Методичний матеріал "Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів у психолого - педагогічній літературі"

Проблема активізації пізнавальної діяльності учнів у психолого - педагогічній літературі

Однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики є активізація пізнавальної діяльності учнів. Саме від її вирішення залежить ефективність освітньої діяльності, яка проявляється в міцному засвоєнні знань, стимулюванні та розвитку інтересу до навчання, формуванні самостійної думки та підготовці до самостійного життя.

У педагогічних дослідженнях найчастіше активізацію пізнавальної діяльності розглядають як організацію сприйняття навчального матеріалу учнями, коли засвоєння знань відбувається шляхом розкриття взаємозв'язку між явищами, порівняння нової інформації із вже відомою, а також конкретизації, узагальнення та оцінювання навчального матеріалу з різних точок зору [6].

Зазначимо, що в педагогічному словнику активізацію навчального процесу визначено як процес удосконалення змісту, форм і методів навчальної роботи, що сприяє активній і самостійній діяльності учнів у засвоєнні знань, вмінь та навичок на всіх етапах навчально-виховного процесу у всіх ланках освіти [5, с.56]. В цьому сенсі акцентується важливість педагогічних методів, прийомів та засобів в процесі активізації.

Використання та удосконалення різних форм та методів навчання спонукає до активізації, в першу чергу, самого освітнього процесу, а вже потім до активізації пізнавальної діяльності учнів. Варто зазначити, що в наведеному вище означенні відбувається ототожнення понять “активізація навчання” та “активізація пізнавальної діяльності”. В основі будь-якої навчальної діяльності учнів лежить, в першу чергу, їх активність. Процес їх активізації є процесом перетворення суб’єкта (в нашому випадку - учня) в стан активності [1, с.89]. Поняття активності досліджувалось в психолого-педагогічній науці в різних аспектах. Термін “активність” походить з латинської “actives”, що означає діяльний, енергійний, ініціативний [9, с. 8]. В педагогічному словнику за редакцією М. Ярмаченка наводиться таке визначення: “активність – 1) властивість організму і психіки, що залежить від зовнішніх та внутрішніх потреб; 2)властивість особистості, яка виявляється в діяльному ініціативному ставленні до навколишнього світу та самої себе”.

Активність учнів виражається через запитання, прагнення думати, пізнавальну самостійність у процесах сприйняття, відтворення, розуміння та творчого застосування. Критеріями сформованості активності особистості виступають: ініціативність, дієвість, енергійність, інтенсивність, добросовісність, інтерес, самостійність, усвідомлення дій, воля, наполегливість в досягненні мети та творчість [2, с.19]. Завдяки цим якостям можна простежити підвищення активності учнів в процесі навчання.

Прояв активності в процесі навчання пов’язаний з пізнанням світу. Тому в багатьох педагогічних джерелах акцентується важливість саме пізнавальної активності, яка виникає завдяки продуктивній активності. Пізнавальна активність – складне інтегральне утворення особистості, що має мотиваційні, операційні та результативні компоненти. Серед них прояв інтелектуальної ініціативи, надситуативності – вихід особистості за межі даної діяльності за власним бажанням, прагнення до нового цілеутворення. Відмінність пізнавальної активності від загальної активності полягає в тому, що “активність”, як поняття, включає не лише процес пізнання, а й інші сфери діяльності учня, зокрема вольову та емоційну [6, с.10].

Ознаками пізнавальної активності в будь-якій діяльності виступають такі показники, як готовність до роботи, прагнення до самостійної діяльності, якість роботи, шляхи вибору оптимальних способів розв’язання завдань      [8, с.20].

Пізнавальна активність в освітньому процесі є складовою об’єктивного закономірного навчання як активного процесу пізнання. Це виступає важливим фактором необхідності активної діяльності учнів у пізнанні. Однак характер та ступінь активності учнів у навчанні можуть бути різними. Які ж фактори впливають на це? Передусім, це пізнавальний інтерес. Саме його втрата, як правило, є причиною зниження пізнавальної активності дітей.

Стимулами пізнавальної активності в освітньому процесі, крім внутрішнього стимулу – пізнавального інтересу, також можуть виступати такі педагогічні прийоми, як заохочення, розкриття необхідності та значення навчального завдання (мотивація), підкреслення розвитку позитивних рис особистості в процесі навчання, своєчасне визнання успіхів учнів, активна позиція вчителя, довіра учням та інших, які вже стають зовнішніми стимулами пізнавальної активності учнів [2, с.40]. Пізнавальна активність учнів є показником якості їх навчально-пізнавальної діяльності, спрямованості учня на ефективне опанування знань та способів діяльності.

У залежності від наведених вище критеріїв науковцями виділялись різні рівні пізнавальної активності учнів. У своїх дослідженнях О. Дубинчук встановила такі рівні пізнавальної активності [4, с.35]:

1.   Репродуктивно-повторювальна активність, за допомогою якої досвід діяльності однієї людини накопичується завдяки досвіду іншої;

2.   Пошуково-виконавча активність, яка передбачає такий ступінь самостійності учнів, яка дозволяє зрозуміти задачу та відшукати засоби її розв'язання без сторонньої допомоги;

3.   Творча активність, яка дозволяє учню самостійно ставити певну задачу та вибирати нешаблонні, оригінальні шляхи її розв'язання.

Автор підкреслює, що ці рівні не ізольовані, а взаємопов'язані. Вони можуть співіснувати, відповідаючи шкільному віку.

У відміченій системі рівнів пізнавальної активності звертається увага на те, що одним із головних завдань у педагогічній діяльності вчителя є збільшення активності учнів до рівня самостійності. Самостійність– це здатність з власної точки зору підійти до розв‘язання складних навчальних питань, вміння виконувати цю роботу без сторонньої допомоги [3, с.50]. Вона проявляється в їх критичній думці, в умінні висловити свої думки незалежно від чужого погляду. Активність не завжди поєднується із самостійністю, але є її необхідною умовою. Основою для самостійності виступає система знань, вмінь та навичок, якою володіє учень, а також використання вже засвоєного матеріалу приводить до опанування новими знаннями, вміннями та навичками. Так як самостійність завжди передбачає активність, то саме вона відображає ставлення учнів до учбово-пізнавальної діяльності [8, с. 46].

В освітньому процесі повна самостійність учнів є не можливою. Тому головною ознакою самостійності учнів є досягнення поставленої мети без сторонньої допомоги, але з участю викладача в цьому процесі. Саме викладач найчастіше виконує такі функції діяльності як постановка її мети, формулювання завдання та перевірка отриманих результатів [7, с. 39].

Є. Голант виділяє три види самостійності учнів [8, с.29]:

-          організаційно-технічна самостійність;

-          самостійність в практичній діяльності;

-          самостійність у пізнавальній діяльності.

Під пізнавальною самостійністю розуміють таку якість особистості, яка характеризується її прагненнями та вміннями без сторонньої допомоги отримувати знання, опанувати засобами діяльності та розв‘язувати пізнавальні задачі [9, с. 63]. “Говорячи про пізнавальну самостійність, - говорить М. Махмутов, –маємо на увазі вміння та здібності учнів самостійно виділяти основні та другорядні ознаки предметів, явищ та процесів матеріального світу, розкривати сутність нових понять шляхом абстрагування та узагальнення” [6]. Він виділяє такі ознаки пізнавальної самостійності учнів [8]:

-     вміння учнів отримувати нові знання та навички, використовуючи різні джерела;

-     вміння в своїй подальшій освіті використовувати отримані раніш знання;

-     вміння практично застосовувати знання, вміння та навички при вирішенні будь-якого життєво важливого питання.

    Аналіз психолого-педагогічної та методологічної літератури свідчить, що багато вітчизняних і зарубіжних педагогів займалися проблемою активізації навчально-пізнавальної активності дітей на уроці. Дослідження практиків показали, що потрібно ураховувати чинники, що гальмують розвиток навчально-пізнавальної діяльності учнів та запобігати перевантаженню розумових сил або тривалої одноманітності навчальної праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Головіна Л. М. Активізація пізнавальної діяльності учнів / Л. М. Головіна. – К.: Проспект, 2003. – 242 с.

2. Гуревич Р. С. Інформаційно-комунікаційні технології в навчальному процесі : посібник для педагогічних працівників ; студентів педагогічних вищих навчальних закладів /Р. С. Гуревич, М. Ю. Кадемія – Вінниця, ОВ «Вінниця», 2002. – 116 с.

3. Електронний словник «Словопедія» [Електронне видання]. – Режим доступу : http://slovopedia.org.ua/29/53407/19026.html

4.  Єльникова О. В. Інтерактивні методи навчання, їх місце у класифікації педагогічних інновацій / О. В. Єльникова // Імідж сучасного педагога. – 2001. – № 3-4 (14-15). – С. 71-74.

5. Кадемія М. Ю. Інноваційні технології навчання : словник-глосарій : навчальний посібник для студентів, викладачів / М. Ю. Кадемія, Л. С. Євсюкова, Т. В. Ткаченко. – Львів : Вид-во «СПОЛОМ», 2011. – 196 с.

6. Краснопольський В. Е. Активізація пізнавальної діяльності учнів засобами комп'ютерної техніки (на матеріалі викладання англійської мови). Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.01 / В.Е. Краснопольський. – Луган. Держ. Пед. ун-т імені Т.Г. Шевченка. – Луганськ, 2000. – 20 с.

7. Мойсеюк Н. Є. Педагогіка : посібник / Н. Є. Мойсеюк. – К. : ВАТ «КДНК», 2001. – 608 с.

8. Шамова Т. І. Активізація навчання школярів / Т. І. Шамова. – М.: Педагогіка, 1982. - 278 с.

9. Інтернет-технології [Електронний ресурс]. –

Режим доступу :http://uk.wikipedia.org.