Ми всі господарі природи, тож збережемо її вроду.

Ми всі господарі природи,  тож збережемо її вроду.

МЕТА:

• ознайомити дітей з природними багатствами України, Житомирщини, Ємільчинщини, рідного села;
• розкрити  значення природи для людини; узагальнити та розширити знання  дітей про те, що обов’язком кожної людини є охорона природи;
• формувати поняття «закон», «заповідник», «заказник», «Червона  книга»;
• збагачувати словник учнів;
• вчити учнів працювати з довідковою літературою;
• викликати інтерес до пошукової діяльності;
• розвивати творчі здібності, збагачувати словниковий запас учнів;
• розвивати уяву про навколишній світ, пам’ять, мовлення, мислення, естетичне сприйняття чудового світу природи; 
• виховувати любов і шанобливе ставлення до природи рідного краю, вміння у майбутньому економно використовувати її ресурси.
• виховувати бережливе та відповідальне ставлення до природи.

Проблема:

 - яку користь ми отримуємо від природи,

 - як впливає діяльність людини на екологію довкілля.

Спосіб розв'язання проблеми:

 пошук інформації в бібліотеці, Інтернеті, пошук літературного матеріалу в періодичній дитячій пресі, використання власних спостережень за природою, допомога батьків у опрацювання знайденого матеріалу.

Тип проекту:

 - груповий, інформаційно-пошуковий, середньої тривалості, міжпредметний.

Етапи роботи над проектом

 І. Підготовчий:

1) визначення мети і теми проекту;

 2) розробка і формулювання підтем.

 II. Планування роботи над проектом (пропонуються джерела і способи одержання інформації: ( художні книги, дитячі журнали, Інтернет, енциклопедії, підручники)).

1. Визначення джерел інформації

 2. Об'єднання дітей у творчі групи:

«Ботаніки» - збирають інформацію про рослини Ємільчинщини;

 «Орнітологи» - шукають  матеріал про птахів, які живуть на території села Підлуби;

 «Зоологи»  - шукають інформацію про диких тварин Ємільчинщини;

«Зелений патруль» - добирають інформацію про значення Червоної книги України, про рослин і тварин, занесених до неї, складають пам’ятку друга природи;

 «Всезнайки» - збирають інформацію про цікаві факти, пов’язані з рослинами і тваринами.

 III. Пошук, накопичення, систематизація і опрацювання інформації.

IV. Реалізація проекту.

1. Добирання необхідної інформації.
2.  Аналіз та відбір найголовнішого та найцікавішого.
3. Висновки та пропозиції щодо презентації.

V. Оформлення результатів (доповіді, творчі роботи, презентація).

 VI. Звіт про роботу.

VII. Підведення підсумків роботи.

Найбільше диво на Землі – диво природи! Це – і сосни, що шумлять у вишині, і лісова тиша під акомпанемент пташиного співу, і прохолода прозорої річки, і польові квіти, що привітно зустрічають нас. Це – і ранкове сонце, яке встає з-за лісу над полями. Зрештою, природа – першооснова нашого буття. Безсмертність людини – у безсмертності природи. Водночас природа -– це і скарбниця нашої духовності. Саме духовність має стати світоглядним принципом у прийдешньому тисячолітті. Можна виписати найкращі закони та кодекси про охорону природи. Можна поставити таблички «Бережіть ліс», «По газонах не ходити». Але як зберегти небо, повітря, воду? Там табличок не поставиш... Головна охоронна грамота має бути в наших серцях, почуттях, громадянській позиції. Квітку не рвати – нести в душі! Усвідомлення цього зможе врятувати світ, реставрувати синє небо, зелені луки і ліси, відродити неповторні запахи трав і живої води. «Ставлення до природи не вимірюється відразу глобальними масштабами – до лісу, води, землі. В цьому ставленні завжди присутній

проміжний ступінь – моє відношення до одного-єдиного дерева, до літри чистої води, до жмені родючої землі... Охороняючи щось одне, ми... сприяємо збереженню природи в цілому». Таку місію передбачає екологічний проект 5 класу «Ми всі господарі природи,  тож збережемо її вроду».

Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем.

Прозоре чисте повітря, блакитні ріки, озера, джерела, величні ліси, квітучі гаї, захищені від водної та вітрової ерозії поля — все це величезне багатство може зникнути, якщо людство не схаменеться. Багатогранно використовуючи природні ресурси для потреб суспільства, нам треба діяти так, щоб не завдати шкоди, а навпаки, всебічно поліпшувати та примножувати можливості природи. Ми повинні жити не лише сьогоднішніми потребами, а й дбати про стан природи завтрашнього та майбутніх днів.

Люби природу не як символ

Душі своєї,

Люби природу не для себе,

Люби для неї.

(М. Рильський)

"Земля - наша мати всiх годує", - говорить українське прислiв'я. Нам  здається, що в ньому вiдбито ставлення українського народу не тiльки до землi, а й взагалi до всього довкiлля: рослин i тварин, до рiчок i степiв, до пiдземних багатств i повiтря. Щиро шануючи все це, навiть складаючи певнi ритуали, присвяченi життю довкiлля, наш народ нiби доводив свою невiд'ємнiсть вiд природи, залежнiсть вiд неї.

Минають столiття. Життя суспiльства не стоїть на мiсцi, розвивається, вдосконалюється. Але це вдосконалення чомусь iнколи йде лише на користь людинi, завдаючи невиправної шкоди природi. Виходить, утворюється замкнене коло: людина залежить вiд природи, але, прагнучи полiпшити своє буття, вона цю природу нищить!

Тому зараз у нашому суспiльствi так гостро постає проблема екологічного захисту, стрiмко зростає iнтерес до екологiчних питань. Все доступнішою стає тривожна iнформацiя про забруднення довкiлля. Люди намагаються перебудувати свої взаємини з природою, бо екологiчна криза охопила практично вже увесь свiт. Проблема порятунку Землi виходить на перший план людських турбот: дiють запровадженi програми щодо економічного використання природних ресурсiв, контролюється ступiнь забруднення бiосфери вiдходами виробництва, проводяться оздоровчо-гiгiєнiчнi заходи, поглиблюється наукова i виховна робота з екологiї.  Та цього буде замало, якщо ми не настроємо свої душi на спасiння

неньки-природи, нашої годувальницi. Кожен повинен розумiти, що вiн - частка великої сiм'ї, яка, потрапивши у бiду, намагається вижити i продовжитись у майбутнiх поколiннях. Тому-то так важливо плекати в серцi любов до своєї Батькiвщини, дiлитися нею з iншими, передавати нащадкам. Ми  вбачаємо  в цьому щире покликання кожного сина або дочки Землi, бо "Земля багата - народ багатий", - вчить нас народна мудрiсть.

Так, ми ще вважаємося малими, бо лише вчимося у школi. Та вже зараз ми можемо багато чого зробити! I починати треба iз захисту дерева біля рiдного будинку, птахiв у скрутний для них час. Здається, це зовсiм дається, це зовсiм просто: не дозволяти собi забруднювати рiчку або ставок, не засмiчувати землю, якою ходиш. Але це "просто", менi здається, є своєрiдним тестом на людянiсть, на твоє право називатися частиною природи.

I перлина цiєї природи, Україна, як нiколи, саме зараз потребує нашого дбайливого ставлення i захисту. Її життя останнiми роками значною мiрою розвивалося пiд знаком Чорнобильської катастрофи 1986 року, що стала нацiональною трагедiєю. Чорнобильська АЕС, яку називали "сонцем Полiсся", оспiвували у вiршах, у яку вiрили, раптом вибухнула

радiоактивними елементами, утворивши заражену зону, небезпечну i для майбутнiх поколiнь, поранивши нашу землю, забравши життя людей. Та ми  вiримо, що українцi, якi завжди славилися своєю працездатнiстю, дбайливiстю i любов'ю до природи, зможуть запобiгти подальшому руйнуванню найсвятiшого - рiдної землi. Треба тiльки серцем пам'ятати, що ми - одна славна родина i земля у нас, як i мати, - на всiх одна!

Здавна люди ставилися до природи з повагою (первісні люди навіть обожнювали її, наділяючи неживі предмети, наприклад, камінь, душею). А як щедро оспівана вона у народних піснях.

Місяць на небі, зіроньки сяють,

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,

А козак чує, серденько мре.

Люди часто забувають або, швидше, не помічають того, наскільки щедра наша Земля: рослини та дерева дають нам змогу дихати чистим повітрям, поля годують нас хлібом та овочами, водоймища — рибою, на луках пасуться тварини, що дають молоко, м'ясо, вовну. Але чутно вже перші дзвіночки, які можуть перетворитися на могутні набатні дзвони: з Дніпра виловлюють риб-мутантів, з'являються овочі ненормальних розмірів. Не кажучи вже про те, що кожного року десятки, якщо не сотні видів рослин та тварин потрапляють до Червоної Книги, тобто їм загрожує небезпека повного зникнення. А скільки їх вже щезло...

Необхідно пам'ятати про те, що людина — лише один із видів живих істот на Землі, і якась маленька комашка має не менше право на життя, ніж людина, а може, й більше, тому що жодна тварина не завдає шкоди навколишньому середовищу так, як це робить людина.

Чого хвилюються народи

І люди замишляють зло?

Хто їм сказав: «Вінець природи»?

Хіба для них її чоло?

(Л. Костенко)

І, здається, Земля надсилала людству вже багато застережень: Хіросима та Нагасакі, Чорнобильська катастрофа... Зараз відбувається руйнування озонового шару, людству (і всій Землі) загрожує глобальне потепління, і все це неминуче відіб'ється на кожному з нас. Ми не можемо не помічати, що з кожним роком збільшується кількість людей, які страждають на

смертельні хвороби, такі, як рак та СНІД, та помирають від них, а лікарі та вчені досі не виявили причин виникнення цих хвороб і способів їх лікування. То невже і це не може припинити нашого недбалого ставлення до природи?!

Кожен із нас повинен чітко усвідомити, що ми не можемо просто заплющити очі на проблеми екології, які загрожують нашому життю та життю майбутніх  поколінь. Свій посильний внесок може зробити кожен: хоча б не засмічувати землю, по якій ходимо, посадити принаймні одне деревце, збудувати шпаківню навесні. Звичайно, це небагато, але, можливо, якщо кожна людина почне шанобливо ставитися до навколишнього середовища, це

добре відіб'ється на ньому.

Природа з перших крокiв людини на Землi годувала своїми плодами, давала тепло (дрова для вогнища) i м'ясо диких звiрiв... Так було i за бiблiйною версiєю (рай - розкiшний сад), i за матерiалiстичною теорiєю. Правда, часом праматiр - природа i лякала грiзнiстю деяких незрозумiлих явищ. I нашi далекi предки молилися силам природи, створюючи язичницьку релiгiю.

Минали вiки. Людина розвивалася, розумнiшала, вчилася користу ватися дарами i силами природи... I "довчилася", на жаль, до знищення Хiросiми i Нагасакi, до чорнобильської катастрофи. Чи протверезiли "вiнцi природи" (люди) пiсля всього цього? Хто його знає...

А природа - це ж краса! Це могутнi лiси, гордi гори, безмежнi степи, це сонце чи мiсяць в небi, мiрiади зiрок, бiле сяйво Чумацького Шляху... Все це оспiвано в народних пiснях (яснi зорi, тихi води, чисте поле, синє море) i в творах великих митцiв.

Лiси - зеленi легенi планети - дарують нам свiже, п'янке, цiлюще повiтря. Та й озирнiмося: все, що нас оточує (меблi, пiдлога, книги) подароване лiсом.  Поля годують нас хлiбом, на луках i степах пасуться тварини, що дають нам молоко i м'ясо, шкiру i вовну.

Годують нас рибою i несуть нашi кораблi водоймища.

I все це добро просто грiх не шанувати, не берiгти. Адже людина сама - частинка природи. I щасливою може бути, лише за умови досягнення гармонiї, в злагодi з довкiллям. В iншому разi вона перестає бути людиною. "Зрубали люди старого дуба" (Леся Українка, "Лiсова Пiсня"), використовують живе дерево на тин - i Лiсовик (втiлення мудрої сили

природи) вiдвертається вiд них: мре худоба, хату обсiдають злиднi. I так завжди. Перетворила людина природу на свою служницю, намагаючись силою взяти її скарби - i тепер не оббереться лиха.

Запрягли в ярма електростанцiй рiки - i стогнуть вони, хворiють: гине риба, штучнi моря замулюються, перетворюючись на болота. Та ще й хімічна промисловiсь "допомагає". Бездумно вирубуються лiси - i земля перетворюється на пустелю. Використовує людина на полях рiзнi добрива та хiмiчнi засоби боротьби з шкiдниками - i вже не знаєш, що можна їсти, що нi.  Навiть у дрiбному - якi ми буваємо недбалi i невдячнi, коли перетворюємо

прекраснi угiддя на "туристськi" смiтники, спричинюючи виникнення лiсових пожеж, знищуючи по-браконьєрськи рибу та тварин. А часом чийсь недогляд призводить до глобальних трагедiй, як сталося в Чорнобилi. I назва мирної, навiть цiлющої рослини (чорнобиль – різновид полину) стала символом чорної бiди. Минуло 30 рокiв, та лихо не заснуло. Спокутуйте, вченi, думайте, полiтики, станьте пером вiщим, поети! Цим

закликом починає свою поему "Чорнобильська мадонна" I. Драч.

Читаєш - i хочеться кричати. Споконвiку вважалося сенсом життя кожного: посади дерево, збудуй дiм, вирости сина.  Нас на Землi кiлька мiльярдiв. Якби ж то кожний посадив деревце! А якщо кожен знищить по дереву?!

Схаменiться, люди! Будьте Людьми! Давайте зробимо все, щоб наші діти та онуки дихали пахощами квітів, чули спів птахів у лісах, ходили по м'якій травичці, милувалися сходом сонця. Давайте залишимо їм у спадок чисту та прекрасну Землю!

Все на землі, все треба берегти –

І птаха й звіра, і оту рослину,

Не чванься тим, що цар природи ти –

Бо врешті, ти його частинка.

Друже мій, люби життя,

Люби людей, природу,

А кривду кинь у забуття,

Як камінь в тиху воду.

Б. Лепкий

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

А тепер помандруємо нашими лісами, полями, луками. Ознайомимося з  рослинами і тваринами Ємільчинщини.

   Рододендрон  «дерево—троянда» — рід рослин родини вересових, інколи для назви роду використовується назва однієї з його підгруп, азалія. Нараховує понад 600 видів. Більшість видів є гарноквітучими декоративними рослинами, багато з яких культивуються. При цьому найбільша різноманітність видів спостерігається в Південному Китаї, Гімалаях, Японії, Південно-Східної Азії, а також у Північній Америці. Зустрічаються також у Південній півкулі - у Новій Гвінеї і на північному сході Австралії. Рослини сильно відрізняються за розмірами: деякі види досягають висоти 30 м, але є і сланкі чагарнички. На Поліссі поширений рододендрон жовтий (Rhododendron luteum) - кущ родини вересових 1-2,5 м заввишки з прямостоячими гілками. Народні назви дряпоштан, турецький багон. Росте рододендрон у підліску хвойних і мішаних лісів, на вирубках і галявинах, часто створюючи суцільні зарості. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні. Запаси сировини значні.

Ефіроолійна, інсектицидна, лікарська, отруйна, медоносна і декоративна рослина. Пелюстки рододендрона - цінна сировина для ефіроолійної промисловості. Олія з азалії застосовуються для ароматизації мила і приготування дорогих високоякісних духів. В Українському Поліссі ця рослина вважається лише перспективним ефіроносом і запаси її поки що не використовуються. Ефірні олії, які містяться в квітках азалії, мають фітонцидну й інсектицидну дію. Водні відвари квіток пригнічують розвиток личинок і дорослих особин колорадського жука, згубно діють на плодову міль, плодових довгоносиків, дубову листовійку та на побутових комах. У науковій медицині застосовують ефірну олію рододендрона як бактерицидний засіб, особливо проти туберкульозної палички. Кора, листки, квіти та нектар квітів містять андромедотоксин, з якого виготовляють препарати для лікування серцевої та ниркової недостатності. Листки використовують у народній медицині як сечогінний, потогінний засіб, при лікуванні подагри та ревматизму. Як рідкісна рослина, потребує охорони.

                            

Підсніжник  — рід рослин родини Амарилісових. Більшість з них розквітають у зимовий час, до весняного рівнодення . В Україні підсніжники з'являються наприкінці зими, ранньою весною. Підсніжник звичайний — це рослина з білосніжними квітами що родом із півдня Європи, де він росте в гірських лісах на вологому ґрунті. Коли бутон підсніжника розкривається, спочатку розходяться три зовнішні, довгі чисто-білі листочки, потім відкриваються три внутрішні, коротші. Усередині заховано шість тичинок і маточка. В Україні підсніжники занесені до Червоної книги, знаходяться під охороною. Європейські квітникарі вивели багато сортів підсніжника білосніжного.

                   

Багно звичайне. Місцеві назви — багон, багун, богульник тощо. Кущик з роду Багно родини вересових. Лікарська, ефіроолійна, інсектицидна і фітонцидна, отруйна танідоносна і медоносна рослина. Шляхом перегонки з листків багна добувають ефірну олію, яка має сильну фітонцидну і бактерицидну дію. Лікувальні препарати з багнової олії згубно впливають на стрептококи і стафілококи, кишкову і туберкульозну палички. З олії готують мазі, які використовують для лікування ринітів і грипу, загоювання тяжких опіків. Спиртовий настій з листків ефективний при гіпертонії, посиленій частоті серцевих скорочень, при лікуванні рогівки очей. У народній медицині листки багна використовують при лікуванні простуди, коклюшу, бронхіальної астми, стенокардії, туберкульозу легень, золотухи, ревматизму і подагри. У народі цю рослину вважають сечогінним, потогінним і тонізуючим засобом. При лікуванні багном треба дотримуватись обережності, тому що це отруйна рослина. Непомірне вживання її може призвести до тяжких наслідків.

                                               

Чорниця звичайна.  Цвіте у травні-червні. Нектар світлий або червонуватий, ароматний та приємний на смак. Активно відвідується бджолами. Сильна бджолина сім'я в погожий день може зібрати до 2,5 кг меду. Харчова, медоносна, лікарська, фарбувальна рослина. Ягоди чорниці вживають свіжими, перетертими з цукром, у суміші з молоком і вершками. Вони є сировиною для різних галузей харчової і кондитерської промисловостей. З чорниць готують соки, морси, екстракти, сиропи, джеми, варення, компоти, мармелад. Висушені ягоди застосовують як в'яжучий засіб при гострих і хронічних проносах, особливо у дітей.  У народній медицині сухі плоди чорниці вживають як в'яжучий засіб у вигляді чаїв, компотів, киселів при лікуванні різних хвороб кишково-шлункового тракту. Сироп з ягід вживають при запаленні печінки, при недокрів'ї, зниженій кислотності шлункового соку. Рослину використовують при маткових кровотечах, водянці, жовчнокам'яній хворобі. Є вказівки, що ягоди запобігають розвитку силікозу, поліпшують зір. Антоціани, що містяться в плодах, використовують для виготовлення препаратів, що застосовуються для профілактики променевої хвороби.

                   

 Легенда про калину

 Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх. Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно - вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших селах  калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю.

Гарний плодовий і декоративний чагарник. Росте на всій території Україні, особливо в поліській та лісостеповій зонах.

Калина звичайна — дуже популярна в народі, оспівана в народних піснях рослина. Колись у сиву давнину вона пов'язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірок. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця — «Коло». Зокрема, її вважають символом України. Її значна поширеність на теренах України, пов'язаність із родинно-побутовими, календарними обрядами (весілля, похорони, осінній обряд «похід на калину» та ін.) зумовили перехід із світу номінативної одиниці у світ художнього образу.

             

Малина європейська, Малина звичайна або просто малина (місцеві назви: малина червона, малинник, ведмежа ягода) — квіткова рослина родини Розові (Rosaceae). Росте малина в підліску мішаних і рідколистяних лісів, на галявинах, вирубках, часто утворює суцільні зарості. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні — червні, плоди достигають у липні. Лікарська, харчова, медоносна, декоративна рослина. У науковій медицині сухі плоди використовують як потогінний засіб, сироп — для поліпшення смаку мікстур. Народна медицина рекомендує використовувати ягоди і гілки при застуді, грипі, знесиленні після тривалої хвороби, як жарознижувальний засіб; листки — від кашлю, хвороб горла, пропасниці; квітки і листки — від геморою і жіночих хвороб, зовнішньо — для виведення фурункулів на обличчі і проти росистих запалень. Плоди малини використовують також для збудження апетиту і як антицинготний засіб.

         

Суни́ці— рід багаторічних трав'янистих рослин родини розових (Rosaceae). Існує більш ніж 20 видів суниць та багато гібридів і культурних сортів. Харчова, вітамінозна, лікарська, танідоносна, косметична рослина. Плоди вживають у їжу свіжими, сушеними, використовують їх також для приготування варення, джемів, начинки для цукерок, тіста-пюре для інших кондитерських виробів, соків, екстрактів тощо. Плоди суниць є прекрасною сировиною для фруктово-ягідного виноробства, для виготовлення різних типів високоякісних вин. Вина з лісових суниць мають тонкий аромат і приємний смак. Свіжі плоди мають неповторний аромат, прекрасно діють на організм людини, причому в продуктах переробки суниці зберігають аромат, властивий свіжим плодам. Плоди суниць містять цукри (до 10%), лимонну, яблучну й саліцилові кислоти (1,6%), дубильні й фарбувальні речовини, пектин. Крім того, вони відзначаються високим вмістом заліза, мікроелементів, біологічно активних речовин, ефірних олій. У народній медицині лікування суницями дуже популярне. Їх використовують як потогінний і сечогінний засіб, при хворобах печінки, нирок, недокрів'ї та білокрів'ї, туберкульозі легень, безсонні; листки також при гіпертонії, для поліпшення роботи серця і обміну речовин. Корені суниці застосовують від ревматизму і як слабкий сечогінний засіб. Свіжі плоди прикладають до місць, уражених екземою. У гомеопатії застосовують плоди суниць. Соком ягід натирають вулики, щоб запобігти захворюванню бджіл. У кореневищах суниць містяться таніди (9,4%).

                                  

Сон великий  — багаторічна трав'яниста рослина заввишки. Цвіте у квітні — травні. Плодоносить у червні — липні. Розмножується насінням. Місця зростання. Галявини дубових лісів, трав'янисті та вкриті розрідженими чагарниками схили, сонячні узлісся. Причини зміни чисельності. Зривання на букети, випасання худоби. Заходи охорони. Занесено до Червоної книги Української РСР (1980).

 

 

                                

Первоцві́т весняни́й, Первоцвіт спра́вжній. Місцеві назви — баранці, жовтуха, миколайчики тощо. Багаторічна трав'яниста рослина родини первоцвітних. Росте первоцвіт у мішаних лісах, на галявинах, серед чагарників. Тіньовитривала рослина.

                                      

Конвалія звичайна або Конвалія травнева. Конвалія — трав'яниста багаторічна рослина. Цвіте з кінця весни до середини літа. Плоди конвалії поїдаються птахами, і насіння конвалії переносяться в шлунку птахів на далекі відстані. Росте конвалія в мішаних і листяних лісах. Тіньовитривала рослина. Часто утворює куртини і зарості. Запаси сировини значні, проте у зв'язку з хижацькою заготівлею на букети потребує охорони. Лікарська, ефіроолійна, отруйна і декоративна рослина.

                             

Роси́чка — рід багаторічних болотяних комахоїдних рослин з родини росичкових. На листках, зібраних у прикореневу розетку, розташовані волоски, кожен із яких має на кінці велику яскраво-червону головчасту залозку. Залозки виділяють секрет — клейку блискучу краплинку, схожу на росяну (звідси й назва — росичка). До волосків прилипають дрібні комахи. Потім листок згинається таким чином, що численні сусідні волоски огортають жертву та поступово перетравлюють її. До флори України належать лише три види, поширені переважно на мохових болотах Полісся: росичка круглолиста (D. rotundifollia L.), росичка англійська (D. anglica Huds.) і росичка середня (D. intermedia Hayne). Два останні види занесені до Червоної книги України й мають категорію ІІ (вразливі). Зустрічаються на сфагнових болотах Полісся.  Надземна частина росички діє спазмолітично, настоянку з неї вживають при коклюші, хронічному бронхіті, при астмі та артеріосклерозі. Екстракт з росички під назвою «Дрозерол» входить до складу відхаркувальних препаратів.

      Сальвінія плаваюча  — невелика плаваюча різноспорова папороть.  В Україні рослину занесено до Червоної книги. Зозульки травневі, пальчатокорі́нник травне́вий, народна назва — мокруха — багаторічна і трав'яниста рослина з 2-4-лопатевими бульбами. Належить до родини Зозулинцеві. Занесена до Червоної книги України. Зростає у лісах, на узліссях, серед чагарників, на мохових болотах, вологих луках, лісових галявинах і схилах. Використовується у народній медицині; добрий медонос.

 

                

Дуб звича́йний, або чере́шчатий  — багаторічна рослина родини Букових. Одна з найпоширеніших деревних порід помірної смуги Європи та найдовговічніший вид дерев в Україні. Цінна деревинна, танідоносна, харчова, медоносна, фарбувальна, кормова, лікарська та декоративна культура. У науковій медицині використовують кору дуба. Вона має в'яжучі і протизапальні властивості. Відвар кори використовують для полоскань при гінгівітах, стоматитах, ангінах та при запаленні слизової оболонки глотки й гортані, а також для лікування опіків і при отруєннях алкалоїдами і солями важких металів.У народній медицині кору дуба використовують для лікування фурункулів на шиї, для припинення кровотечі з рани; внутрішньо відвар дубової кори використовують при виразці шлунка, при кровотечах із шлунка, надмірних менструальних кровотечах, проносах і частих позивах на сечовипускання. У вигляді ванн дубову кору застосовують від надмірного пітніння ніг. Використовують її також для лікування рахіту, золотухи тощо. Висушене насіння дуба, потовчене на порошок, застосовують при захворюванні сечового міхура, при проносах. У ветеринарії кору дуба широко застосовують як в'яжучий протипроносний засіб. Деревина дуба використовується у суднобудуванні, меблевій промисловості, для виробництва клепки, паркету, шахтних і гідротехнічних споруд, для виготовлення ободів, шпиць, полозків, фанери, токарних і різьбярських виробів. Деревина дуба не має особливого запаху, з неї виготовляють діжки під коньяк, вино, пиво, спирт, оцет, олію. Дуб є прекрасним паливом. Жолуді  дуба є високопоживним кормом для диких тварин і свійських свиней. Проте спостерігаються отруєння жолудями (особливо зеленими) інших свійських тварин.  Дуб звичайний використовують у зеленому будівництві як декоративну й фітонцидну рослину при створенні приміських гаїв, алей, куртин, поодиноких насаджень у парках і лісопарках. Відомі декоративні форми дуба звичайного пірамідальна, колоноподібна, пурпуроволиста, жовтолиста тощо. Дуб звичайний рекомендується як головна порода в лісомеліоративних насадженнях, в полезахисних лісових смугах, в протиерозійних насадженнях по балках і ярах, на змитих ґрунтах. Його можна висаджувати вздовж зрошувальних каналів, оскільки його коренева система не дренує стінок каналів і не руйнує їх покриття.

 

             

Ли́па серцели́ста — багаторічна рослина родини Мальвових. Медоносна, деревинна, харчова, лікарська, ефіроолійна, танідоносна, волокниста, кормова, декоративна й фітомеліоративна рослина.  Липовий мед світло-жовтого кольору, часом зеленкуватий, з ніжним запахом липового цвіту, найкращий серед багатьох сортів, дуже смачний, корисний для здоров'я людини й ціниться вище інших сортів меду. Липа серцелиста — цінна лікарська рослина. У науковій медицині використовують висушені суцвіття липи  як потогінний і бактерицидний засіб для полоскання рота. У народній медицині застосовують у сумішах з іншими рослинами при захворюваннях шлунка, печінки, кишечника, нирок. Вугілля з липи — при проносах, дизентерії, опіках, хворобах шкіри, виразках.

       

Со́сна́ — рід хвойних дерев родини соснових. Сосна квітне у травні. ЇЇ жовтий пилок у великій кількості розноситься вітром, покриваючи іноді всю поверхню озер, будучи несподіваним кормом для дрібних рибок. В Україні з усіх дерев сосна має найбільше значення. Її легку та м'яку деревину використовують у будівництві і як паливо, з неї виробляють шпали, меблі, телеграфні стовпи, з живиці — терпентину і кольофонію, з молодої хвої — вітаміни С і етерові олії. З соснової смоли (живиці) відганяють скипидар і одержують каніфоль. Каніфоллю натирають смички скрипок. Вона йде також на виготовлення лаків, сургучу, колісної мазі, на проклейку паперів, в мило. Останнім часом з камбію сосни стали отримувати навіть сурогат ванілі — ванілін.  Сосну використовують в садово-паркових насадженнях, для закріплення пісків та у полезахисних смугах. Її садять там, де потрібно надати протидію шкідливим явищам природи. Уздовж залізниць сосни затримують сніг, на берегах водойм і в пустелях — рухомі піски, в ярах коріння сосни, закріплюючи ґрунт, зупиняє його розповзання. На схилах гір і по берегах річок сосна запобігає повені, затримуючи танення снігу, який стікає не бурхливими потоками, а спокійними струмочками. Сосни — зберігачі вод: під їх покровом не висихають і не міліють річки. Високі, тонкі, гладкі стовбури сосен протягом багатьох століть рухали незліченні кораблі, підтримуючи вітрила, наповнені вітром. З смоли древніх хвойних дерев утворився дорогоцінний бурштин, з якого роблять красиві намиста.

 

                                              

 

Ялина європейська – рослина з родини соснових з гостроконусоподібною або пірамідальною густою кроною. Росте ялина у верхньому ярусі хвойних і мішаних лісів. Це важлива лісоутворююча порода, зрідка трапляється в другому ярусі соснових лісостанів. В горах піднімається на висоти до 1 800 м над рівнем моря. Тіньовитривала, морозостійка рослина.

Танідоносна, деревинна, смолоносна, лікарська, медоносна, жироолійна, ефіроолійна, вітамінозна, кормова і декоративна рослина. У вигляді круглого лісу використовують у житловому будівництві (на крокви), на телеграфні й телефонні стовпи, поряд із сосною йде для кріплення шахт, у тесаному вигляді використовується для будівництва барж, човнів, для виробництво бочок, для виготовлення покрівельної дранки, пакувальних стружок. З деревини ялини виготовляють музичні інструменти, меблі, фанеру, яка використовується в літакобудуванні, деталі для ткацьких верстатів, сірникову соломку тощо. Добувають з дерева й живицю. Вона рідша і важче кристалізується, ніж соснова. З неї одержують скипидар (вихід низький, 10—12%) і каніфоль (мало відрізняється від соснової). Скипидар і каніфоль використовують у медицині та для виробництво лаків і фарб. В народній медицині використовують бруньки при мікроінфарктах, міо- та ревмокардитах, туберкульозі легенів. Маззю, виготовленою з суміші: смола+свинячий жир+віск, лікують фурункули та інші нариви.

 

                     

Береза повисла, береза поникла, синонім береза бородавчаста  — дерево родини березових. Береза повисла росте в соснових, мішаних і листяних лісах. Зрідка утворює чисті лісостани, особливо в похідних деревостанах. Світлолюбна, морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні. Береза повисла дає міцну деревину світлого кольору, яка добре полірується і є цінним будівельним матеріалом, використовується у меблевій промисловості, для виготовлення фанери, паркету, сільськогосподарського реманенту, токарних і столярних виробів. Особливо цінні напливи, або капи, з яких виробляють сувеніри і дорогі меблі. При сухій перегонці з деревини добувають деревний оцет, вугілля, спирт, смоли, в деяких районах з береста виготовляють посуд, тару. При спалюванні з береста одержують високоякісну сажу, що йде на виробництво туші і друкарської фарби. Перед призначення вирубки в березових деревостанах навесні збирають березовий сік. Березові дрова характеризуються високою питомою теплотою згоряння.

                        

 

Осика  — дерево родини Вербові. Це високе струнке дерево (20-30 м заввишки) родини вербових (Salicaceae) з округлою кроною і циліндричним стовбуром, укритим гладенькою світло-зеленою корою. Росте осика як домішка у хвойних, хвойно-листяних і листяних лісах. Зрідка утворює чисті деревостани у похідних формах лісостанів. Морозостійка, світлолюбна рослина. Цвіте у березні — квітні. Деревинна, плетивна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, декоративна, фітомеліоративна і кормова рослина. Використовується в сірниковій промисловості (горить безчадним полум'ям), для виготовлення фанери, бочок, лиж, дрібних виробів (лопат, ночов, вуликів тощо). Стовбур осики розпилюють також на дошки, що йдуть на спорудження будівель. Встановлено, що вироби з осикових дощок не потребують фарбування, чим довше вони служать у сухому місці, тим стають міцнішими. За своїми властивостями осика не тільки не поступається перед хвойними породами, а у ряді випадків навіть перевершує їх. Деревину осики можна фарбувати в будь-який колір, як і бавовняну тканину. Вона легко вбирає полімери і стає внаслідок цього наче новим матеріалом — деревом-пластмасою. Підлога з осикової рейки за естетичними, експлуатаційними та іншими властивостями не поступається перед паркетом. У народній медицині використовують кору як жарознижуючий засіб (вона містить саліцин), бруньки — від проносу, дизентерії та ломоти, здебільшого простудної, сік з кухонною сіллю — від зубного болю, а також при укусах змій.

 

                          

 

Вільха чорна, Вільха клейка — дерево родини березових.  Вільха чорна росте на лісових низинних болотах, по берегах річок, біля джерел, утворюючи чисті або мішані насадження, так звані вільшняки. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте у квітні — травні.

Лікарська, деревинна, медоносна, танідоносна, фарбувальна, волокниста, декоративна, фітомеліоративна і кормова рослина. У науковій медицині використовують жіночі суцвіття —в'яжучий засіб при шлункових захворюваннях, гострому й хронічному ентериті та коліті, а також як кровоспинний засіб. У народній медицині використовують тільки кору і листки при простуді, суглобовому ревматизмі, подагрі тощо. У ветеринарії кору й шишечки застосовують від проносів. Вільха чорна дає цінну деревину, дуже стійку проти гниття у воді; з неї роблять палі, колодязні зруби, підпорки в шахтах, вона йде на виготовлення фанери (в Україні 42 % фанери виготовляють з вільхи). Деревина однорідної будови, легка, м'яка, малопружна, легко колеться, міцна в землі і воді, на повітрі легко пошкоджується шкідниками; дуже всихає, гарно фарбується, використовується для імітації горіха, червоного і чорного дерева. Як декоративну рослину вільху рекомендують висаджувати в лісопарках і парках, по берегах водойм, групами і поодинці. Вільха чорна як вологолюбна порода використовується при залісенні берегів річок, водойм, знижених місць з проточними ґрунтовими водами.

 

Ємільчинщина  відзначається багатством й різноманітністю в тваринному світі. Тут налічується майже 60 видів ссавців, близько 220 видів птахів, 11 видів земноводних, 8 видів плазунів. Головне ж багатство, красу й гордість наших  лісів становлять копитні ссавці — лось, благородний олень, козуля, дикий кабан. Благородний олень — велика, красива тварина, вага якої досягає 200 кілограмів. Голову самців прикрашають розлогі роги. З Білорусі в наші ліси прийшов і розселився по всій області лось — велика, досить цінна тварина. Постійно зростає чисельність козуль і диких кабанів. Хижі ссавці представлені вовком, лисицею, єнотовидною собакою. Найбільше хижих тварин з родини кунячих: барсук, мала куниця, чорний тхір, ласка, горностай. Всі хижі ссавці відіграють велике значення для підтримки й збереження рівноваги у тваринному світі. Скрізь розповсюджені комахоїдні ссавці – їжаки та кроти. Прожерливість цих тварин примушує їх вести активний спосіб життя протягом доби й року. Тому навіть взимку на полях й городах можна спостерігати кротовини.

Тваринний світ соснових лісів (борів) представлений невеликою кількістю видів. З ссавців тут водяться лісова миша, заєць-русак, їжак, кажан, лисиця. У дубово-соснових лісах (суборах)  тваринний світ багатший. З ссавців тут найбільш поширені: лісова куниця, білка, тхір, землерийки, їжак, кріт, заєць-русак, лисиця, вовк, кабани, кози. Лісостепова частина області бідніша на хутрових тварин. Найбільше поширення мають заєць-русак і лисиця.

Як об’єкти полювання, господарське значення  мають: дикий кабан, дикі кози, хом’яки, зайці, лисиці, ховрахи, водяний щур. Для поліпшення видового складу дичини та збагачення фауни було завезено ондатру, єнотовидну собаку, благородного оленя, які прижилися і розмножуються. Значно зростає кількість лося, збереглись і охороняються бобри.

Отже, познайомимося з тваринами Ємільчинщини   та дізнаємося про їх спосіб життя та повадки.

Найбільш багаточисельні й різноманітні за видовим складом ссавців Полісся — гризуни (близько 20 видів). Найбільшим з гризунів є бобер. Назва «бобер» походить від кольору звірка і означає – коричневий, бурий. Був час, коли бобрів, цих працелюбних мешканців поліських річок і озер, у нашій місцевості було багато. Але потім вони опинилися на грані зникнення. Тоді полювання на бобрів було заборонено і кількість їх значно зросла. Природа подбала про пристосування бобрів до умов життя у воді й на суші, нагородивши теплою пухнастою шубою, яка не вбирає вологу. У бобрів унікальні зуби. Особливо важливу роль відіграють передні різці. Вони закриваються зубами зсередини, що дає тваринам можливість добувати й вживати їжу під водою. Ці неповоротні на суші тварини — чудові гідробудівники, оселяються вони в тихих місцях біля крутих берегів річок або на невеликих водоймах. Бобер заздалегідь знаходить найліпше місце для спорудження греблі, а потім перекриває річечку в нижній течії. Матеріалом для будівництва гатки служать тваринам обрубки дерев та гілок. Глина й мул використовуються для спорудження греблі, а також законопачування щілин. Бобер не тільки здібний «інженер». Зоологи встановили, що тварина заздалегідь відчуває, яким буде літо. Якщо воно передбачається посушливим, то тварини з весни починають нарощувати греблю, щоб створити більші запаси води.

Цікаво знати

Ще за часів Київської Русі бобри охоронялися законом. Великий князь Київський Ярослав Мудрий видав Закон, який забороняв полювання на бобрів. Гонитва за бобровим хутром призвела до того, що на кінець ХІХ ст. бобер став рідкісним звіром.

Білка — добре відомий усім мешканець хвойних, мішаних і широколистяних лісів. Первісний ареал охоплював ліси Полісся, Карпат і Лісостепу України. Завдяки розселенню це гарне звірятко тепер живе в парках по всій території країни. Білка зберігає цілорічну активність, чудово пересувається по деревах, може здійснювати горизонтальні стрибки завдовжки до 4 м, а по похилій траєкторії — до 15 м. Кожна білка займає окрему територію площею не менше кількох гектарів. Будує з гілок гніздо кулястої форми, яке зветься «гайно». Може зайняти дупло або шпаківню. В однієї білки може бути до п’яти гнізд – для сну, для потомства, для відпочинку тощо. Двічі на рік (а на півдні — й тричі) самиця народжує по 4-8 голих і сліпих білченят. Харчується різним насінням (передусім хвойних рослин). Крім того, їсть гриби, ягоди, горіхи, фрукти, бруньки, комах. Нерідко спустошує гнізда дрібних птахів. Хазяйновита тваринка з осені починає запасатися харчами. Таких запасів іноді робить до 15 кг. При цьому більшу частину провіанту ховає в найпотаємніших куточках, а гриби наколює на сучки, щоб сушилися.

Цікаво знати

Для чого білці хвіст?

Білка може стрибнути з висоти 30 м і не поранитися. Їй допомагає хвіст, який, ніби парашут, знижує швидкість. Потрібен хвіст білці, щоб зберігати рівновагу, коли вона стрибає з гілки на гілку, а взимку, у люті морози, білочка загортається у хвіст, як у ковдру.

 

Сонями називають симпатичних гризунів, які живуть у кронах дерев. Також їх можна зустріти практично в усіх наших лісах, дуже часто — в парках і садах. Особливість зовнішнього вигляду сонь — гарний хвіст, особливо він пухнастий у соні-вовчка. Довжина тіла з хвостом у соні сягає 15-20 см. Назва тварин пов’язана з тим, що соні тримають пальму першості за тривалістю сну, безтурботно відсипаючись вдень у дуплі, або затишному і добре захованому гнізді. Як тільки спускаються сутінки, ці забавні звірятка прокидаються години на 2-3, щоб порухатися і поїсти. Якщо соня відчує поруч хижака, вона знову ляже спати. Погана погода навряд чи сподобить вибратися маленького «лінивця» з укриття. На зиму соні влаштовують гнізда в підходящих дуплах або норах, згортаються клубочком, вкриваючи животик пухнастим хвостом, як ковдрою, і впадають у глибоку сплячку – до 8 місяців. Соня садова живиться в основному тваринною їжею (передусім комахами і молюсками), а інші види обмежуються рослинним харчуванням, переважно жолудями, насінням, хоча при нагоді можуть з’їсти яку-небудь дрібну тваринку і навіть спустошити пташине гніздо. До осені соні посилено від’їдаються перед зимовою сплячкою. Соні потерпають від розчищення лісу, коли вирубують старі дуплисті дерева, ягідні чагарники, дикі груші та яблуні. Соня заслуговує бережливого ставлення, адже це — один із найцікавіших мешканців наших лісів. Вчені з’ясували, що соня ліщинова видає ультразвуки, недоступні для людського слуху. Це допомагає їй орієнтуватися в гущавині гілок і служить для спілкування зі своїми родичами. Соня ліщинова охороняється Бернською конвенцією, а соню садову внесено ще й до Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи.

 Цікаво знати

Соні мають одну особливість захисту від ворогів. Коли який-небудь хижак переслідує соню (на неї може полювати як сова або ласка, так і лисиця або навіть кабан) і йому вдається схопити тварину за хвіст, то в зубах у нього залишається лише пухнаста шкірка, а соня з голим хвостиком тікає.

Вовк — один з найбільших хижаків нашої фауни, який викликає у людини то захоплення, то страх. Це розумний, спритний, обережний, сильний звір. Рекордні розміри вовка такі: довжина тіла з хвостом — майже 2 м, маса — до 80 кг. Утім, у нашій країні вовки звичайно бувають значно меншими. До характеру ландшафту вовк невибагливий і має виняткову здатність пристосовуватися до місцевих умов, та все ж найчастіше обирає відкриті місця, що чергуються з лісами та балками, у яких він може сховатися від людини. Полює хижак на різних копитних – козуль, оленів, але може харчуватися птахами й дрібними гризунами та дохлими тваринами. На полювання виходить переважно в сутінки та нічні години бо має гарний зір, добре бачить у темряві. Добуває їжу, активно шукаючи і невтомно переслідуючи жертву. У погоні за здобиччю вовк може розвивати швидкість до 80 км на годину. За одне нічне полювання вовк може пройти понад 100 км. Тримаються вовки сімейними групами, що складаються з батьківської пари та їхнього потомства, а також дорослих родичів. У зграї лише дружина ватажка може давати потомство. Вовчиця ніколи не залишає дитинчат самих. Батько, єдиний годувальник великої сім’ї приносить у шлунку напівперетравлене м’ясо. Природоохоронці називають вовка «санітаром лісу», адже найчастіше йому щастить наздогнати ослаблену чи хвору тварину. Але вовки завдають серйозної шкоди тваринництву взагалі й вівчарству зокрема. Полювати на них дозволяється протягом цілого року.

Цікаво знати

Чому так кажуть: «Вовка ноги годують»

Шукаючи їжу, вовки можуть бродити цілу ніч, пробігаючи десятки кілометрів. Але нерідко так буває, що і одна, і друга, і третя ніч проходить даремно. Тоді голодний вовк втрачає обережність, стає особливо небезпечним і навіть може знищити більше тварин, ніж здатен з’їсти.

Чому так кажуть: «Голодний як вовк»

Голодувати вовк може по кілька тижнів. Після вдалого полювання може відразу з’їсти більш як 10 кг м’яса. Але це тільки тоді, коли дуже зголодніє. Зазвичай, вовк з’їдає за один раз близько 2 кг м’яса.

Чому так кажуть: «Дивиться вовком»

Про людину з непривітним поглядом кажуть, що вона «дивиться вовком». Похмурий погляд вовка ще посилюється і його сутулістю, яка виникає від того, що під час бігу він опускає голову.

Лисиця — найбільш звичний представник хижих у нашій країні. Цей рухливим, кмітливий і гарний звір добре відомий людям, тому й став героєм багатьох казок. Зустрічається в різних ландшафтах, але полюбляє відкриту місцевість, яка перемежовується з лісистими ділянками чи різними схованками: заростями чагарників, ярами та ущелинами. Ласує головним чином гризунами, проте із задоволенням поїдає великих комах, жаб, рептилій, птахів і дрібних ссавців. Охоче споживає і рослинну їжу, особливо соковиті ягоди та фрукти. Під час полювання на гризунів лисиця застосовує особливий прийом, який називається «мишкуванням». Звичайно лисиця «на слух» визначає місце перебування миші чи полівки, тихо наближається до наміченої здобичі й у кидку двома-трьома стрибками наздоганяє її. При цьому лисиця крізь товщу снігу досить точно вдаряє мишу, що втікає, передніми лапами, буквально зариваючись мордою у сніг. Неможливо без захоплення спостерігати за лисицею, яка «мишкує» зі справжнім мисливським азартом. Живуть лисиці поодинці. Пари утворюють лише в період розмноження. Для майбутнього потомства сімейна пара може самостійно вирити собі глибоку і зручну нору. Частенько займають і чужі. Особливо охоче заселяють покинуту частину борсучої нори. Самиця народжує звичайно близько шести сліпих дитинчат. Самець забезпечує сім’ю поживою. На осінь лисячі виводки розпадаються і молодняк починає пристосовуватися до самостійного життя.

Цікаво знати     Лисиця душе любить поласувати мишами. А щоб спіймати мишку, їй часто доводиться добре пострибати – здалеку її рухи нагадують танок. Звісно, ви чули про танець «фокстрот». Його назва так і перекладається – «лисячий крок».

На Поліссі доволі широко розповсюджені два види куниць: лісова і кам’яна. Обидва ці види — відважні й енергійні хижаки. Живуть куниці поодинці, тримаються кожна своєї мисливської території. Куниці мають добрий слух, зір, нюх, що їм забезпечує успішне полювання. Полюють вони на дрібних гризунів, птахів і плазунів. Знищуючи мишовидних гризунів, ці звірі приносять велику користь лісовому та сільському господарству. Чудово лазить по деревах. Може перестрибувати з дерева на дерево на відстань до 4 м. З усіх хижаків України — це найспритніший «дереволаз». Куниці – це цінні хутрові звірки. З їхніх шкурок шиють шапки, ними оздоблюють одяг.

Цікаво знати

У Київській Русі грошовою одиницею вважалося хутро куниці – куна. В обігу куни були до ХІV ст. Гарну темно-коричневу шкурку нелегко було добути навіть за тих часів, коли в лісах водилося безліч різних звірів і куниць у тому числі.

Лось — типовий мешканець Полісся і найбільша тварина із родини оленячі. Зустрічаються самці, які мають зріст у холці до 2 м і масу — до 500 кг. Забарвлений лось у бурувато-чорний колір, ноги в нього світло-сірі, білуваті. Роги ростуть тільки у самців. На відміну від інших оленів, лосі доволі рано починають втрачати роги. Узимку вони вже ходять комолими (безрогими). Харчується лось пагонами, корою та листям дерев. Головним зимовим кормом служать пагони і хвоя сосни. Тримаються ці тварини невеликими групами, які взимку на ділянках, де хар­чуються, можуть об’єднуватися у великі стада. Самиця народжує одного-двох лосенят. Малята відразу після народження певний час перебувають у схованках, а потім починають скрізь ходити слідом за матір’ю. Лось – обережний і боязкий звір. Має гострий нюх і добрий слух. Зачувши небезпеку, піднімається, завмирає, намагаючись зорієнтуватись, а потім тікає. Найбільшим ворогом лося є рись. А от вовки не наважуються нападати на цього велетня. Адже своїми сильними передніми ногами з гострими копитами лосі можуть завдати їм смертельної рани. Лось – тварина холодного клімату і спеку переносить погано. Тому влітку лосі багато часу проводять у воді, де із задоволенням харчуються водяною рослинністю. Завдяки довгим ногам та видовженим копитам із пальцями, лось може без особливих труднощів пересуватися як болотистою місцевістю, та і по глибоких снігах.

Цікаво знати  Влітку, рятуючись від комарів, лосі занурюються у воду по саму шию і можуть так стояти по кілька годин поспіль. Розшукуючи улюблені водяні рослини, лось може пірнути за ними на глибину 5 метрів. А під водою пропливає до 15 метрів.

Майже вся популяція рисі мешкає в хвойних і змішаних лісах. Побачити рись на волі рідко кому вдається, бо вона дуже обережна. Рись віддає перевагу глухим місцям, заваленим буреломами. Як всякий хижак, мешкає там, де достатньо корму. Головна здобич — зайці й козулі. Часто полює на крупних птахів і молодь копитних. Може ловити дрібних гризунів. Рись — чудовий мисливець, частіше полює із засідки. Вдень рись відпочиває під буреломом, в ямах, в старих борсучих норах. В сутінках цей хижак виходить на полювання. Завдяки маскуючому забарвленню хутра з темними плямами її дуже важко помітити. Рись зверху уважно слідкує за здобиччю, пересувається безшумно, часто повзе й при нагоді кидається на жертву. Рись наділена надзвичайною спритністю, жодна тварина не втече від неї, навіть пролітаючого птаха вона встигає схопити лапою. Краще за всіх кішок рись пристосована до пе­ресування по глибокому снігу. Цьому сприяють довгі ноги та широкі лапи. В багато сніжні зими часто переслідує лисиць або інших, дрібніших звірів, заганяючи їх у високому пухкому снігу. Для рисі лютий ворог — вовк, і тільки його вона боїться. Рись стала одним з найбільш рідкісних видів тварин і включена до всіх червоних списків.

 Цікаво знати

Малі рисенята добре приручаються, легко піддаються дресируванню, швидко звикають до свого господаря. Вони дуже ласкаві, залюбки граються з собаками та кішками. На полюванні їх можна використовувати як мисливських собак.

 

Закони природи

• Закон співочого солов'я — будемо оспівувати красу рідної землі, як соловей!
• Закон червоної калини — будемо прикрашати землю добрими справами, як калина — гай!
• Закон мудрої сови — будемо спостерігати, навчатися, діяти і відповідати за свої вчинки.
• Закон золотого соняшника — кожна істота, яка живе на Землі, — незамінна. Вона має право на сонце, повітря і воду.
• Закон доброго дельфіна — будемо допомагати кожному, хто цього потребує, як дельфін у морі.
• Закон священної індійської корови — будемо поступатися місцем тваринам і рослинам, без потреби не набридаючи їм.
• Закон турботливої білочки — будемо брати від природи  лише необхідне, піклуючись про оновлення природних багатств.
• Закон вічнозеленого барвінку — будемо завжди пам'ятати про перевагу законів природи над законами людськими.
• Закон наполегливого дятла — будемо наполегливими і невтомними, як дятли.

І тоді побачимо Землю уквітчаною і здоровою.

 

В природі не можна:

• вирубувати дерева без спеціального дозволу;

• масово виривати квіти на букети;

• розкидати сміття в лісах, парках, біля водойм;

• користуватися хімічними засобами, які шкодять озоновому шару;

• галасувати в лісах;

• руйнувати пташині гнізда;

• розпалювати вогнище в густих лісах;

• митися в водоймах з використанням миючих засобів;

• залишати відкрученим кран з водою;

• мити автомобілі водою біля річки;

• брати в руки дитинчат диких тварин;

• рвати рослини в заповідниках;

• стріляти в тварин;

• ламати гілля дерев.

Треба:

• насаджувати дерева;

• викидати сміття в спеціально відведені місця;

• відсортовувати пластикові відходи від іншого сміття;

• користуватися миючими засобами, які мають позначку «Екологічно чисті»;

• зберігати тишу в лісах;

• обгороджувати мурашники;

• очистити і упорядкувати джерела;

• дотримуватися в природі правил пожежної безпеки;

• економно користуватися водою;

• удобрювати ґрунти органічними добривами;

• зменшувати використання хімічних добрив;

• оберігати рідкісні рослини і тварин.

 

Ми зробили висновки:

• Все в природі неповторне.

• Зелене багатство – це скарб, який ми повинні передати своїм нащадкам, тому до нього треба ставитися дбайливо і мудро.

• Кожен мешканець планети має зробити багато доброго для своїх зелених друзів.

• Жити потрібно за законами природи.
• Хотілось би, щоб ви зрозуміли: збережений підсніжник, пташеня повернуте до гнізда, посаджене деревце – це і є конкретна справа в охороні природи. Є багато прийнятих законів про охорону природи, але найвищим законом для кожного з нас має бути наша совість.

 

 

 

Пам’ятка друга природи

Правило 1

Не рвіть квіток, не убивайте,

Життя одне – не віднімайте.

Воно дано їм, як і нам,

Радіти сонцю і вітрам.

 

Правило 2

Не лови тваринку дику,

Її в клітці не тримай.

Щоб не трапилося лихо –

Віднеси її у гай.

 

Правило 3

Не руйнуй гніздечка пташки,

Не чіпай навіть комашки,

І мурашці не зашкодь,

Тихо лісом ти проходь.

 

Правило 4

Якщо зібрались на пікнік,

Сміття з собою заберіть.

Природа рідна – наша втіха,

Тож хай вона не знає лиха!

 

Правило 5

Не лови птахів, не тримай їх в неволі.

Не стріляй птахів , дитино, не стріляй,

Прилетіть їм хочеться в цей зелений гай.

Їм радіти хочеться і пісень співать,

Хай не буде думки в тебе їх вбивать!

 

Правило 6

Пам’ятай : природа – наш дім,

Тож будь добрим господарем в нім.

Не руйнуй ти того, що довкола,

А примножуй на радість природі.

 

 

Все на землі, все треба берегти,

І птаха, й звіра, і оту травинку,

Не чванься тим, що цар природи ти,

Бо, врешті ти – лише її частинка.

Так, частка – невелика і залежна.

Цю істину сприймай беззастережно,

Якщо береш, то треба віддавати,

Коли й надалі хочеш царювати.