Міні- підручник " Створення власного бізнесу"

Про матеріал
Цей міні-підручник створено для полегшення опанування здобу-вачами освіти розділу «Бізнес- планування» з дисципліни «Основи підприємництва».
Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Міні-підручник

для здобувачів освіти

з дисципліни

«Основи підприємництва»

 

 

 

Автор

Максим КУЛІКОВ

                                                             ДНІПРО 2024рік.

 

Передмова ..................................................................................................... 4

Розділ I. ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ: ПОШУК ІДЕЙ,

ДОЦІЛЬНІСТЬ І ПОЗИЦІЯ В БІЗНЕС-СЕРЕДОВИЩІ ........................ 5

Тема 1. Основні етапи створення бізнесу з урахуванням організа-

ційно-правової форми діяльності ................................................................... 5

1.1. Вибір бізнес-ідеї в процесі створення власної справи .................... 6

1.2. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності .......... 10  

Розділ II. БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ

НОВОСТВОРЕНОГО БІЗНЕСУ .......................................................... 14

Тема 2. Бізнес-планування з урахуванням виду організаційно-пра-

вової форми бізнесу ........................................................................................ 14

2.1. Бізнес-план у ринковій системі господарювання ............................ 14

2.2. Підготовча стадія розробки бізнес-плану ....................................... 16 2.3. Структура, логіка розробки та оформлення бізнес-плану ............. 18

2.4. Презентація бізнес-плану ...................................................................20 

Тема 3. Формування інструментарію для просування товару на ринок ......26

3.1. Визначення цільового сегмента ринку підприємства ................. …26

3.2. Вибір альтернативної стратегії просування товару на ринок ....... 30

3.3. Розробка маркетинг-плану бізнес-проекту ..................................... 32


Тема 4. Розробка фінансового плану бізнесу (бізнес-проекту) .................. 35

4.1. Сутність, завдання і технологія розробки фінансового плану ....... 35

4.2. Складові елементи фінансового плану бізнесу ................................37

4.3. Планування фінансових індикаторів функціонування бізнесу........ 42

Розділ III. РОЗВИТОК ВЛАСНОГО БІЗНЕСУ ...................................49

Тема 5. Формування установчих документів і взаємозв’язків підп-

риємства ............................................................................................................49

5.1. Формування установчого договору і статуту ...................................49

5.2. Державна реєстрація суб’єктів господарювання ............................. 52

5.3. Взаємовідносини новоствореного суб’єкта господарювання

з банком ...................................................................................................... 54

Тема 6. Ліцензування та патентування підприємницької діяльності .......... 62

6.1. Патентування підприємницької діяльності ........................................... 62

Тема 7. Форми ведення обліку в новоствореному бізнесі ........................... 67

7.1. Особливості організації обліку на підприємствах малого бізнесу від-повідно до Податкового кодексу України................................................ 67

7.2. Екологічні аспекти бізнес-діяльності ............................................... 75

7.3. Впровадження програми « Зелений офіс»….................................... 78

Додатки………...……………………………………….……………..82-87


Цей міні-підручник створено для полегшення опанування здобу-вачами освіти розділу «Бізнес- планування» з дисципліни «Основи підприємництва».

Для успішного створення і розвитку власного бізнесу необхідні певні умови та чинники активізації, до яких належать особисті інтереси, надійність захисного механізму, можливість зниження рівня невизначеності і ризику, здатність формувати ресурси та управляти нововведеннями. Крім того, будь-який бізнес взаємодіє з усіма елементами зовнішнього середовища (споживачі, постачальники, органи влади, правові органи тощо). Кожен із перерахованих елементів вимагає від підприємця-початківця вміння планування (стратегічного, тактичного, оперативного), від якого залежить коротко- і довгостроковий успіх бізнесу.

Труднощі і складність створення та функціонування власного бізнесу зумовлюють наявність специфічних вимог до підприємця-початківця, а саме: вміння оцінити вигідність і перспективність справи, готовність йти на певний ризик, швидко реагувати на потреби ринку, вміння знаходити інвесторів і додаткові джерела фінансування, спрямованість на високі результати та лідируючі позиції. 

Тому в даний час склалися певні об’єктивні передумови підго-товки майбутніх підприємців: соціальні – потреба суспільства у фа-хівцях, здатних організувати власний малий бізнес як наймо-більніший вид підприємництва; економічні – позитивна динаміка основних показників малого бізнесу як фактора розвитку і дина-мічного зростання вітчизняної економіки; теоретичні – у необхід-ність розробки теорії загального менеджменту і методики професій-ної освіти; практичні – наявність певного досвіду створення та ве-дення власного бізнесу.

У власному бізнесі підприємець є одночасно і менеджером, який професійно здійснює всі напрями діяльності, для реалізації якої необхідні знання в сфері економіки, управління, статистики, бухгалтерського обліку, менеджменту, маркетингу.


 

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ:

ПОШУК ІДЕЙ, ДОЦІЛЬНІСТЬ

 

 

Жодна армія не може протистояти 

силі ідеї, час якої настав. Віктор Марі Гюго

 

Тема 1 

ОСНОВНІ ЕТАПИ СТВОРЕННЯ БІЗНЕСУ З УРАХУВАННЯМ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Ключові терміни та поняття

 

     бізнес-ідея

     місія

     візія

     фізична особа-підприємець

     юридична особа

     приватне підприємство

     товариство з обмеженою відповідальністю

     товариство з повною відповідальністю

     акціонерне товариство

 

 

 

 


1.1. Вибір бізнес-ідеї в процесі  створення власної справи

Створення власного бізнесу – досить трудомісткий процес, особливо якщо цим створенням доводиться займатися вперше. Більш досвідчені бізнесмени таке становлення здійснюють значно швидше, і справа тут не тільки в тому, що вони володіють великим розумом і знаннями, а насправді ще й величезну роль відіграє саме досвід ведення бізнесу.

Відомий американський учений Поль Самуельсон пише: «Люди завжди хочуть почати самостійну справу.... Якщо навіть їм ніколи не вдається заробити більше, ніж кілька тисяч доларів на рік, все ж є щось привабливе у можливості будувати власні плани і виконувати різноманітні завдання, до щоденного вирішення яких дрібний підприємець має схильність».

Створення власної справи – це форма вираження економічної свободи і мотивації людей.

Увесь процес зі створення власного бізнесу можна розділити на кілька етапів:

        моральне дозрівання з довгими роздумами і боротьбою зі своїми страхами відкривати або не починати власний бізнес;

        початковий етап підготовки, коли прийнято рішення, може часом і не зовсім тверде, про створення своєї справи і розпочато пошук бізнес-ідеї;

        третій етап, і його роль дуже важко переоцінити, – це безпосередньо бізнес-планування функціонування компанії. На цьому етапі головне завдання – оцінити обрану ідею як з точки зору сумісності з підприємцем, так і з економічної доцільності з урахуванням особливостей діяльності на конкретному локального ринку;

        робота з органами влади з реєстрації свого бізнесу, а також вирішення інших паперових питань;

        завершальним етапом створення свого бізнесу є безпосередній процес запуску і розвитку діяльності.

Вибір бізнес-ідеї, це один із найважливіших етапів у створенні власної справи. Відомий винахідник Томас Едісон говорив, що чудові ідеї швидше перейняти, ніж придумати. У більшості випадків придуману вами бізнес-ідею вже хтось шукав. Це означає, що ви можете пройти шлях до пошуку бізнес-ідеї самостійно або зібрати якомога більше інформації про існуючі ідеї для бізнесу.

Серед джерел пошуку нових ідей найкориснішими можна вважати такі:

       споживачі;

       продукція конкурентів;

       думки працівників відділу збуту і торгових представників; публікації;

       науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР).

Перед тим як почати бізнес, необхідно перевірити свою бізнес-ідею на стійкість.

Для початку підприємцю-початківцю варто поставити собі кілька запитань з приводу ідеї бізнесу і відповісти на них потрібно чесно:

                       Чи існує потреба ринку у вашій послузі (товарі)?

                       Який попит на послугу (продукт), яку ви збираєтесь запропонувати?

                       Чи є створюваний вами продукт економічно доцільним?

                       Чи принесе вам новостворений бізнес істотний дохід?

Якщо відповіді позитивні, то далі оцінка потенціалу бізнесу скануватиметься за моделлю RAMP, яку розробив американський учений Райан П. Аліс.

RAMP – це абревіатура від Return – віддача (ваш дохід), Advantages – переваги, Market – ринок і Potential – потенціал.

Також можна оцінити свою ідею за допомогою запропонованого алгоритму (табл. 1.1), і багато моментів, які були неясними, стануть чіткими і зрозумілими, а подальші розвиток бізнес-ідеї спонукати до розробки бізнес-плану.


Таблиця 1.1

ОЦІНЮВАННЯ БІЗНЕС-ІДЕЇ

№ 

з/п

Критерії оцінки

Слабка –  0 балів

Середня –  3 бали

Висока –  5 балів

1

Джерело і повнота інформації

потрібна  перевірка

неповна довіра

повна довіра

2

Імідж фірми

формується

середній

дуже високий

3

Наявність досвіду реалізації подібних проектів

немає

недостатній

є

4

Наявність патенту, ліцензії, сертифіката

немає

є, але не все

є

5

Наявність «родзинки»

немає

невеличка

є

6

Ринок збуту

менше  від 3-х років

є

дуже високий

7

Конкурентоспроможність

невідома

можлива

є

8

Підтримка і пільги

немає

можливі

є

9

Наявність власних коштів

менше за 20 %

до 51 %

більше 51 %

10

Наявність команди

менше за 50 %

50 % і більше

75–100 %

11

Наявність землі  і приміщень

менше за 50 %

50 % і більше

75–100 %

12

Наявність основного  устаткування

менше за 33 %

33 % і більше

66–100 %

13

Строк окупності  (розрахунковий)

більше від 2 років

до 1,5–2 роки

до 1 року

14

Наявність етапів  наступного розвитку

немає

один

2 і більше

15

Усього балів:

 

 

 

 

Підрахувавши загальну кількість набраних балів, можна зробити певні висновки і дати рекомендації щодо бізнес-ідеї (табл. 1.2).


 

Таблиця 1.2

РЕЗУЛЬТАТИ ОЦІНЮВАННЯ БІЗНЕС-ІДЕЇ

Підсумкові оцінки

Рекомендації

 

 

Сума балів

Кількість оцінок 0

 

Менше як 25

Більше як 6

Бізнес-ідея потребує серйозного доопрацювання

26–45

5–6

Треба уточнити деякі деталі

36–45

3–4

Час розробляти бізнес-план

46–55

1–2

Є шанси на успіх

56 і більше

0

Дуже високі шанси на успіх

 

Наявність нульових оцінок має навести автора ідеї на серйозні роздуми, аналіз і додаткове опрацювання бізнес-ідеї. Якщо при оцінюванні ідея набрала більше як 50 балів і не більше від двох нульових оцінок, є всі підстави вважати, що дана бізнес-ідея є потенційно успішною в майбутньому.

Можна виокремити такі варіанти створення власного бізнесу:

  1.      Почати свою справу самостійно – найпоширеніший спосіб започаткування бізнесу. Багато належить зрозуміти і пройти, особливо якщо це перший бізнес для підприємця-початківця.
  2.      Звернутися по допомогу до державних або приватних структур, що дає можливість поставити необхідні запитання про реєстрацію, податки тощо.
  3.      Придбати готовий бізнес. Даний варіант актуальний для підприємця-початківця, в якого є власний стартовий капітал, готовий взяти кредит або в борг і впевнений у своєму успіху. У купленому бізнесі швидше за все або майже все буде налагоджено, тільки потрібно буде дізнатися реальні мотиви його продажу і намітити свій план на цю справу.
  4.      Купити франшизу, що дає можливість чіткого обґрунтування можливих варіантів старту і всіх умов ведення бізнесу.
  5.      Почати бізнес, схожий до того, в якому ви чи ваші знайомі працюють. Даний варіант має сенс, коли намічені всі реалії ведення бізнесу в такій формі.
  6.      Знайти партнера, у якого вже є бізнес або ідея. Однак необхідно чітко визначити всі нюанси роботи, щоб уникнути непорозумінь у майбутньому.
  7.      Як стати підприємцем? Написати дуже якісний бізнес-план і знайти інвестора або виграти конкурс із необхідним стартовим капіталом.

1.2. Організаційно-правові  форми підприємницької діяльності

Право на здійснення підприємницької діяльності є одним із конституційних прав громадянина. Згідно з п. 1 ст. 50 ЦКУ право на заняття підприємницькою діяльністю має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка досягла 18 років. Для ведення підприємницької діяльності громадянину необхідно зареєструватися як суб’єкт господарювання. При цьому громадянин отримує статус фізичної особи-підприємця.

Згідно з чинним законодавством не всім громадянам дозволено займатися підприємницькою діяльністю. Так, не можуть суміщати свою діяльність з підприємницькою окремі категорії державних службовців, включаючи військовослужбовців, які перебувають на дійсній службі, працівники органів прокуратури, СБУ, МВС, судді загальної юрисдикції та господарських судів, а також інших урядових органів; особи, яким судовими рішеннями заборонено здійснювати певні види підприємницької діяльності.

Приймаючи рішення про вибір організаційно-правової форми, підприємець, по-перше, визначає необхідний рівень і обсяг можливих прав і зобов’язань залежно від профілю та змісту майбутньої підприємницької діяльності, кола партнерів, чинного законодавства. Підприємець планує здійснювати низку разових ділових проектів або його ідея зводиться до довготривалого повторення одного й того ж виробничого циклу. В одних випадках підприємницька ідея може здійснюватися ізольовано від обов’язкових партнерських зв’язків, без тісної кооперації з партнерами в процесі виробництва (наприклад, організація консалтингової компанії), в інших – така кооперація необхідна (наприклад, при виробництві цукерок або апаратури).

Підприємницька діяльність може здійснюватися фізичною особою-підприємцем (ФОП) або юридичною особою (у формі приватного підприємства, повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства тощо).

Від правильного вибору організаційно-правової форми залежить організація та ведення бізнесу, тому до цього питання потрібно підходити з особливою увагою. Розглянемо детальніше найбільш популярні на сьогодні форми.

Фізична особа-підприємець (ФОП, СПД). Таку форму ведення бізнесу може обрати лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ст. 50 ЦК України). Законом встановлені певні обмеження до кола осіб, які можуть бути підприємцями. До діяльності фізичних осіб-підприємців застосовуються нормативноправові акти, які регулюють господарську діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом.

Позитивними сторонами такої форми ведення бізнесу є простота реєстрації, знижені податки, спрощена система звітності та діловодства. Але при цьому фізична особа-підприємець відповідає за зобов’язаннями всім своїм майном. Тобто у разі порушення процедури банкрутства така особа вимушена буде погасити борги своєю власністю (нерухомістю, автомобілем, грошима, тощо). Саме цей момент і змушує підприємців обирати інші організаційно-правові форми.

Юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб і майна. Залежно від порядку їх створення юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до ст. 87 Цивільного кодексу України, а також може створюватися та діяти на підставі статуту в порядку, визначеному законом.

Приватне підприємство (ПП). При виборі такої форми найголовніша перевага – це слабке нормативне регулювання форми приватне підприємство. Наприклад, немає вимоги до терміну формування статутного капіталу. Таким чином, порядок управління та діяльності ПП можна врегулювати самостійно, прописавши всі необхідні положення в статуті. Засновниками ПП можуть бути як одна, так і кілька фізичних осіб. Така форма організації бізнесу найбільш підходить для тих осіб, яких вже не задовольняють обсяги оборотів ФОП та які мають намір виходити на більш вибагливих споживачів.

Оподаткування ПП нічим не відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю: податок на прибуток, ПДВ, спрощена система.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ). Заснувати ТОВ, як і ПП, може одна або кілька фізичних осіб, а також одна або кілька юридичних осіб. Існує лише обмеження, що ТОВ не може мати єдиним засновником інше господарське товариство, засновником якого є одна особа.

Формування статутного фонду викликає багато питань у майбутніх підприємців. Згідно із законодавством внесками засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об’єкти інтелектуальної власності), кошти, у тому числі в іноземній валюті. Тобто підприємцю зовсім не обов’язково вносити десятки тисяч гривень на формування статутного фонду в банк, він може скористатися наявним у нього майном.

ТОВ – одна з найкраще регламентованих форм бізнесу в Україні, яка є найбільш захищеною від рейдерських атак порівняно з іншими і яка досить детально регламентує відносини з партнерами та третіми особами. Тому ця форма найбільш актуальна для тих осіб, які починають бізнес з партнерами або хочуть виходити на серйозні ринки з подальшим продажем компанії.

Товариство з додатковою відповідальністю – товариство, статутний капітал якого поділений на частки в розмірах, які визначені установчими документами. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного капіталу, а за недостатністю цих сум – додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

Акціонерне товариство – господарське товариство, статутний капітал якого розділений на певну кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями. Акціонерні товариства за типом поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства.

Підсумовуючи все зазначене, можна дати майбутнім підприємцям такі поради: якщо підприємець тільки починає власну справу і збирається здійснювати діяльність самостійно або залучати найманих працівників, йому варто зареєструватися як фізична особа-підприємець платник єдиного (фіксованого) податку.

Якщо майбутня діяльність підприємця може супроводжуватися комерційними ризиками, то йому варто зареєструвати юридичну особу (ПП або ТОВ).

Щодо вибору між ПП і ТОВ, то тут потрібно зазначити, що за наявності партнерів (кількох засновників) краще все-таки зареєстру-вати ТОВ, оскільки в цій формі більш чітко врегульовані взаємо-відносини між співзасновниками.

 

Запитання для самоперевірки

  1.      Розкрийте сутність процесу створення власного бізнесу і визначте основні його етапи.
  2.      У чому полягає роль бізнес-ідеї та які джерела її пошуку вам відомі?
  3.      Які методичні підходи до оцінювання бізнес-ідеї ви знаєте?
  4.      Розкрийте сутність місії компанії в процесі створення власного бізнесу.
  5.      Які видові характеристики місії підприємства вам відомі?
  6.      Розкрийте сутність основних методичних підходів до розробки місії компанії.
  7.      У чому полягає принципова відмінність між місією та візією?
  8.      Яка основна мета формулювання ключових цілей і стратегічних намірів компанії?
  9.      Які найчастіше вживані організаційно-правові форми підприємницької діяльності у сучасних умовах господарювання?
  10. Виділіть спільні та відмінні риси організаційно-правових форм: приватне підприємство (ПП), товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) і приватне акціонерне товариство (ПрАТ) з урахуванням ознак, наведених на рис 1.3.
  11. Яку організаційно правову форму підприємницької діяльності ви обрали б для створення власного бізнесу? Обґрунтуйте відповідь.


 

Багато зухвалих задумів не вдалося втілити в життя внаслідок занадто сором’язливого їх виконання. Люк де Клапье Вовенарг

 

Тема 2

БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯ З УРАХУВАННЯМ ВИДУ  ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ БІЗНЕСУ

Ключові терміни та поняття

            бізнес-план

            інформаційне поле бізнес-плану стратегічні наміри

            стратегія контролювання витрат

            стратегія фокусування

            стратегія диференціації

            структура бізнес-плану

            резюме бізнес-плану

            презентація бізнес-плану

2.1. Бізнес-план у ринковій системі господарювання

Правильно складений бізнес-план не тільки ключ до серця ін-вестора (кредитора), але й запорука того, що підприємство буде успішно розвиватися.

Бізнес-план – це критична стартова точка та базис усієї планової, виконавчої та практичної діяльності підприємства. Це найважливіше джерело акумуляції стратегічної інформації та спосіб прямого управлінського впливу на майбутнє становище підприємства та описує шляхи досягнення прибутковості.

Бізнес-план – це документ, що містить обґрунтування дій, які необхідно здійснювати для реалізації будь-якого комерційного проекту або створення нового підприємства. Складати його рекомендується на 3–5 років. Для першого і другого року показники слід давати з помісячною і поквартальною розбивкою, далі – в річному розрізі.

Володіння мистецтвом розробки бізнес-плану необхідне принаймні з таких п’яти причин: 

по-перше, нові економічні умови вимагають нових підприємців і дають їм можливість спробувати реалізувати свої підприємницькі здібності;

по-друге, змінюється середовище господарювання і ставить

досвідчених керівників підприємств перед необхідністю поіншому прораховувати свої майбутні кроки і готуватися до незвичної конкурентної боротьби, в якій не буває дрібниць;

     по-третє, бізнес-план є сполучною ланкою між організатором виробництва та інвестором. Якщо підприємець розраховує не тільки на свої кошти, а хоче залучити їх із зовні, у потенційних інвесторів, у тому числі й іноземних, вкласти гроші в передбачувану справу, то необхідно обґрунтувати ефективність такого вкладення, показати його реалістичність та оцінити як позитивні, так і негативні аспекти використання інвестованих коштів. Кожен, хто хоче залучити кошти для свого бізнесу, повинен мати бізнес-план.

Як документ «на продаж» бізнес-план повинен переконати інвесторів, що новий підприємець реально визначив свої можливості і ризики, володіє підприємницьким та управлінським талантом, щоб використовувати ці можливості і має достатньо реалістичну, узгоджену програму отримання прибутків і досягнення поставлених цілей у часі, а якщо підприємцю не доцільно залучати позикові кошти або він має достатній капітал, щоб відкрити власну справу без залучення інвесторів, то бізнес-план все одно потрібен; по-четверте, бізнес-план дозволяє визначити перспективи власного бізнесу, оцінити наявну економічну ситуацію і свої можливості, виокремити ефективні напрямки розвитку підприємства, бізнес-структури, проаналізувати свої ідеї, перевірити їх досяжність і реалістичність; по-п’яте, бізнес-план буде слугувати для керівництва та співро-бітників стандартом, за яким можна звіряти результати практичної діяльності з його реалізації та вносити в цю діяльність необхідні корективи. Він дозволить співробітникам чітко зрозуміти свої завдання і побачити власні особисті перспективи, пов’язані із загальним для всіх бізнесом.

Бізнес-планування дозволяє менеджерам та економістам не тільки обґрунтувати необхідність розробки того чи іншого проекту, але й можливість його реалізації в діючих ринкових умовах. Розробка бізнес-плану дає можливість отримати відповіді на такі питання: як почати бізнес, як ефективно організувати виробництво, коли будуть отримані перші доходи, в які максимально швидкі терміни можна буде розплатитися з кредиторами, як зменшити можливі ризики.

2.2. Підготовча стадія розробки бізнес-плану

Логіка процесу стратегічного планування на підготовчій стадії розробки бізнес-плану має послідовно передбачати ряд етапів, а саме:

       оцінку загального стану з допомогою проведення зовніш-нього та внутрішнього аналізу, тобто виявлення сприятливих можливостей і загроз для бізнесу; його переваг і недоліків;

       визначення основних напрямків діяльності (місії) фірми;

       аналіз стратегічних альтернатив і вибір стратегії; опрацювання плану дій для досягнення цілей.

Перш ніж починати будь-який бізнес, необхідно проаналізувати ситуацію. Такий аналіз, який зазвичай називають оцінюванням загального стану, повинен включати:

а) оцінювання зовнішнього середовища, в якій буде здійсню-ватися бізнес, а також аналіз пов’язаних із цим середовищем сприятливих можливостей і загроз;

б) визначення переваг і недоліків майбутнього бізнесу.

Проаналізувавши загальний стан, можна переходити до постановки цілей, тобто до визначення того, що конкретно і коли саме компанія хоче досягти. Цілі повинні відображати той рівень бізнесу, якого прагне підприємець, і разом з тим бути досяжними. Процес постановки цілей відбувається в два етапи:

а) формулювання основних напрямків діяльності;

б) постановка конкретних цілей діяльності.

Формулювання основних напрямків діяльності має допомогти підприємцеві глибоко осмислити природу майбутнього бізнесу і визначити місію фірми. Разом з тим точно сформульовані напрямки діяльності допомагають встановити конкретні, кількісно визначені цілі, з’ясувати, на що, власне, сподівається підприємець.

Необхідною складовою підготовчої стадії розробки бізнесплану створення власного бізнесу є формування стратегічних намірів. Стратегічні наміри – це бажаний стан підприємства в довгостроковій перспективі, що випливає з місії та підкріплюється корпоративними цінностями персоналу, з метою обґрунтування напрямів діяльності, стратегічних можливостей та етапів розвитку в майбутньому для досягнення кінцевих цілей компанії з допустимим рівнем ризику як у зовнішньому, так і внутрішньому середовищі її функціонування.

Одну і ту саму мету можна досягти у різний спосіб. Вибір способу досягнення мети передбачає визначення конкретних завдань. Стратегія, по суті, і складається з низки завдань, які в сукупності формують спосіб її досягнення. При цьому підприємцю необхідно розробити кілька варіантів стратегій, оцінити кожну з них і вибрати найкращу.

Загальні завдання згодом розділяють на операційні за складом, які конкретизують і уточнюють напрямок діяльності. Таку деталізацію називають складанням плану дій.

Поліваріантність стратегій зумовлює необхідність аналізу стратегічних альтернатив і вибору ліпшої з них. При цьому можна взяти за основу одну з типових стратегій: контролювання витрат, диференціації, фокусування.

Стратегія контролювання витрат базується на реалізації ідеї зменшення власних поточних витрат порівняно з витратами конкурентів. Існує кілька способів її побудови (збільшення обсягів виробництва, зменшення витрат, застосування нових технологій та устаткування). Вона ефективно спрацьовує, коли споживачі чутливі до зміни цін на продукцію компанії, підприємства-конкуренти продають на ринку такі самі товари, компанія може регулювати обсяги виробництва і продажу продукції.

Стратегія диференціації передбачає просування на ринок товарів, що є привабливішими за своїми властивостями (якістю, принциповою новизною, рівнем обслуговування клієнтів тощо) для споживачів порівняно з продукцією конкурентів. Імовірні ризики за вибору цієї стратегії можуть бути зумовлені недооцінкою споживачами унікальних властивостей продукту або його неконкурентоспроможністю через велике зростання ціни реалізації.

Розробка стратегії фокусування спрямовується на: вибір одного чи кількох сегментів ринку, ідентифікацію потреб споживачів у визначеному сегменті та на пошуки досконаліших способів задоволення специфічних запитів споживачів. Це можна зробити з допомогою контролювання витрат або диференціації з використанням відповідно двох варіантів (фокусу витрат і фокусу диференціації).


2.3. Структура, логіка розробки  та оформлення бізнес-плану

Наповнення бізнес-плану і рівень його деталізації залежать від розмірів майбутнього проекту і сфери його реалізації. Наприклад, якщо передбачається налагодити виробництво нового виду будь-якої продукції, то повинен бути розроблений досить докладний план, що диктується особливостями самого продукту і високою конкуренцією на ринку. Тому склад і деталізація бізнес-плану залежать від харак-теру створюваного підприємства – належить воно до сфери послуг чи до виробничої сфери. Якщо підприємство виробниче, то на сутність бізнес-плану впливає вид товару і чи буде цей товар випускатися для споживачів або виробників.

Структура бізнес-плану також залежить від розміру передбачуваного ринку збуту, наявності конкурентів і перспектив зростання створюваного підприємства. Це пояснює відсутність єдиної методики розробки бізнес-плану.

Типовий зміст бізнес-плану за окремими розділами може бути притаманним для інвестування реального бізнесу з виробництва продукції (послуг).

        Вступна частина – резюме (назва та адреса фірми, засновники, суть і мета проекту, вартість проекту, потреба у власних і позикових коштах, посилання на секретність); найважливіша частина бізнес-плану, яка має мотивувати читача до розгляду бізнесплану в цілому. Незалежно від того, наскільки вигідним є товар, який прибуток ми можемо одержати в результаті реалізації проекту, тільки резюме переконує читача витратити додатковий час на те, щоб ознайомитися з даним товаром, ринком і технологіями. Головне завдання резюме – показати, що підприємець добре усвідомлює основні положення бізнес-плану та здатний чітко й логічно їх викласти.

Залежно від особливостей бізнесу та здібностей автора виділяють два способи написання резюме бізнес-плану: оглядове (синопсис) і розповідне. В оглядовому резюме в стислій формі наводять висновки з кожного розділу бізнес-плану. Його перевага полягає в тому, що його відносно легко підготувати, а також не потребує якихось особливих здібностей автора.

Єдиний недолік синопсису полягає в тому, що його доволі часто сприймають як сухий переказ. Розповідне резюме більше схоже на твір, при цьому презентація бізнес-плану в ньому може вирізнятися більшим драматизмом або емоціями. Однак для того, щоб підготувати розповідне резюме, яке б містило необхідну інформацію та викликало ентузіазм, але не допускало гіпербол, необхідна наявність в автора відповідних навичок.

        Розділ 1. Аналіз стану справ у галузі (поточна ситуація і тенденції розвитку галузі, напрям і завдання діяльності проекту). У розділі бізнес-плану «Галузь, фірма та її продукція» в стислій формі повідомляється про основні деталі бізнесу в конкретній галузі: читач отримує чітке уявлення про те, чим займається компанія, який її юридичний статус, яку продукцію заплановано випускати та на якій стадії розвитку перебуває підприємство та що заплановано робити в майбутньому.

        Розділ 2. Сутність пропонованого проекту (продукція (послуги або роботи), технологія, ліцензії, патентні права).

        Розділ 3. Аналіз ринку (потенційні споживачі продукції, потенційні конкуренти, розмір ринку і можливості його зростання, прогнозована динаміка частки на ринку).

        Розділ 4. План маркетингу (ціни, цінова політика, канали збуту, реклама, прогноз нової продукції). Головна мета маркетинг-плану полягає в роз’ясненні зацікавленим юридичним і фізичним особам стратегії виходу підприємства на цільовий ринок, а також можливості його впливу на ситуацію на даному ринку для забезпечення збуту своєї продукції.

        Розділ 5. Виробничий план (виробничий процес, виробничі приміщення, обладнання, джерела постачання сировини, матеріалів, устаткування та робітничих кадрів, субпідрядники). Основна мета даного розділу – продемонструвати, що в процесі ведення бізнесу автор тримає під контролем операційні потреби. Необхідно показати взаємозв’язки між здійсненням операцій та успіхами бізнесу, а також визначити кроки на шляху до досягнення максимальної ефективності з мінімальними витратами.

        Розділ 6. Організаційний план (форма власності, відомості про партнерів, власників підприємства, відомості про керівний склад, організаційна структура управління).

        Розділ 7. Ступінь ризику (слабкі сторони підприємства, ймовірність появи нових технологій, альтернативні стратегії, можливості нівелювання ризику).

        Розділ 8. Фінансовий план (план доходів і витрат, план грошових надходжень і виплат, балансовий план, точка беззбитковості, фінансові коефіцієнти тощо).

        Додатки (копії контрактів, ліцензії тощо, копії документів, з яких взяті вихідні дані, прейскуранти постачальників, вихідна інформація).

Бізнес-план може також бути дієвою рекламою для пропо-нованого бізнесу, створюючи ділову репутацію і будучи своєрідною візитною карткою організації. Тому він повинен бути компактним, красиво оформленим, інформаційно-наповненим. Бізнес-план є свого роду документом, що страхує успіх пропонованого бізнесу і демонструє готовність йти на підприємницький ризик.

5.4. Презентація бізнес-плану

Презентація бізнес-плану – це публічне його представлення (рекомендація) зацікавленим особам, яку проводять з метою:

          ознайомлення фізичних та юридичних осіб зі створюваним бізнесом;

          демонстрації сутності бізнес-ідеї, ділових якостей підприємця і менеджерів компанії;

          встановлення взаємовигідних партнерських зв’язків із кредиторами та інвесторами.

Зазвичай презентації оформляються в Microsoft Power Point. Інформація, яку зручно використовувати для складання презентації, міститься в резюме бізнес-плану.

Основна частина презентації має охоплювати сім ключових складових:

  підприємство і його продукція (послуги);

  ринок – клієнти і конкуренти;

  маркетингова стратегія;

  першочергові фінансові завдання;

  команда, яка буде впроваджувати бізнес-план;

  вартість проекту (бізнесу, в тому числі необхідні розміри позики або пайової участі та цілі, на які ці кошти будуть спрямовані);

  умови і терміни повернення інвестицій.

Важливо усвідомлювати, чому потрібно приділити більше уваги, задатися питанням, що може бути незрозуміло вашим слухачам. Безумовно, слід зробити акцент на питанні доцільності інвестицій, початку інвестування, обсягу, повернення, ризиків тощо. Але також не слід забувати, що сам продукт, особливо якщо він інноваційний, повинен бути представлений найбільш зрозуміло і з наочним підкресленням його сильних сторін.

В очах потенційного інвестора найважливішим фактором є особисті якості підприємця-початківця, а також особисті якості всього керівного складу створюваного бізнесу. Потенційні кредитори хочуть побачити вашу зацікавленість, ентузіазм, щирість, а також багато інших якостей, які свідчили б про талант керівника майбутнього підприємця і компетентності, що є запорукою успішного виконання його планів. Незайвим буде коротко розповісти про досвід тих людей, з якими підприємець-початківець збираєтеся організовувати бізнес.

        У процесі презентації бізнес-плану треба досягти розумного компромісу між інтересами кредитора (спроможність компанії повернути кошти, регулярно виплачувати проценти за користування позичкою) та інвестора (прибутковість бізнесового проекту, величина прибутку на вкладений капітал, посилення бізнесових позицій компанії на ринку, рівень ризику фінансування). Тому бажано окремо прокоментувати такі показники бізнесплану:

        а) очікувані обсяги продажу в динаміці (можливості масштабування);

        б) необхідний обсяг інвестування та напрями його використання;

        в) величина прибутковості вкладеного капіталу;

        г) спроможність повернути кредит у визначений строк;

        д) можливі типи ризиків тощо.

      Від того, як ви себе будете поводити під час презентації, зале-жить враження про вас як про керівника, здатного реалізувати про-ект. До основних ознак впевненості можна віднести такі:

візуальні:

     правильна постава;

     погляд прямий (в очі), фіксований (затримувати в одній точці не менше двох секунд, інакше виглядає як бігаючий, нервуючий);

     жести вільні, синхронно зі словами; слухові:

            голос досить гучний, рівний. якщо голос затремтів – додайте трохи гучності, і тремтіння, як правило, пропадає;

            тон голосу впевнений (від спокійного до будь-якого емоційного забарвлення);

            без частих запинок, заїкання, непотрібних пауз. Якщо вони з’явилися – треба зменшити темп, дати собі час перевести дух.

        Також встановити хороші взаємини з потенційними партне-рами допоможе впевненість у тому, що ви добре підготувалися до презентації, виявляєте ентузіазм до своєї продукції (послуги). Постарайтеся вести презентацію у формі діалогу, а не монологу, вживайте ствердні пропозиції, уникайте невизначених і негативних висловлювань. Для абсолютного успіху необхідно поглянути на речі з точки зору ваших потенційних інвесторів і обов’язково уважно слухайте їхні запитання. Питання – остання важлива частина процесу презентації.

        На презентації бізнес-плану, як правило, найбільшу увагу інвесторів та кредиторів привертають:

            особисті ділові якості підприємця як керівника підприємства;

            рівень заінтересованості підприємця в своєму бізнесі й бажання досягти поставленої мети;

            професійна компетентність підприємця в конкретних організаційно-економічних питаннях нового бізнесу;

            кваліфікація, досвід і попередні бізнесові досягнення провідних менеджерів компанії.

Основними способами підвищення ефективності презентації бізнес-плану можуть бути:

          попереднє ознайомлення з бізнес-планом учасників презентації;

          оптимальний вибір тривалості й форми проведення презентації, а також методів налагодження контактів з учасниками презентації бізнес-плану;

          звертання уваги учасників презентації на ключові положення та показники бізнес-плану;

          широке використання художньо оформлених наочних мате-ріалів (схем, рисунків, таблиць);

          проведення презентації бізнес-плану керівником (підприєм-цем) особисто.

Запитання для самоперевірки

  1.      Розкрийте сутність і роль бізнес-плану у процесі створення власного бізнесу.
  2.      Студент дістав завдання вивчити особливості бізнес-планування на підприємстві. Шляхом детального аналізу він виявив не тільки можливості планування, а й певні його недоліки. Сформувавши порівняльну таблицю переваг і недоліків бізнес-плану, студент з чистою совістю закінчив своє завдання. Вранці хлопець хотів роздрукувати роботу, проте, на його нещастя, зрозумів, що не зберіг документ, над яким так довго працював. Він пам’ятає всю інформацію тільки в змішаному вигляді:

 

Бізнес-план може / не може:

    давати можливість мобілізувати всі сили на виконання намічених цілей у визначеному бізнесі;

    зменшити ефект раптовості при несподіваних змінах у зовнішньому середовищі функціонування бізнесу;

    гарантувати від помилок;

    давати конкретні орієнтири всім співробітникам у реалізації бізнес-ідей;

    повністю прогнозувати фінансово-економічне майбутнє;

    не відставати від бізнес-життя (не застаріти); сприяти підвищенню ефективності управління; відповідати на всі запитання.

 

 

Допоможіть здобувачу освіти розформувати даний список особливостей бізнес-планування за схемою «може – не може». Відповідь обґрунтуйте.

 

3. Олександр хоче навчитися складати та обґрунтовувати бізнес-план для свого підприємства, але з технічних причин несправності принтера переплутав всі розділи даного документа. Допоможіть Олександру і сформуйте правильний порядок послідовності розділів за структурою бізнес-плану (впишіть у коло порядковий номер).

 

5. Підберіть відповідно до кожного значення стовпця розділу бізнес-плану значення джерел вихідної інформації та відповідальні підрозділи так, щоб таблиця виглядала правильно:

 


Тема 3 

ФОРМУВАННЯ ІНСТРУМЕНТАРІЮ  ДЛЯ ПРОСУВАННЯ ТОВАРУ НА РИНОК

 

Ключові терміни та поняття

            сегментація ринку

            ринкове вікно

            ринкова ніша

            стратегії сегментації ринку

            просування товару на ринок

            стратегія push-маркетингу

            стратегія pull-маркетингу

            маркетинг-план

            маркетингова діяльність

            стратегія ціноутворення

            рекламна кампанія

            прогнозування обсягів продажу

3.1. Визначення цільового  сегмента ринку підприємства

Задоволення споживачів – основа будь-якого бізнесу. Можна винайти новий чудовий продукт, але якщо він не задовольняє певну реальну та важливу потребу й бажання, споживачі не будуть купувати його, і даний бізнес зазнає невдачі. Тому в процесі розробки бізнес-плану потрібно враховувати основні фактори успіху бізнесу та особистого задоволення. Необхідно переконатись у тому, що концепція бізнесу є зрозумілою та сфокусованою, а межі ринку – чітко окреслені.

Сегментація ринку – це процес, коли наявні та потенційні клієнти розділяються на кластери або групи однакового типу. Наприклад, автомийки мають постійних і випадкових клієнтів. Співвідношення між цими двома групами є фундаментальним питанням, що впливає на все, чим займається компанія. При сегментації враховують три основні фактори: індивідуальні особливості характеру, особисті мотиви та стиль життя.

Англійською бізнес-школою обґрунтовано кілька корисних правил доцільності працювати на певному сегменті ринку:

            вимірність (чи можна оцінити чисельність клієнтів);

            доступність (спілкування з клієнтами);

            відкритість для вигідного розвитку; розмір (місткість сегмен-та ринку).

Основна мета полягає в такому: чим більше відомостей про ваших потенційних клієнтів від самого початку, тим вищі шанси на успіх.

Без клієнтів бізнес не може існувати, тому необхідно заздалегідь чітко уявляти, хто ваші клієнти – як життєво важливий елемент успішної бізнес-стратегії. Це елементарно, але досить часто ігнору-вання даного чинника приводить компанії до краху. Лаконічний опис і повне розуміння цільового ринку дозволяє правильно сфокусувати розробки нових товарів або послуг, здійснити підго-товку до маркетингового плану та спрогнозувати продажі і витрати. Позитивне рішення потенційних інвесторів залежить від їх впевненості в тому, що ваша компанія обслуговує достатньо великий ринок і ви розумієте його обмеження та свої можливості.

Сегментація ринку – поділ споживачів з їх численними і склад-ними потребами на вузькі, однорідні за характеристиками вимог групи.

Необхідність сегментації визначається тиском ринку: якщо спостерігається економічне зростання, то відбувається ускладнення процесу сегментації, що пояснюється зростанням потреб і можливостей їх задоволення;

– виявлення у кожної групи покупців порівняно однорідних потреб у товарі та організація відповідно до цього товарної, цінової, збуто-вої діяльності підприємства.

Першим кроком при проведенні сегментації є вибір критеріїв сегментації. При цьому слід проводити відмінність між критеріями сегментації ринків споживчих товарів, продукції виробничого призначення, послуг та ін. Хоча при проведенні сегментації ринків різних товарів частково можуть використовуватися і однакові критерії, наприклад обсяг споживання.

Наприклад, при сегментації ринку споживчих товарів використовуються такі критерії, як географічні, демографічні, соціально-економічні, психографічні (психологічні), поведінкові та ін.

Вибір правильного критерію сегментації суттєво впливає на кінцеві результати комерційної діяльності. 

Далі за допомогою обраних критеріїв здійснюється процес сегментації ринку.

Для кожного виділеного за допомогою певного критерію / критеріїв ринкового сегмента необхідно визначити профіль реакції споживачів, тобто сукупність характеристик (дескриптерів), які детально описують споживачів конкретного ринкового сегмента. Представники одного ринкового сегмента повинні однаково ставиться до продукту з позицій знайдених у ньому переваг, подібним чином його застосовувати, аналогічно реагувати на інструменти маркетингової діяльності (ціну, рекламу та ін.), демонструвати схожі поведінку і лояльність до продукту. Тільки в такому випадку з цих позицій сегментацію споживачів слід визнати вдалою.

Сегменти, отримані в результаті успішної сегментації, мають, як правило, бути:

  1.         конкретними, тобто мати чіткий набір потреб і реагувати схожим чином на пропонований продукт;
  2.         досить істотними за розміром, щоб виправдати додаткові витрати на прилаштування маркетингових стратегій під вимоги даного сегмента;
  3.         доступними для ефективної маркетингової діяльності;

4) кількісно вимірюваними;

5) використовуватися протягом досить тривалого періоду.

Якщо виділені сегменти не задовольняють вимоги однотипності реакції споживачів або іншим вимогам, що ставляться до ринкових сегментів, то слід продовжити процес сегментації, використовуючи інші критерії. Таким чином, процес сегментації має ітеративний характер. Іноді кажуть, що сегментація – це більше мистецтво, ніж наука.

Сегментація проведена успішно, якщо виявлено ринкове вікно або знайдена ринкова ніша.

Ринкове вікно – групи споживачів, чиї конкретні потреби не можуть бути прямо задоволені спеціально створеним для цього товаром, а задовольняються в результаті використання інших аналогічних товарів.

Ринкова ніша – сегмент, для якого товари даної компанії є оптимальними та їх поставка уявляється найбільш доцільною, має високий рівень спеціалізації.

Ринкові ніші можуть бути досить прибутковими за рахунок високого рівня якості задоволення специфічних потреб обмеженого кола споживачів за підвищеними цінами.

Існують два підходи до формування ринкової ніші:

            вертикальна ніша – реалізація даного товару або групи функціонально близьких товарів різних груп споживачів;

            горизонтальна ніша – задоволення різних потреб споживачів у товарах і послугах, які між собою функціонально незалежні.

Ринкова ніша з часом може стати великим ринковим сегментом або навіть стратегічною зоною господарювання.

У практиці маркетингу використовуються різні стратегії сегментації ринку (табл. 6.1).

Назва стратегії

Сутність

Характеристика

Використання

Уніфікована

Власне сегментація фактично не проводиться

Відсутність характерних ознак продавця товару; однорідність реклами;  відсутність переваги з боку споживачів певного виду товарів

Ефективна для виробників товарів, що не мають відмітної ознаки, але наявні приклади модифікації таких товарів

Диференційована

Різні продукти і/або програми маркетингу розробляються для кожного сегмента ринку

Диференційовані продукти і способи їх реалізації;

вищий рівень переваги покупки певних видів товару;

вища вартість виробництва товарів

Наприклад, морозиво, яке випускається для трьох сегментів: оптовий продаж (ящики), продаж з автоматів, продаж на вулицях з лотків і з кіосків. Доцільна для підвищення ефективності торгівлі

Концентрована

Зусилля зосереджені на одному або кількох найвигідніших сегментах ринку

Високий потенціал ринку; особливий престиж товару; можливості забезпечення високої рентабельності виробництва; високий рівень ризику

Ефективна для вузькоспеціалізованих виробників

Атомізація

Ринок розбивається на дрібні одиниці аж до індивідуального споживача

Характерні риси споживача

Ефективна для виробників дорогого і спеціалізованого обладнання


СТРАТЕГІЇ СЕГМЕНТАЦІЇ РИНКУ

Основними етапами планування стратегії сегментації є:

  1.                       визначення характеристик і вимог споживачів щодо типу товарів або послуг, пропонованих підприємством;
  2.                       аналіз схожості та відмінностей споживачів;
  3.                       розробка профілів груп споживачів;
  4.                       вибір споживчого сегмента;
  5.                       визначення місця підприємства на ринку стосовно конкурентів;
  6.                       підготовка відповідного плану маркетингу.

 

3.2. Вибір альтернативної стратегії  просування товару на ринок

Цілі стратегії просування товару можуть бути такими:

        співвіднесення потреб з іншою категорією продукту –мета, пов’язана з переконанням споживачів у тому, що продукт задовольнить їхні потреби. Зробити це може виявитись непростим завданням, якщо продукт недавно запущений на ринок, особливо якщо це інноваційний продукт;

        поінформованість про бренд – процес фіксування бренду і його характеристик у свідомості споживача. Бренд повинен виділятися серед брендів конкурентів і бути відповідним чином позиціонованим;

        формування ставлення до бренду спирається на обізнаність про бренд. Підприємець прагне виробити сприятливе ставлення у свідомості споживача; просто бути знайомим з брендом – це ще далеко не все;

        формування наміру придбати бренд – це напрацювання здатності до позитивного вольової дії з боку споживача. Підприємець робить припущення, що саме споживач повинен «купити сьогодні»;

        сприяння здійсненню купівлі – це елемент просування товару, спрямований на те, щоб продукт можна було легко знайти і споживач знав, де його взяти.

Згадані п’ять цілей наведені в певній послідовності, але стратегія просування товару не завжди повинна в точності слідувати такому порядку. Іноді більш ранні стадії уже відпрацьовані іншими фахівцями з маркетингу.

Формування комплексу просування визначає структуру та завдання маркетингової політики просування, тобто системи загальних принципів, критеріїв та орієнтирів у сфері взаємовідносин між підприємством чи організацією, з одного боку, та зі споживачами або іншими контактними аудиторіями – з другого, з метою досягнення маркетингових цілей, цілей підприємства і створення умов для реалізації його місії на ринку. 

Просування товару на ринок – створення і підтримка постійних зв’язків між підприємством і ринком з метою активізації продажу товарів і формування позитивного іміджу шляхом інформування, переконування і нагадування про свою діяльність. У ході просування на ринок товарів чи послуг використовують дві основні стратегії: push-маркетингу і pull-маркетингу.

Стратегія push-маркетингу (проштовхування) – коли основний збут продукту відбувається               через розвинену Завдання посеред-ників – забезпечити потік клієнтів. У особисті продажі використо-вуються               для стимулювання               попиту на всіх рівнях марке-тингового каналу – від виробника до торговельного посередника та від торговельного посередника до кінцевого покупця, між якими, можливо, є ще кілька рівнів посередників.

Стратегія pull-маркетингу (залучення) – виробник бере на себе основну відповідальність за створення попиту на рівні кінцевих покупців за допомогою рекламної діяльності та особистих продажів, спрямованих безпосередньо на кінцевого покупця.

У push-стратегії торговельний посередник несе відповідальність за створення попиту, у pull-стратегії – за обслуговування попиту.

Перш ніж продовжити розгляд відмінностей між push- і pull стратегіями необхідно зазначити, що, як правило, йдеться не про повне їх зіставлення, а швидше про деяку перевагу або pushстратегії, або pull-стратегії. Типова маркетингова стратегія виробника включає елементи обох підходів. У push-стратегії всі елементи маркетингового комплексу мають бути скориговані так, щоб акцент був зроблений на активну роль торговельних посередників. Promotion-mix, що містить рекламну діяльність, особистий продаж і розробку програми компенсацій збутовому персоналу, має бути побудований так, щоб відображати важливу роль торговельних посередників і необхідність їх підтримки.

Таким чином, під просуванням продукції варто розуміти діяль-ність підприємства, спрямовану на стимулювання попиту на вироб-лену продукцію і на формування позитивного іміджу підприємства.

До основних функцій просування необхідно віднести:

            створення позитивного образу продукції та формування інтересу до неї;

            інформування про параметри товарів, ціну, інноваційність, місця їхнього придбання і розпродажу;

            допомога в знайомстві з новим продуктом підтримці попу- лярності тих, хто вже існують;

            забезпечення зацікавленості учасників каналу руху товару; обґрунтування ціни.

Які інструменти просування використовуються: реклама, особистий розпродаж, стимулювання збуту, пабліситі, «коло друзів». Кожний із цих інструментів доповнює один одного, але можуть існувати й самостійно.

3.3. Розробка маркетинг-плану бізнес-проекту

У процесі порівняння свого товару з продуктами (послугами), які можуть скласти конкуренцію, потрібно зіставити продукти, а саме – скласти перелік переваг і недоліків; якщо продукти будуть ефективно конкурувати, дати пояснення чому; що необхідно зро-бити, щоб вони стали конкурентоспроможними.

Дослідження ринку має бути проведене до того, як буде започатковано бізнес або розпочато втілення нової стратегії, що дозволить виграти час і застерегтися від втрат, неминучих у разі помилок і загрозливих подій.

У бізнес-плані має бути розказано про те, яким чином потенційний споживач дізнається про появу на ринку нового товару: телевізійна реклама і реклама на радіо, реклама в ЗМІ, реклама в Інтернеті, реклама на розтяжках, рекламні акції та кампанії тощо. У деяких випадках можна напряму повідомляти споживачів про появу на ринку нового товару.

Розраховуючи на успіх у конкурентній боротьбі, потрібно не лише добре знати своїх конкурентів, а й уміти передбачати їх дії. Саме тому слід проаналізувати конкурентні позиції компанії – її сильні та слабкі сторони в термінах споживацького сприйняття та внутрішніх ресурсів, що є досить важливим чинником при розробці маркетингової стратегії. При цьому слід враховувати, що інтенсивність конкуренції буде зростати до приходу на ринок.

Головна мета маркетинг -плану полягає в роз’ясненні заінтере-сованим юридичним і фізичним особам стратегії виходу підпри-ємства на цільовий ринок, а також можливості його впливу на си-туацію на даному ринку за для забезпечення збуту своєї продукції.

Маркетинговий план і стратегія продаж – основи успішного роз-витку компанії. Ведення бізнесу передбачає переконання споживачів у перевагах вашого товару та організації його продаж, тому даний розділ бізнес-плану, ймовірно, приверне особливу увагу потенційних інвесторів. Розглядаючи маркетинг-план, інвестори хотіли б переконатися в реалістичності пропозиції, ефективності за витратами підходу до позиціювання товарів і послуг на ринку та мотивації купівельної поведінки споживачів.

У цілому логіка (послідовність) розробки маркетинг-плану має передбачати: по-перше, визначення цілей і завдань маркетингової діяльності; по-друге, вибір та обґрунтування стратегії маркетингу; по-третє, розрахунок бюджету маркетингу; почетверте, формулюва-

ння аналітичних припущень щодо можливих обсягів продажу товарів підприємства.

Щодо стратегії продаж, то необхідно продемонструвати, що методи реалізації  продукції відповідають цілям бізнесу. Крім того, слід показати, що підприємство володіє достатнім штатом кваліфікованих спеціалістів з продажу, що дозволить йому забез-печити необхідний для ведення діяльності рівень реалізації товарів і послуг.

Процес формулювання конкретної стратегії збуту й реалізації продукту підприємства охоплює:

            вибір типу каналу товаропросування;

            визначення кількості персоналу та принципів побудови служби збуту (за географічною ознакою чи за видами товарів);

            розробку системи підготовки, підбору і стимулювання працівників служби збуту компанії.

Остаточне рішення про вибір каналу товаропросування і збуту підприємство приймає з урахуванням кількох реальних факторів. Канал нульового рівня компанія обирає за наявності покупців великих партій продукції підприємства чи великої зацікавленості споживача в післяпродажному обслуговуванні виробів продуцента. За низької ціни одиниці продукції, комплектної закупівлі товару споживачем або територіальної розгалуженості ринків збуту варто застосовувати систему товаропросування з посередниками. кількість посередників у конкретному каналі збуту залежатиме від особли-востей продукції підприємства (товари широкого вжитку, засоби ви-робництва тощо).

У процесі розробки політики ціноутворення компанії можна виділити такі основні етапи:

            ідентифікація ситуації, тобто визначення конкретних причин необхідності прийняття рішення щодо рівня ринкової ціни (проекту-вання нової продукції; вихід із продукованим компанією товаром на нові сегменти ринку; перегляд цін з урахуванням змін у ринковому середовищі тощо);

            визначення цілей цінової політики підприємства на ринку (збільшення частки ринку та обсягів продажу продукції; підтримання досягнутої позиції на ринку тощо);

            аналіз цін на продукти-конкуренти з метою встановлення цінової еластичності попиту та верхньої межі ціни;

            вибір однієї з моделей ціноутворення (орієнтованої або на виробничі витрати, або на попит, або на галузеву конкуренцію);

            визначення стратегії ціноутворення (проникнення на ринок,

«зняття вершків», цінових ліній, преміальних цін тощо);

            прийняття остаточного рішення щодо рівня ціни на відповідний товар на конкретних ринках збуту.

У процесі проведення рекламної кампанії необхідно:

а) чітко встановити цілі й визначити завдання рекламної дія-

льності компанії;

б) прийняти виважене рішення про спосіб поширення реклам-

ної інформації;

в) розрахувати обґрунтований бюджет (кошторис) витрат на

рекламу товарів, що їх просувають на ринок.

Прогнозування обсягів продажу продукції підприємства належить до головних цілей маркетинг-плану і його можна здійснювати за часом, окремими видами продукції, певними групами споживачів. Здебільшого треба розробляти і варіантні прогнози (консервативний, найімовірніший, оптимістичний) і порівнювати їх з динамікою обсягів продажу основних конкурентів на ринку.

Запитання для самоперевірки

  1.                     Розкрийте сутність та основну мету сегментації ринку в процесі створення власного бізнесу?
  2.                     Які стратегії сегментації ринку вам відомо?
  3.                     Які ключові цілі комплексу і просування товару на ринок?
  4.                     Які стратегії просування на ринок вам відомо?
  5.                     Розкрийте сутність і виокремте складові маркетинг-плану проекту створення власного бізнесу.


 

Тема 4 

РОЗРОБКА ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ БІЗНЕСУ  (БІЗНЕС-ПРОЕКТУ)

 

Ключові терміни та поняття

     план доходів і видатків

     прогнози обсягів продажу

     прямі та операційні витрати

     валовий, операційний і чистий прибуток

     точка беззбитковості

     план грошових надходжень і виплат

     додатний і від’ємний потік готівки

     плановий баланс

     фінансові коефіцієнти

     аналіз чутливості

4.1. Сутність, завдання і технологія  розробки фінансового плану

Фінансовий план – найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.

Головною метою фінансового плану є узагальнення у вартісній формі результатів розробки всіх попередніх розділів бізнесплану та обґрунтування доцільності реалізації пропонованого бізнесового проекту.

Економічні розрахунки, що містяться в фінансовому плані, умож-ливлюють вичерпну відповідь на такі запитання потенційних інвес-торів і кредиторів:

  1.         яка сума наявних власних і необхідних позикових коштів;
  2.         звідки підприємство отримуватиме кошти та на що їх буде витрачено;
  3.         яким буде фінансовий стан компанії наприкінці кожного прогнозованого періоду;
  4.         чи здатний підприємець належно розпорядитися отриманими коштами і виконати вчасно всі взяті на себе зобов’язання.

Особливості розробки фінансового плану полягають:


а) у наявності конкретного переліку фінансових документів ста-


ндартної форми з єдиною методикою розрахунків відповідних показників;

     б) у наявності фінансових планів, що їх складено з перспек-тивою на три роки з виокремленням щомісячних показників за перший рік і квартальних за наступні два роки;

в) у недопущенні розбіжностей з іншими розділами бізнес-плану;

     г) у доцільності опрацювання кількох сценаріїв розвитку подій з урахуванням консервативних припущень і повного  потенціалу запо-чатковуваного бізнесу;

У той час як інша частина бізнес-плану покликана дати основні уявлення про характер підприємства, проектування фінансових результатів покликана безпосередньо відповісти на головні запи-тання, що хвилюють як підприємця, так і того, кому адресується план, тобто рецензента. Саме з цього розділу інвестор дізнається про те, на який прибуток може розраховувати, а позикодавець – про здатність потенційного позичальника обслу-говувати борг.

Під час роботи над фінансовим розділом корисними можуть стати такі міркування.

По-перше, слід підкреслити важливість і достовірність поданих даних. Якість досліджень безпосередньо відбивається на точності проекту. Рецензент, ймовірно, проведе своє власне дослідження для оцінки достовірності розрахунків. Тому, якщо наведені у фінан-совому розділі дані відхиляються від відповідних загальних пока-зових, як, наприклад, середніх по галузі, то слід дати зрозуміле пояс-нення цьому.

По-друге, в силу того, що всякий фінансовий аналіз майбутнього неминуче характеризується тим або іншим ступенем невизначеності, має сенс розглянути кілька сценаріїв, навіть якщо не всі вони будуть представлені в остаточному плані. Як і маркетинг-план, фінансовий план може включати в себе кілька варіантів проектувань, наприклад, один, заснований на «консервативних» припущеннях, інший – враховує повний потенціал бізнесу. Такі розрахунки складають кістяк аналізу чутливості бізнесу до різних припущень щодо майбутнього і дозволяють краще зрозуміти перспективи компанії.

По-третє, важливо періодично повертатися до своїх проектувань і в разі необхідності переглянути їх. Позикодавець або інвестор можуть вивчати бізнес-план протягом багатьох тижнів або місяців. За цей час може статися чимало такого, що здатне вплинути на передбачувані фінансові результати компанії. Наприклад, укладені якісь контракти, внаслідок чого з’являється підстава очікувати більшого обсягу продажів, або змінюються ціни на сировину, що впливає на очікування щодо величини прибутку. Для того щоб бізнес-план був дієвим інструментом планування, а також документом, здатним привернути увагу потенційних інвесторів і кредиторів, його зміст має актуальним і відповідати певним вимогам. Це особливо справедливо щодо фінансових проектувань.

По-четверте, фінансовий план не повинен розходитися з деталями, представленими в решті частини бізнес-плану. Якщо в розділі, присвяченому маркетингу, йдеться про намір компанії розгорнути всебічно сплановану і дорогу рекламну кампанію, це повинно знайти відображення в проектованих показниках майбутнього звіту про прибуток. Якщо в аналізі продажів враховується фактор сезонності, то його слід брати до уваги й в проектуванні грошового потоку.

4.2. Складові елементи  фінансового плану бізнесу

Як правило, фінансовий план будь-якого бізнес-плану містить три підрозділи: перший – план доходів і видатків (план прибутків і збитків); другий – план грошових надходжень і виплат (план руху готівки); третій – плановий баланс. На підставі останнього розраховують очікувані фінансові коефіцієнти, які дозволяють передбачити майбутній фінансовий стан компанії, яка започатковує або розвиває новий бізнес. Разом з цим, у фінансовому плані треба навести всі припущення, на яких ґрунтуються економічні розрахунки.

У процесі розробки підрозділу фінансового плану «План доходів і видатків» особливу увагу треба приділяти прогнозуванню майбутніх обсягів продажу товарів із помісячним розподілом для першого року та поквартальним – для другого й третього років започаткування нової бізнесової діяльності. Майбутній обсяг продажу, який визначений у маркетинг-плані бізнес-проекту, прогнозується окремо для кожного та для всієї сукупності виробів на основі ціни реалізації за одиницю й прогнозованої кількості проданих одиниць. При цьому необхідно давати чітке пояснення припущень, які обґрунтовують прогнозовані обсяги продажу продукції (табл. 8.1).

У цьому підрозділі фінансового плану мають бути здійснені аналіз і розрахунок точки беззбитковості виробництва та реалізації продукції майбутнього бізнесу, що є обов’язковою вимогою потенційних інвесторів і кредиторів. Розрахунок точки беззбитковості здійснюється встановленням відношення операційних витрат до ціни реалізації одиниці продукції за відрахуванням з неї змінних витрат на одиницю тієї самої продукції.

Другим обов’язковим підрозділом фінансового плану є «План гро-шових надходжень і виплат», який дає змогу:

а) визначити період діяльності, коли компанія відчуватиме

брак або надлишок готівки;

б) розрахувати, скільки коштів треба позичити на цей період;

в) показати, на що конкретно позикові кошти буде витрачено;

г) з’ясувати термін повернення позикових коштів.

Головним завданням складання цього підрозділу фінансового плану є узгодження в часі грошових надходжень і виплат задля забезпечення необхідної стабільності функціонування і ліквідності компанії, тобто наявності на її рахунку готівки, достатньої для розрахунків за зобов’язаннями (табл. 8.2).

 

План грошових надходжень і виплат формується у певній послідовності:

  1.         визначаються готівкові кошти підприємства на початок місяця (перший рік діяльності) чи кварталу (другий і третій роки діяльності);
  2.         обчислюються всі передбачувані грошові надходження (дохід від реалізації продукції, надходження на рахунки за продаж у кредит, позики, інші надходження) у ті ж проміжки часу;
  3.         розраховуються обов’язкові платежі (купівля товарів, напівфабрикатів), заробітна плата, нарахування й податки на зарплату, рентні платежі, комунальні послуги, рекламні витрати, страхові платежі, придбання машин та устаткування, виплата боргу та відсотків за кредит тощо);
  4.         визначається чистий потік готівки як різниця між загальними сумами грошових надходжень та обов’язкових платежів;
  5.         розраховується сума готівкових коштів на кінець відповідного періоду додаванням або відніманням до (від) готівкових коштів на початок певного проміжку часу відповідно додатного чи від’ємного залишку готівки.

Як надзвичайно важливий підрозділ фінансового плану визнають «Плановий (очікуваний) баланс підприємства» (табл. 8.3), що збирається започаткувати новий або розширити діючий бізнес.

Таблиця 8.3

ПЛАНОВИЙ БАЛАНС ПІДПРИЄМСТВА (НА 31 ГРУДНЯ 20__ РОКУ)

АКТИВИ

На початок  звітного періоду

На кінець  звітного періоду

Поточні активи

 

 

Готівка

 

 

Ринкові цінні папери

 

 

Дебіторська заборгованість

 

 

Матеріальні запаси

 

 

Попередньо сплачені витрати

 

 

Інші поточні активи

 

 

Загальні поточні активи

 

 

Постійні активи

 

 

Земля

 

 

Будівлі та споруди за мінусом нарахованої амортизації (залишкова вартість споруд)

 

 

 

Баланс будь-якого суб’єкта господарської діяльності, який складається на певну дату, має стандартну форму й містить дві складові: активи та пасиви. Активи балансу підприємства розподіляються на поточні (готівка; цінні папери; дебіторська заборгованість; матеріальні запаси; рентні, страхові та авансові платежі) та постійні (матеріальні – земля, будівлі, споруди, устаткування тощо; і нематеріальні активи – права використання об’єктів інтелектуальної власності, ноу-хау, здобута репутація компанії тощо).

Пасивами вважаються власний капітал і суми поточних і довгострокових зобов’язань підприємства перед іншими партнерами по бізнесу. До поточних зобов’язань, які мають бути виконані протягом одного року, належать кредиторська і податкова заборгованості, а також витрати, нараховані до сплати (невиплачена заробітна плата, проценти за кредит, страхові та пенсійні нара-хування).

Довгострокові зобов’язання (на строк понад рік) охоплюють векселі й кредити під заставу майна. Власний капітал компанії складається з акціонерного капіталу та нерозподіленого прибутку, тобто прибутку, що спрямовується на розширення бізнесу підприємства в майбутньому.

4.3. Планування фінансових  індикаторів функціонування бізнесу

Найточніше рівень майбутнього фінансового стану компанії можна спрогнозувати, одночасно аналізуючи всі раніше розроблені складові фінансового плану на основі розрахунків і порівняння з нормативними значеннями очікуваних фінансових коефіцієнтів. Як правило, розраховують та аналізують три групи фінансових коефіцієнтів.

До першої групи належать коефіцієнти ліквідності (чистий оборотний капітал, коефіцієнти поточної і термінової ліквідності). Друга група охоплює коефіцієнти платоспроможності – коефіцієнт заборгованості, коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів. Третю групу становлять коефіцієнти рентабельності: коефіцієнти прибутковості за операційним й чистим прибутком; окупність інвестицій, рентабельність активів, рентабельність оборотного капіталу, рентабельність власного капіталу тощо.

Коефіцієнти ліквідності. Ліквідність – це здатність компанії виконувати короткострокові зобов’язання, спроможність активів компанії перетворюватися на готівку, яка й є абсолютно ліквідним засобом. Недостатня ліквідність може збільшити витрати на фінансування підприємства та зробити неможливими сплату рахунків і виплату дивідендів. Основними показниками ліквідності є:

1. Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття, коефіцієнт поточної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити, якщо воно реалізує усі свої оборотні активи, в тому числі і матеріальні запаси. Цей коефіцієнт показує також, скільки гривень оборотних коштів приходиться на кожну гривню поточних зобов’язань.

Якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує. Коефіцієнт загальної ліквідності розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов’язань підприємства. Формула розрахунку Кзл:

Кзл = (Оборотні активи + Витрати майбутніх періодів) /  (Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів).

Даний показник виявляє, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов’язань. Логіка застосування цього показника заснована на тому факті, що підприємство погашає короткострокові зобов’язання переважно за рахунок поточних активів.

Отже, якщо поточні активи перевищують за величиною поточні зобов’язання, підприємство вважається ліквідним. Розмір перевищення задається коефіцієнтом покриття. Значення його залежить як від галузі, так і від виду діяльності, але має бути не меншим як 2. Визнано, що поточні активи мають вдвічі переви-щувати короткострокові зобов’язання, тобто нормативне значення цього показника дорівнює 2. Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про можливість підприємства погашати поточні зобов’язання.

У західній обліково-аналітичній практиці використовується критичне нижнє значення цього показника. Критичне значення коефіцієнта покриття прийняте за 1. Тому якщо коефіцієнт покриття менший 1, то підприємство має неліквідний баланс. Співвідношення поточних активів і короткострокових зобов’язань нижче, ніж 1:1 свідчить про високий фінансовий ризик, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1:1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов’язань. Проте, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна припустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства.

Якщо ж значення коефіцієнта покриття значно перевищує спів-відношення 1:1, то можна зробити висновок про те, що підприємство має значний обсяг оборотних коштів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найприйнятнішим. Водночас з погляду менеджера значне накопичення запасів на підприємстві, відтягнення грошей у дебіторську заборгованість можуть бути пов’язані з невмілим управлінням активами.

Скорочення величини коефіцієнта покриття може відбутися під впливом двох чинників: збільшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов’язань.

Для з’ясування причин зміни цього показника потрібно проаналізувати зміни у складі джерел коштів і їх розміщення порівняно з початком року.

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності (іноді його називають коефіцієнтом лакмусового папірця) показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій і кредиторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами.

Коефіцієнт швидкої ліквідності розраховується як відношення найбільш ліквідних оборотних засобів (грошових засобів та їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій і дебіторської заборгованості) до поточних зобов’язань підприємства. На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш чітким показником ліквідності, тому що при його розрахунку беруться до уваги ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Коефіцієнт Кшл обчислюється за формулою:

Кшл = (Оборотні активи – Запаси + Витрати майбутніх періодів) /  (Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів).

Матеріальні запаси виключаються не тільки через свою меншу ліквідність, а переважно тому, що грошові кошти, одержані у випадку вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їх закупівлю. В умовах ринкової економіки типовою є ситуація, коли під час ліквідації підприємства одержують 40 % і менше облікової вартості запасів. Розумним коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1, тобто бажано, щоб цей коефіцієнт дорівнював 1. Оскільки на практиці це буває нечасто, то можна задовольнитись його значенням 0,8 – 0,9.

Реально багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5:1), тому для оцінки їх ліквідності слід проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період часу. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов’язане переважно зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. В західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, яка частина короткострокових позикових зобов’язань (боргів) підприємства може бути за необхідності погашена негайно. Він обчислюється як відно-шення грошових засобів та їх еквівалентів і поточних фінансових інвестицій до поточних зобов’язань і визначається за формулою:

Каб.л = Грошові кошти та їх еквіваленти) / 

(Поточні зобов’язання + Доходи майбутніх періодів).

Значення даного показника має бути не меншим 0,2–0,35. Тобто якщо підприємство на даний момент може на 20–35 % погасити всі свої борги то його платоспроможність вважається нормальною. В дійсності фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими. Однак за цими показниками не можна негайно робити негативні висновки щодо можливості підприємства одночасно погасити всі свої борги, адже малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства водночас поставили йому свої боргові вимоги.

Коефіцієнти рентабельності. Показники рентабельності характе-ризують здатність фірми отримувати прибуток на вкладений капітал. Вони є індикаторами фінансового стану та ефективності управління фірмою. До основних показників рентабельності належать:

  1.         коефіцієнт рентабельності активів (економічна рента-бельність) характеризує – рівень прибутку, що створюється всіма активами підприємства, які перебувають у його використанні згідно з балансом. Даний показник розраховується за формулою:

Кра = Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування  / Валюта балансу.

Зменшення рівня рентабельності активів може свідчити про пада-ючий попит на продукцію підприємства й про пере нагромадження активів.

  1.         коефіцієнт рентабельності власного капіталу (фінансова рентабельність) характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в дане підприємство, тому найбільший інтерес представляє для наявних і потенційних власників й акціонерів і є одним з основних показників інвестиційної привабливості підприємства, тому що його рівень показує верхню межу диві-дендних виплат.

Крвк = Чистий прибуток / Власний капітал.

  1.         коефіцієнт рентабельності діяльності розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистої виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Збільшення цього показника свідчить про зростання ефективності господарської діяльності підприємства, а зменшення навпаки.

Складаючи фінансовий план, необхідно усвідомлювати, що нормативні (середньогалузеві) значення фінансових коефіцієнтів є різними в різних сферах бізнесу. В одній галузі, наприклад, типовим може бути відносно висока довгострокова заборгованість, а в іншій – швидка окупність запасів. Оскільки кредитори та інвестори обов’язково враховують такі моменти, будь-які відхилення відповідних фінансових коефіцієнтів від середньогалузевих параметрів обов’язково слід пояснити в фінансовому плані.

Крім перерахованих показників у бізнес-плані ви можете розрахувати, скільки ви повинні виробити продукції або надати послуг для того, щоб ваш проект був беззбитковим або навіть прибутковим. Пояснимо, що так звана точка беззбитковості – це та кількість реалізованого товару або той мінімальний обсяг продажів послуг на рік, якого необхідно досягти для того, щоб підприємство покрило всі свої витрати, але ще не отримало б прибутку.

У процесі обчислення точки беззбитковості підприємець має можливість моделювати різні ситуації (змінювати ціну одиниці продукції, рівень прямих та операційних витрат) і спостерігати, як такі зміни впливатимуть на прибуток компанії (рис. 8.1).

Таким чином, аналіз беззбитковості є дуже корисним інструментом фінансового планування. При цьому він має більше значення для кредитора, ніж для інвестора. Кредитора передовсім цікавить питання про здатність компанії обслуговувати борг, тоді як інвестор шукає підприємницькі проекти з високою нормою прибутку.

 

Запитання для самоперевірки

  1.      Розкрийте сутність і структуру фінансового плану у процесі створення власного бізнесу. 
  2.      Які обсяги продажу продукції вашого бізнесу передбачаються в плановому періоді (по місяцях за перший рік і по кварталах за другий і третій роки)? Обґрунтуйте, на яких припущеннях основуються прогнози щодо очікуваних обсягів продажу.
  3.      Визначте обсяги валового, операційного й чистого прибутку вашої компанії?
  4.      Якими (за графіком беззбитковості) мають бути обсяги продажу вашої компанії, щоб досягти її прибутковості? 
  5.      Поясніть, як саме узгоджуватимуться в часі грошові надходження та виплати Вашого підприємства протягом планового періоду. Охарактеризуйте фінансовий стан компанії на кінець кожного року планового періоду і дайте оцінку очікуваної ефективності фінансової діяльності.
  6.      Визначте ключові показники ефективності функціонування вашого бізнесу, а саме:

        чи буде компанія здатна сплачувати свої короткострокові боргові зобов’язання (яким є рівень ліквідності)?

        чи буде підприємство здатним виконувати свої довгострокові зобов’язання в міру настання строків платежів (яким є рівень платоспроможності)?

        якого рівня рентабельності прагне досягти компанія у плановому періоді?

  1.      Обґрунтуйте, наскільки достовірними є передбачення й припущення, на яких базувались фінансові розрахунки? В якому діапазоні можуть змінюватися ці передбачення і припущення, щоб реалізація цього підприємницького проекту була економічно доцільною?
  2.      Розрахуйте фінансові потреби у процесі створення бізнесу для здійснення проекту й передбачувані механізми повернення кредиторам та інвесторам їхніх коштів. Визначте, на яке винагородження можуть сподіватися кредитори та інвестори, коли візьмуть участь у реалізації проекту.



 

Якщо ви хочете зміну в майбутньому –  станьте цією зміною в сьогоденні.  Махатма Ганді

 

Тема 5 

ФОРМУВАННЯ УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ  І ВЗАЄМОЗВ’ЯЗКІВ ПІДПРИЄМСТВА

Ключові терміни та поняття

  статут підприємства

  установчий договір

  модельний статут

  державна реєстрація

  Єдиний державний реєстр юридичних і фізичних осіб-підприємців

  Державний реєстратор

  поточний рахунок підприємства в банку

5.1. Формування установчого договору і статуту

До основних установчих документів, які підтверджують статус юридичних осіб, відносять статут і установчий договір. Створення малих підприємств, товариств, банків, фінансових груп, бірж, асоціацій, концернів, об’єднань, підприємств та інших підприємницьких структур без цих документів неможливе. Для тих, хто буде створювати індивідуальні, приватні, підприємства на правах малих підприємств з індивідуальною формою організації бізнесу, необхідним документом є статут підприємства, для повного, команди-тного товариства з колективною формою бізнесу – засновницький договір, а для акціонерних товариств з обмеженою, а також додат-ковою відповідальністю і різних об’єднань підприємств – необхідні обидва документа. Процедура і механізм їх організації суттєво не ві-дрізняються, але це зовсім не означає можливість і доцільність скла-дання учасниками бізнесу, який ґрунтується на колективній власності, статуту чи установчого договору в тих випадках, коли один із доку-ментів не є обов’язковим.

Оскільки статут і установчий договір підприємств мають самос-тійне значення та однакову юридичну силу, їх слід затверджувати і змінювати в тому ж порядку. Вони не повинні текстуально дублювати один одного, хоча найбільш принципові положення необхідно форму-лювати ідентично. Це стосується, зокрема, найменування підпри-ємства та його місцезнаходження; обсягу статутного фонду; розміру і вкладу кожного учасника; порядку та строків внесення вкладів; розпо-ділу прибутку; формування та повноваження органів управління; умов ліквідації. У разі суперечливості формулювань перевагу слід віддавати положенням установчого договору, зареєстрованого нарівні з статутом.

Основна мета статуту – дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного господарського суб’єкта, який має всі права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління та самоврядування, режим формування і використання майна підприємства, розпорядження його коштами і прибутком. У цьому розумінні статут – це акт підприємства, який внутрішньо регламентує, доповнює та конкретизує більшість положень засновницького договору. Таке призначення статуту визначається і в його структурі, яка, на відміну від договору, більш докладна і, як правило, складається з таких розділів: «Загальні положення», «Предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності», «Зовнішньоекономічна діяльність», «Права підприємства», «Майно підприємства», «Фонди підприємства», «Виробничогосподарська діяльність», «Управління підприємством і його трудовим колективом», «Організація та оплата праці», «Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків», «Облік, звітність і контроль», «Припинення діяльності підприємства (реорганізація та ліквідація)».

Сутність установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну господарську діяльність зі створенням самостійної юридичної особи. Зміст установчого договору – об’єднання майна (капіталів) і підприємницьких зусиль з метою отримання прибутку. Тому основним для установчого договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками фірми, в першу чергу майнового та організаційного характеру. Це відбивається і в структурі договору, яка має такі розділи: «Преамбула», «Предмет договору», «Загальні положення договору», «Юридичний статус фірми», «Види діяльності», «Статутний фонд і вклади засновників (учасників)», «Права та обов’язки засновників (учасників)», «Управління фірмою», «Розподіл прибутку (доходу) та відшкодування збитків», «Решта умов», «Відповідальність за порушення договору», «Умови розірвання договору», «Умови і строки вступу договору в дію».

Господарське товариство може створюватися та діяти на підставі модельного статуту. Якщо господарське товариство створюється і діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про вид товариства, його найменування, місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, склад засновників та учасників, розмір статутного (складеного) капіталу, розмір часток кожного з учасників, порядок внесення ними вкладів, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту (ч. 10 ст. 82 ГКУ).

Крім зазначеного, до статуту та установчого договору можуть бути включені й інші положення, які не суперечать чинному законодавству.

Процес укладання установчих документів передбачає:

  1.         підготовчу роботу, в ході якої визначають цілі, завдання, методи організації підприємства;
  2.         попередні переговори з потенційними засновниками (учасниками) для підприємств із колективною формою власності;
  3.         збір та узагальнення необхідних матеріалів;
  4.         створення робочої групи для розробки статуту та установчого договору;
  5.         юридичні та економічні консультації щодо змісту установчих документів;
  6.         підготовку і проведення установчих зборів.

На установчих зборах розглядають:

  питання створення (заснування) підприємства, форми власності та функціонування;

  проекти найменування фірми, її юридична адреса;

  склад засновників;

  терміни розробки установчих документів;

  організаційні питання.

Рішення зборів оформляють протоколом, який підписують усі засновники. У разі позитивного рішення підприємство вважають заснованим. На чергових зборах розглядають і затверджують підготовлені установчі документи. Цей факт підтверджується протоколом. Статут і установчий договір підписують усі засновники (учасники), тиражують необхідною кількістю примірників, засвідчують державним нотаріусом і подають на реєстрацію. Тільки після реєстрації підприємство отримує право на функціонування.


 

5.2. Державна реєстрація суб’єктів господарювання

Першим етапом на шляху до створення компанії є її реєстрація в Єдиному державному реєстрі. Для цього потрібно звернутися до місцевої державної адміністрації до державного реєстратора за місцем знаходження майбутньої юридичної особи. Процес реєстрації включає перевірку документів, поданих для реєстрації, внесення відомостей про нову юридичну особу до Єдиного державного реєстру, оформлення та видачу виписки з Єдиного державного реєстру.

Усі документи, які подаються державному реєстратору, повинні бути складені державною мовою. Реєстраційна картка заповнюється машинописом або від руки друкованими літерами. Якщо документи для реєстрації надсилаються поштою, підпис заявника повинен бути нотаріально засвідчений.

Установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, нумеруються та підписуються засновниками (учасниками) або уповноваженими особами.

Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації, оформляються згідно з вимогами законодавства у сфері електронних документів та електронного документообігу.

З 6 листопада 2014 р. державний збір за реєстрацію не справляється.

Документи для проведення державної реєстрації юридичної особи:

        заповнена реєстраційна картка, до якої може бути представ-лено як додаток заяву про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування і/або реєстраційну заяву про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість;

        примірник оригіналу (ксерокопія, нотаріально завірена копія) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом;

        два примірники установчих документів (у разі подання елек-тронних документів – один примірник);

        інформація з документами, що підтверджують структуру власності засновників – юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб-власників.

У разі утворення юридичної особи на підставі модельного статуту в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи проставляється відповідна відмітка з посиланням на типовий установчий документ. У випадках, передбачених законом, додатково подається копія рішення органів Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгоджені дії або на концентрацію суб’єктів господарювання.

У разі державної реєстрації фермерського господарства додатково подається копія Державного акта на право приватної власності заснов-ника на землю або копія державного акта на право постійного корис-тування землею засновником, або копія договору про право користу-вання землею засновником, зокрема на умовах оренди.

У разі державної реєстрації юридичної особи, засновником (зас-новниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезнаходження, зокрема витяг із торговельного, банківського або судового реєстрів.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його паспорт громадянина України або паспортний документ іноземця.

Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновником юридичної особи, державному реєстратору додатково пред’являється його пас-порт громадянина України або паспортний документ іноземця та на-дається документ, що засвідчує її повноваження.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робо-чих днів від дня надходження документів для реєстрації.

Реєстрація в податковій інспекції та соціальних фондах. Дер-жавний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зо-бов’язаний передати відповідним органам статистики, доходів і збо-рів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відо-мості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юри-дичної особи.

До відповідного органу доходів і зборів одночасно з відомостями з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи державним реєстратором передається електронна копія заяви про обрання спрощеної системи оподаткування і/або реєстраційної заяви про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вар-тість, виготовлену шляхом сканування, якщо вони були представлені як додаток до реєстраційної картки.

Так що необхідність додаткового самостійного звернення до відпо-відних органів і фондів суб’єктом господарювання з метою реєстрації та постановки на облік відпадає.

Не пізніше наступного робочого дня після отримання державним реєстратором від органів статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України даних про взяття на облік юридичної особи державним реєстратором видається (надсилається поштовим відправленням з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та виписка з Єдиного державного реєстру.

Взяття на облік юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків і зборів у контролюючих органах підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних і фізичних осіб-підприємців, яка надсилається (видається) цим юридичним особам і відокремленим підрозділам юридичних осіб у порядку, вста-новленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (п. 64.3 ст. 64 ПКУ).                

На законодавчому  рівні закріплено положення про те, що за власним бажанням і жодних додаткових дозволів для цього не пот-рібно.

Відповідно, внесено зміни до законодавчих актів, що регулюють діяльність суб’єктів господарювання різних організаційноправових форм щодо того, що печатка більш не є обов’язковим атрибутом юридичної особи. Крім того, якщо раніше законодавством було встановлено, що на печатці мають бути відображені найменування та ідентифікаційний код суб’єкта господарювання, то з моменту набуття чинності Закону вимоги до змістовної частини друку скасовуються.

5.3. Взаємовідносини новоствореного  суб’єкта господарювання з банком

Законодавством України встановлено, що кожне підприємство має право відкривати розрахунковий рахунок в одному або кількох комерційних банках, на власний вибір. Розрахунковий рахунок використовується для проведення всіх розрахунково-касових операцій (платежі підприємства своїм постачальникам, до державного бюджету, зарахування коштів, які надходять підприємству від покупців, видача готівки для виплати заробітної плати робітникам і службовцям підприємства тощо). Що ж до інших банківських операцій, у тому числі відкриття депозитних рахунків, одержання та погашення кредитів, то підприємство має право вступати в партнерські відносини не лише з банками, в яких відкриті його розрахункові рахунки, а й з іншими банками. Цим створюються умови для конкуренції банків між собою для «боротьби за клієнтів», що сприяє підвищенню в країні результативності ринкових відносин.

Для початку повноцінної роботи юридичній особі необхідно відкрити поточний рахунок у будь-якому комерційному банку.

Відповідно до вимог Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валюті (Постанова НБУ від 12.11.2003 № 492).

Для відкриття рахунку потрібно надати в банк такі документи:

        заяву про відкриття поточного рахунку; заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена особа;

        копію належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту, засновницького договору, установчого акта, положення); юридична особа, яка створена і/або діє на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, подає копію рішення про його створення або про здійснення діяльності на підставі модельного статуту, підписаного всіма засновниками;

        копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що містить відомості про юридичну особу;

        картку зі зразками підписів і відбиток печатки, завірену у нотаріуса.

Особа, яка від імені суб’єкта господарювання відкриває поточний рахунок, повинна пред’явити паспорт або інший документ, що засвідчує особу. Представники юридичних осіб повинні також надати документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи-резиденти додатково пред’являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує їх реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб – платників податків.

У разі відкриття поточного рахунку для формування статутного капіталу, пайового або неподільного фонду суб’єкта господарювання  юридичної особи потрібні:

        заяву про відкриття поточного рахунку, підписана особою, уповноваженою на відкриття рахунку засновниками юридичної особи;

        один примірник оригіналу документа або його копія, завірена нотаріально. У разі відкриття рахунку для формування статутного капіталу акціонерного товариства замість установчого документа подається договір/рішення про створення акціонерного товариства або його копія, завірена нотаріально;

        рішення засновників (учасників) про визначення особи, якій надається право відкриття і розпорядження рахунком, яке оформляється у формі довіреності, посвідченої нотаріально (якщо хоча б одним із засновників/учасників є фізична особа). Замість оригіналу довіреності до банку може бути подана її копія, завірена нотаріально;

        картка зі зразками підписів і відбитка печатки, в якій наводиться зразок підпису особи, якій засновниками (учасниками) надано право розпорядчого підпису. Картка приймається без відбитка печатки і засвідчується підписом уповноваженого працівника банку.

На цей рахунок зараховуються кошти засновників/учасників для формування статутного або складеного капіталу, пайового або неподільного фонду юридичної особи до його державної реєстрації. Цей рахунок починає функціонувати як поточний тільки після одержання банком документів, необхідних для відкриття поточного рахунку, і отримання банком відповідного повідомлення або корінця повідомлення про взяття рахунку на облік органом державної податкової служби за місцезнаходженням юридичної особи.

Нагадаємо, що на даний момент для більшості організаційноправових форм підприємств мінімальний розмір статутного капіталу законодавчо не встановлено. Це означає, що він може бути будь-яким.

 

 Запитання для самоперевірки

  1.      Які установчі документи необхідні вам для створення власного бізнесу?
  2.      Які документи вам необхідні для проведення державної реєстрації?
  3.      Визначте ключові аспекти реєстрації компанії у податковій інспекції та соціальних фондах.
  4.      Охарактеризуйте основну мету взаємовідносин підприємства і банківської установи.
  5.      Що необхідно для відкриття поточного рахунку Вашого підприємства в банку?
  6.      Складіть договір про створення товариства з обмеженою відповідальністю за даним шаблоном.


 

1. ДОГОВІР

ПРО ЗАСНУВАННЯ ТОВАРИСТВА 

З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

«___________________________________________»

м.______________ ______________ р. Ми, що нижче підписалися:

1) юридична особа – ______________________________________ в особі ________________, що діє на підставі _________________ ________________________________________________________ 2 юридична особа – _______________________________________ в особі ___________, що діє на підставі ______________________ 3) фізична особа – _______________________________________, мешкає за адресою _______________________________________, (надалі «Засновники»), керуючись чинним законодавством України вирішили заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю «______________________» (надалі «Товариство»), на викладених нижче умовах, для чого на підставі ст. 142 Цивільного кодексу України уклали цей Договір про заснування Товариства про наступне:

 

  1. Загальні положення

 

  1.   НАЙМЕНУВАННЯ ТА МІСЦЕЗНАХОДЖЕННЯ ТОВАРИСТВА
    1.    Повне найменування Товариства:

2.1.1. Українською мовою:

Товариство з обмеженою відповідальністю «____________»; 2.1.2. Російською мовою:

Общество с органиченной ответственностью «___________»; 2.2. Скорочене найменування Товариства:

2.2.1. Українською мовою: ТОВ «______________________»; 2.2.2. Російською мовою: ООО «_______________________»

 

  1.            ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА І УЧАСНИКІВ
  1.   МЕТА І ПРЕДМЕТ ДІЯЛЬНОСТІ
    1.    Товариство створюється з метою отримання прибутку шляхом здійснення виробництва, торговельної та посередницької діяльності, виконання робіт і надання послуг, здійснення зовнішньоекономічної діяльності.
    2.    Предмет діяльності Товариства визначений у Статуті.

 

  1.   СТАТУТНИЙ КАПІТАЛ
    1.    Для забезпечення діяльності Товариства Статутний капітал Товариства може утворюватися з грошових коштів та інших предметів і/або майнових прав (будівель, споруд, обладнання, прав користування землею, водою та іншими природними ресурсами, а також будь-якими майновими і немайновими правами, у тому числі на інтелектуальну власність).
    2.    Статутний капітал Товариства дорівнює _____ (______) грн.
    3.    Розподіл Статутного капіталу між Учасниками відбувається таким чином:
      1.        ________ (__________) грн, що відповідає ___ % Статутного капіталу Товариства.
      2.        _______ Володіє часткою вартістю _____ (_____________) гривень, що відповідає ____ % Статутного капіталу Товариства.
      3.        ________Володіє часткою вартістю _____ (____________) гривень, що відповідає ____ % Статутного капіталу Товариства.
      4.        Склад вкладів учасників: ____________________________.
      5.        Порядок внесення Учасниками вкладів: _______________.
    4.    Учасник Товариства має право продати чи в інший спосіб відступити свою частку (її частину) одному чи кільком Учасникам цього ж Товариства або третім особам. Учасники Товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно розмірам їх часток у статутному капіталі Товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.
    5.    Частка Учасника Товариства може бути відчужена до повної оплати тільки в тій частині, в якій вона оплачена.
    6.    У разі передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов’язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.
    7.    Частка Учасника Товариства після повного внесення ним вкладу може бути придбана самим Товариством. У цьому разі Товариство зобов’язане передати її іншим Учасникам або третім особам у строк, що не перевищує одного року. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах учасників визначаються без урахування частки, придбаної Товариством.
    8.    До моменту державної реєстрації Товариства Учасники повинні сплатити не менше як 50 % суми своїх внесків. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності Товариства. Якщо Учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, Товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни у Статуті у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію Товариства.
    9.    Зменшення статутного капіталу Товариства допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов’язань Товариства та відшкодування їм збитків.
    10.                        Збільшення статутного капіталу Товариства допускається після внесення усіма його Учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється в ________________ і в чинному законодавстві.

 

  1.            ФОНДИ ТОВАРИСТВА
  2.            ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ТОВАРИСТВА ТА ЙОГО УЧАСНИКІВ
  1.       РОЗПОДІЛ ПРИБУТКУ І ЗБИТКІВ
    1.    Чистий прибуток, отриманий після сплати відсотків за кредити, оплати витрат на оплату праці найманих працівників, сплати податків та інших платежів до бюджету, залишається у повному розпорядженні Товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.
    2.    Виплата частини прибутку проводиться один раз на рік за підсумками календарного року.
    3.    Відповідні виплати виплачуються протягом першого кварталу року, наступного після звітного року.
    4.    Відповідні виплати виплачуються у безготівковій формі на рахунок, вказаний Учасниками.
    5.    Умови сплати виплат можуть змінюватися відповідно до рішення Зборів учасників.
    6.    Збитки, що виникли у ході діяльності Товариством, відшкодовуються в першу чергу за рахунок Резервного фонду.
    7.              У разі нестачі коштів Резервного фонду Збори учасників може прийняти рішення про спрямування на покриття збитків коштів з інших фондів.
  2.       ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ ТОВАРИСТВОМ ТА ЇХ ПОСАДОВІ ОСОБИ
    1.    Вищим органом Товариства є Загальні збори учасників (у цьому Договорі іменуються «Збори Учасників»), які обирають Голову Товариства. Головою Товариства може бути тільки Учасник Товариства.
    2.    Проведення зборів ...
    3.    Компетенція Зборів Учасників Товариства ...
    4.    Ухвалення рішення Зборами учасників ...
    5.    Скликання Зборів учасників ...
    6.    Виконавчим органом Товариства, який здійснює управління його поточною діяльністю, є Директор ...
    7.    Контроль за фінансовою та господарською діяльністю Товариства здійснюється Ревізійною комісією, яка створюється зборами учасників з їх числа в кількості не менше як трьох осіб строком на два роки. Директор не може бути членом Ревізійної комісії ...
    8.    Посадові особи Товариства ...

 

  1.   ВСТУП І ВИХІД УЧАСНИКА З ТОВАРИСТВА
    1.                        Порядок вступу Учасника до Товариства визначається в _____________________________. Учасник Товариства має право вийти з Товариства, повідомивши Товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу.
    2.                        Учасник, який виходить із Товариства, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі Товариства. За домовленістю між Учасником і Товариством виплата вартості частини майна Товариства може бути замінена передачею майна в натуральній формі.
    3.                        Якщо внесок до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається Учасникові без виплати винагороди.
    4.                        Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, пропорційної частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються в ________________ і в чинному законодавстві України.

 

  1.   ВИРІШЕННЯ СПОРІВ
    1.                        Спори між Учасниками Товариства вирішуються шляхом переговорів. У випадках недосягнення згоди вони вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

 

  1.   ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА
    1.                        Припинення діяльності Товариства відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
    2.                        Реорганізація Товариства відбувається за рішенням Зборів Учасників. При реорганізації Товариства відбувається перехід всієї сукупності прав та обов’язків Товариства до його правонаступників.
    3.                        Ліквідація Товариства проводиться у таких випадках:
      1.             За рішенням Зборів Учасників.
      2.             На підставі рішення суду або господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність Товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства..
      3.             У разі визнання Товариства банкрутом.
      4.             В інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
    4.                        Ліквідація Товариства проводиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяльності Товариства за рішенням суду – ліквідаційною комісією, призначеною цими органами в порядку, передбаченому законодавством України. З моменту призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження за управлінню справами Товариства.
    5.                        Грошові кошти, які залишаються в Товаристві, виручка від продажу його майна при ліквідації включно, після розрахунків по оплаті праці працівників Товариства та виконання зобов’язань перед бюджетом, банком, власниками облігацій, випущених Товариством та іншими кредиторами, розподіляються ліквідаційною комісією між Учасниками Товариства пропорційно частці кожного в статутному капіталі Товариства.
    6.                        Майно, передане Товариству Учасниками у користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
    7.                        Ліквідація вважається завершеною, а Товариство припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до Державного реєстру.
  2.   ІНШІ ПИТАННЯ
    1.                        У всьому, що не врегульовано цим Договором і Статутом Товариства, Учасники керуються чинним законодавством України.

 

ПІДПИСИ УЧАСНИКІВ:


 

Тема 6

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ТА ПАТЕНТУВАННЯ  ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Ключові терміни та поняття

     ліцензія

     ліцензіар

     ліцензіат

     орган ліцензування

     патент

     торговельний патент

     нематеріальні активи

     нематеріальні активи, невіддільні від юридичної особи

     нематеріальні активи, невіддільні від фізичної особи

     нематеріальні активи, віддільні від юридичної особи

6.1. Патентування підприємницької діяльності

     Патент – документ, що засвідчує авторство на винахід і виключне право використання його протягом певного строку. Патент видається державним патентним відомством винахіднику або його правонаступнику.   

 

    Дія патенту розповсюджується тільки на територію держави, в якій його видано. Строк дії патенту встановлюється національним законо-давством (як правило, 15–20 років). Патент може бути визнано не-дійсним у судовому порядку на законодавчій основі. З поняттям па-тенту тісно пов’язаний юридичний термін «патентна чистота», який означає, що машину, прилад, технологічний процес, матеріал, продукт тощо можна використовувати (виготовити, ввезти для продажу) в даній державі без порушення прав патентовласника.

У широкому розумінні «патент» – комплекс виключних прав на використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, які держава гарантує патентовласнику, тобто винахіднику або особі, якій винахідник передав виключні майнові права. Надання виключних прав державою здійснюється на заздалегідь визначений період часу в обмін на контрольоване та публічне розкриття патентовласником суттєвих ознак винаходу.

У вузькому розумінні «патент» – охоронний документ, що засвід-чує пріоритет, авторство і право власності на винахід.

Крім ліцензії, для ведення підприємництва в торговельній діяль-ності – роздрібної та оптової торгівлі, діяльності у торго-вельновиробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби і з використанням кредитних карток, – діяльності з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу і побутових послуг, необхідно отримати торговий патент (порядок отримання патенту визначається Законом «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»).

Для отримання торгового патенту необхідно подати до податкових органів за місцем проведення підприємницької діяльності відповідну заявку.

Встановлення будь-яких додаткових умов для придбання торго-вого патенту не дозволяється.

Торговий патент видається за плату суб’єктам підприємницької ді-яльності державними податковими органами за місцем розташування цих суб’єктів або місцем розташування їх структурних (окремих) підрозділів, суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), – за місцем розташування пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, – за місцем реєстрації цих суб’єктів.

Пунктами продажу товарів відповідно до згаданого Закону вважаються:

            магазини та інші торгові точки, які розташовані в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

            кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

            автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

            лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях, крім тих, які здаються в оренду суб’єктам підприємницької діяльності – фізичним особам і розташовані на території ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;

            стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

            фабрики-кухні, їдальні, ресторани, кафе, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування,

            оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

У випадку, якщо суб’єкт підприємницької діяльності має структурні (окремі) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного структурного (окремого) підрозділу (торгової точки).

Вартість торгового патенту для здійснення торговельної діяльності встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів. У випадку, якщо пункти продажу товарів розташовані в курортних місцевостях або ж на територіях, прилеглих до митниць, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовується плата за торговий патент, можуть прийняти рішення про збільшення плати за торговий патент, але не більше як 320 грн за календарний місяць.

Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить 12 календарних місяців. Термін дії короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів.

Без придбання торгового патенту суб’єкти підприємницької діяльності або їх структурні підрозділи здійснюють торговельну діяльність хлібом і хлібобулочними виробами, сіллю, цукром, олією соняшниковою і кукурудзяною, молоком і молочними продуктами, морозивом, яйцями, рибою, продуктами дитячого харчування, безалкогольними напоями, яловичиною, свининою, плодоовочевою продукцією і деякими іншими видами товарів вітчизняного виробництва. Є перелік товарів, передбачених для реалізації в пільговому торговому патенті (розмір плати за пільговий патент становить 25 грн на весь термін його дії). Крім того, самостійно суб’єкт підприємницької діяльності може прийняти рішення про придбання спеціального торгового патенту, при цьому він не сплачує ряд податків, визначених Законом України від 10.02.1998 № 102/98-ВР.

Торговий патент видається за плату суб’єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцем розта-шування цих суб’єктів або місцем розташування їх структурних (окремих) підрозділів, суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), – за місцем розташування пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб’єктам підприємницької діяльності, що здійснює торгівлю через пересувну торговельну мережу, – за місцем реєстрації цих суб’єктів.

 

Запитання для самоперевірки

  1.      Розкрийте роль ліцензування в процесі створення власного бізнесу. Визначте, чи потрібна ліцензія для успішного функці-онування вашого бізнесу.
  2.      Проведіть дослідження і заповніть схему:

 

  1.      Охарактеризуйте основну мету патентування в процесі ство-рення власного бізнесу.
  2.      Поняття «патент» використовується у повсякденному житті у кількох значеннях. Заповніть пусті блоки нижче наведеної схеми видів патентів.

 

  1.      Визначте види діяльності, що підлягають патентуванню:


 

Тема 7 

ФОРМИ ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ  В НОВОСТВОРЕНОМУ БІЗНЕСІ

 

Ключові терміни та поняття

     оперативний облік

     статистичний облік

     бухгалтерський облік

     фінансовий облік

     форма ведення бухгалтерського обліку

     облікова політика

     графік документообігу

     наказ про облікову політику

     Податковий кодекс України

     групи платників єдиного податку

7.1. Особливості організації обліку  на підприємствах малого бізнесу відповідно  до Податкового кодексу України

Одним із напрямів стимулювання розвитку малого бізнесу було запровадження спрощеної системи оподаткування та обліку. Саме стимулювання розвитку малого підприємництва і створення оптимальної податкової системи в Україні покликані виконувати важливі функції загальнодержавного масштабу. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності – особливий механізм справляння податків і зборів до бюджету і цільових фондів. 

Згідно з ПКУ право працювати за спрощеною системою оподаткування мають фізичні та юридичні особи, що мають документально підтверджене свідоцтво платника єдиного податку. Проведення розрахунків із платниками єдиного податку здійснюється винятково у грошовій формі, і визначення доходів здійснюється за касовим методом, а не за правилом нарахування. Також із введенням ПКУ були змінені параметри діяльності для платників єдиного податку – юридичних і фізичних осіб, що наведені в табл. 13.1. 

Фізичні особи-підприємці можуть вибирати для роботи тільки 1–3 групи, для юридичних осіб передбачена 3 група, а для сільгосппідприємств – 4 група.

Як свідчать дані таблиці, розподіл платників податку за групами проведений залежно від обсягів доходу та чисельності працівників. Фізичні особи – підприємці 1 і 2 груп – вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місцем, в якому виписано Свідоцтво, а новостворені суб’єкти господарювання 3–4 груп – з дня їх державної реєстрації.


 

Також з 1 липня 2012 року дозволено вільний перехід з однієї групи платника єдиного податку до іншої за бажання платника податку на підставі заяви залежно від обсягів доходу та чисельності персоналу. На жаль, не кожен господарюючий суб’єкт може працювати за єдиним податком, тому детальніше розглянемо критерії, за яких не можуть бути платником, а саме:

1) суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи-підприємці), які здійснюють: 

а) діяльність з організації, проведення азартних ігор; 

б) обмін іноземної валюти;

в) виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів,

пов’язаної з роздрібним продажем товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів у ємностях до 20 л і діяльності фізичних осіб, пов’язаної з роздрібним продажем пива та столових вин);

г) видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу ювелірних і побутових виробів із дорогоцінних металів, дорогоцінного та напівкоштовного каміння);

д) видобуток, реалізацію корисних копалин, крім реалізації

корисних копалин місцевого значення;

е) діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України «Про страхування»;

є) діяльність з управління підприємствами;

ж) діяльність з надання послуг пошти (крім кур’єрської діяль-

ності) і зв’язку (крім діяльності, що не підлягає ліцензуванню);

з) діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

і) діяльність з організації, проведення гастрольних заходів;

  1.         фізичні особи – підприємці, які здійснюють технічні випробування та дослідження, діяльність у сфері аудиту;
  2.         фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 га, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 100 кв. м, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) і/або їх частини, загальна площа яких перевищує 300 кв. м;
  3.         страхові (перестрахові) брокери, банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії, інші фінансові установи, визначені законом; реєстратори цінних паперів;
  4.         суб’єкти господарювання, у статутному капіталі яких сукупність часток, що належить юридичним особам, які не є платниками єдиного податку, дорівнює або перевищує 25 %;
  5.         представництва, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичної особи, яка не є платником єдиного податку;
  6.         фізичні та юридичні особи – нерезиденти;
  7.         суб’єкти господарювання, які на день подання заяви про реєстрацію платником єдиного податку мають податковий борг, крім безнадійного боргу, що виник внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). 

Загалом зафіксоване у кодексі обмеження сфер діяльності, на які поширюється спрощена система оподаткування, є обґрунтованим. Наступним етапом нашого дослідження буде приділення уваги складу доходів платників єдиного податку – юридичних і фізичних осіб (табл. 13.2).

Дані таблиці чітко відображають усі складові доходів підприємців і суб’єктів господарювання, з яких сплачується єдиний податок. Законодавством України передбачено з 1 січня 2012 р. платники єдиного податку – фізичні особи, сплачувати єдиний внесок на соціальне страхування. Базою оподаткування єдиним податком є сума коштів, що надходить на поточний рахунок у банку платника, тому не є доцільним розгляд складу витрат. 

Детальніше приділимо увагу організації ведення обліку платниками єдиного податку. Відповідно до Закону № 4014 з 01.01.2012, залежно від статусу платника єдиного податку, він може вести облік двома способами, а саме: якщо він є платником ПДВ (податок на додану вартість) (тобто застосовує ставку єдиного податку 3 і 5 % або 7 і 10 %), то спрощений бухгалтерський облік зводиться до того, що платник єдиного податку може:

          застосовувати спрощений план рахунків;

          подавати спрощену фінансову звітність (форми 1-МС і 2-МС): – не здійснювати переоцінку об’єктів основних засобів;

          не створювати забезпечення майбутніх періодів та платежів; – не створювати резерву сумнівних боргів.

Облік на малих підприємствах повинен бути максимально скорочений і спрощений, оскільки, як правило, тут немає чисельного штату працівників, які виключно займалися б веденням обліку. Разом з тим скорочення і спрощення обліку на малому підприємстві можливе до певної межі, яка забезпечувала б виконання його інформаційної та контрольної функцій. Для підприємств малого бізнесу розроблено специфічні форми бухгалтерського обліку, які забезпечуватимуть відображення достовірної, точної, правдивої та повної інформації в обліку. До них належить проста і спрощена форми бухгалтерського обліку.

Таблиця 13.2

ВИЗНАЧЕННЯ СКЛАДУ ДОХОДІВ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

Фізособи-підприємці (групи 1–3)

Юридичні особи (група 4)

Що вважатиметься доходом (пп. 292.1 – 292.4 ПКУ)

дохід у грошовій формі (готівковій і/або безготівковій); 

кредиторська заборгованість, за якою минув строк позовної давності 

безоплатно отримані товари (роботи, послуги)

фінансова поворотна допомога, надана на строк понад 12 місяців

дохід комісіонера (включаючи транзитні суми)

винагорода за договорами доручення, транспортного експедирування, агентськими договорами (без урахування транзитних сум)

×

Різниця між сумою коштів, отриманих від продажу основних засобів та їх залишковою балансовою вартістю, що склалася на день продажу

×

Дивіденди, не обкладені податком за ПКУ (наприклад, від нерезидента)

Що не вважатиметься доходом (пп. 292.1, 292.11 ПКУ)

Проценти за кредитами

×

Дивіденди

×

Роялті

×

страхові виплати та відшкодування

×

доходи від продажу рухомого* та нерухомого майна, що належить на праві власності фізичній особи та використовується в її госпдіяльності 

×

суми поворотної фінансової допомоги, поверненої протягом 12 календарних місяців з моменту отримання

суми кредитів 

суми коштів, отримані за внутрішніми розрахунками між структурними підрозділами

Закінчення табл. 13.2

суми ПДВ (ті, хто застосовуватимуть ставку 3 %, братимуть дохід без ПДВ)

суми коштів цільового призначення, що надійшли з Пенсійного фонду та інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з бюджетів або державних цільових фондів, у тому числі в межах державних або місцевих програм

суми коштів (аванс, передоплата), які повертаються покупцю товарів (робіт, послуг) – платнику єдиного податку та/або повертаються платником єдиного податку покупцю товарів (робіт, послуг), якщо таке повернення відбувається внаслідок повернення товару, розірвання договору або за листом-заявою про повернення коштів

суми коштів, що надійшли як оплата товарів (робіт, послуг), реалізованих у період сплати інших податків і зборів, установлених ПКУ, вартість яких було включено до доходу юридичної особи при обчисленні податку на прибуток підприємств або загального оподатковуваного доходу фізичної особи – підприємця

суми ПДВ, отримані у вартості товарів (послуг), відвантажених (поставлених) платником податку у період його перебування на загальній системі оподаткування

суми коштів або вартість майна, внесені засновниками або учасниками як внесок до статутного фонду платника

суми коштів у частині надмірно сплачених податків і зборів, установлених ПКУ, та суми ЄСВ, що поверталися платникові єдиного податку з бюджетів або державних цільових фондів

дивіденди, отримані юридичною особою – єдиноподатником від інших платників податків, оподатковані в порядку, визначеному ПКУ*.

*Дивіденди, що виплачуються юридичними особами власникам корпоративних прав (засновникам платників єдиного податку), оподатковуються згідно з розд. ІІІ і IV цього Кодексу (пп. 292.12 ПКУ).

 

Також згідно з пп. 292.10 ПКУ не є доходом суми податків і зборів, утримані (нараховані) платником єдиного податку під час здійснення ним функцій податкового агента.

Не є доходом і суми ЄСВ, нараховані єдиноподатником відповідно до закону.

Крім того, згідно з пп. 292.15 ПКУ під час визначення обсягу доходу, необхідного для реєстрації і/або перебування на єдиному податку в наступному звітному періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-який попередній звітний період. До таких платежів можна зарахувати держмито і плату за технічне забезпечення судового процесу. Зверніть увагу: як і раніше, під час визначення доходу збережено касовий підхід – дохід встановлюється за надходженням грошових коштів до каси або на банківські рахунки платників єдиного податку.

Згідно з ПКУ п. 296.1 ст. 296 передбачається ведення книги обліку доходів платниками єдиного податку першої і другої груп, а також платниками третьої групи, що не зареєстровані як платники ПДВ. Однак платники єдиного податку 3 і 5 груп – платники ПДВ облік доходів і витрат ведуть за затвердженою формою і в порядку, що встановлені Міністерством фінансів України.

Для платників єдиного податку 4 і 6 груп не передбачено ведення книги обліку, тобто вони використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку доходів і витрат з урахуванням положень п. 44.2 ст. 44 ПКУ. Відповідно, проста форма бухгалтерського обліку може застосовуватися малими підприємствами, що не здійснюють виробництво продукції та робіт, пов’язаних із великими матеріальними втратами (торгівля, постачання, наука, послуги) і проводять за місяць не більше як 100 господарських операцій.

Під час використання такої форми ведення обліку на підприємстві може застосовуватися спрощений або робочий План рахунків бухгалтерського обліку. Цей План рахунків носить рекомендаційний характер, тобто не виключення, що суб’єкти малого бізнесу мають право застосовувати загальний План рахунків.

План рахунків бухгалтерського обліку передбачає використання для обліку витрат лише рахунки 9 класу (рахунки: 90 – Собівартість реалізації, 91 – Загальновиробничі витрати, 96 – Інші витрати). Також методичні рекомендації № 720, що призначені, для неплатників ПДВ, які ведуть спрощений (а точніше – суперспрощений, або простий) облік без застосування подвійного запису, тобто вони можуть вести облік доходів і витрат у спеціальних журналах і відомостях. Крім того, за бажанням суб’єкта малого підприємництва, який має право на ведення спрощеного бухгалтерського обліку, він дозволяє ведення звичайного бухгалтерського обліку, як це роблять середні та великі підприємства. Платники єдиного податку 4–6 групи мають право самостійного вибору ведення бухгалтерського обліку із використанням подвійного запису, а також ведення бухгалтерського обліку у повнішому вигляді.

У той же час спрощена система оподаткування є найдієвішим інструментом підтримки малого бізнесу у переважній більшості розвинених країн. Інша річ, що механізм її функціонування там досконаліший, ніж в Україні. Наприклад, у Словаччині фізичні особи можуть застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, якщо їх виручка не перевищує 500 тис. євро. Ключовою перевагою даної системи є відчутне спрощення системи обліку, а також право не використовувати касові апарат. Стосовно спрощення, власне, системи оподаткування, то доходи таких підприємців оподатковують за такою ж ставкою, як і звичайні доходи населення і прибуток корпорацій – 19 %. І це справедливо.

Запитання для самоперевірки

  1.      Які види обліку на підприємстві вам відомі?
  2.      Охарактеризуйте форми ведення бухгалтерського обліку на підприємстві. Яку з даних форм ви обрали б для власної компанії? Відповідь обґрунтуйте.
  3.      Визначте ключові напрями облікової політики малого підприємства. Щоб ви використали на своїй компанії?
  4.      Виокремте особливості організації обліку на підприємствах малого бізнесу відповідно до Податкового кодексу України.
  5.      Охарактеризуйте основні складові визначення доходів платників єдиного податку.

 7.2 Екологічні аспекти бізнес-діяльності

Екологічна відповідальність бізнес-суб’єктів виявляється в раціональному природокористуванні, ощадливому виробництві, споживанні та інших свідомих діях, спрямованих на поліпшення екологічної ситуації.

Екологічна відповідальність не данина моді, не тренд маркетингових технологій, це перш за все актуальна необхідність і важливий напрям забезпечення збалансованого суспільного розвитку. Оскільки діяльність нашого соціуму вже перейшла ту межу, за якою починають розвиватися непоправні наслідки, які вже сьогодні здійснюють негативний вплив на довкілля що є, перш за все, результатом безвідповідального використання природних ресурсів і наслідком негативного впливу на навколишнє середовище.

За результатами дослідження Всесвітнього фонду дикої природи, все більше українських компаній починають усвідомлювати, що екологічна відповідальність – це інструмент підвищення конкурентоспроможності, можливості виходу на нові «екодружні» і «еко-чутливі» ринки (здебільшого європейські), поліпшення іміджу, підвищення ефективності взаємовідносин з головними стейкхолдерами.

Екологічна політика невіддільна від соціальних практик бізнес-організацій, тому що ця сфера охоплює широкого кола питання, які не тільки безпосередньо, а й опосередковано пов’язані з виробництвом продукції чи наданням певних послуг. У процесі реалізації концепції соціальної відповідальності екологічні практики як елемент збалансованого розвитку мають бути спрямовані на підтримку і забезпечення благополуччя громадян, охорону довкілля та його захист від негативного впливу виробничих факторів.

Сьогодні, в епоху стрімкого розвитку високих технологій, компанії можуть і повинні приділяти особливу увагу питанням екологічної відповідальності, аналізувати і оптимізувати свій екологічний слід, ефективно використовувати технології для збереження навколишнього середовища.

Екологічна політика будь-якої організації може реалізуватися в кількох напрямках: 

        підвищення ефективності адміністративно-технічних ресурсів, пов’язаних з життєдіяльністю офісів і адміністративних будівель підприємств (сортування відходів за класами небезпеки, сортування побутових відходів за видами; контроль за водоспоживанням; контроль за роботою освітлювальних приладів, систем кондиціонування та вентиляції, установка енергозберігаючих ламп та ін.);

        використання інноваційних «зелених» технологій;

        інформаційно-просвітницька діяльність серед співробітників, участь у глобальних акціях WWF «Година Землі» і «День без машин», екологічній програмі спільно з провідними блогерами рунета «Блогери проти сміття»).

Екологічна політика організації має різні прояви. Наприклад, візитки, друкована продукція про компанію, зокрема «Звіт про соціальну відповідальність», можуть друкуватися на папері з вторинної сировини. Зниження і утилізація відходів, економія ресурсів (палива, електроенергії, води і т.д.) приносять користь не тільки навколишньому середовищу, але й сприяють підвищення ефективності ведення бізнесу, стають каталізаторами інновацій.

 

Вимоги екологічної політики можуть включати:

       ведення діяльності з турботою про довкілля шляхом ефективного використання природних ресурсів, мінімізації відходів, повторного використання та переробки;

       виконання або перевищення вимог державних і міжнародних екологічних стандартів;

       продовження розробки процесів і процедур, що поліпшують екологічну якість діяльності та продуктів (послуг) на всіх стадіях життєвого циклу, починаючи з розробки і закінчуючи використанням;

       постійне вдосконалення систем управління навколишнім середовищем і вимірювання рівня досягнення екологічних цілей і проведення екологічного аудиту.

       Екологічна відповідальність бізнесу реалізується перед парт-нерами, співвласниками, державою у дотриманні законодавства та конт-рактів, партнерських угод тощо; а також і перед суспільством за безпеку виробництва і його результатів для життя та здоров’я людей, мінімізацію впливу на навколишнє при-родне середовище.

Екологічна відповідальність має три основні функції: стиму-люючу, компенсаційну та превентивну.

Стимулююча функція проявляється в економічних і нормативно-правових стимулах до охорони довкілля.

Компенсаційна функція екологічної відповідальності передбачає відшкодування збитків, завданих природному середовищу у грошо-вому чи натуральному виразі. 

Превентивна функція реалізується у формі примусових засобів впливу на поведінку бізнес-суб’єктів через встановлення обов’яз-кових правил і невідворотності покарання за їх порушення.

Роль екологічної діяльності компаній буде все більше зростати в силу загострення екологічних проблем і зростання навантажень на навколишнє середовище. А ось чи буде рости їх екологічна відпові-дальність, залежить від двох ключових стейкхолдерів: держави і громадянського суспільства. 

Бізнес-структури у власних виробничих процесах мають враховувати всі можливі екологічні наслідки своєї діяльності. 

Такий комплексний підхід може включати:

прописану екологічну політику;

персонал, відповідальний за її виконання;

контроль за дотриманням нормативно-правових вимог;

процедури ідентифікації та оцінки екологічних ризиків;

систему зменшення викидів і запобігання забрудненню;

збалансоване використання ресурсів;

документацію із забезпечення системи екологічного менеджменту.

 

 7.3  Впровадження програми «Зелений офіс»

Після підписання декларації Глобального договору «Прямуй на зелене» у компанії «Галнафтогаз» було прийнято рішення запровадити у діяльності підприємства принципи «Зеленого офісу» та з їх допомогою скоротити споживання ресурсів, налагодити систему роздільного збору сміття в офісах філій і, де можливо на АЗК «ОККО», змінити поведінку працівників і партнерів компанії і опосередковано, через наші дії на АЗК, поведінку клієнтів на більш відповідальну щодо довкілля. 

                     Завданнями проекту стали:

  1.      Зменшення негативному впливу підприємства на довкілля шляхом слідування концепції 3-R: зменшувати, повторно використовувати і переробляти. 
  2.      Формування корпоративної культури відповідального ставлення до довкілля. 
  3.      Поширення концепції «Зеленого офісу» серед усіх працівників підприємства з метою відповідального ставлення до довкілля і у приватному житті. 
  4.      Пропагування принципів «Зеленого офісу» серед партнерів і клієнтів (фізичних і юридичних осіб) з метою покращення екологічної ситуації в Україні. 

Також було здійснено: 

            облік споживання ресурсів у компанії та їх постійний моніторинг; 

            перехід на придбання товарів з урахуванням екологічного маркування; 

            постійне інформування працівників про перебіг проекту «Зелений офіс» через створення окремого розділу GO GREEN у корпоративному журналі «Територія сервісу»; 

            використання кондиціонерів з очищувачами повітря; 

            забезпечення офісу екологічно чистою питною водою; 

            запровадження диспетчеризації: розробка маршрутів службових транспортних засобів, рекомендації щодо використання залізничного транспорту для поїздок, створення велосипедної стоянки у дворі головного офісу; 

            заміна пластикового одноразового посуду скляним; 

            використання напису «Без потреби не роздруковуйте це повідомлення – бережіть довкілля» у вихідних електронних листах працівників компанії; 

            на території АЗК «ОККО», де встановлено контейнери для окремого збору вторсировини, розміщено наклейки для інформування клієнтів щодо дії такої програми та заохочення до участі у ній.

Безсумнівно, що для ідеального впровадження концепції «Зеленого офісу» потрібна взаємодія на всіх рівнях: державному, суспільному та на рівні підприємства. Найбільше труднощів виникло у тому, що галузь вторинної переробки не настільки розвинена в Україні, у підприємств цієї галузі відсутні спеціальні контейнери для збору втор сировини і вони не завжди готові працювати офіційно. Але у Львові та Києві було знайдено контрагентів, тому концерн «Галнафтогаз» планує подальше розгортання проекту. 

Проект «Зелений офіс» у концерні «Галнафтогаз» є не лише можливістю для компанії по-новому побудувати господарську діяльність, а й нагода для наших працівників особисто долучитися до питання охорони довкілля. Це також приклад для інших підприємств на нашому досвіді переконатися у дієвості такої програми, яка не потребує значних матеріальних ресурсів. 

Результати. У цілому було зменшено негативний вплив підприємства на довкілля: 

− налагоджено збір макулатури в 10-ти офісах компанії і за 10 місяців функціонування проекту зібрано та передано на вторинну переробку понад 6 тонн макулатури; 

− для освітлення приміщень використовуються енергозберігаючі лампи, а при закупівлі офісного обладнання тендерний комітет компанії звертає особливу увагу на його енергоощадні властивості; 

− налагоджено механізм передачі використаних батарейок на утилізацію, максимально поширеною стала практика використання замість батарейок акумуляторів; 

− використані картриджі з принтерів передаються на дозаправку або для утилізації відповідним підприємствам; 

− на 5-ти львівських АЗК «ОККО» з лютого 2008 р. ведеться роздільний збір поліетилену, вже зібрали і здали на вторинну переробку понад 500 кг. 

За межами компанії концерн «Галнафтогаз» проект почав впроваджуватись у інших компаніях холдингу «Універсальна інвестиційна Група група»: страховій компанії «Універсальна» та концерні «Хлібпром», Львівська бізнес-школа УКУ пропагує принципи «Зеленого офісу» серед своїх слухачів. «Зелені наліпки» почали використовуватися у Львівській міській раді.

Роль екологічної відповідальності змінюється. Конкуренто-спроможність підприємств все більше залежить не тільки від якості товарів і послуг, а від інших факторів, що мають своє відображення в так званій соціальній звітності та стосуються відповідального споживання дарів природи, і оскільки ситуація з природними ресурсами на планеті загострюється, то їх цінність має тенденцію до зростання. А це значить, і вимога до екологічності організації зростає. З’явилися екологічні рейтинги компаній – хороший приклад і підтвердження невідворотної потреби приділяти екологічній політиці та екологічній відповідальності все більшої уваги. І той, хто раніше почне «вбудовувати» в показники ефективності свого бізнесу екологічні показники, виграє.

Набуває розвитку екологічне підприємництво. Розвиток еколого-орієнтованого бізнесу може дозволити істотно змінити екологічну ситуацію в нашій країні і підвищити конкурентоспроможність товарів і послуг. У світі накопичений багатий досвід екологічного підприємництва, який доводить не лише його життєву необхідність, а й економічну вигоду. «Зелене підприємництво» сьогодні в багатьох країнах є основним рушійним фактором розвитку економіки.

Сфера діяльності з охорони навколишнього середовища представлена підприємствами, що забезпечують запобігання забрудненню за допомогою використання у виробничій технології обладнання, приладів і засобів контролю; підприємствами, які застосовують природозберігаючі технології на основі переробки відходів, застосування геліоенергетичних установок, виробництва товарів з екологічним маркуванням; а також підприємствами, діяльність яких орієнтована на створення умов для благоустрою навколишнього середовища та розвитку екобізнесу.

Виділяють напрямки екологічного підприємництва:

            виробництво спеціальної екологічної техніки, пристроїв, приладів і апаратів для контролю стану навколишнього середовища та очищення викидів та відходів від забруднюючих компонентів;

            застосування вторинних ресурсів і здійснення екологічного відтворення;

            створення і впровадження менш шкідливих і ресурсозберігаючих технологій, техніки і обладнання;

            формування суспільно необхідної екологічної освіти та виховання;

            надання спеціалізованих екологічних послуг.

Одним з напрямів екологічного бізнесу необхідно назвати діяльність з виробництва екологічно чистих товарів. Кожен із перелічених вище напрямків характеризується власним самостійним середовищем, що передбачає формування ідей, оформлення патентів, застосування ресурсів, виробництво товарів, надання послуг, використанням послуг праці і капіталу.

Ефективне функціонування ринку екологічних послуг залежить від проведення певних робіт, що включаються в систему обов’язкової сертифікації:

          розробка нормативно-методичної документації на основі законодавчих актів, з урахуванням вимог сертифікаційних процесів; – вдосконалення нормативно-правових актів, що регулюють процеси господарської діяльності в сфері екологічних послуг;

          приведення у відповідність стандартів і нормативноправової бази до вимог міжнародних систем і стандартів серії ISO 14000.

Формування відповідального ставлення до довкілля можливе лише в результаті розвитку системи екологічної освіти та культури. Поширення екологічних знань та інформування про можливі способи зменшення шкоди природі на всіх рівнях системи освіти дозволять утвердити толерантне ставлення населення до природи, навчити громадян відповідати за свої дії, виховувати дітей з відчуттям поваги до довкілля. 

Отже, екологічна відповідальність має бути не атрибутом, що забезпечує відповідний імідж на міжнародній арені або прихильність споживачів, додаткові конкурентні переваги, популярність, а стати життєвою філософією для всіх людей, країн, урядів, корпорацій і компаній. 

 

Питання для обговорення

  1.      Яких додаткових можливостей набула компанія від того, що почала реалізовувати проект «Зелений офіс» у своїй повсякденній виробничій практиці ?
  2.      Який вплив від цього проекту здійснено на формування корпоративної культури компанії?
  3.      Яких конкурентних переваг набула компанія від реалізації цього проекту?

 


ДОДАТКИ

Додаток 1

ТЕСТ НА СПРОМОЖНІСТЬ ЗАЙМАТИСЯ БІЗНЕСОМ

Дії: за кожну позитивну відповідь проставте 1 бал і підсумуйте результат.

Запитання:

1. Чи поводитеся наодинці так само, як тоді, коли за Вами спостерігають?

2. Чи вважаєте Ви себе здатним бути лідером у родині, в колі друзів?

3. Чи вважаєте Ви хитрість гарною та корисною рисою?

4. Чи можете Ви розпочати розмову з незнайомою людиною?

5. Чи любите робити те, що вам до вподоби, не хвилюючись про те, що подумають інші?

6. Чи поїдете у транспорті без квитка, якщо забули гроші чи проїзний квиток?

7. Чи заздрите успіху Ваших знайомих?

8. Чи звертаєтесь на «Ви» до Ваших старших за віком родичів?

9. Чи можете усно швидко обчислити скільки буде 3% від 3 %?

10. Чи приходите на кілька хвилин раніше зазначено часу (на лекцію, на прийом до лікаря, на ділову зустріч тощо)?

11. Чи приходите вчасно на побачення?

12. Чи вважаєте за потрібне давати невелику суму офіціанту понад зазначену в рахунку?

13. Чи засмучуєтесь, якщо вас обрахував продавець на ринку або в магазині?

14. Чи швидко ви зважуєте всі «за» і «проти», щоб прийняти рішення?

15. Чи сідаєте у міському транспорті на будьяке вільне місце?

16. Чи часто ви робите не те, що від вас очікують, дієте без інструкцій?

17. Чи любите скаржитись на неякісне обслуговування?

18. Чи вважаєте, що те, до чого ми звикли, краще, ніж щось невідоме?

19. Чи позичили б ви гроші, щоб втілити свою ідею?

20. Чи зможете залишити валізу на вокзалі під наглядом зовсім незнайомої людини?

Ключ до тесту:

13-20 балів – Ви маєте підприємницький хист; якщо Ви отримали ці бали у результаті підглядання у відповіді, вирахуйте 8 балів та орієнтуйтесь на новий результат.

10-12 балів – Ви володієте не всіма потрібними якостями підприємця, але у Вас є реальні шанси досягти успіху в бізнесі.

5-9 балів – Ви чесна, порядна людина, у вас непоганий характер, так що не все втрачено в житті, спробувати себе в бізнесі можна.

 


Додаток 2

Розділи бізнес-плану


Додаток 3

ЗРАЗОК ЗАЯВИ ПРО ДЕРЖАВНУ РЕЄСТРАЦІЮ  ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ ПІДПРИЄМЦЕМ:

Додаток 4

 

 

  1

docx
Додано
7 жовтня 2023
Переглядів
1995
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку