Використання між предметних зв’язків на уроках географії, як елемент розвитку творчих компетентностей  в учнів

     Основою освіти 21-го  століття  є розвиваюча, культуро творча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти, саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблеми прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. Одним із завдань концепції НУШ стоїть завдання виховання школяра, як людини моральної, відповідальної, людини культури з розвиненим естетичним і етичним ставленням до навколишнього середовища і самої себе.

     Домінантою виховного процесу має стати виховання в учнів патріотизму з новим змістовним наповненням. З одного боку це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їхнє майбутнє, а з іншого – відкритість до сприйняття різноманітних культур світу. Водночас основою підготовки      фахівця, який не обмежується викладанням власного предмета, а здатний до здійснення між предметних зв’язків. Любов до рідної землі починається із любові до рідного слова. Як же викладаючи географію ми можемо прищеплювати любов до слова, рідної мови, своєї Землі. Сьогодні ми поговоримо про між предметні зв’язки географії і літератури.

  «Школа стає вогнищем культури коли у ній царюють чотири культи: культ Батьківщини, культ Людини, культ книги, культ рідного слова».

(В. О. Сухомлинський).

      На кожному уроці географії ми повинні використовувати між предметні зв’язки: географія – біологія, географія – хімія, географія – література, географія – історія, але сьогодні ми глибше розкриємо суть можливість використання зв’язків географія – література. Вивчення географії неможливе без використання  різноманітної літератури:  художньої, науково – популярної, історичної. Читання книг про природу,її закони, допомагає учням більш глибше уявити природні процеси і явища, що відбуваються навколо нас.

     Книга відіграє важливу роль в духовному світі дитини. Використовуючи на уроках географії уривки з художніх творів чи поезію ми розвиваємо, збагачуємо, урізноманітнюємо духовний світ дитини, адже крім навчальної мети уроку є ще виховна, яка покликана виховувати гармонійно розвинену у фізичному і духовному плані, особистість.   Навчити учнів читати це завдання ще початкової школи, але побачити суть у прочитаному повинен вчити і вчитель географії. В. О. Сухомлинський писав: «Дитина не побачить красу навколишнього світу, якщо не відчує краси слова, прочитаного в книзі. Шлях до серця дитини і її свідомості йде із двох сторін: від книги до усної мови, і від живого слова, що вже увійшло в душу дитини до читання, до письма.»

     Словесна культура людини – це дзеркало її духовної культури. Краса рідного слова і рідної мови є важливим засобом впливу на її свідомість. Читання художньої літератури збагачує її словниковий запас учнів, а це впливає на вміння чітко і ясно висловлювати  свої думки, ідеї.

       Починаючи із 6-го класу, коли ми знайомимо учнів із особливостями природно – географічних процесів на нашій планеті можна використовувати уривки розповідей із художньої літератури, де описуються ті чи інші природні процеси та явища. Можна вибирати вірші де описується природа рідного краю, чи самим пробувати складати вірші чи робити описи природи своєї місцевості. Але не треба очікувати від учнів, що вони самі зразу напишуть вірш чи оповідання на задану тему, якщо цього вони не чули від вчителя . Вчителю географії необхідно підбирати із літератури, художніх творів описи природи, вірші, що відповідають заданій темі, які б вносили яскравість і розвивали естетичні почуття дитини, захоплення природою рідної Землі. Адже творчість починається із здивування і захоплення , а ми всі хочемо виховати творчих, всебічно розвинених  особистостей.

    Читання художньої  і класичної літератури    є однією із складових «освіти»  душі.    Виховувати інтерес до читання і захоплення художніми творами     повинні батьки, а потім уже в школі цю естафету переймають вчителі. Але як у дитини може появитися інтерес до читання, якщо вона своїх батьків жодного разу не бачила з книжкою в руках. Зі сторони вчителя стоїть завдання любити поезію, літературу, інакше використовуючи найкращі методики, важко буде зробити так, щоб цим захоплювались учні. Тут діє закон: якщо хочеш когось, щось навчити, навчись найперше сам. Захоплення світом поезії дозволить дитині розвивати красиву мову, вона навчиться шанувати прекрасне. Дитяча душа дуже чутлива до рідного слова.

Слід не перестаратися і не почати використовувати на кожному уроці елементи літературних творів, або перетворювати урок в читання віршів, для цього є інші предмети, а необхідно вміло підібрати той матеріал, який найбільш чітко підходить даній темі і конкретному етапу уроку.

    Ми назбираємось виростити всіх дітей поетами, але поезія покращує емоційний стан дитини, впливає на її свідомість і духовний світ.

   «Людина, яка любить Пушкіна і Гейне, Шевченка і Лесю Українку, людина, якій хочеться сказати красиво про красу, що її оточує, для якої пошуки гарного слова стали такою ж потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина для якої поняття про красу людську виражається в повазі людських цінностей, в утверджені самих справедливих відношень між людьми – така людина не може бути цинічною, легковажною.»

 ( В. О. Сухомлинський).

 

 

 Підчас вивчення  «Загальної географії»  у 6 класі ми проводимо практичну роботу «Спостереження за висотою Сонця над горизонтом, погодою, сезонними змінами стану рослинності і водойм». Ця робота проходить на місцевості. Доречно дати дітям завдання зробити опис погоди в художньому стилі . Це може бути опис погоди одного місяця, одного дня чи сезону. Наприклад:

… «Проплив над колючими стернями зеленими луками, обважнілими від плодів садами, уже не такий гарячий, як липень, втомлений від безперервних злив  - серпень. Останній місяць літа, його пахучий і квітучий окраєць. Пропах він неповторно і усім одразу: першим хлібом з нового урожаю і спілими яблуками спасівками, сивим полином і жовтогарячими соняшниками, новенькими зошитами і свіжою фарбою в класах, вересень на носі…

«Мов ключі журавлині незабаром розтануть

• літні дні золоті, неповторні ,останні»

… Серпень на відміну від липня не замучив нас зливами. Дозволив без екстремальних зусиль зібрати урожай із хлібних нив.

До самісінької землі попригинались під тягарем плодів яблуні. Уже почорніло картоплине бадилля на городах – отже на підході другі жнива.  Уже айстри і чорнобривці, гладіолуси і жоржини готові пожертвувати собою – аби заповнити веселковими кольорами і по-осінньому щемкими пахощами кожен шкільний клас. Уже досвітки огортають землю прохолодою і роса на травах згасає набагато повільніше… Уже лаштуються у вирій журавлі. Відлетять вони як завжди не самі – обов’язково заберуть з собою літо. Але сьогодні воно ще з нами. Ще дні сонячні і прозорі наче добрий мед. І від цього трішки святковішими видаються навіть будні».

    Звичайно подібні описи можуть написати лише одиниці дітей, але і інші учні проявлять елементи своєї творчості в міру своїх сил. Можна давати учням завдання підбирати описи природи з художньої літератури. Учні залюбки працюють з художньою і науково – популярною літературою, знаходять різні описи природних процесів чи явищ.

   Аналізуючи використання елементів художніх творів на уроках географії я зупинюсь на окремих темах.

Вивчаючи тему «Українські Карпати» ми нагромаджуємо в головах дітей безліч наукової інформації про особливості їх геологічної будови, характеризуємо кліматичні показники і видовий склад органічного світу гір, перечислюємо математичні величини і інше. А якщо на хвилинку відірватись від безкінечних наукових тлумачень і через поезію повести думку дитини туди – до Карпат:

 

« Земля долоні підняла увись

Немов би хоче небо обійняти

Дерева синім шовком узялись

Такими я побачила – Карпати

 

Смерековий, смарагдовий прибій

Шумить собі століття за століттям

Про радість й смуток

Про любов і біль

Про сині весни й веселкове літо

 

Про тих людей, що здавен тут живуть,

Про ті роки яких не повернути

Про бистру річку, що зветься Прут,

І про гору по імені Говерла

А ще про Тису – є така ріка

А ще про тиси – є такі дерева

 

А ще про те яка дзвінка й крихка

В Карпатах тиша пані кришталева

Нащо летіти у чужі краї

Чужі дива у сни свої пускати

Якщо у всіх нас на своїй Землі

Є  диво з див а  звуть його -  Карпати.

 

Вивчаючи рельєф Північної Америки чи Австралії, як можна не згадати про особливості гір своєї місцевості і вернути думки дітей із – за океанських світів сюди – в Україну, декількома рядками поезії.

Карпати

Яка природа тут багата й гарна

Які щасливі люди тут живуть

Як гордовито води Черемоша

Між берегами вічними пливуть

Коли лягли над вечір довгі тіні

Туман поплив неначе молоко

Мені здалось такими гори

Напевно бачили Гнатюк, Іван Франко

Сміялися гуцулки ніжно й дзвінко

В тім співові було щось від трембіт

Мені здалось, що Леся Українка

Сюди вернулась через стільки літ

Я знаю цього статися не може

Я виросла й не вірю у дива

Але ось тут над вічним Черемошом

Озвіться Лесю правда ж Ви жива.

Ми вивчаємо рівнинні території Сибіру і Амазоніт, пустелі Африки і плоскогір’я Бразилії і якби випадково цими рядочками віршу повертаємось до себе на рідне серцю Поділля:

Красо, України, Поділля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

що горе тебе не знавало!

 

Онде балочка весела,

В ній хороші, красні села,

Там хати садами вкриті

Срібним маревом повиті,

Коло сел стоять тополі

Розмовляють з вітром в полі.

 

Хвилюються лани золотії

Здається без краю, - аж знову

Бори величезні, густії

Провадять таємну розмову

 

Он ярочки зелененькі

Стежечки по них маленькі,

Перевиті мов стрічечки

Збігаються до річечки

Річка плине, берег рвучи

Далі, далі попід кручі…

 

Цими рядками вірша Лесі Українки ми розвиваємо в учнів почуття  національної самосвідомості і почуття гордості за рідний край.

Проходячи тему «Рельєф і корисні копалини Євразії» важко не згадати слова О.С. Пушкіна про Кавказ:

…. Здесь тучи смиренно идут подо мной,

Сквозь них извергаясь шумят водопады,

Под ними утесов нагие громады,

Там ниже мох тощий, кустарник сухой,

А там уже рощи, зеленые сени

Где птицы щебечут, где скачут олени.

Окремі форми рельєфу України описані і в прозових творах наших письменників. Наприклад вивчаючи тему «Ерозійній форми рельєфу» зачитати уривок із твору І. Нечуя – Левицького « Кайдашева сім'я»

 де подано опис яру.    

«Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в’ється оксамитовий зелений пояс на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті далини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу».  

    А скільки описів атмосферних явищ і процесів ми можемо зустріти в творах літератури. При вивченні теми «Вітер» слід звернутись до творчості Т. Г. Шевченка і зачитати вірш:

«Тихесенько вітер віє,

Степи,  лани мріють,

Між ярами, над ставами

верби зеленіють…

І все то те… вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою…»

 

«Реве та стогне Дніпр широкий

Сердитий вітер завива

Додолу верби гне високі

Горами хвилю підійма»

     У вірші Лермонтова М. Ю. можемо зустріти рядки, де описаний вітер:

« Колеблется ветер, влажный, душистый

верхи деревьев качаються  и с воем он стучится в оконницы»

 

С. Я. Маршак:          «Сегодня старый ясень сам не свой -

Как будто страшний сон его тревожит,

Ветвями машет, шевелит листвой,

А почему никто сказать не может».

     В українській літературі подано дуже багато описів таких явищ природи, як дощ, вітер, сніг, заметіль і описів різних пір року. Ось у творчості

О. Олеся зустрічаємо такі слова:

«Надходить дощ, шумлять бліді берези…

Рвуть блискавиці сірих хмар рядно…

А дужий грім зустрів такі діези,

Що злякано шумить вікно!».

     Опис дощу у творі Панаса Мирного «Лихі люди»:

«Над чорною землею прокинувся світ.  Не ясним сонячним оком глянув він на неї після похмурої дощової ночі, а повіяв туманом, дихнув важкою парою. Закурілася земля, задиміла; пішов дощ, дрібний та тихій, мов крізь сито засіяв; стрепенулися темні ліси і, розправляючи підставляли своє загоріле листя під дрібні дощові краплі; зраділа зелена трава і підняла свої гострі листочки у гору; засумували пил та куриво – чорною калюкою укрили всі широкі дороги».

Дуже багато описів пір року зустрічається у творах української літератури.   

Опис весни  в творах О. Олеся:

 «Весна, як фея чарівна летить у чарах шуму і пісень, біла, біла, як лілея, в квітах яблунь і вишень»

П. Тичина:                          Стану я, гляну я –

    Скрізь поточки, як дзвіночки

Жайворонок, як золотий

З переливами

Йде весна запашна

Квітами перлами закосичена.

М. Рильський:            …Поле чорніє, проходять хмари,

 Гаптують небо химерною грою

          Пролісків перших блакитні отави…

Земле, як весело нам із тобою.

Леся Українка:  «Перемога»

     … А весна гомоніла: «Послухай мене!»

  Все кориться міцній моїй владі:

                Темний гай  вже забув панування сумне

І красує в зеленім нараді.

              Темна хмара озвалася громом гучним,

  Освітились вогнем блискавиці

Вкрилась темна земля цвітом – рястом дрібним

Все кориться мені, мов цариці…

«Давня весна»

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки

Вона летіла хутко мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!

 

 

Б. Грінченко «Під тихими вербами»

Прихід весни: Сніг лежав уже на самих ярках і затінках, а то скрізь позбігав лепетливими дзюркотливими струмочками. Серед пучечків торішньої трави де-не-де визирали вже блакитними оченятами проліски, але вся земля лежала ще чорна  дожидаючись поки пригріє ще сонце, обніме її своїм палким промінням та й убере в пишні зелено – квітчасті мякі  шати. Лежала ще півсонна і зітхала до неба темними  грудьми, і теє зітхання злітало вгору, збиралось там у хмари, і хмари тьмарили небо, затуляючи землі сонце.

   А поки ще хмари темні,  - але теплі весняні хмари снували по небу – землю приспала ніч.

 

Опис літа у творах О. Олеся:

Килимами пишними лани покриває

плахта її

Маком червоним цвітуть на городах

Рукава її

Ллються річками по луках зелених

Дівочі стрічки

Сяють розкиданні збоку дукати –

Ставки і озера.

 

Опис літа (з учнівського зошита)

  …Навіть у червневі дні, найдовші в році, першим прокидається не сонце, ні… Першими прокидаються пташенята у гнізді від голоду. І селяни від роботи, яка навіть уночі не дає їм спокійно спати, нагадуючи про себе нескінчену щемким болем у всьому тілі. І вже аж потім після пташенят і селян стає сонце. Рожеве від солодкого сну воно піднімає свої вії – промені і осипає світ ніжними теплими на дотик і золотими на колір іскрами. Від цих сонячних дотиків, а ще від традиційних у червні дощів сильніше пахнуть перецвітаючий жасмин і прив’яла трава у покосах, пахнуть щойно підгорнута картопля і густа роса, пахне земля та все, що цвіте і пишно буяє на ній.  Липневі дощі повторюються рік у рік. Оскільки владарюють цієї пори, за твердженнями народознавців, язичницький бог – Перун – покровитель воїнів, та його гаряча половина – Перуниця – блискавиця. На пару вони й озвучують піднебесся розкотистими громами, ламають у своїх суперечках вогняні списи – блискавок, а потім остуджують їх своїми рясними дощами.   Міф? Легенда? Напевно, що так, але з тих у які хотілося вірити. Тим більше, що змивають вони не тільки спеку, а й саме літо, хвилина за хвилиною, день за днем.

Остап Вишня «Кримське сонце». «А сонце вище…А сонце ще вище.

Воно грається… Воно горить срібно-золотим співом і бризки гарячого золота кидає щедрою рукою і назад, і наперед, і праворуч, і ліворуч… І гарячішає море, і теплішають гори, і в млоску гарячому шелестять хвої чорного кипариса… А воно все вище! А воно ще вище! І все живе гониться за ним».

Осінь. М. Рильський:

Коли копають картоплю – стелиться дим над землею,

Листя летить воскувате ніби метеликів рай,

Пахне грибами і медом, вогкістю пахне тією,

що опріч назви осінь, немає імені їй.

М. Коцюбинський «Fata Morgana»

Осінь. Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочать угорі і спускають на землю мокрі коси. Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає коли усміхнеться. Сірі дні зміняють темні ночі. Де небо? Де сонце? Міріади дрібних крапель мов мертві надії, що знялись надто високо, спадають додолу і пливуть, змішані із землею, брудними потоками…

О. С. Пушкін:

Унылая пора! Очей очарованье!

Приятна мне твоя прощальная краса-

Люблю я пышное природы увяданье,

В багрец и золото одетые леса,

В их сенях ветра шум и свежье дыханье

И мглой волнистою покрыты небеса,

И редкий солнца луч, и первые морозы,

И отдаленные седой зимы угрозы.

Опис осені ( з місцевої преси)

« Все одно ця осінь золота. Наперекір важким і темним хмарам, надто раннім холодам і рвучким вітрам, наперекір густим сірим туманам і невтішним прогнозам синоптиків. Завдяки сонцю, хай уже вистиглому, але все ще подоброму впертому. Настільки впертому,що майже кожного дня йому вдається розганяти хмари і тумани аби пробитись до Землі і людей, дерев і квітів і ще хоч трішечки зігріти і осяяти їх. Аби людям веселіше працювалось коло землі, збираючи важкою працею виплеканий урожай… Аби дерева встигли віддати свої румяні, цілющим соком наповненні плоди, а котрі без плодів – увібрати якомога більше сонячного тепла в уже посмутнілі готові до останього польоту листки… Аби квіти ще хоч трішки тішили нас з вами сумовито – прощальною красою і ледве чутними запахами, які поєднали в собі посмішку сонця і плач дощу, загадковість туману і гіркоту розлуки…»

Зима. О. С. Пушкін: «Зимнее утро»

Мороз и солнце – день чудесный

Еще ты дремлиш друг прилесный-

Пора красавица проснись…

Вечор ты помнишь вьюга злилась

На мутном небе мгла носилась,

Луна как бледное пятно,

Сквозь тучи мрачные желтела

И ты печальная сидела

А нынче… погляди в окно:

Под голубими небесами

Великолепными коврами,

Блестя на солнце снег лежит,

Прозрачный лес один чернеет,

И ель сквозь иней зеленеет

И речка подо льдом блестит.

Безліч  рядків про особливості внутрішніх вод: річок, морів, озер, боліт ми можемо знайти в творах літератури і використати їх при вивченні теми «Гідросфера» в 6 класі і при вивченні теми «Внутрішні води України» у 8 класі».

Некрасов  «Волга»

О, Волга, колыбель моя!

Любил ли кто тебя как я?

Когда еще все в мире спит

И алый блеск едва скользит

По темно – голубим волнам,

Я убегал к родной реке

Иду на помощь к рыбакам,

Катаюсь с ними в челноке,

Брожу с ружем по островам

То как играющий зверек

С высокой кручи на песок

Скачусь, то берегом реки

Бегу бросая камешки

И песню громкую пою

Про удаль раннюю мою.

Тогда я думать был готов

Что уйду я никогда

С песчаных этих берегов

И не ушол бы никуда-

Когда б ,о Волга! над тобой

Не раздавался этот вой!

Опис річки Раставиці І. Нечуй – Левицький  «Микола Джеря»

«Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка річка Раставиця. Серед долин зеленіють розкішні густі верби, там ніби потонуло у вербах село Вербівка. Понад самим берегом вється у траві стежка через усе село. Підеш тією стежкою, глянеш кругом себе, і скрізь побачиш зелене море верб, садків, конопель соняшників, кукурудзи та густої осоки. Подекуди по жовто–зеленій скатерті розкиданні темно–зелені кущі верболозу, то кругленькі наче мячики, то гостроверхі наче тополеньки. Між мякими зеленими, ніби оксамитовими берегами вється гадюкою Раставиця, наче передразнює здорові річки, як  часом маленькі річки передразнюють старших. А там далі вона повелась між високими вербами та лозами, що обступили її стіною з обох боків. От верби відступились від берега і розсипались купами по зеленій траві. Скрізь по обидва боки Раставиці на покаті стеляться чудові городи, жовтіють тисячі соняшників, що ніби посипались і заглядають поверх бадилля кукурудзи на річку, там далі набігли на річку високі коноплі і залили берег своїм гострим важким духом.  Серед села раставиця входить у широкий ставок. Нище од ставка Раставиця знов повелась між зеленими левадами та вербами, а дальше сховалась у дубовий ліс та й утекла в Рось».

І. Нечуй – Левицький « Микола Джеря».   Опис моря. Сонце сіло, надворі стало смеркать. Море почорніло, тільки біліла пересип, наче довгий клапоть білого полотна. Мартини часто і густо припадали зверху до води, крячки стрілами падали на воду і хапали рибу, то був знак, що риби напливло до берега доволі. Настала ніч. Надворі тихо, як у хаті, тільки море лащилось до берега легесенькою хвилею    і ледве шелестіло по піску.

Опис повені. «О погоде»

…Не до сна! Вся столица молилась,

Чтоб Нева в берега возратилась,

И минула большая беда –

Понемногу сбывает вода

Начинается день безобразний –

Мутный, ветряный, темный и грязный.

Досить значну увагу приділяють письменники і поети красі української природи. Важливу роль на наших уроках можуть відіграти вірші О. Олеся, Л. Українки, І. Нечуя – Левицького, Т. Шевченка. Вивчаючи природну зону мішаних лісів у 8 класі ми можемо зачитати вірш О. Олеся:

Давно вже скошені лани

Стоять степи похило

А в лісі, лісі восени

Так любо ще так мило!

На липах листя золоте

Тріпоче понад нами

Неначе знову ліс цвіте

Осінніми квітками…

Ліна Костенко:

… Передомною килими чудові

Натура стеле темнії луги,

Славути красної бори соснові,

І Случі рідної веселі береги.

•  

Несе Полісся в кошику гриби,

За болотими причаїлись Охи

І спорить тиша голосом гарби

Із реактивним гуркотом епохи

Правічну думу думають ліси,

Вгрузають в мох столітні дідугани

Переметнеться заєць навскоси-

Горить асфальт у нього під ногами.

Докладні описи природи зустрічаємо у творі О. Довженка «Зачарована Десна».                                                                                                                                                                                                                                                                                                  

 Описи природної зони степу.

М. Коцюбинський Intermezzo “ Жайворонки»

…Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось неземне, а небесне.

   Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні просіяні звуки. Ниви шумлять навколо і заважають. Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони, невидимі, кидають з неба свою сверлячу пісню. Дзвінку, металеву й капризну, так, що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може співає, може сміється, а може зайшлась від плачу.

…Тепер я певен, що то з того посіву зійшла срібна нитка вівсів, гнеться й блищить мов шабля, довговусий ячмінь, пливе текуча вода пшениці.

   А з гори сипле і сипле…витрушує душу з дзвіночків, струже срібні доски і свердлить крицю, плаче, голосить  і сіє регіт на дрібне сито. Он зірвався один яскравий звук і впав між ними червоним куколем…

Опис степу І. Нечуй – Левицький «Хмари»:

«Черкаські степи зеленіли, як море. Повітря було таке чисте і прозоре, що здавалось груди не втягали його, а само воно лилось в груди. Дорога слалась по зеленому степу широким килимом між двома окопами, на котрих росло високе бадилля петрових батогів, обсипаних синіми зірками молочаю, сизих миколайків, кругоголових будяків. Широкий подорожник і оксамитовий спориш наче силкувалися вкрить всю дорогу, хотіли одвоювать її від важких коліс сільськогосподарських возів. Уся зелена степова скатерть, скільки можна скинуть оком, булла ніби заткана квітками: червоними купами смілки,  синіми дзвониками, жовтими степовими тюльпанами, фіолетовим сонном і чебчиком. В траві ворушилася і тріщала сила-силена  коників і всяких кузьок. Над степом у синьому небі бились і щебетали пташки. Край дороги бігали проворні ховрашки, і побачивши людей, тікали в нори й сміливо виглядали звідтіль, піднявши вушка вгору. Ввесь зелений степ і синє круглее небо заливало проміння гарячого золотого сонця».

 У 9 класі при вивченні тем «Етногеографічні регіони. Історико-географічні землі» ми звертаємось до праць письменників, які у своїх творах описують детальні особливості побуту і життя людей тих чи інших регіонів України. Вивчаючи етногеографічні характеристики сходу і центральної України ми використовуємо елементи твору М. Гоголя Вечори на хуторі поблизу Диканьки» ми знайомимось із звичаями і традиціями людей цього регіону. Тут вам і життя, і характер українського народу. Адже сюжети твору черпались із народних висловів, легенд. Про життя селян на Прикарпатті ми дізнаємось із твору І. Франка «Борислав сміється». Ряд звичаїв описаний у творах «Наталка – Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» І. Квітки –  Основяненко. 

Досить багато літературних описів є для розділу «Населення України». Так у творчості Т. Г. Шевченка зустрічаємо рядки де подається опис тодішнього села:

«Село! І серце одпочине

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво – а кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

 І сині гори за Дніпром

Сам Бог витає над селом».

 

У творчості О. С. Пушкіна також знаходимо опис села:

Деревня

… Я твой: Люблю сей темный сад

С его прохладой  и цветами

Сей луг уставленный душистыми скирдами,

Где светлые ручьи в кустарниках шумят

Везде передо мной подвижные картины:

Здесь вижу двух озер  лазурные равнины

Где парус рыбаря белеет иногда,

За ними ряд холмов и нивы полосаты,

Вдали рассыпанные хаты,

На влажных берегах бродящие стада,

Овины дымные и мельницы крылаты

Везде следы довольства и труда…

І. Франко «Перехресні стежки»

… Перед його очима простяглися села, бідні, сірі, з головатими вербами при дорозі, з обламаними садками, болотяними вигонами, обскубаними сірими стріхами, пообвалюваними тут і там плотами. Здавен давна він привик, що його серце стискається при в’їзді в село, навіть у пору, коли воно пишається у весняному цвіті вишневих і яблуневих садів або лежить тихо, вигріваючись у літньому сонці. А тепер у осінній вечір тихо і пусто по селах. Де – де із стодоли чути ритмічний клекіт ціпів, де-де скрипить надкриничний журавель, тягнеться, бродячи в густім болоті , космата худібка до водопою, їде парубчак на маленьких кониках охляп і ліниво поганяє худобу, з подвір’я чути запізніле тріскотання терлиці. Навіть обори високі, повні сіна і снопів, не розвеселяють душі.

На фоні цих творів ми можемо запропонувати учням  зробити опис свого села у формі вірша або прозою. Наприклад:

Моє село неначе рута – м’ята

Що стелить оксамити по землі

Вишневий цвіт сідає біля хати

А соловей затьохкає гаї

 

Моє село ранкові тихі зорі

У вишнях бджоли весело гудуть

Росою вкриті кущики бузкові

Що любо так під зорями цвітуть

 

Моє село симфонія  в тополях

Що дивно так заворожила шлях

Моє село – мого дитинства доля

Такий прекрасний, неповторний час

 

Моє село -  перлина України

Колиска мрій – надії джерело

Його краса     - білявий цвіт калини

Що думає заглянути в вікно

Моє село – рясних дощів потоки

Що аж пливуть до самого Дністра

І знов сміється небо синьооке

Життю радіє матінка – Земля.

 Окрему увагу слід приділити темі охорони природи. Дуже багато матеріалу можна використати при вивченні цієї теми. Ми можемо використовувати рядки творів про особливості забруднення навколишнього середовища, як у 6 класі при вивченні теми «охорона Атмосфери», у 8 класі «Геоекологічна ситуація в Україні , «Природоохоронні території», «Чорнобильська катастрофа», а також у 9 класі при вивченні окремих галузей промисловості, коли ми згадуємо негативний вплив діяльності людини на природу. Такі матеріали можемо знайти у творчості Ліни Костенко, І. Драча, М. Стельмаха і інших письменників і поетів.

Згадуючи страшну біду 20 ст. – трагедію на ЧАЕС ми використаємо рядки

Л. Костенко: Загидили ліси і землю занедбали,

Поставили АЕС у верхів’ях трьох річок

То хто ж, ви,  є? Злочинці, канібали?

Ударив чорний дзвін і досить балачок…

В яких лісах іще ви забарложені?

Що канібали ще занапастять?

І мертві, і живі, і ненароджені,

Довіку вам оцього не простять.

Також використовуємо окремі рядки із твору І. Драча «Чорнобильська мадонна»

…Все плакало на сонці

Нехтіло помирати

І квітку прямо в стронцій

Поцілувала мати

Було все мов на лезі

Якому все стесати

І квітку прямо в цезій

Поцілувала мати…

              Дуже багато є рядків присвячених нашій рідній Україні, її мові, традиціям, історичному минулому. Поезія даної теми викликає в нас почуття патріотизму, любові до рідної землі, свого народу. Як епіграфи до уроку ми можемо використовувати слова В. Сосюри: «Любіть Україну, як сонце любіть,

як вітер, як трави, як води

В годину щасливу і в радості мить

Любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву

Вишневу свою Україну

Красу її вічно живу і нову,

І мову свою солов’їну».

Почуття гордості за рідний край виникає коли чуємо слова М. Рильського:

«Хто може випити Дніпро,

Хто може виплескати море,

Хто наше злато – се ребро

Плугами кривди переоре,

Хто серця чистого добро

Злобою чорною поборе»?

•  

«Як гул століть, як шум віків,

Як бурі подих рідна мова

Весняні пахощі листків,

Сурма походу світанкова

Неволі стогін, волі спів,

Життя духовного основа…»

Рядки цих віршів допомагають вчителю на уроці формувати і виховувати в дитячих душах почуття національної самосвідомості, патріотизму. Якщо ми час від часу будемо урізноманітнювати навчально-виховний процес поезією чи художніми описами, то духовно збагатимось самі, збагатимо духовний світ дитячих душ, виплекаємо своє майбутнє своїми руками, своєю працею, своєю творчістю.

Література.

1. В. О. Сухомлинський «Серце віддаю дітям», Київ: «Радянська школа», 1985р.
2. Духовні криниці. Хрестоматія для 10 класу., Київ «школяр», 2004р.
3. Леся Українка «Вибрані твори»., в-во «Дніпро», Київ 1974р.
4. Непочаті рудники: Твори І. С. Нечуя -  Левицького, К:. Грамота, 2003.
5. Інтернет - ресурси