Ми повинні їх памятати

Проект

      1. Дешевий Петро Володимирович

                       2. Саранчук Михайло Іванович

                       3. Саранчук Віталій Іванович

                       4.Федак Дмитро Степанович

                       5. Яцків Володимир Васильович

                     6. Медвідь Володимир Михайлович

Ми – народ!  І ми – сила!

Не один вже стоптали тернистий ми шлях.

Вража куля дідів положила,

Але ми, їх онуки, піднімемо стяг.

Ми – народ! Ми єдині і гідні,

Ми готові писати історію свою:

Про красу України, про честь і про вірність,

Про Героїв, що творять еру нову.

Про отих юнаків-журавлів із майдану,

Що на варті Небесної  Сотні стоять.

Про усіх, кому  в серці не вилічить рану,

Що і досі у снах барикади гасять.

Про синів, наречених, братів, що на сході

Вірно службу народу своєму несуть.

Ми напишемо «Книгу звитяги» із вами,

Нехай знають усі: «Герої живуть!»

Дешевий Петро Володимирович

        Мати- Дешева Марія Іванівна.

        Батько - Лесів Володимир Ярославович.На честь прадіда названо"Героя".

  Народився 14 квітня 1983 року в с.Олексинці .

  У дитинстві був дуже слухняною дитиною , допомагав в усьому мамі,мріяв стати трактористом.Проте тато залишив його коли йому не було ще року.

Закінчив 9-річну Олексинську школу .

   Поступив у Товстенське ПТУ на маляра-штукатура .До армії працював в монтажному побуткомбінаті та кочегаром.Втілив свою дитячу мрію в доросле життя ,став трактористом -самоучкою.

   У 2005 році пішов в армію , прослужив 1.5 року.

   У 21 рік знайшов свою другу половинку.

   Після армії одружився з Дешевою Зоряною Вікторівною. Петро і Зоряна мають 2 дітей : Станіслав -8 років та Леся -7 років.Обоє дітей навчаються в одному класі через поважні причини (тяжка хвороба сина).

    Працював в с.Яблунівці трактористом в Констянтина Грицюка - "З роки".

    28 січня 2015 року йому прийшла  повістка .  Петро пройшов обстеження і пішов служити.  Спочатку Петро служив у Львівському полігоні, потім в Дніпроетровську 1.5 тижні.

   У Луганській області під Авдівкою пів року .

   14 червня пішов у відпустку на місяць. Повернувшись служив в 25 бригаді Десантників .

   А зараз в Донецькій області біля Пісків.

   8 квітня приїжджав  додому в с.Яблунівку до дружини і дітей.

Федак  Дмитро Степанович

     Федак Дмитро Степанович народився 12 квітня 1979 року в селі Олексинці Борщівського району, Тернопільської області. Батько Федак Степан Дмитрович все своє життя працював в колгоспі шофером, а мати Федак Марія Іванівна – дояркою.

     У сім′ї росло двоє дітей: дочка Марія і син Дмитро.

     Навчався Дмитро в Олексинській ЗОШ I-II ступенів. Після закінчення став студентом Товстенського професійно – технічного училища, у якому провчився три роки.

     Після  його закінчення працював в рідному селі комбайнером.

     В 1997 році його призвали в ряди армії. Служив Дмитро в Криму, в береговій охороні. (додаток.фото1)  Прослуживши півтора року, молодий юнак повертається в рідне село, де продовжує працювати.

     Восени 2007 року він одружується з дівчиною Щерецькою Ганною Іванівною, жителькою села Олексинці. Певний проміжок часу він проживав з сім′єю в Чернівцях, де працював в охороні. Після народження синочка молода сім′я повертається в рідне село. Через 4 роки в їхній сім′ї - поповнення, народилася донечка Валерія.

     На сьогоднішній час неоголошена війна з Росією є найголовнішою проблемою України. Дуже багато солдатів воюють за мир в нашій державі. Йому стала небайдужа доля нашої країни. Він зрозумів, що повинен поповнити ряди захисників Вітчизни. І саме 22 серпня 2014 року його мобілізовано.(додаток. фото 2) Півтора місяця він проходить військову перепідготовку в місті Яворові Львівської області. А тоді гаряча точка -  м. Донецьк.(додаток.фото 3) Через тиждень його переводять в Луганську область, де несе службу на 32 блокпості до 4 січня 2015 року. З 5 січня військовослужбовець на заслуженій 10-деннній відпустці. (додаток. фото 3). Відвідавши рідну домівку, сім′ю, він повертається на місце своєї дислокації.

 Оповили шию рученята...

       Ніс уткнувся в дороге плече.

              Лиш на тиждень відпустили тата,

           Й знов на Cхід, де армія позве.

             Довго тягнуться чекання місяці.

              І думки лише до нього линуть...

      Після того його направляють в Чугуєв Харківської області інструктором для підготовки новобранців. Також Дмитро несе службу на 29 блокпості в

 с. Новотошнівка Луганської області. (додаток. фото 4) .

           (фото 1. Дмитро Федак (на світлині справа) із захисниками нашого району)

(фото 2. Дмитро Федак   м. Донецьк)

                           Сьогодні на вокзалі бачила солдата…

  Стояв із сином - не один :

  Квиток на схід, рюкзак і плащ палатка,

  Немов він сам від себе на війну тікав.

  Сумний, стурбований, глибокий,

  Задумливо і мужньо в самоті стояв,

  Хоч перед ним дорога – світ широкий,

  Але він стежку  власну вже обрав.

 «Не полишай одних в скруту годину,

  Дай мужності, надії й сили їм пошли!

  Дружині – чоловіка, матері – дитину,

  І сестрі – брата, прошу, рідного верни!»

  Я мовчки проведу тебе, коханий, тату,

  Й чекати буду рідного тебе з війни…

                                        Тепер ти просто зобов’язаний й повинен,

  Живим та неушкодженим прийти!

(фото 4. Луганська область с.Новотошнівка)

Саранчук Віталій Іванович

Саранчук Віталій Іванович народився 3 червня 1985 року в селі Олексинці Борщівського району, Тернопільської області. Батько Саранчук Іван все своє життя працював в колгоспі шофером, а мати Саранчук Леся –  .

     У сім′ї росло двоє дітей: син Віталій і син Михайло.

     Навчався Віталій в Олексинській ЗОШ I-II ступенів. Після закінчення  Олексинської школи продовжував навчання у Більче –Золотецькій ЗОШ I-III ступенів. Пізніше  став студентом  Тернопільського педагогічного університету імені Володимира Гнатюка , у якому провчився один рік.

                            Саранчук Михайло Іванович

      Саранчук Михайло Іванович народився 4 червня 1988 року в селі Олексинці Борщівського району, Тернопільської області. Навчався у Олексинській ЗОШ I-II ступенів.

Медвідь Володимир Михайлович

      Медвідь Володимир Михайлович народився        1984 року в селі Олексинці Борщівського району, Тернопільської області.

Яцків Володимир Васильович

(Командир 51 окремої гвардійської Перекопсько-Харківської Празько-Волинської ордена Леніна двічі ордена Червоного прапора ордена Суворова і Кутузова, полковник механізованої бригади  )

        На сьогоднішній час неоголошена війна з Росією є найголовнішою проблемою України. Дуже багато солдатів воюють за мир в нашій державі. І сьогодні ми хочемо розповісти про людину віддану своїй справі, який з самого дитинства готовий був захищати свою державу – командира 51 механізованої бригади Яцкова Володимира Васильовича.

        Яцків Володимир Васильович, народився 3 вересня 1974 року в селі Олексинці Тернопільської області. Батько Яцків Василь працював в колгоспі, а мати  Яцків Варвара була завідуючою сільського клубу.  У  сільській сім’ї було троє хлопців: старший -  Руслан, середущий -  Володимир, молодший -  Сергій, але саме він  з самого дитинства мріяв стати військовим. Щоби його мрія здійснилася він гарно навчався  у  школі і здобувши неповну середню освіту поступив в Калінінське Суворовське Воєнне училище, де навчався з 1989 по 1991 рік. В 1991 році поступив до Київського вищого загальновійськового командного училища, а в серпні 1992 року був переведений до Одеського інституту Сухопутних військ, який закінчив у 1995 році. Восени 1992 року він одружується з дівчиною Мишкун Мирославою Богданівною, жителькою села Олексинці. Будучи ще курсантом в 1993 році він стає батьком. Син Любомир наслідує батька і поступає у Львівську Академію Сухопутних військ. Здобувши офіцерське звання лейтенанта.

        У 1997 році Володимир стає батьком вдруге. Дочка Алла зараз навчається у Київському національному авіаційному університеті на екологічному факультеті. Будучи ще дитиною Алла почала писати вірші. Враження від зимових подій на «Майдані» надихнули на написання деяких віршів.

        Закінчивши  Одеський інститут Сухопутних військ, наказом міністра оборони Володимир Яцків був призначений у Яворівську окрему залізну 24 девізію 6 орденів. В ній Володимир прослужив з 1995 по 2012 рік. Саме тут пройшов кар’єрний шлях від командира механізованого взводу механізованого полку до заступника командира окремої механізованої бригади. Двічі перебував за кордоном в Югославії у Косові у складі миротворчих місій від Україно-Польського миротворчого батальйону. Нагороджений медалями та відзнаками ЗС України та ООН. Зокрема, пам’ятним нагрудним знаком "Воїн-миротворець"; медаллю "За сумлінну службу" (ІІ ступеня); медаллю “За миротворчу діяльність” почесним нагрудним знаком “За досягнення у військовій службі” (ІІ ступеня); медаллю "За сумлінну службу" (І ступеня) тощо.