Мистецька вітальня «Боже поле Андрія Антонюка»

Мистецька вітальня

«Боже поле Андрія Антонюка»,

присвячена 75-річчю його народження

Хруленко Тетяна Володимирівна,

                                                              педагог-організатор

Первомайської  загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів №17

 ім. Миколи Вінграновського

Мистецька вітальня «Боже поле Андрія Антонюка»,

присвячена 75-річчю його народження

Мета: вшанувати пам’ять народного художника України, випускника нашої школи, Андрія Антонюка; показати зв’язок картин художника із рідним краєм; донести широкому   загалу особливий колорит його  живопису

(Святково оформлена зала, на стіні картина Андрія Антонюка «Великдень на Богополі, на планшета х- репродукції картин художника його малярські речі). 
Звучить музика ,виходять ведучі.)
( відео №1)

Читець             

        Малювати картини руками не можна,

        Лише серцем, що б’є у душі..  
        В тій, де мешкає дивний художник,  
         Що натхнення черпає в собі.  
Ведучий Стоять ясні теплі дні, погода така, що хочеться блукати тихими стежинами та милуватися красою, яка оточує тебе. Очі розбігаються від розмаїття кольорів! Неначе на палітрі художника змішані яскраві фарби осені: червоні, зелені, блакитні, пурпурові, жовті. В кришталево чистому повітрі виблискують на сонці ажурні павутинки. І не дивно, що саме в такий день народився художник, наш земляк, Андрій Антонюк.

Слайд№1

Ведучий Він всім розповідав: «Я народився  на Покрову Пресвятої Богородиці!» І цей  день художник майже завжди відзначав персональною виставкою. Здається,і зараз, відкриються двері, і до нас ввійде  Антонюк – колоритний, яскравий, сивобородий, привітний. Він зрадіє друзям і знайде, що сказати кожному.

Слайд№2

Читець Дай же, Боже, побачить його

 Хоч на крихітну частку хвилини.

Дай мені не згасити вогонь

І здійснити бажання єдине:

Дай прийти, а не тихо пройти

Повз його чудодійні хороми.

І у храмі пісень віднайти

Вічну душу і лагідну втому.

Я не хочу пускать фіміам,

Хочу тільки повітря вдихнути:

Те, незвичне, що хмарами там

Сповиває, як пахощі рути.

Ця краса, ця любов без погорд,

Пальці-свічі ясніють під ликом...

Дай торкнутись чуттями того,

Що зоветься Мистецтвом великим. 
 

Ведучий Андрій Данилович прожив незвичайне життя. Він народився 13 жовтня 1943 року на Богополі, у місті Первомайську. Дитинство художника пройшло на мальовничих берегах річки Синюхи. Тут він навчився захоплюватися красою рідного краю, вперше взявся за пензель і оволодів мистецтвом живопису.

Слайд №3

Читець З берегами примовкли човни, 
Дивослово стало на чати.
Зачерпну барвоцвіття ріки – 
І тобі подарую, мій брате.
Намалюю чарівну красу,
Чисте небо візьму над лісами,
І живу, дзвінкотючу росу,
Що співає всіма голосами.
Ведучий  Закінчивши Первомайську середню школу № 17, обдарований юнак вступив до Одеського художнього училища ім. М. Грекова,

Слайд №4

 де вчився під керівництвом досвідчених майстрів, під впливом південноукраїнської художньої школи, вбирав  кращі зразки світового образотворчого мистецтва, ознайомився із технікою європейських постімпресіоністів.

Після закінчення училища, в 1962 році, працював на Закарпатті, в місті Мукачевому, де познайомився з видатними майстрами закарпатської школи живопису. Певний вплив на Андрія Антонюка мав народний художник Слайд №5

України Федір Манайло, художник-консультант кінофільму «Тіні забутих предків». З 1965 по 1971 роки Андрій Данилович працював в Одеському художньому фонді, а в 1971-му переїхав до Миколаєва, де і прожив 42 роки.

Читець

Ми починалися і є – 
Продовжувачі роду.
Вода, земля і цвіт небес – 
То вічний дух народу.
Ми – слово сонця і життя
З води, землі і неба.

Ми – спрага людськості, добра

Слайд №6

Ведучий Ці прекрасні слова Микола Сингаївський, мабуть писав просто Людині – творчій, мудрій, працьовитій, хліборобу, космонавту, письменнику, майстру, художнику…
А з чого, цікаво, починається художник?

«Спочатку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог». Це – Святе Письмо. Аксіома. І тут нема чого мудрувати, і просто з суто людської цікавості зважимось припустити, що Вседержець, беручись до створення світу, як зодчий, напевно ж, мав і в уяві – картину замисленого.
Тому сам Господь велів об’єднати Слово з переходом в картину.

Слайд №7

Ведучий Андрій  Антонюк створив  свій Всесвіт, наповнений  духовними цінностями. Духовність Андрія Антонюка починається  від  самого головного – матері, яка дала йому життя; землі, яка вскормила його  своїми благодатними плодами; неба, яке наситило  безкраєю невичерпною  енергією..«У мене свій погляд на світ і речі. Як мене матінка вчила молитися. Вчила так: «Андрійку, молися до Бога, але молися – для себе». Так що творчість – це моя молитва до Бога, молитва до України й за Україну – це молитва для себе, і про себе. Зі мною – мої молитвенні обереги: річка Синюха, козацька ріка й священні камені Мигії …».

Слайд №8

Читець

День і ніч над виднокраєм,

Понад Бугом – день і ніч! –

Проступіться! – Січ гуляє,

Запорозька Бозька Січ

Вінграновські реєстрові

Січові Антонюки!

А вже турки в Богополі,

А в Мигії русаки

Але доки гарна днина,

Ти налий мені вина …

Пропадає Україна

Догуляє й Січ одна.

Виступ міського голови Дромашко Людмили Григорівни

Ведучий. Сам художник говорив, що його біографія не в датах: «Моя біографія – то мої картини. Химерні чи реальні, хороші чи погані, – судити не мені. Але вони – перед вами, як душа митця перед лампадою. Прийміть їх, моїх рідніх дітей!» Слайд №9

  Коли бачиш його роботи – відчуваєш, як застигаєш, губишся у просторі і стикаєшся з Вічністю, Матінкою-Природою – настільки вона торкається внутрішнього світу людини, його душі.

« Мій живопис – то продовження щирої Маминої молитви: за живих і мертвих, за ворогів і друзів»,- говорив художник.

Слайд №10

Ведучий. Твори Андрія Даниловича сповнені віри, надії, фантазії, оптимізму, філософського буття. І нам сьогодні так не вистачає цього в нашому житті, що хочеться повернутися до його робіт знову і знову, і зануритися в цей дивовижний світ.

   Роботи Майстра овіяні таємницею і стали вже легендами. У них переплітаються вчора і сьогодні, сьогодні і завтра, завтра і майбутнє; вони несуть світло, добро, любов до Матінки-Природи, Землі, Планети, Космосу, видатних постатей.

(відео№2)

Ведучий. Андрій Антонюк дуже любив свою малу батьківщину – місто Первомайськ, Богопіль, де народився і виріс, маму, батька, своїх братів: Івана та Семена,- і все, що оточувало його з самого  дитинства. Відчуття дитинства, які з роками обростали все новим, особливим змістом – народні свята, любов до землі та матері, виховані  в ньому принципи моралі – він проніс через усе життя.

Слайд№11

Ведучий. «Благословення бабусі», «Великдень», «Золота Покрова», «Мамина молитва», «На нас чекають добрі люди», «Солом’яний король» та інші. Усі ці роботи написані в різні роки, але  А.Антонюк ніколи не зраджував своїм головним цінностям, серед яких він виріс.

(відео№3)

Виступ брата художника Антонюка Семена Даниловича

   Зміст картин Антонюка важко розповісти і пояснити. Кожен глядач почує в них свою мелодію. Героєм живопису Андрія Антонюка не обов’язково бути  людиною. Це і джерело,яке світиться заревом, і земля,яка дихає, і чудодійний хліб, і запалений свічкою місяць, і кінь, який летить і висікає копитом музику.

Слайд№12

Ведучий.  Все, що з’являлося на полотні художника-живе, наділене душою. Та й сам він вірив у свої фантазії. Перше, ніж писати картину, художник  озвучував думки, які з’являлися невідомо звідки, ділився ними  з друзями. Іноді його друзі  дивувалися: не було такого, не могло бути!  Але пізніше бачили, що думки  його віддзеркалюються в картинах. І в них – істина.
  Так Андрій Антонюк придумав свій образ українського поета Миколи Вінграновського,з яким навчався у одній школі , і потім їх дороги пересікалися. З’явилася ціла серія робіт про поета і художника з Богополя , яка експонувалася в різних містах - Миколаєві, Києві, Одесі та справляла на оточуючих незабутнє враження.

Слайд №13
  Ведучий. Григорій  Гусейнов у книзі «Господні зерна» писав:  «А.Антонюк – великий поет степового краю, степової Миколаївщини, яка в 60-ті роки, заговорила юним голосом Миколи Вінграновського.»  Напередодні 70-річчя М.С.Вінграновського відбулася виставка картин Андрія Даниловича в м. Миколаєві «Миколин день на Богополі». Ця подія не була пересічним явищем, адже стала  ще одним великим проявом любові до рідного краю, до земляків, отого насіння, що в благословенній землі розвинулось і  стало талантами.

Слайд №14

 Ведучий.  Скільки ж йому діставалося за незвичний стиль своїх полотен, малюнків і… поведінки. Написані полотна звинувачували у випадковості кольорової гами, невідповідності тому,як воно виглядає в реальності. Ніби фарби і сюжет картини обов’язково повинні бути зрозумілі з першого погляду і копіювати те, що відбувається. У справжнього майстра вони підштовхують до роздумів. Якщо зображене зрозуміло зразу, картина подібна переспілому фрукту. Він може бути і гарним, але смак не той.
Одні стверджували, що його фарби не натуральні й надумані. Інші -  що все запозичене у французьких імпресіоністів. Були й такі, які порівнювали його стиль з примітивною мазнею дітлахів.

Ведучий. А він сам не міг собі пояснити, як прийшов до такої манери письма. Вистачало взяти в руку пензлик і потрібні фарби , як зразу необхідні кольори осідали звідкись зверху самі собою, як послання. В них відображалися і різнобарв’я безкрайнього українського степу навкруги рідного Богополя. І бездонна чорнота  його нічного неба, кимось забризкана повністю зірками, ніби хтось ненароком струсив на нього пензлик із золотисто-зеленою фарбою. І наповнений казками дитячий захват перед чудесами життя. А ще – зачарування таємною красою  облич та долі людей, усього-усього, що відбувається навколо  і переливається на мольберт.

Слайд №15

 Ведучий. Часто навіть йому  самому не завжди  зразу зрозуміло, чому взяв саме ту або іншу фарбу. З точністю  передав чарівний стан творчості художника улюблений друг і земляк Микола Вінграновський:
У синьому небі я висіяв ліс, 
У синьому небі, любов моя люба, 
Я висіяв ліс із дубів та беріз. 
У синьому небі з берези і дуба.

 Ведучий. До речі, художній образ М. Вінграновського в доробку А. Антонюка – один із провідних. У числі тих робіт, які написані за мотивами творчості друга, – «В голосі колеса сухо», «Вовк-сіроманець», «Скіфський степ» (усі – 2003), «Геля, гуси, Геля!» (2006), «Маленький Микола Вінграновський везе вечерю на Диканьку самому Миколі Гоголю» (2009), а також зовсім свіжі роботи: «Виростеш ти, скифеня», «Баба Маланка благословляє малого Миколку», «Великодень на Богополі».  Слайд №16

Картину «Микола  Вінграновський з Борисом  Мозолевським»(«Скіфський степ») Андрій Антонюк  підписав словами Миколи Вінграновського: «Дивовижний художник Андрій. А де ще ти знайдеш школу №17, що на Богополі, котра дала світу двох лауреатів Шевченківської премії?»

( відео №4)

Ведучий. Десь на початку 60-х років ХХ століття, коли Антонюк навчався в Одеському художньому училищі ім. М. Грекова,до Південної Пальміри на кіностудію часто приїздив тоді вже всесвітньо відомий учень О. Довженка, талановитий кінорежисер, автор «Атомних прелюдів» М. Вінграновський. Одного разу він, маючи «вікно» у знімальний період, разом із художником «гайнув» на день до свого Богополя, де їм навіть пощастило стояти у церкві на кліросі із матерями. Маючи поставлений акторський голос, який лунав до його шанувальників вустами Івана Орлюка із фільму «Повість полум'яних літ», М. Вінграновський співав у хорі, тоді як А. Антонюк читав псалтир замість старости.

Ведучий. Тієї щемливої миті вони пообіцяли один одному увічнити цей дивовижно щирий епізод зі свого життя в художній творчості. Мрія юності друзів збулася тільки в 1993 р.: у столичному видавництві «Веселка» вийшла книжка віршів М. Вінграновського для дітей «З обійнятих тобою днів», оформлена кількадесятьма репродукціями картин А. Антонюка, які й досі дивують своєю органічністю та колоритом. Відтоді кожного ювілейного року художник вшановував свого друга молодості виставкою у престижних столичних галереях.

Ведучий. Андрій Данилович на відкритті однієї  експозиції підкреслив: «Нині творять історію ті бійці, які пережили страшні шістдесяті, люблять мій Богопіль, який бачив цих людей, де познайомив мене Микола. Але чого ви плачетеся, люди добрі? Знаходьте енергію, шукайте мистецтво, живіть і працюйте! Плекаймо своє, творімо свою країну у себе вдома».

Ведучий. Місія художника – це духовний пошук. Те, що він  відчувє, передає людям, долучаючи їх до прекрасного. Куди він не йде,  що не робить, а те, що він  надумав малювати, слідом за ним. Та й спати ляже,  воно йому вчувається, та нібито щось до нього промовляє, щоб він його не кидав, щоб він  його не цурався, щоб він його малював, та чи на папір, чи на  полотно його виливав. Така неспокійна доля у справжнього  таланту, освяченого благословенними водами Богопілля.

Ведучий. Андрій Данилович був добрим, чуйним, щирим, щедрим. Митець простий і доступний у спілкуванні, мудрий без мудрування, без претензії на теоретизування Якщо сьогодні ми крикнемо: «Учителю! Хто ми?!» – Майстер відповість лише тим з нас, хто вміє чути серцем, для кого поняття духовності, віри, гуманізму не порожні слова і гучні обіцянки. Слайд №17

                    Читець

                Учителю, хто ми?

Дівча з золотими крильми …

А дід – чорнокнижник:

• Відомо,

Богове  врекли нас людьми.

Ми люди  й богове, ми велетні й гноми …

• Учителю, хто ми?
• Учителю, хто ми?
• Я вивчив дитино, до титли, до коми

Усе, що у Книзі Буття між рядками,

І вітер століть шелестить сторінками

Та після потопу – ні титли, ні  коми …

• Учителю, хто ми?

Учителю, хто ми.

Стоїть моя доля край поля і б’є золотими крильми

Слайд №18

Ведучий. Боже поле – ось те джерело, тема фарб художника. Він виріс серед єврейських сімей. З дев’яти будинків на вул. Спартака тільки один був українським – будинок Антонюків. Решта – єврейські. Навчався художник в єдиній українській школі, що знаходилася на вулиці, названій на честь єврейського класика Шолом-Алейхема. Це вже, як казав Андрій Данилович, «початок хохм мого життя». Єврейська культура, гумор цього народу завжди були поруч. Антонюк говорив: «Я вдячний Богу, що єврейська маца була в моєму будинку, а наша паска була в будинку сусідів». І цей вплив не міг пройти безслідно. Все життя майстер знаходив сюжети з життя того народу, серед якого виріс. Тому серед персонажів полотен художника ми зустрічаємо і нащадків козацтва, і героїв та лицарів «золотої епохи», а також богопільских євреїв.

Слайд №19

Ведучий. У 2002 році, за 11 років до смерті Андрія Антонюка, пішов з життя його вчитель і друг – Лев Михайлович Островський, який виїхав до Ізраїлю. Його учні створили Південноукраїнську школу живопису. Сам Лев Михайлович був глибоко освіченою людиною – прекрасно знав літературу, живопис, музику. 30 років вони разом з Андрієм Даниловичем спілкувалися, листувалися, обмінювалися фотографіями, репродукціями робіт. Завдяки творчості вчителя виникла серія картин Андрія Даниловича за мотивами Шолом-Алейхема. Сьогодні з нею можна ознайомитися в Єврейському культурному центрі м. Миколаєва.

Ведучий. Усі роки художника оточували і підтримували близькі люди. Більше 50 років Андрій Данилович прожив у шлюбі з коханою дружиною Оленою Червоненко, відомою художницею, яка пішла з життя у 2011 році, залишивши напрочуд цікаві полотна. Вона була справжньою опорою для чудового і неординарного творця. Вона була мудрою дружиною і матір’ю, а тому завжди жила ніби в тіні свого чоловіка, берегла і підтримувала в першу чергу його талант, допомагала у всьому, прикривала від життєвих негараздів.

Талант батьків передався їх синові Данилу – продовжувачу роду Антонюків, оригінальному художнику. Слайд №20

Виступ Данила Антонюка

Ведучий. Душа  Андрія Антонюка  була відкрита, тому його персональні виставки вирізнялися щирістю і гостинністю. Вони завжди збирали і продовжують збирати тисячі позитивних відгуків.

Багато його робіт стали предметом захоплення в музеях Європи та Америки, були придбані в приватні колекції США, Японії, Канади, Іспанії, Франції та інших країн.

Слайд №21

За своє життя художник написав більше тисячі картин. Знакові творіння нашого геніального земляка – це «Моя Венеція», «Чиста вода», «В казематі», «На Синюсі», «Голгофа», «Цар Колос» і «Великдень». Творчість майстра високо оцінено в Україні та за її межами, він удостоєний багатьох нагород і відзнак.

Можливо, він був вище офіційних звань і нагород. І все ж вони були необхідні художнику,як і кожній творчій людині,як підтвердження визнання,як захист від того, хто посмів би «травити» його ніжну,чуттєву натуру.

Ведучий. Андрій Данилович Антонюк став заслуженим художником, отримав високе звання народного художника України (2007), став лауреатом Національної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1994) та премії ім. Василя Стуса (1993), лауреатом премії «Золотий Тризуб» (1986), Міжнародного фестивалю «Український світ» (1997). Нагороджений срібною та золотою медалями Національної академії мистецтв України, Санкт-Петербурзької академії мистецтв Росії та дипломом «Золота фортуна» (2001). У 1996-му та 1998 роках був удостоєний почесного звання «Городянин року», а в 2006-му – «Людина року», 2007 рік-Почесний громадянин міста Первомайська.

Ведучий. Хочеться відзначити, що картини Андрія Даниловича надихнули на написання прекрасних віршів багатьох миколаївських поетів. Дуже чітко охарактеризували творчість художника Дмитро Кремінь, Валерій Бойченко, Валерій Золотухін, Анна Олейникова… Слайд №22

Більше 30 років художника пов’язувала міцна дружба з відомим поетом, перекладачем, публіцистом, головою Миколаївського відділення Спілки письменників України, лауреатом Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Дмитром Дмитровичем Кремінем. Творчі шляхи друзів складалися по-різному, але багато в чому їх долі тісно переплетені. Вони дружили сім’ями. І до останнього дня були разом. Дмитро Дмитрович присвятив своєму найкращому другові вірш «На тему Андрія Антонюка».

Ведучий. Широку популярність нашому земляку принесли публікації його робіт у журналах «Огонек», «Юність», «Ранок», «Вітчизна», «Київ», «Україна», а також окремо видані альбоми його робіт. Особливої уваги заслуговує альбом «Лампада над Синюхою», який являє собою антологію творчості двох вірних друзів – Д. Креміня і А. Антонюка і містить 100 робіт художника і 100 віршів поета. Це видання давно стало колекційним раритетом.

Усе своє життя Андрій Данилович писав картини, які несуть добро і любов, дарують світло людям.

Ведучий. Одна картина, недописана, зворушила всіх – «Я іду до тебе», датована 15 квітня  2013 року. 16 квітня художника не стало. Андрій ще тут, на землі, макає пензлик у фарбу, а душа йогого вже на небесах, біля  своєї другої половинки – Олени, яка пішла із життя раніше нього. Теперь вони удвох летять над землею у блакитному  неосяжному  просторі. В одному місті блакитна фарба не послухалася художника, розтеклася і – отрималися не то пролиті сльози, не то ниточки,що з’єднують небесне і земне… Тепер вже ніхто не поправить ці струмочки фарби.

Ведучий. Ні, фарби тут – не перше , хоча завдяки їх підбору, картини  індивидуальні і неповторні. Теми – любов, земля, небеса, материнське благословіння, народні свята – вічні, у всі часи вони приваблювали творчих людей. Тоді що ж  так заворажує усіх без винятку і притягує до живопису  Андрія Антонюка? Від чого відчуваєш щем у серці, коли дивишся на його картини? 
Була в Андрієві Антонюкові якась натягнута струна, дарована вище. Він умів із цієї струни вилучати  звуки. Музика розсипалася по полотну то блакитними  небесами, то срібними крапельками, віддзеркалювалася у погляді, напруженій спині,весняній землі,летючих птахах. Він умів цю музику передати іншим, і вона відгукується у кожному серці.

( Відео№5)

Слайд №23

Ведучий. Він знав щось таке, чого не могли знати і розуміти  інші. «Я познание сделал своим ремеслом, я знаком с Высшей правдой и низменным злом», – так словами Омара Хайяма Андрій Антонюк підписав одну з останніх своїх робіт. Вона – символична.
Антонюк дуже серйозно готувався до ювілейної виставки, яка мала відбутися у жовтні 2013 року. Він багато писав, підбирав експозицію, до якої ввійшло майже 100 робіт більше ніж за 40 років його  творчої біографії. Чи відчував він, що не доживе до цього дня? Важко сказати. Але  епіграф до цієї виставки він написав такий: «Моя виставка – це моя церква, в якій мало місця для плотського. Навіть роблячи матеріальний світ, я шукаю дорогу – а що далі, там?...»

Відео№6

  Ведучий. Мабуть, він зараз, плине над нами. А його картини, «матеріальний світ»створений ним, увіковічать ім’я незвичного і неповторного художника, який народився у нашому місті.

                 Літа  ждань, літа сум’ять і знади!

Усе, усе – водою з –під човна

Страждай і плач тепер, моя ти сладо,

Журись журбою серця і чола.

Та ще надія б’ється в голосіннях!

Та ще любов біжить у манівці,

Як та сльоза підпалена промінням,

По вечоровій стомленій щоці.                                                                             (М.С. Вінграновський)

Список використаних джерел:

1. Андрій Антонюк, Дмитро Кремінь «Лампада над Синюхою» Альбом-антологія Миколаїв 2007
2. Артем Скрипник « Школа, яка подарувала світові двох Шевченківських лауреатів», газета « Рідне Прибужжя»,12 листопада,2006.
3. Артем Скрипник «Черта оседлости художника Андрея Даниловича Антонюка» http://www.up.mk.ua/mainpage/show_item/16026.
4. Газета  «Вечерний Николаев» «Давай ,брат, воспарим», ,19 октября, 2013.
5. Журнал « Соборна вулиця» «Голгофа Андрея Антонюка», , 2-2013.
6. Катерина Наточа «Диалог отца с сыном», газета « Вечерний Николаев», 20 апреля 2010.
7. Марина Тасенкевич – Кирилюк  «Боже поле Андрія Антонюка».
8. Олена Івашко  «Живопис «без хімії», газета «Урядовий кур’єр»,25 сiчня 2012.
9. Сакральне древо Антонюка http://vo.od.ua/rubrics/kultura/27482.php  №178—179 (9900—9901) // 28 ноября, 2013.
10. Юрій Олейников « Семейные ценности Антонюков».
11. https://www.youtube.com/watch?v=G6xP4mYIB8A
12. https://www.youtube.com/watch?v=uNE79VwEjQY
13.  https://www.youtube.com/watch?v=JbFdtnVi0KQ
14. https://www.youtube.com/watch?v=6Fu0IfYpANU
15. http://blog.i.ua/community/1952/837531/