«Минуле живе, допоки його пам’ятають 1932-1933 рр
1
До Дня пам'яті жертв Голодомору
Шановні учні, викладачі ! Сьогодні ми зібралися для того, щоб увічнити пам'ять про тих, хто прийняв мученицьку смерть у 1932-1933 роках.
Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Кожен із нас переосмислює нашу історію, трагічні її сторінки, які примушують стискатися людські серця. Одна з найстрашніших таких сторінок - Голодомор , який призвів до небачених безневинних жертв. Кажуть, що минуле не належить нікому. Воно - надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи!
Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках.
Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.
Геноцид українців шляхом рукотворного голодомору 1932-1933 рр. є злочином, який не має терміну давності та забуття, позаяк голодомор – це мільйони невинно убієнних селян, фізично знекровлена та соціально вихолощена нація, яка й досі переживає його руйнівні морально-психологічні та демографічні наслідки.
Голодомор в Україні, тобто масова смертність мирного населення від штучно створеного голоду, тривав два роки поспіль, спустошуючи села, викорінюючи покоління хліборобів та знекровлюючи націю. Гинули родинами, вулицями, хуторами, а в селах, де затухало життя, вивішували чорні прапори – символ перемоги тоталітарного режиму над українськими селянами.
Ведучий: 1932-1933 рік. Найчорніший час в історії України. В світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших і найблагородніших країн. Тривалий час 1933 рік називали одним з найсприятливіших в радянській історії.
Нині ми знаємо, що то було. Це був не голод, а штучно зорганізований свідомо спрямований на вигублення українського народу голодомор. Це була війна проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Це був масовий сталінський терор, спрямований на винищення українського народу.
Тема Голодомору вперше була яскраво-трагічно розкрита в художніх творах українських письменників діаспори. Так у романі «Марія» (1934) Уласа Самчука вперше в українській літературі показана жахлива картина голодомору та трагедія роду.
У той же час Василь Барка, якому вдалося пережити Голодомор, відтворює картину фізичного винищення сім'ї Катранників на Слобожанщині у романі «Жовтий князь» (1963).
Тільки на початку 90-х років ХХ століття Україні, та й усьому світу було повернуто правду про голодомор.
«Визнання факту Голодомору як геноцид українського народу»
Вирвані з корінням, вивезені товарняками до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план.
Перегляд відеоролика «Колос правди»
Кожна осінь несла селянам розчарування. Радянський уряд на чолі зі Сталіним вимагав від колгоспників дедалі більше хліба, молока, м’яса, овочів. Усе менше і менше залишалося продуктів селянським сім’ям на зиму. Навіть те, що залишали на насіння, примушували здавати.
І дійсно, осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.
Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки. То ж не судилося того року ані йти плугатарям, ані співати дівчатам, та й вишні не зацвіли.
Голодне лихоліття. Яке випало на долю українського народу найболючіше вдарило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100 грамів хліба на працюючого.
За переписом 1926 року діти віком від 14 років становили 38% сільського населення. Дітей віком від 4 років – 16%, тобто у голодний рік їм виповнилося б 10 років. Та більшості не судилося.
Діти гинули з різних причин: від опухання, ставали жертвами людоїдства, від фізичної розправи над ними. Смертність дітей, за деяким підрахунками, сягала до 50% загальної кількості померлих.
Перегляд відеоролика «Бозю, що там у тебе в руці…?»
Зараз щороку Україна прихиляє коліна перед мільйонами жертв Голодомору 1932-1933 років, перед тими страждальцями, могили яких розкидані по садках, балках, дворах, узбіччях доріг та на цвинтарях, де насипані великі могили або колективні. Ведуча: Воістину говорять колективний голод, колективний холод, біль і страждання, колективна смерть, вони й понині кровоточать у серцях тих, хто пережив страшні роки, а тепер дістав таку можливість розповідати, свідчити, переконувати.
Найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам’ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам’ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути. Ми мусимо пам’ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.
Ведуча: Запалимо свічки і хвилиною мовчання вшануємо пам'ять жертв сталінського голодомору.
Ведучий: Хай хвилина вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років стане актом поминальним, актом покаяння і перестороги для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі і чистої совісті.
Ведуча: Хай у кожному місті і селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.
Ведучий: Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання. Хай подібне не повториться ніколи.
ХВИЛИНА МОВЧАННЯ
..\0-02-05-1fbe81772f915f875b52332f9d720054a9fe90b75fbc8e57d6d58fb90452aa07_7a47d8abcce218d7.mp4
Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не маємо права забувати її чорних сторінок. Адже довгі роки ми говорили між собою пошепки про ті страшні роки і сьогодні, коли ми маємо власну державу, настав час говорити про це вголос. Цього вимагає історія. Цього вимагають мільйони жертв.
Усі, хто загинув у 1933 році голодною смертю, не могли безслідно зникнути.
Ми працьовита, терпляча нація. Наш народ заслуговує на шану й повагу. А пам’ятником жертвам хай буде наша пам’ять про минуле, небайдуже ставлення до національної трагедії, що спіткала наш народ у 1932-1933 роках.
Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом та організованістю з боку влади і наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.
У зверненні Верховної Ради України до українського народу від 15 травня 2003 року йдеться, що українська національна катастрофа 1932-1933 років стала першим випадком, коли конфіскацію продовольства держава застосувала як зброю масового знищення її власного населення з політичною метою.
Віримо, що недалеко той час, коли Голодомор в Україні засудить міжнародне товариство як один із найбільших за кількістю жертв у світовій історії факт геноциду. Багато держав світу на сьогоднішній день визнали Голодомор в Україні злочином проти людства.
Кажуть, що історії властиво повторюватися. Наше завдання зробити так, щоб таких трагедій більше не було
Оксана Білозір «Свіча»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку