Михайло Коцюбинський                                            

« Intermezzo»

Слово Intermezzo (з італ. — павза) — невеликий музичний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва — духовне відродження людини на природі.

Присвята: «Присвячую кононівським полям»

 Історія написання

Аналіз твору

Літературний рід:епос.

Жанр:новела, що тяжіє до есе.

Напрям:модернізм. Течія: імпресіонізм.

Тема:роль митця і призначення мистецтва в суспільстві.

Ідея: погляди на митця і його ставлення до народу, моральне обличчя митця, на мистецтво і його суспільну роль; заклик до людини оновитися духовно, стати гармонійною частиною Всесвіту й зусиллями своєї волі витіснити дисгармонію, зло, що панує у світі.

Мотиви:"відповідальність митця", "гармонія з природою",

"людина й природа".

Композиція, композиційно-стильові особливості:  за імпресіоністичною логікою композиція новели мозаїчна,

змонтована з багатьох різних епізодів, у яких розкривається химерна гра настроїв героя.

                 Основні композиційні вузли новели:

•вихідний момент — утома ліричного героя і виїзд за місто;

•розвиток почуття — відпочинок на природі;

•кульмінація — зустріч із селянином;  резюме — приплив нових сил, заклик протистояти злу.

В основі твору зіставлення двох протилежних світів — людського, дисгармонійного, утіленого в образі міста, і гармонійного, досконалого світу природи.

                        Головні герої та їх образи:

Дійові особи: Моя утома, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Жайворонки, Залізна рука города, Людське горе.

Дійові особи в "Intermezzo" — це символи суперечливих почуттів і переживань.

                    Їх можна поділити на дві групи:

-                 образи, які наповнюють душу позитивними емоціями (сонце, жайворонки, ниви);

-                 почуття, які вносять смуток, породжують нервовість, стрес (утома, людське горе, залізна рука города). 

                              Символічні образи “Intermezzo”:

 Потяг(символ металевого монстра, моря життя);

Моя утома — зневіра, надломленість, депресія, розчарування .

Ниви у червні (ниви в червні тільки починають набирати сили) — символізують життєву енергію, а її так не вистачає головному герою.

Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили.

Три білих вівчарки :самозакохана Пава — дворянство, Трепов — жандармерія (кличкою стало прізвище міністра внутрішніх справ), «дурний Оверко» — принижене і темне селянство, якому досить дати трошки волі і воно вже не кинеться ні на кого.

Зозуля(народний образ) — символ, що втілює надію і життя (образ часу).

Жайворонки — символ творчого піднесення.

Залізна рука города — потяг і саме місто, що вторгається в життя особистості.

Людське горе— становище народу.

Образ ночі— символ краси, одухотвореної Богом. Образ білих мішків — образ повішених людей.

                                                Сюжет 

Який не має фабули, сюжету (про літературний твір),безфабульний за його основу взято не подієву інтригу, а характерну для імпресіонізму гру настроїв.

                      В «Intermezzo» вони проходять через три фази: 1. Депресія. Вона викликана великою душевною втомою ліричного героя, який перебуває в конфлікті з самим собою. Михайло Коцюбинський показує людину, захоплену виром історичних подій, поставлену у ситуацію морального і громадянського вибору. Психічний злам, що під впливом цих подій відбувається в душі героя, змінює його ціннісні орієнтації, руйнує внутрішню рівновагу, призводить до роздвоєння особистості, стає основою психологічної драми. Ліричний герой новели — надломлений інтелектуал-митець, який втомився від незліченних «треба» і нескінченні «мусиш», від болю й мерзенних вчинків людей, від жаху, бруду їхнього існування, виривається з лабетів «сього многоголового звіра», їдучи з міста в українське село. Прагнучи спокою й самотності, герой опиняється в майже повному безлюдді,

наодинці з природою. Проте навіть там він не може відігнати спогадів про повішених, про розправи над людьми, що боролися за землю і волю; про це йому нагадують навіть клички вівчарок, викликаючи болісні асоціації.

2.   Спокійно-споглядальний стан. Цей стан з’являється під впливом гармонії, якої сповнене життя природи (головного героя). А природа в новелі — щось більше, ніж просто тло. Вона одухотворена, недарма ж на початку твору письменник подав перелік «дійових осіб», серед яких є і «Ниви в червні», і «Сонце», і «Зозуля», і «Жайворонки». Перебуваючи серед розкішної природи, герой поступово звільняється від песимізму. Він гладить руками «соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі», милується волошками, вдихає пахощі «білої піни гречок», і п’є «теплий зцілющий напій сонця», слухає пісню жайворонка. Це додає йому сил, відчуття якнайтіснішого зв’язку із землею. Так починається його одужання.

3.   Обурення, гнів, нетерпіння. У чарівну мелодію кононівських полів і небес вриваються дисонанси( Негармонійне поєднання звуків, порушення співзвучності), викликані контрастом між прекрасною природою і потворною реальністю людського життя. Одним із таких є зустріч із селяниномтрудівником, (кульмінація), розмова з яким викликає в митця і співчуття, і справедливе обурення, й гнів; пробуджує нове бажання до творчості й боротьби. Ліричний герой прощається з нивами і йде «між люди», в місто, служити своєю творчістю народові: «Душа готова, струни тугі, налагоджені, вона вже грає». Таким чином, у новелі зображено еволюцію внутрішнього стану митця, зміну його настроїв у ставленні до людей — від цілковитої байдужості, роздратування, навіть ненависті — до співчуття, готовності активно діяти на благо суспільства. Отже, головною думкою твору є усвідомлення того, що інтелігент, митець не може бути самотнім, він повинен служити своєю творчістю народові, частиною якого він є.

Твір написано у монологічній манері, розповідь ведеться від першої особи. Зміст новели — своєрідний поетичний знімок внутрішнього стану митця.

Проблематика:

•       душевної рівноваги;

•       повноцінного життя;

•       специфіки творчого процесу;

•       митця і суспільства;

•       гармонії людини і природи.

"Intermezzo" — це синтез різних видів мистецтв — музики, живопису, театру. Від музики — назва, звукові образи, багата палітра метафор, що викликають музичні асоціації, поетизують красу природи. Описи природи вражають своєю мальовничістю; часто письменник малює словами, і виразна яскрава картина постає перед читачем. Від театру — дійові особи, окремі драматичні сцени.