Михайло Коцюбинський: єдність природи та людини

                Михайло Коцюбинський: єдність природи та людини

      Ми, діти двадцять першого століття, живемо у швидкоплинному сьогоденні, у світі інформаційних технологій, штучного інтелекту. Але  все ж незмінним залишається наш зв'язок із матінкою природою, адже кожна людина є її невід’ємною частиною.

       Михайло Коцюбинський досить глибоко змалював спорідненість гуцулів із їхнім дивовижним краєм у цікавому творі «Тіні забутих предків». Малий Іванко виростав на розповідях про русалок, нявок, щезників. Маючи багату фантазію, хлопчик вимальовував в уяві свій світ, заснований на побожному ставленні до природи. Ні для кого не секрет, що Карпати – унікальної краси місце, де абсолютно все: гори, смереки, полонини – зачаровує своєю багатобарвністю. Тут неможливо не відчувати красу й величність природи. Саме тому персонажі повісті постають перед нами у тісній єдності з нею. Кохання Івана та Марічки теж зароджується на лоні природи. Герої твору тонко відчувають усе, що відбувається навколо. Вони вчаться користуватися дарами природи та жити в злагоді з добрими і злими духами. Усе чисте, справжнє, щире, що могло народитися в душах закоханих, виникло саме поза стінами осель. Вітер, дерева, річка, сонце, гори – усе було свідком їхніх глибоких  людських почуттів…

       Природа у творі – це вмістилище не тільки живої, а й потойбічної, божественної сили. Під чарівні звуки Іванкової сопілки Марічка думає про бога-Сонце як про Боже лице. І в цьому обожненні небесного світила злиті воєдино і язичницькі уявлення про надприродне, і християнські уявлення про Бога. Джерела міфологічних уявлень гуцулів не тільки в давніх традиціях предків, а й в особливостях самої гірської природи та способу життя. Здається, що смерека й людина виростають з одного кореня, тому що й кам’янисту гірську землю, і подих вітру, сонячну й дощову погоду вони відчувають однаково. Іноді природа сама оживає в людській уяві дівчини. Надзвичайна єдність людини і природи особливо поетично змальована через сприйняття та світовідчуття малого Іванка.

       Та попри романтичне змалювання єдності людини з природою, автор майстерно показав суворе життя пастухів у горах, змагання зі стихією за виживання. Смерть головних персонажів також відбувається на природі: Марічка гине через повінь, а Іван падає з гори, слідуючи за голосом коханої…

        Читаючи повість, втрачаєш почуття реальності, ніби потрапляєш у казку, сповнену неймовірних  чудес. Маю величезне бажання побувати в Карпатах, щоб милуватися природою, відчути спорідненість із природою, так майстерно відтворену автором на сторінках повісті «Тіні забутих предків».

        Поезія буття природи і людини, між якими ходять духи й привиди, приводить нас у світ, схожий на казку, повну чудес: таємничий, цікавий, по-дитячому страшний. Це гармонія людини і природи,  це  життя, яке не має кінця.