Методичний посібник для керівників військово – патріотичного гуртка «Джура» (Сокіл) Конспекти занять з використанням інтерактивних та проектних методів навчання (третій рік навчан

 

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Хмельницької обласної державної адміністрації

Управління освіти і науки Ярмолинецької райдержадміністрації

Ярмолинецький будинок дитячої та юнацької творчості

 

 

 

 

 

Методичний посібник

для керівників  військово – патріотичного гуртка «Джура» (Сокіл)

Конспекти занять

з використанням інтерактивних та проектних методів навчання

(третій рік навчання)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2016

 

 

 

 

 

Денисюк О. П. Методичний посібник для керівників  військово – патріотичного гуртка «Джура» (Сокіл). Конспекти занять з використанням інтерактивних та проектних методів навчання (третій рік навчання). – Ярмолинці, 2016. – 55 с.

 

 

 

           Навчальний посібник побудована на основі інтеграції знань, вмінь і навичок, необхідних майбутньому захиснику Вітчизни. Він містить календарне планування та розробки п’яти показових занять військово – патріотичного гуртка «Джура»(Сокіл). Матеріал посібника спрямований на популяризацію здорового способу життя, зміцнення здоров’я дітей, виховання у підростаючого покоління почуття патріотизму, виконання кодексу «лицарської честі» на засадах елементів козацької педагогіки. Формування та розвиток повноцінної особистості, гармонійної людини, патріота Батьківщини.

         Посібник буде корисним та цікавим керівникам гуртків козацько–лицарського виховання «Джура»(Сокіл) та усім хто цікавиться історією українського козацтва та активним способом відпочинку

 

 

 

 

ISBN (Витяг з ДСТУ 4861:2007)

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………… 2

І. Правила проведення туристських подорожей

з учнівською молоддю……………………….......................................... 3

ІІ. Козацькі чайки, їх оснащення, озброєння, особливості…………………………………………………………………. 12

ІІІ. Козацька зброя, військове та  бойове мистецтво……….. 21

IV. Загальна будова пневматичної гвинтівки, її характеристика та принцип дії……………….................................. 39

V. Суть орієнтування на місцевості. Визначення сторін горизонту за компасом, небесними світилами та місцевими предметами………………………………………………... 47

VI. Список використаних джерел та літератури…………....... 54

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Одним із головних завдань сучасної школи є формування національної свідомості та самосвідомості особистості підростаючого покоління, виховання громадянина України – патріота своєї Вітчизни.

Звертання до національних джерел, включення школяра у культурно-національне середовище шляхом відродження козацьких традицій, передача молодому поколінню соціального досвіду українського народу, його національної ментальності, озброєння учня відповідними знаннями з історії та культури є ефективним засобом формування національної свідомості та самосвідомості громадянина України, розвитку його духовності, моральної, правової, трудової, естетичної та екологічної культури, індивідуальних здібностей і таланту.

Результати аналізу виховної спадщини українських козаків, цінностей козацької педагогіки дають можливість застосувати їх до розв’язання завдань шкільної освіти. Тому мною було створено навчальний посібник побудований на основі інтеграції знань, вмінь і навичок, необхідних майбутньому захиснику Вітчизни. Він містить календарне планування та розробки п’яти показових занять військово – патріотичного гуртка «Джура»(Сокіл). Матеріал посібника спрямований на популяризацію здорового способу життя, зміцнення здоров’я дітей, виховання у підростаючого покоління почуття патріотизму, виконання кодексу «лицарської честі» на засадах елементів козацької педагогіки. Формування та розвиток повноцінної особистості, гармонійної людини, патріота Батьківщини. Посібник буде корисним та цікавим керівникам гуртків козацько–лицарського виховання «Джура»(Сокіл) та усім хто цікавиться історією українського козацтва та  активним способом відпочинку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект заняття: Правила проведення туристських подорожей з учнівською молоддю.

МЕТА: Ознайомлення гуртківців з основними правилами безпеки в

пішохідних походах.

Розвиваюча: розвинути вміння Запобігати виникненню небезпечних

ситуацій при підготовці й проведенні походів.

ОБЛАДНАННЯ: Таблиці з видами перешкод та способами їх подолання; спортивні

карти, фото-стенд з фотографіями, що відображають один з

походів; зразок туристського спорядження, необхідного для

рятувальних робіт (мотузки, карабіни і т.д.).

Хід заняття.

Основні Терміни і поняття:

Небезпечності в туристсько-краєзнавчих походах.

Запобігання виникненню небезпечних ситуацій при підготовці та проведенні походів.

Поняття „нещасний випадок”. Об’єктивні і суб’єктивні причини нещасних випадків.

Загальні вимоги безпеки в походах. Поняття ”аварійна ситуація”.

Загальні вимоги до дій групи мандрівників в аварійній ситуації.

Правила поведінки в поході: культура взаємовідносин між учасниками походу, із

місцевим населенням, надання допомоги людям, які потрапили в біду, охорона природи,

пам’яток історії і культури.

І. Організаційний момент.

Під козацький марш входить рій, попереду іде ройовий, позаду нього Хорунжий та інші учасники рою, ройовий подає команду: Рій! Рівняйсь! Струнко! ПРАВО, ЛІВО – руч! В однолаву шикуйсь! Рій стає в однолаву. Ройовий подає команду: Рій! Рівняйсь! Струнко! Підходить до керівника гуртка: ПАНЕ керівник гуртка! Рій на заняття вишикуваний! Керівник гуртка подає команду ВІЛЬНО! РОЙОВИЙ – ВІЛЬНО!

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Найважливішою і складною проблемою туристського руху є проблема

забезпечення безпеки подорожей. Безпека на туристських маршрутах любої

складності залежить від:

- відповідності маршруту фізичним і технічним можливостям групи;

- ретельність попереднього вивчення району подорожі, його специфічних

особливостей;

- дотримання правил підбору, підготовки та експлуатації спорядження, відповідності

сезону;

- дотримання правил організації бівачних робіт;

- організація та чітке виконання всіх прийомів страховки та само страховки;

- виконання технічних прийомів пересування стосовно до рельєфу.

ІІІ. Сприйняття навчального матеріалу

На жаль, під час самодіяльних туристських походів часто бувають нещасні

випадки на маршруті.

”Нещасний випадок” – випадок, що трапився під час подорожі, пов’язаний з

нанесенням шкоди здоров’ю або загрозою життю подорожуючого.

„Нещасний випадок” ще можна визначити як непередбачену травму (смерть)

людини, що трапилася в результаті неочікуваної травмувальної дії в умовах походу.

Нещасний випадок може трапитися під час виникнення аварійної ситуації (при

пошкоджені туристського спорядження (мотузок, намету і т.д.). Щоб знайти

правильний вихід із „аварійної ситуації”, потрібно знати з чим вона пов’язана, яка

причина її виникнення і, що необхідно зробити у даній ситуації. Вона

характеризується: раптовістю виникнення і обмеженістю часу для прийняття

правильного рішення; відсутністю умов її усунення звичайними способами. Всі дії в

„аварійній ситуації” мають робитися швидко для попередження її подальшого

розвитку. Якщо рух групи далі можливий, то потрібно просуватися в сторону

найближчого населеного пункту. Якщо група не може далі продовжувати рух і

13

потребує допомоги, то необхідно подавати сигнали про допомогу, за допомогою

спеціальних кодів.

Традиційно небезпеки в туристичній подорожі поділяються на дві групи:

суб’єктивні (недостатність фізичної, технічної, моральної підготовки учасників

походу, їх неправильна поведінка) та об’єктивні (зумовлені рельєфом та

кліматичними факторами). „Нещасні випадки” виникають при наявності певних

природних факторів, які при неправильних діях самих учасників призводять до

небезпеки. До таких факторів можна віднести : лавини всіх типів, течії річок, обвали

каменів, снігових карнизів, розщілини, низька або висока температура повітря, гроза,

вітер, темнота, туман, болота і т.д. Неправильними діями учасників можуть бути:

неправильний вибір маршруту або не оправдана його зміна під час походу, купання в

гірській річці, погано організована переправа, рух по льоду без страхування,

застосування дефектного спорядження, рух групи в умовах поганої видимості, довге

знаходження на сонці та ін. Отже кожний маршрут має бути ретельно продуманий та

підготовлений, дбайливо вивчаються особливості обраного маршруту. Володіння

спеціальними технічними прийомами, організація надійної страховки, розумний

тактичний план зводять ризик на мінімум. Любий категорійний маршрут від ІІ до УІ

категорії складності включає природні перешкоди, а це означає що їх треба здолати.

Чим вища тактична, технічна та фізична підготовка туриста, витримка тим менша

можливість помилки і відповідно ступінь ризику. Все це в поєднанні з свідомою

дисципліною, з чітким виконанням правил, інструкцій про проведення походів з

юними мандрівниками, вимог контрольно-рятувальної служби дасть змогу

забезпечити безпеку походу і зробити його по справжньому корисним і спортивним.

1. Основні правила безпеки на маршруті.

Юні туристи повинні беззаперечно дотримуватися правил техніки безпеки під час

походу, адже життя і здоров’я учнів – основна цінність, яку не можна замінити нічим.

При найменшій безпеці і загрозі життю та здоров’ю учасникам походу подорож слід

відмінити.

Першою сходинкою до проведення походу є проведення бесіди про правила

проведення подорожі, усвідомлення їх учнями та фіксація цього факту в „Журналі

техніки безпеки”, де учні повинні поставити свій підпис про те, що з ними проведено

інструктаж вказаного в журналі змісту.

№

п/п Зміст інструкції Прізвище, ім’я учня Клас Підпис учня Примітка

1.

2. Правила поведінки в поході.

У згуртуванні похідного колективу, розвитку почуття колективізму важливу

роль відіграє знання туристами правил, які регулюють взаємовідносини колективу та

особистості в поході. Тут доречне прислів’я : „Один за всіх і всі за одного”.

Безаварійність – основна і найважливіша вимога до всіх туристських походів.

Навіть найпростіший вихід за місто може бути пов’язаний з елементами небезпеки.

Щоб туризм став джерелом зміцнення здоров’я і розвитку фізичних сил, кожен

турист повинен суворо дотримуватися в похідних умовах правил поведінки і техніки

безпеки.

Важливе правило кожного походу – дотримання розпорядку дня, режиму

харчування та особистої гігієни всіма його учасниками.

14

До надзвичайних подій у поході можуть призвести погане знання маршруту,

темп руху, що не відповідає підготовленості туристів, низька дисципліна в групі,

відсутність необхідного спорядження, невиконання правил купання, неправильна

поведінка при виявленні вибухонебезпечних предметів, несприятливі метеорологічні

умови, низький рівень технічної і тактичної підготовленості туристів, невміння долати

природні перешкоди, зустріч з дикими тваринами і плазунами, отруйні рослини,

недоброякісні продукти харчування тощо.

Для безпеки учасників походу, особливо молодших, категорично забороняється

відлучатися без дозволу від групи за межі прямої видимості на марші або бівуаці,

купатися в неперевірених місцях, брати в рот і їсти незнайомі ягоди та інші рослини,

пити воду з будь-яких джерел.

З метою запобігання нещасних випадків і захворювань не рекомендується

пересуватися під час грози, сильного вітру, хуртовини, в туман, за винятком

екстремальних ситуацій; необхідно суворо дотримувати усіх вимог безпеки.

Не слід пересуватися після дощу по каменях, осипах, стрімких схилах.

Не планувати пересування групи в спеку. Перебуваючи на сонці, слід надягнути

панамку.

Під час пересування лісом категорично забороняється кидати на землю

недопалки, сірники. Це може спричинити виникнення пожежі.

Одяг туристів має відповідати порі року і погоді. При похолоданні слід більше

рухатися, на привалах надягати теплі речі, пити гарячий чай.

Важливе місце у вихованні похідного колективу є традиції.

Традиції – це ланцюжок, що зв’язує покоління, своєрідна „скарбниця досвіду”,

всього цікавого, потрібного, накопиченого багатьма поколіннями туристів.

Неписаним законом туристів стало прибирання місця привалу. Ця традиція

виховує акуратність, організованість повагу до інших людей, прищеплює культурне і

бережливе ставлення до природи та її багатств.

Перебуваючи на екскурсії в музеї, культовій споруді чи на будь - якій виставці,

слід поводити себе достойно: не шуміти, не вигукувати, слухати екскурсовода, не

торкатися руками експонатів та не відриватися від групи. Не псувати твори мистецтва

та культури, бережливо ставитися до духовної спадщини свого народу.

Інше правило: „Зроби так, щоб товаришу було легше, ніж тобі!”. На місці

привалу слід залишити рогульки, паливо, якими можуть скористатися інші.

Законом для туристів є і першими вітатися із місцевими жителями. Цінним є і

таке правило: якщо щось пообіцяв місцевим жителям, перебуваючи на екскурсії чи в

поході, то обов’язково виконай; якщо потрібна їм ваша термінова допомога – надай її.

У побут туристів запроваджені старі, перевірені часом туристські правила: у

поході все спільне, семеро одного чекають; якщо взяв у товариша річ, поверни її у ті

самі руки тощо.

IV. Підсумки уроку.

Завдання гуртківцям.

1. Нестандартна ситуація. Туристська група проходить повз селянське

господарство, де господарі метушаться прибрати сухе сіно бо вже ось-ось

нагряне буря. Дії туристів.

2. Під час руху за маршрутом ви не дорахувалися двох учасників походу. Ваші

дії. Дії тих, що відстали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект заняття: Козацькі чайки, їх оснащення, озброєння, особливості.

Мета:

навчальна: розкрити характерні особливості козацьких чайок, їх оснащення, озброєння, особливості»;

-поглибити знання гуртківців про військове мистецтво українського козацтва;

розвиваюча: формувати вміння аналізувати письмові історичні джерела, сприяти формуванню критичного мислення;

виховна: виховувати в учнів толерантне ставлення до різних оцінок історичних подій, поважне ставлення до історичного минулого українського народу.

Тип заняття: практикум з використанням інтерактивних методів

Обладнання: підручник «Настінна карта, атлас, роздатковий матеріал, мультимедійна презентація ,відеоматеріали.

Очікувані результати заняття:

аналізувати історичні документи та інші джерела інформації та на основі їх робити певні висновки, узагальнення. набуття навичок толерантного спілкування та співпраці в групі;

 

Хід заняття

I. Організаційна частина.

Учні під козацький марш заходятьу клас імітований під курінь, шикуються (елемент «Впоряду»), ройовий дає команду: Рій! На молитву учні повертаються через ліве плече стають на ліве коліно обличчям до козацького прапора та ікони та читають молитву, яку розпочинає ройовий), після молитви Здають рапорт (назва, девіз, речівка)

II. Актуалізація опорних знань.

Керівник гуртка: На попередніх  заняттях ми відкрили першу сторінку героїчної доби в історії України - Доби Козаччини. Я пропоную пригадати деякі моменти вивченого раніше матеріалу.

Історична розминка.

1. Про кого йде мова:

Англійський історик Кноллез стверджував   „ … це загартована й відважна порода людей, яка вважає почесним жити тільки за рахунок ворога та яка над усе в житті цінує бойового коня і спис…“

А ось іще свідчення італійця Гамеріні, який в 1584 році писав: „Їхня зброя – шаблі й рушниці, яких у них ніколи не бракує. Добрі вони до війни пішої й кінної… дають собі раду на морі…“

Турецький літописець XVII ст. Наїма писав : „Можна впевнено сказати, що неможливо знайти на цій землі сміливіших людей, які так мало дбали б про своє життя і так мало боялися смерті “ .

Відповідь – «козаки»

2. Які риси притаманні козакам, допомагали їм  у боротьбі з ворогами? Пригадайте їх і назвіть (фізична витривалість, волелюбність, мужність, самовідданість, стійкість).

Керівник гуртка: Відвага і безстрашність запорозьких козаків викликали подив і повагу навіть у ворогів.

Евристична бесіда

1.Як називались бойові козацькі кораблі?

2. Як ви вважаєте, чи мали чайки важке озброєння?

3. Які іще кораблі будували козаки окрім військових?

Керівник гуртка: Польський уряд не в змозі був боронити українські землі від цих ворогів, тому захист українського населення ліг на плечі українського козацтва. Фактично саме козаки відігравали головну роль у боротьбі з турками та татарами.

IІІ. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми уроку.

Вчитель. Сьогодні ми з вами перенесемось у ті далекі, звитяжні козацькі часи, про які кажуть – це була епоха «героїчних морських походів».

Учням пропонується: (метод мозкового штурму)

• Висловити свої думки з приводу того, чому першу чверть XVII ст. названо «добою героїчних походів» .

Перед вами портрет одного із найвидатніших гетьманів України, якому присвячені слова Л. Беринди.

 Безсмертної слави достойний, гетьмане!

Жити вічно твоєму імені...

Скільки Дніпро з Дністром води нестимуть,

Стільки й хвалу тобі люди співатимуть.

                                              Лукаш Беринда

Хто він? (Петро Сагайдачний)

III. Сприйняття навчального матеріалу.

А ,щоб отримати відповідь на запитання, ми повинні знати:

1. Що собою являли козацькі чайки?

2. Їх оснащення та озброєння.

3.       Особливості козацьких чайок під час морського бою. 

Керівник гуртка: Перед вами озвучені щойно рядки народних дум. (Тексти народних дум готуються заздалегідь на кожну парту як роздатковий матеріал).Спробуймо проаналізувати зміст уривків та зробити висновки щодо наслідків, які мали для українців татарські напади .

1) Зажурилась Україна

Що ніде прожити:

Гей, витоптала орда кіньми

Маленькії діти!

Ой, маленьких витоптала,

Великих забрала,

Назад руки постягала,

Під хана погнала.

2) За річкою вогні горять,

Там татари полон ділять.

Село наше запалили

І багатство розграбили,

Стару неньку зарубали,

А миленьку в полон взяли.

А в долині бубни гудуть,

Бо на заріз людей ведуть…

Прогнозовані відповіді учнів.

Татари брали ясир, захоплюючи чоловіків, жінок і дітей.

 Тих, хто чинив опір, убивали.

Полонених продавали на невільницьких ринках.

Вчитель: А як ви гадаєте, яким було життя невільників? (відповіді учнів)

Українські дівчата та жінки потрапляли до гаремів або ставали служницями.

Із хлопчиків у військових казармах виховували яничарів.

Чоловіки працювали на будівельних роботах або доживали свій вік прикутими до весел гребцями на турецьких каторгах.

Вчитель: Єдиною силою, яка здатна була протистояти ординцям були козаки. Вони чатували кордони, ставили заслони на шляхах бусурманських орд.  З кінця XVI ст. козацтво, згуртоване в Запорізькій Січі, стало не лише захищати українські землі, а й здійснювати воєнні походи до Кримського ханства.

У відповідь на татарські вторгнення, запорожці нищили татарські й турецькі фортеці, знищували їхні гарнізони, здійснювали проти них морські походи.  Ще однією грізною силою того часу була Османська імперія. Татарські війська,  з’являючись на українських землях, «умивались, - за свідченням сучасника, - по лікоть у нашій крові та спустошували  все вогнем і мечем».

Мужньо боронили козаки нашу землю не лише на суші, бо ж були не лише добрими піхотинцями, кіннотниками та артилеристами, а й вправними моряками.

Повідомлення гуртківця: Козацька чайка

На Запорозькій Січі суднобудівництво здавна розвинулось і досягло високого рівня й досконалості. Козацькі майстри-корабельники славилися і за межами України. Їх часто запрошували й до Москви, щоб вони навчали корабельної справи. Тут зберігали провіант, боєприпаси й зброю. До кожного кінця човна прилаштовували окреме стерно, завдяки чому чайка в будь-який момент могла змінити курс на 180 градусів. Якою ж була чайка?

Чайка — безпалубний плоскодонний човен запорізьких козаків XVI—XVII ст. у вигляді величезної видовбаної колоди, по бортах обшитої дошками. Довжина – близько 18м, ширина й висота бортів – до 4м. Ззовні бортів для збільшення остійності і плавучості кріпився очеретяний пояс. Човен мав поперечні переборки і лави, щоглу з вітрилом, 10-15 пар весел, носовий і кормовий рулі, уміщав до 70 чоловік. Озброєння – 4-6 фальконетів (гармати калібром 30 мм.). На борту був запас зброї та провіанту достатній для тривалих морських походів.(перегляд відеоролику)

Робота гуртківців з документом 1.

Г. – Л. Боплан  про організацію козаками морських походів проти турків

Коли козаки задумують свій морський похід, то не мають дозволу від короля, але дістають його від свого гетьмана і скликають військову раду. На ній вибирають наказного гетьмана, який має очолити їхній похід. Далі вони рушають до Військової скарбниці, яка є місцем їхнього збору. Там будують човни. Ті човни не мають корми, зводяться із стовбура човнового дерева – верби або липи – завдовжки 45 стіп. Боки обрамовуються і доповнюються дошками. Вони скріплюють їх дерев’яними цвяхами, настелюючи один ряд на другий, так, як це робиться у звичайних річкових човнах. Зазвичай на їхньому човні є 10 – 15 пар весел із кожного боку, і пливуть ті човни швидше, ніж турецькі веслові галери. На човнах також ставлять щоглу, на яку напинають доволі незграбне вітрило, котре розпускають лише в гарну погоду, а при сильному вітрі воліють веслувати.

Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4 – 6 фальконетів (невеликих гармат), необхідна для походу живність. Одягнені козаки в сорочки й шаровари, ще мають змінний одяг із свитою і шапкою; беруть порох, свинець, ядра для своїх гармат. У кожного є компас.

Турки, звичайно, попереджені про похід і тримають у гирлі Дніпра напоготові кілька галер, щоб не дати козакам вийти з лиману. Але хитрі козаки виходять темної ночі, коли має з’явитися на небі місяць – молодик, і переховуються в очереті за 3 – 4 милі від гирла Дніпра, куди не заходять турецькі галери. Турки завжди залишаються обдуреними.

Англійський дипломат Ріо

 «Їхні вітрильники – довгі та легкі, мають з кожного борту по 10 весел і по два чоловіки при кожному веслі. Ніс і кермо збудовані майже однаково, тому вони становлять кермо на носі або на кормі, що не обертатись кораблем, і таким чином виграють час.

 … Козаки – це нація невибаглива, дуже працьовита і звикла жити тим, що трапиться. Вони дуже добре маневрують. І то з такою швидкістю, що ворог довідується про їхні напади тільки після наскоку».

Слайд 9. Запитання до документа

1. Визначте основні етапи підготовки козаків до морського походу.

2. Опишіть вигляд козацької чайки.

3. Яким було спорядження козака – учасника походу?

4. Як козаки вводили в оману турків, щоб вийти в Чорне море?

 

Робота з документом 2.

Вчитель  пропонує  прочитати опис тактики морського бою козаків з турками і дати відповіді на запитання.

Опис тактики морського бою козаків з турками з твору Г. – Л. Боплана.

… А коли вони наткнуться на якісь турецькі галери чи інші судна, то переслідують їх, нападають на них і беруть штурмом. Ось як це відбувається: їхні судна виступають з води не більше ніж на 2,5 стопи (32,5 см), тому козаки помічають судно або галеру раніше, ніж можуть бути помічені самі. Далі вони опускають на своєму човні щоглу і визначають напрямок вітру, намагаючись плисти так, щоб сонце до вечора було у них за спиною. За годину перед заходом сонця вони щосили гребуть до судна чи галери, доки не опиняться на відстані 4 км і  звідти стережуть їх, боячись втратити з поля зору. Потім десь близько опівночі (подавши сигнал) вони веслують до судна. Половина ж команди уже готова до бою й тільки й чекає, коли судно наблизиться настільки, щоб стрибнути на нього. Ті. Що на судні, дуже дивуються, побачивши, що на них напало 80 чи 100 човнів, з яких сипляться люди, одразу ж захоплюючи корабель.              

Очевидці про напад козаків на Синоп

 «Вони з’явилися несподівано, піднімалися просто з дна моря і наводили жах на варту і всіх берегових жителів»,

Француз де Сезі в листі до свого короля

 «Страх, що охопив жителів цього міста, був таким великим, що неможливо описати. 16 човнів з козаками в ці дні досягли колон Помпеї біля входу в канал в Чорне море, щоб захопити карамусан. Вони спалили і розорили села. Жах охопив населення, і жителі кинулися рятувати своє майно до арсеналу».

Запитання до документу 2 і переглянутого відеофрагменту.

Що можна сказати про тактику ведення бою козаками?

Яке значення мали морські походи козаків?

ІІ. Озброєння і оснащення козацьких чайок

Повідомлення г гуртківця

Кожен козак, вирушаючи в морський похід, брав з собою, як правило, 2 рушниці або пістолі, 3 кілограми пороху, свинець і шаблю. Крім цього, чайка могла мати до 6 малих гармат-фальконетів з повним боєкомплектом

Крім цього, кожен з учасників походу збирав з собою додатково одяг для зміну, білизну і шапку. Брали також сухий провіант, бо не було змоги варити страву на вогні, та воду. Сухий провіант складався з товчених сухарів, сушеної риби, сушеного баранячого м'яса і саламахи (з борошна, переважно гречаного і пшона). Провіант і воду зберігали в довгих бочках, покладених на дно чайки. Брали також необхідне для мореплавства майно: коміпас, запасне вітрило, теслярське знаряддя, линви, черпаки, ліхтарі та інші предмети, потрібні під час тривалого перебування на морі. Усі очевидці зазначають, що служба на чайці була важкою, її екіпаж був під сонцем, дощем, на вітрах, хвилях. Веслували переважно в три зміни, а складні обставини вимагали від екіпажу великого психічного та фізичного напруження. Розбурхане море викликало коливання, човен потопав і виринав у хвилях, а це викликало в членів екіпажу нудоту, брак апетиту, біль та запаморочення голови, послаблення уваги, спроможності спостерігати, пам'яті і думання, сонливість і збайдужіння, особливо у тих, хто не веслував, а сидів бездіяльне. Ці важкі морські обставини викликали також в'ялість, занепад сил і швидку втому, що чинило веслування неповноякісним. Зарадили цьому, частіше міняючи залоги веслувальників.

V.Підсумок заняття, оцінювання роботи гуртківців.

У першій половині XVII ст. запорозьке козацтво перетворилося на силу, яка могла не лише успішно відбивати татарсько – турецькі набіги на українські землі, а й здійснювати далекі сухопутні й морські походи до Криму та Османської імперії.

Ройовий подає команду: РІЙ! ДО МЕНЕ!  В колону по двоє збірка! РІВНЯЙСЬ! СТРУНКО! ПРАВО, ЛІВО – руч! ХОДМ РУШ! Рій під звуки козацького маршу покидає навчальний кабінет

VI. Домашнє завдання.

Відшукати відеорлики в мережі інтернет про козацькі чайки.

Конспект занятт: Козацька зброя, військове та бойове мистецтво.

Мета:  Навчити:  систематизувати знання учнів періоду виникнення козацтва і Запорозької Січі, козацьку зброю та бойове мистецтво.

            Розвинути: вміння готувати повідомлення на задану тему, застосовуючи технології проектного навчання; розвивати в учнів уяву, ораторські здібності, дух змагальності, та елементи театралізації.

           Виховати: інтерес до козацтва як феноменального явища в українській історії; повагу до історичного минулого українського народу, почуття обов’язку та гордості за героїчне минуле своєї Вітчизни,  формувати громадянську позицію учнів.

Форма заняття:  уявна подорож з елементами  змагання та театралізації.

Обладнання: Клас обладнаний як козацький курінь ( давній розмальований посуд,

люлька,  козацький одяг, козацька шапка, ікона, вишитий рушник), козацькі клейноди ( Хоругва, булава)

- запис «Козацького маршу

-таблички з написом назви куреня, емблеми, девізу

-ноутбуки

-мультимедійний проектор

-скринька (шкатулка)

Відеоролики «Козацька зброя», «Козацька тактика», ін.

Епіграф заняття: Так ось вона, Січ! Ось воно те гніздо, звідкіля вилітають усі ті горді, як орли, і дужі, як леви. Ось звідки розливається козацька воля по всій Україні. М.В. Гоголь

Хід заняття

І. Організаційний момент

Учні під козацький марш заходятьу клас імітований під курінь, шикуються (елемент «Впоряду»), ройовий дає команду: Рій! На молитву учні повертаються через ліве плече стають на ліве коліно обличчям до козацького прапора та ікони та читають молитву, яку розпочинає ройовий), після молитви Здають рапорт (назва, девіз, речівка)

Керівник гуртка: Привітання, створення позитивного емоційного настрою. Вітаю вас панове джури!  Бажаєм здоров’я пане керівник гуртка!  Панове джури у нас у курені сьогодні гості, а гостей ми любимо і чикаємо Чине так, Так! Тож привітайте їх

Бажаємо здоровя панове гості!

Керівник: У зв’язку з тим, що успіх будь - якого творчого процесу залежить від його початку, то я рекомендую створити спокійну атмосферу для подальшої співтворчості, а шановне панство хай подиветься які ми козаки.

ІІ. Перевірка опорних знань

1. «Історична розминка»

На окремому аруші

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів

У кожного народу є свої святині, свої легендарні явища. У греків є відважні 300 спартанців, а в українського народу є своє національне явище – українське козацтво Запорозька Січ. Це про неї М.Гоголь писав: «Так ось вона, Січ! Ось воно те гніздо, звідкіля вилітають усі ті горді, як орли, і дужі, як леви.Ось звідки розливається козацька воля по всій Україні». А ми з вами живемо на цій землі і повинні знати про славних запорожців. З цією метою ми вирушаємо в козацький похід, мандрівку на Запоріжжя разом із славними героями – козаками і станемо свідками тих далеких подій, що складали історію нашої славної України.

ІV. Основна частина

Керівник: Далі свою роботу проведемо у незвичайному русі, використовуючи прийом перевтілення. Кожен із вас буде козаком. Як ми всі знаємо, жінок на Січі не було, але так, як у нас незвичайна подорож, у нас будуть й козачки . На Запорозькій Січі козаки жили у куренях, кожен з яких мав назву.

Керівник:  (на фоні «Козацького маршу»)

Тому під звуки «Козацького маршу» ми вирушаємо на козацьких човнах – «чайках» у славне героїчне минуле. Вагомою причиною виникнення козацтва була нещадна експлуатація селян панами. Від цих кровопивців утікали на вільні землі й ставали козаками. Як же ставали козаками? На перший погляд, процедура прийому була простою.

Дійові особи (3чол. )

1.  Кошовий

2.  Козак-писар

3.  Парубок

 (Козаки сидять за столом та пишуть  листа, входе парубок)

Парубок. Добрий день, люди добрі!

Кошовий. Гей побратиме, а хто це до нас на Січ забрів?

Козак-писар. Та це, мабуть, батьку, чолов'яга прийшов у козаки проситися!

Кошовий. А нумо, підійди, підійди ближче, чоловіче! Не бійся! Так! Звідкіля ти такий? Розкажи нам.

Парубок. З Тверської я, батьку, здалеку. Довго добирався, йшов пішки, плив човном через пороги Дніпра.

Кошовий. Ну добре, добре. У бога віриш?

Парубок. Вірю.

Кошовий. А ну перехрестись! (парубок хреститься ). А горілку п`єш?

Парубок. П'ю.

Кошовий. Виходить, ти вільний  парубок? Дружини не маєш? Гуляєш вільно, як вітер по степу!

Парубок. Та вільний хоч мав пута у подобі жінки.

Кошовий. То ти покинув жінку? Еге - ге, недобре це діло, чоловіче!

Парубок. Кинув батьку, як тільки побралися, бо вона борщ не вміє варити. Як можна з такою жити?

Кошовий. О, то ти справжній козак! (плескає козака по плечу). Запиши його писарю.

Писар. Як кличуть тебе хлопче?

Кошовий. Та не питай його, а так і пиши - козак Борщ! чіпляють на груди запис.

Ройовий:

Так, дійсно, наші хлопці добре знають умови прийому на Січ.

1. Знання української мови.

2. Бути православним і знати Біблію.

3. Вміло володіти зброєю.

4. Бути неодруженим.

5. Дотримуватись традицій товариства, вірності йому.

Керівник: Кожен учасник рою отримав завдання дослідницького характеру і має представити історичний матеріал по темі То ж слово надається:  Осавулу

Осавул: Виникнення низового козацтва пов’язане з утворенням Запорізької Січі і діяльністю українського князя Дмитра Вишневецького. Саме він об’єднав розпорошені козацькі ватаги і збудував на Дніпровому острові Хортиця (1552 р.) твердиню - замок - Запорозьку Січ. Запорізька Січ - військово – адміністративний центр запорозького козацтва. Назва походить від слів «сікти», «засіка» й означає дерев’яне укріплення, зроблене з січених колод. «Запорозька» - від місця розташування – за Дніпровими порогами. Січ під впливом різноманітних чинників час від часу змінювала своє місце розташування. Звідси – назви 8 відомих січей: Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Чортомлицька, Кам’янська, Олешківська, Покровська (Нова). Січ була добре укріплена. Крім того, що вона знаходилася на острові, що омивався дніпровами водами, навколо неї був викопаний рів, наповнений водою, та поставлений високий гострий частокіл з брамами. Як правило, складалася Січ з двох частин: внутрішній кіш – майдан з церквою по середині, а навколо майдану – курені, куренні скарбниці, будинки куренної старшини, склади зі зброєю, гарматами, харчами, та човнами. А також зовнішній кіш – передмістя, де були торгові ряди, заїжджий двір, кузня, гончарня. Курені були з плетеними стінами, а дахи були вкриті очеретом або кінськими шкірами. У такій хатинці жив один військовий підрозділ – курінь – з курінним отаманом.Посередині стояла невелика церква святої Покрови, знадвору дуже скромна, але всередині повна золота і срібла, бо козаки були дуже набожні й дбали про свою церкву, справляли всі свята. Були й свої священники. Вони читали проповідь неодмінно українською мовою. Під час служби козаки тримали шаблі наполовину витягнені з піхов на знак того, що готові будь-якої миті боронити свою віру. Запорозьку Січ прийнято вважати козацькою демократичною республікою. Про це свідчить наявність Козацької Ради – загальних козацьких зборів – найвищого органу влади на Січі, де вирішувалися всі адміністративні, судові та військові справи. Щороку козаки обирали кошового отамана та козацьку старшину. Це були найзаслуженіші та найвизначніші люди.

В народі говорять: «Краще один раз побачити, ніж сто раз почути». То ж давайте переглянемо відеофільм про Запорізьку Січ.

(Перегляд відеофільму)

Керівник гуртка: Слово надається Бунчужному Тема – «Козацька зброя».

(Презентація «Як козаки воювали»)

Запорізьке військо славилося своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Козаки з великою прихильністю ставилися до своєї зброї, дбали не тільки про її високі бойові якості, а й про красу і оздоблення.

Озброєння козаків

Зброя козаків була дуже різноманітною. Складалась вона зі зброї виготовленої на Січі, та зброї захопленої в боях з іншими народами. Частина зброї була дуже поширена, як то шаблі, пістолі, рушниці, інші навпаки зустнрічалися нечасто - алебарди, аркебузи, бердиші. Козаки вміло застосовували наявну зброю, постіно підвищували свій рівень, а також вигадували нові прийоми застосування зброї, що надавало їм значної переваги перед супротивником.

Ніж

холодна колюча та ріжуча зброя, запорожці використовували різноманітні клинки які виготовлялись в кузнях Січі та трофейну зброю, захвачену під час битв з турками, татарами.

Спис

холодна зброя у вигляді довгого древка на кінці якого розміщено металевий гостряк. Спис перш за все колюча зброя, хоч деякі види списів були розраховані також на ріжучі та рублячі удари

Шаблі

іранський різновид шабель був основним типом шабель Запорожців. Ввідзначається такий тип значною кривизною клинка, котра розпочинається майже від хрестовини і різко наростає у робочій частині (остання третина клинка). Іранський клинок переважно позбавлений долів і сильно звужується у вістря. Руків'я є переважно кістяним чи роговим, не нахиленим, з довгою металевою хрестовиною та загнутою, майже перпендикулярно до леза клинка, голівкою. Іранські клинки — короткі і легкі (середня довжина — 80 см, а вага 500 г).

Бойові дії вершника відрізняються активним задіянням стремен, котрі дозволяли підводитись та

глибоко нахилятись для нанесення важких ударів особливо проти піхотинців. Легкість і кривизна Ш. дозволяла виконувати блискавичні ковзаючі відбиви-відводи і навздогін удари, при цьому Ш. описувала різноманітні кола і 8-ки. Положення вістря варіювалося від вертикально-вгору до вертикально-униз (зависання). Наявність нахиленого руків'я при незначній кривизні клинка дозволяла виконувати і колючі удари, при цьому лезо розташовувалось як вертикально, так і горизонтально (іноді цей удар супроводжувався відходом — відхилянням убік і носив контр-атакуючий характер). Характерною особливістю козацької техніки шабельного бою у пішому порядку було використання різноманітних повзунців (удари ногами у низьких положеннях, або в падінні) та ударно-захоплюючих дій вільною рукою.

Пістолі

за козацької доби були поширені як колісчаті, так і кремневі замки, за допомогою котрих здійснювалось запалення пороху, що і призводило до пострілу.

призначення пістолі носили характер військово-парадної зброї, задля чого багато прикрашались. Особливої уваги прикрашенню зброї надавали східні майстри. Вони використовували гравірування, черніння, насікання та інкрустацію золотом і сріблом та коштовними каміннями

Запорожці, як правило, носили за поясом по 2 пістолі і ще 2 пістолі — у кобурах на сідлі. Така кількість пістолів свідчила про високий рівень вогневої сили як окремого козака, так і цілого козацького війська. Сам постріл з пістоля виконували переважно з однієї руки у різноманітних положеннях, включаючи і верхову їзду.

Рушниця

козаки використовували рушниці різного походження: турецькі, кримські, кавказькі, німецькі, польські, російські, місцевого виробництва.

Більш легкі рушниці (порівняно з мушкетами) набули значного поширення.

Запорожці під час таємних вилазок задля того, щоб ворог не помітив блиску зброї – ледь замочували стволи у розсолі, тоді втрачався блис зброї.

Завдяки легкості рушниці, з’явилась можливість вести бій у різноманітному положенні, у тому числі і сидячи на коні.

Рушниці активно використовували і для ведення залпового вогню по ворогу. При цьому застосовували як рядний принцип стрільби, так і ведення вогню лише найвлучнішими стрілками

Фузія

рушниця, винайдена у Франції XVII століття, з ударно-кремінним замком та триграним

багнетом. Була поширена у XVII —XVIII століттях. На озброєнні запорозьких козаків зустрічались фузії європейського та російського виробництва

Фальконети

Малокаліберна гармата, снаряди - свинцеві ядра. За деякими даними, Запорожці заряджали фальконети замість ядер дробовим зарядом, що на ближніх дистанціях та в морських боях, призводило до значної дробової осипі, вражаючи велику кількість живої сили супротивника.

Гармати

На озброєнні в козаків перебували гармати, що були захоплені в татарських та турецьких містах.

Гармати

Інші потрапили до козаків після захоплення фортець, а деякі надавалися правителями таких держав, які бажали залучити запорожців на свою службу.

Кількість гармат, які перебували в козацькому війську, не перевищувала 20–30 штук.

Гармати, які використовували запорожці як правило були малокаліберними. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалося великою мобільністю і тому використовувало легкі гармати.

Крім того, польський уряд намагався не озброювати козаків гарматами, а особливо гарматами великих калібрів.

Кораблі - Чайки

Кіль, тобто основу днищ цих суден, козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався а грубих дошок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберем

Корабель Чайка

ками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів.

Ніяких надбудов та захистків од негоди козаки на чайках не робили. Зате ставили по два стерна - на носі та кормі і посередині щоглу. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння - 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.

Вчитель: Слово надається Писарю Тема – «Військове мистецтво».

(Презентація «військове мистецтво козаків»)

Військове мистецтво

Запорозьке Військо славилось своєю високою боєготовністю і військовою майстерністю. Це досягалося в значній мірі завдяки тому, що воно було регулярним і значна його частина перебувала в черговому режимі, тобто жила в куренях на Січі, займаючись повсякденно бойовою підготовкою.

Гарнізон Січі був здатний негайно дати відсіч ворогові, а також за короткий час зібрати велике військо. Висока військова майстерність Запорозького Війська досягалась за рахунок добре налагодженого військового навчання. В значній мірі прагнення козаків добре володіти зброєю зумовлювалось постійною небезпекою нападів кочівників. Причому йшлося не про поодинокі вторгнення, а про системну стратегію спрямовану на спустошення якомога більшої території задля розширення зони кочів'їв.

В умовах постійного очікування небезпеки виник новий тип вояка-універсального, витривалого, готового до швидкої зміни обстановки і, що не менш важливо, такого, що сприймай свою військову діяльність крізь призму боротьби Хреста з Півмісяцем. Поступово виробилися як стратегія, так і тактика козацького війська.

Запорозьке Військо не мало окремих родів військ, а кожен козак був універсальним воїном. Та неперевершену славу козаки здобули як піхотинці. Ця риса Запорізького Війська складалася історично, так як козацтво внаслідок своєї нечисельності та економічних чинників не мало змоги утримувати потужну кавалерію. Ведення бойових дій у голому степу з ворогом (татарами), чисельність, а також час нападу якого неможливо було передбачити, примушувало запорозьких козаків виробляти власні тактичні прийоми, якими стали використання піхоти під захистом табору з возів, шанців, вогню з мушкетів та артилерії.

Піхота

Успіх в бою досягався або за допомогою раптової атаки або щільного рушнично – артилерійського вогню. За такого підходу до перемоги піхота становила ударну силу козацького війська. Джерела, що описують козацьку піхоту під час бою, звертають увагу на її вогневу міць. Вогнепальну зброю потрібно було досить довго заряджати, тому військові розробляли різноманітні прийоми, аби організувати і прискорити цю процедуру.

В XVI ст. у Європі стрільці шикувалися в 10 рядів, у XVII ст. стрій зменшився до 6-ти. Загальним було те, що кожна дія рядового регулювалася командою старшого. Це давало можливість вести стрільбу організовано, проте її якість залишалася низькою. До того ж загибель командного складу спричиняла руйнування строю.

Козацтво, котре  цінувало самостійність вояка в межах його підрозділу, не потребувало розроблення такої щільної системи команд і чітко визначеного шикування. Внаслідок цього глибина строю залежала від швидкості заряджання кожного окремого вояка. А оскільки кожен козак у справі заряджання і прицілювання мав змогу діяти самостійно і не відволікався на старшину, то і швидкість та якість його стрільби була досить високою.

Ще одним способом виведення максимальної кількості стрільців на постріл було те що, окрім загальноєвропейських способів стрільби стоячи і з коліна, часто вели вогонь лежачи. Та оскільки технічний рівень тогочасної вогнепальної зброї не давав змоги навіть козакам на рівних битися з масою кінноти на відкритому місці, то українська піхота намагалася нав'язати противникові бій або на важкодоступній місцевості, або прикривалася укріпленнями.

Використання возів

Неперевершено майстерності запорожці досягли у використанні табору з возів, який застосовувався для просування військ, наступу, оборони. Батьківщиною табору з возів є безмежний степ. Народившись, спочатку як спосіб захисту від ворога голому степу, табір поступово перетворився на грізний, неприступний спосіб оборони, а потім і наступу. Згідно з організаційною структурою війська того часу на кожні 5-10 козаків був один віз, на якому перевозилась зброя, боєприпаси, продукти, фураж для коней (взимку), лопати, сокири, пилки та ін.

На окремих возах перевозилися гармати.

Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих сторонах якого рухались вози один за одним, в один або декілька рядів. Між рядами возів рухалось спішене військо. В першому або другому зовнішньому ряду були встановлені гармати, а біля возів йшли козаки з вогнепальною ручною зброєю, готовою до бою.

Посередині табору вели коней. Передня і задня сторони прямокутника були не замкнені, їх прикривала кіннота. Для замкнення цих сторін прямокутник мав «крила», тобто один або декілька рядів були довші за інші на величину ширини табору. Якщо табір раптово зупинявся для оборони, «крила» заверталися, замикаючи передню та задню сторони табору возами. Якщо передбачалася довготривала оборона табору, то колеса возів закопувались у землю, її насипали і на вози. Навколо возів із зовнішньої і внутрішньої сторони робилася мережа окопів та брустверів, з'єднані ходами сполучення.

Такий табір був базою, з якої розпочинались подальші бойові дії з ворогом.

Розміри табору залежали від кількості війська. Так, під Берестечком у 1651 р. табір Б. Хмельницького мав сім кілометрів в ширину і довжину.

Але рухомий табір з возів козаки використовували і для наступу на ворога і для здійснення глибинних бойових рейдів. Так, у серпні 1621 р. сорокатисячне козацьке військо рухалося під захистом табору з возів по території Молдавії в район м. Хотин, постійно відбиваючи атаки татар.

 

Кавалерія.

Козацька кавалерія за своїм типом належала до легкої з відповідними завданнями – розвідка, переслідування, рейди,флангові атаки, заманювання до засідок тощо.

Визначеного місця в бойових порядках війська кіннота не мала. Її висока рухливість давала змогу маневрувати нею під час бою.

Козацька атака проводилась лавою, тобто не вирівняною шеренгою з загнутими краями для обхвату ворога з флангів. Атака часто супроводжувалася гучним криком з метою налякати ворога і підбадьорити себе. Якщо кіннота не могла самостійно перемогти противника, вона відступала під захист піхоти, виводячи ворога під її вогонь. Загалом, козацькій кінноті були притаманні швидкість, витривалість, агресивність, багатофункціональність.

Артилерія.

Артилерія в Запорозькій Січі належала до військового скарбу. На Січі постійно знаходилось 20-30 гармат, а зайві гармати зберігалися у Військовій Скарбниці в потаємному місці нарівні з коштовностями. В далекі походи козаки вирушали тільки за наявності артилерії.

Гармати Запорозького Війська були переважно середнього та малого калібру. Під час стрільби використовувались картеч, кулі, запалювальні снаряди. Це забезпечувало артилерії велику рухливість та маневреність, що відповідало тактиці козацького війська.

Саперна справа

Родзинкою козацтва були його здібності в саперній справі. Кожен козак крім рушниці та запасу харчів, повинен був мати сокиру, лопату, і все потрібне для того, щоб сипати вали. Шанцевим інструментом козаки володіли не гірше, ніж зброєю. Вміння швидко та якісно побудувати потужні укріплення було для козацтва, з огляду на переважання сили ворога, питанням життя і смерті.

Під час захоплення ворожих фортець козацтво застосовувало як штурм, так і облогу. В першому випадку намагалися підійти непомітно до ворожих укріплень і навальною атакою, не зважаючи на первинні, іноді доволі великі, втрати, ввірватися всередину. При облозі оточували фортецю земляними укріпленнями, робили підкопи, намагалися підпалити за допомогою артилерії.

Якщо ворог очікував на атаку, то козаки наближалися, прикриваючись переносними дерев'яними щитами, плетеними фашинами, а то й просто возами, на стіни залазили за допомогою драбин. Вміння захоплювати фортеці козаки продемонстрували під час походу на Москву в 1618 р. та облоги Дюнкерка в 1646 р.

Морські походи

До морських походів козаки готувалися централізовано, спочатку збирали припаси, зброю, будматеріали. Після обрання на січовій раді старшини козацтво ділилося на екіпажі, кожен з яких будував свій човен. В залежності від мети плавання будувався великий човен на 50-70 вояків і 4-6 малих гармат, або менший на 20-30 осіб.

Спорядившись, флот вирушав до гирла Дніпра, яке контролювали турецькі фортеці з потужною артилерією, а на березі кочували татарські орди. Переховуючись за 3-4 милі від гирла в очереті та дочекавшись темної ночі козацький флот виходив в Чорне море.

Висаджуючись на берег, брали з собою одну рушницю, а в кожному човні для охорони залишали двох козаків і двох джур. На Запорозькій Січі вважалося, що справжній козак-це козак, що побував у морському поході. То ж джура після морського походу ставав козаком. Після проведення бойових операцій на узбережжі козаки поверталися на Січ.

При зустрічі з ворогом в плавнях Дніпра козаки нападали зазвичай із засідки, ховаючись в очереті, в морі намагалися наблизитись до ворога непомітно вночі або проти сонця, щоб уникнути артилерійської дуелі та використати елемент раптовості.

Якщо такої можливості не було, атакували подібно до кінної лави. Під час атаки частина вояків сідала на весла, а частина вела стрільбу, Як і на суші, козаки максимально використовували рушнично-артилерійський вогонь проти живої сили противника. Наблизившись до ворожого судна, козаки брали його на абордаж.

Захопивши турецькі галери і вітрильники, запорожці часто використовували їх для подальших морських походів, а перед поверненням знищували.

Козаки мали ще однин зворотний шлях-через Донський лиман. Але враховуючи його складність користувались ним рідко.

Значне місце у військово-морському мистецтві запорозьких козаків посідає тактика здобування морських фортець.

Вона складалася з детальної розвідки фортифікаційних особливостей фортеці, висадки десанту, навальних, сміливих дій козацької піхоти та артилерії флоту.

В цих умовах значна частина запорозьких козаків перетворювалась на морських піхотинців. Серед здобутих запорожцями фортець є й такі, що вважались на той час неприступними: Варна(1604), Кафа(1616), Кілія(1621) та ін.

Хорунжий:  Тема:  Танець «Гопак», та його трансформація у бойове мистецтво.

Окрім того козаки любили відпочитиу запальному танку Гопаку. Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чоловіками. Тепер його танцюють разом із чоловіками і жінки. Гопак може виконувати один (обов’язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У сценічній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його орнаментальний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням, згодом він перетворився у козаків у справжнє бойове мистецтво з українським колоритом. Сьогодні нащадки зберегли і удосконалили це мистецтво,  і назвали бойовий гопак. У 1985 році було зібрано матеріал по дослідженню лицарського мистецтва українців і у Львові Володимир Пилат відкрив експериментальну школу по дослідженню Гопака, як бойового мистецтва. У 1987 році офіційно засновано «Школу Бойового Гопака».

У 1996 році 18-19 травня у Львові було проведено перші всеукраїнські змагання із бойового гопака, в яких взяло участь понад 150 учасників. 10-13 квітня 1997 року у Львові проведено другі всеукраїнські змагання (300 учасників із 8 областей України). В жовтні 1997 року бойовий гопак визнано національним видом спорту. В грудні 1997 року зареєстровано «Центральну школу бойового гопака», яка є громадською, позапартійною та позаконфесійною організацією.

Протягом 1998–2000 років Центральною школою бойового гопака проведено 7 чемпіонатів різних рівнів, 8 навчально-вишкільних семінарів, багато показових програм та фестивалів гопака в різних регіонах України.

У вищих навчальних закладах України ведеться підготовка фахівців із бойового гопака. У 2001 р. було створено і зареєстровано Міжнародну федерацію бойового гопака, яка займається поширенням бойового гопака за межами країни.

З 7 по 15 жовтня 2001 р. у місті Черджоу в Південній Кореї відбувся IV всесвітній фестиваль бойових мистецтв, на якому збірна України з Бойового Гопака зайняла третє місце, чим шокувала увесь світ бойових мистецтв. По завершенні фестивалю, учні школи Бойового Гопака подарували книгу Володимира Пилата «Бойовий Гопак» до бібліотеки Шаоліню.

У 2002 році було відкрито експериментальну школу з українського жіночого бойового мистецтва «Асгарда». Це мистецтво базується на техніці бойового гопака, але в ньому враховуються анатомо-фізіологічні можливості жінки. Дівчата вивчають боротьбу, техніку і тактику ведення бою, володіння різними видами зброї і систему самозахисту.

Впродовж 2003–2004 років збірна України із Бойового гопака та Асгарди декілька разів демонструвала українські бойові мистецтва в Республіці Польща.

У Львові 18 грудня 2010 року відбувся чемпіонат України з бойового гопака (борня), у якому взяли участь понад 150 учасників.

Демонстрація відео «Бойовий Гопак»

 

Керівник: А зараз рій «Характерники продемонструє вам елемент боротьби «Навхрест».

V. Підсумки заняття

1. Хто швидше доповнить прислів’я, Гра згостями.

1. За рідний край ... (і життя віддай).

2. Або перемогу добути, ... (або вдома не бути).

3. Кров не водиця, ... (проливати не годиться).

4. До булави треба ... (голови).

5. Де козак, ... (там і слава).

6. Степ та воля — ... (козацька доля)

7. Козацькому роду ... (нема переводу).

8. Береженого Бог береже, а козака ... (шабля стереже).

9. Хочеш спокою — ... (готуйся до бою).

10. Терпи, козаче, ... (отаманом будеш).

11. Коли стелиться доріжка, козакові... (не до ліжка.)

12. Хліб та вода — ... (козацька їда.)

13. Що нам холод,… (коли козак молод!)

14. Хто любить піч, … (тому ворог Січ).

15. Коли навколо вороги - то не життя, … (честь бережи)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Конспект заняття: Загальна будова пневматичної гвинтівки, її характеристика та принцип дії.

Мета: навчальна:

Ознайомити учнів з класифікацією пневматичних гвинтівок, загальною будовою гвинтівок ІЖ-38 та призначення основних механізмів і деталей; видами та будовою куль.

розвиваюча: набуття учнями знань, умінь і навичок із знання будови пневматичної гвинтівки, основних механізмів та деталей, видами та будовою куль.

виховна: виховани в учні повагу до військвих традицій українського

народу.

Форма заняття: заняття з використанням інтерактивних методів

Обладнання: заняття проводиться в кабінеті ЗВ, за наявносоті стрілецького тиру - у стрілецькому тирі., макети таблиць будови пневматичної гвинтівка ІЖ 38, пневматична гвинтівка ІЖ 38, аудіозапис козацького маршу, ноутбук, проектор, Хоругва рою.

І. Організаційна частина

Під козацький марш входить рій, попереду іде ройовий, позаду нього Хорунжий та інші учасники рою, ройовий подає команду: Рій! Рівняйсь! Струнко! ПРАВО, ЛІВО – руч! В однолаву шикуйсь! Рій стає в однолаву. Ройовий подає команду: Рій! Рівняйсь! Струнко! Підходить до керівника гуртка: ПАНЕ керівник гуртка! Рій на заняття вишикуваний! Керівник гуртка подає команду ВІЛЬНО! РОЙОВИЙ – ВІЛЬНО!

ІІІ. Мотивація теми та завдань заняття.

Демонстрація відеоролику: «Пневматична зброя»

Керівник гуртка коментує відеоролик. Пневматична зброя на сьогоднішній день в основному застосовується для розважальної й спортивної стрілянини, а також для полювання на дрібних звірів і птахів, так що його потужність невелика. Хоча, у теорії, меж потужності в пневматичної зброї немає. Пневматична зброя відомо з давніх часів, приміром, пневматичні гвинтівки використовувались людством ще з одинадцятого століття. Причому в ті часи вважалися бойовою зброєю. І по сьогоднішній день серед всіх аматорів стрілянини цей вид зброї користується великою популярністю.

ІV. Сприйняття  нового матеріалу.

Запитання до рою: Яке основне призначення пневматичної  гвинтівки?

Усі відповіді на дошці фіксує писар.

Пневматична гвинтівка — це зброя, призначена для ураження цілі на віддалі кулею, що приводиться в рух енергією стиснутих газів або повітрям.

Нове поняття:

Пневматичною зброєю називають різновид стрілецької, у якому для добутку пострілу використається газ, що перебуває під тиском.

За можливості можна зробити роздатковий матеріаал, або індивідуальні повідомлення учасників гуртка.

Наприклад:

Осавул:

«Пневматичний» – слово грецького походження й позначає «подих», «вітер». Пневматична зброя на сьогоднішній день в основному застосовується для розважальної й спортивної стрілянини, а також для полювання на дрібних звірів і птахів, так що його потужність невелика. Хоча, у теорії, меж потужності в пневматичної зброї немає. Пневматична зброя відомо з давніх часів, приміром, пневматичні гвинтівки використовувались людством ще з одинадцятого століття. Причому в ті часи вважалися бойовою зброєю. І по сьогоднішній день серед всіх аматорів стрілянини цей вид зброї користується великою популярністю.

Бончужний:

Найпоширенішою пневматичні гвинтівки калібру 4,5 мм, до того ж, в Україні згідно законодавства, для придбання цих гвинтівок не потрібні спеціальний дозвіл і реєстрація. В основному, них купляють для розважальної стрілянини й тренувань.

Писар:

Типи пневматичних гвинтівок:

 газобалонного типу – вони стріляють за рахунок балонів з вуглекислим газом (CO2). Такий вид зброї найбільше підходять аматорами стрілянини для розваги й полювання.

 пружинно-поршневі гвинтівки – в неї є потужна пружина, що розтискається при пострілі й виштовхує повітря, що надає руху кулі.

 мультикомпресіонні гвинтівки – у яких треба зробити трохи качків важелем для накачування повітря в балон перед пострілом.

 компресійні гвинтівки PCP( накачують попередньо насосом високого тиску). Із всіх видів вони вважаються найбільш підходящими для полювання. Правда, вартість їх висока.

Мультикомпресіонні гвинтівки можна розбити на два додаткових підкласи, які варіюються в залежності від того, чи є в гвинтівці регулятори тиску, які дозволяють рівномірно і економічно витрачати запас повітря, роблячи все постріли однаковими по потужності. У разі якщо такого регулятора немає, то постріли,які йдуть останніми, будуть трохи слабше перше, що так чи інакше негативно позначиться на дальності і точності стрілянини.

Шафар:

По своєму призначенню пневматичні гвинтівки ділять на:

• гвинтівки для розваг і тренувань;

• спортивні гвинтівки;

• зброя для полювання.

Гвинтівки першої групи гарні тим, що по своїй потужності вони не можуть заподіяти серйозного збитку людському здоров'ю, тому їх можна здобувати всім аматорам постріляти в дружній компанії. Коштують вони порівняно недорого.

До гвинтівок для занять професійним спортом пред'являється більше вимог, тому вони відповідно, потужнішій коштують дорожче.

Пневматичні гвинтівки, призначені для полювання на дрібну дичину, можуть мати калібр до 6, 35 мм. Причому для їхнього придбання вже потрібно дозвіл або спеціальна ліцензія. Правда, дійсні аматори полювання все-таки, як правило, віддають перевагу вогнепальній зброї.

Сьогодні вибір пневматичної зброї в нашій країні досить велика і його популярність росте. Тому є кілька причин. Основна з них – це можливість вправи в стрілянині при відсутності спеціального тиру продовж року.

Пневматична гвинтівка пружинно-компресійного типу, належить до наймасовіших моделей: до сьогодні випущено близько 2,2 млн одиниць. Відрізняється простотою й високою надійністю.

Однозарядна пружинно-поршнева гвинтівка моделі ІЖ-38 обладнана нарізним сталевим стволом. Для стрільби з неї використовуються лише свинцеві кулі. Гвинтівка ІЖ-38 призначена для початкового навчання із стрільби та тренування стрільців.

Відкритий приціл — з мікрометричним регулюванням за горизонталлю й вертикаллю і змінюваною довжиною прицільної лінії. Є автоматичний запобіжник, блокувальний спусковий гачок. Мушка закрита (нерухома), положення цілика регулюється за вертикаллю й горизонталлю мікрометричними гвинтами. Регулюється довжина прицільної лінії.

 

 

Обозний:

Загальна будова гвинтівки ІЖ-38 і призначення основних механізмів і деталей.

 

Ствол – призначений для спрямування польоту кулі.

Ствольна коробка – призначена для розміщення пневматичного насосу і спускового механізму.

Спусковим механізмом – здійснюють спуск пружини з бойового зводу.

Прицільний пристрій – служить для спрямування гвинтівки в ціль і надання їй потрібного кута прицілювання.

Ложе – з'єднує усі частини гвинтівки, слугує для зручності при стрільбі: має приклад, шийку, цівку.(додаток І)

 

Будова пневматичної гвинтівки ИЖ-38:

1 - ствол; 2 - приціл; 3 - вісь ствола; 4 - прокладка ствола; 5 - ствольна коробка; 6 - поршень; 7 - бойова пружина; 8 - колодка спускового механизму; 9 - штіфт колодки; 10 - ложа; 11 - гвинт ложи задній; 12 - гачок спусковий; 13 - шептало; 14 -- важель блокировки;15 - важель взводу; 17 - манжета; 18 - шарнир; 19 - клин; 20 - ригель; 21 -- пружина ригеля; 22 - вісь шарнира; 23 - мушка.

ТАКТИКО - ТЕХНІЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ

Калібр, мм 4,5

Початкова швидкість кулі, м/с до 110

Вага, кг 2,8

Довжина, мм 1050

Довжина ствола, мм 450

Матеріал прикладу пластик

(Додаток ІІ)

Будова набоїв. Кульки.

Для стрільби з пневматичної гвинтівки використовуються свинцеві кулі калібру 4,5 мм.

За конструкцією вони бувають:

«Гостроносими» – у них найбільш полога траєкторія, завдяки малому коефіцієнту лобового опору, гарна проникність і зупинний ефект. Пулька всередині порожня, зроблена з м'якого свинцю, завдяки чому добре плющится і всю кінетичну енергію віддає цілі, а не забирає із собою, пройшовши навиліт.

Сферичні із залитим носиком – вони більш точні. Точність у них трохи вище, але плющаться вони гірше «гостроносих» і, як наслідок, зупиняюча сила у них менше.

Коли в процесі тривалої та інтенсивної експлуатації гвинтівки потужність починає знижуватися (на жаль, цей процес неминучий, адже навіть алмаз і той з часом стирається), то треба міняти не тільки пружину, але і манжету.

Заряджання пневматичної гвинтівки виконують так:

 Зведення здійснюється «переломом» ствола, рухом донизу-назад-уперед-догори…;

 При зведенні відкривається казенний зріз ствола для ручного заряджання кулі;

 Має блокування від випадкового пострілу в момент зведення при не повністю замкненому каналі ствола.

Дульна енергія. Як правило, цей показник вимірюється в джоулях. Під цим визначенням мається на увазі кінетична енергія, яку має боєприпас на виході зі ствола. Цей параметр стоїть на першому місці за важливістю аж ніяк не просто так, а в силу того, що він надає прямий вплив на те, якою дальністю і точністю стрільби буде мати пневматична гвинтівка, а також саме він стає вирішальним у юридичних питаннях, пов’язаних з цим видом зброї. На основі характеристики дуловій енергії гвинтівки розбиваються на спортивні та мисливські. І, якщо першу може придбати практично будь-який бажаючий, то мисливську гвинтівку вам продадуть лише за наявності відповідної у вас ліцензії. Більш того, мисливська рушниця підлягає обов’язковій реєстрації.

Необхідно пам'ятати, що зброю можна заряджати тільки на лінії вогню після команди керівника «Заряджай!». Кульки видаються за розпорядженням керівника стрільби лише на лінії вогню. Якщо результати влучання перевіряються після кожного пострілу, то видають лише по одній кульки.

 

V. Підсумки уроку. Оцінювання.

Ройовий подає команду: РІЙ! ДО МЕНЕ!  В колону по двоє збірка! РІВНЯЙСЬ! СТРУНКО! ПРАВО, ЛІВО – руч! ХОДМ РУШ! Рій під звуки козацького маршу покидає навчальний кабінет

VІ. Домашнє завдання.

Підібрати матеріал щодо використання різних видів гвинтівок у Збройних Силах.

 

Додаток І

 

 

 

Пневматична гвинтівка ІЖ-38 (загальний вигляд)

 

 

Додаток ІІ

 

 

 

 

Конспект заняття: Суть орієнтування на місцевості. Визначення сторін горизонту за компасом, небесними світилами та місцевими предметами.

МЕТА: Навчити учнів правильно визначати місце свого знаходження та напрямку руху на місцевості, орієнтуватися на місцевості за ознаками місцевих предметів та явищ природи.

ОБЛАДНАННЯ: Картини з природними об’єктами, картки, карта зоряного неба.

І. Організаційний момент

Заняття проводяться на відкритій місцевості, на території навчального закладу. Під козацький марш входить рій, попереду іде ройовий, позаду нього Хорунжий та інші учасники рою, ройовий подає команду: Рій! Рівняйсь! Струнко! ПРАВО, ЛІВО – руч! В однолаву шикуйсь! Рій стає в однолаву. Ройовий подає команду: Рій! Рівняйсь! Струнко! Підходить до керівника гуртка: ПАНЕ керівник гуртка! Рій на заняття вишикуваний! Керівник гуртка подає команду ВІЛЬНО! РОЙОВИЙ – ВІЛЬНО!

ІІ. Актуалізація знань

Опорні поняття. Загальні поняття про орієнтування. Способи орієнтування на місцевості: за компасом, небесними світилами, ознаками місцевих предметів і явищ природи. Орієнтири та їх використання при вивченні та запам’ятовуванні незнайомої місцевості.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності:

Демонстрація фото: Що зображено на фото?

Керівник гуртка:

Так дійсно – орієнтування на місцевості.

Зорієнтуватися на місцевості – це означає вміти визначити своє місцезнаходження і потрібний напрям руху відносно сторін горизонту, навколишніх природних і штучних предметів, витримати його з метою своєчасного виконання поставленого завдання (маршу, екскурсії, походу, подорожі, тощо). Основне завдання орієнтування полягає в тому, щоб витримати обраний напрям за будь-яких умов: удень і вночі, під час руху в тумані чи в дощ, на відкритій або закритій місцевості тощо. Тому орієнтуватися треба безперервно, одночасно кількома способами, які б доповнювали один одного і служили своєрідним контролем. За будь-якого способу орієнтування важливо вибрати на місцевості такі орієнтири, які стануть добрими маяками, вказуватимуть потрібний напрям, забезпечуватимуть рух без грубих помилок. Це можуть бути різні природні та штучні предмети(об’єкти): вершини горбів, вигини річок, мачти, димарі, перехрестя доріг, окремі будинки тощо. Орієнтири повинні чітко відрізнятися від інших предметів за формою, розмірами, забарвленням. Під час руху незнайомою місцевістю слід вибирати кілька близьких і далеких орієнтирів. Просуваючись уперед, намічають нові орієнтири, запам’ятовують їхні характерні ознаки і взаємне розташування. 30 Звичайно, простіше всього взяти компас і подивитися, куди направлена стрілка. адже вона завжди показує на північ, але якщо компаса немає, природа сама підкаже. як розміщені сторони горизонту.

Ось декілька ознак:

Метод: «навчаючись вчусь», вихованці по черзі, називають одну ознаку – як зорієнтуватись на місцевості без компаса.

1. Опівдні сонце знаходиться на півдні.

2. На окремо стоячому дереві густіші гілки, як правило, ростуть з південного боку, оскільки туди попадає більше сонячних променів.

 3. Кора поодиноких дерев з півночі буває темнішою, й інколи вона вкрита мохом, особливо біля кореня. Але цією ознакою можна користуватися тоді, коли вона характерна для кількох дерев.

4. Великі пеньки, валуни, камені, скелі з півночі зазвичай вкриті мохом.

5. Мурашки нерідко будують свої мурашники поблизу дерев та каменів, віддаючи перевагу сонячній стороні, тобто південній.

6. На відкритій місцевості мурашник за звичай повернутий похилим схилом до півдня і крутим на північ. Це дає змогу мурашкам максимально використовувати сонячне тепло.

7. Мох на каменях росте густіше на північному боці, де найбільша вологість.

8. Церкви, як правило, побудовані в напрямку захід-схід, причому повернуті олтарем на схід, а дзвіницею на захід.

9. Ввечері та вночі природа теж може допомогти нам. Полярна зірка, яка завжди точно знаходиться на півночі, багато віків служить компасом мореплавцям. вона світить досить яскраво і її легко знайти.

10.На галявинах соснового лісу після дощу стовбури стають темнішими з північного боку.

 11. У жарку суху погоду з південного боку на стовбурах сосен і ялин виділяється смоли більше, ніж з північного.

12.У першій половині літа трава густіша і вища з південного боку, з півночі – рідша і нижча

13.На кущах суниць найчервоніші ягоди зазвичай з південного боку.

14.Зимою і рано навесні сніг швидше тане на південних схилах горбів і гір та на північних схилах ярів, лощин, ям.

15.Навколо поодиноких дерев, стовпів, каменів, пеньків ранньої весни утворюються витягнуті на південь борозенки, бо сніг тане швидше з північних боків заглиблень, що краще освітлюються сонячним промінням. Завдання 1. Постав правильно сторони горизонту. Використай скорочення Пн., Пд., СХ., Зх.

Керівник гуртка: Молодці! А подумайте над ось таким запитанням:

Чи завжди можна покластися на природні ознаки, визначаючи сторони горизонту?

Краще за все можна відповісти на це питання, вивчаючи природу. Орієнтування в лісі.

Орієнтовані відповіді гуртківців:

Обмежений огляд, майже немає орієнтирів. за якими можна уточнити своє місцеположення, важко вимірювати відстані.

Тому без компаса і карти в лісі найкраще орієнтуватися за ознаками місцевих предметів і за небесними світилами.

Запитання гуртківцям:

Які орієнтири в лісі використовуються?

Орієнтовані відповіді гуртківців:

 а) дороги та їх перехрестя; б) просіки; в) річки і струмки, напрями їх течії, характерні вигини; г) добре виражені форми рельєфу; вершини, кургани, ями, кручі; д) заболочені ділянки; е) лісові галявини, вирубки, згарища, межі ділянок рідколісся і кущів. Якщо в напрямі руху трапляється добре помітний орієнтир, то слід виходити з лісу, орієнтуючись на нього. Перебуваючи в лісі , слід пам’ятати сторони горизонту і час від часу уточнювати їх. Іноді, щоб уточнити орієнтування, варто залізти на високе дерево. Під час руху треба також запам’ятовувати свій шлях, звертати увагу на зламані гілки і дерева, галявини, вивернуті пеньки, купи каміння, звірині стежки, особливості рельєфу тощо. Це полегшить дорогу назад. Під час лісовпорядкування в лісових масивах прорубують просіки. Вони зорієнтовані за сторонами горизонту: основні – у напрямі північ-південь, а поперечні – схід-захід. Просіки поділяють ліс на квартали, які нумеруються із заходу на схід і з півночі на південь. На перетині просік містяться квартальні стовпи , на яких пишуть номери кварталів. Квартальні стовпи встановлюють так, щоб ребро між двома меншими номерами кварталів показувало напрям північ-південь. Орієнтування в населених пунктах. Однією з основних умов орієнтування в населених пунктах є знання загального планування населених пунктів та порядку нумерації будинків. Принципи нумерації будинків в населених пунктах та містах різноманітні, але деякі з них характерні. В невеличких містах, розміщених біля залізної дороги, нумерація будинків починається з боку привокзальної площі. В містах, розміщених на шосейних магістралях, нумерація ведеться в напрямку росту рахунку кілометрів. 32 В невеликих населених пунктах, що мають одну вулицю, будинки іноді нумеруються підряд з одного боку вулиці з початку до кінця, а потім у зворотному напрямку з іншого боку. В містах з радіально-кільцевим плануванням нумерація будинків на радіальних вулицях ведеться від центру міста (центральної площі) до окраїн. Нумерація будинків на набережних та паралельних їм вулицях ведеться за звичай за напрямком течії, а на вулицях, розміщених перпендикулярно набережним, по обидва боки, починаючи від річки. Як визначити сторони горизонту за будівлями? На північних схилах дахів будинків у великій кількості росте мох та лишайник. За цими ознаками легко визначити північ та південь. Біля водостічних труб розростаються мохи, пліснявина. Олтарі православних церков та капличок повернені на схід, дзвіниці – на захід, Хрести на куполах будуються в площині північ-південь. Якщо на хрестах декілька перекладин, то за звичай опущений край нижньої косої перекладини звернений на південь, при піднятий – на північ. Двері мусульманських мечетей та єврейських синагог звернені на північ. Відтворити втрачене орієнтування в населеному пункті найлегше по будівлях, що виділяються як орієнтири. Це: пам’ятники, церкви, пожежні вишки, парки, сади. А в нічний час – за їх силуетами. Соняшник – світло -теплолюбива рослина, бутони соняшника повертаються на протязі дня за сонцем – зі сходу на захід. Завдання 2. Назви декілька орієнтирів, за якими можна визначити північ в населеному пункті. Як у великому місті можна потрапити до центральної площі, користуючись нумеруванням будинків? 33 Орієнтування за звуком. Людина здатна визначати напрям звуку як у горизонтальній, так і у вертикальній площині, розрізняючи його силу, висоту і тембр. На чутність впливають рельєф місцевості, її характер, напрям вітру, вологість повітря. Звуки добре чути в тиху погоду, на відкритій поверхні. Гірше в жарку сонячну погоду, коли звук поширюється проти вітру. Вода, земля, каміння, метал – кращі провідники звуку, ніж повітря. За звуком можна визначити напрям руху і відстань до його джерела. У кожної людини своя, індивідуальна, здатність розрізняти характер звуку, його силу та дальність. Проте, вважається, що за нормального слуху чути гуркіт вантажного автомобіля на відстані 1 км, поїзда – 5-8 км, автомобільні гудки – 2-3км, грім – 5-10 км, кроки по твердому покриттю дороги – 200-250м, розмову – 30-50 м. У результаті тренувань можна навчитися чітко орієнтуватися за звуками удень і вночі, під час руху й перебуваючи в спокої, а також визначити джерела звуків та їх характерні особливості. Орієнтування за світлом. Кожне видиме джерело світла як удень так і вночі є орієнтиром. У гарну погоду світло від фар автомобіля видно на відстані 10 км, вогнище – 8 км, промінь прожектора – до 50 км, кишенькового електроліхтаря – до 1,5 км. Орієнтування за слідами. Для орієнтування за слідами на землі від ніг людини, лап тварин, коліс автомобіля треба мати гострий зір, бути спостережливим, вміти розпізнавати сліди. Довжина кроку залежить від зросту людини, її віку, швидкості ходьби, вантажу, який несе людина, твердості ґрунту, типу рослинності. За слідами босих ніг можна визначити приблизно зріст людини, тому що довжина ступні становить 13-14% її зросту. Дуже допомагає орієнтуванню на місцевості вміння розпізнавати сліди транспортних засобів на польових та лісових дорогах. Якщо автомобіль рухається лісом, то кінці розчавлених гілочок, соломи тощо розташовані в напрямі руху. Завдання 3. 1. Як визначити сторони горизонту за будівлями? 2. За скільки км чути гудок поїзда? 3. Як визначити зріст людини за слідами босих ніг? Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником. Годинник кладуть на горизонтальну поверхню і годинну стрілку спрямовують на Сонце. Кут між цифрою 1 і числом, на яке вказує годинна стрілка, ділять на 2. Візують на горизонт пряму лінію, що при цьому утворилася. Ця пряма (бісектриса) одним кінцем, спрямованим від годинника, вкаже на південь, а протилежним – на північ. Треба пам’ятати, що годинник має іти за поясним декретним часом. Сторони горизонту можна визначити за переміщенням вершини тіні. На рівній ділянці встановлюють вертикально будь-яку рівну палицю. Вершину тіні позначають тоненьким кілочком, камінцем. Через 30-40 хв, удруге позначають положення вершини тіні. Пряма, що сполучає перше і друге положення вершини тіні, вказує напрям на схід і захід, а перпендикулярна до неї лінія – на північ і південь.

V. Закріплення матеріалу:

Практичне завдання:1. Визначте напрямок на північ. за допомогою годинника.

                                    2. Вкажіть напрямок північ - південь з допомогою тіні предмета.

 

VI. Підсумки заняття:

Ройовий подає команду: РІЙ! ДО МЕНЕ!  В колону по двоє збірка! РІВНЯЙСЬ! СТРУНКО! ПРАВО, ЛІВО – руч! ХОДМ РУШ!

 

Список використаних джерел та літератури:

1. Ганопольський В. Уроки туризму. Київ. „Редакція загально педагогічних газет”,
2. 1.Струкевич О.К. Історія України:8кл.:підруч. для загальноосвіт. навч.закл.-                  К.:Грамота,2008.- с.72-77. 
3. Орієнтовні навчальні програми туристсько-краєзнавчих об’єднань учнівської
4. 2.Гісем О.О., Мартинюк О.О. Історія України.Експрес-підготовка.7-12 класи.- Тернопіль: Навчальна книга - Богдан,2010.-с.53-54. 
5. 2004 рік.
6. Костриця М.Ю., Дубовис М.С. Туристський похід вихідного дня.Київ, „Здоров’я”,
7. 3.Єрмоленко А.О. Історія України.8клас. Готові дидактичні набори.-Х.:Основа,2008,с.45. 4.Україна.Історичний атлас:8 клас.К.:Мапа.2006.-с.16.
8. К.І. Вахлис Супутник туриста. Київ „ Здоров’я” 1983 р.
9. Тараненко М. Г., Левітас Ф. Л. Історія України: Навчальний посібник для 8 класу. — К.: Фаренгейт, 2000. — С. 53
10. А.І. Верба Туризм в школі – „ФК і спорт” 1983 р.
11. 5.Хрестоматія з історії України. Практичний довідник/уклад.Воропаєва В.В.-Х.:ФОП Співак В.Л.,2010.-с.77-80.
12. А.А. Власов – „ФК і спорт” 1987 р.
13. Ю В. Штангей . „Основы безопасности при проведении пешеходних походов”.
14. В. В. Шовкопляс. „Опасности на туристском маршруте. ”, „Причины несчастных случаев”.1987 р.
15. М. В. Плющенко . „Действия группы в аварийной ситуации”. 1988 р. Київ. Фірма „ВІПОЛ”, 1996 рік.
16. Українські народні пісні та думи. —К., 1992. — С. 35–36