20 вересня о 18:00Вебінар: Numicon (Нумікон): проста математика для всіх

Міні-вистава "Тричі мені являлася любов..."

Про матеріал

Міні-вистава "Тричі мені являлася любов..." поставлена за однойменною документальною повістю Романа Горака, яка розповідає про класика української літератури І.Я.Франка, про трьох жінок у його житті -- Ольгу Рошкевич, Юзефу Дзвонковську, Целіну Зигмунтовську.

Перегляд файлу

        «Тричі мені являлася любов…»

Міні-вистава за однойменною книгою Р.Горака

    

        
 

Дійові особи:

Франко-оповідач

Іван-студент

Іван Якович

Ольга Рошкевич

Юзефа Дзвонковська

Целіна Зигмунтовська

Медсестра

                                      Дія перша

Ліва частина сцени ─ інтер’єр сільської хати, права ─ класна кімната

Франко – оповідач:Тричі мені являлася любов.
                                    Одна несміла, як лілея біла,
                                    З зітхання й мрій уткана, із обнов

                                    Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
                                    Купав її в рожевих блисках май,
                                    На пурпуровій хмарі вранці сіла

                                    І бачила довкола рай і рай!
                                    Вона була невинна, як дитина,
                                    Пахуча, як розцвілий свіжо гай…                        

Іван-студент (у захваті): О! Як кохали ми один одного! Відтоді, як брат її Ярослав привіз мене до Лолина, всі думки мої були захоплені нею! Просив її руки у батька, він навіть згоду дав свою! Тепер для нього хто я? Рецидивіст! Тепер він на заваді нашому коханню! Та знай! Його не зупинити! Що б не зробив ти ─ Ольга кохатиме мене!

Ольга (дочитує листа): «…А на закінчення хтів би тобі ще раз сказати, як я тебе люблю, як сильно, щиро я тебе люблю, як рад би тебе побачити, поговорити з тобою, як завидую пану Руденському і всім тим, котрі бачать тебе щоденно, бесідують із тобою, забавляються… Але ні, о тім не буду говорити, се занадто болить. Прощай, душе моя, до звидання! До швидкого, милого звидання!»

Іван (дочитує листа): «…Івасю любенький, хотіла би «панєжітся» перед тобов бодай словами, так, як я розумію, як розмовляю з тобою думками, коли в хаті світло погасне і коли мені перед очима закриєся всьо то, в чім ніколи не находила уподобання. Але вибач, миленький, на сей раз не маю часу, спішуся, аби виштудерувати в світі, а ні як пеститися. Може, у другім листі. Ти ми віриш. Я тя так люблю! ─ Твоя Ольга».

Франко-оповідач: Любов ─ як вогонь. Потрібна іскра й паливо ─ і маєш полум’я кохання. Іскра ─ то перша зустріч наша. Вона ─ завжди присутня, незабутня. А паливо для неї ─ то час, який коханці є у люблячих обіймах. Без часу, проведеного разом, наше кохання почало згасати. Та й не тільки розлука призвела до цього. Можливо, це було на краще. У всього є свої причини.

Іван (читає листа): «Се крайний час. Мені треба помочи конче, ти не можеш мені дати її, не можеш порятувати, але я приймаю поміч від другого приятеля і йду заміж за Оз(аркевича). ─ Івасю, мені здаєся, що сли ти мене любиш, то повинен єсь бути рад із того. Предціжя буду вільна, свобідна, мені буде добре з ним. Правда ? Ти забаг волі і сидів єсь за то 8 місяців! ну, а  Оз. предціж не тюрма, я краще окуп'ю свою свободу. Будь спокійний, нам ще колись буде добре, будемо всі щасливі. Лиш відси, з сего села гет! гет! гет! Дуже буду вдячна тому чоловіку, як він мя возьме відси. Сама піти не можу. То дуже добра людина, і родина єго людська, ─ можна з ними жити.»

Івану стає погано. Він падає.

Франко-оповідач: Минуло ще чотири роки. Надія на сумісне щастя зникла. «Фіктивний» шлюб Ольги та Володимира став «справжнім». Я… Я радий за неї.

Виходить Ольга.

Ольга: Станцюємо?

Іван: Звичайно.

Танок повільний  Ольги та Івана

                              Дія друга

Інтерєр невеликої скромної  квартири

Франко-оповідач: Явилась друга — гордая княгиня,
                                  Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
                                  Таємна й недоступна, мов святиня.

                                   Мене рукою зимною вона
                                   Відсунула і шепнула таємно:
                                   «Мені не жить, тож най умру одна!»

                                   І мовчки щезла там, де вічно темнно…  

      Її зустрів я в Станіславі. На перший погляд ─ ось вона, любов мого життя! Зізнаюсь, шансів у мене було мало ─ надто великою вже панною вона була. Та я надії не втрачав.

Іван (сидить за столом і пише): «…Отож, шановна панно, я хочу показати всю серйозність своїх намірів, і прошу вас віддати вашу дочку за мене заміж. З повагою, ваш Іван Франко.» (Переглядає листа і виходить із кімнати)

Франко-оповідач: Пройшло кілька днів, і ось настав довгоочікуваний момент ─ чи стану врешті я щасливим, чи буде Юзефа жінкою мого життя?

Іван (читає відповідь на свій лист): «…отож, я мушу вам відмовити ─ цього не зрозуміє суспільство».

Франко-оповідач: Мене неначе блискавка вразила. Я лиш отримав надію на щастя після розставання з Ольгою ─ а тут така відмова.

Виходить Юзефа

Іван (зі смутком): Чому? Чому? Невже я чимось тебе скривдив? Невже образив десь? Чи, може, не кохаєш мене?..

Юзефа (запально): Аж ніяк, Івасю! Обожнюю тебе я більше за життя!

Іван (у розпачі): Тоді чому, Юзефо?

Юзефа: Кохаю я тебе, тому і покидаю!... Не хочу бачити, як ти страждаєш… доки я помираю.

Іван (стурбовано): Про що ти, люба?

Юзефа (тихо): Я хвора на сухоти. Ніхто не знає точно, скільки я ще проживу. Ось чому не стану я твоєю дружиною. Ось чому нам краще розлучитись.

Іван підходить до неї і пригортає до себе.

Франко-оповідач: Зреклась вона від мене заради мене ж самого. Я  зробив би так само.

 

                               Дія третя

Ліва частина сцени ─ інтер’р  невеликої скромно умебльованої кімнати, права ─ медична палата                                                 

Франко-оповідач: Явилась третя ─ женщина чи звір?
                                  Глядиш на неї ─ і очам приємно,

                                  Впивається її красою зір.
                                  То разом страх бере, душа холоне,
                                  І сила розпливається в простір.

                                  Спершу я думав, що бокує, тоне
                                  Десь в тіні, що на мене й не зирне,
                                  Та враз мов бухло полум'я червоне.

                                   За саме серце вхопила мене,
                                   Мов сфінкс, у душу кігтями вп'ялилась,
                                   І смокче кров, і геть спокій жене.

                                   Минали дні, я думав: наситилась,
                                   Ослабне, щезне… Та дарма! Дарма!
                                   Вона мене й на хвилю не пустилась,

                                   Часом на груді моїй задріма,
                                   Та кігтями не покида стискати;
                                   То знов прокинесь, звільна підійма

                                     Півсонні вії, мов боїться втрати,
                                     І око в око зазира мені.
                                     І дивні іскри починають грати

                                     В її очах ─ такі яркі, страшні,
                                     Жагою повні, що аж серце стисне.
                                     І разом щось таке в них там на дні

                                     Ворушиться солодке, мелодійне,
                                     Що забуваю рани, біль і страх,
                                     В марі тій бачу рай, добро єдине.

                                     І дармо дух мій, мов у сіті птах,
                                    Тріпочеться! Я чую, ясно чую,
                                    Як стелиться мені в безодню шлях

                                     І як я ним у пітьму помандрую.

Іван Якович: «Любов ─ це ті страждання, які бажають відчути всі», ─ сказав хтось з великих поетів. Саме таку любов я й відчував  протягом тих десяти років, які я провів із Целіною.

Іван Якович стоїть, переминаючись з ноги на ногу, і дивиться на Целіну, яка розчісує волосся попелястого кольору і не звертає на нього уваги.

Франко-оповідач: Не бачила вона мене впритул. Не помічала моєї пристрасті. Не вбачала в мені людину прославлену, освічену. Обставини нашого знайомства були напруженими ─ розпочалась війна. Вона працювала на різних поштових відділеннях у Львові. Доля згодом звела нас знов.

Іван Якович (пише, потім читає): «Бувши змушеним іще в грудні минулого року віддати жінку до закладу божевільних, я рівночасно був змушений прийняти до свого дому одну вдову з двома дорослими дітьми й дати їй, окрім квартири, майже повне удержання. Се уможли­вило мені перебути сю тяжку зиму та  небезпечну хворобу. Сини оба при війську, Тарас кадетом, тепер на Угорщині, а Петро лей­тенантом тепер у ровах недале­ко Підгаєць, Гандзя як поїхала літом 1914 року до Києва, так і досі не вернула. Я проживав від половини грудня 1914 року сім місяців з мамою Здіся, з його сестрою та ним самим і можу сказати, що одною з причин моєї хвороби та її тяжкого ста­ну були відносини тої жінки та її  сина до мене».

Франко-оповідач: Згодом я поїхав, залишивши ключі від дому їй. Поїхав з її синочком до Криворівней. Вдома залишилася моя хвора дружина Ольга, за якою Целіна згодилась наглянути. Маю вам сказати, пані Зиґмунтовська була дуже уперта жінка. Як не намагався я її вмовити писати українською, її листи приходили до мене із неласкавими польськими літерами і словами.                              

        …Минуло кілька років. Я присвятив їй свої найкращі вірші, витратив безліч сил як фізичних так і духовних, аби отримати хоч краплину взаємної любові. Вона ж повторювала одне: «Мені взагалі не подобаються руді. Я люблю брюнетів.»

Іван Якович лежить на лікарняному ліжку не рухаючись. На обличчі – явний біль.

Медсестра : Пане, до вас пані Зиґмунтовська.

Іван Якович (категорично): Не пускати її…

Франко-оповідач (виходить на середину сцени і тихо промовляє): Тричі мені являлася любов…

1

 

docx
Додано
21 жовтня 2018
Переглядів
194
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку