Сьогодні - Міжнародний день миру та День миру в Україні

                Сьогодні - Міжнародний день миру та День миру в Україні

            Щороку 21 вересня українці разом із цивілізованим світом відзначають Міжнародний день миру  та  День миру  в Україні. Останній встановлено відповідно до Указу Президента від 5 лютого 2002 року.            Міжнародний день миру: що відомо про свято

Міжнародний день миру вперше відзначили у вересні 1982 року, за ініціативи Великобританії та Коста-Рики. Генасамблея ООН проголосила третій вівторок вересня датою святкування цього дня. У 2001 році його мали відзначити 11 вересня, але тоді відбулася терористична атака у США, яка змінила характер Дня миру. Тоді ООН наказала припинити вогонь ворогам, щоб довести, що перемир'я можна досягти без застосування зброї.

У лютому 2002 року другий президент України Леонід Кучма підписав указ про впровадження Дня миру в нашій країні, який святкують 21 вересня.

Щорічно у цей день у штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку лунає Дзвін миру, який виготовили з монет, що подарували діти з різних країн світу. До того ж важливою традицією Міжнародного дня миру є хвилина мовчання, яка настає о 12:00 за місцевим часом в усіх країнах. Під час неї люди запалюють свічки та вшановують пам'ять осіб, які загинули у війнах.

     Патріотичні  вірші про мир в Україні

            Хай буде мир!

Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі.

І сльози щастя на своїх обличчях

Відчують всміхнені  усюди матері.

     Хай буде мир. Веселі будуть діти,

Спокійними скрізь стануть всі жінки

І перестануть думати ночами,

Що десь коханий гине на війні.

     Хай буде мир й замовкнуть всі гармати.

Доволі крові, сліз, нещастя й бід…

Хай відпочине  змучений боями

До праці звичний чоловічий рід.

      “Хай буде мир! “- звертаються до Бога,

Чоло зросивши потом трударі,

Бо хочуть, щоб сміялись дзвінко діти

На нашій древній галицькій землі.

       Хай буде мир віднині і довіку!

Хай буде мир й замовкнуть війни злі!

Хай у міцних обіймах всі народи

Ідуть у майбуття через віки.

                                      Д. Морондель

* * *

Миру в Україні – бути!

Миру хочуть добрі люди

І дорослі, і малі

Прагнуть миру на Землі!

* * *

Три найсолодші літери в житті –

Як колискову, що співала мати

У стомленому самозабутті –

МИР на землі ти винен зберігати.

* * *

Дякую мамі, що народила

Дякую татові, що маю сили

Дякую Боже, тобі, за Вкраїну

Милу і рідну мою Батьківщину.

* * *

Хай літають завжди журавлі,

Колоски видзвонюють налиті,

Ми за те, щоб мир був на землі

Для усіх дітей на цілім світі.

                              О. Пархоменко

* * *Хай мир панує на землі,

Щоб діти не боялись,

Щоб дорослі не вагались,

Щоб всі ми – усміхались!

     Хай буде мир на Україні

«Хай буде мир для України!» –

Всі просять: доньки і сини.

Молитви наші Богу линуть,

Щоб більше не було війни.

     Хай квітне наша Україна,

Буяє золотом ланів!

До Бога пісня наша лине…

Йому присвячений той спів.

                            Наталія Карпова

 

Вірші про мир без війни

             Я хочу миру

Я більш за все на світі хочу миру,

Щоб в дружбі й радості усі жили.

І про любов співали пісню щиру,

І добрими та світлими були.

Так, я так хочу, зовсім небагато,

Щоб квітами заповнились поля,

Щоб в кожного було на серці свято,

Й хлібами колосилася земля.

Щоб всі сміялись, світові раділи,

Й серця були і світлі, і ясні,

Й до мрії заповітної летіли,

Й співали чарівні свої пісні.

Так! Я так хочу - спокою та тиші,

Щоб дощиком вмивалися поля.

І хай про щастя діти пишуть вірші,

І хай цвіте від радості земля!

                          Надія Красоткіна

Вірш про мир до сліз

Моя улюблена святине!

До тебе так звертаюсь я,

Прошу я миру для країни,

І просить вся моя сім’я.

Почуй нас, Боже, у молитвах!

Спини цей безлад і війну.

Нам поверни щасливе небо

І гарну, сонячну весну!  Т. Сердюк

Вірш про мир на землі

Я маю в серці мрію щиру:

Хай тихо стане в нас від миру,

І буде тихе щастя скрізь

Без криків, пострілів і сліз.

Нам разом в мирі жити треба –

Одна земля й одне в нас небо!

Одна зима, одне і літо –

      Нам разом в мирі треба жити!

Країни рідної сини,

Хоч різні в нас думки і сни.

І різні сльози й різний сміх,

Та мрія є одна на всіх.

       Хоч різні ми, але так схожі,

Бо кожен, кожен з нас не може

Без миру в Україні жити,

Де мирне небо й мирне жито.

       Без мирних справ і мирних слів,

Чи то є Харків, чи то Львів;

Чи захід то, чи то є схід –

У мирі нам всім жити слід!

       За все дорожча й важливіша

В країні рідній мирна тиша,

Тому я мрію палко й щиро:

Хай стане тихо в нас від миру!

                                   Микита Лукаш

           Ще в 2015 році, під час перших спроб росії розірвати нашу країну на шмаття, Ліна Василівна Костенко передавала в зону АТО гуманітарну допомогу й збірки поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг поетеса написала від руки нині легендарні строфи про «маленького сірого чоловічка», який накоїв чорної біди. І пророче попередила світ: «Куди ж ви дивитесь, народи?! Сьогодні ми, а завтра - ви». Сердечно сподіваємось, що рідна серцю кожного українця поетеса напише ще не один пронизливий вірш про нашу з вами нескорену, непереможну Україну.

***

Ми воїни. Не ледарі. Не лежні

І наше діло праведне й святе.

Бо хто за що, а ми за незалежність.

Отож нам так і важко через те.

***І жах, і кров, і смерть, і відчай,

І клекіт хижої орди,

Маленький сірий чоловічок

Накоїв чорної біди.

Це звір огидної породи,

Лох-Несс холодної Неви.

Куди ж ви дивитесь, народи?!

Сьогодні ми, а завтра – ви.

Коли в людини є народ, тоді вона вже людина.

***Розп’ято нас між заходом і сходом.

Що не орел - печінку нам довбе.

Зласкався, доле, над моїм народом,

щоб він не дався знівечить себе!

                                              «Берестечко»

Лінію оборони тримають живі.

***

Мій перший вірш написаний в окопі,

на тій сипкій од вибухів стіні,

коли згубило зорі в гороскопі

моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.

Горіла хата. Ніч здавалась днем.

І захлиналась наша переправа

через Дніпро - водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.

Хрестилась баба, і кінчався хліб.

Двигтів отой вузесенький окопчик,

де дві сім’ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,

який він слід на серці залиша!

Як невимовне віршами не скажеш,

чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком —

кривавий світ, обвуглена зоря! —

а я писала мало не осколком

великі букви, щойно з букваря, —

той перший віршик, притулившись скраю,

щоб присвітила поночі війна.

Який він був, я вже не пам’ятаю.

Снаряд упав - осипалась стіна.

                        

***Це ж треба мати сатанинський намір,

чаїть в собі невиліковний сказ,

щоб тяжко так знущатися над нами,

та ще й у всьому звинувачувати нас!

*** Історії ж бо пишуть на столі.

Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.

*** І щось в мені таке велить

збіліти в гнів до сотого коліна!

І щось в мені таке болить,

що це і є, напевно, Україна.

*** «Записки українського самашедшого»:

У кожної нації свої хвороби. У Росії - невиліковна.

Ми - унікальна нація. У нас хліборобів морили голодом. Режисери ставили спектаклі у концтаборах. Поетів закопували у вічну мерзлоту. У кого ще є атомний саркофаг? А у нас є.

У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст.

Україна пручається, як Лаокоон, обплутаний зміями. Вона німо кричить, але світ не чує. Або не хоче почути.

Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів.

А ви думали, що Україна так просто. Україна - це супер. Україна - це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Діапазон гіршого в нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття ж кращого співвіднесене з гіршим, отже, завжди є люфт для надії.

Я взагалі думаю, що й державу свою цей народ не може й досі побудувати, бо пережив велике історичне приниження.

Ходив з малим на Хрещатик. Там був конкурс дитячих малюнків на асфальті під девізом: «Подаруй мені дитинство, Україно!» Точніше було б: віддай! Бо дитинство забрали у всіх поколінь. У мого, у батькового, у його батьків. Причому в різний спосіб - у кого голодом, у кого війною, у кого репресіями, у кого спадком психологічних травм.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші.

Для того, щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.

***Я не люблю нещасних. Я щаслива.

Моя свобода завжди при мені.

***Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось…

Не забувайте незабутнє,

воно вже інієм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Віддай людині крихітку себе.

За це душа наповнюється світлом.

 

Нації вмирають не від інфаркту.

Спочатку їм відбирає мову.

Здушили сльози - не виходь на люди.

Болить душа - не виявляй на вид.

        «Маруся Чурай»

Зрадити в житті державу - злочин, а людину можна?

***Що їх веде - і доброго, і злого?

Де є та грань - хто люди, хто юрба?

Нерівня душ - це гірше, ніж майна!

Пів-України - сироти козацькі.

Од Лохвиці до самої Молдови,

пів-України - то козацькі вдови.

Бо хто, як я, намучивсь на війні,

тому життя підскочило в ціні.

***І в житті, як на полі мінному,

я просила в цьому сторіччі

хоч би той магазинний мінімум:

- Люди, будьте взаємно ввічливі! -

і якби на те моя воля,

написала б я скрізь курсивами:

- Так багато на світі горя,

люди, будьте взаємно красивими!

                                Ліна Костенко