Милосердя – це обов’язок чи бажання кожної людини?

           Милосердя – це обов’язок  чи бажання  кожної людини?

         Милосердя… Що це? Обов’язок? Ні! Це бажання кожної  людини, готовність кожного допомагати іншим, хвилювання, відчуття чужого болю, як свого, прагнення до реальної допомоги. Без хвилювання милосердя перетворюється на холодну благодійність, а без допомоги переходить у пусту сентиментальність.

         Багато хто думає, що колись усі люди будуть жити заможно,  красиво, і воно,  милосердя, нікому не буде потрібне. Але це зовсім не так. Адже, на жаль,  залишаються старість,  самотність,  хвороби, стихійні лиха, непередбачені жахіття, як от у нашій країні, наприклад… Саме вони будуть потребувати суспільного та індивідуального милосердя, тобто людинолюбства й посильної людської допомоги.

        Повною протилежністю цьому є байдужість, яка починається з найменшого.

Якщо сьогодні ти не поступишся місцем громадському транспорті хворому чи людині похилого віку, вагітній жінці, то завтра вже не допоможеш у біді. Від подібних людей даремно чекати великодушності та благородства.

         На мою думку, милосердя – це любов до всього живого, негайна й посильна допомога йому. А де ж милосердя  у ставленні до природи?  А вона сьогодні плаче гіркими слізьми… Забруднені промисловими відходами річки, озера, моря, фауна та флора життєдайних океанів – усі вони потребують допомоги, благають державного милосердя. Та ще й у нашій жахливій ситуації!! Екологи, лікарі природи,  мають врятувати їм життя. А ми, люди, мусимо допомогти один одному своїм конкретним діяльним співчуттям у нинішні складні часи економічної, екологічної та психологічної скрути й політичного безладдя.

         Мрія стати лікарем, допомагати ближнім,  рятувати їхні життя – теж вияв милосердя. Що може бути благороднішим за цей порив людського серця? Адже саме лікар першим прийде на допомогу, підтримає, врятує…

         Отже, на мою думку, милосердя – це не обов’язок,  а свідоме бажання співчувати, переживати, хвилюватися і вчасно допомагати іншим, без чого світ став би зовсім іншим: жорстоким, нещасним та байдужим …

         Милосердя- діяльне прагнення допомоги тому, хто має в цьому потребу. Це втіленням високої любові до ближніх. У християнському віровченні обов’язком

кожної людини визначено такі милосердні вчинки: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нужденного одягнути, померлого поховати. Вияв духовного милосердя – це добра порада. Як бачимо, милосердя грунтується на таких якостях, як чуйність, уважність, доброзичливість і несумісне з байдужістю, пихою, брутальністю. Як відомо, цей термін, що вживається для опису м’якості, поблажливості або співчуття, виявленого однією особою по відношенню до іншої. Це – одна з підставових чеснот лицарства та християнської етики, милосердя теж належить до концепції справедливості та моральності в поведінці та стосунках між людьми. Може означати як і співчутливу поведінку з боку тих, хто при владі (наприклад, милосердя показане суддею щодо засудженого), так і благодійну третю особу (наприклад, місія милосердя з лікування жертв війни).

        У правовому значенні звинувачений, віднайдений винним у злочині, може попросити про милість, щоб не бути страченим. Милосердною називають людину, готову прийти на допомогу іншим, сповнену доброти та чуйності.

        У світі завжди є добро і зло, як біле і чорне, тепле й холодне. І це треба розуміти та відчувати щастя від добра й загрозу від зла. Головне, щоб кожна людина зрозуміла всім єством, збагнула розумом і серцем, що у світ треба нести доброту, тепло, світло, щоб більше у ньому стало щастя й радості, і не можна нікому ніколи робити зла, щоб менше стало сліз, біди й горя. Дитині з раннього віку необхідно зрозуміти, які її дії приносять радість і щастя іншим, а які несуть кривду і незадоволення. І про це потрібно постійно говорити, наголошувати, щоб з’явилися стійкі переконання, що у світ треба нести добро, любов, щастя і радість, і завжди жити з добротою в серці. Добра людина - це неначе сонце, що несе людям світло й тепло, а значить - щастя й радість.

        Доброта - це невидима сила, що змінює світ на краще, роблячи його теплішим і світлішим. Вона проявляється в простих жестах, теплих словах, безкорисливій допомозі та щирих усмішках. Вірші про доброту - це не просто красиві слова, а справжні джерела натхнення, які спонукають нас бути кращими, більш чуйними та уважними до оточуючих. Шановні мами і тата, братики й сестрички, бабусі й дідусі, читайте своїм  донечкам і синочкам,  братикам і сестричкам,  внукам найкращі  вірші, які оспівують доброту, її силу та вплив на наше життя. Нехай ці поетичні рядки стануть для всіх нас джерелом радості, натхнення та віри в добро.  Доброта - це те, що робить нас справжніми людьми, надає сенс нашим вчинкам і робить життя повнішим та значущішим. Вірші, поетичні твори нагадують  усім нам про важливість бути добрими не лише до оточуючих, але й до себе. Адже кожен добрий вчинок, кожне тепле слово - це крок до всього кращого у світі. Зберігайте ці поетичні рядки у своєму серці, діліться ними з іншими, і нехай доброта завжди буде вашою путівною зіркою. Пам’ятайте, що навіть найменший прояв доброти може змінити чиєсь життя на краще.

Якщо в мені – ані сльози добра,
Якщо в мені – лиш відгомін любові,
Нехай вода моєю стане кров’ю
І затвердіє серце, мов кора.

У воду прийде нересту пора,
В корі постане дерево могутнє,
То буде не банальна моя сутність,
Якщо в мені – ані сльози добра.
Марія Матіос

 Хіба чекати плати за добро?
Нехай в руці зламається перо,
Нехай твоя зламається рука,
Що за добро добра собі чека!

Добро твориться просто – ні за так.
Так, як цвіте і опадає мак,
Як хмарка в’ється і сміється пташка,
Як трудиться мурашка-горопашка.

Хай сіє зерна скрізь метка рука,
І в океан добра тече ріка,
І не зросте із нього ковила…
Лиш так змагаймо океани зла…
Іван Драч

 Будь чистою і світлою, дитино.
Добро твори у світі кожен час.
Добро і є та категорія єдина,
Яка веде до світла кожного із нас.
Добром на доброту відповідай щоднини
Й на зло також добром відповідай.
Покликання найбільше для людини –
Добро творити! Це запам’ятай.
Надія Красоткіна

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.
Ліна Костенко