Методичний посібник "Фізична підготовка студентів з послабленим здоров’ям"

Міністерство освіти і науки України

Барський коледж транспорту та будівництва

Національного транспортного університету

 

 

ЗАТВЕРДЖУЮ
заступник директора з
навчальної роботи
_________/Г.В.Крамар/

 

 

 

О.В.Олійник

­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­ФІЗИЧНА  ПІДГОТОВКА СТУДЕНТІВ З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ’ЯМ

      Методичний посібник з предмета «Фізичне виховання»

 

                        

 

 

 

Розглянуто і затверджено на засіданні циклової                                                                                                         

комісії фізичного виховання та захисту Вітчизни                                                                            Протокол №___від «___»__________2015 року                                                           Голова циклової комісії  ______   /Мацьков В.М./

 

 

 

 

Бар, 2015

 

Укладач: О.В.Олійник, викладач першої категорії Барського коледжу транспорту та будівництва Національного транспортного університету.

 

Рецензент: С.М. Дмитренко, кандидат наук з фізичного виховання і спорту, доцент кафедри теорії і методики фізичного виховання Вінницького  державного педагогічного університету ім. М.М.Коцюбинського.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Даний посібник розрахований на викладачів, студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації та учнів загальноосвітніх навчальних закладів.

У ньому викладений принцип організації та методики оздоровчої роботи з студентами , які мають відхилення у стані здоров’я.

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 Вступ…………………………………………………………………….…………4

І.  Актуальність теми……………………………………………………...……….5

ІІ. Вплив фізичних вправ на організм студентів з послабленим станом здоров’я

1. Руховий режим як фактор зміцнення здоров’я…………………….………7
2. Організація рухового режиму……………………………………………….8

     ІІІ. Методи дослідження

1. Методи дослідження фізичного розвитку студентів……………..…….10
2. Методи дослідження фізичної підготовленості студентів……………..13
3. Контроль за ефективністю формування оптимального дихання………15
4. Комплексна оцінка стану здоров’я  студентів…………………………..17

     ІV. Організація фізичного виховання у молоді з послабленим здоров’ям

1. Основні задачі фізичного виховання………………………………………..20
2.  Розподіл студентів по медичним групам…………………….…….………21
3. Періодизація процесу фізичного виховання………………….……………23
4. Режим дня студентів……………………………………………….……..….24
5. Фізичні вправи та активний відпочинок в режимі дня………….…….…..26
6. Ранкова гігієнічна гімнастика……………………………………….………27
7. Домашні завдання з фізичної культури……………………………………..27
8. Самоконтроль студентів…………………………………………….……….32

      V. Методика фізичного виховання підлітків з послабленим здоров’ям

         1. Засоби та форми фізичного виховання……………………………....…….34

         2.  Методика проведення занять …………………………………….…..……37

         3. Методика формування правильної постави ………………………..……..38

         4. Оздоровча програма по ходьбі та бігу……………………………………..39

         5. Методика формування навичок довільного керування диханням….……40

         6.Методика розвитку гнучкості……………………………………………….41

    VІ. Планування навчальної роботи по фізичному вихованню для студентів з послабленим  здоров’ям……………………………………………………………..43

VІІ. Використана література………………………………………………….....45

ВСТУП

За енциклопедичним визначенням «здоров'я» - це природний стан організму, що характеризується його врівноваженістю із навколишнім середовищем та відсутністю будь-яких хворобливих змін. Здоров'я людини визначається комплексом біологічних (успадкованих та набутих) та соціальних факторів. Взагалі, поняття здоров'я є дещо умовним та об'єктивно встановлюється за сукупністю антропометричних, клінічних, біохімічних та фізіологічних показників, що визначаються із урахуванням статевого, вікового факторів, а також кліматичних та географічних умов.

   Здоров'я необхідно характеризувати не лише якісно, а й кількісно, оскільки існує поняття про ступінь здоров'я, який визначається шириною адаптаційний (пристосувальних) здатностей організму. Хоча здоров'я являє собою стан, протилежний хворобі, воно може бути пов'язане з різними перехідними станами і не мати чітких меж. Стан здоров'я не виключає наявності в організмі хвороботворного початку, яке ще не проявилося, або суб'єктивних коливань у самопочутті людини.

    Те, що погіршення здоров'я молоді - основного і найпродуктивнішого носія генофонду нації - може призвести до демографічної катастрофи, не може бути піддане сумніву. Екологічна ситуація в Україні склалася так, що дослідники з сумом і розпачем свідчать: навряд чи навіть 5% населення може бути визнане об'єктивно здоровим. Отже, під переважну більшість об'єктивно нездорових підпадає і більша частина молоді.

    Ситуацію в Україні неможна назвати винятково поганою. Ані на Сході, ані на ідеалізованому з деяких точок зору Заході - ніде і досі не вдалося досягти повної відмови від шкідливих звичок та іншої діяльності, що перешкоджає здоровому способу життя. З об'єктивними труднощами завжди необхідно боротися об'єктивними методами. На жаль, освітня система України робить наголос на загальне, масове фізичне виховання, яке сприймається більшістю студентів як невиправдане і необ'єктивне. В результаті фізичне виховання стає ще одним чинником психологічного тиску, що аж ніяк не сприяє здоровому способу життя.

                            І.  АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

 

   Здоров’я -  це благо та щастя для кожної людини. Але за останні роки здоров’я різних груп населення та особливо дітей погіршилось, збільшилась кількість людей з хронічними захворюваннями, «помолодшали» захворювання, такі як остеохондроз та  захворювання серцево-судинної системи. Це пояснюється тим, що на протязі багатьох років не приділялось достатньо уваги роботі по формуванню здорового способу життя, боротьбі з шкідливими звичками, введенню масових форм фізичної культури.

    Особливості сьогоднішніх умов життя, швидкі темпи розвитку техніки, модернізація навчальних та трудових процесів, зростання інформації вимагають від організму студентів високі вимоги. Пластичність функціональних систем здорового студента сприяє порівняно швидкій їх адаптації  до різних впливів зовнішнього середовища. Та навпаки, незначне відхилення в стані здоров’я  в період статевого розвитку та гормональної перебудови призводить до того, що їх організм не завжди адекватно реагує на навчальні перенавантаження. Недостатня рухлива активність призводить до функціональних порушень, а після і до хронічних захворювань. Фізичне та розумове навантаження повинно відповідати  віковим та функціональним можливостям підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я, а відпочинок – забезпечувати найбільш ефективне відновлення працездатності. Тільки тоді режим дня буде сприяти гармонійному розвитку та  зміцненню здоров’я студентів.

    Молодь, яка навчається у вищих навчальних закладах  одночасно  здобуває професію та  завершує загальну середню освіту -  це підвищує фізичне навантаження на їх організм.

     Для кожної людини дуже важливо вміти формувати здоровий спосіб життя. Проте не всі володіють такими здібностями, тому, що декому тяжко дотримуватись правил здорового способу життя або ж вони не знають їх.

     Слід визнати, що молодь віком  15-18 років не в повному обсязі здатна взяти на себе відповідальність за рівень своєї фізичної підготовленості і за зміст та якість власного, дуже часто не здорового способу життя. Більшість студентів залишаються внутрішньо пасивними до необхідності розвитку кондиційних якостей. Крім цього на стан здоров’я людини особливо впливають негативні екологічні фактори, тривале проведення часу біля комп’ютера, шкідливі звички , неправильне та недостатнє харчування. Цей факт призводить до необхідності пошуку нових методів та засобів, для підвищення рівня фізичного стану молоді. Адже статистика лякаюча: 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї.  Понад 50% з них,  мають незадовільну фізичну підготовку,  а 40% молоді віком  16-19років мають низький та нижчий за середній рівні фізичного здоров’я (цільова комплексна програма: " Фізичне виховання - здоров’я нації " К. - 1998р.)

             У запропонованому посібнику на основі багаторічної моєї практичної роботи,  викладений принцип організації та методики оздоровчої роботи з студентами, які мають відхилення у стані здоров’я.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    ІІ. ВПЛИВ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ НА ОРГАНІЗМ СТУДЕНТІВ

              З ПОСЛАБЛЕНИМ СТАНОМ ЗДОРОВ'Я

1.  Руховий режим як фактор зміцнення здоров’я студентів

   Під активним руховим режимом розуміють регламентовану по інтенсивності  фізичне навантаження, яке повністю задовольняє біологічну потребу в рухах та відповідають функціональним можливостям нерівномірно розвиваючих систем підростаючого організму, сприяє зміцненню здоров’я студентів. Потреба в рухах, підвищена рухова активність є найбільшою біологічною складовою організму молодої людини. Недостатність рухів – це одна з причин порушення постави, погіршення функції ступні, появи  зайвої ваги,  зниження функціональних можливостей серцево-судинної та дихальної систем. Обмежена м’язова діяльність не тільки затримує розвиток організму, погіршує здоров’я, але й призводить до того, що на наступних  вікових етапах студенти  з важкістю засвоюють або зовсім не можуть володіти тими чи іншими життєво  необхідними руховими навичками .

      Хвороба порушує нормальний розвиток людини. Примусовий покій завжди погано впливає як на загальний стан хворої людини, так і на протікання місцевого патологічного процесу. Заповнення примусового дефіциту рухів за допомогою дозування фізичних вправ при правильній організації всього рухового режиму – є однією із головних завдань фізичного виховання студентів з послабленим здоров’ям. Рухи, які використовуються в різних формах, до тих пір поки вони адекватні фізіологічним можливостям молодого організму, завжди будуть відповідати оздоровчим та лікувальним факторам. Тільки систематичне застосування фізичних вправ загального та спеціального характеру, зростаюча тренувальність, яка відповідає функціональним можливостям організму, в кінцевому результаті можуть забезпечити  адаптацію організму до навантаження та привести до ліквідування виниклих в результаті захворювання загальних та місцевих порушень.

   Найбільш виражено реагує на м’язову діяльність серцево-судинна та дихальна системи. Серцево-судинна система перебудовує свою роботу та налаштовується на значні фізичні навантаження, починає функціонувати набагато економніше не тільки під час м’язової діяльності, а й в стані спокою. Різні види м’язових навантажень впливають на легеневу вентиляцію. Під час виконання фізичних вправ встановлюється більш повноцінна координація між роботою м’язів та внутрішніх органів, яка відповідає їх функціям. Внутрішні органи починають працювати економніше з меншими витратами.  Рухова активність добре впливає на зростаючий організм тільки в межах оптимальних величин. Як нестача так і надлишок рухів призводить до паталогічних зрушень в організмі.

   У зимовий період час рухової активності знижується на 30 – 40 %  в зрівнянні з весняним та осіннім періодами. Враховуючи, що зниження проявляється за рахунок самостійної рухової активності, необхідно сприяти виконанню щоденних оптимальних норм рухів взимку переважно за рахунок організованих форм фізичного виховання.

    На даний час недопустимо обмежувати рухову активність студентів тільки заняттями з фізичної культури. Заняття з фізичної культури розглядаються не тільки як можливі шляхи реалізації потреби в рухах, а й перш за все як збагачення студентів знаннями,  вміннями та навичками виконання фізичних вправ, виховання потреби у звичці до щоденних занять фізкультурою.

 

                                2. Організація рухового режиму студентів

  Режим дня передбачає різні заходи для щоденного забезпечення рухової активності студентів у необхідних об’ємах, дозволяючи витрачати на неї 50% добової енерговитрати.

   студентам щоденно потрібні наступні види м’язової активності: ранкова гігієнічна гімнастика вдома, гімнастика перед початком занять, фізкультпаузи на виробничому навчанні. Перераховані форми роботи по фізичному розвитку в режимі навчання дозволять студентам  задовольняти добову потребу в рухах на 60 %.

   Організація та проведення заходів по фізичному вихованню в режимі дня навчання покладаються певні обов’язки на викладачів фізичної культури, медичних працівників та батьків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1. Методи дослідження фізичного розвитку студентів

     Основними умовами високої результативності фізкультурно-оздоровчої роботи є знання змін, які проходять в організмі молодих людей в результаті занять та процесу управління цими процесами. Для ефективної організації процесу фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, необхідно знати їх фізичний розвиток, фізичну підготовленість, функціональний стан та можливості організму адаптуватися до м’язової діяльності.

    Для вивчення та оцінки показників фізичного розвитку студентів застосовуються методи  зовнішнього огляду та антропометричні дослідження: визначення довжини тіла в положенні стоячи та сидячи, маси тіла, окружності грудної клітини, талії, стегон, гомілок, а також форми ніг, стану ступнів та типу будови тіла.

 

        Зовнішній огляд. Визначення фізичного розвитку починається із зовнішнього огляду, який дозволяє оцінити поставу, м’язи, форму грудної клітини, спини, ніг та ступні. Одним із основних показників здоров’я та гармонійного розвитку підлітків є постава.

   Постава – це постійна, звична, не примусова манера правильно тримати своє тіло в просторі. При правильній поставі голова та тулуб знаходяться на одній вертикальній лінії, плечі розгорнуті, злегка опущені та знаходяться на одному рівні, лопатки прижаті, груди злегка випуклі, фізіологічні згини хребта виражені нормально ( не більше 4 сантиметрів), ноги випрямлені в колінних та тазостегонних суглобах.

     Нажаль, дефекти постави у студентів з послабленим здоров’ям зустрічаються доволі часто.  Основною причиною розвитку порушення постави – є малорухливість, недостатній фізичний розвиток. А також при збереженні неправильної робочої пози під час виконання занять, читанні, їди, відпочинку та праці.

     Розрізняють порушення постави із збільшенням та зменшенням згинів хребта:

           - сутулуватість –        збільшення шийного згину та грудного  кіфозу 

                                                     та  зменшення поперекового згину;

           - круглозагнута спина – збільшення всіх згинів попереку, а також кута

                                    нахилу тазу;

           - плоска спина  –            ущільнювання поперекового згину, кут нахилу 

                                                     тазу зменшується, грудний згин згладжується, 

                                                     грудна клітина зміщується вниз, лопатки 

                                                     крилоподібні;

          - плоско загнута спина – зменшення грудного кіфозу, грудна клітина 

                                                       вузька, м’язи черева слабкі.

    До порушень постави у фронтальній площині  відноситься асиметрична постава, при якій немає симетрії між правою та лівою половинами тулуба;  хребет представляє собою дугу, повернуту вершиною вправо або вліво; трикутники талії асиметричні; плече та лопатки з однієї сторони опущені.

     Розрізняють три ступені порушення постави:

 

        І. Початкова –    неправильна поза тіла зникає при вольовому зусиллі     

                                        підлітка в положенні прямої стійки.

       ІІ. Перехідна  -      стійке порушення, яке не зникає при зміні положення 

                                        тіла.

      ІІІ. Фіксована -     порушення   зв’язку   зі   змінами    опорно  – рухового 

                                      апарату,      для     їх      виправлення      потребуються      

                                      систематичні  заняття корегуючої гімнастики.

          Порушення постави  супроводжується розладами діяльності внутрішніх органів. Визначаючи порушення постави необхідно провірити висоту розміщення плечових ліній, нижніх кутів лопаток та відставання їх від грудної клітини, форму просвітів, утворених внутрішніми поверхнями рук та тулуба.

 

         М’язову систему  досліджують шляхом огляду та  обмацуванням в стані спокою та напруження.  Розвиток м’язів оцінюють як  слабке, середнє та хороше. При відсутності рельєфу, зменшеному об’ємі та зниженому тонусі м’язів мускулатуру визначають як слабку. Відмічають диспропорції в розвитку м’язової системи : атрофія, рубці  та спайки.

 

      Грудна клітина в нормі має дві форми: конусоподібну та циліндричну. В результаті захворювання можуть виникнути паталогічні форми грудної клітини: плоска, вузька, «куряча», рахіт на ( асиметрична).

 

  Форму ніг розрізняють: нормальну, О- подібну та Х - подібну. Вирішальним признакою, яка дозволяє віднести форму ніг у даного студента до тієї чи іншої групи, є стикання зімкнутих ніг в точках на рівні колін та внутрішніх сторін щиколоток. Нормальна форма ніг характеризується стиканням внутрішніх поверхонь ніг у двох точках, О – подібна – тільки щиколоток, Х – подібна – тільки колін.

    Мінімальний або скорочений об’єм антропологічних вимірювань  передбачає реєстрацію наступних показників: ріст в положенні стоячи, маса тіла, окружність грудної клітини в положенні вдиху, видиху та дихальної паузи, ЖЄЛ, визначення форми ніг, тип тіло будови, сили кистей та станової.

     Повний об’єм вимірювань необхідний для вирішення практичних завдань фізичного виховання, та включає до себе, крім вище вказаних вимірювань вимірювання росту сидячи, окружність шиї, живота, талії, стегон, плеча, передпліччя, голені, товщини жирової складки, рухомості в основних суглобах, хребті та вираховування пропорцій тіла.

 

     Окружність грудної клітини  виміряють сантиметровою стрічкою, яка проходить ззаду під кутом лопатки та розміщується горизонтально. У дівчат спереду стрічка повинна проходити нижче грудних залоз.

      ЖЄЛ реєструють за допомогою водяного або портативного сухо-повітряного спиртометру. ЖЄЛ оцінює розвиток самих легенів. Цей показник визначають у відношенні ЖЄЛ та маси тіла.

 

                                                                ЖЄЛ, мл

                         Життєвий індекс = --------------------------------

                                                               Маса тіла, кг

 

Силу м’язів кистей  вимірюють кистьовим  динамометром, а станову – становим динамометром.

   Методика антропометричних вимірювань доволі проста, але при роботі по ній необхідно слідкувати за наступними правилами:

1. Вимірювальні прибори перед використанням повинні бути випробуваними.
2. При повторних замірах обов’язково тими же приладами, що і в перший раз.
3. Повторні заміри проводити в один і той же час.

     

 

2. Методи визначення фізичної підготовленості студентів

 

   При комплектування спеціальної медичної групи, медичний працівник та керівник фізичного виховання не мають обмежуються даними діагнозу та  функціональним станом учнів а мають мати відомості про рівень їх фізичної підготовленості. Визначають фізичну підготовленість студентів дослідженням основних рухових якостей: швидкість, кмітливість,  рівновагою та координацією рухів.

 

    Швидкість оцінюється «естафетним» тестом по швидкості стискання  сильнішою рукою падаючої лінійки. Тест виконується в положенні стоячи. Сильніша рука з  розігнутими пальцями витягнуті вперед.  Асистент бере 40-касантиметрову лінійку і тримає її паралельно долоні  на відстані 1 – 2 см, нульова відмітка лінійки знаходиться на рівні нижнього краю долоні. Після команди «Увага!» асистент на протязі 5 секунд повинен відпустити лінійку, перед учнем стоїть завдання якомога швидше зжати пальці в кулак та затримати лінійку. Вимірюється відстань в сантиметрах від нижнього краю долоні до нульової відмітки лінійки. Тест проводиться три рази підряд, зараховується кращий результат.

 

  Кмітливість – це вміння людини перебудовувати свою рухову діяльність у відповідні до вимог зненацька виниклих обставин. Ефективним методом розвитку кмітливості є: рухливі та спортивні ігри, виконання знайомих елементів в незвичних  ситуаціях, з доповненням додаткових рухів, зміною способу виконання.

   Гнучкість – це можливість людини виконувати рухи в різних суглобах з великою амплітудою. Для виховання гнучкості використовують активні рухи з постійно збільшуючою амплітудою, завдання з орієнтиром та вправи з активною допомогою партнера.

   Рівновага  визначається найбільш простим способом: студент стоїть на одній нозі, руки на поясі, друга нога зігнута в коліні та п’ятка на коліні прямої ноги. Визначають час тримання рівноваги після прийнятого стійкого положення в цій позі в секундах. Відлік часу ведеться по секундоміру та зупиняють в момент втрати рівноваги.

  Координація рухів – складова частина кожної добре засвоєної вправи. По одному якомусь руху неможливо визначити координаційні здібності студентів. Далі наведу рекомендовані тести для визначення ступені розвитку координаційних здібностей у студентів.

 

 

3.Контроль за ефективністю формування оптимального дихання студентів.

 

    Під тренованість дихальної системи  прогресивне підвищення її резервів виробітки моделей оптимальних дихальних стереотипів, удосконалення механізмів саморегуляції та довільного керування диханням.

   Визначення показників на початковому етапі занять дозволяє скласти для студентів науково сформовану оздоровчу програму тренування. Повторні дослідження допоможуть виявити ступінь зростання тренованості дихальної системи та ефективності занять. Для цього рекомендується використовувати три групи показників: морфологічні дані, функціональні показники та проби.

 

   Морфологічні дані. Це інформаційні морфофункціональні дані зовнішнього дихання, таких як: форма, окружність та екскурсія грудної клітини, стан передньої стінки живота та інші.    

 

Про форму грудної клітини судять по розміщенню ребер, надчеревному куту та відношення передньо – заднього діаметру до поперечного. В нормі розрізняють три форми грудної клітини: конічну, циліндричну та сплющену. При конічній грудній клітині поперечний діаметр більший ніж передньо – задній, ребра розміщені косо з нахилом до вертикальної осі, надчеревний кут тупий. Циліндрична грудна клітина  характеризується більш широким передньо – заднім діаметром, ребра розміщені косо, надчеревний кут прямий. При сплющеній формі грудної клітині передньо – задній діаметр складає 60- 68 % поперечного.

 

При  захворюваннях можуть виникнути паталогічні форми грудної клітини: плоска, килоподібна, паралітична та інші.

Окружність грудної клітини вимірюють в трьох фазах: в спокійному стані(пауза), при вдиху та при видиху. Замірювання грудної клітини в спокійному стані краще всього проводити при розмові з студентом. Потім замірюється окружність грудної клітини в положенні максимального вдиху і максимального видиху.

 

Різниця між максимальним вдихом та видихом називається екскурсією грудної клітини та визначається в сантиметрах. В середньому екскурсія грудної клітини дорівнює 6 – 8 см, а у спортсменів, особливо у плавців, може досягати 10 – 12 см.

 

Функціональні показники та проби. Функціональний стан серцево-судинної та дихальної систем, можливості студентів керувати диханням визначають за допомогою проб Штанге та Генчі.

 

   Проба Штанге – це довільна затримка дихання на вдиху – заклечається в тому, що піддослідний в положенні стоячи робить декілька глибоких дихальних рухів і після повного видиху закриває рот, а великим та  вказівним пальцями стискає крила носа. По секундоміру визначають час та момент зупинки дихання та його відновлення.

 

  Проба Генчі – затримка дихання на видиху. Піддослідний після декількох дихальних рухів виконує повний видих, закриває рот та пальцями ніс. Час затримки дихання реєструється по секундоміру. Потрібно відмітити, що час затримки дихання на видиху на 40 – 50 % менше, чим на вдиху, в середньому складає 20 – 30 секунд. Довільна затримка дихання залежить від рівня обміну речовин, кисневої ємкості крові, мобілізації дихання, кровообігу та вольових якостей.

            Контрольна фаза починається з моменту зупинки дихання.  Друга фаза – це час від моменту важкості дихання до його відновлення.  При оцінюванні проби враховують ступінь стійкості, продовжуваність збереження рівноваги.  Тверда стійкість пози на протязі 15 секунд при відсутності тремтіння пальців та вік оцінюється як «добре», покачування, невелике тремтіння пальців та вік  при збережені   пози на протязі 15 секунд – «задовільно», якщо поза утримується менше 15 секунд – «незадовільно».

 

  Проба Яроцького -  дослідження вестибулярного аналізатора, який оснований на визначенні часу,  на протязі якого піддослідний спроможний зберігати рівновагу при  подразненні вестибулярного апарату безупинного обертання голови.

  Студенту пропонується в проложені стоячи робити безупинні рухи головою в одному напрямку ( темп – 2 оберти за 1 секунду )

          4.  Комплексна оцінка стану здоров’я  студентів

   Об’єктивними показниками стану здоров’я є дані зовнішнього огляду

( постава, будова тіла, стан шкіри, ступінь розвитку підшкірної основи та ін.), результати клінічних, фізіологічних та  біохімічних досліджень з урахуванням статевих та  вікових нормативів.

  Стан здоров’я залежить від способу життя, ступені рухової діяльності, зовнішніх умов.

  Навчання у коледжі вимагає від організму студента  з послабленим  здоров’ям доброї підготовки. По – перше, це велике статистичне навантаження, яке потребує спеціальної організації рухового режиму для задоволення природних потреб організму у рухах. По – друге, це необхідність засвоєння значної кількості різної інформації та порушення функції зорового апарату в наслідок тривалої роботи з мілкими об’єктами при читанні та  письмі.

 

 

Тест здоров’я:

1.Оцінка по віку.

Кожен вік життя дитини дає 1 бал, наприклад: для віку 14 років – 14 балів.

2.Оцінка по стану росту та маси.

Нормальна маса тіла повинна відповідати росту стоячи в сантиметрах мінус 100. Якщо норма – то 30 балів, якщо нижче норми,  на скільки одиниць нижче норми , стільки ж додамо до 30, якщо надлишок, тоді на скільки одиниць вище норми , стільки ж віднімаємо від 30.

3. Погіршення стану здоров’я при курінні.

Некурці отримують 30 балів. Для тих, хто  курить,  від суми балів здоров’я по віку та маси тіла  віднімаємо стільки одиниць, скільки цигарок спалює за добу.

4.Оцінка статистичного здоров’я по пульсу.

Якщо пульс в стані спокою нижче 90, та кожен удар пульсу нижче 90 добавляється по одному балу, а якщо вище, то навпаки віднімаємо.

5.Оцінка динамічного здоров’я по швидкості відновлення пульсу після  дозованого навантаження.

У студента замірюють пульс в стані спокою, після 2 – хвилинного бігу на місті в темпі 180 кроків за хвилину і через 4 хвилини відпочинку. Якщо пульс відповідає вихідному рівню, тоді до суми всіх показників додається ще 30 балів. Якщо пульс вищий, тоді від 30 віднімають відповідно визначену кількість і залишок додають до загальної суми.

6.Оцінка здоров’я по активній м’язовій діяльності та витривалості організму.

Якщо студент щодня бігає 12 хвилин або їздить на велосипеді, виконує ранкову гігієнічну гімнастику, тоді до загальної суми додаємо 10 одиниць, а при малоактивному способі життя тоді віднімаємо 20 одиниць.

Оцінення :

менше 20 балів  -         незадовільний, загрозливий стан;

від 21 до 60 балів –     відносно задовільний стан, практично здоровий;

від 61 до 100 балів –   середнє та вище середнього;

100 та більше балів –  стан хороший .

   Визначення стану здоров’я дозволяє сформувати конкретне представлення про здоров'я та досягти того , щоб підліток знав краще свій організм та навчився підтримувати його в хорошій формі. Також аналіз дозволить виявити фактори, які впливають на організм, намітити оздоровчу програму. Виявити, як саме студенти відносяться до свого здоров'я, чи володіють вони необхідними гігієнічними навичками, чи займаються фізичними вправами.

Критерії комплексної оцінки стану здоров'я

І   - наявність або відсутність в момент дослідження хронічних захворювань.

ІІ       - рівень функціонального стану основних систем організму.

ІІІ      - ступінь опору організму до несприятливих впливів.

ІV      -  рівень осягненого розвитку та ступінь його розвитку.

Розподіл студентів за станом здоров'я по групам

Перша група – здорові,  з нормальним рівнем функцій.

Друга група -   здорові, але мають функціональні та деякі морфологічні відхилення, зі зниженим опором до гострих та хронічних захворювань.

       Ця група має велике соціальне значення, так як,  такі студенти потребують оздоровчі заходи.

Третя група – з хронічними захворюваннями в стані компенсації, збереженими  функціональними можливостями організму.

Четверта група -  з хронічними захворюваннями в стані субкомпенсації, зі зниженими  функціональними можливостями організму.

   Віднесення студентів до другої та  третьої груп потрібно проводити в залежності від ступені вираження паталогічних процесів з урахуванням функціональних можливостей організму. В історії хвороби записується повний діагноз та ставиться група здоров'я.

П’ята група - з хронічними захворюваннями в стані декомпенсації, із значними зниженнями  функціональних можливостей організму.

 

 

ІV.   ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

У МОЛОДІ З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ'ЯМ

 

1. Основні задачі фізичного виховання

                  Ефективність фізичного виховання студентів, віднесених за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, повністю відзначаються методикою та організацією занять, раціонально використовуються оздоровчі системи фізичних вправ. Від того, які засоби фізичного виховання застосовуються в заняттях, яка методика їх використання та як організований процес фізичного виховання, залежить і оздоровчий  результат.

      Ті фізичні вправи, до яких організм погано адаптується, можуть бути цінними при строгому дозуванні. Любі вправи можуть бути виключені тільки на деякий час, після чого вони повинні поступово застосовуватися. Заборона виконання яких-небудь вправ по медичним показникам, тобто, якщо вони  погано засвоюються, може  застосовуватися тільки до вправ, які не мають прикладного значення, наприклад, деякі гімнастичні вправи типу «шпагат». Ні одна фізична вправа прикладного характеру взагалі не може бути протипоказаною.

     Для досягнення максимального оздоровчого ефекту потрібно застосовувати строго диференційований метод занять. По цій причині і недопустиме об’єднання однієї медичної групи з іншою. Важливо також знати, що організм студентів, які віднесені за станом здоров'я до спеціальної медичної групи, потребує рухову активність не менше, а частіше ще більше,  ніж організм здорових молодих людей, але йому потрібна якісно інша рухова активність. Для цього використовуються комплексне застосування різних форм та занять фізичними вправами: заняття з фізичної культури, ранкова гігієнічна гімнастика, ввідна та виробнича гімнастика, фізкультурні паузи.

    Особливу увагу слід звернути на формування основних рухових вмінь та навичок, необхідних для засвоєння майбутньої професії. Для студентів, віднесених до спеціальної медичної групи, професійно-прикладна фізична підготовка має велике значення, тому що студентам, які перенесли серйозні захворювання, не можна розраховувати на те, що їх організм самостійно пристосуються до вимог виробничої діяльності за рахунок вроджених здібностей, та процес такого пристосування пройде сам по собі.

      Важливо виховати у студентів потребу активного відпочинку, використовуючи на протязі навчального процесу ввідну гімнастику, фізкультурні паузи, а також  застосування виробничої гімнастики. Привити  любов до систематичних занять фізичними вправами.

        Безпосередньою умовою здорового способу життя є повне виключення любих впливів, які здатні порушити нормальну життєдіяльність організму.  Вживання спиртних напоїв та тютюнокуріння не мають бути присутніми в житті молодої людини. Важливо пам’ятати, що здоров'я накопичується поступово, на протязі довгого часу, а  розрушується швидко, та й не рідко на зовсім.     

2. Розподіл студентів по медичним групам

 

         У підлітковий період дуже важливо  своєчасно виявити студентів, які мають відхилення у стані здоров’я та направити зусилля на ліквідування цих відхилень, які знижують функціональні можливості та працездатність молодого організму, затримують його оптимальний розвиток. Правильний розподіл студентів по медичним групам для занять фізичною культурою є важливим розділом роботи медичних працівників та вчителів фізичної культури.

       Загальне керівництво організацією лікарського контролю за здоров’ям студентів, які займаються фізичною культурою і спортом здійснюється органами охорони здоров’я відповідно до діючих інструкцій та Положень про роботу медичного персоналу в учбовому закладі.

     Медичне обслуговування студентів здійснюється спеціально закріпленими за учбовим закладом лікарями та іншим медичним персоналом.

  Висновок про стан здоров’я і всі лікарські вказівки про допустимі навантаження для кожного студента записуються у лікарську-контрольну карту і обов’язково доводяться до відома викладача фізичної куль­тури або особи, яка проводить заняття. Студенти, які не пройшли медичний огляд до занять з фізичної культури не допускаються. На підставі даних про стан здоров’я і фізичний розвиток,студенти розподіляються   на  три медичні групи. А саме: основна, підготовча та спеціальна. Допустиме фізичне навантаження для кожної групи студентів повинно відповідати медичній характеристиці.

 

ОСНОВНА МЕДИЧНА ГРУПА

Складають студенти без відхилень у стані здоров’я ,з добрим фізичним розвитком, навчаються за навчальними програмами фізичного виховання в певному обсязі студенти можуть займатись в одній із спортивних секцій, брати участь у змаганнях.

 

ПІДГОТОВЧА МЕДИЧНА ГРУПА

Складається з студентів, які мають незначне відхилення у стані здоров’я, з недостатнім фізичним роз­витком, навчаються за навчальною програмою з фізичного вихо­вання при умові більш поступового освоєння комплексу рухових навичок та умінь. Цій групі рекомендується також додаткові заняття для удосконалення рівня фізичного розвитку.

 

СПЕЦІАЛЬНА МЕДИЧНА ГРУПА

 Віднесені студенти з відхиленням у стані здоров’я постійного або тимчасового характеру, що вимагають обмеження фізичних навантажень, допущені до виконання навчальної та виробничої роботи, займаються за спеціальними навчальними програмами, та підлягають  поглибленому медичному огляду.

  Студенти, які тимчасово звільнені від занять фізичними вправами, зобов’язані бути присутніми на заняттях з фізичної культури , при цьому викладач може їх залучати до підготовки занять. Дозвіл на тимчасове звільнення від занять фізичними вправами дає лікар або медичний персонал навчального закладу.

 

3.Періодизація процесу фізичного виховання

 

  Процес фізичного виховання має три етапи: підготовчий, основний та заключний.

        Підготовчий етап.  Виконується підбір засобів та методів фізичного виховання та направлений на вирішення оздоровчих завдань. Головне завдання – не перенавантажити послаблений хворобою організм. Потрібно застосовувати почергову роботу м'язів, а також «розсіювати» навантаження на великі м'язи тулуба та кінцівок.

        Основний етап. По мірі покращення адаптації організму студентів до умов м’язової діяльності та відновлення порушеного захворюванням функціонального стану поступово вирішуються завдання професійно-прикладної фізичної підготовки.

      Заключний етап. Забезпечується рішення завдань підвищення загальної а особливо спеціальної, тобто застосовування до конкретних умов засвоєної професії, працездатності, закріплення захисних сил організму. Завершується процес засвоєнням професійно важливих якостей та  рухових навиків.

    Важливо знати, що на всіх етапах занять з студентами спеціальної медичної групи за рахунок використання різних засобів та методів вирішуються оздоровчі та лікувально-профілактичні завдання. У всі періоди занять потрібно дотримувати диференційний підхід до використання засобів та методів фізичної культури. 

     Активний відпочинок сприяє прискоренню відновлення реакції кровообігу та дихання після фізичного навантаження, доцільно здійснювати у формі короткочасних ( 10 – 15 сек. ) вправ для інших, невтомленних м’язових груп. Краще за все таке рухове переключення здійснювати при початкових симптомах стомлювання, тобто для «профілактики».

   Особливу увагу потрібно звернути на освоєння природних рухів, які мають прикладне значення, - стрибки, лазіння, вправи на рівновагу.. Для вирішення  задач професійно - прикладної фізичної підготовки використовують плавання, ходьбу на лижах, туристичну підготовку. В тих випадках, коли потрібно розвити специфічні для даної професії рухливі якості, які не можуть засвоїтися за допомогою звичайних засобів фізичного  виховання, застосовують спеціалізовані заняття, під час яких здійснюється вивчення спеціальних форм професійно-прикладної фізичної підготовки: переправи через водяні перешкоди, їзда на велосипеді та ін.

    Важливим засобом професійно-прикладної фізичної підготовки є виробнича гімнастика, яка підтримує високий рівень працездатності.

     Навчальний процес  передбачає також засвоєння учнями необхідного теоретичного матеріалу, який дозволяє з розумінням відноситися до використання всіх засобів професійно - прикладної фізичної підготовки.

 

4.Режим дня студентів

         Позитивний вплив фізичних вправ на організм молодих людей з послабленим здоров’ям може виконуватися в повному обсязі тільки в тому випадку, якщо на заняттях будуть враховуватися та виконуватися гігієнічні вимоги.

  Для кожної людини важливо вміти формувати здоровий спосіб життя. Проте не всі мають такі  здібності. Декому важко виконувати правила здорового способу життя або ж  не знають її.

 Для того, щоб бути здоровим, потрібно зміцнювати  організм шляхом дотримання режиму дня, сну, щоденної ранкової гімнастики, виконання комплексу гімнастичних вправ, гартувальних процедур, регулярного харчування, гігієнічних навичок тощо. Режим дня складається для кожного індивідуально.

    Дотримання режиму дня у молодому віці закладає фундамент здорового способу життя. Яким буде цей фундамент - залежить під кожної людини індивідуально.

Знання фізіологічних основ і принципів побудови режиму, а також важливість кожного його елемента допомагає усвідомити потребу дотримання раціонального розпорядку дня.

     Біолог Карл Ліней, ще у 18 столітті, запропонував послуговуватися  " квітковим годинником ", використовуючи здатність багатьох квітів розкриватися вранці, а на вечір закриватися. На початку 19 століття медики вперше застосували термін            " живий годинник ",  для визначення ритму функцій організму, називаючи добу       одиницею нашої природної хронології.

Під біологічним ритмом  розуміють періодичне чергування різних станів організму і коливань інтенсивності фізіологічних процесів та реакцій.

Головним ритмом організму є добовий, що триває майже 24 години. Стан організму людини залежить від часу доби, пори року, клімату тощо. Наприклад, максимальна температура тіла людини - о 16 - 18 годині, максимальна частота серцевих скорочень - о 15 - 16 годині, максимальна частота дихання - о 13 - 16 годині, максимальний артеріальний тиск - о 15 - 18 годині.

Лікарі - гігієністи рекомендують кожній людині скласти свій режим дня і сну та дотримувати його незалежно від чинників навколишнього середовища та особливостей організму.

        Студентам рекомендується лягати о 22 годині та вставати о 7.00. Перед сном кватирку або вікно в кімнаті слід відчинити взимку на 1 годину, а влітку залишити на цілу ніч. їсти бажано 3-4 рази на день. Ранкову зарядку робити щодня не менше ніж 15-20 хвилин. Прогулянки на свіжому повітрі в холодну пору року мають тривати 2 - 3 години, а в теплу - 5 годин.   

         Недотримання режиму дня веде до порушень біологічних ритмів і, як наслідок, до погіршення самопочуття, втрати працездатності. До основних причин втрати здоров'я належать: забруднення навколишнього середовища, тривале перебування у закритому не провітрюваному приміщенні, недосипання

( головний біль, дратівливість ), навчальне перевантаження - читання й письмо без перерв, тривале сидіння біля телевізора чи комп'ютера - призводить до перевтоми нервової системи,малорухливий спосіб життя - зменшення фізичних навантажень, наслідком чого є недостатній фізичний розвиток, слабке серце тощо.

 

 

5.Фізичні вправи та активний відпочинок в режимі дня

      По мірі впливу на організм всі види оздоровчої фізичної культури (в залежності від структури рухів) можна розділити на дві великі групи: вправи циклічного і ациклічного характеру.

      Циклічні вправи - це такі рухові акти, в яких тривалий час постійно повторюється один і той же закінчений руховий цикл. До них відносяться ходьба, біг, ходьба на лижах, їзда не велосипеді, плавання, веслування.

У ациклічних вправах структура рухів не має стереотипного циклу і змінюється в ході їх виконання. До них відносяться гімнастичні і силові вправи, стрибки, метання, спортивна гра, єдиноборства. Аби кличні вправи впливають переважний чином на функції опорно-рухового апарату, внаслідок чого підвищуються сила м'язів, швидкість реакції, гнучкість і рухливість в суглобах. До видів з переважним використанням а циклічних вправ можна віднести гігієнічну і виробничу гімнастику, заняття в групах здоров'я і загальної фізичної підготовки  та ритмічну  гімнастику.

    При проведенні систематичної роботи з фізичного виховання з студентами, які мають відхилення  в стані здоров'я, не можна обмежуватись  двома уроками на тиждень. Необхідно перебудувати режим дня з  урахуванням функціональних можливостей організму цих студентів, постійно використовувати природні фактори ( вода, повітря та сонячні ванни), різні форми фізичної культури

( гігієнічна гімнастика, фізкультурні хвилинки та паузи, індивідуальні заняття, прогулянки, туризм та ін.).

     Для студентів спеціальної медичної групи фізичні вправи, які використовуються в процесі навчальних занять, мають особливе важливе значення, так як допомагають забезпечити високу працездатність підлітків, які в наслідок перенесеного захворювання відрізняються зниженням функціональних можливостей, а в наслідок, і погіршенням працездатності.

   

                        6. Ранкова гігієнічна гімнастика

                  

 Ранкова гігієнічна гімнастика сприяє більш швидкому приведенню організму в робочий стан після пробудження, підтримці високого рівня працездатності протягом трудового дня, вдосконаленню координації руху, діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Під час ранкової гімнастики і подальших водних процедур активізується діяльність шкіряних і м’язових рецепторів, вестибулярного апарату, підвищується збудливість ЦНС, що сприяє поліпшенню функцій опорно-рухового апарату і внутрішніх органів.

          У ранковій гімнастиці важлива послідовність виконання вправ.  Спочатку виконується ходьба, яка сприяє покращенню кровообігу, посиленню дихання. Наступна вправа на потягування, при якій покращується кровообіг в м’язах верхніх кінцівок та дихання, нахили тулуба; махові вправи – які збільшують рухливість в суглобах;  підскоки, зміцнюючи м'язи та суглоби нижніх кінцівок, підвищуючи обмінні процеси в організмі; дихальні вправи, регулюючі та понижуючі інтенсивність дихання та кровообігу.

  При виконанні вправ зарядки дихання повинно бути вільним з акцентом на видих, так як правильний глибокий видих рефлекторно викликає вдих.

                 

7.Домашні завдання з фізичної культури

       Домашні завдання з фізкультури – важлива форма роботи з студентами спеціальної медичної групи.

Домашні завдання можуть бути загальними і індивіду­альними. Вони мають бути посильними й доступними студентам, але й в міру важкими, щоб їм було цікаво вико­нувати їх. Викладач планує домашні завдання заздалегідь і обов'язково вносить до плану-конспекту заняття. Регулярна перевірка домашніх завдань є частиною обліку успішно­сті студентів, вона допомагає викладачеві об'єктивно оцінити знання, вміння та навички студентів.

        До виконання студентами домашніх завдань слід залучити їхніх батьків. На батьківських зборах треба ознайомити батьків з основними питаннями фізичного виховання, розповісти про режим, його значення для пра­вильного фізичного розвитку і здоров'я. Під час бесід з батьками необхідно підкреслити важливість їхнього осо­бистого прикладу у виконанні ранкової гігієнічної гімнасти­ки, ходьбі на лижах, катанні на ковзанах та інші.

    Характер, зміст завдання для кожного студента визначається станом його здоров'я, порушеннями, викликаними захворюванням та фізичною підготовленістю.

       Розрізняють два види завдань: теоретичні та  практичні.

 Теоретичні завдання  розширюють кругозір студентів, підкріпляють їх знаннями про вивчення вправ: ознайомлення з теоретичними основами, технікою виконання вправ, правилами змагань та суддівства, способами організації та проведення самостійних тренувань.

   Практичні завдання -  потребують від студентів вміння використання знань на практиці, постійно виховують необхідні навички та вміння на практиці.

      Організм студентів буде поступово пристосовуватися до  фізичного навантаження при сполученні загально розвивальних та спеціальних вправ.

    Спеціальні вправи направлені на відновлення функцій, які порушилися під час захворювання або травми. Наприклад, при переломі лівого плеча вправи для лівої руки будуть розглядатись як спеціальні, а вправи для здорової руки та тулуба – загальнозміцнюючі. На заняттях загальнозміцнюючі та спеціальні вправи повинні по черзі змінюватися, тим самим забезпечуючи загальний вплив на організм та розвиток  поражених систем.

 

Спеціальні вправи

при захворюваннях серцево – судинної системи

1. Рухи у мілких суглобах (активізація периферійного кровообігу), виконується у вихідному положенні лежачи, сидячи  та стоячи.
2. Рухи руками, ногами та тулуба у сполученні з рухами, стимулюючими периферійний кровообіг, обмін речовин та механізми регулювання.
3. Рухи руками, ногами та тулуба на місті та в русі з метою тренування серцево-судинної та дихальної систем.
4. Вправи з вагою, опором та навантаженням.
5. Вправи на розслаблення м'язів.
6. Дихальні вправи ( статистичні та динамічні ).

 

Спеціальні вправи

при захворюваннях дихальної системи

    Ці вправи направлені на покращення механізму дихання в покої та при м’язовій діяльності, зміцнення м'язів, які приймають участь у диханні, збільшення екскурсії грудної клітини та діафрагми, розтягуванні плевральних спайок, очищення дихальних шляхів від мокроти.

    Спеціальні дихальні вправи поділяються на статистичні та динамічні:

1. з рівним, ритмічним диханням;
2. з рідким диханням;
3. зі зміненим типом дихання ( грудне, брючне, змішане);
4. із зміненою структурою дихального циклу:

а) подовжений вдих;

б) пауза при вдиху та видиху;

в) штовхоподібний вдих;

г) довільний звук при видиху;

            5.   збільшення вентиляції легенів;

            6.   направлені на формування навиків правильного дихання при   

                  виконанні  фізичних вправ.

  При бронхіальній  астмі спеціальні дихальні вправи виконуються по наступній  методиці:  за коротким вдихом слідує  довгий видих ( видиху вальна гімнастика ). Рекомендується вдихати носом, а видихати ротом. Дихальні вправи виконуються також  супроводом звуків: а, о, у, ф, х, ш – на вдиху по системі: на рахунок 1-4- видих, потім – вдих або 1 – 6 – видих, потім вдих.

   Для розтягнення спайок на нижніх відділах легенів вправи для тулуба виконуються з глибоким вдихом під час поворотів в здорову сторону; для розтягнення спайок у бокових відділах рухи тулуба потрібно сполучувати з глибоким вдихом, а при спайках у верхніх частинах легенів  доцільно виконувати сидячи із застосуванням гімнастичних палиць та м’ячів.

                                              

Спеціальні вправи

при захворюваннях нервової системи

    При функціональних захворюваннях нервової системи (неврозах) рекомендується проводити заняття на свіжому повітрі, це сприяє вихованню колективізму, підвищенню працездатності, успішності та зміцненню здоров'я.

    Для тренування збуджуючих та тормозних процесів нервової системи я пропоную застосовувати:

1. Вправи з напруженням та розслабленням різних м’язових груп.
2. Ходьбу зі зміною темпу під рахунок або звук.
3. На увагу ( 2 оплески – зупинитись, 1 оплеск присісти, 3 оплески – повернутись направо і так далі.).
4. Вправи – завдання.
5. Ходьбу із закритими очима, з поворотами по сигналу.
6. Танцювальні кроки під музику.
7. Стрибки в глибину, через перешкоди, обертаючи скакалку.
8. Вправи на рівновагу та точність.
9. Вправи із швидкою зміною характеру руху
10. Рухливі ігри, зв’язані із зміною поз, з прискоренням та зупинками.

     Захворювання нервової системи  проявляються у вигляді рухових, чуттєвих, координаційних порушень. Також можуть спостерігатися: паралічі та  парези

( часткові порушення рухових функцій ).

Комплекс вправ для зміцнення  м’язів очей

Вправа 1.

Зажмурити очі ( з поступово наростаючою силою ), розплющити на 3 – 5 секунд. Повторити 4 – 6 разів.

Вправа 2.

 В. п. – стоячи до гімнастичної стінки спиною, ноги нарізно, взятися за рейку вгорі по ширше.

1 – подивитись на носок правої ноги;

2 – перевести погляд на протилежну руку;

3 – подивитись на носок лівої ноги;

4 – перевести погляд на праву руку. Повторити 3 рази.

Вправа 3.

В. п. стоячи біля гімнастичної стінки, захопивши перекладину руками.

1 – прогнутися;

2 – повернутись у в. п. Повторити 3 – 6 разів.

Вправа 4.

В. п. – те саме.

 1 – 6 – колові рухи очима за годинниковою стрілкою та назад.

          Виконати по 2 рази у кожен бік, темп повільний.

Вправа 5.

 В. п. – лежачи на спині, в опущених руках м’яч.

 1 – 4 – руки вгору, стежити очима за м’ячем ( вдих );

 5 – 8 – руки вниз, стежити очима за м’ячем ( видих ).

 Виконати 4 рази у повільному темпі.

Вправа 6.

 В. п. – лежачи на спині, руки вздовж тулуба.

1 – руки в сторони – видих;

2 – зігнути ліву ногу в коліні, обхопити її руками – вдих;

3 – 4 – те саме правою ногою.

Повторити 4 – 6 разів у середньому темпі.

Вправа 7.

 В. п. – лежачи на спині, руки в сторони, в одній руці м’яч.

1 – 6 – повільне перекидання м’яча в другу руку, стежачи за м’ячем очима. Виконати 2 рази кожною рукою ( стежити, щоб руки були спрямовані точно в сторони ).

Вправа 8.

 В. п. – сидячи, заплющити очі.

Спокійно дихати 1 хвилину.

 

                                           8. Самоконтроль студентів

 

         Самоконтроль – це регулярне застосування ряду простих прийомів для самостійного спостереження за станом свого здоров'я та фізичним розвитком.

       Самоконтроль виховує у студентів свідоме відношення до заходів, направлених на зміцнення здоров'я, до фізичних вправ , з дотримуванням правил особистої  та суспільної гігієни. Самоспостереження дозволяє слідкувати за реакцією організму на навантаження, за часом відновлення, своєчасно виявити несприятливі признаки.

        Показники, якими можна користуватися при самоконтролі, умовно розподіляються на об’єктивні  та суб’єктивні.

       Суб’єктивні показники:   самопочуття, настрій, сон, апетит, працездатність, больові та інші відчуття, які виникають під час дії на центральну нервову систему подразників зовнішнього та внутрішнього середовища.

       Об’єктивні показники: маса тіла, пульс, частота дихання, ЖЄЛ, динамометрія.

     Данні самоконтролю повинні систематично записуватись у щоденник самоконтролю.

  Щоденник самоконтролю потрібно періодично показувати викладачу фізичної культури для контролю та запису рекомендацій по подальшому режиму занять та домашніх завдань по фізичній культурі, комплексів ранкової гімнастики та фізкультурних пауз. Тільки при співпраці викладача фізичної культури, лікаря та батьків та при проведенні широкого комплексу оздоровчих та профілактичних заходів студентів з послабленим здоров'ям можливе зміцнення та покращення фізичного розвитку, оволодіння новими навичками та вміннями.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

V.  МЕТОДИКА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

З  СТУДЕНТАМИ З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ'ЯМ

 

1. Засоби та форми фізичного виховання

     Фізичне виховання молоді з послабленим здоров'ям – це лікувально-педагогічний процес, направлений на вирішення гігієнічних, освітніх та виховних завдань шляхом застосування системи фізичних вправ.    

       Основні засоби фізичного виховання: фізичні вправи, природні фактори та особиста гігієна.

Основні групи фізичних вправ

1. Гімнастичні вправи.
2. Спортивно-прикладні вправи.
3. Гра.
4. Туристичні заходи.

 

Гімнастичні вправи.  Це спеціально розроблені форми рухів анатомічного характеру, штучно придумані для удосконалення природніх життєвих сил та рухових здібностей. Цей вид вправ найбільш широко представлений у програмі фізичного виховання студентів спеціальної медичної групи у зв’язку з тим, що вони дозволяють відносно чітко дозувати фізичне навантаження, вибірково впливати на окремі м'язові групи та суглоби, формувати навички та вміння,  сприяти розвиткові основних рухових якостей, виправляти дефекти постави, відновлювати функції порушених систем організму.

                              Види гімнастичних вправ

1. Рівновага
2. Вправи на координацію
3. Ідеомоторні вправи
4. Коригуючі вправи

Рівновага.  Життєво важлива навичка - це збереження рівноваги при виконанні різних побутових, виробничих та спортивних рухів. Вправи на рівновагу активують вестибулярні, тонічні та статистичні рефлекси. Ці вправи застосовуються для здолання низької координації між руховими та вегетативними функціями, таких як головокружіння, нудоти, пітливість, уповільнення пульсу. Застосовуються вправи в порядку наростання важкості:  ходьба по прямій лінії, ходьба на носках, стійка на одній нозі, хода на помірній площині (лаві, колоді ), ходьба із закритими очима.

   Вправи для вестибулярного апарату: повороти та нахили голови та тулуба, обертання та нахили голови та тулуба у сполученні з довільним диханням.

Вправи на координацію. Координованість – це здатність  людини швидко та точно відтворити раніше незнайомий йому складний рух. Ці вправи характеризуються  різноманітністю по структурі сполучення рухів. Від повноцінності координації залежить відповідність м’язових зусиль до виконання вправ по напрямку, швидкості та амплітуді. Досягається координованість шляхом поступового ускладнення рухових дій. Для визначення ступеню розвитку використовують різні контрольні вправи.

Ідеомоторні вправи. Це уявне виконання вправ під час яких підвищується електрозбуджування м'язів, активується дихання та кровообіг. Цей вид  вправ  слід починати  використовувати прийнявши вихідне положення лежачи або сидячи в кріслі із закритими очима. Спочатку слід виконувати уявно прості , а після складні фізичні вправи, звертаючи увагу на послідовність фаз, техніку та механізм даної вправи. Вони підвищують загальний тонус організму, зберігають умонорефлекторні зв’язки, які необхідні для виконання рухових якостей ( кидки м’яча в ціль, стрибки з місця, ведення м’яча, кидки в корзину ).

Коригуючі вправи. Це вправи які безпосередньо зміцнюють м'язи тулуба, вигинають поперек в протилежному напрямку паталогічного викривлення, та сприяють розвитку статистичних та динамічних функцій попереку та грудної клітини. Вони застосовуються для вирівняння тонусу м'язів, зміцненню послаблених м'язів шляхом розтягнення скорочених та зміцнення ослаблених м'язів та всіх м’язових груп.  Завданням корегуючи вправ є проти водія деформуванням, виховання правильної постави і сприяння гармонійному фізичному розвитку учнів. Ці вправи застосовуються при слабкому фізичному розвитку, порушеннях постави, викривлення спини, деформації грудної клітини та ін.

 

   Спортивно-прикладні вправи.  Це рухові дії, які направлені на оволодіння руховими навичками, зміцнення здоров'я та покращення фізичної підготовленості студентів. До них відносяться: ходьба, біг, лазіння, ходьба на лижах, їзда на велосипеді та ін.

  Гра .  Це цілеспрямовані рухові дії різної ступені важкості, які обумовлені певними правилами. По ступені навантаження поділяються на групи:

1. На місті.
2. Малорухливі.
3. Рухливі.
4. Спортивні.

  Ігровий метод широко застосовується на заняттях з студентами для підвищення їх емоційного стану.

  Туристичні заходи. Здійснюються за допомогою активних засобів пересування: прогулянки, екскурсії, походи, мандрівки.

2.  Методика проведення занять

 

   В  методиці проведення занять з студентами, які за станом здоров'я віднесені до спеціальної медичної групи - є три основних принципи.

      Перший принцип – має оздоровчий та  лікувально-профілактичний напрямок у використанні засобів фізичної культури. У студентів спеціальної медичної групи цей принцип є найголовнішим, йому підпорядковуються вибір засобів фізичної культури та особливо методики та організації занять. На цьому етапі потрібно забезпечити швидке відновлення порушених хворобою функцій, для цього потрібно підвищити пристосування організму студентів до сприйняття фізичних вправ за рахунок звичних форм рухової діяльності.

       Другий принцип -  заклечається у диференціальному підході до використання засобів фізичної культури у залежності від характеру та вираженості структурних та функціональних порушень в організмі, викликаних паталогічним процесом. Викладач разом з лікарем повинні об'єднати студентів у групи по найбільш важливим показникам реактивності організму. Зарахування студентів в обумовлену групу або підгрупи слід розглядати як  тимчасове явище, так яка при наступному медогляді його можуть перевести в іншу підгрупу або групу. Медогляд повинен проводитись 1 раз у 6 місяців. Вирішальним критерієм при переводі з однієї групи в іншу – є досягнутий рівень адаптування до умов фізичних навантажень.

       Третій принцип – це професійно-прикладна направленість у проведенні занять. Викладач повинен допомогти студентам в процесі занять засвоїти необхідні рухові навички та  за допомогою методів фізичної тренованості «відшліфувати» їх, так підготувати центральну нервову систему та інші функціональні системи організму, щоб вони змогли забезпечити високу працездатність майбутнього спеціаліста.

      Щоб підготувати організм до конкретного виду праці, потрібно займатись певними фізичними вправами. Їх підбір диктують вимоги професії, які розглядаються в категоріях професійно важливих  рухових якостей та особливо реактивності організму, які забезпечують ці якості.

     Різномаїття професій які відрізняються по психофізіологічним характеристикам та умовам праці, потребують індивідуального підходу до вирішення задач професійно-прикладної фізичної підготовки. Однак при всій специфічності задач, які визначаються різними вимогами у кожній  професії, основу професійно-прикладної підготовки складає різнобічний розвиток фізичних та психічних якостей, а також рухових навиків, тобто загальної фізичної підготовки студентів.

 

3. Методика формування правильної постави

    Виховання правильної постави у студентів припускає вирішення наступних завдань.

1. Розвиток та удосконалення мязово-суглобної   чуттєвості.

2. Зміцнення та розвиток м'язів – розгиначів спини та живота 

(формування природного м’язового корсету).

3. Формування  гнучкості   хребта   та   збільшення   амплітуди рухів в 

 плечових та тазостегонних суглобах.

  Вправи застосовуються для профілактики негативних впливів середовища на поставу.

4.Формування навичок правильного дихання, поз тіла та ходи.

5. Покращення фізичного розвитку студентів.

 

   Основними засобами формування правильної постави є гімнастичні вправи, які спрямовані на формування правильної постави та умовно поділяються на три групи.

1. Вправи, сприяючі розвиткові рухових навичок та зміцнення м’язового корсету (загально розвивальні вправи для рук, ніг, тулуба та живота).

Застосовуються такі вправи, які сприяють розвитку силової та статистичної  витривалості м'язів. Виконуються в положенні лежачи на животі або  спині, на гімнастичних лавах або стінках.

 

2. Вправи, які сприяють формуванню правильної постави.

Виконання вправ, які формують рухову структуру постави – це вправи з предметами на голові, спрямовані на розвиток відчуття різних поз, балансування та у вертикальній площині.

 

3. Координуючі вправи, які входять в систему фізичних вправ з метою профілактики дефектів постави.

Виконання вправ для профілактики негативних впливів середовища на поставу.

 

4. Оздоровча програма по ходьбі та бігу

          У масовій фізичній культурі широко використовується оздоровча (прискорена) ходьба: при відповідній швидкості (до 6,5 км/год.) її інтенсивність може досягати зони тренувального режиму (ЧСС 120 - 130 уд / хв.).                             

 Прискорена ходьба, як самостійний оздоровчий засіб може бути рекомендована лише при наявності протипоказань до бігу. При відсутності серйозних відхилень в стані здоров'я вона може використовуватися лише як перший (підготовчий) етап тренування на витривалість у початківців з низькими функціональними можливостями, але вона є однією із  природніх форм рухів, які  несуть позитивний вплив на організм підлітків.  Обов’язково потрібно враховувати показники часу ходьби, її швидкості та дистанцію. Ходьба буває прогулочна, оздоровча та спортивна. Вона може забезпечити високе функціональне навантаження, тренування та зміцнення серцево-судинної та дихальної систем. Надалі,  по мірі зростання тренованості, заняття оздоровчою ходьбою повинні замінюватися біговими тренуваннями, яке потрібно починати з повільного бігу.

   Тижневий цикл занять складається з трьох днів тренування. Для дівчат навантаження скорочують на 20 – 25 %, а пульсова реакція може бути на 5 – 8 вище, ніж у юнаків.

    Систематичні заняття з навантаженням 65 % від максимальних сприяє підвищенню фізичної працездатності на 25 – 40 %.  Зрушення з’являються вже на сумарній часовій роботі при ЧСС 130 ударів  в  хвилину при 2 – 3 тренуваннях на тиждень. Така робота захищає організм від перенавантажень та забезпечує надійний тренувальний ефект.

        

5.Методика формування навичок довільного керування диханням

  Однією з головних завдань фізичного виховання учнів з послабленим здоров'ям є навчання правильного дихання та формування навички довільного керування ним.

    Порушення функції правильного дихання, особливо при фізичних навантаженнях,  призводить до затруднення кровообігу, веде до зниження рівня насиченості крові киснем та до порушень обміну речовин.

    Застосування дихальних вправ під час фізичних вправ підвищує працездатність організму після фізичного навантаження, прискорює відновлювальні процеси, ліквідовує кисневу заборгованість.

  Довільні дихальні вправи мало застосовуються, як засіб оптимізації розумової та фізичної працездатності на уроках, перервах, з метою тренування пам’яті,  самовиховання, зміцнення здоров'я, ліквідування кисневої заборгованості та для відпочинку. Такі вправи повинні обов’язково бути включеними в програму фізичної культури для студентів спеціальної медичної групи.

 

 

 

 

6.Методика розвитку гнучкості

 

  Найбільш інтенсивно розвивається гнучкість до 11 років, до 16 років темпи її розвитку трохи зменшуються, а після 17 років спостерігається зниження рухливості. Це проходить тому, що значно змінюється величина поверхонь суглобів, еластичність м'язів та зв'язок, міжпозвонкових дисків, суглобних сумок. У дівчат рухливість більшості суглобів більша ніж у хлопців на протязі всього навчального періоду.

    У студентів з послабленим здоров'ям спостерігаються деякі зниження рухливості у попереку, плечових та тазових суглобів. Основною причиною зниження рухливості є обмеження рухової активності, недостатня фізична підготовленість, зайва вага, що є перешкодою у виконанні вправ. Низький рівень розвитку гнучкості значно обмежує виконання побутових та  виробничих рухів, приводить до збільшення енерговитрат, більш швидкому стомленню.

 При розвитку гнучкості слід дотримуватись наступних правил.

1. Виконувати вправи систематично.
2. Вправи на гнучкість поєднувати з вправами, які сприяють зміцненню відповідних суглобів.
3. Перед виконанням вправ необхідно попередньо розігріти організм.
4. Виконувати вправи на кожному занятті.
5. При виконанні вправ ставити конкретну ціль.
6. Після виконання вправи на гнучкість  обов’язково давати вправи на розслаблення.
7. В процесі виконання вправ суворо дотримуватись поступовості у збільшенні тривалості розтягнення, кількості повторів та амплітуди виконання.

 Вправи, які сприяють розвиткові гнучкості умовно поділяють на групи:

1. вправи для плечового поясу;
2. вправи для хребта;
3. вправи для тазостегонних суглобів;
4. вправи для гомілкових суглобів;
5. вправи для ліктьових суглобів.

Для розвитку гнучкості застосовуються наступні групи вправ:

1. маятникоподібні рухи тілом та окремими частинами з поступовим збільшенням амплітуди рухів;
2. пружинні нахили тіла, присідання та випади;
3. використання додаткових зовнішніх  підпорів;
4. активна допомога товариша;
5. використання додаткових обтяжень;
6. фіксування окремих положень із застосуванням самонавіюванням.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VІ. ПЛАНУВАННЯ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ

ПО ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННЮ ДЛЯ СТУДЕНТІВ З ПОСЛАБЛЕНИМ ЗДОРОВ'ЯМ

         

     Успішне вирішення оздоровчих, виховних та реабілітаційних завдань  фізичного виховання студентів з послабленим здоров'ям залежить від правильного планування навчально – виховного процесу та методики проведення занять.  Методика проведення занять з цією категорією залежить від цілей та завдань лікування, підбору засобів фізичного виховання, оптимального їх застосування, раціонального дозування навантаження.  Теоретичною основою методики фізичного виховання є загальні дидактичні  положення, біологічні закони,  специфіка засобів, які застосовуються в комплексному лікуванні з урахуванням діагнозу та стадій захворювання, віку та  рівня  фізичної підготовленості.  Для оптимізації фізичного виховання та правильного проведення занять з студентами спеціальної медичної групи слід дотримуватись  наступних принципів:

1. враховувати специфіку застосування засобів та їх фізіологічний вплив, дозування та вихідне положення, яке повинне відповідати стану здоров'я, віковим особливостям та фізичній підготовленості студентів;
2. застосовувати на заняттях загальнозміцнюючі та спеціальні вправи;
3. дотримуватись принципів постійності та поступовості у підвищенні та зниженні фізичного навантаження на занятті, дотримуючись фізіологічної кривизни у допустимих межах;
4. дотримуватись принципу чергування скорочень м’язових груп при підборі та застосуванні вправ;
5. підвищувати емоційний фон занять, сприяти становленню та закріпленню нових рефлекторних зв’язків;
6. вести фізкультурно-оздоровчі програми на основі сучасних досягнень практичної медицини, лікувальної фізкультури, теорії та практики фізичного виховання з урахуванням між предметних зв’язків по анатомії, фізіології та гігієні.

   До основних документів планування навчально-виховного процесу фізичного виховання студентів з послабленим здоров'ям відноситься: графік навчально-виховної роботи на рік, робочі навчальні програми, плани-конспекти занять. При плануванні обов’язково потрібно враховувати стан здоров'я студентів, рівень їх фізичної підготовленості, наявність місць для проведення занять, інвентар та кліматичні умови.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

VІІ. Використана література