Методика планування сучасного уроку інформатики "Використання методів активного навчання сучасного уроку інформатики"

ПЛАНУВАННЯ УРОКІВ ІНФОРМАТИКИ

Використання методів активного навчання

 

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у системі освіти сприяло створенню так званої «комп'ютерної методології навчання», що орієнтована на застосування в навчальному процесі таких методів: комп'ютерне моделюван­ня навчально-пізнавальної діяльності; інформу­вання, програмування навчальної діяльності; тестування, активного навчання тощо.

Розглянемо докладніше психолого-педа-гогічні аспекти використання методів актив­ного навчання під час вивчення шкільного кур­су інформатики.

Виходячи зі ступеня активності учнів у на­вчальному процесі, методи навчання умовно ділять на два класи: традиційні та активні (далі МАН). Принципова відмінність цих методів полягає у тому, що при їх застосуванні учням створюють такі умови, за яких вони не можуть залишатися пасивними та мають можливість для активного взаємообміну знаннями й досві­дом роботи.

Активне навчання припускає внутрішньо-групову та міжгрупову активність учнів і спря­мованість дій (ініціативу):

фізична активність учнів полягає в прос­торовому переміщенні, зміні способу дій пар­тнерів із взаємодії, наприклад, у діловій або ро­льовій грі (учні можуть змінювати робоче місце, пересідати, робити презентацію біля дошки або перед аудиторією, працювати в малих групах, говорити, писати, слухати, робити малюнки тощо);

соціальна активність учнів виявляється в тому, що вони ініціюють взаємодію один з одним, використовують різні прийоми й техні­ку обміну даними (ставлять запитання і відпо­відають на них, обмінюються думками, реплі­ками, коментарями тощо);

пізнавальна активність учнів виявляєть­ся в необхідності самостійно формулювати і ставити проблему, визначати способи її роз­в'язання, пропонувати рекомендації, прийма­ти рішення.

 

Характерні ознаки активного навчання:

•     активність (фізична, соціальна, пізна­вальна);
•     ініціатива (спрямованість дій);
•     практичний досвід;
•     зворотний зв'язок;
•     розв'язання проблем;
•     оволодіння навичками роботи у команді.

Основні методологічні принципи активно­го навчання:

• ретельний добір робочих термінів, на­вчальної, професійної лексики, умовних позна­чень;
• всебічний аналіз конкретних практич­них прикладів деякої діяльності, в якій учні виконують різні рольові функції;
• підтримка всіма учнями безперервного візуального контакту між собою;
• виконання на кожному занятті одним з учнів функції лідера (керівника), який ініціює та орієнтує обговорення навчальної пробле­ми (хороший учитель той, що тільки допома­гає);
• активне використання технічних навчаль­них засобів, зокрема таблиць, слайдів, фільмів, роликів, відеокліпів, відеотехніки, за допомогою яких ілюструють навчальний матеріал;
• постійна підтримка вчителем активної внутрішньогрупової взаємодії, зняття ним на­пруженості у взаєминах між учасниками, ней­тралізація «гострих» кроків і дій окремих учнів;
• оперативне втручання вчителя в перебіг дискусії в разі виникнення непередбачених труднощів, а також з метою пояснення нових положень навчальної програми;
• інтенсивне використання індивідуаль­них занять (домашні завдання самодіагностуючого або творчого характеру) та індивідуаль­них здібностей у групових заняттях;
• організація просторового середовища — «ігрового поля», яке має сприяти психологічному комфорту учня (наприклад, дискусія все­редині команд або міжгрупова дискусія);

 

Між двома моделями навчання (традиційною та із застосуванням методів активного навчання) існує багато відмінностей (табл. 1). Як об'єкти порівняння розглянуті: принципи навчання, ета­пи уроку, форми і методи навчання, вимоги до учнів та вчителя, змістове поле предмета.

У педагогічній літературі описано різні форми навчання з використанням методів ак­тивного навчання (табл. 2 на с. 14).

 

 

Для одержання ефективних результатів під час застосування технології активного на­вчання

й залучення учнів до активної діяль­ності необхідне дотримання таких умов:

1. Будь-яка діяльність на занятті осмис­люється учнем.
2. У діяльності реалізуються пізнавальні потреби учнів в оволодінні новими знаннями.
3. На занятті є можливість для кожного ви­явити себе в діяльності, показати свої здібності, значущі в одержанні загального результату діяльності. .
4. У результаті активної діяльності учень отримує задоволення від навчального процесу, виявляє почуття особистої причетності до ре­зультатів діяльності.

 

Заняття, організовані за логікою активно­го навчання, передбачають такі етапи:

Етап 1. Входження в заняття, на якому вчи­тель (консультант) оголошує свої вимоги, підходи до організації та змісту заняття. На цьому етапі узгоджуються принципи майбут­ньої взаємодії, створюється позитивна емоцій­на атмосфера заняття.

Етап 2. Вхідна діагностика не тільки при­пускає визначення початкового рівня компе­тенцій, а й сприяє усвідомленню суб'єктами навчання своєї «Я-концепції», осмисленню мети своєї діяльності.

Етап 3. Діяльнісний етап — вивчення, за­кріплення, повторення навчального матеріалу в активній діяльності; в учнів формується ро­зуміння того, що необхідно зробити, який по­винен бути результат діяльності і як цього ре­зультату буде досягнуто.

Етап 4. Створення змістового поля предмет­ної взаємодії через систему визначених актив­них форм.

Етап 5. Рефлексія, що допомагає учасникам навчального процесу усвідомити своє «зростан­ня» , визначити своє знання-незнання, педаго­гові відстежити освітні ефекти.

Розглянемо основні структурні компоненти технології застосування методів активного на­вчання на уроках інформатики залежно від рівня навчання.

НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ

 

Нетрадиційна форми уроку—це одна з форм активного навчання. Під нетрадиційним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну (не встановлену) структуру.

Нетрадиційний урок передбачає нетра­диційні: підготовку й проведення уроку, струк­туру уроку, взаємини й розподіл ролей і обо­в'язків між учителем та учнями, підбір і кри­терії оцінювання навчальних матеріалів, мето­дику оцінювання діяльності учнів, аналіз уроку. Проведення уроку в нетрадиційній формі складається з чотирьох етапів: задум, органі­зація, проведення й аналіз уроку.

 

Розглянемо етапи проведення нетрадицій­них уроків.

Задум уроку містить:

1. Визначення часових рамок. Визначають­ся часові рамки етапу підготовки уроку (від 2 тижнів до місяця) і уроку (окремий, спарений, серія уроків). Як приклад наведемо часові рам­ки для проведення уроків з кількох тем.

 

Урок-аукціон «Мови програмування». Уч­ням за два тижні до уроку пропонується завдан­ня — підготувати матеріал за планом: назва мови, що вивчається; у чому її відмінності, пе­реваги, недоліки в порівнянні з іншими мова­ми, що використовуються. Підготовка вчителя зводиться до підбору необхідних атрибутів аук­ціону, підбору літератури для підготовки учнів.

 

Урок «Прес-конференція» (з елементами дискусії) з теми «Роль комп'ютера у сучасному суспільстві». Учням за два тижні до уроку ви­дається список питань для обговорення, роз­поділяються рольові завдання.

Підготовка вчителя починається задовго до підготовки учнів: продумати питання для обговорення; підібрати матеріал і оформити стенд «Застосуваннякомп'ютера»; продумати розподіл ролей між учнями; підібрати необхід­ну літературу з теми (для оформлення вистав­ки, надання допомоги учням при підготовці по­відомлень); познайомити учнів із правилами проведення прес-конференції; підготувати ра­зом з учнями демонстрації на ПК; проконтро­лювати виконання завдань учнями (повідом­лення, питання, візитки, макет газети тощо).

 

Урок-сумнів «Процедури та функції користувача в мові Паскаль». Завдання учням дається за тиждень до уроку й зміст його традиційний: повторити теорію, закріпити практичні навич­ки. Підготовка вчителя передбачає: визначення питань для сумніву; оформлення дошки (поетап­на поява нової інформації); створення тестової програми; підготовка й тиражування завдань для перевірки теоретичного матеріалу; підготов­ка запитань для гри «Вірю — не вірю »; підготов­ка на ПК програми мовою Паскаль.

 

 

До таких уроків, як реалізація проектів (на­приклад, засоби графіки мови програмування) завдання учням або групі учнів дається за 1-1,5 місяці до уроку. Підготовка вчителя поля­гає в розподілі завдань і поетапному контролі ходу роботи над проектом.

2. Визначення теми уроку (вступ до нової теми, оглядова, проміжна або основна тема курсу інформатики).
3. Визначення типу уроку. Серед дидактич­них цілей уроку виділяють провідну мету, що визначає логіку уроку. Розрізняють такі типи уроків:

•     організаційний урок (вступний урок на початку курсу й вступний на початку вивчен­ня великої теми);
•     урок вивчення нового матеріалу;
•     урок повторення;
•     урок закріплення вмінь і навичок;
•     урок контролю;
•     урок корекції.

Доцільно проводити нетрадиційні уроки як підсумкові при узагальненні й закріпленні знань, умінь і навичок учнів, хоча не виключене й про­ведення уроків вивчення нового матеріалу.

4. Вибір класу. Визначається особливостя­ми класу. Якщо в учнів класу не сформоване вміння працювати в групі (в учнів немає заці­кавленості в успіхах товариша, учні не вміють відстоювати свою точку зору, вистуцати перед аудиторією), то в цьому класі у вчителя можуть виникнути труднощі під час проведення нетра­диційного уроку. Робота в таких класах почи­нається з використання на традиційному уроці різних нетрадиційних завдань, де враховують­ся способи включення учнів в урок з урахуван­ням рівня розвитку навчальних навичок.

5. Вибір форми (виду) уроку. Залежить від специфіки предмету й класу, характеристики теми (матеріалу), вікових особливостей учнів класу. Часто на практиці використовують такі форми (види) уроків: ділові й рольові ігри, семі­нари, практикуми, консультації, уроки захис­ту індивідуальних завдань, уроки із застосуван­ням проблемно-дослідницьких, оеобистісно-орієнтованих технологій.
6. Вибір форм навчальної роботи (індивіду­альні, групові, колективні, масові). При виборі форм навчальної роботи на уроці враховують два головних фактори: особливості й можли­вості обраної форми уроку, характеристика класу.

Організація уроку

1. Розподіл обов'язків (між учителем і учня­ми). У розробці нетрадиційного уроку беруть участь:

•    учитель;
•    учитель і учні;
•    кілька учителів;
•    учитель і клас;
•    тільки учні.

За необхідності заздалегідь оголошується тема уроку, розподіляються завдання між учас­никами. Підготовка може бути індивідуальною або груповою залежно від форми уроку. Учи­тель виступає на даному етапі уроку в ролі кон­сультанта й займається організацією уроку.

2. Написання сценарію уроку (із зазначен­ням конкретних цілей). Сценарій має відобра­жати: докладний план уроку; алгоритм кож­ного етапу уроку; дидактичні завдання з розв'я­заннями, критерії "їх оцінювання; критерії оці­нювання діяльності учнів; перелік вико­ристаного на уроці устаткування; запитання для аналізу уроку.
3. Підбір завдань, критеріїв їх оцінюван­ня, вибір методів і засобів навчання.

Важливо при підборі завдань до нетради­ційного уроку дотримуватись таких правил:

• цікавий характер завдань (за формою, змістом, сюжетом, за способом розв'язання або несподіваним результатом);

•    завдання відрізняються рівнем склад­ності, мають кілька способів розв'язання;
•    підбираються завдання, що мають прак­тичну значимість і міжпредметний зміст;
•    завдання формулюються так, щоб їх ви­конання було неможливе без знання теоретич­ного матеріалу;
•    безпосередньо пов'язані з досліджуваною темою, сприяють засвоєнню, закріпленню, удосконалюванню отриманих умінь і навичок.

При підборі завдань ураховують форми на­вчальної діяльності: індивідуальна — всі учні одержують однакові завдання або однотипні завдання з різними даними або різні завдання (за формулюванням, способом розв'язання, складності) і групова — групам пропонується однакове завдання або завдання, однакові за рівнем складності, але різні за формулюванням, способом розв'язання, вихідними даними (якщо група однорівнева) або завдання, що відрізняються рівнем складності (якщо група різнорівнева, а на уроці вирішується складне завдання, яке можна розбити на кілька задач і розподілити їх у групах).

Відзначимо, що для створення захоплюю­чого сюжету уроку можна використовувати та­кий прийом: тема або мета уроку визначається учнями в ході практичного виконання завдань, підсумок уроку — у віршованій формі, учням пропонується придумати епіграф уроку.

4. Розробка критеріїв оцінювання діяль­ності учнів.

При розробці критеріїв оцінювання діяль­ності учнів на уроці доцільно дотримуватися таких принципів:

•    Критерії оцінювання роботи учнів розроб­ляються вчителем заздалегідь і оголошуються учням до або на початку уроку.
•    Оцінюється робота всіх учнів або тільки деяких (це залежить від активності на уроці, цілей уроку, специфіки нетрадиційної форми уроку).              _
•    Групова робота оцінюється по-різному: може оцінюватися кожний член групи, робота всієї групи (учні одержують однакові оцінки) або ж на групу виділяється» певне число «12», «11», «10» тощо, і учні самі «розподіляють» їх між собою (обговорення в групах).
•    Підсумкова оцінка складається з оцінки за роботу на підготовчому етапі й оцінки, за­робленої безпосередньо на уроці. Наприклад, на уроці «Прес-конференція» (аркуш підсум­кової оцінки), «Електронні таблиці» (аркуш контролю, оцінка виставляється за бажан­ням), урок-сумнів (оцінка складається з оцінок на різних етапах роботи учнів і виставляється за бажанням).

• Виставляє оцінку: учитель; консуль­тант; самі учні (під час проведення індивідуаль­ної роботи — учні аналізують виступи одно­класників; або під час групової роботи — після обговорення роботи кожного члена групи).

Розглянемо урок — "кругове тренування" з теми «Розв'язування задач намові Паскаль». Протягом уроку йде обговорення розв'язувань завдань у групі, де кожний пояснює своє зав­дання. Через якийсь час відбувається зміна учасників групи (по колу) і робота відновлюєть­ся. Наприкінці уроку спільно обговорюється те, що залишилося незрозумілим, у чому учні зазнають труднощів.

Аналіз уроку відбувається в такий спосіб: учні відзначають, хто в ході уроку найбільше допомагав розібратися з труднощами, добре пояснював, а хто в групі не зміг активно вия­вити себе.

Заключним етапом проведення нетрадицій­ного уроку є його аналіз.

Аналіз — це оціню­вання уроку, відповіді на запитання: що вий­шло, а що ні; у чому причини невдач, оціню­вання всієї проробленої роботи. Проводити аналіз уроку можна в різних варіантах: у ре­сурсному колі, виступає один із членів групи й висловлює думку групи про минулий урок; письмово (у формі анкетування), за допомо­гою ПК.

Аналіз уроку можна проводити відразу після уроку або через якийсь час, можна проводити двічі (для порівняння результатів).

Варіанти проведення аналізу уроків із та­ких тем:

• «Процедури й функції користувача на мові Паскаль». Використовується методика «недописаної тези». Учителем пропонується дописати учням пропозиції:

мені вдалося...;

мені сподобалося...;

не вдалося...;

не сподобалося...;

ясумніваюся...;

я б змінив...;

на уроці вийшло...;

мені було на уроці...тощо.

• «Електронні таблиці». До уроку учні відповідають на запитання закритої анкети «Що я очікую від уроку», відповіді заносять у таблицю. Наприкінці уроку на ПК запов­нюють таблицю «Що я одержав від уроку».

Результатидослідження подають у вигляді діаграми. Причому аналіз уроку (точніше його графічне подання) пов'язане з темою уроку.

 

 

 

Найпоширеніші типи «нетрадиційних» уроків з інформатики

 

1. Уроки-КВК

При підготовці заходу необхідно врахувати такі організаційні моменти: підбір журі, відбір критеріїв оцінювання завдань, пояснення (ко­ментарі) завдань для журі; визначення складу команд (оптимальна кількість 7 гравців у ко­манді); вибір ведучого, помічників; підготовка капітанів, членів команди, уболівальників, консультантів, ведучих; вибір форми, теми за­ходу, розробка змісту заходу; облік можливих труднощів і вихід організаторів з даної ситу­ації.

Деякі завдання для КВК:

•     Конкурс «Скульптура без назви» — ко­манда показує команді суперників, суперники придумують назви;
•     Придумати 10 корисних порад (або шкідливих порад) щодо опанування початків­цем основних прийомів в роботі з комп'ютером;
•     Скласти інструкцію з користування...;
•     Конкурс детективів — відгадати за опи­сом про кого (про що) йде мова;
•     Зобразити що-небудь за описом;
•     Конкурс « Великі люди інформатики;
•     « Подорож по країнах » — ведучий подає відомості, команда повинна показати таблич­ку з назвою країни, що відповідає відомостям (тема «Історія розвитку обчислювальної тех­ніки»);
•     « Чи віриш? » — два учні відповідають на запитання вчителя (або один одного), після закінчення конкурсу деякі питання обговорю­ються більш докладно;
•     «Гра в слова» — береться будь-яке понят­тя, наприклад, інформатика, необхідно скла­сти іменники з букв цього слова, кількість букв дорівнює кількості балів, можна заздалегідь обмежити кількість слів.
•     « Чорна скринька » — загадується понят­тя теми, ведучий може відповідати на запитан­ня: «Так», або «Ні», або «Не має значення», прямі запитання не можна задавати, перема­гає той, хто першим відгадає поняття за уточ­нюючими запитаннями (Для вболівальників, капітанів, як розминка).

Як домашнє завдання можна запропонувати:

•     « Політ на планету...»;
•     «Інформаційні фантазії »;
•     «Ніяк без інформатики (комп'ютера) на світі не прожити »;
•     Шоу «Один день із життя комп'ютера »;
•     Інформаційний диктант — хто грамотні­ше напише поняття (розминка, для капітанів);
•     «Театральна студія» —команда зобра­жує прислів'я, уболівальники відгадують;
•     Гра «Відправ лист поштою» — учні-ад-ресати, що одержали назви інформаційних термінів посилають один одному запитання (прямі питання посилати не можна);
•     « Темна конячка ». У сучасних ЗМІ бага­то говорять і пишуть про НЛО (непізнані літа­ючі об'єкти), а ми ж одержали сигнал від НКО (непізнаного комп'ютерного об'єкта). Вам буде видано описи цього об'єкта, здогадайтеся, про що йдеться?
•     « Поспішайте побачити, відповісти, роз-в'язати». Тема «Історія розвитку обчислю­вальної техніки» — урок «Парадокс» — про­блемне питання «Створення ЕОМ: мета й ре­зультати. Прогнози розвитку суспільства й техніки. Змагання світів: «людина — комп'ю­тер», хто кого?».

2. Уроки творчості

Наприклад, веселий іспит або абетка людсь­ких знань. Що таке іспит знають усі, найчасті­ше іспит складають індивідуально. Сьогодні учитель пропонує скласти іспит груповим ме­тодом. Кожній групі пропонується білет з од­ним словом, необхідно записати у відповідь, усе, що знає група про це слово (можна викори­стовувати наукові факти, вірші, пісні тощо). Найбільшу кількість балів одержують групи за творчі та повні відповіді.

Для екзаменаційних білетів зі словами мож­на брати з одної теми або з кількох, наприк­лад, всі слова теми мають починатися на одну й ту саму літеру (Архітектура, Алгоритм тощо) або можна брати по одному слову на різні літе­ри алфавіту (Алфавіт, Блок, Вінчестер тощо).

3. Уроки-конкурси

Конкурс рекламних презентацій. Теми «Мовипрограмування», «Транслятори», «ПК у нашому житті» тощо. Що таке реклама знає кожен. При написанні сценарію презентації необхідно врахувати, що у кадрі має міститися 2—3 фрази й графічний сюжет.

4. Уроки-аукціони

Мета: у цікавій формі повторити тему, по­казати практичне застосування знань.

Класу дається три спроби для відповіді на запитання. Пропонується відповідна оцінка у балах за правильну відповідь. Структура уро­ку: повторення основних питань теми; пояс­нення правил аукціону; «продаж» речей (лотів); музична пауза; підбиття підсумків.

Теми для аукціону: «Інформація й інфор­маційні процеси» (у якості лота — види інфор­мації), «Характеристика мов програмування» (лот — види мов програмування), «Комп'ю­терні віруси» (лот — види вірусів).

 

5. Уроки-заліки

«Теоретична перестрілка» — теоретичний залік, залік-гра, ігрове повторення. Учням заздалегідь (за 1,5-2 тижні) учитель дає пи­тання, які будуть головним змістом гри. Клас поділяється на 2, 4, 6 команд (на розсуд учи­теля). Кожний учень має свій особистий но­мер.

Починає «перестрілку» гравець № 1 коман­ди № 1 — він ставить запитання будь-якому гравцеві з будь-якої команди. Час на обмірко­вування 5 хвилин. Якщо гравець правильно відповів, то може задавати своє запитання будь-якому гравцеві з будь-якої команди. Якщо гравець не відповів на запитання або відповів не правильно, то він вибуває із гри й команда втрачає 1 бал. Час для гри 10—15 хвилин. Ви­грає та команда, яка втратить менше гравців. Можна визначати найкращого гравця серед усіх команд.

6. Уроки-суди. Тема для уроку: «Комп'ю­терні віруси».
7. Інтегровані уроки. Наприклад, рольова гра з теми « Штучний розум ».

Ролі: секретар (дає слово, робить висновки); спостерігач (висловлює проблему); опонент; експерт; учений (доповідає теоретичний мате­ріал); лаборант (повідомляє результати дослі­ду); журналіст.

8. Уроки-екскурсії. Наприклад, «По музе­ях і виставочних залах».

У нашому місті є кілька музеїв: музей архе­ології, краєзнавчий музей, музей народної твор­чості... Але для такого великого міста, як наше, цього недостатньо. Пропоную створити музей, якого ще ніде не існує. Наприклад:

•    музей комп'ютера;
•    музей обчислювальних пристроїв;
•    музей комп'ютерних казусів;
•    музей Всесвітньої павутини;
•    музей мов програмування;

•    музей невивчених явищ застосуван­ня ПК;

•    музей старих і нових подвигів програміста;

• музей комп'ютерних досягнень тощо.
Завдання: Придумати експонати для музею

й скласти текст екскурсії. Вступ ведучого щодо відкриття музеїв у місті. Кожна група презен­тує свою експозицію (виступ може бути серйоз­ним або веселим залежно від форми заходу, його цілей).

Усі учасники таких уроків мають рівні мож­ливості взяти найактивнішу участь, виявити ініціативу. Під час підготовки учнів до таких уроків здійснюється особистісно-орієнтований підхід до навчання. Кожний учень одержує індивідуальне завдання: виступ з теми, демон­страцію роботи програми, складання, кросвор­ду, газети, тестової програми, розв'язання зав­дання (складання програми) за допомогою са­мостійно знайденого методу, написання твору на деяку тему, наприклад, «Інтелект і ПК» тощо. У той же час, з огляду на різнорівневу підготовленість учнів з інформатики, різну можливість доступу до ПК у позаурочний час, учитель може комплектувати групи для підго­товки до уроків, даючи групам диференційовані завдання.

Крім того, для учнів нетрадиційний урок — перехід в інший психологічний стан, це інший стиль спілкування, позитивні емоції, відчуття себе в новій якості, можливість розвивати свої творчі здібності й особистісні якості, оцінити роль знань і побачити їх застосування на прак­тиці, відчути взаємозв'язок різних наук.

Ділові ігри

     У своєму дослідженні С.Л. Рубінштейн пише, діти «грають, тому що розвиваються, а розвиваються, тому що грають». С.А. Бешенков стверджує, що ігрова діяльність є та­ким процесом, коли мотив і предмет діяльності збігаються й перебувають у процесі діяльності, грати завжди цікаво, ефективність такої діяль­ності максимальна. Під діловою грою розу­міють метод навчання, що використовують для розв'язання комплексних завдань засвоєння нового й закріплення вивченого навчального матеріалу, розвитку творчих здібностей, фор­мування загально-навчальних навичок та умінь.

Результати досліджень показують, що використання ділових; ігор на уроках дає змогу зменшити час, що відводиться на вив­чення деяких дисциплін, на 30-50% при більшому ефекті засвоєння навчального ма­теріалу.

Крім того, процес навчання стає більш твор­чим, захоплюючим. Важливий той факт, що гра емоційна сама по собі, а людині необхідне емоційно багате середовище (тим більше ди­тині), тому що звична повсякденність швид­ко втрачає емоційний потенціал і виникає «емоційне голодування», що може призвес­ти до психічних розладів. У грі відбувається особисте переживання реальної ситуації, про­являється інтуїція — найважливіша складо­ва будь-якої творчості, у тому числі й науко­вої.

Відзначимо, що творча активність особис­тості в діловій грі обумовлена тим, що гра дозволяє відчути значимість свого «Я», особливо у тих випадках, коли учень знаходить оригі­нальне рішення, що оцінюється; відбувається поступове зняття напруженості, нерішучості при роботі на персональному комп'ютері, що призводить до посилення інтересу до навчаль­ного процесу.

Як показує практика, для вчителя складним завданням залишається організація ділових ігор, тому розглянемо етапи проведення діло­вої гри.

 

Ділова гра починається з процесу констру­ювання:

1. етап: визначення мети гри (виходячи із завдань навчання, змісту досліджуваних тео­ретичних проблем і вмінь, що формуються учас­никами в процесі заняття).
2. етап: визначення змісту, підбір ігрових ситуацій.
3. етап: розробка ігрового контексту (що за­безпечується: введенням нових правил, ігрових прав та обов'язків гравців і експертів; введен­ням персонажів; введенням протилежних за інтересами ролей; конструюванням поведінкових протиріч; розробкою системи штрафів, за­охочень, премій; візуальним поданням резуль­татів).

4 етап: складання структурно-функціональ­ної програми ділової гри (що відображає мету й завдання, опис ігрової обстановки, її органі­заційну структуру й послідовність, перелік учас­ників гри, їх функції, запитання й завдання, систему стимулювання).

У сценарії (у словесній або графічній формі) відображається загальна послідовність гри, основні етапи, операції й кроки гравців і ве­дучого. Графічна модель рольової взаємодії учасників відображає кількісний склад учас­ників гри, їх рольові функції, внутрігрупові й міжгрупові зв'язки, представляє структуру їх взаємодії на кожному етапі гри, а також дає уявлення про можливе просторове розташу­вання учасників, що має істотне значення для створення ігрової обстановки й керування грою.

Визначимо етапи проведення ділової гри на прикладі узагальнюючого уроку з теми «Побу­дова моделей» 10 клас (табл. 4)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 4

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ДІЛОВОЇ ГРИ «МОДЕЛЮВАННЯ»

 

Етапи проведення ділової гри	Ділова гра з теми «Побудова моделей»
Попередня підготовка: лекційний виклад матеріалу з теми, самостійна робота.над рекомендованою літературою із самоконтролем та само оцінюванням за розробленим учителем переліком запитань	Кожен учень готує невеликий розділ теми (постановка задачі, побудова моделі, складання сценарію, написання алгоритму), необхідно викласти інформацію іншим учасникам групи коротко, емоційно, з використанням опорних схем. Метод формування готовності сприймання. Активність відтворення та інтерпретації
/ етап (організаційний) — обґрунтування теми та мети гри, формування 9 міні-груп по 4—5 осіб), створення експертної ради, інформування учасників про умови гри. Актуалізація знань гравців: кожна міні-група відповідає на поставлені їй запитання, представники інших міні-груп доповнюють. Відповіді і доповнення оцінюються експертами за рівнями: діловому, риторичному і етичному, що створює атмосферу змагальності. Система стимулювання спонукає кожного гравця максимально використати теоретичні знання та практичний досвід	1. Нагадування про інформаційні моделі. Оголошення теми уроку «Побудова моделей». 2. Оголошення правил ділової гри. Усім учням необхідно показати свої уміння чітко формулювати задачу — реалізувати етап постановки задачі, звести її до математичної моделі, побудувати алгоритм, оформити розв'язання, проаналізувати результати. 3. Учням пропонується на прикладі демонстраційної програми розглянути етапи розв'язування задачі, виконати алгоритм і одержати результат. 4. Учням на уроці необхідно набрати як можна більше балів, щоб одержати залік. 5. На уроці кожен учасник виконує роль виступаючого і слухача, що засвоює навчальний матеріал, щоб не відчувалось інформаційного перевантаження. Метод створення навколо навчального матеріалу ігрового сюжету — входження гравців у роль. Проявляється активність інтерпретації
2 етап (підготовчий) — самостійна робота міні-груп, вивчення ситуацій, розподіл ролей, збір додаткової інформації, оцінювання письмових робіт експертами	Обговорення повідомлень у групах. Якщо група впорається швидше відведеного часу, то групі пропонуються додаткові запитання з теми, які допоможуть учням на наступних етапах уроку. Метод формування готовності сприймання. Прояв активності інтерпретації

Етапи проведення ділової гри	Ділова гра з теми «Побудова моделей»
3 етап (ігровий) — імітація	Групи обговорюють розв'язування задач (наприклад,
підготовлених завдань, після відповіді	1 група — транспортна задача, 2 група — задача про
інші міні-групи доповнюють,	пересування мухи, 3 група — задача про розповсюдження
уточнюють або спростовують їх дії;	чуток). Після обговорення у групах етапів розв'язування
експерти вводять імпровізації, які	задач, пропонується проаналізувати розв'язання і зробити
розв'язуються в режимі стиснутого	висновки про те, які фактори було не враховано при
часу. Експертна рада фіксує усі	розв'язуванні задачі. (Наприклад, у першій задачі при
виступи, доповнення, оцінює за тими ж	складанні моделі не враховувалися: хвороба водія,
рінями	несправності автомобіля, відсутність бензину, погодні
	умови, місткість транспорту тощо.)
	Учні формулюють висновки про те, що інформаційна
	модель містить не всю інформацію про моделюючий об'єкт,
	а тільки ту її частину, яка потрібна для розв'язуваної задачі.
	Якщо коло розв'язуваних задач розширюється, то
	доводиться розширювати і модель, включати у неї більше
	інформації. Модель необхідно постійно корегувати. Модель
	можна будувати багатьма способами.
	Для того, щоб група дізналася про наступне завдання,
	необхідно, наприклад, відгадати кросворд, відгадавши його
	група одержить ключ до наступного завдання. На
	наступному етапі уроку учням пропонується застосувати
	методику «мозкового штурму».
	Обговорення практичних завдань — 1 людина від групи.
	Приклад тематичного завдання: «побудуйте математичну
	модель для розв'язування такої задачі: на науковий
	симпозіум зібралися учені з 10 країн. Під час зустрічі вони
	обмінялися візитними картками. Всього виявилося 132
	візитки. Визначити, скільки учених приїхало на симпозіум?»
	Метод створення ситуації творчого пошуку. Проявляється
	творча активність
4 етап (аналізрозв'язків, підведення	Коментарі до аналізу одержаних результатів:
підсумків, рефлексія) — процес гри,	1. Проаналізуйте складені сценарій, модель, алгоритм
поведінка і активність учасників	розв'язання задачі. Зробіть висновки.
аналізується експертами, ведучим,	2. Вкажіть можливі припущення, які змогли б вплинути на
учасниками, звертається увага на	зміну моделі розв'язування задачі. Зробіть висновок.
помилки і правильні розв'язки,	3. Чи можна модель для розв'язування однієї задачі
підбиваються підсумки	будувати різними способами?
	4. Якщо задачі, що розглядаються, розширюються, що
	відбувається з моделлю?
	5. Для чого потрібна чітка постановка задачі?
	6. Зробіть загальний висновок.
	Формулювання висновку уроку: на уроці групи розглядали
	три різних задачі (математичну, логічну, фізичну), які
	зводились до математичної моделі —розв 'язування
	квадратного рівняння. Багато різних об'єктів і процесів
	реального світу можуть описуватися одними і тими ж
	моделями. Моделі і методи розв'язування нарівні
	алгоритмів об'єднуються. Швидке визнання моделювання
	на ЕОМ одержало у тих галузях, де вже було достатньо
	формалізованих об 'єктів: в механіці, фізиці, техніці. Задачу
	математичного моделювання не можуть розв 'язати одні
	спеціалісти з обчислювальної техніки і математики — для
	складання моделі необхідний великий об 'єм знань про об 'єкт
	дослідження. Моделювання — складна міжгалузева
	діяльність, необхідно об 'єднати зусилля спеціалістів
	предметної галузі (фізики, математики, хімії) і
	програмістів