття, на якому разом з дітьми створити „правила роботи в класі”, налаштувати їх на взаємодію;

– на одному занятті використовувати лише одну технологію;

– починати з простіших інтерактивних технологій (робота в парах, малих групах, мозковий штурм тощо);

– учні повинні готуватися до інтерактивного уроку, самостійно виконувати певні підготовчі завдання;

– після проведення інтерактивної вправи обов’язково обговорити її результати, акцентуючи увагу на основних моментах опрацьованого матеріалу;

– в кінці уроку варто провести коротку самостійну роботу чи швидке опитування для з’ясування рівня засвоєння матеріалу;

– вчителю необхідно особливо уважно готуватись до інтерактивного уроку: добре продумати матеріал (в тому числі й додатковий), мотивацію роботи, хронометраж уроку, ролі учасників, склад груп, виробити критерії оцінювання роботи учнів, способи підтримання дисципліни.

До технологій інтерактивного навчання відносять :

•     технології кооперативного навчання,
•     технології колективно групового навчання,
•     технології ситуативного моделювання
•     технології опрацювання дискусійних питань

 

2.1. Технології кооперативного навчання

 

 Кооперативне навчання – це форма організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. Щоб учні в малій групі працювали в режимі

співробітництва, необхідні:

 – позитивна взаємозалежність – зусилля кожного члена групи потрібні для успіху всієї групи, тільки завдяки зусиллю кожного може бути виконане спільне завдання;

 – особистісна взаємодія, що стимулює діяльність (фізичне розташування „очі-в-очі”, спільна реальна діяльність);

 – індивідуальна і групова підзвітність – загальна оцінка залежить від індивідуальних оцінок

виконання кожним своєї частини завдань;

 – розвиток навичок міжособистісного спілкування і спілкування в невеликих групах;

 – обробка, аналіз результатів роботи групи, коли самі учасники роботи рефлексують щодо

досягнення цілей і ефективності стосунків.

Основні ознаки кооперативної групової роботи:

1. Поділ класу на групи для досягнення конкретного навчального результату.

2. Склад груп змінюється залежно від змісту і характеру навчальних завдань.

3. Завдання, які виконує група, можуть бути:

 – за складністю однаковими або різними;

 – за метою і змістом однаковими;

 – за змістом взаємодоповнюючими або послідовно пов’язаними із завданнями інших груп за логікою матеріалу, що дозволяє вивчити проблему з різних боків;

 – за способом виконання різними або однаковими.

4. Завдання мають виконуватися так, щоб можна було врахувати й оцінити індивідуальний внесок кожного члена групи й групи вцілому.

Кількість членів групи (оптимальна) – 3–5 осіб. Якщо в групі 2 учні, робота називається парна.

Групова і парна робота організовується як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь та навичок. Це може бути як частина уроку, так і спеціальний урок.

Пам’ятайте!

1. Учні в групи об’єднуються, а не розподіляються.

2. Усі окремі відповіді правильні, а прийняте рішення – спільне.

3. Для запису результатів групової роботи доречніше користуватися великими листами

паперу і маркерами (краще різнокольоровими).

 

До технологій кооперативного навчання відносять такі:

1. Робота в парах.

2. Ротаційні (змінювані) трійки.

3. Два – чотири – всі разом.

4. Карусель.

5. Робота в малих групах:

 – діалог;

 – синтез думок;

 – спільний проект;

 – коло ідей.

6. Акваріум

 

2.2. Технології колективно-групового навчання

 До цієї групи належить інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу.

1. Обговорення проблеми в загальному колі.

2. Мікрофон.

3. Незакінчені речення.

4. Мозковий штурм.

5. Навчаючи - учусь („Кожен учить кожного”, „Броунівський рух”)

6. Ажурна пилка („Мозаїка”, „Джиг-со”).

7. Аналіз ситуації (Саsе – метод).

8. Розв’язання проблем.

9. Дерево розв’язків

 

2.3.Технології ситуативного моделювання

 

Ситуативне моделювання – це побудова навчального процесу за допомогою включення учнів у гру (ігрове моделювання явищ, які вивчаються).

 Завдання педагога полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності: учні самі вибирають власну роль у грі, висувають припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель тут виступає як інструктор, тренер, суддя, головуючий, ведучий.

 Як правило, ігрова модель навчання реалізовується у чотири етапи:

1) орієнтація (введення в тему, ознайомлення з правилами гри);

2) підготовка (обговорення сценарію, розподіл ролей);

3) основна частина – проведення гри;

4) обговорення.

1. Симуляції або імітаційні ігри

а) Імітації (імітаційні ігри) – виконання певних дій, які відтворюють (імітують) певні явища навколишньої дійсності (наприклад, дослід).

б) Симуляції – це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов’язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному, політичному та культурному житті. Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові, парламентські, громадянські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо. Регламент всієї симуляції будується за чіткими

сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті.

Найпоширенішою технологією симуляційної гри є суд (судове слухання)

2. Розігрування ситуації за ролями („Рольова гра”, „Програвання сцени”, „Драматизація”)

Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, сформувати конкретні навички Можна розігрувати і конкретні історичні події,

природні явища, предмети, тварини.

 

2.4. Технології опрацювання дискусійних питань

 

Дискусія – широке публічне обговорення якогось спірного питання. Участь у дискусії сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

Запорукою успішності дискусії є її чітка організація:

– ретельне планування;

– чітке дотримання правил ведення дискусії усіма її учасниками;

– дотримання визначеного регламенту.

Щоб навчити школярів дискусійним формам роботи, треба розпочинати з простіших технологій:

1. Метод ПРЕС

2. Займи позицію

3. Зміни позицію.

4. Неперервна шкала думок (”Континуум”, „Нескінченний ланцюжок”).

Далі можна використовувати власне такі дискусії :

1. Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.

2. Оцінювальна дискусія.

3. Дебати.

Важливо по закінченні дискусії підвести підсумки, проаналізувати дії учасників. Для закріплення отриманих у процесі дискусії знань можна дати учням письмове завдання

 

3. Проектна технологія (метод проектів)

Метод проектів виник у 20-і роки ХХ століття у США. Спочатку його називали „методом проблем” і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Дж.Дьюї. Він пропонував будувати навчання на активній основі, через доцільну діяльність учнів, у відповідності з їхніми інтересами. Діти мали розв’язувати життєво важливі для них проблеми, а розв’язання – здобуття нових знань та їх застосування на практиці. Послідовник Дж.Дьюї американський учитель В.Х.Кілпатрик практично втілив цю ідею і назвав спосіб організації роботи з учнями методом проектів. Ним запропонована така класифікація проектів:

 - продуктивний (створюючий) проект, пов’язаний з трудовою діяльністю (конструкторською, створенням макета, доглядом за рослинами і тваринами);

 - споживчий проект – підготовка екскурсій, надання послуг, організація дозвілля;

 - дослідницький проект (біологічний, фізіологічний, технічний, розв’язання історичних чи літературних проблем);

 - навчальний проект (проект-вправа) – для оволодіння певними навичками.

У той самий час ідея проектного навчання захопила російського педагога С.Т.Шацького, який очолив групу співробітників для розроблення проектів для практики викладання. У зарубіжній педагогіці використовувався і успішно розвився. В нашій школі в нових умовах почав відроджуватися і займати достойне місце серед інших засобів навчання і виховання.

Метод проектів – це спосіб досягнення дидактичної мети через детальну розробку проблеми (технологію), яка має завершитись реальним практично відчутним результатом.

Педагогічна технологія „метод проектів” містить у собі сукупність дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю суттю. Недаремно цю технологію відносять до технологій ХХІ століття.

Технологія проектування – це розв’язання учнем або групою учнів певної проблеми, яке передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів і засобів навчання, а з другого – інтегрування знань та умінь з різних галузей науки, техніки, мистецтва. Результати мають бути „відчутні”: якщо це теоретична проблема, то конкретне її рішення, якщо практична – конкретний результат, готовий до впровадження.

Мета навчального проектування – здобуття школярами досвіду практичної діяльності.

Завдання:

– навчити учня самостійно здобувати знання та застосовувати їх для розв’язання нових пізнавальних і практичних завдань;

– сприяти розвитку комунікативних здібностей;

– розширити коло спілкування школярів;

– прищепити уміння користуватися дослідницькими прийомами: збирати та аналізувати інформацію, висувати гіпотези, робити висновки.

Основні вимоги до використання технологій:

• наявність цікавої для учнів значущої соціальної проблеми;

• передбачуваність результатів (доповідь, репортаж, альбом тощо);

• самостійна діяльність учнів (індивідуальна, парна, групова);

• структурованість змістової частини проекту (з вказівкою практичних результатів);

• використання дослідницьких методів і певної послідовності дій:

– визначення проблеми і завдань дослідження;

– висунення гіпотези;

– вибір методів дослідження;

– обговорення способів оформлення кінцевих результатів;

– збір, систематизація і аналіз отриманих даних;

– підведення підсумків, оформлення результатів, їх презентація;

– висновки, висунення нових проблем дослідження.

 Типологія проектів

Типологічні ознаки, що називають педагоги:

– домінуюча у виконанні проекту діяльність;

– предметно-змістова галузь;

– характер координації проекту;

– характер контактів;

– кількість учасників проекту;

– тривалість виконання проекту.

За першою ознакою розрізняють такі типи проектів:

Дослідницькі – потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження, продуманості методів, в тому числі й експериментальних; вони повністю підпорядковуються логіці дослідження і мають відповідну структуру.

Творчі – не мають чітко опрацьованої структури, спільна діяльність розвивається, підпорядковуючись жанру кінцевого результату та інтересам учасників (свято, газета, драматизація тощо).

Ігрові (рольові) – учасники беруть на себе ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути і літературні персонажі, і реально існуючі особистості, стосунки яких імітуються і творчо ускладнюються.

Інформаційні (ознайомлюючо-орієнтувальні) – спрямовані на збирання інформації про який–небудь об’єкт, явище і ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, проаналізованою та узагальненою.

Структура тут може бути такою:

– визначення мети і актуальності;

– пошук джерел інформації;

– обробка інформації (аналіз і узагальнення);

– представлення результатів;

Такий проект може бути самостійним і частиною дослідницького.

Практико-орієнтовні– проекти, які орієнтовані на чітко визначений практичний результат (документ, програму, словник, шкільний сад тощо).

За другою ознакою – предметно-змістовою галуззю виділяють два типи проектів:

– монопроекти – проводять в рамках одного предмета (фізики, біології, історії тощо);

– міжпредметні – проекти, які інтегрують різні предметні галузі, виконують в позаурочний час.

За характером координації проекти можуть бути:

– з відкритою координацією, коли ясно хто і як спрямовує дії учасників;

– з прихованою координацією – коли дітям дається можливість самостійно вести роботу, або координатор – один з учасників і спрямовує роботу як самостійний керівник.

За характером контактів проекти бувають:

– внутрішні або регіональні – здійснюються в межах країни, регіону, школи, класу;

– міжнародні – в яких беруть участь представники різних країн (часто тут використовуються

інформаційні засоби).

За кількістю учасників проекти поділяються на:

– особистісні;

– парні;

– групові.

За тривалістю виконання проекти розділяють:

– короткотривалі (протягом кількох уроків з одного предмета);

– середньої тривалості (від тижня до місяця);

– довготривалі (кілька місяців).

Параметри зовнішньої оцінки проекта

1. Значущість і актуальність висунутих проблем, відповідність тематиці.

2. Коректність використаних методів дослідження і обробки результатів.

3. Активність кожного учасника.

4. Колективний характер прийняття рішень.

5. Характер спілкування і взаємодопомоги при виконанні проекту.

6. Глибина проникнення в проблему, використання знань з інших галузей.

7. Доказовість прийнятих рішень, уміння аргументувати свої висновки.

8. Естетичне оформлення результатів.

9. Уміння відповідати на питання опонентів, лаконічність і аргументованість відповідей.

 

4. Нові інформаційні технології навчання

 

 Нові інформаційні технології – це сукупність методів і технічних засобів збирання, організації, збереження, опрацювання, передачі й подання інформації за допомогою комп’ютерів і комп’ютерних комунікацій. Нові інформаційні технології навчання – це

методологія і технологія навчально-виховного процесу з використанням новітніх електронних засобів навчання й у першу чергу ЕОМ. Основною метою НІТ навчання є підготовка учнів до повноцінної життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства.

Педагогічні завдання НІТ навчання:

– інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості;

– побудова відкритої системи освіти, що забезпечує кожній дитині і дорослому власну траєкторію самоосвіти;

– системна інтеграція предметних галузей знань;

– розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативних дій;

– розвиток умінь експериментально-дослідницької діяльності та культури навчальної діяльності;

– формування інформаційної культури учнів;

– реалізація соціального замовлення, обумовленого інформацією сучасного суспільства (підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки; підготовка користувача засобів нових інформаційних технологій).

До складових НІТ навчання відносять засоби і методи НІТ навчання.

Засоби НІТ навчання діляться на:

– апаратні: класи навчальної обчислювальної техніки, локальні і глобальні навчальні комп’ютерні мережі, електронне демонстраційне обладнання, комп’ютерні навчальні лабораторії тощо;

– програмно-методичні: контролюючі, імітаційномоделювальні, інструментальні, службові

програми; комп’ютерні курси, програмно-методичні комплексні тощо;

– навчально-методичні: навчальні та методичні посібники, нормативно-технічна документація, організаційно-інструктивні матеріали тощо;

У процесі навчання мають застосовуватися такі засоби НІТ:

– апаратні: комп’ютери, персональні комп’ютери, локальні і глобальні мережі, пристрої введення -виведення, засоби збереження великих обсягів інформації та інше сучасне обладнання;

– програмні: програмні комплекси, інформаційні системи, системи машинної графіки, системи мульти-медіа та гіпермедіа, системи штучного інтелекту, програмні засоби міжкомп’ютерного зв’язку тощо.

Методи НІТ навчання у традиційній моделі навчання:

– фрагментарне використання комп’ютера на уроках як тренажера або як демонстрації;

– контроль знань і тестування;

– дослідницька робота учнів у позаурочний час тощо;

А в нетрадиційній моделі навчання можуть бути здійснені:

– дослідницька робота в комп’ютерних лабораторіях;

– обчислювальні експерименти;

– телекомунікаційні навчальні проекти;

– дистанційне навчання;

– використання гіпертекстових довідкових систем із можливістю виходу у світову інформаційну мережу.

Можна визначити такі функції і сфери застосування нових інформаційних технологій у сучасній школі:

1. НІТ як предмет вивчення на уроках інформатики;

2. НІТ як нові методи і засоби навчання ;

3. НІТ як методи і засоби керування навчально-виховним процесом.

Як показує сучасна педагогічна практика, використання комп’ютера в навчальному процесі спрямоване на розв’язання таких чотирьох типів дидактичних завдань.

1. Комп’ютер використовується як допоміжний засіб для ефективного розв’язання вже існуючої системи дидактичних завдань (додаткова інформація, інструкції, обчислювальні операції, демонстрації тощо). Технології мультимедіа дозволяють учням не покидаючи навчального класу (дому), бути присутніми на лекціях видатних учених- педагогів, стати свідками історичних подій, відвідати світові музеї, будь-які куточки Землі. Системи гіпермедіа дозволяють пов’язати один з одним не тільки фрагменти тексту, а й графіку, звукозаписи, фотографії, мультфільми, відеокліпи тощо, створювати „електронні” книги, енциклопедії, підручники. Розвиток інформаційних телекомунікаційних мереж дає новий імпульс системам дистанційного навчання, забезпечує доступ до гігантських обсягів інформації, яка зберігається в різних куточках планети.

2. Комп’ютер може бути засобом для вирішення окремих практичних завдань у процесі загального безмашинного навчання (виконує функції контролера, тренажера): діалогові навчальні системи, довідково-контролюючі програми, текстовий редактор, експериментні навчальні системи.

3. Використовуючи комп’ютер, можна ставити і впроваджувати нові дидактичні завдання, які не розв’язуються традиційним шляхом, наприклад, імітувати експеримент.У процесі викладання математики за допомогою комп’ютера можна створювати різні математичні моделі, керувати ними і досліджувати їх „поведінку”. У вивченні фізики комп’ютер допомагає демонструвати фізичні закономірності, експерименти.

4. За допомогою комп’ютера можна реалізувати принципово нові стратегії навчання (дистанційне навчання). Крім цього, НІТ надають нові можливості для управлінської діяльності як в окремій школі, так і в усій системі освіти в цілому. Можна створювати бази даних учнів, анкетних даних учителів, реєструвати документи, складати розклади занять, готувати різні статистичні зведення, вести електронні журнали учнівської успішності, створити локальну шкільну інформаційну мережу тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Додаток

 до методичних рекомендацій

Інтерактивні технології кооперативного навчання

(за О.І.Пометун, Л.В.Пироженко)

 

Робота в парах

 (Один проти одного, один 5 вдвох – всі разом, «Думати, працювати в парі, обмінятися думками»)

Технологія особливо ефективна на початкових етапах навчання учнів роботі у малих групах, її можна використовувати для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірки знань тощо. За умов парної роботи всі діти в класі отримують рідкісну за традиційного навчання можливість говорити, висловлюватись. Робота в парах дає учням час подумати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати думки перед класом. Вона сприяє розвитку навичок

спілкування, вміння висловлюватись, критичного мислення, вміння переконувати й вести дискусію.

Використання такого виду співпраці сприяє тому, що учні не можуть ухилитися від виконання завдання. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують великої затрати часу. Серед них можна назвати такі:

• Обговорити короткий текст, завдання, письмовий документ.

• Узяти інтерв’ю і визначити ставлення партнера до заданого читання, лекції, відео чи іншої навчальної діяльності.

• Зробити критичний аналіз чи редагування письмової роботи один одного.

• Сформулювати підсумок уроку чи серії уроків з теми.

• Розробити разом питання до викладача або до інших учнів.

• Проаналізувати разом проблему, вправу чи експеримент.

• Протестувати та оцінити один одного.

• Дати відповіді на запитання вчителя.

• Порівняти записи, зроблені в класі.

 Як організувати роботу

1. Запропонуйте учням завдання, поставте запитання для невеличкої дискусії чи аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у завданні, дайте їм 1 -2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально.

2. Об’єднайте учнів у пари, визначте, хто з них буде висловлюватись першим, і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Краще відразу визначити час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Це допомагає звикнути до чіткої організації роботи в парах. Вони мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

3. По закінченні часу на обговорення кожна пара представляє результати роботи, обмінюється своїми ідеями та аргументами з усім класом. За потреби це може бути початком дискусії або іншої пізнавальної діяльності.

 

Ротаційні (змінювані) трійки

 Діяльність учнів у цьому випадку є подібною до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу та обговоренню нового матеріалу з метою

його осмислення, закріплення та засвоєння.

Як організувати роботу

1. Розробіть різноманітні питання, щоб допомогти учням почати обговорення нового або роз’ясненого матеріалу. Використовуйте переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді.

2. Об’єднайте учнів у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила трійку справа й трійку зліва. Разом усі трійки мають утворити коло.

3. Дайте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі.

4. Після короткого обговорення попросіть учасників розрахуватися від 0 до 2. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером 0 залишаються на місці і є постійними членами трійки. Результатом буде повністю нова трійка.

5. Ви можете рухати трійками стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен учень зустрічається із шістьма іншими учнями.

 

Два — чотири — всі разом

 Ще один варіант кооперативного навчання, що є похідним від парної роботи, ефективний для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь переконувати та вести дискусію.

Як організувати роботу

1. Поставте учням запитання для обговорення, дискусії або аналізу гіпотетичної ситуації. Після пояснення питання або фактів, наведених у ситуації, дайте їм 1-2 хвилини для продумування можливих відповідей або рішень індивідуально.

2. Об’єднайте учнів у пари і попросіть обговорити свої ідеї один з одним. Визначте час на висловлення кожного в парі і спільне обговорення. Попередьте, що пари обов’язково мають дійти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

3. Об’єднайте пари в четвірки і попросіть обговорити попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Як і в парах, прийняття спільного рішення обов’язкове.

4. Залежно від кількості учнів у класі можна об’єднати четвірки в більші групи чи перейти до колективного обговорення проблеми.

 

Карусель

 Цей варіант кооперативного навчання найбільш ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами зі спілкування для обговорення дискусійних

питань. Ця технологія застосовується:

– для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій;

– для збирання інформації з якої-небудь теми;

– для інтенсивної перевірки обсягу й глибини наявних знань (наприклад, термінів);

– для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

Як організувати роботу

1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому – обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого.

3. Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє – рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і опиняються перед новим партнером.

 Мета – пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

 У першому варіанті організації такої діяльності учасники внутрішнього кола є прихильниками однієї точки зору, а зовнішнього – протилежної. Спочатку йде обмін точками зору у перших парах, подаються необхідні відомості (аргументи, оригінальний поворот проблеми тощо). Учні фіксують у себе в записничках усе, що подає протилежна сторона. За сигналом ведучого відбувається зміна партнерів, дискусія продовжується, однак учні намагаються підібрати нові контраргументи. До кінця

кола учні, як правило, уже відточують свою систему аргументів, а також здобувають досвід спілкування з різними партнерами.

 У другому варіанті використання «Каруселі» кожен учень, який сидить у зовнішньому колі, має листок із конкретним питанням (темою) і під час переміщення збирає максимум інформації, аспектів, поглядів із зазначеної проблеми. Наприкінці відбувається заслуховування окремих відповідей, обговорення того, які питання виявилися особливо складними, продуктивними чи, навпаки, швидко вичерпалися і чому, як працювали партнери тощо. У цьому випадку застосування методу досягається

узагальненням наявних в учнів знань, активізацією їх і перетворенням у загальногрупове надбання.

 У третьому варіанті застосування «Каруселі» учні заздалегідь готують запитання або поняття й записують його на маленьких аркушах, а на звороті пишуть своє ім’я. Під час роботи партнери

ставлять один одному запитання, і у разі правильної відповіді учень одержує від автора запитання цю картку. Наприкінці вправи підраховують кількість зароблених карток і визначається переможець.

 

Робота в малих групах

 Роботу в групах варто використовувати для вирішення складних проблем, що потребують колективного розуму. Якщо витрачені зусилля й час не гарантують бажаного результату, краще вибрати парну роботу або будь-яку з наведених вище технологій для швидкої взаємодії. Використовуйте малі групи тільки в тих випадках, коли завдання вимагає спільної, а не індивідуальної роботи.

Як організувати роботу

1. Переконайтеся, що учні володіють знаннями та вміннями, необхідними для виконання завдання. Якщо робота виявиться надто складною для більшості учнів – вони не стануть докладати зусиль.

2. Об’єднайте учнів у групи. Почніть із груп, що складаються з трьох учнів. П’ять чоловік – це оптимальна верхня межа для проведення обговорення в рамках малої групи. У процесі формування груп остерігайтеся навішування будь-яких «ярликів» на учнів.

3. Запропонуйте їм пересісти по групах. Переконайтеся в тому, що учні сидять по колу – «пліч-о-пліч, один проти одного». Усі члени групи повинні добре бачити один одного.

4. Повідомте (нагадайте) учням про ролі, які вони повинні розподілити між собою і виконувати під час групової роботи.

Спікер, головуючий (керівник групи):

– зачитує завдання групі;

– організовує порядок виконання;

– пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

– заохочує групу до роботи;

– підбиває підсумки роботи;

– визначає доповідача.

Секретар:

– веде записи результатів роботи групи;

– записи веде коротко й розбірливо;

– як член групи, повинен бути готовий висловити думки групи

при підбитті підсумків чи допомогти доповідачу.

Посередник:

– стежить за часом;

– заохочує групу до роботи.

Доповідач:

– чітко висловлює думку групи;

– доповідає про результати роботи групи.

5. Будьте уважні до питань внутрішньогрупового керування. Якщо один з учнів повинен відзвітувати перед класом про роботу групи, забезпечте справедливий вибір доповідача.

6. Дайте кожній групі конкретне завдання й інструкцію (правила) щодо організації групової роботи. Намагайтеся зробити свої інструкції максимально чіткими. Малоймовірно, що група зможе сприйняти більш як одну чи дві, навіть дуже чіткі, інструкції за один раз.

7. Стежте за часом. Дайте групам досить часу на виконання завдання. Подумайте, чим зайняти групи, які справляться із завданням раніше за інших.

8. Подумайте про те, як ваш метод заохочення (оцінки) впливає на застосування методу роботи в малих групах. Забезпечте нагороди за групові зусилля.

9. Будьте готові до підвищеного шуму, характерного для методу спільного навчання.

10. Під час роботи груп обійдіть їх, запропонувавши допомогу. Зупинившись біля визначеної групи, не відволікайте увагу на себе. Подумайте про свою роль у подібній ситуації.

11. Запропонуйте групам подати результати роботи.

12. Запитайте учнів, чи була проведена робота корисною і

чого вони навчилися. Використайте їхні ідеї наступного разу.

13. Прокоментуйте роботу груп з точки зору її навчальних результатів та питань організації процедури групової діяльності. Приблизно таким чином ви маєте організовувати роботу в

групах доти, доки вона стане звичною для учнів.

 Важливими моментами групової роботи є опрацювання змісту і подання групами результатів колективної діяльності. Залежно від змісту та мети навчання можливі різні варіанти організації роботи груп.

 1. «Діалог». Суть його полягає в спільному пошуку групами узгодженого рішення. Це знаходить своє відображення у кінцевому тексті, переліку ознак, схемі тощо. Діалог виключає протистояння, критику позиції тієї чи тієї групи. Всю увагу зосереджено на сильних моментах у позиції інших.

Клас об’єднується у 5-6 робочих груп і групу експертів сильних учнів. Робочі групи отримують 5-10 хвилин для виконання завдання. Група експертів складає свій варіант виконання завдання, стежить за роботою груп і контролює час. По завершенні роботи представники від кожної робочої групи на дошці або на аркушах паперу роблять підсумковий запис. Потім, по черзі, надається слово одному доповідачеві від кожної групи. Експерти фіксують спільні погляди, а на завершення пропонують

узагальнену відповідь на завдання. Групи обговорюють і доповнюють її. До зошитів занотовується кінцевий варіант.

 2. «Синтез думок». Дуже схожий за метою та початковою фазою на попередній варіант групової роботи. Але після об’єднання в групи і виконання завдання учні не роблять записів на дошці, а передають свій варіант іншим групам, які доповнюють його своїми думками, підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином аркуші передаються експертам, які знову ж таки зіставляють написане з власним варіантом, роблять загальний звіт, котрий обговорює весь клас.

 3. «Спільний проект». Має таку саму мету та об’єднання в групи, що й діалог. Але завдання, які отримують групи, різного змісту та висвітлюють проблему з різних боків. По завершенні роботи кожна група звітує і записує на дошці певні положення. В результаті з відповідей представників груп складається спільний проект, який рецензується та доповнюється групою експертів.

 4. «Пошук інформації». Різновидом, прикладом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовується для того, щоб оживити сухий, іноді нецікавий матеріал. Для груп розробляються запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації. До них можуть належати:

– документи;

– підручники;

– довідкові видання;

– доступна інформація на комп’ютері;

– артефакти (пам’ятки матеріальної культури);

– прилади.

Учні об’єднуються в групи. Кожна група отримує запитання по темі уроку. Визначається час на пошук та аналіз інформації. Наприкінці уроку заслуховуються повідомлення від кожної групи,

які потім повторюються і, можливо, розширюються всім класом.

 5. «Коло ідей». Метою «Кола ідей» є вирішення гострих суперечливих питань, створення списку ідей та залучення всіх учнів до обговорення поставленого питання. Технологія застосовується, коли всі групи мають виконувати одне і те саме завдання, яке складається з декількох питань (позицій), які

групи представляють по черзі. Коли малі групи завершують виконувати завдання і готові подати інформацію, кожна з них по черзі озвучує лише один аспект проблеми, що обговорювалась.

Продовжуючи, по колу, вчитель запитує всі групи по черзі, поки не вичерпаються ідеї. Це дасть можливість кожній групі розповісти про результати своєї роботи, уникаючи ситуації, коли перша група, що виступає, подає всю інформацію. Як варіант можуть подаватись по колу результати не тільки групової, а й індивідуальної роботи. Цей метод є ефективним для вирішення проблемних питань. Для створення списку думок, точок зору можна попросити кожного учня по черзі запропонувати одну ідею усно або написати свою думку чи ідею на картці-індексі без імені. Вчитель збирає всі картки і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

 

Акваріум

 Ще один варіант кооперативного навчання, що є формою діяльності учнів у малих групах, ефективний для розвитку навичок спілкування в малій групі, вдосконалення вміння дискутувати

та аргументувати свою думку. Може бути запропонований тільки за умови, що учні вже мають добрі навички трудової роботи.

Як організувати роботу

Учитель об’єднує учнів у групи по 4-6 осіб і пропонує їм ознайомитися із завданням. Одна з груп сідає в центр класу (або на початку середнього ряду в класі, де стоять парти). Це необхідно для того, щоб відокремити діючу групу від слухачів певною, відстанню. Ця група отримує завдання для проведення групової дискусії, сформульоване приблизно так:

– прочитайте завдання вголос;

– обговоріть його в групі;

– за 3-5 хвилин дійдіть спільного рішення або підсумуйте дискусію.

Поки діюча група займає місце в центрі, вчитель знайомить решту класу з завданням і нагадує правила дискусії у малих групах. Групі пропонується вголос протягом 3-5 хвилин обговорити можливі варіанти розв’язання проблемної ситуації. Учні, що знаходяться у зовнішньому колі, слухають, не втручаючись у хід обговорення. По закінченні відведеного для дискусії часу група повертається на свої місця, а вчитель ставить до класу такі запитання:

– Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

– Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

– Який з аргументів ви вважаєте найбільш переконливим?

На таку бесіду відводиться не більше 2–3 хв. Після цього місце в «Акваріумі» займає інша група й обговорює наступну ситуацію.

Наприкінці вчитель повинен обговорити з учнями хід групової роботи, прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями

подальшого вдосконалення таких навичок. У межах «акваріуму» можна підбити підсумки уроку або за браком часу обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

 

 Технології колективно - групового навчання

 (за О.І.Пометун, Л.В.Пироженко)

 

 До цієї групи належать інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну (фронтальну) роботу всього класу. Обговорення проблеми в загальному колі. Це загальновідома технологія, яка застосовується, як правило, в комбінації з іншими. Її метою є прояснення певних

положень, привертання уваги учнів до складних або проблемних питань у навчальному матеріалі, мотивація пізнавальної діяльності, актуалізація опорних знань тощо. Вчитель має заохочувати всіх до рівної участі в дискусії.

Як організувати роботу

 Бажано розташувати стільці або парти по колу. Весь клас обговорює ідеї чи події, що стосуються якоїсь певної теми. Обговорення будується навколо запланованої або імпровізованої теми, яку слід визначати зрозуміло для всіх присутніх до початку обговорення. Учні висловлюються за бажанням. Обговорення триває доти, доки є бажаючі висловитись. Вчитель бере слово (якщо вважає за потрібне) наприкінці обговорення. Він може висловити свою думку.

 

Мікрофон

 Різновидом загально групового обговорення є технологія «Мікрофон», яка надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи

свою думку чи позицію.

Як організувати роботу

1. Поставте запитання класу.

2. Запропонуйте класу якийсь предмет (ручку, олівець тощо), який виконуватиме роль уявного мікрофона. Учні передаватимуть його один одному, по черзі беручи слово.

3. Надавайте слово тільки тому, хто отримує «уявний» мікрофон.

4. Запропонуйте учням говорити лаконічно й швидко (не більше, ніж 0,5—1 хвилину).

5. Не коментуйте і не оцінюйте подані відповіді.

 

 

 

Незакінчені речення

 Цей прийом часто поєднується з «Мікрофоном» і дає можливість грунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими. Робота за такою методикою дає присутнім змогу долати стереотипи, вільніше висловлюватися щодо запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті й переконливо.

Як організувати роботу

 Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватись в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене речення і пропонує учням висловлюючись закінчувати

його. Кожний наступний учасник обговорення повинен починати свій виступ із запропонованої формули. Учні працюють з відкритими реченнями, наприклад: «На сьогоднішньому уроці

для мене найбільш важливим відкриттям було...» або «Ця інформація дозволяє нам зробити висновок, що...» або «Це рішення було прийнято тому, що...» тощо.

 

Мозковий штурм

 Відома інтерактивна технологія колективного обговорення, що широко використовується для вироблення кількох вирішень конкретної проблеми. Мозковий штурм спонукає учнів проявляти

уяву та творчість, дає можливість їм вільно висловлювати свої думки.

Мета «Мозкового штурму» чи «мозкової атаки» в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого періоду часу.

Як організувати роботу

 Після презентації проблеми та чіткого формулювання проблемного питання (його краще записати на дошці) запропонуйте всім висловити ідеї, коментарі, нанести фрази чи слова пов’язані з цією проблемою. Запишіть усі пропозиції на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без зауважень, коментарів, запитань.

Зверніть увагу на такі моменти.

1. Під час «висування ідей» не пропускайте жодної. Якщо ви будете судити про ідеї й оцінювати їх під час висловлювання, учні зосередять більше уваги на відстоюванні своїх ідей, ніж на спробах запропонувати нові і більш досконалі.

2. Необхідно заохочувати всіх до висування якомога більшої кількості ідей. Варто підтримувати й фіксувати навіть фантастичні ідеї. (Якщо під час мозкового штурму не вдасться отримати багато ідей, це може пояснюватися тим, що учасники піддають свої ідеї цензурі – двічі подумають, перш,ніж висловлять).

3. Кількість ідей заохочується. В остаточному підсумку кількість породжує якість. В умовах висування великої кількості ідей учасники штурму мають можливість пофантазувати.

4. Спонукайте всіх учнів розвивати або змінювати ідеї інших. Об’єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде висунення нових, що перевершують первинні.

5. У класі можна повісити такий плакат:

 А. Кажіть усе, що спаде на думку.

 Б. Не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших.

 В. Можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим..

 Г. Розширення запропонованої ідеї заохочується.

6. На закінчення обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

 Варіант «мозкового штурму» – «мережа» чи «кульки». Тут пускове слово (питання) пишеться в «кульці» в центрі сторінки. Коли обговорюються споріднені проблеми, вони записуються на

папері із зазначенням зв’язку. Водночас «мозковий штурм» «вільного» типу дає можливість за дуже короткий період (три - п’ять хвилин) записати ідеї, що виникли.

 Обидва варіанти мають на меті заохочувати вільне висловлювання ідей.

 

Навчаючи – учусь («Кожен учить кожного», «Броунівський рух»)

 Метод «Навчаючи — учусь» використовується при вивченні блоку інформації або при узагальненні та повторенні вивченого. Він дає можливість учням узяти участь у передачі своїх знань

однокласникам. Використання цього методу дає загальну картину понять і фактів, що їх необхідно вивчити на уроці, а також викликає певні запитання та підвищує інтерес до навчання.

Як організувати роботу

• Підготуйте картки з фактами, що стосуються теми уроку, по одній на кожного учня.

• Роздайте по одній картці кожному.

• Протягом кількох хвилин учні читають інформацію на картці. Перевірте, чи розуміють вони прочитане.

• Запропонуйте їм ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників.

• Учень може одночасно говорити тільки з однією особою.

Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації. Після того як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.

Ажурна пилка («Мозаїка», «Джиг-со»)

 Технологія використовується для створення на уроці ситуації, яка дає змогу учням працювати разом для засвоєння великої кількості інформації за короткий проміжок часу. Ефективна і може замінити лекції у тих випадках, коли початкова інформація повинна бути донесена до учнів перед проведенням основного (базисного) уроку або доповнює такий урок. Заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Як організувати роботу

1. Щоб підготувати учнів до уроку з великим обсягом інформації, підберіть матеріал, необхідний для уроку, і підготуйте індивідуальний інформаційний пакет для кожного учня (матеріали підручника, додаткові матеріали – вирізки з газет, статті тощо).

2. Підготуйте таблички з кольоровими позначками, щоб учні змогли вибачити завдання для їхньої групи. Кожен учень входитиме у дві групи – «домашню» й «експертну».

 Спочатку об’єднайте учнів у «домашні» групи (1, 2, 3), а потім створіть «експертні» групи, використовуючи кольорові позначки, що їх учитель попередньо роздає учням. У кожній домашній групі всі її учасники повинні мати позначки різних кольорів, а у кожній експертній – однакові.

3. Розпишіть учнів по «домашніх» групах від 3 до б чоловік, залежно від кількості учнів. Кожен учень має бути поінформований, хто входить до його «домашньої» групи, тому що її члени будуть збиратися пізніше. Дайте домашнім групам порцію інформації для засвоєння, кожній групі — свою. Завдання домашніх груп – опрацювати надану інформацію та опанувати нею на рівні, достатньому

для обміну цією інформацією з іншими.

4. Після завершення роботи домашніх груп запропонуйте учням розійтись по своїх «кольорових» групах, де вони стануть експертами з окремої теми (своєї частини інформації). Наприклад, зберіть усіх «червоних» біля дошки, а всіх «синіх» — у холі. В кожній групі має бути представник із кожної «домашньої» групи.

5. Кожна експертна група повинна вислухати всіх представників домашніх груп і проаналізувати матеріал в цілому, провести його експертну оцінку за визначений час (для цього може

знадобитися цілий урок, якщо матеріали складні або великі за обсягом).

6. Після завершення роботи запропонуйте учням повернутися «додому». Кожен учень має поділитися інформацією, отриманою в експертній групі з членами своєї «домашньої» групи. Наприклад, всі учні під номером 1 повинні зустрітися перед класом. У «домашніх» групах має бути по одній особі з експертних груп. Учні мають намагатися донести інформацію якісно і в повному обсязі членам своєї домашньої групи за визначений учителем час. Завдання домашніх груп у цьому випадку вже є остаточне узагальнення та корекція всієї інформації.

Аналіз ситуації (Case–метод)

 При вивченні гуманітарних дисциплін зміст деяких понять учні засвоюють, аналізуючи певні ситуації, випадки з життя: правові, історичні, моральні тощо, у яких стикаються інтереси людей, життєві погляди, позиції. Такі ситуації можуть аналізуватись учнями індивідуально, в парах, у групах або піддаватись аналізу в загальному колі. Такий аналіз потребує певного підходу, алгоритму. Технологія вчить учнів ставити запитання, відрізняти факти від думок, виявляти важливі та

другорядні обставини, аналізувати та приймати рішення. Ситуації, випадки слугують для учнів конкретними прикладами для ідей та узагальнень, забезпечують основу для високого рівня абстрагування та мислення, демонструють людські почуття та емоції, зацікавлюють учнів та захоплюють їхню уяву, допомагають пов’язати навчання з досвідом реального життя, дають шанс реального застосування знань.

 Підготуйте заздалегідь проблемну ситуацію, випадок, дилему, яку будете опрацьовувати з учнями. В ній обов’язково мають бути дві конфліктуючі сторони, позиції, інтереси які суперечать

одна одній. Зверніть увагу, що ситуація повинна бути подана таким чином, щоб дотримувався баланс інтересів сторін (тобто кожна з них мала підстави для захисту своєї позиції). Дилема ставить людину перед важким вибором, який виникає завдяки конфлікту цінностей. Думаючи над дилемами, учні можуть краще зрозуміти історичний контекст, сьогоднішню соціальну і політичну ситуації, а також свої внутрішні цінності. Також вони вчаться займати позицію, наводити обґрунтовані аргументи на захист своєї позиції і розуміти логіку й обґрунтування позицій інших. Дилеми призначені для ускладнення процесу мислення без висловлення крайніх думок і з поважним ставленням до точки зору інших. Наступні кроки можуть бути корисними для моделювання дилеми із сучасної події чи на історичному (літературному, правовому) сюжеті.

1. Якої загальної теми стосуватиметься дилема (наприклад, списування чи заздрість, обдурювання)?

2. Хто є центральною постаттю і який вибір повинен зробити герой у цій дилемі (наприклад, чи може студент, що бажає поступити в університет, списувати на іспиті; чи чесний законодавець, що підтримує соціальні програми саме тепер, коли стоїть проблема перевиборів на другий термін; чи може людина не сплачувати податки на підставі, що держава не забезпечує їй належний рівень життя, тощо).

3. Якою первісною інформацією повинен володіти учень, щоб мати відповідну можливість зрозуміти контекст, у якому наш герой стоїть перед дилемою (наприклад, інформація про важкі вступні іспити, результати попередніх голосувань у Верховній Раді й соціальних програм тощо)?

4. Дайте ім’я герою дилеми і припишіть йому характерні риси «живої» людини, які б допомогли іншим краще зрозуміти його суть і те, що ним рухає.

5. Необхідно подати факти (аргументи) і думки, які б відстоювали дві позиції:

6. Напишіть історію, що і буде дилемою. Почніть зі сцени з вашим героєм і додайте контекст, у якому він повинен зробити вибір. Потім подайте саму дилему і приведіть 2-3 найбільш переконливих аргументи з кожної сторони (щодо вибору, перед яким стоїть герой дилеми). Це може бути фраза «з

однієї сторони..., але з іншої...». Закінчіть ситуацію формулюванням вибору, поставивши запитання, що вимагає відповіді «так» чи «ні». Чи повинен герой дилеми робити так чи по-іншому? Інакше кажучи, у вдалій, зрозумілій дилемі повинні бути присутні чотири елементи: загальний контекст дилеми, знайомство з вибором, що дає дилема, наведення однаково сильних аргументів «за» і «проти» і пропозиція зробити чіткий вибір наприкінці. Використовуйте такі критерії для оцінки і критики розроблених вами історичних (правових, моральних) дилем.

1. Чи подана розповідь коротко, просто, без зайвих деталей?

2. Чи зрозумілі всі факти? Чи досить початкових знань, щоб учням був зрозумілий контекст дилеми?

3. Чи стосуються факти з дилеми життя учнів (чи відповідають темі уроку)?

4. Чи існує герой або кілька центральних персонажів, навколо яких побудована дилема?

5. Чи має герой дилеми чітко сформульовані два варіанті вибору?

6. Чи достатньо даних та іншої інформації для підтримки цих варіантів вибору?

7. Чи стосується дилема визначених основних проблем морс (права) історії?

8. Чи закінчується розповідь питанням про те, що повинен робити центральний герой?

9. Чи будуть розбіжності в оцінці щодо вибору, що ставити дилемою, серед ваших учнів?

Як організувати роботу

1. Запропонуйте учням прочитати підготовлену життєву або гіпотетичну спірну ситуацію.

2. Проаналізуйте її з учнями, користуючись такими запитаннями:

• Якими є факти: Що відбулося? Де і коли? Хто є учасниками! ситуації? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими?! Які другорядними? Що в описі є фактами, а що думками, оцінками тощо?

• У чому проблема ситуації: У чому полягає конфлікт? Яке питання нам треба вирішити, розв’язуючи ситуацію? У чому інтереси кожної зі сторін? Чому вони суперечливі?

• Якими можуть бути аргументи: Які аргументи можуть бути наведені на захист позиції кожної зі сторін? На які документи, інформацію ми можемо спиратися, захищаючи ту чи іншу позицію?

• У чому полягає рішення: Яким буде розв’язок ситуації? Чому саме таким? На що ми спираємось, обираючи таке рішення? Якими можуть бути наслідки такого рішення? Чи існують інші шляхи розв’язання?

 

Вирішення проблем

 Метою застосування такої технології є навчити учнів самостійно вирішувати проблеми та приймати колективне рішення.

Як організувати роботу

1. Приготуйте для учнів проблемне завдання, проблемну ситуацію.

2. Ознайомте їх із ситуацією та визначте суть проблеми.

3. Запитайте в учнів, чи розуміють вони суть проблеми. Попросіть їх описати її.

4. Об’єднайте учнів у групи, у яких вони могли б обговорити проблему, перш ніж перейти до пошуків шляхів її вирішення.

5. Запитайте в учнів: чи справді вони хочуть розв’язувати цю проблему? Чи є проблема важливою, чи необхідно розв’язати її? Запитайте, чи зацікавлені сторони конфлікту в його розв’язанні.

6. Скориставшись технологією «мозкового штурму», дайте їм можливість визначити якнайбільше шляхів вирішення проблеми або можливих варіантів. На цьому етапі жодне рішення або варіант не відкидаються і не коментуються. Необхідно генерувати велику кількість ідей.

7. Разом з учнями проаналізуйте, поясніть та об’єднайте ідеї.

8. Обговоріть можливі позитивні та негативні наслідки кожної ідеї.

9. Виберіть найкращий варіант і дійдіть згоди щодо його використання для вирішення проблеми (можна шляхом голосування).

10. Виберіть другий, третій варіанти як резервні на випадок, якщо перше рішення виявиться неефективним. Досягніть згоди щодо випробуваних варіантів.

Етапи вирішення проблеми:

• З’ясуйте суть проблеми.

• З’ясуйте важливість проблеми.

• Обміркуйте всі можливі варіанти вирішення.

• Проаналізуйте можливі наслідки кожного варіанта.

• Виберіть можливий варіант вирішення, який здається вам оптимальним.

• Якщо перший варіант рішення виявився неефективним, спробуйте інший і розпочніть все спочатку.

 

Дерево рішень

 Як варіант технології вирішення проблем можна використати «дерево рішень», яке допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізми прийняття складних рішень.

Як організувати роботу

1. Виберіть проблему, дилему, що не має однозначного рішення. Вона може бути викладена у формі історії, судової справи, ситуації з життя, епізоду літературного твору.

2. Запропонуйте учням необхідну для розв’язання проблеми інформацію для домашнього читання.

3. Підготуйте на дошці чи роздайте кожному учневі зразок «дерева рішень» (див. рис. на с. 137).

4. Сформулюйте проблему для вирішення, визначте суть проблеми і запишіть на дошці, заповнюючи схему.

5. Дайте необхідну додаткову інформацію щодо проблеми (чи час для її пошуку, перегляду, якщо це було домашнє завдання).

6. Запитайте в учнів, чи дійсно хочуть розв’язати проблему люди, яких вона стосується? Якщо проблема важлива й актуальна, процес може продовжуватись. Попросіть пояснити, чому сторони прагнуть до розв’язання проблеми.

7. Шляхи й варіанти вирішення проблеми можна визначити проведенням мозкового штурму. На цьому етапі жоден із варіантів не може бути неправильним. Важливо набрати якомога більше ідей.

8. Обговоріть кожен із варіантів рішення. Що позитивного чи негативного для кожної зі сторін він містить? Таким чином можна відхилити частину ідей і залишити 3-4.

9. Поділіть учнів на малі групи і запропонуйте кожній заповнити схему. Група повинна шляхом обговорення прийти до одного варіанта рішення. Якщо єдності немає, можна застосувати

голосування.

10. Кожна група пропонує своє рішення. Проведіть обговорення. Можна провести голосування всього класу для вибору одного з варіантів.

 

 Технології ситуативного моделювання

 (за О.І.Пометун, Л.В.Пироженко)

 

 Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу за допомогою включення учня у гру (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються). Використання гри в навчальному процесі завжди стикається з протиріччям: навчання є завжди процесом цілеспрямованим, а гра за своєю природою має невизначений результат (інтригу). Тому завдання педагога при застосуванні гри у навчанні полягає у підпорядкуванні гри визначеній дидактичній меті. Останнім часом в організації самої гри відбувається зміщення акцентів з драматизації (форм, зовнішніх ознак гри) на її внутрішню

сутність (моделювання події, явища, виконання певних ролей). У західній дидактиці поступово відходять від терміна «гра», який асоціюється з розвагами, і вживають поняття «симуляція, імітація»

тощо. Ігрова модель навчання покликана реалізовувати, крім основної дидактичної мети, ще й комплекс цілей: забезпечення контролю виведення емоцій; надання дитині можливості

самовизначення; надихання і допомога розвитку творчої уяви; надання можливості зростання навичок співробітництва в соціальному аспекті; надання можливості висловлювати свої думки.

Учасники навчального процесу, за ігровою моделлю, перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надається максимальна свобода інтелектуальної діяльності, яка обмежується лише визначеними правилами гри. Учні самі обирають власну роль у грі, висуваючи припущення про ймовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її розв’язання, беручи на себе відповідальність за обране рішення. Вчитель в ігровій моделі виступає як: інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації під час її проведення), суддя-рефері (коректування і поради з розподілу ролей), тренер (підказки учням для прискорення проведення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).

 Як правило, ігрова модель навчання реалізується за чотири етапи:

1) орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри, загальний огляд її перебігу); 2) підготовка до проведення гри (викладення сценарію гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтовних шляхів розв’язання проблеми); 3)основна частина — проведення гри;

 4) обговорення.

Арсенал інтерактивних ігор досить великий, але найбільш поширеними з них є моделюючі. Кожна така гра відбувається за схемою. Учні «вводяться» в ситуацію, на основі якої вони отримують ігрове завдання. Для його виконання учні поділяються на групи й обирають відповідні ролі. Починаючи

висувати припущення щодо розв’язання проблеми (1-й крок), вони стикаються з тим, що їм не вистачає інформації. Тоді отримують її від учителя, або вчитель сам корегує діяльність учнів новим блоком інформації. В іграх, побудованих на використанні учнями вже відомого матеріалу, джерелом

інформації є судження, висловлені попередніми учасниками гри.

З отримання нової інформації та її аналізу під кутом зору ігрового завдання починається наступний етап гри (2-й крок), далі гра розгортається за невизначеним сценарієм, що реалізує кілька

етапів взаємодії між учнями, які «грають ролі» (3-й крок). Нарешті після завершення сценарію потрібне серйозне обговорення, рефлексія того, що відбулося, усвідомлення учнями отриманого досвіду на теоретичному рівні (4-й крок).

 

Симуляції або імітаційні ігри

 Імітаціями (імітаційними іграми) називають процедури з виконанням певних простих, відомих дій, які відтворюють, імітують будь-які явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконуючи інструкцію, наприклад проводячи дослід. Як правило, вчитель надає під час імітації чіткі поопераційні інструкції. Учні можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення певного виду діяльності всі учні отримують подібний результат, але він може розрізнятись залежно від індивідуальних особливостей учня, складу групи, використаних ресурсів тощо. Дуже важливою процедурою імітації є обговорення отриманих результатів діяльності та усвідомлення учнями причинно-наслідкових зв’язків, які можна простежити, аналізуючи результати імітації у різних її учасників.

 Імітаційні ігри розвивають уяву та навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.

 

Як організувати роботу

1. Виберіть явище, тему для імітації.

2. Сплануйте все, що необхідно для імітації, продумайте участь у ній усього класу.

3. Надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли впевнено виконувати всі передбачені процедури і, одночасно, вчитися.

4. Перед імітацією зробіть короткий вступ.

5. Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків.

 Складніші імітаційні ігри інколи називають симуляціями, або ситуативним моделюванням, хоча чіткого розмежування в літературі немає. Розглянемо їх окремо, пам’ятаючи, що інколи під назвами

технології імітації та симуляції розуміють одне і те саме.

Симуляції – це створені вчителем ситуації, під час яких учні копіюють у спрощеному вигляді процедури, пов’язані з діяльністю суспільних інститутів, які існують у справжньому економічному,

політичному та культурному житті, Це своєрідні рольові ігри з використанням чітко визначених (за законом або за традиціями) і відомих ролей та кроків, які повинні здійснити виконавці: судові,

парламентські, громадські слухання, збори, асамблеї, засідання комісій, політичні дебати тощо.

Готуючи учнів до симуляції, вчитель має не тільки розподілити ролі, а й з’ясувати з кожним виконавцем послідовність його дій та висловлювань, наприклад, виходячи з обов’язків судді, голови парламенту тощо. Регламент всієї симуляції будується за чітким сценарієм, який збігається з проведенням такої процедури в реальному житті.

 Отже, симуляції є «мініатюрною» версією реальності, технологія наближена до рольової гри, але істотно відрізняється від неї, бо її метою є не представлення поведінки конкретних особистостей, а ілюстрування певних явищ і механізмів: процедури прийняття рішень в органі місцевого самоврядування, механізму зростання прибутків підприємства, функціонування вільного ринку тощо. Симуляція дає можливість учням глибоко вжитися в проблему, зрозуміти її із середини.

Як організувати роботу

1. Слід пам’ятати, що в симуляції йдеться не про демонстрування акторських здібностей, а про вміле і в міру можливості безособове відтворення вибраного процесу.

2. Необхідно пропонувати для проведення ситуативного моделювання теми, що спрощують дійсність.

3. Виберіть тему для симуляції та основне питання, яке будуть вирішувати учні.

4. Сплануйте сценарій симуляції, продумайте розподіл ролей, участь у грі всього класу.

5. Надайте учням достатньо інформації, чіткі інструкції, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно вчитися.

6. Перед симуляцією зробіть короткий вступ.

7. Заздалегідь продумайте запитання для підбиття підсумків.

 

Спрощене судове слухання

 Поширеною технологією імітаційної (симуляційної) гри є спрощені судові слухання.

Технологія спрощеного судового слухання дає можливість учням розіграти судовий процес з конкретної справи з мінімальною кількістю учасників. Це процес за участю трьох осіб: судді, що буде слухати обидві сторони і приймати остаточне рішення, обвинувачуваного й обвинувача або їхніх представників.

 Мета: технологія спрощеного суду дає можливість учням отримати спрощене уявлення про процедуру прийняття судового рішення, взяти участь у вправі, пов’язаній з аналізом, критичним мисленням, прийняттям рішень.

Як організувати роботу

1. Оберіть ситуацію (судову справу, випадок, дилему) для вивчення. Перевірте, чи відповідає вона очікуваним результатам та темі уроку.

2. Підготуйте додаткову інформацію (статистику, думки авторитетів, закони тощо) або продумайте посилання на неї. Якщо необхідно, інформація може бути подана на дошці, в папках, книжках тощо.

3. Продумайте можливі варіанти розв’язання ситуації.

4. Підготуйте план проведення судового слухання (його регламент запишіть на дошці).

5. Проведіть аналіз ситуації за наведеною вище схемою.

6. Познайомте клас з процедурою слухання.

7. Поділіть клас на три однакові групи: судді, обвинувачі й обвинувачувані.

 Суддів необхідно проінструктувати про процедуру судочинства і дати їм час для підготовки питань. Обвинувачам необхідно надати час для підготовки до вступної промови і викладу

аргументів. Обвинувачуваним необхідно надати час для підготовки до вступної заяви і захисту.

• Запропонуйте суддям сісти в різних кутках класу. Дайте їм таблички «суддя» або картки з іменами. Запропонуйте, щоб до кожного судді приєднався один обвинувачуваний та один обвинувач. Повідомте суддям, що коли поруч із ними будуть обидва гравці, вони можуть починати «суд».

• Проведіть суд від свого імені, використовуючи такий порядок:

а) Вступні заяви учасників подаються у відповідному судовому порядку. Ці заяви повинні бути обмежені визначеними часовими рамками.

б) Обвинувачуваний викладає суть захисту, і його опитує суддя.

в) Обвинувач викладає аргументацію, і його опитує суддя.

г) Суддя виносить рішення і повідомляє його після того, як весь клас знову об’єднається.

 Після оголошення суддями своїх рішень запропонуйте запрошеному спеціалісту обговорити процес прийняття й ухвалення рішень. Розгляньте варіанти, які будуть запропоновані

запрошеним спеціалістом або дійсним суддею порівняно з рішеннями, прийнятими учнями-суддями.

Розігрування ситуації за ролями («Рольова гра», «Програвання сценки», «Драматизація»).

Імітує реальність призначенням ролей учасникам і наданням їм можливості діяти «наче насправді». Кожна особа в рольовій грі має чітко знати зміст її ролі та мету рольової гри взагалі.

Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри, допомогти навчитися через досвід та почуття. Рольова гра може також використовуватися для отримання конкретних навичок, наприклад безпечної поведінки у певній ситуації тощо. Розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями допоможе учням виробити власне ставлення до неї, набути досвіду шляхом гри, сприяє розвитку уяви і навичок критичного

мислення, вихованню спроможності знаходити й розглядати альтернативні можливості дій, співчувати іншим. У ході рольової гри учасники «розігрують у ролях» визначену проблему або ситуацію. Рольова гра потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими з наступним ускладненням. Наприклад, можна почати з читання текстів «з ролями», формулювання коротких висловлювань або відповідей від імені історичної особи, природного явища, конкретного

предмета, тварини.

Як організувати роботу

1. Сплануйте попередньо роботу та підготуйтесь:

– сформулюйте проблему, яку буде ілюструвати рольова гра;

– спільно з учнями визначте кількісний склад учасників рольової гри і спостерігачів, а також подумайте, як доцільніші працювати над грою: усім класом чи одночасно кількома малими групами. Заохочуйте нерішучих учнів до співучасті;

– надайте учням достатньо інформації, щоб вони могли переконливо виконувати свої ролі і, одночасно, вчитися;

– продумайте, як буде проходити рольова гра.

Сценарій можна скласти у вигляді:

– розповіді, під час якої ведучий розкриває суть справи, а решта учнів озвучують її, розкриваючи зміст через ролі «своїх» персонажів;

– інсценізації, під час якої герої діють частково спонтанно, без підготовлених діалогів, але відтворюють основну ідею інсценізації.

2. Підготовка й тренування учнів:

– дайте учням час на обдумування ситуацій своїх ролей. Якщо для проведення гри треба переставити меблі, зробіть це саме зараз;

– забезпечте активну участь всього класу в проведенні вправи;

– не забувайте про ретельне обговорення й міркування учнів з приводу вправи, які треба обов’язково вислухати наприкінці.

3. Не чекайте відшліфованої гри із самого початку. Дайте учням можливість провести рольову гру й імітувати історичні й сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

4. Такі вправи повинні проводитися в обстановці довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні повинні розуміти, що реагувати можна по-різному. Практика допоможе учням почувати себе впевненіше при проведенні таких вправ.

5. Після закінчення вправи проводиться ретельний і поглиблений аналіз учасниками та «спостерігачами» набутого досвіду, їхніх думок та почуттів;

6. Подумайте про вихід дітей з ролей. Для цього проводиться детальне обговорення ситуації. Бажано, щоб кожен учасник, відповів на запитання:

– Як ви себе почували в тій чи іншій ролі?

– Що подобалось під час гри, а що – ні ?

– Чи бували ви самі в подібній ситуації?

– Чи була вирішена проблема? Чому? Як вона була вирішена?

– Яку іншу лінію поведінки можна було б вибрати?

– Чи доводилося вам потрапляти в подібну ситуацію?

– Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

Дуже важливим є розподіл рольової гри за часом. На пояснення умов припадає приблизно 10-15%, на роботу в малих групах — 15-25%, на презентацію й обговорення — 40-50%, на підсумки — до 15%.

 

 Технології опрацювання дискусійних питань

 (за О.І.Пометун та Л.В.Пироженко)

 Дискусії є важливим засобом пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання. За визначенням науковців, дискусія — це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми і все це повністю відповідає завданням сучасної школи. Дехто з фахівців відносить дискусію як до методів навчання (способів роботи зі змістом навчального матеріалу), так і до форм організації навчання. Певна кількість науковців вважає дискусію різновидом ігрових форм занять, співробітництва, коли

з обговорюваної проблеми ініціативно висловлюються всі учасники спільної діяльності.

У літературі існують також різні погляди щодо функцій дискусії в навчанні. Вона може виступати як метод засвоєння знань, закріплення їх і вироблення вмінь і навичок, як метод розвитку психічних функцій, творчих здібностей і особистісних якостей учнів, а також як метод стимулювання і мотивації учіння.

Сучасна дидактика визнає велику освітню і виховну цінність дискусій. Вони вчать глибокому розумінню проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати

на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню власних переконань і формуванню власного погляду на світ. Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

• проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має однозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення, зокрема протилежні);

• не слід ставити запитання на зразок: хто правий, а хто – ні в тому чи іншому питанні;

• у центрі уваги має бути ймовірний перебіг (Що було б можливим за тим чи іншим збігом обставин? Що могло б відбуватись, якби...? Чи були альтернативні можливості, дії?)

• усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;

• учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні, та спонукати учнів робити те саме;

• усі твердження учнів повинні супроводжуватись аргументацією, обґрунтуванням, для чого вчитель ставить запитання на зразок: «Які факти свідчать на користь твоєї думки?», «Як ти мислив, коли дійшов такого висновку?»;

• дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереженням існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

 У світовій практиці використання дискусії у навчанні набули поширення різні варіанти організації обміну думок між учасниками, різні технології проведення дискусії, опрацювання дискусійних питань. Хоча ззовні деякі технології опрацювання дискусійних питань можуть справляти враження учнівських експромтів, які не вимагають групової підготовки ні з боку вчителя, ні з боку учнів, таке враження хибне: за зовнішньою легкістю приховується ґрунтовна підготовча робота вчителя.

 При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливих моментів: час, необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами роботи під час навчального заняття; місце, яке має давати можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за його перебігом решти учнів; матеріали, необхідні для роботи учнів та наочного подання її результатів; письмові інструкції щодо способу виконання завдання; вміння учнів працювати в групі. Протягом усієї роботи груп учитель тримає в полі зору три основних моменти: мета, від якої під час дискусії не слід відхилятися; час, якого слід

дотримуватися, щоб встигнути досягти визначеної мети; підсумки, які треба підбити, аби не втратити сенс самої дискусії.

 Суттєвим елементом будь-якої технології навчання в дискусії є вступна частина, оскільки саме в ній створюється емоційний та інтелектуальний настрій наступної дискусії. Це своєрідне запрошення до жвавого обговорення визначеної проблеми, яке може бути здійснено у вигляді викладу проблеми, описі конкретного випадку, невеличка рольова гра, демонстрація фільму або ілюстративного матеріалу, запрошення експертів, використання останніх новин, інсценування будь-якого епізоду,

стимулювання серією запитань на зразок: «Чому? Що б сталося, якщо...?»

 Запорукою успішності дискусії є її чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам. По-перше, це планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії. По-друге, чітке дотримання правил ведення

дискусії всіма її учасниками. По-третє, обов’язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться (йог можна рівномірно розподілити наприкінці дискусії між учасниками), ніж його не вистачить на колективне обговорення підбиття підсумків. По-четверте, добре продумане

й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя: надання учням часу на обміркування питань; утримання від невизначених запитань та запитань подвійного змісту; зміну

напряму думок учнів у разі відхилення їх від основної теми і мети дискусії пояснення висловів дітей системою уточнюючих запитань; попередження надмірних узагальнень; збудження учнів

до поглиблення думок та інші.

 Згідно з логікою застосування дискусії як методу закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності учнів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

– побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка відбувається на останньому (або останніх) уроці;

– включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу;

– побудова навчання як самостійної або групової роботи з обговоренням її результатів.

Найбільш поширеним у вітчизняній методиці навчання є перший варіант.

 

Метод ПРЕС

 З цієї невеличкої технології (для неї ми зберегли назву «метод ПРЕС») варто почати роботу над навчанням учнів дискутувати. Вона використовується при обговоренні дискусійних питань та

при проведенні вправ, у яких потрібно зайняти й чітко аргументувати визначену позицію з проблеми, що обговорюється. Метод навчає учнів виробляти й формулювати аргументи, висловлювати

думки з дискусійного питання у виразній і стислій формі, переконувати інших.

Як організувати роботу

1. Роздайте матеріали, у яких зазначено чотири етапи методу ПРЕС.

• Висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваша точка зору (починаючи зі слів... я вважаю, що...)

• Поясніть, причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази (починайте зі слів ...тому, що...)

• Наведіть приклади, додаткові аргументи на підтримку вашої позиції, назвіть факти, які демонструють ваші докази (...наприклад...)

• Узагальніть свою думку (зробіть висновок, починаючи словами: отже,... таким, чином.;..)

2. Поясніть механізм етапів ПРЕС-методу і дайте відповідь на можливі запитання учнів. Наведіть приклад до кожного з етапів.

3. Запропонуйте бажаючим спробувати застосувати цей метод до будь-якої проблеми на їхній вибір.

4. Перевірте, чи розуміють учні механізм застосування методу. Етапи можна адаптувати, пропонуючи учням наводити кілька варіантів своїх думок або прикладів.

5. Коли формула буде зрозуміла всім учням, запропонуйте їм спробувати самим. Застосовуйте метод «Прес» на всіх уроках, де потрібна аргументація учнями своєї думки.

 

Займи позицію

 Цей метод корисний на початку роботи з дискусійними питаннями та проблемами. Його можна використовувати на початку уроку для демонстрації розмаїття поглядів на проблему, що вивчатиметься, або після опанування учнями певною інформацією з проблеми й усвідомлення ними можливості протилежних позицій щодо її вирішення. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають одної (правильної) відповіді.

 Розглядаючи протилежні позиції з дискусійної проблеми, учні:

– знайомляться з альтернативними поглядами;

– прогнозують, які наслідки матимуть індивідуальні позиції і політичні рішення для суспільства, для окремих людей;

– на практиці використовують уміння захищати власну позицію;

– вчаться вислуховувати інших;

– отримують додаткові знання з теми.

Як організувати роботу

1. Запропонуйте учням дискусійне питання і попросіть їх визначити власну позицію щодо цього питання.

2. Розмістіть плакати в протилежних кутках кімнати. На одному з них написано «згодний (згодна)», на іншому – «неї згодний (не згодна)». (Варіанти: на плакатах можуть бути викладені полярні позиції щодо проблеми: наприклад, «треба заборонити палити в громадських місцях» і «не можна заборонити паління в громадських місцях»). Або можете запропонувати три позиції:

3. Вивісьте правила проведення вправи й обговоріть їх.

4. Попросіть учасників стати біля відповідного плаката, залежно від їхньої думки щодо обговорюваної проблеми, «проголосувати ногами».

5. Виберіть кількох учасників і попросіть їх обґрунтувати свою позицію або запропонуйте всім, хто поділяє одну і ту саму точку зору, обговорити її і виробити спільні аргументи на її захист.

6. Після викладу різних точок зору запитайте, чи не змінив хто-небудь з учасників своєї думки і чи не хоче перейти до іншого плаката. Запропонуйте учням перейти й обґрунтувати причини свого переходу.

7. Попросіть учасників назвати найбільш переконливі аргументи своєї та протилежної сторони.

 

Зміни позицію

 Така технологія є подібною до «Займи позицію». Вона також дає можливість обговорити дискусійні питання за участі всіх учнів. Метод дозволяє стати на точку зору іншої людини,

розвивати навички аргументації, активного слухання тощо.

Як організувати роботу

1. Заздалегідь підготуйтеся до обговорення.

2. Поставте всьому класу дискусійне питання.

3. Об’єднайте учнів у пари, а потім – у четвірки (наприклад, перша і друга парта, третя і четверта).

4. Дайте завдання розподілити позицію з проблеми («так» чи «ні») між парами чи самі зробіть це. Одна пара в четвірці повинна обґрунтовувати одну позицію, друга — протилежну.

5. Поясніть, що в четвірках кожна пара має представити своїм партнерам свою точку зору. Кожен учень повинен відповідати за свою половину презентації (наприклад, обґрунтувати половину аргументів).

6. Чітко оголосіть хронометраж: скільки часу виділяється на підготовку і на саму презентацію.

7. Дайте досить часу на підготовку аргументів.

8. Коли час на підготовку мине, попросіть пари доказово викласти свою точку зору один одному.

9. Потім можете дати завдання парам помінятися позиціями і знову повторити все спочатку. На це варто відвести набагато менше часу.

10. Після цього можете дати завдання всій четвірці вільно обговорити тему. Учні вже повинні висловлювати свою особисту точку зору. У результаті обговорення четвірка повинна або дійти згоди, або висновку про те, що їм бракує інформації. Заздалегідь визначте часові рамки цієї вільної

дискусії.

11. За наявності часу можна провести загальну дискусію, наприклад використовуючи технологію “Карусель”.

12. Підбийте підсумки дискусії з усім класом.

 

Неперервна шкала думок (Континуум, Нескінченний ланцюжок)

 Одна з форм обговорення дискусійних питань, метою якої є розвиток в учнів навичок прийняття особистого рішення та вдосконалення вміння аргументувати свою думку.

 Розглядаючи полярні точки зору з проблеми, що дискутується, учні:

– знайомляться з альтернативними позиціями, поглядами;

– прогнозують, які наслідки матиме та чи інша точка зору для окремих людей чи політичних рішень;

– учаться на практиці відстоювати свою позицію;

– учаться вислуховувати думки інших;

– отримують додаткові знання з теми, що вивчається.

Як організувати роботу

Варіант 1

• Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально

протилежних точок зору.

• Учитель характеризує полярні точки зору. Кожна розглядається досить детально, ґрунтовно.

• У протилежних кінцях класу мають бути плакати з альтернативними думками.

• Дайте учням час обдумати та аргументувати свою позицію.

• Якщо місця в класі досить, запропонуйте учням оприлюднити свою точку зору і зайняти місце в ланцюгу залежно від своїх поглядів.

• Попросіть учнів пояснити, чому вони обрали саме це місце. Учні можуть пояснювати причину, але не аргументувати.

• Оцінка протилежних точок зору.

• Для того щоб переконатись, що учні уважно слухають один одного, слід попросити їх навести аргументи, які хоч і суперечать їхнім поглядам, але є деякою мірою обґрунтованими, примушують їх замислитись і, можливо, переоцінити свою ПОЗИЦІЮ.

• Обговорення наслідків різних точок зору.

Варіант 2

• Вибирається дискусійна проблема, яка повинна передбачати наявність обґрунтованих, діаметрально протилежних точок зору.

• Учитель характеризує полярні точки зору. Кожна розглядається досить детально, ґрунтовно.

• Обмежена в часі індивідуальна робота учнів. Вчитель пропонує учням письмово аргументувати свою точку зору.

• Якщо бракує часу й місця в класі, можна не пропонувати всім учням утворювати єдиний ланцюг. Поки учні письмово аргументують свою позицію, вчитель на дошці проводить неперервну пряму лінію, розташувавши альтернативні точки зору на різних кінцях.

• Позицію кожного можна позначити на дошці схематично, прослухавши аргументи, чи прикріпити на дошці листки з висловленою письмово точкою зору кожного.

• Учитель вибірково зачитує аргументи учнів, що дотримуються протилежних точок зору.

• Оцінка протилежних точок зору. Учні можуть змінити свою позицію і знову позначити своє місце в ланцюзі.

• Обговорення наслідків різних точок зору.

Дискусія

 Дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію, формує навички аргументації та відстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

 

Як організувати роботу

1. Планування дискусії

• Оберіть тему для дискусії. Вона має бути сформульована проблемно, щоб підходи до її висвітлення були різновекторними.

• Дуже важливим елементом дискусії є план. Він може пропонуватись учасникам заздалегідь, напередодні дискусії. Учні, маючи такий план, можуть підготуватись до обговорення: попрацювати з літературою, довідниками, підготувати собі нотатки тощо.

• Можна практикувати складання плану дискусії за відомою заздалегідь темою безпосередньо на початку обговорення. У такому випадку викладачеві доцільно залучити до складання плану самих учнів.

• Підготуйте матеріал, який учні повинні будуть прочитати вдома. Постарайтесь, щоб там були викладені всі точки зору. Складіть список запитань, які допоможуть вам спрямовувати обговорення та привертати увагу класу до проблеми. Для того щоб дискусія була відвертою, необхідно

створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. Тому в класі бажано виробити правила культури ведення дискусії.

2. Хід дискусії

• Повторіть з учнями основні правила участі в дискусії.

• Робіть помітки, які допоможуть вам не виходити за межі обговорюваної проблеми.

• Активно користуйтесь жестами та мімікою, які допомагають підтримувати хід дискусії, не перериваючи її.

• Для того щоб повернутись до теми обговорення, скажіть, наприклад, так: «Схоже ми відхилилися, давайте повернемося до поняття...»

• Уважно слухайте учнів, стежте за ходом обговорення, настроєм, не давайте відхилитись від теми.

• Не дозволяйте обговоренню перетворитись в гарячу суперечку, але й не гасіть усі прояви емоцій. Ставте конкретні запитання, щоб пробудити обговорення, й абстрактні, щоб остудити запал.

• Змініть формулювання проблем, що обговорюються, або застосуйте інший прийом пожвавлення думок, якщо дискусія вщухає.

• Щоб завершити обговорення, запитайте, наприклад: “Чи ніхто не хоче ще щось додати на завершення?”

• Виділіть досить часу для заключної частини і попросіть самих учнів підбити підсумки за такою схемою:

– Які найбільш переконливі аргументи обох сторін? Перерахуйте їх.

– Якщо під час обговорення виникли додаткові запитання, де можна отримати інформацію?

 

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

 Це технологія структурованої дискусії, у якій беруть участь усі учні класу. Дозволяє контролювати хід дискусії, оцінювати участь кожного учня. Її метою є отримання учнями навичок

публічного виступу та дискутування, висловлення й захисту власної позиції, формування громадянської та особистої активності.

 Учитель на цьому уроці є ведучим ток-шоу. Він оголошує тему дискусії та пропонує учням коротку розповідь або перегляд відеофрагмента з досліджуваної проблеми. Потім запрошує

висловитися на запропоновану тему «запрошених» і надає слово глядачам, які можуть виступити зі своєю думкою або поставити запитання «запрошеним» (не більш 1 хв.). «Запрошені» мають

відповідати якомога коротше і конкретніше. Ведучий також має право ставити своє запитання або перервати виступаючого через брак часу.

Як організувати роботу

1. Підготовчий етап

• Повідомте попередньо тему дискусії її учасникам (бажано у формі дискусійного питання).

• Запросіть чи виберіть із числа учнів класу 2-5 експертів.

• Попросіть учнів придумати запитання до експертів та визначитись зі своєю позицією щодо поставленого запитання.

• Попросіть експертів підготувати додаткову довідкову інформацію з теми дискусії.

• Придумайте назву ток-шоу й оберіть ведучого.

• Організуйте аудиторію по типу студії (учні сідають півколом біля експертів).

2. Хід дискусії

• Назвіть тему і відрекомендуйте учасникам ведучого та експертів.

• Повідомте правила проведення ток-шоу:

• Усі учасники дискусії говорять коротко та конкретно.

• Надавати слово для виступу може лише ведучий.

• Ведучий може зупинити виступаючого, який перевищив ліміт часу.

• Виступ експертів (по 1-2 хвилини кожен).

• Учні ставлять запитання експертам чи роблять повідомлення (не більше 1 хвилини).

• Експерти ставлять один одному запитання.

• Підбийте підсумки дискусії за змістом і за формою її проведення.

Дебати

 Один із найбільш складних способів обговорення дискусійних проблем. Дебати можна проводити лише тоді, коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. У

дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням необхідно довго готуватися й публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кожна група має

переконати опонентів і схилити їх до думки змінити свою позицію. Однак можна поставити й інше завдання – спільно вирішити поставлену проблему. В такому разі учні повинні будуть, висловивши свою точку зору, уважно вислухати протилежну сторону, щоб знайти точки дотику. Важливо, щоб учасники дебатів не переносили емоції один на одного, а спілкувались спокійно.

Як організувати роботу

1. Підготовка

• Повідомте учням тему дебатів.

• Об’єднайте учнів у групи (дві чи три позиції). Можна придумати ролі для груп (учителі, батьки, селяни тощо).

• Підготуйте й роздайте чи поясніть, де знайти інформацію з теми дебатів. Учні повинні підготуватись заздалегідь.

• Підготуйте аудиторію.

2. Хід дебатів

• Ще раз оголосіть тему дебатів і відрекомендуйте групи.

• Нагадайте правила ведення дискусії.

• Визначте час і порядок проведення дебатів. Наприклад, на підготовку в групах можна виділити 15 хвилин, на виступ кожної групи – 10 хвилин (може бути три виступи: обґрунтування своєї позиції і дві відповіді на виступи та питання інших груп), на загальну дискусію – 15 хвилин.

• Під час підготовки група повинна розподілити ролі, подумати, як краще використати відведений для виступів час, підготувати питання для інших груп.

• Для оцінки виступів учасників дебатів можна запросити суддів.

• Учитель повинен строго стежити за регламентом.

• Якщо було завдання знайти спільне рішення, то після дискусії можна провести голосування.

Підбийте підсумки, а якщо були судді – надайте їм слово.