Методика планування сучасного уроку інформатики "Використання методів активного навчання сучасного уроку інформатики"

ПЛАНУВАННЯ УРОКІВ ІНФОРМАТИКИ

Використання методів активного навчання

Використання інформаційно-комунікаційних технологій у системі освіти сприяло створенню так званої «комп'ютерної методології навчання», що орієнтована на застосування в навчальному процесі таких методів: комп'ютерне моделюван­ня навчально-пізнавальної діяльності; інформу­вання, програмування навчальної діяльності; тестування, активного навчання тощо.

Розглянемо докладніше психолого-педа-гогічні аспекти використання методів актив­ного навчання під час вивчення шкільного кур­су інформатики.

Виходячи зі ступеня активності учнів у на­вчальному процесі, методи навчання умовно ділять на два класи: традиційні та активні (далі МАН). Принципова відмінність цих методів полягає у тому, що при їх застосуванні учням створюють такі умови, за яких вони не можуть залишатися пасивними та мають можливість для активного взаємообміну знаннями й досві­дом роботи.

Активне навчання припускає внутрішньо-групову та міжгрупову активність учнів і спря­мованість дій (ініціативу):

фізична активність учнів полягає в прос­торовому переміщенні, зміні способу дій пар­тнерів із взаємодії, наприклад, у діловій або ро­льовій грі (учні можуть змінювати робоче місце, пересідати, робити презентацію біля дошки або перед аудиторією, працювати в малих групах, говорити, писати, слухати, робити малюнки тощо);

соціальна активність учнів виявляється в тому, що вони ініціюють взаємодію один з одним, використовують різні прийоми й техні­ку обміну даними (ставлять запитання і відпо­відають на них, обмінюються думками, реплі­ками, коментарями тощо);

пізнавальна активність учнів виявляєть­ся в необхідності самостійно формулювати і ставити проблему, визначати способи її роз­в'язання, пропонувати рекомендації, прийма­ти рішення.

Характерні ознаки активного навчання:

•     активність (фізична, соціальна, пізна­вальна);
•     ініціатива (спрямованість дій);
•     практичний досвід;
•     зворотний зв'язок;
•     розв'язання проблем;
•     оволодіння навичками роботи у команді.

Основні методологічні принципи активно­го навчання:

• ретельний добір робочих термінів, на­вчальної, професійної лексики, умовних позна­чень;
• всебічний аналіз конкретних практич­них прикладів деякої діяльності, в якій учні виконують різні рольові функції;
• підтримка всіма учнями безперервного візуального контакту між собою;
• виконання на кожному занятті одним з учнів функції лідера (керівника), який ініціює та орієнтує обговорення навчальної пробле­ми (хороший учитель той, що тільки допома­гає);
• активне використання технічних навчаль­них засобів, зокрема таблиць, слайдів, фільмів, роликів, відеокліпів, відеотехніки, за допомогою яких ілюструють навчальний матеріал;
• постійна підтримка вчителем активної внутрішньогрупової взаємодії, зняття ним на­пруженості у взаєминах між учасниками, ней­тралізація «гострих» кроків і дій окремих учнів;
• оперативне втручання вчителя в перебіг дискусії в разі виникнення непередбачених труднощів, а також з метою пояснення нових положень навчальної програми;
• інтенсивне використання індивідуаль­них занять (домашні завдання самодіагностуючого або творчого характеру) та індивідуаль­них здібностей у групових заняттях;
• організація просторового середовища — «ігрового поля», яке має сприяти психологічному комфорту учня (наприклад, дискусія все­редині команд або міжгрупова дискусія);

Між двома моделями навчання (традиційною та із застосуванням методів активного навчання) існує багато відмінностей (табл. 1). Як об'єкти порівняння розглянуті: принципи навчання, ета­пи уроку, форми і методи навчання, вимоги до учнів та вчителя, змістове поле предмета.

У педагогічній літературі описано різні форми навчання з використанням методів ак­тивного навчання (табл. 2 на с. 14).

Для одержання ефективних результатів під час застосування технології активного на­вчання

й залучення учнів до активної діяль­ності необхідне дотримання таких умов:

1. Будь-яка діяльність на занятті осмис­люється учнем.
2. У діяльності реалізуються пізнавальні потреби учнів в оволодінні новими знаннями.
3. На занятті є можливість для кожного ви­явити себе в діяльності, показати свої здібності, значущі в одержанні загального результату діяльності. .
4. У результаті активної діяльності учень отримує задоволення від навчального процесу, виявляє почуття особистої причетності до ре­зультатів діяльності.

Заняття, організовані за логікою активно­го навчання, передбачають такі етапи:

Етап 1. Входження в заняття, на якому вчи­тель (консультант) оголошує свої вимоги, підходи до організації та змісту заняття. На цьому етапі узгоджуються принципи майбут­ньої взаємодії, створюється позитивна емоцій­на атмосфера заняття.

Етап 2. Вхідна діагностика не тільки при­пускає визначення початкового рівня компе­тенцій, а й сприяє усвідомленню суб'єктами навчання своєї «Я-концепції», осмисленню мети своєї діяльності.

Етап 3. Діяльнісний етап — вивчення, за­кріплення, повторення навчального матеріалу в активній діяльності; в учнів формується ро­зуміння того, що необхідно зробити, який по­винен бути результат діяльності і як цього ре­зультату буде досягнуто.

Етап 4. Створення змістового поля предмет­ної взаємодії через систему визначених актив­них форм.

Етап 5. Рефлексія, що допомагає учасникам навчального процесу усвідомити своє «зростан­ня» , визначити своє знання-незнання, педаго­гові відстежити освітні ефекти.

Розглянемо основні структурні компоненти технології застосування методів активного на­вчання на уроках інформатики залежно від рівня навчання.

НЕТРАДИЦІЙНІ УРОКИ

Нетрадиційна форми уроку—це одна з форм активного навчання. Під нетрадиційним уроком розуміють імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну (не встановлену) структуру.

Нетрадиційний урок передбачає нетра­диційні: підготовку й проведення уроку, струк­туру уроку, взаємини й розподіл ролей і обо­в'язків між учителем та учнями, підбір і кри­терії оцінювання навчальних матеріалів, мето­дику оцінювання діяльності учнів, аналіз уроку. Проведення уроку в нетрадиційній формі складається з чотирьох етапів: задум, органі­зація, проведення й аналіз уроку.

Розглянемо етапи проведення нетрадицій­них уроків.

Задум уроку містить:

1. Визначення часових рамок. Визначають­ся часові рамки етапу підготовки уроку (від 2 тижнів до місяця) і уроку (окремий, спарений, серія уроків). Як приклад наведемо часові рам­ки для проведення уроків з кількох тем.

Урок-аукціон «Мови програмування». Уч­ням за два тижні до уроку пропонується завдан­ня — підготувати матеріал за планом: назва мови, що вивчається; у чому її відмінності, пе­реваги, недоліки в порівнянні з іншими мова­ми, що використовуються. Підготовка вчителя зводиться до підбору необхідних атрибутів аук­ціону, підбору літератури для підготовки учнів.

Урок «Прес-конференція» (з елементами дискусії) з теми «Роль комп'ютера у сучасному суспільстві». Учням за два тижні до уроку ви­дається список питань для обговорення, роз­поділяються рольові завдання.

Підготовка вчителя починається задовго до підготовки учнів: продумати питання для обговорення; підібрати матеріал і оформити стенд «Застосуваннякомп'ютера»; продумати розподіл ролей між учнями; підібрати необхід­ну літературу з теми (для оформлення вистав­ки, надання допомоги учням при підготовці по­відомлень); познайомити учнів із правилами проведення прес-конференції; підготувати ра­зом з учнями демонстрації на ПК; проконтро­лювати виконання завдань учнями (повідом­лення, питання, візитки, макет газети тощо).

Урок-сумнів «Процедури та функції користувача в мові Паскаль». Завдання учням дається за тиждень до уроку й зміст його традиційний: повторити теорію, закріпити практичні навич­ки. Підготовка вчителя передбачає: визначення питань для сумніву; оформлення дошки (поетап­на поява нової інформації); створення тестової програми; підготовка й тиражування завдань для перевірки теоретичного матеріалу; підготов­ка запитань для гри «Вірю — не вірю »; підготов­ка на ПК програми мовою Паскаль.

До таких уроків, як реалізація проектів (на­приклад, засоби графіки мови програмування) завдання учням або групі учнів дається за 1-1,5 місяці до уроку. Підготовка вчителя поля­гає в розподілі завдань і поетапному контролі ходу роботи над проектом.

2. Визначення теми уроку (вступ до нової теми, оглядова, проміжна або основна тема курсу інформатики).
3. Визначення типу уроку. Серед дидактич­них цілей уроку виділяють провідну мету, що визначає логіку уроку. Розрізняють такі типи уроків:

•     організаційний урок (вступний урок на початку курсу й вступний на початку вивчен­ня великої теми);
•     урок вивчення нового матеріалу;
•     урок повторення;
•     урок закріплення вмінь і навичок;
•     урок контролю;
•     урок корекції.

Доцільно проводити нетрадиційні уроки як підсумкові при узагальненні й закріпленні знань, умінь і навичок учнів, хоча не виключене й про­ведення уроків вивчення нового матеріалу.

4. Вибір класу. Визначається особливостя­ми класу. Якщо в учнів класу не сформоване вміння працювати в групі (в учнів немає заці­кавленості в успіхах товариша, учні не вміють відстоювати свою точку зору, вистуцати перед аудиторією), то в цьому класі у вчителя можуть виникнути труднощі під час проведення нетра­диційного уроку. Робота в таких класах почи­нається з використання на традиційному уроці різних нетрадиційних завдань, де враховують­ся способи включення учнів в урок з урахуван­ням рівня розвитку навчальних навичок.

5. Вибір форми (виду) уроку. Залежить від специфіки предмету й класу, характеристики теми (матеріалу), вікових особливостей учнів класу. Часто на практиці використовують такі форми (види) уроків: ділові й рольові ігри, семі­нари, практикуми, консультації, уроки захис­ту індивідуальних завдань, уроки із застосуван­ням проблемно-дослідницьких, оеобистісно-орієнтованих технологій.
6. Вибір форм навчальної роботи (індивіду­альні, групові, колективні, масові). При виборі форм навчальної роботи на уроці враховують два головних фактори: особливості й можли­вості обраної форми уроку, характеристика класу.

Організація уроку

1. Розподіл обов'язків (між учителем і учня­ми). У розробці нетрадиційного уроку беруть участь:

•    учитель;
•    учитель і учні;
•    кілька учителів;
•    учитель і клас;
•    тільки учні.

За необхідності заздалегідь оголошується тема уроку, розподіляються завдання між учас­никами. Підготовка може бути індивідуальною або груповою залежно від форми уроку. Учи­тель виступає на даному етапі уроку в ролі кон­сультанта й займається організацією уроку.

2. Написання сценарію уроку (із зазначен­ням конкретних цілей). Сценарій має відобра­жати: докладний план уроку; алгоритм кож­ного етапу уроку; дидактичні завдання з розв'я­заннями, критерії "їх оцінювання; критерії оці­нювання діяльності учнів; перелік вико­ристаного на уроці устаткування; запитання для аналізу уроку.
3. Підбір завдань, критеріїв їх оцінюван­ня, вибір методів і засобів навчання.

Важливо при підборі завдань до нетради­ційного уроку дотримуватись таких правил:

• цікавий характер завдань (за формою, змістом, сюжетом, за способом розв'язання або несподіваним результатом);

•    завдання відрізняються рівнем склад­ності, мають кілька способів розв'язання;
•    підбираються завдання, що мають прак­тичну значимість і міжпредметний зміст;
•    завдання формулюються так, щоб їх ви­конання було неможливе без знання теоретич­ного матеріалу;
•    безпосередньо пов'язані з досліджуваною темою, сприяють засвоєнню, закріпленню, удосконалюванню отриманих умінь і навичок.

При підборі завдань ураховують форми на­вчальної діяльності: індивідуальна — всі учні одержують однакові завдання або однотипні завдання з різними даними або різні завдання (за формулюванням, способом розв'язання, складності) і групова — групам пропонується однакове завдання або завдання, однакові за рівнем складності, але різні за формулюванням, способом розв'язання, вихідними даними (якщо група однорівнева) або завдання, що відрізняються рівнем складності (якщо група різнорівнева, а на уроці вирішується складне завдання, яке можна розбити на кілька задач і розподілити їх у групах).

Відзначимо, що для створення захоплюю­чого сюжету уроку можна використовувати та­кий прийом: тема або мета уроку визначається учнями в ході практичного виконання завдань, підсумок уроку — у віршованій формі, учням пропонується придумати епіграф уроку.

4. Розробка критеріїв оцінювання діяль­ності учнів.

При розробці критеріїв оцінювання діяль­ності учнів на уроці доцільно дотримуватися таких принципів:

•    Критерії оцінювання роботи учнів розроб­ляються вчителем заздалегідь і оголошуються учням до або на початку уроку.
•    Оцінюється робота всіх учнів або тільки деяких (це залежить від активності на уроці, цілей уроку, специфіки нетрадиційної форми уроку).              _
•    Групова робота оцінюється по-різному: може оцінюватися кожний член групи, робота всієї групи (учні одержують однакові оцінки) або ж на групу виділяється» певне число «12», «11», «10» тощо, і учні самі «розподіляють» їх між собою (обговорення в групах).
•    Підсумкова оцінка складається з оцінки за роботу на підготовчому етапі й оцінки, за­робленої безпосередньо на уроці. Наприклад, на уроці «Прес-конференція» (аркуш підсум­кової оцінки), «Електронні таблиці» (аркуш контролю, оцінка виставляється за бажан­ням), урок-сумнів (оцінка складається з оцінок на різних етапах роботи учнів і виставляється за бажанням).

• Виставляє оцінку: учитель; консуль­тант; самі учні (під час проведення індивідуаль­ної роботи — учні аналізують виступи одно­класників; або під час групової роботи — після обговорення роботи кожного члена групи).

Розглянемо урок — "кругове тренування" з теми «Розв'язування задач намові Паскаль». Протягом уроку йде обговорення розв'язувань завдань у групі, де кожний пояснює своє зав­дання. Через якийсь час відбувається зміна учасників групи (по колу) і робота відновлюєть­ся. Наприкінці уроку спільно обговорюється те, що залишилося незрозумілим, у чому учні зазнають труднощів.

Аналіз уроку відбувається в такий спосіб: учні відзначають, хто в ході уроку найбільше допомагав розібратися з труднощами, добре пояснював, а хто в групі не зміг активно вия­вити себе.

Заключним етапом проведення нетрадицій­ного уроку є його аналіз.

Аналіз — це оціню­вання уроку, відповіді на запитання: що вий­шло, а що ні; у чому причини невдач, оціню­вання всієї проробленої роботи. Проводити аналіз уроку можна в різних варіантах: у ре­сурсному колі, виступає один із членів групи й висловлює думку групи про минулий урок; письмово (у формі анкетування), за допомо­гою ПК.

Аналіз уроку можна проводити відразу після уроку або через якийсь час, можна проводити двічі (для порівняння результатів).

Варіанти проведення аналізу уроків із та­ких тем:

• «Процедури й функції користувача на мові Паскаль». Використовується методика «недописаної тези». Учителем пропонується дописати учням пропозиції:

мені вдалося...;

мені сподобалося...;

не вдалося...;

не сподобалося...;

ясумніваюся...;

я б змінив...;

на уроці вийшло...;

мені було на уроці...тощо.

• «Електронні таблиці». До уроку учні відповідають на запитання закритої анкети «Що я очікую від уроку», відповіді заносять у таблицю. Наприкінці уроку на ПК запов­нюють таблицю «Що я одержав від уроку».

Результатидослідження подають у вигляді діаграми. Причому аналіз уроку (точніше його графічне подання) пов'язане з темою уроку.

Найпоширеніші типи «нетрадиційних» уроків з інформатики

1. Уроки-КВК

При підготовці заходу необхідно врахувати такі організаційні моменти: підбір журі, відбір критеріїв оцінювання завдань, пояснення (ко­ментарі) завдань для журі; визначення складу команд (оптимальна кількість 7 гравців у ко­манді); вибір ведучого, помічників; підготовка капітанів, членів команди, уболівальників, консультантів, ведучих; вибір форми, теми за­ходу, розробка змісту заходу; облік можливих труднощів і вихід організаторів з даної ситу­ації.

Деякі завдання для КВК:

•     Конкурс «Скульптура без назви» — ко­манда показує команді суперників, суперники придумують назви;
•     Придумати 10 корисних порад (або шкідливих порад) щодо опанування початків­цем основних прийомів в роботі з комп'ютером;
•     Скласти інструкцію з користування...;
•     Конкурс детективів — відгадати за опи­сом про кого (про що) йде мова;
•     Зобразити що-небудь за описом;
•     Конкурс « Великі люди інформатики;
•     « Подорож по країнах » — ведучий подає відомості, команда повинна показати таблич­ку з назвою країни, що відповідає відомостям (тема «Історія розвитку обчислювальної тех­ніки»);
•     « Чи віриш? » — два учні відповідають на запитання вчителя (або один одного), після закінчення конкурсу деякі питання обговорю­ються більш докладно;
•     «Гра в слова» — береться будь-яке понят­тя, наприклад, інформатика, необхідно скла­сти іменники з букв цього слова, кількість букв дорівнює кількості балів, можна заздалегідь обмежити кількість слів.
•     « Чорна скринька » — загадується понят­тя теми, ведучий може відповідати на запитан­ня: «Так», або «Ні», або «Не має значення», прямі запитання не можна задавати, перема­гає той, хто першим відгадає поняття за уточ­нюючими запитаннями (Для вболівальників, капітанів, як розминка).

Як домашнє завдання можна запропонувати:

•     « Політ на планету...»;
•     «Інформаційні фантазії »;
•     «Ніяк без інформатики (комп'ютера) на світі не прожити »;
•     Шоу «Один день із життя комп'ютера »;
•     Інформаційний диктант — хто грамотні­ше напише поняття (розминка, для капітанів);
•     «Театральна студія» —команда зобра­жує прислів'я, уболівальники відгадують;
•     Гра «Відправ лист поштою» — учні-ад-ресати, що одержали назви інформаційних термінів посилають один одному запитання (прямі питання посилати не можна);
•     « Темна конячка ». У сучасних ЗМІ бага­то говорять і пишуть про НЛО (непізнані літа­ючі об'єкти), а ми ж одержали сигнал від НКО (непізнаного комп'ютерного об'єкта). Вам буде видано описи цього об'єкта, здогадайтеся, про що йдеться?
•     « Поспішайте побачити, відповісти, роз-в'язати». Тема «Історія розвитку обчислю­вальної техніки» — урок «Парадокс» — про­блемне питання «Створення ЕОМ: мета й ре­зультати. Прогнози розвитку суспільства й техніки. Змагання світів: «людина — комп'ю­тер», хто кого?».

2. Уроки творчості

Наприклад, веселий іспит або абетка людсь­ких знань. Що таке іспит знають усі, найчасті­ше іспит складають індивідуально. Сьогодні учитель пропонує скласти іспит груповим ме­тодом. Кожній групі пропонується білет з од­ним словом, необхідно записати у відповідь, усе, що знає група про це слово (можна викори­стовувати наукові факти, вірші, пісні тощо). Найбільшу кількість балів одержують групи за творчі та повні відповіді.

Для екзаменаційних білетів зі словами мож­на брати з одної теми або з кількох, наприк­лад, всі слова теми мають починатися на одну й ту саму літеру (Архітектура, Алгоритм тощо) або можна брати по одному слову на різні літе­ри алфавіту (Алфавіт, Блок, Вінчестер тощо).

3. Уроки-конкурси

Конкурс рекламних презентацій. Теми «Мовипрограмування», «Транслятори», «ПК у нашому житті» тощо. Що таке реклама знає кожен. При написанні сценарію презентації необхідно врахувати, що у кадрі має міститися 2—3 фрази й графічний сюжет.

4. Уроки-аукціони

Мета: у цікавій формі повторити тему, по­казати практичне застосування знань.

Класу дається три спроби для відповіді на запитання. Пропонується відповідна оцінка у балах за правильну відповідь. Структура уро­ку: повторення основних питань теми; пояс­нення правил аукціону; «продаж» речей (лотів); музична пауза; підбиття підсумків.

Теми для аукціону: «Інформація й інфор­маційні процеси» (у якості лота — види інфор­мації), «Характеристика мов програмування» (лот — види мов програмування), «Комп'ю­терні віруси» (лот — види вірусів).

5. Уроки-заліки

«Теоретична перестрілка» — теоретичний залік, залік-гра, ігрове повторення. Учням заздалегідь (за 1,5-2 тижні) учитель дає пи­тання, які будуть головним змістом гри. Клас поділяється на 2, 4, 6 команд (на розсуд учи­теля). Кожний учень має свій особистий но­мер.

Починає «перестрілку» гравець № 1 коман­ди № 1 — він ставить запитання будь-якому гравцеві з будь-якої команди. Час на обмірко­вування 5 хвилин. Якщо гравець правильно відповів, то може задавати своє запитання будь-якому гравцеві з будь-якої команди. Якщо гравець не відповів на запитання або відповів не правильно, то він вибуває із гри й команда втрачає 1 бал. Час для гри 10—15 хвилин. Ви­грає та команда, яка втратить менше гравців. Можна визначати найкращого гравця серед усіх команд.

6. Уроки-суди. Тема для уроку: «Комп'ю­терні віруси».
7. Інтегровані уроки. Наприклад, рольова гра з теми « Штучний розум ».

Ролі: секретар (дає слово, робить висновки); спостерігач (висловлює проблему); опонент; експерт; учений (доповідає теоретичний мате­ріал); лаборант (повідомляє результати дослі­ду); журналіст.

8. Уроки-екскурсії. Наприклад, «По музе­ях і виставочних залах».

У нашому місті є кілька музеїв: музей архе­ології, краєзнавчий музей, музей народної твор­чості... Але для такого великого міста, як наше, цього недостатньо. Пропоную створити музей, якого ще ніде не існує. Наприклад:

•    музей комп'ютера;
•    музей обчислювальних пристроїв;
•    музей комп'ютерних казусів;
•    музей Всесвітньої павутини;
•    музей мов програмування;

•    музей невивчених явищ застосуван­ня ПК;

•    музей старих і нових подвигів програміста;

• музей комп'ютерних досягнень тощо.
Завдання: Придумати експонати для музею

й скласти текст екскурсії. Вступ ведучого щодо відкриття музеїв у місті. Кожна група презен­тує свою експозицію (виступ може бути серйоз­ним або веселим залежно від форми заходу, його цілей).

Усі учасники таких уроків мають рівні мож­ливості взяти найактивнішу участь, виявити ініціативу. Під час підготовки учнів до таких уроків здійснюється особистісно-орієнтований підхід до навчання. Кожний учень одержує індивідуальне завдання: виступ з теми, демон­страцію роботи програми, складання, кросвор­ду, газети, тестової програми, розв'язання зав­дання (складання програми) за допомогою са­мостійно знайденого методу, написання твору на деяку тему, наприклад, «Інтелект і ПК» тощо. У той же час, з огляду на різнорівневу підготовленість учнів з інформатики, різну можливість доступу до ПК у позаурочний час, учитель може комплектувати групи для підго­товки до уроків, даючи групам диференційовані завдання.

Крім того, для учнів нетрадиційний урок — перехід в інший психологічний стан, це інший стиль спілкування, позитивні емоції, відчуття себе в новій якості, можливість розвивати свої творчі здібності й особистісні якості, оцінити роль знань і побачити їх застосування на прак­тиці, відчути взаємозв'язок різних наук.

Ділові ігри

     У своєму дослідженні С.Л. Рубінштейн пише, діти «грають, тому що розвиваються, а розвиваються, тому що грають». С.А. Бешенков стверджує, що ігрова діяльність є та­ким процесом, коли мотив і предмет діяльності збігаються й перебувають у процесі діяльності, грати завжди цікаво, ефективність такої діяль­ності максимальна. Під діловою грою розу­міють метод навчання, що використовують для розв'язання комплексних завдань засвоєння нового й закріплення вивченого навчального матеріалу, розвитку творчих здібностей, фор­мування загально-навчальних навичок та умінь.

Результати досліджень показують, що використання ділових; ігор на уроках дає змогу зменшити час, що відводиться на вив­чення деяких дисциплін, на 30-50% при більшому ефекті засвоєння навчального ма­теріалу.

Крім того, процес навчання стає більш твор­чим, захоплюючим. Важливий той факт, що гра емоційна сама по собі, а людині необхідне емоційно багате середовище (тим більше ди­тині), тому що звична повсякденність швид­ко втрачає емоційний потенціал і виникає «емоційне голодування», що може призвес­ти до психічних розладів. У грі відбувається особисте переживання реальної ситуації, про­являється інтуїція — найважливіша складо­ва будь-якої творчості, у тому числі й науко­вої.

Відзначимо, що творча активність особис­тості в діловій грі обумовлена тим, що гра дозволяє відчути значимість свого «Я», особливо у тих випадках, коли учень знаходить оригі­нальне рішення, що оцінюється; відбувається поступове зняття напруженості, нерішучості при роботі на персональному комп'ютері, що призводить до посилення інтересу до навчаль­ного процесу.

Як показує практика, для вчителя складним завданням залишається організація ділових ігор, тому розглянемо етапи проведення діло­вої гри.

Ділова гра починається з процесу констру­ювання:

1. етап: визначення мети гри (виходячи із завдань навчання, змісту досліджуваних тео­ретичних проблем і вмінь, що формуються учас­никами в процесі заняття).
2. етап: визначення змісту, підбір ігрових ситуацій.
3. етап: розробка ігрового контексту (що за­безпечується: введенням нових правил, ігрових прав та обов'язків гравців і експертів; введен­ням персонажів; введенням протилежних за інтересами ролей; конструюванням поведінкових протиріч; розробкою системи штрафів, за­охочень, премій; візуальним поданням резуль­татів).

4 етап: складання структурно-функціональ­ної програми ділової гри (що відображає мету й завдання, опис ігрової обстановки, її органі­заційну структуру й послідовність, перелік учас­ників гри, їх функції, запитання й завдання, систему стимулювання).

У сценарії (у словесній або графічній формі) відображається загальна послідовність гри, основні етапи, операції й кроки гравців і ве­дучого. Графічна модель рольової взаємодії учасників відображає кількісний склад учас­ників гри, їх рольові функції, внутрігрупові й міжгрупові зв'язки, представляє структуру їх взаємодії на кожному етапі гри, а також дає уявлення про можливе просторове розташу­вання учасників, що має істотне значення для створення ігрової обстановки й керування грою.

Визначимо етапи проведення ділової гри на прикладі узагальнюючого уроку з теми «Побу­дова моделей» 10 клас (табл. 4)

Таблиця 4

ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ДІЛОВОЇ ГРИ «МОДЕЛЮВАННЯ»