Презентація є компонентом уроку "Іван Франко. Лірична драма "Зів'яле листя"", конспект якого розміщений на цьому сайті.
Дана робота є мотиваційним елементом у роботі із програмовим матеріалом, що входить до завдань зовнішнього незалежного оцінювання.
«У кожного великого письменника є твори, в яких з особливою повнотою відбилася його особистість. Такими творами в художній спадщині Івана Франка видаються мені лірична драма "Зів'яле листя" та повість "Перехресні стежки", — завважував дослідник Микола Ільницький. — "Зів'яле листя", цей світовий шедевр драми закоханого серця, було основою для розкриття внутрішніх переживань персонажів "Перехресних стежок"».
Михайло Коцюбинський. Реферат “Іван Франко” У Франка є прекрасна річ ― лірична драма “Зів’яле листя” се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, співцеві кохання і настроїв... Взагалі, Франко ― лірик високої проби, і його ліричні твори просяться часто в музику
В першу зі збірок «переломного» періоду — «Зів'яле листя» — увійшли поезії, написані за час 1886—1896. Перший «жмуток» (20 поезій з епілогом) був надрукований уже в другому виданні «З вершин і низин». Видаючи збірку, Франко маскує своє обличчя, говорить у передмові, що він зовсім не причетний до виспіваних почуттів нещасного кохання — це щоденник поетового приятеля, що покінчив життя самогубством. У передмові до другого видання Франко визнав, що перша передмова не більше, як літературна фікція. Проте й тут наводяться нові докази того, що автор неповинний у вічному «гріхові» ліриків: Франко зазначає, що зібрані в «Зів'ялому листі» поезії — найсуб'єктивніші з усіх, які з'явились у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка,— «та при тім найбільш об'єктивні у способі малювання складного людського чуття».
І коли цей герой, оповівши нам у поемі «Зів'яле листя» глибоку драму, що він її пережив на ґрунті нещасливого кохання, забуває на хвилину біль «незагоєних ран» в злитті пісні особистого горя з піснею народніх злигоднів, що відкриває йому новий світ турбот і зацікавлень, нові шляхи для життьових прагнень,— то життя рідного народу, таке яскраве в минулому і понуре в сучасному, стане для Франка-поета джерелом, з якого він погасить спрагу свого надхнення, але разом з цілющим напоєм вип’є й отруту його. (Симон Петлюра)